Суддя - носій судової влади

Прагнучи справедливості, людина звертається до суду (судді), намагаючись отримати захист та відновлення порушеного права. Але наскільки це реально в сучасних умовах? Отримати відповідь на це запитання можна внаслідок з'ясування питання, а судді - хто?

Законодавством України встановлено певний порядок формування суддівського корпусу, а саме, особа, яка виявила бажання зайняти посаду судді вперше, повинна відповідати вимогам чинного законодавства, що висуваються до кандидатів на посаду професійного судді. Тобто відповідати вимогам ст. 127 Конституції України, ст. 7 Закону України “Про статус суддів” [7] та ст.ст. 59, 60 Закону України “Про судоустрій України” [8]. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше ніж три роки, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, що мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому випадку на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає в Україні не менш як десять років, володіє державною мовою, має вищу освіту у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, та стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегії суддів (ч. 3 ст. 59 Закону України “Про судоустрій України”). На перший погляд, нібито все просто і зрозуміло. Але на шляху до реалізації своєї мети особа зіштовхується з рядом проблем.

Насамперед, куди і коли може звертатися особа, прагнучи обійняти посаду судді, яку освіту треба мати з огляду на те, що чинне законодавство про освіту передбачає здобуття ступеневої освіти, який рівень акредитації вищих навчальних закладів допускається? Вимога щодо стажу роботи в галузі права є достатньо загальним поняттям, яке вміщує в себе багато аспектів.

Не менш важливе й питання можливості призначення на посаду судді спеціалізованого суду осіб, які повинні мати фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів, вищу освіту у галузі знань у межах юрисдикції спеціалізованого суду та стаж за спеціальністю не менше п'яти років. Відразу постає запитання, що є фаховою підготовкою, якою має бути освіта та за якою спеціальністю повинен бути стаж роботи.

З цього приводу слушні зауваження висловлені Назаровим І.В. [12, с.144], який ставить питання, яким же чином повинен проводитись кваліфікаційний іспит такого кандидата на посаду професійного судді? Чи можуть ставитись до нього вимоги на іспиті, відмінні від вимог, що пропонуються до кандидатів у судді загальних судів? А також щодо порядку розгляду таких кандидатур у Вищій раді юстиції. Безперечно, ці питання сьогодні є проблематичними і актуальними.

Очевидно, зазначені проблеми виникають від неузгодженості чи нечіткості законодавства, зокрема і щодо формування високопрофесійного суддівського корпусу в Україні.

Наразі законодавець визначив коло суб'єктів, які мають безпосередньо відношення до порядку призначення суддів. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням

Вищої ради юстиції. Усі інші судді обираються безстроково Верховною Радою України у встановленому порядку на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду України (ст. 61 Закону України “Про судоустрій України”) [8].

Відповідно до ст. 131 Основного Закону Держави, Вища рада юстиції вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад [10].

Отже, однією з головних функцій цієї державної установи є саме вирішення питання щодо формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі.

Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі. Вища рада юстиції виступає "юридичним фільтром" у процесі призначення суддів на посади. Робота Вищої ради юстиції щодо розгляду матеріалів кандидатів на посади суддів є дуже відповідальною і кропіткою. Перед тим, як подати матеріали на розгляд Президента, ВРЮ має з'ясувати наявність будь-яких юридичних перешкод для заняття посади судді, а також аспекти морально-етичної поведінки особи, здатність її здійснювати правосуддя.

Підготовка матеріалів стосовно кандидатів на посади суддів українським законодавством покладена на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.

Отже, необхідно дослідити окремі аспеки процедури призначення особи на посаду судді.

Термін "кандидат" від лат. "candidatus", який домагається посади;"одягнутий в біле"[9, с. 195], дуже влучним є вираз «Judex est lex loquens» суддя- (промовляючий закон) [1, с. 185]. Суддівськими повноваженнями варто було б наділяти тільки людину, яка відома своєю сумлінністю, здатністю на вчинок на захист іншої людини, проти котрої висувається серйозне обвинувачення, що підкріплене наявністю і обвинувачів і звинувачувальних доказів, питання постає тільки в правдивості висунутого обвинувачення. [11, с. 78]

Російський вчений Клєандров М.І. [14, с. 88] звертає увагу, на те, що переважним для зайняття посади судді (за умови інших рівних параметрів) є володіння наступним "набором" (невичерпним, непорушним) чеснот: особиста чесність, високий інтелект і культурний рівень, принциповість, раціональність, вдумливість, енергійність, цілеспрямованість, об'єктивність, доброта, безсторонність, врівноваженість, справедливість, незворушність, емоційна стійкість, сумлінність, завзятість, незалежність, організованість, непідкупність, гуманізм, старанність, працьовитість, добродушність, терпимість, витримка, комунікабельність, здатність застосовувати судову владу розумно і таке інше. Професія судді - одна з найбільш складних юридичних професій. У діяльності судді реалізується значна кількість спеціальних якостей і навичок, що складають ментальність особистості і визначають її творчий потенціал, а також індивідуальний стиль роботи. Суддя, здійснюючи державну діяльність, є носієм судової влади, його робота пов'язана з високими психоемоційними навантаженнями, особливо сьогодні.

Важливо, щоб на посаду судді призначались не випадкові люди, а такі, що за своїми психологічними якостями могли б справитися з покладеними на них функціями. Необхідні нові підходи до добору кандидатів на посаду судді, одним з яких може слугувати психофізіологічне тестування.

Наприклад, у Нідерландах та Білорусі законодавчо врегульоване психо-фізіологічне тестування при призначенні кандидатів на посади суддів. Дуже важливий аспект у зв'язку з тим, що особа, яка прагне бути суддею, але не працює безпосередньо в суді помічником чи консультантом, ніяким чином не має відношення до судової системи, не може повністю усвідомлювати навантаження, яке буде в суді, та психоемоційний стан, який буде супроводжувати кожного дня. Тому вона перед призначенням суддею має пройти випробування не тільки на рівень професійних знань, але і щодо психоемоційного стану. На мою думку, запровадження саме цих аспектів було б за доцільне.

Зважаючи не лише на психоемоційні аспекти зайняття посади судді, а й на суто юридичні, треба наголосити, що згідно з чинним законодавством кожна особа, яка відповідає встановленим вимогам до кандидата у судді, має право звернутися до відповідної кваліфікаційної комісії суддів із заявою про рекомендацію її для призначення професійним суддею.

Кваліфікаційна комісія суддів перевіряє відповідність кандидатів у судді вимогам, встановленим законом, проводить їх кваліфікаційне атестування і дає висновок про підготовленість до судової роботи кожного кандидата.

Кваліфікаційне атестування, зокрема, полягає в оцінці професійного рівня кандидата шляхом проведення кваліфікаційного іспиту, який, в свою чергу, полягає у виявленні знань та рівня професійної підготовки кандидатів у судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду. Закон України “Про судоустрій України” передбачає три складових іспиту: виконання кандидатом письмового завдання, співбесіду з кандидатом і постановки йому запитань в усній формі.

На мою думку, необхідно більш детально розглянути мету кваліфікаційного іспиту, який сьогодні фактично полягає тільки у перевірці знань чинного законодавства. По суті виходить, що суддею може працювати особа, яка в змозі застосовувати норми галузевого законодавства до конкретних обставин справи. Натомість іспит повинен не тільки виявляти рівень знань чинних нормативно-правових актів, а й схильність особи до аналітичного мислення, здатність приймати рішення у справах у разі відсутності конкретної норми, яка регламентувала б ті чи інші суспільні відносини, вміння кандидата застосовувати аналогію права, закону, знання норм міжнародно-правових актів та порядку їх застосування на території України. Кандидат у судді при складанні іспиту повинен продемонструвати навички практичного судді з розгляду конкретних судових справ, а не тільки їх теоретичне вирішення, яке йому викладали у вищому навчальному закладі.

Повертаючись до питання складових іспиту, треба звернути увагу знову ж таки на можливість неоднозначного тлумачення наведених положень Закону України “Про судоустрій України” щодо змісту та обсягу письмового завдання. Закон України “Про Вищу раду юстиції” [5, c.134] (ст. 29) передбачає, що до подання Президенту України про призначення громадянина на посаду судді, зокрема, має бути доданий примірник реферату з питань правознавства, підготовлений кандидатом, та рецензія на нього. Згідно з тлумачним словником [13, с. 118] реферат - короткий письмовий виклад наукової праці, результатів наукового дослідження, доповідь, зроблена на основі їх критичного огляду.

Практика роботи комісій сьогодні зводиться до розгляду підготовленого особою реферату, який фактично висвітлює тільки окремі аспекти матеріального чи процесуального права з різних галузей права та підготовки зразків процесуальних документів.

Щодо порядку проведення співбесіди, змісту та тематики такої процедури, то законодавець її не виписав, як і переліку та напрямку усних запитань, які мають ставитись до кандидата у судді.

Розгляд питань, що підлягають вирішенню на засіданні кваліфікаційної комісії суддів, здійснюється в порядку, встановленому регламентом роботи комісії, який приймається комісією відповідно до Типового регламенту. Зважаючи на результати, кваліфікаційна комісія дає висновок про складання іспиту і підготовленість кандидата до судової роботи та рекомендацію для призначення його на посаду судді або вмотивований висновок про відмову в такій рекомендації. Результати складеного іспиту дійсні протягом трьох років [8]. Застосування цього положення Закону на практиці призводить до ряду проблем, по-перше, спричинених відсутністю законодавчо закріпленого положення про конкурсний відбір кандидатів у судді та етапу, на якому його потрібно застосовувати, по-друге, рекомендація повинна надаватися кандидату у судді тільки за наявності вакантної суддівської посади, оскільки кваліфікаційна комісія суддів, залежно від рівня знань, стажу, посади, приймає рішення про рекомендацію кандидата на посаду судді у відповідному суді.

На мій погляд, ця норма Закону цілком зрозуміла. Надання рекомендації призводить до подальшого руху матеріалів на кандидата у судді через Державну судову адміністрацію України (територіальні управління) до Вищої ради юстиції, яка у разі прийняття позитивного рішення стосовно кандидатів вносить подання Президентові України про призначення суддів на посади і насамкінець видання Президентом України Указу “Про призначення суддів”.

На жаль, практика свідчить, що є непоодинокі випадки, коли рекомендація надається особі на посаду судді до суду, в якому вакансії на цей момент немає, але вона може з'явитися згодом. Або інша ситуація, коли вакансія заповнюється шляхом переведення до такого суду діючого судді з іншого суду в порядку статті 62 Закону України “Про судоустрій України”, тоді як матеріали на перше призначення суддею проходять зазначені інстанції.

З метою унеможливлення ситуації, коли особа буде призначена до суду, в якому відсутня вакантна посада судді, Вища рада юстиції має вживати необхідних заходів для недопущення подібних випадків. Така ситуація склалася свого часу з Печерським районним судом м. Києва, тоді до Вищої ради юстиції з Державної судової адміністрації України надійшли матеріали з рекомендаціями відповідної кваліфікаційної комісії суддів щодо чотирьох кандидатів на посади суддів у цьому суді, хоча фактично вакантними на той час було тільки три таких посади. Призначення четвертого кандидата суддею призвело б до абсурдної ситуації, коли у суді міг з'явитися “запасний” суддя.

А також були випадки, коли на розгляд Ради надходили матеріали кандидатів на посади суддів, які не відповідали вимогам чинного законодавства, кваліфікаційні комісії визнавали підготовленими до суддівської роботи та надавали рекомендації кандидатам, які не мали 25 - річного віку, необхідного стажу роботи у галузі права і таке інше.

У разі встановлення необхідності отримання додаткової інформації щодо поданих кандидатом документів, відповідний структурний підрозділ секретаріату Вищої ради юстиції вживає заходів щодо усунення недоліків.

Повертаючись до питання щодо трьохрічного строку дії результатів кваліфікаційного іспиту, зазначу, що особи, які склали кваліфікаційний іспит, але не рекомендовані кандидатами у професійні судді за браком вакантних посад, враховуються кваліфікаційною комісією як кандидати на наступні вакантні посади протягом трьох років, якщо за цей час претенденти не відкличуть свою заяву.

Українським законодавством не передбачено, яким чином особа може дізнатися про появу вакантної суддівської посади, також немає законодавчо встановленої процедури щодо формування суддівського корпусу на конкурсній основі.

Незважаючи на те, що вища освіта в Україні має фактично три ступеня, Закони України “Про статус суддів” та “Про судоустрій України” не містять вимог щодо рівня вищої юридичної освіти при призначенні на посаду судді.

Професійний рівень судді має бути достатньо високим, щоб він мав змогу розглядати будь-які справи в галузі сімейного цивільного, трудового, кримінального, адміністративного права, включаючи всі процесуальні аспекти.

Отримати належний рівень знань особа може лише після проходження повного курсу навчання у вищому закладі освіти, оскільки вищою освітою є рівень освіти, який здобувається у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, що ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації[6].

Відповідно до Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1998 р. № 65, нормативний термін навчання осіб за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр визначається програмою, але не може перевищувати чотирьох років.

За такий строк особа не може набути знань. На мій погляд, є недостатнім для того, щоб особа мала змогу кваліфіковано здійснювати правосуддя. Поглиблене вивчення різних галузей права здійснюється тільки на наступних ступенях вищого професійного навчання при підготовці спеціалістів та магістрів.

Тому Вища рада юстиції, зважаючи на положення законодавства, яке регламентує освітню діяльність в Україні, і дотримується позиції, що на посаду судді може бути рекомендована особа, яка здобула освіту у вищому навчальному закладі третього або четвертого рівнів акредитації і отримала

освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста чи магістра і, відповідно, має документ про вищу освіту державного зразка.

Сьогодні підготовка юристів стала популярною, навіть прибутковою справою для вищих навчальних закладів, що, на жаль, відбивається на процесі навчання студентів та рівні знань випускників.

Що ж до спеціальних вимог Закону України “Про судоустрій України” [8] , які висуваються особам, що мають намір зайняти посаду судді у спеціалізованому суді, то чинне законодавство не розкриває змісту таких вимог.

Кваліфікаційні комісії суддів, на які покладено право перевіряти відповідність осіб вимогам законодавства, що висуваються до кандидатів на суддівські посади, складаються з одинадцяти членів, які мають вищу юридичну освіту: шести суддів, двох осіб від Міністерства юстиції України, двох осіб, уповноважених відповідною обласною (Київською міською) радою, та однієї від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 75 цього Закону).

Статтею 74 Закону України “Про судоустрій України” передбачено існування в Україні кваліфікаційних комісій суддів відповідних спеціалізованих судів, які й повинні враховувати спеціалізацію суду при розгляді кандидатур на суддівські посади.

Статтею 59 цього ж Закону передбачено, що суддями спеціалізованих судів, крім осіб, зазначених у частині другій цієї статті, можуть бути також особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У такому разі на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає в Україні не менш як десять років, володіє державною мовою, має вищу освіту у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, та стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Такі особи можуть бути фахівцями у галузі економіки, банківської справи чи спеціалістами у галузі державного управління. У зв'язку з цим, безперечно, члени комісії повинні мати відповідні знання та належний фаховий рівень з різних галузей знань для правильної та об'єктивної оцінки знань кандидата на посаду судді.

Також є достатньо складним питання щодо стажу роботи у галузі права, необхідного для зайняття посади судді, у зв'язку з тим, що воно зовсім не розкрито в законодавстві і викликає багато запитань та спорів серед юристів.

Яка робота у галузі права є достатньо змістовною і може дати належний досвід та належний професійний рівень особі для здійснення правосуддя?

В Україні стаж роботи у галузі права, що дає можливість для зайняття посади судді, визначається, з урахуванням досить загальних вимог чинного законодавства та з врахуванням рішень Вищої ради юстиції з цього питання.

Так, кандидат на посаду судді після одержання вищої юридичної освіти у вищому закладі освіти третього або четвертого рівня акредитації (інституті, академії, університеті) повинен набути відповідного стажу роботи за юридичною спеціальністю, тобто працювати на посадах, які пов'язані із застосуванням норм права чи з керівництвом та контролем за правовою діяльністю відповідних органів не менше 3-х років. До цього стажу зараховується і час роботи у галузі права у період навчання у вищому юридичному закладі освіти третього або четвертого рівня акредитації, але не більше одного року (останній рік навчання).

Стаж роботи у галузі права визначається на підставі записів у трудовій книжці. У необхідних випадках можуть бути витребувані копії наказів про призначення на посаду, посадові інструкції та інші відомості про характер роботи, що виконується чи виконувалась кандидатом на посаду судді. Також до такого стажу може бути зарахована робота на інших посадах, за умови якщо вона безпосередньо пов'язана із захистом прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, зміцнення законності та правопорядку і потребує знань у різних галузях права та вміння застосовувати їх на практиці. Тому вважаю за необхідне доповнити Закон України “Про статус суддів” чи “Про судоустрій України” орієнтовним переліком посад, робота на яких буде зараховуватися до стажу роботи у галузі права при призначенні особи на посаду судді. Вища рада юстиції свого часу надавала роз'яснення відповідним кваліфікаційним комісіям суддів та судам з приводу порядку обчислення такого стажу роботи. Це свідчить про необхідність врегулювання цього питання на законодавчому рівні.

Потребує уточнення і питання щодо терміну проживання громадянина на території України перед призначенням його суддею. Частиною 3 статті 127 Конституції України передбачено, що на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, який проживає в Україні не менш як десять років.

Оскільки цим положенням Закону конкретно не встановлено, які періоди і в яких випадках необхідно включати до десятирічного терміну проживання в Україні, Вища рада юстиції зверталась до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положення частини 3 статті 127 Конституції України. У поданні було висловлено прохання з'ясувати, чи до десятирічного терміну проживання в Україні кандидата на посаду судді повинен зараховуватися тільки останній період проживання, чи це необов'язково; чи зараховувати до терміну проживання в Україні час, коли до проголошення незалежності України кандидат був громадянином іншої союзної республіки у складі СРСР, а навчався, проходив військову службу в Україні?

Конституційний Суд України ухвалою № 4 - у/2002 від 17 березня 2002 року [15] відмовив у відкритті конституційного провадження у справі, оскільки з чинного законодавства випливає, що практичної необхідності у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положення частини 3 статті 127 Конституції України немає.

Якщо, наприклад, звернутися до Закону Республіки Молдова «Про статус судді» від 20.07.1995 року, про що йшлося вище, то там такої проблеми не існує (передбачено постійне проживання на території Республіки).

Внесення відповідних змін до Конституції України, Законів України “Про статус суддів” та “Про судоустрій України” позбавило б питань з цього приводу, як не виникає подібних запитань щодо виборів народних депутатів України, оскільки статтею 9 Закону України “Про вибори народних депутатів України” передбачено, що депутатом може бути обраний громадянин України, зокрема, який проживає в Україні останніх п'ять років. [3, с. 366]

Аналогічне положення містить стаття 9 Закону України “Про вибори Президента України” [4]. Президентом України може бути обраний громадянин України, який, зокрема, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років.

На мій погляд, необхідно удосконалити існуючі вимоги до претендентів на посади суддів. Особа, яка виявила бажання зайняти посаду судді, повинна не тільки усвідомлювати, яку відповідальність на неї буде покладено, а і реально розуміти, який обсяг роботи їй доведеться виконувати. Це можливо шляхом законодавчого закріплення такої умови перед призначенням на посаду судді, як стажування на посаді судді під наглядом судді-куратора. Стажування має проводитись у суді тієї юрисдикції, в якому має бажання працювати майбутній суддя. Це дасть змогу як самому кандидату уявити весь обсяг роботи, так би мовити, в умовах реального часу, так і сформулювати певні висновки вже професійним суддям, які мають за підсумками стажування оцінити спроможність особи виконувати обов'язки судді. Проходження стажування могло б бути запроваджене в проміжку часу між складанням кандидатом кваліфікаційного іспиту і наданням рекомендації. Таким чином, існуючий кадровий резерв на посади суддів міг би стати дієвим. Законодавче врегулювання необхідності проходження стажування надасть можливість рекомендувати на посаду судді осіб, які показали кращі знання і випробували їх на практиці.

Кваліфікаційна комісія суддів повинна визначити одного претендента на конкретну вакантну суддівську посаду, що має відбуватися шляхом проведення конкурсу, положення щодо проведення якого мають бути відображенні в Законі України «Про судоустрій України».

Поставлені питання є лише частиною проблеми при формуванні високопрофесійного суддівського корпусу в Україні. Доцільно привести сучасну систему підбору суддівських кадрів до європейських стандартів, це стосується удосконалення роботи кваліфікаційних комісій суддів, законодавчого закріплення порядку офіційного оприлюднення вакантних уддівських посад, запровадження обов'язкового профільного навчання осіб, які виявили бажання обіймати посаду судді, а також багатьох інших аспектів, завдяки чому людина зможе отримати реальний правовий захист і вирішення конфліктних ситуацій демократичним шляхом.

З огляду на необхідність підвищення довіри до судової влади з боку населення, потрібно вдосконалити процедуру призначення суддів, привести її до єдино збалансованої моделі, яка дасть можливість сформувати суддівський корпус на засадах рівності всіх перед законом і унеможливити двояке тлумачення будь-якої зі складових етапів призначення суддів на посади. Тільки усвідомивши необхідність у прозорому і об'єктивному підході до формування суддівського корпусу, Україна може сподіватися на справедливий суд. А для цього потрібне чітке законодавче врегулювання процесу добору, призначення та звільнення суддів. Неоднозначність у розумінні, невідповідність і неузгодженість у правових нормах, які регламентують порядок призначення суддів, дає підґрунтя до зловживань з боку посадових осіб, здійснення тиску на процес формування суддівського корпусу. (формування суддівського корпусу «Вісник Вищої ради юстиції», №1, 2010)

2.1 Порядок добору професійних суддів

Стаття 65. Добір кандидатів на посаду судді

1. Добір кандидатів на посаду судді здійснюється з числа осіб, які відпий, дають вимогам, установленим Конституцією України та статтею 64 цього Закону, за результатами проходження спеціальної підготовки та складення кваліфікаційного іспиту відповідно до вимог цього Закону.

2. При доборі кандидатів на посаду судді забезпечується рівність їхніх прав незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

3. Кожен, хто відповідав встановленим вимогам до кандидата на посаду судді, має право звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді.

Добір суддівських кадрів являє собою сукупність процедур з добору кандидатів на посаду судді на підставі аналізу й оцінки його професійних та особистих якостей, ступеня їх відповідності вимогам, встановленим законом, і вибір найбільш підготовлених кандидатів для виконання посадових обов'язків.

Кандидат на посаду судді - це особа, яка виявила бажання зайняти посаду судді, відповідає встановленим законодавством вимогам, пройшла спеціальну підготовку, склала кваліфікаційний іспит у порядку, встановленому цим Законом, і щодо якої внесене подання відповідному органу про призначення чи обрання на посаду судді.

Інститут кандидата на посаду судді існує вже у досить розвинутому вигляді у більшості країн світу. 6 цих країнах сформульовані вимоги до кандидатів на посади суддів; нормативно закріплена процедура оцінки знань, навичок, умінь, ділових та моральних властивостей кандидата, обов'язково передбачається навчання кандидатів на посади суддів у спеціальному учбовому закладі та стажування в суді. Тільки після цього порушується питання про можливість обрання конкретної особи на посаду судді.

На сучасному етапі розвитку суспільства та держави правові основи статусу кандидата на посаду судді закладено Конституцією і законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про Вищу раду юстиції". У цих нормативно-правових актах сформульовано перелік вимог, що висуваються до кандидатів, передбачені обмеження щодо допуску певних категорій осіб до здійснення судової влади, визначена компетенція відповідних органів щодо добору кандидатів, розроблено процедуру оцінки професійно важливих властивостей кандидатів та вступу їх на посаду. При доборі кандидатів на посади суддів забезпечується рівність їх прав незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань та інших обставин.

У Загальній декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й рівними за своєю гідністю і правами. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Виходячи з наведених міжнародно-правових норм і конституційних прав і свобод кожному кандидату у професійні судді повинні бути забезпечені такі умови, які унеможливлювали б порушення його прав чи якусь дискримінацію з боку осіб, які здійснюють добір кандидатів,,

Вивчення кадрових питань судів, прогнозування необхідної потреби в спеціалістах, ведення статистичного і персонального обліку даних про кадри судів, роботу з підготовки матеріалів щодо призначення, обрання та звільнення суддів покладено на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Добір кандидатів у професійні судді для призначення суддею вперше починається з прийняття заяв від осіб, бажаючих працювати суддями. Відбір проводиться на конкурсній основі з числа осіб, які є громадянами України, віком не молодші двадцяти п'яти років, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживають в Україні не менш як десять років і володіють державною мовою.

Кожен громадянин, хто відповідає цим вимогам, вправі звернутися з заявою до ВККСУ щодо рекомендації його для призначення професійним суддею. ВККСУ готує матеріали щодо призначення на посаду судді вперше чи обрання суддею безстроково, які направляє до Вищої ради юстиції.

Секція з питань підготовки подань для призначення суддів уперше Вищої ради юстиції готує подання і направляє його Президентові України.

Вища кваліфікаційна комісія суддів зобов'язана забезпечити формування корпусу професійних суддів, здатних кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя. З цією метою Комісія проводять відбір і рекомендування осіб для зайняття посади професійного судді та визначає рівень фахової підготовленості професійних, суддів.

Діючи в межах своїх повноважень щодо формування корпусу професійних суддів, Вища кваліфікаційна комісія суддів: а) перевіряє відповідність кандидатів у судді вимогам закону (чи є громадянином України, чи досяг віку, встановленого для зайняття посади професійного судді у відповідному суді, чи має вищу юридичну освіту і відповідний стаж роботи в галузі права, чи володіє державною мовою та який час проживає в Україні; б) проводить кваліфікаційний іспит кандидатів у судді, оцінює їх професійний рівень; в) приймає рішення про рекомендацію чи нерекомендацію кандидата для призначення на посаду судді.

Після одержання Вищою радою юстиції рішення Вищої кваліфікаційної комісії судів матеріали щодо кандидата на посаду судді вивчаються на секції з питань підготовки подань для призначення суддів уперше та звільнення їх з посад, після чого кандидатура на посаду судді розглядається персонально на засіданні Вищої ради юстиції за доповіддю члена Вищої ради юстиції, який діє за дорученням названої секції. Вища рада юстиції для здійснення своїх повноважень може витребовувати та одержувати необхідну інформацію та судові справи від судів, підприємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань. За результатами обговорення на засіданні приймається один із таких актів: подання про призначення судді чи рішення про відмову в поданні про призначення.

Про порядок призначення судді на посаду вперше див. ст. 72 цього Закону. Вища рада юстиції за рекомендацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів вносить подання Президенту України про призначення громадянина України на посаду судді вперше. До подання Вищої ради юстиції додаються відповідні документи (див. ст. 29 Закону "Про Вищу раду юстиції").

Вища кваліфікаційна комісія суддів України приймає рішення про рекомендацію для обрання суддею безстроково або про відмову в рекомендації для зайняття посади судді безстроково. За її поданням судді обираються безстроково Верховною Радою України, якщо немає обставин, що перешкоджають цьому.

Стаття 68. Порядок проведення добору кандидатів на посаду судді

1. Добір кандидатів на посаду судді полягав у проходженні ними анонімного тестування (іспиту) з метою виявлення рівня їх загальних теоретичних знань та проведенні щодо них спеціальної перевірки відповідності їх установленим вимогам до кандидата на посаду судді. Проведення спеціальної перевірки здійснюється і щодо відомостей, поданих кандидатами особисто, у порядку, встановленому законом.

2. Для проведення спеціальної перевірки Вища кваліфікаційна комісія суддів України має право збирати інформацію про кандидата, звертатися із запитами для отримання інформації про кандидата на посаду судді до підприємств, установ, організацій усіх форм власності. За результатами розгляду таких запитів відповідна інформація подається у десятиденний строк до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Неподання такої інформації або надання п з порушенням установленого строку тягне за собою відповідальність, передбачену законом. ;

3. Організації та громадяни мають право подавати до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України інформацію про кандидатів на посаду судді.

4. Особи, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді, допускаються до складення іспиту.

Добір кандидатів на посаду судді включає:

1) проходження кандидатами анонімного тестування (іспиту) з метою виявлення рівня їх загальних теоретичних знань (ст. 70 цього Закону);

2) проведення щодо кандидатів спеціальної перевірки відповідності їх установленим вимогам до кандидата на посаду судді. Проведення спеціальної перевірки здійснюється і щодо відомостей, поданих кандидатами особисто, у порядку, визначеному коментованою статтею.

Так, відповідно до частини другої цієї статті, для проведення спеціальної перевірки Вища кваліфікаційна комісія суддів України має право збирати інформацію про кандидата, звертатися із запитами для отримання інформації про кандидата на посаду судді до підприємств, установ, організацій усіх форм власності. За результатами розгляду таких запитів відповідна інформація подається у десятиденний строк до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Ненадання такої інформації або надання її з порушенням установленого строку тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Організації та громадяни також мають право подавати до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України інформацію про кандидатів на посаду судді.

Особи, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді, допускаються до складення кваліфікаційного іспиту (ст. 70 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів").

Вимоги, що висуваються до кандидатів на посади суддів

Вимоги до кандидатів на посади суддів судів загальної юрисдикції у найбільш загальному вигляді сформульовано в ч. 3 ст. 127 Конституції України: кандидатом на зайняття посади судді суду загальної юрисдикції може бути громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менше десяти років та володіє державною мовою. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" розкриває деякі положення цієї конституційної норми, а саме закріплює, що під "вищою юридичною освітою" слід розуміти 1) вищу юридичну освіту, здобуту в Україні за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, і 2) вищу юридичну освіту за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем, що здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку. А під "стажем роботи в галузі права" слід розуміти стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" у нормативному порядку заборонив доступ до суддівської діяльності певних категорій осіб, а саме: а) визнаних судом обмежено дієздатними або недієздатними; б) тих, які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді; в) які мають незняту чи непогашену судимість.

Необхідною умовою для набуття статусу кандидата на посаду судді є відповідність установленим Конституцією і Законом України "Про судоустрій і статус суддів" вимогам, успішне проходження спеціальної підготовки та складання кваліфікаційного іспиту відповідно до вимог цього ж Закону.

Крім того, Законом передбачено підвищені кваліфікаційні вимоги до окремих суддівських посад. Зокрема, окрім перелічених вище загальних вимог: а) кандидатом на посаду судді апеляційного суду може бути особа, яка має 5-річний суддівський стаж; б) кандидатом на посаду судді вищого спеціалізованого суду може бути особа, яка обрана безстроково на посаду судді; в) кандидатом на посаду судді Верховного Суду України може бути особа, яка має 15-річний стаж роботи на посаді судді, або суддя КСУ.

Вимоги, що висуваються до кандидатів на посаду суддів КСУ, установлені ч. 3 ст. 148 Конституції та ч. 1 ст. 16 Закону України "Про Конституційний Суд України". Кандидатом на зайняття посади судді КСУ може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше десяти років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. На відміну від посад у судах загальної юрисдикції, кандидати на посади суддів КСУ кваліфікаційний іспит не складають.

Отже, вищезазначені вимоги визначають певний соціальний статус кандидата на посаду судді і є юридично значущою підставою при вирішенні питання про призначення чи обрання його суддею.

2.2 Підстави та порядок звільнення професійних суддів в Україні

Підстави звільнення судді з посади

Вступ

Актуальність теми. Відповідно до ст. 6 Конституції України третьою гілкою державної влади є судова, яка через створену систему судів (Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції) поширює свою юрисдикцію на всі види правовідносин, що виникають в державі.

Суддя та залучені для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами судової влади, яких у конституційному порядку наділено повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді і судах загальної юрисдикції.

Є багато підстав для того, щоб покладати завдання з формування корпусу професійних суддів (у тому числі добір та питання, пов'язані із їх звільненням) цілковито на систему кваліфікаційних комісій, адже тільки в такому разі зможемо забезпечити дотримання єдиних стандартів до всіх суддів, а головне -- зберегти порозуміння та відповідальне ставлення між тими, хто здійснює добір суддів, присвоює кваліфікаційні класи та надає висновки щодо переведення судді у суд вищої інстанції, і тими, хто вирішує питання про дотримання суддями професійної поведінки, встановлює в їхніх діях наявність чи відсутність складу дисциплінарного правопорушення і, нарешті, виносить рішення про направлення подання на звільнення судді з посади.

Звільнення судді або припинення його повноважень розглядають у контексті незалежності й недоторканності суддів. У Конституції (ст. 126) та Законі України «Про статус суддів» (ст. 15) дано вичерпний перелік випадків припинення повноважень або звільнення з посади.

Мета дослідження - розглянути підстави звільнення судді з посади.

1. Статус суддів

Статус суддів -- це сукупність прав і обов'язків, закріплених чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їхніх повноважень, гарантій їхньої діяльності та відповідальності.

Статус суддів закріплено та гарантовано Конституцією України, законами України «Про статус суддів», «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій України».

Суддя та залучені для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами судової влади, яких у конституційному порядку наділено повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді і судах загальної юрисдикції (загальних, військових, господарських, адміністративних судах).

Судді в своїй діяльності є незалежними, підкоряються лише законові й нікому не підзвітні. Держава охороняє незалежність суддів і забезпечує це особливим порядком їхнього обрання (призначення), зупинення їхніх повноважень і звільнення з посади; характерною процедурою з присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою виключно законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення й забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручатися в здійснення правосуддя; встановленням відповідальності за неповагу до суду чи судді; правом на відставку; недоторканністю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу: особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування, на відміну від загальнодержавного процесу управління (ст. 14 Закону України «Про статуссуддів»).

Конституцією України (ст. 127) визначено, що правосуддя здійснюють професійні судді та в установлених законом випадках -- народні засідателі й присяжні.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь - якій політичній діяльності, мати оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Специфіка судової діяльності потребує, крім додержання засад судочинства, ще й позбавленого політичної пристрасті суддю, дотримання вимог несумісності. Належність судді до будь - якої партії небезпечна для правосуддя..

Стаття 126 Конституції проголошує, що незалежність та недоторканність суддів гарантується Конституцією та законами України. Вплив на суддю будь-яким чином забороняється. Тобто судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються лише закону і нікому не підзвітні.

На посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомендувати громадян України, які досягли 25-річного віку, мають вищу юридичну освіту й стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживають в Україні не менш як десять років і володіють державною мовою (ст. 59 Закону України «Про судоустрій України»).

Не може бути рекомендовано на посаду судді осіб, визнаних судом обмежено дієздатними або недієздатними; які мають хронічні чи психічні захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді; щодо яких провадять дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їхнього професійного рівня встановлює закон, зокрема Закон України «Про статус суддів». Наприклад, відповідно до ст. 7 цього Закону суддею апеляційного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання тридцяти років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як п'ять років, у тому числі не менш як три роки на посаді судді. Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг на день обрання тридцяти п'яти років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як десять років, у тому числі не менш як п'ять років на посаді судді. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Відповідно до ст, 127 Конституції України ці судді відправляють правосуддя в складі колегій суддів.

Виходячи зі ст. 3 вказаного Закону основним елементом особливого статусу судді є його незалежність, яка виявляється в тому, що судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Відповідно ж до ст. 6 судді зобов'язані не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

Пунктом 5 ч. 5 ст. 126 Конституції встановлено, що суддя може бути звільнений з посади органом, який його обрав чи призначив за порушення присяги, а виходячи зі змісту ч. 1 ст. 97 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» (далі -- Закон № 3018-ІІІ) дисциплінарне провадження -- це процедура розгляду визначеним законом органом офіційного звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

2. Підстави звільнення судді України

Звільнення судді або припинення його повноважень розглядають у контексті незалежності й недоторканності суддів. У Конституції (ст. 126) та Законі України «Про статус суддів» (ст. 15) дано вичерпний перелік випадків припинення повноважень або звільнення з посади.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав чи призначив, у разі:

а) закінчення строку обрання чи призначення (цей пункт стосується суддів Конституційного Суду України і суддів, які вперше призначаються на посаду);

б) досягнення суддею 65-річного віку (незалежно від статі);

в) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я (тривала хвороба, каліцтво, недієздатність);

г) порушення суддею вимог щодо несумісності. Тут слід зауважити, що ст. 127 Конституції встановлює: «Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої»;

ґ) порушення суддею присяги (її текст формулюється у ст. 10 Закону України «Про статус суддів»);

д) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього. Це означає вчинення суддею злочину і тому виключає подальшу його участь у здійсненні правосуддя;

є) припинення його громадянства, що може бути наслідком виходу з громадянства чи втрати його;

є) визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим (лише за рішенням суду);

ж) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

з) смерті судді.

За ст. 37 Закону України “Про статус суддів” суддю може бути звільнено з посади в порядку дисциплінарного провадження за:

1) неналежне виконання обов'язків, передбачених статтею 6 Закону, якщо до нього раніше застосовувались дисциплінарні стягнення;

2) грубе порушення службових обов'язків;

3) вчинення аморального проступку, не сумісного з зайняттям посади судді;

4) порушення вимог, передбачених статтею 5 Закону;

5) з підстав, передбачених пунктами 4 та 7 статті 40 Кодексу законів про працю України (прогулу без поважних причин, появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння).

Суддю також може бути звільнено з посади з підстав, передбачених пунктом 5 статті 40 Кодексу законів про працю України (нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності).

3. Процедура припинення повноважень та звільнення судді

Процедура звільнення судді з посади є досить складною в її процедурному плані, що, як неодноразово підкреслювалось, пов'язано зі специфікою суддівської роботи, а саме: здійсненням правосуддя та гарантованим і закріпленим за суддею принципом недоторканності.

Відповідно до ст. 77 Закону України «Про судоустрій України» кваліфікаційна комісія суддів має давати висновки про звільнення з посади судді.

За результатами розгляду кваліфікаційна комісія суддів приймає рішення (висновок), який викладає в письмовій формі. В рішенні (висновку) зазначають дату й місце прийняття рішення, склад комісії, питання, які розглядали, мотиви прийнятого рішення. Рішення (висновок) підписують головуючий і члени комісії, які брали участь у засіданні. Особа, стосовно якої прийнято рішення кваліфікаційної комісії суддів, або особа, за поданням якої вирішувалися питання, в разі незгоди з цим рішенням має право оскаржити його.

Про наявність підстав для припинення повноважень судді та про висунення кандидатур для обрання суддею голова суду, в якому працює суддя, або голова вищестоящого суду повідомляє голові Ради, до компетенції якого належить обрання судді, в строк не більше одного місяця з дня виникнення підстав, передбачених Законом. До повідомлення додаються документи, які свідчать про наявність підстав для припинення повноважень судді (ч. 2 ст. 15).

За чинним законодавством України, здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів покладено, по-перше, на систему кваліфікаційних комісій суддів на чолі з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, по-друге, на Вищу раду юстиції. Зазначені органи не призначають та не обирають суддів, а тому відповідно до ст. 126 Конституції не мають права їх звільняти з передбачених цією ж статтею підстав. Натомість їм надано повноваження за результатами дисциплінарного провадження порушувати питання про звільнення судді із займаної посади.

Так, зокрема, у ч. 3 ст. 32 Закону № 2862-ХІІ передбачено, що за наслідками дисциплінарного провадження відповідна кваліфікаційна комісія суддів може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади.

Порушення питання про звільнення з посади судді та направлення відповідного подання і саме звільнення з посади є абсолютно різними поняттями, адже у ст. 126 Конституції чітко передбачено підстави для звільнення та органи, які мають право це робити. Крім того, справедливо зауважити, що органи, які здійснюють дисциплінарне провадження щодо суддів, мають іншу за своєю природою функцію -- вони зобов'язані провести ретельну перевірку, щоб прийняти об'єктивне рішення і надати достовірну та повну інформацію органам, які мають право на звільнення судді із займаної посади.