Корупція як загроза економічній безпеці держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА, ПСИХОЛОГІЇ ТА ЕКОНОМІКИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Курсова робота

З дисципліни «Економічна безпека»

На тему: «Корупція як загроза економічній безпеці держави»

Львів 2014



Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття корупції та її вплив на економічну безпеку держави

1.1 Загальна характеристика поняття «корупція»

1.2 Варіанти та схеми корумпованої поведінки

1.3 Масштаби корупції в Україні та її вплив на державу

1.4 Проблеми, що сприяють розвитку корупції в суспільстві

1.4.1 Топ-5 найскандальніших корупційних справ в Україні за останні роки

Розділ 2. Методика розрахунку індексу корупції

2.1 Індекс сприйняття корупції

2.2 Барометр глобальної корупції

2.3Індекс економічної свободи

2.4 Індекс хабарництва

2.5 Індикатор державної влади

2.6 Характеристика ділового і підприємницького середовища

2.7 Індекс непрозорості

2.8 Індекс концентрації робочої сили

2.9 Індекс корумпованості

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел



Вступ

Корупція є однією з найактуальніших проблем сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що корупція стала основною політичною проблемою кінця XX століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне - корупція є проблемою, розв'язання якої для багатьох країн є надзвичайно актуальною справою. Це повною мірою стосується України, високий рівень корумпованості якої визнано її політичним керівництвом, законодавчим ор-ганом, вітчизняними та зарубіжними аналітиками, відповідними міжнародними інституціями.

Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу України. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки.

Метою цієї курсової роботи є визначити суть корупції та її поняття, розглянути схеми корумпованої поведінки та її варіанти, визначити маштаби корупції та її вплив на державу і розглянути соціальні чинники, що сприяють поширенню корупції.

Основне завдання цієї курсової роботи визначити рівень корупції в Україні, порівняти її з іншими країнами за допомогою використання різних методів дослідження індексу корупції.

В останні роки в Україні у сфері протидії корупції зроблено досить багато - прийнято спеціальний антикорупційний закон та низку інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією, розроблено спеціальну антикорупційну програму, на політичному рівні проголошено курс на посилення протидії цьому злу, запроваджено систематичне проведення на найвищому рівні організаційних заходів за участю керівників правоохоронних та інших державних органів, присвячених питанням протидії корупції тощо.

Однак, ці та інші, здійснювані в державі та суспільстві, заходи не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції. Причин тому багато - як об'єктивних, так і суб'єктивних. Одна з них полягає у тому, що протягом існування України як незалежної держави антикорупційні процеси не мали належного наукового забезпечення. Власне, на сьогодні проблему протидії корупції визначають три аспекти, співіснування яких є досить парадоксальним фактом: по-перше, вона є надзвичайно актуальною для соціального життя загалом і для юридичної науки і практики зокрема, що визнається і підкреслюється усіма; по-друге, про неї надзвичайно багато говорять політики, журналісти, інші категорії громадян; по-третє, при цьому вона характеризується низьким рівнем наукового дослідження.

Особливості корупційних процесів та антикорупційної діяльності в Україні - це цілий комплекс питань, які потребують свого дослідження. Відповідь на них дасть змогу визначити закономірності розвитку корупційних процесів, їх тенденції, недоліки антикорупційного законодавства, основні проблеми, які виникають у його застосуванні, інші причини неефективної антикорупційної діяльності.

корупція економічний безпека індекс



1. Поняття корупції та її вплив на економічну безпеку держави

1.1 Загальна характеристика поняття «корупція»

Етимологія слова «корупція». Розпочати варто зі звернення до етимології самого слова. Дослідники виділяють кілька варіантів походження терміна «корупція». Одні вважають, що він походить від сполучення латинських слів «correi» (кілька учасників зобов'язальних відносин з приводу одного предмета) і «rumpere» (ламати, пошкоджувати, порушувати, скасовувати). В результаті утворився самостійний термін «corrumpere», який передбачає участь у діяльності кількох осіб, метою яких є «гальмування» нормального ходу судового процесу або процесу управління справами суспільства.

Іноді цей термін також пов'язують з латинським словом, але вже дещо іншим - «corruptio», яке тлумачиться як «підкуп, продажність громадських і політичних діячів, посадових осіб».

Приблизно таке ж тлумачення цьому поняттю дає С. І. Ожегов. «Корупція, - зазначає він, - підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів». Крім підкупу і продажності, енциклопедичні словники тлумачать латинське слово corruptio ще й як псування і розбещування. Останнє, як вже зазначалось, підкреслює глибинний аспект корупції як соціального явища, яке свідчить про розбещення певних посадових осіб державних органів владою і розкладання системи державної влади.

Авторитетний юридичний словник Генрі Блека визначає корупцію як: «діяння, яке вчиняється з наміром надати деякі переваги, що несумісні з офіційними обов'язками посадової особи і правами інших осіб; діяння посадової особи, яка неправомірно використовує своє становище чи статус для одержання будь-якої переваги для себе або іншої особи в цілях, які протирічать обов'язкам і правам інших осіб».

Деякі енциклопедичні видання пояснюють корупцію як процес, пов'язаний з прямим використанням посадовою особою прав (повноважень), наданих їй посадою, з метою особистого збагачення, включаючи в цей процес підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, дачу хабарів і т. п.

Автори вітчизняного юридичного словника-довідника пропонують розглядати корупцію як одну з форм зловживання владою, пов'язаною з підкупом посадових осіб.[1]

Як злочинну діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами наданих їм прав і владних можливостей з метою особистого збагачення, пропонує розглядати корупцію М. Ю. Тихомиров. До найбільш типових проявів корупції він відносить підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, хабарництво за законне чи незаконне надання благ і переваг, протекціонізм - висування працівників за ознаками родичання, земляцтва, особистої відданості і приятельських стосунків. Як видно із вжитих М. Ю. Тихомировим у пропонованій ним дефініції поняття «корупція» слів «злочинна діяльність» цей автор відносить до корупції лише кримінально карані діяння. Приблизно такої ж позиції щодо розуміння поняття «корупція» дотримуються значна частина авторів інших юридичних енциклопедичних видань.

В окремих енциклопедичних виданнях корупція відверто називається конкретним злочином, який полягає у прямому використанні посадовою особою прав, пов'язаних з її посадою, з метою особистого збагачення.

Таким чином, енциклопедичні визначення, які повинні характеризуватися чіткістю, точністю, лаконічністю і однозначністю дефініцій, не дають виразної і однозначної уяви про корупцію з юридичної точки зору.

Слід зауважити, що абсолютна більшість енциклопедій і словників радянської доби, які дають тлумачення терміна «корупція», спеціально підкреслюють, що корупція як явище характерне і притаманне для буржуазної держави і суспільства, де має місце експлуатація людини людиною, де державний апарат знаходиться у підпорядкуванні монополій, де для цього закладені умови у самій економічній і політичній системі капіталістичного суспільства.

Наукове розуміння поняття «корупція». Аналіз вживання терміна «корупція» в юридичній літературі засвідчує, що вченими висловлюється надзвичайно широке розмаїття думок щодо розуміння суті цього явища. При цьому інколи висловлюються не тільки надзвичайно загальні, нечіткі формулювання, а й такі, що виключають одне одного. Як справедливо зауважує російський дослідник О. І. Мізерій, існує багато різних визначень поняття «корупція», але повної ясності і правової точності до цього часу немає.

Найчастіше під корупцією пропонують розуміти підкуп і продажність посадових осіб, що відображається кримінально-правовим поняттям «хабар-ництво». Але й при цьому існують різні підходи. Одні автори вважають, що корупцією охоплюється будь-яке одержання хабара, інші, як, наприклад, П. М. Панченко, розглядають корупцію як систему систематично скоюваного організованого хабарництва.

Дехто з дослідників стверджує, що хабарництво лише набуло рис такого антисоціального явища як корупція.

Інші автори вважають помилковим зведення корупції до хабарництва. Так, на думку В. С. Лукомського, підкуп посадових осіб (хабарництво) є лише однією з складових корупції. А. А. Аслаханов визнає хабарництво одним з найбільш поширених і небезпечних видів корупції. При цьому він зазначає, що хабарництво не завжди виступає як вид кримінально караної корумпованої поведінки, оскільки корупція - це насамперед «хвороба» державного чиновницького апарату. У цьому розумінні корупція - це акт правопорушення з боку державних службовців. П. С. Матишевський, характеризуючи хабарництво, вважає, що «воно є складовою корумпованості багатьох ланок державного апарату».

Поряд з використанням влади або посадових повноважень корупцією визнається використання авторитету посади та пов'язаних з нею можливостей, але задоволення інтересів третіх осіб шляхом неправомірного використання офіційних повноважень, авторитету влади та інших можливостей, які надає посадовій особі її посада, являє собою корупцію лише тоді, коли такі інтереси є груповими. Отже, за таким підходом задоволення інтересу однієї іншої особи не є корупцією.

Такий підхід видається необґрунтованим, оскільки кількість осіб, інтереси яких задовольняються в результаті дій посадової особи, не мають суттєвого значення для визнання їх корупційними. Головне, як зазначалось вище, що при цьому приватним інтересам необґрунтовано надасться перевага над інтересами суспільства або держави.

Корупція розглядається і як елемент (ознака) або різновид організованої злочинності. На відміну від вищевикладених підходів, прибічниками цієї точки зору корупція не розглядається як самостійне явище, а вона зводиться до структурного елементу, системоутворюючої ознаки або різновиду організованої злочинності. Корупційними проявами можуть визнаватися хабарництво, іншого роду посадові зловживання, але лише в рамках організованої злочинності.

Визначення поняття корупції обмежуються загальними ознаками і характеризується відсутністю чітких формулювань, які б дозволили виділити суттєві ознаки цієї правової категорії. Це, наприклад, визначення корупції як акту правопорушення державних службовців або як системи відповідних стосунків між певними посадовими особами та кримінальним середовищем на основі протиправної діяльності цих посадових осіб на шкоду державним та суспільним інтересам тощо.

У наведених вище точках зору відображено доктринальне розуміння корупції як правової категорії і воно лише з одного боку характеризує це поняття. Щоб з'ясувати інші підходи щодо визначення цього поняття, необхідно розглянути розуміння корупції, яке має місце на законодавчому рівні, у документах міжнародно-правового характеру, правоохоронній діяльності, а також у свідомості пересічних громадян.

Нормативно-правове розуміння корупції. Одним із перших варіантів офіційного розуміння поняття «корупція» з боку вищих органів державної влади України була законодавча пропозиція, яка містилась у листі Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1993 р. № 19-683/4, адресованому Верховній Раді України з приводу виконання п. 2 згаданої вище постанови Верховної Ради України Постанові від 23 січня 1993 р. «Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби із злочинністю», який передбачав необхідність законодавчого визначення зазначеного поняття. Цим листом пропонувалось передбачити у законі, що корупція - це «суспільне небезпечне діяння, що полягає в корисливому використанні посадовими особами свого службового становища і пов'язаних з ним можливостей для збагачення, протиправного одержання матеріальних чи інших благ і переваг в особистих чи групових інтересах».

Таким чином, корупція зводилась до конкретного суспільно небезпечного діяння (злочину), а точніше до посадового зловживання, яке:

1) мало корисливий характер;

2) було спрямовано на збагачення або протиправне одержання матеріальних чи інших благ і переваг в особистих чи групових інтересах.

Поняття корупції, яке безпосередньо було визначено у законі, за багатьма ознаками наближалося до наведеного вище, хоча водночас і суттєво відрізнялось від нього. У прийнятому 5 жовтня 1995 р. Законі України «Про боротьбу з корупцією» (ст. 1), воно сформульовано таким чином: «Під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг».[2]

Основною формальною особливістю такого визначення поняття «корупція» є те, що воно має нормативно-правовий характер. Що стосується суті самої корупції, то її відзначає низка моментів: по-перше, корупція розглядається як діяльність; по-друге, така діяльність пов'язується із протиправним використанням службових повноважень; по-третє, сфера цієї діяльності обмежується сферою державного управління; по-четверте, її відзначає чітко визначена корислива (матеріальна) спрямованість. За формою прояву вона с близькою до одержання хабара, зловживання владою або посадовим становищем, хоча і не тотожна їм.

Слід погодитись з тими вченими і практиками, які вважають передбачене у Законі України «Про боротьбу з корупцією» поняття «корупція» не зовсім вдалим[3]. Про те, що це поняття не можна визнати досконалим і універсальним, оскільки воно відображає розуміння корупції у вузькому смислі і може бути застосоване лише у контексті зазначеного закону, відзначали і окремі автори Закону України «Про боротьбу з корупцією». Саме фахівці, які працювали над підготовкою цього закону, відчули всю складність чіткого юридичного визначення поняття «корупція». Пропонувалися різні підходи, різні варіанти визначень. Вносилась пропозиція (і слід зазначити - не позбавлена підстав) взагалі відмовитися від загальної дефініції. Було й інше - пропонувалося розглядати корупцію як злочин і передбачити у КК спеціальну норму про відповідальність за корупцію.

Як уже зазначалось, на законодавчому визначенні поняття «корупція» особливо наполягали керівники правоохоронних органів, які вбачали у відсутності такого визначення основну правову перешкоду ефективній протидії корупції. І хоча для більшості фахівців, що працювали в робочій групі по підготовці відповідних законопроектів, необхідність законодавчого визначення цього поняття викликала великий сумнів, у результаті багатьох дискусій, у тому числі і на засіданні парламентської Комісії з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, було прийнято компромісне рішення - дати загальне визначення поняття «корупція» і сформулювати основні види корупційних діянь, що знайшло своє відображення у ст. 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Таким чином, вказане законодавчо визначення поняття «корупція» - це результат певного компромісу, який за тодішніх умов прийняття цього закону (політичних, організаційних, стану вітчизняних наукових досліджень у сфері протидії корупції), мабуть, не міг мати принципово іншого рівня досконалості. Однак, незважаючи на власну недосконалість, це визначення все ж зіграло свою позитивну роль у загальному розумінні поняття «корупція».

У найближчій перспективі законодавче описання поняття «корупція» може зазнати змін, які пропонуються деякими суб'єктами законодавчої ініціативи. Зокрема, такого роду пропозиції містяться у двох законопроектах, які вносились на розгляд парламенту Кабінетом Міністрів України та Президентом України відповідно у 1998 та 2000 рр.

У першому з них - проекті Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про боротьбу з корупцією» (реєстраційний № 1035 від 13 травня 1998 р.) - корупція визначається «як сукупність корупційних діянь та діянь, пов'язаних з корупцією, неправомірним використанням посадовою чи службовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, свого посадового або службового становища в особистих цілях, з метою отримання матеріальних благ, послуг; пільг та інших переваг, що є несумісним з правовим порядком в Україні».

Але таке визначення поняття «корупція» не можна назвати вдалим. По-перше, тавтологією є спроба визначити корупцію як «сукупність діянь, пов'язаних з корупцією». По-друге, у пропонованій дефініції йдеться про неправомірне використання посадовою чи службовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, свого посадового або службового становища «в особистих корисливих цілях, з метою отримання матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг». Уточнення про спеціальну мету неправомірного використання посадового становища є зайвим, оскільки його зміст свідчить про корисливий характер діянь правопорушника, про що окремо відзначено у визначенні цього поняття. По-третє, зайвою є також вказівка на несумісність з правовим порядком в Україні діянь правопорушника, оскільки перед цим вже зазначено про неправомірність діянь, які у своїй сукупності утворюють корупцію. Власне кажучи, неправомірність діянь - це і є їх несумісність з правовим порядком в Україні.

У другому із вказаних законопроектів, який має назву, аналогічну першому (реєстраційний № 5039 від 14 лютого 2000 р.), корупцію пропонувалось визначити як «незаконне одержання від фізичних і юридичних осіб матеріальних благ, подарунків, послуг, пільг, переваг або іншої вигоди матеріального чи нематеріального характеру особою, уповноваженою на виконання державних функцій чи прирівняною до неї особою у зв'язку з виконанням наданих їй повноважень або використання свого посадового становища».

Це визначення відрізняється від передбаченого в законі та пропонованого попереднім проектом низкою суттєвих моментів. Насамперед тим, що корупцією пропонується визнавати отримання не лише вигоди матеріального, а й нематеріального характеру. Таким чином, кардинально змінюється принциповий підхід щодо розуміння сутності корупції - визнається, що «продажність» представника влади може мати і нематеріальний характер. Крім того, зазначене визначення базується на зовсім іншому розумінні суб'єкта корупції - до кола суб'єктів пропонується віднести не лише державних службовців, депутатів, посадових осіб державних органів, а й посадових осіб та інших службовців державних підприємств, установ, організацій та об'єктів комунальної власності, які не мають статусу державного службовця, кандидатів у депутати та на інші виборні посади, деякі інші категорії осіб.

Таким чином, зазначені положення суттєво розширюють коло корупційних правопорушень та осіб, які потенційно можуть стати їх суб'єктами. Як і попередньому, цьому визначенню властиві певні недоліки.

Передбачене в Законі України «Про боротьбу з корупцією» визначення поняття корупції є не єдиним у нашій державі розумінням, яке має офіційний характер. Такого роду розуміння також відображене в Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр., затвердженій указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98. У ній сказано: «У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупціиних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь».

Як бачимо, наведене визначення поняття «корупція» за своїм змістом суттєво відрізняється від того, яке передбачене у Законі України «Про боротьбу з корупцією». Це обумовлено тим, що воно має інше порівняно із законодавчим визначенням функціональне призначення - його основне призначення полягає в тому, щоб констатувати різноманітність корупційних проявів, виключивши зведення корупції до якогось одного виду правопорушення. Слід зазначити, що саме у такому вигляді це визначення було передбачене у згаданій Концепції.

1.2 Варіанти та схеми корумпованої поведінки

Механізм корупції може передбачати два варіанти корумпованої поведінки, за яких в одному випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких за допомогою встановлення корупційного зв'язку прагне задовольнити свої інтереси (в окремих випадках - інтереси тільки однієї сторони корумпёованих відносин, інтереси іншої сторони з точки зору правової оцінки вчиненого можуть, так би мовити, не проглядатися), в іншому - корумпована діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб'єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень.

Перший з них, який ґрунтується на принципі «ти мені - я тобі», у свою чергу також може характеризуватися двома ситуаціями:

1. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на матеріальній основі, коли суб'єкт, наділений владними (службовими) повноваженнями, за матеріальну винагороду вчиняє на користь особи, яка надає цю винагороду, певні дії з використанням наданої йому влади чи посадових повноважень або утримується від вчинення певних дій, які він міг чи зобов'язаний був у даній ситуації вчинити з використанням влади чи посадових повноважень. У такому випадку ми маємо справу із класичним проявом корупції - з підкупом-продажністю особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Предметом купівлі-продажу виступає влада (службові повноваження), а засобом розрахунку - винагорода матеріального характеру. У більшості випадків (коли «продавцем» влади виступає посадова особа) юридичною мовою це називається хабарництвом - даванням-одержанням хабара. Саме з таким проявом корупції пов'язане типове розуміння цього явища і механізму корумпованих відносин. При такого роду корупції, умовно кажучи, відбувається обмін влади на власність, на матеріальні цінності, на послуги матеріального характеру.

2. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на вигідних для обох сторін умовах, які не обумовлюються безпосередньою матеріальною винагородою. Йдеться також про свого роду підкуп, який відрізняється від попереднього характером розрахунку: предметом купівлі-продажу у цьому випадку виступає також влада (службові повноваження), однак засобом розрахунку - винагорода нематеріального характеру. Ця особливість суттєво розширює правові рамки корупції, не дозволяючи зводити її у правовому розумінні лише до хабарництва. Водночас, вона не змінює суті вчиненого і не зменшує характеру його суспільної небезпеки. Адже для держави і суспільства в принципі не суть важливо, яку винагороду одержує носій владних (службових) повноважень за свою продажність, що, зокрема, підтверджується тим, що об'єктом одержання хабара традиційно визнається не принцип оплати праці службовців, а авторитет і престиж влади. Принципово важливим є те, що, по-перше, особа, уповноважена на виконання функцій держави, продається, а, по-друге, у такому випадку корумпована особа починає служити не державі та суспільству, а тому, хто його «купив» за неофіційну матеріальну винагороду чи за будь-яку іншу вигоду. Важливо, що в результаті таких дій, як вже зазначалось вище, відбувається «пошкодження» системи управління, «продаж влади».

Теоретично можлива і третя ситуація взаємодії суб'єктів корупційних відносин, коли посадова особа шляхом неправомірного використання владних повноважень задовольняє чийсь особистий чи груповий інтерес третіх осіб, не отримуючи за це нічого для себе особисто. У такій ситуації, яка виходить за рамки принципу «ти мені - я тобі», ми маємо справу з так званим «корупціонером-альтруїстом». На практиці така ситуація малоймовірна, хоча повністю виключити її все ж не можна. Ця ситуація не охоплює випадків, коли не встановлено істинного особистого інтересу носія владних повноважень, який зловживав ними в інтересах третіх осіб. Не встановлення такого інтересу ще не означає його відсутність. Йдеться про зловживання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, владою чи посадовими повноваженнями саме за відсутності прагнення задовольнити свій особистий (корисливий чи будь-який інший) інтерес, коли задоволення інтересу третіх осіб є засобом задоволення (щонайменше розрахунок на це) особистого інтересу носія владних (службових) повноважень. Може бути і «альтруїзм» навпаки, коли особа задовольняє приватний інтерес особи, уповноваженої на виконання функцій держави (надає їй будь-які послуги, у тому числі матеріального характеру), не очікуючи відповідної взаємності. Однак такі випадки можуть бути віднесені до корупції лише за умови, що особа, уповноважена на виконання функцій держави, яка отримує винагороду чи послуги, усвідомлює, що факт надання таких винагород чи послуг безпосередньо пов'язані з її офіційним статусом. Зокрема, це стосується випадків одержання такою особою незаконної винагороди не за виконання чи невиконання будь-яких конкретних дій, а за добре ставлення, заступництво, потурання тощо.

Другий варіант корумпованої поведінки, як вже зазначалось вище, полягає у тому, що суб'єкт корупції задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень без взаємодії з іншими особами (взаємодія можлива лише в рамках співучасті у вчиненні злочину).

Обидва ж варіанти об'єднує те, що як у першому, так і в другому випадках, суб'єкт корупційних діянь задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес третіх осіб за допомогою неправомірного використання офіційно наданих йому влади або посадових (службових) повноважень.

Обидва зазначені варіанти об'єднує також те, що незаконне використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, свого статусу чи можливостей, які з нього випливають, з метою одержання особистої вигоди чи в інтересах інших осіб, створює необґрунтований пріоритет інтересів одних осіб перед іншими. Поява такої нічим не аргументованої переваги і є, як зазначають окремі дослідники, початковий показник корумпованої поведінки посадової особи, яка її допустила. Необґрунтованість такого пріоритету полягає в тому, що особа набуває його виключно за рахунок неправомірного використання наданої їй влади чи посадових (службових) повноважень. Офіційні повноваження використовуються не за призначенням - в інтересах суспільства і держави, а в приватних (особистих, третіх осіб, групових тощо) інтересах.

Схеми корупційної поведінки. Якщо спробувати описати ці варіанти механізму корупції за допомогою умовних схем корумпованої поведінки, то вони зводитимуться до таких:

1. «Ти мені - я тобі» (взаємодія суб'єктів корумпованих відносин здійснюється на матеріальній основі). Це найбільш поширена, найбільш типова і найбільш ефективна з точки зору досягнення результату корупційної діяльності схема корумпованих відносин, яка на побутовому рівні відображається фразою «не підмажеш - не поїдеш».

Правова оцінка дій суб'єктів корумпованих відносин при такій схемі залежить від багатьох обставин, зокрема, від статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави, характеру вчинюваних дій, належності ініціативи незаконної матеріальної винагороди, наявності примусу до такого роду дій тощо. Так, якщо суб'єктом корупції є посадова особа, то одержання нею незаконної матеріальної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто надає таку винагороду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи посадових повноважень, утворює склад одержання хабара, а надання зазначеної винагороди - склад давання хабара. Якщо ж таку винагороду одержав працівник державної установи чи організації, який не є посадовою особою, за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища, його дії за наявності необхідних підстав утворюють склад злочину, передбаченого ст. 191-2 КК (одержання незаконної винагороди працівником державної установи чи організації). Надання матеріальних благ або вигод майнового характеру у таких випадках не є кримінально караним.

У разі вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за незаконну винагороду дій, які утворюють певний склад злочину (зловживання владою чи посадовим становищем, перевищення влади чи посадових повноважень, посадова підробка, винесення завідомо неправосудного вироку, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності), її дії потребують додаткової кваліфікації за відповідною статтею КК.

Особливістю зазначеного виду корумпованих відносин є те, що навіть дії, вчинені особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за незаконну матеріальну винагороду в межах офіційно наданих їй повноважень, визнаються кримінально караними - одержанням хабара чи одержанням незаконної винагороди працівником державної установи чи організації.

2. «Ти мені - я тобі» (взаємодія суб'єктів корумпованих відносин здійснюється на нематеріальній основі). Також досить поширена схема корумпованих відносин, яка, на відміну від попередньої, як правило, характеризується слабшою мотивацією дій суб'єктів такої взаємодії. Хоча в окремих випадках, особливо коли це стосується вирішення життєво важливих для суб'єктів таких відносин питань (наприклад, вступу дітей до вузу, влаштування родичів на роботу, просування по службі тощо), мотиви такого роду корумпованої діяльності можуть не уступати, а інколи і переважати корисливу мотивацію.

Що стосується правової оцінки дій суб'єктів корумпованих відносин, то у таких випадках вона може бути набагато різноманітнішою від попередніх ситуацій. Насамперед, слід відзначити, що відсутність матеріальної основи таких відносин виключає хабарництво - як одержання хабара, так і його давання. Правова оцінка дій особи, уповноваженої на виконання функцій держави, головним чином залежить від трьох моментів: 1) чи є вона посадовою особою; 2) наскільки її дії відхиляються від рамок правомірної поведінки, обумовленої її офіційним статусом; 3) на задоволення якого інтересу іншої особи спрямовані її дії.

Залежно від зазначених моментів дії обох учасників корумпованих відносин у таких випадках можуть бути кваліфіковані як злочинні, визнані адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями.

Так, дії особи, уповноваженої на виконання функцій держави, можуть утворювати загальний або спеціальні склади зловживання владою чи посадовим становищем. У такому разі дії особи, яка представляє іншу сторону корумпованих відносин, можуть бути розцінені як підмовництво до вчинення відповідного посадового злочину (якщо ініціатива вчинення такого злочину належала цій особі).

3. «Я - тобі». Ця схема характеризується тим, що задоволення особистих інтересів суб'єктів корупційних відносин здійснюється в однобічному порядку: або шляхом неправомірного використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, влади або посадових (службових) повноважень задовольняється тільки інтерес третіх осіб, або це має місце лише стосовно інтересу посадової особи, яка отримує незаконну матеріальну винагороду, їй надаються послуги матеріального чи нематеріального характеру, задовольняються інші її особисті інтереси.

Правова оцінка такого роду дій також залежить від багатьох моментів, насамперед, від правового статусу кожної із сторін таких відносин, характеру їх дій тощо.

4. «Я - собі». При такого роду корумпованої поведінки особа, уповноважена на виконання функцій держави, за допомогою неправомірного використання наданої їй влади або посадового становища задовольняє свій корисливий або інший інтерес самостійно, без взаємодії з іншою стороною корумпованих відносин. До цього різновиду корупційної діяльності слід відносити зловживання такої особи не лише для задоволення свого власного інтересу, але й інтересів своїх близьких родичів, інтереси яких для суб'єкта корупції є такими ж важливими, як і свої особисті.

Характерним видом корумпованої поведінки, яка вписується у зазначену схему, є розкрадання чужого майна з використанням посадового становища. Такою схемою охоплюються також випадки використання посадовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів зв'язку, техніки або іншого державного майна. Власне, нею охоплюється будь-яке використання влади або посадових (службових) повноважень в особистих інтересах.

Знову ж таки, як і в попередньому випадку, правова оцінка дій особи, уповноваженої на виконання функцій держави, може бути самою різноманітною - вони можуть утворювати склад злочину, адміністративного чи дисциплінарного правопорушення.

Зазначені схеми корупційних відносин можуть мати різні варіації, переплітатися між собою, але в принципі вони зводяться до наведених вище.

З огляду на зазначені механізми корупційних відносин, корупційні діяння можна розділити на три групи.

1. Першу групу складають діяння, пов'язані з використанням особою, уповноваженою на виконання функцій держави, влади або посадових (службових) повноважень для незаконного одержання нею грошей, матеріальних цінностей, послуг і переваг матеріального характеру. Тобто, йдеться про безпосередній підкуп посадової особи, яка «продає» владу за незаконну матеріальну винагороду (ст. 168 КК) або отримання такої винагороди (послуг, переваг) хоча і не за «продаж» владних (службових) повноважень, але у зв'язку з наявністю таких (ст. 191-2КК).

2. Другу групу складають діяння, які пов'язані з незаконним заволодінням посадовою особою з використання посадового становища чужим (у більшості випадків державним або колективним) майном (ч. 2 ст. 84 КК).

3. Третя група зазначених діянь - це інші діяння, які вчинює особа, уповноважена на виконання функцій держави, з використанням наданої їй влади або посадових (службових) повноважень для задоволення особистих, у тому числі корисливих, вузькогрупових, корпоративних інтересів, інтересів третіх осіб, не пов'язані з одержанням незаконної матеріальної винагороди і з незаконним заволодінням чужим майном. До такого роду діянь можуть бути віднесені будь-які зловживання зазначеної особи, вчинені з корисливих або інших особистих інтересів. Що стосується злочинів, то ознак корупційного може набути будь-яке злочинне діяння, яке вчиняється з використання влади чи посадового становища для задоволення особистих інтересів.

1.3 Масштаби корупції в Україні та її вплив на державу

Населення України дуже високо оцінює масштаби поширення корупції в Україні. Згідно з результатами соціологічних опитувань Центру Разумкова, населення оцінює рівень корупції в державі як масштабне явище. Більшість опитаних дотримується такої точки зору: «хабарі беруть, використовуючи службове становище, майже всі» - так вважають 12% опитаних; «багато хто» - 49%; «дехто» - 29%. Тільки 2% респондентів вважають, що «майже ніхто в країні не бере хабарів».

Навіть для реалізації своїх законних прав громадяни України повинні вдаватися до корупційних дій, давати хабара. За даними соціологічного опитування Центру Разумкова, 60,5% респондентів знають про випадки, коли давали хабара для ухвалення законного рішення. 47,5% опитаних знають про випадки хабарництва для ухвалення незаконного рішення.

За даними іншого дослідження, проведеного громадською організацією «Партнерство за прозоре суспільство», 65% опитаних вважають, що «корупція дуже поширена в Україні», 27% - «дещо поширена». Кожен третій (31%) громадянин протягом останнього року давав хабара.

Про масштаби корупції свідчить і те, що за різними оцінками, до 6,5% від своїх середньорічних доходів підприємці в Україні витрачають на хабарі посадовим особам. Експерти Світового банку оцінюють річну суму хабарів в Україні на рівні двомісячного торгового обороту країни.

Поширенню корупції, наприклад, сприяє нецільове використання бюджетних коштів, яке останнім часом набуває великих масштабів. Наприклад, лише в I кварталі 2012р. не за призначенням було використано 200 млн. грн. На ці кошти можна утримувати протягом року Міністерство внутрішніх справ. Якщо негативну тенденцію не зламати, то обсяг використаних за нецільовим призначенням бюджетних коштів дорівнюватиме сумі, необхідній на утримання майже всіх органів виконавчої влади України! За оцінками експертів Центру Разумкова, корупція в енергетиці може призвести до виходу стратегічно важливої галузі з-під контролю держави. Корупція в Україні має досить великі масштаби, провокує недовіру населення до владних структур, заводить Україну у глухий кут деградації і занепаду.

Вплив корупції на українське суспільство і державу

Корупція в Україні перетворилася на одну з загроз національної безпеки. Вплив корупції на українське суспільство і державу має комплексний та системний характер, зокрема йдеться про соціальні, економічні, владні, політичні, та міжнародні аспекти цього впливу.

Соціальний аспект впливу. Існування корупції призводить до того, що, фактично, у суспільстві функціонують дві соціальні підсистеми - офіційна та неофіційна: перша з яких дотримується правових і моральних норм, друга - використовує протиправні методи. Суб'єкти корупції функціонують у неофіційному середовищі, де панує своя система цінностей, свої цілі і методи їх досягнення, а життя будується не за законами, а (як стало модно говорити) «по понятіях».

Аналіз доводить, що співвідношення офіційної і неофіційної підсистем свідчить про надзвичайно небезпечну ситуацію, що склалася в державі. За оцінками, зробленими навіть на найвищому державному рівні, неофіційна підсистема, щонайменше, є не менш впливовою за масштабами, ніж офіційна.

Економічний аспект впливу. Корупція впливає на всі сфери економіки України. Її провокує масова «тінізація» економічного сектору України, що, в свою чергу, є економічним підґрунтям корумпованих зв'язків. Відповідно до офіційних заяв керівництва держави, частка тіньової економіки в Україні фактично зрівнялася з офіційною і складає 45-60%. У тіньовому секторі економіки працюють мільйони громадян України. За даними Фонду «Інтелектуальна перспектива» і Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, що провели опитування громадян України за темою тіньової зайнятості населення, 45% опитаних працюють у «тіні». За підрахунками фахівців, сукупний тіньовий капітал українських громадян складає приблизно $40 млрд.

Загалом, корупція підриває економічні основи держави, блокує надходження іноземних інвестицій, приводить до «тінізації» економіки, сприяє зростанню впливу організованих злочинних груп.

Владний аспект впливу. Корупція в Україні впливає на формування органів державної влади всіх гілок влади, на вироблення і реалізацію державної політики.

Так, під час формування представницьких органів влади важко уникнути впливу корупції. У цьому випадку мова може йти про порушення фундаментальних принципів організації і про ведення виборів: підкуп кандидатів, представників влади і членів виборчих комісій; нелегальне фінансування виборчих кампаній; посадові зловживання під час агітації; фальсифікація результатів виборів, створення перешкод для реалізації виборчих прав громадян та ін. Останні парламентські вибори 2012 р. засвідчили, що зазначені порушення виборчого законодавства були досить типовими, особливо під час проведення передвиборної агітації.

В Україні потенційно найбільш корумпованою є виконавча влада, оскільки саме її представники мають великі «хабаромісткі» розпорядчі функції (розпоряджаються коштами, нерухомістю, матеріальними цінностями тощо). Це підтверджує і судова практика застосування антикорупційного законодавства: переважна більшість осіб, притягнутих до відповідальності за хабарництво, посадові зловживання, порушення Закону України «Про боротьбу з корупцією» - це представники виконавчої влади.

Політичний аспект впливу. Корупція та боротьба з нею широко використовується у практиці політичної діяльності в Україні. Зрозуміло, що особливо гострою є ситуація під час проведення виборів, як президентських, так і парламентських. Так, під час останніх виборів до Верховної Ради України правоохоронні органи ініціювали розгляд кримінальних справ проти Ю. Тимошенко, які розглядалися як політичні, як засіб тиску на опозицію. У свою чергу, представники опозиційних сил оприлюднили низку депутатських запитів, в яких вимагали розслідування кримінальних справ з хабарництва вищого керівництва держави.

Загалом, використання корупції у політичний боротьбі може проводитися у таких напрямах: (1) застосування кримінально-правових засобів до державних діячів, політиків (як правило, опозиційних) за наявністю для цього підстав, але не через їх наявність, а головним чином - з політичних міркувань; (2) юридична розправа з політичними опонентами шляхом притягнення їх до відповідальності за звинуваченням у корупції (інших протиправних діях) за відсутності для цього законних підстав; (3) застосування репресивних дій з тих же мотивів до осіб з оточення політичних діячів, у дискредитації яких зацікавлена влада.

Міжнародний аспект впливу. Корупція негативно впливає на міжнародний імідж України, перешкоджає, а іноді блокує надходження іноземних інвестицій. Так, за даними експертного опитування, проведеного Центром Разумкова, близько 80% закордонних експертів в якості негативного фактору вказали на корумпованість влади. Оцінюючи ситуацію, також близько 80% опитаних експертів вважають, що в першу чергу іноземному бізнесу в Україні заважає корумпованість чиновників

1.4 Проблеми, що сприяють розвитку корупції в суспільстві

Корупція має здатність легко й швидко пристосовуватися до змін у суспільстві та державі. Вітчизняна корупція має свої особливості, які відрізняють її від корупції в розвинених країнах світу. Корупція має загальнонаціональний системний характер і справляє визначальний вплив на українську політику, економіку та інші сфери суспільного життя. Висока вартість життя та низький рівень правової і політичної культури в Україні обумовлюють поширення корупції як соціального явища. Вона є найсуттєвішою причиною падіння рівня суспільної довіри до всіх інституцій державної влади. Характерними елементами корупції в сучасній Україні виступають, зокрема:

Тіньова економіка. Корумпованість чиновників суттєво ускладнює вільний доступ суб'єктів підприємництва на ринок (зокрема, для започаткування бізнесу в Україні необхідно отримати близько 30 ліцензій та дозволів, а вітчизняна процедура оподаткування - одна з найскладніших у світі). В свою чергу, небажання деяких суб'єктів ринкових відносин легалізувати свою діяльність спричиняє поширення корупції серед чиновників.

Створенням нерівних умов для різних суб'єктів економіки корупція негативним чином впливає на діловий клімат, формує систему протиправних переваг у доступі до влади, матеріальних ресурсів і благ, унеможливлюючи вільну ринкову конкуренцію, порушуючи принципи демократії та соціальної справедливості. Так, за даними Міністерства економіки 2008-2010 рр., в умовах погіршення світової кон'юнктури підприємства почали створювати резерви для існування в 2010 році шляхом приховування частини прибутку. Найбільший рівень тінізації виявлений у виробництві коксу і продуктів нафтопереробки (45,1%), легкої (42,9%) і харчової (40,8%) промисловості. Трохи менше рівень тіньових операцій - в металургії (39,3%) і машинобудуванні (36,2%).

Суспільна лояльність до корупції є одним з основних чинників умовного поділу суспільства: на офіційне і неофіційне (частково кримінальне). В її основі, перш за все, лежать такі традиції корупційних відносин у суспільстві. У сучасних вітчизняних реаліях фактор корупційної активності громадян залишається маловрахованим. Проте, такий підхід необґрунтовано обмежує увагу суспільства фокусуючи її лише на корупційній активності посадових (службових) осіб держави. Тобто, із стратегії і тактики протидії корупції фактично виключається такий потенціально важливий аспект як «діяльність, спрямована на зменшення корупційної активності громадян», яка має вирішальне значення.

Організована злочинність породжує корупцію як засіб забезпечення протегування кримінальним структурам з боку посадових осіб держави, які отримують винагороду за таку протиправну діяльність. Подальший розвиток організованої злочинності спричиняє соціальну напругу і дестабілізує суспільні відносини, перешкоджає просуванню ринкових реформ. Організована злочинність зацікавлена у створенні відповідних позицій у владних структурах для відстоювання власних інтересів, забезпечення сприятливих умов для протиправної діяльності й уникнення від відповідальності, а корупція, у свою чергу, зацікавлена в можливостях організованих злочинних угруповань (фінансових, організаційних тощо).

Зрощення бізнесу і влади. Політика і економіка перебувають у функціональній взаємозалежності. Економічні інтереси окремих груп потребують політико-правової підтримки держави, на ґрунті чого формуються відповідні політичні інтереси. В умовах недосконалої демократії наслідком зрощення влади та бізнесу стає виникнення корупції. Адже соціальні групи (або окремі особи), які домінують у сфері володіння ресурсами, прагнуть збереження економічного і політичного ладу, що відповідає їх інтересам. За допомогою корупції формується система протиправних переваг у доступі до влади, матеріальних ресурсів і благ, унеможливлюючи вільну ринкову конкуренцію, порушуючи принципи демократії та соціальної справедливості

Низький рівень громадянської активності населення, зокрема - відсутність достатньо потужної громадської організації, яка б ефективно займалась проблемами запобігання та протидії корупції і служила б впливовим партнером органів державної влади.



1.4.1 Топ-5 найскандальніших корупційних справ в Україні за останні роки

1. Ректора Мельника взяли "на гарячому"

Відомий за кількома виборчими скандалами ректор Ірпінської Податкової академії Петро Мельник цього місяця став "героєм" гучної корупційної історії. Співробітники СБУ взяли його з хабаром просто в академії. Мельник залишив свої відбитки на мічених гривнях. Загалом їх було 40 та 80 тис. - від представників двох сімей, які хотіли влаштувати своїх родичів до престижного вишу. Після арешту у Мельника раптово погіршилось здоров'я. Як пояснив адвокат, у його підзахисного підвищився тиск і він прикутий до лікарняного ліжка. Все ж таки ректору обрали запобіжний захід - домашній арешт.

2. Скандал у Суворівському

Раніше правоохоронці провели інше скандальне затримання керівника учбового закладу - Київського військового ліцею імені Богуна. Данило Романенко Українська правда Романенко вимагав $ 5 тис. за вступ Очільника Суворівського училища генерал-майора Данила Романенка спіймали під час отримання хабара у розмірі $ 5 тис. Цю суму офіцер вимагав у підлітка з малозабезпеченої родини за вступ. Вступна кампанія до ліцею була якраз в розпалі. Романенка співробітники СБУ затримали у Боярці під Києвом, де складають іспити і навчаються перші два роки наймолодші учні ліцею. Це затримання спричинило справжній скандал. Журналісти програми "Гроші" з'ясували, що майже всі курсанти Суворівського училища потрапили на навчання завдяки хабарам чи політичному заступництву. Причому $ 5-8 тис. - стандартний розмір хабара за вступ.

3. Гучний арешт Волги

Одним з найбільш гучних затримань за хабар серед чиновників був арешт глави Держфінпослуг, екс-депутата Василя Волги 11 липня 2011 року. Його "взяли" за замах на отримання півмільйонного хабара. Співробітники ГПУ та СБУ перед тим арештували трьох його підлеглих - також за отримання хабарів Сам чиновник заявляв, що арешт не був для нього несподіванкою і взагалі це не найгірше, що могло з ним статися. Перед своїм арештом він нібито розкрив злочинні фінансові схеми, про які "не встиг доповісти президенту". Через скандал президент Віктор Янукович позбавив Волгу посади. А наприкінці вересня 2012 року Шевченківський райсуд Києва засудив Волгу до 5 років в'язниці без конфіскації. Його визнали винним у спробі отримати $ 500 тис. хабара у голови наглядової ради кредитної спілки "Перше кредитне товариство". А також у незаконному працевлаштуванні свого водія в Держфінпослуг за підробленими документами про освіту, через що були розтрачені 47 тис. бюджетних гривень.

4. Зірка Playboy розкрутила скандал у Лаврі

Влітку 2012 року в Україні був ще один гучний, але незвичний для України хабарницький скандал. Бо пов'язаний був не з отриманням хабара, а з його дачею. Влада Прокаєва Сегодня Влада Литовченко таки отримала роботу у заповіднику Таку гучну заяву зробила колишня зірка Playboy Влада Литовченко. Вона влаштувалась на роботу у Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Співробітники заповідника обурювалися призначенням на посаду гендиректора Вікторії Лісничої, а на посаду заступника директора - Влади Литовченко. У результаті конфлікту керівництва заповідника і колективу, Ліснича підписала накази про звільнення чотирьох своїх заступників і близько 20 співробітників заповідника. Серед них була і Литовченко. І після звільнення Литовченко заявила, що за свою посаду вона заплатила міністру культури Михайлу Кулиняку. "Я можу сказати конкретно, що генеральний директор взяла у мене хабар у розмірі 50 тисяч доларів, за мою посаду. Особисто для міністра!", - заявила Литовченко.

5. "Дорогий" голова Держслужби зайнятості

Голова Держслужби зайнятості Володимир Галицький завершив серію гучних чиновницьких викриттів 2012 року. 26 листопада співробітники СБУ затримали його, а разом з ним і чотирьох чиновників відомства. Чиновника звинуватили у одержанні хабарів у особливо великих розмірах та незаконному збагаченні. Володимир Галицький Галицького звинуватили у хабарництві і незаконному збагаченні Під час обшуків у декількох банківських скриньках, які належали затриманим, були знайдені валютні цінності на загальну суму $ 7,5 млн, велика кількість золотих годинників і коштовного каміння. Галицького арештували. Сам Галицький на суді попросив залишити його на волі, пояснивши, що знайдені при обшуку гроші - його особисті, оскільки він "людина не бідна". Пізніше Генпрокуратура заявила про арешт банківського рахунку Галицького на 1 млн євро в одному з банків Монако. Відомство встановило, що екс-чиновник накопичував на рахунку незаконно отримані в Україні гроші.