Спеціальні режими господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерсво освіти та науки України

Університет сучасних знань

Курсова робота

з предмету «Господарське право України»

Спеціальні режими господарювання

Київ 2008

Зміст

правовий офшорний економічний зона

Вступ

1. Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон

2. Порядок створення спеціальної (вільної) економічної зони

3. Правове регулювання концесійної діяльності в Україні. Макет типового концесійного договору

4. Особливості правового статусу офшорних компаній

5. Правове регулювання інших спеціальних режимів господарювання

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сучасний період розвитку господарського права України характеризується динамізмом, який обумовлений переходом до ринкової економіки, прийняттям Конституції України та Господарського кодексу України.

Мета курсової роботи: закріпити теоретичні знання з предмету господарське право України та придбати практичні навички у створенні курсової роботи по даній дисципліні.

На досягнення вище зазначеного і спрямована курсова робота, матеріали якої сприятимуть оперативному й творчому опануванню чинного господарського законодавства і правильному застосуванню набутих знань у моїй подальшій практичній діяльності.

Дана тема є дуже актуальною оскільки спеціальні режими господарювання надають змогу випробовувати дію норм спеціальних законів що регулюють господарську діяльність в локальному порядку, що б потім проаналізувати їх результати для можливого застосування в загально державному масштабі тих норм котрі довели свою ефективність. Крім того спеціальні економічні зони дають змогу розвивати ділову активність, а разом з цим створювати умови для інвестування тим самим поліпшуючи економічні показники.

Об'єктом дослідження є норми права вітчизняного законодавства котрі регулюють суспільні відносини, що стосуються створення та функціонування спеціальних економічних зон, концесійної діяльності та діяльності офшорних компаній.

Суб'єктами дослідження виступають суб'єкти господарювання, відповідно до чинного ГК України: господарські організації, фізичні особи підприємці, органи державної влади відповідної компетенції.

В даній роботі я застосовував метод аналізу нормативно правових актів та порівняльно-правовий метод.

Вивчення курсу господарського права має основоположне значення для підготовки майбутніх юристів, оскільки цей курс, по-перше, належить до циклу фундаментальних навчальних дисциплін у програмі юридичної вищої освіти; по-друге, регулює суспільні відносини, що виникають з приводу ведення господарської діяльності. Особливого значення вивчення курсу господарського права набуває у зв'язку зі змінами, що відбулися в державно-правовій системі України, закріпленням в Конституції України світових та європейських стандартів відносно господарювання.

У курсовій роботі викладено тема „Спеціальні режими господарювання”.

У своїй курсовій роботі на основі аналізу сучасного господарського законодавства і з урахуванням програм курсу я намагатимусь розкрити основні питання які стосуються курсової роботи, такі як: поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон, типи спеціальних (вільних) економічних зон, порядок створення спеціальної (вільної) економічної зони, особливості правового статусу офшорних компаній та ін., як бачимо питання дуже важливі. У своїй роботі я прагнутиму у доступній для сприйняття формі подати змісти основних положень даної теми та показати її роль у регулюванні суспільних відносин також дослідивши її проблемність.

В сучасних умовах розвитку господарського законодавства у контексті Європейського вибору правове регулювання спеціальних економічних зон набуває особливого значення.

При підготовці до виконання даної курсової роботи я прагнутиму відобразити нові досягнення в розвитку теорії господарського права.

Складність формування та становлення господарського законодавства України, безперечно, відбивається і на змісті моєї роботи. Тому я із вдячністю сприйму конструктивні критичні зауваження та рекомендації щодо поліпшення структури, змісту та системи курсової роботи.

1. Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон

Реформування соціально-економічного становища в Україні вимагає застосування нових форм регіонального розвитку, що базуються на можливостях регіонів повніше й ефективніше використовувати наявні ресурси і переваги сприятливого економіко-географічного та геополітичного розташування.

Найбільш дієвими формами регіональної політики, що застосовуються країнами як з високорозвиненою, так і перехідною економікою, є створення спеціальних (вільних) економічних зон та здійснення комплексу заходів, що проводяться центральними і місцевими органами виконавчої влади шляхом запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності.

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) розглядаються як один з важливих інструментів, за допомогою якого досягається відкритість економіки нашої держави зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основі залучення іноземних інвестицій.

Згідно з цим поняттям, спеціальна (вільна) економічна зона -- це частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України [2]. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків та інвестицій за межі даної зони і межі України відповідно до закону [3].

Зовнішньоторговельні зони -- це частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і преревалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

Комплексні виробничі зони -- це частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальних операцій, та імпортноорієнтованих зон, головна функція яких -- розвиток імпортнозамінних виробництв.

Науково-технічні зони -- це вільні економічні зони (БЕЗ), спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.

Туристсько-рекреаційні зони -- це вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

Банківсько-страхові (офшорні) зони -- це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Зони прикордонної торгівлі -- це частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім вищезазначених в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

Такий режим господарської діяльності в Україні існував лише на папері, перші спроби створити спеціальні економічні зони наштовхувалися на недосконалість правової бази, складність механізму створення та узгодження інвестиційних проектів тощо. У період з 1998 по 2000 роки в Україні створено 12 спеціальних економічних зон та 66 територій пріоритетного розвитку, що займають близько 10% території країни [36].

Можна вирізнити закони України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» від 24 грудня 1998 року, «Про спеціальну економічну зону «Яворів»» від 15 січня 1999 року, «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»» від 18 березня 1999 року, «Про спеціальну економічну зону «Славутич»» від 3 червня 1999 року, «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв»» від 13 червня 2000 року, «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим» від 21 грудня 2000 року, «Про спеціальну економічну зону «Рені»» від 23 березня 2000 року, «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко»» на території Одеського морського торговельного порту» від 23 березня 2000 року, «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття»» від 22 березня 2001 року тощо.

За даними Мінекономіки, сума наданих зонам пільг за підсумками 2002 року вперше перевищила надходження від них у бюджет: за 6 місяців 2002 року «мінус» 156,4 млн грн., найбільш збитковими виявились СЕЗ «Славутич» та «Порто-франко», а також території пріоритетного розвитку в Харківській, Донецькій та Волинській областях. Водночас хронічно збільшується частка імпортного мита в загальній сумі недоотриманих коштів [30]. Спеціальний інвестиційний режим перетворюється на своєрідний коридор безмитного ввезення імпортних товарів. Тому Верховна Рада України неодноразово впроваджувала мораторій на створення нових спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку. Кабінетом Міністрів України схвалено Програму розвитку в Україні зон та територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності до 2010 року, що передбачає вдосконалення чинного законодавства, розробку проекту закону про території зі спеціальним економічним статусом, який встановлює рамочні умови створення і механізм функціонування таких територіально-господарських утворень; законопроект про внесення змін до законів України про створення і функціонування СЕЗ і ТПР у частині визначення норм забезпечення виконання в повному обсязі суб'єктами підприємницької діяльності зобов'язань з реалізації інвестиційних проектів і увідповіднення цих норм до Митного кодексу України.

2. Порядок створення спеціальної (вільної) економічної зони

Статус і території СЕЗ, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони. СЕЗ створюються Верховною Радою України з ініціативи Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

Формування та розвиток СЕЗ має відбуватися за такими етапами:

I етап -- заснування, нормативно-правове забезпечення, організаційне та інфраструктурне облаштування СЕЗ;

II етап -- інвестиційне забезпечення, формування галузевої спеціалізації, визначення стратегічних інвесторів;

III етап -- подальший розвиток, диверсифікація галузевої та функціональної орієнтації СЕЗ.

СЕЗ створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевої державної адміністрації.

У разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої ради та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати СЕЗ [25].

У разі коли ініціатива у створенні СЕЗ належить місцевим радам та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про створення СЕЗ у шестидесятиденний строк з дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України.

Пропозиції щодо зміни статусу і території СЕЗ подаються в порядку, передбаченому законом для створення спеціальної (вільної) економічної зони [31].

Загальні засади створення і функціонування СЕЗ в Автономній Республіці Крим визначаються згідно з Законом України «Про розмежування повноважень між органами державної влади України і Республіки Крим».

Відповідно до ст. 6 Закону документи про створення СЕЗ повинні містити:

а) рішення місцевої ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення СЕЗ (у разі створення СЕЗ за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих рад та місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована СЕЗ (у разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну назву СЕЗ;

в) точний опис кордонів СЕЗ та карту її території;

г) техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування СЕЗ;

д) проект закону про створення конкретної СЕЗ. Інші документи вимагатися не можуть [3]. Техніко-економічне обґрунтування доцільності створення СЕЗ має включати:

- мету, функціональне призначення та галузеву спрямованість її діяльності;

- етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення;

- ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємництва та можливості їх розвитку в майбутньому;

- вихідний рівень розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов її створення;

- рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами;

- обсяги, джерела та форми фінансування на кожному етапі її створення і розвитку;

- обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму.

Управління СЕЗ має певну специфіку, яка полягає в тому, що структура, функції та повноваження органів управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на її території [30]. Проте незалежно від типу СЕЗ їх органами управління є місцеві ради та місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень (їхні функції та повноваження щодо управління СЕЗ визначені ст. 10 Закону «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»); орган господарського розвитку і управління СЕЗ, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності (функції цього органу, визначені ст. 11 зазначеного Закону, можуть бути покладені на одного із суб'єктів економічної діяльності СЕЗ).

Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління СЕЗ визначаються законом про створення конкретної СЕЗ.

Орган господарського розвитку і управління СЕЗ забезпечує загальні умови її функціонування [33]. До виключної компетенції органу господарського розвитку в межах функціонування СЕЗ належить:

- визначення перспективних напрямів розвитку СЕЗ;

- експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальних потреб;

- розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами СЕЗ;

- організація міжнародних торгів з метою розміщення на території СЕЗ нових виробництв;

- упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльності СЕЗ в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів;

- видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності СЕЗ на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійснюваних у СЕЗ.

Виконавчим директором органу господарського розвитку СЕЗ може бути як громадянин України, так і громадянин іншої країни, який працює за строковим контрактом.

На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності СЕЗ поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції [32].

СЕЗ вважається ліквідованою з моменту закінчення строку. на який її було створено, якщо його не буде продовжено Верховною Радою України. За поданням Президента України або Кабінету Міністрів України СЕЗ може бути ліквідована Верховною Радою України до закінчення строку, на який її було створено [26]. Питання про доцільність продовження строку функціонування СЕЗ або її дострокову ліквідацію може бути передано для вивчення комісії незалежних експертів, створюваній Верховною Радою України.

Верховна Рада України повинна розглянути подані пропозиції і у тримісячний строк з дня подання зазначеної пропозиції винести відповідне рішення.

СЕЗ вважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію.

Для вирішення майнових та інших питань, пов'язаних з ліквідацією СЕЗ, врегулювання фінансових відносин між органом господарського розвитку і управління та суб'єктами економічної діяльності СЕЗ Кабінетом Міністрів України створюється ліквідаційна комісія, яка набуває усіх повноважень щодо управління СЕЗ до моменту остаточного вирішення всіх питань, пов'язаних з її ліквідацією.

3. Правове регулювання концесійної діяльності в Україні. Макет типового концесійного договору

Концесія, як встановлено ч. 1 ст. 406 ГК, -- це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику [2].

Аналогічне за змістом визначення поняття концесії вміщено в Законі України від 16 липня 1999 р. «Про концесії», що визначає поняття та правові засади регулювання відносин концесії державного та комунального майна, а також умови і порядок її здійснення з метою підвищення ефективності використання державного і комунального майна і забезпечення потреб громадян України у товарах (роботах, послугах) [14].

Крім положень Глави 40 ГК та Закону України «Про концесії» відносини, пов'язані з концесійною діяльністю, регулюються низкою прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів: Законом України від 14 грудня 1999 р. «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг», постановами Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів», від 12 квітня 2000 р. № 643 «Про затвердження Типового концесійного договору» та іншими.

ГК (ст. 407) встановлює, що концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах:

- поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;

- вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

- комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;

- взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

- державне гарантування інвестицій концесіонерів;

- стабільність умов концесійних договорів;

- забезпечення прав та законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Крім цього Закон України «Про концесії» визначає ще й такі принципи концесійної діяльності як:

- законність здійснення концесійної діяльності;

- врахування особливостей надання об'єкта у концесію в окремих сферах господарської діяльності;

- забезпечення законних прав та інтересів споживачів товарів (робіт, послуг), що надаються концесіонером.

Пропозиції щодо переліку конкретних об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію, вносяться відповідними центральними органами виконавчої влади. Затвердження пооб'єктного переліку здійснюється Кабінетом Міністрів України, а затвердження переліку об'єктів права комунальної власності, які можуть надаватися в концесію, здійснюється виключно на пленарних засіданнях відповідних рад [28].

Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом державної влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування.

Укладенню концесійного договору передує концесійний конкурс, організація і проведення якого здійснюється концесієдавцем відповідно до Положення про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об'єкти права державної і комунальної власності, які надаються у концесію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. № 642, або відповідно до Порядку проведення концесійного конкурсу на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2000 р. № 152.

Переможцем концесійного конкурсу визнається претендент, який запропонував кращі умови здійснення концесії, відповідно до умов концесійного конкурсу.

З переможцем концесійного конкурсу укладається концесійний договір після погодження всіх його умов.

Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами договору залежно від характеру та умов концесії [37]. Цей строк не може бути меншим 10 років та більшим 50 років.

Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються Законом «Про концесії», іншими законами.

Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. На сьогодні затверджено Типовий концесійний договір та Типовий концесійний договір на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про концесії» істотними умовами договору концесії є:

- сторони договору;

- види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору;

- об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії);

- умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності;

- перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню;

- умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги);

- строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників -- громадян України;

- умови використання вітчизняних технологій, техніки, сировини, матеріалів;

- умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень;

- умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів;

- порядок використання амортизаційних відрахувань;

- відновлення об'єкта концесії та умови його повернення;

- відповідальність за виконання сторонами зобов'язань;

- страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у концесію;

- порядок продовження і припинення дії договору;

- порядок вирішення спорів між сторонами.

За згодою сторін у концесійному договорі можуть бути передбачені й інші умови, в тому числі передбачені спеціальними законами про концесійну діяльність в окремих сферах господарської діяльності.

Якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, договір оренди земельної ділянки або акт про надання земельної ділянки у користування додаються до концесійного договору [15].

Умови концесійного договору є чинними на весь строк дії договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавчими актами встановлено правила, які погіршують становище концесіонера.

Відповідно до умов концесійного договору концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності вноситься концесійний платіж. Методика розрахунку та граничні розміри концесійних платежів визначаються Кабінетом Міністрів України.

У разі, якщо об'єктом концесії є об'єкт права державної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, повідомляє про укладення такого договору Фонд державного майна України, який веде реєстр концесійних договорів [23]. Порядок ведення такого реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Дія концесійного договору припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі у зв'язку з визнанням його банкрутом;

- загибелі об'єкта концесії.

Концесійний договір може бути розірвано за погодженням сторін.

На вимогу однієї із сторін концесійний договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законами України.

У разі розірвання концесійного договору, закінчення строку його дії, ліквідації концесіонера у зв'язку з визнанням його банкрутом концесіонер зобов'язаний повернути концесієдавцю об'єкт концесії на умовах, зазначених у концесійному договорі [29]. Якщо концесіонер допустив погіршення стану об'єкта концесії або його загибель, він повинен відшкодувати концесієдавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель об'єкта сталися не з його вини.

Концесійний договір може бути визнаний судом недійсним відповідно до цивільного законодавства.

Основні права і обов'язки сторін концесійного договору визначені Законом України «Про концесії».

Так, концесієдавець має право:

- здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов концесійного договору;

- надавати виключне право на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії;

- вимагати дострокового розірвання концесійного договору в разі порушення концесіонером його умов;

- вимагати від концесіонера відшкодування збитків у разі погіршення стану об'єкта концесії, яке сталося з вини концесіонера.

Концесієдавець зобов'язаний:

- передати концесіонеру об'єкт концесії у стані та строки, передбачені концесійним договором:

- надати концесіонеру своєчасно і в повному обсязі передбачені концесійним договором документи, які підтверджують право концесіонера на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії;

- вимагати звіт про використання амортизаційних відрахувань;

- зберігати комерційну таємницю концесіонера;

- не втручатися у господарську діяльність концесіонера;

- якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, забезпечити її надання у порядку, встановленому Земельним кодексом України [22].

Концесієдавець має також інші права і обов'язки, передбачені концесійним договором та законодавством України [14].

Концесіонер має право:

- здійснювати підприємницьку діяльність на основі створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єкта концесії;

- на виключне право на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії, якщо це передбачено умовами концесійного договору;

- вимагати розірвання концесійного договору у разі порушення концесієдавцем умов договору і відшкодування збитків, завданих невиконанням умов договору;

- на продовження строку дії концесійного договору у разі виконання його умов;

- отримувати плату за вироблені товари (роботи, послуги) згідно з умовами концесійного договору;

- використовувати амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, отриманих у концесію;

- на контрактній основі залучати до виконання спеціальних робіт на об'єкті концесії третіх осіб. При цьому концесіонер несе відповідальність за виконання такими особами умов концесійного договору та законодавства України [25].

Концесіонер зобов'язаний:

- виконувати умови концесійного договору;

- укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти), як правило, з працівниками -- громадянами України;

- використовувати на об'єкті концесії технології, матеріали, техніку вітчизняного виробництва, якщо інше не передбачено умовами договору;

- утримувати об'єкт концесії в належному технічному стані;

- після закінчення строку, на який було укладено концесійний договір, передати об'єкт концесії в належному технічному стані концесієдавцю відповідно до умов договору.

Концесіонер має також інші права та обов'язки, передбачені концесійним договором та законодавством України [21].

Встановлено, що передача об'єктів у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об'єкт до концесіонера та не припиняє права державної чи комунальної власності на ці об'єкти.

Майно, створене на виконання умов концесійного договору, є об'єктом права державної чи комунальної власності.

Майно, яке придбав концесіонер на виконання умов концесійного договору, належить йому на праві власності та може переходити у власність держави або територіальної громади після закінчення строку дії концесійного договору відповідно до умов, передбачених зазначеним Законом та концесійним договором.

Концесіонеру належить право власності на прибуток, отриманий від управління (експлуатації) об'єкта концесій, а також на продукцію, отриману в результаті виконання умов концесійного договору [2].

Амортизаційні відрахування, нараховані на основні фонди, отримані у концесію або створені у зв'язку з виконанням умов концесійного договору, залишаються у розпорядженні концесіонера і використовуються виключно на відновлення основних фондів, отриманих у концесію або створених у зв'язку з виконанням умов концесійного договору.

Концесіонер має право відповідно до умов концесійного договору за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення майна, отриманого в концесію [16].

Право власності на поліпшене, реконструйоване, технічно переоснащене майно залишається відповідно за державою або територіальною громадою.

Концесіонер має право на адекватне і ефективне відшкодування витрат, зроблених у зв'язку з поліпшенням майна, отриманого в концесію, за рахунок отриманого прибутку, якщо інше не передбачено концесійним договором.

ТИПОВИЙ КОНЦЕСІЙНИЙ ДОГОВІР

________________(місце укладання договору) "___" __________ ____ р.

_______________________________________________ (найменування органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, уповноваженого на укладення концесійного договору) в особі ______________________________________________________, (посада, прізвище, ім'я та по батькові) що діє згідно з _________________________________________ (далі -- концесієдавець) (№ і дата рішення тощо) з однієї сторони, та _________________ (назва юридичної особи) в особі ____________ ________________________________________________________, (посада, прізвище, ім'я та по батькові) що діє на підставі _______________________________________________________, або (статут, доручення тощо) ____________________________________+_____________ (далі -- концесіонер) (прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи) з іншої сторони, уклали концесійний договір про таке:

Предмет концесійного договору

1. Концесієдавець надає на ______________________ років концесіонеру право ________________________________________________ (створити (побудувати) чи істотно поліпшити та (або) здійснювати управління (експлуатацію) об'єкта концесії) з метою задоволення громадських потреб у сфері ________________________________ (сфера господарської діяльності) за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов цього договору.2. Об'єктом концесії за цим договором є:_______________________________________________________________ (найменування об'єкта, його місцезнаходження, склад, вартість майна)3. Фінансування об'єкта концесії здійснюється згідно з кошторисом витрат на його _____________________________________________________________(створення (будівництво) та (або) утримання (експлуатацію) (у цей пункт включається інформація про:

найменування витрат;

розмір витрат з розподілом їх за плановими періодами;

джерела фінансування зазначених витрат;

шляхи відшкодування вкладених інвестицій;

зобов'язання, гарантії тощо).

Права і обов'язки концесієдавця

4. Концесієдавець має право:

здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов цього договору;

вимагати дострокового розірвання цього договору в разі порушення концесіонером його умов;

вимагати від концесіонера відшкодування збитків у разі погіршення стану об'єкта концесії, яке сталося з вини концесіонера;

одержувати від концесіонера інформацію, необхідну для виконання своїх прав і обов'язків.

5. Концесієдавець зобов'язаний:

передати концесіонеру у строк до "___" _______________ р.

____________________________________________; (найменування об'єкта концесії) надати концесіонеру у строк до "___" ___________________ р. і в повному обсязі пакет документів:

____________________________________________________________

_____________________________________________________________;

(перелік документів, які підтверджують право концесіонера на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії)

вимагати звіт про використання амортизаційних відрахувань;

зберігати комерційну таємницю концесіонера;

не втручатися у господарську діяльність концесіонера;

забезпечити надання земельної ділянки у порядку, встановленому Земельним кодексом України (якщо вона необхідна для здійснення __________________________________) (вид концесійної діяльності, роботи, послуги)

6. Концесієдавець має також інші права і обов'язки, передбачені цим договором та законодавством України.

Права і обов'язки концесіонера

7. Концесіонер має право:

здійснювати підприємницьку діяльність на основі _________________ _________________________________________________________________;

(створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єкта концесії)

вимагати розірвання цього договору у разі порушення концесієдавцем умов договору і відшкодування збитків, завданих невиконанням умов договору;

на продовження строку дії цього договору у разі виконання його умов;

за погодженням з концесієдавцем за рахунок власних коштів здійснювати поліпшення (реконструкцію, технічне переоснащення) майна, отриманого у концесію;

отримувати плату за вироблені товари (роботи, послуги);

на відшкодування витрат, зроблених у зв'язку з поліпшенням майна, отриманого у концесію, за рахунок отриманого прибутку (якщо інше не передбачено цим договором);

на контрактній основі залучати до виконання спеціальних робіт на об'єкті концесії третіх осіб.

8. Концесіонер зобов'язаний:

виконувати умови цього договору;

укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти) з працівниками -- громадянами України;

виконувати ________________________________________________

_______________________________________________, (перелік робіт і інвестицій необхідних для поліпшення переданих у концесію споруд і обладнання;

погоджувати з концесієдавцем передачу повністю або частково третім особам своїх майнових прав, що випливають з цього договору;

використовувати на об'єкті концесії технології, матеріали, техніку вітчизняного виробництва відповідно до умов цього договору;

утримувати об'єкт концесії в належному технічному стані;

нести відповідальність за виконання умов цього договору та законодавства України третіми особами, які залучені до виконання спеціальних робіт на об'єкті концесії;

використовувати амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, отриманих у концесію;

після закінчення строку, на який було укладено концесійний договір, передати об'єкт концесії в належному технічному стані концесієдавцю відповідно до умов цього договору (земельні ділянки -- до умов договору оренди земельної ділянки).

9. Концесіонер має також інші права та обов'язки, передбачені цим договором та законодавством України.

Умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів

10. Концесіонер в установленому порядку робить перший внесок за надання об'єкта в концесію на рахунок ________________________________ (відповідний рахунок державного або місцевого бюджету) у розмірі ____________________ гривень протягом 10 робочих днів з дня підписання цього договору.

Наступні концесійні платежі вносяться незалежно від наслідків господарської діяльності з періодичністю:

________ (сума) гривень до ______________________ (кінцевий строк внесення)

________ (сума) гривень до __________________________ (кінцевий строк внесення)

За порушення строків внесення концесійних платежів концесіонер сплачує пеню з розрахунку __________________ відсотків суми концесійного платежу за кожний день прострочки.

Умови передачі та повернення об'єкта концесії

11. Передача об'єкта у концесію здійснюється не пізніше ______ календарних днів після укладення цього договору і оформляється актом приймання-передачі згідно з додатком.

12. Майно, отримане у концесію, включається до балансу концесіонера -- юридичної особи із зазначенням, що це майно отримане у концесію.

13. Правовий режим майна, яке надається в концесію (або створюється) на виконання умов цього договору, визначається з урахуванням Закону України "Про концесії".

14. Після закінчення строку, на який було укладено цей договір, у разі його розірвання, ліквідації концесіонера, в тому числі у зв'язку з визнанням його банкрутом, концесіонер зобов'язаний повернути концесієдавцю об'єкт концесії в належному технічному стані.

Повернення майна об'єкта концесії здійснюється у _____денний строк після припинення дії цього договору і оформлюється актом приймання-передачі.

Порядок виконання робіт та приймання створених об'єктів*

15. Концесіонер у ____денний строк з дати підписання акта приймання-передачі подає концесієдавцю на затвердження проектну, робочу та іншу, визначену концесієдавцем, документацію на створення (будівництво) об'єкта концесії. Концесієдавець у _____________________________________денний строк затверджує цю документацію.

16. Роботи і зобов'язання, необхідні для здійснення концесійної діяльності, виконуються за затвердженим концесієдавцем календарним планом.

17. Концесіонер повинен під власну відповідальність та за власні кошти провести всі необхідні перевірки і випробування, а також своєчасно отримати всі необхідні для створення (будівництва) об'єкта концесії дозволи відповідних органів.

Види діяльності та ліцензування

18. За умовами цього договору концесіонер здійснює такі види діяльності, роботи, послуги:

___________________________________________________________.

19. Концесіонер зобов'язується за свій рахунок одержати ліцензії на здійснення підприємницької діяльності, яка згідно з законодавством України підлягає ліцензуванню:

1) ___________________________________________________________ (вид діяльності)

2) ____________________________________________________. (вид діяльності)

20. Ліцензії одержуються концесіонером до початку виконання відповідних видів робіт. Копії одержаних ліцензій подаються концесієдавцю.

Умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень

21. З метою використання об'єкта концесії для надання послуг щодо задоволення громадських потреб у сфері ______________________________ (сфера господарської діяльності) концесіонер здійснює поліпшення (створення) майна чи придбає майно за умови та в обсягах:

__________________________________________________________.

Фінансування поліпшення (створення) майна здійснюється за рахунок(концесіонера та (або) концесієдавця): _________________________, в обсязі ____________________ гривень.

22. Концесієдавець зобов'язаний відшкодувати концесіонеру витрати, зроблені ним у зв'язку із зазначеними у пункті 21 поліпшеннями, або вартість створеного (придбаного) майна (у разі, коли цим договором передбачено, що майно, яке придбав концесіонер на виконання умов цього договору, переходить у власність держави або територіальної громади) в частині, що не була компенсована концесіонером у результаті концесійної діяльності за умови ________________________________________________.

Порядок використання амортизаційних відрахувань

23. Протягом всього строку дії цього договору концесіонер у порядку, передбаченому законодавством України, нараховує суми амортизаційних відрахувань.

24. Амортизаційні відрахування, нараховані на основні фонди, отримані у концесію або створені у зв'язку з виконанням умов цього договору, залишаються у розпорядженні концесіонера і використовуються виключно на відновлення основних фондів, отриманих у концесію, або створених у зв'язку з виконанням умов цього договору.

Умови встановлення цін та тарифів

25. Концесієдавець і концесіонер дійшли згоди стосовно того, що:ціни (тарифи) на виготовлені (надані) товари (роботи, послуги), що надаються, становлять _____________________________________________;

зміна цін (тарифів) здійснюється у порядку, передбаченому законодавством України, у разі ______________________________________.

Використання вітчизняних технологій, техніки, сировини

26. Для виконання цього договору концесіонер використовує ___________________________________________________________ (технології, матеріали, техніку) вітчизняного виробництва за умови ____________________________________________

Умови використання праці працівників -- громадян України

27. Під час провадження концесійної діяльності концесіонер використовує працю працівників -- громадян України ____________ відсотків загальної чисельності, в тому числі _________ відсотків громадян, звільнених у зв'язку з ліквідацією державного (комунального) підприємства __________________________________________________________________, (назва підприємства) майно якого надано у концесію.

Страхування об'єкта концесії

28. Ризик випадкової загибелі або пошкодження об'єкта концесії несе ________________________________________________________________. (концесієдавець (концесіонер)

29. Майно, отримане концесіонером або створене відповідно до умов цього договору, страхується концесіонером на користь _______________________________________________________________. (концесієдавця (концесіонера)

30. Концесіонер зобов'язаний протягом трьох місяців після отримання об'єкта у концесію укласти угоду про його страхування у разі настання страхового випадку, пов'язаного з ____________________ (причини настання страхового випадку) ________.

31. У разі настання страхового випадку страхові суми (страхове відшкодування), що виплачується страховиком, повністю спрямовується на відновлення робочого стану об'єкта концесії.

32. Роботи з відновлення робочого стану об'єкта концесії повинні розпочатися у _________________________________денний строк після настання страхового випадку.

33. Концесієдавець має бути ознайомлений з усіма страховими полісами.

Відповідальність сторін за виконання зобов'язань

34. У разі порушення будь-яких умов, встановлених цим договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф у сумі ___________________ розмір) гривень.

35. Сплата штрафу не звільняє сторони від виконання ними зобов'язань за цим договором.

36. Збитки однієї сторони, що виникли внаслідок порушення іншою стороною своїх зобов'язань за цим договором, відшкодовуються винною стороною у повному обсязі.

37. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань, визначених цим договором, сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України.

38. У разі коли концесіонер допустив погіршення стану об'єкта концесії або його загибель, він повинен відшкодувати концесієдавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель об'єкта сталися не з його вини.

Строк дії договору

39. Концесійний договір укладено на ___ років (з "__" ______ року по "__" _____ року).

Порядок припинення дії, зміни умов і розірвання концесійного договору

40. Дія цього договору припиняється у разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

загибелі об'єкта концесії або заподіяння йому шкоди, яка виключає можливість його подальшої експлуатації;

ліквідації концесіонера за рішенням суду в тому числі у зв'язку з визнанням його банкрутом.

41. Цей договір може бути розірвано за письмовим погодженням сторін з визначенням порядку компенсації витрат та інших умов. Реорганізація концесіонера -- юридичної особи не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору.

42. На вимогу однієї із сторін цей договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавством України.

43. У разі виникнення обставин, які викликають необхідність зміни умов цього договору, сторона повинна попередити письмово іншу сторону за _________ днів. Про зміну умов цього договору складається додаткова угода, яка підписується концесієдавцем та концесіонером і є невід'ємною частиною цього договору.

Розв'язання спорів, що виникають з концесійного договору

44. Спори, що виникають з цього договору, розглядаються відповідно до законодавства України судом.

Спори, що виникають з цього договору за участю нерезидентів, вирішуються в порядку, передбаченому законодавством.

Прикінцеві положення

45. Цей договір набуває чинності з дня його підписання концесієдавцем та концесіонером.

46. Строк дії цього договору може бути продовжено у разі виконання концесіонером умов концесійного договору та за погодженням з концесієдавцем.

47. Концесійний договір укладено у двох примірниках (по одному для кожної із сторін), що мають однакову юридичну силу українською та _______________________ мовами.

48. Усі додатки до концесійного договору є невід'ємною його частиною.

Юридичні адреси та розрахункові рахунки сторін:

Концесієдавець: Концесіонер:________________________ ________________________________________________ ________________________Концесієдавець Концесіонер________________________ ________________________(посада, ПІБ) (посада, ПІБ

М. П. М. П.________________________ ________________________(підпис) (підпис)"___" _________________ р. "___" _________________ р.

4. Особливості правового статусу офшорних компаній

Суб'єкти господарювання у всі часи прагнули до підвищення прибутків, гарантованого збереження банківської та комерційної таємниці. Так, коли античні Афіни запровадили двохвідсотковий імпортний та експортний податок, грецькі та фінікійські купці почали обминати місто за 20 миль, аби уникнути їх оплати. В результаті сусідні острови стали зонами безмитної та неоподаткованої торгівлі та місцями накопичення товарів для контрабандного ввозу до Афін [38]. У XV столітті англійські купці, що продавали вовну, обирали для торгівлі Фландрію, а не рідну Англію, де вони мали сплачувати великі податки та мито. Країною, що з великим успіхом скористалася правовими засобами залучення іноземного капіталу, стала Швейцарія, де ще у XVIII столітті міська рада Женеви прийняла закон, який вимагав від банкірів ведення обліку рахунків своїх клієнтів, але забороняв розкривати цей облік без згоди міської ради. Традиційний нейтралітет Швейцарії та Закон про банківську таємницю 1934 року (в редакції 1971 р.), низькі банківські проценти забезпечили цій країні центральне місце у світовому фінансовому бізнесі.

Офшорна зона -- різновид вільних економічних зон, що створюються на території всієї держави або суб'єкта федерації (конфедерації), особливістю якої є створення для суб'єктів господарювання сприятливого валютно-фінансового, податкового режиму, високого рівня захищеності банківської та комерційної таємниці, лояльність державного регулювання, спрощені вимоги до ліцензування [2]. Відмінністю офшорних юрисдикцій від інших вільних економічних зон є поширення зазначеного режиму виключно на суб'єктів господарювання -- нерезидентів, які не здійснюють господарської діяльності і не мають джерел доходу на її території.

Офшорні зони використовуються підприємцями в цілях податкового планування, тобто для легального зменшення податкових платежів, а також для захисту капіталу від експропріації в політично нестабільних країнах, досить часто вони стають інструментом для різноманітних зловживань і створюють умови для скоєння фінансових злочинів, так званого «відмивання» незаконних доходів [34].

Офшорні зони, залежно від виду та обсягу пільг, що надаються при реєстрації суб'єктам-нерезидентам, поділяють на три групи.

Перша група -- це країни «податкової гавані», такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків, за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації і вона не має там джерел доходу. Як правило, до реєстрації таких компаній висуваються мінімальні вимоги, вони не зобов'язуються надавати фінансову звітність і відомості про власників. Найбільш відомі країни цієї групи -- це Беліз, Гібралтар, Кайманові острови, Панама.

Повністю звільняються іноземні підприємці від сплати податків також у князівстві Ліхтенштейн, Сінгапурі та Гонконгу, хоча вони зобов'язані подавати фінансову звітність і повідомляти про зміни у складі акціонерів та директорів компаній.

Друга група -- це країни, де іноземним компаніям надаються суттєві податкові пільги і висуваються мінімальні вимоги щодо фінансової звітності. До них належать Кіпр, Уругвай, Естонія тощо.

До третьої групи офшорних юрисдикцій належать країни, де податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб'єкти господарювання -- нерезиденти, що здійснюють лише визначені законодавством країни види господарської діяльності [39]. До цієї групи входять деякі кантони Швейцарії, Люксембург, Греція тощо.

З країнами першої групи інші держави не прагнуть укладати угоди про уникнення подвійного оподаткування, а навпаки, вживають заходів для боротьби з ухиленням від сплати податків [16]. Так, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 28 грудня 1994 року встановлені спеціальні правила щодо торговельних операцій платників податку з нерезидентами, зареєстрованими в офшорних зонах.