Позбавлення волі, як основний вид покарання за чинним Кримінальним Кодексом України

смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого;

стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї [42, с.77].

Заява засудженого про терміновий виїзд у зв'язку з винятковими обставинами має бути розглянута протягом доби. Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником колонії з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

Порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі колонії у зв'язку з винятковими особистими обставинами, передбаченими Кримінально-виконавчим кодексом України, визначається нормативно-правовими актами ДКВС України. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, може бути дозволений короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше десяти діб без урахування часу перебування в дорозі (не більше трьох діб).

Число посилок (передач) і бандеролей, що одержують засуджені, які тримаються в колоніях, встановлюється КВК України. Максимальна вага однієї посилки або бандеролі визначається діючими поштовими правилами. Вага однієї передачі не може перевищувати встановленої ваги посилки.

Важкохворі засуджені, вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди, незалежно від призначеного їм виду виправної колонії, можуть одержувати додаткові посилки (передачі) і бандеролі в кількості і асортименті, які визначаються медичним висновком. Лікарські засоби і вироби медичного призначення, які одержують засуджені відповідно до медичного висновку, не включаються в число посилок (передач) і бандеролей. Вони направляються до медичної частини колонії для лікування цих засуджених.

Порядок приймання і вручення посилок (передач) або бандеролей, а також перелік предметів, заборонених до одержання засудженими, визначаються нормативно-правовими актами ДКВС України. Засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і телеграми за свій рахунок без обмеження їх кількості. Листування між особами, які перебувають в місцях позбавлення волі засудженими, та не є родичами, допускається тільки з дозволу адміністрації колонії. Кореспонденція, яку одержують і відправляють засуджені, обов'язково підлягає перегляду [42, с.81].

Пропозиції, заяви і скарги, адресовані Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини та прокуророві, переглядові не підлягають і не пізніш як у добовий строк надсилаються, за належністю. Засуджені мають право без обмеження одержувати грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адміністрації колонії - й іншим особам. Одержані за переказами гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого. Гроші, виявлені в посилках (передачах), бандеролях і листах, що надходять на ім'я засудженого, вилучаються і реалізовуються в порядку, встановленому ч. 4 ст. 59 КВК України [3, с.42].

Особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма жилої площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою трьох квадратних метрів, у виховних колоніях і у виправних колоніях, призначених для тримання жінок, - чотирьох квадратних метрів, у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п'яти квадратних метрів.

Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям. Вагітним жінкам і матерям-годувальницям створюються поліпшені житлово- побутові умови та встановлюються підвищені норми харчування.

Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам - понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно. Норми харчування осіб, позбавлених волі, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Засуджені з дозволу адміністрації можуть з коштів, які знаходяться на особових рахунках, додатково придбавати взуття і одяг, у тому числі спортивний, оплачувати лікувально-профілактичні послуги, що надаються додатково за призначенням лікаря, отримувати необхідне за медичними показаннями дієтичне харчування [43, с.44].

У місцях позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, а для лікування засуджених, які хворіють на активну форму туберкульозу, - заклади на правах лікувальних. Для спостереження та лікування хворих на інфекційні захворювання в медичних частинах колоній створюються інфекційні ізолятори. Лікувально-профілактична і санітарно - протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Адміністрація колоній зобов'язана виконувати необхідні медичні вимоги, що забезпечують охорону здоров'я засуджених. Засуджені до позбавлення волі зобов'язані виконувати правила особистої і загальної гігієни, вимоги санітарії [15, с.28].

У разі заявленої засудженим відмови від прийняття їжі, якщо це загрожує його життю, допускається примусове годування за медичним висновком. Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно- профілактичних установ органів охорони здоров'я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань і Міністерства охорони здоров'я України.

Засуджений має право звертатися за консультацією і лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їхніми родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.

До засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та відмовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування [1,с.421].

Крім того, засуджені зобов'язані:

дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;

утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;

виконувати всі законні вимоги персоналу колонії;

виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії;

дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;

дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.

Поряд з тим, законодавець зазначає, що засудженим забороняється:

самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;

спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;

продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні;

заподіювати собі тілесні ушкодження, в тому числі і з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;

завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;

вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених;

грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;

вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

самовільно залишати призначені для перебування ізольовані територію, приміщення або визначене місце роботи.

Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити висновок, що засудженим можуть надаватися (права-обов'язки-заборони) реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання [25, с.123].

3.3 Особливості відбування покарання засудженими в установах різних рівнів безпеки

Однією з основних вимог режиму позбавлення волі, як уже зазначалось, є створення різних умов відбування покарання для різних категорій засуджених. Конкретні особливості процесу відбування покарання в установах різних видів регламентовано главою 20 КВК України (ст. 138-140), а проявляються вони у порівняно більших чи менших правообмеженнях, які застосовуються до засуджених. Так, засуджені в установах мінімального рівня безпеки мають право:

витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати;

одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення;

одержувати протягом року сім посилок (передач) і чотири бандеролі.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше однієї третини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати [36, с.14].

Установи мінімального рівня безпеки поділяються на два види: виправні колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання та виправні колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.

За ст. 138 КВК України в колоніях мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання створюються найсприятливіші умови відбування покарання, аналогічні тим, що передбачені ч. 1 ст. 99 КВК України для засуджених, які відбувають покарання в дільницях соціальної реабілітації.

У цих установах засуджені:

тримаються під наглядом, а на території житлової зони - під охороною;

у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території колонії;

з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією колонії, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням;

можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;

мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць;

після відбуття шести місяців покарання в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство [46, с.18].

Засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання мають право:

витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати;

одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення;

одержувати протягом року сім посилок (передач) і чотири бандеролі.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше однієї третини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати [42, с.90].

У виправних колоніях максимального рівня безпеки де створено умови суворої ізоляції, засуджені можуть триматися як у звичайних жилих приміщеннях, так і у приміщеннях камерного типу. У таких виправних колоніях засуджені мають право:

витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення;

одержувати протягом року п'ять посилок (передач) і дві бандеролі. Засудженим, які тримаються в приміщеннях камерного типу, надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі тридцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати [27, с.190].

Ці категорії засуджених можуть бути переведені з приміщень камерного типу у звичайні житлові приміщення після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання за умови, що вони стали на шлях виправлення і ресоціалізації.

У виправних кодоніях середнього рівня безпеки засуджені мають право:

витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до вісімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення;

одержувати протягом року шість посилок (передач) і чотири бандеролі.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі сорока відсотків мінімального розміру заробітної плати [35, с.81].

Житлові умови та правила розміщення засуджених в колоніях мінімального та середнього рівнів безпеки, а також звичайних жилих приміщеннях колоній максимального рівня безпеки е однаковими. Засуджені розміщуються в гуртожитках і забезпечуються жилою площею за нормами, встановленими КВК України. Кожному засудженому надається індивідуальне спальне місце, яке визначає начальник відділення і на якому прикріплюється табличка із зазначенням прізвища та ініціалів засудженого.

Гуртожитки в установах виконання покарань забезпечуються інвентарем та іншими предметами за нормами, установленими переліком, що визначений у додатку № 4 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. У них встановлюються:

ліжка металеві одноярусні або двоярусні з жорсткою сіткою за чисельністю засуджених;

при ліжкові тумбочки (одна на двох засуджених);

стіл на 10-12 посадочних місць;

табурети на кожного засудженого;

гучномовець та бак для питної води з кухлем і тазом;

годинник настінний на кожну житлову секцію;

фіранки на вікна;

телевізор чорно-білого або кольорового зображення на кожне відділення;

холодильники та столові і консервні ножі (два на житлову секцію), ножиці (одні на 50 засуджених);

вішалка для верхнього одягу.

У приміщеннях гуртожитків, крім спальних кімнат, з розрахунку на кожне відділення обладнуються кабінети начальників соціальних відділень (вихователів), кімнати виховної роботи, приміщення для зберігання особистих речей засуджених, сушильні для одягу та взуття, приміщення для приймання їжі та збереження продуктів харчування з холодильниками, туалетні кімнати. У виправних колоніях для тримання засуджених жіночої статі - кімнати особистої гігієни [5, с.11].

У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції у звичайних жилих приміщеннях та приміщеннях камерного типу. У звичайних жилих приміщеннях тримаються:

чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії;

чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;

чоловіки, які раніше двічі в будь-якій послідовності були засуджені до позбавлення волі за злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; захоплення заручників; зґвалтування; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання, вчинене при обтяжуючих обставинах; виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань; викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах; контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або аналогів; організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; посягання на життя представника іноземної держави, і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за котрий вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі [2, с.65].

У приміщеннях камерного типу тримаються:

чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;

чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;

- чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;

- чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі;

чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання, вчинене організованою групою або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі;

чоловіки, переведені із колоній середнього рівня безпеки на підставах, передбачених цим Кодексом.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені мають право:

витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колони, в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення;

одержувати протягом року п'ять посилок (передач) і дві бандеролі.

Засудженим, які тримаються в приміщеннях камерного типу, надається щоденна прогулянка тривалістю одна година. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі тридцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати [10, с.170].

Особливості переобладнання колонії передбачені лише для установ максимального рівня безпеки, але вони стосуються тільки приміщень камерного типу ( далі ПКТ). Так, у виправних колоніях максимального рівня безпеки з триманням засуджених у ПКТ на території, де розташовані ці приміщення, розташовуються ДІЗО, ОК, камери для праці засуджених, карцер. Біля цих приміщень облаштовуються дворики для прогулянки засуджених, в яких розташовуються гімнастична перекладина та паралельні бруси. У ПКТ обладнуються спеціальні ізольовані приміщення для проведення соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, надання їм телефонні розмови, побачення з адвокатами, іншими особами та здійснення особистого приймання засуджених.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки з триманням засуджених у звичайних жилих приміщеннях гуртожитки обладнуфються так само, як і в інших установах [7, с.134].

Вищевикладене свідчить про те, що наявні нині обмеження, які випливають з установленого режиму, у колоніях того чи іншого виду відрізняються незначно. За всіма найважливішими показниками ці умови є за своєю суттю однаковими. Різницю можна убачити лише у кількості побачень, посилок, передач та сумі грошей, які може витрачати засуджений, а також частині строку покарання, що необхідно відбути засудженому для можливості поліпшення умов тримання.

3.4 Загальна характеристика виконання покарань у виді довічного позбавлення волі

Введення в Україні в 1998 р. мораторію на смертну кару та її подальше скасування цілком відповідає демократичним цінностям, які проголошені у Конституції України, та зобов'язанням, що були взяті нашою державою при вступі до Ради Європи.

Відразу ж після відміни смертної кари ДЦУПВП був поставлений перед необхідністю організації тримання нової, специфічної категорії - засуджених до довічного позбавлення волі.

Покарання у виді довічного позбавлення волі введене Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально- процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 р. остаточне нормативне закріплення цей вид покарання отримав у Кримінальному кодексі України 2001 р.

Згаданим вище Законом України передбачалося, що для засуджених до довічного позбавлення волі встановлюються умови тримання, які відповідають суворому режиму тюремного ув'язнення. Чинні на той час норми Виправно-трудового кодексу України передбачали для такого режиму достатньо жорсткі обмеження, зокрема відсутність права на побачення і отримання посилок (передач), обмеження в листуванні та тривалості щоденної прогулянки на свіжому повітрі (лише ЗО хвилин) [5, с.7].

Такий режим певним чином був прийнятний як міра дисциплінарного впливу, що встановлюється на нетривалий час, проте подібні жорсткі обмеження не відповідали гуманному характеру рішення про відміну смертної кари.

З огляду на це ДДУПВП було ініційовано внесення до Виправно-трудового кодексу України змін, спрямованих на пом'якшення умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі. Такі зміни були прийняті Законом України від 11 січня 2001 р. «Про внесення змін і доповнень до Виправно-трудового кодексу України».

На підставі норм цього Закону було розроблене Положення про організацію виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі в установах кримінально-виконавчої системи, яким визначено основні права і обов'язки засуджених до довічного позбавлення волі з обмеженнями, передбаченими для цієї категорії засуджених. Це Положення було закріплене наказом ДДУПВП від 14 квітня 2001 р. №65.

З метою приведення умов тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, у відповідність до вимог КВК України, впродовж 2001-2004 рр. введено в дію близько 1000 місць для тримання цих засуджених. У 2005 р. у секторах максимального рівня безпеки для тримання засуджених до довічного позбавлення волі додатково створено понад 200 місць.

ДДУПВП організовано переведення засуджених до довічного позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до установ, в яких створені сектори максимального рівня безпеки для тримання вказаної категорії засуджених.

Характер і особливості виконання покарання у виді довічного позбавлення волі в Україні визначаються передбаченим законом режимом утримання і відповідним правовим статусом засудженого. Засуджуючи злочинця на життя в умовах ізоляції від суспільства не на один десяток років, держава повинна гарантувати, щоб покарання було не катуванням і засуджений не втратив людське обличчя.

Кримінально-виконавчий кодекс України передбачав порядок виконання покарання на принципах диференціації і індивідуального підходу до перевиховання засуджених. Для цього перебудовується класифікація засуджених за ступенем безпеки за системою, прийнятою в Європі: мінімального, середнього та максимального рівня безпеки [3, с.37].

Згідно з ч. 1 ст. 150 діючого КВК України, засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання у кримінально-виконавчих колоніях максимального рівня безпеки. Термін тримання засуджених до довічного позбавлення волі у вказаних колоніях законом не обмежується. Це дозволяє дійти висновку, що єдиним місцем відбування покарання для вказаних осіб є тільки колонії максимального рівня безпеки і що чинним законодавством не передбачає можливості переведення засуджених навіть у колонії середнього рівня безпеки як заохочення з метою здійснення виховного впливу.

Необхідно погодитись з Л.О. Мостепанюк, що відбування довічного позбавлення волі має складатися з декількох стадій. На першій стадія засуджена до довічного позбавлення волі особа направлятися до кримінально-виконавчої установи максимального рівня безпеки. В установах даного типу розпочинається перший етап відбування довічного позбавлення волі, який полягає в оцінці ступеня суспільної небезпечності засуджених, вивченні їхнього стану здоров'я освітніх та професійних потреби, трудовим навичок, здійсненні початкової оцінки особи та розробка плану відбування першої стадії довічного позбавлення волі.

Персонал кримінально-виконавчої установи максимального рівня безпеки повинен допомагати засудженим у пристосуванні до відбування покарання на його першій стадії. Я вважаю, що ця стадія є початком складання на засудженого до довічного позбавлення волі кримінально-виконавчої характеристики.

Друга стадія наступає через рік відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Персонал кримінально-виконавчої установи максимального рівня безпеки повинен зробити контрольний зріз стосовно кожного засудженого: як він влаштувався у відділенні, які у нього є скарги, побажання, прояви інтересів, чи розуміє шкідливість вчиненого злочину та зміст довічного позбавлення волі і як ставиться до його відбування, стосунки з адміністрацією та іншими засудженими.

Подальший моніторинг поведінки засудженого до довічного позбавлення волі має відбуватися щороку, а наприкінці п'ятирічного періоду - проводитися детальне, поглиблене оцінювання ступеня небезпеки кожного засудженого, на основі чого підводиться підсумок, в якому відзначаються прогресивні зміни у стані та поведінці особи, фактори ризику та можливі подальші перспективи. Вся отримана інформація переноситься у кримінально- виконавчу характеристику [14, с.65].

Третя стадія передбачає відбуття засудженим не менше 15 років позбавлення волі в приміщеннях камерного типу. Засуджені, які виконували розроблений для них індивідуальний план відбування довічного позбавлення волі та мали позитивні перспективи, можуть бути переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.

Ті особи, які характеризуються негативно і продовжують становити небезпеку для суспільства, залишаються відбувати покарання у кримінально-виконавчій установі максимального рівня безпеки.

Четверта стадія визначає, що при сумлінній поведінці та ставленні до праці особи, засуджені до довічного позбавлення волі, після відбуття не менше 20 років позбавлення волі, мають право на поліпшення умов тримання і можуть бути переведені до установ середнього рівня безпеки, допоможе персоналу установи. Застосувати четверту стадію допоможе персоналу установи інформація з кримінально-виконавчої характеристики [3, с.176].

Засуджені, які визнані злісними порушниками встановленого порядку відбування покарання, можуть бути переведені з колони середнього рівня безпеки до колонії максимального рівня безпеки. З метою заохочення слід передбачити повторне переведення у кримінально-виконавчі установи середнього рівня безпеки.

П'ята стадія може забезпечити після відбуття 25 років позбавлення волі особі, засудженій до довічного позбавлення волі, можливість для умовно-дострокового звільнення при виконанні нею певних умов. Якщо ці умови виконані, слід призначити обмеження волі терміном від 3 до 5 років і вже після цього допустити повне звільнення. Перевагою такої пропозиції є полегшення соціальної адаптації після звільнення.

Наведена схема відбування довічного позбавлення волі дозволить засудженим завдяки своїй поведінці певним чином регулювати місця відбування покарання: Такими можуть бути як: кримінально-виконавчі установи максимального чи середнього рівня безпеки, так і дільниці соціальної адаптації.

Але норми кримінально-виконавчого права України майже не торкаються питання реалізації конституційних права і обов'язків осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Обсяг прав і обов'язків засуджених не може повністю збігатися з обсягом прав і обов'язків усіх громадян, оскільки засуджений відбуває примусовий захід, і тому стосовно нього права та обов'язки громадянина обмежуються.

Так, засуджені до позбавлення волі в порядку кримінального покарання обмежуються в свободі користування громадянськими правами, але це не означає нерівнозначне позбавлення цих прав взагалі, адже в'язні продовжують користуватися багатьма з них, хоча і з деякими обмеженнями [35, с.91].

Таким чином, на даний момент умови та порядок відбування довічного позбавлення волі певним чином не відповідають міжнародним стандартам утримання таких засуджених. Тому при розробці законодавчих положень щодо удосконалення відбувайня довічного позбавлення волі, можливості пом'якшення умов відбування покарання, необхідно звернутися до практики пенітенціарних систем зарубіжних країн.

Узагальнюючи вищевикладене, хочеться зазначити, що покарання у виді довічного позбавлення волі - це міра державного примусу, яка застосовується виключно судом і передбачає певні обмеження прав і свобод засуджених.

Порядок і умови виконання покарань у виді довічного позбавлення волі

Кримінально-виконавчим кодексом України, який набув чинності 1 січня 2004 р., визначені порядок і умови виконання покарання у виді довічного позбавлення волі.

Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються у виправних установах максимального рівня безпеки і розміщуються в приміщеннях камерного типу, окремо від інших засуджених, як правило, по дві особи і забезпечуються житловою площею за нормами, установленими кримінально-виконавчим законодавством України (3 кв. м на особу). В інших випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на нього з боку іншого засудженого чи запобігання вчинення ними нового злочину або за наявності медичного висновку за мотивованою постановою начальника установи їх можуть тримати в одиночних камерах [6, с.49].

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, розповсюджуються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі на певний строк. Засуджені до довічного позбавлення волі мають право:

- на щоденну прогулянку тривалістю одну годину;

- користуватися книгами, журналами та газетами з бібліотеки установи і придбаними через торговельну мережу, передплатними виданнями, а також телевізорами;

на отримання грошових переказів без обмежень;

на короткострокове побачення - один раз на шість місяців;

на отримання протягом року двох посилок (передач) вагою до 30 кг кожна і двох бандеролей;

у встановленій кількості і асортименті купувати в магазині установи продукти харчування і предмети першої необхідності на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі або одержані переказом;

на п'ятнадцятихвилинну платну телефонну розмову один раз на три місяці;

придбавати протягом місяця в магазині установи по безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі, а засуджені чоловіки віком понад шістдесят років, жінки віком понад п'ятдесят п'ять років, інваліди першої і другої груп - також і на кошти, одержані переказом; без обмежень дозволено купувати письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу за переказом;

мати при собі і зберігати в камері особисті предмети, речі й продукти харчування згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань;

в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою;

одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості;

звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і посадовців;

користуватися настільними іграми;

мати побачення з адвокатом для отримання юридичної допомоги в порядку, встановленому кримінально-виконавчим законодавством [42, с.111].

Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території колонії з урахуванням вимог їх тримання та з дотриманням відповідних вимог санітарних норм і правил охорони праці. Для засуджених, які не мають середньої освіти, у виправних колоніях створюються консультаційні пункти.

Після відбуття десяти років терміну покарання, за умови сумлінної поведінки та належного ставлення до праці, засудженому може бути дозволено додатково витрачати щомісяця гроші в сумі двадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

З урахуванням тяжкості злочинів, вчинених засудженими вказаної категорії, та ступеня їх небезпеки визначені відповідні заходи безпеки при поводженні з ними. Зокрема, під час виведення з камер, конвоювання територією установи та за її межами до засуджених застосовуються наручники. Враховуючи рекомендації експертів Ради Європи, наразі вирішується питання про заборону застосування наручників до засуджених під час побачень з родичами, а також з іншими особами.

За порушення вимог режиму відбування покарання до засуджених вказаної категорії можуть застосовуватися такі стягнення:

попередження або догана (сувора догана);

дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати;

поміщення в карцер на строк до п'ятнадцяти діб.

Важливим джерелом інформації для засуджених, а також засобом проведення право роз'яснювальної та просвітницької роботи є радіо. Крім того, цій категорії засуджених дозволено мати в камері телевізори, передані родичами та іншими особами.

У Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань дозволяють засудженим брати участь в групових заходах культурно-масового і спортивного характеру [5, с.6].

Відповідно до Положення про порядок застосування помилування, затвердженого Указом Президента України від 19 липня 2005 № 1118/2005, засуджені до довічного позбавлення волі можуть звертатися з клопотанням про помилування після відбуття не менше як двадцять років призначеного покарання. Відповідно до ст. 87 КК України заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на термін не менше двадцяти п'яти років, може здійснюватися виключно актом Президента про помилування.

У цьому випадку на засудженого розповсюджується дія ст. 81 КК України, яка передбачає, що при фактичному відбутті не менше трьох чвертей терміну покарання, призначеного за умисний тяжкий злочин, до засудженого може бути застосоване умовно- дострокове звільнення від відбуття покарання (за умови, що він сумлінною поведінкою і добросовісним ставленням до праці доведе своє виправлення).

З метою надання засудженим до довічного позбавлення волі психологічної допомоги, попередження агресивної поведінки та зняття депресивних станів до роботи з ними залучаються психологи, посади яких введено у всіх установах, де тримаються ці засуджені.

Тривале перебування в умовах ізоляції, усвідомлення тяжкості скоєних злочинів спонукає багатьох засуджених звернутися до релігії. Законодавство гарантує засудженим до довічного позбавлення волі право на свободу віросповідання і задоволення релігійних потреб, проте проведення релігійних обрядів обмежується режимом тримання. Тому зустрічі зі священнослужителями надаються засудженим в індивідуальному порядку та у визначений час, з дотриманням необхідних заходів безпеки [29, с.21].

Організація виконання покарання у виді довічного позбавлення волі є одним з найважливіших завдань у діяльності ДКВС України. Пріоритети у цій роботі надаються не лише забезпеченню встановленого законом режиму відбування покарання, але і гарантуванню прав засуджених, визначених Конституцією України та Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.



Висновки

Таким чином в результаті проведеного дослідження даної тематики можливо зробити ряд наступних висновків, а саме- була досягнута мета, яка полягала у всебічному, повному, обєктивному вивченні питання, що стосується позбавлення волі, як основного виду покарання за чинним КК України.

Завдання полягало у визначенні поняття в дослідженні таких питань, як:

Найбільш повно і докладно вивчити в рамках даної роботи, історію становлення покарання у виді позбавлення волі, поняття і мета покарання у вигляді позбавлення волі, дослідити систему покарань, цілей і завдань та видів позбавлення, а також проаналізувати виконання покарань у вигляді позбавлення волі.

Так, як позбавлення волі найбільш поширений в судовій практиці вид покарання дамо визначення поняття цього виду покарання, наприклад, на думку Здравомислова Б.В. Позбавлення волі - це одне з найбільш суворих видів покарань, воно складається в примусовій ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення його в призначені для цієї установи на строк, встановлений вироком суду, зі спеціальним режимом утримання.

Позбавлення волі має велике значення в системі покарань так, як воно має численні правообмеження для засудженого, а, отже, підвищеної по відношенню до інших видів покарання репресивність. З урахуванням тяжкості цього покарання і його внутрішніх протиріч і слід вирішувати питання його застосування (призначення і виконання). З одного боку, обійтися без нього протягом ще досить тривалого часу не вдається, тому що при всіх недоліках і протиріччях позбавлення волі є дієвим, ефективним засобом попередження злочинів. Отже, продовжуючи користуватися ним для цієї мети, необхідно вживати заходи для пом'якшення його недоліків і згладжування протиріч.

Вважаю, що цей вид покарання повинен застосовуватися лише тоді, коли за допомогою інших покарань не представляється можливим досягти бажаного ефекту, його застосування вимагає найбільш зваженого обліку особистості засудженой людини.

У цілому, позбавлення волі залишається одним з найбільш поширених видів покарань, причому не тільки в Україні, а й і колишніх республіках Радянського Союзу, а й у світі також. Цей вид покарання, зважаючи на його тяжкість, повинен призначатися особам, які представляють значну загрозу для суспільства або виправлення яких є неможливим без застосування заходів позбавлення волі. Крім позбавлення волі на визначений судом строк, застосовується також ще одне, дуже суворе покарання довічне позбавлення волі.

Нова міра покарання - довічне позбавлення волі. Дане покарання призначено у якості альтернативи смертної кари за вчинення особливо тяжких злочинів, що посягають на життя.

Хочеться звернути увагу, що довічне позбавлення волі за каральної міри перевершує позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі, є винятково важким видом покарання.

Держава, застосовуючи різні види позбавлення волі, ставить перед ними специфічні цілі.

Позбавлення волі, як і будь-яке інше покарання, передбачене КК України застосовується з метою відновлення соціальної справедливості, а також з метою виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів.

Відновлення соціальної справедливості шляхом покарання засудженого здійснюється стосовно до суспільства в цілому, так і до потерпілого зокрема. Реалізуючи цю мету, позбавлення волі має забезпечити можливість відшкодування заподіяної шкоди й у можливих межах - домірність позбавлення або обмеження прав і свобод засудженого, які він вимушено зазнав внаслідок вчиненого злочину. При тому потрібно враховувати, що покарання не ставить перед собою мету заподіяння страждання засудженим.

Виправлення засудженого відповідає меті спеціального попередження злочинів. Вона досягається, коли засуджений не вчиняє нових злочинів.

Для досягнення даної мети, тобто спеціального попередження злочинів, покарання має діяти на засудженого поряд з іншими правовими і не правовими засобами.

Що ж стосується попередження вчинення нових злочинів, то це відноситься до тих осіб, до яких покарання не застосовувалося. Тобто невідворотність покарання повинна утримувати соціально-нестійких індивідів від спроб вчинення злочинів.

На закінчення хотілося б підкреслити, що досягнення цілей позбавлення волі не завжди сприяє досягненню цілей всієї системи кримінального покарання.

Перш за все, необхідно докладати усіх необхідних зусиль для того, щоб принципи демократичного правосуддя в Україні не перетворювалися на фікцію, а діяли б спільно і дотримувалися неухильно, хотілося б, що усвідомлення того, що мета позбавлення волі - не тільки кара, а й перевиховання, виправлення, вкоренилося в нашій системі правоохоронних органів, а поки що ми бачимо зовсім іншу ситуацію.



Список використаної літератури

Спеціальна література:

1. Багрий-Шахматов Л.В. уголовная ответственность и наказание.- Минск, 1976. - 311 с.

2. Базов В.П. Система покарань: навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 336 с.

3. Баулін Ю.В., Борисов В.І., Сенаторов М.В., Батиргареєва В.С., Зеленецький В.С. Потерпілий від злочину: (міждисциплінарне правове дослідження): монографія / Академія правових наук України; Інститут вивчення проблем злочинності /10. В. Баулін (заг. ред.), В. І. Борисов (заг. ред.). - X,: Кроссроуд, 2008. - 364 с.

4. Беца О. В. Довічне ув?язнення: яким йому бути // Пробл. Пенітенц. Теорія та практика. -К.: РВВ КІВС, 2000. -№ 5. - С. 25-33.

5. Баулін Ю.В., Борисов В.І., Кривочснко Л.М., Ломако В.А., Панов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студ. вищих навч. закл. /В.В. Сташиса (ред.), В.Я. Тацій (ред.). - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 496 с.

6. Баулін Ю.В., Борисов В.І., Гавриш С.Б., Гуторова Н.О., Гродецький Ю.В., Дорош Л.В. Кримінальне право України. Особлива частина: підруч. для студ. ВНЗ / В. В. Сташиса (ред.), В. Я. Тацій (ред.). - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 622 с.

7. Баулін Ю.В., Борисов В.І., Гавриш С.Б., Гізімчук С.В., Гуторова Н.О. Кримінальний кодекс України: науково-пракг. коментар / Академія правових наук України; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого /В .В. Сташие (заг. ред.), В. Я. Тацій (заг. ред.) - Вид. 3-тє, перероб. та доп. - X.: Одіссей, 2007. - 1183 с.

8. Голіна В.В. Судимість як соціально-правове явище: сутність, призначення, наслідки // Вісник Академії правових наук України.-2005.-№ 2- С. 173-182.

9. Зельдов С.И. Освобождение от наказания и его отбывания.- М, 1982.-45с.

10. Інфомаційний бюлетень за матеріалами тренінг - семінару із заступниками начальників регіональних управлінь ДДУПВП із соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом «Актуальні проблеми забезпечення тримання та соціально-психологічної роботи із особами, засудженими до тривалих строків та довічного позбавлення волі» / Уклад.: С. Скоков, Ю. Олійник, А. Дановський. -К., 2002.-78с.

11. Карпец И.И. Наказание: социальные, правовые и криминологические проблемы.- М.-1973.-202с.

12. Козлов П.П., Нікігін Ю.В., Стрелков Л.О. Режим виконання кримінальних покарань: монографія. - К.: КНТ, 2008. - 270 с.

13. Коробков Г.Д. Освобождение от уголовной ответственности и наказания. -М., 1981.-89 с.

14. Кримінальне право України. Загальна частина: курс лекцій/Академія муніципального управління. Юридичний факультет / О.П. Литвин (ред.). - К.: Просвіта, 2008. - 206 с.

15. Кримінальне право України. Загальна частина: навчальний посібник для студ. вищих навч. закл. / П.В, Хряпінський (авт.-упоряд.). - Суми: Університетська книга, 2009. - 688 с.

16. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник/Київський національний ун-т внутрішніх справ, Київський міжнародний ун-т / М.І. Мельник (ред.), В.А. Клименко (ред ). - Вид. 4-те, перероб. та доп. - К. : Атіка, 2008. - 375 с.

17. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Київський національний ун-т внутрішніх справ; Київський міжнародний ун-т / М.І. Мельник (ред.), В. А. Клименко (ред.). - Вид. 2-ге, перероб. і доп. -К. : Атіка, 2008. - 712 с.

18. Кримінальне право. Загальна частина: навч.-метод, посібник / Луганський держ. ун-т внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка / А.С. Беніцький (відп. ред.). - Луганськ : РВВ ЛДУВС, 2008. - 231 с.

19. Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Прогалини у кримінальному законодавстві: міжпар. симпозіум 12-13 вересня 2008 р.: тези і реф. доп., тексти повідомл. / Львівський держ. ун-т внутрішніх справ / М.М. Сенько (упоряд.). - Л., 2008. -352 с.

20. Кузнецов В.В., Савченко А.В. Кримінальне право України: питання та задачі для підготовки до вступних, семестрових та державних екзаменів: навч. посібник / Київський національний ун-т внутрішніх справ / О.М. Джужа (заг. ред.). - К.: КНТ, 2008. - 504 с.

21. Мельник Р.І. Кримінально-правова характеристика завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою (ст. 371 КК України): автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2008. -20 с.

22. Моршнєв Є.І., Жаровська І.М. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері службової діяльності (питання кваліфікації): навч. посібник. - Л.: Видавець ПП Лукащук В. С., 2008. - 109 с.

23. Мостепанюк Л.О. Відбування довічного позбавлення волі в Україні та за кордоном: проблеми і перспективи // Підприємництво, господарство і право. -2004. -№ 5.- С. 121-125.

24. Мостепанюк Л. О. Довічне позбавлення волі: історія і сучасність // Підприємництво, господарство і право. - 2004.- № 8-С. 131-133.

25. Мостепанюк Л. О. Місце довічного позбавлення волі в системі кримінальних покарань // Акт. проблеми кримін. і кримін.-процесуальн. Законодавства та практики його застосування. - Хмельницький: ХІУП, 2003.- С. 188-191.

26. Мостепанюк Л.О. Правове регулювання умов і порядку помилування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 10. - С. 20-22.

27. Межі кримінальної відповідальності: монографія. - Івано-Франківськ : Надвірнянська друкарня, 2009. - 297с.

28. Налуцишин В.В. Кримінальна відповідальність за хуліганство (ст. 296 КК України): автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К„ 2008.- 15 с.

29. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / П.П. Андрушко (ред.). - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: Дакор, 2008. - 1427 с.

30. Ной И.С. Теоретические вопросы лишения свободы. - Саратов,1965.-76 с.

31. Орел Ю.В. Кримінальна відповідальність за злісну непокору вимогам адміністративної виправної установи: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Дніпропетровський держ. ун-т внутрішніх справ, -Д., 2008. - 20 с.

32. Павленко В. Громадські роботи в системі покарань, не пов?язаних з позбавленням волі: загальна характеристика та шляхи вдосконалення // Право України.- 2003.-№11.- С. 97-101.

33. Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України: монографія / Луганський держ. ун-т внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. - Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2008. - 216 с.

34. Примаченко В.Ф. Затримання особи, яка вчинила злочин, як обставина, що виключає злочинність діяння: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Дніпропетровський держ. ун-т внутрішніх справ. - Д., 2008, - 20 с.

35. Скоков С.І. Про деякі особливості особистості засуджених до довічного позбавлення волі // Аспект.- Донецьк: СВД Меркурій, 2002.- № 2 (7).-С. 3-5.

36. Скоков С.І. Рецедивна злочинність та ефективність покарання у вигляді позбавлення волі // Право України.- 1999.-№2.-С.85.

37. Скрябин М.А. Общие начала назначения наказания и их применение к несовершеннолетним: - Казань,1988. - 33с.

38. Созанський Т. І. Кваліфікація сукупності злочинів: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. - Л., 2009. - 20

39. Степанюк А. Х., Трубников В.М. Виконання покарання у вигляді позбавлення волі й особистості постпенітерціарної адаптації звільненого: Навч. посібник.-К., 1993.-167с.

40. Степанюк А. Х., Трубников В.М. Режим відбування позбавлення волі в установах виконання покарань: Конспект лекцій.-Х., 1994.-112с.

41. Стрюк М. В. Правові наслідки судимості // Законодавство України.- 2004.- №10.- С.43-46.

42. Строган А.Ю. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності: навч. посіб., - К.: Атіка, 2007, - 424 с.