Теоретичні проблеми господарського договірного права.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БЕЛЯНЕВИЧ ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 346.1+346.3

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВІРНОГО ПРАВА

Спеціальність 12.00.04. - господарське право; господарсько-процесуальне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор Пронська Граціелла Василівна, професор кафедри господарського та кримінального права Національного технічного університету „Київський політехнічний інститут”

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, академік Національної академії наук України, академік Академії правових наук України Мамутов Валентин Карлович, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, директор (м. Донецьк);

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Замойський Ігор Євгенович, професор кафедри державно-правових дисциплін Донецького інституту економіки і господарського права;

доктор юридичних наук, академік Академії правових наук України Притика Дмитро Микитович, народний депутат України (м. Київ).

Провідна установа: Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 17 жовтня 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253 (зал засідань Вченої ради юридичного факультету). З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 11 вересня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор юридичних наук, професор Т.В. Боднар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблематика господарських договорів традиційно посідає важливе місце в господарсько-правових дослідженнях. За часів адміністративно-розподільчої економіки господарський договір як правова форма господарських зв'язків здебільшого підпорядкувався актам централізованого планування і через це являв собою досить “жорстку”, загалом імперативно врегульовану конструкцію. В умовах ринкового господарювання законодавець має вирішувати набагато складнішу задачу регламентації господарських договірних відносин, основу якої складає загальнодозвільний тип правового регулювання у поєднанні з елементами імперативності, необхідної, насамперед, для підтримання правопорядку у сфері економіки, забезпечення публічних потреб в певних товарах, роботах, послугах, захисту економічно слабкішої сторони в договорі. Для цього законодавчо повинні визначатися загальні принципи регулювання договірних відносин в сфері економіки, які складали б цілісну і внутрішньо несуперечливу основу правил щодо порядку укладення, змісту господарських договорів окремих видів, забезпечення їх виконання, зміни та розірвання тощо. В умовах реформування економічної системи України, створення повноцінного національного ринкового середовища, що має здатність до саморегуляції, зміни акцентів у державному регулюванні економікою одним із завдань господарсько-правової науки є створення сучасної концепції господарського договірного права, яка могла би бути покладена в основу розв`язання нагальних проблем правового регулювання господарських договірних відносин.

Із прийняттям 16 січня 2003 р. Господарського та Цивільного кодексів України склалися усі передумови для виведення досліджень господарсько-договірної тематики на інший, якісно новий рівень - створення загальної теорії господарського договірного права як одного з базових інститутів господарського права. Сучасна кодифікація господарського та цивільного законодавства України, в процесі якої в Господарському та Цивільному кодексах України знайшли закріплення загальні положення про господарські та цивільно-правові договори, надала додаткового імпульсу для розробки концептуальних засад формування, функціонування та подальшого розвитку господарського договірного права в системі права України, дослідження його функціональних зв`язків з її елементами, структури, системи джерел, особливих правових засобів, сформованих в рамках цього інституту, за допомогою яких має досягатися утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах бюджетних тем юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: „Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U007725) та „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06-БФ-042-01).

Об`єктом дослідження є сукупність правових, соціологічних, економічних, ідеологічних закономірностей, відповідно до яких в сучасній правовій системі України сформовано, функціонує та розвивається господарське договірне право.

Предметом дослідження є загальнотеоретичні питання господарського договірного права як комплексного правового інституту.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у створенні науково обґрунтованої концепції розвитку господарського договірного права як складової системи права України, визначенні основних напрямів розв`язання важливої науково-прикладної проблеми правового регулювання господарських договірних відносин та забезпечення правового порядку у сфері господарювання в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Для досягнення зазначеної мети дисертанткою поставлені такі завдання дослідження:

визначити сутнісні особливості договору як універсальної правової категорії, які зумовлюють можливість його використання в процесі організації (самоорганізації) відносин у сфері господарювання, його роль в механізмі соціального регулювання господарських відносин;

обґрунтувати місце господарського договірного права в системі права України, який формується внаслідок процесів спеціалізації в праві;

виявити особливості внутрішньої побудови (структури) господарського договірного права як нормативної підсистеми;

дослідити систему джерел господарського договірного права (юридичних та позаюридичних), їх взаємопов`язаність та ієрархію з позицій юридичного та соціологічного позитивізму та теорії природного права;

дослідити сутність правового порядку в сфері господарювання, як смислоутворюючої категорії господарського договірного права;

проаналізувати особливі конструкції господарського договірного права, за допомогою яких досягається забезпечення правового порядку в сфері господарювання.

Методологічною основою проведеного дослідження є філософські методи пізнання (діалектичний, герменевтичний) та філософські категорії (єдності історичного та логічного, конкретного і абстрактного, формального і змістовного, одиничного та загального, теоретичного та емпіричного), загальнонаукові методи пізнання (аналіз та синтез, системно-структурний, моделювання, абстрагування, формально- та деонтично-логічний, історичний, аксіоматичний), спеціальні міждисциплінарні методи наукового пізнання (синергетичний, соціологічний, праксеологічний) та спеціальні методи, що використовуються у правознавстві (методи тлумачення норм права, юридико-догматичний, порівняльно-правовий). Застосування системного підходу дало можливість виявити місце господарського договірного права в системі права України, виявити його функціональні зв`язки з іншими елементами правової системи (в тому числі із юридичною практикою та правосвідомістю), дослідити його як утворення, що знаходиться у єдності із умовами його існування та розвивається під впливом зовнішнього середовища, яке постійно змінюється. Завдяки аксіоматичному методу дослідження теоретичні положення загальної теорії права, філософії права, соціології, економічної теорії та синергетики сприймалися без додаткових обґрунтувань та пояснень. Застосування синергетичного підходу дозволило дослідити проблеми джерел господарського договірного права, категорію правового порядку та юридичних засобів його забезпечення крізь призму зовнішньої організації та самоорганізації суспільних відносин. Комплексне застосування здобутків праксеології (загальної теорії людської діяльності), економічної соціології (в традиції М.Вебера - Е. Дюркґайма - Т. Парсонса), соціології права, методу моделювання та синергетичного підходу дозволило визначити, зокрема теоретичні засади побудови моделей організаційних господарських договорів, договорів в сфері державного господарювання, конструкції недійсності господарських договорів та судового тлумачення договорів як засобів забезпечення та підтримання правового порядку. Порівняльно-правовий метод використано при дослідженні цивільного та торгового законодавства пострадянських країн (Республіки Грузія, Республіки Латвія, Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан) та країн Заходу (Німеччини, Франції, США, провінції Квебек), а також міжнародних конвенцій та уніфікацій комерційного (торгового) права з метою виявлення оптимальних шляхів правового регулювання господарських договорів із використанням зарубіжного досвіду.

Науково-теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі теорії держави, теорії права, соціології права, історії права, господарського та господарського (арбітражного) процесуального права, цивільного права та процесу, інших галузевих правових наук дожовтневого, радянського та сучасного періодів: зокрема, Т.Є. Абової, М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Ж.-Л. Бержеля, А.Г.Бикова, А.Г. Бобкової, Т.В. Боднар, М.I. Брагiнського, Є.В. Васьковського, А.Б. Венгерова, А.В. Венедиктова, С.Й. Вільнянського, О.М. Вінник, В.В. Вітрянського, З.М.Заменгоф, І. Є. Замойського, Г.Л.Знаменського, О.С.Iоффе, Г. Єллінека, В.П. Казимирчука, Н.I.Клейн, А.Д. Корецького, О.О. Красавчикова, В.М. Кудрявцева, Н.С. Кузнєцової, В.В.Лаптєва, О.Е. Лейста, В.В.Луця, В.К.Мамутова, В.С.Мартемьянова, М.М. Марченка, В.М.Можейка, В.П.Мозолiна, I.Б.Новицького, М. Оріу, І.Г.Побiрченка, Й.О. Покровського, Г.В.Пронської, Б.I.Пугiнського, П.М. Рабіновича, Д.Н.Сафiуллiна, I.А.Танчука, Ф.В.Тарановського, В.А. Удінцева, Р.О. Халфиної, П.П. Цитовича, О.Ф. Черданцева, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини, Л.С. Явича, а також представників філософської, соціологічної та економічної думки (зокрема, М. Вебера, Г.-Ґ.Ґадамера, Е. Дюркґайма, Л. фон Мізеса, В. Ойкена, Т. Парсонса, П. Сорокіна).

Емпіричною основою дослідження є Конституція України, Господарський та Цивільний кодекси України, закони та інші нормативно-правові акти, якими регулюються окремі види договірних відносин в сфері господарювання, рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосування законодавства, роз'яснення та листи Вищого господарського суду з питань застосування законодавства щодо вирішення справ господарської юрисдикції, судові акти (рішення, постанови) місцевих господарських судів України, Вищого господарського суду України та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, постановлені при розгляді господарських договірних спорів, практика Антимонопольного комітету України, іноземне законодавство в частині регулювання підприємницьких (комерційних) договорів, Принципи міжнародних комерційних договорів та Принципи європейського договірного права.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в сучасному українському правознавстві комплексним монографічним дослідженням господарського договірного права як інституту господарського права, спрямованим на розв`язання важливої наукової та практичної проблеми правового забезпечення соціально орієнтованої економіки, підтримання правового порядку в сфері господарської діяльності через оптимальне поєднання зовнішнього, в тому числі нормативно-правового, регулювання господарських договірних відносин та їх саморегуляції.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в теоретичних положеннях та висновках, найважливішими з яких є наступні.

Вперше:

- запропоновано визначення господарського договірного права як інституту господарського права - сукупності господарсько-правових норм, що регулюють усі стадії існування договірного зобов`язання, а також стадію укладення господарського договору;

- визначено, що господарське договірне право, як елемент системи права України, є комплексним інститутом (цілісною нормативною підсистемою комплексного характеру), що утворюється нормами господарського та цивільного права внаслідок процесів спеціалізації в праві (уніфікації/інтеграції, предметної та функціональної диференціації, конкретизації);

- обґрунтовано положення про те, що господарське договірне право є складним правовим інститутом, загальну частину якого утворюють загальні положення ГК про господарські договори (господарські зобов`язання), особливу частину - норми законів та інших нормативно-правових актів, якими регулюються окремі види господарських договорів;

- обґрунтовано висновок про те, що функціональні зв`язки між господарським та цивільним правом як елементами системи права України зумовлюють особливості його норм (елементного складу) та їх структурної побудови: поряд із регулятивними галузевими нормами-правилами, що сформовані в результаті правової диференціації і мають традиційну структуру, в господарському договірному праві існує значна кількість логічних норм, структурні елементи яких знаходяться в різних законодавчих актах (ГК, ЦК тощо), що є відображенням процесів правової уніфікації/ інтеграції та конкретизації;

- досліджено господарське договірне право з точки зору відповідності його як нормативної підсистеми вимогам деонтичної логіки - узгодженості, збалансованості та повноти;

- обґрунтовано, що в правовому регулюванні господарських договірних відносин, основу якого складає загальнодозвільний тип, лакунами (прогалинами) можна вважати лише таку неповноту, яка виявляється внаслідок відсутності правової норми, видання якої передбачено законом для регулювання певного фрагменту господарських договірних відносин;

- комплексно досліджено джерела господарського договірного права як ієрархічну систему соціальних норм (регуляторів), що сформовані в процесі соціальної взаємодії, в тому числі в сфері економіки;

- визначено, що в рамках позитивізму (юридичного та соціологічного) всі джерела господарського договірного права суспільних відносин поділяються на: 1) формально-юридичні (інституційні) джерела, що існують у вигляді нормативно-правових актів (форм права) та утворюються на державно-владному рівні; 2) інші соціальні (позаюридичні) джерела, що існують як факти соціальної дійсності і формуються внаслідок процесів саморегуляції в суспільстві: норми моралі, правові звичаї (звичаї ділового обороту) та формулярне право („квазіправо”);

- визначено, що судова практика як соціальний регулятор договірних відносин займає проміжне становище між нормативним та індивідуальними рівнями соціальної регуляції, не поглинаючись жодним з них, і формується „на стику” нормативно-правових джерел (в ряді випадків - позаюридичних джерел) та правил, самостійно визначених сторонами в договорі;

- досліджено дію в часі норм господарського договірного права, при цьому основними способами такої дії визначено перспективну та негайну дію, яка включає і ультраактивну форму (переживаючу дію старого закону);

- визначено, що сфера застосування звичаю ділового обороту як підпорядкованого договору регулятора господарських договірних відносин обмежується майново-господарськими відносинами та організаційними господарськими відносинами за участю суб`єктів господарювання, які знаходяться в стані рівності;

- обґрунтовано, що застосування звичаю ділового обороту в регулюванні господарських договірних відносин має допускатися за такої сукупності умов: відсутності відповідного нормативно-правового регулювання певного виду договору; несуперечності звичаю вимогам закону; відсутності в тексті договору узгоджених сторонами окремих прав та обов`язків, які можуть бути визначені на основі звичаю;

- визначено, що судова практика як соціальний регулятор (джерело права) виступає засобом забезпечення відповідності господарського договірного права як системи норм вимогам деонтичної логіки (узгодженості, збалансованості, повноти), зокрема, через заповнення правових лакун;

- запропоновано до судової практики як джерела господарського договірного права включити: а) обов`язкові для виконання акти Конституційного Суду України; б) правоположення Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, призначені для забезпечення однаковості правозастосування; в) окремі судові акти (рішення, постанови), які виносяться при вирішенні спорів у договірних відносинах судами першої інстанції та/або апеляційними господарськими судами і Вищим господарським судом України при перегляді судових актів („казуальне право”);

- обґрунтовано, що формулярне право, що первісно походить з індивідуального рівня в соціальному регулюванні, є обов`язковим для невизначеного кола осіб актом автономної нормотворчості („квазіправом”); з метою захисту прав та законних інтересів слабкішої сторони в договорах приєднання воно має контролюватися законодавцем (через визначення критеріїв нікчемних умов договорів приєднання) та судами при розгляді спорів, пов`язаних із договорами приєднання (через встановлення пріоритетів тлумачення договорів приєднання);

- визначено сутність правового порядку в господарських договірних відносинах як реальну відповідність дій (актів правореалізації) суб`єктів господарського договору встановленому для такого виду договорів правовому режиму, нормам інших соціальних регуляторів та індивідуальним (саморегулятивним) правилам поведінки, узгодженим сторонами договору;

- запропоновано класифікацію організаційних господарських договорів за критерієм юридичного становища сторін: координаційні, субординаційні та координаційно-субординаційні;

- запропоновано виділення договорів у сфері державного господарювання як самостійного типу господарських договорів;

- обґрунтовано положення про недоцільність застосування норм ЦК щодо притримання та передання відступного до господарських договірних зобов`язань, що виникають з договорів в сфері державного господарювання, які мають важливе соціально-економічне значення (обтяжені публічним інтересом), в тому числі державних контрактів (планових господарських договорів);

- обґрунтовано, що судове тлумачення господарського договору слугує засобом забезпечення правового порядку в господарських договірних відносинах в їх динаміці, спрямованим, зокрема, на попередження порушення договірного зобов`язання.

Удосконалено:

- загальнотеоретичні характеристики договору як спільного синтетичного акту, в якому поєднуються такі форми правореалізації, як використання, дотримання та виконання; переважання тієї чи іншої форми правореалізації визначається особливостями предмету регулювання відповідної галузі та втілюється в особливостях галузевої конструкції договору;

- положення про господарський договір як синтетичний акт правореалізації, в якому форми реалізації права (дотримання, виконання і використання) комбінуються залежно від виду господарських відносин, що ним опосередковується (безпосереднє здійснення господарської діяльності або її організація), мети правового регулювання окремих видів господарських договорів та їх соціального (публічного) значення;

- положення про те, що в механізмі правового регулювання господарських відносин договір виконує подвійну функцію: 1) на стадії виникнення прав та обов`язків - юридичного факту, з яким пов`язується виникнення правовідношення; 2) на стадії реалізації норм права, суб`єктивних прав та обов`язків - зобов`язання;

- поняття організаційного господарського договору як дво- або багатосторонньої угоди немайнового характеру між суб`єктами господарювання та/або угоди між суб`єктом (суб`єктами) господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень, мета яких (угод) полягає у забезпеченні організованості процесу господарської діяльності, в тому числі створення передумов для існування майново-господарських зобов`язань.

Дістали подальший розвиток:

- загальна теорія договору як засобу саморегуляції суспільних відносин, універсальність якого зумовлюється комунікативністю - іманентною рисою людської спільноти;

- положення про те, що ступінь допустимості договірної саморегуляції в різних сферах суспільних відносин повинен визначатися із урахуванням цілей та методів їх правового регулювання ;

- аналіз нормативно-правових та позаюридичних обмежень принципу свободи договору в господарсько-договірних відносинах;

- напрямки подальшого поглиблення спеціалізації ГК в частині регулювання організаційних господарських договорів та договорів у сфері державного господарювання;

- характеристика норм моралі як: 1) самостійних регуляторів договірних відносин, особливості дії яких виявляються у впливі на правосвідомість сторін господарського договору, вибір ними певного варіанту поведінки, а також при застосуванні їх судом як оціночних норм; 2) аксіологічних засад, які мають визначати зміст інших джерел (форм права, звичаїв, судової практики, формулярного права);

- положення про те, що реалізація в повному обсязі ідеї правової держави, як підпорядкованого праву соціального інституту і невід`ємного елемента громадянського суспільства, передбачає виконання нею не тільки певних соціальних обов`язків перед суспільством, але й легітимізовану можливість впливу на упорядкування (організацію) господарської діяльності (обмеження у визначених випадках договірної свободи, контроль за діяльністю монополій, захист конкуренції в сфері підприємницької діяльності, захист прав споживачів тощо);

- положення про планову сутність господарських договорів (у тому числі державних контрактів), як одну з їх кваліфікуючих ознак;

- концепція трансформації плану у договір (А.Г. Биков) відповідно до сучасних умов господарювання, яка може скласти теоретичну основу законодавства про забезпечення пріоритетних публічних (в тому числі державних) потреб у певних товарах, роботах, послугах і захист інтересів суб`єктів господарювання у договірних відносинах із державою;

- критерії розмежування договорів у сфері державного господарювання з адміністративними договорами та, відповідно, розмежування юрисдикцій спеціалізованих судів України щодо розгляду спорів, які виникають в таких договірних відносинах.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у розширенні методологічної бази господарсько-правових галузевих досліджень, зокрема, у застосуванні міждисциплінарних підходів до пізнання сутності господарсько-правових явищ. Одержані результати можуть бути використані: в подальших теоретичних дослідженнях, в тому числі створенні сучасної загальної теорії договору; при визначенні основних напрямів подальшого розвитку теорії господарського права в цілому та формуванні його загальної частини (зокрема, дослідження та моделювання юридичних засобів, спрямованих на забезпечення суспільного господарського порядку); у доопрацюванні та удосконаленні чинного господарського та цивільного законодавства як в частині загальних положень про угоди/правочини, договори та договірні зобов`язання, так і в частині правового регулювання окремих видів господарських договорів; у практиці правозастосування з метою подолання існуючих проблем розуміння співвідношення Господарського та Цивільного кодексів України в частині регулювання договірних відносин, а також при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України, рекомендаційних роз`яснень та інформаційних листів Вищого господарського суду України з питань застосування законодавства; у навчальному процесі при викладанні дисциплін „Господарське право”, „Господарське процесуальне право”, спецкурсу „Господарські договори”, підготовці відповідних підручників, посібників та методичних рекомендацій.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки та пропозиції одержані авторкою у результаті вивчення та аналізу біля 700 наукових і нормативно-правових джерел, матеріалів судової практики.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення дисертації, висновки та практичні рекомендації обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження використовувалися дисертанткою в науково-педагогічній діяльності, в тому числі при читанні спецкурсу „Господарські договори” та курсу „Господарське процесуальне право” (протягом 2000-2004 р.) на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження апробовані і знайшли відображення в низці положень Господарського кодексу України, в розробці якого дисертантка брала участь як член робочої групи.

Окремі положення дисертації доповідалися на Круглому столі „Проблеми вдосконалення господарського законодавства України” (17-18 квітня 2001 р., м. Київ), Республіканському науково-практичному семінарі “Нові Цивільний та Господарський кодекси України і проблеми їх застосування” (23 квітня 2003 р., м. Харків), ІХ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (13-14 лютого 2003 р., м. Львів), Науково-практичній конференції “Правові аспекти практики вирішення спорів та перегляд у касаційному порядку судових рішень щодо сплати податків та обов'язкових платежів суб'єктами господарювання” (22-23 грудня 2003 р., м. Ірпінь), Х регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (5-6 лютого 2004 р., м. Львів), Міжнародній науково-практичній конференції “Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора” (30 вересня - 1 жовтня 2004 р., м. Донецьк), на Круглому столі „Актуальні проблеми господарського права” (16 грудня 2004 року, м. Київ), І Міжнародній науково-методичній конференції “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (3-4 грудня 2004 р., м. Хмельницький), ХІ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (3-4 лютого 2005 р., м. Львів), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (13-14 квітня 2005 р., м. Київ), Міжнародній конференції в рамках ІІ читань пам'яті академіка В. М. Корецького “Формування правової системи України на сучасному етапі” (21-22 квітня 2005 р., м. Дніпропетровськ), Науково-практичній конференції “Вдосконалення судочинства при здійсненні касаційної перевірки ухвал, рішень та постанов місцевих та апеляційних господарських судів щодо застосування податкового законодавства та державного регулювання господарських правовідносин” (20-21 квітня 2005 р., м. Хмельницький), Міжнародній науковій конференції „Наукові правничі школи Київського університету” (12 жовтня 2005 р., м. Київ), Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Четверті осінні юридичні читання (21-22 жовтня 2005 р., м. Хмельницький), Науково-практичній конференції „Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи” (24 листопада 2005 р., м. Київ), ХІІ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (9-10 лютого 2006 р., м. Львів), Науково-практичній конференції „Вдосконалення судоустрою та господарського судочинства: проблеми і перспективи” (12-13 квітня 2006 р., м. Донецьк), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (20-21 квітня 2006 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені в монографії „Господарське договірне право України (теоретичні аспекти)”, 25 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених ВАК України, а також у матеріалах та тезах науково-практичних, науково-методичних конференцій, семінарів та круглих столів. Окремі положення дисертації відображені у навчально-методичних виданнях (навчальному посібнику „Господарський договір та способи його укладання”, практикумі з господарського права) та науково-практичному коментарі до Господарського кодексу України, співавтором якого є дисертантка.

Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на чотирнадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 569 сторінок, з них основного тексту - 506 сторінок. Список використаних джерел включає 686 найменувань і займає 63 сторінки.

договір звичай діловий правовий

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, обраної для дослідження; визначаються мета та завдання роботи, методологічна та теоретична основа дослідження, його об`єкт і предмет; сформульовані положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів; висвітлюється їх теоретичне та практичне значення, апробація та форми впровадження в законотворчу та практичну діяльність.

Розділ 1 „Концептуальні засади формування та розвитку господарського договірного права як нормативної підсистеми” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 „Договір - засаднича категорія господарського договірного права: питання загальної теорії” подається загальна характеристика договору як юридичної конструкції, що використовується різними галузями права. Для пояснення універсальності договору та його регулятивних властивостей дисертантка характеризує його за допомогою обраних міждисциплінарних методів дослідження: 1) в соціологічному аспекті як вид соціальної дії, оскільки із укладенням будь-якого договору сторони пов`язують певний смисл (досягнення певної мети); 2) з точки зору праксеології як різновид цілеспрямованого співробітництва, що становить відмінну рису людського суспільства; 3) в філософському контексті як вияв комунікативності - умови співіснування членів суспільства, що забезпечує формування соціальної спільності із збереженням індивідуальності кожного її елемента. Зазначені характеристики можуть слугувати теоретичним підґрунтя сучасної загальної теорії договору. Дисертантка наголошує на тому, що такі підходи спростовують поширену уяву про суто цивілістичну (приватно-правову) природу договору, і зазначає, що питання про допустимість договірної (індивідуальної) саморегуляції в суспільних відносинах та її межі має вирішуватися залежно від особливостей предмету, методу та цілей правового регулювання галузі (зокрема, з огляду на необхідність забезпечення публічних інтересів у відповідних суспільних відносинах).

Звертається увага на полісемію терміну „договір” та різні рівні його розуміння в залежності від ракурсу дослідження: як дво- або багатосторонньої угоди/домовленості, яка слугує підставою виникнення відносин, за якими закон визнає правовий (юридичний) характер; як зобов`язання (правовідношення), в якому управомоченій особі протистоїть конкретний зобов'язаний суб'єкт і де праву однієї особи кореспондує обов'язок іншої особи до відповідної поведінки; як різновиду спеціальних правових засобів - особливих юридичних утворень, призначених для організації та регулювання відповідних суспільних відносин, розрахованих на багаторазове використання, види та порядок застосування яких передбачені законодавством. На думку дисертантки регулятивні властивості будь-якого договору не перетворюють його на джерело права. Останнім може бути лише нормативно-правовий договір, зміст якого складають правила загального та обов'язкового характеру (правові норми) і який є актом договірної правотворчості та має переважно публічний характер. Індивідуально-правовий договір виступає регулятором відносин лише між його контрагентами.

У підрозділі 1.2 „Договір в механізмі соціального регулювання господарських відносин: загальна характеристика, функції” досліджено значення договору в соціальному регулюванні господарських відносин, тобто в упорядкуванні цих відносин, що здійснюється суспільством за допомогою системи соціальних норм. В соціальному регулюванні виділяються нормативне (в тому числі нормативно-правове) та індивідуальне (автономне) регулювання. Судове регулювання договірних відносин опосередковує нормативне та індивідуальне, доповнює їх у випадку виникнення юридичного конфлікту (спору про права та обов`язки) за умови його ініціювання заінтересованою особою (стороною в договорі або органом держави у випадках, передбачених законом). Укладення договору зумовлює „приведення” в динамічний стан нормативних регуляторів, що існують у двох площинах: в нормативно-правовій (юридичній), де відбувається перехід правової норми із статичного в активний стан; в позаюридичній, в якій реалізуються інші соціальні норми (норми моралі, звичаї ділового обороту, формулярне право) як моделі управління системою суспільних відносин. Особлива увага в підрозділі приділена механізму правового регулювання та функціям, які виконує договір на окремих його стадіях. На стадії виникнення прав та обов`язків (правовідносин) договір виконує функцію первинно-утворюючого юридичного факту. На стадії реалізації норм права, а також суб`єктивних прав та обов'язків найбільш повно розкривається сутність договору як зобов`язання, його програмно-координаційні та регулятивні властивості. У зв`язку з цим досліджено співвідношення понять „господарський договір”, „господарська угода” та „господарське зобов`язання” і обґрунтовано необхідність їх розмежування в нормах ГК.

Дисертанткою наводиться характеристика господарського договірного зобов`язання (відносного правовідношення), як такого, що має: 1) визначений суб'єктний склад (ст.2 ГК); 2) власну сферу існування - господарську діяльність (ст.1 ГК); 3) зміст (права та обов'язки, специфіка яких зумовлена цією сферою); 4) об'єкт, тобто відповідні дії (ст.173 ГК). У господарському зобов`язанні суб'єктивному праву управомоченої сторони (праву вимоги) кореспондує обов'язок іншої виконати певні дії господарського чи управлінсько-господарського характеру або утриматися від певних дій. На відміну від цивільно-правових зобов'язань, головною рисою яких вважається формально-юридична рівність кредитора і боржника, особливості господарських договірних зобов'язань, які мають враховуватися при їх правовому регулюванні, полягають у тому, що кредитор та боржник: 1) можуть мати різний статус, перебуваючи у стані субординації (суб`єкт господарювання - суб`єкт організаційно-владних повноважень); 2) можуть перебувати у стані фактичної (економічної) нерівності, згладжування якої (зокрема, у вигляді запобігання зловживанню правами економічно сильнішою стороною) повинно забезпечуватися законодавчо (нормами ст.207 ГК про недійсність умов договору приєднання, правилами ст. 178 ГК та ст. 633 ЦК про публічні зобов'язання суб`єктів господарювання/ публічні договори, законодавством про захист економічної конкуренції тощо).

Дисертанткою доводиться, що будь який договір є спільним правореалізаційним актом (дією) суб'єктів права, спрямованим на виникнення їх суб`єктивних прав та обов'язків. В цьому правореалізаційному акті залежно від виду суспільних відносин, який опосередковується договором, поєднується такі форми правореалізації як дотримання норм права (утримання від вчинення дій, що заборонені законом), виконання (вчинення активних дій, спрямованих на реалізацію визначених законом обов'язків), використання норм права суб'єктами на свій розсуд (вчинення активних дій, дозволених або незаборонених правом). Особливості господарського договору як акта правореалізації формуються під впливом методу регулювання господарських відносин та спеціальних норм (господарського права), які регулюють господарську діяльність.

У підрозділі 1.3 „Господарське договірне право - комплексний правовий інститут в системі права України” предметом уваги дисертантки є визначення місця господарського договірного права в системі права України, засади його формування та розвитку. З позицій системного підходу господарське договірне право виступає складовою господарського права (його інститутом), і одночасно як система нижчого рівня в системі права в цілому. Це дає можливість виділяти наступні рівні зв`язків норм господарського договірного права із іншими нормами: 1) внутрішній рівень, тобто взаємодію загальних норм ГК про господарські договори та норм, що регулюють окремі види господарських договорів; 2) галузевий, на якому норми, які утворюють господарське договірне право, взаємодіють з іншими елементами системи господарського права; 3) міжгалузевий, на якому виявляються зв`язки між господарським договірним правом та іншими галузями права (зокрема, цивільним, з яким найбільш активно „контактує” господарське право). Через це особливості господарського договірного права як правового інституту (структурованої і упорядкованої сукупності норм) не вичерпується особливостями елементів, що складають його, а полягають, насамперед, в характері зв'язків та відносин між цими елементами.

На думку дисертантки теоретичні проблеми господарського договірного права не можуть бути розв`язані винятково в методологічних рамках дихотомічного поділу права на приватне і публічне, оскільки метою функціонування системи права в цілому та окремих її елементів є забезпечення „замиреного” середовища у суспільстві. Досягнення цієї мети в різних галузях забезпечується за допомогою різних правових засобів. Формування та розвиток господарського договірного права як галузевого інституту досліджується з позиції об'єктивних процесів галузевої і функціональної спеціалізації в праві, які виступають проявом його системності, та форм спеціалізації: 1) предметної та функціональної диференціації (розгалуження нормативного змісту правового регулювання); 2) конкретизації (деталізації змісту нормативного регулювання); 3) інтеграції/уніфікації (узагальнення регламентації того спільного, що притаманне певним групам суспільних відносин). Господарське право загалом може розглядатися як історичний результат предметної спеціалізації права. Функціональна спеціалізація в сфері регулювання договірних відносин виявляється у “розподілі навантаження”: 1) між нормами однієї галузевої приналежності (загальними нормами, що регулюють порядок укладення, зміни, розірвання господарських договорів, їх зміст, виконання тощо, та спеціальними нормами, що регулюють окремі видів господарських договорів із врахуванням їх специфіки); 2) між нормами господарського права та нормами цивільного права (загальними положеннями про правочини, зобов'язання, договори). Враховуючи це, господарське договірне право, тобто сукупність господарсько-правових норм, що регулюють усі стадії існування договірного зобов`язання, а також переддоговірну стадію (стадію укладення господарського договору), визначається як складний інститут господарського права, в якому виділяються загальні положення про договори та спеціальні норми про окремі види господарських договорів. Господарське договірне право як елемент системи права в цілому запропоновано розуміти як комплексний інститут (цілісну нормативну підсистему), існування якого зумовлюється спеціалізацією правового регулювання господарських відносин (предметною та функціональною диференціацією, конкретизацією, інтеграцією).

У підрозділі 1.4 „Cтруктурні особливості господарського договірного права України” досліджується елементний склад господарського договірного права, особливості якого зумовлюються його комплексним характером; при цьому дисертантка вважає, що ідея протиставлення господарського та цивільного права по суті заперечує єдність системи права як сукупності норм.

Виділено пов`язані між собою функціональними зв`язками групи норм, дія яких поширюється на господарські договори, а саме:

норми ГК загального характеру, які регулюють господарські зобов'язання та господарські договори, за відсутності інших спеціальних законодавчих приписів;

спеціальні норми господарського законодавства, які регулюють договірні відносини певного виду із врахуванням їх особливостей;

спеціалізовані норми ГК, які не є самостійною нормативною основою для виникнення правовідносин, а утворюють єдиний регулятор лише у сукупності із регулятивними та охоронними нормами (норми-дефініції, декларативні норми або норми-принципи, оперативні норми).

Вказується на те, що загальні норми ЦК про правочини, зобов'язання та договори поширюють свою дію на господарські договори за відсутності спеціальних приписів ГК та інших законодавчих актів.

За функціональною роллю в механізмі правового регулювання норми господарського договірного права поділяються на вихідні правові норми (норми-засади, норми-принципи, норми-настанови) та безпосередньо регулятивні (норми-правила поведінки). Основу господарського договірного права як комплексного правового інституту складають норми-засади Конституції України (зокрема, статей 8, 13, 15, 42) та норми-засади, зведені законодавцем в статтю 5 ГК „Конституційні основи правопорядку в сфері господарювання”. В ГК принципи, на яких ґрунтується правова регламентація господарських договірних відносин, окремо не визначені. Тому норми про господарські договори повинні ґрунтуватися на конституційних принципах в сфері господарювання, міжгалузевих принципах (засадах розумності, добросовісності, справедливості, які віднесені в роботі до аксіологічних засад господарського договірного права) та галузевих загальних принципах.

З огляду на інтеграційні процеси в праві та закріплення в ЦК принципу свободи договору, головним інституційним принципом господарського договірного права є принцип обмеженості свободи договору у передбачених законом випадках. З огляду на досвід країн Заходу може ставитися питання про заміну принципу свободи договору принципом пропорційності.

Обмежувачі договірної свободи в сфері господарювання знаходяться в різних площинах: 1) нормативно-правовій, де вони об'єктивовані у нормах законодавства і існують у вигляді імперативних приписів (заборон або позитивних зобов'язувань); 2) позаюридичній, в якій вони існують у неформалізованому вигляді як певні загальні ідеї („правила чесної поведінки”, “принципи гуманності та моралі” тощо), яких мають дотримуватися всі учасники господарських правовідносин.

У договірних відносинах за участю держави принцип свободи договору звужується найбільш наочно, оскільки виключається: 1) для державних органів, що виконують відповідні функції у договірних відносинах (продавця державного майна, орендодавця, концесієдавця, державного замовника тощо) в межах компетенції, визначеної законодавством; 2) для суб'єктів господарювання, які зобов'язані в силу закону укладати відповідні договори із врахуванням встановлених застережень.

З огляду на спеціалізацію права регулятивні норми господарського договірного права, як складного інституту, поділяються на загальні і спеціальні. Спеціалізація норм господарського договірного права виявляється в двох аспектах: міжгалузевому (в контексті існування загальних норм ЦК та спеціальних господарсько-правових норм) і внутрішньогалузевому (спеціалізація господарсько-правових норм в рамках галузі господарського права). Зазначається, що норми цивільного законодавства про договори та зобов`язання в якості „носіїв” інтегративного в регулюванні майнового обороту співвідносяться із нормами господарського права як загальні та спеціальні.

В господарському договірному праві, як інституті господарського права, дисертанткою виділяються загальна та особлива частина. До загальної частини віднесені загальні норми ГК, що встановлюють уніфіковані правила про господарські договори будь-якого виду (основні або генеральні правила) і доповнюються у передбачених ГК випадках загальними нормами ЦК про правочини, зобов'язання та договори. Особливу частину господарського договірного права утворюють спеціальні деталізовані норми ГК та інших нормативно-правових актів про окремі види договорів, що є проявом правової конкретизації. У зв`язку з цим дисертантка звертає увагу на небезпеку переростання конкретизації правового регулювання певних відносин у казуїстичне (на прикладі відносин приватизації). Норми ЦК про окремі види зобов`язань (розділ ІІІ книги п`ятої) доповнюють спеціальну регламентацію господарських договорів у передбачених ГК випадках.

Проведено дослідження норм господарського договірного права з точки зору їх структури та узгодженості (норм-приписів та логічних норм). Обґрунтовується, що основний вплив на формування юридичного режиму господарських договорів справляють спеціальні норми-приписи, а логічні норми, як втілення спеціалізації права, слугують його доповненням там і тоді, де і коли немає потреби у вичерпному спеціальному регулюванні окремих фрагментів господарських відносин.

Особлива увага приділена питанню про відповідність господарського договірного права як системи норм вимогам деонтичної логіки (деонтичної узгодженості, деонтичної збалансованості, деонтичної повноти). Крізь призму деонтичної логіки розглянуто питання лакун у господарському договірному праві, під якими запропоновано розуміти дефекти в логічних нормах у випадку відсутності необхідних ланок (структурних елементів) в регулюванні певних типів/видів господарських договорів. На думку дисертантки, належний логічний рівень системи має підтримуватися не лише законодавцем, але й через механізм договірної саморегуляції та судову практику.

Розділ 2 „Джерела господарського договірного права: поняття, види, система” складається з п`яти підрозділів.

У підрозділі 2.1 „Соціальні регулятори господарських договірних відносин та їх види” подається загальна характеристика соціальних регуляторів (соціальних норм) господарських договірних відносин. Оскільки, на думку дисертантки, між юридичним і соціологічним позитивізмом та теорією природного права існує тісний взаємозв`язок, відсутні підстави для протиставлення форм господарського договірного права (джерел в спеціально-юридичному значенні) та їх соціальних джерел. За змістом ст. 7 ГК джерелом господарського права, як галузі, є нормативно-правові акти у відповідній ієрархії. В підрозділі обґрунтовується принципова можливість включення в систему джерел господарського договірного права, що знаходяться між собою у взаємодії, поряд із нормативно-правовими джерелами (формами) інших соціальних регуляторів - норм моралі, правових звичаїв (звичаїв ділового обороту), формулярного права („квазіправа”), а також судової практики. В рамках обраної методології дослідження джерела господарського права розглядаються як уособлення і результат суспільного (колективного) досвіду, що формується в процесі соціальної взаємодії, зокрема, в сфері господарювання. Звертається увага на поліструктурність цього досвіду: 1) на національному рівні він втілюється в закони та інші нормативно-правові акти, внутрішні звичаї ділового обороту, судову практику, суспільну правосвідомість, моральні уявлення (добру совість, справедливість, чесність тощо), які сприймаються більшістю членів суспільства і є визначальними при оцінці юридично значущих обставин, а також формулярне право („квазіправо”); 2) на наднаціональному макрорівні (у відносинах між окремими країнами) та мегарівні (відносинами між групами країн) суспільний досвід в економічній сфері втілюється в міжнародні дво- та багатосторонні договори та конвенції, право Європейського Союзу як регіональної правової системи, практику Європейського суду з прав людини, міжнародні торгові звичаї.

Аналізується питання взаємодії моральних та правових (юридичних) норм, зокрема, через закріплення оціночних понять (добросовісності, розумності, справедливості) в законодавчих актах. Дисертантка звертає увагу на те, що моральні і правові норми як факти соціальної дійсності являють собою фіксацію існуючого та формулювання на його основі належного (обов`язкового). Вони мають спільний предмет регулювання, в тому числі договірні відносини в сфері господарювання, і єдину спільну мету - належну організацію життя в суспільстві, але відрізняються способами досягнення цієї мети. Регулятивні особливості моральних норм зумовлюються їх статусом універсальних цінностей, або правових стандартів (Р. Лукич), які спрямовують формування, функціонування та розвиток правової системи країни в цілому, пронизуючи всі її елементи (систему права, юридичну практику та правосвідомість). Визнання аксіологічного (ціннісного) статусу моральних категорій в господарському договірному праві означає і те, що вони не обов`язково мають фіксуватися в тексті законодавчого акту. Як вихідні ідеї, вони не тільки не можуть монополізуватися окремою галуззю права, але й не можуть визнаватися прерогативою позитивного права. Засади добросовісності, розумності та справедливості як вихідні ідеї в праві виявляють свою регулятивну силу в різних галузях права, доповнюючись галузевими принципами. В сфері господарської діяльності, яка потребує спеціальної регламентації з метою захисту публічних інтересів, інтенсивність регуляторної дії моральних норм виявляється нижчою порівняно із нормами позитивного права.

У підрозділі 2.2 „Нормативно-правові джерела (форми): загальна характеристика, дія в часі та напрямки удосконалення” розглядається система інституційних джерел господарського договірного права - законів та інших нормативно-правових актів, якими завдаються основні параметри порядку в сфері господарювання. Домінуюче значення форм права серед інших джерел господарського договірного права визначається належністю правової системи України до романо-германської правової сім`ї. Аналізуються типові та примірні договори, як вид нормативно-правових актів, основне призначення яких полягає у визначенні необхідної або бажаної з точки зору держави моделі договірного зобов'язання, а також у спрощенні процесу укладання конкретних господарських договорів (узгодження умов договору). Досліджено проблему дії системи нормативно-правових джерел у часі, яка породжена сучасною кодифікацією господарського та цивільного законодавства та необхідністю застосування норм ГК та ЦК до договірних відносин, які склалися до 1 січня 2004 р. Обґрунтовується необхідність закріплення в ГК темпоральних норм, які б визначали порядок дії норм господарського законодавства, в тому числі про договори, у часі (зокрема, правила про те, що закони та інші нормативно-правові не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність суб`єкта господарювання). Обґрунтовано положення про співвідношення господарського договору і закону: господарський договір не може суперечити обов`язковим для сторін правилам, які встановлені законом, чинним на момент укладення договору. Основними способами дії норм про господарські договори у часі запропоновано вважати перспективну дію та негайну дію, що включає в себе ультраактивну форму. Пропонується встановити правило незмінності умов договору, який відповідав вимогам закону на момент його укладення, на випадок зміни у законодавстві. Такі норми мають забезпечити реалізацію правового принципу впевненості сторін та сприяти договірній саморегуляції господарських відносин загалом.