Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ВДОВЕНКО Станіслав Михайлович

УДК 35.072:112.113

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ДОГОВІРНО-РЕГУЛЯТОРНІ МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ І ЗАКОРДОННОГО УКРАЇНСТВА

25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

КИЇВ - 2005



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант - доктор філософських наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

КНЯЗЄВ Володимир Миколайович,

Національна академія державного управління

при Президентові України, проректор

з наукової роботи.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент

СИТНИК Григорій Петрович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

завідувач кафедри національної безпеки;

доктор наук з державного управління

ТКАЧЕНКО Анатолій Миколайович,

Українське державне підприємство “Укрінтер-

автосервіс” Міністерства транспорту та зв'язку,

заступник генерального директора;

доктор філософських наук, професор

ПАРАХОНСЬКИЙ Борис Олександрович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, завідувач відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції.

Провідна установа - Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться 4 жовтня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.02 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 2 вересня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Жабенко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Створення сучасної системи суспільних відносин, впровадження засад демократичного управління, забезпечення прав людини, розвитку її духовно-творчого потенціалу, формування нових ідеалів, збереження національної неповторності ставить на порядок денний включення у державотворчі процеси всіх суспільних сил, усього потенціалу української нації.

Перше десятиріччя розбудови незалежної держави вказує як на вирішені питання, так і на проблеми, які потребують консолідованих неординарних рішень щодо прогресивних змін, проведення відповідних сучасному періоду розвитку держави реформ.

Таке завдання актуалізує здійснення системних наукових досліджень усіх чинників суспільного прогресу та обґрунтованих висновків щодо удосконалення теорії й практики державного будівництва.

У сучасний період вирішального значення набуває підтримка України світовим співтовариством у її русі в демократичному напрямі, розуміння соціально-економічної ситуації перехідного періоду, особливостей геополітичного становища, українських національних та регіональних проблем. Тобто на часі, разом з реалізацією внутрішніх політичних і соціально-економічних перетворень у напрямі загальновизнаних стандартів, паралельно пріоритетом постають питання виходу за внутрішні межі у світову систему відносин, надання значення екстравертивним (спрямованим на зовні) підходам.

Масштабність, складність та новизна завдань, які стоять перед Україною, потребує участі в їх вирішенні всього українського загалу.

Серед факторів розбудови держави, створення інваріантних засобів підтримки України у світі, безперечно, одним із найважливіших є закордонне українство, яке в духовному відношенні єдине з українством, що проживає в Україні, у кількісному майже однакове з ним, представлене у багатьох країнах світу.

Незважаючи на те, що воно не є внутрішньою складовою системи суспільних відносин нашої держави, водночас має з нею різноманітні зв'язки, значні багатовекторні впливи на розвиток українського національно-державницького процесу і, з огляду на досвід та умови, в яких проживає, має достатньо можливостей та засобів для інвестування матеріальної й духовної сфери України, створення іміджу, здійснення законодавчої ініціативи, лобіювання інтересів, донесення своїх поглядів до світового співтовариства.

Українська держава, зі свого боку, конституційно заявила про сприяння закордонним українцям у задоволенні їх національно-культурних та мовних потреб.

Тому актуальним постає питання дослідження формування й розвитку взаємовідносин (як усього комплексу взаємозв'язків, взаємовпливів) Української держави і закордонного українства у процесах українського державотворення та механізмів їх забезпечення.

Оскільки головним суб'єктом у взаємовідносинах із закордонним українством виступає держава, то в дисертації використані основні положення наукових праць Т.Аквінського, Арістотеля, Платона, І.В.Ф.Гегеля, М.Вебера щодо феномена держави, її функцій, механізмів діяльності.

Теоретико-методологічну основу дослідження розвитку українських національно-державницьких відносин становлять праці М.Бердяєва, В.Винниченка, Б.Грінченка, М.Грушевського, Д.Дорошенка, М.Драгоманова, М.Костомарова, В.Липинського, І.Лисяка-Рудницького, Б.Рудницького, І.Франка, П.Чубинського та інших відомих українських учених і державних діячів.

Вивченню проблем розбудови Української держави велику увагу приділяють сучасні українські науковці. На підтвердження цього можна послатись на праці М.Вівчарика, М.Жулинського, В.Князєва, В.Кременя, С.Кульчицького, І.Кураса, В.Литвина, В.Лугового, О.Мироненка, Н.Нижник, О.Пріцака, В.Ребкала, Ю.Римаренка, В.Смолія, В.Ткаченка, П.Толочка, В.Шаповала, В.Юрчишина та інших.

Етнонаціональні питання українського державотворення, ті або інші їх аспекти та особливості, які впливають на взаємовідносини, вивчаються в працях В.Андрущенка, О.Антонюка, М.Бугая, Є.Головахи, Я.Дашкевича, В.Ігнатова, І.Кревецького, В.Кубійовича, П.Магочія, О.Майбороди, О.Макара, М.Марунчака, В.Маруняка, П.Масляка, В.Микитася, Т.Нагулка, С.Наріжного, Г.Онищенка, В.Панібудьласки, В.Парсаданової, А.Петрика, Б.Попова, О.Рафальського, М.Рябчука, Р.Сербина, В.Сергійчука, Р.Чілачави, А.Шевченка, М.Шульги, Н.Шульги.

Щодо іншої сторони взаємовідносин - закордонного українства, то процеси, які відбуваються в його середовищі, вивчені в працях Ф.Заставного, В.Євтуха, К.Кейданського, В.Маркуся, А.Пономарьова, В.Трощинського.

Вагомий внесок у дослідження впливу умов країн перебування на становище українців, його ставлення до України внесли: І.Винниченко - щодо українців Білорусі, Молдови, Словаччини, Литви; В.Леонюк - українців Білорусі; В.Наулко - українців пострадянських країн; А.Попок - українців Росії, Румунії, Казахстану, країн Балтії; В.Карпенко - Казахстану; Г.Хлипенко - Киргизстану.

Українство Канади, США та низки країн Західної Європи достатньо вивчене в працях Ю. Бачинського, Е.Сміта, А.Фігус-Ралько та інших.

Важливі аспекти життя української діаспори висвітлювали Н.Биховець, Ю.Валуєв, М.Василик, Н.Карпова, П.Кравчук, Т.Кузьо, М.Лендьєл, В.Лис, В.Маркович, О.Соколик, В.Строй, І.Тацюк, К.Чавага, А.Чирва, М.Чубук, А.Шлепаков, В.Якимець.

Однак поки що оптимальної моделі взаємовідносин Української держави з українською спільнотою за кордоном не вироблено. Про це свідчать процеси, які переживають українці в усіх країнах, і в кожній із них практика дає матеріали для аналізу й наукового осмислення їх взаємовідносин з батьківщиною.

Концептуальне теоретико-методологічне дослідження механізмів взаємовідносин Української держави й закордонного українства та його участі в державотворенні, яке проведене в дисертації, обумовлене як об'єктивними потребами держави, так і корпоративними та особистими інтересами всіх учасників взаємодії й не мали раніше такого спрямування дослідження.

Загалом, на думку автора, вивченню питань взаємовідносин держави, органів влади з іншими суб'єктами з боку науки було приділено недостатньо уваги. Щоправда, у цьому контексті можна послатися на праці В.Кривцової, А.Леонової, О.Малиновської, В.Тертички, П.Надолішнього, В.Токовенко.

А щодо механізмів державного управління у тих або інших галузях - на дослідження В.Воротіна, М.Жука, О.Ігнатенка, С.Крисюка, А.Крідасова, К.Линьова, А.Мерзляк, О.Мордвінова, Я.Радиша, Ю.Сурміна, А.Ткаченка, В.Цвєткова, С.Чукут.

Враховуючи висновки дослідження взаємовідносин в інших галузях та сферах, можна стверджувати, що для успішного розвитку взаємовідносин Української держави і закордонного українства необхідно, насамперед, виявити головні чинники, які впливають на їх становлення.

На думку автора, такими є формування сучасних організаційних та договірно-регуляторних механізмів. До періоду здобуття незалежності мова могла йти про їх однобічність та обмеженість. Організаційні механізми діяли в основному в середовищі закордонного українства за необхідності забезпечення власної життєдіяльності та духовних потреб, а договірно-регуляторні - у межах законодавчого поля країн перебування.

Сучасний період означений як новими потребами, так і можливостями.

Мається на увазі те, що Україна як незалежна держава створює законодавство та організаційно-управлінські структури для розвитку відносин із співвітчизниками за кордоном. І, що не менш важливо, впливає на їх становище на основі формування договірної бази та безпосередньої участі в діяльності міжнародних організацій.

Не меншу актуальність має вивчення та узагальнення організаційної практики вирішення національних питань у самому закордонному українстві та країнах перебування українців. Проживаючи переважно у більш політично й соціально розвинутих системах, українці мають реальний досвід формування громадянського суспільства, створення демократичних інституцій.

У зв'язку з тим, що взаємовідносини відбувається на міжнародному, міждержавному, регіональному й місцевому рівнях з усього комплексу проблем - історичних, політичних, організаційних, економічних, гуманітарних, конфесійних - виникає потреба створення науково-обґрунтованої системи їх регулювання на основі всебічного аналізу сутності такого явища, яким є закордонне українство - характерних рис, тенденцій, факторів, принципів розвитку.

Дана дисертація ставить за мету виявити й узагальнити проблеми та ліквідувати прогалини, які мають місце у науковому дослідженні взаємодії Української держави і закордонного українства.

У цьому зв'язку визначена найважливіша ланка дослідження. Найбільшої уваги науковців потребує та частина закордонного українства, яка самоідентифікується з Україною на основі свідомого чи напівсвідомого відчуття й сприйняття української національної ідеї та здатна до консолідації, створення організаційних структур і проведення освітньої, культурно-мистецької, інформаційної роботи в країні перебування та використання як матеріальних засобів, так і духовного потенціалу для надання допомоги і створення її іміджу.

З огляду на особливості різних частин закордонного українства актуальним є розгляд загальної парадигми розвитку взаємодії Української держави і закордонного українства в конкретному контексті.

На підставі порівняльного аналізу, предметом якого були закордонні українці пострадянських держав, продукуючи ідею важливості всіх частин закордонного українства та обстоюючи необхідність формування концепції взаємовідносин з ним за конкретною країною проживання, автор вважає доцільним і раціональним для розкриття змісту теми за основу взяти українство Республіки Білорусь. З огляду на те, що йому притаманні загальні для українства всіх пострадянських країн ознаки, схожі тенденції й проблеми посткомуністичного періоду. За кількістю воно на пострадянському просторі четверте, тут розташована автохтонна територія Берестейщина, українці в Білорусі жили й будуть жити завжди. Цікавим є досвід співжиття через суміжність територій не тільки з Україною, а й Литвою та Польщею, які нещодавно стали членами Євросоюзу, та Росією, де проживає найбільша українська діаспора. Має місце специфіка політичної та соціально-економічної систем, а також двох державних мов та впливу цих факторів на самоідентифікацію українців. Врахована думка ряду науковців щодо недостатньої дослідженості природи відносин між діаспорою й країною походження, а також між окремими, розмежованими політичними кордонами, частинами самої діаспори та про недослідженість білоруського українства.

Заслуговує вивчення факт здатності українців Білорусі до розвитку процесів консолідації й організації, які за незначної допомоги з боку української й білоруської держав проводять велику кількість освітніх та культурно-мистецьких заходів. Зважаючи на неоднотипність культур та процесів, що їх переживають країни перебування українців, з метою посилення достовірності висновків використані матеріали досліджень українців у Росії, Молдові, Казахстані, Киргизстані. Оскільки більш докладно вивчене українство Канади й США, то висновки наукових праць щодо його становища й розвитку долучені до узагальнень. Мають місце порівняння становища західного та східного українства, звертається увага на започаткування між ними конструктивних взаємовідносин

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження проведено на основі положень Національної програми “Закордонне українство” на період до 2005 р., а саме, розділу 3 “Науково-освітнє співробітництво”, в частині проведення дослідження культури, звичаїв, традицій та побуту закордонних українців. А також Постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р. № 1100 “Про утворення Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою”, одним із завдань якого є створення й реалізація спільних наукових, освітніх і культурних проектів, організація актуальних наукових досліджень, підготовка магістерських, кандидатських, докторських дисертацій.

Дисертація є складовою науково-дослідницьких робіт, проведених у Національній академії державного управління при Президентові України, проект ДР № 0103U006823 “Розроблення моделі і методики моніторингу взаємодії суб'єктів державного управління та впливу на їх діяльність політичного процесу” і проект ДР № 0105U000839 “Політико-управлінська культура державних службовців: стан, суперечності розвитку та шляхи адаптації до стандартів ЄС”.

Автор бав участь у реалізації програми відкриття спеціальності “Державна служба” у Чернігівському державному технологічному університеті та розробці навчальних програм і планів.

У дисертаційній роботі використані результати досліджень, виконаних автором під час роботи радником Посольства України в Республіці Білорусь щодо актуалізації співпраці на прикордонних територіях суміжних держав у соціально-культурній сфері та сприяння закордонним співвітчизникам.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних положень та системи поглядів на розвиток взаємовідносин Української держави і закордонного українства як важливої умови українського державотворення та задоволення потреб українців за кордоном, обґрунтування зростання ролі у формуванні взаємовідносин системи організаційних і договірно-регуляторних механізмів.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

визначити логічну послідовність процесів у закордонному українстві щодо національного відродження і взаємодії з Україною та основні теоретико-методологічні підходи до їх аналізу;

проаналізувати проблеми регулювання взаємовідносин за впливу різних факторів у “трикутнику” - закордонне українство, країна походження, країна перебування;

удосконалити науково-понятійний апарат, за допомогою якого можна оцінити значення та вплив розвитку взаємовідносин Української держави і закордонного українства на українське державотворення;

дослідити роль, місце і вплив організаційних та договірно-регуляторних механізмів на формування взаємовідносин, визначити їх структуру та окреслити особливості застосування при взаємодії всіх суб'єктів українського національного руху;

вивчити особливості інтерпретації у закордонному українстві української національної ідеї та вплив на рівень самоідентифікації, консолідації, організації українців за кордоном;

довести необхідність розробки концепцій взаємодії Української держави із закордонним українством за країною його перебування;

провести комплексний аналіз тенденцій та особливостей у закордонному українстві в пострадянський період;

окреслити ознаки, які об'єднують українців за кордоном та ті, які негативно впливають на національні процеси у його середовищі;

розкрити засоби взаємодії соціально-культурної сфери України і закордонного українства та механізми проведення значущих суспільно-громадських заходів;

установити ефективність впливу регіональних та місцевих чинників національного розвитку на здійснення контактів населенням прикордонних територій;

запропонувати конкретні управлінські технології та моделі оптимізації організаційного структурування в українських національних меншинах;

розширити інформаційну, статистичну та документарну базу щодо взаємовідносин в українському національному середовищі.

Об'єкт дослідження - взаємовідносини Української держави і закордонного українства.

Предмет дослідження - вплив розвитку організаційних та договірно-регуляторних механізмів на формування взаємовідносин Української держави і закордонного українства у процесах українського державотворення.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що формування взаємовідносин із закордонним українством, активне залучення його досвіду, духовного та матеріального потенціалу на основі розвитку організаційних і договірно-регуляторних механізмів, об'єднання навколо української національної ідеї є однією з важливих умов розбудови Української правової незалежної держави, забезпечення її рівноправного становища у світовому співтоваристві.

Методи дослідження обумовлені метою і характером об'єкта, враховують зміну на межі тисячоліть світоглядних парадигм і включають загальнонаукову методологію, поєднання емпіричного, теоретичного матеріалу та специфічного пізнання і дають змогу провести дослідження національної, державної, політичної, соціально-економічної, історичної, духовної складових взаємовідносин Української держави і закордонного українства. Застосовані методи вивчення взаємовідносин та механізмів їх формування і розвитку, а саме: системно-функціональний - з метою дослідження закордонного українства як системи за єдністю цілей і особливістю функцій; історично-ретроспективний як засіб вивчення взаємовідносин у різні періоди національно-державницького розвитку; комплексно-корпоративний - для всебічного дослідження дії організаційних і договірно-регуляторних механізмів у взаємодії всіх складових закордонного українства; порівняльний - з метою зіставлення механізмів державного впливу на задоволення потреб національних меншин України як закордонних частин інших етносів та порушення питань щодо механізмів підтримки закордонних українців; доктринальний - як одна з умов розбудови взаємовідносин на основі законодавчо визначених доктрин, програм і планів; модернізації і модифікації - як потреби до постійного розвитку і вдосконалення механізмів взаємовідносин; ситуаційний - як необхідність урахування залежності поглядів та дій від конкретних ситуацій.

Зазначені методи разом дали змогу забезпечити всебічність вивчення проблеми та достовірність висновків.

З огляду на поставлені завдання автором застосовано низку нових методологічних підходів, зокрема: щодо розгляду взаємодії як дії і протидії, неадекватності дії і сприйняття, неконгруентності рішень і наслідків їх реалізації.

Оскільки закордонне українство є нелінійною, змінною, здатною до самоорганізації суспільною системою, що перебуває в паралельній системі параметрів, іншому правовому полі, то враховано, що управлінські рішення і дії потребують використання теорій наближень, індетермінізму, ймовірностей, передбачень.

Найскладнішим при дослідженні закордонного українства є процеси моніторингу, застосування сукупності прикладних методів - екстраполяції, систематизації, структурування, інтегрування, диференціювання, які проводились при безпосередньому контакті з об'єктом і за співпраці з вченими країн перебування.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці цілісної системи поглядів на взаємовідносини Української держави й закордонного українства, обгрунтуванні визначальної ролі у формуванні оптимальних відносин організаційних та договірно-регуляторних механізмів. Доведенні, що активна участь закордонного українства в українському державотворенні є важливим чинником розбудови української незалежної, правової держави, забезпечення її рівноправного становища в європейському і світовому співтоваристві.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких положеннях.

уперше:

обгрунтовано, що вивчення взаємовідносин Української держави із закордонним українством, механізмів їх здійснення означає започаткування нового напряму досліджень у системі управлінських наук, зокрема державному управлінні;

установлено та доведено, що головними механізмами формування взаємовідносин Української держави й закордонного українства є організаційні і договірно-регуляторні, розкрито їх структуру, досліджено практичне застосування;

дане визначення управлінню процесами взаємовідносин Української держави і закордонного українства як комплексного, різнобічного, цілеспрямованого регулювання відносин з метою забезпечення українського державотворення та задоволення потреб українців за кордоном;

виявлено та науково обґрунтовано, що формування взаємовідносин із закордонним українством та управління ними з боку Української держави має відбуватись за послідовністю розвитку національних процесів і їх особливостей у конкретних країнах;

введено до наукового обігу категорію “взаємності” у відносинах із закордонним українством як здійснення зустрічних кроків, пошуку консенсусу, виважених рішень і дій у вирішенні освітніх, культурних, інформаційних та інших потреб, спільній діяльності щодо державотворення, формування позитивного іміджу України у світі;

доведено, що закордонне українство є самоорганізуючою, але несамодостатньою суспільною системою, яка має структуру організаційної побудови трьох або чотирьох рівнів та відповідні функції й завдання кожного рівня, а також ознаки, які об'єднують - духовні та ті, що стоять на заваді співпраці, насамперед матеріальні та адміністративні;

сформульовані принципи формування еліти закордонного українства, критерії оцінки діяльності організаційних структур, такі як презентативність, динамічність, стійкість, потрібність, забезпеченість, ідейність, соціальність;

проаналізовано цикли, міжнародне значення проведеного у Білорусі Року Т.Шевченка, розкрито науково-практичні аспекти - історичний, філософський, міжнародний, управлінський, інформаційний, економічний - та можливість їх застосування у подальшому при формуванні позитивного іміджу України за кордоном;

удосконалено:

теоретичні підходи щодо розуміння механізмів об'єднання закордонного українства за ознаками походження, самоідентифікації, громадянства, мотивації закордонності на основі самоініціювання та самоорганізації й управлінського впливу з боку держав походження й проживання;

принципи формування й інтерпретації в закордонному українстві української національної ідеї та класифікацію закордонних українців на категорії за рівнем її сприйняття;

показники консолідації як відношення кількості членів товариств до всієї національної меншини й показники організації як відношення кількості членів товариств до кількості організаційних структур;

показники співробітництва із закордонним українством у галузі культури, такі як договірність, взаємність, достатність, різнорівневість, багатожанровість, прийнятність, духовність, окупність;

уточнено:

чинники, на яких формується концепція взаємовідносин - розвиток соціально-економічної та суспільно-політичної ситуації в Україні; стан етнонаціональних, гуманітарних, релігійних та інших умов країн перебування; рівень самоідентифікації в закордонному українстві; договірна база;

понятійний апарат щодо “закордонного українства” як суспільно-політичного феномена, що розвивається на національній основі, головний характер зв'язків з яким обумовлений духовною домінантою, у процесах або національного відродження, або асиміляції; “діаспори” за мотивами набуття закордонності; “пострадянського”, “східного”, “західного”, “етнічного” українства порівняно з поняттями “національна спільнота” та “національна меншина”;

поняття “проживання” і “перебування” українців за кордоном як відповідно постійного або тимчасового становища та їх впливу на самоідентифікацію й відносини з Україною, а також тенденції й організаційно-управлінські механізми розвитку;

набули подальшого розвитку:

ідеї щодо значущості й визначальності ролі у формуванні національної свідомості закордонних українців відчуття себе частиною українського етносу, а не віднесення себе до національної меншини країни перебування;

інформаційна й документарна база, які регулюють відносини із закордонним українством та методологічний апарат дослідження;

обґрунтування необхідності допомоги східному українству з боку західного, яке має традиції, ресурси, сталі успіхи та досвід життя в умовах західних демократій щодо забезпечення прав людини, чим вигідно відрізняється від східного;

обгрунтування зростання ролі міждержавних змішаних двосторонніх комісій з питань сприяння закордонному українству, нових підходів у роботі дипломатичних установ, УВКР, Товариства “Україна - світ” та інших міжнародних організацій;

наукові розробки щодо виявлення й систематизації особливостей, специфіки, своєрідності, найбільш суттєвих ознак закордонного українства й обґрунтування необхідності концептуального підходу до формування відносин й оптимізації взаємодій;

система якісних характеристик кадрів державного управління для роботи на національному напрямі, зокрема з діаспорою та лідерами в її середовищі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати наукового дослідження розширюють межі розуміння ролі закордонного українства в українському державотворенні, положення і висновки дисертації матимуть позитивний вплив на подальше поглиблення співпраці із закордонним українством, впровадження нових та вдосконалення діючих організаційних, договірних і регуляторних механізмів взаємодії.

Дослідження сприятиме поліпшенню державного управління національними процесами, удосконаленню механізмів реалізації законодавчих актів. Воно може використовуватись при викладанні курсів державного управління, міжнародного права, політології у вищих навчальних закладах.

Ідеї дисертації використовувались при проведенні у 2002 р. в Білорусі за ініціативи й безпосередньої організаційної роботи автора Року Т. Шевченка - нового за ідеологією міжнародного суспільно-політичного й науково-практичного заходу. У межах численних заходів відпрацьовані сучасні механізми формування іміджу України за кордоном (акт впровадження від 12 вересня 2004 р.).

Положення наукової роботи використані автором та українцями Білорусі при розробці нормативно-правових документів щодо створення Ради українців Білорусі як реакції на реальну потребу подальшого їх згуртування та об'єднання (Мінськ, 2001 р.).

Розроблені пропозиції з удосконалення роботи із закордонним українством, правова база щодо створення в Білорусі українського культурно-інформаційного центру (2002 р.).

Запропоновані оптимальні схеми взаємовідносин національних меншин у рамках міжнародної програми Чернігівської, Брянської та Гомельської областей “Єврорегіон - Дніпро” (акт впровадження від 24 липня 2004 р.).

Положення дисертації використовувались у налагодженні взаємовідносин із закордонним українством Центром гуманітарної співпраці з діаспорою при Ніжинському державному університеті (акт впровадження від 9 вересня 2004 р.).

Результати наукового дослідження використовувались при читанні курсу лекцій у Центрі перепідготовки державних службовців Чернігівської області “Імідж України та українська діаспора за кордоном” (акт впровадження від 25 серпня 2004 р.) та виданні навчально-методичного збірника “Ефективно - управляти” (редакційна колегія М.Стрілець, С.Вдовенко, М.Верес, В.Бойко), який містить рекомендації з управлінської діяльності (протокол засідання Ради по роботі з кадрами Чернігівської обласної державної адміністрації № 24 від 23 червня 2004 р.).

На базі дисертації можна реалізувати такі завдання:

розробку концепцій взаємодії з українством за конкретною країною його перебування;

вироблення механізмів реалізації права на національно-культурні автономії;

покращання організаційних механізмів, форм і методів діяльності українських культурно-інформаційних центрів за кордоном;

організацію та практичне управління проведенням широкоформатних заходів щодо формування позитивного іміджу України;

удосконалення законодавчої бази та механізмів реалізації діючих актів щодо закордонного українства;

використання потенціалу діаспори в питаннях інвестування української економіки, лобіюванні інтересів України за кордоном, формуванні її іміджу;

поліпшення практики підготовки програм і планів співпраці з українством на урядовому та регіональному рівнях, у навчальному процесі вищих навчальних закладів та на курсах перепідготовки державних службовців;

підготовку кадрів державних управлінців для роботи на національному напрямі, зокрема із закордонним українством.

Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення та розробки, які отримані в межах дисертаційного дослідження і характеризують наукову новизну та мають практичну цінність, виконані автором особисто. Дисертація є самостійною науковою роботою, яка має значення для розвитку теорії та практики державного управління національним розвитком, удосконалення взаємовідносин із закордонним українством та розширення меж його участі в українському державотворенні.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові ідеї та положення дисертаційного дослідження були викладені та схвалені на науково-практичних конференціях: “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002); “Бєларусь - Украіна: гістарычны вопыт узаемаадносін” (Мінск, 2003); “Творчая спадчына Якуба Коласа у кантэксце сучаснага літаратурнага працэсу” (Мінск, 2003); “Управление экономическим потенциалом региона в условиях международной интеграции” (Гомель, 2004); “Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (Одеса, 2004); “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004).

Тема обговорювались на кафедрі політології та на Вченій раді Національної академії державного управління при Президентові України. Використовувалась при викладанні автором курсу лекцій “Зовнішньоекономічні відносини України” в Чернігівському технологічному університеті та на курсах перепідготовки кадрів Чернігівської обласної державної адміністрації за темою “Імідж України у системі державних пріоритетів”.

Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи опубліковані у монографії “Закордонне українство в національному державотворчому процесі: ідентифікація, організація, взаємовідносини”, у 24 наукових статтях, 22 з яких у фахових наукових виданнях. Серед публікацій, які додані до дослідження, 2 наукові статті в інших наукових виданнях. Автором зроблено 7 доповідей на науково-практичних конференціях. Загалом за проблематикою дослідження зроблено 32 публікації.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Вона викладена на 390 сторінках, містить 8 рисунків, із них 2 у додатках, 7 таблиць, 412 найменувань у списку використаних джерел на 31 сторінці, додаток на шести сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, аналізується стан вивчення проблеми, зв'язок дослідження з науковими програмами, розкривається його мета, завдання, об'єкт, предмет, методи, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача, наводяться дані щодо апробації результатів дисертації, публікації, структуру та обсяг.

Перший розділ - “Система - “Українська держава - закордонне українство” як наукова проблема” - містить аналіз основ формування соціально-громадської, правової та духовної сутності феномена закордонного українства у його взаємозв'язках та взаємодіях з Україною, розвиток теорії обґрунтування його суспільно-національного значення для українського державотворення, методології дослідження в радянський і сучасний періоди.

Незважаючи на тривале перебування значної частини українського етносу як закордонного, неперервності його розвитку та зв'язків з батьківщиною ще не сформульовані наукові поняття і категорії, які б у повному обсязі описували це явище, характеризували усю сукупність його внутрішніх і зовнішніх ознак та взаємодій.

Враховуючи, що різні сегменти закордонного українського етносу мають різні орієнтації ідеологічного, політичного, конфесійного, мовного характеру, важливо знаходити і посилювати механізми об'єднання, інтеграції, пошуку загальнонаціонального консенсусу на основі спільних інтересів.

Ускладнює дослідження те, що вказана суспільна система не перебуває в полі постійного доступу вітчизняної науки, а науковцями країни перебування вивчаються її параметри не як закордонного українства, а як української національної меншини.

Українська держава ставлення до закордонного українства визначила як до важливої складової національного відродження.

Практика останніх років показує, що повсюдно зростають активність закордонних українців та впливи на українське державотворення у зв'язку зі створенням Української незалежної держави.

Слід підкреслити, що закордонне українство підтримало демократичні процеси в Україні на межі 2004-2005 рр. і готове надавати підтримку в розбудові української державності, сприяти реалізації курсу на євроінтеграцію, зростання рівня життя українського народу.

У дисертації пропонується вирішувати проблеми на основі введення у науковий обіг і практику категорії “взаємності”, заснованій на духовній єдності, почуттях дружби, поваги, довіри, потребі у спілкуванні, бажанні надавати допомогу і одночасно вигідності для України сприяти закордонному українству в задоволенні потреб, стимулювати його участь у формуванні української державності, а з боку українства - сприяти розвитку української державності, інвестувати духовну і матеріальну сферу, лобіювати її інтереси у міжнародних світових і європейських організаціях та країнах перебування, отримуючи від цього матеріальні й моральні дивіденди.

У роботі одним з ключових понять є поняття “закордонне українство”, навколо нього використовуються більш і менш широкі означення - етнос, нація, діаспора, емігранти, національні меншини та інші.

В основу теоретико-методологічних підходів до вдосконалення поняття “закордонне українство” автором покладена наступна теза: для українців, хоч би де вони перебували і ким би за статусом були, важливим є знання і позитивне сприйняття своєї національності, розуміння українського етнонаціонального розвитку по висхідній до отримання і розбудови Української національної держави.

Питання кого відносити до закордонних українців, тільки тих, хто себе ідентифікує з Україною, чи всіх вихідців з України і сьогодні залишається дискусійним. Автор за основу віднесення до закордонного українства брав походження і самоідентифікацію.

Виходячи з відомих чинників структуризації українського етносу за ознакою території і самосвідомості, пропонується розвиток закордонного українства розглядати у їх зв'язку і залежності, йдучи від найбільш загального або цілісного, до загального, часткового й одиничного. У такому разі найбільш загальним є світове українство і головною ознакою віднесення до нього є походження. Закордонне українство виступає як частина світового, що перебуває за кордоном; далі, як західне і східне; потім - кожної конкретної країни. Такий підхід дав можливість виявити спільні ознаки для всього закордонного українства - патріотичність, ностальгія за батьківщиною, співпереживання, налаштованість на співпрацю та специфіку й особливості українства для кожної країни щодо застосування мовного, культурного, релігійного компонента, що найбільш важливо для конкретизації розбудови взаємовідносин. Врахування антиномічності явищ і процесів у закордонному й незакордонному українстві, відхід від дискурсивності та егалітарності при дослідженні закордонних українців дозволили виявити ознаки, які їх об'єднують (духовні) та ті, які стоять на заваді або таку можливість виключають (матеріальні, адміністративні).

На основі аналізу факторів виникнення, діяльності, а також розпаду і припинення існування низки українських товариств у Республіці Білорусь, Росії, Казахстані, Молдові автором зроблено висновок, що закордонне українство є самоорганізуючою, однак несамодостатньою системою. Удосконалено понятійний апарат відповідно до структуризації за означенням - світового українства, закордонного (західного і східного), етнічного (в Україні і за кордоном), діаспори, автохтонів, а також поділу за мотивами переселення.

Традиційно все закордонне українство називають діаспорою за першопочатковим фактором - насиллям (вигнанням). Однак причина закордонності, в тому числі й українців, не в усіх випадках пов'язана з примусом.

Під етнічним українством часто також мають на увазі українців, які живуть в Україні, забуваючи про етнічність тих, які проживають на етнічних територіях за кордоном.

Вивчення показує, що самоідентифікація відбувається не на основі віднесення себе до української національної меншини країни перебування, а на основі сприйняття себе українцем стосовно країни походження.

У дисертації запропоновано класифікацію українства за основними ознаками: походження, громадянства, території проживання і політичних систем, ідентифікації, мотивації тощо. На думку автора, поділ українців на закордонних і незакордонних (тих, які живуть в Україні) варто робити за ознакою країни проживання. Закордонні українці - ті, які мають українське походження й самоідентифікуються з Україною, але проживають за кордоном, здебільшого вони є громадянами інших держав. Перше підкреслює українськість, друге - особисту позицію щодо національності, третє - закордонність.

Для українців, які проживають в Україні, країна походження і проживання збігаються і у внутрішньому вимірі формують їх у ядро титульної нації.

Поділ закордонних українців на східних та пострадянських відбувається за територіальною та політичною ознаками. Східні - ті, які, в основному, проживали у минулому в країнах соціалістичного табору. Значна їх частина називається пострадянськими через проживання у минулому в СРСР.

Західне українство представляють українці Західної Європи, США, Канади та ряду інших країн (сьогодні до них відносять і українство країн Східної Європи, з прийняттям їх до ЄС підстав для цього стало більше).

Важливими є мотивація та причини набуття закордонності, які впливають на погляди й поведінку, пояснюють різний рівень національної самосвідомості, консолідованості, організованості, національного патріотизму, а також взаємовідносин із сучасною Україною і є підставою для дослідження різнорівневості та різновекторності взаємодій за кожною країною перебування українців.

Аналіз становища й процесів у західному та східному українстві, конкретизація досліджень щодо ідентифікації або асиміляції пострадянських українців дає підстави зробити висновок, що закордонні українці розвиваються на духовній, історичній, національній основі, але в інших умовах. Суть розвитку для українців в Україні - у національно-державницькій єдності; для закордонного українства - національна і державницька відносно етнічної батьківщини і державницька, у разі отримання громадянства, стосовно країни перебування. У цьому полягає одна з особливостей предмета дослідження.

З викладеного за сукупністю досліджених ознак уточнено поняття “закордонне українство”. Закордонне українство є духовною національною спільнотою українців за походженням, які проживають за кордоном, у переважній більшості є громадянами країн перебування, національною або етнічною меншиною, самоідентифікуються з українською нацією за ознаками мови, культури, традицій, звичаїв, залежно від зовнішніх і внутрішніх факторів перебуває або у стані розвитку, консолідації, організації, або в процесі асиміляції.

Дати точне означення процесам у закордонному українстві неможливо без осмислення інтерпретації в його середовищі української національної ідеї.

Як показують дослідження, на формування національної ідеї у закордонному українстві суттєво впливають наступні фактори: політична, економічна, соціальна стабільність в Україні; поступальний розвиток демократичних засад державотворення, українського інформаційного та культурного простору, національної мови й освіти; забезпечення умов для збереження традицій; підтримка національних товариств та об'єднань; створення правових механізмів реалізації потреб; запровадження матеріальних та моральних стимулів; сприяння можливості спілкування із співвітчизниками; участь у процесах формування Української держави; підготовка кадрів для роботи з національними меншинами.

За рівнем ідентифікації закордонних українців можна розподілити на такі категорії: тих, хто має українське походження, але самі не відносять себе до українців, тобто під час перепису записують себе до іншої національності; тих, хто записує себе українцем і, власне, за статусом є закордонним українцем; тих, хто входить до складу організаційних структур - товариств, асоціацій, бере участь у діяльності художньо-мистецьких колективів, викладає в школах, тобто найбільш свідомі самі і трансформують свої національні переконання в середовище українців; організатори, керівники українських громад, ті хто найбільше віддає зусиль ідеї згуртування українців за кордоном.

Закордонне українство, яке за сукупністю одних ознак є соціально-духовною спільнотою українців на основі самоідентифікації, а за іншими - національною меншиною країни перебування, потребує не лише розробки й удосконалення понятійного апарату, інструментарію дослідження, методології, але й вироблення в нових умовах нової концепції взаємовідносин з ним Української держави за країнами перебування.

На користь розробки концепції свідчать наступні аргументи: важливість для України й закордонного українства цивілізованих взаємовигідних відносин, багатовимірність, різноманітність варіантів, відмінності між східним і західним українством, різні умови країн перебування.

Важливим є й фактор особистого сприйняття факту закордонності самими українцями. У цьому зв'язку доцільно наголосити на різниці понять, які вживаються щодо закордонних українців, а саме: “країна проживання” або “країна перебування”. Перебування асоціюється з намірами швидкого повернення і не означає тривалої осілості; проживання вказує на постійні наміри. Водночас велику роль для закордонного українства відіграє регулярність ділових, життєвих зв'язків з Україною й українцями, які не стали закордонними, а зберегли націю на етнічній території і створили державу.

Проведений вище аналіз закордонного українства дає підстави зробити висновок про потребу взаємовигідних відносин з ним Української держави і навпаки. І, відповідно, визначити механізми реалізації цього завдання.

Під механізмами формування й розвитку взаємовідносин Української держави і закордонного українства автор розуміє чинники впливу (дії) державних, регіональних органів, органів самоврядування, інших державних інституцій на зміну станів та процесів у закордонному українстві й відповідну реакцію, впливи закордонного українства на українське державотворення.

У взаємовідносинах із закордонним українством з огляду на сучасний етап, який характеризується пошуком Українською державою оптимальних варіантів розв'язання багатьох успадкованих від попередньої системи проблем і подолання помилок перших років розбудови держави та знаходження свого місця у світовому співтоваристві застосовуються організаційні та договірно-регуляторні механізми.

У широкому розумінні це: по-перше, створення оптимальних ефективних структур виконавчої гілки влади на державному, регіональному та місцевому рівнях щодо організації співпраці із закордонними українцями. По-друге, розвиток законодавчої бази регулювання взаємовідносин. По-третє, створення багатосторонньої та двосторонньої договірної бази з країнами перебування українців щодо сприяння задоволенню їх потреб.

До структури конкретних організаційних механізмів слід віднести ті, які застосовуються у відповідному форматі різними рівнями та органами влади щодо впливу на відносини та розв'язання проблем закордонного українства. Зокрема, підготовку і прийняття рішень з урахуванням того, що суб'єкти перебувають у різних державах; об'єднання зусиль державних і недержавних органів і організацій; розподіл повноважень, координацію дій, врахування інтересів різних сторін; єдність декларацій і практичної роботи; концентрацію зусиль на конкретних напрямах; комплексний підхід; планування діяльності та формування програм; контроль за виконанням рішень; створення й організацію діяльності комісій та робочих груп; участь держави в організаційному становленні українських товариств і об'єднань за кордоном; проведення з'їздів, форумів, симпозіумів, конференцій закордонного українства; співпрацю щодо формування кадрової еліти українських організацій; створення координаційних та культурно-інформаційних центрів.

Договірно-регуляторні механізми такі: укладання угод і договорів; реалізація законодавчих актів; формування на основі угод міждержавних програм співпраці; створення міжпарламентських комісій; співпраця з міжнародними організаціями закордонного українства; введення двосторонніх комісій із забезпечення потреб закордонних українців; створення спрощених пунктів пропуску на прикордонних територіях; розширення консульських послуг; використання договірної бази для вивчення і поширення досвіду роботи; використання контрактної форми відносин; створення комп'ютеризованого банку даних щодо закордонного українства; обмін делегаціями та творчими групами; інвестування освіти та культури; лобіювання інтересів та інші.

Головними організаційні та договірно-регуляторні механізми є тому, що в основному через відповідні державні структури та організації в самому закордонному українстві і країнах їх перебування, через сучасне законодавство та розвинуту договірно-правову базу можливе формування взаємовигідних відносин та здійснення відповідних впливів на українське державотворення.

У процесі застосування механізмів мають враховуватись принцип добровільності та рівності, дотримання загальновизнаних норм та правил; особливі національні відмінності, послідовність, поступовість і наступність співпраці.

У другому розділі - “Договірно-правове регулювання розбудови національно-державницьких відносин із закордонним українством” - досліджується специфіка договірної та правової бази щодо регулювання відносин із закордонним українством, особливості законодавства країн перебування, можливості вироблення практичних механізмів сприяння у задоволенні всього комплексу потреб. З огляду на особливості різних закордонних частин українського етносу, правила і норми стосунків з ним характеризуються багатовимірністю і різноманітністю. Участь однієї сторони, країни походження, є необхідною, але недостатньою умовою розвитку відносин. Мають спрацьовувати правові механізми країн перебування та міжнародне законодавство. На перший план виходять законодавчі акти не прямої дії, а засновані на договірній базі, які передбачають врахування різних точок зору та досягнення консенсусу із спірних питань.

Важливою умовою взаємовідносин є визначення міри і правових меж участі Української держави у формуванні самосвідомості та забезпеченні життєдіяльності закордонного українства й участі закордонного українства в українському державотворенні та державотворенні країн перебування. Цей процес багатовекторний. Його окреслення, бачення спрямованості може пом'якшувати вплив негативних факторів, запобігати процесам дезінтеграції та асиміляції наших співвітчизників і водночас сприятиме розбудові диференційованих підходів до співробітництва з урахуванням: а) стратегії української національної політики, внутрішньої економічної та соціальної ситуації; б) цілісності процесу розвитку української нації і особливостей в її окремих складових; в) змінності процесів у закордонному українстві, у результаті його взаємодій і взаємовпливів із державними структурами, громадськими інституціями, політичними партіями; г) історичного досвіду та традицій.

Доведено, що чинник розвитку правової бази як один з головних впливає на процеси самоідентифікації, обґрунтованості та керованості взаємодій, диференціації підходів, досягнення загальнонаціонального консенсусу.

Найповніше на сприяння закордонному українству зорієнтований Закон України “Про правовий статус закордонних українців”.

Важливим є положення про створення при Кабінеті Міністрів України Національної комісії з питань закордонних українців.

Дає аргументи і створює можливості для захисту інтересів закордонних українців також дотримання законодавчо визначеної позиції держави до представників інших етносів у внутрішньому вимірі.

Управління взаємодією із закордонним українством в дисертації визначається як комплексне, різнобічне і цілеспрямоване регулювання відносин з метою задоволення їх потреб і сприяння з їхнього боку державотворенню на основі договірної бази, міжнародного законодавства, створення комісій, міждержавних робочих груп тощо.

Складність управління полягає як у підготовці управлінських рішень, так і в їх реалізації.

Управлінські функції виконують комісії з питань закордонних українців при урядах, структурні підрозділи міністерств, змішані двосторонні комісії, які передбачають участь державних, регіональних органів влади, міждержавних структур та організацій самого закордонного українства і можливість обговорення проблем та проведення заходів, на яких приймаються рішення.

Найбільш прийнятною формою управління відносинами із закордонним українством є децентралізована, на основі участі в управлінні багатьох не підпорядкованих одна одній структур; делегування повноважень; самостійності товариств щодо форм, методів, термінів реалізації рішень; дотримання законодавства країн - учасників прийняття управлінських рішень; партнерських відносин між суб'єктами і об'єктами управлінського процесу; демократичності прийняття рішень на форумах, з'їздах, конференціях, засіданнях; прозорості фінансових і матеріальних ресурсів для забезпечення реалізації рішень.