Дещо інші підходи в системі роботи із закордонним українством передбачає контроль виконання рішень. Насамперед він є демократичним, що означає: навчання виконавців; обговорення ходу виконання на засіданнях колегіальних органів; добровільну участь широкого кола виконавців; сприяння процесу виконання з боку відповідних керівних органів; відсутність адміністративних та інших стягнень за невиконання; заохочення виконавців за якісну роботу; врахування кращого досвіду роботи та його поширення.

Основним методом, який визначає характер взаємодії із закордонним українством, є доктринарний, що передбачає діяльність на основі певних міжнародних правил та двосторонніх і багатосторонніх домовленостей.

На першому етапі формування взаємовідносин головним завданням є створення організаційних структур та формування механізмів їх діяльності. Потім виникає потреба в модернізації управління, тобто зміні певних ланок, які не приводили до якісних перетворень усієї системи взаємодії із закордонним українством і в його середовищі. В цей час важливим є поєднання модернізації і модифікації взаємовідносин, які передбачають зміну структури, впровадження нових форм таких організаційних механізмів, які відкривають простір для розвитку відносин на якісно вищому рівні.

На розвиток закордонного українства впливають міждержавні зв'язки, які базуються на міжнародному праві, використанні напрацьованого світовою спільнотою досвіду, зорієнтовані на пріоритет надання йому допомоги у задоволенні потреб, вираженні своєї самобутності, самоствердженні, збагаченні національної культури.

Роль закордонного українства в міжнародних відносинах Української держави може зростати в таких напрямах: проведенні економічних та культурологічних заходів з метою ознайомлення з досягненнями нашої держави; ініціюванні прийняття законодавчо-нормативних актів, рішень органів влади; участі у підготовці й укладенні договорів щодо співробітництва; сприянні трудовій міграції, допомозі співвітчизникам в адаптації за кордоном та інших.

Третій розділ - “Фактор середовища проживання у процесах взаєморозвитку материкової і закордонної частин українства” - присвячено розгляду закордонного українства в конкретних умовах та впливу управлінських механізмів країн проживання на процеси взаємовідносин материкової і закордонної частин українства.

Сучасні відносини Української держави і закордонного українства несуть на собі відбиток кардинальних політичних, економічних, соціальних змін пострадянського періоду. Та частина українства, яка була закордонною, отримала нові можливості для розвитку взаємовідносин, а та, яка стала закордонною, шукає свій шлях до їх налагодження.

В цей період важливо формувати такі механізми взаємовідносин всіх частин українського етносу між собою, з національними меншинами країн перебування, які б не призводили до міжетнічних незручностей, не супроводжувались конфліктами, не намагались би виходити за рамки міжнародного права щодо територіального, етнографічного і державного устрою.

Для пояснення суті відносин із закордонним українством в дисертації досліджуються фактори, які за умов відірваності від материнської країни формують субкультуру, риси характеру, особливості мови, побуту, притаманні тільки українству конкретної країни перебування, оскільки важливо знати, наскільки український етнос за кордоном вбирає в себе елементи інших культур і наскільки вони впливають на його самобутність та формування відносин з етнічним українством.

Не менший вплив на взаємовідносини справляють історична традиція, сучасні політичні, економічні, гуманітарні взаємодії, які найбільш повно реалізуються через контакти на рівні держав, громадських інституцій та безпосередньо українців. Останнім часом зростає роль особливостей країн перебування, унікальність співжиття українців з корінними етносами щодо підстав для самоідентифікації та національного розвитку.

Виходячи з мети дисертації за основу взято вивчення всього комплексу умов для проживання і самореалізації українців: національних, державостановчих, соціально-культурних, релігійних та інших за країною перебування, в даному разі умов Білорусі.

Особливості білоруського середовища для українців полягають у тому, що ці народи - сусіди, за всіх часів мали суміжні території. Життя всіх поколінь українців і білорусів відбувалось разом або поруч. Головною ознакою відносин було і залишається добросусідство. В таких умовах взаєморозвиток материкового і закордонного українства може забезпечуватись повноцінно.

Перші згадки про українців в Білорусі належать до ХІІ століття (йдеться про цілі українські поселення в білоруському прикордонні). В даному випадку важливо те, що взаємопроникнення українського і білоруського етносів не супроводжувалось конфліктами, не призводило до змін етнографічного і державного устрою. Підтвердженням цьому є схожість традицій, вільне почування в природному, національному, економічному, соціальному, гуманітарному середовищі. В умовах багатовікової, але відносної через суміжність територій відірваності від материнської країни в білоруських українців сформувалась особлива, притаманна тільки їм взаємодоповнююча, схожа за ознаками мови, культури побуту, поведінки, психології субкультура. Кількість українців в Білорусі в різні періоди коливалась від 2 до 6%. За останнім переписом, їх тут проживає 237 тис., або 2,3% від усього населення.

Важливим показником є мотиви осілості українців в Білорусі. Головним чином вони є добровільними. Примусового переселення в результаті війн між країнами, депортації за політичними, етнічними, релігійними мотивами не відбувалось.

Рідною українську мову стабільно в Білорусі називає майже половина українців. Однак за останнє десятиліття цей показник знизився на 2,6%. Одночасно на 8,5% зросла кількість українців, які назвали рідною мовою білоруську (до проголошення незалежності цей показник протягом 15 років складав приблизно 5%). Зміна поглядів є наслідком впливу пробудження у корінного етносу національної свідомості та зв'язків з ним певної частини українців за родинними ознаками. За переписом 1999 р. у регіоні компактного проживання українців в Брестській області показники щодо вживання української мови значно кращі. Рідною її визнають 53,9% українців, білоруську - 14,6%, російську - 31,5% (в 1989 відповідно було 55,6, 6,1, 38,2%).

В усі часи значний вплив на українсько-білоруські відносини справляли видатні особистості, які мали стосунок до обох народів. Досить послатись на роль білоруської просвітниці Єфросинії Полоцької (1110-1167), Кирила Туровського (1130-1182), тривалий час жив на Україні білорус Афанасій Філіпович (1597-1648). Відомою фігурою у двох народів був письменник, публіцист Мелецій Смотрицький, працював на Білорусі Георгій Каніський, професор поезії, який заснував друкарню, початкову православну школу і семінарію. До цієї когорти належать Спірідон Соболь - наставник Києво- Могилянської академії та інші. Ідея діалогу із західною, більш розвинутою культурою розвивалась і пропагувалась білоруськими і українськими західниками, науковцями прикордонних територій - Ф.Скориною, В.Тяпинським, Л.Сапегою, Е.Фоловичем, П.Могилою та іншими. В ХVІ-ХVІІ столітті важливу роль в Білорусі відігравав Київський напрям розвитку освіти та культури.

Кращі періоди для розвитку білоруської нації, зокрема мови, збігаються з українськими. Збігаються і періоди поневолення та репресій. На жаль, більш тісному зближенню українського і білоруського народів часто не сприяли обставини. Подібними були фактори, які заважали внутрішній консолідації - протиріччя між елітами, антинаціональна політика, втягування у війни, протистояння релігій. Схожим за політичними перипетіями і фіналом був період створення Української Народної Республіки і Білоруської Народної Республіки, а також співжиття в радянський період.

В основу сучасної політики України покладено завдання національного відродження, рівноправного входження до європейського і світового співтовариства.

Пріоритетом Республіки Білорусь є створення союзної держави з Росією, ідеологічною базою якого є теорія походження двох народів від одного слов'янського кореня.

Проте необхідно підкреслити, що відмінності пріоритетів подальшого розвитку України і Білорусі, різний рівень демократизації суспільств, розстановки політичних сил, державного устрою не заважають їх співробітництву, дружнім відносин між народами та контактам між різними частинами українства.

У четвертому розділі - “Організаційно-управлінський вимір механізмів розвитку консолідаційних процесів в українському середовищі за кордоном” - досліджуються механізми організаційного структурування, управління процесами, які відбуваються у відносинах з Українською державою та іншими суб'єктами, а також у середовищі самого закордонного українства.

Будь-яка частина українства являє собою общинно-групову національно-соціальну систему, яка складається з індивідуумів з характерними особливостями і визначальними національними рисами та ментальними, мовними, культурними ознаками, які і об'єднують їх у спільноту, тобто в основу об'єднання закордонного українства в систему, структуризації і диференціації покладена національна компонента.

В дисертації зазначається, що за кардинальної зміни світопорядку відкрився простір для об'єднання зусиль всіх частин українства у державотворенні і широкі можливості розбудови організаційної системи та розширення управлінських механізмів реалізації планів та намагань.

До об'єктивних передумов становлення, об'єднання та згуртування закордонного українства слід віднести: проголошення незалежної Української держави; внесення положень щодо статусу національних меншин та закордонних українців до її Конституції; створення відповідної законодавчої бази; підготовку i підписання двосторонніх угод з питань забезпечення прав закордонних співвітчизників.

Суб'єктивними передумовами формування організацій, перш за все, є духовна єдність українців з Батьківщиною, наявність значної кількості українських активістів, які зацікавлено включаються в процеси самоорганізації, бажають допомогти у становленні незалежності України, тяжіння до співпраці між собою діаспор різних країн, в тому числі західної, яка має великий досвід, і східної, яка тільки формується.

Закордонне українство належить до об'єктів, які прямо не підпорядковані Українській державі. Організації закордонного українства перебувають і функціонують в іншому правовому, політичному, економічному, соціальному, гуманітарному просторі.

Функція взаємодії з ним зводиться до застосування механізмів обопільного сприяння.

Організаційний та консолідаційний сегмент відносин формується на основі системно-функціонального принципу. А найбільш ефективним методом реалізації сприяння є програмно-цільовий. У даному випадку програми є документом багатьох суб'єктів, особливістю яких є застосування договірних механізмів щодо постановки і досягнення цілей, їх підтримки всіма учасниками процесу, узгодження шляхів реалізації і конкретних витрат кожної із сторін, визначення виконавців та термінів. Програми взаємодії із закордонним українством мають різні рівні формування і реалізації - національний, державний, регіональний, місцевий, а також національних товариств і організацій. Найвагоміші серед них національні та державні програми, які орієнтують український загал за кордоном на досягнення наступних цілей - консолідацію, пробудження і розвиток національної свідомості, збереження традицій, вживання мови і культури, підтримку та розвиток зв'язків з Українською державою, участі в її розбудові.

Найдієвішим механізмом реалізації виступають двосторонні міждержавні комісії, приклад якої наведено на рис. 1.

Рис. 1. Схема створюваної українсько-білоруської комісії

Участь Української держави в допомозі щодо створення і розвитку громадських структур полягає в наступному: аналізі цілей товариств щодо їх відповідності законодавству; сприянні у розробці статутів, програм діяльності, наданні юридичної допомоги; застосуванні системи заохочень і нагороджень; взаємодії без ознак формальностей на основі бесід, зустрічей, консультацій тощо; допомозі з питань формування, підготовки, навчання еліти українства; створенні умов і підстав для гордості за належність до української нації; обгрунтованому наголошенні на важливості і актуальності для України структур українства як пріоритету взаємовідносин; адекватності реакції на ситуації, в яких українцям за кордоном необхідна допомога держави.

Для закордонних українців важливою є здатність організаційних структур виконувати конкретні потрібні їм функції. Як приклад наводиться системно-функціональна схема організаційної структури українців Білорусі (рис. 2).

Рис. 2. Системно-функціональна схема організаційної структури українців Білорусі

До організаційних громадських структур закордонного українства слід віднести: громадські асоціації, об'єднання, товариства; освітні заклади; інформаційні засоби; благодійницькі організації; клуби друзів України; культурно-мистецькі колективи та інші. Ефективність державної політики якраз і визначається консолідаційними і організаційними процесами в середовищі українства, внаслідок яких створюються організаційні структури та зростає рівень задоволення потреб і зв'язків з батьківщиною.

Для організаційних структур важливим питанням є вироблення критеріїв оцінки їх діяльності. До них необхідно віднести: репрезентативність (привабливість, характерність), яка досягається такою вибірковою побудовою сукупності товариств, об'єднань, за якої окремі її складові найкраще представляють усю сукупність і дають змогу трансформувати позитивні результати, отримані якоюсь частиною, на всю сукупність і таким чином репрезентувати її в кращому вигляді; динамічність розвитку - зростання кількості організаційних структур, членів товариств, розширення функцій та сфер діяльності; стійкість, як здатність протидіяти негативним впливам, самозберігатись, самозахищатись від розпаду структур і виходу із їх складу членів; забезпеченість щодо реалізації передбачених статутом функцій; потрібність, корисність для українців; позбавленість формалізму, показової діяльності, розрахованої на задоволення амбіцій окремих груп та особистостей; ідеологічність як покладення в основу діяльності організаційних структур ідеї розвитку української нації; соціальність як створення умов для участі у роботі громад всіх верств і соціальних груп українців.

У розділі аналізується становище та організація діяльності національних меншин на прикордонних територіях, яке вказує на схожість проблем і потребує активізації розвитку договірних механізмів з боку регіональних та місцевих органів влади і громадських організацій.

У п'ятому розділі - “Суспільно-громадський та соціально-культурний аспекти взаємовідносин Української держави і закордонного українства” -аналізуються механізми формування національних взаємовідносин у реальних суспільно-громадських умовах і конкретному соціально-культурному середовищі.

Різні сегменти українського етносу мають особливості та відмінні орієнтації - мовні, конфесійні, політичні, різні уявлення про шляхи і часові рамки розбудови Української держави.

Консолідуючою, об'єднуючою домінантою для них виступають духовність, патріотизм та формування на цій основі взаємоповаги до інших поглядів, векторів орієнтації, платформ.

В даному розділі доводиться, що важливим чинником взаємовідносин є участь закордонного українства у формуванні позитивного іміджу України за кордоном.

Найбільш динамічною у відносинах Української держави і закордонного українства є сфера культури. Детермінація цілісності українського культурно-мистецького простору у закордонному українстві реалізується в двоєдиному процесі входження в український культурний простір субкультури закордонного українства і поширення в середовищі діаспори сучасних культурних надбань етнічної батьківщини. До базових принципів двостороннього співробітництва в культурній сфері пропонується відносити принципи: договірності, взаємності, достатності, різнорівневості, багатожанровості, прийнятності, дружелюбності, духовності, окупності.

Важливим фактором у повноцінному культурному обміні є створення механізмів організаційного забезпечення співробітництва - ініціювання, супроводу, сприяння розробці і реалізації конкретних проектів і програм

У процесі створення національних об'єднань національна свідомість індивідуумів - представників національних меншин - трансформується у групову і общинну. При цьому найважливішими чинниками консолідації виступають ті, які сприяють спілкуванню національною мовою і, відповідно, розвитку національної мови і освіти. В умовах діаспор їх носіями є сім'я, національна меншина, школа, релігійні громади, засоби масової інформації, етнічні співвітчизники, представники родинних діаспор інших країн.

Аналіз факторів впливу на розвиток мови і освіти та механізмів підвищення ефективності освітнього процесу щодо задоволення потреб закордонних українців показує, що найважливіші із них - це: розвиток законодавчої бази, стан договірної бази, матеріальне та управлінське забезпечення.

Щодо оцінки стану і ролі інформаційної сфери в закордонному українстві, то беззаперечними є дві аксіоматичні тези: перша з них полягає в тому, що її розвиток з огляду на тенденції поступової втрати українцями за кордоном мовного потенціалу, а з ним і можливостей для самоідентифікації, стає пріоритетним державним завданням, друга - в тому, що в цей час через недостатність механізмів надання своєчасної інформації з батьківщини українство за кордоном черпає знання з інших джерел, які часто інтерпретують події в Україні в антиукраїнському звучанні. Становище інформаційної сфери в закордонних частинах націй можна визначити як ситуативне, тобто залежне від конкретних ситуацій, на які впливає безліч факторів і не є стійким, може змінюватись як в один, так і в інший бік.

Сучасні механізми розвитку інформаційного простору в закордонному українстві вибудовують світові організації українства. Зокрема, це інформаційний центр ділового співробітництва з українцями закордоння. Не менш важливою потребою українства є формування української світової інформаційної мережі.

Останні роки багаті на інновації, які позитивно впливають на відносини Української держави із закордонним українством. Досить послатись на проведення Року України в Росії, Року Росії в Україні, Року Польщі в Україні та інших міжнародних культурологічних акцій, фестивалів.

Таким же новітнім явищем в історії відносин українців і білорусів стало виникнення, формування і здійснення ідеї проведення Року Т.Шевченка в Білорусі.

Ідея Року Т.Шевченка активізувала державницьку і громадську думку, привернула увагу до нашої держави, розширила сферу контактів на державному, регіональному і місцевому рівнях, у політичному, гуманітарному і економічному напрямах. Вона позитивно відповідає на питання щодо необхідності і реальності пошуку в умовах незалежних держав нових механізмів співпраці.

Проведено систему заходів, які включають різні цикли: культурно-мистецький; музейний; літературний; інформаційний; театральний; освітянський; монументального та образотворчого мистецтва. Очевидними є історичний, філософський, інформаційний, економічний аспекти. В контексті теми дослідження в дисертації проаналізовано: міжнародний аспект - заходи Року Т.Шевченка активізували офіційну та залучили до формування взаємовідносин народну дипломатію - підписано десятки угод про співпрацю між закладами і установами, розширились двосторонні контакти; державницький - підтримка ідеї урядами двох держав, участь в них державного, регіонального і місцевого рівнів влади підкреслюють важливість цього заходу для вдосконалення діяльності державних органів, обміну і використання досвіду, напрацювання нових зв'язків; управлінський - у ході проведення багатомасштабного науково-практичного і культурно-мистецького заходу в іншій країні протягом тривалого періоду вивчено і відпрацьовано управлінські механізми взаємодії між різними структурними непідпорядкованими підрозділами. Початковим пунктом є ініціювання того або іншого широкоформатного заходу на основі аналізу потреб і можливостей, обгрунтування важливості його для обох сторін, узгодження з органами державного управління. Важливою є практично-організаційна сторона - визначення об'єктів і суб'єктів процесу на двосторонньому рівні, розробка відповідних програм, сценаріїв, тем, визначення виконавців і учасників, аудиторії, на яку розраховані заходи. Рік Т.Шевченка в РБ показав, з одного боку, можливість здійснення таких програм, з другого - недостатню кадрову і професійну забезпеченість гуманітарних напрямів, відсутність за кордоном інститутів України, культурно-інформаційних центрів, кореспондентських пунктів, які б ефективно виконували дану функцію. Головним підсумком Року Т.Шевченка є те, що комплексні широкоформатні заходи є найефективнішим засобом формування оптимальних взаємовідносин Української держави й закордонного українства.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено розв'язання актуальної наукової проблеми щодо розробки цілісної системи поглядів на формування оптимальних взаємовідносини Української держави і закордонного українства, доведенні визначальної ролі у розвитку відносин організаційних та договірно-регуляторних механізмів. На основі застосування нових науково-практичних підходів та методів доведено, що активне залучення досвіду, духовного та економічного і соціально-культурного потенціалу закордонного українства до українського державотворчого процесу є однією із важливих умов розбудови Української незалежної, правової держави, забезпечення її рівноправного становища у європейському та світовому співтоваристві.

Отримані в процесі дослідження результати підтверджують правильність висунутої гіпотези і дають підстави зробити висновки щодо ефективності, застосованих методів дослідження, які дали змогу реалізувати поставлену мету та визначені завдання.

1. Цілісність системи поглядів на формування взаємовідносин Української держави і закордонного українства полягає: по-перше, у доведенні важливої ролі закордонного українства в українському державотворенні, по-друге, в обґрунтуванні того, що формування взаємовідносин може відбуватись тільки в разі самоідентифікації закордонних українців з українською нацією, по-третє, в тому, що в основу взаємовідносин покладені реальні питання українського державотворення та задоволення потреб закордонного українства, по-четверте, в доведенні, що досягнення позитивного результату можливе за умови створення і ефективного застосування відповідних механізмів, головними з яких є організаційні та договірно-регуляторні.

2. На основі аналізу наукових джерел за темою дисертації встановлено, що до цього часу піднята в ній проблема щодо організаційних та договірно-регуляторних механізмів взаємовідносин Української держави і закордонного українства комплексно не досліджувалась, за винятком вивчення окремих чинників організаційного структурування та духовних основ до єднання.

3. Проведене дослідження вказує на зростання ролі закордонного українства у вирішенні таких важливих для державотворення питань, як формування іміджу України за кордоном, інвестування духовної і матеріальної сфери, лобіювання інтересів, застосуванні досвіду у розбудові громадянського суспільства і, відповідно, необхідності вивчення механізмів формування з ним взаємовигідних відносин. У зв'язку з тим, що однією із сторін відносин виступає держава, а інша сторона - закордонне українство - перебуває в іншому правовому, політичному, соціально-економічному просторі, проведене вивчення відносин між ними дає підстави стверджувати про започаткування нового напряму досліджень у системі управлінських наук, зокрема у державному управлінні.

4. Системно розкрити проблему формування взаємовідносин Української держави і закордонного українства дав змогу їх розгляд у багатовимірних, багатоаспектних взаємодіях і взаємозв'язках, йдучи від найбільш загального (світового українства) до загального (етнічного, закордонного, західного, східного), конкретного (за окремою країною перебування) та одиничного (безпосередньо українця), а також застосування комплексу взаємодоповнюючих методів - системно-функціонального, історично-ретроспективного, комплексно-корпоративного, зіставно-порівняльного, доктринального, модернізації і модифікації, ситуаційного та інших.

5. Найбільш прийнятним є вирішення питань взаємовідносин між Українською державою і закордонним українством на основі “взаємності”, що означає партнерство у процесах українського державотворення, створення атмосфери взаємовигідної співпраці, поєднання суспільних цінностей з особистими інтересами, заснованими на духовній єдності, почуттях дружби, поваги, довіри, потребі у спілкуванні.

6. Особливістю формування взаємовідносин Української держави із закордонним українством є безпосередня участь третьої сторони. На багатовимірність, багаторівневість, множинність взаємодій впливає комплекс політичних, правових, економічних, соціальних умов країни перебування, ставлення її до національних меншин, а також час перебування українців за кордоном, мотиви набуття закордонності та інші. Це ставить на порядок денний питання розробки концепцій взаємовідносин з українством за конкретною країною його перебування.

7. В період становлення незалежної, демократичної України першочергового значення щодо формування взаємовідносин набувають організаційні та договірно-регуляторні механізми взаємодії Української держави і закордонного українства. Це створення оптимальних ефективних структур виконавчої гілки влади на державному, регіональному та місцевому рівнях щодо організації співпраці; розвиток законодавчої бази регулювання взаємовідносин; створення багатосторонньої та двосторонньої договірної бази з країнами перебування українців та міжнародними організаціями.

8. Сучасні тенденції у середовищі українців за кордоном характеризуються активізацією самоусвідомлення, яке зумовлене національним підйомом у зв'язку зі створенням української незалежної держави та її позицією щодо сприяння закордонному українству; розвитком зв'язків з Батьківщиною, який викликаний, з одного боку, створенням Української держави, з другого - проблемами щодо задоволенням національних потреб в країнах проживання; рухом до консолідації й організаційної єдності, які є наслідком попередніх тенденцій і розумінням необхідності та переваг організаційного структурування у вирішенні проблем.

9. Найбільш ефективною системою організаційної побудови у закордонному українстві є трирівнева. Ради українців виконують організаційні, дорадчі, консультаційні функції, товариства-засновники - освітні, культурні, інформаційні та інші і формують обласні і районні організації. Зростання показників консолідації та організації вказує на спрямованість процесів на розвиток самоусвідомлення українців та конструктивності відносин, а також можливості більш повно задовольняти свої потреби і сприяти розвитку батьківщини.

10. Перспективним напрямом в управлінні процесами взаємодії із закордонним українством є об'єднання зусиль державних і недержавних організацій. Для вирішення питань в такому форматі необхідні управлінські рішення, які засновані на договірній базі, розподілі повноважень, координації дій, врахуванні інтересів різних сторін і, насамперед, тієї, на яку вони спрямовані.

Управління взаємовідносинами із закордонним українством піддається засобам синергетики - передбачень, прогнозувань, ймовірностей, розгляду взаємодії як дії і протидії, неадекватності дії і її сприйняття, неконгруентності рішень і їх наслідків

11. Підхід до структуризації закордонного українства за ознакою території проживання і самоідентифікації дав можливість виявити спільні ознаки для всього закордонного українства, якими є патріотичність, ностальгія за батьківщиною, співпереживання, налаштованість на співпрацю та специфіку і особливості українства для кожної країни щодо застосування мовного, культурного, релігійного компоненту. Факторами, які об'єднують закордонних українців, є духовні, а на перешкоді часто стоять або таку можливість виключають матеріальні, адміністративні.

12. Основним методом, який визначає характер взаємодії із закордонним українством, є програмно-цільовий, що означає діяльність на основі програм, спрямованих на досягнення конкретних цілей. В сучасну добу потребою щодо розвитку взаємовідносин стає модернізація управлінських систем, зміна тих ланок, які вже втратили актуальність, не приводять до якісних перетворень всієї системи взаємодії із Українською державою і в його середовищі. Важливим є поєднання різних методів з метою оптимізації структур, впровадження нових форм, ефективних організаційних моделей, які відкривають простір для розвитку відносин на якісно вищому рівні.

13. Розвиток взаємовідносин пострадянського закордонного українства з Українською державою відбувається в певній послідовності: осмислення українцями того факту, що вони стали закордонними; початок орієнтаційних процесів; реальне входження в нове для себе середовище; спроби заявити про себе в іншій якості; пошук форм і методів діяльності; становлення та набуття досвіду роботи - вирішення організаційних питань, створення товариств, організаційних структур; розвиток об'єднавчих процесів - підписання угод, установчих договорів про співпрацю; активізація співробітництва з міністерствами, громадськими організаціями України та країн перебування, пошук порозуміння між товариствами та їх лідерами, погляди яких з тих або інших питань не збігаються; організація конструктивної роботи щодо задоволення освітніх, культурних, інформаційних потреб, проведення широкоформатних заходів, спрямованих на формування позитивного іміджу України та сприяння українському державотворенню.

14. Кожна складова суспільної системи закордонного українства має певні особливості та специфіку, трансформується разом з корінними етносами та національними меншинами країн перебування у сучасні правові, виробничі, соціальні, побутові відносини, бере участь у процесах державотворення, політичному та громадському житті і несе на собі відбиток менталітету населення країн перебування.

Одночасно становлення української державності, становище її громадян, рівень життя, політичні події справляють вплив на закордонне українство. Успіхи України на міжнародній арені, у політиці, економіці, вирішенні соціальних питань додають йому оптимізму.

15. Дослідження процесів розвитку української національної ідеї у закордонному українстві і емпіричного матеріалу вказує, що закордонні українці у різних аспектах трактують і сприймають її як спрямовану на розвиток Української держави, хоча для закордонних українців національна ідея меншою мірою ототожнюється з українською державницькою ідеєю. Незважаючи на інші умови, національна ідея відображає в закордонному українстві самобутність, окремість нації, її відмінності, формується на основі її характерних рис.

Національна ідея позитивно впливає на закордонне українство і формує в його середовищі почуття патріотизму, гордості за належність до української нації.

16. В сучасний період закордонних українців, особливо пострадянських, найбільше цікавлять і турбують суспільно-громадські та соціально-культурні проблеми. В їх середовищі відбуваються процеси реального пошуку шляхів задоволення потреб у галузях освіти, культури, інформації, релігії. До чинників, які найбільш суттєво можуть впливати на їх вирішення, необхідно віднести: розвиток соціально-культурної сфери в Україні до відповідності її рівня європейським і світовим стандартам; рівень міждержавного співробітництва з питань, які належать до соціально-культурної сфери; політику країни перебування щодо розвитку освіти, культури, мови, релігії в середовищі національних меншин; здатність до їх розвитку в середовищі самого закордонного українства.

Завдання щодо сприяння закордонному українству ставлять на порядок денний створення за кордоном українських культурно-інформаційних центрів та проведення широкоформатних міждержавних заходів.

17. Сьогодні для України питанням першочергової ваги стає вихід у світовий простір, долучення до Євросоюзу, НАТО, СОТ та інших світових організацій. У сприянні цьому процесу важливим і впливовим фактором є закордонне українство. В такому разі відносини з ним необхідно вибудовувати на такій системі співпраці, механізми управління і саморегуляції якої забезпечували б стійкість зв'язків, здатність зберігатись і розвиватись в умовах глобальних світових змін. Для українців, громадян України необхідною умовою є безпосередня участь у державотворенні, для закордонних українців - всебічне сприяння прогресивним перетворенням. Усвідомлення своїх рівнів відповідальності, визначення свого місця в українських процесах, їх дотримання буде на користь загальній справі.

18. У контексті розвитку взаємовідносин із закордонним українством зростає роль науки у виділенні і систематизації особливостей, які визначають специфіку, своєрідність, найбільш суттєві детермінанти кожної складової закордонного українства, розробці узагальнених рекомендацій щодо оптимізації взаємовідносин на сучасному етапі на основі розвитку управлінських механізмів, визначенні перспектив закордонного українства як динамічної суспільної системи, яка перебуває у стані розвитку та появи нових ознак у взаємовідносинах; розробці критеріїв організаційної діяльності; моделюванні відносин, визначенні можливостей їх екстраполяції на реальні об'єкти, засобів їх верифікації щодо придатності і практичної цінності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Вдовенко С.М. Закордонне українство в національному державотворчому процесі: Монографія. - Чернігів: Вид-во ЧДТУ, 2004. - 209 с.

Статті у наукових фахових виданнях

2. Вдовенко С. Сучасні аспекти розвитку українсько-білоруського співробітництва в галузі культури і мистецтва // Вісн. УАДУ. - 2002. - № 4. - С. 316-320.

3. Вдовенко С. Реформирование гуманитарной сферы Украины - важнейшее условие развития межгосударственного сотрудничества // Проблемы управления: науч.-практ. журн. Акад. упр. при Президенте Республики Беларусь. - 2003. - № 2 (7). - С. 97-100.

4. Вдовенко С. Державницько-управлінські основи Року Тараса Шевченка в Білорусі // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 1. - С. 343-348.

5. Вдовенко С. Імідж України в системі пріоритетів державного управління // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 2. - С. 322-327.

6. Вдовенко С. До процесів формування української національно-державницької ідеї в контексті визначення місця і ролі в них зарубіжного українства // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 4. - С. 473-480.

7. Вдовенко С. Щодо концептуальних підходів розвитку двосторонніх державно-національних взаємовідносин із зарубіжним українством (на прикладі українців Білорусі) // Зб. наук. пр. НАДУ. - 2003. - Вип. 2. - С. 64-73.

8. Вдовенко С. Особливості пострадянського українства в період формування національно-державницьких відносин (на прикладі Республіки Білорусь) // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: ДРІДУ НАДУ. - 2003. - № 2(12). - С. 27-32.

9. Вдовенко С. Фактори розвитку освіти в українській діаспорі Білорусі за умов сталих процесів національного відродження // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: ДРІДУ НАДУ. - 2003. - № 3(13). - С. 44-50.

10. Вдовенко С. До системності розвитку процесів становлення і згуртування українства Республіки Білорусь та ролі в них української держави // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2003. - Вип. 3 (15). - С. 330-339.

11. Вдовенко С. Українці Білорусі в умовах формування системи законодавчого забезпечення прав національних меншин // Зб. наук. пр. НАДУ / За ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 1. - С. 375-382.

12. Вдовенко С. Системно-функціональні принципи організаційних процесів у закордонному українстві // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 1. - С. 363-370.

13. Вдовенко С. Регіональні аспекти національних процесів у біло-руському українстві // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 2(18). - С. 307-316.

14. Вдовенко С. Державна служба і етнонаціональна політика: регіональні аспекти (на прикладі Чернігівської області) // Вісн. держ. служби. - 2004. - № 2. - С. 48-51.

15. Вдовенко С. Чинники формування системи сучасних національно-державницьких відносин із закордонним українством // Актуальні проблеми внутрішньої політики. - 2004. - № 3. - С. 150-153.

16. Вдовенко С. Національні меншини в Чернігівському регіоні: статистичний, управлінський та культурологічний аспекти // Статистика України. - 2004. - № 3. - С. 37-41.

17. Вдовенко С. Міждержавний рівень впливу організаційно-управлінських рішень на становище пострадянських українців (на прикладі співробітництва України і Республіки Білорусь) // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 2. - С. 63-69.

18. Вдовенко С. Дослідження стану інформаційної сфери в українській діаспорі (на прикладі Республіки Білорусь) // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. - № 3(17). - С. 38-44.

19. Вдовенко С. Управлінські механізми взаємодії Української держави із закордонним українством // Зб. наук. пр. НАДУ / За ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 2. - С. 251-256.

20. Вдовенко С. Програмно-цільові методи реалізації політики сприяння закордонному українству // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 3. - С. 104-108.

21. Вдовенко С. Фактори реалізації державної політики в контексті задоволення гуманітарних потреб пострадянського суспільства // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: ХРІДУ НАДУ. - 2004. - № 3. - С. 232-238.

22. Вдовенко С. До формування державної політики взаємовідносин із закордонним українством у контексті пріоритетної ролі громадських організаційних структур (на прикладі українства Республіки Білорусь) // Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. ЛРІДУ НАДУ / За заг. ред. А.Чемериса. - Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 6. - С. 197-204.

23. Вдовенко С. Социально-экономические аспекты содействия украинцам в Республике Белорусь и белорусам в Украине. Экономическая наука в ХХІ веке: проблемы и пути развития: Сб. науч. ст. / Центр исслед. ин-тов рынка; Под ред. Б.Сорвирова. - Гомель: ЦИИР; ГГУ им. Ф.Скорины. - 2005. - С. 257-259.

Статті у наукових та науково-методичних виданнях

24. Вдовенко С. Рік Т.Шевченка в Білорусі - теорія і практика державної політики добросусідства // Українознавство. - 2004. - № 2-3(7-8). - С. 285-288.

25. Вдовенко С. Закордонне українство як чинник історичного державотворчого процесу // Література та культура Полісся: Вип. 28. Сторінки історії і культури Полісся та України в сучасному висвітленні / Відп. ред. і упоряд. Г.В.Самійленко. - Ніжин: Вид-во НДУ ім. М.Гоголя. - 2005. - С. 179-181.

Статті у збірниках матеріалів наукових конференцій

26. Вдовенко С. Українська діаспора - важливий чинник формування позитивного іміджу нашої держави за кордоном // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - С. 33-34.

27. Вдовенко С. Співробітництво в галузі культури як субстанціональний фактор задоволення потреб українців Білорусі // Бєларусь - Украіна: гістарычны вопыт узаемаадносін: Матэрыялы міжнар. навук. канф. (Мінск, 18-19 сакавіка 2003 г.). Рэдкал.: У.І.Навіцкі (гал. рэд.), М.П.Касцюк (нам. гал. ред.) і ін. - Мн.: Інстытут гісторыі НАНБ, 2004. - С. 360-363.

28. Дорошко Л., Вдовенко С. Українство Берестейщини: реальність зв'язку історичних і сучасних національно-державницьких впливів // Бєларусь - Украіна: гістарычны вопыт узаемаадносін: Матэрыялы міжнар. навук. канф. (Мінск, 18-19 сакавіка 2003 г.). Рэкал.: У.І.Навіцкі (гал. рэд.), М.П.Касцюк (нам. гал. ред.) і ін. - Мн.: Інстытут гісторыі НАНБ, 2004. - С. 410-412.

29. Вдовенко С. Тарас Шевченко і Якуб Колас: вплив спадщини на сучасність // Творчая спадчына Якуба Коласа у кантэксце сучаснага літаратурнага процэсу: Матерыялы навуковай канференцыі, прысвечанай 120-годдзю з дня нараджэння народнага паэта Беларусі Якуба Коласа. - Мінск, 2003. - С. 15-18.

30. Вдовенко С. Закордонне українство: місце і роль у процесах єврорегіональної інтеграції // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: Матеріали щорічної наук.-практ. конф.: У 2 т. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. - Т. 2. - С. 242-244.

31. Вдовенко С. Управлінський фактор консолідаційно-організаційних процесів у пострадянському українстві // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Київ, 28 трав. 2004 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 1. - С. 94-96.

32. Вдовенко С. Украинцы и белорусы приграничных полесских регионов: факторы добрососедских отношений и сотрудничества // Управление экономическим потенциалом региона в условиях международной интеграции: Материалы междунар. науч.-практ. конф. (17-18 нояб. 2004 г., г. Гомель). - М., Гомель: МИЭМ - ГГУ им. Ф.Скорины, 2004. - С. 20-22.

АНОТАЦІЇ

український держава закордонний етнос

Вдовенко С.М. Організаційні та договірно-регуляторні механізми взаємовідносин Української держави і закордонного українства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02. - механізми державного управління. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2005.

Дисертація містить розробку цілісної системи поглядів на взаємовідносини Української держави і закордонного українства, обґрунтування визначальної ролі у їх формуванні і розвитку організаційних та договірно-регуляторних механізмів. Закордонне українство розглядається як суспільна система, сформована на основі національного самоусвідомлення, яка перебуває у стані взаєморозвитку і взаємодії з Українською державою. На основі аналізу історичної ретроспективи розвитку закордонного українства та його становища в сучасний період доведено, що воно є значним і значущим фактором національного відродження, має духовні і матеріальні підстави та засоби позитивного впливу на українське державотворення. Робиться висновок, що взаємовідносини з українським етносом, який перебуває за кордоном, необхідно будувати на принципі взаємності, врахуванні його особливостей за країнами перебування, мотивів набуття статусу закордонності. В дисертації загальна парадигма розвитку взаємодії Української держави і закордонного українства розглядається в конкретному контексті. Продукуючи ідею важливості всіх складових закордонного українства, автором за основу дослідження взято українців Білорусі, використано наукові матеріали щодо становища українців Росії, Казахстану, Молдови, Киргизстану. Оскільки західне українство вивчене більш предметно і має тривалий досвід проживання за кордоном, до узагальнень долучені висновки наукових праць щодо українців Канади, США та інших західних країн.

Предметно аналізуються законодавчі та договірно-регуляторні механізми. Вивчається організаційно-управлінський вимір консолідаційних процесів, передумови, тенденції розвитку закордонного українства. Визначаються громадсько-суспільні та соціально-культурні чинники впливу на реалізацію конституційних положень щодо сприяння закордонному українству у задоволенні культурних, освітніх, інформаційних та інших потреб. Доводиться, що найбільш ефективним щодо організації співпраці є програмно-цільовий метод та системно-функціональний підхід. Запропоновано проведення спільних широкоформатних заходів, які найкраще сприяють формуванню іміджу Української держави за кордоном та задоволенню потреб закордонного українства.

Ключові слова: закордонне українство, Українська держава, діаспора, спільнота, самоідентифікація, взаємовідносини, механізми, засади, національна ідея, концепція, управління, регулювання, організація та консолідація, потреби, правова та договірна база, тенденції, особливості, методи, функції, аспекти, фактори, духовність, національні процеси.

Вдовенко С.М. Организационные и договорно-регуляторные механизмы взаимоотношений Украинского государства и зарубежного украинства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.02. - механизмы государственного управления. - Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. - Киев, 2005.

Диссертация содержит разработку целостной системы взглядов на взаимоотношения Украинского государства и зарубежного украинства, обоснование определяющей роли в их формировании и развитии организационных и договорно-регуляторных механизмов. Зарубежное украинство рассматривается как общественная система, сформированная на основании национального самосознания, которая находится в положении взаиморазвития и взаимодействия с Украинским государством. На основе анализа исторической ретроспективы развития зарубежного украинства и его положения в современный период доказано, что оно является значительным и значимым фактором национального возрождения, имеет духовные и материальные предпосылки и средства положительного влияния на украинское государственное строительство. Делается вывод, что взаимоотношения с украинцами, которые находятся за границей, необходимо строить на принципе взаимности, с учетом его особенностей в странах происхождения, мотивов получения статуса зарубежности. В диссертации общая парадигма развития взаимодействия Украинского государства и зарубежного украинства рассматривается в конкретном контексте. Продуцируя идею важности всех составляющих зарубежного украинства, автором в качестве основы исследования взяты украинцы Беларуси, использованы научные материалы относительно положения украинцев в России, Казахстане, Молдове, Кыргызстане. Обобщения дополнены выводами научных трудов относительно украинцев Канады, США и других западных стран, так как они имеет длительный опыт проживания за рубежом и изучены более основательно.

Предметно анализируются законодательные и договорно-регуляторные механизмы. Изучаются организационно-управленческое измерение консолидационных процессов, предпосылки и тенденции развития зарубежного украинства. Подчеркивается, что отношения носят исключительно добровольный характер, а управление формируется на децентрализованных принципах. Анализ показал, что организационные структуры зарубежного украинства имеют трехступенчатый уровень. Советы украинских обществ выполняют организационные, консультативные и совещательные функции, а организации-основатели - в основном культурные, образовательные, информационные.

В диссертации определяются главными общественные и социально-культурные источники влияния на реализацию конституционных положений содействия зарубежному украинству. К ним относятся: развитие социально-экономической сферы в Украине, отношение к национальным меньшинствам в странах пребывания, развитие многосторонней и двухсторонней договорной базы, положение социальной и гуманитарной сферы в среде самих украинских организаций.

Сформулирован ряд новых положений относительно интерпретации в зарубежном украинстве украинской национальной идеи, последовательности развития национальных процессов в его среде, определяющей роли организационных и договорно-нормативных начал, самоорганизующих источников становления и влиянии личностного фактора. Определены принципы формирования элит, способы предотвращения ассимиляции, возможности формирования имиджа Украины за рубежом и оказания содействия ее вхождению в мировые и европейские политические и экономические структуры, комплекс показателей, характеризующих уровень сотрудничества, механизмы, влияющие на объединение, разница понятий проживания и пребывания и др.

Обосновывается необходимость разработки концепций взаимоотношений с украинством каждой страны его пребывания, учета интересов каждой составляющей в зависимости от уровня самоидентификации. Доказывается, что наиболее эффективным в организации сотрудничества является програмно-целевой метод и системно-функциональный подход. В этой связи анализируется реализация Национальной программы “Зарубежное украинство” на период до 2005 года и делается вывод о ее востребованности и в то же время недостаточной сбалансированности в материальном и финансовом отношении.

На примере проведения в Беларуси Года Т.Шевченка обоснован вывод о том, что проведение широкоформатных мероприятий наилучшим образом способствует формированию имиджа Украинского государства за рубежом и удовлетворению потребностей зарубежного украинства.

Ключевые слова: зарубежное украинство, Украинское государство, диаспора, общность, самоидентификация, взаимоотношения, механизмы, основания, национальная идея, концепция, управление, регулирование, организация и консолидация, потребности, правовая и договорная база, тенденции, особенности, методы, функции, аспекты, факторы, духовность, национальные процессы.

Vdovenko S.M. Organizational, legal and regulatory mechanisms of mutual relations between the Ukrainian State and foreign Ukrainians. - Manuscript.

Thesis for Doctor's degree in state management in speciality 25. 00. 02. - State governing mechanisms. - National academy of Public Administration attached to the office of the President of Ukraine. - Kiev, 2005.

The thesis consists of elaboration of integrated system of views on mutual relations between Ukraine and foreign Ukrainians, substantiation of the determinant role in forming and development of relations, organizational, сontractual and regulatory mechanisms.

Foreign Ukrainians are considered to be as public system, created on the basis of national self-consciousness. This system is on the stage of mutual development and interaction with the Ukrainian State. On the basis of historical retrospective review analysis of development of foreign Ukrainians and their state at this time it has been proved that foreign Ukrainians are significant national renascence factor, having spiritual and economic reasons and means for the positive influence on building up of Ukraine. The conclusion is drawn that mutual relations with the Ukrainian foreign ethnos should be developing on the principle of mutuality and taking into account the ethnos' peculiarities subject to the country of residence as well as foreign Ukrainians status acquiring motives. The general paradigm of the development of interaction between the Ukrainian State and foreign Ukrainians is considered in concrete context. Promoting the idea of importance of all constituents of the Ukraine's foreign citizens being, the author has assumed Ukrainians who live in the Republic of Belarus as the basis of this research. The author also used scientific materials concerning the state of foreign Ukrainians in Russia, Kazakhstan, Moldova, Kyrgyzstan. As the state of foreign Ukrainians in Canada, USA and other western countries had been studied more detailed the results of these scientific researches have been attached to the conclusion remarks of thesis.