У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, його методологічну основу, сформульовано положення, що відбивають наукову новизну дослідження, подано наукове та практичне значення результатів дисертації.

Перший розділ - "Конституційно-правові засади виборів до автономних утворень" - присвячений аналізу таких понять, як: "виборче право", "вибори", "принципи виборчого права", "виборча система" та "джерела виборчого права" у контексті специфіки, притаманної автономним утворенням. З цією метою проаналізовано законодавство про вибори депутатів представницьких органів у автономних утвореннях таких країн: Азербайджанська Республіка, Великобританія, Греція, Грузія, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Китайська Народна Республіка, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Узбекистан, Україна, Фінляндія.

У першому підрозділі - "Поняття виборчого права та виборів до автономних утворень" - розкривається зміст понять виборчого права та виборів у цілому на підставі визначень радянських, зарубіжних і вітчизняних вчених.

Автор дає власне визначення поняття "виборче право", яке виноситься на захист.

Проаналізувавши існуючу в сучасній науці вітчизняного виборчого права класифікацію виборів на загальнодержавні та місцеві вибори, дисертант дійшов висновку, що вибори до представницьких органів у автономних утвореннях, зокрема, до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, не можуть бути віднесені до жодної з визначених категорій. Статус автономного утворення передбачає право певної території керуватися не тільки законами держави, а й своїми законами чи нормативно-правовими актами і право мати свої представницькі органи, що зумовлено територіальними або національними особливостями. Тому, враховуючи, що кожен з видів автономій, зокрема, адміністративно-територіальна та національна (національно-територіальна) автономії, має характерні особливості, дисертантом пропонується визначити вибори до автономних утворень як окремий вид виборів. Вони можуть бути поєднані в одну групу "автономні утворення", оскільки у підґрунтя їх виділення до цієї групи покладені не відмінності одного виду автономій від іншого, а відмінні особливості автономій від інших адміністративно-територіальних одиниць.

Під таким кутом зору автором надане визначення поняття "вибори до автономних утворень" і класифіковано вибори в Україні за територіальною ознакою: загальнодержавні вибори, вибори до автономних утворень і місцеві вибори, що виноситься на захист.

Другий підрозділ - "Принципи виборчого права на виборах до автономних утворень" - присвячений дослідженню поняття "принципи виборчого права" та аналізу змісту принципів виборчого права щодо виборів до представницьких органів у автономних утвореннях, зокрема, до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Надане авторське визначення поняття "принципи виборчого права на виборах до автономних утворень", яке виноситься на захист.

На підставі існуючих доробок науки виборчого права автором доповнено системні принципи виборчого права на виборах до автономних утворень та поділено на принципи участі громадян у виборах до автономних утворень (загальне виборче право і пов'язані з ним цензи; рівне виборче право; пряме або непряме виборче право; право таємного голосування; свобода виборів чи добровільна участь у виборах) і на принципи організації й проведення виборів до автономних утворень (обов'язковість виборів; періодичність виборів; альтернативність виборів; допустимість різних виборчих систем; незалежність органів, що здійснюють організацію і проведення виборів; гласність виборів).

У процесі дослідження принципу особистого голосування з'ясовано, що до прийняття нового Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р. в українському законодавстві цей принцип не виділявся як окремий і ототожнювався з принципом прямого виборчого права. Разом з тим особиста участь громадян у виборах прямо не пов'язана з наявністю або відсутністю непрямих чи прямих виборів. Автором запропоновано доповнити зазначений у Конституції Автономної Республіки Крим перелік основних принципів виборів принципом особистого голосування.

Аналізуючи принцип свободи виборів, автор акцентує увагу на необхідності вирішення питання боротьби з абсентеїзмом. Дисертант підкреслює, що це може бути досягнуто через формування в українських громадян почуття честі й гідності виборця, підвищення політичної та правової культури, правової грамотності електорату шляхом проведення систематичної роз'яснювальної та просвітницької роботи з виборцями.

Піддавши аналізу принцип альтернативності виборів, автор дійшов висновку, що, на жаль, чинний Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" не передбачає принципу альтернативності виборів. Згідно з ним, якщо до виборчого бюлетеня включено лише одного кандидата у депутати, то він вважається обраним, коли число голосів, поданих за нього, перевищує кількість голосів "не підтримую жодного з кандидатів у депутати".

У третьому підрозділі - "Поняття та види виборчих систем на виборах до автономних утворень. Виборчі системи в Автономній Республіці Крим" - досліджено поняття "виборча система" і дано визначення поняття виборчої системи на виборах до автономних утворень, яке виноситься на захист.

Автор дисертації провів порівняльно-правовий аналіз виборчих систем, які застосовуються на виборах представницьких органів у автономних утвореннях окремих іноземних держав, і виділив особливості, притаманні кожній з цих виборчих систем, та історичні й політичні умови, що відіграли роль при обранні тієї чи іншої виборчої системи у відповідних автономних утвореннях. Автор також проаналізував виборчі системи, застосовувані в Автономній Республіці Крим з моменту відновлення автономії, а саме: мажоритарна виборча система абсолютної та відносної більшості з одномандатними і багатомандатними виборчими округами та змішана виборча система.

За наявності партійної системи в Автономній Республіці Крим, що тільки почала свою розбудову, та існування національних особливостей в автономії дисертантом запропоновано запровадити на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим змішану (мажоритарно-пропорційну з преференціями) виборчу систему (передбачити 50 % обрання за пропорційною системою з преференціями та 50 % за мажоритарною системою відносної більшості). Застосування пропорційної виборчої системи дасть можливість закріпити роль політичних організацій як важливого інструменту формування влади, а мажоритарної - забезпечить представництво національних меншин у Верховній Раді АРК та обрання незалежних, тобто позапартійних кандидатів.

У підрозділі також звернуто увагу на негативні ознаки застосування високого відсоткового бар'єра, який необхідно подолати політичній партії чи виборчому блоку для можливості взяти участь у розподілі мандатів. Тому пропонується встановити квотний бар'єр для отримання хоча б одного мандата депутата Верховної Ради АРК, а саме: 2 % у разі застосування змішаної виборчої системи, де за пропорційною системою обиратиметься половина складу Верховної Ради АРК, тобто 50 зі 100 депутатів.

Дослідженню поняття "джерела виборчого права" та визначенню джерел виборчого права на виборах до автономних утворень присвячений четвертий підрозділ - "Джерела виборчого права на виборах до автономних утворень".

Автором конкретизовано джерела виборчого права на виборах до автономних утворень, що виноситься на захист.

На основі аналізу думок науковців автор визначив, що питання стосовно віднесення актів Конституційного Суду до джерел виборчого права у даний час є достатньо дискусійним. Дисертантом представлені доводи з приводу віднесення більшості з них до джерел виборчого права. Так, по-перше, визнання тих чи інших актів, що оскаржуються, або норм такими, що відповідають або не відповідають конституції певної держави, має нормативне значення і, навіть, за формою може розглядатись як правова норма. По-друге, акти Конституційного Суду, які тлумачать Конституцію, не тільки розширюють правовий зміст того або іншого інституту, а й формують правовий простір, у якому повинні діяти всі учасники виборчого процесу, тобто створюють нове право.

Ґрунтуючись на аналізі встановлених законодавством повноважень виборчої комісії автономного утворення та окружних виборчих комісій, дисертантом встановлено, що їх акти мають важливе значення серед джерел виборчого права. Аргументуючи можливість віднесення до джерел виборчого права рішень виборчих комісій, прийнятих у межах її повноважень та які стосуються як регламентації внутрішньоорганізаційної діяльності виборчих комісій, так і роз'яснення порядку застосування нормативно-правових актів автономних утворень про вибори, автор доводить, що зазначені рішення є обов'язковими для всіх суб'єктів та інших учасників виборчого процесу.

У другому розділі - "Організація і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" - на підставі вивчення законодавчих актів та інших нормативно-правових документів з питань виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим розкриваються особливості кожної стадії виборчого процесу в ході обрання депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У роботі подається конструктивний правовий аналіз нового Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р.

Перший підрозділ - "Історія виборчого законодавства Автономної Республіки Крим" - присвячений дослідженню хронологічного порядку процесу становлення виборчого законодавства Автономної Республіки Крим, яке дало можливість виявити сутність цього процесу й водночас виокремити чинники, що є передумовами його подальшого розвитку.

Становлення органу представницької влади в Автономній Республіці Крим пройшло дуже складний шлях. Існування особливого статусу Верховної Ради АРК безпосередньо залежало від закріплення статусу Криму як автономної республіки, що вперше визначений у 20-ті рр. ХХ ст. та відновлений з моменту прийняття Закону УРСР "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" від 12 лютого 1991 р.

У цьому підрозділі доводиться, що, по-перше, кожен з нових законів про вибори депутатів Верховної Ради АРК має враховувати ті положення та недоліки попереднього закону, які були виявлені та не виправдали себе за їх практичного застосування, а, по-друге, недоцільною є практика, за якої вибори проводяться за виборчим законом зі змінами, що приймаються за місяць-два до початку виборчої кампанії, а інколи - уже у ході її проведення.

Другий підрозділ - "Виборчі комісії як суб'єкт виборчого права на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" - аналізує статус виборчих комісій, порядок їх утворення та основні повноваження з організації, проведення та підведення підсумків виборів депутатів Верховної Ради АРК.

Вивчивши ряд організаційних моментів щодо процедури формування виборчих комісій, автор пропонує дещо її змінити. По-перше, змінити передбачений виборчим законодавством порядок формування виборчих комісій районними та міськими радами, поклавши обов'язок створення виборчих комісій на комісії вищого рівня. Діючий механізм формування виборчих комісій суперечить конституційній природі органів місцевого самоврядування як органів, що забезпечують вирішення питань місцевого значення. По-друге, законодавчо закріпити положення, за яким голова, заступник голови та секретар виборчої комісії мають обиратися на її засіданні, а не призначатися районними чи міськими радами при формуванні складу виборчої комісії, та передбачити норму, згідно з якою члени виборчих комісій повинні проходити навчання чи атестацію. Аналіз практики проведення виборів свідчить, що більшість членів комісій не знайомі з роботою у виборчих комісіях, не володіють належною правовою грамотністю і не мають достатньої кваліфікації для виконання покладених на них обов'язків.

Крім того, у дисертаційній роботі наголошується на тому, що подальшого вдосконалення потребують форми й методи діяльності виборчих комісій; необхідно законодавчо закріпити форми і механізми взаємодії виборчих комісій та органів державної влади й органів місцевого самоврядування при проведенні виборів.

У підрозділі особливу увагу приділено аналізу процедури складання списків виборців, яка за своєю значимістю порівнюється до питань оптимізації виборчої системи. Об'єктивно кажучи, виконавчі органи рад, на які покладено обов'язок складання списків виборців, не тільки не мають можливості сьогодні забезпечити цей величезний обсяг робіт, а й взагалі їм, як органам місцевого самоврядування, виконання зазначеної роботи навіть невластиве, якщо брати до уваги конституційну природу названих органів.

Розглянувши досвід вирішення цього питання у інших країнах світу (Албанія, Великобританія, Греція, Естонія, Ірландія, Італія, Латвія, Польща, Португалія, Румунія, Франція), проаналізувавши думки науковців, практиків, дисертант пропонує запровадити на території України Державний реєстр виборців, до якого включалися б усі громадяни України, котрі мають право голосу, та на основі якого уповноваженими з ведення реєстру складалися б списки виборців. Разом з тим запровадження реєстру виборців з видачею на його базі кожному виборцеві виборчої картки з позначенням на ній П.І.Б. та адреси постійного місця проживання дозволить вирішити проблему неодноразової участі громадян у голосуванні, яка загострилась у зв'язку зі скасуванням інституту прописки і введенням процедури реєстрації за місцем проживання.

У третьому підрозділі - "Особливості висування і реєстрації кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим" - подано аналіз процедури висування і реєстрації кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Розглядаючи питання надання права висування кандидатів у депутати окремим суб'єктам виборчого процесу, автор вказує на те, що надання цього права зборам громадян і трудовим колективам (поруч з місцевими осередками політичних партій та самовисуванням) не може оцінюватися позитивно, оскільки за чинною Конституцією трудові колективи не є елементами політичної системи і, так би мовити, штучно покликані до участі у політичному процесі. Кожен член трудового колективу чи учасник зборів громадян як громадянин України має право брати участь у висуванні через ту партію, до якої належить, або безпосередньо пропонувати себе чи висловити свою підтримку кандидатові у депутати у разі його самовисування при збиранні ним підписів на свою підтримку.

Здійснивши науковий аналіз праць вітчизняних і зарубіжних науковців та нормативної бази, автор доходить висновку, що необхідно запровадити при реєстрації кандидатів у депутати альтернативні підстави підтримки кандидатури: внесення грошової застави або збирання підписів виборців, що сприятиме забезпеченню принципу рівних можливостей для всіх кандидатів у депутати.

Піддавши аналізу питання незалежного спостереження за виборами, дисертант робить висновок, що, з одного боку, наша держава сьогодні є однією з небагатьох країн світу, де на законодавчому рівні закріплено можливість для іноземних спостерігачів бути присутніми на виборах. З іншого - через необізнаність офіційних спостерігачів у цьому питанні часто виявляється неефективність їх роботи. Запропоновано законодавчо встановити обов'язок осіб, які мають право рекомендувати громадян для реєстрації офіційними спостерігачами, проводити підготовку останніх.

У четвертому підрозділі - "Правові аспекти проведення передвиборної агітації на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" - на підставі аналізу виборчого законодавства України та юридичної літератури з даної проблематики автор розкриває сутність поняття "передвиборна агітація" і доводить доцільність внесення деяких змін з метою вдосконалення нормативно-правового регулювання цієї стадії виборчого процесу.

Аналіз правових аспектів передвиборної агітації на виборах депутатів Верховної Ради АРК дозволяє автору зробити висновок, що проведення реальних і демократичних виборів зумовлює необхідність визначити та законодавчо закріпити терміни "передвиборна агітація", "політична реклама", "прихована агітація", "контрреклама", "новини", "коментарі", "аналітика" й механізм використання політичної реклами.

Автором запропоновано визначення передвиборної агітації, яке виноситься на захист, а також - політичної реклами та прихованої політичної реклами.

У цьому підрозділі акцентовано увагу на недостатньому рівні нормативного регулювання чинним виборчим законодавством механізму визначення недостовірності поширених ЗМІ неправдивих відомостей щодо кандидата у депутати та відповідальності у разі необґрунтованої відмови в наданні можливості спростування таких відомостей.

У ході дослідження з'ясовано, що у виборчому законодавстві необхідно визначити статус ЗМІ, у яких політична партія або кандидат у депутати виступає засновником чи одним із засновників, і закріпити поняття мережі Інтернет, юридично відповідальних суб'єктів мережного ЗМІ та механізм дії цього ресурсу.

Значна увага приділяється критиці "брудних технологій", використання "адміністративного ресурсу", фактам підкупу виборців, завуальованої агітації, що подається у вигляді ряду новин чи офіційних повідомлень про діяльність посадових осіб органів державної влади, які балотуються кандидатами у депутати, тощо. З цією метою запропоновано у законодавчому порядку чітко визначити основні функції засобів масової інформації - інформаційну (повідомлювальну, сповіщальну); агітаційну та просвітницьку - та закріпити створення експертної моніторингової групи для спостереження за використанням ЗМІ під час передвиборної агітації.

Аналіз законодавства, юридичної літератури і практики дозволяє зробити висновок, що необхідно змінити передбачений у новому Законі України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р. дозвільний порядок відкриття виборчого фонду політичної партії на обов'язковий порядок і зменшити граничний розмір виборчого фонду кандидатів у депутати, передбачений зазначеним Законом. Обґрунтовано, що слід встановити обов'язковість доведення фінансової можливості осіб робити добровільні внески до виборчого фонду кандидатів у депутати.

П'ятий підрозділ - "Порядок голосування і визначення результатів виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" - присвячений аналізу остаточного і найголовнішого етапу виборчого процесу в ході обрання депутатів Верховної Ради АРК, з яким пов'язаний власне акт волевиявлення.

Проаналізувавши законодавчо визначений час голосування, дисертант дійшов висновку, що встановлення часу для голосування з 7 до 22 год., на відміну від минулого - з 8 до 20 год., істотно скоротило можливості виборців.

На підставі аналізу практики проведення голосування з'ясовано, що найпоширенішими порушеннями таємності голосування є голосування за межами кабін і присутність у день голосування на виборчих дільницях представників органів державної влади та інших сторонніх осіб. У зв'язку з цим у дисертації запропоновано законодавчо встановити заборону для осіб, які на те не мають повноважень, бути присутніми на виборчих дільницях.

Доводиться доцільність законодавчого закріплення можливості окружною (територіальною) виборчою комісією та Виборчою комісією АРК проводити вибіркову перевірку виборчої документації, складеної за результатами голосування на дільницях, у разі виникнення сумніву щодо правильності підрахунку голосів.

Проведений аналіз норм виборчого закону про визначення результатів виборів дає можливість зробити висновок, що формулювання підстав визнання виборів недійсними у тому вигляді, у якому воно існує на сьогодні, створює проблему обґрунтованості рішень виборчих комісій про визнання виборів недійсними. Автор вважає, що необхідно передбачити чіткий перелік цих підстав.

Разом з цим у підрозділі аналізується питання доцільності одночасного проведення виборів до різних рівнів представницької влади. Погоджуючись у цілому з аргументами, які висуваються у науковій літературі на користь синхронної організації виборчих кампаній, дисертант вважає, що одночасне проведення виборів до рад усіх рівнів є негативним фактором, оскільки за відносно короткий час, запропонований законами для передвиборної агітації, виборець повинен зорієнтуватися, кому саме він довірить представляти свої інтереси в радах відповідного рівня та у законодавчому органі. Крім того, паралельна робота з декількома виборчими бюлетенями створює додаткові навантаження на дільничні виборчі комісії.

У шостому підрозділі - "Відповідальність за порушення законодавства при проведенні виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" - розглянуто порушення законодавства про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які є підставою для застосування конституційної, кримінальної, адміністративної, цивільної відповідальності та виявлені проблеми її застосування.

Аналіз кримінального законодавства України, юридичної літератури і практики дозволяє зробити висновок, що формулювання кримінально-правових заборон стосовно вчинення дій, які посягають на виборчі права громадян, зокрема, кримінально-правової заборони підкупу, є нечіткими, що має наслідком неоднакове праворозуміння об'єктивної сторони складу цього злочину й суттєво обмежує практичне застосування санкцій ст.157 Кримінального кодексу України. Вказане зумовлює необхідність чіткого законодавчого визначення поняття підкупу, встановлення форм підкупу, меж матеріальних благ, які у разі надання або обіцянки надання становитимуть предмет злочинного діяння як у кримінальному, так і виборчому законодавстві.

Спираючись на аналіз кримінального законодавства та законодавства про адміністративні правопорушення Греції, Іспанії, Канади, Польщі, Російської Федерації, Франції, Швейцарії, дисертант доводить доцільність запровадження відповідної кримінальної та адміністративної відповідальності за деякі порушення виборчого законодавства.

Далі зазначається, що дуже гострою є проблема відповідальності ЗМІ за порушення виборчого законодавства у частині ведення передвиборної агітації, у зв'язку з чим слід окремо визначити статус спеціального суб'єкта - ЗМІ у разі притягнення до юридичної відповідальності.

Проведений аналіз порушень, які можуть бути підставою для застосування конституційної відповідальності, дозволив дисертанту виявити, що чіткий перелік цих порушень відсутній. Подано доводи з приводу необхідності законодавчого встановлення деяких додаткових видів конституційної відповідальності.

Досліджуючи нормативне регулювання відповідальності місцевих рад за складання списків виборців, дисертант робить висновок, що норма, яка регламентувала б предмет і порядок застосування цієї відповідальності, в українському законодавстві відсутня. Запропоновано запровадити дисциплінарну відповідальність стосовно осіб, на яких покладено обов'язок складання списків виборців, за несвоєчасність передачі останніх виборчим комісіям, їх недостовірність і неповноту.

Поряд з цим у підрозділі подано аналіз норм цивільно-процесуального законодавства, на підставі якого відбувається судовий розгляд справ про порушення норм виборчого законодавства. Особливу увагу приділено проблемі виконання судового рішення, яке набрало чинності, та оскарження рішень судів першої інстанції у апеляційному порядку.

Висновки