Організаційно-правові засади становлення і діяльності господарських судів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 347.97.99

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ

І ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.10 -- судоустрій; прокуратура та адвокатура

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня доктора юридичних наук

Притика Дмитро Микитович

Харків - 2003

Притика Д.М. Організаційно-правові засади становлення і діяльності господарських судів України. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.10 -- судоустрій; прокуратура та адвокатура. Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, Харків, 2003.

Дисертація присвячена проблемам організації діяльності господарських судів України та управління ними. Досліджено методологічні основи організації судової влади і правосуддя, тенденції їх розвитку. З цією метою зроблений екскурс у історію формування і розвитку господарських судів. Сформульовано основні поняття судового управління, наведена класифікація функцій, які воно виконує. Здійснено порівняльно-правовий аналіз основних аспектів організації діяльності господарських (комерційних) судів, судового управління у країнах континентальної та англо-американської правових сімей. Визначені основні проблеми організації діяльності господарських судів. Розроблені конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює відповідні відносини.

Ключові слова: судова влада, господарський суд, судова система, господарська юрисдикція, судове управління, касація, апеляція.

Притыка Д.Н. Организационно-правовые основы становления и деятельности хозяйственных судов Украины. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.10 -- судоустройство; прокуратура и адвокатура. Национальная юридическая академия имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2003.

Диссертация посвящена проблемам организации деятельности хозяйственных судов Украины и управления ими. Исследуются методологические основы организации судебной власти и правосудия, тенденции их развития. Рассматриваются наиболее спорные вопросы формирования судебной системы Украины, возникающие в процессе проведения судебной реформы. Сформулированы и исследованы основные категории судебного управления, приведена классификация функций, которые им реализуются. Осуществлен сравнительно-правовой анализ организации деятельности коммерческих (торговых) судов в различных правовых семьях, а также отдельных аспектов судебного управления в континентальной и англо-американской правовых семьях. В контексте основных социально-экономических реалий определены основные проблемы организации деятельности хозяйственных судов. Разработаны конкретные предложения, направленные на развитие и совершенствование действующего и перспективного законодательства Украины в целях наиболее полного обеспечения оптимальной организации деятельности системы хозяйственных судов, судебного управления.

Обоснована необходимость сохранения порядка досудебного урегулирования хозяйственных споров и расширения категории споров, не требующих такого порядка. Предложено внедрить альтернативность права сторон на использование этого порядка при рассмотрении отдельных споров.

Сформулировано предложение о внесении изменений в Хозяйственный процессуальный кодекс, касающихся обязательности соблюдения апелляционного, а потом кассационного обжалования решения суда первой инстанции.

Впервые на основе обобщения законодательства проанализирован процесс объединения двух судебных систем -- общей и хозяйственной юрисдикций. Определены позитивные результаты такого объединения, в частности касающиеся объективного сближения процессуальных порядков.

Ключевые слова: судебная власть, хозяйственный суд, судебная система, хозяйственная юрисдикция, судебное управление, кассация, апелляция.

Prytyka D. Organizational-legal base of formation and activities of economic courts in Ukraine. -- Manuscript.

Thesis to obtain the honor of Doctor of science (law) with the speciality 12.00.10 -- judicial system; attorney office and lawyer office. Jaroslav Mudriy National Law Academy, Kharkiv, 2003.

The thesis is dedicated to the problems of organization of activities of the economic courts and their management. It investigates the methodological principles of judicial system and justice as well as trends in their development. With this aim the review of historical aspects of the appearance and the development of economic courts was made. The basic concepts and terms of judicial management was constructed together with the classification of its functions. A comparative legal analysis of the main aspects of organization of economic courts activities and judicial management of Continental and Anglo-Saxon legal systems was made. The problems of economic courts activities organization in the new social-economic situation in Ukraine were formulated. The precise propositions on the improvement of legislation that regulates the appropriate relations were work out.

Key words: judicial power, economic court, courts system, jurisdiction of economic courts, judicial management, reversal, appeal.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік АПрН України СЕМЧИК Віталій Іванович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, академік НАН України, академік АПрН України МАМУТОВ Валентин Карлович, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, директор;

доктор юридичних наук, професор ДАВИДЕНКО Леонід Михайлович, Національний університет внутрішніх справ України, провідний науковий співробітник;

доктор юридичних наук КОСЮТА Михайло Васильович, Одеська національна юридична академія, професор кафедри судових і правоохоронних органів.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 16 жовтня 2003 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Автореферат розісланий 12 вересня 2003 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Важливими передумовами становлення в Україні демократичної, соціальної, правової держави є забезпечення ефективного захисту прав людини і громадянина, насамперед судового, механізмів реалізації права людини на правосуддя, утвердження принципів соціально орієнтованої ринкової економіки, кардинальні зміни у механізмі забезпечення законності, правового контролю в господарській сфері. Це стосується насамперед засобів захисту прав суб'єктів господарської діяльності. Суспільству потрібен механізм, здатний забезпечувати законність і повагу до суб'єктивних прав, гарантувати правову захищеність суб'єктів господарської діяльності. У цьому механізмі судова діяльність посідає особливе місце, забезпечуючи перевірку судом законності й обґрунтованості правових актів органів державного управління.

Судова форма захисту є однією з гарантій прав і свобод громадянина, передбачених Конституцією України. Судовим органом, який повинен розв'язувати господарські спори між юридичними особами -- суб'єктами господарської діяльності, став господарський суд. Нова система судів формується за принципом територіальності та спеціалізації і є прогресивною формою організації судової системи. Адже спеціалізація судів створює необхідні передумови для рішучих перетворень у напрямі демократизації судової влади.

З метою поглиблення поділу влади і закріплення спеціалізації судової влади у 2001 р. Верховна Рада України прийняла низку законодавчих актів, що докорінно змінили систему судоустрою та процедуру провадження справ у судових органах. Арбітражні суди були перетворені на господарські, які є спеціалізованими у системі судів загальної юрисдикції, становлять єдину триланкову систему, що складається з місцевих господарських судів, апеляційних господарських судів та Вищого господарського суду України. З прийняттям у 2002 р. Закону України “Про судоустрій України” судова реформа дістала повноцінного правового закріплення.

Оцінюючи здійснені перетворення у судовій системі, можна стверджувати, що повнота реалізації конституційних принципів організації системи правосуддя та потенціалу започаткованих трансформацій судової системи визначальною мірою залежатиме від вибору процесуально-правових механізмів. В свою чергу, вибір таких механізмів зумовлюється особливостями моделі функціонування судової системи, що актуалізує наукове дослідження проблеми вироблення адекватної концепції та створення на її основі відповідної оптимальної моделі.

Актуальність теми зумовлена й тим, що практика застосування прийнятих законів визначила необхідність внесення до них певних корективів. Це стосується не лише базових для судової системи законів, а й таких вузькоспеціалізованих, як Господарський процесуальний кодекс. Адже спрямованість і зміст реформування процесуального законодавства повністю визначалися результатами протистояння прихильників діаметрально протилежних концепцій розбудови судової системи.

Отже, необхідність наукового осмислення процесу становлення і діяльності господарських судів та пов'язаних з цим питань управління зумовлена, з одного боку, практичними проблемами трансформації суспільства і судової гілки влади в цілому, функціонуванням системи господарських судів України зокрема, а з іншого -- теоретичними проблемами, пов'язаними з методологічним забезпеченням такої трансформації. Відтак перебіг судової реформи спричинив низку питань, зокрема щодо здійснення правосуддя у господарських відносинах.

Аналіз ступеня наукової розробки правових і організаційних засад становлення і діяльності господарських судів в Україні дає змогу визначити, з одного боку, сталу тенденцію до піднесення дослідницького інтересу до цих проблем, а з іншого -- висвітлення у численних публікаціях лише локальних аспектів діяльності господарських судів чи дотичних питань. Насамперед слід відзначити ті дослідження, які розглядають особливості функціонування судової влади в контексті аналізу принципу поділу державної влади на три гілки та принципу стримувань і противаг у реалізації влади, теорії і практики організації державного управління. Це праці класиків світової правової думки -- Ш.-Л. Монтеск'є, Г. Гегеля, Б. Чичеріна, сучасних вітчизняних дослідників -- В. Авер'янова, Т. Андрусяка, С. Василюка, В. Городовенка, Ю. Грошевого, Г. Ковальчука, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, Є. Кубка, І. Марочкіна, Є. Мартинчика, М. Наума, І. Панкевича, П. Рабіновича, В. Сіренка, О. Скрипнюка, В. Стефанюка, В. Селіванова, О. Скакун, В. Скоморохи, В. Тація, П. Чеберяка, В. Шаповала, Ю. Шевчука, Ю. Шемшученка, В. Шишкіна, Ф. Шульженка та російських учених-юристів -- С. Алексєєва, Н. Глазунової, В. Єршова, А. Ковальова, В. Козбаненка, М. Коротких, Ю. Северина, Ю. Тихомирова, В. Халіпова, Л. Явича, В. Яковлєва, а також зарубіжних авторів -- А. Барака, Ж.-Л. Бержеля, А. Шайо та ін.

У працях про правову природу господарських (арбітражних) судів містяться досить суперечливі думки щодо їх статусу, повноважень, функцій. Так, якщо С. Абрамов, М. Гершенов, М. Ліпецкер, В. Можейко, З. Шкундін вважали державний арбітраж особливим державним органом і не відносили його ні до судів, ні до адміністративних органів, то Т. Абова, І. Ананов, В. Афанас'єв, В. Власов, В. Гребенников, Р. Калістратова, А. Клейман, С. Кочекьян, П. Логвинов, М. Рейхель, С. Студенікін обстоювали думку про те, що арбітраж за своєю природою є органом державного управління адміністративного характеру. Як конституційну гарантію демократизації судової влади розглядають спеціалізовані суди М. Амельченко, В. Анохін, І. Бондаренко, М. Клеандров, В. Савицький, А. Цихоцький.

Наступним важливим напрямом дослідження проблеми є аналіз перебігу судово-правової реформи. Різні аспекти становлення незалежних судів в Україні та реформування господарського судочинства висвітлюються у працях А. Васильєва, В. Грошевого, Л. Давиденка, В. Маляренка, В. Мамутова, Б. Полякова, М. Руденка, В. Семчика, М. Тітова, С. Штогуна.

Повноцінний аналіз цих процесів можливий лише за умови застосування компаративного підходу, порівняння особливостей реформування судової системи у Російській Федерації, інших пострадянських країнах, з одного боку, і східно- та західноєвропейських -- з іншого. Саме такий аналіз здійснено в працях Є. Абросимової, А. Біднякова, І. Василенко, А. Воробйова, Н. Єлисеєва, М. Клеандрова, Н. Кострової, Г. Ласка, О. Петруніної, С. Проніна, М. Сироти, Я. Старцева, Т. Супатаєва, Є. Харитонова, В. Шишкіна.

Проблемі співвідношення цивільно-процесуальної та господарсько-процесуальної форм захисту прав та законних інтересів юридичних осіб -- суб'єктів господарської діяльності присвячено чимало праць українських і російських юристів --В. Блажеєва, В. Гапєєва, В. Жуйкова, В. Мусіна, М. Оніщука, С. Пелевіна, О. Сухорукова, Я. Федорова, Н. Чечиної, Д. Чечоти.

Принципи і форми діяльності господарського суду як нового інституту захисту прав та інтересів суб'єктів господарської діяльності всебічно висвітлені в дослідженнях Г. Атаманчука, М. Бялика, Г. Дроздова, Л. Картужанського, А. Козлова, В. Мамутова, Г. Петрова, І. Побірченка, Н. Саліщева, Б. Хангельдієва, Я. Штуліна.

Історії діяльності на території України господарських судів, зокрема комерційних, арбітражних, в різні історичні періоди присвячено чимало історико-правових досліджень українських і російських учених -- Є. Анісімова, І. Архипова, В. Балуха, М. Баришнікова, Л. Бекузарової, Д. Бешера, С. Васильєва, Ю. Веденєєва, Ю. Вовка, Ф. Вольфсона, В. Гончаренка, І. Гордона, М. Деппа, М. Єрошкіна, В. Землянської, В. Комарова, Т. Коржихіної, М. Криленка, В. Курицина, Е. Лортикяна, А. Максимовича, О. Мироненка, П. Музиченка, І. Побірченка, А. Невзорова, В. Радус-Зеньковича, М. Ривкіна, А. Рогожина, М. Руденка, В. Рум'янцева, В. Сердюка, Л. Снегірьова, В. Степанкова, А. Сурилова, Д. Сусла, О. Тимощука, Г. Тимченка, Б. Тищика, М. Ушакова, А. Фемеліді, Л. Фішмана, Г. Шершеневича.

Проблеми створення арбітражних судів та становлення органів господарської юрисдикції в Україні на сучасному етапі порушуються в працях В. Баранкова, Б. Бігуна, В. Комарова, О. Коцюби, І. Марочкіна, В. Погорілка, А. Селіванова, Н. Сібільова, В. Сташиса, В. Шелестова.

Особливостям діяльності господарських судів в умовах судово-правової реформи в Україні та інших пострадянських державах, питанням визначення кола окремих судових юрисдикцій, за якими мають створюватися ланки спеціалізованих судів, а також повноважень судів різних рівнів приділяється велика увага в дослідженнях В.Баранкова, В.Бойка, Є.Борисової, В.Бринцева, С.Васильєва, О.Вінника, В.Гергелійника, В.Єршова, О.Задорожного, В.Зайцевої, В.Ліпки, В.Медведчука, В.Никонова, В.Палій, І.Панової, А.Половникової, В.Радченка, М.Разинкової, В.Савицького, Г.Свердлика, О.Святоцького, І.Сєрової, В.Стефанюка, Е.Страунінга, Т.Супатаєва, М.Треушникова, П.Чеберяка, Я.Шевченко, М.Штефана, В.Щербини, В.Яковлєва, В.Яркова.

Окремі питання господарського процесу, зокрема його принципи, гарантії реалізації принципу законності, особливості розгляду господарських спорів, висвітлюються в працях М.Авдюкова, С.Амосова, А.Бикова, А.Боннер, Є.Веденєєва, А.Власова, І. Голованя, М.Гурвича, Р.Гусакяна, А.Добровольського, В.Долежана, М.Єлисєєва, П.Єлісейкіна, Г.Жиліна, Б.Завидова, В.Зайцевої, А.Клейнмана, К.Комісарова, О.Костенка, П.Крупка, П.Логинова, Г.Макаренка, Д.Миргородського, О.Немировської, Н.Нерсесова, А.Плешанова, В.Потапенка, В.Примака, В.Простової, І.Решетникової, В.Рясенцева, В.Семенова, А.Сивака, Т.Степанової, В.Тараненка, П.Трубникова, М.Тузова, С.Халатова, Ю.Чопка, М.Чунова, А.Шананіна, В.Шерстюка, К.Юдельсона, М.Юкова та інших учених.

Деякі питання судового управління як специфічного виду державного управління аналізуються у дослідженнях Є.Агеєвої, А.Альохіна, Н.Глазунової, В.Єгіазарова, А.Кожухова, В.Колпакова, М.Косюти, Е.Мурадяна, Д.Осборна, А.Пікулькіна, П.Пластрика, В.Тація, Д.Токарєва, Н.Федорова, В.Цвєткова, В.Чиркіна, Г.Щокіна. Функції управління та особливості їх реалізації у сфері судового управління висвітлено А.Агаповим, Г.Атаманчуком, Д.Бахрахом, І.Варламовою, Б.Габричидзе, Б.Єлисеєвим, Є.Глущенком, Л.Жиліною, Є.Захаровою, В.Козбаненком, Б.Лазарєвим, Л.Міцкевичем, Ю.Стариловим, Ю.Тихомировим, Ю.Тихонравовим, Г.Тумановим, Д.Фурсовим, Ю.Шемшученком.

Попри значну кількість праць, присвячених розвитку судової влади та господарських судів, в сучасній юридичній науці ще немає синтетичних досліджень концептуального характеру щодо судової системи в Україні в цілому та органів господарської юрисдикції зокрема. Здебільшого поза увагою дослідників залишаються питання системного характеру діяльності цих органів, трансформації їх функцій в ринкових умовах у контексті правової реформи та гуманізації права, вироблення прийнятної для України моделі функціонування судової системи. Це і зумовило вибір дисертантом теми дослідження, формування його мети і завдань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України (номер державної реєстрації РК 0101U001007). За участю дисертанта були підготовлені пропозиції щодо внесення змін до законів України “Про арбітражний суд”, “Про судоустрій”, Господарського процесуального кодексу України, нового Закону “Про судоустрій України”.

Зміст і основні положення дисертаційного дослідження відповідають основним завданням здійснення правової і адміністративної реформ в Україні. господарський суддя правовий економіка

Мета і завдання дослідження полягають у здійсненні комплексного правового аналізу функціонування системи господарських судів у контексті здійснюваної в Україні правової реформи та виробленні концепції оптимізації їх діяльності в умовах утвердження ринкової економіки, всебічної трансформації суспільства.

З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:

-- здійснити історіографічний аналіз досліджуваної проблеми з метою визначення прийнятних методологічних підходів до формування оптимальної моделі функціонування господарських судів в Україні, а також концептуальних засад їх організації і діяльності;

-- на основі історико-правового аналізу становлення і розвитку органів господарської юрисдикції в Україні на різних історичних етапах визначити перспективи їх трансформації у сучасних умовах;

-- проаналізувати діяльність спеціалізованих судів крізь призму реалізації конституційної гарантії демократизації судової влади;

-- визначити місце і роль господарських судів у судовій системі України;

-- визначити місце місцевих, апеляційних господарських судів та Вищого господарського суду України у системі судів загальної юрисдикції;

-- окреслити повноваження господарських судів усіх ланок, їх внутрішню структуру і взаємозв'язки всередині системи;

-- на основі порівняльного аналізу законодавства України та зарубіжних країн, що регулює відносини у сфері господарського судочинства, захисту економічних інтересів суб'єктів господарських правовідносин, визначити можливості адаптації норм зарубіжного законодавства до національного, накреслити тенденції розвитку законодавства у цій сфері;

-- здійснити науково обгрунтоване прогнозування розвитку законодавства, що регулює діяльність господарських судів в Україні, та виробити практичні рекомендації, пропозиції щодо його вдосконалення.

Об'єктом дослідження є процес нормативно-правового регулювання організації та діяльності господарських судів України та правові норми, що забезпечують управління ними.

Предметом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі організації та діяльності господарських судів України, становлення та розвитку системи господарського судочинства.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали як загальнонаукові, так і спеціальні наукові методи, найбільш ефективні для пізнання правової сфери, зокрема функціонування судової системи.

Застосування діалектичного методу дало можливість, по-перше, проаналізувати процес становлення господарських судів як складний динамічний процес, в якому завдяки виникненню і розв'язанню внутрішніх суперечностей здійснюється перехід до нового якісного стану судової системи; по-друге, значно глибше осягнути суть діяльності органів господарської юрисдикції, яка розглядається в органічному зв'язку з діяльністю інших гілок державної влади та їх органів.

Поєднання методів аналізу та синтезу зумовило двохаспектний розгляд проблем функціонування господарських судів в Україні. З одного боку, автор спирався на значний фактичний матеріал (діяльність господарських судів усіх ланок, проблеми галузевого управління), узагальнення та синтез якого дали можливість сформулювати теоретичні положення та висновки. З іншого боку, ретельно проаналізовані теоретичні моделі організації та правового забезпечення діяльності господарських, інших спеціалізованих судів, вироблені вітчизняною та зарубіжною наукою. Це зумовило виділення основних елементів цих теорій, обґрунтування висновків, які випливають з кожної моделі організації судової системи.

Застосування системного методу дало змогу проаналізувати розвиток господарських судів України як багатофакторної системи правових інститутів та органів, що утворюють ефективну сполучну конструкцію між державою і громадянським суспільством, правовою і економічною системами.

Використання структурно-функціонального методу зумовлене необхідністю виділити константні зв'язки між органами господарської юрисдикції, а також основні форми та рівні їх діяльності незалежно від того, в яких суспільно-історичних умовах вона здійснюється. Водночас характеристика структури системи господарської юрисдикції як взаємозв'язків між її окремими органами, а також між судовою владою в цілому та іншими елементами цієї системи зумовила аналіз місця та ролі складових системи господарської юрисдикції, необхідність вивчення їх функцій. Це, в свою чергу, дало змогу розглядати окремі правові інститути як такі, котрі завдяки цілому ряду функціональних повноважень у сфері господарського судочинства не лише входять до судової влади, а й відіграють у процесі її реалізації істотну роль, а також здійснити розмежування між окремими структурами судової влади.

Спеціальні наукові методи, використані дисертантом, також утворюють певну систему, і лише їх органічне використання дало змогу реалізувати такі настанови наукового дослідження, як повнота, конкретність, логічна несуперечливість та об'єктивність. Історичний метод пізнання правових явищ застосовувався при аналізі еволюції ролі, функцій, сутнісних ознак спеціалізованих судів, що діяли в Україні на різних історичних етапах, впливу суспільно-історичних процесів на зміни у законодавстві, при характеристиці генезису господарської юрисдикції.

Порівняльний метод дав змогу автору виділити загальні тенденції розвитку господарської юрисдикції у різних державах і правових системах та специфіку її реалізації за різних систем права. Це, в свою чергу, відкрило можливості трьох основних сфер дослідження: інститутів та основних органів у системі господарської юрисдикції у міжнародному масштабі; систем організації господарського судочинства у перехідних суспільствах; становлення системи господарських судів в Україні у контексті плюралізму концепцій щодо її організації, правових засад та повноважень.

Адекватне висвітлення сфер діяльності та ефективності органів господарської юрисдикції, оцінка ступеня результативності їх рішень стали можливі завдяки застосуванню в дослідженні конкретно-соціологічного аналізу. Останній уможливив зв'язок теоретичних проблем з практикою.

Положення та висновки дисертаційного дослідження ґрунтуються на аналізі як зарубіжної, так і вітчизняної нормативно-правової бази, зокрема принципів і норм Конституції України, Закону України “Про судоустрій України”, Цивільного і Господарського, Цивільного процесуального і Господарського процесуального кодексів, інших законів і підзаконних актів.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання. У дисертації здійснено комплексний аналіз етапів та особливостей становлення і правових засад діяльності господарських судів в Україні, на підставі чого вироблено цілісну концепцію оптимізації їх діяльності в ринкових умовах, трансформації суспільства та широкомасштабної правової реформи. У межах дослідження одержано результати, які мають наукову новизну.

1. Вперше здійснено комплексне дослідження розбудови в умовах судово-правової реформи в Україні організаційної та функціональної структури господарських судів як спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції. Доведено, що їх успішна діяльність вирішальною мірою залежить від ступеня розвитку в країні ринкових відносин, а останні, в свою чергу, зумовлені рівнем функціонування незалежних господарських судів.

2. Проаналізовано дореволюційне законодавство Російської імперії, яке ретельно регламентувало організацію та діяльність комерційних судів, на підставі чого зроблено висновок про те, що воно становило самостійну галузь права.

3. Доведено, що господарсько-судова форма захисту суб'єктивних прав, незважаючи на подібність із загальносудовою формою захисту цивільних прав, суттєво відрізняється від останньої: встановлена законом для господарського суду форма діяльності найбільш пристосована для розгляду і розв'язання господарських спорів, повною мірою враховує вплив господарського суду на економіку України, а передбачений законом порядок розгляду господарських спорів цілком забезпечує виконання завдань, поставлених перед господарськими судами. З огляду на нечіткість формулювання у Законі України “Про судоустрій України” правової природи господарського суду запропоновано доповнити закон спеціальною нормою з повною характеристикою судів загальної юрисдикції як елемента судоустрою та сутнісних особливостей спеціалізованих судів.

З урахуванням змін, що відбуваються, уточнено поняття господарських спорів як таких, що виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку із здійсненням ними їх прав і обов'язків у процесі господарської діяльності та мають високий рівень конфліктності інтересів і не отримали розв'язання у позасудових формах.

4. Обґрунтовано необхідність збереження порядку досудового врегулювання господарських спорів і розширення категорії спорів, що не потребують такого порядку. Водночас запропоновано запровадити альтернативність права сторін на використання цього порядку при розгляді окремих спорів (наприклад, за участю громадян-підприємців, деяких видів віндикаційних і негаторних позовів); скоротити (до 15 днів) і уніфікувати встановлені процесуальні строки розгляду претензій із внесенням відповідних змін до чинного законодавства.

5. На підставі нормативних вимог до системи доказів у господарському процесі сформульовані нові пропозиції щодо доповнення статті 32 ГПК України таким джерелом доказів, як показання свідків.

6. Запропоновано зміни до Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язковості додержання апеляційного, а потім касаційного оскарження рішення суду першої інстанції.

Аргументовано необхідність ввести до кодексу нові норми, що закріплюють принцип диспозитивності, й розкривають його зміст.

7. На основі узагальнення законодавства та аналізу процесу об'єднання відповідно до Конституції України двох розвинених національних судових систем (загальної і господарської юрисдикцій), визначено позитивні результати такого об'єднання, зокрема щодо об'єктивного наближення процесуальних порядків. На цій основі зроблено висновки про негативні наслідки надмірного ускладнення та розбалансування процедури касаційного перегляду судових рішень.

8. Обґрунтовано положення про те, що конституційне закріплення за спеціалізованими судами відносної самостійності має дістати реалізацію в законодавстві, а характер організаційно-функціональних зв'язків між Верховним Судом України та Вищим господарським судом України - сприяти забезпеченню стабільності рішень, прийнятих господарськими судами, та єдності судової системи у стратегічних питаннях правозастосування.

9. Доведено доцільність запровадження ревізії судових рішень замість повторної касації, оскільки донедавна ревізія (нагляд) традиційно для судочинства України належала до компетенції найвищого судового органу. На підставі цього вноситься пропозиція щодо доповнення системи стадій господарського процесу стадією ревізії, здійснення якої належатиме до виключної компетенції Верховного Суду України.

Вперше зроблено висновок, що Верховний Суд України має здійснювати щодо постанов Вищого господарського суду України не касаційні, а ревізійні повноваження, що фактично і передбачено Конституцією України.

Наведено аргументи щодо необхідності відмежування ревізійної інстанції від касаційної щодо спеціалізованих судів та розподілу цих двох судових функцій за різними судовими органами -- Верховним та вищими спеціалізованими судами України.

10. Зроблено висновок про оптимальний характер побудови системи судів господарської юрисдикції за умови наділення місцевих господарських судів компетенцією щодо розгляду справ по суті, апеляційних - виключно апеляційними повноваженнями та закріплення за Вищим господарським судом України статусу касаційної інстанції. Доведено, що така модель визначення правил підсудності та компетенції щодо перегляду судових рішень є як організаційно, так і функціонально найбільш досконалою, зрозумілою для всіх учасників господарських відносин та максимально забезпечує доступність правосуддя у господарських справах.

11. Визначено поняття та зміст судового управління як сукупності управлінських впливів, спрямованих на забезпечення високої ефективності діяльності судів, належне функціонування системи правосуддя. Виходячи із цього запропоновано замість поняття “судове управління” використовувати поняття “судове адміністрування”, що більш адекватно відображає правову природу цього явища.

12. На основі порівняльного аналізу функціонування систем управління в різних країнах, зокрема в США, обґрунтовано висновок про те, що питання управління судами безпосередньо пов'язані з такими важливими проблемами, як поділ влади та незалежність судової влади, а відсутність сучасної структури управління перетворює незалежність судів на формальну декларацію.

13. На основі запропонованого висновку визначено предмет судового адміністрування: організація діяльності судових органів; відбір суддів і народних засідателів; управління кадрами судових органів; перевірка організації роботи судових органів; вивчення й узагальнення судової практики; організація роботи з ведення судової статистики. Виходячи з цього обґрунтовано пропозицію про створення в Україні інституту судових адміністраторів, які мають управляти несудовими справами під керівництвом суддів і виконують такі функції: управління кадрами, фінансами, розподілом справ, інформацією, забезпечення приміщеннями, здійснення технологічного управління, організація зв'язків з державними установами, громадськістю, організація дослідницької та консультативної діяльності. Ці функції можуть виконувати територіальні управління Державної судової адміністрації, повноваження яких мають бути визначені Законом України “Про судоустрій України”.

14. Сформульована теза про те, що суди, зокрема господарські, є об'єктом управлінського впливу як з боку органів судового адміністрування, так і органів суддівського самоврядування, виконуючи низку управлінських функцій. Водночас господарські суди самі справляють управлінський вплив на економічні відносини, фактично виступаючи суб'єктами регулювання економічних процесів, приводячи поведінку суб'єктів господарської діяльності у відповідність до встановлених законодавством норм. Доведено, що в перспективі з нагромадженням та узагальненням досвіду здійснення управлінських функцій доцільне розширення функцій суддівського самоврядування.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки дисертаційного дослідження розвивають теорії прав людини, правосуддя, поділу влади, незалежності судової влади, судоустрою та судочинства. Положення дисертації можуть стати базою для визначення шляхів подальшого розвитку наукової думки в даній галузі. Запропоновано нові висновки та сформульовано ряд пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства та його гармонізації з міжнародно-правовими нормами, реформування правових засад судової системи, діяльності органів господарської юрисдикції, оптимізації їх функцій, які можуть бути використані для розробки законодавства України, що регулює господарські процесуальні відносини, питання організації та

діяльності судової влади, для подальшого аналізу проблем соціально-економічного розвитку і вироблення стратегії правового регулювання організації та діяльності господарських судів. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі (при викладанні таких навчальних курсів, як історія права, цивільне, підприємницьке, господарське право, цивільний процес, господарський процес, судоустрій і судочинство та ін.), органами господарської юрисдикції, судової адміністрації як рекомендації до аналізу та проблем розвитку судової влади.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана і обговорена у відділі проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження викладені в 41 опублікованій праці дисертанта, серед яких 2 монографії “Арбитражный суд: проблемы организации и деятельности” (К., 2000. - 16,8 д.а.), “Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення” (К., 2003. - 21,03 д.а.), 39 наукових статтях у фахових виданнях та наукових збірниках.

Результати досліджень дисертанта були використані при опрацюванні тексту розділу УІІІ Конституції України, учасником робочої групи з розробки якої був автор. У складі робочої групи Верховної Ради України автор брав участь у розробці Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд” від 21.06.01 № 2538 - ІІІ та “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21.06.01 № 2539 - ІІІ (чинний Господарський процесуальний кодекс України).

Автор як член Ради із проведення судово-правової реформи брав безпосередню участь у розробці Закону України “Про судоустрій України”, прийнятого Верховною Радою України 7 лютого 2002 року № 3018 - ІІІ.

Дисертант є членом Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (Указ Президента України “Про новий склад Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України” від 31 липня 1998 р. № 824/98).

Висновки і рекомендації дисертації використовуються у діяльності господарських судів України, зокрема з питань структури системи судів (запроваджена система апеляційного та касаційного перегляду рішень господарських судів), організації діяльності господарських судів та запровадження нових методів судового управління через судові адміністрації.

Результати дисертаційного дослідження доповідалися на всеукраїнських і міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, семінарах, “круглих столах”: всеукраїнському науково-практичному семінарі “Судово-правова реформа” (Харків, 1995); восьмій міжнародній судовій конференції “Суди вищої інстанції: питання судової незалежності” (Сан-Франциско, 2000); міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція” (Одеса, 2001); десятій всеукраїнській науково-практичній конференції “Стратегія економічного розвитку і арбітражний суд України: проблеми та перспективи” (Донецьк, 2000); міжнародному практичному семінарі “Система, охорона та захист інтелектуальної власності” (Київ, 2002); науковій конференції “Проблеми методології сучасного правознавства” (Харків, 2002); науково-практичній конференції “Проблеми розвитку системи перегляду судових рішень України” (Київ, 2003) та ін. Участь у конференціях відбувалася у формі доповідей, виступів, участі у роботі окремих секцій.

Окремі положення дисертації щодо вдосконалення системи діяльності господарських судів України застосовувалися в практичній діяльності автора на посаді Голови Вищого господарського суду України.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дисертаційного дослідження, мета та завдання роботи зумовили її логіку та структуру. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (683 найменування). Обсяг дисертації 409 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дисертаційної теми, показано ступінь її наукової розробки, розкрито основні методи дослідження, визначено її мету, завдання, предмет та об'єкт, а також наукову новизну, теоретичне і практичне значення, зв'язок дисертації з науковими програмами і темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи.

У першому розділі “Правова природа господарських судів та їх місце в судовій системі України” розкриваються загальнотеоретичні питання визначення правової природи та особливостей господарських судів, їх місця у судовій системі України.

У першому підрозділі “Теоретичні засади організації та діяльності господарських судів України” обґрунтовується юридичне визначення поняття судової влади і правосуддя, засад їх діяльності. Дисертант зазначає, що проблема захисту прав людини, механізмів його реалізації, забезпечення захисту, і насамперед судового, набула у суспільстві першочергового значення, стала предметом серйозних наукових досліджень. Особливе місце відводиться судовому захисту, ролі суду в розв'язанні спорів, що виникають між людиною та державою.

Конституцією України встановлено якісно нову організацію державної влади на основі її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Основний Закон продовжив розвиток державності, розпочатий Актом державної незалежності України, що замінив радянську організацію державної влади, яка не сприймала доктрини поділу влади. Усвідомлення того, що приєднатися до світової цивілізації можна, тільки і сприйнявши загальнолюдські цінності, однією з яких є правова держава з неодмінним поділом влади, зумовило необхідність відповісти на запитання, з яких елементів складається судова влада і як “вбудувати” її в систему сучасної державності України.

Попри те, що судова влада посідає особливе місце у системі поділу влади, в юридичній літературі немає єдиного поняття судової влади (лише у Концепції судово-правової реформи вперше було зроблено спробу визначити поняття судової влади як системи незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя). Дисертант поділяє думку про те, що сутністю судової влади є конституційно закріплена за нею компетенція щодо забезпечення захисту прав і свобод людини й громадянина, утвердження принципу верховенства права, зміцнення правового порядку в країні. Судова влада здійснюється шляхом вчинення правосуддя у формах конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального, господарського судочинства. Кожна з них має свою специфіку, передбачає особливий набір засобів та способів, процесуальних гарантій, матеріальну правову основу.

Автор на основі аналізу нормативно-правових актів обґрунтовує висновок про необхідність виокремлення системи господарських судів із системи судів загальної юрисдикції, збереження за ними певної автономії. Вищою інстанцією для господарських судів має бути Вищий господарський суд України.

Доводиться думка про те, що Верховний Суд України має бути не касаційною інстанцією, а здійснювати функцію ревізії. Останню нерідко замовчують або тлумачать як таку, що Конституцією взагалі скасована. Справді, прийнявши Конституцію, Україна відмовилася від функції нагляду і забрала її у прокуратури. Водночас спостерігається тенденція законодавчого посилення судового контролю за законністю. Осторонь цього процесу не повинні перебувати і самі судові рішення. Відповідна контрольна функція передбачена у статті 125 Конституції України. Інше питання -- межі контрольної функції (ревізії) Верховного Суду щодо рішень всіх судів загальної юрисдикції. Вочевидь ревізія має здійснюватися тільки з чітко визначених у законі підстав.

У дисертації відзначається, що практика застосування прийнятих законів показала необхідність внесення до них певних корективів. Це стосується не лише базових для судової системи законів, а й таких вузькоспеціалізованих, як Господарський процесуальний кодекс.

У другому підрозділі “Спеціалізовані суди як конституційна гарантія демократизації судової влади” розкривається сутність принципів спеціалізації та територіальності, за якими побудована система господарських судів в Україні, з'ясовується роль господарських судів у демократизації судової влади.

Автор доводить, що створення спеціалізованих судів на чолі з вищими спеціалізованими судами відповідно до Конституції України мало певні підстави. Законодавством врахований як міжнародний досвід щодо децентралізації судової влади (створення у Німеччині, Франції, Польщі, інших державах окремих спеціалізованих судів з різних судових юрисдикцій, в тому числі на рівні вищих судових інстанцій, існування у США Верховного суду із суттєво обмеженою судовою компетенцією), а також багаторічний досвід країн СНД і України щодо відокремлення від судів загальної юрисдикції самостійної гілки судової влади -- господарських (комерційних, арбітражних) судів.

Спеціалізовані суди мають самостійно і в повному обсязі виконувати функцію судової влади у межах визначеної для них судової юрисдикції і утворювати ланку судів першої (місцеві суди), апеляційної (апеляційні суди) і вищої (Вищий господарський суд України) інстанцій. Судова реформа і незалежність господарського суду покликані гарантувати вільну ініціативу і свободу підприємництва, мінімальне державне втручання в економічні процеси, обмеження монополізму і заохочення конкуренції, захист інтересів споживача, сприяння іноземним інвестиціям.

Обґрунтовано висновок про те, що спеціалізованими судами є суди окремих судових юрисдикцій з особливостями основ судочинства і вимог до суддів щодо стажу, віку і фахового рівня, в тому числі з питань юрисдикції цих судів. Господарські суди посідають особливе місце серед спеціалізованих судів, зумовлене різними чинниками.

З метою дослідження правової природи господарського суду як особливого правового явища автор аналізує не тільки його завдання, а й глибинні процеси, що має важливе теоретичне значення. Дискусія щодо сутності господарського суду дає підстави стверджувати, що після проведення судово-правової реформи він набув остаточних рис органу судової влади. Зарубіжний досвід переконує в обґрунтованості такої думки. У Франції, Німеччині та деяких інших європейських країнах ефективно діють комерційні, економічні суди, тобто децентралізовані структури судової влади. Робиться висновок про те, що в Україні є сприятливі умови для введення саме європейської моделі судоустрою. При цьому робиться наголос на необхідності розмежування компетенції між ланками судової влади.

На думку дисертанта, зміна правової природи юрисдикційного органу, чиєю прерогативою є розв'язання господарських спорів, була зумовлена не тільки потребами переходу до ринкової економіки, а й завданнями побудови правової держави. Розгляд конфліктів у сфері господарювання саме інститутом судової влади однаковою мірою спричинявся як економічними інтересами, так і інтересами зміцнення режиму законності.

У дисертації детально проаналізовано наслідки об'єднання двох різнорідних судових систем -- загальних і господарських судів. Під різними назвами вони пройшли тривалий шлях самостійного функціонування. Було вироблено систему тільки їм властивих організаційно-правових форм і атрибутів відправлення правосуддя. За цей період інститут господарського суду і судово-господарське провадження набули рис, оптимальних для розв'язання конфліктних господарських ситуацій.

Автор обґрунтовує тезу про те, що об'єднання загальних і господарських судів можливе за умови збереження незалежності господарських судів у системі судів загальної юрисдикції, що закріплено у Конституції України. Системи загальних і господарських судів функціонально відрегульовані, вони пройшли тривалий шлях апробації.

У третьому підрозділі “Місце і роль господарських судів у судовій системі України” основна увага дисертанта зосереджена на питаннях визначення місця господарських судів у судовій системі. Відправною при цьому є теза про те, що господарський суд наділений усіма повноваженнями й атрибутами незалежної і самостійної галузі судової влади. Ця самостійність зумовлена низкою чинників: а) специфікою предмета діяльності -- розгляду господарських суперечок; б) особливістю кола суб'єктів як учасників господарського процесу -- підприємств, організацій -- юридичних осіб; суб'єктів підприємницької діяльності; в) особливістю господарського процесу, що відрізняється оперативністю, відсутністю твердої регламентації процедури розгляду спорів тощо.

При визначенні місця господарських судів у судовій системі автор аналізує ознаки, що відрізняють господарські суди від інших судових органів, органів влади та управління. Для відмежування господарського судочинства від інших видів захисту цивільних прав виокремлюються його специфічні риси, завдяки яким воно стає особливим видом державної діяльності й особливим видом застосування права. Звертаючись до форм діяльності суду загальної юрисдикції й господарського суду, автор зазначає, що вони відрізняються за суб'єктами, уповноваженими законом на здійснення функції захисту цивільних прав, а також специфікою цивільно-правових і господарсько-правових спорів. Господарсько-судова форма захисту суб'єктивних прав найбільш пристосована для розв'язання господарських спорів, здійснення впливу на економіку України. Наводяться й інші аргументи на користь розмежування господарських судів із судами загальної юрисдикції.

Автор доводить необхідність розглядати господарський суд як спеціалізований судовий орган, що склався у певних історичних умовах, виконує специфічні завдання і використовує для цього специфічні методи. Навіть розгляд спорів має специфіку щодо різних категорій справ. Водночас те, що правозастосовча діяльність є основною для загального й господарського судів, засвідчує: господарські суди є повноцінними судовими органами. Оскільки господарський суд в Україні має свою специфіку, некоректно вести мову про повне злиття господарських судів із загальними.

Дисертант робить висновок про інститут спеціалізованих судів як судів окремих судових юрисдикцій, що здійснюють правосуддя на основі норм, які відрізняються від загальних норм цивільного процесуального кодексу особливостями, притаманними лише окремим категоріям справ.

У четвертому підрозділі “Захист економічних прав та інтересів суб'єктів господарської діяльності і держави -- функція господарських судів України” детально аналізується одна з основних функцій господарських судів, -- захист економічних прав та інтересів юридичних осіб і держави. У дисертації зазначається, що чинне законодавство не містить їх переліку. Тому вирішується комплекс завдань -- виокремлення головних і другорядних функцій, їх детальне дослідження. Основна функція будь-якого суду -- здійснення правосуддя, інші функції є похідними від неї.

Господарський суд створений як незалежний орган з розгляду всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними й іншими органами. Основним його завданням як спеціалізованого суду є захист економічних прав та інтересів учасників господарських відносин, сприяння зміцненню законності у цій сфері. З огляду на те, що господарський суд покликаний розглядати господарські спори й у законодавстві це поняття не закріплене, дисертант пропонує таке визначення: це спори, що виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку із здійсненням ними їхніх прав та обов'язків у процесі господарської діяльності.

Робиться висновок про те, що з прийняттям Закону України “Про судоустрій України” виникли питання, що потребують свого вирішення, зокрема визначення поняття “суди загальної юрисдикції”. У зв'язку з цим обґрунтовується необхідність Закон “Про судоустрій України” доповнити спеціальною нормою, де містилася б характеристика судів загальної юрисдикції як елементу судоустрою.

Статтею 2 Закону України “Про арбітражний суд” передбачалося надання Вищому арбітражному суду України права законодавчої ініціативи, що сприяло розвитку самостійності та нормотворчої спрямованості в його діяльності. Саме господарські суди мають багатий досвід, узагальнені дані, матеріали про практику застосування законів та інших нормативних актів. Усе це могло б використовуватися для науково-правової експертизи законопроектів, ініціативної постановки питань щодо вдосконалення законодавства. Однак Конституцією України ні Верховний Суд України, ні Вищий господарський суд України не наділені правом законодавчої ініціативи. Тому в дисертації пропонується повернути право законодавчої ініціативи вищим органам судової влади. Автор доводить, що важливою є і попереджувальна функція господарського суду, адже його завданням є не тільки розв'язання господарського спору, а й виявлення чинників його виникнення. Дані положення проілюстровано аналізом судової практики і судової статистики.