Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК - 341.171

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами

Муравйов Віктор Іванович

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України Денисов Володимир Наумович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародного права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Опришко Віталій Федорович, Київський національний економічний університет, декан юридичного факультету;

- доктор юридичних наук, професор Висоцький Олександр Федорович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник відділу міжнародного права;

- доктор юридичних наук, професор Баймуратов Михайло Олександрович, Одеська національна юридична академія, проректор з наукової роботи.

Провідна установа - Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого Міністерства освіти та науки України, м. Харків.

Захист відбудеться "23" червня 2003 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул. Володимирська 58, к. 10.

Автореферат розіслано "23" травня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Бурлай Є.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Протягом кількох десятиліть суспільні відносини у світі розвиваються під впливом інтеграційних процесів, які фактично охопили всі регіони земної кулі. Постійно збільшується кількість міжнародних організацій, що створюються для їх управління. Але тільки Європейський Союз (Євросоюз) досяг такого ступеня інтеграції, коли країни-члени вже тривалий час здійснюють спільну економічну політику і пов'язують подальший розвиток об'єднання з організацією спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також співпрацею у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах. Одним з визначальних факторів, що надає стабільності функціонуванню і розвитку Євросоюзу, є його правова організація, що становить якісно нову форму перш за все економічної інтеграції держав, за рівнем якої у світі їй немає аналогів. Це новий правовий порядок, що відрізняється як від міжнародного правопорядку, так й від внутрішнього правопорядку держав. Він є синтезом взаємодії відповідних норм міжнародного права, правових приписів та юриспруденції Євросоюзу.

Зазначений правопорядок Євросоюзу створює так званий "спільний доробок" (acquis communautaire), що регулює головним чином економічну сферу інтеграційної діяльності об'єднання. Концепція "спільного доробку", будучи важливим чинником європейської інтеграції, має як внутрішній, так і зовнішній аспекти. Їй належить роль не тільки правового стрижня європейської економічної інтеграції, але й створення правової основи, на якій регулюються відносини Євросоюзу з іншими суб'єктами міжнародного права, насамперед з так званими третіми країнами, до яких відноситься й Україна. Хоча політичний компонент також поступово стає важливою складовою відносин Євросоюзу з третіми країнами, їх основу продовжують складати відносини в економічній сфері. Особливістю відносин з третіми країнами є сприйняття ними права Євросоюзу, що сприяє залученню останніх до процесів європейської інтеграції. Це здійснюється на основі встановлення договірних відносин з Євросоюзом, які створюють відповідні правові форми інтеграції з ним. Україна зацікавлена в розвитку договірних відносин з Євросоюзом, що є єдиним шляхом до співробітництва з цим об'єднанням, яке бурхливо розвивається на багаторівневій основі, аж до вступу до нього нових членів.

Отже, дослідження ролі та місця правопорядку Євросоюзу в регулюванні економічних відносин з третіми країнами є важливим як для вітчизняної правової науки, так і міжнародно-правової практики України. Центральними тут є визначення природи та змісту організаційно-правових засад європейських інтеграційних організацій, що складають Євросоюз, та з'ясування специфіки встановлення та функціонування договірних відносин різного рівня з третіми країнами. На цьому шляху існує чимало труднощів і перешкод правового характеру, які також мають бути з'ясовані. Дослідження природи та особливостей правового регулювання інтеграційних процесів в Євросоюзі важливо перш за все для визначення оптимальних правових форм та механізмів інтеграції України у Євросоюз.

Українська наука міжнародного права лише з середини 90-х років минулого століття стала досліджувати правові проблеми, пов'язані з функціонуванням європейських організацій, в тому числі Євросоюзу. Щодо останнього вивчалися окремі питання наднаціональності в праві Європейського співтовариства (ЄС), співвідношення права європейських інтеграційних організацій та національного права країн-членів, правового регулювання зовнішніх зносин ЄС, гармонізації національного законодавства третіх країн з правом Євросоюзу, в тому числі законодавства України тощо.

Українські вчені досліджували теоретичні проблеми сучасного розвитку міжнародного права та управління міжнародними економічними відносинами. Це праці В.Н. Денисова, М.В. Буроменського, О.Ф. Висоцького, В.І. Євінтова, В.Ф. Опришка, М.О. Баймуратова, Л.Д. Тимченка, К.К. Сандровського, В.А. Василенка, А.З. Георгіци, В.І. Кисіля, А.С. Довгерта, Н.Р. Малишевої, В.Г. Буткевича, С.В. Шевчука, Г.Є. Бувайлика, А.С. Філіпенка, О.І. Шниркова. Результати їх досліджень дають можливість отримати більш чітке уявлення про особливості правового регулювання світових економічних процесів і місце в них європейської економічної інтеграції.

Серед літературних джерел, в яких опрацьовувались правові проблеми діяльності європейських інтеграційних організацій, треба виділити роботи В.Н. Денисова, В.Ф. Опришка, А.В. Омельченка, А.С. Фастовця, М.М. Микієвича, Р.А. Петрова, Ю.В. Зайчука. Праці українських авторів, присвячені правовим питанням діяльності європейських інтеграційних організацій, є грунтовними дослідженнями, які включають пропозиції, зокрема, щодо можливих шляхів реформування українського законодавства з урахуванням досвіду країн-членів Євросоюзу.

Проте, питання ролі та місця права Євросоюзу в правовому регулюванні економічних відносин з третіми країнами лише частково висвітлювались в українській літературі з міжнародного права та права європейських інтеграційних організацій. Відсутні й праці, присвячені дослідженню правових засад регулювання економічного співробітництва Євросоюзу з країнами-нечленами. Залишилася поза межами досліджень українських вчених й важлива проблема впливу права Євросоюзу на внутрішнє право третіх країн, в тому числі на право України.

Серед зарубіжних фахівців правом Євросоюзу, включаючи відносини з третіми країнами, тією чи іншою мірою займалися такі вчені, як Г. Берман, Н. Блокер, І. Бридж, Ж. Булюї, Д. Ваєт, М. Вестлейк, Т. Гартлі, П. Гей, Д. Генрі, Г-Н. Геренфельдт, Е. Де Смітер, А. Еванс, Г. Єніке, І. Зайдль-Гогенвельдерн, Г. Іпсен, Г. Ісаак, В. Кернз, Ф. Карді, Н. Каталано, П. Кептейн, М. Кремона, Д. Лазок, К. Ленартс, Ж-В. Луї, Д. Макголдрик, Д. Маклеод, М. Маресо, Д. О'Кіф, Ж. Рідо, А. Розас, Є. Серекс, Ж-Л. Сорон, П. Пескатор, А. Татам, А. Тот, Ж. Тускоз, Е. Фелкер, А. Фердрос, П. Фішер, Р. Фолсом, С. Хайет, Г. Шлогауер, О. Шпірман, Ж. Штайнер.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках проекту комплексної програми науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розробка міжнародно-правових, політичних і економічних основ Української Держави" - №97128 і планового дослідження Інституту міжнародних відносин "Міжнародно-правові основи зміцнення державності України" - №97132.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є виявлення інтеграційного потенціалу права Євросоюзу та визначення правових інструментів, за допомогою яких інтеграційні процеси поширюються на треті країни. Особливе значення надано використанню права Євросоюзу з метою з'ясування умов для поступової інтеграції України у європейські співтовариства та Євросоюз, визначенню способів впливу права європейських інтеграційних організацій на правову систему України і вірогідних наслідків цього впливу. Йдеться про дослідження права Євросоюзу в динаміці через відхід від традиційного статичного підходу до його розуміння і зосередження головної уваги на виявленні специфіки установчих договорів, визначенні характеру інституційних механізмів європейських співтовариств та Євросоюзу, аналізі міжнародних угод, укладених європейськими співтовариствами з країнами-нечленами та міжнародними організаціями, встановленні інших форм зовнішніх зносин європейських інтеграційних організацій. Це дозволило звернутися до вивчення конкретного інтеграційного потенціалу тієї чи іншої форми правового регулювання економічного співробітництва європейських інтеграційних організацій з країнами-нечленами та виявити можливості більш ефективного використання цих правових форм із зазначеними країнами. Вони є принципово важливими для розбудови стосунків України з Євросоюзом, здійснення послідовної реалізацію стратегії України у цій сфері, визначення змісту правових понять, які характеризують цей інтеграційний процес та окремі його етапи. Все це може сприяти випередженню у реалізації інтеграційних прагнень України, подоланню занадто обережного та упередженого в ряді випадків ставлення до них з боку Євросоюзу та окремих країн-членів.

Завдання, які поставлені в ході проведеного дослідження, полягають у наступному:

вивчити соціально-економічні та політико-правові передумови появи європейських інтеграційних організацій, що обумовили особливості створення і функціонування правового порядку Євросоюзу;

показати місце правового порядку Євросоюзу в світовій інституційній системі міжнародних економічних об'єднань;

розглянути основні доктрини, що характеризують особливості правової природи Євросоюзу як інституційного утворення sui generis;

виявити особливості правового порядку Євросоюзу порівняно з іншими міжнародними інституційними структурами;

охарактеризувати організаційно-правові механізми регулювання процесів європейської інтеграції;

визначити специфіку питання взаємодії права Євросоюзу як своєрідної правової системи з міжнародним правом та внутрішнім правом країн-членів;

дати характеристику правовому регулюванню зовнішніх зносин Євросоюзу з третіми країнами та виявити їх особливості;

дослідити способи впливу права Євросоюзу на внутрішні правопорядки третіх країн, в тому числі на правовий порядок України;

показати правові підстави екстратериторіального застосування права Євросоюзу та його наслідки для третіх країн;

розглянути методи гармонізації внутрішнього права третіх країн з правом Євросоюзу;

дати характеристику організаційно-правовим засадам взаємодії права Євросоюзу з правом України;

дати аналіз правових засобів гармонізації законодавства України з правом Євросоюзу;

обґрунтувати методологію щодо приведення внутрішнього права України у відповідність з нормами права Євросоюзу.

Об'єктом дисертаційного дослідження є правовий порядок Євросоюзу у світлі встановлення і розвитку економічного співробітництва його з третіми країнами.

Предметом дослідження є установчі договори Євросоюзу, акти його інститутів з економічних питань, інтеграційні угоди з третіми країнами.

Методи дослідження. Дослідження побудоване на використанні широкого спектру методів та підходів для вивчення проблем правового регулювання економічного співробітництва між Євросоюзом та третіми країнами. При обґрунтуванні теоретичних висновків дисертації здобувач керувався положеннями загальної теорії права і теорії та практики міжнародного права. При встановленні основних етапів розвитку європейських інтеграційних організацій в основу покладено історичний підхід. Аналіз правових актів, які регулюють відносини в межах Європейського Союзу та економічне співробітництво європейських інтеграційних організацій з третіми країнами, базувався на широкому використанні формально-юридичного методу. Застосування порівняльного методу дало змогу звернутися до визначення особливостей правової природи європейських інтеграційних організацій. В процесі розробки пропозицій щодо вдосконалення співпраці України та Євросоюзу використовувався й метод прогнозування. У роботі використовувались й інші спеціальні методи пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів. Проведене дослідження дозволило одержати такі результати:

1. Визначено особливості правової природи Європейського Союзу та європейських співтовариств, що поєднують риси, притаманні державоподібним об'єднанням та міжурядовим організаціям.

2. Основу Євросоюзу складає Європейське співтовариство (ЄС), що регулює співробітництво країн-членів у економічній сфері, і воно доповнюється механізмами здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ), а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах (СОППКС), встановлених в Договорі про Євросоюз.

3. Правовий порядок Євросоюзу сформувався шляхом поєднання міжнародного права з власним правом об'єднання і складається з об'єднаних в інститути та галузі правових норм, що містяться в установчих договорах про створення Євросоюзу та європейських співтовариств, міжнародних угодах європейських співтовариств, норм, створених інститутами європейських інтеграційних організацій.

4. Право Євросоюзу має пріоритет по відношенню до внутрішнього права країн-членів, а певні його норми мають пряму дію у внутрішніх правопорядках цих країн, що надає праву Євросоюзу особливий характер і відрізняє його як від міжнародного права, так й від внутрішнього права держав.

5. Визначено поняття "спільного доробку" Євросоюзу як сукупності закріплених в установчих договорах та актах європейських інтеграційних організацій правових норм, судових рішень, політичних декларацій, міжнародних угод європейських співтовариств, що є правовим стрижнем європейської інтеграції, правовою основою відносин європейських інтеграційних організацій з третіми країнами та іншими суб'єктами міжнародного права.

6. У сфері зовнішніх зносин лише європейські співтовариства, а не Євросоюз наділені компетенцією укладати міжнародні угоди з іншими суб'єктами міжнародного права. Компетенція може бути виключною, коли європейські співтовариства виступають від імені країн-членів при укладанні міжнародних угод, та спільною з країнами-членами, коли міжнародні угоди укладаються європейськими інтеграційними організаціями разом з країнами-членами.

7. Правове регулювання економічних відносин Євросоюзу з третіми країнами базується на поширенні дії положень права Євросоюзу на країни, з якими європейські інтеграційні організації мають договірні відносини, залучаючи тим самим їх до різних ступенів європейської інтеграції.

8. Зроблено висновок про те, що основу правових норм, за допомогою яких забезпечується вплив права Євросоюзу на правові порядки третіх країн, складає "спільний доробок" Євросоюзу та європейських співтовариств, складовими якого є міжнародні угоди ЄС, заходи екстратериторіальної дії, гармонізація законодавства третіх країн з правом Євросоюзу. Використання усіх цих засобів впливу права Євросоюзу на правопорядки третіх країн сприяє їхньому залученню до процесів європейської інтеграції шляхом поширення правових засад функціонування спільного ринку на ці країни.

9. Розроблена класифікація міжнародних угод ЄС, згідно з якою залежно від сфер співпраці, передбачених їх положеннями, ці угоди можна поділити на: угоди про економічну співпрацю, торговельні угоди, угоди про торгівлю та співробітництво, угоди про партнерство та співробітництво, угоди про асоціацію.

10. При укладанні міжнародних угод з третіми країнами ЄС широко використовує практику включення до цих угод положень, аналогічних тим, що містяться в установчому договорі або актах інститутів ЄС. Цим створюються правові підстави для засвоєння встановлених у міжнародних угодах положень права Євросоюзу у внутрішні правопорядки третіх країн. Акти органів співробітництва, створені в рамках угод про економічну співпрацю між ЄС та третіми країнами, можуть також включати положення установчого договору та актів інститутів Європейського співтовариства або відсилати до таких положень.

11. Новим явищем, характерним для ЄС, є ухвалення його інститутами актів, адресованих юридичним особам третіх країн (так звана екстратериторіальна дія ). Така практика, яка також є характерною для ряду країн, зокрема США та ФРН, і це може створити небезпеку ерозії міжнародного права в цілому, оскільки вона має на меті нав'язати іншим суб'єктам міжнародного права такий режим співробітництва, який при певних обставинах може позбавити їх засобів ефективного захисту своїх інтересів.

12. Основними сферами гармонізації права в межах Євросоюзу є функціонування внутрішнього ринку та співробітництво у галузі охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах, а її способами є взаємне визнання країнами-членами Євросоюзу чинних національних стандартів, імплементація у внутрішнє право положень директив, рамкових рішень та конвенцій, застосування єдиних стандартів, розроблених органами ЄС з стандартизації.

13. Міжнародні угоди ЄС про партнерство і співробітництво та асоціацію можуть включати положення про гармонізацію відповідного законодавства країн-не членів з правом Євросоюзу, а основними способами гармонізації є приєднання до угод, сторонами яких є країни-члени Євросоюзу, ухвалення нормативних актів, положення яких відповідають нормам права європейських інтеграційних організацій, взаємне визнання чинних в країнах-учасницях угод відповідних стандартів.

14. Процес поглиблення партнерських стосунків між Україною та європейськими інтеграційними організаціями призвів до розширення правової основи співробітництва сторін, яка зараз вже вийшла за межі, окреслені Угодою про партнерство та співробітництво (УПС), і поширилась на сфери спільної зовнішньої політики та політики безпеки, співробітництва в галузі охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах, і все це вже вимагає укладання нової угоди між Україною та Євросоюзом, якою має стати угода про асоціацію.

15. Обгрунтовано положення про те, що включення до УПС положень про торгівлю та орієнтація сторін щодо створення режиму захисту прав інтелектуальної власності на Угоду про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), а щодо регулювання надання послуг - на Генеральну угоду з торгівлі послугами (ГАТС), може сприяти поступовому схваленню основних засад ГАТТ/СОТ, і це може створити необхідні передумови для скорішого вступу України до СОТ і початку переговорів з ЄС про створення з ним зони вільної торгівлі.

16. Правове регулювання інтеграційних процесів в Євросоюзі може бути певною парадигмою для інших регіональних інтеграційних об'єднань.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації визначено коло правових проблем, пов'язаних з поглибленням співпраці між Україною та Євросоюзом, і розроблені пропозиції, які можуть допомогти виробленню біль чіткої позиції та конкретизації політики України щодо Євросоюзу та сприяти діяльності зовнішньополітичних органів України у стосунках з європейськими організаціями.

Теоретичне значення одержаних результатів насамперед полягає в тому, що положення та висновки дисертаційного дослідження можуть сприяти подальшій розробці у вітчизняній науці міжнародного права теорії та практики права Європейського Союзу, зокрема гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу та визначенню ролі і місця Євросоюзу в правовому регулюванні економічного співробітництва з третіми країнами. Вони можуть бути також використані для підготовки та перепідготовки фахівців, що займаються питаннями гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу, написанню курсів та спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів, а також підручників і навчальних посібників з міжнародного права та права Європейського Союзу.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в: монографії "Правові засади регулювання економічного співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами" (Київ, 2002); наукових статтях та інших публікаціях; виступах на наукових конференціях і семінарах - Міжнародній науково-практичній конференції "Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики" (Київ, жовтень 1995), Міжнародному семінарі "Угода про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом та Україною: питання правового забезпечення договірних зобов'язань та зближення законодавства ЄС та України" (Київ, лютий 1998), Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом" (Київ, жовтень 1998), Методологічному семінарі "Зовнішньополітична діяльність України та її правове забезпечення" (Київ, лютий 2000 ), Міжнародній конференції "Освіта та підвищення кваліфікації у сфері європейського права" (Київ, травень 2001), Міжнародному семінарі "Проблеми та методологія правової гармонізації" (Київ, січень 2003).

Основні положення дисертації викладались автором під час наукових стажувань у Лондонському університеті (Велика Британія, 1993, 2000 та 2003), штаб-квартирі Євросоюзу (Бельгія, 2000), Вільному університеті м. Брюсселя (Бельгія, 2000), Інституті конституційної та правової політики (Угорщина, 2000).

Результати дослідження використовувалися здобувачем при читанні лекцій і проведенні семінарських занять з навчальних курсів та спецкурсів "Міжнародне публічне право", "Право Європейського Союзу", "Вступ до права Європейського Союзу", "Інституційне право Європейського Союзу", "Економічне право Європейського Союзу", "Право зовнішніх зносин Європейського Союзу" в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, "Міжнародне економічне право" в Академії державного управління та місцевого самоврядування (1994-1995), при читанні циклів лекцій в Мінесотському університеті (США, 1989), Інституті міжнародних відносин Каїрського університету (Єгипет, 1990), Центрально-європейському університеті (Угорщина, 1995, 1996, 1997, 1998, 2000), Ніццькому університеті Софія-Акрополіс (Франція, 1997), університеті м. Халл (Велика Британія, 1997), в рамках програми з міжнародного торговельного права Інституту європейських студій Туринського університету (Італія, 1997), Паризькому університеті Пантеон-Альзас (Франція, 2001).

Положення дисертаційного дослідження були враховані при внесенні змін Верховною Радою України до Проекту Закону України "Про концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" 2003 р., при підготовці проекту Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу 2003 р.

Основні положення дисертаційного дослідження увійшли у написані здобувачем відповідні розділи до таких підручників та навчальних посібників: "Международные организации-специфические субъекты международного права" (Київ, 1990), "Міжнародні економічні відносини: Система регулювання міжнародних економічних відносин" (Київ, 1994) (у співавторстві - самостійно - 40 с.), "Правове регулювання іноземних інвестицій" (Київ, 1999) (у співавторстві - самостійно - 33 с.), "Міжнародне публічне право" (Київ, 2000) (у співавторстві - самостійно - 59 с.).

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Траса Шевченка.

Структура та обсяг дослідження. Дисертаційна робота загальним обсягом 451 сторінка складається з вступу, семи розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел (503 найменування).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, показаний зв'язок з науковими програмами, планами та темами Інституту, охарактеризований загальний стан дослідження в літературі, визначена мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульована наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію, структуру і обсяг, характер публікацій, практичне впровадження результатів дослідження.

У першому розділі дисертації "Європейська модель регулювання інтеграційних процесів як новий феномен правової співпраці держав" аналізуються економічні та політико-правові передумови створення європейських співтовариств та Європейського Союзу, визначається місце європейських інтеграційних організацій у світовій системі міжнародних об'єднань держав.

Виникнення європейських співтовариств та Європейського Союзу було обумовлено насамперед поглибленням інтернаціоналізації міжнародних економічних відносин, пов'язаних з розвитком науки і техніки, монополізацією виробництва, необхідністю лібералізації торговельних відносин між європейськими державами, подоланням наслідків для європейських виробників звуження господарської території після утворення соціалістичного табору та розпаду колоніальної системи. Спільними зусиллями було легше відбудовувати зруйноване Другою світовою війною господарство. Виходячи з цього, країни Західної Європи вжили заходів щодо створення спільного ринку шляхом об'єднання своїх національних ринків в рамках створених ними інтеграційних організацій у формі європейських співтовариств. Способи правового регулювання економічної інтеграції на спільному ринку були визначені в договорах країн-учасниць європейських співтовариств, забезпечення яких здійснювалося створеними в їх рамках інститутами наднаціонального характеру.

Серед важливих політичних чинників, що сприяли створенню наддержавних європейських співтовариств, можна назвати такі: фінансову допомогу європейській інтеграції з боку США, пан-європейський рух за створення Сполучених Штатів Європи, який знайшов підтримку у таких впливових західноєвропейських політиків як У. Черчіль, Р. Шуман, зацікавленість Франції та країн Бенелюксу, що мало забезпечити мирний розвиток європейських країн-учасниць цих об'єднань і Європи в цілому.

В процесі економічної інтеграції виникли дві форми їх організації: інтеграційні об'єднання у відповідних секторах економіки та загальне інтеграційне об'єднання, яке уособлювало в собі практично всі сектори національних економік відповідних європейських країн.

Європейське співтовариство широко використовує як традиційні, так і специфічні форми правового регулювання міжнародних економічних відносин. Як суб'єкт міжнародного права ЄС може укладати міжнародні угоди як самостійно від імені країн-членів, так і спільно з ними. ЄС використовує власні форми реалізації права посольства, а саме: акредитацію при штаб-квартирі Євросоюзу дипломатичних місій третіх країн; відкриття дипломатичних представництв Євросоюзу за кордоном; членство у міжнародних організаціях (СОТ, ФАО, ЄБРР) тощо. Зважаючи на це, виникає питання, чи є європейські співтовариства та Євросоюз традиційними міжурядовими організаціями, чи специфічними міждержавними об'єднаннями? СОТ, наприклад, фактично визнала за ЄС характер особливого суб'єкта міжнародного права, інші міжнародні органи та організації розглядають ЄС регіональною організацією економічної інтеграції. У зв'язку з цим в дисертації на основі порівняльного аналізу визначено складові, що характеризують міжнародно-правовий статус європейських співтовариств та Євросоюзу, які є міжнародними об'єднаннями sui generis.

У другому розділі дисертації "Європейський Союз як міжнародне об'єднання sui generis" розглянуто комплекс питань, пов'язаних з визначенням правових засад функціонування Євросоюзу, побудови його організаційно-правового механізму, особливостями правового регулювання зовнішніх зносин.

Визначальними тут є питання розвитку правового механізму європейської інтеграції. В дисертації виділено етапи становлення Євросоюзу та його права. Перший етап пов'язаний з виникненням у 1951 р. Європейського об'єднання з вугілля та сталі ( ЄОВС) як структури, якій країни-члени передали ряд суверенних прав у сфері регулювання вугільної та сталеливарної промисловості. Головну роль в ній відігравав орган, сформований з незалежних від урядів міжнародних службовців. Виходячи з досвіду діяльності ЄОВС, країни-члени у 1957 р. створили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Незважаючи на спільне з ЄОВС ідеологічне підґрунтя щодо європейської інтеграції, спочатку регулятивні повноваження в ЄЕС та Євратомі належали міжурядовим структурам. В цих структурах засідали представники урядів країн-членів, і вони з тією чи іншою ефективністю мали можливість захищати національні інтереси своїх країн. Подальші спроби об'єднати усі три співтовариства у єдину організацію обмежилися створенням у 1957 та 1967 рр. спільних інститутів: Асамблеї, Суду, Ради і Комісії. На цьому етапі Суд ЄЕС визнав Римський договір про заснування ЄЕС актом, що визначає основні напрямки розвитку європейської інтеграції.

Другий етап розвитку правового механізму європейської інтеграції пов'язаний з заснуванням у 1992 р. Європейського Союзу. Договір про Євросоюз визначив нові напрямки європейської інтеграції, а саме створення Економічного, Валютного та Політичного союзів та подальше реформування правового механізму європейських співтовариств. Економічний союз був спрямований на більш тісне узгодження економічної політики країн-членів. Валютний союз призвів до створення єдиної європейської валюти, що замінила національні валюти країн-членів, крім Великої Британії, Політичний союз передбачив подальшу інституціоналізацію політичного співробітництва країн-членів шляхом створення правового механізму регулювання спільної політики у сфері оборони, безпеки, зовнішніх зносин. Водночас, був створений механізм співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Подальші зміни в цей організаційно-правовий механізм європейської інтеграції були внесені Амстердамськими консолідованими договорами про Євросоюз та заснування Європейського співтовариства 1997 р. Вони стали якісно новим етапом у розвитку правового механізму європейської інтеграції, визначаючи основу його функціонування в сучасний період.

Проте цей механізм визнано непридатним для забезпечення інтеграції у Євросоюз нових країн-членів. Тому у 2001 р. був підписаний Ніццький договір, спрямований на реформування інституційного механізму Євросоюзу у зв'язку із запланованим на травень 2004 року приєднанням до нього 10 європейських країн (Естонії, Латвії, Литви, Угорщини, Чехії, Словаччини, Кіпру, Мальти, Словенії, Польщі).

Правову основу для функціонування інститутів європейських інтеграційних організацій складають установчі договори (Римський договір про заснування ЄС 1957 р., Римський договір про заснування Євратому 1957 р.) з Протоколами та внесеними змінами, учасниками яких є 15 європейських країн. За загальною природою вони не відрізняються від інших міжнародних договорів, які створюють міжнародні міжурядові організації і підпадають під дію основних принципів сучасного міжнародного права відповідно до статуту ООН, а також Віденських конвенцій з права міжнародних договорів 1969 та 1986 рр.. Проте, на відміну від статутів багатьох інших міжнародних організацій, установчі документи про створення Євросоюзу не містять якихось загальних положень, що передбачають досягнення цілей цих документів за допомогою міждержавних договорів. Основними регуляторами інтеграційних процесів тут є акти органів Євросоюзу.

Основу організаційної структури Євросоюзу складають Європарламент, Рада, Комісія, Суд та Рахункова палата.

Найважливіше місце в інституційному механізмі європейських інтеграційних організацій посідає Рада. Це єдиний орган, наділений широкою компетенцією для регулювання інтеграції в межах усіх основних сфер діяльності Євросоюзу, і водночас представницький орган країн-членів, до складу якого входить по одному представнику кожної з них на міністерському рівні. На Раду покладено головні повноваження стосовно реалізації завдань, визначених в установчих договорах. Вона розробляє пропозиції щодо спільних стратегій у сфері зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ), накладає санкції на країни-члени, які порушують спільні принципи, ухвалює заходи у сфері охорони порядку та правосуддя з кримінальних справ (СОППКС), забезпечує координацію загальної економічної політики країн-членів, ухвалює постанови з цих питань та ін. Крім того, Рада від імені Євросоюзу або європейських співтовариств укладає міжнародні договори. Від імені Євросоюзу вона може застосовувати економічні санкції проти третіх країн, що передбачено ст.ст. 60 та 297 Договору про заснування ЄС. В її складі діють допоміжні структури - Генеральний секретаріат та Комітет постійних представників країн-членів.

Комісія, на відміну від Ради, складається з міжнародних чиновників і є захисником інтересів Організації в цілому. Її повноваження стосуються контролю за виконанням положень установчих договорів, регулювання діяльності учасників спільного ринку, участі у зовнішніх зносинах Євросоюзу, формування спільних політик, підготовки нормативних актів, вирішення спорів між суб'єктами права Євросоюзу тощо. В межах своїх повноважень Комісія ініціює і готує переважну більшість пропозицій, на основі яких Рада ухвалює постанови.

Європейський парламент формується з депутатів, обраних в країнах-членах Євросоюзу, залежно від кількості населення. Його повноваження зосереджені в таких сферах, як нормотворчий процес, контроль за діяльністю інститутів Євросоюзу, зовнішні зносини, фінансування діяльності європейських інтеграційних організацій. У сфері зовнішніх зносин Європарламент має консультативні повноваження та надає згоду на укладання певних видів міжнародних угод Співтовариства.

Судові функції в Євросоюзі виконують Суд ЄС та Суд першої інстанції. Ніццький договір передбачає також утворення судових палат для вирішення окремих категорій спорів. Суд ЄС складається з 15 суддів та 8 генеральних адвокатів. Він є найвищою судовою інстанцією Євросоюзу, що має забезпечити дотримання законності в процесі тлумачення та застосування положень Договору про заснування ЄС. Суд ЄС вирішує спори між країнами-членами, а також між ЄС та його службовцями, розглядає законність актів інститутів Євросоюзу. Він також дає висновки стосовно відповідності міжнародних угод, укладених між ЄС та однією чи більше державами або міжнародними організаціями і тлумачить установчі договори та акти органів ЄС. Правом звертатися до Суду наділені країни-члени та інститути ЄС. Суд першої інстанції - орган, що займається вирішенням спорів за участю фізичних або юридичних осіб.

Рахункова палата є інститутом ЄС, який наділений правом перевіряти звіти про доходи та видатки ЄС; готувати щорічні звіти після закінчення кожного фінансового року ЄС; надавати свої висновки на вимогу інститутів ЄС; допомагати Європарламенту та Раді у здійсненні ними повноважень щодо контролю за виконанням бюджету ЄС.

Особливе місце серед інститутів європейських інтеграційних організацій займає Європейська рада, яка є органом стратегічного планування розвитку європейської інтеграції, а також верховним арбітром у вирішенні спорів між країнами-членами Євросоюзу. Вона складається з керівників держав або урядів країн-членів Євросоюзу та Голови Комісії ЄС.

Головним змістом діяльності інститутів європейських інтеграційних організацій є ухвалення постанов, передбачених в установчих документах Євросоюзу. Кожна з трьох сфер співпраці його країн-членів регулюється різними видами постанов: регламентами, директивами, рішеннями, рекомендаціями та висновками. При ухваленні постанов використовуються такі процедури як консультації, отримання згоди, співробітництво, спільне ухвалення актів, а також спеціальні процедури. В рамках СЗППБ передбачено прийняття таких видів постанов, як спільні стратегії, спільні позиції, спільні дії, рішення та рекомендації. У межах співробітництва СООПКС передбачено спільні дії, рамкові рішення, рішення, конвенції, рекомендації та кваліфікована думка.

Постанови інститутів європейських інтеграційних організацій ухвалюються переважно більшістю голосів, і вони регулюють поведінку не тільки країн-членів чи органів Євросоюзу та європейських співтовариств, але й фізичних та юридичних осіб. Цим інституційний механізм Євросоюзу відрізняється від інституційних механізмів традиційних міжнародних організацій.

Важлива роль в правовому регулюванні зовнішніх зносин Євросоюзу належить європейським інтеграційним організаціям, наділеним відповідною компетенцією. Договір про Євросоюз не містить спеціальних положень, в яких чітко визнається за цим об'єднанням статус суб'єкта міжнародного права, як і не існує рішень Суду ЄС з цього питання. Відсутність визнання за Євросоюзом міжнародної правосуб'єктності створює проблему для нормального функціонування об'єднання в політичному та правовому аспектах: він не в змозі реалізувати закріплені в Амстердамському договорі положення стосовно цілей та завдань об'єднання, як і укладати від свого імені міжнародні, адміністративні та приватноправові угоди. Євросоюз також не наділений повноваженнями представляти об'єднану Європу в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях.

Питання міжнародної правосуб'єктності ЄС, на відміну від Євросоюзу, чітко врегульовані в установчих документах та розвинуті практикою Суду ЄС. Компетенція ЄС, як і в більшості міжнародних організацій, має функціональний характер. Співтовариство здійснює тільки ті повноваження, якими його наділили країни-члени.

Відмінності стосуються розподілу компетенції між ЄС і країнами-членами та, певною мірою, іманентної компетенції. Характерною для ЄС є наявність повноважень, переданих йому країнами-членами, які тим самим обмежили свої суверенні права. Проте, якщо факт передачі повноважень був підтверджений практикою Суду ЄС, все ще залишається остаточно не з'ясованим, які саме повноваження були передані, що не дає можливості чітко визначити критерії розподілу компетенції між ЄС та країнами-членами. В практиці Суду ЄС широко використовується також дорозуміла та іманентна компетенції.

Що ж до сфер діяльності ЄС, які не належать до його виключної компетенції, то розподіл повноважень між Співтовариством і його країнами-членами має здійснюватися на основі принципу субсидіарності. Цей принцип встановлений у ст. 5 Договору про заснування ЄС і він передбачає залучення Співтовариства до вирішення питань співпраці тільки у випадках, коли поставлене завдання не може бути повною мірою розв'язано окремими країнами-членами.

Залишається відкритим питання внутрішньої та зовнішньої компетенції Співтовариства, оскільки, крім чітко визначених в установчому договорі повноважень, існує також зовнішня компетенція, яка є паралельною стосовно внутрішньої. В роботі аналізуються доктринальні погляди щодо походження доктрини паралельної компетенції. В дисертації обгрунтовується точка зору, відповідно до якої країни-члени, укладаючи міжнародні угоди з третіми країнами чи міжнародними організаціями, не наділені правом порушення внутрішнього законодавства ЄС з будь-яких питань. Вона підкріплюється й практикою Суду ЄС (Справа 265/78, Ferweda B.V. 1980 р.).

Третій розділ дисертації "Особливості правової системи Європейського Союзу" присвячений дослідженню природи права Євросоюзу, його взаємодії з міжнародним та внутрішнім правом як країн-членів, так і третіх країн.

В дисертації дано визначення поняття "право Євросоюзу" як сукупності правових норм, що регулюють процеси інтеграції та діяльності об'єднання. Аналізуючи структуру Євросоюзу, дисертант виходить з того, що між його нормами існує певна підпорядкованість, яка виражається у поділі права Євросоюзу на первинне та вторинне. До первинного права належать установчі договори, що становлять правову основу для функціонування всіх структур, що створюють Євросоюз. До вторинного права відносяться норми, закріплені в постановах органів європейських інтеграційних організацій, а також міжнародних угодах, укладених між європейськими співтовариствами та іншими суб'єктами міжнародного права, і воно не повинно суперечити первинному праву.

Як встановив Суд ЄС (Справа 26/62, Van Gend en Loos 1963 р.), право ЄС є новим правопорядком, відмінним від міжнародного права та національного права. На думку дисертанта, правова система Євросоюзу складається з галузей та інститутів, багато з яких перебувають ще у стадії формування. Особливістю цієї правової системи є те, що її галузі та інститути, як правило, не охоплюють повністю правовідносини у тій чи іншій сфері правового регулювання, а лише доповнюють відповідні галузі внутрішнього права країн-членів. Іншою рисою цієї системи є переплетіння в її структурі галузей та інститутів, що є характерним сьогодні для взаємодії міжнародного і внутрішнього права.

Особливості правової системи Євросоюзу знайшли своє віддзеркалення в його джерелах, які можна поділити на дві групи: основні та допоміжні. До основних відносяться міжнародні договори про заснування європейських співтовариств та Європейського Союзу, міжнародні договори, укладені європейськими співтовариствами з іншими суб'єктами міжнародного права, акти органів Європейського Союзу зобов'язального характеру, загальні принципи права, що є спільними для конституційного та кримінального права країн-членів Євросоюзу. Допоміжними джерелами права Євросоюзу є рішення Суду ЄС.

На особливості природи права Євросоюзу впливають також такі його особливості, як пріоритет його норм порівняно з внутрішнім правом країн-членів Євросоюзу та пряма дія його положень у внутрішніх правопорядках цих країн. Примат права Євросоюзу означає, що будь-які акти законодавчої, виконавчої або судової влади країн-членів Євросоюзу не повинні застосовуватися, якщо вони суперечать праву європейських інтеграційних організацій. Пряма дія норм права Євросоюзу у внутрішніх правопорядках держав-членів означає, що положення права європейських інтеграційних організацій можуть застосовуватись в національних судах поряд з положеннями внутрішнього права під час розгляду судових справ. В роботі показані відмінності між нормами самовиконуваних міжнародних угод та нормами прямої дії права Євросоюзу.

Розглядаючи питання взаємодії права Євросоюзу з міжнародним правом, в дисертації виділені основні чинники, що визначають взаємовідносини між цими обома правовими системами. Ними є: органічний зв'язок міжнародного права з правом Євросоюзу, оскільки установчі договори становлять основу права європейських інтеграційних організацій; прагнення інститутів Євросоюзу, перш за все Суду ЄС, створити умови для автономного функціонування права Євросоюзу; розподіл договірної компетенції між ЄС і країнами-членами та пов'язане з цим використання двох видів міжнародних угод, які по-різному впливають на правопорядок Євросоюзу, а саме: з одного боку, це угоди, що укладаються співтовариствами, а з іншого, угоди, що укладаються країнами-членами з іншими суб'єктами міжнародного права. В дисертації звертається увага на те, що в договорах про заснування європейських інтеграційних організацій відсутні положення, які б чітко визначали взаємодію права Євросоюзу з міжнародним правом, проте існують положення про правові наслідки для Євросоюзу укладення міжнародних договорів цими організаціями та країнами-членами з іншими суб'єктами міжнародного права. Зокрема, міжнародні угоди, укладені ЄС, є обов'язковими для інститутів Співтовариства та країн-членів.

Угоди, укладені європейськими співтовариствами та країнами-членами з іншими суб'єктами міжнародного права, мають відповідати приписам установчих договорів про європейські інтеграційні організації. У разі невідповідності така міжнародна угода може набрати чинності у праві Євросоюзу тільки після внесення змін до Договору про заснування ЄС. Поряд з цим положення міжнародних угод, укладених країнами-членами з іншими суб'єктами міжнародного права, повинні тлумачитися таким чином, щоб не суперечити праву Євросоюзу.

Для визначення взаємовідносин між правом Євросоюзу та міжнародним правом важливе значення має практика Суду ЄС. У своїх рішеннях Суд ЄС визнав, що право Євросоюзу є новим автономним правопорядком, відмінним як від права міжнародного, так і від внутрішнього права країн-членів. Воно не повинно суперечити нормам міжнародного права, насамперед, нормам звичаєвого міжнародного права (Справа 41-44/70, International Fruit Co. v. Commission 1971р.). Суд також має діяти так, щоб шляхом тлумачення не допускати конфліктів між міжнародно-правовими положеннями та актами інститутів Співтовариства.

В дисертації аналізується співвідношення права європейських інтеграційних організацій та національного законодавства, а також судова практика країн-членів Євросоюзу з цього питання. Розглядаючи еволюційні зміни в праві окремих країн-членів Євросоюзу, які стали результатом пристосування його до нових вимог, пов'язаних з розвитком інтеграційних процесів, в дисертації розглянуто конфлікти між правом Євросоюзу та конституційним правом країн-членів. Останні поставили під сумнів примат права Євросоюзу порівняно з внутрішнім правом країн-членів, створивши загрозу для нормального функціонування спільного ринку на умовах існування однакових правових засад для діяльності суб'єктів європейської інтеграції в кожній з цих країн.

Спостерігаються дві тенденції в процесі взаємодії права Євросоюзу та внутрішнього права країн-членів. По-перше, існує тенденція до обмеження примату права Євросоюзу - насамперед у питаннях, що стосуються забезпечення прав людини (рішення Федерального Конституційного суду ФРН 1993 р., рішення Конституційного суду Данії 1998 р. та ін.). А по-друге, Євросоюз намагається подолати суперечливу практику щодо визнання в країнах-членах прямої дії положень директив в напрямку її уніфікації (рішення Державної Ради Франції 1998 р., рішення Касаційного суду Італії 1981 р. та ін.). Це свідчить, що у Євросоюзі існують серйозні проблеми із забезпеченням дії положень права Євросоюзу у внутрішніх правопорядках країн-членів.

Важливе місце в дисертації займає аналіз впливу права Євросоюзу на внутрішнє право третіх країн та його правових наслідків. Одна з особливостей правового регулювання європейської інтеграції, що здійснюється в рамках Євросоюзу, полягає у намаганнях європейських інтеграційних організацій поширити свою правову політику на відносини з країнами-нечленами та іншими міжнародними організаціями. При цьому право Євросоюзу відіграє роль інструмента ефективного захисту інтересів європейських інтеграційних організацій та країн-членів у відносинах з іншими суб'єктами міжнародного права. інтеграція євросоюз правовий співтовариство

Як свідчить практика, вплив права Євросоюзу на внутрішнє право третіх країн здійснюється головним чином через так званий "спільний доробок" об'єднання. В дисертації дано його визначення як сукупності правових норм, судових рішень, доктринальних понять, що виникли під час функціонування європейських інтеграційних організацій. Аналізуючи правові засоби впливу права Євросоюзу на правопорядки третіх країн, дисертант виділив наступні з них: конвенційні акти; заходи екстратериторіальної дії; акти, положення яких стають частиною законодавства третіх країн шляхом його гармонізації з правом Євросоюзу. Використання цих засобів впливу права Євросоюзу на правопорядки третіх країн сприяє залученню останніх до процесів європейської інтеграції шляхом поширення правових засад функціонування спільного ринку на ці країни.

В четвертому розділі дисертації "Вплив міжнародних угод Європейського співтовариства на розвиток внутрішнього права третіх країн" досліджуються питання засвоєння права Євросоюзу внутрішніми правопорядками третіх країн через міжнародні угоди, що укладаються Співтовариством з третіми країнами. Відповідно в дисертації дана класифікація основних видів міжнародних угод, які Співтовариство укладає з країнами-нечленами. Показано, що переважна більшість угод, що укладає ЄС, є двосторонніми. Проте угоди з групами третіх країн, на основі яких створюються і функціонують спільні інститути і рішення ухвалюються Співтовариством, з одного боку, та третіми країнами, з іншого, що виступають з єдиноспільною позицією, виявляють риси так званої "консолідованої двосторонності". Це Угода Котону про партнерство з країнами АКТ (країни Африки, Карибського басейну та Тихого океану) 2002 р., Угода про асоціацію з країнами Європейського економічного простору (Норвегія, Ісландія Ліхтенштейн) 1992 р., Угода про співробітництво з країнами МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Парагвай та Уругвай) 1996 р. Багатосторонні угоди за участю ЄС стосуються, переважно, торгівлі та пов'язаних з нею питань.

Співтовариство може укладати угоди самостійно або разом з країнами-членами. В останньому випадку такі угоди називаються змішаними. Розглядаючи правові засади для укладання міжнародних угод ЄС з третіми країнами, дисертант робить висновок про те, що чимало питань, пов'язаних з визначенням правової основи для укладання Співтовариством міжнародних угод, залишаються неврегульованими. Як свідчить практика діяльності ЄС, у багатьох випадках при визначенні правової основи для укладання міжнародної угоди з третіми країнами Співтовариство керується політичними мотивами.

Проведений аналіз змісту міжнародних угод, що укладає ЄС з іншими суб'єктами міжнародного права, та правових засад для їх укладання, дозволяє виділити такі види угод Співтовариства: галузеві угоди про співпрацю, торговельні угоди, угоди про торгівлю та співробітництво, угоди про партнерство, угоди про асоціацію. Їх вплив на правопорядки третіх країн відрізняється залежно від рівня співпраці сторін, і тим самим закладаються різні ступені інтеграції третіх країн з Євросоюзом.

В дисертації досліджено також, в якій мірі в міжнародних угодах знаходить закріплення приписів первинного та вторинного права європейських інтеграційних організацій. Підкреслено, що існують два основні способи проникнення права Євросоюзу в правопорядки третіх країн за допомогою укладання міжнародних угод: включення положень права Євросоюзу до міжнародних угод або постанов органів співробітництва, створених у рамках таких угод, і посилання на положення первинного та вторинного права європейських інтеграційних організацій в міжнародних угодах або актах органів співробітництва. У зв'язку з цим в дисертації дано аналіз положень основних видів міжнародних угод Співтовариства з точки зору закріплення в них приписів права Євросоюзу, а також показано проблеми тлумачення закріплених в угодах приписів права європейських інтеграційних організацій та практику Суду ЄС з цього питання. В дисертації підкреслюється, що такі угоди можуть передбачити пряму дію положень права європейських інтеграційних організацій як у правопорядку Євросоюзу, так і у внутрішньому праві третіх країн. Хоча критерії прямої дії положень міжнародних угод Співтовариства визначені Судом ЄС, вони стосуються лише дії положень права європейських інтеграційних організацій в правопорядку Євросоюзу. Треті країни самі вирішують, яким чином забезпечити імплементацію у своїх внутрішніх правопорядках включених до міжнародних угод зі Співтовариством приписів права Євросоюзу.