Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Протидія корупції є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності, розв'язання якої для багатьох країн є надзвичайно важливою і складною справою. Це повною мірою стосується України, для якої корупція стала чинником, що реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу держави.

За останні роки в Україні у сфері протидії корупції зроблено досить багато - прийнято спеціальний антикорупційний закон та ряд інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією та спеціальну антикорупційну програму, запроваджено систематичне проведення організаційних заходів з питань протидії корупції тощо.

Однак, здійснювані заходи ще не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції. Це зумовлено низкою політичних, економічних, організаційно-управлінських, правових, ідеологічних, морально-психологічних факторів. До основних з них належать, зокрема, недотримання стратегії протидії корупції, неналежна організація виконання програмних антикорупційних заходів, відсутність політичної волі системно протидіяти корупції та слабкість контролю за антикорупційною діяльністю, у тому числі реалізацією відповідних програм і планів. Ефективна протидія корупції неможлива також без глибокого та послідовного наукового забезпечення, передусім без об'єктивного аналізу факторів корупції та реальної оцінки здійснюваних заходів. Рівень такого забезпечення в нашій державі також не можна визнати належним.

Протягом існування України як незалежної держави лише окремі аспекти проблеми протидії корупції були предметом дисертаційних досліджень, які проводили Л.І. Аркуша, О.О. Дудоров, В.С. Лукомський, Є.В. Невмержицький, О.В. Терещук, С.А. Шалгунова. Серед вітчизняних науковців помітний внесок у вирішення зазначених питань, крім згаданих вище учених, зробили Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.М. Гаращук, П.Т. Гега, В.О. Глушков, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, О.Г. Кальман, М.І. Камлик, В.А. Клименко, В.П. Корж, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, Г.А. Матусовський, В.О. Навроцький, С.Г. Омельченко, А.І. Редька, О.Я. Свєтлов, І.В. Сервецький, В.В. Сташис, І.К. Туркевич, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун та інші.

Але в цілому ця проблема у вітчизняній кримінології, кримінальному праві, інших галузях права комплексно досліджена не була. На сьогодні теоретично не розробленою взагалі або малодослідженою в науковому плані є низка ключових проблем протидії корупції. Це стосується насамперед розуміння соціальної та правової природи корупції, визначення її сутнісних ознак, сфери прояву, суб'єктів, видів корупційних правопорушень, корупційної злочинності, механізму та факторів корупції, тенденцій її розвитку, змісту антикорупційної діяльності, її суб'єктів, напрямів, засобів. Низка питань, які стосуються цієї проблеми, залишається дискусійною, а окремі з них не висвітлювались навіть у постановочному плані.

Такий стан теоретичної розробки проблеми відбивається на формуванні антикорупційної політики, обґрунтуванні конкретних цілей та основних напрямів протидії корупції, здійсненні правоохоронної діяльності у цій сфері.

Вказані обставини зумовили актуальність комплексного кримінологічного та кримінально-правового дослідження проблем протидії корупції, напрями та зміст цієї роботи. При цьому предметом свого дослідження автор вважав за необхідне визначити проблеми протидії не лише корупційній злочинності, а корупції загалом. Це обумовлено рядом моментів. По-перше, корупція - це системне соціальне явище, закономірності розвитку якого та закономірності протидії якому доцільно досліджувати з урахуванням всієї різноманітності корупційних проявів. По-друге, корупційні злочини від незлочинних корупційних проявів у багатьох випадках відділяє надзвичайно тонка грань. Межі певного виду корупційної поведінки (діяльності) в контексті її правової оцінки є дуже рухливими: за одних обставин корупційне діяння визнається адміністративним чи дисциплінарним проступком, за інших - злочином. По-третє, дослідження корупційних правопорушень незлочинного характеру викликано потребою запобігання корупційній злочинності. Водночас основним у роботі є дослідження найбільш небезпечного виду корупційних діянь - корупційних злочинів.

У цьому дослідженні увага зосереджена на кримінологічних та кримінально-правових проблемах протидії корупції, хоча з огляду на те, що корупція є складною науковою проблемою, розв'язання якої потребує застосування міжгалузевого підходу, певною мірою зачіпаються й інші аспекти, в основному в контексті запобіжного впливу на чинники корупції.

З огляду на міжнародний характер проблем протидії корупції автор досліджував праці й зарубіжних учених, які працювали над розв'язанням цих проблем, зокрема, К.М. Абдієва, В.В. Астаніна, Л.В. Астаф'єва, С.В. Ванюшкіна, Б.В. Волженкіна, А.І. Долгової, П.О. Кабанова, Д. Кауфмана, О.Й. Кирпічнікова, В.С. Комісарова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.Д. Лаптеакру, Н.О. Лопашенко, В.В. Лунєєва, С.В. Максимова, О.І. Мизерія, А.В. Наумова, Дж. Ная, С. Пундея, М.В. Щедрина, Л. Шеллі та інших, а також міжнародні акти та інші документи з предмету дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України 29 грудня 1999 р. Обраний напрям дослідження ґрунтується на положеннях: Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженої указом Президента України від 24 квітня 1998 р. №367; п. 21 Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376; п. 9 Національної програми правової освіти населення, затвердженої указом Президента України від 18 жовтня 2001 року №992; Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 роки.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка концептуально-теоретичних кримінологічних та кримінально-правових засад протидії корупції, яка включає вироблення цілісної системи наукових поглядів на корупцію та антикорупційну діяльність і формулювання на цій основі пропозицій кримінологічного та кримінально-правового характеру, спрямованих на забезпечення підвищення ефективності такої діяльності.

Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі основні завдання: 1) розкрити соціальну сутність, правову природу, причинну та іншу детермінуючу обумовленість і негативні наслідки (соціальну ціну) корупції; 2) визначити сутнісні ознаки корупції, її поняття в кримінології, кримінальному праві та суміжних правових науках; 3) встановити співвідношення корупції з такими явищами, як злочинність, організована злочинність тощо; 4) визначити види корупційних правопорушень, систему корупційних злочинів, охарактеризувати корупційну злочинність; 5) розкрити механізм корупційних відносин; 6) здійснити кримінологічний аналіз корупції в Україні; 7) визначити сутність, основні напрями і засоби антикорупційної діяльності, основні заходи щодо підвищення ефективності протидії корупції, передусім запобігання їй; 8) проаналізувати вітчизняне антикорупційне законодавство, сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо його вдосконалення.

Об'єктом дослідження є корупція як соціальне та правове явище, її прояви, тенденції розвитку, взаємовплив корупції та інших соціальних явищ і процесів.

Предметом дослідження є теоретичні і прикладні кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції, визначені завданнями дослідження.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених в роботі мети та завдань, з урахуванням його об'єкта та предмета.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціальних явищ, що охоплює комплекс теоретичних методів. Застосування методу структурно-функціонального аналізу дозволило сформувати уяву про корупцію як багатоаспектне, системне явище, що має різноманітні прояви, визначити його соціальну обумовленість, закономірності та тенденції розвитку, вплив на різні соціальні процеси. Аналіз стану корупції та антикорупційної діяльності в Україні сприяв виявленню недоліків антикорупційного законодавства, практики його застосування та опрацюванню пропозицій щодо їх удосконалення. Історико-правовий метод використовувався для розкриття генезису корупції, законодавчих та інших державних засобів її обмеження, а також реалізації у дослідженні положень загальної теорії кримінології та кримінального права. Формально-юридичний метод забезпечив дослідження змісту та структури правових норм антикорупційного спрямування, їх класифікації, відповідності правилам законотворчої техніки. Порівняльно-правовий метод визначив зміст та процедуру вивчення антикорупційного законодавства інших країн, міжнародних антикорупційних стандартів. Широко застосовувалися методи статистичного аналізу, соціологічні методи, зокрема, при вивченні 410 кримінальних справ про одержання хабара та інші корупційні злочини, 625 справ про корупційні правопорушення, відповідальність за які передбачена Законом України «Про боротьбу з корупцією», а також даних офіційної статистики щодо різних категорій корупційних правопорушень за період з 1990 р. по 2001 р. Останнє сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентативність його висновків у межах всієї України.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що воно є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням основних кримінологічних та кримінально-правових проблем протидії корупції; в ньому закладені основи правової теорії та кримінологічного вчення протидії корупції.

У дисертації висунуто і обґрунтовано або додатково аргументовано ряд нових теоретичних та прикладних понять, положень та висновків, зокрема:

1. Вперше у вітчизняній кримінологічній та кримінально-правовій науці застосовано підхід до дослідження корупції як системного соціального явища. Сформульовано і розкрито його основні ознаки та соціальну сутність. Науково обґрунтовано висновок про те, що корупція як соціальне явище не може бути викорінена (ліквідована) в якійсь окремій державі чи на якомусь конкретному етапі розвитку соціально-політичної системи. Визначено, що оптимальним у протидії корупції є: зменшення її обсягів та небезпечності; обмеження (локалізація) сфери обумовлення та поширення, взаємовпливу корупції та економічних, політичних, правових та інших соціальних явищ і процесів; збільшення ризику настання негативних наслідків для особи - учасника корупційних відносин.

2. Зроблено висновок про те, що корупція є не лише правовою та кримінологічною, а й загальносоціальною, політичною та економічною проблемами суспільства та держави. Вперше з позицій кримінології проаналізовано політичний зміст корупції, визначено форми її прояву в політичній сфері. З'ясовано основні негативні наслідки корупції для суспільства (соціальну ціну корупції), показано їх різноплановість, безпосередній та опосередкований вплив на різні соціальні явища та процеси, що має визначати політику протидії цьому антисуспільному явищу.

3. Дістало подальшого розвитку визначення поняття корупції як правової категорії, типових підходів до розуміння її правового змісту, дано авторське визначення поняття корупції. Констатується, що у правовому відношенні корупція не може бути зведена до будь-якого конкретного протиправного діяння, вона становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних правопорушень. Зроблено висновок, що в кримінально-правовому значенні корупція не є самостійним видом злочину, вона проявляється в багатьох видах злочинної поведінки (діяльності).

4. Розвинені положення щодо співвідношення корупції і організованої злочинності. Обґрунтовано позицію, відповідно до якої корупція та організована злочинність є органічно взаємопов'язаними, але все-таки самостійними соціальними і правовими явищами, яким притаманні специфічні кримінологічні та кримінально-правові ознаки. Показано взаємозалежність розвитку цих явищ, визначено функції, які виконує корупція щодо організованої злочинності, наведено основні напрями використання організованою злочинністю можливостей корупції. Зроблено висновок, що взаємозв'язок та взаємодія корупції і організованої злочинності якісно змінює ці явища, проявом чого є, зокрема, утворення злочинних організацій мафіозного типу. Визначено основні риси таких організацій.

5. Вперше визначено поняття корупційного правопорушення, сформульовано і розкрито його ознаки. Здійснено цілісну систематизацію таких правопорушень. За галузевою ознакою виділені такі їх види: кримінальні (корупційні злочини), адміністративні, конституційні, дисциплінарні, цивільно-правові. Дана характеристика кожного із вказаних видів корупційних правопорушень.

6. Вперше у вітчизняній науці обґрунтовано необхідність виділення таких кримінально-правової та кримінологічної категорій, як корупційні злочини та корупційна злочинність. Визначено поняття, сутнісні ознаки об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони корупційних злочинів. Здійснено класифікацію таких злочинів.

7. Здійснено типізацію корупційної поведінки (діяльності), розроблено основні схеми такої поведінки (діяльності), визначено їх зміст.

8. Дістало подальшого розвитку кримінологічне дослідження рівня, структури, тенденцій розвитку корупції в Україні. Обґрунтовано висновок, що дані офіційної статистики про корупцію не дають чіткого і повного уявлення щодо її поширеності, рівня корумпованості владних структур. Введено в науковий обіг поняття соціальних індикаторів корупції, які прямо або опосередковано дозволяють визначати поширеність корупції, характер її проявів, закономірності розвитку, взаємовплив корупції та соціальних, політичних, економічних та інших явищ і процесів. Виділено та охарактеризовано низку таких індикаторів у різних сферах соціального життя.

9. Дістала подальшого розвитку кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють корупційні правопорушення: визначено особливості соціального статусу таких осіб, роль цих особливостей в обумовленні корупційних правопорушень та розвитку корупції в цілому, спрямуванні антикорупційної діяльності; охарактеризовано окремі типи хабарника.

10. На підставі дослідження детермінації корупції обґрунтовано фундаментальні для антикорупційної діяльності і взаємопов'язані між собою положення про: соціальні передумови, загальні причини та умови корупції, причини та умови конкретних корупційних діянь, які відрізняються між собою за рівнем, змістом та силою детермінуючого впливу; відповідну їм систему протидії корупції як реалізацію постійної функції держави по застосуванню комплексу економічних, політичних, правових, ідеологічних, організаційно-управлінських, психологічних, освітніх та інших заходів; пріоритетність серед них запобіжних заходів, передусім профілактичного впливу на чинники корупції.

11. Розвинуто визначені в Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки (у тому числі за участі автора) концептуальні засади протидії корупції, зокрема щодо: мети, основних завдань, напрямів, об'єкта, суб'єктів, принципів та засобів цієї діяльності. Обґрунтовано доцільність позначення соціальної діяльності, спрямованої проти корупції, терміном «протидія корупції». Запропоновано власну дефініцію поняття протидії корупції. Введено в науковий обіг поняття «антикорупційна політика», сформульовано фактори, які визначають її зміст і спрямованість.

12. Вперше доводиться, що за наявності багатьох складових успішна реалізація антикорупційної політики і ефективна протидія корупції можлива за наявності трьох основних з них: 1) належного антикорупційного законодавства; 2) повного і ефективного його застосування; 3) політичної волі керівництва держави реально і системно протидіяти корупції, насамперед запобігати дії чинників корупції. Визначено зміст політичної волі та її роль в антикорупційній діяльності. Визнано за необхідне передбачити антикорупційну функцію як одну з основних та постійних функцій правової демократичної держави.

13. Розвинуті наукові положення щодо класифікації заходів протидії корупції з огляду на потреби удосконалення та розширення кола таких заходів. Запропоновано класифікацію антикорупційних заходів за різними критеріями, у тому числі за: змістом, метою, масштабом, терміном і нагальністю застосування; методом і механізмом впливу; галуззю права, до якої вони відносяться. Визначено зміст кожного з видів класифікованих антикорупційних заходів.

14. Додатково обґрунтовано положення про пріоритетність запобігання корупції в антикорупційній діяльності. Спираючись на фундаментальні положення теорії запобігання злочинності, запропоновано визначення поняття «запобігання корупції», а також охарактеризовано його напрями, рівні, засоби. Визначено зміст загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції. Розвинені положення щодо їх співвідношення. Обґрунтовано визначальний характер загальносоціального запобігання корупції. Визначено комплекс заходів запобігання корупції на різних рівнях і в різних соціальних сферах. Найважливішими серед спеціально-кримінологічних заходів визнано розробку та застосування галузевих антикорупційних стандартів, а також виявлення та обмеження дії корупційних ризиків.

15. Вперше проведено системний аналіз вітчизняного антикорупційного законодавства - визначено його поняття, систему, здійснено класифікацію антикорупційних актів залежно від їх спрямування та предмета регулювання, охарактеризовано основні з них. Обґрунтовано висновок про те, що існуюче в Україні антикорупційне законодавство в цілому дозволяє дієво протидіяти корупції. Визначено основні недоліки його розвитку, напрями та заходи вдосконалення.

16. Теоретично обґрунтовано доцільність існування в Україні спеціального антикорупційного закону та пропозиції щодо вдосконалення чинного Закону України «Про боротьбу з корупцією».

17. Розвинуті, а в ряді випадків сформульовані вперше пропозиції щодо вдосконалення норм Кримінального кодексу України (далі - КК), що мають антикорупційне спрямування. Обстоюється необхідність диференціації відповідальності за вчинення службових зловживань службовими (посадовими) особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування та особами, які виконують управлінські функції в недержавних організаціях. Обґрунтовано необхідність збереження в КК норми про відповідальність за провокацію хабара, а також недоцільність передбачення у ньому такого спеціального складу злочину, як корупція.

Практичне значення отриманих результатів. Наукові результати, отримані автором у процесі багаторічного дослідження (1994-2002 рр.), за його пропозиціями використані насамперед у багатьох нормативно-правових актах та інших документах органів законодавчої, виконавчої та судової влади, зокрема, у:

законах України «Про боротьбу з корупцією», «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб», «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією», «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про боротьбу з корупцією», Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року №13 «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією», Узагальненні Верховного Суду України практики розгляду судами адміністративних справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, від 1997 р., Узагальненні Верховного Суду України судової практики в справах про посадові злочини від 1998 р.;

проектах законів України «Про внесення змін до статі 9 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та статті 7 Закону України «Про міліцію», «Про внесення доповнень і змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за вчинення злочинів в організованих формах», «Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб»; висновках Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України на проекти законів України «Про боротьбу з корупцією», «Про Національне бюро розслідувань», «Про внесення змін до Закону України «Про боротьбу з корупцією», на проект Кримінального кодексу України.

Дисертант входив до складу авторського колективу з розробки вищезазначених законів та їх проектів, був науковим координатором підготовки Концепції по боротьбі з корупцією, брав безпосередню участь у вивченні та узагальненні протягом 1997-2000 рр. судової практики у справах про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, про посадові злочини, у тому числі хабарництво, був співавтором зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України.

Результати цього дисертаційного дослідження впроваджені:

у діяльність Міжвідомчого науково-дослідного центру Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України;

у практику діяльності органів державної податкової служби у сфері протидії корупції;

у навчальний процес та науково-дослідницьку діяльність слухачів Академії державної податкової служби України;

у діяльність Центру суддівських студій щодо підвищення кваліфікації суддів місцевих та апеляційних судів України.

Усі зазначені вище факти реалізації висновків та рекомендацій автора підтверджені відповідними актами та іншими документами.

Результати дисертаційного дослідження також використовувалися автором: під час його роботи в Комісії Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (1994-1998 рр.), у Вищій раді юстиції (2000-2002 рр.); при підготовці Курсу кримінології (2001 р.), підручників із Загальної та Особливої частин КК (1998, 1999, 2002 рр.), науково-практичних коментарів до Закону України «Про боротьбу з корупцією» (1996 р.), Кримінального кодексу України (2001, 2002 рр.); в численних брошурах, публіцистичних статтях, виступах на телебаченні та радіо з проблем протидії корупції.

Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає також у тому, що положення дисертації можуть бути використані: як методологічна основа для подальшого дослідження проблем протидії корупції та злочинності загалом; при вдосконаленні антикорупційного законодавства; у вирішенні конкретних справ про корупційні правопорушення, підготовці методик запобігання корупції, виявлення, розкриття, розслідування корупційних діянь, узагальненні судової практики у справах про корупційні злочини та інші корупційні правопорушення; при викладанні та вивченні курсів кримінології, кримінального права, соціології, адміністративного, конституційного, трудового права, державного управління, при проведенні науково-дослідної роботи студентів, підготовці курсів, підручників, навчальних посібників; при проведенні антикорупційної освіти населення, підвищення правового рівня працівників правоохоронних органів, суддів.

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації носять повністю самостійний характер.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на:

міжнародних науково-практичних конференціях: «Дотримання прав людини правоохоронними органами та арбітражними судами України: механізм боротьби із службовими зловживаннями» (Київ, 23-24 грудня 1995 р.), «Проблеми реформування органів внутрішніх справ» (Київ, 30-31 січня 1996 р.), «Майбутнє правної системи України» (Київ, 15-16 березня 1996 р.), «Організована злочинність і корупція в Україні: механізм її розвитку і проблеми забезпечення прав людини (теорія і практика)» (Київ, 27-29 вересня 1996 р.), «Економіка тіньових ринків» (Київ, 7 червня 1997 р.), «Злочинність і влада» (Москва, 1-3 березня 2000 р.), «Україна: поступ у майбутнє» (Київ, 5 квітня 2000 р.), «Міжнародне співробітництво в боротьбі по відмиванню грошей» (Будапешт, 11-16 червня 2000 р.), «Корупція в органах влади: природа, заходи протидії, міжнародне співробітництво» (Нижній Новгород, 6-8 грудня 2000 р.), «Запобігання та протидія легалізації («відмиванню») доходів, отриманих злочинним шляхом» (Київ, 22-23 січня 2001 р.), «Проблеми розслідування і кримінального переслідування корупції на публічній службі» (Будапешт, 9-13 липня 2001 р.), «Закономірності злочинності і проблеми системного правового регулювання боротьби з нею» (Суздаль, 25-27 серпня 2001 р.), 10-тій міжнародній антикорупційній конференції (Прага, 8-11 жовтня 2001 р.);

міжнародних семінарах: юридичних діячів з проблем боротьби з організованою злочинністю (Вашингтон, 9-20 вересня 1995 р.), «Боротьба із організованою злочинністю і корупцією» (Кельн, Бонн, Брюссель, 25-29 листопада 1996 р.), «Посадова корупція» (Київ, 22-26 вересня 1997 р.), «Роль парламенту в розробці та впровадженні національної політики боротьби з корупцією» (Київ, 4-5 березня 1999 р.), «Відповідальність посадових осіб за корупційну діяльність» (Харків, 11-12 травня 2001 р.);

загальноукраїнських науково-практичних конференціях: «Організаційно-правові проблеми економічної безпеки України та кадрове забезпечення їх вирішення» (Львів, 20-21 червня 1995 р.), «Концепція розвитку законодавства України до 2005 року» (Київ, 23-24 травня 1996 р.), «Проблеми кадрового та наукового забезпечення Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки (Харків, 6-7 грудня 1996 р.), «Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії насильницькій, майновій та економічній злочинності» (Дніпропетровськ, 27-28 жовтня 2000 р.), «Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України» (Київ, 25-26 квітня 2001 р.);

круглих столах: «Тіньова економіка: виклик курсу реформ та міжнародному іміджу України» (Київ, 17 листопада 1997 р.), «Організаційні та правові проблеми боротьби з корупцією» (Харків, 5 червня 1998 р.), з обговорення проекту Закону України «Про запобігання відмиванню коштів, здобутих злочинним шляхом» (Одеса, 1-3 грудня 1999 р.), «Проблеми протидії корупції в Україні. Доброчесність правосуддя» (Київ, 11-12 квітня 2002 р.);

першому Національному симпозіумі «На шляху до доброчесності» (Київ, 28-29 листопада 1997 р.);

засіданнях Тимчасової комісії Міжпарламентської асамблеї СНД з питань боротьби з організованою злочинністю (Баку, 19-22 грудня 1996 р., Санкт-Петербург, 10-13 квітня 1997 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 61 публікації, в тому числі у 2 одноособових монографіях, 1 монографії, виконаній у співавторстві, 1 навчальному посібнику, 1 брошурі, 2 підручниках, 3 коментарях до законів, 34 наукових статтях у фахових виданнях України та інших країн, 17 статтях в інших наукових виданнях, а також тезах виступів, доповідей на конференціях, круглих столах, симпозіумах.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 5 розділів, які поділені на 19 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (304 найменування), 4 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 506 сторінок, із яких основного тексту - 392 сторінки.

Основний зміст роботи

корупція злочинність законодавство кримінологічний

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; вказується на його зв'язок з науковими програмами, планами, програмами; визначаються об'єкт, предмет, мета та завдання, наукова новизна; визначається практичне значення одержаних результатів дослідження, особистий внесок здобувача в їх одержання, апробація результатів дисертації та її структура; формулюються основні положення та висновки, що виносяться на захист.

Розділ 1 «Корупція як соціальне явище» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Соціальна сутність корупції» визначено і розкрито ознаки, які характеризують соціальну сутність корупції. Відзначається, що корупція - це складне і багатоаспектне (економічне, політичне, правове, морально-психологічне) соціальне явище. Її соціальна сутність проявляється в тому, що вона: має соціальну обумовленість (є продуктом соціального життя); має свою соціальну ціну, яку платить суспільство за існування корупції; істотно впливає на найважливіші соціальні процеси; має історичні витоки і глобальний характер; є економічним, політичним, правовим, психологічним і моральним явищем; має властивість пристосовуватись до соціальних реалій, постійно мімікрувати та видозмінюватися.

Корупція характеризує основні соціальні процеси, які відбуваються в державі та суспільстві, у ній знаходять своє відображення найбільш значущі для держави та суспільства проблеми. У корупції проявляється неефективність влади і економіки, недосконалість найбільш важливих державних та суспільних інститутів. У тих країнах, де корупція набуває значного поширення і суттєвого впливу на соціально-економічні процеси, вона із соціальної аномалії (патології) поступово перетворюється на правило і виступає звичним способом вирішення життєвих проблем, стає нормою функціонування влади і образом життя значної частини членів суспільства. Корупція як соціальне явище існує в певних інституціональних рамках, в яких економічні, політичні, правові, соціальні процеси впливають на неї, а корупція у свою чергу здійснює вплив на економіку, політику, право, ідеологію, суспільну психологію тощо.

Підкреслено важливість з'ясування соціальної сутності корупції в теоретичному і практичному планах. З наукової точки зору це обумовлюється тим, що правильне розуміння сутності корупції є ключовим для будь-якого наукового дослідження проблем корупції як в галузі юриспруденції, так і в інших галузях науки, у тому числі соціології, політології, економіки. Воно є похідним для наукового пошуку: від нього залежить сама постановка проблеми дослідження, визначення напряму, предмета, мети і завдань, вибір методології дослідження тощо. Важливість вирішення цього питання для практичної діяльності щодо протидії корупції полягає в тому, що від правильного розуміння сутності корупції залежить формування стратегії і тактики такої діяльності, постановка її цілей, визначення сил і засобів їх досягнення, рівень нормативно-правового та іншого забезпечення.

Підрозділ 1.2. «Політичний аспект корупції» присвячено докладному розгляду з позицій кримінології політичного аспекту корупції, що обумовлюється органічним зв'язком таких соціальних явищ, як корупція і публічна влада. Політичний аспект корупції проявляється в тому, що вона: значною мірою визначає політичну і соціальну сутність влади; впливає на визначення політики держави та її реалізацію; безпосередньо впливає на формування владних інститутів, організацію діяльності та функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Зазначено, що при формуванні владних структур корупція призводить до того, що: 1) владу одержують особи, яким вона насправді не делегована виборцями або які не повинні займати державні посади за своїми діловими та особистими якостями (по суті йдеться про незаконне привласнення влади); 2) владу набувають представники тіньового та кримінального середовища, у тому числі лідери злочинних угруповань; 3) сформована таким чином влада є злочинною за своєю суттю, через що діяльність державних структур спрямовуватиметься її представниками у вигідному для них чи інших осіб, інтереси яких вони відстоюють, перебуваючи при владі, руслі і використовуватиметься для незаконного збагачення, ухилення від відповідальності, переслідування політичних опонентів тощо.

Політичний аспект корупції проявляється також у тому, що однією з основних складових протидії корупції є політична воля політичного керівництва держави. Саме політична воля визначає зміст, а через це і ефективність інших основних елементів протидії корупції, тобто ефективність протидії корупції в цілому. Під політичною волею розуміються дійсні наміри політичного керівництва країни реально протистояти корупції у всіх її проявах і на всіх рівнях державної влади. Вияв політичної волі обумовлюється комплексом чинників об'єктивного і суб'єктивного характеру: існуючою політичною системою, особистими якостями керівників вищих органів державної влади, характером суспільної психології, рівнем правосвідомості громадян, рівнем розвитку демократичних інститутів суспільства, які забезпечують вияв такої волі та її реалізацію.

Політична сутність корупції дає підстави для виділення такого її виду як політична корупція, під якою розуміється сукупність різних за своїм характером та ступенем суспільної небезпеки корупційних правопорушень, які вчиняються для досягнення політичних цілей або надання останнім пріоритету над іншими.

У підрозділі 1.3. «Негативні наслідки (соціальна ціна) корупції» розглядаються негативні наслідки корупції, в яких проявляється її суспільна небезпека і які характеризують її соціальну сутність. Визначено і охарактеризовано соціальні, політичні, економічні, морально-психологічні, правові наслідки, у т. ч. ті, що мають міжнародний характер.

Як підсумок розгляду соціальної сутності корупції констатовано, що оптимальним у протидії корупції є: 1) зменшення її обсягу, обмеження (локалізація) сфери її обумовлення та поширення; 2) зміна на менш небезпечний характеру корупційних проявів; 3) обмеження взаємовпливу корупції та економічних, політичних, правових та інших соціальних процесів; 4) збільшення ризику настання негативних наслідків для особи, яка вступає в корупційні відносини. Виходячи з цього, мають визначатись стратегічні та тактичні цілі протидії корупції, завдання у цьому відповідних органів державної влади, конкретні засоби протидії корупції.

Розділ 2 «Корупція як правова категорія» складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Поняття корупції» на підставі аналізу існуючих у теорії, вітчизняному та зарубіжному законодавствах, міжнародних правових документах положень щодо визначення поняття корупції виділено найбільш типові підходи щодо розуміння її правової сутності. Зазначено, що існуюче в теорії права, законодавстві та у практиці його застосування розмаїття визначень поняття «корупція» обумовлюється: 1) різним розумінням сутності корупції; 2) різними підходами та критеріями, що застосовуються для визначення цього поняття; 3) прагненням дати універсальне визначення корупції як соціального явища, політичної, економічної, соціологічної, кримінологічної, кримінально-правової категорії та конкретного протиправного діяння.

Визначення поняття «корупція» потребує чіткої відповіді щонайменше на чотири ключових питання, а саме щодо: 1) сфери поширення корупції; 2) характеру (сутності) діянь, які утворюють це явище; 3) суб'єкта корупції (суб'єкта корупційних правопорушень); 4) мотивації і мети корупційної поведінки (діяльності). Доведено, що сферою поширення корупції є сфера функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Сутність діянь, які утворюють корупцію як соціальне явище, обумовлюється неправомірним використанням відповідним суб'єктом наданих йому у зв'язку з його службовим статусом повноважень. Суб'єктом корупції (корупційних правопорушень) є особа, уповноважена на виконання функцій держави. Водночас, суб'єктами корупційних відносин у деяких випадках можуть бути й інші, у тому числі приватні особи (наприклад, особи, які вступають у протиправні відносини з суб'єктом корупції (давання-одержання хабара)). Психологічну основу корупції становить прагнення суб'єкта неправомірно задовольнити шляхом використання офіційно наданої йому влади чи службових повноважень особисті інтереси чи інтереси третіх осіб. При цьому такі інтереси не зводяться лише до корисливості, хоча найчастіше вони все ж таки носять корисливий характер.

У загальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне явище, яке охоплює всю сукупність корупційних діянь, пов'язаних з неправомірним використанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданої їм влади, службових повноважень, відповідних можливостей з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також інших корупційних правопорушень, у тому числі тих, які створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм.

У підрозділі 2.2. «Корупція і організована злочинність: проблема співвідношення» підкреслюється, що корупцію і організовану злочинність необхідно розглядати як органічно пов'язані, але водночас самостійні соціальні і правові явища, які здійснюють вплив на розвиток один одного. Наявність корумпованих зв'язків для організованих злочинних формувань і зв'язок корумпованого чиновника з такими формуваннями - це оптимальна з точки зору досягнення злочинного результату і безпеки функціонування схема існування двох зазначених явищ. Визначено основні напрями використання представниками організованих злочинних об'єднань можливостей корупції. Корупція щодо організованої злочинності виконує три основні функції: 1) формує захисний механізм організованої злочинності; 2) виступає одним з основних засобів досягнення основних цілей злочинної діяльності організованих злочинних угруповань; 3) є формою легалізації організованої злочинності (дозволяє представникам організованих злочинних угруповань набути легального соціального статусу, легалізувати доходи, здобуті злочинним шляхом). У співвідношенні цих двох явищ, які розглядаються, корупція виступає засобом зрощення кримінальних структур з владою, криміналізації влади і політизації злочинності. Виділено ознаки, які характеризують таку найбільш небезпечну та високоорганізовану форму організованої злочинності, як мафія.

У підрозділі 2.3. «Корупційні правопорушення та їх види» зроблено висновок, що термін «корупційні правопорушення» є узагальнюючим терміном, який охоплює всі форми поведінки (діяльності) особи, уповноваженої на виконання функцій держави, що носять корупційний характер і визнаються протиправними (корупційними діяннями), а також діяння, що вчинюються такою або іншою особою і створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм. Залежно від характеру діяння, його мотивації та спрямованості корупційні правопорушення можуть бути поділені на: 1) корупційні діяння; 2) інші правопорушення, пов'язані з корупцією.

Корупційні діяння - це правопорушення, в основі яких лежать: 1) зловживання службовою особою владою або службовим становищем; 2) корислива мета або інша особиста заінтересованість. У свою чергу залежно від мотивації вчинення (змісту інтересу, задовольнити який прагне особа, яка вчиняє корупційне правопорушення) корупційні діяння поділяються на: 1) корупційні діяння, пов'язані з протиправним використанням влади або службових повноважень для отримання матеріальних благ, послуг або переваг чи заволодіння чужим майном або правом на нього; 2) корупційні діяння, пов'язані з протиправним використанням влади або службових повноважень для задоволення інших (некорисливих) особистих інтересів чи інтересів третіх осіб.

Першу групу утворюють корупційні діяння, які мають корисливий характер. Залежно від способу задоволення корисливих мотивів ці корупційні діяння можна розділити на такі, що пов'язані з неправомірним: 1) отриманням матеріальних благ, послуг або переваг; 2) заволодінням чужим майном або правом на нього; 3) використанням чужого майна. Другу групу утворюють корупційні діяння, які вчинюються з некорисливої заінтересованості: протиправне використання службовою особою влади або службових повноважень переслідує мету задоволення некорисливих особистих інтересів чи інтересів третіх осіб.

Інші правопорушення, пов'язані з корупцією, - це правопорушення, які створюють сприятливі умови для корупції як явища або умови для конкретних корупційних діянь, або є приховуванням їх чи потуранням їм.

За видом суспільних відносин, яким корупційною поведінкою (діяльністю) заподіюється шкода, і залежно від характеру застосовуваного при цьому виду відповідальності виділено і охарактеризовано такі види корупційних правопорушень: кримінальні (корупційні злочини), адміністративні, конституційні, дисциплінарні, цивільно-правові.

У підрозділі 2.4. «Корупційні злочини та корупційна злочинність» констатовано, що виділення такого виду злочинів як корупційні логічно випливає із чинного законодавства України, міжнародних правових актів і обумовлюється потребами кримінально-правової науки та практики. Це є не лише можливим, але й доцільним з точки зору особливої правової сутності, спільності ознак злочинних діянь, які охоплюються поняттям «корупція».

На підставі аналізу об'єктивних та суб'єктивних ознак дається визначення поняття «корупційний злочин». Вказано, що корупційним може бути визнано будь-який умисний злочин, який вчиняється службовою особою органу державної влади або органу місцевого самоврядування з використанням влади або свого службового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб. При цьому доведено, що одна частина таких злочинів може бути визнана безумовно корупційними, інша - віднесена до категорії корупційних лише з певним застереженням, тобто лише за певних умов їх вчинення (умовно корупційні). Крім того, запропоновано окремо виділяти групу злочинів, які безпосередньо пов'язані з корупційними. Цей зв'язок обумовлюється тим, що вони створюють умови для вчинення корупційних злочинів або їх вчинення є приховуванням чи потуранням корупційним злочинам.

Корупційну злочинність можна визначити як відносно масове соціально-правове явище, яке включає всю сукупність корупційних злочинів та осіб, які їх вчинили.

У підрозділі 2.5. «Механізм корупційних відносин» вказується, що зазначений механізм може мати два варіанти: у першому випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожний з яких за допомогою корупційного зв'язку прагне задовольнити свій інтерес (в окремих випадках - інтереси тільки однієї сторони корупційних відносин, інтерес іншої сторони з точки зору правової оцінки вчиненого може не проглядатися), у другому - корупційна діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб'єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес інших осіб за допомогою використання наданої їй влади чи службових повноважень.

Перший із зазначених варіантів, який ґрунтується на принципі «ти мені - я тобі», у свою чергу також може відбуватися за однією з двох ситуацій: 1) взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на матеріальній основі (суб'єкт, наділений владними повноваженнями, за матеріальну винагороду вчиняє на користь особи, яка надає йому цю винагороду, певні дії з використанням наданої йому влади чи службових повноважень або утримується від вчинення певних дій, які він міг чи повинен був вчинити в даній ситуації як особа, уповноважена на виконання функцій держави); 2) взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на вигідних для обох сторін умовах, які не обумовлюються безпосередньою матеріальною винагородою.

Другий варіант механізму корупційної поведінки (діяльності), як вже зазначалось вище, полягає у тому, що суб'єкт корупції задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої йому влади чи службових повноважень без взаємодії з іншими особами (взаємодія можлива лише в рамках співучасті у вчиненні злочину).

Схематично ці варіанти механізму корупційної поведінки (діяльності) виглядають так: 1) «ти мені - я тобі» (взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на матеріальній основі); 2) «ти мені - я тобі» (взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на нематеріальній основі); 3) «я - тобі»; 4) «я - собі». Розкрито зміст кожного із описаних варіантів корупційної поведінки (діяльності), пропонується алгоритм правової оцінки діянь суб'єктів при різних схемах корупційних відносин.

Розділ 3 «Кримінологічний аналіз корупції в Україні» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1. «Рівень, структура, тенденції розвитку корупції в Україні» розпочинається з аналізу даних офіційної статистики щодо різних видів корупційних злочинів та інших видів корупційних правопорушень (хабарництва; зловживання владою або службовим становищем; привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; злочинів, вчинених корумпованими організованими групами; корупційних правопорушень, відповідальність за які встановлена Законом України «Про боротьбу з корупцією»). На підставі аналізу визначено тенденції розвитку корупції в період з 1990 по 2001 рр., а також зроблено ряд важливих для антикорупційної діяльності висновків. Зокрема констатовано, що офіційна статистика не дає можливості отримати об'єктивну картину щодо стану та тенденцій корупції в Україні: вона головним чином характеризує активність правоохоронних органів у сфері протидії корупції. Для з'ясування стану, структури, тенденцій розвитку корупції пропонується використовувати додаткові показники - соціальні індикатори корупції. Соціальні індикатори корупції - це кількісні або якісні показники, які характеризують ситуацію в певній сфері соціального життя і які прямо або опосередковано дозволяють визначати поширеність корупції, характер її проявів, закономірності розвитку, взаємовплив корупції та соціальних, політичних, економічних та інших процесів. Одні з індикаторів є відображенням корупційних процесів, інші - антикорупційної діяльності. У роботі визначено й охарактеризовано низку індикаторів корупції, у т. ч. такі: рівень тінізації економіки; розмір неофіційних доходів населення; частка готівки, яка знаходиться у позабанковому обігу; існуючі «ножиці» між обсягом і характером господарської діяльності та її офіційними результатами; масштаби та динаміка ведення іноземного бізнесу в країні, іноземного інвестування, надання їй іншої фінансової допомоги; стан із дотриманням прав і свобод людини і громадянина; рівень довіри громадян до влади; їх психологічне ставлення до корупції як явища.

У підрозділі 3.2. «Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили корупційні правопорушення» висвітлено соціальні особливості таких осіб, дається їх характеристика, зроблено висновок, що запобіжна та правоохоронна діяльність у сфері протидії корупції має визначатися з урахуванням наведених особливостей. Визначено форми, в яких здебільшого може проявлятися протиправна корупційна поведінка (діяльність). Виділено й охарактеризовано з кримінологічної точки зору умовні типи такого найбільш небезпечного виду зазначених осіб, як хабарник. Відзначаються кримінологічно значущі ознаки осіб - суб'єктів корупційних правопорушень, пов'язані з характером вчинюваних ними діянь, їх соціальним статусом та іншими характеристиками. Визначено тенденції у розвитку корупції, обумовлені соціальним статусом осіб - суб'єктів корупційних правопорушень.

У підрозділі 3.3. «Фактори корупції в Україні» розвиваються положення про необхідність виділення залежно від характеру детермінуючого впливу на корупцію соціальних передумов, загальних причин та умов корупції, причин та умов конкретних корупційних діянь, які можуть бути позначені узагальнюючим терміном «фактори корупції». Факторами корупції слід визнавати явища, процеси, інші чинники, які здійснюють будь-який детермінуючий вплив на корупцію, обумовлюючи корупцію як явище та породжуючи її конкретні прояви.

Характеристиці факторів корупції в Україні передує визначення об'єктивної та суб'єктивної передумов корупції в усіх країнах. Об'єктивною передумовою корупції є інститут делегування народом влади певним своїм представникам, наявність бюрократичного механізму управління державою, а більш узагальнено - наявність держави як інституту управління суспільством. Суб'єктивною (психологічною) передумовою існування корупції є психологічна допустимість (схильність) певної частини людей до задоволення життєвих потреб у протиправний спосіб, у т. ч. шляхом неправомірного використання владних повноважень.

Здійснено класифікацію факторів корупції за сферами поширення та змістом. За таким критерієм вони поділяються на: 1) політичні; 2) економічні; 3) організаційно-управлінські; 4) правові; 5) ідеологічні; 6) морально-психологічні; 7) інші. Детально охарактеризована кожна із зазначених груп факторів.

Розділ 4 «Основні засади протидії корупції» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Протидія корупції: поняття, зміст, напрями» обґрунтовується доцільність позначення соціальної діяльності, спрямованої проти корупції, терміном «протидія корупції», а не терміном «боротьба з корупцією». За цільовою спрямованістю протидія корупції розглядається у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні протидія корупції - це будь-яка діяльність у сфері соціального управління, яка, не переслідуючи спеціальної мети, сприяє зменшенню можливостей для корумпування суспільних відносин, зокрема шляхом забезпечення верховенства права, реалізації інших принципів права, розвитку демократичного суспільства та утвердження правової держави.