Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції

У вузькому розумінні протидія корупції являє собою систему заходів політичного, правового, організаційно-управлінського, ідеологічного, соціально-психологічного та іншого характеру, що мають цільове спрямування на зменшення обсягів корупції, зміну характеру корупційних проявів, обмеження взаємовпливу корупції та інших соціальних явищ і процесів, збільшення ризику для осіб, які вчиняють корупційні правопорушення, усунення соціальних передумов, загальних причин і умов корупції, причин та умов конкретних корупційних діянь, виявлення, припинення та розслідування проявів корупції, притягнення винних у вчиненні корупційних правопорушень осіб до юридичної відповідальності, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Визначено мету, завдання, основні напрями протидії корупції. До останніх відносяться: 1) запобігання корупції; 2) виявлення, розслідування, розгляд фактів корупційних діянь, забезпечення передбаченої законом відповідальності за корупційні правопорушення у всіх випадках їх вчинення; 3) вдосконалення антикорупційного законодавства; 4) поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Визначено складові системи забезпечення антикорупційної діяльності. Сформульовано суб'єктивні та об'єктивні фактори, які обумовлюють зміст та спрямованість антикорупційної політики.

За змістом антикорупційної діяльності, функціональним призначенням та колом повноважень здійснено класифікацію суб'єктів протидії корупції.

Визначено основні принципи, яким має відповідати діяльність по протидії корупції (верховенство права; законність; системність; комплексність; адекватність; відповідність; практична спрямованість; наукова обґрунтованість; економічна доцільність; взаємодія владних структур з інститутами суспільства і населенням; оптимальність і ефективність), розкрито їх зміст.

Здійснено класифікацію антикорупційних заходів та охарактеризовано їх. За змістом і метою застосування заходи протидії корупції можна поділити на: профілактичні; правоохоронні; репресивні; заходи поновлення. Залежно від масштабу застосування заходи протидії корупції поділяються на: загальнодержавні; реґіональні; локальні; групові; індивідуальні. За терміном і нагальністю застосування - на невідкладні короткострокові, довгострокові та постійного характеру. За методом впливу заходи протидії корупції становлять дві групи: заходи, не пов'язані з примусом, та примусові заходи антикорупційного характеру (заходи захисту, відповідальності (покарання), поновлення). Антикорупційні заходи залежно від часу їх здійснення можуть бути розподілені на докорупційні і посткорупційні. Залежно від галузі права, якою передбачаються антикорупційні заходи, вони поділяються на: конституційні, кримінально-правові, адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові, фінансові, криміналістичні, оперативно-розшукові, процесуальні. Залежно від основного змісту пропонується виділяти правові, політичні, економічні, ідеологічні, психологічні, організаційно-правові антикорупційні заходи. Антикорупційні заходи можуть бути спеціалізованими (тобто спрямовуватися лише на протидію та запобігання корупції) або багатофункціональними (тобто мати призначення щодо протидії всім або багатьом правопорушенням - наприклад, організованій злочинності, корупції, відмиванню коштів та майна, здобутих злочинним шляхом).

У підрозділі 4.2. «Запобігання корупції: поняття, рівні, засоби», спираючись на фундаментальні положення теорії запобігання злочинності, визначається, що запобігання корупції - це особливий вид соціального управління, напрям антикорупційної діяльності, який полягає в усуненні, нейтралізації чи обмеженні дії факторів корупції, цілеспрямованому впливі за допомогою комплексу спеціально розроблених законних засобів на систему суспільних відносин, що складаються у сфері реалізації публічної влади, що має на меті стимулювання осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та інших суб'єктів до правомірної поведінки у сфері публічної влади, перешкоджання вступу їх у корупційні відносини та припинення таких відносин.

Основним завданням запобігання корупції є створення системи соціальних зв'язків, за якої істотно (до мінімуму) зменшується ймовірність виникнення ситуацій корумпування суспільних відносин. Запобігання корупції здійснюється двома основними шляхами: через стимулювання правомірної (некорупційної) поведінки; шляхом недопущення корупційної поведінки завдяки встановленим обмеженням, вимогам, відповідальності, іншим негативним наслідкам. Запобігання корупції здійснюється по трьох основних напрямах: 1) усунення, нейтралізація або послаблення дії факторів корупції; 2) перешкоджання здійсненню протиправного наміру конкретної особи щодо реалізації умислу на вчинення корупційного правопорушення; 3) припинення корупційної діяльності, яка вже почалася, з метою недопущення настання протиправного (злочинного) результату чи переростання корупційного діяння у більш небезпечне.

За критерієм цільової спрямованості запобігання корупції поділяється на загальносоціальне та спеціально-кримінологічне. Антикорупційні заходи спеціально-кримінологічного запобігання корупції можуть мати упереджувальний або обмежувальний (заборонний) характер. Профілактичні антикорупційні заходи визначають обмеження та заборони, які: 1) застосовуються при вступі (призначенні чи обранні) особи на державну службу чи службу в органи місцевого самоврядування; 2) здійснюються щодо службовців під час проходження ними служби (перебування на службі); 3) передбачаються для осіб, які звільнилися з державної служби чи служби в органах місцевого самоврядування (заборона працювати на підприємствах, які вони контролювали; заборона займати певні посади чи займатися певною діяльністю, балотуватися на виборні посади тощо).

Охарактеризовано кожний із зазначених вище видів профілактичних заходів.

У підрозділі 4.3. «Загальносоціальне запобігання корупції» визначено зміст та принципову відмінність такого запобігання від спеціально-кримінологічного, яка полягає у тому, що заходи загальносоціального запобігання здійснюються з більш широкою (неспеціальною) метою, маючи при цьому вплив на соціальні передумови корупції. Сформульовано основні напрями загальносоціального запобігання у різних соціальних сферах. Загальносоціальне запобігання є визначальним у системі запобігання корупції, воно з властивими йому масштабністю, різносторонністю і всеохоплюючим характером становить базу, фундамент для здійснення спеціально-кримінологічного запобігання корупції. Маючи широкий діапазон, довготривалий і комплексний характер, заходи загальносоціального запобігання здійснюють профілактичний вплив на всі групи соціальних передумов корупції, причин та умов всіх чи більшості видів корупційних правопорушень.

Основним напрямом загальносоціального запобігання корупції в політичній сфері є реформування політичної системи з метою чіткого визначення місця основних політичних інститутів відповідно до принципу розподілу влад, демократизації політичної системи, розвитку громадянського суспільства. Це має забезпечити демократичне формування та функціонування на правовій основі всіх гілок влади, сприяти уникненню численних конфліктних ситуацій, які виникають при дисбалансі владних інституцій, дублюванні їх повноважень, виконанні природно непритаманних функцій, що на макрорівні викликає нестабільність в державі та суспільстві і створює передумови для різного роду службових зловживань, забезпечити взаємодію владних структур з інститутами громадянського суспільства. В економічній сфері загальносоціальне запобігання корупції здійснюється шляхом реформування економіки в такий спосіб, який має звести до мінімуму економічне підґрунтя корумпування суспільних відносин. В організаційно-управлінській сфері основним напрямом загальносоціального запобігання корупції є формування якісно нової системи державного управління. У соціально-психологічній сфері загальносоціальне запобігання корупції є наслідком формування державницької свідомості громадян, їх морально-психологічних цінностей, правової культури, що має забезпечити мотивацію правомірної, соціально корисної поведінки. Визначено систему заходів загальносоціального запобігання в кожній із зазначених сфер.

У підрозділі 4.4. «Спеціально-кримінологічне запобігання корупції» зазначається, що спеціально-кримінологічне запобігання, на відміну від загально-соціального, має цілеспрямований на профілактику та припинення корупційних проявів характер.

Сформульовано пропозиції щодо удосконалення існуючих заходів спеціально-кримінологічного запобігання та передбачення нових. Передбачено необхідність усунення недоліків (прогалин, суперечностей, нечіткості) антикорупційного законодавства, які створюють умови корумпування суспільних відносин. Доведено, що одним із основних напрямів спеціально-кримінологічного запобігання корупції має стати розробка галузевих антикорупційних стандартів. Йдеться про систему єдиних для певної сфери правового регулювання правил поведінки, здійснення службових операцій (процедур), обмежень, заборон тощо, яка б унеможливлювала чи істотно зменшувала ймовірність корумпування суспільних відносин у цій сфері. Визначено сфери, в яких необхідно здійснити антикорупційну стандартизацію, та зміст антикорупційних стандартів окремих сфер.

Зроблено висновок про те, що визначенню галузевих антикорупційних стандартів має передувати виявлення в діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб корупційних ризиків з метою їх подальшої нейтралізації чи усунення. Під корупційним ризиком розуміються обставини (явища, процеси) у функціонуванні державних органів та органів місцевого самоврядування, діяльності їх посадових та службових осіб, які створюють ситуацію можливої чи провокованої корупційної поведінки таких осіб. Констатовано необхідність розробки методики виявлення корупційних ризиків у різних сферах соціального життя, діяльності різних органів та категорій службовців, а також потребу підготовки систематизованих переліків (каталогів, рубрикаторів) таких ризиків за галузевим чи посадовим принципами. Викладено пропозиції щодо необхідності здійснення низки конкретних спеціально-кримінологічних заходів, зокрема: запровадження на системній основі антикорупційного моніторингу; вдосконалення корупційного реєстру; розширення інституту спеціальної перевірки.

Розділ 5 «Проблеми нормативно-правового регулювання протидії корупції в Україні» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 5.1. «Система антикорупційного законодавства України» визначено поняття антикорупційного законодавства. Запропоновано його класифікацію залежно від його спрямування і предмету регулювання на: 1) нормативно-правові акти, які передбачають положення щодо загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції; 2) нормативно-правові акти, які визначають ознаки корупційних правопорушень і встановлюють за них відповідальність; 3) нормативно-правові акти, які регулюють діяльність відповідних правоохоронних органів та їх окремих підрозділів у сфері протидії корупції, її координацію, здійснення контролю та нагляду. Дається характеристика кожної із зазначених груп антикорупційного законодавства, робиться висновок про те, що в Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної протидії корупції, у т. ч. в частині відповідальності за корупційні правопорушення. Разом з тим це не означає, що антикорупційне законодавство є абсолютно досконалим і повним: його не можна визнати цілісним; ряд його положень є не повною мірою науково обґрунтованими; воно потребує уніфікації; існує потреба в прийнятті цілої низки законів, які б по-новому або додатково врегулювали важливі питання антикорупційної діяльності. Подано результати аналізу недоліків антикорупційного законодавства та пов'язаних з ними проблем, викладено пропозиції щодо його вдосконалення.

У підрозділі 5.2. «Спеціальний антикорупційний закон: проблеми вдосконалення» висвітлюються питання щодо доцільності існування Закону України «Про боротьбу з корупцією», вказується на недосконалість багатьох його положень, викладаються пропозиції щодо їх вдосконалення. На підставі розгляду різних варіантів законодавчого закріплення антикорупційних положень, які сьогодні є предметом регулювання Закону України «Про боротьбу з корупцією», обґрунтовано висновок про доцільність збереження цього Закону. До актуальних проблем, які мають місце при застосуванні зазначеного Закону і потребують нагального розв'язання, віднесені проблеми більш досконалого визначення: об'єктивних і суб'єктивних ознак корупційних правопорушень; суб'єкта корупції; суб'єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції; строків давності притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення; змісту ряду спеціальних обмежень; окремих процесуальних питань розгляду справ про корупційні правопорушення.

Підрозділ 5.3. «Кримінально-правові проблеми протидії корупції: законодавчий аспект» містить результати розгляду найбільш актуальних проблемних питань застосування кримінального закону в частині відповідальності за корупційні злочини, які потребують свого вирішення на законодавчому рівні. На підставі кримінально-правового аналізу обґрунтовано висновки про: 1) необхідність диференціації кримінальної відповідальності за вчинення службових зловживань службовими (посадовими) особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування та особами, які виконують управлінські функції в недержавних організаціях; 2) доцільність поділу відповідної категорії спеціальних суб'єктів злочину на посадових і службових осіб, а посадових осіб - на публічних і комерційних, що передбачає заміну в КК терміну «службова особа» терміном «посадова особа» (при цьому в окремих випадках залежно від характеру злочину поряд з поняттям «посадова особа» не виключається вживання і поняття «службова особа»); 3) необхідність закріплення в низці статей КК, які передбачають відповідальність за корупційні злочини, такої кваліфікуючої ознаки, як «вчинення злочину службовою особою з використанням влади або службового становища», а також уточнення її описання; 4) недоцільність існування в теперішньому вигляді такої особливо кваліфікуючої ознаки зловживання владою або службовим становищем, як вчинення його працівником правоохоронного органу (ч. 3 ст. 364 КК); 5) необхідність уточнення описання предмету хабара вказівкою на його матеріальний характер; 6) доцільність доповнення ст. 368 КК такою кваліфікуючою ознакою, як одержання хабара, пов'язане з вчиненням службовою особою незаконних дій (бездіяльності), а ст. 369 КК - давання хабара з метою спонукання службової особи до вчинення злочину - іншого, крім одержання хабара; 7) необхідність більш широкого використання майнових санкцій за вчинення давання-одержання хабара; 8) недоцільність передбачення у КК окремої статті про відповідальність за дрібне хабарництво; 9) доцільність збереження у КК кримінально-правової норми про провокацію хабара.

Підрозділ 5.4. «Корупція як склад злочину: доцільність існування» присвячено розв'язанню проблеми, обумовленої пропозиціями щодо запровадження у КК спеціальної статті про відповідальність за корупцію. На підставі аналізу пропозицій вітчизняних та зарубіжних учених та практиків, законодавчого досвіду інших країн зроблено висновок про недоцільність передбачення у КК такого складу злочину, як корупція. Висновок обумовлюється тим, що: корупція є не конкретним діянням, а складним соціальним явищем; ознаки корупції включено в нормативний опис корупційних злочинів, передбачених КК; коло корупційних злочинів може бути розширене за рахунок криміналізації нових діянь (утворення абсолютно нових складів злочину або виділення спеціальних по відношенню до існуючих) або ж звужене за рахунок декриміналізації певних злочинів чи об'єднання декількох складів в один. Всі корупційні злочини можуть бути об'єднані умовно (наприклад, шляхом розміщення в одній чи декількох главах, що і зроблено в кримінальному законі більшості держав світу), але не шляхом штучного створення такого «злочину», як корупція. Пропозиції щодо визначення поняття «корупція» та запровадження спеціальної статті у КК про відповідальність за неї не містять достатніх юридичних підстав, є теоретично хибними і такими, що не можуть мати реалізації.

Висновки

У Висновках підбито підсумки проведеного дослідження, викладено основні його результати, сформульовано висновки та рекомендації щодо їх наукового та практичного використання.

Зокрема, констатовано, що для антикорупційної діяльності принципово важливим є правильне розуміння соціальної та правової сутності корупції, на якому ґрунтується розробка і реалізація стратегії протидії їй. Воно дозволяє не обмежувати протидію корупції примусовим впливом, переважно у формі юридичної відповідальності за конкретні корупційні правопорушення, у тому числі корупційні злочини, а з урахуванням усіх важливих аспектів корупції як соціального явища розробити і застосувати в такій протидії комплекс економічних, політичних, організаційних, правових, ідеологічних, виховних та інших заходів. На ньому базуються визначення стратегічних підходів криміналізації корупційних діянь та встановлення за них юридичної відповідальності інших видів, вибір правових засобів реагування на такого роду діяння, розробка засад правоохоронної діяльності в цій сфері.

Прагнення підвищити ефективність протидії корупції шляхом посилення кримінально-правових репресій є помилковим підходом у здійсненні антикорупційної діяльності. Підвищення ролі кримінального закону у протидії корупції може бути досягнуто шляхом визначення доцільності криміналізації (декриміналізації) певних діянь, удосконалення законодавчого описання їх ознак, визначення покарання, адекватного суспільній небезпеці певного виду діянь, визначення можливості компромісу з певними учасниками корупційного акту (зокрема, давання-одержання хабара), підстав та умов його застосування.

Ефективна протидія корупції потребує системного підходу, поєднання профілактичних, правоохоронних та репресивних заходів, чітко визначених пріоритетів та її належного забезпечення (кадрово-професійного, інформаційно-аналітичного, науково-методичного, матеріально-технічного тощо). Ігнорування хоча б однієї з цих складових суттєвим чином знижує ефективність антикорупційної діяльності в державі.

Оскільки корупція є соціальним явищем, притаманним будь-якій державі, то протидія їй є постійною функцією держави. Ця функція повинна реалізовуватися не лише в спеціально-кримінологічних, кримінально-правових заходах, а й знаходити своє втілення при реалізації інших функцій держави. Визначення змісту антикорупційної функції як постійної функції держави і її впровадження в життя - нагальне завдання для України. Здійснюватися така функція має на підставі науково обґрунтованої Концепції протидії корупції, а також довгострокових та короткострокових програм.

Згідно з концептуальним підходом до розуміння правової сутності корупції: 1) корупція можлива лише у сфері реалізації публічної влади; 2) корупційні відносини складаються з приводу виконання (реалізації) особою, офіційно наділеною владою чи службовими повноваженнями, владних (службових) повноважень; 3) корупція полягає у неправомірному використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, наданої їй влади або свого службового становища; 4) суб'єктом корупції є особа, уповноважена на виконання функцій держави (суб'єктом корупційних відносин у певних випадках може бути й інша особа); 5) корупційними визнаються лише такі неправомірні діяння, вчинені особою, наділеною владою чи відповідними службовими повноваженнями, які вчиняються з прямим умислом і спрямовані на задоволення корисливого або іншого особистого інтересу такої особи або інтересу третіх осіб.

Фундаментальними для антикорупційної діяльності є взаємопов'язані між собою положення про те, що: а) корупція є породженням не однієї чи кількох, а цілої системи різних за характером, силою детермінуючого впливу та сфер прояву соціальних передумов, причин та умов; б) протидія корупції не може бути зведена до безпосередньої правоохоронної діяльності (виявлення, припинення, розслідування фактів корупції, притягнення винних осіб до відповідальності), а являє собою реалізацію постійної функції держави по застосуванню комплексу економічних, політичних, правових, ідеологічних, організаційно-управлінських, психологічних, освітніх та інших заходів; в) протидія корупції може привести до відчутних позитивних результатів за умови надання пріоритету запобіганню корупції, передусім профілактичному впливу на фактори корупції. А це у свою чергу є головним для визначення мети протидії корупції, основних її напрямів, вибору антикорупційних засобів.

Здійснювана в Україні антикорупційна діяльність потребує істотного коригування. Визначені в дисертації зміст протидії корупції та антикорупційної політики, мета, основні завдання, напрями, об'єкт, суб'єкти, принципи та засоби протидії корупції дозволяють забезпечити системний підхід в її здійсненні, визначенні пріоритетним її напрямом запобігання корупції. Ці положення повинні бути покладені в основу всіх антикорупційних заходів, здійснюваних у державі - починаючи з визначення концептуальних засад антикорупційної політики, формування антикорупційної нормативно-правової бази і закінчуючи проведенням конкретних спеціально-кримінологічних заходів антикорупційного спрямування, визначенням виду та міри відповідальності за вчинення діянь корупційного характеру.

Запобігання корупції охоплює як цілеспрямоване включення осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та інших суб'єктів у систему соціально позитивних відносин, так і перешкоджання вступу їх у корупційні відносини чи припинення їх здійснення.

Заходи загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції мають розроблятися і здійснюватися в рамках єдиної системи запобігання корупції. При цьому загальносоціальне запобігання за характером і масштабом профілактичного впливу є головним у системі запобігання корупції. Характер профілактичних заходів обумовлюється рівнем їх наукового обґрунтування, глибиною з'ясування факторів, що породжують злочинність на сучасному етапі розвитку нашої держави. Застосування визначених у дисертації заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції дозволить: ослабити дію існуючих корупційних факторів; зменшити корупційні ризики; знизити рівень корумпованості владних структур; зменшити вплив корупції на економічні, політичні, соціальні та інші процеси.

Одне з головних завдань антикорупційної діяльності в Україні на сьогодні полягає у тому, щоб зробити корупцію справою ризикованою і невигідною. Збільшення ризику вчинення корупційного діяння, збільшення соціальної ціни державної служби (престиж, соціальна забезпеченість) і зменшення передумов корупції - це ті складові, які повинні складати основу антикорупційної політики. Що стосується конкретних антикорупційних заходів, основне їх завдання полягає в усуненні (нейтралізації) чинників, які виступають причинами та умовами корупційних діянь.

Характеризуючи на підставі системного аналізу існуючу в Україні законодавчу базу як цілком достатню для ефективної протидії корупції, зроблено висновок, що вітчизняному антикорупційному законодавству бракує цілісності, повноти, завершеності. З метою підвищення ефективності антикорупційної діяльності запропоновано внести низку змін до Закону України «Про боротьбу з корупцією», а також до КК, які, зокрема, стосуються законодавчого описання суб'єкта, об'єктивної сторони корупційних злочинів, їх кваліфікуючих ознак, криміналізації та декриміналізації діянь корупційного характеру.

Основні положення дисертації відображені в таких опублікованих працях автора

1. Мельник М.І. Наукове забезпечення антикорупційної діяльності в органах державної влади. - К.: Основа, 1999. - 22 с.

2. Мельник М.І. Посадові злочини // Кримінальне право. Особлива частина: Підручник. Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та інші. Відп. редактор Шакун В.І. - К.: НАВСУ - «Правові джерела», 1998. - С. 403-451.

3. Мельник М.І. Корупційна злочинність // Курс кримінології. Особлива частина: Підручник: У 2 кн. / М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, М.І. Мельник та ін. / За заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 24-34.

4. Мельник Н.И., Омельченко Г.Е., Хавронюк Н.И. Комментарий к Закону Украины «О борьбе с коррупцией» // Кримінальна відповідальність за посадові злочини / В.А. Клименко, М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. Коментар до Закону України «Про боротьбу з корупцією» / М.І. Мельник, Г.О. Омельченко, М.І. Хавронюк. - К.: Бліц-Інформ, 1996. - С. 163-363.

5. Мельник М.І. Злочини, пов'язані з хабарництвом (ст. ст. 168, 169, 170, 171 КК). Відмежування їх від корупційних та інших правопорушень // Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва: Навчальний посібник / За ред. Хавронюка М.І. - К.: Атіка, 2001. - С. 385-424.

6. Мельник М.І. Злочини в сфері службової діяльності // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001. - С. 909-932.

7. Мельник М.І. Відповідальність за порушення законодавства України про вибори депутатів // Коментар Закону України «Про вибори народних депутатів України» / За ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника. - К.: Атіка, 2002. - С. 327-353.

Размещено на Allbest.ru