Монопольне становище

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Визначення монопольного (домінуючого) становища

2. Зловживання монопольним становищем на ринку: форми прояву та механізм їх припинення монопольний антиконкурентний економічний

3. Відповідальність за зловживання монопольним (домінуючим) становищем

4. Економічна природа узгоджених дій у підприємницькій діяльності

5. Антиконкурентні узгоджені дії: сутність, характеристика, форми прояву

6. Діяльність щодо припинення антиконкурентних узгоджених дій

7. Особливості діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в ринковій економіці

8. Встановлення та припинення порушень у вигляді антиконкурентних дій органів влади

9. Визначення недобросовісної конкуренції

10. Основні форми недобросовісної конкуренції

11. Система захисту від недобросовісної конкуренції

12. Монополія інтелектуальної власності та економічна конкуренція

13. Необхідність, сутність, цілі, об'єкти та суб'єкти антимонопольного регулювання

14. Основні способи впливу держави на діяльність монопольних утворень

15. Шляхи вдосконалення антимонопольного регулювання

16. Визначення природної монополії, причини її існування і сфери діяльності суб'єктів природних монополій

17. Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій

18. Процедура аналізу і оцінки стану конкурентного середовища

19. Процедура визначення конкурентного ринку. Суб'єкти та об'єкти ринку

1. Визначення монопольного (домінуючого) становища

Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

Ціллю визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку є отримання інформації, необхідної для прийняття рішень з питань розвитку і захисту економічної конкуренції, зокрема демонополізації економіки, антимонопольного регулювання, контролю за узгодженими діями, концентрацією; контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; захисту інтересів суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання і споживачів від його порушень.

Етапи визначення монопольного становища

1	Визначення монопольного (домінуючого) становища.
2	Встановлення об'єкта аналізу для визначення монопольного (домінуючого) становища (суб'єкта господарювання, групи суб'єктів господарювання, конкретного товару).
3	Визначення переліку товарів і основних продавців, покупців цих товарів, відносно яких визначається монопольне (домінуюче) становище.
4	Визначення товарних меж ринку (товар, сукупність товарів, у межах якої споживач легко переходить від споживання одного товару до іншого).
5	Визначення територіальних (географічних) меж ринку (з урахуванням бар'єрів на ввезення і вивіз; територія із сферою відносин купівлі-продажу, у межах якої споживач легко задовольняє свій попит на певний товар).
6	Визначення часових меж ринку (час стабільності ринку, коли структура ринку, співвідношення попиту і пропозиції не міняються).
7	Розрахунок частки суб'єктів господарювання на ринку (розрахунок НШ, коефіцієнтів ринкової концентрації CR, визначення типу ринку).
8	Визначення потенційних конкурентів (з урахуванням бар'єрів для вступу потенційних конкурентів на ринок).
9	Встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання, групи суб'єктів господарювання.
10	Джерела інформації для визначення монопольного (домінуючого) положення становища

Об'єктами аналізу при визначенні монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкт господарювання, група суб'єктів господарювання або конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який (які) випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.

Антимонопольними органами монопольним (домінуючим) становищем суб'єкта господарювання визнається становище, коли:

1. Частка одного суб'єкта господарювання на ринку перевищує 35%, якщо він не довів, що має конкурента) на ринку, зазнає значної конкуренції внаслідок відсутності обмеження можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг або інших обставин.

2. Сукупна частка на ринку трьох або двох суб'єктів господарювання, яким на ринку належать найбільші частки, перевищує 50%, п'яти або чотирьох суб'єктів господарювання, яким на ринку належать найбільші частки, перевищує 70%, якщо вони не довели, що, по-перше, між ними існує значна конкуренція, по-друге, вони разом узяті мають конкурента(ів) на ринку і зазнають значної конкуренції внаслідок відсутності обмеження можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг або інших обставин.

3. Частка одного суб'єкта господарювання на ринку менше 35%, якщо він не спростував доказів органів АМКУ про те, що він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, належних конкурентам.

4.Якщо два або більше суб'єктів господарювання (окрім випадків, передбачених п. 2 не спростували доводів органів АМКУ про те, що між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція; вони разом узяті не мають жодного конкурента на ринку або зазнають значну конкуренцію внаслідок відсутності обмеження можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг або інших обставин.

2. Зловживання монопольним становищем на ринку: форми прояву та механізм їх припинення

Зловживання монопольним становищем на ринку -- дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливі за умов існування значної конкур-ї на ринку.

Неправомірні дії, пов'язані зі зловживанням монопольними утвореннями своїм становищем на ринку, як правило, спрямовані на: обмеження конкуренції, прав та законних інтересів господарюючих суб'єктів чи фізичних осіб, покриття неефективних витрат за рахунок споживачів та інших підприємців або збут товарів низької споживчої якості, інші негативні наслідки і має на меті отримання незаконного прибутку негайно або в майбутньому. Запобігання, виявлення та припинення зловживань моноп-им становищем є напрямом роботи Антимонопольного комітету Укр., що за сучасних умов забезпечує найбільший безпосередній соц-ек. ефект.

Відповідно до законодавства суб'єкту господарювання (групі осіб), що займають монопольне становище на ринку, заборонено зловживати цим становищем і таким чином спотворювати конкурентні ринкові механізми. Слід зазначити, що саме по собі монопольне становище на ринку не є порушенням, покаранню підлягає лише зловживання таким становищем. Характерною ознакою порушень, вчинених шляхом зловживання монопольним становищем на ринку, є необхідність довести, що суб'єкт господарювання є монополістом і додержується поведінки, яка є зловживанням. Порушення, пов'язане зі зловживанням суб'єктом господар-ня своїм монопольним становищем на ринку, характеризується рядом факторів:

1) поведінка особи (групи) є активною чи пасивною, при цьому вона може зашкодити суспіл відносинам, які виникають під час функт-ня суб'єктів на ринку;

2) його вчинив суб'єкт господарювання, який визнаний таким, що займає монопольне становище на ринку, тобто він має можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкур на ринку певного тов.;

3)господарюючий суб'єкт зловживає своїм моноп. становищем на ринку;

4) дії, що визнаються зловж-ям моноп-им становищем на ринку, відповідні органи мають оцінювати з точки зору їх впливу на ек ситуац у країні та на кожному тов. ринк.

Відповідно до Закону України “Про захист економічної конкуренції” зловживанням монопольним становищем на ринку, зокрема, визнається:

* встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити і за умов існування значної конкуренції на ринку;

* застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивних причин;

* обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

* обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям та продавцям;

* часткова або повна відмова придбавати або реалізовувати товар за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

* істотне обмеження конкур-сті інших суб'єктів господ-я на ринку без об'єкт. причин;

* створення перешкод доступу на ринок чи усунення з ринку продавців, покупців та інших суб'єктів господарювання.

3. Відповідальність за зловживання монопольним (домінуючим) становищем

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Згідно ЗУ «Про захист економічної конкуренції» визначені такі види відповідальності, як штрафи, примусовий поділ, адміністративна відповідальність посадових осіб та відшкодування збитків.

Штрафи, які накладаються на суб'єктів господарювання органами Антимонопольного комітету України, є господарською відповідальністю.

Залежно від виду правопорушення передбачені штрафи від одного до десяти відсотків доходу, отриманого за минулий звітний рік. Найбільш небезпечними вважаються порушення у вигляді зловживань монопольним становищем, антиконкурентних узгоджених дій, а найменш небезпечними -- створення перешкод працівникам АМК, неподання інформації тощо.

До суб'єктів господарювання, що вчинили зловживання домінуючим (монопольним) становищем або антиконкурентні узгоджені дії, також застосовуються конфіскаційні господарсько-правові санкціїу вигляді стягнення до державного бюджету незаконно отриманого прибутку.

Додатковим заходом господарської відповідальності є санкція, яка полягає у вилученні товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання.

Санкцією, що притаманна тільки конкурентному законодавству, є примусовий поділ суб'єктів господарювання: якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що посідає монопольне (домінуюче) становище.

Примусовий поділ НЕ застосовується в разі:

- неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарської діяльності на ринку.

Ще одним видом санкцій, що можуть бути застосовані до порушників конкурентного законодавства, адміністративні штрафи.Вони передбачають адміністративну відповідальність посадових осіб та громадян за зловживання монопольним (домінуючим) становищем у вигляді накладення штрафу на керівників підприємств в розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, -- до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Адміністративна відповідальність за дискримінацію суб'єктів господарювання органами влади та управління встановлена України у вигляді накладення штрафу в розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4. Економічна природа узгоджених дій у підприємницькій діяльності

Відповідно до ст.. 5 Закону України “Про захист економічної конкуренції” узгоджені дії -- це укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, ї є учасниками узгоджених дій. Два підприємства уклали договір про купівлю-продаж товарів, суб'єкти господарювання уклали установчий договір про створення господарського товариства, органи адміністративно-господарського управління прийняли рішення про встановлення заборони на реалізацію певних видів товарів -- все це узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Із загальної точки зору, узгоджені дії -- це волевиявлення суб'єкта господарювання, змістом якого є намір вчинити ті чи інші дії: продати чи купити товар, виконати роботу, створити нову юридичну особу, укласти угоду та ін.

Самі по собі узгоджені дії є невід'ємним елементом господарських відносин і функціонування ринкової економіки. Їх вчинення є необхідною передумовою діяльності суб'єктів господарювання на ринку.

Узгоджені дії суб'єктів господарювання можна класифікувати на:

1. Горизонтальні узгоджені дії.

2. Вертикальні узгоджені дії.

3. Конгломератні узгоджені дії.

4. Змішані узгоджені дії.

Горизонтальні узгоджені дії -- укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання, створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів.

Інакше кажучи, горизонтальні узгоджені дії здійснюються на одному й тому самому товарному ринку, їх чинять суб'єкти господарювання, які конкурують між собою.

Вертикальні узгоджені дії -- укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання, створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках(продавець--покупець,постачальник--споживач).

Отже, вертикальні узгоджені дії здійснюють суб'єкти господарювання, що діють на різних товарних ринках, не конкурують і не можуть конкурувати між собою, але можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу.

Конгломератні узгоджені дії -- укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання, створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому не перебувають або не можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець--покупець, постачальник--споживач).

Отже, конгломератні узгоджені дії мають місце, коли їх учасники не конкурують і не можуть конкурувати між собою, діють на різних товарних ринках,а також не перебувають у відносинах купівлі-продажу.

Змішані узгоджені дії -- укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання, створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, коли частина суб'єктів господарювання, до складу якої входять учасники узгоджених дій, конкурує або може конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець--покупець, постачальник--споживач), а інша частина не конкурує і за існуючих умов не може конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому не перебуває або не може перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець--покупець, постачальник--споживач).

Інакше кажучи, учасниками змішаних узгоджених дій є суб'єкти господарювання, з яких одна частина діє на одному товарному ринку і конкурує або може конкурувати між собою та при цьому перебуває у відносинах купівлі-продажу, а інша частина діє на різних товарних ринках, не конкурує та не перебуває у відносинах купівлі-продажу.

Поряд з узгодженими діями суб'єктів господарювання можуть здійснюватись узгоджені дії, метою яких є отримання надприбутків за рахунок: усунення з ринку або обмеження доступу на нього інших суб'єктів господарювання; розподілу ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, колом покупців або продавців тощо, обмеження виробництва певних товарів та ін. Такі узгоджені дії є неправомірними і можуть призводити до обмеження, спотворення та усунення конкуренції з ринку, порушення прав споживачів.

Щоб запобігти цьому, в Україні запроваджено контроль за здійсненням суб'єктами господарювання узгоджених дій. Такий контроль здійснюють органи Антимонопольного комітету України

5. Антиконкурентні узгоджені дії: сутність, характеристика, форми прояву

Узгоджені дії - це домовленості суб'єктів господарювання про певну ринкову поведінку, які можуть виливатись у встановлення одних цін, здійснення територіального чи товарного поділу фірм. За характером угоди можуть бути: явні, документально підтверджені, неформальні, приховані, неявні.

Антиконкурентні УД - це дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Формами прояву антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, що призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, є: - укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі; - прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі; - будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання; - створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання.

За горизонталлю: це дії в межах одного ринку, однорідної продукції.

Наслідки: фіксація цін, обмеження випуску продукції, розподіл ринку, блокування нових конкурентів.

За вертикаллю: це угода між виробником та збутовою організацією.

Наслідки: надання виключних прав окремим компаніям чи постачальникам; примус розповсюджувачів дотримуватися цін встановлених виробником.

Залежно від мети АУД:

- дії щодо цін: суб'єкти госп-ня беруть в них участь діяти як такі суб'єкти госп-ня як монополія;

- дії з метою завдання шкоди чи перешкод своїм конкурентам;

- дії щодо маніпуляції умовами: угоди з обмеженням виробництв, ринків і товарів техніко-технологічного розвитку з метою руйнування конкурентних цін;

- угоди щодо диференціації продукції;

- реклама як засіб диференціації продукції;

- угоди щодо входження на ринок;

- угоди «спокійного життя»;

- «полегшені» угоди.

Проявами антиконкурентних узгоджених дій може бути:

- встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

- обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

- розподіл ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

- спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

- усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

- застосовування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

- укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

- суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

6. Діяльність щодо припинення антиконкурентних узгоджених дій

Діяльність щодо контролю та припинення АУД пов'язана із забезпеченням ефективного механізму прийняття чи відхилення заяв стосовно таких дій у визначеному законодавством порядку. Контроль за узгодженими діями суб'єктів господарювання - це державний контроль, що здійснюється органами Антимонопольного комітету України у вигляді попереднього надання дозволу на узгоджені дії, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, надання попередніх висновків стосовно таких дій, а також надання висновків щодо відповідності узгоджених дій суб'єктів господарювання вимогам Закону „Про захист економічної конкуренції”, у порядку, встановленому законодавством.

Дії, які вважаються антиконкурентними, можуть бути дозволені Антимонопольним комітетом, якщо вони сприяють вдосконаленню виробництва, економічному розвитку, розвитку малих або середніх підприємців тощо за умови, що здійснення таких дій не тягне істотного обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. До отримання дозволу Антимонопольного комітету вчинення узгоджених дій забороняється.

Для отримання дозволу учасники антиконкурентних узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю у тридцятиденний термін від дня прийняття Антимонопольним комітетом рішення про заборону узгоджених дій чи концентрації можуть звернутися із спільною заявою про надання дозволу до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

У десятиденний термін з дня прийняття заяви Мінекономіки утворює комісію з питань оцінки позитивних і негативних наслідків узгоджених дій, концентрації. Комісія готує рішення та передає до Мінекономіки, яке розглядає його та готує проект мотивованого рішення Кабінету Міністрів України щодо надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію чи відмови в його наданні.

Контроль за виконанням рішень Кабінету Міністрів України покладається на Антимонопольний комітет із залученням Мінекономіки. Основними завданнями контролю за виконанням рішення Кабінету Міністрів України є дотримання законодавства про захист економічної конкуренції, досягнення обсягів позитивного ефекту для суспільних інтересів від дозволених узгоджених дій, концентрації та зіставлення негативних наслідків обмеження конкуренції із досягнутими обсягами позитивного ефекту.

Постійне вдосконалення і розвиток законодавства про захист економічної конкуренції в комплексі з економічними та організаційними заходами сприяє створенню єдиної системи і ефективному механізму протидії монополізму в Україні.

Основні пріоритетні заходи щодо припинення АУД:

· удосконалення механізмів відповідальності за картелі (внутріконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання) шляхом запровадження кримінальної відповідальності за найбільш суспільно небезпечні картельні змови;

· врегулювання порядку примусового вилучення доказів та накладення арешту на об'єкти нерухомого майна;

· проведення огляду чи обшуку у приміщеннях суб'єктів господарювання та володіннях фізичних осіб з метою забезпечення доказів у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

· вдосконалення процедури розслідування, доказування, прийняття відповідних рішень із дотриманням відповідних процесуальних гарантій учасників процесу.

7. Особливості діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в ринковій економіці

Органи державної влади - міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, регулювання ринку цінних паперів, державні органи приватизації, місцеві органи виконавчої влади.

Органи адміністративно-господарського управління та контролю - суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування;

Органи Антимонопольного комітету України - Антимонопольний комітет України, постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державний уповноважений Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України;

Органи влади - міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади;

Особливості управління господарською діяльністю:

1. Держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.

2. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

3. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.

4. Згідно з Конституцією Кабінет Міністрів України як вищий орган в системі органів виконавчої влади забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності і здійснює управління в державному секторі економіки. Міністерства, в межах наданих їм повноважень, виконують функції управління майном державних підприємств, що належать до їх сфери управління, видають спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення певних видів господарської діяльності, здійснюють інші функції, що випливають з покладених на них завдань.

5. До суб'єктів господарювання у державному секторі економіки застосовуються заходи державної регламентації, передбачені ГК, що коментується, але враховуються особливості їх правового статусу.

Влада АМК не поширюється на: Рахункову палату; Судову владу; Органи влади;

Національний банк.

Форми державних бар'єрів: Ліцензування; Реєстрація; Обмеження переміщення товарів; Державна допомога окремим суб'єктам;

Державна допомога:Пільги; Дотації; Субсидії; Позики під низькі %.

8. Встановлення та припинення порушень у вигляді антиконкурентних дій органів влади

Законодавством України як окремий вид порушення законодавства про захист економічної конкуренції виділено антиконкурентні дії органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю. Сьогодні виявлення та припинення таких порушень є дуже актуальним, бо за кількістю припинених органами Антимонопольного комітету України порушень законодавства про захист економічної конкуренції вони посідають друге місце після зловживань монопольним (домінуючим) становищем на рику. Вчинення таких дій заборонено Законом України “Про захист економічної конкуренції”, що визначають неправомірну діяльність, яка є антиконкурентними діями органів державної влади, місцевого самоврядування та адміністрат-господарського управління та контролю.

Антиконкурентними діями органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю визнаються будь-які акти (рішення, накази, розпорядження, постанови тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Такими діями, зокрема, визнаються:

* заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

* пряме або опосередковане примушування суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

* пряме або опосередковане примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

* будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

* встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в інший або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в інший в певному обсязі чи за виконання певних умов;

* надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

* дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

* дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Ці антиконкурентні дії можуть чинитися внаслідок широкого спектра неправомірних дій і рішень зазначених органів, що можуть прийматися як посадовою особою одноособове, так і колегіальне. Загальним результатом вчинення зазначених дій є або буде недопущення, обмеження або усунення конкуренції з ринку.

Переважну більшість порушень законодавства про захист економічної конкуренції вчиняють органи державної влади та місцевого самоврядування прийняттям неправомірних актів, що обмежують вільну економічну діяльність на ринку та спотворюють дію економічних законів, обмежуючи тим самим конкуренцію.

Зазначені неправомірні акти можна класифікувати так:

1) акти (дії), спрямовані на спотворення загальної організаційно-економічної діяльності суб'єктів господарювання;

2) акти (дії), спрямовані на спотворення поточної економічної діяльності суб'єктів господарювання;

3) акти (дії) з неправомірного надання окремим суб'єктам господарювання певних пільг.

Акти (дії), спрямовані на спотворення організаційно-економічної діяльності суб'єктів господарювання, реалізуються перш за все шляхом створення неправомірних перешкод на шляху виникнення нових суб'єктів господарювання у будь-якій сфері діяльності, крім випадків, передбачених законодавством. Слід зазначити, що окреме місце серед антиконкурентних дій органів влади та управління, посідають дії з надання окремим суб'єктам господарювання податкових та інших пільг.

У юридичному розумінні пільги -- це вилучення із загальноправового режиму, тобто, встановлення такого режиму, який ставить одного суб'єкта господарювання чи групу суб'єктів у привілейоване становище щодо інших, даючи їм можливість здійснювати свою діяльність на вигідніших умовах. Законодавство також забороняє органам влади та місцевого самоврядування делегувати владні повноваження об'єднанням, підприємствам та іншим особам, якщо це може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Крім того, забороняється вчинення дій чи бездіяльність органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також створенні умов для вчинення таких порушень.

9. Визначення недобросовісної конкуренції

Дії що вважаються недобросовісною конкуренцією, мають відповідати двом критеріям:

* здійснюватись у рамках підприємницької діяльності;

* виконуватись з наміром вплинути на конкурентну ситуацію.

Відносини щодо недобросовісної конкуренції регулюються Законом України від 7 червня 1996 р. "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Статтею 7 ЦК України в свою чергу встановлено, що звичаєм чи звичаєм ділового обороту є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але усталене у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Виділяють наступні ознаки недобросовісної конкуренції:

1) недобросовісна конкуренція на відміну від монополістичної діяльності може здійснюватися лише активними діями;

2) такі дії будуть розглядатися як правопорушення, якщо вони суперечать не тільки положенням чинного законодавства, а й звичаям ділового обороту, вимогам добропорядності, розумності, справедливості;

3) суб'єктами недобросовісної конкуренції можуть бути лише суб'єкти господарювання;

4) метою активних дій є набуття переваг у підприємницькій діяльності;

5) у результаті дії конкурентам можуть бути заподіяні збитки або завдана шкода їх діловій репутації.

Положення ст. 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" поширюються на всі відомі і невідомі форми недобросовісної конкуренції. Але для полегшення застосування в ст. ст. 4-19 Закону наведено перелік порушень, які вважаються проявами недобросовісної конкуренції.

Системно вони об'єднані у три групи:

* неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця);

* створення перешкод суб'єктам господарювання та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

* неправомірне збирання, розкриття та використання комерційної таємниці.

Неправомірне використання ділової репутації. До цієї групи правопорушень відносяться:

* неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

* неправомірне використання товару іншого виробника;

* копіювання зовнішнього вигляду виробу;

* порівняльна реклама.

Створення перешкод підприємцям та досягнення неправомірних переваг у конкуренції. До цієї групи правопорушень відносяться (ст. ст. 8-15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"):

* дискредитація суб'єкту господарювання;

* купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

* схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання (підприємця);

* схиляння постачальника до дискримінації покупця (замовника);

* схиляння суб'єкта господарювання (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;

* підкуп працівника постачальника;

* підкуп працівника покупця (замовника);

* досягнення неправомірних переваг у конкуренції

Неправомірне збирання, розкриття та використання комерційної таємниці. До цієї групи правопорушень відносяться:

* неправомірне збирання комерційної таємниці;

* розголошення комерційної таємниці;

* схилення до розголошення комерційної таємниці;

* неправомірне використання комерційної таємниці.

Характерною ознакою недобросовісної конкуренції є активна поведінка особи, спрямована на вчинення неправомірних дій. Бездіяльність не може бути визнана недобросовісною конкуренцією.

Зазначені неправомірні дії, спрямовані на досягнення неправомірних переваг у конкурентній боротьбі, мають такі спільні ознаки:

1) спричиняють збитки іншим господарюючим суб'єктам чи їх діловій репутації;

2) спрямовані на отримання неправомірних переваг у підприємницькій діяльності;

3) порушують норми законодавства України.

10. Основні форми недобросовісної конкуренції

Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання визначається (форми недобросовісної конкуренції):

1)неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки є використання без дозволу (ліцензії) уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання. Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).;

2)неправомірне використання товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.;

3)копіювання зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта;

4)порівняльна реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

Перешкоди процесів конкуренції та досягнення неправомірних переваг конкуренції:

- Дискредитація суб'єктів господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта;

- Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг з примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту ;

- Схилення суб'єкта господарювання до байкоту вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом;

- Схилення постачальника до дискримінації покупця є спонукання постачальника конкурентом покупця, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав;

- Схилення суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг;

- Підкуп працівників постачальника;

- Підкуп працівників покупця;

- Досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

- Комерційна таємниця - інформація, щодо технічної, організаційної, комерційної діяльності підприємства, розголошення якої може задати шкоди його інтересам.

11.Система захисту від недобросовісної конкуренції

Складові системи заходів від недобросовісної конкуренції:

І. Окреме та самостійне законодавство

ІІ. Включення господарських судів у процес захисту від недобросовісної конкуренції

ІІІ. Механізм розслідувань та збирання доказів АМКУ.

Відповідальність за недобросовісну конкуренцію включає:

- накладання штрафів на суб'єктів господарювання;

- адміністративна відповідальність громадян;

- відшкодування збитків;

- Вилучення товарів.

Штраф за недобросовісну конкуренцію складає 3% від виручки проданих товарів.

Якщо обчислення виручки не можливе чи її немає, то штраф складає 5000 неоподаткованих мінімумів громадян. Якщо порушник не є суб'єктом господарювання, то штраф складає 2000 неоподаткованих мінімумів від доходів громадян. Штраф сплачується у 30 денний строк з дня накладання штафу, за кожний день просрочки - 1% пені.

Справи розглядаються як АМКУ так і регіональними відділеннями АМКУ.

АМКУ приймає рішення про:

- Визнання факту недобросовісної конкуренції;

- Припинення недобросовісної конкуренції;

- Офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей;

- Накладання штрафів;

- Вилучення товарів із неправомірно використаними позначеннями та копій товару інших суб'єктів господарювання;

- Скасування або зміни центральними та місцевими органами державної виконавчої влади прийнятих ними неправомірних актів і розірвання укладених ними угод.

12. Монополія інтелектуальної власності та економічна конкуренція

В Україні державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства у сфері інтелектуальної власності здійснюється Антимонопольним комітетом України -- центральним органом державної влади зі спеціальним статусом.

Здійснення дій, обумовлених законодавством України як недобросовісна конкуренція у сфері прав на об'єкти інтелектуальної власності спричиняє накладення Антимонопольним комітетом штрафів, а також кримінальну і цивільно-правову відповідальність.

До порушень, у сфері захисту прав інтелектуальної власності відносять:

1) Неправомірне використання чужого імені, фірмового найменування, торговельних марок;

2) Введення в обіг під своїм позначенням товару іншого виробника;

3) Відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкту господарювання і введення в господарський оборот;

4) Неправомірний збір, розголошення та використання комерційної таємниці.

Захист прав інтелектуальної власності в Україні як засіб боротьби з недобросовісною конкуренцією має цілу низку особливостей, серед яких:

по-перше, ґрунтування на нерозумінні бізнесмена неприпустимості дій, які суперечать чесному веденню бізнесу.

по-друге, відсутність чіткого розуміння поняття «недобросовісна конкуренція» та «інтелектуальна власність», зміст яких перш за все, залежить від реалій сьогодення в країні.

по-третє, на наш погляд, однією з суттєвіших причин є складність та практична неможливість повного і чіткого доказу порушення прав інтелектуальної власності на об'єкти, які були поширені за допомогою світової мережі Internet.

Ще одним, вагомим бар'єром захисту від недобросовісної конкуренції прав інтелектуальної власності в Україні є небажання вітчизняних суб'єктів господарювання звертатися до судових органів та відстоювати свої права, що пов'язано із ускладненою та бюрократизованою судовою процедурою, а також із значними витратами часу та грошових коштів.

Таким чином, задля покращення захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції доцільним було б розробити та затвердити методику визначення розміру шкоди, завданої порушенням прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а також запровадити систему оперативного реагування на зміни в нормативно-правових актах розвинених країн, які безпосередньо стосуються захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Україні, на шляху розвитку ринкових відносин потрібно особливу увагу приділяти захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності у сфері недобросовісної конкуренції, бо саме вони виступають головним чинником економічного розвитку. Існуючий рівень правопорушень погіршує імідж нашої держави на світовій арені, тим самим стримуючі той потік потенційних інвесторів, які прагнуть вести бізнес на Україні і з українськими підприємцями. Задля того, щоб зайняти гідне місце серед інших європейських держав у майбутньому, Україні вже сьогодні потрібно реформувати діючу систему захисту прав інтелектуальної власності.

13. Необхідність, сутність, цілі, об'єкти та суб'єкти антимонопольного регулювання

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробництво і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльності господарських суб'єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема забороняється:

обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав'язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуги, виконання інших зобов'язань, передбачених договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (подовження строку дії) нові умови на свою користь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятись без певних об'єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем своєї діяльності. В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи, їхніми функціями є такі:

- розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізації виробництва і обігу, розукрупнення високомонополізованих структур; комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них; експертиза нормативних актів, що стосуються функт-ня ринку;

- підготовка пропозицій з питань удосконалення антимон-ного законодавства.

Антимонопольні органи розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства, дають обов'язкові для виконання розпорядження, накладають штрафи на учасників господарського обороту, посадових осіб за невиконання відповідних розпоряджень. Вони мають право створювати фонди сприяння антимонопольним заходам. Кошти цих фондів формуються за рахунок відрахувань від штрафів, що встановлені для учасників ринкового обороту і посадових осіб органів управління за порушення антимонопольного законодавства.

Функції та обов'язки антимонопольних органів, що створюються при місцевих органах влади, визначаються з урахуванням місцевих господарств.

При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з питань монополізму і конкуренції. Таким радам надають характер консультаційних і дорадчих структур. До складу їх включають вчених і спеціалістів, представників відомств і громадських організацій. Головним завданням цих рад с оцінка ступеню монополізації в господарстві, підготовка пропозицій про напрями демонополізації та розвитку конкуренції, удосконалення правового регулювання, що обмежує монополістичну діяльність. Досвід роботи Антимонопольного комітету України показує, що в його роботі виникає немало проблем. Особливо велике навантаження припадає на Міжвідомчу комісію демонополізації економіки. Вона вирішує проблеми переборення адміністративних перепон вступу до ринку.

14. Основні способи впливу держави на діяльність монопольних утворень

Антимонопольна діяльність -- комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення законодавства.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890) і залишається єдиним антитрестівським законом США. Він забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю. Але Верховний суд США виробив доктрину, згідно з якою панівне становище корпорації у виробництві та її великий розмір не можуть самі по собі розглядатись як монополізація.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США -- Федеральна торговельна комісія й Антитрестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об'єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми (у США це має місце, коли монополізовано понад 60% будь-якого товару чи послуг), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій та ін.