Монопольне становище

Сфера дії ЗУ "Про природні монополії" поширюється не тільки на відносини, що виникають на товарних ринках України, що перебувають у стані природної монополії, а ще й на суміжні ринки за участю суб'єктів природних монополій.

Суміжний ринок - це товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб'єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб'єктів господарювання є неможливим без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.

До суміжних ринків належать: постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом; зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності зі зберігання природного газу ; внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом; виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії; постачання електричної енергії; виробництво теплової енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергії.

Відповідно до цього Закону регулюванню підлягають:

1) ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

2) доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

17. Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій

Суб'єкти природних монополій завдяки монопольному становищу на певних ринках не схильні до підвищення якості та продуктивності праці, запровадження інновацій. Саме тому сфера функціонування ринків природних монополій потребує державного регулювання, спрямованого на підвищення ефективності діяльності суб'єктів природних монополій.

Законом України "Про природні монополії" передбачено, що діяльність суб'єктів природних монополій підлягає державному регулюванню. Таке регулювання найбільш ефективно повинно здійснюватися національними комісіями регулювання природних монополій. Національні комісії регулювання природних монополій є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом, які створює та ліквідує Президент України.

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з Законом "Про природні монополії" є:

• ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

• доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

• інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Основними механізмами державного регулювання суб'єктів природних монополій є:

• ліцензування діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;

• регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

• забезпечення доступу споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

• регулювання інших умов виконання підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством;

• встановлення спеціальної відповідальності суб'єктів природних монополій за дії, що порушують вимоги Закону "Про природні монополії" у вигляді штрафів, вилучення незаконно отриманого прибутку, виручки і відшкодування збитків.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів: гласності та відкритості процедур регулювання; адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії; самоокупності суб'єктів природних монополій; стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них; забезпечення захисту прав споживачів.

Головною метою державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є мінімізація витрат на виробництво послуг, які надають суб'єкти природних монополій, та уникнення суспільних втрат від монополістичної поведінки виробника. При цьому необхідно забезпечувати: чистий виграш від регулювання; недопущення викривлення цін та забезпечення ефективного використання ресурсів, розробку тарифних схем, які забезпечують встановлення тарифів на рівні оптимальних витрат; гарантію якості послуги; створення стимулів для інноваційної діяльності.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій повинно гарантувати споживачам отримання вигоди від економії, спричиненої масштабами виробництва, тобто від зменшення витрат на одиницю продукції.

18. Процедура аналізу і оцінки стану конкурентного середовища

Конкурентне середовище представлене значною кількістю самостійних (незалежних) підприємств, які прагнуть зміцнити свої конкурентні позиції (економічний стан), залучаючи покупців пропозицією кращих умов продажу порівняно з конкурентами, формується не тільки під впливом боротьби внутрішньогалузевих конкурентів.

Оцінка стану конкурентного середовища на певному товарному ринку дає змогу зробити висновок щодо доцільності втручання у процес формування конкурентного середовища на такому товарному ринку, визначає напрями та заходи цього втручання.

Для оцінки конкурентного середовища підприємства використовують: SWOT-аналіз, метод заснований на теорії ефективної конкуренції, метод конкурентних переваг та графічний метод оцінки конкурентоспроможності підприємства -«радар конкурентоспроможності».

Аналіз конкурентного середовища підприємства повинен встановити, які сили визначають ступінь інтенсивності конкурентної боротьби. До них можна віднести: розміри ринку; темпи зростання ринку та стадії життєвого циклу; потужності; перешкоди для входу на ринок або виходу з нього; ціна; рівень стандартизації товарів; швидкі технологічні зміни; вимоги до розміру необхідних капіталовкладень; вертикальна інтеграція; прибутковість галузі; економія на масштабах виробництва; швидке відновлення асортименту продукції.

Проаналізувати конкурентну структуру ринку дозволяє інформація про розподіл часток ринку між підприємствами. Для цього доцільно використовувати коефіцієнт концентрації ринку та індекс Хіршмана-Херфіндаля, що характеризують перевагу на ринку того чи іншого підприємства:

Коефіцієнт концентрації ринку (СR) являє собою процентне відношення всіх продажів товарів підприємствами з найбільшими частками на ринку до загального обсягу продажів і розраховується за формулою:

де Qk - обсяг продажів k-го великого підприємства; Qj - обсяг продажів j-го менш великого підприємства.

Експертна діагностика конкурентного середовища може бути проведена за такою методикою:

- вивчення конкурентного середовища є визначення та оцінювання основних характеристик ринку продукту (послуги), на якому працює або планує діяти підприємство;

- визначають конкурентні сили, що діють у галузі, та їх вплив на ситуацію в галузі;

визначити фактори (або сили), що визначають рівень конкуренції на ринку та ознаки їх прояву, характер змін у структурі конкурентних сил;

- визначають підприємства з найсильнішими та найслабшими конкурентними позиціями;

- доцільно спрогнозувати найбільш імовірні кроки стратегічних конкурентів;

встановлюють ключові фактори успіху в конкурентній боротьбі;

- приймають остаточне рішення щодо привабливості галузі найближчим часом і в довгостроковій перспективі.

19. Процедура визначення конкурентного ринку. Суб'єкти та об'єкти ринку

Конкур. карта ринку являє собою класифік. конк-ів по займаній ними позиції на ринку й слугує для визначення статусу конк-ів і систематизації конк-их переваг.

Фінан. становище конкурентів і пов'язаний з ним розподіл ринков.часток дозволяє виділити ряд стандартних положень підпр-ва на ринку: лідер ринку, з максим. значеннями часток, аутсайдер, що займає найскром. позиції, і деякі проміжні групи. Схема визнач. меж представлених груп включ. ряд послід-них. процедур:

- розраховується середнє арифметичне значення ринкових часток;

- уся сукупність підприємств розглянутого ринку ділиться на два сектори, для яких значення часток більше або менше від середнього значення;

- у кожному із секторів розраховуються средньоквадратичні відхилення, які з мінімальним і максимальним значеннями визначають межі представлених груп.

При всій важливості показника ринкової частки слід мати на увазі, що він являє собою статичну оцінку для конкретного моменту.

У зв'язку з тим, що кон'юнктурна ситуація на ринку досить мобільна, необхідно знати тенденцію зміни даного показника й пов'язану з нею зміну конкур. позиції підпр-ва.

Для оцінки ступеня зміни конкурентної позиції доцільно виділити типові стани підприємства по величині зростання його ринкової частки. Як видно із запропонованої схеми класифікації, крім абсолютної величини Т;, що вирішує значення має знак даного показника. Негативні значення Т;, свідчать про наявність тенденції зменшення ринкової частки, позитивні -- її зростання, тобто констатують погіршення або поліпшення конкурентної позиції підприємства.

Чим більший інтервал часу прийнятий для розгляду, тим дані тенденції стабільніші.

З урахуванням зроблених зауважень у табл. представлено матрицю формування конкурентної карти ринку, засновану на перехресній класифікації розміру й динаміки ринкових часток конкурентів по конкретному типу продукції.

Вона дає змогу виділити 16 типових положень фірми, що відрізняються ступенем використання конкурентних переваг і потенційною можливістю протистояти тиску конкурентів.

Найбільш значимим статусом володіють фірми 1-ої групи (лідери ринку з конкурентною позицією, що швидко поліпшується), найбільш слабким -- фірми 16-ої групи (аутсайдери ринку з конкурентною позицією, що швидко погіршується).

Положення фірми в межах кожної групи визначається величиною ринкової частки.

При рівності ринкових часток для ранжирування конкурентів можна скористатися показником стабільності їхніх ринкових часток. Ця характеристика описує міру прихильності споживачів до продукції підприємства й показує, яку частину в загальному обсязі продаж становлять продажі постійним споживачам, що купують продукцію не в перший раз. Показник стабільності ринкової частки (Q) можна розрахувати за формулою:

С, = (К,-К,п)/Кі}

де К, -- загальна кількість продукції, реалізована і-м підприємством;

К" -- кількість продукції г-того підприємства, придбана споживачами вперше.

Використання С, як уточнюючого коефіцієнта дозволить однозначно розподілити конкурентів усередині кожної класифікаційної групи. Оцінка статусу дає змогу вирішити ряд взаємозалежних завдань:

- визначити особливості розвитку конкурентної ситуації;

- установити ступінь домінування конкурентів на ринку;

- виділити найближчих конкурентів і встановити відносну позицію фірми серед учасників ринку.

Конкурентна карта є свого роду фільтром, що відкине всі переваги, які не впливають на поліпшення економічних показників, виділить ключові фактори успіху на ринку. Таким чином, формується картина реально існуючого розміщення сил у конкурентній боротьбі. Вона дозволяє більш обґрунтовано підходити до розроблення стратегії конкуренції, що враховує конкурентний статус фірми, особливості її ринкового оточення й можливості по дестабілізації сформованої ринкової ситуації.

Аналітичний етап процесу формування конкурентних переваг допускає порівняльний аналіз можливостей фірми, а також стану й тенденцій розвитку конкурентного середовища. Його мета -- виділити ті ключові переваги, які в ситуації, що створилася, забезпечать довгострокове економічне зростання. Технологія пошуку включає спеціальні процедури локалізації аналітичної роботи, визначення потенційних можливостей зростання, аналіз причин та умов виникнення конкурентних переваг. Результати відображ. в розроблювальній конкур. карті ринку.

Для коректності проведення процедур важливо окреслити аналізований географічний ринок, скласти список конкурентів і визначити їхні цілі. Знати наміри конкурентів необхідно для уточнення міри задоволеності поточною позицією й можливими діями по зміні існуючого розміщення сил. Підготовлена попередня інформація слугує для локалізації загальних напрямів пошуку й збільшення в наступній роботі цілеспрямованості.

Суб'єктами ринкових відносин у сучасній економіці стають усі результати суспільної діяльності. Тобто, ними можуть бути матеріальні продукти праці, інтелектуальні продукти праці, робоча сила, цінні папери, валюта, позичкові капітали.

Об'єкти: Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (промисловими, торговельними, індивідуальними, корпораціями, державними фірмами тощо) та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Виходячи з цього, ринок слід розглядати як певну сукупність економічних відносин між різними типами фірм та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг, де відбувається остаточне визнання їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зниження витрат виробництва і підвищення суспільної корисності товарів, поліпшується пропорційність розвитку народного господарства, забезпечується безперервність суспільного відтворення і формування цілісної економічної системи, а також здійснюється опосередкований контроль споживачів за виробництвом.

Размещено на Allbest.ru