Співвідношення понять: закон і право

не викликає жодного сумніву, що передусім у нашому дослідженні ми мали б висвітлювати специфіку гоббсівської інтерпретації природного стану. Утім, це питання вже достатньо вивчалось у численних працях історико-правового характеру. Більше того, на наш погляд, саме це коло проблем традиційно привертає увагу фахівців, які займаються дослідженням даного періоду історії правової думки. Тому ми свідомо обмежимось лише констатацією декількох тез, які принципові для розуміння позиції Т. Гоббса, і не заглиблюватимемося в критику гоббсівської моделі природного стану як “війни всіх проти усіх”. Вихідним посиланням теорії Т. Гоббса було визнання природної рівності всіх індивідів. Щоправда, цю рівність він тлумачив не як рівність у праві чи правову рівність, а як рівність природних здібностей. Тому вчений сформулював такий логічний ряд: а) рівність здібностей породжує рівність сподівань; б) рів-ність сподівань та надій породжує стан взаємної недовіри (який підтримується притаманною кожній людині жагою слави [3]); в) стан взаємної недовіри і суперництва легко трансформується у відому “війнувсіх проти усіх”. У таких умовах відсутнє будь-яке уявлення про справедливе і несправедливе, оскільки ці поняття можуть бути застосовані лише щодо громадянського стану людини, коли серед людей вже не мають виключного домінування цінності сили та підступності. Важливо зазначити, що вже в цьому природному стані криється перший зародок природного права. Його основою є усвідомлення кожним окремим індивідом свого власного стану, а також того, що має бути зробле-но для того, щоб цей стан залишався безпечним. Цей вихідний акт усвідо-млення породжує, за Т. Гоббсом, перше змістовне визначення природно-го права. Ним є право кожного індивіда на самозбереження. Причому це право, за своєю суттю, є свободою застосування будь-яких засобів для збереження власного життя і здоров'я [4]. Тобто в основі природного права лежить свобода людини робити все, що вона вважає за потрібне та ефективне для забезпечення власного самозбереження. Як демонструє Т. Гоббс, природне право несе в собі не лише зерна свободи, а й такий елемент, як обов'язок. Цей обов'язок не є наслідком певного суспільного договору. Він випливає виключно з усвідомлення людським розумом того, що для збереження власного життя і здоров'я необхідно обов'язково певним чином поводитись з іншими індивідами. При цьому слід розраховувати насамперед не на власну силу і підступність, а на те, що через веління розуму інші індивіди візьмуть на себе подібні обов'язки й керуватимуться певними загальними нормами у своєму повсякденному житті. Поняття “природного права” і “природного закону”: зміст і співвідношення Таким чином, спираючись на власний аналіз природного стану та людської природи, Т. Гоббс виокремлює такі два поняття, як “природне право” і “природний закон” (“right of nature” та “law of nature”). Природне право (jus naturalis), за Т. Гоббсом, є свободою кожної конкретної людини робити все те, що вона вважає найкращим для збереження власного життя. Це природне право є водночас найбільш універсальним та індивідуальним. Справді, максимальну універсальність воно отримує за рахунок того, що збереження життя Т. Гоббс вважав фундаментальним природним прагненням будь-якої людини. Разом з тим, це природне право гранично індивідуальне, оскільки його зміст (маються на увазі конкретні дії, що їх вибирає для себе людина) є результатом вільного вибору кожної особи. На відміну від цього, природний закон (lex naturalis) - це вже не свобода, а настанова або вимога розуму, який імперативно вказує людині, що слід робити і чого уникати для збереження власного життя і здоров'я. Тому, як відмічає Т. Гоббс, право і закон ріняться своєю основою. В основі права завжди лежить свобода, а в основі закону - обов'язок. Хоча це не означає, що право і закон суперечать одне одному. Насправді, як вказує Т. Гоббс, вони взаємно доповнюють одне одного, оскільки без природних законів природне право ніколи б не було реалізовано, тоді як без природного права не було б підстав для виникнення природних законів (якби людина не усвідомлювала свою вихідну свободу та свободу інших, вона б ніколи не взяла на себе жодних зобов'язань). Як бачимо, досліджуючи поняття “природного стану” та “природних властивостей людини”, Т. Гоббс демонструє, як саме з розбудованої ним конструкції природно-правового ґрунту регулювання суспільних відносин виникає те, що він охарактеризував поняттям “природний закон”. Утім, спершу необхідно зробити одне принципове методологічне уточнення. Досліджуючи “природні закони”, Т. Гоббс не був першопрохідцем у цій царині. Тому насамперед він звернув увагу на численні спроби експлікації матеріального змісту природних законів, які робилися до нього. Для того, щоб не відтворювати всіх помилок, якими, на думку Т. Гоббса, рясніє історія дослідження природного права і природних законів, необхідно передусім установити певні заборони або обмеження щодо тих сфер наукового пошуку, звідки ми не можемо отримати адекватного уявлення ані про форму, ані про зміст природних законів. По-перше, як наголошує Т. Гоббс, “природні закони” не слід шукати у звичках тих чи інших народів (навіть за умови, якщо вони мають правовий характер і нормативно врегульовують ті чи інші суспільні відносини). Цей шлях хибний, тому що ми можемо отримати декілька систем природних законів (одну, дві чи більше), носіями яких виступатимуть окремі народи. Адже відомо, що правові звичаї народів різняться, і те, що для одних прийнятним, може не узгоджуватись з правовими звичаями інших народів [6]. Саме тому, як вказує Т. Гоббс, правові звичаї, включаючись у природні закони, самі по собі ними не є. По-друге, природні закони не варто шукати в історії того чи іншого народу. Це зауваження Т. Гоббса надзвичайно важливе, оскільки дозволяє краще зрозуміти, як саме вчений тлумачив співвідношення таких понять, як закон та історія. Загалом аргументація Т. Гоббса стосовно цієї тези розбудовується аналогічно до вищенаведеної (як у випадку порівняння природного закону і правового звичаю). Однак він звертає увагу на такий момент. Історія не може бути джерелом природних законів, оскільки історія кожного народу різна, а отже, намагання вивести природні закони з історії є нічим іншим, як відмовою від ідеї природного закону (до речі, саме в такий спосіб неможливість поняття природного права була значно пізніше обґрунтована представниками німецької історичної школи). Але це не означає, що історія і природні закони протистоять одне одному. На думку Т. Гоббса, природні закони є частиною правової історії. Утім, частина не значить -результат. Якраз, навпаки, за словами Т. Гоббса, природні закони слід вважати радше початком правової історії, а не її результатом. Зважаючи на ці зауваження, Т. Гоббс логічно прийшов до висновку, що природний закон можна знайти лише в людському розумі. Тому запропоноване ним визначення природного закону має такий вигляд: “природний закон… це вимога істинного розуму стосовно того, що слід робити і чого не слід робити для якомога більш тривалого збереження життя і тілесного здоров'я” [7]. Весь подальший гоббсівський аналіз змісту природних законів, на наше переконання, є нічим іншим, як поступовим виведенням всіх логічних наслідків з цього базового визначення поняття природного закону. Для

доведення зазначеної гіпотези варто відтворити всю систему норм, які Т. Гоббс описує як “природні закони” (нагадаємо, що в праці “Левіафан” Т. Гоббс нараховує 19 природних законів, останнім з яких є “закон про свідків” [8]). Система природних законів Першим або “основним природним законом” (це поняття Т. Гоббс вживав у багатьох своїх працях, включаючи й “Левіафан”) є закон миру. Його зміст випливає з усвідомлення істинним розумом (саме такий розум і належить кожній людині від природи) того, що навіть наймогутніша та найсильніша людина нездатна тривалий час забезпечувати власне здоров'я і життя в умовах війни. Адже, по-перше, війна завжди виснажує здоров'я (не кажучи про те, що вона може забрати будь-яке життя), а, по-друге, людина не завжди здатна воювати (як вказує Т. Гоббс, навіть найсильніші та витриваліші все одно мусять колись спати). Тому перший природний закон змушує будь-яку людину прагнути миру, оскільки в таких умовах її шанси на життя і здоров'я максимальні. Для розуміння першого природного закону Т. Гоббса слід наголосити, що його поява не є результатом певного “правового альтруїзму” (подібний феномен правового життя Т. Гоббс не лише не визнавав, а й усіляко заперечував). Так само цей перший природний закон не є результатом домовленості, угоди чи договору. Він є винятково результатом взаємодії природного (істинного) розуму і природного прагнення людини до самозбереження. Ще один природний закон, який є засобом забезпечення першого, це закон розумного обмеження власної свободи. У загальній формі його можна сформулювати таким чином: заради свого самозбереження людина повинна відмовитись від власного права на все і визнати межі своєї свободи стосовно інших так, як вона готова визнавати свободу інших щодо себе. Ця формула надзвичайно важлива з огляду на декілька причин. Перша з них полягає у тому, що Т. Гоббс спромігся сформулювати закон, який установлює для індивідів лише формальні умови своєї реалізації. Тому його можемо вважати універсальним. Інша причина стосується аналізу таких фундаментальних для теорії права понять, як: “відмова від права”, “зобов'язання”, “невідчужуваність права”. Справді, що означає вживане Т. Гоббсом сло- восполучення “відмовитись від права” і яким чином природний законможе містити в собі вимогу відмовитись від природного права? З точки зору теорії права це пи- тання має принципове значення. Якщо однією з перших маніфестацій закону є відмова від права (навіть якогось одного природного права), то маємо абсурдну ситуацію, коли право заперечує само себе. Розв'язання цієї складної суперечності Т. Гоббс вбачає в тому, що відмову від права не слід розуміти як його заперечення або відчуження. У зв'язку з цим він наголошує, що відмовитись від права означає лише відмовитись від своєї свободи перешкоджати іншим в користуванні цим же правом. Тому відмова від права не означає, що це право зникає зовсім. Йдеться про те, що відмова від права є нічим іншим, як першим актом обмеження власної свободи. Цей акт породжує феномен правового обов'язку, а разом з ним й уявлення про справедливе і несправедливе. Причому цей правовий пов'язує всіх індивідів, які утворюють спільноту і можуть бути охарактеризовані як “розумні істоти”. Разом з тим, Т. Гоббс вказує й на таке важливе для правової теорії явище, як невідчужуваність права. Невідчужуваними є всі ті права, відмова від яких спричиняє нищення людини і людської природи. Тому за будь-яких обставин ані людина не може відмовитись, ані будь-хто інший не може позбавити людину таких прав, як: право на життя, право на користування власним розумом, право на самозахист (у разі виник-нення небезпеки життю людини, її здоров'ю). Однак вищеописаний закон розумного обмеження власної свободи має сенс лише тоді, коли забезпечується третій природний закон. Справді, обмежуючи власну свободу, кожен індивід повинен бути впевненим у тому, що так само вчинить інший індивід у своєму слідуванні вимогам істинного розуму (до речі, цікаво відмітити, що “істинний розум” Т. Гоббса насправді виявляється правовим розумом). Тому обмеження свободи є актом перенесення права, коли декілька осіб взаємно переносять одна на одну певні права. Цей акт Т. Гоббс позначає латинським терміном “contractus” [9]. Лише тоді, коли в основі обмеження свободи лежить угода (pactum) (угоду Т. Гоббс

тлумачить як контракт, що зобов'язує її учасників вчиняти певні дії не лише в той чи інший момент, а й у майбутньому), кожен індивід може бути переконаним у тому, що не лише він погоджується обмежити свою свободу, а й інші вчинятимуть сааме так. Таким чином, логічною умовою реалізації другого природного закону є слідування угодам. Фактично зазначене правило виконання угод і є формулюванням цього закону. “Люди повинні виконувати укладені ними угоди”, - пише Т. Гоббс. Якщо цей природний закон не діє і угоди не дотримуються, конструкція раціонально обґрунтованого комплексу мір з колективного (суспільного) самозбереження руйнується. Справді, в такому разі прагнення до миру (перший природний закон) залишається лише прагненням, а не законом. Те саме відбувається і з другим природним законом, оскільки не підтверджене подібною готовністю інших індивідів прагнення обмежити власну свободу миттєво зникатиме. Отже, третій природний закон, за Т. Гоббсом, це закон дотримання угод. У ньому обґрунтовані такі поняття, як “справедливе” і “несправедливе”. Як зазначалось вище, застосування цих термінів щодо природного стану неможливе, оскільки ці поняття не мають жодних підстав, коли відсутній критерій щодо визначення того, що є справедливим, а що - ні. На відміну від природного стану, з моменту укладання угоди кожен індивід може оцінювати дії інших з огляду на те, наскільки вони відповідають установленим угодою обов'язкам і правам. У результаті формується первинне уявлення про справедливе і несправедливе. Перше є слідуванням угоді, інше - її пору- шенням. Дане положення має граничну значущість для теорії права, адже саме його Т. Гоббс кладе в ооснову свого пояснення виникнення держави. На його думку, третій природний закон прямо передбачає існування певної верховної влади, яка повинна мати примусові повноваження. Необхідність цієї влади випливає з того, що третій природний закон встановлює не тільки норму (слідувати умовам угоди), а й владу, яка слідкує за дотриманням цього закону. Ця влада обов'язково має наділятись примусовими повноваженнями, які застосовуються у випадках, коли одна зі сторін угоди її порушує. Фактично ця верховна примусова влада і є основою конституювання держави, яка поступово формує спеціальний апарат, що дозволяє застосовувати ці примусові повноваження. Таким чином, широко розповсюджена в історико-правових дослідженнях думка про те, що Т. Гоббс є прибічником абсолютизму державної влади та її цілковитого домінування над правом, не є коректною. Адже якщо ми дослідимо генезис держави і державної влади, то побачимо, що для нього не держава є основою виникнення права, а навпаки - держава виникає саме як наслідок реалізації природних законів (чи точніше - як наслідок реалізації третього природного закону). Ці три природні закони можуть бути охарактеризовані як фундамен- тальні. Більше того, якщо звернути- ся до вчення Т. Гоббса про громадянина, можна чітко побачити, що ці закони він розглядає у межах однієї глави (гл. ІІ), тоді як усі інші природні закони віднесено до третьої глави і описано загальним поняттям “інші природні закони”. Роль цих фундаментальних природних законів пояснюється тим, що саме на їх основі стає можливим визначення таких базових понять, як: обов'язок, держава, державна влада, справедливе і несправедливе, угода тощо. Щодо природного права ці природні закони є тією специфічною формою, яка надає загальний образ вихідній енергії природного права. Інакше кажучи, для Т. Гоббса природний закон є формою реалізації та формою об'єктивного існування природного права. Тому, стоячи на позиціях гоббсівської теорії права, ми можемо уникнути протиставлення природ- них та позитивних законів, оскільки він вважав, що як природні закони, так і позитивне (державне) право мають відтворювати вимоги істинного розуму. А отже, між ними не повинно виникати суперечностей. Водночас специфічна властивість природних законів полягає в тому, що вони є джерелом не лише основних принципів позитивного права, а й складають основу розвитку суспільних відносин, які формуються відповідно до інших описаних Т. Гоббсом природних законів. Тому, досліджуючи загальну систему “природного законодавства”, варто стисло розглянути інші природні закони. Четвертим природним законом Т. Гоббс називає “закон вдячності” [10]. Його зміст полягає у тому, що кожен індивід, який отримав певне благо, не повинен вчиняти дії, які б змусили того, хто вчинив це благо, шкодувати про це. Так само, як і перший природний закон, четвертий закон також не є наслідком властивого людині альтруїзму. Т. Гоббс цілком прагматично обґрунтовує зазначений закон, який також є вимогою істинного розуму, оскільки він дозволяє підтримувати мир у суспільстві. Якщо його не будуть дотримуватись, то, як каже Т. Гоббс, будуть знищені будь-яка людська взаємодопомога і взаємна довіра. Таким чином, порушення цього закону буде в непрямий спосіб перешкоджати реалізації першого природного закону і становитиме загрозу для всієї системи природних законів. П'ятий природний закон - це закон урахування взаємних інтересів (інколи Т. Гоббс описує його як “закон поступливості”). Він означає визнання окремими індивідами необхідності дотримання певного

типу правової поведінки, яку Т. Гоббс характеризує як “законослухняність”. Наступні природні закони, на нашу думку, можна розподілити на дві основні групи. Першу з них утворюють природні закони, які сприяють утвердженню мирного співіснування людей. До неї входять такі природні закони: закон вибачати образи (якщо нанесену ними шкоду компенсовано), закон проти помсти, закон про заборону ображати честь та гідність інших індивідів, закон про природну рівність, закон проти зловживання правами. Інша група - це закони, пов'язані з процесом реалізації правосуддя. До них відносяться: закон безпристрасності судової влади, закон про рівність доступу до суду, закон співвідношення прав на один і той самий об'єкт у часі, закон про посередників, закон про обов'язковість судових рішень, закон про неможливість виступати суддею щодо самого себе або у справі, де є власна зацікавленість, закон про свідків. Усі ці природні закони згодом підтверджуються та розвиваються в нормах позитивного права, яке встановлюється і захищається державною владою. Узагальнюючи результати проведеного дослідження понять “природне право” і “природний закон” в правовій теорії Т. Гоббса, можемо сформулювати такі висновки. По-перше, обґрунтовуючи свою власну теорію походження і розвитку права, Т. Гоббс встановлює специфічну кореляцію між природним правом і природними законами. У межах його теорії природне право постає формою реалізації природної свободи людини, яка доповнюється правом щодо застосування будь-яких засобів для збереження свого життя і безпеки. За своїм змістом природне право не може мати жодних обмежень цієї вихідної свободи кожного індивіда. Натомість природний закон є таким правом, яке не так забезпечує свободу, як встановлює певні обов'язки. Вони сприймаються людиною як вимога істинного розуму. У цьому сенсі природний закон характеризується Т. Гоббсом як сукупність кроків (ними є система природних законів), що мають на меті обмеження свободи людини задля гарантування і забезпечення спільної безпеки. Перехід від природного права до стадії формування системи природного законодавства супроводжується конституюванням держави, яка покликанапідтвердити дієвість і непорушність природних законів нормами позитивного права. По-друге, спільним для всіх природних законів є не лише те, що вони вічні, незмінні й універсальні (у цьому вони подібні до природного права), а й те, що за характером свого впливу ці закони діють насамперед “in foro interno”. Це означає, що для свого практичного втілення (набуття сили “in foro externo”) вони потребують підтвердження через норми позитивного права, завдяки яким отримують гарантії свого забезпечення Таким чином, у правовій теорі Т. Гоббса природні закони займають проміжну ланку між природним і позитивним правом. Вони конкретизують зміст природного права і водночас утворюють основу для законодавчої діяльності держави, яка постає як засіб гарантування і забезпечення обов'язкової сили природних законів. По-третє, природні закони фактично конституюють систему природного законодавства, в якій містяться базові принципи спільного співіснування людей. Водночас на рівні природних законів набувають обґрунтування основні правові категорії (право, закон, обов'язок, правовий примус, договірні відносини, правомірний інтерес, правова поведінка, правовий делікт, правосуддя тощо), які згодом складають основу системи позитивного законодавства.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що без глибокого розуміння змісту права і закону неможливо їх співвідношення.

Зазначене вказує на те що на сьогодні, з огляду на практичну юридичну діяльність, ідея розрізнення права й закону усе ще має загалом переважно світогляднй характер. Слід зробити основний висновок, що за сучасних умов розвитку юридичної науки, відносно до концепції розрізнення права і закону, котра має незаперечну світоглядну цінність, нормативне право розуміння є більш наближеним до прикладного питання визначення чітких критеріїв оцінки поведінки суб'єктів права як правомірної чи протиправної, оскільки у цьому плані оперує такими інструментальними категоріями як норма пра або принцип права. Дані категорії є тими основними нормативно визначеними критеріями, що надають реальну можливість юристам-практикам у процесу здійснення ними юридичної оцінки, інакше кажучи - правової кваліфікації сформулювати однозначну відповідь на питання про правомірність чи протиправність фактичної поведінки суб'єкта права.

Якщо підсумовувати співвідношення право і закон з позицій теорій природного права, то:

позитивістська правова доктрина, яка ототожнює поняття права та закону, тим самим обґрунтовує зверхність державної влади як єдиного джерела права;

якщо визнавати, що державна влада сановить основу політико-правового буття, відносини «особистість-держава», «народ держава», будуть носити виключно вертикальний характер, в такому випадку правосвідомість перестає бути одним іх факторів, які обумовлюють нормотворчий процес;

державна влада може бути обмеженою тільки тією нормою, джерелом якої вона не виявляється, а це призводить до природного права;

природне право відносно позитивного закону являється ідеєю, формою,, що наповнюється практичним змістом за допомогою матеріальної норми, без визнання природно-правової ідеї, закон буде постійно змінювати свій зміст, в залежності від характеру державної влади, а тому з точки зору ідеальної -він буде беззмістовним;

поєднання абсолютного та історично-відносного в праві полягає у визнані незмінних моральних цілей для процесу розвитку в державно-правовій сфері;

основне призначення природного права стосовно державно-правової дійсності виражається у його критичному аспекті, суть якого полягає у «моральному сді» над позитивним правом.

РЕЗЮМЕ

Дипломна робота Большової Віти Володимирівни на тему: «Закон і право: співвідношення понять».

В диломній роботі Большової Віти Володимирівни проаналізовано співвідношення права і закону зокрема у філософії права та теорії.

Автором у роботі розглянуті філософські погляді на співвідношення права і закону, різні погляди філософів, щодо знань про право, які співвіднесені з загальнолюдськими цінностями.

А також досліджено саме бачення проблеми, що базується на центральних положеннях природно-правового підходу до осмислення права.

Виходячи з поставленого завдання, в дипломній роботі розглянуто визначення права у широкому розумінні, а також поняття закону і його види. Висвітлюються основні підходи до розуміння проблеми співвідношення права і закону, щоб ці обидва поняття стали основою демократичного, гуманітарного виміру законодавства як невід`ємної складової правової держави в Україні.

Ключові слова: право, закон, природне право, позитивне право, природно-правове осмислення, державна влада.

RESUME

Diploma work of Bolshova Vita Volodymyrivna on the theme “ Law and Legislation: correlation of concepts”

In diploma work of Bolshova Vita Volodymyrivna is analysed correlation of right and law, particulary in the philosophy of law and theory of law.

The author examines philosophical outlooks to correlation of right and law and different views of philosophers about the knowledge of law which correlate with values common to all the mankind.

The athor also investigates the vision of problem that is based on the central positions of the naturally-legal going to the comprehension of right.

Based on the task, in diploma work the determination of right is considered in the wide understanding and also the concept of law and its kinds. Bolshova Vita exposes the basic going to understanding of problem of correlation of law and legislation that these two concepts can serve the base of democratic, humanitarin dimenstion of legislation as the inalienable component of the state of the rule of law in Ukraine.

Keywords: legislation, law, absolute law, positive law, naturally-legal comprehension, state power.

Список використаних джерел

Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-12 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 4 - ст. 20.

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2006, N 30 - ст. 260.

Конституція України від 28.06.1996 № 254к // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30 - ст. 141.

Демиденко Г. Г., проф. Петришина О. В. Історія вчень про державу і право: підручник - Х.: Право, 2008. - 24 с.

Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: підручник - К.: Кондор, 2008. - 444 с.

Копєйчиков В. В. Основи теорії права: 5-е вид. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 736 с.

Новгородцев П. И. Учение Канта о праве и государстве // Вопросы философии и психологии. - 1901. - Кн. 3 (58). - 315-361 с.

Новгородцев П. И. Историческая школа юристов. - СПб.: Изд-во «Лань», 1999. - 192 с.

Олійник А. Ю., Колодій А. М. Правознавство: К.: Єдність ВАВ, 2009. - 792 с.

Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник / пер. З рос.- Х.: Консум, 2011 - 656 с.

Авер`янов В. Б. Вісник Академії правових наук України. - Х.: Право, 2004. - № 2 (37). - 285 с.

Бачинин В. А. Природа правовой реальности // Право и политика - 2004. - № 2.

Гайворонський В. Яким має бути механізм впровадження принципу верховенства права // Право України. - 2005. - № 10 - 114-118 с.

Гоцуляк Ю. В. Співвідношення понять «право» та «закон» у правовому вченні П. І. Новгородцева // Європейські перспективи - 2001 - № 4 ч. 1 - 35-40 с.

Грищенко А. В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні: дис. Кандидата юр. Наук: 12.00.01 / Акад. Праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2002 - 227 с.

Кацавець К. Культура думки і слова у професійній діяльності юриста // Право України. - 2009. - № 2. - 144-148 с.

Козюбра М. І. Правовий закон: проблема критеріїв // Вісник Акад. правових наук України. - 2003. - № 2-3. - 83-96 с.

Корнієнко В. В. Основні підходи до розуміння співвідношення права і закону - УДК 340.1. - дис. Канд. Юр. Наук, доц. - 2011

Нерсесянц В. С. Філософія права. // Проблеми філософії права. - Том 2. - 2004

Прокопов Д. Є. Співвідношення «природного права» і «природних законів» в концепції Т. Гоббса. - Історія держави і права. - Бюллетень Міністерства юстиції України № 2 (88) - 2009

Рабінович П. Публічне і приватне у природному законодавстві та праві // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 3

Селіванов В. М. Право і закон (філософський погляд на співвідношення права і закону). - Інститут законодавства України ВРУ - Проблеми філософії права. 2005. - Том

Словська І. Є. Поняття та ознаки України. - Держава і право - 2011. - Вип. 52. - 3-8 с.

Сушко Є. Р. Взаємодія верховенства права з верховенством закону: загальнотеоретичні аспекти. - автореф. Аспірантки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2005.

Тацій В. Академія правових наук України: становлення та наукові здобутки (назустріч виборам нових членів Академії) // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 1

Тацій В. Правова наука в Україні: стан та перспективи розвитку // Вісник Академії правових наук України. 2003. - № 2 - № 3

Ткаченко О. Застосування принципу верховенства права в регулюванні еколого-правових відносин: деякі аспекти // Право України. - 2004. - № 1. - 78-80 с.

Уварова О. О. Роль принципів у процесі правозастосування: автореф. Дис. На здобуття наук. Ступеня канд. Юр. Наук: спец. 12.00.01 / -Х.,- 2009. - 20 с.

Шемшученко Ю. С. Актуальні проблеми філософії права // Проблеми філософії права. - 2003. - Том 1

Шемшученко Ю. С. Юридична наука на межі століть // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецькго НАН України. - Вип. 11. - 2000

Шульга А. М. Концепція розрізнення права і закону, її світоглядна цінність, прикладне значення. - Форум права. - 2011. - № 4. - 852-855 с. [Електронний ресурс].

Размещено на Allbest.ru