Структурна політика в системі державного регулювання економіки в умовах суспільної трансформації

Посилення виявів диференціації соціально-економічного розвитку регіонів вимагає негайного запровадження дієвої регіональної структурної політики. Особливого значення у зв'язку із цим набуває зміцнення бази формування місцевих фінансів, делегування в регіони значної частини управлінських функцій центру, розвиток місцевого самоврядування. Дієвість місцевої влади залежить від урегулювання міжбюджетних відносин, визначення статусу комунальної, муніципальної власності й установлення законодавчого права користування нею; від зваженої політики місцевих податків і зборів.

Доводиться, що метою структурної трансформації на регіональному рівні має бути збалансування галузевих пропорцій, удосконалення коопераційних зв'язків між економікою різних регіонів. Як найважливіший аспект структурної політики на регіональному рівні розглядається досягнення позитивних зрушень у показниках рівня життя населення, подолання майнового розшарування тощо. Її найдієвішими складовими залишається розвиток вільних економічних зон (ВЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР), природно-господарська збалансованість регіону, охорона навколишнього середовища й природних ресурсів, вирішення екологічних проблем. Обгрунтовується необхідність державних заходів щодо забезпечення рівноваги на регіональному ринку праці, досягнення збалансованості робочих місць і пропозиції робочої сили шляхом підтримки оптимальних міжрегіональних зв'язків, всебічного розвитку кооперації й сприяння посиленню інтеграційних процесів.

Посилення диференціації соціально-економічного розвитку регіонів поглиблює і процес їх дезінтеграції: високий рівень економічних зв'язків станом на кінець 1999 - 2000 рр. було зафіксовано лише між Донецькою, Дніпропетровською, Луганською і Запорізькою областями. У дисертації проведено аналіз пропозиції щодо зміни ситуації шляхом здійснення адміністративно-територіальної реформи. Спрогнозовано очікувані наслідки передбачуваного укрупнення регіонів (створення, замість існуючих, 6-8-и економічно самодостатніх регіонів). Доводиться, що таке укрупнення регіонів на сьогодні не має достатніх об'єктивних передумов. Відомо, що при низькому рівні розвитку продуктивних сил країни завжди виникають “відцентрові тенденції”, тобто прагнення до розмежування, дезінтеграції, відокремлення фінансової та економічної бази регіонів тощо. Адміністративне прискорення процесу об'єднання областей стане поштовхом до створення самодостатніх територіальних комплексів із замкненим циклом господарювання. Тобто замість дотаційних областей можуть виникнути ще більш проблемні для управління дотаційні регіони. Світовий досвід доводить, що лише за умов ліквідації суттєвої диференціації регіонального соціально-економічного розвитку з'являється й посилюється тенденція до інтеграційних процесів. Тобто поступове, цілеспрямоване зменшення такої диференціації залишається важливою умовою успішного здійснення структурних перетворень як на територіальному, так і на відтворювальному рівнях.

Третій розділ “Інституційні реформи як чинник активізації структурних перетворень в українському суспільстві” присвячено дослідженню специфічної особливості структурної політики в Україні - її спрямованості на формування критичної маси ринкових перетворень.

Наголошено, що інституційні реформи є неодмінною умовою оптимізації співвідношення факторів виробництва й формування нових структурних пропорцій на всіх рівнях національного господарства. Особлива увага приділена державному управлінню процесами приватизації як основного чинника структурних змін у відносинах власності. Розглянуті як позитивні, так і негативні наслідки початкового етапу приватизації в Україні (1992-1998 рр.). До перших віднесено ліквідацію монополії державної форми власності й поступове формування змішаної, багатоукладної економічної системи як гаранта й свідчення демократичної спрямованості суспільного розвитку. Наведені розрахунки динаміки зростання недержавного сектора економіки в промисловості, який за період з 1992 р. по 2000 р. зріс з 30% до 87,9%.

Разом із тим доводиться, що зосередження державної уваги виключно на високих темпах приватизації та її масовості автоматично не супроводжувалося відповідними якісними перетвореннями інституту власності: “паперова приватизація” 1992-1997 рр. не забезпечила формування реальних інвестиційних потоків та їх спрямування в недержавний сектор виробництва, а процес перерозподілу власності й перехід її до реальних, платоспроможних інвесторів (через фондові ринки, ПФТС тощо) порушував принцип соціальної справедливості. Наслідком стало посилення кризових явищ і зростання соціального напруження в суспільстві (1998-1999 рр.), з одного боку, і зміна стратегічних пріоритетів держави у справі приватизації з іншого.

Головним суб'єктом приватизаційних процесів стає платоспроможний інвестор, реальний власник, абсолютна перевага віддається грошовим методам приватизації. Критерієм продажу контрольного пакета акцій, можливого повернення його державі (через 5 років) або викупу державної частки (через 3 роки) тощо стає підвищення ефективності впливу промислового інвестора на структурну перебудову відповідного ринку. Тим самим створюються сприятливі умови для появи приватних власників з довгостроковими інтересами щодо розвитку приватизованого об'єкта, утверджується нова ідеологія приватизаційних процесів, головною метою яких стає не надходження тимчасових коштів до бюджету (навіть якщо вони значні), а "реанімація" виробничої сфери, структурна переорієнтація економіки України (з урахуванням критерію зменшення питомої ваги сировинних і енергомістких галузей економіки) і зростання кількості робочих місць. Ці стратегічні напрями в зміні приватизаційної політики держави врегульовані Законом України “Про державну програму приватизації” (від 18 травня 2000 р.) і підтвердженні в посланні Президента України до Верховної Ради “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 рр.”

Особлива увага в дисертації звертається на проблему узгодження заходів приватизації з антимонопольною політикою держави, досягнення оптимального співвідношення між секторами національного господарства, в яких конкуренція є звичайним явищем, і монополізованими секторами економіки. Станом на 1 січня 2002 р. в Україні офіційно визнано монополізованими 562 загальнодержавні ринки, на яких монопольне становище займали 378 суб'єктів господарювання; на 5626 регіональних і локальних ринках монопольним було визнано становище 3784 суб'єктів господарювання. Особливо високий рівень монополізації характерний для українських ринків постачання електроенергії, централізованого тепло-, водо-, нафтопостачання, матеріально-технічного забезпечення АПК, комунальних послуг (газопостачання населення тощо); для ринку спеціалізованих послуг морських портів тощо. За недосконалого ринку, що домінує в Україні, розвиток конкуренції все ще знаходиться на стадії формування: головна увага органів державного управління зосереджена саме на ліквідації найпростіших зловживань монопольного походження й переважно на внутрішньому ринку. Серед них цінова дискримінація (у 2000 р. 60,7 % від загальної кількості зловживань монопольним становищем); лобіювання органами влади інтересів певних фірм (у 2000 р. - 28,01 % від загальної кількості порушень).

Показано, що невід'ємними складовими конкурентної політики за сучасних умов є: контроль за діяльністю вже реально існуючих на ринку конкурентів і їх взаємодією; аналіз діяльності потенційних конкурентів; державне регулювання суб'єктного складу ринків; припинення або обмеження монополістичної діяльності й недобросовісної конкуренції; антимонопольний контроль за економічною концентрацією; недопущення або ліквідація руйнівної іноземної конкуренції; надання державної допомоги й пільг суб'єктам господарювання з метою підтримки конкуренції і недопущення монополізації ринків; встановлення державою економічних перешкод щодо входження на ринок і виходу з нього тощо. Ці напрями реалізуються на законодавчій основі підтримки конкурентного середовища в Україні, представленій низкою законів і нормативних актів.

Нові пріоритети розвитку інституту конкуренції визначені в Указі Президента України “Про основні напрямки конкурентної політики на 2002-2004 роки” (від 19 листопада 2001 р.). Зокрема, йдеться про необхідність демонополізації найбільш “проблемних” галузей української економіки. Передбачається здійснити низку заходів щодо прискорення структурних реформ у паливно-енергетичному комплексі, галузях транспорту і зв'язку, у житлово-комунальному господарстві; запровадити з 2002 р. облік і структурний аналіз частки монопольного сектора у ВВП. Йдеться також про забезпечення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності національних товаровиробників, їх участі в конкурентній боротьбі за кордоном (насамперед мається на увазі розробка положень дієвого антидемпінгового законодавства). Стабілізація ситуації щодо антидемпінгових розслідувань у свою чергу має позитивно вплинути на становлення збалансованої структури національного виробництва й подальшу спеціалізацію країни в міжнародному поділі праці.

У комплексі інституційних реформ особливе місце займає формування дієвого фінансового сектора. Саме наявність стабільних інвестиційних потоків зумовлює успішний розвиток реального сектора економіки, характер структурних перетворень в економіці в цілому. Показано, що загальною тенденцією державного регулювання розвитку інститутів фінансового ринку України є курс на зростання платоспроможності, надійності, капіталізацію і концентрацію капіталів. Наприклад, агрегований банківський капітал України на початок 2000 р. становив лише 4,9 % від ВВП, тоді як у країнах із перехідною економікою Центральної і Східної Європи цей показник у середньому перебуває на рівні 40 %, у країнах ОЕСР - понад 80 %.

Зроблено висновок, що для подальшого спрямування децентралізованих фінансових потоків на потреби розвитку реального сектора економіки, його структурну трансформацію (насамперед йдеться про банки) необхідно посилити тенденції до дотримання НБУ курсу на зниження облікової ставки. Так, її падіння з 45 % до 27 % протягом 2000 р. призвело до відповідного зменшення відсоткових ставок комерційних банків у національній валюті (з 56 % до 38 % річних). Як наслідок - лише за 2000 р. сума кредитів, наданих суб'єктам господарювання всіх рівнів у реальному вимірі зросла на 29 % (у 1999 р. - на 14 %), а кредити, видані в гривнях, реально збільшилися на 41 %.

Доведено, що для стабільного розвитку економіки необхідно законодавчо забезпечити правову базу щодо розширення переліку послуг фінансових установ, їх відповідність міжнародним стандартам (передусім строкові угоди, операції хеджування). Наголошено, що на відміну від іноземних банків, які в разі скорочення попиту на традиційні види послуг швидко розширюють їх асортимент, в Україні жорстка державна регламентація банківської діяльності й недостатньо розвинута система технологій обмежує ці можливості. Так, Ощадбанк виконує приблизно 70 різновидів операцій, Приватбанк - 28, у той час, як сучасний комерційний банк США виконує понад 100 видів операцій і послуг, Англії - майже 150, Японії - понад 300. Подібна ситуація характерна й для біржових, фондових і страхових установ. Крім того, якщо комерційні банки України зосереджують на своїх рахунках близько 1,9 млрд грн безготівкових коштів, поза банківською сферою (за оцінками експертів) обертається майже 9 млрд грн готівки й 10-15 млрд дол. США, що не контролюються й не оподатковуються. Залучити цю неконтрольовану грошову масу до легального обігу не можливо шляхом адміністративних, силових методів.

Удосконалення системи державного управління діяльністю фінансових інститутів має йти в напрямі усунення адміністративних бар'єрів і створення ефективної системи мотивації до інвестиційної діяльності (насамперед за допомогою податкової політики). Саме за рахунок упровадження в Україні курсу на зростання довгострокових інвестицій у реальний сектор національного виробництва (і зменшення питомої ваги спекулятивних, короткострокових операцій, у тому числі валютного обміну), вбачається реальна перспектива структурної переорієнтації української економіки. За відсутності такого підходу й посилення виключно контролюючих функцій держави вірогідно передбачити подальший розвиток процесів тінізації.

Детально аналізується тіньовий сектор економіки, причини його виникнення та структура, що поєднує “чорний ринок” або "кримінальну економіку” (black market) і “паралельну економіку” (lidden, grey economy). Досліджено негативний вплив тінізації національної економіки і явищ, що її супроводжують, на структурну трансформацію українського виробництва. Недоотримання Держбюджетом регулярних надходжень від сплати податків негативно позначається на фінансуванні бюджетної сфери (насамперед освіти, науки), посилює соціальну диференціацію, погіршує рівень життя населення, соціальну структуру; робить нестабільним становище чесних підприємців і швидко підвищує лише добробут “тіньовиків”.

Показано, що створення в країні ситуації, коли держава бере на себе більше управлінських функцій, ніж вона може ефективно виконувати, надмірна “зарегульованість” призводить до поширення бюрократизму. За таких обставин “ціна підкорення закону” суттєво зростає, що зумовлює різке підвищення трансакційних витрат. Прагнучи їх мінімізувати, суб'єкти господарювання вдаються до заходів, пов'язаних із корупцією, злочинністю, переведенням легального виробництва “в тінь”. Відплив тіньових капіталів з національного ринку консервує енерго- і матеріаломістку структуру українського виробництва, посилює його сировинну орієнтацію. Критерієм господарювання для представників тіньового бізнесу стає одержання максимальних прибутків з уже діючих виробничих потужностей, “перекачування” коштів за кордон, а не реінвестування їх у реконструкцію, модернізацію та інноваційне оновлення. За різними оцінками, з України до офшорних зон і банків західних країн вивезено від 20 до 32 млрд дол. США (а в середньому річний бюджет України дорівнює 8 млрд дол). Це явище у свою чергу супроводжується сплатою винагород за нелегальні послуги банкірів, на підтримку корупції, “за охорону” тощо. Як наслідок, зростають цінові диспропорції на товари й послуги, з'являється додатковий стимул до інфляційних коливань.

Справжня стабілізація вітчизняної економіки, вихід підприємницьких структур із тіньового сектора можливі лише за умов забезпечення політичної і законодавчої стабільності, успішного здійснення в Україні регуляторної і адміністративної реформи. Доводиться, що однією з основних причин повільного темпу економічних реформ в Україні й непослідовності структурних трансформацій періоду 1992-1998 рр. є нереформованість апарату державного управління, його невідповідність потребам часу. Метою адміністративної реформи (що на думку багатьох її дослідників спізнилася щонайменше на 5-7 років) є не тільки кількісне зменшення персоналу державних службовців і скорочення бюджетних видатків на їх утримання, а насамперед зростання дієвості, мобільності державної служби. Виокремлено тісний зв'язок між рівнем компетентності влади й розвитком економіки країни, прискоренням процесів її структурної переорієнтації. Обгрунтовано як якісні критерії оновлення державної служби: перехід від галузевого до функціонального принципу організації системи управління економікою; чітке врегулювання прав, обов'язків, відповідальності всіх гілок влади й узгодження їх дій; лібералізація державного управління, скорочення кількості контрольних служб та інспекцій; прозорість прийняття рішень у системі державного управління; кадрова політика, що ґрунтується на конкурсному доборі тощо. Оновлена система державної влади розглядається як важливий чинник прискорення процесів суспільної трансформації та активізації соціальних реформ.

Докладно розглянуто проблему оптимізації співвідношення: структурні реформи - вирішення соціальних проблем - дотримання принципів демократії - реалізація прав і свобод людини. Відповідно до теоретико-методологічних засад інституціоналізму доводиться, що соціальна політика є не тільки відображенням соціальної структури суспільства; її заходи суттєво впливають на демографічну ситуацію в країні, зумовлюють вирівнювання або диференціацію показників рівня життя, стан розвитку ринку праці, “людського капіталу” взагалі. Простежується тісний зв'язок між структурними реформами й розвитком соціальної сфери. Так, відсутність інноваційної спрямованості реорганізації виробництва спричиняє консервацію і зростання низькопродуктивної і низькокваліфікованої зайнятості населення; скорочує потребу в інженерно-технічних спеціальностях; попит на гуманітарні професії, пов'язані з розвитком освіти, охорони здоров'я, культури тощо. Така структура зайнятості посилює інтелектуальну деградацію населення й перетворює Україну в постачальника дешевої низькокваліфікованої робочої сили.

У роботі доводиться, що існуюче співвідношення рівнів оплати праці за галузями й державне регулювання цих процесів має слабкі стимули до структурних змін з огляду на інноваційну зорієнтованість, наукомісткість виробництва тощо. Найбільш привабливою за рівнем доходів залишається сфера фінансового обслуговування й посередництва (за 2000 р. заробітна плата в цій галузі становила 181 % до середньої у промисловості) і сектор ЗДУ (заробітна плата працівників апарату органів державного й господарського управління, органів управління корпоративних і громадських організацій за 2000 р. - 112,6 % до середньої у промисловості). Для порівняння: у будівництві цей показник у 2000 р. становив 86,1 %; у сфері охорони здоров'я - 44,8 %; у науці й науковому обслуговуванні - 97,4 %.

Підкреслено, що заходи офіційної державної політики щодо реформування оплати праці мають бути зорієнтовані не на її вибіркове механічне підвищення, а на зростання платоспроможності основної маси населення й реальних доходів українців (відповідно до міжнародних критеріїв і стандартів). Ця умова виступає не тільки як складова соціальної реформи, але і як вагомий фактор структурних зрушень на галузевому й відтворювальному рівні за рахунок формування стабільного попиту на внутрішньому ринку. Першочерговими серед заходів державного управління, що стимулюють соціальні реформи, мають стати: кардинальний перегляд податкового законодавства з метою підвищення особистих доходів; заохочення населення до придбання приватної власності (у тому числі землі); запровадження сучасних мотиваційних механізмів до високопродуктивної праці (участь працюючих у розподілі прибутків, акціонуванні підприємств) тощо. Показано, що вирішення проблем безробіття, матеріального забезпечення пенсіонерів, інвалідів, молоді, що навчається потребує виваженого науково-обґрунтованого підходу в поєднанні державних і ринкових механізмів соціальної підтримки. Здійснення пенсійної реформи на нових принципах накопичувальної системи, запровадження медичного страхування, страхування на випадок безробіття тощо безперечно сприятиме впевненості всіх членів суспільства в майбутньому й підтвердить демократичну й соціальну спрямованість суспільної трансформації, що відбувається в сучасній Україні.

Четвертий розділ “Інтегрування України у світову економіку й структурна політика” присвячено проблемі визначення місця України в сучасній системі міжнародного поділу праці, пошуку власної “ніші” на світових ринках у ХХІ ст.

Стратегічною метою України є політичне й інституційне зближення із західноєвропейськими нормами господарювання, отримання асоційованого, а пізніше й повноправного членства у Європейському Союзі. Показано, що заходи державного управління щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до ЄС і структурна адаптація національного виробництва до європейських стандартів мають на меті вирішення комплексу проблем, пов'язаних з отриманням для України (не пізніше кінця 2007 р.) статусу асоційованого члена ЄС. Етапами цього процесу є вступ України до СОТ; створення зони вільної торгівлі й митного союзу з ЄС; упровадження заходів щодо вступу до валютного союзу ЄС. Передумовою “номінальної” конвергенції в межах ЄС країн-претендентів є такі критерії, як рівень інфляції, дефіцит національного бюджету, зовнішній борг, довгострокові відсотки за кредитами, курс обміну валюти тощо.

Розробка структурної політики України має враховувати вияви глобалізації і сучасні тенденцій до структурної переорієнтації країн ЄС, насамперед ідеться про виконання умов “Доступного Партнерства” (Accession Partnership - AP). Згідно з положенням цього документа, підлягає узгодженню структурна політика в таких сферах діяльності: телекомунікації та інформаційні технології; вільний рух товарів; митні союзи; конкурентна політика; транспортна політика; енергетика; вільний рух капіталу; вільний рух послуг. У положеннях АР головна увага звертається на показники так званої “реальної конвергенції”, пов'язані з виміром ВВП і його структурою. Комплексний аналіз стану економіки країни-претендента до вступу в ЄС ставить за мету довести її здатність протистояти тиску з боку сильного конкурентного ринку, впевнено почуватись у загальноєвропейському просторі й не поступитися своїм місцем у міжнародному поділі праці.

Детальний аналіз структури первинних доходів інституційних секторів економіки України (за 1994-2001 рр.) за критерієм дотримання стандартів ЄС дозволив виявити досить негативні деформаційні зрушення. Так, спостерігається тенденція до підвищення частки чистих податків у ВВП за доходами (податки на продукти, імпорт і виробництво за мінусом субсидій). Їх утримання на рівні 19,4-12,9% за 1997-2001 рр. перевищує середньоєвропейські стандарти (у країнах ЄС цей показник у середньому становить 11 %). Скоротилася частка оплати праці з 51,1% у 1992 р. до позначок у межах 39,7 - 43,0 % за 1994-2001 рр. У європейських країнах, де оплата праці є далеко не єдиним засобом заробітку (велику частину грошових доходів населення становлять доходи від власності, цінних паперів тощо), цей показник коливається на рівні 50-54 %. Негативно оцінюється той факт, що частка валового прибутку в структурі ВВП України зменшилась з майже 48 % у 1992 р. до 30,3  - 44,1 % у 1996-2001 рр. Крім того, у самому валовому прибутку значно скоротилася присутність нефінансових корпорацій, а частка змішаних доходів населення весь час збільшувалась переважно за рахунок натуралізації доходів і зростання питомої ваги індивідуальних форм діяльності. Такі негативні тенденції взагалі несумісні зі стандартами ЄС.

Як наслідок деформацій у структурі ВВП за доходами й фінансової дестабілізації в Україні спостерігаються деградаційні зміни в структурі використання ВВП: зменшення показників нагромадження основного капіталу (з 27,1 % ВВП у 1992 р. до 19 % у 2000 р.) і загальна тенденція до підвищення рівня споживчих витрат (з 63,6 % у 1992 р. до 81,4 % у 1998 р.), а також збереження негативного сальдо в зовнішній торгівлі. Фактично йдеться про “проїдання” ВВП і послаблення можливостей інвестування в майбутній розвиток. Показано, що деформована за рахунок галузей енергетичного комплексу й сировинно-напівфабрикатного виробництва традиційна галузева структура української промисловості та її похідна - структура зовнішньої торгівлі, найближчим часом навряд чи зміниться. Нарощування ж обсягів виробництва в матеріало- й енергомістких галузях, що працюють на експорт, потребує збільшення імпорту енергоносіїв. У 2000 р. мінеральні продукти (нафта, газ тощо) становили 46,9 % від загального обсягу імпорту в Україну, у той час, як машини, устаткування й механізми (електричні й механічні) - 13,9 %. Така структура зовнішньої торгівлі не відповідає стандартам ЄС.

У роботі детально досліджено зміст програм попереднього фінансування країн-претендентів до вступу в ЄС з метою вдосконалення структури їх економік для прискорення інтеграції у європейський простір. Виокремлено пріоритети діяльності таких фондів: Instrument for the Structural Policies for Pre-accession (ISPA), який здійснює координацію структурної політики в межах ЄС, фінансує проекти розвитку транспортної інфраструктури й захисту навколишнього середовища, виділяє кошти на дотримання екологічних норм і стандартів; Special Action for the Pre-accession for Agriculture and Rural Development (SAPARD) - стимулює структурні зрушення в межах регіонального розвитку, надає допомогу сільськогосподарським районам із метою ліквідації так званих “депресивних територій”, сприяє створенню на регіональному рівні нових робочих місць і досягненню відповідності показників соціального захисту людини в провінційних районах країн-претендентів загальноприйнятим стандартам Європи; фонд, що діє в межах програми EU PHARE і надає фінансову допомогу адміністративним інститутам країн-претендентів для координації відповідності національного законодавства стандартам ЄС (із залученням коштів European Social Fund).

Для органів державного управління, у компетенції яких знаходиться розробка заходів щодо реалізації програми інтеграції України до ЄС, досить корисним є аналіз напрямів діяльності й спеціальних структурних фондів, що здійснюють фінансування виключно в пріоритетних для ЄС напрямах. Серед них: European Regional Development Fund (ERDF) - фінансує усунення існуючих регіональних диспропорцій у межах країн - членів ЄС; European Social Fund (ESF), що ставить за мету створення нових робочих місць на території країн-членів ЄС, покриває витрати на перекваліфікацію безробітних; European Agriculture Guidance and Guarantee Fund (EAGGF) - його головним завданням є підтримка ефективної структури регіональної економіки й фермерства; Financial Instrument for Fisheries Guidance (FIFG), у межах діяльності якого фінансуються підприємства рибного господарства, проекти захисту деяких морських територій, екологічні роботи.

Головними пріоритетами структурної політики ЄС залишаються проблема зниження рівня безробіття й створення нових робочих місць, фінансування проектів захисту навколишнього середовища, ліквідація “депресивних територій” (відповідно до європейських критеріїв). Їх мають дотримуватись не тільки країни Європейського Союзу, але й країни-претенденти. Отже структурна переорієнтація економіки України має відповідати й узгоджуватись з європейськими стандартами соціально-економічного розвитку.

Підкреслюється, що пристосуватися до існуючого (у тому числі в межах ЄС) міжнародного поділу праці за наявної структури виробництва Україна може лише як сировинний додаток, що постачає на світові ринки дешеві товари, сировину, напівфабрикати й стратегічні ресурси (у тому числі за демпінговими цінами). Така роль для України є не тільки непривабливою, а й дуже небезпечною, оскільки ставить її розвиток у пряму залежність від коливань світової кон'юнктури на продукцію традиційних галузей економіки (металургія, хімічна промисловість, деревообробна, легка, харчова промисловість тощо). Слід також враховувати, що розвинуті країни світу від “постіндустріального суспільства” логічно переходять на нову стадію “постекономічного”, “інформаційного” суспільства, невід'ємною складовою якого є новий тип економічного зростання - інноваційний шлях розвитку, стимулювання в промисловості структурно-інноваційних зрушень.

Показано, що для України необхідність розвитку інноваційної діяльності насамперед тісно пов'язується з оновленням застарілого устаткування й основних виробничих фондів у промисловості переважно за власні кошти підприємств. Криза неплатежів, фінансова, податкова й законодавча нестабільність вкрай ускладнює процеси модернізації та оновлення виробництва. Так, у 2000 р. частка промислових підприємств усіх форм власності, що впроваджували інновації, становила 18,0 % від загальної кількості обстежених (цей показник у 1999 р. був на рівні 13,5 %; у 1998 р. - 15,4 %; у 1997 р. - 17 %; у 1995 р. - 22,9 %; у 1994 р. - 26,0 %). Дані впровадження сучасних технологій і устаткування свідчать про уповільнені темпи цього процесу, що не можуть забезпечити інноваційного типу розвитку промисловості в Україні.

Успіх структурно-інноваційних зрушень в українській економіці потребує дієвої державної підтримки: від цільового бюджетного фінансування перспективних науково-дослідних розробок, створення сприятливого середовища для їх використання в промисловості (за рахунок податкової, амортизаційної, кредитної політики тощо) і до захисту національного інноваційно-оновленого виробництва від руйнівної конкуренції транснаціональних монополій. Як відомо, бізнес не може забезпечити довгострокове фінансування ризикованих проектів, оскільки до виробництва комерційного товару шлях складний: наукові розробки - експериментальні роботи - промисловий зразок - ризик освоєння нових і старих ринків тощо. Отже, для забезпечення безперервності суспільного прогресу саме держава має надати гарантовані інвестиції і забезпечити гарантований попит на продукти інноваційної діяльності. Стратегічною лінією реструктуризації науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні (до 2015 р.) має стати перехід переважно до програмно-цільових методів управління. Це, у свою чергу, не виключає практики диференційованого (селективного) підходу до державної підтримки програм; уведення як норми змішаного (бюджетного й позабюджетного) фінансування; розширення кола державних замовників на продукти інноваційної діяльності тощо.

Поряд із цільовою державною підтримкою інноваційного розвитку в Україні на державному рівні мають бути створені й сприятливі умови для активізації дії ринкових мотиваційних механізмів. Обгрунтовується необхідність утворення промислово-фінансових груп, у тому числі транснаціональних; горизонтальних і вертикальних холдингових компаній; науково-технічних центрів; технополісів; технопарків; активного застосування механізмів вільних економічних зон. Зазначено, що найважливішими складовими інноваційної системи в усьому світі вважається потенціал малих і середніх підприємств, що розробляють і впроваджують у виробництво ризиковані науково-технологічні проекти так звані “венчурні” фірми, які в нашій державі майже не розвиваються.

Головною перевагою інновацій є те, що навіть країна, яка не має в достатній кількості матеріальних і фінансових ресурсів, може досягти високих темпів зростання й здійснити технологічний прорив за рахунок використання інтелектуального потенціалу нації і “людського капіталу”. Це твердження особливо актуальне для сучасної України. У роботі детально розглянуто стан і перспективи розвитку української науки, як підґрунтя до здійснення структурно-інноваційних зрушень, визначені напрями удосконалення правового поля для покращання захисту інтелектуальної власності в Україні. Зроблено висновок, що при розробці інноваційних проектів не слід сподіватися виключно на фінансову підтримку іноземних капіталів (у тому числі на кредити МВФ). Лише дієва національна державна підтримка пріоритетних сфер науки й техніки виробництва ресурсозберігаючого устаткування, авіаційної, ракетно-космічної техніки й технології, електронної, інформаційної технології і систем зв'язку; нових речовин і матеріалів, у тому числі функціональних, конструкційних, напівпровідникових; розвиток біотехнології тощо - дозволить Україні підвищити конкурентоспроможність економіки, здійснити структурно-інноваційний прорив і увійти до складу високорозвинутих країн світу, до ЄС на засадах рівноправного партнерства.

Висновки

1. Результати структурних перетворень в Україні за перше десятиліття перехідного періоду (90-ті роки ХХ ст.) не можуть бути визнані задовільними. Пасивне державне регулювання економіки протягом 1992-1998 рр., постійне зниження рівня капітальних вкладень разом з іншими чинниками призвели до посилення таких кризових явищ як спад виробництва, інфляція, різке зниження темпів оновлення виробничих фондів, послаблення соціальної орієнтації суспільних трансформацій у цілому тощо. На початок ХХІ століття в українській економіці фактично залишились не зжитими такі деформаційні явища як абсолютне превалювання І підрозділу суспільного виробництва (а в ньому частки ВПК); екстенсивний тип розвитку; сировинно-напівфабрикатна спеціалізація експорту; високі показники енерго- й матеріаломісткості тощо.

2. Головною перепоною в застосуванні сучасних, перевірених світовою практикою методів державного впливу на оптимізацію макроекономічної структури, у тому числі відтворювальних, галузевих і регіональних пропорцій, в Україні стали відсутність чітко визначених пріоритетів структурної перебудови й загальна нерозвиненість ринкових відносин. Отже, найважливішим завданням державної структурної політики в нашій країні залишається нагромадження критичної маси ринкових перетворень, для чого необхідно створити конкурентне середовище; здійснити реальну приватизацію; сформувати дієву фінансову інфраструктуру; посилити боротьбу з виявами тіньової економіки; сприяти формуванню сучасного ринку праці тощо. Лише за умов виконання цих завдань, можна реалізувати стратегію інноваційно-інвестиційного типу економічного зростання, втілити на практиці ідею структурно-інноваційних зрушень у промисловості.

3. Для досягнення макроекономічної стабілізації і сталих темпів економічного зростання непересічного значення набуває формування нової парадигми структурної політики в Україні. Її невід'ємною складовою має стати усвідомлення суті структурних перетворень як складного, багатоієрархічного явища, що поряд із традиційним підходом (оптимізація відтворювальних, галузевих, регіональних пропорцій) обов'язково має враховувати інституційні, соціальні, міжнародні аспекти процесів суспільної трансформації. Одним із головних завдань на сьогодні є посилення ролі держави в забезпеченні розвитку ринкових відносин, у тому числі шляхом оптимізації співвідношення між економічними й адміністративними методами регулювання, впровадження дієвої конкурентної, антимонопольної політики тощо.

4. Прискорення процесів оптимізації відтворювальних пропорцій ВВП в Україні, потребує впровадження дієвої політики державного регулювання розподілу доходів у суспільстві. Кінцевою метою бюджетної і податкової політики має стати зростання валового прибутку підприємств, що передбачає необхідність загального зниження податків на виробництво й непрямих податків; зменшення управлінських витрат (на потреби ЗДУ); переорієнтації (за рахунок економічних важелів) потенційних інвестиційних потоків на потреби реального виробництва; збільшення інвестиційної складової в бюджетних витратах, особливо на потреби бюджетної сфери.

5. Із метою забезпечення позитивних перетворень на галузевому рівні (виходячи з критерію зменшення сировинно-напівфабрикатної орієнтації національного виробництва й зростання питомої ваги випуску конкурентоспроможної продукції кінцевого призначення) необхідно здійснити структурно-інноваційні зрушення. Найважливішими заходами державного управління щодо цього слід вважати: сприяння процесам збільшення власних обігових коштів (тобто власних інвестиційних джерел) у секторі нефінансових корпорацій; гарантоване бюджетне фінансування освіти й науки, що створить реальні передумови для комплексного відродження науково-інтелектуального потенціалу нації як підґрунтя інноваційно-інвестиційного типу економічного зростання.

6. Головними заходами структурної регіональної політики має стати вдосконалення міжбюджетних відносин, зосередження централізованого бюджетного фінансування виключно на напрямах прогресивної реструктуризації, що мають загальнонаціональне значення (вугільна промисловість, виробництво продукції високих технологій тощо). Водночас для вирішення соціально-економічних проблем регіонального, місцевого рівня особливого значення набуває розширення бази формування місцевих бюджетів, передусім шляхом визначення статусу комунальної, муніципальної власності й прав щодо розпорядження нею тощо. Застосовані в комплексі, ці заходи забезпечать оптимізацію та ефективний розподіл обмежених ресурсів у регіональному вимірі, мінімізацію виявів диференціації регіонів, вирівнювання їх розвитку за основними макроекономічними показниками і як остаточний результат - ліквідацію депресивних територій.

7. Особливого значення для вдосконалення нової парадигми структурних перетворень у перехідній економіці України набуває позитивний світовий досвід теорії і практики неоінституціоналізму, реалізований, зокрема, у моделях соціально-орієнтованої ринкової економіки (Німеччина та ін.). Тільки на таких засадах можливо забезпечити комплексне розв'язання проблеми структурної перебудови економіки як з огляду на національні особливості, так і в контексті завдань загальної суспільної трансформації, з урахуванням соціальних, політичних, правових, екологічних та інших аспектів.

8. Неодмінною умовою створення сучасної соціально-орієнтованої ринкової економіки є посилення соціального аспекту структурної політики в напрямі дотримання принципів соціальної справедливості, з одного боку, і активізації суб'єктивного фактора як найдієвішого чинника забезпечення макроекономічної стабілізації і сталого економічного зростання з іншого. Для виконання цієї умови на державному рівні необхідно здійснити реформу оплати праці (з огляду на міжнародні критерії і стандарти); забезпечити умови зростання реальних доходів і платоспроможності населення; заохочувати до придбання приватної власності, посилювати схильність людини до інвестицій тощо.

9. Для вдосконалення стратегії і тактики структурної політики в Україні необхідно дотримуватись вимог, що висуваються до країн-претендентів на членство в інтеграційних угрупованнях міжнародного співтовариства, передусім ЄС. Урахування положень Accession Partnership (AP) і спрямованості структурної трансформації в межах європейської економіки (основні напрями якої фінансуються за рахунок структурних фондів ЄС), узгодженість основних пріоритетів структурних перетворень в Україні з вимогами вдосконалення структури економіки європейських країн виступає дієвим важелем впливу на формування якісно нової парадигми суспільної трансформації нашої держави в ХХІ сторіччі.

10. Для зростання конкурентоспроможності як головної умови входження України в ЄС загальноприйнятою практикою господарювання мають стати дієва підтримка прогресивних структурно-інноваційних зрушень: державна експертиза інновацій; розробка й цільове бюджетне фінансування державних науково-технічних програм пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки; узгодження положень податкової, амортизаційної, кредитної, митної політики для надання пільг і створення сприятливих умов щодо розвитку інноваційної діяльності. Пріоритетного значення набувають програмно-цільові методи управління у сфері інноваційної і науково-технічної діяльності, державне заохочення національних товаровиробників до запровадження інноваційних проектів тощо.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографія

Біла С. Структурна політика в системі державного регулювання трансформаційної економіки. К.: Вид-во УАДУ, 2001. 408 с.

Статті В наукових фахових виданнях

Біла С. Структурна політика в перехідній економіці України: теоретико-методологічний аспект // Вісн. УАДУ. 1999. № 1. С. 107-117.

Біла С. Проблеми створення сприятливого інвестиційного клімату в процесі структурних перетворень економіки України // Вісн. УАДУ. 1999. № 2. С. 95-107.

Біла С. Приватизаційні процеси та проблеми реформування соціальної сфери в Україні // Вісн. УАДУ. 2000. № 1. С. 72-79.

Біла С. Державне регулювання приватизаційними процесами як передумова структурної трансформації економіки України // Вісн. УАДУ. 2000. № 2. С. 99-112.

Біла С. Державне регулювання фінансування структурної трансформації економіки України // Вісн. УАДУ. 2000. № 3.  С. 202-211.

Біла С. Державне управління структурно-інноваційними зрушеннями в економіці України // Вісн. УАДУ. 2000. № 4.  С. 66-78.

Біла С. Роль держави у формуванні конкурентного середовища як передумови структурних перетворень економіки України // Вісн. УАДУ. 2001. № 1.  С. 81-91.

Біла С. Сучасні тенденції державного регулювання відтворювальної структури економіки України // Вісн. УАДУ. 2001. № 2.  Ч. ІІ. С. 86-99.

Біла С. Моделювання державного впливу на структурну трансформацію реального сектора економіки України // Вісн. УАДУ. 2001. № 3. С. 80-91.

Біла С. Тенденції оптимізації структурних пропозицій соціально-економічного розвитку України // Вісн. УАДУ. 2001. № 4. С. 90-101.

Біла С. Проблеми структурної політики держави в економічній літературі України та Росії в першій третині ХХ століття // Економіка України. 1999. № 12. С. 73-80.

Біла С. Тіньова економіка та її вплив на структурне трансформування українського виробництва // Економіка України. 2000. № 10.  С. 54-61.

Біла С. Державне регулювання галузевої структури економіки України // Економіка України. 2001. № 5.  С. 30-38.

Біла С. Проблеми малого бізнесу та шляхи їх вирішення в процесі реформування місцевого самоврядування // Зб. наук. пр. УАДУ. К.: Вид-во УАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. 1999. Вип. 2. Ч. 1. С. 95-101.

Біла С. Вплив зовнішньої заборгованості на структурну переорієнтацію економіки України // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2000. Вип. 1. С. 152-160.

Біла С. Регіональний зріз структурної політики в перехідній економіці України // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2000. Вип 2: В 4 ч. Ч. ІV. С. 8-15.

Біла С. Державне управління процесами структурного інтегрування України у світовий економічний простір // Зб. наук. пр. УАДУ.  - К.: Вид-во УАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. 2001. Вип. 1. С. 80-95.

Біла С.О. Структурна переорієнтація регіональної економіки важливий фактор відродження України // Актуальні проблеми держ. упр.: Наук. зб.  Х.: Харків. філіалу УАДУ, 2000. № 2(7). С. 76-86.

Біла С.О. Соціальна захищеність людини: гарантії, тенденції, прогнози // Актуальні проблеми держ. упр.: Наук. зб. Х.: Харків. філіалу УАДУ, 2000. № 3 (8). С. 157-165.

Біла С.О. Інституційні реформи як складова структурної трансформації економіки України // Актуальні проблеми держ. упр.: Наук. зб. Х.: Харків. філіалу УАДУ, 2001. № 1(9). С. 151-161.

Біла С. Теорії структурної перебудови ринкового господарства // Командор. -1999. № 3-4. С. 19-22.

Біла С. Адміністративна реформа і структурна переорієнтація економіки України // Командор. 2000. № 1. С. 18-21.

Біла С. Інтеграційні аспекти структурної політики України (співробітництво з ЄС) // Командор. 2000. № 2-3. С. 26-30.

Біла С. Реформування державної служби в Україні // Командор. 2001. № 1. С. 2-4.

Біла С.О. Маріупольський феномен (Розвиток місцевого самоврядування і малого підприємництва у контексті структурних зрушень в економіці України) // Віче. - 1999. № 6. С. 56-69.

Біла С. Структурно-інноваційні пріоритети // Віче. 2000. № 8. С. 44-56.

Статті В закордонних виданнях

Белая С.А. Структура внешней торговли Украины в контексте мировых интеграционных процессов // Экономика России на пороге ХХI века: Сб. ст. студ., аспирантов и молодых ученых России и стран СНГ. СПб., 1999. С. 18-33.

Белая С.А. Структурные приоритеты интеграции России и Украины // Международные экономические отношения России в ХХ веке: Сб. науч. ст. СПб.: Изд-во “МиФ”, 2000 . С. 8-18.

Белая С.А. Инновационные аспекты структурной трансформации экономики Украины // Инновации. СПб., 1999. № 9-10 (26-27). С. 88-92.

Белая С.А. Государственное регулирование структуры собственности на Украине как составляющая институциональных изменений переходного периода // Проблемы переходной экономики: Сб. науч. тр. / Отв. ред. доц. М.Я. Ершова. Новосибирск: НГУ, 2000. С. 53-61.

Svetlana Belaia. Politica finansiarг si influenta ei asupra reorientarii structurale a industriei. Economie and Finante Revista de teorie si practica economico-financiara. CHISINAU, Republica Moldova SIBIU, 2000. N 1 (32). C. 69

Белая С.А. Структурные преобразования промышленности Украины в условиях переходной экономики // Актуальные проблемы экономической теории и предпринимательства в условиях трансформации экономики: Междунар. сб. науч. тр. / Отв. ред. Г.М. Самошилова. Омск: Омск. гос. ун-т, 2001. С. 21-25.

Белая С.А. Тенденции структурной трансформации аграрного сектора в условиях переходной экономики Украины // Вестн. Омск. гос. аграр. ун-та. 2001. № 1. С. 114-121.

Біла С.О. Виступ на конференції Структурна політика і ринкова трансформація економіки України // Банківська справа. 1999. №1 (25).  С. 61-62.

Біла С.О. Теорії структурних трансформацій та їх розвиток у світовій економічній літературі // Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 1-2 берез. 2000 р. / Відп. ред. В.Д. Базилевич. К., 2000. Ч. 2. С. 54-55.

Біла С.О. Сучасне значення теорій інформаційно-структурних зрушень // Еволюція економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та викладання): Матеріали міжнар. наук.-метод. конф. 26-27 квіт. 2000 р. / Відп. ред.: І.Й. Малий, Н.О. Татаренко. К.: КНЕУ, 2000. С.104-106.

Біла С.О. Державне регулювання земельних відносин як фактор структурних перетворень економіки України // Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель: Матеріали міжнар. наук. конф.: в 2 ч. Ч. 1. Київ, 29-31 трав. 2000 р. / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України; Редкол.: С.І. Дорогунцов (відпов. ред.). К.: РВПС України НАН України, 2000. С. 113-116.

Біла С.О. Державне управління регіональним розвитком як фактор забезпечення економічної безпеки // Стратегія економічного розвитку регіонів в умовах адміністративної реформи в Україні: Тези наук.-практ. конф., 17 трав. 2000 р. Х.: Харків. філіал УАДУ, 2000. С. 106-108.

Біла С.О. Фахова підготовка державних службовців як чинник активізації структурної трансформації економіки України // Педагог. Науки. Зб. наук. пр. Вип. 17. Херсон: Олді-плюс, 2001. С. 224-229. (Тези доп. на Міжнар. наук.-практ. конф. “Розвиток та перспективи соціально-правової роботи в Україні: проблеми та кадрове забезпечення”, Херсон, 8-9 верес. 2000 р.).

Біла С.О. Державне управління структурною трансформацією ринку праці за умов перехідного періоду в Україні // Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки: Наук. доп. / Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 19-20 верес. 2000 р., Відп. ред. чл.-кор. НАН України, д-р екон. наук, проф. С.І. Дорогунцов. Т. 2. К., РВПС НАНУ, 2000. С. 278

Біла С.О. Вплив економічних реформ на розвиток місцевого самоврядування в Україні // Державне управління та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. УАДУ: В 6 ч. Ч.1. / За заг. ред. Г.І. Мостового. Х.: Харків. філіалу УАДУ, 2001. С. 20-22.

Белая С.А. Влияние реформ С.Ю. Витте на структурные изменения экономики украинских земель и их освещение в научной экономической литературе конца ХІХ начала ХХ века // С.Ю. Витте выдающийся государственный деятель России: Тезисы докладов и сообщений науч. конф., посвященной 150-летию со дня рождения С.Ю. Витте СПб., 1999. С.129

Белая С.А. Государственная политика обеспечения социальной справедливости в процессе структурных изменений переходной экономики Украины // Рыночная экономика и стратегия безопасного развития личности: Материалы междунар. науч.-практ. конф., 14 октяб. 1999 г.: Сб. ст. СПб.: Секретариат Совета Межпарламентской Ассамблеи государств - участников СНГ, 2000. С. 152-158.

Белая С.А. Перспектива интеграции России и Украины в контексте структурной политики переходного периода // Экономический строй России: прошлое, настоящее, будущее: Тезисы докл. и выступлений, 21-23 сентяб. 2000 г. Секции 6-11. СПб., 2000. С. 54-55.

Белая С.А. Анализ структурных аспектов экономической политики в трудах украинской диаспоры (эммиграция 1919-1939 гг.) // Зарубеж. Россия. 1917-1939 гг.: Сб. ст.  СПб.: Изд-во “Европейский Дом”, 2000. С. 130-134.

Біла С.О. Деякі аспекти поліпшення інвестиційного клімату в регіонах як складова структурної трансформації економіки України // Прометей: регион. сб. науч. тр. по экономике. Д.: Юго-Восток, 2000. Вып. 2 (3). С. 134-138.

Belaia S.A. Reglementarea de stat a sprijinului financiar privind businessul mic ca o componentг a politicii structurale a Ucrainei // Strategii єi modalitгюi de intensificare a colaborгrii dintre Moldova єi Romгnia in condiюiile extinderii uniunii Europene spre est / Simpozion єtiinюific internaюional, 28-29 septembrie 2000. Editura ACADEMIA DE STUDII ECONOMICE DIN MOLDOVA. Vol. 2. Chiєinгu, 2000. C. 141-144.

Белая С.А. Структурные аспекты региональной политики на Украине // Теория и практика развития регионов России. Материалы III междунар. науч.-практ. конф., Пермь,16-17 нояб. 2000 г. В 2-х ч. Ч. I. Пермь, 2000. С. 15-18.

Біла С.О. Ринкова трансформація соціальної сфери як запорука демократизації українського суспільства // Розвиток демократії в Україні: Матеріали міжнар. наук. конф., Київ, 29 верес. 1 жовт. 2000 р.). К.: Центр освітніх ініціатив, 2001. С. 97-111. (Демократична освіта).

Біла С.О. Напрями державного регулювання мінімізації структурних диспропорцій на регіональному рівні // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України: Матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 15-16 трав. 2001 р. К.: Ніка-Центр, 2001. С. 191.

Анотації

Біла C.О. Структурна політика в системі державного регулювання економіки в умовах суспільної трансформації. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.05 галузеве управління. Українська Академія державного управління при Президентові України. Київ, 2002.

У дисертації вперше проведений комплексний аналіз структурної політики держави в умовах трансформаційних ринкових перетворень. Наведена історико-економічна ретроспектива розгляду теми, розкрито значення різних течій економічної думки, зокрема, неоінституціоналізму у вирішенні досліджуваної проблеми. Дається оцінка державних програм структурної перебудови економіки України, розроблених у 1995-2001 рр. Напрями удосконалення приватизаційної, фінансової, податкової, інвестиційної політики тощо розглянуті в контексті завдань макроекономічної стабілізації, оптимізації структурних пропорцій на відтворювальному й галузевому рівнях, а також у територіальному аспекті. Проаналізовані можливості розв'язання паливно-енергетичної проблеми, активізації структурно-інноваційних перетворень, ефективність територіально-адміністративної реформи, що передбачається в Україні. Досліджено взаємозалежність між інституційними перетвореннями, створенням розвинутої ринкової системи й практичною реалізацією структурних реформ. Значна увага приділена заходам, необхідним для реальної інтеграції України в ЄС.