Організаційно-правові засади здійснення соціального захисту населення. Система органів соціального захисту населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Стабільний економічний розвиток країни неможливий без формування соціально забезпеченого суспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою, економічне зростання і підвищення народного добробуту - взаємопов'язані процеси.

Соціальна сфера і економіка поєднані як причина і наслідок, що безперервно змінюються місцями у процесі розвитку.

В умовах розвитку ринкової економіки з приватною власністю, розвитку конкуренції й підприємництва гостро постає проблема соціального захисту населення, особливо при розшаруванні суспільства за матеріальним і соціальним статусами. Перед державою постає проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення. На жаль, зараз соціально-економічний стан України визначається як нестабільний. Ринкові перетворення не дали очікуваних результатів ні в економічній, ні в соціальній сферах через відмову від важелів державного регулювання процесів реформування економіки, а її теперішній стан ускладнюється внаслідок глобальної та внутрішньої економічної кризи. Ускладнення ситуації обумовлено також неефективністю управлінських дій щодо попередження та усунення загроз у соціальній та економічній сферах. Економічні інтереси держави, які передбачають одержання країною економічних переваг, економічної незалежності та конкуренто спроможності, залишились на рівні стратегічних орієнтирів. Прагнення до одночасного подолання економічних та соціальних загроз національній безпеці не приносять очікуваних наслідків Через цільову кінцеву різноспрямованість вкладень та результатів. Напрями досягнення безпечного стану в соціальній та економічній сферах між собою не корелюють, не скоординовані, не відрегульовані, що викликають протиріччя між досягненням економічних та соціальних цілей. Ці прояви загострюються в умовах розгортання світової фінансової кризи і потребують прискорення процесу становлення соціально орієнтованої ринкової економіки.

Актуальність питання державного регулювання соціальної орієнтації економіки зростає в сучасних умовах економічної кризи, яка негативно впливає у середньо - і довгостроковому періодах на економічну активність і на зростання добробуту населення. Зарубіжний досвід провідних країн світу свідчить про доцільність підвищення ролі держави конкретизації її функцій у реалізації соціальної політики і розширення діапазону соціалізації економіки.

Саме формування та функціонування соціально орієнтованої економіки обумовлює подальший оптимістичний сценарій розвитку країни. У зв'язку з цим гостро постає проблема визначення пріоритетних напрямів та вдосконалення механізмів державного регулювання процесів соціальної орієнтації економіки. реалізація соціальної політики в Україні не завжди забезпечувала можливості для дотримання державою своїх зобов'язань. Зрозуміло, за умови системної економічної кризи соціальна політика не може бути повноцінною, адже для реалізації соціальних програм потрібні значні ресурси. У цей період функції держави зводяться до забезпечення мінімального соціального захисту найбільш нужденним верствам населення. Проте в Україні соціальна ціна реформ виявилася надмірною, а система соціального захисту малоефективною.

Мета курсової роботи полягає у висвітленні сутності, ролі фінансів та значенні державних коштів у розвитку соціальної сфери України.

Завданням данної роботи є розробка перспективних шляхів вдосконалення використання та формування коштів держави, направлених на забезпечення соціальної сфери.

Об'єктом дослідження є аналіз фінансового забезпечення соціальної сфери України. Предметом дослідження є фінансування соціальної сфери України.

Структура роботи. Дана робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

1. Сутність та структура фінансів соціальної сфери

1.1 Соціальна політика держави, її завдання та принципи

Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Соціальна політика -- це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат [17, с.3]. Соціальна політика зосереджується на формуванні ефективних умов життя всіх членів суспільства, відносин між соціальними групами, забезпеченні ефективної зайнятості, створенні соціальних гарантій і умов для поліпшення добробуту населення. [перша Соціальна політика - система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання. Державне регулювання соціальних процесів - вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни. Основними об'єктами соціальної політики є: ринок праці та зайнятість населення, трудові відносини, оплата праці та доходи населення.

Метою соціальної політики держави є боротьба з бідністю, збереження людського капіталу, його пристосування до потреб ринкової економіки, сприяння економічному зростанню, забезпечення соціальної справедливості та політичної стабільності. [Швайка] Способом реалізації соціальної політики є система соціального захисту і соціальних гарантій. Соціальний захист -- це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні -- формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. [13] Соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплатипраці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму; прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. [10]

Основними завданнями соціальної політики в Україні є:

· адресна підтримка соціальне незахищених верств населення;

· пенсійна реформа;

· забезпечення випереджального зростання вартості робочої сили;

· орієнтація стратегії економічного зростання на створення нових робочих місць;

· прискорений розвиток житлового будівництва, забезпечення доступності житла для різних верств населення;

· поліпшення системи охорони здоров'я, активна демографічна політика;

· примноження інтелектуального потенціалу суспільства, створення рівних можливостей для молоді у здобутті якісної освіти;

· зміцнення позицій середнього класу.

Показником результативності соціальної політики є рівень життя населення. Рівень життя населення -- це міра задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, забезпечувана сукупністю матеріальних і соціальних умов життя. Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпеченості житлом. Для оцінки рівня життя населення використовується система показників, які можна класифікувати на такі групи: соціально-демографічні показники (кількість населення, його склад, динаміка та структура за статтю, віком і соціальним станом; показники міграції населення і трудових ресурсів); узагальнюючи показники (ВВП на душу населення, реальні доходи на душу населення, структура населення за рівнем середньодушового сукупного доходу тощо); показники рівня оплати праці та доходів населення (середня та мінімальна заробітна плата, середня та мінімальна пенсія, середня грошова допомога тощо); показники рівня споживання населенням товарів і послуг; показники, які характеризують стан соціальної сфери; показники споживчих настроїв домогосподарств тощо [14, с. 6]. Засобами державної соціальної політики є: нормативно-правове регулювання, спрямоване на забезпечення соціальних гарантій та соціальний захист населення; розроблення демографічних і соціальних прогнозів; формування та реалізація соціального розділу ДПЕСР України, в яких визначаються цілі, пріоритети, завдання та заходи соціальної політики; бюджетна діяльність; державне регулювання цін на товари і послуги тощо. На державному рівні функції регулювання рівня життя і соціального захисту населення виконують: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерство праці і соціальної політики, Міністерство фінансів, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство культури і мистецтва, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Державний комітет у справах ветеранів, Пенсійний фонд України та ін. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. В складі Верховної Ради України діє комітет з питань соціальної політики та праці.

Цілі соціальної політики: [40]

· поліпшення матеріального становища й умов життя громадян;

· забезпечення зайнятості населення; підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили;

· гарантії конституційних прав громадян у трудових відносинах;

· гарантії конституційних прав громадян у соціальному захисті, охороні здоров'я, культури; забезпечення житлом населенн

· переорієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім'ї, жінкам, дітям і молоді;

· нормалізація і поліпшення демографічної ситуації, зниження смертності населення, особливо дитячої та громадян працездатного віку;

· поліпшення соціальної інфраструктури,

активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері; Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

· правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

· прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);

· соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

· впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

· прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

· встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

· державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

· державний вплив на ціни та цінотворення;

· обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

· пенсійне забезпечення;

· розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

· підготовка та перепідготовка кадрів;

· організація оплачуваних громадських робіт;

· соціальне партнерство.

Отже, соціальна політика є невід'ємною частиною політики держави. Без неї малоймовірний подальший розвиток держави. По суті цей зв'зок взаємний, Без державного регулювання соціальна орієнтація економіки неможлива, прояви економічної свободи супроводжуються соціальною небезпекою. Забезпечення економічного розвитку та відповідного досягнення соціальних цілей без державного втручання відбувається вкрай неефективно. Сутність, функції та необхідність розвитку соціальної сфери

Соціальна сфера -- одна з найважливіших сфер життя суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств населення, відносини суспільства і особи, умови праці й побуту, здоров'я, відпочинку.

Соціальна сфера -- це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави.

Серед них виділяють галузі соціальної, управлінської та ринкової інфраструктури. Функції галузей соціальної сфери різні. Одні з них задовольняють духовні потреби людей (наука, культура, охорона здоров'я, рекреація і т.д.), а інші -- фізичні (торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування). Саме тому соціальна сфера має економічне і соціальне значення для розвитку суспільства. Економічне її значення виявляється у тому, що вона надає послуги, необхідні для відтворення робочої сили, зростання продуктивності її праці. Соціальна роль даної сфери полягає у підвищенні рівня і поліпшенні умов життя людей. Рівень розвитку соціальної сфери визначається попитом на послуги, а ті, у свою чергу, змінюються відповідно до реальних можливостей суспільства на тому чи іншому етапі розвитку. В сучасних умовах загальної економічної кризи попит на багато видів послуг зменшився внаслідок невисоких прибутків населення, але зростає на окремі види послуг (інформаційні, рекламні, рекреаційні, ут. ч. туристичні, охорони здоров'я та ін.). Соціальна сфера має певні територіальні відмінності у рівні розвитку та структурі. Значно вищий рівень її розвитку і ширша галузева структура у містах порівняно з сільською місцевістю, в економічно більш розвинених промислових регіонах порівняно з менш розвинутими аграрними. Соціальна інфраструктура -- це особливий комплекс галузей народного господарства, таких як освіта, охорона здоров'я, культура, мистецтво, житлове і комунальне господарство, торгівля та інші.

Культура охоплює установи і заклади, що виробляють товари культурного призначення, пропонують духовні цінності для населення та ін. (бібліотеки, театри, клуби, музеї, кіностудії, телебачення, радіо, газетно-журнальні видавництва), їх розміщення також пов'язане з особливостями розселення людей. Вони розміщуються згідно з адміністративним поділом (у населених пунктах -- центрах адміністративно-територіальних одиниць, у міських мікрорайонах) і за виробничим принципом -- при заводах, навчальних закладах тощо. Лікувально-оздоровчий комплекс включає систему медичних та рекреаційних установ, які забезпечують охорону здоров'я (профілактику захворювань, лікування), оздоровлення та відпочинок людей. Закладами охорони здоров'я є лікарні, амбулаторії та поліклініки, розташованих у містах і кущових поселеннях -- селищах, великих селах. Оздоровлення і відпочинок людей забезпечують санаторії, пансіонати, санаторії-профілакторії, дитячі оздоровчі табори, будинки відпочинку, туристичні бази і притулки. Внаслідок їх поєднання в населених пунктах чи на певних територіях формуються курорти і курортні місцевості, туристичні центри і туристичні райони. Житлово-комунальне господарство задовольняє потреби людей у житлі, забезпечує функціонування житлових будинків, готелів, невеликих підприємств і установ.

Побутове обслуговування включає індивідуальне виготовлення і ремонт одягу, взуття та трикотажних виробів, ремонт і будівництво житла, послуги перукарень і майстерень з ремонту побутової техніки, транспортних засобів, радіо і телеапаратури та ін. Воно постійно зазнає змін, бо удосконалюються старі і запроваджуються нові види і форми обслуговування. Найбільші обсяги реалізації побутових послуг припадають на міські поселення. Торгівля і громадське харчування охоплюють підприємства роздрібної торгівлі і заклади громадського харчування. Зв'язок як галузь господарства складається з підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі інформації на відстань (т. зв. телекомунікації). Сюди входять відділення зв'язку, телефонно-телеграфні станції, пошта, радіомовлення, телебачення та ін.

На сьогодні ж основними функціями соціальної сфери являються:

· розвиток трудової допомоги; розширення мережі благодійних товариств і установ;

· організація соціального страхування; державного пенсійного забезпечення службовців;

· заперечення жорсткої бюрократичної опіки соціального захисту;

· децентралізація управління справою допомоги нужденним;

· створення умов для розвитку місцевої ініціативи й самодіяльності в цій сфері громадського життя;

· погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;

· забезпечення прожиткового мінімуму;

· боротьба з бідністю;

· захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

· обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

· створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

· запобігання соціальній деградації тощо.

Розвиток соціальної сфери має колосальне значення для кожної держави, адже воно являє собою сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів,розвитку масових комунікацій і нарешті зміцнення держави.

Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства -- людей. Велику роль соціальна інфраструктура відіграє у вирішенні таких соціальних завдань, як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна інфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціонального використання вільного часу працівників матеріального виробництва.

1.2 Джерела фінансування соціальної сфери в Україні

Державне фінансування соціальної сфери передбачає формування та реалізацію критеріїв і стандартів, які визначають та забезпечують мінімальні соціальні стандарти і гарантії. Це є можливим тільки за участю держави у напрямі забезпечення механізмів реалізації системи певних граничних соціально-економічних показників, недотримання яких означає негативний вплив соціальних чинників на розвиток економіки. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти. Державні соціальні гарантії, стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку, подальшого вдосконалення розробки таких програм і прогнозів, що є ціллю та завданням щодо реалізації соціальної орієнтації економіки України.

У соціальній сфері України проблема фінансування стоїть особливо гостро. Досить довго переважним джерелом її фінансового забезпечення був бюджет держави.

Світова фінансова наука і практика визначають такі джерела фінансування соціальної сфери :

Ш плата за надані послуги;

Ш бюджетні асигнування;

Ш фінансові ресурси підприємств;

Ш кошти спонсорів, меценатів і благодійних організацій та фондів;

Ш страхування;

Ш кредит.

Зараз в Україні використовуються практично всі джерела, однак стрункої системи не сформовано. До складу установ і організацій, що належать до соціальної сфери, входять ті, що традиційно надавали платні послуги, тобто покриття витрат здійснювалися за рахунок накопичень населення. Це підприємства житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, громадського харчування. А також існує мережа установ, що надають платні послуги у сфері освіти( приватні школи, дитячі садки, гімназії, ліцеї, у вищих навчальних закладах поряд із бюджетними існують і так звані комерційні групи) та медицини (одночасно з державними клініками, центрами, лікарнями існують і приватні).

Державне фінансування у соціальну сферу в останні роки залишилось у межах екстенсивного розширення. Верховна Рада України 15 березня 2007 р. прийняла Закон "Про внесення змін у Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", згідно з яким було передбачено: підвищення розмірів прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати, стипендій тощо, збільшення видатків за окремими бюджетними програмами економічного та соціального спрямування. Також Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення і введення другого етапу єдиної тарифної сітки", що дало змогу збільшити середню заробітну плату 3,5 млн. працівникам бюджетної сфери. У той же час втілення другого етапу єдиної тарифної сітки в повному обсязі потребує від бюджетів всіх рівнів 8,8 млн. грн., а третього етапу - 9,6 млрд. грн. [18, с.14].

Наступне джерело забезпечення життєдіяльності соціальної сфери фінанси підприємств. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні і духовні потреби його працівників.

Функціонують відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки, заклади культури, укладаються договори на обслуговування колективу підприємств поліклініками, а також, за рахунок фінансових ресурсів підприємств будуть розвиватись обсяги соціальної інфраструктури, і тим самим частково знімається навантаження з міського і державного бюджетів.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери - меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій. Аналіз подій у сфері благодійництва в Україні протягом останніх років свідчить про суттєві позитивні кількісно-якісні зміни. Так, наприклад, протягом 2008 року благодійну грошову або матеріальну

допомогу людям або громадським організаціям надали 37% населення, що на 10% більше, ніж у 2006 році. Чимдалі зростає й відсоток громадян, які обізнані про діяльність суб'єктів благодійної діяльності - 22% респондентів у 2008 році проти 12% у 2006 р. [22]

За останні роки в Україні сформувалися основні типи благодійних організацій, які у міжнародній практиці утворюють основу сектора організованої

філантропії, а саме: приватні, корпоративні та операційні благодійні фонди, фонди громад. Більшість зних пройшли складний етап організаційного розвитку, під час якого відбувся перехід від хаотичноговпровадження різноманітних ініціатив до конкретизації сфер їхньої діяльності. Серед пріоритетних сфер їх діяльності виокремлюються соціальний захист населення (69%), охорона здоров'я (49%), осві-та і права людини (відповідно по 48%), розвиток громади та підтримка громадських ініціатив (47% та 46% відповідно). [23]

Поступово розвивається в Україні приватна благодійність завдяки акціям та кампаніям на збирання коштів організаціями громадянського суспільства. Втім, зацікавленість людей громадським життям через загальне зубожіння залишається на низькому рівні. Приватна благодійність рухається кількома шляхами. Найбільш відомий - заснування власних благодійних структур представниками

заможних верств населення, головним чином з метою популяризації власного іміджу. Деякі заможні громадяни, навпаки, здійснюють благодійність анонімно. Інший шлях - це благодійність малими пожертвами широких верств населення, яка відбувається на рівні громади і часто є відгуком на кризові ситуації в суспільстві або акції організацій.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування - пенсійне, медичне , соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Найпоширенішою є система соціального страхування, яка полягає у передачі частини заробітної плати до спеціальних фондів, що виплачують пенсії в розмірі від 25 до 90% заробітної плати і цільові допомоги. Державна допомога здійснюється за рахунок державного бюджету особам, доходи яких визнані такими, що не забезпечують існування. Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

1) надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

2) фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

3) створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

4) покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. [11]

Останнім джерелом є кредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Саме на принципах кредитування в Україні діє Державна программа забезпечення молоді житлом Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. За підсумками дев'яти місяців 2009 р. найбільш популярна програма цього фонду - надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла - отримала з державного бюджету 31,5 млн грн. Крім того, на цю програму спрямовано 19,8 млн грн коштів, отриманих від повернення раніше наданих кредитів молодим сім'ям, а також залучено близько 28,7 млн грн за рахунок місцевих бюджетів. [12, c. 7]

Отже, однією з найважливіших функцій держави є її соціальна функція, яка передбачає реалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині і громадянину належних умов життя в економічному плані добробуту та достатку доходів для забезпечення всіх життєвих потреб, відпочинку, отримання відповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичних ситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про себе та свою сім'ю.

Також держава бере на себе відповідальність за можливість кожної людини отримати гарантований обсяг інших не менш важливих соціальних послуг через мережу соціальних та культурних закладів та установ. Конституцією України за кожним громадянином закріплене право на освіту, охорону здоров'я, відпочинок, заняття спортом, тощо. Відповідно держава забезпечує всім певний обсяг доступу до даних благ загальносуспільного значення за допомогою фінансування мережі установ, які власне і надають такі послуги для населення та програм освіти, медицини, культурного, спортивного розвитку. Головною метою соціальної політики є забезпечення належної соціальної обстановки в країні, підтримання вразливих верств населення, забезпечення культурного розвитку і самореалізації кожного громадянина, формування здорової спортивної нації, забезпечення ефективного відновлення продуктивних сил через зниження смертності та зростання рівня народжуваності,.

2. Дослідження особливостей функціонування фінансів соціальної сфери

2.1 Аналіз динаміки основних показників функціонування соціальної сфери

В даному розділі проведемо аналіз динаміки основних макроекономічних та соціальних показників за період 2007-2009 роки. Дані взято з офіційних публікацій статистичних щорічників України та звітів державних фінансових установ.

За період 2007-2008 рр. українська економіка жваво розвивалася. Реальне зростання ВВП в середньому за рік становило 7%. У 2008 р. зростання реального ВВП різко впало до 2,1% і у 2009р. спостерігається його падіння до 15,1%, (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Аналіз динаміки основних макроекономічних показників України за 2007-2009 рр. [2], [36], [37] ,[38]

Показники	2007	2008	2009	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
				2008-2007	2009/2008	2008/2007	2009/2008
Номінальний дохід, тис .грн	168300,7	228047,5	235345	59746,8	7297,5	35,5	3,2
Реальний дохід, тис. грн	80768	87068	78068	6300	-9000	7,8	-10,3
Середня номіна- льна З/П, грн.	1351	1806	1906	455	100	33,7	5,5
Реальна З/П, грн	658	700	635	42	-65	6,4	-9,3
Безробіття, тис. чол.	1417,6	1425,1	1958,8	7,5	533,7	0,53	37,4
Зайнятість, тис. чол.	20904,7	20972,3	20475,2	67,5	-497	0,32	-2,37
Населення, тис. чол.	46646	46372,7	46143,7	-273,3	-229	-0,58	-0,5
Народжених, тис. чол..	472,6	510,5	529,45	379,3	188,7	8	3,7
Померлих, тис. чол	762,87	754,4	785,16	-8,417	30,7	1,1	4
ВВП у фактичних цінах, грн. грн.	720731	949864	914720	229133	-35144	31,8	-3,7
Реальне зростаня ВВП (%)	7,9	2,1	-15,1	-8,8	-17,2	--	--
ВВП в розрахун- ку на особу, грн.	15496	20534	19862	5038	-672	32,5	-3,27

У жовтні 2008 р. в Україні відчувся вплив економічної фінансової кризи, що в подальшому позначилось на значному відтоку капіталу, падінні національної валюти і націоналізації декількох великих комерційних банків.Як видно з таблиці 2.1 ВВП за період 2007-2008 рр. набув значного зростання. У 2008 р. ВВП на душу населення становив 20 534 грн. (1 893 євро). У 2009 обсяг ВВП впав порівняно з 2008 р. на 15 відсотків. Таким чином, втрата за рік обсягу ВВП у номінальному вираженні - на рівні 60 млрд. гривень. Факторами, що призвели до скорочення обсягів виробництва і до зниження ВВП, Секретаріат Президента називає погіршення ситуації на зовнішніх ринках, уповільнення інвестиційної динаміки, збільшення частки тіньової економіки, зниження доходів населення на 6% за 2009 рік. За період з 2007 р. по 2009 р. як номінальна, так і реальна заробітні плати зростали. Однак, темпи зростання реальної заробітної плати, порівняно з номінальною, були значно нижчими. У 2008 р. зростання реальної заробітної плати становило 6,4%, що склало лише половину зростання у 2007 р. У 2009 р. відбулося падіння реальної заробітної плати, яке склало 9,3 %

У таблиці 2.2 представлено щорічне зростання реальної заробітної плати за період з січня 2007 р. до грудня 2009 р. Вперше падіння реальної заробітної плати спостерігається в листопаді 2008 р. Така ж тенденція спостерігається протягом усього 2009 р.

Таблиця 2.2 - Темпи зростання реальної З/П працівників бюджетної сфери в Україні за 2007-2009рр. (% зростання до відповідного періоду попереднього року) [2]

Місяці	2007	2008	2009
Січень	12,8	14,1	-11,8
Лютий	11,9	16,9	-14,1
Березень	10,1	9,3	-11,0
Квітень	10,5	7,7	-8,1
Травень	12,8	5,0	-9,1
Червень	11,7	5,4	-8,6
Липень	13,8	6,2	-10,0
Серпень	11,8	5,6	-11,3
Вересень	12,3	7,1	-11,0
Жовтень	15,6	4,8	-10,9
Листопад	14,4	-0,2	-5,8
Грудень	10,3	-3,0	-0,9

У таблиці 2.3 представлено аналіз динаміки середньомісячної номінальної заробітної плати чоловіків та жінок за 2007-2009 рр. Спостерігається значна різниця в заробітні платі за статтю. У 2009 р. середньомісячна номінальна заробітна плата жінок складала 77,2% заробітної плати чоловіків.

Таблиця 2.3 - Аналіз динаміки середньомісячної номінальної заробітньої плати за статтю 2007-2009рр. (грн.) [2]

Показники	2007	2008	2009	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
				2008-2007	2009/2008	2008/2007	2009/2008
Середня номінальна З/П жінок, грн	1150	1565	1677	415	122	36	7
Середня номінальна З/П чоловіків, грн	1578	2080	2173	502	93	31	4,5

Останніми роками значно зростає мінімальна заробітна плата. Не дивлячись на те, що її рівень все ще залишається низьким (приблизно 69 євро), за період з 2007р. до 2009 р. вона зросла у 1,6 рази з 460 грн. до 744 грн. Прожитковий мінімум для працездатних осіб залишається незмінним і фіксується на тому ж самому рівні, що діє з 1 жовтня 2007 року, тобто - 568 грн, з 1 жовтня 2008 року - 669 грн., а з 1 листопада 2009 року - 744 гривні. Аналіз її динаміки та прожиткового мінімуму представлений в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 - Аналіз динаміки мінімальної заробітньої плати та прожиткового мінімуму в Україні, 2007-2009 рр. [2]

Показники	Сума, грн	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
	2007	2008	2009	2008-2007	2009/2008	2008/2007	2009/2008
Мінімальна З/П	460	606	744	146	138	31,7	22,7
Прожитковий мінімум на одну особу	532	626	701	94	75	17,66	12
Прожитковий мінімум для працездатних осіб	568	669	744	101	75	17,8	11,2

Аналіз динаміки основних показників ринку праці за період 2007-2009 рр. представлено у таблиці 2.5

Таблиця 2.5 - Аналіз динаміки основних показників ринку праці в 2007-2009 рр. [2], [30],[31],[32]

Показники	Сума, тис.осіб	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
	2007	2008	2009	2007-2008	2008-2009	2008/ 2007	2009/ 2008
Економ. активне нас-ня, у віці 15- 70 років	22322,3	22397,4	22150,3	75,1	-247,1	0,33	1,1
Зайняте нас-ня у віці 15 - 70 років	20904,7	20972,3	20191,5	67,6	-780	0,32	-3,72
Безробітне нас-ня у віці 15 - 70 років	1417,6	1425,1	1958,8	7,5	533,7	0,53	37,45
Безробітне нас-ня зареєстроване у державній службі зайнятості	673,1	596,0	693	-77,1	97	-11,45	16,27
Взяли участь у громадських роботах	422,1	428,5	240,9	6,4	-187,6	1,51	-43,8
Проходили професійне навчання	229,4	245,2	157,1	15,8	-88,1	6,88	-36

Основні тенденції, що були притаманні ринку праці у 2009 р. порівняно з 2008 р. наступні:

* зменшення рівня економічної активності з 72,3% до 71,6% населення відповідного року;

* зменшення рівня зайнятості з 67,3% до 64,7% населення відповідного року;

* зменшення чисельності економічно неактивних осіб на 2,8%;

* зменшення кількості незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості впродовж року - на 14,3%;

* зростання кількості безробітного населення на 37,5%;

* зменшення кількості вільних робочих місць на 27,8%;

* зниження рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 43,3% до 32,8%

Середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15-70 років у 2009 р. порівняно з 2008 р. зменшилась на 1,1% і становила 22,2 млн.осіб, з яких 20,2 млн. осіб або 91,2% були зайняті економічною діяльністю. Найвищий рівень зайнятості спостерігається серед населення віком 39-40 років, а найнижчий в групах віком 15-24 та 60-70 років. У 2009 р. 2,0 млн.осіб відповідно до методології МОП класифікувались як безробітні. Рівень безробітного населення віком 15-70 років у цілому по Україні склав 8,8% економічно активного населення зазначеного віку, що дещо більше ніж в країнах Євросоюзу (7,0%). У IV кварталі 2008 р. спостерігалося різке збільшення рівня безробіття порівняно з III кварталом 2008 р. з 5,5% до 7,5% і до 9,5% у I кварталі 2009 р. У IІ кварталі 2009 р. спостерігається повільне зменшення рівня безробіття до 9,1% і в IV кварталі - до 8,8%.Чисельність безробітних зареєстрованих у центрах зайнятості у грудні 2008 р. склала 7000-

11000 на день, тоді як у червні-вересні 2009 р. цей показник знизився до 1200-1500 осіб на день. За даними Державного комітету статистики, у першій половині 2009 р. чисельність зайнятих становила 20,2 млн., а безробітних - 2 млн.осіб. Таким чином, рівень безробіття в першій половині 2009 р. був 9,1 відсотка до економічно активного населення. Серед безробітних 71,4 % проживають у містах та 28,6 % - у сільській місцевості. Для забезпечення безробітних роботою існують державні програми залучення до громадських робіт. У 2009 р. 240 900 осіб було залучено до громадських робіт, що на 43% менше ніж у 2008 р. В основному це були особи, які мали статус безробітних (99,6%). З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання, перепідготовка або підвищення кваліфікації.

Держкомстат України за результатами щомісячного вибіркового обстеження економічної активності населення, здійснює щорічні оцінки показників зайнятості населення у неформальному секторі на основі методики, узгодженої з методологічними рекомендаціями МОП. Таблиця 2.6 представляє оціночну кількість зайнятих у неформальному секторі за статтю та місцем проживання за період 2007-2009 рр.

Таблиця 2.6 - Аналіз чисельності зайнятого населення у неформальному секторі економіки за 2007-2009 рр. [2] , [30], [31], [32]

Показники	Сума, тис. осіб	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
	2007	2008	2009	2008-2007	2009-2008	2008/ 2007	2009/ 2008
Всього	4661,7	4563,8	4182,4	-97,9	-381,4	-2,1	-8,35
за видами економічної діяльності:
Сільське господарство, мисливство лісове і рибне господарство	70,5	65,7	71,1	-4,8	5,4	-6,8	8,2
Будівництво	9,0	12,1	6,3	3,2	-5,8	34,4	-47,9
Оптова і роздрібна торгі-вля, торгівля транспорт- ними засобами, послуги з ремонту	11,6	12,8	14,2	1,2	1,4	10,34	10,93
Транспорт і зв'язок	1,2	1,5	1,3	0,3	-0,2	25	-13,3
Інші види економічної діяльності	7,7	7,9	8,1	0,2	0,2	2,6	2,53

Виходячи з таблиці 2.6, можна зробити наступні висновки:

* у 2009 р. 4182,4 тис. осіб були зайняті у неформальному секторі економіки (19,3% від усього зайнятого населення) порівняно з 2008 р. 4 563,8 тис.осіб (21,8% від усього зайнятого населення) та з 4 661,7 тис. осіб (22,3% від усього зайнятого населення) у 2007р.

* у 2008р. близько однієї третини (33,7%) працюючих у неформальному секторі працювали за наймом, а дві-третіх (66,3%) були самозайняті. Працюючі за наймом в неформальному секторі сконцентровані у містах, тоді як самозайняті сконцентровані в сільській місцевості. В основному, майже половина зайнятого населення в сільській місцевості працювали в неформальному секторі.

* Більшість працюючих у неформальному секторі - чоловіки.

* Переважаючим видом діяльності неформального сектору економіки залишається сільське господарство, іншими розповсюдженими видами були торгівля та будівництво.

* У неформальному секторі економіки в основному працюють особи працездатного віку, їх частка у 2008р. складала 80,6%. Найвищий рівень участі у неформальному секторі економіки спостерігається серед осіб віком 60-69 років.

Таблиця 2.7 ілюструє сукупні ресурси домогосподарств та їх структуру за 2007 - 2009 роки. Середньомісячні сукупні ресурси одного пересічного домогосподарства за 2009р. склали 2858,3 грн., міського - 3122 грн., сільського - 2684 грн. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні ресурси становили відповідно 1149 грн., 1229 грн. та 980 грн. Частка грошових доходів у структурі сукупних ресурсів домогосподарств збільшилася порівняно з січнем-вереснем 2008р. на 0,9 в.п. і становила 88%. У міських домогосподарствах вона збільшилася на 1 в.п., у сільських - на 0,7 в.п. і становила відповідно 91% та 82%.

Таблиця 2.7 - Аналіз динаміки сукупних ресурсів домогосподарств за 2007-2009 рр. [2] ,[27], [28], [29]

Показники	Сума, грн	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
	2007	2008	2009	2008-2007	2009-2008	2008/ 2007	2009/ 2008
Середньомісячні сукупні ресурси у розрахунку на одне домогосподарство	2012,1	2892,84	2858,3	880,74	-34,54	43,77	-1,2
Оплата праці	1018,8	1427,63	1527,6	408,8	100	40,128	7
Доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості	104,65	151,43	132,77	46,8	-18,7	44,7	-12,3
Пенсії	414,89	597,24	630,4	182,35	33,16	43,95	5,55
Допомоги, пільги, субсидії та компенса-ційні виплати, надані готівкою	42	61,7	31,44	19,7	-30,26	46,9	-49
Доходи від продажу сільськогосподарської продукції	72,3	93,44	97,18	21,14	3,74	29,2	4
Доходи від продажу особистого і домашнього майна	2,08	9,92	18,6	7,84	8,68	376,9	87,5
Доходи від продажу нерухомості	3,79	11,99	8,57	8,2	-3,42	216	-28,5
Доходи від власності	10,59	16,38	17,15	5,8	0,77	54,7	4,7
Грошова допомога від родичів та ін. осіб	91,27	128,6	80,76	37,3	-47,8	40,9	-37,2
Аліменти	5,18	8,08	10,57	2,9	2,49	56	30,8
Інші грошові доходи (стипендії та ін. доходи)	26,1	35,0	38,3	8,9	3,3	34	9,4
Використання заощаджень, позики, повернені домогосп-ву борги	72,92	170,03	90,4	97,1	-79,6	133	-46
Кількість домогосподарств (тисяч)	17341	17199	17012	-142	-187	-0,8	-1
Середній розмір домогосподарств (осіб)	2,6	2,6	2,6	-	-	-	-

На основі даних таблиці 2.7 можна зробити наступні висновки:

* Протягом 2007-2008 в цілому в Україні простежується позитивна динаміка щодо зростання доходів домогосподарств. Частка заробітної плати у сукупних ресурсах домогосподарств за даний період зросла з 50,6% в 2007 р. до 53,4% в 2009 р. Частка не грошового доходу значно знизилась у 2008 році, досягнувши 6,2%. Підвищення питомої ваги допомог в структурі доходів домогосподарств у 2007-2008 рр. пов'язано із державними заходами в сфері підвищення рівня соціального захисту в Україні. В 2009 р. спостерігаеться спостерігається загальне зменшення сукупних ресурсів домогосподарств та збільшення частки забобітньої плати до 53,4%.

* Приблизно 40% домогосподарств отримують доходи в основному за рахунок трансфертів. Питома вага пенсій та інших допомог в доходах таких домогосподарств перевищує 57,1% в 2008 р.

Більше половини сукупних ресурсів домогосподарств складали доходи від зайнятості, частка яких порівняно з січнем-вереснем 2008р. зменшилася на 1,5 в.п., в основному за рахунок скорочення з 49% до 47% частки оплати праці. Пенсії, стипендії та соціальні допомоги (включаючи готівкові та безготівкові пільги та субсидії) становили більше чверті сукупних ресурсів пересічного домогосподарства, доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель - 8%. Частка допомог від родичів та інших осіб (грошова допомога та грошова оцінка допомоги продовольчими товарами) склала 7%.

Значні розбіжності мали структури формування сукупних ресурсів міських та сільських домогосподарств. Доходи від зайнятості становили 58% сукупних ресурсів міських, чверть - пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, 2% - доходи від особистого підсобного господарства (їх частки збільшилися відповідно на 4 в.п. та 0,4 в.п.). У структурі сукупних ресурсів сільських домогосподарств частка доходів від зайнятості становила 38%, що на 1,6 в.п. більше, ніж у січні-вересні 2008р. Суттєвим джерелом надходжень продовжували залишатися пенсії, стипендії та соціальні допомоги, надані готівкою, частка яких становила 28%. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель у цій групі домогосподарств зменшилася на 1,2 в.п. і склала 22% сукупних ресурсів сільських домогосподарств. У домогосподарствах з дітьми, як і у січні-вересні 2008р., 63% ресурсів формували доходи від зайнятості, шосту частину - пенсії, стипендії, соціальні допомоги (готівкові та безготівкові), частка яких порівняно з відповідним періодом 2008р. збільшилася на 3 в.п. Частка доходів від особистого підсобного господарства та від самозаготівель не змінилася і склала 8% сукупних ресурсів. У домогосподарствах без дітей 44% ресурсів складали доходи від зайнятості (у січні-вересні 2008р. - 46%), пенсії, стипендії, соціальні допомоги (готівкові та безготівкові) - 37% (33%), доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель залишилися на рівні 9 місяців 2008р. і становили 7%.У структурі сукупних ресурсів найменш забезпечених домогосподарств першого дециля частки пенсій, стипендій, соціальних допомог, наданих готівкою, доходів від особистого підсобного господарства, грошової допомоги від родичів та інших осіб були більшими, ніж у заможних домогосподарствах.У домогосподарствах із середньодушовими загальними доходами нижче прожиткового мінімуму майже чверть ресурсів формувалося за рахунок пенсій, стипендій та соціальних допоміг, наданих готівкою. Восьму частину їх ресурсів становили доходи від особистого підсобного господарства та від самозаготівель. Частка пільг та субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг (готівкою та безготівкових) у сукупних ресурсах домогосподарств із середньодушовими загальними доходами у місяць нижче прожиткового мінімуму та домогосподарств першого дециля склали відповідно по 0,4%, останнього дециля - 0,3%. Однак, суми цих пільг та субсидій, отриманих у середньому одним домогосподарством з доходами нижче прожиткового мінімуму та з групи 10% найменш забезпечених домогосподарств, були відповідно в 2,6 раза нижче, ніж у групі заможного населення.

Одним з головних показників соціальної сфери є бідність. Розподіл населення за основними соціальними групами, середньодушові доходи яких є нижчими за прожитковий мінімум, за 2007-2009 рр. представлено в таблиці 2.8. В таблиці 2.9 показано розподіл домогосподарств, середньодушові доходи яких є нижчими за прожитковий мінімум, за місцем проживання за 2007-2009 рр.

Таблиця 2.8 - Аналіз розподілу населення за основними групами з середньодушовими доходами, нижчими за прожитковий мінімум в 2007-2009 рр (%). [2], [27], [28], [29]

Групи населення	Сума, тис. осіб	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
	2007	2008	2009	2008-2007	2009-2008	2008/ 2007	2009/ 2008
Все населення	39,8	25,6	26	-14,2	0,4	-35,7	1,56
пенсіонери	41,2	18,9	20,1	-22,3	1,2	-54,1	6,3
працюючі	30,6	19,7	19,2	-10,9	-0,5	-35,6	-2,53
діти до 18 років	54,9	41,6	40,9	-13,3	-0,7	-24,2	-1,68
студенти	32,8	21,7	19,6	-11,1	-2,1	-33,84	-9,7
Інші(безробітні,домогоспо-дарки тощо)	59,7	47,2	48,6	-12,5	1,4	-20,9	2,97

Таблиця 2.9 - Аналіз розподілу населення із середньодушовими доходами нижчим за прожитковий мінімум(за місцем проживання) за 2007-2009 рр (%). [27],[28], [29]

Місце проживання	Сума, тис.	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
	2007	2008	2009	2008-2007	2009-2008	2008/ 2007	2009/ 2008
всі домо- господарства	23,7	13,3	15,4	-10,4	2,1	-43,88	15,8
місто	21,4	10,4	14,8	-11	4,4	-51,4	42
село	28	19,8	21,2	-8,2	1,4	-29	7

Процентне співвідношення населення з середньодушовими доходами нижчими за прожитковий мінімум різко впало з 39,8% у 2007 р. до 25,6 у 2008 р. й в 2009 р. ця цифра практично не змінилася и склала 26%. Діти до 18 років та безробітні є найбільш вразливими соціальними групами населення. Більше 40% людей цих груп мають доходи, що є нижчими за прожитковий мінімум. З таблиці 2.8 видно, що у 2008 р. біля 20% працюючих та непрацюючих пенсіонерів мали доходи, що були нижчими за прожитковий мінімум. Це говорить про те, що незважаючи на покращання ситуації, рівень заробітних плат і соціальних допомог в Україні залишається низьким.

З таблиці 2.9 видно, що у 2008 р. порівняно з 2007 р. домогосподарств з середньодушовими доходами, нижчими за прожитковий мінімум, стало на 44% менше, але в 2009 р. ситуація у зв`язку з кризою цей показник погіршився вирісши на 15,8%. У сільській місцевості домогосподарств, що мають середньодушові доходи нижчі за прожитковий мінімум більше ніж у місті. Разом з тим, як було показано вище темпи зростання середньої та мінімальної заробітної плати були значно вищими ніж темпи зростання прожиткового мінімуму. Межа бідності, що розраховується як 75% медіанного значення сукупних еквівалентних витрат населення, зросла з 526 грн. у 2007 р. до 778 грн. у 2008 р. та 792 на 1 квартал 2009 р. Проте, інші показники не показують значного зменшення бідності у 2007-2009 рр. В Україні майже 12 млн. людей живуть за межею бідності. У звіті Світового банку зазначається, що працюючі складають 30,2% бідного населення. Рівень бідності домогосподарств з дітьми є значно вищим, ніж домогосподарств без дітей. Разом з тим серед домогосподарств з дітьми рівень бідності збільшується із збільшенням кількості дітей. Спостерігається тенденція зростання бідних домогосподарств серед домогосподарств без дітей у порівнянні з домогосподарствами з дітьми.

Осатаній не менш важливий показник соцсфери є міграція. Сьогодні Україна є одночасно країною донором, країною реципієнтом та країною транзиту мігрантів. У майбутньому вона потребуватиме та залучатиме все більшу кількість іммігрантів. Це зумовлюється несприятливими демографічними обставинами та економічним розвитком. Напрями міграції українців за період 2007-2009 представлено в таблиці А.1 в Додатках. Як видно з таблиці сальдо міграції є позитивним. Таблиця 2.10 показує, що у 2009 р. в країну в'їхало на 13,4 тис. осіб більше, ніж виїхало з країни.

Таблиця 2.10 - Основні напрями міграції населення у 2008-2009рр.(осіб) [2]

Показники	2008	2009
	Прибулі	Вибулі	Сальдо міграції	Прибулі	Вибулі	Сальдо міграції
Усі напрями міграції	710790	695869	14921	642819	629372	13447
Внутрішньо-регіональна міграція	407507	407507	--	367104	367104	--
Міжрегіона-льна міграція	265960	265960	--	242798	242798	--
міждержавна міграція	37232	22402	14921	32917	19470	13447

Виїзд громадян України на роботу за кордон є найбільш масштабним та найважливішим міграційним процесом. Трудова міграція населення впливає на демографічний та соціально-економічний розвиток, створює нові проблеми національній безпеці та вимагає пошуків адекватних рішень у сфері міграційної та соціально-економічної політики, захисту прав людини та міжнародних відносин. За оцінками Міністерства праці та соціальної політики за кордоном працює 3 млн. осіб наших громадян. Разом з тим Уповноважений Верховної Ради з прав людини оцінює цю цифру в 7 млн. осіб. Трудова міграція з України сьогодні є досить численною. За даними Інституту соціології академії наук України у 2007 р. в 15,7% українських домогосподарств принаймні одна особа мала досвід тимчасової трудової міграції за кордон. Водночас, у 2007 р. 10,6% українців мали особистий досвід роботи за кордоном: 4,7% виїжджали за кордон в пошуках роботи один раз; 2,2% - два рази; 3,3% - три або більше разів. Працювали за кордоном за трудовими договорами з роботодавцем лише 28,3% працівників-мігрантів з України. Переважна більшість українців працювали нелегально. Відповідно до інформації посольств України за країнами призначення працівники-мігранти розподіляються наступним чином: 1 млн.осіб у Російській Федерації, 300 тис. осіб - у Польщі, 200 тис.осіб - в Італії та Чехії, 150 тис. осіб - в Португалії, 100 тис. осіб - в Іспанії, 35 тис. - в Туреччині та 20 тис. осіб - в США. На відміну від східного напрямку, тобто Росії, західний напрямок стає дедалі привабливішим внаслідок вищого рівня оплати праці та кращих її умов. Деякі європейські країни запровадили законодавчі процедури, які дають змогу незаконним мігрантам врегулювати свій статус. Перші трудові мігранти походили з великих міст, тоді як зараз серед них переважають жителі сільської місцевості. Порівняно з 1990-ми рр. значно змінилися показники віку та освіти працівників-мігрантів. Питома вага осіб з вищою освітою серед них зменшилась вдвічі, зросла частка осіб із середнім рівнем освіти, людей робітничих професій. Дискусія щодо міграційної політики та її ефективності відбулася в Раді національної безпеки і оборони України 15 червня 2007 р. Рішення Ради було введено в дію Указом Президента України від 20 липня 2007 р. Він переважно присвячений проблемам нелегальної міграції, візового та прикордонного контролю, а також реадмісії. Були сформульовані такі завдання щодо зовнішньої трудової міграції: зменшення масштабу виїзду на роботу за кордон, стимулювання внутрішньої трудової міграції як альтернативи зовнішньої міграції, надання соціальних гарантій громадянам, які працюють за кордоном та створення умов їх поверненню в Україну. Головним органом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері трудової міграції є Міністерство праці та соціальної політики України. Зокрема міністерство здійснює ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном та забезпечує контроль за додержанням ліцензійних умов, бере участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів у сфері трудової міграції, здійснює моніторинг трудової міграції, виступає замовником наукових досліджень цього явища.