Організаційно-правові засади здійснення соціального захисту населення. Система органів соціального захисту населення

2.2 Аналіз фінансової забезпеченості соціальної сфери

Конституція України, що прийнята парламентом у червні 1996 року, закріпила право громадян на соціальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Існуючі схеми системи соціального забезпечення в Україні наступні:

* пенсійне страхування, яким передбачено надання пенсій за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, пенсій за вислугу років, допомоги на поховання та ін.;

* страхування на випадок безробіття, яким передбачено надання допомога по безробіттю, одноразові виплати допомоги по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю, професійне навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації для безробітних тощо;

* страхування у зв'язку тимчасовою втратою працездатності, яким передбачено надання допоміг по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, на поховання, а також витрати на санаторно-курортне лікування та оздоровчі заходи;

* страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, яким передбачено

надання допоміг, пов'язаних з нещасним випадком на виробництві та професійними захворюваннями, у разі тимчасової втрати працездатності, повної втрати працездатності, смерті потерпілої особи, а також витрати з профілактики нещасних випадків на виробництві;

* державна соціальна допомога, якою передбачено надання допоміг сім'ям з дітьми, допоміг малозабезпеченим сім'ям, допоміг інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;

* соціальний захист ветеранів війни, яким передбачено надання щорічної разової допомоги ветеранам війни, різних пільг та дотацій;

* соціальний захист від наслідків Чорнобильської катастрофи;

* соціальна підтримка інвалідів, що передбачає безплатне встановлення телефонів,забезпечення автомобілями для інвалідів, забезпечення інвалідів колясками та протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування та реабілітації, а також створення робочих місць для інвалідів. Видатки системи соціального забезпечення в Україні фінансуються за рахунок внесків на соціальне страхування та за рахунок державного та місцевих бюджетів України. В Україні засновано три фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема, (1) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, (2) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, (3) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. [11] Ці фонди збирають соціальні страхові внески та забезпечують надання допоміг та послуг. Бюджети цих фондів відокремленні від Державного бюджету України, хоча існують також міжбюджетні трансферти між фондами соціального страхування та державним бюджетом. Нижче розглянуто основні існуючі напрями системи соціального забезпечення

Пенсійне страхування

До основного законодавства щодо регулювання пенсійної системи в Україні відносяться Закони України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», що прийняті Урядом у 2003 р. Ці закони визначають наступну структуру пенсійної системи в Україні:

* Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на принципах солідарності та субсидування. Ця система управляється Пенсійним фондом України;

* Накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на принципі накопичення внесків на індивідуальних рахунках;

* Система недержавного пенсійного страхування, яка базується на принципі добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень [7] ,[9]

Систему фінансового забезпечення соціальної сфери можна подати у такому вигляді (таблиці 2.11)

Таблиця 2.11 - Модель фінансового забезпечення соціальної сфери України

№	Джерело фінансового забезпечення соціальної сфери	Категорії населення	Галузі соціальної сфери
1	Плата за послуги	Населення	Житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, частково охорона здоров'я, освіта, культура
2	Бюджетне фінансування	Громадяни, що з об'єктивних причин не можуть оплатити мінімум соціальних послуг	Освіта (загально середня), дошкільне виховання, частково.
3	Фінансові ресурси підприємств	Як правило, працівники цих підприємств	Будь-які об'єкти соціальної сфери, що перебувають на балансі підприємств (заклади культури, санаторії, будинки відпочинку)
4	Спонсорство, меценатство, благодійництво	Малозабезпечені прошарки населення	Освіта, фізична культура і спорт, культура, мистецтво, соціальне забезпечення
5	Страхування	Зайняте населення	Охорона здоров'я, соціальне страхування
6	Кредитування	Кредитоспроможні члени суспільства	Освіта, житлове господарство

Міністерство праці та соціальної політики України та його місцеві управління є відповідальними органами із забезпечення реалізації системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Нагляд за дотриманням законодавства з питань обов'язкової накопичувальної системи несе відповідальність Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.У таблиці 2.12 представлені дані про доходи та витрати Пенсійного фонду за період 2007-2009 pp.

Таблиця 2.12 - Аналіз динаміки доходів та витрат Пенсійного фонду за 2007-2009 pp. [3], [4], [5], [15], [20]

Показники	Сума, млн. грн	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
	2007	2008	2009	2008- 2007	2009- 2008	2008/ 2007	2009/ 2008
Усього доходів	104274,7	153853,8	148415	49579	-5438	47,5	-3,53
1. Власні надходження, всього	101379,8	101950,6	99 821,1	570	-2129	0,56	-2
- обов'язкові внески назагально обов'язкове державне пенсійне страхування	99 110,0	98 888,6	95 575,9	-221	-3312	-0,22	-3,34
- обов'язкові внески від платників, що обрали спро- щену систему оподаткування	882,8	1 067,9	1 435,9	185	368	21	34,4
- інші надходження	1 386,9	1 994,0	2 809,2	607	815,2	43,8	40,9
2. Кошти Державного бюджету України, всього	25 618,5	41 423,7	48 539,0	15805	7115	61,7	17,2
- дотації на пенсійне забезпече- ння військо-вослужбовців, виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами	24 237,4	40 256,6	30 145,2	16019	-10111	66	-25,1
3. Кошти Фонду загально обов'язкового державного соц-го страхування на випадок безробіття	150,2	10,9	6,7	-139,3	-4,2	-92,7	-38
4. Кошти Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань	77,1	102,8	48,8	25,7	-54	33,3	-52,5
Усього видатків	99 940,5	150349,1	165729,3	50408	15380	50,4	10,2
1. Видатки за рахунок власних надходжень, всього	77 176,3	117128,2	132068,7	39951	14940	51,7	12,7
- пенсійне забезпечення осіб, пенсія яким призначена згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»	74 166,9	110032,1	124776,4	35865	14744	48,35	13,4
2. Видатки за рахунок коштів Держбюджету України - на пенсійне забез-ня військовослужбовців, виплату пенсій, надбавок призначених за різними пенсійними програмами	22 519,6	32 957,8	33 345,6	104438	387,8	46,35	1,17
БАЛАНС (перевищення доходів над видатками (+), видатків над доходами (-))	1 920,7	3 504,7	-17313,7	1584	-20818	82,46	-594

З данних таблиці видно, що за період 2007-2008 рр. простерігається позитивна тенденція до росту видатків на пенсійне забезпечення. Доходи пенсійного фонду збільшилися на 47,5% й склали 153853 мнл. грн.. в 2008р. Великою заслугою в цьому, стало збільшення видатків бюджету у соціальну сферу на 61,7%. Разом з цим видатки пенсійного фонду збільшилися з 99940 млн.грн. в 2007 р. до 150349 млн.грн. в 2008 . Це дозволило підвишити пенсії на 48%, пенсії військовослужбовців на 46%. В 2009 р. на економіку країни вплинула фінансова криза, внаслідок якої доходи до пенсійного фонду зменшились на 3,5%, дотації військово службовцям а також дотації до пенсій на 25%, виплати до фонду державного соціального страхування та фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань на випадок безробіття на 38,5% й 52,5% відповідно. Разом з цим держава прийняла рішення на збільшення видатків на пенсійне забезпечення, в результаті чого на прикінці року пенсійний фонд мав негативний баланс між доходами та видатками й склав -17313,7 млн.грн.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який набрав чинності з 2001 р., передбачає право на отримання допомоги по безробіттю та визначає законодавчі, фінансові та організаційні аспекти загальнообов'язкового страхування на випадок безробіття. Міністерство праці та соціальної політики України та його та його місцеві відділення відповідають за контроль над обов'язковим страхуванням на випадок безробіття.Допомога по безробіттю та пов'язані з цим послуги надаються як застрахованим особам, так і особам, які вперше шукають роботу, а також іншим безробітним, які зареєстровані в державній службі зайнятості відповідно до встановленого порядку. Допомоги по безробіттю охоплюють наступні види матеріального забезпечення: * допомога по безробіттю (готівкова); * одноразова виплата допомоги по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю; * допомога по частковому безробіттю; * матеріальна допомога по безробіттю в період професійного навчання; * допомога на поховання (для безробітних).

Допомога по безробіттю виплачується застрахованим особам, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів. Розмір допомоги визначається наступним чином:

* 50% середньої заробітної плати (доходу) для осіб, які мають страховий стаж до 2 років;

* 55% середньої заробітної плати (доходу) для осіб, які мають страховий стаж від 2 до 6 років;

* 60% середньої заробітної плати (доходу) для осіб, які мають страховий стаж від 6 до 10 років;

* 70% середньої заробітної плати (доходу) для осіб, які мають страховий стаж понад 10 років. [8]

Враховуючи реальні можливості фінансування, Постановою Правління Фонду № 98 «Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2009 році» встановлено, що:

* для застрахованих осіб, що мають право на отримання допомоги залежно від страхового стажу, мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2009 р. становитиме не менше 500 грн. (42 евро);

* для осіб, що мають право на отримання допомоги без врахування страхового стажу, розмір допомоги по безробіттю у 2009 р. становитиме 360 грн. (30 евро). [21]

У Таблиці 2.13 представлено доходи і видатки Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за період 2007-2009 рр.

Таблиця 2.13 - Аналіз динаміки доходів та видатків фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на віпадок безробіття, 2007-2009 рр. (мрн.грн.) [3], [4], [5], [15], [20]

Показники	Сума, млн. грн	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
1. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, всього	2007	2008	2009	2008- 2007	2009- 2008	2008/ 2007	2009/ 2008
- допомога по безробіттю	1695,9	2254,3	3938,7	558,4	1684	32,9	74,7
- одноразова виплата по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю	96,36	183,0	1,4	86,6	-181,6	90	-99
- матеріальна допомога в період професійного навчання	76,1	97,8	92,7	21,7	-5,1	28,5	-5,2
- матеріальна допомога, допомога на поховання	1,6	1,7	1,7	0,1	0	6,25	0
- професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації безробітних	121,7	230,8	277,5	109,1	46,7	89,6	20,2
- організація громадських робіт	83,0	106,7	71,2	23,7	-35,5	28,55	-33,3
- працевлаштування безробітних шляхом надання дотацій роботодавцям	294,4	383,5	368,9	89,1	-14,6	30,3	-3,8
- інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням	100,5	254,4	59,9	153,9	-194,5	153,6	-76
2. Підтримка інформаційно- довідкової системи обслуговування безробітних	62,1	97,6	66,7	35,5	-30,9	57,2	31,65
3. Відшкодування Пенсійному фонду витрат, пов'язаних із достроковим виходом працівників на пенсію	150,2	11,1	6,7	-139,1	-4,4	-92,6	-39,6
4. Утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції та її робочих органів, ІПК, управління Фондом, всього	583,5	846,6	846,3	263,1	-0,3	45	-0,03
5. Резерв Фонду	24,9	40,9	64,6	16	23,7	64	58
БАЛАНС (перевищення доходів над видатками (+), видатків над доходами (-))	133,4	9,2	267,3	-124,2	258,1	-93	2805

Аналізуючи таблицю 2.13 видно, що держава проводить направлену політику на зменшення бідності в країні (так за різними даними в Україні проживає від 12-14 млн. за межею бідності). За період 2007-2008 рр. відбулося збільшення матеріального забезпечення на допомогу по безробіттю 32,9% , одноразові виплати по безробіттю 90% , матеріальної допомоги в період профнавчання28,5% , професійну підготовку кадрів 89,6% , працевлаштування безробітних шляхом надання дотацій роботодавцям 30,3%, інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням 153,6%. Резерв фонду виріс з 24,9 млн. грн. в 2007р. до 40.9 млн. грн.. в 2008. Такі заходи скоротили баланс бюджету, який ледве залишився позитивним та склав 9,2 млн.гнр. В 2009 р. за наявністю браку коштів державні видатки до фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на відпадок безробіття зменшуються, але найголовніший пункт - допомога по безробіттю як й у попередньому періоді зростає склавши 3938,7 млн. гнр в 2009 р. порівняно з 2254,3 в 2008р. Система державної соціальної допомоги в Україні забезпечує допомогу сім'ям з дітьми, допомогу малозабезпеченим сім'ям, дітям інвалідам та інвалідам з дитинства. Основними законами, що регулюють виплату даних допоміг є:

* Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»

* Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям»

* Закон України «Про державну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»

Державна соціальна допомога фінансується з державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. Державне регулювання та контроль за соціальними виплатами покладено на Міністерство праці та соціальної політики України та органи місцевого самоврядування.

У Таблиці 2.14 представлено розміри допоміг та кількість одержувачів за період 2007-2009рр.

Таблиця 2.14 - Аналіз динаміки державніх соціальних виплат в Україні за 2007-2009 рр. [2], [33], [34], [35]

Показники	Сума, грн.	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
	2007	2008	2009	2008- 2007	2009- 2008	2008/ 2007	2009/ 2008
Державна соціальна допомога сім'ям з дітьми
Допомога по вагітності та поло- гам (для незастрахованих осіб) -середній розмір допомоги, (грн.) -кількість одержувачів (чол.)	131 237 600	158 261 100	167 269 100	27 23500	9 8000	20,61 9,9	5,6 3
Допомога при народженні дитини розмір допомоги	8 500	12 240 на першу 25 000 на другу 50 000 на третю	12 240 на першу 25 000 на другу 50 000 на третю	3740	0	44	0
Кількість одержувачів (чол.)	552 550	581 000	605 900	24850	24900	5,14	4,28
Допомога по догляду за дитиною (до досягнення нею трирічного віку) - мінімальний розмір допомоги - кількість одержувачів (чол.)	90 1112800	130 1162100	130 1330600	40 49300	0 168500	44,4 4,4	0 14,5
Допомога на дітей, які знаходяться під опікою чи піклуванням - розмір допомоги, (грн.) кількість одержувачів, (чол.)	434 50 700	526 44 400	1 114 54 500	92 -6300	588 10100	21,2 -12,4	111,8 22,75
Допомога на дітей одиноким матерям - мінімальний розмір допомоги - кількість одержувачів, (чол.)	130 568 900	158 592 400	167 628 800	28 23500	9 36400	21,5 4,13	5,7 6,14
Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям
Для працездатних осіб - розмір допомоги , (грн.) - кількість одержувачів, (чол.)	21 31 879	133 31 782	133 --	122 -97	0 --	533 -0,3	0 --
Для непрацездатних осіб - розмір допомоги, (грн.) - кількість одержувачів, (чол.)	171 510 146	188 497885	188 --	17 -12261	0 --	9,94 -2,4	0 --
Для інвалідів - розмір допомоги, (грн.) - кількість одержувачів, (чол.)	182 48 472	200 48 187	200 --	18 -285	0 --	9,9 -0,59	0 --
Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам
Інвалідам з дитинства (I група) - середній розмір допомоги,(грн.) - кількість одержувачів	570 65 779	705 67564	747 --	135 1785	42 --	23,7 2,7	6 --
Інвалідам з дитинства (II група) - середній розмір допомоги,(грн.) - кількість одержувачів	304 33 089	376 44 342	544 --	72 11253	168 --	23,7 34	44,7 --
Інвалідам з дитинства (III група) - середній розмір допомоги,(грн.) кількість одержувачів	228 26 804	282 38 166	544 --	54 11362	262 --	23,7 42,4	93 --
Дітям інвалідам до 18 років - середній розмір допомоги,(грн.) кількість одержувачів	266 112 639	329 125 156	544 --	63 12517	215 --	23,7 11,1	65,35 --

За законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» забезпечується надання наступних видів допомог:

* допомогу по вагітності та пологам (для незастрахованих осіб);

* допомогу при народженні дитини;

* допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

* допомогу на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

* допомогу на дітей одиноким матерям.

З таблиці 2.14 видно, що допомога у вказаному напрямку зросла на 20,6% в 2008 та на 5,7 % в 2009 році. Допомога при народженні дитини починаючи з 2009 р. склала 12 240 грн. (1020 €) на першу дитину (з яких 4 800 грн. або 400€ виплачується одноразово); 25000 грн. (2083 €) на другу дитину (з яких 4840 грн. або 403 € виплачується одноразово); 50000 грн. (4167 €) на третю і наступну дитину (з яких 5000 грн. або 417 € виплачується одноразово). Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зросла на 44,4 % й залишилась незміною в 2009 р. Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається особам, призначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які позбавлені батьківського піклування. Розмір її збільшився на 21,2 % в 2008 та 111,8 % в 2009р. Щодо допомоги на дітей одиноким матерям то її розмір визначається як різниця між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У 2009 р. мінімальний розмір допомоги складав 167 грн. (14 €) на місяць, порівняно з 130 грн. в 2007. Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України.Соціальна допомога виплачується щомісячно на період 6 місяців з дня її призначення. Рішення про надання соціальної допомоги приймається управлінням праці та соціальної допомоги протягом 10 днів з дня подачі.Відповідно до закону, розмір соціальної допомоги розраховується як різниця між прожитковим мінімумом сім'ї та середнім сукупним доходом сім'ї за методикою встановленою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. Однак, сума не повинна бути більшою ніж 75% прожиткового мінімуму для сім'ї.У 2009 р. мінімальний розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям дорівнював 133 грн. (порівняно з 21 грн в 2007) для сімей, в яких проживають тільки працездатні особи, 188 грн. . (порівняно з 171 грн в 2007) для сімей, в яких проживають непрацездатні члени (пенсіонери, діти) та 200 грн. проти 182 в 2007р. для сімей, в яких є інваліди. З закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» визначає право на отримання соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам у віці до 18 років.

Розмір допомоги визначається наступним чином:

* Інвалідам з дитинства І групи - 100 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

* Інвалідам з дитинства ІІ групи - 80% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

* Інвалідам з дитинства ІІІ групи - 60% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

* На дітей-інвалідів віком до 18 років - 70% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до положень Закону, інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам встановлюється надбавка на догляд за ними. Сума надбавки дорівнює 15-50% від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Дані надбавки зросли в 2008 р. на 23,7%. В 2009 році суттєво підняла надбавки інвалідам з дитинства ІІ групи на 44,7%, та інвалідам з дитинства ІІІ групи на 92,9%. [6] Фінансування системи соціального захисту. Як зазначено в Таблиці А.2 в статистичному додатку, соціальні витрати в Україні в 2009 р. оцінюються в 365 млрд.грн, що становить 39,9% ВВП. Структура соціальних витрат у відсотках до ВВП у 2009 р. виглядає наступним чином: 7,3% - на освіту; 4,0% - на охорону здоров'я; 8,6% - на соціальні допомоги та 20,0% - до фондів соціального страхування (у т. ч. до Пенсійного фонду - 18,1%, і 0,64% - до Фонду соціального страхування на випадок безробіття). Фінансування соціального забезпечення здійснюється за рахунок внесків роботодавців і найманих працівників, асигнувань, виділених з державного та місцевих бюджетів. В даний час існує чотири державні фонди соціального страхування, що регулюють пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття, страхування від нещасного випадку, страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням.

В табл. 2.15 представлені загальні витрати на соціальне забезпечення з державного та місцевих бюджетів за період 2007-2009 рр.

Таблиця 2.15 - Аналіз динаміки видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення бюджету України, 2007-2009рр. [24], [25], [26], [16]

Показники	Сума, млн. грн	Абсолютне відхилення	Темп приросту,%
	2007	2008	2009	2008- 2007	2008- 2007	2008/ 2007	2009/ 2008
Всього	48 639,9	74 312,9	78 769,9	25673	4457	52,8	6
Соціальний захист на випадок непрацездатності	2 356,4	3 155,4	3 239,3	799	83,9	33,9	2,65
Соціальний захист пенсіонерів	26 006,4	42 648,4	50 487,4	16642	7839	64	18,4
Соціальний захист безробітних	100,0	9,6	7,9	-90,4	-1,7	-90,4	-17,7
Соціальний захист ветеранів війни та праці	3 904,7	3 924,5	4 015,9	19,8	91,4	0,5	2,32
Соціальний захист сім'ї, дітей, молоді	8 795,7	11 576,9	14 992,8	2781	3415,9	31,6	29,5
Соціальний захист інших категорій населення	4 186,1	10 012,9	4 109,2	5826,8	-5903,7	139,2	-59
Допомога у вирішенні житлового питання	2 643,6	2 262,2	1 272,6	-381,4	-989,6	-14,42	-43,75
Дослідження і розробки у сфері соціального захисту	19,4	23,2	21,5	3,8	-1,7	19,6	-7,33

Отже, загалом стан соціальної сфери не є критичним, однак обсяги фінансування не відповідають сучасній економічній обстановці, потребам населення, але цьому є достатньо об'єктивні причини, усунення яких потребує значних обсягів ресурсів та часу. Так на даний момент держава просто об'єктивно не може в повній мірі забезпечити потребу в фінансових ресурсах програм соціального захисту населення та потреби установ соціальної інфраструктури для їх постійного розвитку та вдосконалення в зв'язку з недостатніми обсягами коштів, що перерозподіляються через бюджетну систему. Також необхідно сказати про те, що навіть законодавчо закріплені економічно обгрунтовані соціальні нормативи як мінімальна заробітна плата, прожитковий мінімум на практиці не виконуються в зв'язку з недостатністю ресурсів. Всі ці проблеми потреби потребують вирішення шляхом реформування існуючою системи, зокрема зміни структури видатків бюджетів, більш об'єктивного їх планування, зміни системи виплат допомог незахищеним категоріям населення, що на даний час є неможливим через економічну кризу, що зачепила світову економіку і сильно вдарила абсолютно по всіх верствах населення.

Розділ 3. Покращення фінансового забезпечення соціальної сфери в Україні

Основними проблемами економічного та соціального розвитку України протягом її незалежності були постійні нестачі фінансових ресурсів, акумульованих в централізованих та децентралізованих фондах, необхідних для виконання державою покладених на неї функцій, в тому числі обов'язків забезпечення кожній людині відповідного рівня життя та умов відпочинку, розвитку її спортивних, духовних здібностей як особистості. Це викликано в першу чергу тим, що в економіці України, багато елементів все ще залишилися в тій же формі в якій були успадковані від командно-адміністративної системи Радянського Союзу, що спричинило утворення макроекономічних диспропорцій. Вони в свою чергу значно зменшують ефективність бюджетного фінансування соціальної сфери.

Також на стан соціальної сфери впливають непослідовність проведення реформ виконавчими органами влади, їх неузгодженою діяльністю, а іноді і бездіяльністю, значні вади в реалізації державної соціальної політики. Все це веде до того що в Україні можна виділити низку основних проблем, які з часом приведуть до кризових явищ в соціальній інфраструктурі:

1) недостатні розміри фінансування соціальної сфери;

2) непослідовність та фрагментарність фінансування;

3) неефективна його структура (основна вага витрат припадає на заробітну плату, що веде до занепаду матеріальної інфраструктури);

4) відсутність стимулів для переходу до децентралізованого фінансування частини соціальних витрат.

Зазвичай найголовнішою проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згідно зі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальної сфери є:

- безпосередні бюджетні видатки;

- «податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;

- страхові внески до державних та недержавних страхових фондів;

- усуспільнення коштів підприємств у вигляді їх зобов'язання щодо виконання соціальних функцій;

- благодійність приватних осіб, фірм та організацій;

- громадські ініціативи - різного роду фонди та збори;

- особисті кошти та зобов'язання громадян;

- кредити;

- надання державного майна для функціонування соціальної сфери, використання державної інфраструктури тощо.

Звичайно, держава в теперішніх економічних умовах не в змозі профінансувати усі соціальні гарантії в повному обсязі, проте забезпечити поступове наближення основних соціальних стандартів та гарантій (пенсій, допомоги) до прожиткового мінімуму зобов'язана. Прожитковий мінімум має використовуватись лише для загальної оцінки рівня життя, а не як соціальний стандарт, який лежав би в основі забезпечення конституційних соціальних гарантій

Невідкладними заходами щодо реформування системи соціального захисту є вдосконалення механізмів адресної допомоги найбільш незахищеним верствам населення з одночасною поступовою ліквідацією практики надання її через дотації та пільги всім категоріям населення, що їх потребують. Основними шляхами реалізації цих заходів слід вважати такі: - запровадження і фінансове забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним); - встановлення науково обґрунтованих пропорцій між середніми мінімальними рівнями заробітної плати і пенсій, допомогою по безробіттю та допомогою малозабезпеченим громадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності;

- запровадження, виходячи з динаміки споживчих цін, попереджувальних заходів соціального захисту населення, адресної допомоги і субсидій;

- захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей.

Ці пропозиції є тактичними завданнями. Стратегічними завданнями реформування системи соціального захисту слід вважати значне зростання ролі страхових підходів у її механізмах та створення законодавчих, інституційних і фінансових засад для нової системи соціального страхування, що передбачає обов'язкове страхування, пов'язане зі стажем роботи громадянина і його участю у створенні фондів соціального страхування; державне страхування окремих категорій громадян і відповідне забезпечення гарантій, які бере на себе держава (щодо військовослужбовців та ін.), добровільне страхування. Така система соціального страхування має забезпечити більш ефективний соціальний захист населення, об'єктивну диференціацію пенсій та інших соціальних гарантій відповідно до внеску кожного громадянина, його страхового статусу та інше.

Ще однією з проблем соціального характеру є безробіття. В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. Отже, проблема неповної зайнятості і прихованого безробіття і згодом виявлятиметься як проблема часткового (тимчасового зменшення або установлення законом скороченої тривалості робочого дня) або тимчасового повного безробіття (перерви в одержанні заробітної плати або зменшення її розміру з причини тимчасового припинення виробництва без розірвання трудових відносин).

Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки:

- перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

- низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості;

- зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення;

- низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття;

- наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;

- зростання молодіжного безробіття;

- регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;

- низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;

- відсутність або недостатня спрацьованість правових норм та організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо;

- еміграція висококваліфікованої робочої сили.

Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктів харчування, налагодити повну переробку сільськогосподарської сировини, то наші продукти будуть конкурентоспроможними. Отже, держава повинна допомогти промисловості докорінно реконструювати й модернізувати переробні підприємства, створити нові заводи й цехи із сучасною технологією в місцях виробництва сільськогосподарської сировини.

Нині обов'язковою вимогою до державного регулювання є забезпечення залежності рівня оплати праці від її результатів з тим, щоб у такий спосіб заінтересувати найманих працівників на підприємствах усіх форм власності високопродуктивне працювати, стримати зростання невиправданих витрат на виробництво, а на цій підставі обмежити підвищення цін та інфляцію. Будь-який заробіток має бути виплачений працівникові тільки за виконану роботу чи надану послугу. Як джерело коштів на оплату праці працівників підприємств може розглядатися тільки частина прибутку, одержаного в результаті їхньої господарської діяльності, що відповідно практично прямо впливає на соціальну сферу.

Перспективними методами в соціальній сфері держави можуть стати:

- міжнародне співробітництво на ринку праці, соціальних послуг(сюди входить соціальне навчання, навики роботи за кордоном);

- запровадження нових методів соціального захисту, використовуваних за кордоном(однак необхідно перед тим, добре проаналізувати що є що, і як воно буде приживатися в Україні);

- покращення системи обслуговування соціально незахищених громадян, створення більшої кількості організацій типу червоного Хреста, “Турботи” тощо;

- безкоштовне медичне обслуговування для непрацездатних громадян

- підвищення не тільки податків, а й розмірів соціальних пенсій та виплат тощо.

Метою державного регулювання є також розбудова національної системи соціального захисту населення в період формування ринкової економіки з допомогою створення правової і нормативної бази, опрацювання механізмів захисту та державних гарантій, виходячи з реальних можливостей економіки. Засадними в системі соціального захисту мають стати такі принципи: поширення захисту на осіб, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних громадян, диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від міри їх економічної самостійності, працездатності, можливості підвищення добробуту власними силами; перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами; визначення рівня соціальних гарантій на підставі системи соціальних нормативів; відповідність форм соціального захисту рівню розвитку ринкових відносин в економіці.

Одним з важливих напрямів вирішення проблеми з фінансуванням соціальної інфраструктури є вирішення проблем зв'язаних з бюджетним процесом в Україні. Першочерговою з таким проблем можна виділити відсутність в нашій державі ефективної системи планування і контролю за виконанням бюджетних програм. Доцільним як показує досвід розвинутих країн є впровадження системи середньострокового бюджетного планування. Впровадження відповідних рішень дає змогу більш ефективно і прозоро планувати видатки на соціальний захист і соціальну сферу України, що зв'язано в першу чергу з тим, що оцінити результати роботи в даних напрямах можливо лише при аналізі декількох періодів за допомогою єдиної системи взаємозв'язаних показників. Заходи, об'єднані в рамках соціальної політики, не є тимчасовими для вирішення певних нагальних потреб, а цілеспрямованим комплексом дій результат якого проявляється протягом тривалого відрізку часу, до того ж проблем в цій сфері за майже 20 років тотального дефіциту коштів накопичилося немало, а саме тому планування на середньо - і довгостроковій основі програм соціального захисту та розвитку соціальної сфери може бути одним із тих шляхів, які вирішать наявні соціальні протиріччя в суспільстві.

Інша актуальна проблема полягає в тому, що видатки бюджетів за всіма статтями є економічно необґрунтованими. Не секрет, що реальні потреби кожної з галузей соціальної сфери значно перевищують виділення коштів. Так за різними оцінками установи охорони здоров'я потребують коштів мінімум в 4-5 разів більше ніж виділяється щороку, тобто рівень забезпечення реальної потреби в коштах не перевищує 20-25 %, а звідси випливає незадовільний стан медичного забезпечення, практична відсутність реально "безкоштовної" медичної допомоги, право на яку гарантується Конституцією України, так як лікарні, амбулаторії, поліклініки та інші заклади медицини забезпечені лікарськими засобами в основному невідкладного характеру. Також на стан речей впливає скромна оплата праці в цих соціально важливих галузях, відповідно корупція, погане ставлення до осіб, що споживають освітні, медичні, культурні послуги.

Ще одним негативним явищем в сучасному стані соціальної інфраструктури є те, що обов'язки по контролю та координації роботи установ і закладів соціальної сфери розпорошені серед великої кількості управляючих структур, в зв'язку з чим їх діяльність часто є нескоординованою, а звідси невелика ефективність соціальної сфери. Доцільним видається певною мірою централізація управління всіма установами соціальної інфраструктури, так як це уможливило б збалансований розвиток соціальної інфраструктури відповідно до потреб суспільства, змін в соціально-економічній обстановці.

Також необхідно звернути увагу на структуру видатків взагалі, на співвідношення поточних та капітальних видатків. В Україні спостерігається значна перевага фінансування поточних видатків. Капітальні видатки на оновлення, ремонт основних засобів, тощо мають переважно фрагментарний характер, нерівномірність територіального їх розподілу. Несистемність таких видатків приводить до того, що занепадає матеріально-технічна база соціальної інфраструктури, стан її наближається до критичного (особливо це стосується закладів соціальної сфери в селах та селищах). Відповідно якщо такі тенденції збережуться то через певний проміжок часу можна буде констатувати кризу соціальної інфраструктури. Видатки на підтримку належного технічного стану, оновлення матеріально-технічної бази повинні бути постійними і мати відповідні обсяги, достатні для забезпечення нормального стану об'єктів соціальної галузі. Так в звичайній провінційній лікарні практично неможливо побачити нове устаткування діагностики та лікування, сільські клуби представляють собою аварійні споруди, дитсадки деінде не мають коштів для розрахунку за спожиті енергоносії та на іграшки для дітей.

Іншою перспективою розвитку соціальної сфери можна назвати залучення приватного сектора економіки до цієї галузі. В час існування Радянського Союзу, багато великих підприємств мали власну інфраструктуру, що включала дитсадки для дітей працівників, рекреаційні центри, лікувальні заклади (відомчі лікарні та профілактичні санаторії), будинки та палаци культури, стадіони, мистецькі ансамблі тощо, які фінансувалися за рахунок коштів підприємства. На даний момент існування ринкових механізмів господарювання видається доцільним стимулювання створення корпоративними структурами закладів соціальної інфраструктури всіх галузей, зокрема залучення середнього та великого бізнесу. Здійснити такі можливо за рахунок непрямих засобів впливу держави на економіку, зокрема через надання державою суб'єктам бізнесу, які беруть на себе певну соціальну відповідальність, податкових, кредитних пільг, надання переваг в тендерних торгах, державних замовленнях проектам, що передбачають реалізацію соціально важливих заходів, під час приватизації державних підприємств зобов'язувати нового власника підтримувати (створювати) і розвивати власну соціальну інфраструктуру приватизованого підприємства, тощо.

В цьому шляху вирішення проблеми фінансового забезпечення соціальної інфраструктури очевидні декілька позитивних моментів: по-перше, зменшується навантаження на бюджети всіх рівнів; по-друге, такий крок може послужити стимулом для підвищення продуктивності праці; по-третє, фінансові вигоди для соціально свідомих підприємств в вигляді державного стимулювання; по-четверте, як показує як світовий, так і вітчизняний досвід, ефективність використання корпоративних коштів на порядок вища. ніж коштів державного і місцевих бюджетів.

Такі заходи допомогли б не тільки розрядити сучасну соціальну обстановку, а й могли б покращити економічну ситуацію, так як кошти, що вивільнились, можна було б спрямувати на економічний розвиток (що розширило б фінансові можливості держави), вирішення проблеми зайнятості, соціальний захист, реалізацію інших програм переходу до соціально-орієнтованої економіки.

Однак в будь-якому випадку необхідна також і бюджетна складова соціальної інфраструктури, тому найбільш доцільним є поєднання її з недержавними закладами медицини, дошкільної освіти, культури, мистецтва та спорту. Єдиним негативним моментом є те, що в даний момент часу, коли світ покрила економічна криза, такі проекти практично неможливо реалізувати в зв'язку з недостатністю фінансових ресурсів, а також те, що такі перетворення повинні бути виключно поступовими, на основі добровільної ініціативи суб'єктів господарювання і вимагають праці на протязі не менше 8-10 років. Схожі системи в розвинених країнах створювалися протягом десятиліть, тому в один момент реалізувати їх в Україні неможливо.

Ще одну проблему виділяють власне в побудові бюджетної системи України, точніше в системі розподілу повноважень та функцій державного і місцевих бюджетів. В нашій країні надмірним є ступінь централізації влади і відповідно фінансових можливостей органів, які цю владу реалізують. Одним із принципів функціонування системи соціального захисту є його адресність тим категоріям громадян, які його дійсно потребують. Відповідно для задоволення потреби в соціальному захисті органи, що його здійснюють повинні бути якомога ближче до власне споживача цих послуг, звідси випливає необхідність децентралізації бюджетної системи, а також перегляд дохідної бази місцевих бюджетів, створення умов (законодавчих, економічних і організаційних) для більшого ступеня незалежності місцевих органів влади. Доцільним видається фінансування з державного бюджету лише видатків загальнодержавного значення, зокрема на охорону правопорядку, оборону, енергетичну і екологічну безпеку, загальнодержавне управління. Передача повноважень фінансування більшості сфер до ланки місцевих бюджетів, на мою думку, набагато збільшило б ефективність витрачання коштів, спрямування ресурсів на найбільш важливі ділянки діяльності влади з забезпечення економічного і соціального добробуту громадян, покращило б пропорційність виділених асигнувань на ту чи іншу галузь діяльності (в тому числі і соціальну сферу) реальним потребам території та відповідності виділених коштів терміновості вирішення тих чи інших проблем регіонального розвитку, а опосередковано на економічний і соціальний розвиток всієї держави, так як вона є об'єднуючою ланкою системи господарств окремих територій.

Щодо вирішення проблеми невідповідності соціальних нормативів (мінімальна заробітна плата, прожитковий мінімум, мінімальна пенсія тощо), так як мінімальна заробітна плата більше ніж на 10 % менше прожиткового мінімуму, допомога по догляду за дитиною до 3 років складає суму від 130 грн. до 501 грн. в місяць, то тут явна недостатність фінансування, викликана в першу чергу браком коштів в бюджеті. Відповідно одним з виходів з такого стану бачиться збільшення дохідної бази бюджетів. Однак збільшувати податкове навантаження треба надзвичайно обдумано. Зокрема, останніми роками в Україні жваво обговорюється питання введення податку на нерухоме майно, однак для того щоб такий крок не вдарив по сімейних бюджетах незахищених категорій громадян необхідно добре обгрунтувати категорії платників, системи можливих пільг, розміри бази оподаткування, налагодити систему об'єктивної оцінки ринкової вартості такого майна, зокрема диференціація ставок оподаткування житлового фонду та комерційної нерухомості і промислових об'єктів, мінімальні розміри нерухомості, що підлягає оподаткуванню, категорії громадян, які в зв'язку з низьким рівнем доходів можуть звільнятися від сплати податку.

Отож, в даному підрозділі було виділено основні проблеми фінансування соціальної інфраструктури та шляхи їх перспективного вирішення через зміни в бюджетній, податковій, регуляторній політиці. Зокрема запропоновано наступні шляхи вирішення існуючих на даний момент часу проблем:

1) впровадження системи середньострокового планування в бюджетній сфері;

2) наближення обсягів виділення коштів на утримання і розвиток соціальної інфраструктури до реальних науково обґрунтованих потреб в фінансових ресурсах;

3) усунення розпорошеності управління соціальною сферою;

4) зміна структури видатків в сторону збільшення капітальних видатків, збільшення розмірів бюджету розвитку;

5) комбінація бюджетних та корпоративних джерел фінансування соціальної інфраструктури на основі державної стимуляції соціальної діяльності суб'єктів господарювання;

6) децентралізація повноважень і функцій органів державної влади;

7) досягнення відповідності соціальних нормативів реальному рівню цін та відповідності соціальних гарантій цим нормативам;

8) розширення податкової бази надходжень бюджету.

За рахунок поступового впровадження системи таких заходів можна добитися значних результатів в плані економічного зростання і відповідного вирішення великої кількості соціальних проблем: через економічний ріст зменшиться кількість безробітних, малозабезпечених, через збільшення надходжень до бюджету зросте фінансова забезпеченість бюджетів і відповідно можливість збільшення фінансування програм соціального захисту населення і соціальної сфери.

Висновок

соціальний захист населення

Однією з найважливіших сфер діяльності держави є її соціальна політика. ЇЇ важливість обумовлена тим, що забезпеченість всіх громадян прямо впливає на продуктивність праці, задоволеність суспільства діями влади, національну безпеку. Пріоритетом соціальної політики є підвищення рівня життя населення яке є можливим лише на основі економічного зростання держави. Шлях до здійснення цього програмного завдання лежить перед усім через удосконалення систем політики доходів населення та оплати праці. Поки що зарплата є основним засобом утримання родин і становить майже 2/3 в структурі грошових доходів громадян.

Неможливість ліквідувати нерівність лише революційним шляхом привела до створення інституту соціального захисту населення, запровадженого в багатьох країнах. Позитивне значення цього полягає в реальній можливості практичного здійснення декларативних принципів соціальної рівності в державній політиці.

На цій базі дістали розвитку багато форм соціального захисту та підтримки населення, державного забезпечення таких прав людини, як право на працю, безкоштовну освіту, медичне обслуговування, відпочинок, а також чимало форм регулювання соціально-трудових відносин. Багато позитивних моментів практичної реалізації соціальних принципів державної політики стали орієнтиром для вивчення й уточнення цілей і завдань соціальної держави.

Соціальна держава, завдання якої полягає у створенні умов існування, гідних людини, не тільки не заперечує, а й сприяє підтримці та розвитку добровільних об'єднань, груп взаємодопомоги. Намагається так впливати на ці групи, щоб ефективніше забезпечити допомогу тим, хто її потребує. Існування добровільних благодійних організацій, груп взаємодопомоги дає змогу зменшити державні витрати на соціальні потреби. В Україні держава мало допомагає таким організаціям. Державні службовці пояснюють це не лише обмеженими фінансовими можливостями, а й тим, що відсутні механізми визначення корисної діяльності й регулювання використання соціальних послуг.

Об'єктом соціальної політики є соціальні відносини, які регулюються за допомогою засобів, що знаходяться у розпорядженні основних сил суспільства, а суб'єктом - держава, політичні партії, громадські організації.

Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки - зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення потреб суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя - для більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної і соціальної політики держави. Тому серед питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.

Вже зазначалося, що за своєю суттю ринковий принцип суперництва економічних суб'єктів має чуткий асоціальний зміст, оскільки не передбачає підтримки тих, хто з певних причин виявився нездатним до змагання. Водночас необхідною умовою стабільності господарської системи є вiдсутнiсть соціальної напруги, i, зрештою, виявляється, що система соціальних гарантуй, економічно чужа ринковий економiцi, насправді об'єктивно їй необхідна. Соціальна політика є i складовою процесу відтворення робочої сили, істотно впливає на її вартість та якість. Зростання ваги особистісного чинника відтворювального процесу наприкiнцi XX ст. висуває соціальну політику на рівень інших напрямів політики держави.

Соціальна інфраструктура, яка включає органи підтримки i розвитку культури, освіти, виховання, систему охорони здоров'я i фізичної культури, пенсії i різні соціальні виплати, політику робочої сили, сьогодні розглядається як обов'язкова умова повноцінного функціонування суспільно-економічної системи. В усіх розвинених країнах свату створено мережу "банків робочих місць", стимулюється мобiльнiсть робочої сили, діють системи підготовки та перепiдготовки кадрів, здійснюється система регулювання доходів тощо. Однак на порядок денний висувається і проблема пошуку балансу маж розвитком економічної i соціальної сфер. Сучасна економічна наука виводить розвиненість соціальної сфери з досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, який має бути достатнім для того, аби після вiдповiдної винагороди активним економічним суб'єктам залишалась частина продукту, якої вистачить для підтримання пристойного рiвня життя пасивної частини населення. Економічно такий рівень розвитку віддзеркалюється рівнем перерозподілу ВНП на соціальні потреби i ступенем розбалансованості державного бюджету. Іншим обмеженням соціальної політики держави є спiввiдношення соціальних виплат з доходами працюючих суб'єктiв, яке не повинне пригнічувати економічні стимули до праці. Оцінка оптимального спiввiдношення залежить від діючої суспільно-економічної моделі.

Проблема пошуку джерела коштів залишається актуальною i вирішується по-різному. Зокрема, одні спираються на приватну iнiцiативу, залучаючи до соціального страхування i фінансування соціальних програм кошти самих страхованих. Інщі, навпаки, широко залучають кошти підприємців i застосовують бюджетний перерозподіл. Спальною в цих системах є наявність цiлiсної системи законів i засобів державного регулювання, які забезпечують населенню необхідний ступень соціальної захищеності. Участь підприємців у фінансуванні соціальних виплат забезпечується розгалуженою законодавчою системою, яка, окрім прямих вимог до виплати, передбачає пільги в оподаткуванню, амортизації, першочергову видачу держзамовлень тощо.

Соціальна політика реалізується через систему допоміг тим категоріям громадян, які цього потребують, зокрема виплата допоміг по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до 3 років, малозабезпеченим сім'ям з дітьми, надання пільг ветеранам війни, військової та пожежної охорони, громадянам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, фінансування установ соціальної інфраструктури необхідних для забезпечення належного рівня освіти та охорони здоров'я, духовного та фізичного розвитку людини та громадянина, відпочинку, захист непрацездатних людей, соціальний захист інвалідів.

Список використаної літератури

1. Державний комітет статистики України, http://www.ukrstat.gov.ua

2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення: у цифрах та фактах ” Держкомстат України.-К. 2007p

3. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення: у цифрах та фактах ” Держкомстат України.-К. 2008 р.

4. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення: у цифрах та фактах ” Держкомстат України.-К. 2009 р.

5. Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» (ВВР), 2001, N 1, ст.2

6. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ВВР), 2003, NN 49-51,ст.376

7. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (ВВР), 2000, N 22, ст.171

8. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» (ВВР), 2003, N 47-48,ст..372

9. Закон України "Про соціальні гарантії" (ВВР), 2000,№48, ст 409

10. Закон України «Про соціальні послуги» (ВВР), 2003, N 45, ст.358

11. Конопліна Ю. С. Соціальне страхування: Навч. посіб. -- Суми: ВТД "Університетська книга", 2008. -- 224 с.

12. Конституція України ст. №46 "Про соціальний захист"

13. Ліванова Є. - Проблеми майнового розшарування населення України. - Україна: аспекти праці, 2005, № 4.-с.6

14. Міністерство праці та соціальної політики України http://www.mlsp.gov.ua

15. Міністерство фінансів України , http://www.minfin.gov.ua

16. Новіков В. - Потенціал стабільної соціальної політики. - Україна: аспекти праці, 2005, № 1.