Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Міжнародний Соломонів університет

Курсова робота

на тему: Робочий час. Правові аспекти

Виконала:

студентка 4курсу група№1741

Симулова Катерина

Київ 2014

Зміст

Вступ

1. Правове регулювання робочого часу за законодавством України

1.1 Поняття та види робочого часу

1.2 Режим робочого часу

2. Тривалість робочого часу

2.1 Умови застосування скороченого робочого часу

2.2 Неповний робочий час

2.3 Порядок проведення надурочних робіт

2.4 Облік робочого часу

Додаток

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

При розгляді мною курсової роботи можна зазначити те що: законодавство про працю встановлює нормальну тривалість робочого дня, скорочену його тривалість, а також допускає можливість визначити угодою сторін трудового договору тривалість робочого дня.

Робочий час -- це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором.

За законодавством України існує розмежування робочого часу на види:

- нормальний; регулювання час робочий режим

- скорочений;

- неповний.

Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. У сучасних умовах спостерігається тенденція закріплення положень щодо регулювання тривалості робочого часу в колективних договорах та інших локальних актах.

Скорочена тривалість робочого часу - це тривалість робочого часу зменшена законодавством у порівнянні із загальновстановленим 40-годинним робочим тижнем з метою охорони праці та створення сприятливих умов для поєднання роботи з навчанням окремих категорій працівників.

Неповна тривалість робочого часу - встановлюється відповідно до ст.56 КЗпП угодою між працівником і власником або уповноваженим органом як при вступі на роботу , так і згодом.

Неповний робочий час може встановлюватись шляхом:

- зменшення тривалості робочого дня на зумовлену кількість годин;

- зменшення тривалості робочого тижня на зумовлену кількість робочих днів;

- поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня.

Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

1. Правове регулювання робочого часу за законодавством України

Робочим часом вважається встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник згідно з Правилами внутрішньо трудового розпорядку, графіку роботи та умови трудового договору повинен перебувати на місці виконання робіт та виконувати свої трудові обов'язки.

У законодавстві здійснюється розмежування робочого часу на види:

- нормальні;

- скорочений;

- неповний.

Відповідно до ст.50 КзПП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Крім того потрібно зазначати , що згадані вище гарантії щодо норми тривалості робочого часу поширюється на найманих працівників підприємства усіх форм власності.

Скорочена тривалість робочого часу - це тривалість робочого часу зменшена законодавством у порівнянні із загальновстановленим 40-годинним робочим тижнем з метою охорони праці та створення сприятливих умов для поєднання роботи з навчанням окремих категорій працівників. Так відповідно до ст.51 КЗпП України право на скорочений робочий день - від 24 до 36 годин на тиждень мають працівники, у випадках їх фактичної зайнятості на роботах зі шкідливими умовами праці протягом усього скороченого робочого дня.

Неповна тривалість робочого часу - встановлюється відповідно до ст.56 КЗпП угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при вступі на роботу , так і згодом. Неповний робочий день може встановлюватись шляхом:

- зменшення тривалості робочого дня на зумовлену кількість годин;

- зменшення тривалості робочого тижня на зумовлену кількість робочих днів;

- поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня.

Аналізуючи сучасний фінансовий стан підприємств, потрібно зазначити, що встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Журнал «Праця і закон» №3. К.: 3 лютого 2003р.С.13-15

1.1 Поняття та види робочого часу

Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше майно роботодавця.

Трудове законодавство не подає визначення поняття робочого часу. Тому його визначено в науковій літературі.

Робочий час -- це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.

Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий тиждень -- це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня:

- п'ятиденний;

- шестиденний.

Робочий день -- це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи.

Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. За нових умов господарювання централізоване закріплення нормування робочого часу виступає юридичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю. Кодекс законів про працю визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуально-договірному рівні. У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони щодо зменшення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового договору.

Розрізняють основний та неосновний робочий час.

Основний -- це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час.

Неосновний - робочим часом вважається законодавче закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім -- надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.

Найбільш поширеним видом робочого часу є нормальний робочий, час. Це час, визначений законом як норма робочого тижня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці, незалежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень. Разом з тим ч. 2 ст. 50 КЗпП передбачає, що при укладенні колективного договору на підприємствах (організаціях) норма робочого тижня може бути зменшена. Закріплений на рівні колективно-договірного регулювання робочий час і буде нормальним для даного підприємства. Пилипенко П.Д. Трудове право України. - Київ 2003. - С.269

З огляду на об'єктивні обставини окремі категорії працівників потребують посиленого захисту з боку держави. Враховуючи особливі умови та характер виконуваної роботи, вік чи стан здоров'я працівника, КЗпП передбачає знижену порівняно зі звичайною норму тривалості робочого часу. Традиційно в законодавстві та правовій літературі цей вид робочого часу називають скороченим робочим часом.

Скорочений робочий час характеризується певними ознаками, закріпленими у КЗпП, а саме:

- перелік працівників, які можуть працювати на умовах скороченого робочого часу, вичерпно передбачений у законодавстві. Разом з тим роботодавець має право (але не зобов'язаний) вийти

- за рамки законодавства та надати можливість окремим працівникам виконувати роботу на умовах скороченого робочого часу і за рахунок прибутку;

- скорочена тривалість робочого часу є нормальною та максимально допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на такий вид робочого часу;

- суб'єкти, умови та порядок застосування скороченого робочого часу є обов'язковими для роботодавця і не залежать від волі працівників;

- виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого часу не звужує обсяг трудових прав працівників (не впливає на розмір заробітної плати, тривалість відпусток тощо).

Норма скороченого робочого часу є не однаковою та диференціюється законодавцем залежно від суб'єктів та умов праці (ст. 51 КЗпП).

Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для неповнолітніх працівників.

Для осіб віком від 16 до 18 років норма робочого часу складає не більше 36 годин на тиждень, а для тих, що не досягли 16 років -- 24 години на тиждень. Така ж тривалість робочого часу передбачена для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул. Тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників, які здійснюють роботу під час навчання, не може перевищувати половину відповідних максимальних норм скороченого робочого часу (наприклад, для осіб віком до 16 років -- 12 годин на тиждень).

Скорочений робочий час передбачений також для працівників, зайнятих на роботах з особливо шкідливими умовами праці. Норма робочого часу для цієї категорії працівників не може перевищувати 36 годин на тиждень та диференціюється залежно від виду виконуваної роботи, займаної посади чи професії.

Згідно зі ст. 69 Господарського кодексу України підприємство самостійно встановлює для своїх працівників скорочений день та інші пільги. Тьоркін.В .Податки та бухгалтерський облік. №50, 23 червня 2005. 23 - 34 с.

Працівникам, професії та посади яких не передбачені в переліку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, означених Переліком, скорочена тривалість робочого часу встановлюється у ці дні тієї самої тривалості, як і працівникам, постійно зайнятим на цій роботі.

Якщо виробництва та цехи зазначені в Переліку без найменувань конкретних професій і посад, то правом на скорочену тривалість робочого тижня користуються всі працівники цих виробництв, цехів незалежно від назви професії, посади, яку вони займають. У тих випадках, коли працівники протягом робочого часу були зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, де встановлено скорочений робочий тиждень різної тривалості, і відпрацювали на цих роботах більше половини максимальної тривалості скороченого робочого часу, їх робочий день не повинен перевищувати 6 годин.

Облік часу, відпрацьованого за кожним видом робіт, здійснюється роботодавцем. Якщо в Переліку зазначено «постійно зайнятий» або «що постійно працює», скорочена тривалість робочого часу відповідно до вказаної в Переліку тривалості встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в цих умовах протягом всього скороченого робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад. У разі відсутності такого застереження скорочений робочий час згідно із зазначеною в Переліку тривалістю встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у шкідливих умовах праці не менше половини робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.

Перелік є обов'язковим для застосування на всіх підприємствах, де використовуються визначені види виробництв, цехів, робіт, професій та посад, незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підприємств, організацій і установ.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена законодавством також для медичних працівників Норма робочого дня є не однаковою для різних категорій медпрацівників. Наприклад: для лікарів та середнього медичного персоналу лікарень, пологових будинків та ін. робочий день становить шість з половиною годин; для лікарів лікарсько-трудових експертних комісій тощо -- п'ять з половиною годин. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..51.

Скорочена тривалість робочого часу законодавче закріплена для педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх та спеціальних середніх та вищих навчальних закладів. Норма робочого часу обчислюється навчальними годинами та диференціюється залежно від займаної посади, виконуваної роботи та виду навчального закладу.

Так, 18 навчальних годин становить робочий тиждень для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів; для вихователів загальноосвітніх навчальних закладів тривалість робочого часу (обсяг педагогічного навантаження) встановлена 30 годин на тиждень. 36 годин на тиждень передбачено тривалість робочого часу для вихователів дошкільних установ; для викладачів вищих навчальних закладів встановлено скорочений робочий час тривалістю в середньому 6 годин на день і т. д.

Право на скорочену тривалість робочого часу мають також інваліди 1-ї та 2-ї груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці цих осіб. Скорочена тривалість робочого часу для цієї категорії працівників становить 36 годин на тиждень

Трудовим законодавством передбачені випадки можливого скорочення тривалості нормального робочого часу всіх працівників та підприємств. Так, відповідно до ст. 53 КЗпП напередодні святкових, неробочих і вихідних днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Потрібно наголосити, що вказана підстава не застосовується щодо працівників, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав.

Зокрема, тривалість робочого часу напередодні святкових і неробочих днів не скорочується для працівників, яким встановлений скорочений робочий час відповідно до ст. 51 КЗпП (неповнолітні та ін.). Скорочена тривалість роботи напередодні вихідних днів передбачена законом для працівників, які працюють на умовах 6-ден-ного робочого тижня: тривалість роботи в такі дні не може перевищувати 5 год. Тривалість робочого дня скорочується також на одну годину при роботі в нічний час. Відповідно до законодавства нічним вважається час з 22 години вечора до 6 години ранку.

Скорочення не допускається, якщо це зумовлено умовами виробництва (зокрема на безперервних виробництвах; на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним), а також для осіб, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав (наприклад, п. 2. ч. 1 ст. 51,ч. Зет. 51 КЗпП). Скорочення тривалості робочого часу не застосовується, якщо істотною умовою трудового договору є робота працівника в нічний час.

Трудовим законодавством встановлені обмеження залучення окремих працівників до роботи у нічний час. Зокрема, забороняється використовувати працю жінок. Виняток становлять галузі народного господарства, де це викликано особливою необхідністю та дозволяється як тимчасовий захід. Обмеження щодо застосування праці жінок у нічний час не поширюється на фермерські господарства та на сімейні підприємства.

У нічний час забороняється використовувати працю вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших вісімнадцяти років. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить медичним висновкам.

Умови, підстави та порядок встановлення скороченого робочого часу можуть бути обумовлені в рамках соціального партнерства та закріплені у колективному договорі. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..51.

На рівні підприємства та за рахунок його коштів скорочений робочий час може встановлюватися для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. Наступним видом робочого часу є неповний робочий час. На відміну від скороченого, неповний робочий час встановлюється

за погодженням між працівником та роботодавцем. Така домовленість між сторонами трудового договору може бути як безпосередньо при прийнятті на роботу, так і згодом, в період роботи; на певний термін і без зазначення такого терміну.

Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов'язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Так, на прохання вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, уповноважених розглядати трудові спори.

Неповний робочий час застосовується зазвичай для працівників, що працюють за сумісництвом.

Розрізняють декілька видів неповного робочого часу:

1) неповний робочий тиждень (скорочення кількості робочих днів протягом робочого тижня);

2) неповний робочий день (скорочення тривалості робочого дня без скорочення кількості робочих днів у тижні);

3) поєднання обох попередніх (наприклад, два робочі дні в тиждень по три години щодень).

Робота на умовах неповного робочого часу не звужує обсягу трудових прав працівників. Вони мають право на відпочинок, право на допомогу в разі тимчасової непрацездатності тощо. Лише оплата праці в цьому випадку проводиться пропорційно відпрацьованому часу при почасовій формі оплати праці або ж залежно від виробітку -- якщо встановлено відрядну форму оплати праці.

У деяких випадках, пов'язаних з винятковістю або надзвичайністю обставин, які складаються на виробництві, може виникати потреба залучення працівника до виконання обов'язків понад встановлену тривалість робочого часу протягом дня (зміни). Таке відхилення від нормального робочого часу в законодавстві отримало назву надурочні роботи.

Надурочний робочий час як різновид робочого часу -- це час, протягом якого працівник виконує обумовлену трудовим договором роботу понад встановлену норму робочого часу.

Надурочними роботами вважаються:

1) роботи понад встановлену тривалість робочого дня (наприклад, при 8-годинному робочому дні -- час понад вісім годин при денному обліку робочого часу. Однак, якщо особа працює на умовах неповного робочого часу, то робота понад встановлену для неї тривалість робочого часу, але в межах загальновстановленої тривалості на підприємстві не є надурочною роботою. Не може також вважатися надурочною робота, яка виконується працівником поза основним робочим часом на умовах сумісництва;

2) роботи понад встановлену графіком тривалість зміни;

3) роботи понад нормальну кількість робочих годин за обліковий період, якщо на підприємстві застосовується підсумований облік робочого часу.

При цьому тривалість роботи в один робочий день може становити менше або більше передбаченої за графіком норми робочого часу, однак ці відхилення в сумі не перевищують норми робочого часу, встановленої для певного облікового періоду (крім ненормованого робочого часу).

Законодавством встановлені обмежуючі чинники щодо запровадження на підприємстві надурочних робіт. Зокрема, підставою для залучення працівників до надурочних робіт є обов'язкове видання наказу (розпорядження) відповідного роботодавця. Хоча робота, виконана за усним розпорядженням роботодавця (якщо наказу на підприємстві не було видано), також вважатиметься надурочною.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються, їх проведення можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Стаття 62 КЗпП подає вичерпний перелік випадків залучення працівників до надурочних робіт. Такими є:

1) проведення робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) проведення суспільне необхідних робіт щодо водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку -- для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3) необхідність закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення .робіт для значної кількості трудящих;

4) необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках роботодавець зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Трудовим законодавством передбачено особливий порядок застосування надурочних робіт та спеціальні правила залучення працівників до них. Зокрема, ст. 64 КЗпП передбачає, що для проведення надурочних робіт необхідно отримати згоду профспілкового комітету на їх проведення.

Порядок надання такої згоди встановлюється самим органом профспілки. Звичайно, згода на проведення надурочних робіт повинна бути отримана роботодавцем попередньо, тобто до початку виконання надурочних робіт. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст. 64 Однак випадки, коли допускається проведення надурочних робіт, мають непередбачуваний екстраординарний характер, а тому роботодавець не завжди має змогу отримати попередній дозвіл профкому для того, аби за усіма правилами провести виконання таких робіт, які наперед не можна було передбачити.

Тому на практиці існує неписане правило, коли перед початком календарного року профкоми на своїх засіданнях заслуховують клопотання адміністрації роботодавця і дають авансом згоду на проведення у майбутньому надурочних робіт у всіх можливих випадках. І це, незважаючи на усю його парадоксальність, продовжує широко практикуватись при проведенні надурочних робіт. У Росії після вступу в силу нового Трудового кодексу з 1 лютого 2002 р., як і в багатьох інших державах, залучення працівників до надурочних робіт проводиться за письмовою згодою самого працівника, що очевидно є найбільш прийнятним.

Закон встановлює максимальні норми залучення працівників до надурочних робіт. Вони не повинні перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік на кожного працівника. Галузевими колективними угодами, колективними договорами, положеннями про робочий час на підприємствах вказана норма може бути зменшена (але не збільшена).

У КЗпП існує пряма заборона залучення окремих працівників до надурочних робіт. Це зокрема стосується вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших 18 років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва в дні занять. Жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучати до надурочних робіт лише за їх згодою.

Оплата праці за роботу в надурочний робочий час здійснюється в підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпП). Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

1.2 Режим робочого часу

Режим робочого часу -- це порядок розподілу норми робочого часу протягом відповідного календарного періоду. Режим робочого часу встановлюється переважно локальними актами, хоча у деяких випадках він має визначатися і централізованим законодавством.

На кожному підприємстві режим робочого часу передбачає встановлення: часу початку та закінчення роботи; тривалість перерв для відпочинку і харчування; тривалість і порядок чергування змін. Режим робочого часу є складовим елементом внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, а тому кожен працівник зобов'язаний його дотримуватися.

Розрізняють режим робочого часу, який встановлюється для працівників і режим роботи підприємства. Вони можуть співпадати або ж не співпадати. Трудове право регулює лише режим робочого часу працівників.

Централізоване трудове законодавство визначає порядок запровадження на підприємстві режиму робочого часу, його найбільш важливі елементи, а також закріплює гарантії при застосуванні того чи іншого з його видів. Звичайно режим робочого часу на підприємстві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, графіках змінності. Він може бути єдиним для всіх працівників підприємства або ж регулюватись у межах окремих підрозділів. Режим робочого часу може бути предметом індивідуально-договірного регулювання та визначатися сторонами при укладенні трудового договору.

Залежно від сфери застосування режими робочого часу можна поділити на загальні та спеціальні.

При загальних режимах робочого часу розподіл норми тривалості робочого часу, при якому досягається її виконання, відбувається за тижневий або інший обліковий період. До загальних режимів робочого часу належать: п'ятиденний робочий тиждень, шестиденний робочий тиждень та сумований облік робочого часу.

При режимі з денним обліком робочого часу встановлена законом тривалість робочого часу реалізується протягом кожного робочого дня. Причому норма робочого дня при п'ятиденному чи шестиденному робочому тижні складає однакову кількість годин. Встановлена законом тижнева норма робочого часу реалізується в рамках кожного календарного тижня з повною кількістю робочих днів.

При режимі, який базується на тижневому обліку робочого часу, тривалість щоденної роботи визначається розпорядком (графіком) і може бути неоднаковою в різні дні тижня.

Найбільш поширеним є п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. Виходячи із загальної норми тривалості робочого тижня 40 годин, робочий день може тривати 8 годин щоденно, або ж 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням робочого часу на одну годину напередодні вихідного дня.

Стаття 52 КЗпП передбачає випадки встановлення на підприємстві шестиденного робочого тижня. На тих підприємствах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при нормі 40 годин і відповідно 6 годин при нормі 36 годин та 4 години при тижневій нормі 24 години.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу та за погодженням з місцевою радою.

На безперервно діючих підприємствах, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом запровадження підсумованого обліку робочого часу (ст. 61 КЗпП). Зокрема підсумований облік робочого часу може використовуватись для працівників залізничного транспорту, водіїв автомобілів, працівників експлуатаційних підприємств міністерства зв'язку тощо.

Сутність підсумованого обліку робочого часу полягає в тому, що передбачена законодавством норма робочого часу повинна бути дотримана не щоденно чи щотижневе, а за більш тривалий час -- обліковий період (місяць, квартал, сезон, рік). Щоденна чи щотижнева тривалість робочого часу може відхилятись (збільшуватись або зменшуватись) від встановлених законом норм робочого дня чи робочого тижня. Узгодження тривалості робочого часу працівника балансується, як правило, в рамках облікового періоду.

Для здійснення підсумованого обліку вибирається найбільш оптимальний період (місячний, квартальний, річний), протягом якого здійснюється сумування робочого часу з умовою, що в розрахунку на тиждень норма на кожного працюючого не повинна перевищувати 40 годин. При підсумованому обліку робочого часу норма робочого часу за обліковий період визначається за календарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня (чи відповідного скороченого дня) з урахуванням скорочення робочого часу напередодні вихідних днів до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів -- на 1 годину. Розрахована таким чином норма робочого часу має бути реалізована шляхом виходу на роботу за графіком.

Різновидом підсумованого обліку робочого часу є робота в одну чи декілька змін. Робота за змінами вводиться, як правило, коли тривалість виробничого процесу перевищує допустиму для працівника норму тривалості щоденної роботи.

Традиційно, в багатозмінному режимі функціонує безперервне виробництво, де технологічні процеси не можуть перериватись (наприклад, металургійна промисловість, залізничний транспорт та ін.) Змінна робота може запроваджуватись на підприємстві для забезпечення належного та ефективного використання засобів виробництва.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу повинен здійснюватись регулярно, через встановлену кількість робочих днів. Стаття 58 КЗпП встановлює, що перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіком змінності.

Графіки змінності, які використовуються на практиці, передбачають прямий порядок чергування працівників: після першої зміни працівник переходить в другу, а потім -- в третю. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні, включаючи також час перерви для відпочинку та харчування. Мінімальна тривалість щоденного відпочинку між змінами не повинна бути меншою 12 годин. Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Відповідно до п. 13 «Типових правил внутрішнього трудового розпорядку» графіки змінності доводяться до відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення їх в дію.

Спеціальні режими робочого часу застосовуються лише як виняток щодо певного кола осіб. Законодавче закріплення спеціальних режимів робочого часу зумовлене особливими умовами та характером праці, специфікою займаної посади, соціальною функцією особи тощо.

До спеціальних режимів робочого часу відносять ненормований робочий день; перервний робочий час; гнучкий графік роботи; вахтовий метод організації роботи.

Ненормований робочий день -- це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреб ця категорія працівників виконує роботу понад нормальний робочий час (ця робота не є надурочною). Обсяг виконуваної роботи визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаження).

Застосування ненормованого робочого часу здійснюється на підставі «Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці», затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності може застосовуватись для керівників, спеціалістів і робітників, а саме: осіб, праця яких не піддається обліку в часі; осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство); осіб, які розподіляють робочий час на свій розсуд.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем.

Конкретний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем встановлюється в колективному договорі чи будь-якому іншому локальному акті, який затверджується роботодавцем за погодженням з профспілковим органом. Коло обов'язків працівників з ненормованим робочим часом повинно уточнюватись при укладенні трудового договору, в правилах внутрішнього трудового розпорядку, в посадових інструкціях та інших локальних актах так, щоб була можливість виконувати ці обов'язки в межах нормального робочого часу.

Ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватись.

Залучення працівників з ненормованим робочим днем до роботи понад норму робочого часу допускається лише у виняткових випадках (у разі виробничої потреби). На осіб, що працюють в режимі ненормованого робочого часу поширюються правила, що визначають час початку та закінчення роботи, перерв протягом робочого дня, порядок обліку робочого часу. Вони також на загальних підставах звільняються від роботи в дні щоденного відпочинку та святкові дні. Роботодавець не має права систематично залучати їх до роботи в позаробочий час чи завчасно передбачати для цієї категорії працівників продовжену тривалість щоденного робочого дня чи норми обов'язкового переробітку в тиждень.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється в колективному договорі щодо кожного виду робіт, професій та посад чи трудовим договором. Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Особливим видом режиму робочого часу є перервний робочий час. Відповідно до ст. 60 КЗпП України на роботах з особливими умовами і характером праці в порядку та у випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої максимальної тривалості робочого дня. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..60.

За загальним правилом норма щоденного робочого часу розподіляється таким чином, щоб вона була відпрацьована працівником протягом робочого дня при одній перерві тривалістю не більше двох годин. Як виняток з цього правила, в порядку та у випадках, передбачених законодавством на роботах з особливими умовами та характером праці, робочий день розподіляється на частини таким чином, що тривалість перерви для відпочинку та харчування може бути понад дві години або ж таких перерв може бути дві і більше. Перервний режим робочого часу може встановлюватися для працівників, зайнятих у сфері обслуговування населення, в сільському господарстві, для водіїв тролейбусів і трамваїв, що працюють на регулярних міських пасажирських лініях, а також для водіїв автобусів на всіх лініях тощо.

Ще одним видом спеціального режиму робочого часу є гнучкий графік роботи. Він передбачає право працівників самостійно регулювати час початку, закінчення та загальну тривалість робочого дня. Обов'язковою умовою застосування такого режиму робочого часу є повне відпрацювання працівниками встановленої законом сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду -- робочого дня, робочого тижня і т. д.

Елементами гнучкого графіка роботи є: змінний (гнучкий) робочий час -- початок та закінчення робочого часу; фіксований час -- час обов'язкової присутності на роботі; час перерви для відпочинку та харчування; норма облікового періоду.

Режим з гнучким графіком роботи може застосовуватися на підприємствах з п'ятиденним чи шестиденним робочим тижнем.

Він може встановлюватись на підприємстві за погодженням між роботодавцем та працівником як при укладенні трудового договору, так і в процесі трудових правовідносин.

Максимально допустима тривалість зміни при вказаному режимі -- 10 годин, а час перебування працівника на робочому місці, включаючи перерву для відпочинку -- 12 годин.

Наступним видом спеціального режиму робочого часу є вахтовий метод організації роботи. Правове регулювання введення та використання цього режиму здійснюють «Основні положення про вахтовий метод організації робіт» (постанова Держкомпраці та соціальних питань СРСР, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 р.)

Вахтовий метод організації роботи запроваджується для проведення робіт на тих виробничих об'єктах, які знаходяться на значному віддаленні від місця знаходження підприємства або місця постійного проживання працівника.

Умовами введення вахтового методу організації роботи на підприємстві є попередня згода профспілкового органу та працівника.

Для здійснення контролю за виконанням норми робочого часу при вахтовому методі використовується підсумований облік робочого часу. Тривалість облікового періоду при вахтовому методі організації робіт може становити один місяць, квартал, рік. В обліковий період зараховуються час роботи на вахті, час проїзду до місця виконання робіт і час відпочинку, який припадає на цей період.

За загальним правилом тривалість однієї вахти не повинна перевищувати одного місяця; в окремих випадках, з дозволу міністерства і профспілки -- два місяці. Норма щоденної роботи при вахтовому методі організації праці не може перевищувати 12 годин.

У зв'язку з подовженою тривалістю щоденної роботи, а відтак не використання працівниками права на щотижневий відпочинок, при вахтовому методі роботи накопичуються невикористані періоди часу відпочинку. Вони підсумовуються та надаються працівникам у формі додаткових вільних від роботи днів протягом облікового періоду.

До робіт на умовах вахтового методу забороняється залучати осіб віком до 18 років; вагітних жінок; жінок, які мають дітей до З років; жінок, які мають медичні протипоказання до такого виду робіт.

2. Тривалість робочого часу

Робочий час -- це час, протягом якого працівник зобов'язаний трудитися відповідно до трудового договору і законодавства про працю. Саме так дане поняття повинне розумітися в рамках трудових правовідносин. З цього визначення робочого часу випливає право власника вимагати від працівника протягом робочого часу виконання трудових обов'язків і дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку. Порушення працівником цих обов'язків тягне дисциплінарну відповідальність працівника, а також інші заходи впливу, передбачені законодавством про працю, колективним договором та іншими нормативними актами (зокрема, позбавлення премії повністю чи частково у разі застосування системи оплати праці, що включає преміювання).

Невиконання обов'язку працювати протягом робочого часу визнається правопорушенням навіть якщо воно не тягне будь-яких негативних виробничих наслідків, зокрема, невиконання працівником встановленого обсягу робіт. Наприклад, запізнення працівника на роботу на 5 хвилин не виключає можливості застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення та інших заходів впливу, хоча б працівник у той день і виконав норми виробітку на 150 відсотка.

Обов'язок працівника трудитися протягом встановленого робочого часу містить у собі обов'язок дотримання передбаченого трудовим договором, локальними нормативними актами, законодавством режиму робочого часу. Порушення режиму робочого часу також не може бути компенсоване будь-якими досягненнями у праці і може тягти застосування заходів дисциплінарної відповідальності.

При цьому слід пам'ятати, що норму робочого часу, установлену КЗпП, не може бути збільшено ні колективними, ні трудовими договорами. Наталія Вороная. Податки та бухгалтерський облік. №79, 3 жовтня 2005. 37 - 41 с.

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю правових норм, які визначають тривалість, склад, режим і порядок обліку робочого часу. Інститут робочого часу .містить у собі норми Конституції України, яка у ст. 45 передбачає скорочення робочого дня для працівників окремих професій і виробництв, скорочення тривалості роботи у нічний час. Значний масив правових норм, які регулюючи робочий час, міститься в Кодексі законів про працю та інших законах України. Відносини, пов'язані з робочим часом, регулюються також великою кількістю підзаконних актів. До цього часу і зберегла чинність значна частина актів законодавства Союзу РСР з питань робочого часу.

Частина перша ст. 50 КЗпП встановлює максимальну тривалість робочого часу. Вона складає 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними ні трудовими договорами. Водночас варто враховувати, що ст.. 50 КЗпП не визначає правового становища працівника в суспільстві, а регулює трудові відносини конкретних суб'єктів. Як втілені у правову форму, трудові відносини набувають характеру трудових правовідносин, у рамках яких нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин. Якщо ж працівник вступить у трудові відносини з кількома власниками, то тривалість його робочого часу в сукупності може перевищувати 40 годин, не перевищуючи в жодних з правовідносин, у які вступив працівник, цієї норми. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..50.

Визначення нормальної тривалості робочого часу як норми максимальної означає, що допускається законодавче і договірне встановлення меншої тривалості робочого часу. Про конкретні правові форми такого роду буде говоритися надалі.

У ст.., 50 КЗпП говориться про нормальну тривалість робочого часу. Ця норма (нормальна тривалість) повинна бути реалізована у відповідному режимі робочого часу. Хоча звичайно режими робочого часу і допускають дотримання нормальної тривалості робочого часу - 40 годин на тиждень, допускається встановлення і такого режиму, при якому протягом конкретного тижня нормальна тривалість робочого часу, що застосовуються, перевищується. При цьому нормальна тривалість робочого часу повинна бути додержана сумарно за відповідний обліковий період

Стаття, що коментується, визначає нормальну тривалість робочого часу в розрахунку на тиждень. Вітчизняний досвід правового регулювання трудових відносин знає норму робочого часу, що встановлюється на день. У зв'язку з застосуванням режимів робочого тижня, який складається з різної кількості днів (п'ятиденного і шестиденного робочого тижня), використання норми тривалості робочого часу, розрахованої на день, стало незручним. Водночас робочий день як норма тривалості робочого часу цілком не втратив свого значення, оскільки зберегли свою силу нормативні акти, які як норму тривалості робочого часу використовують саме робочий день Крім того, робочий день залишається елементом режиму робочого часу, який використовується при поденному обліку робочого часу і при визначенні поняття надурочних робіт.

Відповідно до частини другої ст. 50 КЗпП допускається встановлення колективними договорами на підприємствах і організаціях меншої тривалості робочого часу. "Менша тривалість робочого часу" -- це зовсім не "скорочена тривалість робочого часу". Це щось інше. По суті знайти відмінності між скороченою тривалістю робочого часу і меншою нормою робочого часу, на наш погляд, дуже складно. Здається, що і втому, і в іншому випадку тривалість робочого, часу є меншою, ніж це встановлено частиною першою ст. 50 КЗпП. І в тому, і в іншому випадку оплата може проводитися за і повною тарифною ставкою (денною), за повним окладом. Однак у юриспруденції слово має велике значення. Тому при встановленні в колективному договорі меншої норми тривалості робочого часу термін "скорочена тривалість робочого часу" вживати не слід.

Менша норма тривалості робочого часу в установах, що фінансуються з бюджетів чи інших зовнішніх джерел, взагалі не може встановлюватися. Це допускається тільки на підприємствах і в організаціях, що працюють на умовах госпрозрахунку (самофінансування), що не виключає одержання ними дотацій з бюджетів чи інших зовнішніх джерел.

2.1 Умови застосування скороченого робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється, як правило, законодавством. Відповідно до частини четвертої ст. 51 КЗпП вона може встановлюватися і на підприємствах і в організаціях (у колективних договорах) для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. Відзначимо, що вживання у першому випадку множини ("дітей віком до 14 років"), а в другому - однини ("дитину-інваліда") не дає підстав для висновку про те, що в частині четвертій ст. 51 КЗпП маються на увазі жінки, які мають двох або більше дітей або дитину-інваліда. Не буде суперечити ст.51 КЗпП встановлення на підставі скороченого робочого часу і для тих жінок, які мають хоча ( одну дитину в зазначеному віці. Варто також враховувати, що встановлення для зазначеної категорії жінок скороченої тривалості робочого часу це право, а не обов'язок підприємства, організації А відповідно до ст. 9^і КЗпП підприємства, організації мають право встановлювати пільги для будь-якого кола працівників. Проте для інших працівників (крім зазначених категорій жінок) підприємства мають право встановлювати пільги з робочого часу на підставі ст. 50, а не частини четвертої ст. 51 КЗпП.

Слова "за рахунок власних коштів", цю містяться в частині четвертій ст. 51 КЗпП, прийшли в суперечність з податковим законодавством, а тому не повинні застосовуватись при визначенні меж прав підприємств. Справа в тому, що ч. 5.10 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонив встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку на прибуток, крім тих, які зазначені в названому Законі.

А п. 5.6.1 ч. 5.6 ст. 5 цього Закону дозволяє відносити до валових витрат платника податку на прибуток будь-які виплати в грошовій чи натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін. Очевидно, маються на увазі домовленості між власником і профспілковим чи іншим органом, що представляє інтереси трудового колективу, між власником і працівником, а отже, зазначені витрати підприємства можуть робити не за рахунок прибутку, а відносити їх на валові витрати.

Скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років складає 36 годин на тиждень. Для працівників віком від 15до 16 років, а також для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, робочий час встановлений скороченою тривалістю (24 години на тиждень).

Під учнями в абзаці другому п. 1 ст. 51 КЗпП розуміються, з одного боку, не тільки учні віком від 14 до 15 років, зазначені в абзаці першому того ж пункту. З іншого боку, під учнями не можна розуміти і всіх учнів взагалі, які працюють у вільний від навчання час. З урахуванням частини третьої ст. 194 КЗпП під учнями належить розуміти учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ і середніх спеціальних навчальних закладів (за термінологією Закону "Про освіту" вищих навчальних закладів відповідних рівнів акредитації). При тлумаченні поняття учнів варто враховувати те, який зміст вкладався в нього в період прийняття Кодексу законів про працю. Особи, які навчалися в технікумах, у той час називалися учнями.

В абзаці другому п. 1 ст. 51 КЗпП буквально говориться про тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час. Вона не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, встановленого для осіб відповідного віку. Оскільки особи, зазначені в абзаці другому п. 1 ст. 51 КЗпП, можуть мати різний вік, то і половина максимальна тривалості робочого часу буде дорівнювати 12 годинам (для осіб віком від 14 до 15 і від 15 до 16 років), 18 годинам (для осіб віком від 16 до 18 років) на тиждень. Зазначена тривалість робочого часу не є тривалістю скороченого робочого часу, встановленого законодавством це -- передбачена законодавством максимальна тривалість «повного робочого часу цієї категорії працівників. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..51.

Тому робота протягом цього часу оплачується пропорційно, тобто при зазначеній тривалості робочого часу виплачуватися працівникам буде не повна тарифна ставка (оклад), а тільки її половина чи відповідна менша її частина, якщо тривалість робочого часу буде менше встановленої межі тривалості неповного робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, не може перевищувати 31годин на тиждень. У цих межах скорочення тривалості робочого всю диференціюється, як це визначено Переліком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких надає право на скорочену тривалість робочого тижня

Відповідно до доручення, даним Кабінетом Міністрів, Мінпраці затверджений Порядок застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких надає право на скорочену тривалість робочого тижня. Прийняття названих нормативно-правових актів привело до припинення застосування в Україні відповідних нормативно-правових актів Союзу РСР).

Затвердження Переліку, включення до нього професій і посад медичних працівників (розділ 32 "Охорона здоров'я, освіта і соціальна допомога") не спричинило також припинення дії в Україні постанови РНК СРСР "Про тривалість робочого дня медичних працівників". Лише стоматологічна практика незалежно від того, в якому медичному закладі вона здійснюється, дає медичним працівникам право на скорочений робочий час у зв'язку із шкідливими умовами праці (підрозділ "Стоматологічна практика" розділу 32 "Охорона здоров'я, освіта і соціальна допомога" Переліку).

Інші категорії медичних працівників користуються правом на скорочений робочий час у зв'язку із шкідливими умовами праці лише тоді, коли вони зайняті в медичних установах, зазначених у заголовках відповідних підрозділів. Крім того, до розділу 32 Переліку включено і підрозділ "Загальні професії медичних працівників закладів охорони здоров'я, соціального захисту населення і освіти", але він поширюється тільки на осіб, які працюють в умовах, що зазначені в цьому підрозділі.