Створення та діяльність слідчо-оперативних груп в процесі розслідування злочинів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Івано-Франківський університет права

Імені Короля Данила Галицького

Юридичний факультет

Кафедра кримінального права і процесу

Курсова робота

З криміналістики

На тему: Створення та діяльність слідчо-оперативних груп в процесі розслідування злочинів

Студентки IV курсу групи Юс-2009-3

Галузі знань «Право»

Напряму підготовки «Правознавство»

Савицької Є.Ю.

Керівник

доцент Семенюк В.В.

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика сутності слідчо-оперативних груп

1.1 Поняття слідчо-оперативних груп

1.2 Порядок створення слідчо-оперативних груп

2. Види слідчо-оперативних груп

3. Особливості діяльності слідчо-оперативних груп в процесі розслідування злочинів

3.1 Організація розслідування злочину слідчо-оперативною групою

3.2 Взаємодія оперативних працівників при розкритті тяжких злочинів



Вступ

Демократичні перетворення, що відбуваються у нашій країні, курс на проведення правової реформи, зміст якої можна визначити як поступовий рух до демократичної правової держави, передбачають реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

Серйозної шкоди соціальним цінностям людини завдає злочинність, особливо в її організованих формах, боротьба з якою залишається досить актуальною проблемою.

Розслідування у таких справах є складним, великим за обсягом і вимагає від правоохоронних органів багато зусиль, тому провадження досудового слідства, як правило, доручається (декільком слідчим) слідчій або слідчо-оперативній групі. злочин оперативний слідчий

Кількість слідчих, що залучаються у такі групи буває різною, і належати вони можуть не одному, а декільком правоохоронним відомствам. Під час групового провадження серед учасників слідчих або слідчо-оперативних груп, особливо міжвідомчого складу, виникає багато питань процесуального та організаційного характеру, пов'язаних із невизначеністю або недостатньою визначеністю їх процесуальних повноважень під час діяльності у складі групи.

Українські вчені-юристи неодноразово звертались до дослідження окремих питань стосовно створення та діяльності слідчих, слідчо-оперативних груп і особливостей групового провадження у складних та великих за обсягом справах, у зв'язку з чим формували різні точки зору та судження. Проте більшість праць учених стосується минулих періодів розвитку кримінального судочинства, базується на застарілому законодавстві та узагальненнях тодішньої судової та слідчої практики. На жаль, на сьогодні законодавчі регламентації щодо групового розслідування справи ґрунтуються на нормах, які за традицією зорієнтовані на індивідуальне, а не групове провадження. Це ускладнює, а інколи не дозволяє слідчій, слідчо-оперативній групі розкрити свої внутрішні резерви, пов'язані саме із колективною формою організації праці. У той же час здійснювана в Україні судова і правова реформа, а також вступ України в Раду Європи спричинили не лише наповнення новим змістом традиційних положень кримінально-процесуального права, але й появу нових інститутів, які мають безпосереднє практичне значення.

Основною метою курсової роботи є аналіз розвитку у законодавстві і науці кримінального процесу положень про слідчу та слідчо-оперативну групу; виявлення та дослідження організаційно-правових засад розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою; розробка науково-обґрунтованих положень і рекомендацій щодо законодавчого врегулювання кримінально-процесуальних відносин на досудових стадіях під час розслідування слідчою (слідчо-оперативною) групою; розгляд питань щодо контрольно-наглядової діяльності за дотриманням законності під час розслідування злочинів як групою в цілому, так і кожним її учасником окремо, з урахуванням специфіки групового провадження у справі.

Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальні правовідносини, що виникають у ході розслідування злочинів слідчими та слідчо-оперативними групами.

Предметом дослідження є положення кримінально-процесуального законодавства, відомчих нормативних актів, що визначають зміст діяльності слідчої та слідчо-оперативної групи, а також правозастосовна практика органів досудового слідства та органів дізнання України, що складається у ході розслідування кримінальних справ зазначеними групами.



1. Загальна характеристика сутності слідчо-оперативних груп

1.1 Поняття слідчо-оперативних груп

Слідчо-оперативна група - це група осіб, до складу якої входять працівники органів досудового слідства, експертно-криміналістичних та інших служб, для розслідування і розкриття злочинів. Такі групи утворюються керівниками правоохоронних органів, у підпорядкуванні яких перебувають слідчі та/або оперативні підрозділи. Залежно від того, працівники одного чи кількох органів входять до складу груп, останні відповідно називаються відомчими або міжвідомчими. Утворення та діяльність міжвідомчих слідчо-оперативних груп є однією з основних форм взаємодії правоохоронних органів України у боротьбі зі злочинністю.

1.2 Порядок створення слідчо-оперативних груп

Найпоширенішими в практиці діяльності правоохоронних органів є такі види слідчо-оперативних груп : чергові; постійно діючі; для розслідування конкретного злочину. Чергова слідчо-оперативна група утворюється начальником районного (міського) відділу (управління) МВС згідно із затвердженим графіком з числа працівників органу оперативного реагування на повідомлення про вчинені злочини. До її складу входять: слідчий, оперативні працівники карного розшуку (іноді -- служби боротьби з економічними злочинами), експерт-криміналіст та дільничні інспектори міліції. У разі повідомлення про вчинений злочин, розслідування якого належить до компетенції прокуратури, до роботи в групі залучається черговий слідчий прокуратури. Чергова слідчо-оперативна група здійснює виїзд на місце всіх подій (злочинів), що сталися на території району (міста) протягом доби, проводить огляд місця події, вживає оперативно-розшукові заходи, спрямовані на розкриття злочинів по гарячих слідах.

Постійно діюча слідчо-оперативна група утворюється спільним наказом прокурора області та начальника управління МВС в області для розкриття вбивств та ін. тяжких і особливо тяжких злочинів, у тому числі вбивств минулих років, розслідування яких зупинено у зв'язку з не встановленням особи, яка вчинила злочин. Постійно діюча слідчо-оперативна група складається із слідчих з особливо важливих справ або старших слідчих прокуратури області й працівників управління карного розшуку області. До її складу також включаються слідчий район, прокуратури, оперативні працівники карного розшуку органу, на території якого було вчинено або виявлено злочин, працівники експертно-криміналістичної і судово-медичної служби, спеціаліст-кінолог, а в разі потреби і фахівці інших галузей (хімії, біології тощо). Постійно діюча, на відміну від чергової, слідчо-оперативна група здійснює виїзд лише на злочини, вчинені в умовах неочевидностей (усі умисні вбивства, в тому числі на замовлення). Водночас постійно діюча слідчо-оперативна група обов'язково виїжджає на місце вчинення й ін. злочинів: убивство двох і більше осіб, малолітніх і неповнолітніх дітей; убивство з використанням вогнепальної зброї та вибухових речовин; транспортної і виробничої катастрофи, що призвели до загибелі людей, тощо. В разі встановлення особи, яка вчинила злочин, після проведення невідкладних слідчих дій кримінальна справа для дальшого розслідування за вказівкою прокурора області чи його заступника передається слідчому за територіальністю.

Слідчо-оперативна група для розслідування конкретного злочину створюється спільним наказом прокурора району (міста) і начальником районного (міського) відділу (управління) МВС для розкриття і розслідування певного (одиничного чи багатоепізодного) злочину. Така група формується із слідчих прокуратури, працівників карного розшуку та дільничних інспекторів міліції через кілька днів після порушення кримінальної справи, в якій початкові слідчі дії та оперативно - розшукові заходи були проведені черговою або постійно діючою слідчо-оперативною групою, проте злочин не було розкрито. За наявності значного обсягу роботи, пов'язаної з експерт, дослідженнями (дактилоскоп. карти та ін. зразки), до складу групи може включатись експертний працівник відповідного профілю. Після встановлення особи, яка вчинила злочин, розслідування здійснюється слідчим (слідчою групою), а оперативні працівники зі слідчо-оперативної групи діють у межах разових доручень. Для здійснення заходів щодо виявлення, розкриття та розслідування особливо небезпечних злочинів, а також злочинів, учинених організованими злочин, угрупованнями, та тих, що мають міжрегіональний та міждержавний характер, пов'язані з наркобізнесом або набули великого громад, резонансу, слідчо-оперативні групи можуть утворюватися і з працівників ін. правоохоронних та державних органів України.

Основними принципами формування слідчо-оперативних груп є:

1) своєчасність створення;

2) міжвідомчий характер формування;

3) чітке, найбільш доцільне розподіл ділянок роботи;

4) продумана організація як розслідування конкретного справи, а й попередження аналогічних злочинів.

Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу слідчий - керівник групи забезпечує загальну координацію слідчої оперативної групи , визначає стратегію і тактику розслідування, становить координує виконання загального плану розслідування і індивідуальних планів які входять у групу слідчих. Він також займається технічним і інформаційним забезпеченням, координує оперативно-розшукові заходи, організує призначення експертиз, ревізій і перевірок, становить основні слідчі документи, приймає рішення, особисто проводить складні слідчі дії.



2. Види слідчо-оперативних груп

Однією з найактуальніших проблем здійснення судово-правової реформи в Україні та формування правової держави є забезпечення ефективності провадження досудового розслідування в кримінальних справах. Важливою умовою вдосконалення діяльності органів досудового розслідування та підвищення на цій основі якості розслідування є вирішення питання про взаємодію апаратів органів досудового слідства, зокрема в складі слідчо-оперативної групи (СОГ), як найбільш вдалої та універсальної форми взаємодії, оскільки, як свідчить практика, розкриття найбільш небезпечних і, як правило, добре замаскованих або таких, що вчиняються організованими групами злочинів, є не тільки складним, але інколи й неможливим без застосування колективних форм роботи різних правоохоронних органів. У зв'язку з цим значний інтерес представляє класифікація слідчо-оперативних груп, дослідження їх безпосередніх завдань, окремих процесуальних та організаційних особливостей їх діяльності.

Класифікація об'єктів, що вивчаються, з допомогою логічного поділу, здавна вважається традиційним методом пізнання. А.Я. Дубинський визначає класифікацію як метод, що застосовується в пізнавальних цілях у різних галузях наукової і практичної діяльності.

В юридичній літературі вже були спроби класифікувати слідчо-оперативні групи. Однак, на жаль, аналіз літературних джерел дозволяє констатувати, що значна частина авторів, розглядаючи питання про види СОГ, просто приводить їх загальне перерахування, використовуючи лише одну підставу (критерій). Так, наприклад, Б.Я. Пєтєлін виділяє п'ять видів СОГ залежно від безпосередніх функцій, виконання яких на них покладається:

- по проведенню огляду місця події;

- по розкриттю та розслідуванню злочинів “ по гарячих слідах ”;

- по розкриттю та розслідуванню однорідних неочевидних злочинів;

- по розкриттю та розслідуванню складних кримінальних справ, які потребують тривалого оперативного забезпечення;

- по розкриттю та розслідуванню злочинів минулих років.

О.В.Синьоокий, пропонуючи свою класифікацію, виділив чотири основних види слідчо-оперативних груп:

1. чергова;

2. постійно-діюча;

3. СОГ, яка створена для розкриття і розслідування конкретного злочину;

4. спеціальна .

Разом із тим, класифікація складних і багатогранних об'єктів, до яких належать й слідчо-оперативні групи, вимагає, як правило, використання не однієї, а декількох підстав поділу.

В слідчій практиці використовуються слідчо-оперативні групи різних видів, які відрізняються:

1) за структурою;

2) за складом учасників (якісною і кількісною ознакою);

3) за відомчою приналежністю;

4) за часом функціонування;

5) за рівнем організації роботи;

6) за функціонально-цільовим призначенням (тобто, залежно від безпосередніх функцій, конкретних завдань і змісту діяльності).

До складу СОГ, як багаторівневого системного формування, можуть включатися представники різних правоохоронних органів -- прокуратури, органів внутрішніх справ тощо. До неї можуть входити і співробітники одного відомства -- слідчі органів внутрішніх справ (ОВС), оперуповноважені державної служби по боротьбі з економічними злочинами (ДСБЕЗ) і карного розшуку (КР), дільничні інспектори міліції, інспектори ДАІ та ін. Склад таких груп залежить від характеру вчиненого злочину, кадрових можливостей правоохоронних органів. Кожному з названих структурних елементів даної системи притаманні визначенні законом повноваження і можливості. Виходячи з цього, діяльність елементів є взаємозв'язаною та взаємообумовлює їх, оскільки базується на єдиних принципах і направлена на вирішення спільних завдань.

Вказаний взаємозв'язок елементів обумовлює структуру СОГ. Розмежування слідчо-оперативних груп по структурі дозволяє побачити як багатогранність, так і їх відмінності від інших колективних формувань, наприклад, слідчих бригад, оперативних груп. Слідчо-оперативні групи по структурі можуть представляти собою:

а) єдину групу з єдиним керівником;

б) дві підгрупи (слідчу і оперативну) з єдиним керівником;

в) більше двох підгруп.

Кожна така підгрупа, виконуючи свої конкретні завдання, сприяє вирішенню й загальних. Наприклад, у випадку, коли СОГ складається з великої кількості співробітників, в її структурі, крім слідчої і оперативної підгруп, може бути створений штаб з аналітичними і управлінськими функціями, підгрупа для забезпечення безпеки розслідування тощо.

Склад СОГ визначається залежно від категорії злочину, що розслідується, ступеня складності і обсягу майбутньої роботи тощо. Виходячи з цього СОГ можна поділити на такі, які складаються з:

а) одного слідчого та одного оперативного співробітника;

б) одного слідчого та кількох оперативних співробітників;

в) декількох слідчих і одного оперативного співробітника;

г) декількох слідчих і кількох оперативних співробітників.

За кількістю співробітників СОГ можуть бути: малого складу (до 5 чоловік), середнього (від 6 до 8 чоловік) і великого складу (більше 9 чоловік).

На практиці чисельність СОГ, як правило, визначається при її створенні, але в ході її роботи у випадку необхідності може істотно змінитися. Відомі випадки створення СОГ, які складаються як з двох чоловік, так і з декількох сотень співробітників.

Яка чисельність членів СОГ є найбільш оптимальною? Результати проведеного мною дослідження показали, що більшість слідчих і оперативних співробітників (69,1 % і 62 % відповідно) вважають, що вона залежить від конкретної справи; одна третина респондентів оптимальною вважають чисельність групи з 3-7 чоловік.

Слідчо-оперативні групи можуть створюватися в тих відомствах, які, згідно зі ст.101, 102 КПК, наділені повноваженнями по провадженню досудового розслідування. Як відзначалося вище, однією з ознак СОГ є пріоритет процесуального керівництва. Тому відомча приналежність всієї групи визначається, насамперед тим, у якому відомстві працює її керівник -- слідчий або особа, яка провадить досудове слідство.

Крім того, з врахуванням підслідності і необхідності оперативного супроводу процесу розслідування, можуть формуватись і групи, які складаються з представників інших відомств. В літературі останні групи, як правило, позначаються як “комплексні”, “змішані” чи “об'єднані”. Однак, на мій погляд, у цих випадках доцільніше було б використовувати термін “міжвідомчі СОГ”, так як він чіткіше відображає характер взаємодії. Такі групи, як правило, створюються для розслідування вбивств та інших тяжких злочинів.

Діяльність міжвідомчих СОГ регламентується підзаконними нормативними актами, які видаються спільно декількома відомствами. Представники кожного правоохоронного органу, які входять до складу міжвідомчої СОГ, можуть вирішувати завдання, поставлені законодавчими актами перед їх відомствами. Наприклад, представники податкової міліції вирішують завдання виявлення осіб, які ухиляються від сплати податків, представники Служби безпеки України вирішують завдання в рамках своєї підслідності та інтересів. Таким чином, за відомчою приналежністю можна виділити такі види слідчо-оперативних груп:

- відомчі (або прості), тобто які створюються в органах внутрішніх справ, прокуратури, Служби безпеки України, податкової міліції, а також в інших органах. Прості відомчі СОГ можуть розрізнятися між собою за рівнем їх формування: однорівневі (створенні зі слідчих і оперативних співробітників районного, обласного або центрального апарату) і багаторівневі -- із співробітників різних ланок однієї системи;

- міжвідомчі (змішані), тобто які створюються спільно з вказаними вище органами. Міжвідомчі групи можуть створюватися у випадках, коли невідомі мотиви вчинення злочину та особа, яка його вчинила, і в зв'язку з чим розробляються різні версії про злочинця, а також коли невідома кінцева підслідність кримінальної справи.

В юридичній літературі СОГ поділяються й за часом функціонування, зокрема, на постійні, тимчасові та змінні. Останні -- це групи, які працюють протягом певного часу (позмінно). Така класифікація є спірною, оскільки СОГ, як відзначалося вище, завжди є тимчасовими формуваннями, які не передбачені штатним розписом правоохоронних органів, навіть якщо вони і діють на постійній основі або позмінно. Більш оптимальним є поділ СОГ на такі, які діють протягом тривалого терміну часу (наприклад, зональні СОГ) і, які діють протягом не тривалого терміну часу (наприклад, чергові СОГ).

За рівнем організації СОГ можуть бути:

а) районними;

б) міжрайонними;

в) міськими;

г) обласними;

ґ) міжобласними;

д) регіональними;

е) загальнодержавного рівня;

є) міждержавного рівня (які діють на території прикордонних районів України та інших сусідніх держав у випадку, коли є відповідні міждержавні угоди з цими країнами) .

Основними безпосередніми завданнями СОГ всіх рівнів є: зміцнення співробітництва між правоохоронними органами, в тому числі і закордонними, обмін досвідом роботи, пошук інформації, яка сприяє розкриттю та розслідуванню злочинів, і в результаті -- вирішення загальних завдань кримінального судочинства.

Одним з критеріїв класифікаційного поділу слідчо-оперативних груп, який найчастіше використовується в юридичній літературі, є їх функціонально-цільове призначення, оскільки мета не тільки спонукає до конкретної діяльності певного суб'єкта, але й визначає спосіб і характер його дій.

За цим критерієм можна виділити наступні види СОГ:

а) чергові, які створюються, як правило, при чергових частинах ОВС, для розкриття і розслідування злочинів, що вчиняються протягом доби (чергова або змінна СОГ). Це найбільш поширений вид слідчо-оперативних груп. Такі СОГ виїжджають на місця подій, проводять невідкладні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. їх діяльність має чітко виражений пошуковий характер, і вони вирішують в основному завдання по виявленню і закріпленню доказової інформації, яка у випадку зволікання може бути втрачена, і, в першу чергу, доказових фактів, із допомогою яких у стислі строки встановлюються особи, що вчинили злочин.

Склад цих груп може змінюватися згідно із затвердженим начальником ОВС та начальником слідчого підрозділу графіком чергувань (п. 6.14 Інструкції з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженої наказом МВС України від 25.12.2003 р. № 1600, далі -- Інструкції), а це, в свою чергу, є негативним моментом, оскільки має місце відсутність стійкого “робочого контакту”;

б) які створюються для проведення однієї об'ємної і складної слідчої дії (наприклад, огляду місця події, обшуку, відтворення обстановки і обставин події) або окремої тактичної операції. Такі спеціалізовані (разові) слідчо-оперативні групи в останні роки створюються досить часто (наприклад для огляду унікального, незвичайного місця події, що вимагає великих зусиль, сил і часу), як правило, вказані групи організовуються після катастроф (авіаційних, залізничних і т. п.), які викликали численні жертви й завдали значної матеріальної шкоди. їх завдання -- проведення кваліфікованого огляду місця катастрофи, всієї території події. Організація і тактика проведення подібних оглядів має багато особливостей, і, потребує спеціального окремого дослідження.

Слідчо-оперативні групи по здійсненню тактичних операцій. Їх структурна побудова і склад визначається видом тактичної операції та завданням, яке вони покликані вирішити. Найчастіше СОГ проводять тактичні операції по розшуку і затриманню злочинця, який втік, виявленню очевидців злочину, переслідуванню злочинця “по гарячих слідах”, розшуку вкраденого майна, виявленню і перевірці зв'язків злочинця та потерпілого, складанню та використанню суб'єктивного портрета особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, перевірці алібі підозрюваного, затриманню на місці вчинення злочину або з поличним тощо;

в) які створюються для розкриття і розслідування конкретного злочину. Такі СОГ створюються в обов'язковому порядку при розслідуванні тяжких, особливо тяжких злочинів, серійних злочинів, що відзначаються особливою складністю, багатоепізодністю або мають неабиякий суспільний резонанс, а також злочинів, учинених організованими злочинними групами та злочинними організаціями (п. 6.12 Інструкції). На практиці вона створюється за спільним рішенням (наказом або розпорядженням) начальників ОВС та слідчого підрозділу (п. 6.13 Інструкції) на будь-якому етапі розслідування, якщо в цьому виникає необхідність, і діє протягом всього процесуального строку розслідування. Безпосереднім завданням такої СОГ є встановлення осіб, які вчинили злочин, та всіх епізодів злочинної діяльності.

Склад слідчо-оперативної групи визначається залежно від особливостей кримінальної справи, що розслідується, слідчої ситуації та виду злочину. По окремих справах часто виникає необхідність у продовженні строків розслідування, внесенні змін у плани роботи, зменшенні або збільшенні складу групи, об'єднані кримінальних справ і прийняття їх до провадження найбільш досвідченим слідчим;

г) спеціалізовані, які створюються для розкриття і розслідування певної категорії злочинів: крадіжок, грабежів, нерозкритих злочинів минулих років тощо.

Специфіка СОГ даного виду обумовлена не тільки їх цільовим призначенням, але й особливостями діяльності. їх безпосередніми завданнями на початковому етапі розслідування є виконання всіх невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Наприклад, в окремих регіонах створені постійно діючі слідчо- оперативні групи по розкриттю умисних вбивств “по гарячих слідах”. Строк їх діяльності обмежений 10-15 днями роботи, в основі якої лежать принципи оперативності, безперервності та комплексності здійснення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.

ґ) зональні, які створюються для розкриття і розслідування злочинів, що вчиняються на певній території або на певному об'єкті. Такі СОГ створюються, коли окремі епізоди злочинної діяльності вчинені в іншому регіоні країни, іншій області й відносно відокремлені. Наприклад, у кримінальній справі про вбивство у м. Харкові громадянина Н. було встановлено, що злочинна група, яка вчинила цей злочин, досить тривалий час займалася розкраданнями на одному з підприємств Харківської області. Для дослідження цих обставин і викриття цієї злочинної групи була створена слідчо-оперативна група зі слідчих УВС і співробітників ДСБЕЗ, яка працювала на цьому об'єкті.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що класифікація СОГ на різні види, за різними критеріями має досить важливе теоретичне і практичне значення. В даній статті вперше запропонована найбільш повна класифікація слідчо-оперативних груп на підставі різних критеріїв, що має важливе значення для науки кримінального процесу. Наявність знань про різноманітні види СОГ, підстави їх класифікації, безпосередні завдання, що покладаються на кожну з них, спільні та відмінні риси є також важливим і для слідчої практики. Так, правильне визначення виду СОГ, яку необхідно створити при провадженні в конкретній кримінальній справі, впливає як на порядок її створення, так і на порядок подальшої діяльності.

Так, зокрема, створення спеціалізованих, зональних, районних, міжрайонних, міських та інших подібних видів СОГ, повинно оформлюватися наказом керівника правоохоронного органу відповідного рівня; якщо в групі декілька слідчих одного відомства, то постанова виноситься начальником слідчого підрозділу цього відомства; якщо ж в групі декілька слідчих різних відомств, то така постанова повинна виноситися прокурором, який здійснює нагляд за розслідуванням злочину; створення чергових СОГ повинно оформлюватися згідно із затвердженим начальником ОВС та начальником слідчого підрозділу графіком чергувань та узгоджуватися з керівниками органів, які виділяють у групу своїх співробітників.



3. Особливості діяльності слідчо-оперативних груп в процесі розслідування злочинів

Основними принципами діяльності СОГ є:

1) керівна роль слідчого, який очолює групу;

2) спільне (узгоджене) планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

3) розмежування функцій і компетенції членів групи;

4) раціональний обмін інформацією, що здійснюється залежно від конкретних умов або через керівника слідчо-оперативної групи, або по іншій схемі.

3.1 Організація розслідування злочину слідчо-оперативною групою

Розслідування злочину слідчо-оперативною групою належать до колективної форми організації; його ще називають груповим, бригадним або кооперативним методом розслідування. Така група створюється, згідно з п. 6.12. Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 20 лютого 2006 р. № 160, в обов'язковому порядку при розслідуванні тяжких, особливо тяжких злочинів, а також злочинів, що відрізняються особливою складністю, багатоепізодністю або мають суспільний резонанс, учинених організованими групами та злочинними організаціями. Успіх розслідування в таких кримінальних справах значною мірою залежить від правильної організації діяльності слідчо-оперативної групи.

Науковці розглянули значний масив питань, включаючи підстави створення, припинення слідчо-оперативних груп, процесуальних повноважень учасників групи, розгляду скарг та відводів щодо них, загальних засад організації розслідування тощо, однак в останньому не деталізовувались дії її членів, а також не визначалися способи й мета такої діяльності. Усунення цих прогалин і є проблемою сучасного законодавства.

До організаційних засад розслідування злочинів слідчо-оперативною групою, на думку Д. П. Письменного та В. М. Федченка, необхідно віднести:

1) своєчасне створення слідчої (слідчо-оперативної) групи та внесення змін до її складу;

2) правильне визначення складу групи та раціональний розподіл роботи між її учасниками;

3) узгоджене планування слідчих дій у ході розслідування справи;

4) доцільну організацію надання інформації всередині групи про хід та особливості слідства з відповідною координацією роботи учасників групи.

Підтримуючи висловлену вище думку, вважаю за необхідне зробити незначне уточнення з приводу останнього пункту - доцільної організації надання інформації всередині групи про хід та особливості слідства. По-перше, включення до організаційних засад розслідування організації є тавтологією. По-друге, інформаційний обмін є обов'язковою умовою організації розслідування кримінальної справи груповим методом, а не організаційною дією.

Оскільки організаційні засади розслідування злочинів слідчо-оперативною групою вже визначені в юридичній літературі, пропоную конкретизувати дії її членів, зокрема організаційні дії керівника групи з розслідування злочину.

1. Планування розслідування кримінальної справи. Виділимо такі способи планування розслідування, що проводиться СГ або СОГ:

А) складання єдиного спільного плану роботи групи;

Б) складання загального плану старшим групи, а потім - індивідуальних планів членів групи;

В) складання окремих (індивідуальних) узгоджених між собою планів;

Однозначної відповіді на питання, який спосіб планування розслідування, що проводиться СОГ, є найбільш оптимальним, у юридичній літературі немає. Більшість погоджується з тим, що вибір того чи іншого способу планування залежить від ряду обставин, серед яких складність, обсяг справи, якісний та кількісний склад групи тощо.

Аналіз відомчих нормативно-правових актів дає нам підстави стверджувати, що найбільш оптимальним способом планування розслідування, що проводиться СОГ, є складання узгоджених планів комплексного про ведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

2. Підбір, заміна та виключення членів слідчо-оперативної групи. Доцільним є наділити правами підбору, заміни та виключення членів слідчо-оперативної групи її керівника, однак з обов'язковою аргументацією та затвердженням рішення керівником (керівниками), який створив дану групу щоб виключити суб'єктивний фактор.

3.Розподіл роботи з розслідування злочину. Науковці О. М. Литвинов та Р. Л. Степанюк вказують на такі способи розподілу роботи між учасниками слідчої та слідчо-оперативної груп:

А) територіальний;

Б) за версіями;

В) за епізодами;

Г) за особами;

Д) за видами дій, що проводяться;

Е) комбіновані способи;

Універсального способу розподілу роботи між учасниками слідчо-оперативної групи, на що звертає увагу більшість науковців, немає, а тому вибір способу залежить від ситуації розслідування.

Важливим напрямком і водночас необхідною умовою у розслідуванні є запобігання й нейтралізація його протидії. Тому, розподіляючи роботу між членами СОГ, доцільно закріпити за одним (декількома у разі необхідності) оперативним працівником цей напрямок.

4.Мобілізація членів групи. Мобілізувати, крім військового значення, означає приводити до активного стану для успішного виконання якого-небудь завдання, для досягнення якоїсь мети. Про мобілізацію членів групи в юридичній літературі вже згадувалось, однак не розглядався один із найважливіших і водночас проблемний момент психологічної сумісності членів слідчо-оперативної групи. Не заглиблюючись у психологію відносин індивідів, зауважимо, що організації тут відводиться вагома роль, оскільки організація розслідування злочинів є поняттям міждисциплінарним, а це означає, що воно повинно також включати в себе дані психології. Тому визначаємо перспективним напрямком психологію організації розслідування злочинів.

5. Керівництво та координація дій членів групи. У ст. 191 КПК України зазначено, що органи внутрішніх справ зобов'язані надавати слідчому допомогу в проведенні огляду; ст. 114 та ст. 118 КПК України містить обов'язок органу дізнання виконувати доручення і вказівки слідчого про провадження розшукних та слідчих дій, а також допомагати йому під час проведення окремих слідчих дій. У свою чергу, п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» зобов'язує ці органи своєчасно та якісно виконувати вказівки та доручення слідчого. Вказані положення правових актів є правовою підставою керування слідчим процесом розслідування, його учасниками.

Оскільки в законі відсутня вказівка на процесуальну підпорядкованість працівників органу дізнання слідчому, це дозволяє, як зазначає В. М. Биков, деяким авторам вважати, що у відносинах, які виникають на основі доручень слідчого органу дізнання, беруть участь два процесуально й організаційно незалежних органи.

У зв'язку з цим варто б було доповнити КПК України статтею 119-1 із такими положеннями: «Члени слідчої (слідчо-оперативної) групи процесуально підпорядковуються керівнику групи в процесі конкретного розслідування. Слідчий-керівник визначає обсяг взаємодії з членами групи, а також оцінює якість виконаних ними доручень. Неякісне виконання і невиконання завдань керівника членами групи породжує їх відповідальність. Слідчий-керівник у разі неналежного виконання доручення слідчим-членом групи вносить подання начальнику відповідного слідчого підрозділу про застосування санкцій до вказаної особи, а щодо неналежного виконання доручення працівником органу дізнання - прокурору. У разі визнання подання слідчого обґрунтованим, начальник слідчого підрозділу застосовує до слідчого заходи дисциплінарного або адміністративного впливу. Щодо працівника органу дізнання прокурор дає вказівку керівникові органу дізнання про застосування до нього відповідних заходів ».

Таку позицію підтримують й інші дослідники. Варто зазначити, що таке підпорядкування має функціональний, обмежений характер, тобто це часткова, пов'язана з виконанням певних функцій у певний час підпорядкованість. Допомога слідчому в розслідуванні і є процесуальною підпорядкованістю органів дізнання слідчому. Вона функціональна і тому перешкоджає злиттю процесуальної й оперативно розшукової діяльності.

Координація- це один з основних елементів організації виконання прийнятих рішень, що передбачає упорядковання суб'єктом управління діяльності підпорядкованих співробітників, підрозділів, служб, органів між собою та (або) з іншими організаціями, органами виконавчої влади для досягнення загальних цілей у процесі вирішення кожним із органів своїх специфічних завдань. Організаційні відносини координації спрямовані на узгоджені дії різних органів управління та інших працівників, зіставлення цілей і завдань різних рівнів, ресурсів, форм і методів діяльності, спільне пристосування для досягнення основних цілей.

6. Контроль за організаційними діями. Керівник групи або підгрупи повинен перевіряти якість не лише слідчих, а й організаційних дій, оскільки виконання перших багато в чому залежить від других.

Виділивши загальні дії членів групи з організації розслідування злочину відносимо до их такі:

· Планування розслідування кримінальної справи та (або) окремих дій. Даний захід розглянутий автором вище, тому вкажемо на властиві лише членам групи моменти. Члени групи, залежно від рішення керівника, можуть разом (всі або частина) планувати розслідування злочину або кожен окремо - доручену йому частину роботи. В останньому випадку обов'язкове узгодження дій. Специфіка планування в СОГ полягає в тому, що конкретні оперативно розшукові заходи плануються окремо від слідчого оперативними працівниками і такий план затверджується керівником відповідного підрозділу. При цьому узгодженню зі слідчим підлягають лише напрямки роботи та нетаємні заходи.

· Виконання організаційних доручень слідчого. Це практичні дії зі створення сприятливих умов розслідування, а саме: залучення осіб, котрі повинні брати участь у слідчій дії (понятих, захисника, перекладача, спеціаліста тощо); охоронні й запобіжні заходи, в тому числі забезпечення збереження речових доказів та інших предметів; видалення сторонніх осіб; добір осіб, предметів, по можливості подібних до об'єкта, що пізнається, чи відповідних фотозображень пропонованих об'єктів тощо.

На основі розглянутого вище можна виділити такі способи організації розслідування злочину слідчо-оперативною групою:

- Керівник групи організовує розслідування злочину разом із її членами. Вони спільно планують розслідування злочину, проведення окремих дій, а також разом здійснюють практичний аспект організації, де керівникові відводиться не просто роль організатора, а й виконавця слідчої чи іншої дії, на яку направлена організація. Члени групи тут відіграють роль помічників, тих, хто сприяє, надає допомогу.

- Керівник групи організовує розслідування злочину з частковим залученням її членів - планування здійснює керівник групи, а практична реалізація покладається як на керівника, так і на її учасників. Такий спосіб організації можливий лише при проведенні слідчих чи інших процесуальних дій, на яких слідчий-керівник добре знається, і зовсім неприйнятний при організації оперативно-розшукових заходів.

- Керівник групи на методичному рівні (організація розслідування кримінальної справи) діє самостійно (або разом з її учасниками), а на тактичному (рівень організації слідчої чи іншої окремої дії) - самостійні учасники групи. Наприклад, керівник групи самостійно (або разом з її учасниками) складає загальний план розслідування кримінальної справи, доводить цей план до відома учасників групи, дає відповідно до плану доручення, а далі кожен учасник групи організовує доручену йому ділянку роботи або організовує доручене йому проведення конкретної слідчої дії. При цьому необхідне подальше узгодження дій. Дана форма роботи особливо зручна у великій за складом групі, що розбита на підгрупи.

Як відомо, кожна діяльність має результат. Про результат організації взаємодії не завжди можна стверджувати напевно. Скористаємось уже виділеними варіантами результатів взаємодії спеціалістів, що цілком стосується і членів слідчо-оперативних груп.

Найчастіше зустрічається класичний варіант «лебедя, рака і щуки» (дисинергія). Спеціалісти намагаються працювати разом, взаємодіють, але процес ускладнюється амбіціями, непорозумінням, відходом від основної теми роботи, конфліктами, повторами. У результаті робота затягується, одні й ті самі речі доводиться переробляти багато разів, наради проходять за типовим сценарієм - у намаганнях примирити різні точки зору і закінчуються нічим. Уся робота виявляється виконаною посередньо. У цьому випадку результат менше за суму складових частин (1+1+1+1=8, де 8<4).

Найбільш простий, але, як свідчить аналіз практики, досить рідкісний варіант коли внесок кожного спеціаліста добре вписується в загальну картину і спільні зусилля себе виправдовують, тоді загальний результат дорівнює сумі внесків усіх спеціалістів. Так, якщо над завданням працює чотири спеціалісти, їх результат праці дорівнює результату, який могли зробити чотири спеціалісти, які працюють окремо один від одного. Тут сумарний ефект 1+1+1+1=4.

Останній варіант - синергетичний. Варто відзначити, що він трапляється найрідше. Мистецтво управління інтелектуальним капіталом полягає саме в тому, щоб уміло об'єднувати зусилля декількох людей і досягати понададидативного ефекту (1+1+1+1=8, де 8>4). Відповідно, виграють усі учасники синергетичного процесу, оскільки в результаті частка кожного учасника більша за 1. Очевидно, що для об'єднання зусиль треба, щоб вектори цих зусиль були узгоджені (направлені на одну межу).

Синергія (від грец. - співробітництво, співдружність) як філософська категорія - це спільна дія; взаємодія різних потенцій або видів енергії в цілій дії. Характерною особливістю синергії є те, що спільні дії суттєво перевищують ефект кожного окремого компонента у вигляді їх простої суми. Приклад: знання та зусилля декількох людей можна організувати таким чином, що вони взаємно підсилюються. Приблизно про це ж говорить і друге поняття - понададидативний ефект - це становище, що зазвичай передається фразою «ціле більше за суму окремих частин» (1+1=2х, де х>1).

Отже, з вищевказаного маємо, що, по-перше, до загальних дій керівника слідчо-оперативної групи з організації розслідування злочину варто віднести:

- планування розслідування кримінальної справи;

- підбір, заміну та виключення членів слідчо-оперативної групи;

- розподіл роботи з розслідування злочину;

- мобілізацію членів групи; керівництво та координацію дій членів групи;

- контроль за організаційними діями членів групи.

По-друге, до загальних дій членів групи з організації розслідування злочину слід віднести:

- планування розслідування кримінальної справи та (або) окремих дій;

- виконання організаційних доручень слідчого або, інакше кажучи, створення сприятливих умов слідчому (іншому членові групи) для розслідування злочину.

По-третє, метою організації розслідування злочину слідчою та слідчо-оперативною групою є досягнення синергетичного результату взаємодії її членів. Інакше кажучи, результатом вдалої організації розслідування злочину колективним методом є синергія, тобто комплексування спільного результату на основі синтезу дій усіх членів колективу. При цьому такий результат внаслідок системного ефекту перевищує суму складових елементів.

До перспективних напрямків наукових досліджень з організації розслідування злочину слідчо-оперативною групою можна віднести психологію організації розслідування злочину колективним методом, а також способи досягнення синергетичного результату взаємодії членів групи.

3.2 Взаємодія оперативних працівників при розкритті тяжких злочинів

Повне і швидке розкриття багатьох злочинів є неможливим без чітко погоджених дій слідчого та оперативних працівників органів дізнання у процесі розслідування. Насамперед такі дії важливі під час розкриття злочинів, пов'язаних з використанням вибухових речовин і пристроїв.

На практиці така спільна діяльність слідчих органів і органів дізнання в процесі розслідування злочинів дістала назву "взаємодія". При цьому сукупність використовуваних прийомів і способів такої взаємодії є додатковим методом розслідування злочинів.

Оперативні служби міліції провадять оперативно-розшукову роботу, переважно пошукового характеру. Така робота здійснюється спеціальними негласними методами і засобами і ставить за мету своєчасне виявлення осіб, які вчинили злочин, знаряддя злочину, викраденого майна, виявлення фактичних даних, важливих для слідчої орієнтації по суті події та її деталей, а також обставин, що сприяли здійсненню злочину.

У свою чергу, діяльність слідчого -- це проведення передбачених і регламентованих кримінально-процесуальним законом процесуальних дій, спрямованих безпосередньо на збирання і дослідження доказів. Слідчий вправі робити будь-які передбачені законом слідчі дії, які він вважає необхідними для всебічного, повного та об'єктивного розслідування.

Організована взаємодія цих ланок правоохоронної діяльності і забезпечує погодженість зусиль та єдність у справі розкриття і розслідування злочинів. Зазначена взаємодія, припускаючи загальне планово-організаційне керівництво слідчим, водночас не має на увазі службової супідрядності взаємодіючих підрозділів, злиття процесуальної й оперативно-розшукової діяльності. Взаємодія слідчих співробітників і оперативно-розшукових підрозділів проходить у чіткій відповідності до спільного плану, але при цьому кожен виконує свої особисті функції.

Залежно від обставин конкретної кримінальної справи, пов'язаної із застосуванням вибухових речовин та пристроїв, взаємодія може бути разовою, або епізодичною, пов'язаною лише з виконанням доручень слідчого і постійною -- протягом усього розслідування по справі.

Взаємодія слідчих і оперативно-розшукових органів може бути ефективною лише за дотримання принципових передумов, відповідно до яких зазначене співробітництво має:

1) здійснюватися відповідно до вимог кримінально-процесуального закону та слідчої етики;

2) бути погодженим (за метою, місцем, часом і компетентністю);

3) забезпечувати керівну й організуючу роль слідчого за належної самостійності оперативно-розшукових підрозділів у виборі та прийнятті рішень з виконання поставлених слідчим завдань;

4) провадитися з урахуванням особливостей криміналістичної ситуації, у строгій відповідності з тактико-методичними рекомендаціями і забезпечуванні нерозголошення відомостей, отриманих оперативно-розшуковим шляхом.

Найбільш поширеними формами зазначеної взаємодії є:

а) своєчасна передача слідчому усіх даних про ознаки злочину, виявлених під час оперативно-розшукової діяльності, здійснюваної самостійно або за дорученням слідчого з метою одержання первинних даних і найкращої орієнтації в суті події;

б) порушення органом дізнання кримінальної справи за матеріалами, за якими провадження попереднього слідства обов'язкове. Вжиття (якщо необхідно) заходів для припинення цих злочинів. Закріплення доказів, що можуть бути втраченими у випадку зволікання і проведення невідкладних слідчих і пошукових дій;

в) вжиття працівниками оперативно-розшукових заходів для охорони місця події, установлення свідків і потерпілих, затримання підозрюваних (якщо провадження невідкладних слідчих дій по даній справі бере на себе слідчий);

г) виконання оперативно-розшуковим підрозділом доручень слідчого на проведення слідчих і пошукових дій;

д) оперативно-розшукове сприяння слідчому при проведенні слідчих дій і проведенні криміналістичних експертиз;

е) спільна діяльність у межах постійно або тимчасово діючих слідчо-оперативних груп і слідчих бригад.

При дорученні оперативно-розшуковому підрозділу проведення слідчих дій необхідно виходити з того, що зазначений підрозділ не повинен виконувати такі слідчі дії, які слідчий зобов'язаний здійснити особисто, наприклад пред'явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, обрання запобіжного заходу тощо.

Недоцільно доручати оперативно-розшуковим органам слідчі дії, що вимагають відповідного професійного досвіду, спеціальних знань та підготовки: складного огляду місця події і речових доказів, слідчого експерименту, пред'явлення для впізнання, очної ставки.

Необхідність доручення оперативно-розшуковим органам проведення слідчих дій найчастіше зумовлюється потребою одночасного проведення низки слідчих дій (обшуків, допитів), тактичним розумінням (з метою запобігання виникнення таких ситуацій, які згодом можуть ускладнити налагодження психологічного контакту з підозрюваним, свідком тощо), невідкладністю, економічністю тощо. При цьому оперативно-розшуковий працівник, якому доручається слідча дія, має бути ретельно поінформований про ціль цієї дії і зорієнтований на творче вирішення завдання, з урахуванням ситуації, яка може виникнути під час дорученої слідчої дії.

Водночас при дорученні органові дізнання завдання на проведення пошукових дій слідчий не повинен визначати засоби і методи їх здійснення. У пошуковій діяльності оперативно-розшукові працівники з огляду на їхню підготовленість мають більший, ніж слідчі, досвід і можуть самостійно і доволі професійно вирішувати питання розшуку.

Завдання органам дізнання на проведення окремих слідчих і пошукових дій надаються у письмовій формі.

Поширеною та ефективною формою взаємодії є спільна робота слідчих з оперативними працівниками в межах постійно діючих слідчо-оперативних груп, створюваних для розкриття різних і особливо тяжких злочинів (наказ МВС України № 745 від 25.11.92 р. "Про невідкладні заходи, щодо вдосконалення структури і організації діяльності органів попереднього слідства в системі МВС України").

Слідчо-оперативні групи формуються з кваліфікованих слідчих і оперативних працівників, що мають достатній досвід роботи з розкриття і розслідування злочинів проти особи.

Взаємодія оперативних працівників і слідчих при розслідуванні тяжких злочинів, пов'язаних із застосуванням вибухових речовин та пристроїв, передовсім полягає у створенні оперативно-слідчих груп, до яких слід залучати певний склад фахівців з речових доказів, і це є обов'язковою вимогою.

До складу такої групи мають входити: слідчий; працівники оперативних служб; спеціаліст-криміналіст; кінолог зі службовою собакою; спеціаліст-хімік; спеціаліст-медик та спеціаліст-вибухотехнік. Необхідним також є наявність спеціально обладнаного автомобіля та сучасної системи захищеного зв'язку.

Загальне керівництво групою покладається на одного зі слідчих з особливо важливих справ.

Головні способи взаємодії в межах цієї групи пов'язані з розробкою плану спільної роботи, організацією цілеспрямованого і чіткого обміну інформацією між слідчими й оперативними співробітниками. Члени такої групи спільно діють до моменту встановлення особи, яка вчинила злочин.

Після завершення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, а також за відповідною вказівкою прокурора кримінальна справа передається для подальшого розслідування по територіальності.

Взаємодія у будь-якій формі припускає чітко налагоджений взаємний обмін інформацією, отриманою під час спільної діяльності на всіх її етапах і особливо на початковому етапі розслідування.

Обмін інформацією може бути корисним лише за умови передачі інформації у повному обсязі без будь-яких перекручень, скорочень та переробки. Найбільш повно ця умова виконується при взаємодії у формі спільних дій слідчо-оперативної групи і слідчої бригади.

Розробка планів спільної роботи ґрунтується на аналізі слідчої та оперативної інформації, отриманої до початку розслідування або під час первинних погоджених дій.

З погоджених планів приймається рішення щодо тактики та методики проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Таке планування являє собою процес аналітичної діяльності слідчих і оперативних працівників, об'єднаних загальними цілями. При цьому складаються загальний і окремий плани вирішення завдань розслідування. Окремі плани можуть бути деталізовані з урахуванням різних напрямів спільної роботи. Кожен з учасників слідчо-оперативної групи у свою чергу повинен мати окремий план з конкретної ділянки спільної роботи, або план дорученої слідчої дії чи оперативно-розшукового заходу.

При огляді місця події і проведенні обшуку взаємодія починається з підготовки до цих слідчих дій, продовжується під час їх проведення і закінчується іноді не відразу після їх закінчення, а після проведення комплексу невідкладних заходів за результатами слідчої дії.

Приміром, під час підготовки огляду місця події, силами підрозділу дізнання забезпечується охорона цього місця і недоторканність слідів, виявляються свідки, спільно вирішуються питання про межі огляду та прийоми його проведення, про можливий час і порядок використання службово-пошукової собаки, про способи зв'язку та обміну інформацією.

Під час огляду місця події здійснюється постійний контакт між слідчим і оперативними працівниками з метою координації спільних дій, обміну отриманою інформацією, внесення коректив у розшукову роботу, спільне обговорення отриманих даних тощо.

Так, у міськрайонних органах цілодобово чергує слідчо-оперативна група у складі слідчого, працівників оперативних служб, спеціаліста-криміналіста (за необхідності може бути використаний кінолог зі службовою собакою), які при надходженні до чергової частини органу повідомлення про скоєння злочину з використанням вибухових речовин та пристроїв, виїжджають до місця події на чолі з керівником органу або його заступником (наказ МВС України № 701-93 р., № 745-92 р. Додаток № 4).