Парламентаризм і законодавчий процес в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

І Розділ. Загальна характеристика державних органів влади України

1.1. Державна влада - поняття та ознаки

1.2. Ієрархічна структура влади в Україні

ІІ Розділ. Органи державної влади в Україні

2.1. Верховна Рада України в системі державних органів України

2.2. Президент України як глава держави

2.3. Система органів виконавчої влади

2.4. Органи судової влади та органи прокуратури України

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел

ВСТУП

Одним з головних завдань будь-якої конституції є регулювання способів здійснення державної влади. Втім, важливо розрізняти державну владу і владу політичну. Перша, якщо її взяти в цілому, завжди має політичний характер. У той же час політична влада не завжди є державною (наприклад, повстанці, які захопили частину країни, здійснюють політичну, але не державну владу). З одного боку, публічна політична влада -- це влада народу, класу, соціального прошарку. Вона може передувати державній владі. З іншого боку, державна влада є головним способом реалізації політичної влади народу в державних формах, державними засобами і методами.

Характеризуючи державну владу, потрібно виокремити кілька основних складових. Насамперед це положення про джерело державної влади, її характер, а також про її соціальних носіїв і суб'єктів. У більшості країн, у тому числі в Україні, таким суб'єктом виступає народ (у деяких конституціях таким носієм виступав трудовий народ або певні класи, в абсолютних та теократичних монархіях -- монарх або Аллах).

Принциповим питанням здійснення державної влади є положення про її мету і принципові напрями діяльності, що трансформувалось від загальної і короткої декларації про благо народу в історично перших конституційних актах до конкретних розширених декларацій. В Україні найвищою соціальною цінністю визначено людину, її права і свободи Ст..3 Конституції України. // ВВР України. -- 1996. -- № 30.. Саме ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Наступними є положення про структуру державної влади, які зумовлені загальним концептуальним підходом до типу політичної системи. За умов демократії основні закони закріплюють принцип розподілу влад (згідно із ст.6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову). Конституції деяких країн світу виходять з принципу жорсткої єдності державної влади.

Не останню роль відіграють положення про систему органів, що здійснюють державну владу. Насамперед, це конкретні розділи, які стосуються органів законодавчої, виконавчої, судової влади, прокуратури в Конституції України. Встановлена конституцією система взаємовідносин органів, що здійснюють державну владу, зумовлена багатьма факторами: існуючою формою правління, способом територіально-політичного устрою країни, структурою влади та ін.

Предметом дослідження моєї курсової роботи є уся система державних органів України, механізми її взаємодії, взаємовпливу і взаємостримування, перспективи їх вдосконалення та вплив на розбудову Української держави сьогодні. Комплексне використання методів дослідження дало змогу всебічно розглянути предмет дослідження і зробити відповідні самостійні висновки.

Висвітлюючи дану тему, я поставив перед собою завдання:

- детально висвітлити на основі Конституції формальний статус головних державних органів України;

- зробити об'єктивні висновки щодо фактичного становища органів трьох гілок влади;

- обґрунтувати й реальні можливості для втілення пропозиції щодо змін в законодавстві з метою зменшення в ньому прогалин та недоліків.

державні органи україна законодавство



Розділ І. Загальна характеристика державних органів влади України

1.1 Державна влада - поняття й ознаки

Держава - це організація суспільства як єдиного цілого, керованого спеціальним апаратом влади, що поширюється на все населення країни і її територію.

Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примусу (авторитет чинності).

Державна влада:

- є владою публічною (офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичною, тобто вона регулює відносини між більшими й малими соціальними групами й, будучи відносно відособлена від суспільства (соціально неоднорідного в особі, етносів, націй, національних меншин і т.п.), керує ними в інтересах тої його частини, більш або меншої, котра опанувала цією владою (служить інструментом реалізації волі політичних чинностей);

- є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійність й незалежність стосовно якої-небудь іншої влади як усередині держави, так і за його межами;

- здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

- має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави);

- має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету - скарбниці держави );

- поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), що перебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати);

- видає нормативно-правові акти.

Державну владу й державу не можна ототожнювати, це не те саме ( у літературі термін «публічна влада» іноді використається як синонім «держави»).

Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством, а держава - спосіб (форма) організації суспільства.

Державна влада - це атрибутивна ознака держави, його необхідний елемент як системного утворення, оскільки фундаментальні ознаки державно організованого суспільства (держави) це - державна влада (управлінська основа держави), народ держави (соціальна основа держави), державна територія (матеріальна основа держави).

Орган державної влади - це організаційно відокремлена і відносно автономна складова частина єдиного державного апарату України, що являє собою колектив наділених спеціальним статусом громадян України, заснований у встановленому законом порядку для виконання завдань і функцій держави та наділені з цією метою відповідними державно-владними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах с.83 Кравченко В.В. Конституційне право України. - К: Атіка, 2004р. Із зазначеного визначення випливає, що органи державної влади наділені певними рисами, а саме:

органи державної влади - організаційно відокремлена і відносно самостійна частина єдиного державного апарату України;

внутрішня структура органів державної влади являє собою систему різних за характером, значенням, рівнем посад, що заміщуються посадовими особами - державними службовцями (у Верховній Раді - народними депутатами);

орган державної влади завжди має статутно-правовий характер, тобто на відміну від інших організацій він засновується на підставі Конституції та законів України;

заснування будь-якого органу державної влади обумовлено необхідністю здійснення завдань і функцій держави;

орган державної влади характеризується наявністю у нього державно-владних повноважень;

державно-владні повноваження органу державної влади реалізуються в правових і організаційних формах із застосуванням методів, які чітко визначаються Конституцією і законами України.

Крім зазначених рис, органам державної влади притаманні і певні принципи, на основі яких вони і будуються, а саме:

поділ державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову;

демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів);

системність і структурованість;

конституційність і законність в організації І діяльності;

постійний характер діяльності і детермінованість повноважень органів державної влади;

врахування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, досягнень національної і світової конституційної думки і практики державного будівництва;

гарантування діяльності органів державної влади с.85 Конституція незалежної України / під ред. В.М.Погорілка. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького ПАН Спілки юристів України, 2000р..

1.2 Ієрархічна структура влади в Україні

Відмовившись від ієрархічної вертикалі системи організації державної влади, яка існувала в Україні протягом кількох десятиліть, Конституція України перейняла загальновизнаний принцип організації державної влади - принцип її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи державної влади стали рівноправними і незалежними один від одного. Але це аж ніяк не означає що вони є абсолютно ізольовані у своїх діях, тому передбачають співпрацю і взаємовплив, який виявляється у системі стримувань і противаг.

Слід наголосити, що пріоритетним принципом будівництва і організації органів державної влади є, звичайно, принцип поділу державної влади на три гілки влади, який означає рівноправність і незалежність органів між собою. Ідея поділу влад сформована ще у XVII ст. Дж. Локком і Ш. Монтеск'є, народилася в історичних умовах боротьби молодої буржуазії з феодальною абсолютною монархією одночасно з договірною теорією походження держави, визнанням державного суверенітету, проголошенням прав і свобод людини. Зміст ідеї полягає в тому, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. На думку Монтеск'є, поєднання усієї повноти влади в руках однієї особи або органу завжди призводить до сваволі. Проте ще Гегель критикував теорію розподілу влади Монтеск'є за те, що вона встановлює самостійність законодавчої, виконавчої і судової влади, а ще призводить до взаємної ворожнечі між ними, підкоренню окремих влад іншим. Сама ж гегелівська інтерпретація розподілу влади ґрунтується на розгляді держави як єдиного цілого, де влади являють собою лише різні моменти даного цілого.

В розвинутих країнах світу конституційна державно-правова практика ставиться до принципу розподілу влад як до родової ознаки правової, демократичної і соціальної держави. Оскільки в своїй сутності цей принцип передбачає такий механізм організації державної влади, який не допускає її узурпації в одних руках. Варто відзначити, що принцип розподілу влади на класичну «тріаду» вимагає взаємного контролю усіх гілок влади з одного боку, та тісної і всебічної взаємодії, без якої неможливе формування і функціонування державних органів в Україні з іншого.

Надзвичайно важливим принципом будівництва державних органів є демократичний порядок їх формування. Зокрема, народні депутати України і Президент України обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування;

Прем'єр-міністр і Генеральний прокурор призначаються Президентом за згодою Верховної Ради; професійні судді на перші 5 років призначаються Президентом, а потім обираються Верховною Радою безстроково.

Наступним важливим принципом організації і діяльності державних органів є їх системність і структурованість. Органи державної влади вперше складають відносно цілісну за своєю основою систему. Адже тривалий час в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, не було Конституційного Суду, органи прокуратури колишніх союзних республік були союзними органами; не існувало протягом довгого часу і самостійного інституту глави держави - Президента, також Уповноваженого Верховної ради з прав людини, ряду міністерств і інших органів. Тобто державні органи Союзу РСР, як і колишньої Української РСР, мали фактично фрагментарний характер і були умовно структуровані.

Отже, сьогодні в Україні діє така система державних органів:

Верховна Рада - єдиний орган законодавчої влади в Україні;

Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві органи виконавчої влади;

Президент України як глава держави;

Органи судової влади;

Органи прокуратури.

Надзвичайно важливим є і принципи конституційності та законності в діяльності державних органів. Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень, передбачених Конституцією і законами України. Тим самим має бути подолана практика багатьох десятиліть, коли ряд державних органів діяли на підставі підзаконних актів.

Істотно новим принципом організації та діяльності державних органів є постійний характер їх діяльності, чітка детермінованість їх повноважень. Так, народні депутати України обираються строком на 5 років Ст.76 Конституції України і здійснюють свої повноваження на постійній основі Ст.78 Конституції України. Президент України обирається строком на 5 років (ст. 103), але одна і та сама особа не може бути Президентом більше як два строки підряд. Тільки професійні судді після перших п'яти років своєї роботи обираються Верховною Радою України безстрокове. Параметри повноважень органів, які уособлюють ту чи іншу гілку влади, записані у відповідних розділах Основного Закону. Так, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, повноваження якої визначаються розділом IV Конституції. Розділ V визначає повноваження Президента України як глави держави. Повноваження органів виконавчої влади закріплені у розділі VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади». Вищим у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Відповідним чином у конституції визначено систему та повноваження органів, які здійснюють функції, пов'язані з правосуддям у нашій державі (розділи VII і XII).

Крім розподілу влади на її класичну «тріаду» з відповідними конституційними розділами, Основний Закон закріплює ще й такі органи державної влади, як контрольно-наглядові, які не входять до жодної з названих систем, оскільки мають самостійне призначення, а отже - власні предмети відання, коло повноважень та методи їх здійснення. Це, в свою чергу, дає можливість стверджувати про існування ще однієї «гілки влади», так званої контрольної чи контрольно-наглядової, особливість якої полягає в комплексному здійсненні її різними органами, об'єднаних єдиною цільовою установкою. Контрольна влада представлена вищими органами держави особливого виду, які мають специфічний характер і повноваження, її незалежність - одна з найважливіших ознак відособлення цієї влади. А головним завданням інститутів контрольної влади є виконання ролі стримування і противаги влади. Насамперед, законодавчої і виконавчої, забезпечення і збалансованості.

В Україні до органів контрольної влади спеціалісти відносять Конституційний Суд України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункову палату та прокуратуру.

Органи контрольної влади мають і свої ознаки, які дозволяють окреслити їх спорідненість, а саме діяльність органів контрольної влади має загальнодержавний характер, а сфера застосування контролю в сукупності не обмежена іншими державними органами; контрольна влада реалізується сукупністю вказаних органів, хоча не можна визначити в них єдину структурну побудову, але визначається єдина цільова установка; взаємна незалежність інститутів контрольної влади; контрольна функція для цих органів є головною та визначальною в їх діяльності.

Отже, в Україні фактично існує три гілки влади, кожна з них є не лише окремою системою, але й одночасно складовою частиною системою державних органів, а тому проблеми забезпечення єдності влади взаємопов'язані, по-перше, з проблемами вдосконалення діяльності окремих гілок влади, а, по-друге, з проблемами її взаємодії.



Розділ ІІ. Органи державної влади в Україні

2.1 Верховна Рада України в системі державних органів України

Прийняття чинної Конституції, а саме - принципу поділу влади, закріпило остаточну втрату Верховною Радою України колишнього статусу найвищого органу влади. Проте вона вперше набула в усіх основних рисах статусу парламенту України - єдиного, загальнонаціонального представницького, колегіального, виборчого, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України. Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, винятковість у системі державних органів, що зумовлено, насамперед, унітарним характером нашої держави.

Загалом, парламент - загальнонаціональний колегіальний представницький орган державної влади, який повністю обирається народом, функціонує в умовах демократичного правління, діє на постійній основі і має свої основні повноваження у сфері законодавствас.53 Кравчук В. Проблеми вдосконалення діяльності парламенту України.

Верховна Рада України є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона має право представляти увесь український народ - громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу. Отож парламент - це представницький орган державної влади.

Колегіальний характер Верховної Ради України як парламенту України полягає, насамперед, у її складі і порядку роботи. Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів України Ст.76 Конституції України. Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є вільними і демократичними та проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Отже, за Конституцією Верховна Рада України офіційно визнана парламентом Ст.75 Конституції України. Це важлива політико-правова засада в розвитку українського парламентаризму, але ми ще далекі від його оптимальної моделі. Коли в державі немає місця ні «президентському авторитаризму», ні «парламентській тиранії».

Європейський досвід свідчить про те, що двопалатний парламент є інтегруючим засобом у політичному житті, дає змогу стримувати відцентровані тенденції. Притаманні окремим складовим держави (цьому сприяє формування верхньої палати на засадах представництва регіонів). Опоненти двопалатної структури посилаються і на те, що наявність у парламенті другої палати, яка представлятиме інтереси територій, гальмуватиме законодавчий процес. Цей аргумент не переконливий, оскільки програш у часі компенсується якістю прийнятих законів. Адже при ретельному розгляді законопроектів кожною палатою можливість недоробок і помилок суттєво зменшується. Верхня палата стає своєрідним фільтром, який суттєво зменшується. Верхня палата стає своєрідним фільтром, який перешкоджає прийняттю не виважених і поквапливих рішень.

Крім того, двопалатна побудова парламенту забезпечує певну рівновагу державного механізму. Бікамерність якщо не виключає, то значно пом'якшує конфлікти між парламентом і урядом с.55 Кравчук В. Проблеми вдосконалення діяльності парламенту України.

Ще однією причиною необхідності зміни структури законодавчого органу є те, що в найближчі 5-10 років передбачається виконання парламентом значного обсягу робіт, створення фактично нової системи законодавства і права. Тобто, на даний історичний момент ми стоїмо вже не перед вибором, а перед реальною необхідністю і доцільністю. Можна зробити висновок, що усі перераховані риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі державних органів. Парламент України є пріоритетним органом у системі державних органів, є загальним представником народу і виразником його волі.

Склад і структура Верховної Ради України є одним з найважливіших надбань держави і суспільство протягом останніх років і відображенням рівня та напрямків їх розвитку.

Згідно з чинною Конституцією Ст.76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів. Ця кількість народних обранців обумовлена рядом чинників:

кількістю громадян і виборців України;

традиційною системою виборчих округів і кількістю виборців в них;

виборчою системою.

В Україні народні депутати обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років.

Якісний склад Верховної Ради України, природно, не передбачається ні Конституцією, ні законами, оскільки вибори до парламенту є вільними і демократичними. Проте Конституцією встановлено ряд вимог до народних депутатів. Зокрема, народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років Ст.76 Конституції України. Не погашена і не знята у встановленому законом порядку судимість за скоєння умисного злочину є перешкодою для обрання народним депутатом.

Ефективність роботи парламенту значною мірою залежить від його структурованості, а вона, в свою чергу, - від партійної приналежності народних депутатів. Партійність народних обранців є основою утворення фракцій, але вона, однак, не є ототожненням фракційності, оскільки фракції об'єднують депутатів, які належать до різних партій і навіть безпартійних народних депутатів.

Серед чинників, які негативно впливають на діяльність парламенту, державознавці визначають відсутність у ньому стійкої більшості, яка могла б провадити свою політику розподілу реальної влади між законодавчою і виконавчою гілками.

Чинна Конституція, загалом, залишила структуру Верховної Ради України без змін (у вигляді однопалатного парламенту), але значно оновила її окремі інститути. Найважливішими віхами українського парламентської реформи є перетворення постійних комісій Верховної Ради України у її комітети, формування Рахункової палати, створення інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ряд інших інститутів, зокрема інституту найстарішого за віком народного депутата для відкриття першого засідання, інституту представника Президента України у Верховній Раді України.

Відповідно до ст. 88 Конституції Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови.

Голова Верховної Ради України має певні повноваження, а саме: веде засідання Верховної Ради України, організовує підготовку питань до розгляду на її засіданнях; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; представляє Верховну Раду у відносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Важливим питанням щодо організації Верховної Ради є роль її комітетів. Загальний статус комітетів парламенту визначений у ст. 89 Конституції України, де зазначено, що вони «здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України». На сьогодні конституційний законодавчий статус постійних комітетів деякими авторами вважається незадовільним. Зокрема, Тихонова вказує на необхідність участі постійних комітетів у реалізації контрольних функцій парламенту. Питання здійснення парламентського контролю через комітети найбільш доцільно було б вирішити безпосередньо конституційними нормами, що значно піднесло б авторитет їх контрольної діяльності.

Кожен комітет, який очолює роботу над певним законопроектом чи проектом іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки та висновки інших комітетів, окремих народних депутатів і готує їх до розгляду Верховною Радою. Комітети повинні нести певні обов'язки, насамперед, щодо якісної та своєчасної підготовки законопроектів, висновків і рекомендацій, виконання доручень Верховної Ради України.

Організація будь-якого парламенту - це сукупність дій, насамперед, самого представницького органу державної влади, а також його структур (органів чи посадових осіб). При цьому зазначені структури можуть діяти відносно самостійно, але в межах реалізації відповідних функцій і повноважень. Отже, Верховна Рада здійснює ряд функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади обумовлено насамперед назвою однієї з його функцій (законодавчої), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не єдиною.

Множинність функцій парламенту зумовлено тим, що він як і інші державні органи, бере участь у здійсненні ряду функцій держави як об'єктивних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної), так і інших функцій, зокрема, владних (законодавчої, установчої).

Головними функціями Верховної Ради є:

законодавча;

установча (державотворча, організаційна);

парламентського контролю.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є її законодавча функція. Вона являє собою передбачений Конституцією напрям діяльності Верховної Ради, який полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу або призупинені їх дії.

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є прийняття законів. Верховна Рада України може приймати закон з будь-якого питання своїх повноважень, за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом.

Слід наголосити, що Верховна Рада України конституційне визначена як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Законодавча влада, на відміну від виконавчої, не може бути розчленованою по вертикалі. Тому не може існувати інший орган цієї влади на рівні територіальної автономії. А, отже, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, яка є її представницьким органом, не може бути визнана її законодавчим органом с.25 Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна.

Не менш важливою функцією Верховної Ради є її установча функція. Основними напрямками діяльності Верховної Ради щодо здійснення цієї функції є:

участь у формуванні органів виконавчої влади;

формування органів судової влади;

створення парламентських структур;

участь у формуванні інших органів державної влади та державних організацій;

вирішення питань територіального устрою України і забезпечення формування органів місцевого самоврядування.

Багатогранною за змістом і формою є бюджетно-фінансова діяльність Верховної Ради, її місце в системі функцій Верховної Ради визначається неоднозначної вона вважається як однією з основних функцій Верховної Ради, так і складовою цих функцій.

Верховна Рада України затверджує законом Державний бюджет України і вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету, приймає рішення щодо звіту про його виконання Ст.85 Конституції України.

Багатогранність і значний обсяг бюджетно-фінансової діяльності зумовлюють і можуть зумовлювати віднесення її до самостійної і основної функції Верховної Ради, але об'єктивно ця діяльність є органічною складовою частиною її установчої функції.

Важливе місце в діяльності Верховної Ради посідає парламентський контроль. Основними напрямками парламентського контролю є:

контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист;

бюджетно-фінансовий контроль;

прийняття рішення Верховної ради про направлення запиту до Президента України;

запит народного депутата України на сесії Верховної Ради;

контроль за діяльністю органів прокуратури с.224 Конституція незалежної України / під ред. В.М.Погорілка..

2.2 Президент України як глава держави

Особливе місце в системі органів державної влади України посідає Президент України. Конституція України безпосередньо не відносить Президента України до якоїсь певної гілки влади (законодавчої, виконавчої чи судової) і закріплює його статус як глави держави, що дає можливість зробити висновок про особливий характер президентської влади як специфічної самостійної гілки влади. Проте це не означає, що Президент України стоїть над усіма іншими гілками влади, які мали б бути йому підпорядковані. Здійснюючи функції глави держави, Президент України бере участь у формуванні інших гілок влади (наприклад, призначає позачергові вибори до Верховної Ради, призначає персональний склад Кабінету Міністрів України і третину суддів Конституційного Суду України) і взаємодіє з ними.

Конституція України наділяє Президента України певними владними повноваженнями стосовно до органу законодавчої влади - Верховної Ради України та органів виконавчої влади. Але ці повноваження є необхідними елементами «системи стримувань і противаг», яка забезпечує необхідний баланс влади і передбачає відповідні контрольні повноваження і щодо Президента України, наприклад, право Верховної Ради України усувати Президента України з поста в порядку імпічменту Ст..111 Конституції України.

Із прийняттям Конституції України зміна статусу Президента України як найвищої посадової особи держави на статус глави держави, мала принципове значення, тому що Президент репрезентує державу в цілому як у своїй країні, так і за її межами. Інші державні органи виконують в державному механізмі відповідні державні функції - законодавчі, виконавчі та судові. Тому визначення статусу Президент України тільки як найвищої посадової особи зводило б його роль тільки до ролі першого чиновника держави С.16 Веніславський. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України.

Конституцією для інституту Президента відведено особливе місце в системі державних органів. Президент України формально не є главою виконавчої влади, втілюючи єдність державної влади в цілому, а не тільки тієї чи іншої її гілки. Глава України по суті, займає найвище місце у внутрішньополітичному житті і на міжнародній арені. Визначаючи статус Президента України, слід проаналізувати зміст ст. 10 Конституції, яка є своєрідним підґрунтям його повноважень. У цій статті зафіксовано, що Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Розглядаючи це положення, слід мати на увазі, що в конституційному праві не склалося загальноприйнятного поняття глави держави. Але держава завжди відчуває потребу в існуванні особи, яка забезпечує конституційний порядок, стійкість механізму влади, найвище представництво у міжнародних відносинах. Нею і є глава держави.

Конституційна формула про те, що Президент України виступає від імені держави Ч.1 ст.102 Конституції України означає, що він є головним представником держави в сфері міжнародних відносин і наділений відповідними повноваженнями. Будь-яка інша особа, яку б високу посаду вона не обіймала в державному механізмі, виступати від імені України в цілому не має права. Таке повноваження є виключною прерогативою глави держави, тобто - Президента України.

В ч.2 ст. 102 Конституції зазначено, що Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина. До того ж він забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави Ст..106 Конституції України.

Виступаючи гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України та забезпечуючи державну незалежність і національну безпеку, Президент України діє в межах своїх повноважень, встановлених Конституцією, однак вказані функції передбачають широке право глави держави діяти на власний розсуд, виходячи не тільки з букви, але й духу Основного Закону, реагуючи на непередбачені правовою системою життєві обставини.

Функція гаранта додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина передбачає використання Президентом особливої дискредитаційної влади, яка неминуча в будь-якій країні. Вона сама по собі не є порушенням демократії, якщо, звичайно, дії глави держави не приводять до репресій і порушень прав людини. Та й дискреція не перекреслює конституційного права громадян на судове оскарження дій Президента України.

Отже, відповідно до тенденцій сучасного розвитку, які характеризуються взаємопроникненням, взаємодією гілок влади, та нових уявлень про єдність державної влади, по іншому ставиться питання про суть інституту глави держави. В президентсько-парламентських республіках, якою є Україна, Президент мов би ставиться над гілками влади, він починає грати координуючу роль по відношенню до інститутів державної влади. Інститут президента набуває своєрідного характеру, все більше відокремлюється як універсальний орган держави, займаючи роль посередника по відношенню до кожної з гілок державної влади.

Не включення Президента України до жодної з трьох гілок влади не означає невизначеності його правового статусу. В світовій конституційній практиці не існує моделі розподілу влади у «чистому вигляді». Включення Президента до тієї чи іншої гілки влади чи відокремлення президентської влади в окрему гілку позбавило б його можливості виступати гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Повноваження Президента України, закріплені в Конституції, здійснюються в багатьох напрямках, торкаються найрізноманітніших сфер суспільного життя. Одними з пріоритетних повноважень Президента у здійсненні своїх функцій є його повноваження щодо представництва держави всередині країни і в міжнародних відносинах. Він має право звертатися з посланнями до народу та із щорічними позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. Він також представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю України, веде переговори та укладає міжнародні договори нашої держави, приймає рішення про визнання іноземних держав, здійснює інші повноваження.

Особливе місце серед повноважень Президента кожної країни посідають його повноваження щодо парламенту, зокрема право його розпуску. Це право глав держави вважається істотним важелем у системі стримування і противаг у їх відносинах з парламентом.

Ряд повноважень Президента України стосуються його права впливу на законодавчу та іншу діяльність Верховної Ради України. Пріоритетними серед них є право законодавчої ініціативи, тобто право вносити до Верховної Ради законопроекти або пропозиції щодо прийняття законів. Президент України має також значні повноваження на завершальній стадії законодавчого процесу: підписання і оприлюднення законів.

Одним із найважливіших і найдієвіших повноважень Президента України як глави держави є його повноваження щодо формування органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій.

Ряд повноважень має Президент України і щодо формування органів судової влади і органів контрольно-наглядової влади.

Досить широке коло повноважень має Президент України як гарант конституційного ладу, державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до Конституції Президент є Головнокомандуючим Збройних Сил України, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони держави, очолює Раду національної безпеки і оборони держави, вносить до Верховної Ради України питання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил у разі збройної агресії проти України, приймає рішення про часткову або загальну мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Як глава держави Президент України також приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

Президент України має право видавати укази та розпорядження, обов'язкові до виконання на всій території України. Ці акти мають створюватися на основі Конституції і спрямовуватися на виконання її положень. У свою чергу укази і розпорядження Президента виступають правовою базою для актів органів виконавчої влади.

Отже, конкретні повноваження Президента України, що закріплені у ст. 106 Конституції, можна об'єднати у такі групи:

законодавчі;

виконавчі;

кадрові (призначення та звільнення);

зовнішньополітичні;

військово-політичні;

символічно-церемоніальні.

Перелік повноважень Президента як у сфері нормативного регулювання суспільних відносин, так і в сфері втілення Конституції та законів України в життя, його вплив на діяльність уряду, здійснювану в державі кадрову політику ставить його у проміжне становище між усіма гілками влади. Якщо ж врахувати і те, що він є главою держави і тільки він може уособлювати державу як всередині країни, так і за її межами у відносинах з іншими державами, то він виступає як гарант додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, то є деякі підстави виділити його в окрему гілку влади, яка має бути цементуючим наголосом в усьому державному механізмі.

2.3 Система органів виконавчої влади

Система органів виконавчої влади складається з вищих, центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Закріпленню системи органів виконавчої влади у Конституції присвячений окремий розділ VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади». В цій системі виділяються структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

вищий рівень - Кабінет Міністрів України;

центральний рівень - міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади;

місцевий рівень - місцеві державні адміністрації(обласні, районні, Київська та Севастопольська міські), а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим та деякі інші місцеві органи, котрі безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади.

Вищий орган виконавчої влади. Ст.113 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України від 21 грудня 2006 встановлює, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади; здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. Права і обов'язки Кабінету Міністрів України визначені Конституцією України та Законом «Про Кабінет Міністрів України». До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, 1-й Віце-прем'єр і три віце-прем'єр-міністри та міністри України.

- Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України;

- кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України;

- прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України (в цьому випадку Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України).

Кабінет Міністрів України за обсягом і характером компетенції є органом загальної компетенції, оскільки в його віданні знаходяться всі питання життєдіяльності держави.

Центральні органи виконавчої влади утворюють систему, до якої згідно з Указом Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999р. входять: міністерства; державні комітети; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство України -- головний орган виконавчої влади, утворений для формування і забезпечення державної політики в основних сферах діяльності та відповідних секторах державного управління.

Державний комітет України -- центральний орган виконавчої влади утворюється для забезпечення реалізації державної політики в міжгалузевих та міжсекторних сферах державного управління.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом створений для виконання визначених Конституцією та законами України особливих завдань і повноважень, наприклад, Антимонопольний комітет України. Для такого органу може встановлюватися особливий порядок утворення, реорганізації, ліквідації, призначення та звільнення керівників тощо.

Повноваження Кабінету Міністрів визначаються ст. 116 Конституції України.

Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади і призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України (раніше частина цих повноважень належала Президенту України).

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Склад місцевих держадміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент приймає рішення про відставку голови місцевої держадміністрації Ст..118 Конституції України.

Місцеві державні адміністрації забезпечують на відповідній території:

1. Виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади.

2. Законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян.

3. Виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку національних меншин.

4. Підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів.

5. Звіт про виконання відповідних бюджетів.

6. Взаємодію з органами місцевого самоврядування.

7. Реалізацію інших повноважень, наданих державою і відповідними радами.

Правову основу місцевого та регіонального самоврядування в Україні складають Конституція України, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р.

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади -- жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Воно може здійснюватися територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі комітети.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів і майна.



2.4 Органи судової влади та органи прокуратури України

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (судовою владою). Основні завдання судової влади в Україні:

- зміцнення законності;

- охорона від посягань на власність;

- судовий захист від посягань на честь і гідність;

- запобігання у вчиненні злочинів.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, система судів загальної юрисдикції, визначені Конституцією та Законом «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

Згідно з цим законом судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.

Судочинство в Україні здійснюється: Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка будується за принципами територіальності та спеціалізації.

Принцип територіальності означає, що система судів загальної юрисдикції визначається особливостями адміністративно-територіального устрою. Отже, наразі, система судів загальної юрисдикції виглядає наступним чином:

місцеві суди;

апеляційні суди;

Касаційний Суд України;

Вищі спеціалізовані суди;

Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом системи судів загальної юрисдикції є Верховний Суд, Він може переглянути будь-яке рішення судів нижчих ланок. Конституція України забороняє створення будь-яких надзвичайних і особливих суддів.

Місцеві суди - суди першої інстанції, розглядають переважну більшість цивільних, кримінальних та адміністративних справ.

Апеляційні суди - суди другої інстанції. Вони розглядають і перевіряють законність рішень судів першої інстанції.

Не можна і обійти стороною засади судочинства, на яких власне формується діяльність судів, а це:

- законність;

- рівність всіх учасників судового процесу;

- забезпечення доведеності вини;

- змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів;

- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

- забезпечення обвинуваченому права на захист;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- забезпечення апеляційного оскарження рішення суду;

- обов'язковість рішення суду.

Важливу роль у захисті Конституції, забезпеченні безперешкодної дії її норм і принципів у всіх сферах життя держави і суспільства покликаний відігравати Конституційний Суд України - його призначення як єдиного органу конституційної юрисдикції передбачено безпосередньо Конституцією.

Порядок формування, функціонування і компетенція Конституційного Суду визначаються розділом XII Конституції України і Законом України «Про Конституційний Суд України» (16 жовтня 1996 р.);

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України не входить до системи судів загальної юрисдикції і, відповідно, не розглядає конкретних кримінальних або цивільних справ, не є апеляційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції. Він вирішує питання щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України і законів України.

Формування складу Конституційного Суду також відрізняється від формування інших судових органів. Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада і з'їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду. Суддя Конституційного Суду призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк. На спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду судді Конституційного Суду зі свого складу шляхом таємного голосування обирають Голову Конституційного Суду (тільки на один трирічний строк).

Повноваження Конституційного Суду України:

- вирішення питань щодо відповідності Конституції України (конституційності): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- офіційне тлумачення Конституції України і законів України;

- надання висновку щодо відповідності Конституції України діючих міжнародних договорів України чи тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для ратифікації;

- надання висновку щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту.

Усі державні органи, органи місцевого самоврядування і їхні посадові особи, громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства зобов'язані дотримуватися Конституції України і виконувати її.

Органи прокуратури в Україні

Правоохоронні органи - це державні та недержавні органи, головним завданням і функцією яких є охорона правопорядку, захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, держави.

До державних правоохоронних органів належать:

1) прокуратура;

2) органи й установи юстиції (Міністерство юстиції, Вища рада юстиції, нотаріат, відділи реєстрації актів гро-мадянського стану);

3) органи внутрішніх справ, у тому числі -- міліція;

4) Служба безпеки України;

5) органи державної податкової служби;

6) митні органи.

Варто зосередити свою увагу саме на органах прокуратури, оскільки саме на цей орган покладено важливу роль, а саме контрольно-наглядову діяльність.

Прокуратура України -- це єдина система державних органів, що здійснюють прокурорський нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів.

Правовий статус прокуратури України визначається Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» (5 листопада 1991 р.) зі змінами, внесеними Законом України від 12 липня 2001 р.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, що призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокурору України, що тягне його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України - 5 років.

Система органів прокуратури України

Генеральна прокуратура України

Прокуратура АРК

Прокуратури областей

Прокуратури міст Києва та Севастополя

Військові прокуратури регіонів,

військово-морських сил

Спеціальні прокуратури

Міські, районні, міжрайонні, прокуратури

Військові прокуратури гарнізонів.

Відповідно до Конституції та законів України на прокуратуру України покладені такі функції (повноваження):

1) підтримання державного обвинувачення у суді. Завдання прокурора - в обвинувальній промові обґрунтувати застосування до підсудного кримінального закону;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його нездатність із поважних причин самостійно захистити свої порушені права чи оскаржувані права, а держави - наявність порушення або загрози порушення державних інтересів;