Об'єкти авторського права, їх ознаки та особливості правової охорони

Поняття, функції та суб'єкти авторського права. Авторське право і суміжні права переважно належать приватним особам, у цілому вони становлять інтелектуальні ресурси держави. Не буде перебільшенням стверджувати, що вони є здобутками всього людства. їх порушення спричиняє збитки морального, політичного і матеріального характеру, особливо в час нових інформаційних і комунікаційних технологій.

Авторське право - де сукупність норм цивільного права, якими регулюються відносини щодо визнання авторства й охорони творів науки, літератури і мистецтва, установлення режиму їх використання, наділення їх авторів немайновими і майновими правами, захисту прав авторів та інших правоволодільців.

Авторське право - це специфічна галузь права, характерною рисою якої є закріплення суб'єктивних прав автора на результати приватної творчості, створеної в процесі його інтелектуальної діяльності. Переважно до них належать літературні, музичні, театральні, художні, наукові та аудіовізуальні твори. Авторське право охороняє н казані твори з моменту їх створення. Авторське законодавство встановлює чіткий режим використання творів - хто і на яких умовах вправі використовувати охоронюваний твір. Тільки власник авторського права має виключне право використання твору, а всі інші особи вправі використовувати твір лише за згодою власника виключних авторських прав. Авторське право наділяє авторів творів науки, літератури, мистецтва й інших правовласників особистими і майновими правами. Авторське право визначає, що є відтворенням, виконанням, показом, обнародуванням твору. Однак воно абсолютно не регламентує процедуру використання творів. Правове регулювання використання твору виходить за межі авторського права

Поняття та ознаки твору як об'єкта авторського права. Для визначення об'єкта авторського права необхідно розуміти, що означає термін твір. Однак законодавство з авторського права жодної країни не дає визначення поняття твір. Національне законодавство також не дає чіткого визначення цього поняття. У Законі України «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 11 липня 2001 р. (далі - ЗУ АПСП) дано тільки визначення різновидів творів, таких як службовий твір, твір архітектури, твір образотворчого мистецтва, твір ужиткового мистецтва (ст. 1 ЗУ АПСП). Науковці неодноразово звертали увагу на складність у визначенні твору як предмета авторського права. Щодо цього існує багато різних думок у сучасних дослідників. Багато з них розглядають твір як результат творчої діяльності автора, виражений в об'єктивній формі. Охоронювані авторським правом об'єкти - результати творчої діяльності людини, належать до таких сфер її діяльності, як наука, література і мистецтво. Закон також не дає чіткого визначення цих понять. Можливо, вони очевидні й не потребують особливих дефініцій. Тому твір, в широкому значенні, слід розуміти як науково-технічну категорію - твір науки, а літературні і художні категорії - як твір літератури і мистецтва.

Охороноспроможність об'єктів авторського права, що можуть належати конкретним фізичним особам, визначається за певними критеріями. Є два таких загальних критерії: 1) авторське право поширюється на ті здобутки науки, літератури і мистецтва, які є результатом творчої діяльності людини; 2) твір повинен існувати в об'єктивній формі. Відсутність одного з цих критеріїв говорить про те, що твір не може бути об'єктом авторського права. Об'єктом авторського права може бути як твір в цілому, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і може використовуватися самостійно.

Будь-який твір є результатом діяльності людини. Однак ця діяльність має спеціфічну рису - вона повинна бути творчою. Аналіз зарубіжного законодавства, зокрема США, Великої Британії, Японії, Франції, Росії, Угорщини свідчить, що творчість є загальною вимогою для набуття об'єктом авторського права цього статусу. Законодавства цих країн вимагають дотриманості творчості автором для надання правової охорони, однак визначення не містять.

У науковій юридичній літературі є різні думки щодо поняття творчості. Так, зазначалось, що творчість - це свідомий та у більшості випадків трудомісткий процес, який має своєю метою досягнення визначеного результату, або творчість є інтелектуальною діяльністю, яка закінчується результатом, що дає нові поняття, образи та (або) форми їх втілення, і становить ідеальне відображення об'єктивної дійсності. Визначалась творчість і як діяльність, яка створює щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю. Автори цих визначень погоджуються з тим, що з погляду юриспруденції, авторського права зокрема, має значення результат творчої праці, а саме твір, який і є об'єктом авторського права. Наприклад, англосаксонська судова практика трактує характеристики твору як оригінальний твір, у разі якщо автор виявив достатнє «уміння, розважливість і працю».

У країнах англосаксонської системи права не вимагається, щоб ідея або форма вираження ідеї було оригінальним, але тільки щоб сама праця була створена безпосередньо автором, а не скопійована ним.

Показником творчого характеру твору, на думку більшості науковців, є його новизна. А деякі науковці вважають, що ознака новизни твору поглинається ознакою творчості. Ознака новизни, як самостійна ознака твору, необхідна лише у патентному праві, оскільки безпосередньо пов'язана з пріоритетом, який невідомий авторському праву, оскільки авторське право охороняє форму твору. Отже, творча діяльність - це продуктивна розумова, духовна, інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є створення творчо самостійного здобутку науки, літератури, мистецтва. Творчій діяльності притаманний чітко визначений суб'єктивний характер. Однак загального критерію творчої діяльності не існує. Творчість зводиться до встановлення факту самостійного створення результату інтелектуальної діяльності. Тому творчою слід визнати будь-яку розумову діяльність. А сам результат творчої діяльності охороняється авторським правом. Це правило діє стосовно тих результатів, які створені самостійно і не є наслідком плагіату. Тому категорії творчість і самостійне створення нероздільні.

Для авторського права сутність твору, його наукова, літературна, художня цінність значення не мають. Авторське право охороняє будь-які твори незалежно від їх призначення і достоїнства. Необхідно лише, щоб твір був виражений у будь-якій об'єктивній формі. Така форма може бути письмовою, усною, звуковою, як відеозапис, об'ємно-просторовою тощо.

Наприклад, до усної форми творів належать промови, доповіді, лекції, проповіді тощо. Об'єктивна форма твору виражається за допомогою різних матеріальних носіїв. Це може бути папір, полотно, каміння, дискети тощо. Авторське право не зв'язане з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому твір виражено. Передача права власності на матеріальний об'єкт права чи володіння матеріальним об'єктом не тягне передачу будь-яких авторських прав на твір, виражений у цьому об'єкті. Винятком є тільки право доступу і право слідування.

Для визнання твору об'єктом авторського права не має абсолютно ніякого значення спосіб його вираження. Відомі факти, коли художники малювали свої ескізи не тільки на полотні в майстерні, а, наприклад, на скатертині в кафе, як Модильяні або Тулуз-Лотрек, або на стіні будинку (Гутузо). Деякі поети записували свої вірші в момент натхнення на клаптиках паперу, на газетах. Однак, якщо хто-небудь опублікує ці малюнки або вірші під своїм іменем і буде доведено плагіат, то авторське право охоронятиме права дійсного художника - творця малюнку або поета - творця віршів.

Обнародування твору. Авторське право поширюється як на обнародувані, так і на необнародувані твори, якщо вони існують у якій-небудь об'єктивній формі. Тобто рівною мірою охороняється як рукопис наукової статті, що лежить у портфелі вченого, так і опублікована, тобто видана, ця стаття. Формою обнародування твору є його опублікування, публічний показ, публічне виконання, передача в ефір тощо. Твір вважається обнародуваним з моменту, коли він став потенційно доступним для невизначеного кола осіб, які могли б реально сприймати цей твір. Кількість такого кола осіб значення не має.

Однак вже випуск екземплярів твору в кількості, достатній для задоволення розумних потреб публіки, виходячи з характеру твору, вважається опублікуванням твору. Це найпоширеніша форма обнародування літературних, художніх, наукових творів.

Закон визначає публічний характер показу і виконання передачі в ефірі. Це демонстрація оригіналу чи екземпляра твору безпосередньо на екрані за допомогою плівки, діапозитива, телевізійного кадру чи інших технічних засобів. У формі показу обнародуються кінофільми і твори живопису на відкритих виставках. Екземпляром твору іменується його копія, виготовлена в будь-якій матеріальній формі. Деякі твори обнародуються у формі виконання. Виконання твору - це представлення твору за допомогою гри, декламації, співу, танцю в живому виконанні чи за допомогою технічних засобів (радіомовлення, телебачення тощо), показ кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності (з супроводом або без супроводу звуком). А деякі - у формі передачі в ефір, тобто повідомленням твору за допомогою його передачі по радіо чи телебаченню. Для того, щоб показ чи виконання передачі в ефір трактувалися як обнародування твору, вони повинні мати публічний характер, тобто робити твір потенційно доступним для невизначеного кола осіб. Слід розуміти, що публічний показ, виконання чи повідомлення твору - це як будь-який показ, виконання чи повідомлення твору безпосередньо або за допомогою технічних засобів у місці вільного відвідування чи в місці, де присутнє значна кількість осіб. Однак такі особи не повинні належати до звичайного кола родини автора.

Види об'єктів авторського права. Відповідно до ст. 8 ЗУ АПСП до об'єктів авторського права у галузі науки, літератури і мистецтва належать:

- літературні письмові твори белетристичного, публіцистично-наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

- виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

- комп'ютерні програми;

- бази даних;

- музичні твори з текстом і без тексту;

- драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

- аудіовізуальні твори;

- твори образотворчого мистецтва;

- твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

- фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

- твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності;

- ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури га інших сфер діяльності;

- сценічні обробки творів, зазначених у п. 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

- похідні твори;

- збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові;

- тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

- інші твори.

Охороні підлягають усі твори, зазначені вище, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

Наведений вище перелік об'єктів авторського права не є вичерпним. Людство рухається в напрямі прогресу, темпи створення різних нових об'єктів, особливо у галузі науки, є швидкими.

Об'єкти авторського права можуть бути класифіковані за їх зовнішніми формами, жанрами, сферами застосування. Так, твір літератури може бути художнього, наукового, навчального характеру. Види, підвиди і різновиди творів лише тоді стають об'єктами авторського права, коли вони є результатами творчої діяльності й існують у будь-якій об'єктивній формі.

Завдяки індивідуальним здібностям авторів, що самостійно створюють свої твори, об'єкти авторського права завжди оригінальні. Нерідко деякі цілком самостійні твори органічно пов'язані з іншими, вони можуть служити їх новою зовнішньою формою. Такі твори називаються похідними. До них належать переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, огляди, інсценівки, аранжування й інші переробки творів науки, літератури і мистецтва. Авторське право перекладачів та авторів інших похідних творів не перешкоджає іншим особам здійснювати свої переклади і переробки самих творів (ст. 20 3УАПСП).

До об'єктів авторського права також належать збірники (енциклопедії, антології, бази даних) та інші так звані складені твори, що є результатом творчої праці за підбором, розташуванням, тобто упорядкуванням матеріалів. Упорядник збірника користується авторським правом за умови дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених до складеного твору. Автори творів, включених до складеного твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором з упорядником збірника.

Твори, які не є об'єктами авторського права. Не всі твори відповідно до авторського законодавства України отримують правову охорону. Об'єктами авторського права не є:

- повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

- твори народної творчості (фольклор);

- видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

- державні символи України, державні нагороди, символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, символіка територіальних громад, символи та знаки підприємств, установ та організацій;

- грошові знаки;

- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Творча праця щодо систематизації законів, судових рішень, адміністративних і подібних актів породжує авторські права. Похідні і кори охороняються авторським правом у випадку, коли вони ґрунтуються на творах, що не є об'єктами авторських прав.

Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття і факти. Таке обмеження авторського права обумовлено нездатністю самого авторського права забезпечити належну охорону цих досягнень. Охорона ідей, способів, а також аналогічних результатів можлива лише при формалізації таких результатів, проведення експертизи і видачі охоронних документів, що не входить у функції авторського права.

Суб'єкти авторського права та суб'єктивні права авторів. Авторське право визнає за автором твору дві категорії виключних прав, які протистоять іншим правам. Це право особистого характеру, яке охороняє автора і його твір, забезпечує його нематеріальний інтерес. Авторське право складається з особистих немайнових або моральних прав. Нематеріальні права, які стосуються використання твору і дають можливість автору отримати економічну вигоду від їх використання, називаються майновими правами.

Національне законодавство чітко визначає суб'єктний склад авторського права. Так, суб'єктами авторського права є автори творів науки, літератури і мистецтва або їх правонаступники чи роботодавці, які на законних підставах отримали виняткові авторські права. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Як правило, фізичні особи - це видавці газет, журналів, виготовлювачі аудіовізуальних творів і роботодавці авторів службових творів.

Відповідно до ст. 435 ЦК України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права можуть бути фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Виникнення авторського права. Авторське право на твір виникає у його творця завдяки факту його створення. Це одне з головних принципів авторського права порівняно з патентним правом на винаходи й інші об'єкти промислової власності. Для виникнення і здійснення авторського права не потрібно реєстрації, іншого спеціального оформлення твору чи дотримання будь-яких формальностей.

Власник виняткових авторських прав для оповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви С, обведеної колом: ©; імені (найменування) особи, яка має авторське право; року першого опублікування твору.

Знак охорони авторського права служить інформаційним цілям і його розміщення має факультативний характер. Буква «С» є початковою буквою англійського слова copyright (авторське право). Розміщення знака охорони авторського права на екземплярах опублікованих творів на практиці призначено забезпечити виявлення випадків несанкціонованого використання авторських прав на певні твори. За допомогою знака охорони відповідні державні органи (органи внутрішніх справ, митні служби, служби безпеки тощо) або громадські організації (авторсько-правові, антипіратські союзи тощо), до чиїх функцій входить виявлення порушень авторських прав, можуть ефективніше боротися з недозволеним використанням охоронюваних законом творів. Митні органи, маючи переліки опублікованих у країні творів, стежать за наявністю на екземплярах імпортованої друкованої продукції знака охорони. Відсутність знака охорони може спричинити арешт продукції, заборону на ввіз та інші санкції.

Існує презумпція авторства, яка полягає в тому, що у разі відсутності доказів автором твору вважається особа, яка зазначена як автор на оригіналі чи екземплярі (копії) твору. Така презумпція поширюється і на випадки створення твору кількома авторами, тобто співавторами.

Співавторство. Співавторство породжує факт створення твору спільною творчою працею двох чи більше осіб. Співавтори мають єдине авторське право на твір, якщо твір є нерозривним цілим, або складається з самостійних частин, які можуть бути використані незалежно одна від одної. Перше - це нероздільне співавторство, друге - роздільне. Ці два види співавторства розрізняються режимом використання творів.

Прикладів нероздільного співавторства багато. Це творчість письменників, які пишуть свої твори разом (прикладом може бути творчість Анн і Серж Голон, Ільфа і Петрова). Автори нероздільних творів не виділяють свої частини в колективних працях. Прикладом роздільного співавторства може бути колективний підручник для вузу, глави якого написані окремими співавторами, чітко розмежовані і можуть використовуватися самостійно. Право на використання будь-якого колективного твору належить співавторам спільно. Вони можуть регламентувати свої відносини взаємною угодою. При роздільному співавторстві кожний зі співавторів вправі використовувати створену ним частину твору на свій розсуд, у тому числі заборонити її використання, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. При нероздільному співавторстві, коли твір становить нерозривне ціле, жоден зі співавторів не вправі без достатніх підстав заборонити використання твору. Питання співавторства є одними з найпоширеніших і складних у спорах, що виникають з авторських правовідносин. Судова практика виходить з можливості (осягнення угод про співавторство на будь-якій стадії створення колективного твору чи навіть після його завершення. Співавторство на колективний твір може виникати і за відсутності такої угоди, наприклад, при використанні композитором виданих літературних творів для створення музичних творів з текстом. У будь-якому випадку важливий факт творчої участі у створенні твору. Надання автору чи співавторам лише технічної допомоги (підбір матеріалів, креслення схем, діаграм, графіків тощо) співавторства не породжує, гак само як і надання авторам фінансової допомоги для створення твору.

Упорядники як суб'єкти авторського права. В останні роки у нашій країні відбувається помітний книжковий бум. Серед широкого асортименту книжкової продукції різних жанрів великою популярністю користуються енциклопедії, енциклопедичні словники, періодичні збірники, збірники наукових праць. їх видавцям належать виключні права на використання таких видань у цілому. Законодавство не забороняє видавцеві за будь-якого використання таких видань зазначати у них своє ім'я або вимагати такого зазначення. Водночас автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено авторським договором (ст. 19 ЗУ АПСП). Правовий статус авторів окремих, насамперед похідних творів має певну специфіку. Автору збірника чи бази даних іншого твору, який називається упорядником, належить авторське право на здійснені ним підбір чи розміщення матеріалів. Упорядництво - це творча праця, яка породжує авторські права навіть у тому випадку, коли систематизовані ідеї чи факти не є об'єктами авторського права.

Виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому зберігається за авторами творів, що включаються в такі видання. Однак виключне право на використання подібного видання в цілому належить видавцю. У ролі видавця зазвичай виступає юридична особа. Видавець вправі за будь-якого використання видання указувати своє найменування або вимагати такої вказівки.

Автори похідних творів. Найпоширенішими авторами похідних творів є перекладачі літературних текстів, аранжувальники музичних творів, а також особи, які здійснюють іншу переробку або переробку творів, наприклад, драматурги, що створюють кіносценарії з романів. Автори похідних творів завжди мають справу з об'єктами чужих авторських прав, вони користуються авторськими правами лише за умови дотримання ними прав авторів творів, які були перекладені, перероблені. Наявність авторського права перекладачів не заважає іншим особам на тих самих умовах робити свої переклади і переробки тих самих творів.

Правонаступники як суб'єкти авторського права. Авторське право переходить у спадщину (ст. 29 ЗУ АПСІІ). Спадкоємці померлого автора входять у коло суб'єктів авторського права. ІІравонаступництво стосовно творів науки, літератури і мистецтва може здійснюватися також у силу закону чи договору про передачу майнових прав. Треті особи вправі у визначених межах без згоди авторів використовувати охоронювані твори з виплатою чи без виплати авторської винагороди за умови, що таке використання не спричиняє невиправданого збитку нормальному використанню творів і не впливає на законні інтереси авторів. Договірне правонаступництво настає відповідно до умов авторських договорів. На їхній основі суб'єктами авторського права стають видавництва, театри, студії й інші організації, а також фізичні особи, до яких переходять майнові права.

Авторські права поділяються на особисті немайнові і майнові. Майнові права можуть переходити до будь-яких інших суб'єктів авторського права у силу закону чи договору спадкування. Особистими немайновими правами можуть володіти тільки автори творів. Ці права належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку поступки виключних прав на використання твору.

Автор стосовно свого твору має такі права:

- право авторства;

- право на ім'я;

- право на обнародування твору, включаючи право на відкликання;

- право на захист своєї репутації.

Зв'язок немайнових прав автора і твору виявляється у тому, що право авторства, право на ім'я і право на захист репутації автора не переходять у спадщину. Спадкоємці можуть тільки здійснювати захист зазначених прав у випадку їхнього порушення.

Найважливішим особистим немайновим правом є право авторства, тобто заснована на факті створення твору можливість особи визнаватися його автором, творцем. Право на ім'я полягає в можливості автора використовувати чи дозволяти використовувати твір під своїм справжнім ім'ям, псевдонімом або без позначення імені (анонімно). Право будь-якого громадянина здобувати і здійснювати права й обов'язки під своїм ім'ям, що включає прізвище і власне ім'я, а також по батькові, закріплене в ст. 438 ЦК України, а також у ст. 14 ЗУ АПСП. Автор має право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи мі тій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.

При опублікуванні твору анонімно чи під псевдонімом (за винятком, коли псевдонім автора, наприклад, Бальзак чи Сервантес, не залишає сумнівів щодо його особистості) видавець, ім'я чи найменування якого позначене на творі, за відсутності доказів іншого вважається представником автора і має право захищати права автора і убезпечувати їхнє здійснення. Таке положення діє доти, поки автор твору не розкриє свою особистість і не заявить про своє авторство. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

Право на ім'я тісно пов'язане з правом авторства. Автор при опублікуванні власного твору, як правило, дає йому своє ім'я чи псевдонім. Право на ім'я може порушуватися незалежно від порушення права авторства. На практиці виникають випадки, коли видавці, не заперечуючи авторства іншої особи на виданий твір, не вказують його імені (псевдоніма) або на порушення волі автора розміщують на творі його псевдонім замість справжнього імені.

Право на обнародування полягає в можливості автора самому обнародувати твір або дозволити обнародувати твір у будь-якій формі. Ніхто, крім автора, не вправі здійснювати дії, що вперше роблять твір доступним для загального відома. Обнародування твору залежно від його об'єктивної форми і бажання автора може здійснюватися шляхом його опублікування, публічного показу, публічного виконання, передачі в ефір чи іншим способом. Право на обнародування припускає можливість відмовлення автора від раніше прийнятого рішення про обнародування твору. Таке відмовлення називають правом на відкликання. Реалізація автором свого права на відкликання може завдати шкоди інтересам користувача твору, Тому здійснення права на відкликання допускається лише за умови відшкодування користувачу всіх заподіяних рішенням автора збитків, включаючи упущену вигоду.

Право на відкликання не застосовується лише щодо службових творів. Право на відкликання дає змогу автору в деяких випадках уникнути несприятливих наслідків обнародування твору, оскільки обнародувані твори можуть у визначених межах вільно використовуватися третіми особами, у тому числі без виплати авторської винагороди.

Автор має право на захист твору від усякого перекручування чи іншого зазіхання, здатного завдати шкоди честі й достоїнству творця твору. Закон надає широкі можливості для реалізації цього права. Ніхто, крім автора, не вправі вносити в твір зміни і доповнення, оформляти його ілюстраціями, примітками, передмовою і післямовою, дозволяти переклад, переробку, аранжування чи іншу переробку твору. Редакторське й інше виправлення допускається тільки за згодою автора.

Право на захист репутації автора твору не переходить у спадщину. Однак спадкоємці вправі здійснювати захист цього права нарівні з правом авторства і правом на ім'я.

Майнові права автора. Це виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Виключні права називаються майновими тому, що незалежно від того, хто одержує винагороду, прибуток, використання твору завжди приносить певні майнові вигоди. До майнових прав автора на твір ЦК України віднесено:

- право на використання твору;

- виключне право дозволяти використання твору;

- право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

У ст. 15 ЗУ АПСП виключні майнові права автора детально конкретизовані. Враховуючи той факт, що у повсякденному житті порушуються саме виключні права автора, то доцільно визначити їх перелік. Так, виключне право автора чи іншої особи, яка має авторське право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами, дає йому право дозволяти або забороняти:

- відтворення творів;

- публічне виконання і публічне сповіщення творів;

- публічну демонстрацію і публічний показ;

- будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

- переклади творів;

- переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

- включення творів як складових до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

- розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

- подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;

- здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

- імпорт примірників творів.

Слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним. А виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

Автор чи інша особа, яка має авторське право, вправі вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи колене використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх індексації.

Обмеження виключних авторських прав. Обнародування твору завжди є подією в житті будь-якого автора. Зазвичай після цього починається договірне використання твору, що зумовлює, крім зростання популярності, також грошову винагороду.

Обнародування твору інколи може бути пов'язане з негативними для автора наслідками. Йдеться про вільне, тобто без згоди автора, використання його твору. Це буває з виплатою чи без виплати авторської винагороди. Підстав такого використання немало. Особливо коли це не наносить невиправданого збитку нормальному використанню твору і не впливає на законні інтереси автора. Такі обмеження торкаються і виключних прав роботодавців на службові твори. Різниця лише в тому, що роботодавці одержують не авторську винагороду, а компенсацію за бездоговірне використання службових творів.

Виключні права автора твору образотворчого мистецтва, що перейшли до третьої особи, пов'язані з правом доступу, а також право на винагороду у випадках публічного перепродажу твору, іменовані правом доступу. Це право доступу виражається в праві автора твору жадати від його «власника» надання можливості відтворення свого твору, в основному шляхом зняття авторської копії. При цьому від «власника» не можна вимагати доставки автору.

Вільне використання творів архітектури, образотворчого мистецтва і фотографії, постійно розташованих у місцях, відкритих для вільного відвідування, допускається як їхнє відтворення, так і передача в ефір чи повідомлення для загального відома по кабелях. Заборонено це робити лише у випадках, коли зображення твору є основним об'єктом відтворення, передачі чи повідомлення. Інакше кажучи, можна показувати по телебаченню виставлені на постійній виставці твори образотворчого мистецтва, але не можна робити на їхній основі листівки.

Без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, законодавство допускає достатньо широке використання творів. Так, ст. 21 ЗУ АПСП дає вичерпний перелік вільного використання творів. Однак визначимо найпоширеніші випадки вільного використання твору:

- використання цитат з опублікованих творів, цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, але в обсязі, виправданому поставленою метою;

- використання літературних і художніх творів, таких як ілюстрації у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

- відтворення творів для судового й адміністративного провадження, публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

- відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях;

- передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою;

- відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних);

- відтворення примірників твору для навчання;

- відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;

- репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли: а) обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; б) відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру; в) немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов такого відтворення.

Вільне копіювання, модифікація і декомпіляція комп'ютерних програм полягає у внесенні до комп'ютерної програми зміни (модифікації) з метою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчиненні дій, пов'язаних з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення. Це може бути запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи іншою особою, яка має авторське право, виготовлення однієї копії комп'ютерної програми для архівних цілей, але мри цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана і ля інших цілей. Вільне відтворення творів у особистих цілях допускається без дозволу автора і без виплати авторської винагороди.

Строк дії авторського права. Охорона авторським правом творів науки, літератури і мистецтва залежить не тільки від їхнього творчого характеру й об'єктивної форми, але і від місця їхнього перебування, обнародування і від громадянства їхніх творців. Ці чинники визначають сферу дії авторського права.

Авторсько-правова охорона поширюється на всі обнародувані або необнародувані твори, що перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території України незалежно від громадянства авторів і їхніх правонаступників. На обнародувані або необнародувані твори, що знаходяться за межами України, авторське право визнається тільки за авторами - громадянами України і їх правонаступниками. За громадянами інших держав авторське право на такі твори визнається тільки відповідно до міжнародних договорів України, у тому числі Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів 1886 р. (у редакції 1971 р.) і Всесвітньою конвенцією про авторське право 1952 р. (у редакції 1971 р.).

Строк чинності майнових прав автора на твір чітко визначено як у ЦК України, так і в ЗУ АПСП. Так, строк чинності цих прав спливає через 70 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів.

Поняття, функції та суб'єкти суміжних прав. Інтереси артистів-виконавців, виробників фонограм, відеограм, організацій мовлення отримали правову охорону у багатьох країнах світу в межах нового правового інституту так званих суміжних прав. Незважаючи на те, що така назва теоретично не обґрунтована та зміст її залишається остаточно невизначеним, її використання стало постійним. Це словосполучення умовно означає нематеріальні, відмінні від авторських права, що тісно пов'язані з авторськими правами у двох аспектах. По-перше, вони поширюються на відтворення, сповіщення творів, які охороняються авторським правом. По-друге, вони мають аналогічні з авторським правом особливості, тобто є особистими правами, забезпечують права на винагороду, отримують правову охорону як в національних законодавствах, так і на рівні міжнародних авторсько-правових конвенцій, містять правила, за якими іноземцям надається аналогічний рівень правової охорони, як і громадянам певної країни тощо.

Застосуванню норм авторського права щодо регулювання суспільних відносин у сфері виконавчої творчості, виробництва, використання і діяльності організацій мовлення протистоїть та обставина, що результатам діяльності суб'єктів суміжних прав властиві певні специфічні риси і вони не можуть кваліфікуватися як твори науки, літератури та мистецтва.

Враховуючи, що охорона суміжних прав є порівняно новою для національного законодавства, необхідний науково-теоретичний та практичний досвід ще відсутній. Теоретично-правові аспекти суміжних прав частково розглядалися вітчизняними правознавцями. Однак більш детальний аналіз ці питання отримали в наукових працях зарубіжних дослідників.

В Україні правова охорона суміжних прав здійснюється відповідно до положень статей 13, 41, 54 і 55 Конституції України, ЦК України, міжнародних конвенцій та угод та ЗУ АПСП. Цей Закон конкретизує положення щодо регулювання суміжних прав з урахуванням вимог міжнародних конвенцій і договорів. Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону, якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про авторське право і суміжні права, застосовуються правила міжнародного договору. До головних міжнародних авторсько-правових конвенцій належать: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961 р.), Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (1971 р.), Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності з авторського права (1996 р.) та Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності з використань і фонограми (1996 р.), а також у положеннях національних спеціальних законів, які регулюють відносини суб'єктів інтелектуальної власності у різних сферах життєдіяльності. Це закони України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм», «Про телебачення і радіомовлення», «Про рекламу», «Про кінематографію» та ін. У ЦК України присвячено суміжним правам вісім статей у главі 37 «Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення. (Суміжні права)». Так, відповідно до ЦК України правова охорона суміжних прав надається виконавцям, виробникам фонограм, організаціям мовлення та їх правонаступникам (ст. 450 ЦК України).