Господарські суди в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Історія становлення господарських судів в Україні

2. Система, склад та структура господарських судів

3. Підвідомчість та підсудність господарських справ господарським судам

4. Господарський суд як гарант права на судовий захист

Список використаних джерел

1. Історія становлення господарських судів в Україні

господарський арбітраж суд підвідомчість

Тривалий час Україна не була самостійною, незалежною державою, а входила до складу певних держав, тому історія становлення господарських судів України не існує окремо від історії становлення аналогічних судів цих держав. Попередником сучасних господарських судів у Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, були комерційні суди, які розглядали торговельні й вексельні справи, справи про торговельну неспроможність. На території України відлік створення господарських судів у сучасному розумінні ведуть з часу заснування комерційного суду в м. Одесі у 1807 р. Пізніше було засновано комерційний суд у Феодосії -- у 1819 р. та Ізмаїлі -- у 1824 р.

В перші роки після жовтневої революції, за умов відсутності або незначного розвитку товарно-грошових відносин, судові спори між казенними установами не дозволялись. Розбіжності між підприємствами та організаціями вирішувалися в адміністративному порядку вищестоящими органами управління.

У період військової інтервенції та громадянської війни керування господарством здійснювалось військово-адміністративними методами, було суворо централізованим. Підприємства, не маючи господарської самостійності, не укладали господарських договорів і не здійснювали навіть грошових розрахунків між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувались спеціальними головкомами. Після закінчення громадянської війни й переходу до нової економічної політики умови діяльності господарських організацій змінилися. Господарською реформою, що розпочалася в 1921 р., впроваджуються комерційні розрахунки, підприємствам надається певна оперативна й майнова самостійність, взаємовідносини між підприємствами та іншими господарськими організаціями починають базуватися на договірних засадах. На зміну майже повній натуралізації приходять товарно-грошові відносини. За цих умов назріває необхідність у створенні спеціальних органів для врегулювання спорів і протиріч, що виникають у взаємовідносинах підприємств і організацій.

Такими органами в Україні стали створені в 1924 р. арбітражні комісії: Вища арбітражна комісія при Українській економічній Раді та арбітражні комісії при губернських економічних Радах. Поряд із державними арбітражними комісіями створювалися відомчі, які вирішували майнові спори між підприємствами й установами одного й того самого відомства.

За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Провадження в них велося за правилами цивільних процесуальних кодексів союзних республік, але з деякими відхиленнями, що зумовлювалися особливостями підвідомчих арбітражним комісіям справ. Останні розглядались колегіально головуючим і двома членами арбітражної комісії. Один із арбітрів мав бути юристом, другий -- господарником. Рішення місцевих арбітражних комісій можна було оскаржити у Вищу арбітражну комісію при економічній Раді союзної республіки.

Подальший розвиток арбітражу пов'язаний із запровадженням госпрозрахункових відносин і оформленням господарських зв'язків на договірних засадах. Постановами ВЦВК і РНК СРСР від 1931 р. всі державні, господарські й кооперативні органи і підприємства були зобов'язані оформляти свої взаємовідносини по поставках товарів, виконанню робіт і наданню послуг шляхом укладання договорів і нести за їх невиконання встановлену законом відповідальність. ЦВК і Раднарком УРСР 5 червня 1931 р. прийняв постанову “Про Державний арбітраж УРСР”. На підставі цього був утворений Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів та міжрайонні органи Державного арбітражу в містах Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську та Донецьку. До компетенції Державного арбітражу були віднесені не лише майнові спори між установами, підприємствами та організаціями усуспільненого сектору в УРСР, а з 1934 р. і спори, що виникають при укладанні договорів.

Органи державного арбітражу діяли у порядку, встановленому Положенням “Про державний арбітраж”, затвердженим постановою ЦВК і РНК СРСР 3 травня 1931 р. Раднарком УРСР 30 травня 1945 р. постановою затвердив таке положення. Цим законодавчим актом було встановлено, що органами Державного арбітражу УРСР є Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів УРСР та державні арбітражі при виконкомах обласних Рад депутатів трудящих.

Упродовж існування державного арбітражу з 1931-го по 1991 р. радянською державою постійно робилися спроби модернізувати його структуру та діяльність, пристосувати до економічних умов, які змінювались, підвищити його роль у народному господарстві. На арбітраж покладалися нові й нові завдання. В 1960 р. Рада Міністрів СРСР відмінила Положення “Про державний арбітраж” 1931 р. і затвердила нове Положення “Про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”.

У серпні 1970 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову “Про підвищення ролі органів державного арбітражу і арбітражів міністерств і відомств у народному господарстві”, відповідно до якої арбітраж мав сприяти підвищенню ефективності суспільного виробництва, раціоналізації господарських зв'язків, зміцненню господарського рахунку, посиленню ролі договору в господарських відносинах.

До 1974 р. нижчі арбітражі не підпорядковувались вищім, а формувалися при виконавчих органах, тобто система була неспівпорядкованою. У січні 1974 р. Держарбітраж СРСР перетворюють у союзно-республіканський орган, було затверджене нове положення “Про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”.

Останній етап розвитку держарбітражу пов'язаний із прийняттям законодавства про нього після прийняття Конституції СРСР 1977 р., де арбітраж було визнано конституційним органом.

Організація і порядок діяльності органів державного арбітражу вперше визначались Законом “Про Державний арбітраж СРСР”, прийнятим Верховною Радою СРСР у листопаді 1979 р. На підставі цього закону затверджені Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР та Правила розгляду господарських спорів державними арбітражами. Відповідні акти законодавства прийняли в Україні та інших союзних республіках.

Інститут державного і відомчого арбітражу, створений у 1922 р., був пристосований для вирішення спорів між різноманітними частинами єдиної, централізованої державної структури господарювання. Економічна система країни функціонувала на засадах адміністративного регулювання, тому господарська самостійність товаровиробників була мінімальною. Вони взаємодіяли згідно з розпорядженнями директивного планування; договір не завжди підтверджував товарно-грошові відносини. За цих умов вчені й практики цілком логічно відносили державні та відомчі арбітражі до органів державного управління або господарського керівництва, хоча, треба відмітити, що питання про природу їх юрисдикції при цьому залишалося дискусійним.

Варто визнати, що правовий статус держарбітражу поступово підвищувався. Спочатку він був підпорядкований уряду і виконавчим органам на місцях, а потім Верховній Раді та її Президії. Однак навіть у законі 1979 р. державний арбітраж не визнавався судовою установою. Стосовно відомчого арбітражу, то він взагалі діяв на правах структурного підрозділу певного міністерства, державного комітету. Такий статус державного, а тим більше відомчого не надавав арбітражу необхідних гарантій незалежності. При вирішенні господарських спорів він повинен був керуватися не стільки законами, скільки підзаконними актами та вказівками керівників вищих органів державного управління. Пряма адміністративна залежність і підпорядкованість державного і відомчого арбітражу об'єктивно зумовлювалися пануванням командно-адміністративних методів керівництва економікою і майже абсолютною монополією державної форми власності. Все це дає підставу Голові Вищого арбітражного суду Д.М. Притиці зробити висновок, що вирішення господарських спорів виступало як функція господарського керівництва, як функція керівництва. Ці функції здійснювали органи державного й відомчого арбітражу.

Зміна системи арбітражів арбітражними судами визначалася новими економічними умовами переходу до ринкових відносин, появою різних форм власності. Вирішення спорів між рівними суб'єктами господарювання засобами і методами адміністративно-командної системи стало неможливим. Тому арбітраж було перетворено в суд, діяльність якого по розгляду і вирішенню спорів здійснюється в процесуальній формі, яка створює сталі гарантії захисту прав рівною мірою суб'єктам державної і недержавної форм власності.

Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 р. уперше започаткував здійснення правосуддя в господарських відносинах спеціалізованими судовими установами. У цьому акті були закріплені прерогативи арбітражного суду саме як самостійної ланки судової влади. Зазначений Закон, а також Арбітражний процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. визначали систему арбітражних судів і процесуальну форму їх діяльності.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124 Конституції України). Судочинство здійснюється Конституційним Судом Україні та судами загальної юрисдикції. Стаття 125 Конституції України передбачає будівництво системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації.

21 червня 2001 р. було прийнято ряд законів з питань формування судів загальної юрисдикції України відповідно до Конституції України. Були внесені зміни до Законів України “Про судоустрій України”, “Про статус суддів”, “Про органи суддівського самоврядування”, “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України”, “Про арбітражний суд” та інші, а також до Цивільного процесуального, Арбітражного процесуального та Криминально-процесуального кодексів України.

Законами України “Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд” та “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р. самостійну ланку арбітражних судів було перетворено у ланку господарських -- спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції, та відповідно внесено зміни у процесуальну форму їх діяльності. До того ж змінено назву зазначених правових актів на Закон України “Про господарські суди” і на Господарський процесуальний кодекс України.

2. Система, склад та структура господарських судів

Система господарських судів засновується на загальних принципах і положеннях судоустрою і судочинства, як і для судів загальної юрисдикції. Господарські суди здійснюють судову владу шляхом вирішення господарських та інших справ, віднесених до їх ведення. Вони мають свою компетенцію, а порядок їх судочинства -- свою специфіку, встановлену Господарським процесуальним кодексом України. Звідси випливає правова природа господарських судів як спеціалізованих судів у рамках системи судів загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя у сфері господарських відносин. Правова природа господарського суду, визначена насамперед Законом України “Про господарські суди”, статтею 1 якого закріплено, що правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарськими судами.

Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яка складається з місцевих господарських судів; апеляційних господарських судів; Вищого господарського суду України.

Місцевими господарськими судами є господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя. Місцеві господарські суди є судами першої інстанції.

Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва і Севастополя:

-- вирішує господарські спори, віднесені до його компетенції, розглядає справи про банкрутство;

-- переглядає, за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;

-- вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, вносить пропозиції Вищому господарському суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;

-- веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

-- здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя складається з голови, першого заступника голови, заступників голови та суддів, може також запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду справ окремих категорій.

Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя очолює голова відповідного господарського суду.

Голова місцевого господарського суду здійснює функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; розподіляє обов'язки між заступниками голови та суддями господарського суду у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, формує колегії суддів і призначає головуючого колегії; забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді; затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання господарського суду; організовує діяльність господарського суду і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на господарський суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення; вносить Голові Вищого господарського суду України подання щодо призначення й обрання суддів, встановлення чисельності працівників та асигнувань відповідного господарського суду; здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Заступники голови місцевого господарського суду здійснюють функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; здійснюють відповідно до розподілу обов'язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату господарського суду, інші повноваження, передбачені законодавством.

Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції. Вони утворюються Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів, їх місцезнаходження. Указом Президента України “Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України” від 11 липня 2001 р. № 511/2001 створено Дніпровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський та Харківський апеляційні господарські суди і визначено території, на які поширюються їх повноваження.

Апеляційний господарський суд складається з голови суду, першого заступника голови, заступників голови та суддів і здійснює правосуддя колегією суддів. Може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду окремих категорій справ.

Апеляційний господарський суд:

-- переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів, які включені до території, на яку поширюються його повноваження;

-- переглядає за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;

-- вивчає та узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, подає пропозиції Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів та щодо порушення перед Конституційним Судом України питання про офіційне тлумачення законів України;

-- проводить роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

-- здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Голова апеляційного господарського суду здійснює функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; формує колегії суддів і призначає головуючого колегії; розподіляє судові справи між колегіями суддів; розподіляє обов'язки між заступниками голови та суддями апеляційного господарського суду; забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді; затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання апеляційного господарського суду; організовує діяльність апеляційного господарського суду і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на апеляційний господарський суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату апеляційного господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення; вносить Голові Вищого господарського суду України подання щодо призначення та обрання суддів, встановлення чисельності працівників і асигнувань відповідного апеляційного господарського суду; здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Заступники голови апеляційного господарського суду здійснюють повноваження судді у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України; відповідно до розподілу обов'язків -- керівництво роботою структурних підрозділів апарату апеляційного господарського суду; інші повноваження, передбачені законом.

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах та складається з Голови, першого заступника Голови, заступників Голови та суддів і діє у складі колегій суддів. У ньому також утворюється президія як консультативно-дорадчий орган при Голові Вищого господарського суду України.

Вищий господарський суд України:

-- переглядає у касаційному порядку рішення апеляційних і місцевих господарських судів;

-- вивчає та узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських спорів; дає роз'яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів;

-- веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

-- здійснює організаційне керівництво апеляційними господарськими судами, а також господарським судом Автономної Республіки Крим, господарськими судами областей, міст Києва і Севастополя, несе відповідальність за організацію, стан і вдосконалення їх діяльності, перевіряє і поширює позитивний досвід роботи господарських судів республіки;

-- забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів, організовує роботу по матеріально-технічному забезпеченню господарських судів і створенню належних умов для їх діяльності, нормативному забезпеченню, веденню статистичного обліку;

-- забезпечує діяльність кваліфікаційної комісії суддів господарських судів;

-- здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Голова Вищого господарського суду України виконує функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; організовує діяльність Вищого господарського суду України і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на Вищий господарський суд України, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посади та звільняє з посад працівників апарату Вищого господарського суду України, вживає заходів заохочення і накладає дисциплінарні стягнення на працівників апарату Вищого господарського суду України; здійснює організаційне керівництво роботою господарських судів України; розподіляє обов'язки між заступниками Голови та суддями Вищого господарського суду України; формує склад колегій суддів Вищого господарського суду України і розподіляє між ними судові справи; затверджує структуру, штатний розпис, кошторис витрат на утримання господарських судів України, положення про структурні підрозділи Вищого господарського суду України; вносить у встановленому законодавством порядку подання щодо призначення та обрання суддів господарських судів та щодо тлумачення законів України; вносить подання про затвердження кількісного та персонального складу президії Вищого господарського суду України, скликає їх засідання й головує на них; вносить пропозиції до Верховного Суду України про внесення до Конституційного суду України щодо розгляду питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та постанов Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим; здійснює інші повноваження, встановлені законом.

Заступник Голови Вищого господарського суду України за своїми функціональними обов'язками здійснює функції судді та інші повноваження, передбачені Господарським процесуальним кодексом України; повноваження Голови Вищого господарського суду за його дорученням або у разі його відсутності; відповідно до розподілу обов'язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату Вищого господарського суду; інші повноваження, передбачені законодавством.

Президія Вищого господарського суду України утворюється у складі Голови Вищого господарського суду України (головуючий) та заступників Голови за посадою і кількох суддів. Кількість членів і склад президії Вищого господарського суду України затверджуються зборами суддів Вищого господарського суду України за поданням Голови Вищого господарського суду України. Засідання президії Вищого господарського суду України є повноважними за наявності не менш як двох третин членів президії. Рішення президії Вищого господарського суду України приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів членів президії і реалізуються рішеннями Голови Вищого господарського суду України в межах його повноважень.

Президія Вищого господарського суду України розглядає питання організації та діяльності, підбору кадрів господарських судів України; розглядає матеріали узагальнення практики, аналізу статистики та дає роз'яснення щодо практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері й порядок розгляду господарських спорів; розглядає інші питання, які вносяться Головою чи членом президії Вищого господарського суду України.

Для розгляду справ у Вищому господарському суді України утворюються колегії суддів з числа суддів Вищого господарського суду України, які формуються Головою Вищого господарського суду України. Колегія суддів складається з трьох або п'яти суддів залежно від категорії і складності справи.

Вищий господарський суд України здійснює зв'язки з органами, що вирішують господарські спори в інших державах, на підставі угод і договорів. Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди, а також господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя взаємодіють із засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі по попередженню порушень законності, а також координують свою діяльність із правоохоронними органами України та інших держав щодо запобігання порушенням законодавства у сфері господарських відносин.

Вищий господарський суд України розробляє пропозиції щодо організації і діяльності третейських судів на території України.

Господарські суди ведуть у встановленому порядку статистичний облік. Вищий господарський суд України аналізує статистичні дані й використовує їх для вдосконалення діяльності господарських судів.

Чисельність суддів Вищого господарського суду України, апеляційних господарських судів, а також господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва і Севастополя встановлює Президент України. Структура апарату та штатний розпис Вищого господарського суду затверджується його Головою.

Для вивчення, узагальнення практики, аналізу статистики, попередження правопорушень у сфері господарських відносин, систематизації та кодифікації законодавства й виконання інших функцій, пов'язаних з діяльністю Вищого господарського суду, утворюються управління, відділи, інші структурні підрозділи. В апараті Вищого господарського суду є посади помічників суддів, спеціалістів та інших працівників.

Структура апарату та штатний розпис апеляційних господарських судів, а також господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва і Севастополя затверджуються головами цих господарських судів, які за необхідністю можуть утворити відділи, визначивши організацію, завдання і порядок їх діяльності. В апараті апеляційних господарських судів господарського суду Автономної Республіки Крим, в апаратах господарських судів областей, міст Києва і Севастополя є посади помічників суддів, спеціалістів та інших працівників. На працівників апарату господарських судів поширюється дія Закону України “Про державну службу ”.

3. Підвідомчість та підсудність господарських справ господарським судам

В юридичній теорії правовий інститут підвідомчості означає розмежування кола справ між судами, господарськими судами і адміністративними органами. Сукупність юридичних норм, які утворюють інститут підвідомчості, визначає властивості справ (характер правовідносин), у силу яких їх вирішення віднесено до компетенції того чи іншого органу.

Під підвідомчістю, або предметною компетенцією розуміють коло справ, віднесених законодавством до розгляду і вирішення системою господарських судів України. Підвідомчість різних категорій спорів господарським судам визначається господарським процесуальним законодавством і нормативними актами матеріально-правового характеру.

Чітко визначити підвідомчість того чи іншого спору господарському суду можливо, користуючись критеріями підвідомчості, якими є наступні:

-- cуб'єктний склад учасників спору;

-- характер спірних матеріальних правовідносин.

Ці два критерії пов'язані між собою і повинні існувати й використовуватись на практиці в єдності.

Відповідно до перших статей Господарського процесуального кодексу України і Закону України “Про господарські суди” господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, може вирішувати спори й розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Спільним листом Верховного Суду України та Вищого господарського суду України від 20 липня 1995 р. № 01-8/518а роз'яснено, що за загальним правилом підвідомчість спорів визначається законодавчими актами України. Однак, коли в законодавчих актах підвідомчість визначена нечітко, слід виходити із суб'єктного складу учасників спору. Отже, якщо сторонами у справі є юридичні особи, спір підлягає вирішенню господарським судом, за винятком, передбаченим законодавством.

Відповідно до ст. 12 ГПК до підвідомчості господарських судів віднесені справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

Господарським судам підвідомчі також справи про банкрутство, які розглядаються у порядку провадження, передбаченому Господарським процесуальним кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та іншими законами. Справи за заявами Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, також розглядають господарські суди.

Стаття 12 ГПК містить невичерпний перелік спорів, не підвідомчих господарським судами, а саме:

-- спори що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;

-- спори про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

-- інші спори, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.

Аналіз характеру спірних відносин, підвідомчих господарському суду, дозволяє зробити висновки про те, що господарському суду підвідомчі спори, що випливають з господарських (господарська, підприємницька діяльність) та адміністративних (управління господарською та підприємницькою діяльністю) відносин, а також справи про банкрутство.

Питання про підвідомчість справи вирішує суддя господарського суду одноособово, спираючись на дані, які містяться в поданій позовній заяві. При цьому суддя не повинен керуватися думкою позивача, а перевіряє її правильність сам. Якщо справа не підвідомча господарському суду, суддя виносить ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК). Коли вказані в позові дані не дозволяють вирішити питання про підвідомчість, суддя приймає позовну заяву, порушує провадження і, залежно від обставин, які виявились у судовому засіданні, або вирішує справу по суті, або ухвалою припиняє провадження по справі (ст. 80 ГПК). Ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК) і про припинення провадження у справі (ст. 80 ГПК) можуть бути оскаржені. Ухвала про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК) не може бути оскарженою, але сторони мають право клопотати в судовому засіданні про розгляд питання про підвідомчі справи господарському суду.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами (за письмовою угодою) на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб. Слід мати на увазі, що справи про банкрутство підвідомчі лише господарським судам і не можуть розглядатися третейськими судами. До того ж сторони не можуть передавати на вирішення третейського суду спори, які виникають у сфері державного управління господарською (підприємницькою) діяльністю. Зокрема, справи за заявами органів Антимонопольного комітету не можуть розглядатися третейським судом. Сторони можуть укласти угоду про передачу спорів до третейського суду, які виникнуть у майбутньому, а також можуть звернутися до третейського суду з конкретної справи -- як до початку судового провадження, так і в будь-якій стадії господарського процесу, -- але до прийняття рішення у цій справі. В останньому випадку господарський суд припиняє провадження у справі.

У широкому розумінні підвідомчість виступає як передумова права на подання позову в господарський суд.

Інститут підсудності розмежовує підвідомчі господарським судам справи між відмінними елементами господарської судової системи, залежно від того, який критерій покладено в основу такого розподілу: рівень господарського суду в системі або місце розгляду справи -- підсудність поділяється на родову і територіальну.

Родова підсудність розподіляє справи між господарськими судами різного рівня. Загальний принцип родової підсудності, закріплений у ст. 13 ГПК, визначає, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Територіальна підсудність дозволяє розмежувати предметну компетенцію господарських судів одного рівня залежно від розгляду спору (ст. ст. 15, 16 ГПК) і може бути поділена на кілька видів. Загальна територіальна підсудність формує основне правило розмежування компетенції однорівневих господарських судів. Згідно з цим правилом справи розглядаються місцевим господарським судом за місцезнаходженням:

-- сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії по спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів і визнання договорів недійсними;

-- відповідача по спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів.

Позов до юридичної особи, який випливає з діяльності її уповноваженого відособленого підрозділу, подається з урахуванням правил загальної територіальної підсудності залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Місцезнаходження визначається на момент подання позову і вказується позивачем. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації (якщо законом не передбачено інше), вказується в уставних документах та визнається за місцезнаходженням її головного виконавчого органу.

Правила альтернативної підсудності надають позивачеві право вибору господарського суду, де буде розглянута справа. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Спеціальні правила територіальної підсудності встановлені господарським процесуальним законодавством по справах про банкрутство, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Підсудність по зв'язку справ має місце у випадку їх тісних зв'язків, наявність яких дозволяє розглянути усі вимоги в одному процесі, тобто незалежно від територіальної приналежності спір підлягає розгляду в тому господарському суді, в якому вирішується інша справа, з якою пов'язаний спір. Зустрічний позов подається за місцем подання первісного позову (ст. 60 ГПК). Позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подається за місцем розгляду справи, що виникла між попередніми сторонами -- позивачем і відповідачем (ст. 26 ГПК).

Виключна підсудність -- це встановлена підсудність певної категорії справ точно визначеному господарському суду, що виключає можливість розгляду їх у будь-якому іншому суді. Встановлення виключної підсудності має на меті забезпечити найкращі умови для правильного та оперативного вирішення певних категорій справ, характер яких викликає труднощі розгляду їх в іншому місці.

Перелік справ, на які поширюються правила виключної підсудності, у статті 16 ГПК є вичерпним:

-- справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу;

-- справи у спорах про право власності на майно або витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються за місцезнаходженням майна;

-- справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Господарське процесуальне законодавство передбачає так звану окрему підсудність. Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України.

Справа, яку прийняв господарський суд до свого провадження, повинна бути розглянута ним по суті. Коли через певні обставини справа не може бути розглянута господарським судом, до якого надійшли позовні матеріали або в провадженні якого ця справа знаходиться, господарське процесуальне законодавство встановлює правила передачі матеріалів справ з одного господарського суду до іншого (ст. 17 ГПК).

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути оскаржено.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження за додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті й у тому випадку, коли в процесі розгляду вона стала підсудною іншому господарському суду.

У випадку, коли після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого вона відноситься, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду.

Однак передача матеріалів за встановленою підсудністю не допускає можливості передачі матеріалів за підвідомчістю, тобто передачу матеріалів з господарського суду до загального суду чи іншого органу. В таких випадках господарський суд або відмовляє у прийнятті позовної заяви (п. 1 ст. 62 ГПК), або припиняє провадження у справі (п. 1 ст. 80 ГПК).

4. Господарський суд як гарант права на судовий захист

В умовах ринкових перетворень та інтеграції України в Європейський економічний простір одним з найголовніших постає питання належного захисту економічних прав суб'єктів господарювання та держави. Без цього неможлива побудова правової держави з розвинутою ринковою економікою. Однією з вимог світової спільноти для вступу України у Світову торгову організацію є гармонізація господарського судочинства з європейськими стандартами судово-правового захисту підприємництва, створення механізму реального забезпечення прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання, утвердження принципу верховенства права в економічних відносинах. Розв'язання конфліктів в сфері господарювання сааме інститутом судової влади викликано як економічними інтересами держави, так і інтересами зміцнення законності, усунення проявів волюнтаризму в цій сфері.

Основною функція будь-якого суду є здійснення правосуддя, і тому всі інші функції, які він виконує, є похідними від неї. Функція - це латинське слово, яке означає діяльність, обов'язок, робота, призначення. Під функцією звичайно розуміють напрям діяльності. Однак діяльність сама по собі не розкриває змісту поняття функції. Виконання будь-якого обов'язку чи здійснення правомочності є діяльність, робота. Щодо аналізу функцій господарських судів, слід зазначити, що законодавство не містить їх переліку. Так, у Законі України «Про господарські суди» (який на даний момент втратив чинність на підставі Закону «Про судоустрій України») було визначено принципи організації та діяльності господарського суду, завдання господарського суду, серед яких називалися захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин, внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності. Кожен орган у державі, крім основної функції, для здійснення якої він створений і діє, виконує низку інших несуттєвих для його характеристики, але необхідних для нормальної діяльності органу допоміжних (додаткових) функцій. Господарський суд створений насамперед як незалежний орган з розгляду всіх господарських спорів, що виникають між юридичними, державними й іншими органами. Основним його завданням як спеціалізованого суду в системі судів загальної юрисдикції є захист економічних прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, сприяння зміцненню законності у цій сфері. Це і є головним у визначенні місця господарського суду як у системі судових органів, так і в системі органів держави взагалі, оскільки захист цивільних прав виражає те головне, що характеризує його сутність та визначає основу його діяльності.

У певному сенсі про головну функцію можна говорити як про зародок, що викликав до життя систему органів, про інші функції - як про умови, необхідні для нормального розвитку і функціонування організму. Господарські суди та їх судова практика є, власне кажучи, точним індикатором економіки, дзеркалом процесів, які відбуваються в ній.

У 2005 р. продовжувалась тенденція щорічного збільшення кількості розглянутих господарськими судами справ, яка спостерігається з 1996 р. З того часу кількість розглянутих справ збільшується безперервно приблизно на 15 %. Така динаміка свідчить про активізацію господарської діяльності в Україні та підвищення довіри суб'єктів господарської діяльності до господарського суду як гаранта забезпечення захисту порушених прав та законних інтересів учасників економічних відносин.

У 2005 р. найбільшу кількість спорів вирішено у першій інстанції господарськими судами Донецької області, Дніпропетровської, Харківської, а також м. Києва і Автономної Республіки Крим.

Значні темпи зростання кількості розглянутих протягом 2005 р. справ постерігалися в господарських судах Чернівецької області, Запорізької, Полтавської, Волинської та Донецької областей. З великим навантаженням у цьому році працювали суди міста Севастополя, Автономної Республіки Крим та Чернівецької області. Актуальною залишається проблема наявності великої кількості фіктивних фірм і підприємств. Значна частина їх зареєстрована за підробленими, загубленими паспортами або паспортами померлих громадян. Кількість заяв про визнання недійсною державної реєстрації має тенденцію до зростання. В структурі вирішених немайнових спорів у 2005 р. ця категорія справ займає майже 90 відсотків. Як правило, господарські суди виносять рішення про задоволення таких позовів, проте це не вирішує загальної проблеми, оскільки відсутній механізм реалізації таких рішень. Як наслідок, існують підприємства, які діють за межами правового поля, маючи всі офіційні атрибути: штампи, печатки, бланки, працюючи на тіньовий капітал.

Болючим для держави і, зокрема, соціальної сфери, залишається питання банкрутства підприємств. Перші висновки суддів і статистика свідчать, що зміна ідеології банкрутства створює умови для збереження підприємства, його майна, робочих місць і дає можливість, змінивши керівництво, а іноді - профіль - дати новий імпульс виробництву. Банкрутство розглядається не як неможливість сплати боргу, а як неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредитора. Простежуються певні зміни і в судовій практиці. Кількість справ про банкрутство поступово стабілізується. З 2004 р. спостерігалося навіть зменшення числа справ про банкрутство. Це значною мірою зумовлено списанням податкової заборгованості перед бюджетом та можливістю погашення боргу через механізм податкової застави.

Незважаючи на номінальне покращення кількісних показників господарського судочинства в цілому, постійне підвищення якості відправлення правосудця залишається пріоритетним напрямом в діяльності господарських судів. Така якість оцінюється насамперед рівнем скасування прийнятих судами рішень. Основною інстанцією, яка повинна виправляти судові помилки, є апеляція. Найбільшу кількість апеляційних скарг (подань) у 2005 р. розглянуто Київським та Дніпропетровським апеляційними судами. Переважна більшість - майже 90 % судових актів, ухвалених господарськими судами першої інстанції, відповідають вимогам чинного законодавства і набирають законної сили після закінчення перебігу десятиденного терміну з дня їх прийняття або підписання.

Найбільш поширеними підставами скасування та зміни судових актів в апеляційному порядку є неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Помилки у прийнятті судових актів припускалися практично усіма господарськими судами. Активно працює і касаційна інстанція. Близько двох третин касаційних скарг (подань), які надійшли у 2005 році до ВГСУ, не прийнято до провадження. Більшу частину касаційних скарг (подань) повернуто у зв'язку з пропущенням строку касаційного оскарження без клопотання про його відновлення або таке клопотання відхилено судом; 30 відсотків касаційних скарг повернуто у зв'язку з не зазначенням в них суті порушення або неправильним застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 15 відсотків повернень пов'язано з відсутністю доказів сплати державного мита у встановленому порядку і розмірі. Необхідно уважно проаналізувати відповідну практику і вжити заходів з метою виключення можливих необгрунтованих повернень касаційних скарг (подань). Отже, апеляційна інстанція поки не стала цілком надійною перепоною проти прийняття неправосудних рішень.

Наявні статистичні показники якості роботи судів першої та апеляційної інстанції ще не в усьому реально відображають їх діяльність, оскільки формуються без урахування результатів подальшого перегляду відповідних судових актів, у тому числі Верховним Судом України. Це питання ще потребує додаткового вирішення й опрацювання, оскільки лише через призму постанов Верховного Суду України можна буде більш повно оцінити якість перегляду відповідних судових актів.

Захист економічних прав та інтересів суб'єктів господарської діяльності та держави є головною (цільовою) функцією господарського суду. Разом з тим, йому відомі й інші функції, здійснення яких необхідно для нормальної діяльності органів цього суду.

Так, господарський суд в межах своєї компетенції здійснює захист економічних прав і законних інтересів організацій, роз'яснення правових актів, внутрішньосистемне керівництво, керівництво внутрішньоструктурними підрозділами господарського суду й інше. Деякі автори всі допоміжні функції суду поділяють на три великі групи: організаційно-кадрові; організаційно-розпорядчі; організаційно-виконавчі.

Для здійснення функцій керівництва використовуються адміністративно-правові форми з притаманними їм методами і засобами.

Застосовуючи світовий досвід судового управління та на виконання вимог Закону «Про судоустрій України», у Вищому господарському суді України на початку 2003 р. було створено Апарат Вищого господарського суду України, на який покладено виконання практично усіх допоміжних функцій ВГСУ.

Додаткові функції господарського суду відіграють не останню роль у здійсненні його органами основної функції захисту законних прав і інтересів. І він не зміг би успішно здійснювати свою головну функцію (заради чого він був створений), аби до його діяльності не було віднесено здійснення ряду допоміжних функцій. Зокрема, цей суд не може нормально функціонувати без права Вищого господарського суду України давати рекомендаційні роз'яснення всім господарським судам з питань практики застосування законодавства й інших нормативних актів, що регулюють господарські відносини, з покладанням на зазначений орган судової влади обов'язку вивчення й узагальнення досвіду місцевих та апеляційних господарських судів.

На нинішньому етапі перед Вищим господарським судом України, іншими господарськими судами постають виключної ваги завдання, пов'язані із забезпеченням правильного вирішення господарських спорів і єдності судової практики. До числа таких завдань відносяться, зокрема:

1. Налагодження постійних і дієвих контактів з Верховним Судом України, насамперед з Судовою палатою у господарських справах, що звичайно, є прерогативою Вищого господарського суду України. Останньому необхідно оперативно з'ясовувати позицію Верховного Суду України з конкретних питань судової практики, особливо, коли це стосується зміни усталеної практики господарських судів, відповідні контакти повинні мати характер систематичної і конструктивної співпраці відповідних судових органів.

2. Кардинальне вдосконалення відповідно до припису Закону «Про судоустрій України» усього процесу підготовки роз'яснень з питань застосування господарськими судами законодавства при розгляді господарських справ та рекомендацій президії Вищого господарського суду України. Відповідні документи, які належним чином регулюють цей процес із залученням авторитетних представників юридичної громадськості, вже частково затверджено (зокрема, нові Регламенти Президії та Пленуму Вищого господарського суду України, нове Положення про Науково-консультативну раду при Вищому господарському суді України), проекти решти документів (в тому числі методичних рекомендацій з узагальнення практики застосування законодавства, положення про наради з питань судової практики) вже розроблено і найближчим часом планується до затвердження.

3. Здійснення узагальнення судової практики - це завдання не лише Вищого господарського суду України, а й апеляційних господарських судів. Не повинні залишатися осторонь й місцеві суди, інакше розбіжностей і помилок у судовій практиці ніколи не уникнути. Значення допоміжних функцій у діяльності господарського суду також велике, але вони не є вирішальними при характеристиці сутності господарського суду, оскільки не вони виражають те головне, що його характеризує.

Повертаючись до питання про функції господарського суду, слід зазначити, що важливою є і запобіжна функція. Аналіз даних і матеріалів, що характеризують причини порушень законодавства в ejnmnl3wmhu відносинах, - це продовження функції зі здійснення правосуддя. Адже завданням господарських судів є не тільки розв'язання господарського спору, а й виявлення чинників, що сприяли його виникненню.

Особливістю діяльності господарських судів, як спеціалізованої гілки судової влади, є налаштованість на співпрацю та взаємодію з усіма правоохоронними та контролюючими економічну діяльність органами. За роки співпраці з Координаційним комітетом по виконанню законів та Указів Президента України ця робота стала більш предметною, цілеспрямованою і провадиться у трьох аспектах - організаційному, кадровому та правовому.

Принциповим є те, що суворо дотримуючись конституційних засад судочинства, господарські суди діють у руслі державної політики, їхня діяльність невід'ємна від дій законодавчої та виконавчої гілок влади, а кожне прийняте рішення у конкретній господарській справі -- це державна оцінка законності чи протиправності конкретних дій суб'єктів господарювання і спрямування їх у правове русло. В умовах надзвичайного загострення проблеми наповнення Державного бюджету особливої актуальності набули справи про стягнення податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Справи, пов'язані з визнанням недійсними актів контролюючих органів, залишаються однією з найбільш актуальних і складних категорій справ. Це зумовлено тим, що за їх рішеннями підлягають стягненню до державного бюджету або державного позабюджетного фонду значні суми податків та застосованих фінансових санкцій. Значущість таких справ полягає у відновленні порушених прав суб'єкті в підприємницької діяльності в разі визнання недійсними неправомірних актів вказаних органів, що запобігає банкрутству підприємств, або ж у сприянні надходженню коштів до бюджетів усіх рівнів у разі підтвердження правомірності позиції контролюючих органів.