Особливості адміністративних стягнень

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Зміст

адміністративний правопорушення законодавчий стягнення

Вступ

Розділ 1. Адміністративні стягнення

1.1 Поняття, мета, правова основа адміністративних стягнень

1.2 Види адміністративних стягнень

1.3 Основні та додаткові адміністративні стягнення

Розділ 2. Застосування адміністративних стягнень

2.1 Види органів, що здійснюють адміністративно-юрисдикційні повноваження

2.2 Порядок застосування адміністративних стягнень

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень, тобто у своїй сукупності вони й складають систему заходів адміністративної відповідальності. Загальною особливістю адміністративних стягнень є їх виховний, репресивний, каральний та профілактичний характер. Вони застосовуються лише до винних у вчиненні адміністративних проступків осіб.

Адміністративна відповідальність -- це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Актуальність теми. В Україні триває поступова переоцінка, переосмислення політико-правових ідей та цінностей, відбувається процес оновлення системи права, її галузей та інститутів, трансформація практики правозастосування. Становлення ринкових відносин, формування нового правового простору, зміна соціальних пріоритетів призводять до необхідності по-новому, більш ґрунтовно, дослідити усталені правові інститути, які створюють фундамент правової системи та забезпечують належний рівень функціонування правових відносин в країні.

Актуальність проблем адміністративних стягнень ґрунтується на певних факторах: 1) економічному побудова ринкової економіки потребує державного регулювання господарських відносин конкретними правовими засобами, в той же час коло цих засобів, підстави застосування та їх види мають визначатися на законодавчому рівні; 2) політичному необхідність створення та підтримки режиму законності в сфері виконавчої влади, з метою забезпечення захисту в адміністративно-правових відносинах умов для належної реалізації прав та свобод громадян; 3) нормативно-правовому створення в Україні, нового та реформування чинного адміністративного законодавства має відбуватися на підставі науково обґрунтованого врахування тих соціальних, економічних, політичних змін, що відбуваються, з метою створення ефективного правового механізму захисту суспільних відносин.

Хоч проблематика адміністративних стягнень є однією з ключових у змісті інституту адміністративної відповідальності, проте вона, за звичай, не досліджувалась окремо від інших правових явищ. Усталені підходи та положення тривалий час не оновлювалися, що не найкращим чином відобразилося на законотворенні.

Потребують оновлення теоретичні засади видового розрізнення адміністративних стягнень, виділення ознак, за якими стягнення відносяться до того чи іншого виду чи кваліфікаційної групи, з'ясування правового та теоретичного підґрунтя застосування до особи, винної у вчиненні адміністративного проступку двох видів адміністративних стягнень. На особливу увагу заслуговують питання застосування адміністративних стягнень, а саме: підстави, принципи застосування, процесуальні правила, компетенція та повноваження державних органів, строки, в межах яких до винної особи може бути застосоване адміністративне стягнення та інші.

Мета. Метою є вивчення теоретичних підходів до визначення правової природи адміністративних стягнень, підстав, принципів і механізму їх застосування.

Відповідно до цієї мети автором визначені такі основні завдання дослідження:

- виявити сутнісні риси адміністративного стягнення, які дозволяють провести відмежування їх від інших адміністративно-правових санкцій;

- обґрунтувати місце адміністративних стягнень серед широкого кола правових санкцій, передбачених чинним законодавством, в тому числі і економічних, а також спільні ознаки, що характеризують родову належність відповідних санкцій до заходів адміністративної відповідальності;

- відокремити видові групи адміністративних стягнень, визначити критерії їх класифікації за окремими ознаками;

- дати оцінку нормативного масиву, що складає правову основу застосування адміністративних стягнень;

- узагальнити перелік та розкрити зміст принципів застосування адміністративних стягнень.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, в сфері застосування адміністративних стягнень.

Предметом дослідження є вивчення поняття та правової основи адміністративних стягнень, їх видів та порядку застосування адміністративних стягнень.

Структура дослідження. У відповідності до мети, завдань і предмету дослідження структура курсової роботи складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Адміністративні стягнення

1.1 Поняття, мета, правова основа адміністративних стягнень

Проблематика адміністративних стягнень в юридичній літературі за радянських часів та на сучасному етапі досліджується переважно не як самостійне правове явище, а лише виключно у процесі розгляду інституту адміністративної відповідальності. Такий підхід хоч і пояснюється особливістю співвідношення і взаємообумовленості цих правових явищ, в той же час значно звужує дослідження безпосередньо проблеми адміністративних стягнень.

Розгляд адміністративних стягнень лише крізь призму адміністративної відповідальності зумовив певну однобічність і в їх визначенні як правової категорії.

З іншого боку, адміністративні стягнення можна розглядати як один з видів адміністративно-правових санкцій, що є формою реалізації державного примусу в широкому аспекті, або враховуючи галузевість правового регулювання у вузькому розумінні доречніше вести мову про адміністративний примус.

Підходячи до адміністративного стягнення з позиції її місця в адміністративно-правових санкціях, треба говорити про віднесення цієї правової категорії до окремого виду адміністративно-правових санкцій - карних.

Відповідний підхід закріплений законодавчо. Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення “є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил соціалістичного співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами”[2].

Адміністративне стягнення має питому вагу в системі заходів, що застосовуються державою, в особі її уповноважених органів з метою охорони та захисту суспільних відносин. За даними статистичної звітності існує прогресивна динаміка застосування адміністративних стягнень. Якщо в 1990 р. стягнення були застосовані до 6 515 тис. чоловік, то вже в 1999 р. кількість осіб збільшилась до 10 542, 0 тис.[7]. Водночас не зменшується і застосування інших адміністративних санкцій. Однак адміністративні стягнення виділяються серед них певними особливостями.

1. Адміністративні стягнення мають державно-примусовий характер. Безумовно, їм властивий і виховний характер, однак його сутність полягає в примусовому впливі з боку держави на правопорушників. Тобто в силу правових норм уповноважені органи здійснюють правоохоронні функції та контроль за дотриманням суб'єктами правовідносин законодавства, в силу їх правового та службового становища інші суб'єкти правовідносин їм функціонально підконтрольні (щодо належного дотримання правових норм та встановлених правил), однак відсутнє підпорядкування в межах структури виконавчого органу. Не дивлячись на те, що фактично ці відносини носять владно-примусовий характер, відсутня так звана підпорядкованість службового характеру.

2. Адміністративні стягнення поєднують в собі елементи карного, виховного та запобіжного характеру. Слід також зауважити, що правоохоронні можливості адміністративних стягнень поширюються не лише на норми адміністративного права, а й забезпечують охорону інших правових норм та правовідносин.

3. Особливість адміністративних стягнень досить часто вбачають в специфічному колі суб'єктів застосування. А саме, переважно позасудовий характер застосування.

Порівняно з санкціями кримінального та дисциплінарного примусу, застосування адміністративного стягнення має в більшості своїй розгалужену систему уповноважених органів виконавчої влади. Однак, поряд з цим, законодавець виділив певні види адміністративних стягнень, які можуть бути застосовані виключно в судовому порядку. Наприклад, адміністративний арешт, виправні роботи, конфіскація.

4. Має певні особливості і мета застосування адміністративного стягнення. Якщо цивільно-правові санкції, передусім, спрямовані на відшкодування, компенсацію шкоди заподіяної неналежним виконанням зобов'язань або вчиненням інших дій (деліктів), то метою адміністративного стягнення є:

а) покарання правопорушника за скоєний проступок;

б) профілактичний вплив на широке коло осіб, як тих, що були піддані адміністративному стягненню, так й інших.

Таким чином, при застосуванні адміністративних стягнень, які не можуть компенсувати моральні збитки держави, передусім, переслідується мета покарання. Тож можна сказати, що адміністративне стягнення полягає в обмеженні, позбавленні суб'єктивних прав та благ особи, до якої вони застосовуються. Добровільне виконання правопорушником покладеного на нього стягнення не змінює його примусову сутність, так як при невиконанні покладеного обов'язку держава в особі уповноважених органів залишає за собою права на застосування інших примусових заходів для забезпечення належного виконання (невиплачений в строк штраф примусово стягується за рахунок грошових надходжень правопорушника - заробітної плати, стипендії, пенсії тощо).

Застосування адміністративного стягнення оформлюється уповноваженим органом в спеціальному індивідуальному акті. Застосування адміністративного стягнення тягне за собою для особи “стан адміністративної покараності”[8, c.46]. Ця обставина набуває суттєвого значення при вирішенні питання щодо накладення адміністративного стягнення при повторному, неодноразовому, систематичному порушенні правових норм протягом одного року.

Вчинення адміністративного проступку протягом року з моменту притягнення до адміністративної відповідальності може призвести до настання наступних юридичних наслідків:

а) рецидив виступає обставиною, що обтяжує відповідальність;

б) він також може виступати в якості кваліфікуючої обставини складу адміністративного правопорушення.

Адміністративні стягнення є одним з видів адміністративно-правових санкцій. В той же час, хоча адміністративним стягненням і притаманні загальні риси адміністративних санкцій вони мають певну сукупність родових ознак, за якими вирізняються серед інших. Перш за все, вони передбачені конкретною правовою нормою недотримання чи порушення якої ініціює їх застосування. По-друге, основною функцією адміністративного стягнення є покарання правопорушника. По-третє, це покарання реалізується через інститут адміністративної відповідальності, і виступає її складовим елементом. По-четверте, законодавством передбачено спеціальний порядок їх застосування. І нарешті, адміністративні стягнення застосовуються спеціально уповноваженими органами в межах законодавчо визначеної компетенції.

1.2 Види адміністративних стягнень

У статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено види адміністративних стягнень:

1.попередження;

2.штраф;

3.оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4.конфіскація предмета, який став знаряддям правопорушення; конфіскація грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5.позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

5.1. громадські роботи;

6.виправні роботи;

7.адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім

зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.

Законами України може бути передбачено адміністративне

видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за

вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують

правопорядок[2].

Попередження є передусім заходом виховного характеру, що застосовується до порушників адміністративно-правових норм. Стаття 26 КпАП передбачає, що попередження має бути винесено в письмовій формі або зафіксоване іншим встановленим способом. Так, частина третя ст. 306 КпАП зазначає, що при винесенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення порушень, передбачених статтями 116, 116-2, 117, 125, частиною першою ст. 127 воно оформлюється способом встановленим відповідно Міністерством внутрішніх справ України або Міністерством транспорту України. Одним з таких засобів є талон попереджень, у якому фіксується порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху.

1. Попередження, як і інші заходи адміністративних стягнень, має бажаний вплив на порушника тільки в тому випадку, коли наступає безпосередньо за здійсненням адміністративного проступку.

Цей вид стягнення відрізняється від усного зауваження тим, що останнє застосовується при незначності правопорушення, має, як правило, виховно-попереджувальний характер і не тягне за собою негативних юридичних наслідків, які є при попередженні (зокрема, повторності при скоєнні адміністративного правопорушення).

2. Штраф - це адміністративне стягнення грошового характеру, що накладається на громадян за адміністративні порушення. Законодавством не встановлено граничного розміру штрафу. При необхідності посилення відповідальності за окремі види адміністративних правопорушень законодавчими актами України може бути встановлено значні розміри штрафу.

Слово “штраф” походить від німецького “strafe”, що означає пеню, кару, стягнення, покарання найчастіше грошове за вину чи проступок[9, c.36]. Широке розповсюдження цього стягнення можна пояснити кількома обставинами: множинністю органів адміністративно-штрафної юрисдикції (це стягнення можуть накладати майже всі уповноважені органи), розмаїттям суб'єктів покарання, спрощеним порядком застосування, значним виховним, превентивним та репресивним потенціалом, оперативністю процедури стягнення, можливістю накладення і стягнення штрафу на місці вчинення правопорушення.

За одиницю обчислення адміністративного штрафу відповідно до Закону України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності у вигляді штрафу” від 07.02.1997 прийнято неоподатковуваний мінімум доходів громадян, який становить 17 гривень.

3. Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного порушення, полягає в примусовому вилученні та наступній реалізації цього предмета з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації.

Порядок застосування сплатного вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються КпАП України та іншими актами законодавства України. Кодексом, зокрема, передбачено, крім накладання штрафу, оплатне вилучення: за порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на повітряному транспорті; за порушення правил зберігання або перевезення вогнепальної гладкоствольної мисливської та нарізної зброї і бойових припасів громадянами, які мають дозвіл органів внутрішніх справ на їх зберігання; за ухилення від реалізації вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї і бойових припасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання у зв'язку з вибуттям з мисливських товариств , та в інших випадках[2]. Оплатне вилучення поширюється на конкретні предмети, що стали знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку.

4. Конфіскація предметів, що є знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета або грошей у власність держави. Конфіскуються лише той предмет чи ті гроші, що є в особистій власності порушника, якщо інше не передбачено законом. За порушення митних правил конфіскація здійснюється незалежно від того, чи встановлена особа, якій належать предмети в разі закінчення строку оскарження постанови митного органу.

Особливістю конфіскації є те, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети, а тільки речі безпосередньо пов`язані з проступком і прямо вказані в правовій нормі.

Конфіскація як адміністративне стягнення відрізняється від реквізиції. Так, конфіскація застосовується виключно за рішенням суду за вчинення адміністративного правопорушення, якщо санкція правової норми, яка була порушена, передбачає її застосування. Натомість, реквізиція майна може бути проведена в інтересах держави за обставин надзвичайного характеру за рішенням органів державної влади з наступною виплатою власникові вартості майна.

Випадки конфіскації предметів чи грошей різноманітні. Так, підлягають конфіскації: виявлені предмети (будівельний матеріал, транспортні засоби, плоди, ягоди та інші продукти харчування), які вивезені із зони радіаційного забруднення; продукція незаконного полювання, мисливська зброя, мисливське приладдя, знаряддя лову у осіб, які порушують правила полювання, лову риби; небезпечні речовини і предмети у осіб, які порушують правила перевезення на повітряному транспорті; радіоапаратура, яка виготовлена і використовувалась без належного дозволута ін.

5. Позбавлення спеціальних прав застосовується до громадян, які повинні суворо додержуватися правил і норм, що охоплюються сферою дії наданих їм спеціальних прав (право на управління транспортними засобами та право полювання). Такі права надаються відповідними державними органами, підтверджуються документом, який і є юридичною підставою для їх здійснення[10, c.54].

Підставою для застосування стягнення є неналежне користування наданим правом, як наслідок тимчасове (довго або короткострокове) позбавлення цього права.

Кодекс України про адміністративні правопорушення зазначає два види прав, яких може бути позбавлений правопорушник:

а) право керувати транспортним засобом (статті 108, 116, частина третя статті 122, 122-1, 122-2, частина третя статті 123, 124, 130, 131, частина перша ст. 132);

Позбавлення спеціальних прав може застосовуватись лише в судовому порядку.

Позбавлення права управління транспортними засобами не може застосовуватися до осіб, які користуються цими засобами у зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків управління транспортними засобами інвалідами в стані сп'яніння. Цей захід адміністративного стягнення також не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування, тобто такі особи не позбавляються права полювання, до них застосовуються інші види стягнення, наприклад штраф.

6. Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відрахуванням до 20% заробітку в доход держави і відбуваються за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Це менш поширений вид адміністративного стягнення, він призначається районним (міським) судом (суддею). На відміну від адміністративного штрафу відрахування з заробітної плати осіб, до яких застосовані виправні роботи, виконується не одноразово, а періодично протягом строку, що встановлюється постановою судді.

Виправні роботи призначаються за незаконне придбання або зберігання наркотичних речовин у невеликій кількості, дрібне розкрадання державного або громадського майна, дрібне хуліганство та ін.

Окрім відрахувань у доход держави зазначеної суми грошей із заробітку, виправні роботи тягнуть за собою й інші майнові та трудові обмеження, зокрема: забороняється надання чергової відпустки під час відбування виправних робіт; час відбування робіт не зараховується до загального трудового стажу і до стажу, що надає право на одержання щорічно пільг; забороняється звільнення з роботи за власним бажанням без дозволу органів, що виконують виправні роботи[11, c.34].

Виправні роботи не тягнуть за собою судимість і не є підставою для звільнення з роботи. Цей вид адміністративного стягнення не застосовується до інвалідів І та II груп, вагітних жінок.

Законом передбачено, що у разі ухилення особи від відбування виправних робіт, призначених за вчинення дрібного хуліганства, постановою судді невідбутий їх строк може бути замінено штрафом або адміністративним арештом із розрахунку один день арешту - за три дні виправних робіт, але не більше як на п'ятнадцять діб.

7.Адміністративний арешт установлюється і застосовується у виняткових випадках і за окремі види адміністративних правопорушень строком до п'ятнадцяти діб. Призначається лише постановою районного (міського) суду (судді) у тому разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника суддя прийде до висновку, що інших видів стягнення буде недостатньо.

Це стягнення є найбільш суворим з перелічених раніше адміністративних стягнень, тому законодавець прямо зазначив, що воно має застосовуватися лише в окремих випадках. Цим же пояснюється і те, що воно зазначається як альтернативне стягнення, поряд з іншими видами, передбаченими санкціями правових норм.

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено застосування адміністративного арешту за незаконне придбання або зберігання наркотичних речовин у невеликій кількості, дрібне хуліганство, за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, народного дружинника, військовослужбовця чи за їх образу та ін.

Адміністративний арешт не тягне за собою звільнення з роботи, не розриває трудовий стаж. Цей вид стягнення не може застосовуватися до вагітних жінок, жінок, які мають ді­тей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів І та II груп.

Одним з видів адміністративних стягнень, можливість застосування якого передбачена частиною четвертою ст. 24 КпАП, є видворення за межі України. Закон України “Про правовий статус іноземців” від 22 вересня 2011 року N 3773-VI більш детально регламентує застосування цього адміністративного стягнення[3].

Видворення за межі України використовується тільки стосовно іноземців у зв'язку з їх діями, які суперечать інтересам державної безпеки або забезпеченню громадського порядку, якщо це необхідно для охорони здоров'я і моралі населення, захисту прав і законних інтересів громадян України, у разі грубого порушення законодавства про правовий стан іноземців в Україні, митного, валютного та іншого чинного законодавства.

У випадку ухилення від виконання рішення про видворення така особа затримується і видворяється у примусовому порядку.

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років застосовуються відповідно до ст. 241 КпАП такі заходи впливу: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітніх під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колек­тиву за їх згодою, а також окремим громадянам за їх проханням.

Справи про адміністративні правопорушення неповнолітніх розглядаються лише в судовому порядку.

Усі названі стягнення тісно пов'язані між собою й утворюють єдину систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.

1.3 Основні та додаткові адміністративні стягнення

За виключенням нормативного закріплення розмежування адміністративних стягнень на основні та додаткові у ст. 25 КпАП, на сьогодні не має чіткого критерію відокремлення зазначених видів адміністративних стягнень.

По-перше, від визначення суті цих видів стягнень, виділення ознак, за якими вони розрізняються, їх функціональної спрямованості залежить як і коли кожне з них має застосовуватись, і які наслідки мають наставати до особи, винної у вчиненні правопорушення.

По-друге, на практиці виникають певні проблеми з визначенням підсудності справ про адміністративне правопорушення, коли санкцією правової норми передбачено застосуванням декількох адміністративних стягнень (зокрема, конфіскації та штрафу).

І нарешті, по-третє, з огляду на положення ст. 61 Конституції України має бути визначено чи відповідає її вимогам застосування основного і додаткового стягнення.

Відповідно до усталених положень адміністративної правової науки, в якості основних прийнято виділяти певну групну стягнень.

Тож виділяють наступні адміністративні стягнення, що відносяться до групи основних.

1. Попередження. Це стягнення є найменш суворим за ступенем карності спрямованої на правопорушника. Під ним розуміють офіційне засудження скоєного адміністративного проступку і застереження правопорушника, що виноситься правомочним органом або службовою особою у встановленій формі[12, c.54].

Таким чином, попередження полягає в офіційному, від імені держави, осудженні неправомірної поведінки особи органом адміністративної юрисдикції та у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі. Воно розраховане, перш за все, на виховний ефект і не зачіпає ні майнових, ні інших прав порушника.

2. Штраф є найпоширенішим адміністративним стягненням. Ця каральна санкція міститься в більшості санкцій правових норм.

Відповідно до ст. 27 КпАП “штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян та посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами”.

Законодавчо закріплено застосування адміністративного штрафу як основного стягнення. Деякі санкції правових норм передбачають його застосування в якості альтернативного заходу. Так, наприклад, ст. 101 КпАП передбачає за порушення, зв'язані з використанням газу застосування “попередження або накладення штрафу...”.

3. Наступним стягненням є позбавлення спеціальних прав. Це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному порядку за адміністративні проступки[10, c.212].

Передусім, це спрямування адміністративного стягнення. Покарання застосовується щодо тих суб'єктивних прав, які раніше були надані суб'єкту відповідними державними органами. В жодному разі мова не йде про права, передбачені та закріплені Конституцією України.

Підставою для застосування стягнення є неналежне користування наданим правом, як наслідок тимчасове (довго або короткострокове) позбавлення цього права.

4. Виправні роботи - покарання, що застосовується за адміністративні проступки, передбачені частиною першою ст. 51, частиною третьою ст. 178, частиною другою ст. 185-1, частиною першою ст. 185-10 та статтями 51-1, 173, 173-1, 185,185-7, 185-9 КпАП.

Найчастіше виправні роботи застосовуються за злісне невиконання законного розпорядження чи вимоги працівника міліції, а також за дрібне хуліганство. Відповідно до проаналізованих правових норм виправні роботи встановлюються законодавцем у рамках альтернативних санкцій.

Треба зазначити, що дійсно, виправні роботи як адміністративне стягнення, мають характерні особливості, які вирізняють їх серед інших каральних адміністративно-правових санкцій та мають своє місце, визначене та визнане як теоретичними розробками, так і практичним досвідом їх застосування.

5. Найсуворішим адміністративним стягненням, зверненим на фізичну особу є адміністративний арешт. Він полягає у тимчасовому, короткостроковому позбавленні волі з встановленням особливого режиму утримання і тягне за собою певні негативні наслідки для винного. Адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Особи піддані цьому покаранню утримуються під вартою в спеціально відведених для цього місцях. За час арешту заробітна плата за місцем роботи не виплачується.

Це стягнення є найбільш суворим з перелічених раніше адміністративних стягнень, тому законодавець прямо зазначив, що воно має застосовуватися лише в окремих випадках. Цим же пояснюється і те, що воно зазначається як альтернативне стягнення, поряд з іншими видами, передбаченими санкціями правових норм.

Практика застосування стягнень (в судовому порядку) за всі види адміністративних правопорушень за перше півріччя 2013 року характеризується такими даними: штраф накладено на 86 560 правопорушників (49,7%), арешту піддано 75 441 правопорушників (43,4%), виправні роботи застосовані до 2 099 осіб (1,2%), позбавлено спеціального права 2 726 правопорушників (1,6%). Окрім основних стягнень застосовувались і додаткові. Статистика їх застосування представлена наступним чином: конфіскація майна застосована до 27 28 осіб, оплатне вилучення предмету до 109 осіб.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства до групи додаткових стягнень відносяться конфіскація та оплатне вилучення предметів.

1. Оплатне вилучення предмету, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення.

Це стягнення поєднує в собі дві обов'язкові умови. По-перше, воно застосовується тільки щодо предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку. А, по-друге, сума отримана від його реалізації повертається власникові.

Тож зміст цього стягнення полягає у примусовому вилученні і наступній реалізації предмета з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням тих витрат, які були здійсненні уповноваженими органами по реалізації вилученого предмета[13, c.51]. Звісно, мова йде лише про майно, яке знаходиться в особистій власності правопорушника.

2. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, передбачена чинним законодавством України. Даний вид стягнення передбачається не тільки статтями КпАП, а й статтями Митного Кодексу України.

Особливістю конфіскації є те, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети, а тільки речі безпосередньо пов`язані з проступком і прямо вказані в правовій нормі[14, c.103].

Саме визначення стягнення як додаткового вказує на його органічну єдність з основним елементом покарання, яким виступає основне стягнення. Тож зрозумілим є підхід щодо неможливості розглядати питання про застосування додаткового стягнення окремо. Цієї ж думки дотримується законодавець. Так, частина друга ст. 25 КпАП зазначає: “за одне адміністративне правопорушення може бути накладено або основне або основне і додаткове стягнення”. Це означає, що додаткове стягнення має приєднуватися до основного і ні в якому разі не має застосовуватися окремо, ще й без обмеження строків його застосування.

Треба також зазначити, що додаткові стягнення можуть бути передбачені правової нормою як обов'язково, так і альтернативно застосовувані, як це передбачено ст. 118 Митного кодексу України. А саме: “недекларування предметів чи декларування їх не своїм найменуванням..., тягне за собою накладення штрафу на громадян... з конфіскацією предметів, що є безпосередніми об'єктами правопорушення, або без такої...”.

Розділ 2. Застосування адміністративних стягнень

2.1 Види органів, що здійснюють адміністративно-юрисдикційні повноваження

Юридичний зміст правовідносин - це зафіксовані у нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників. Фактичний же зміст правовідносин - реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків[15, c.64].

Адміністративно-правові відносини класифікують за декількома ознаками. Однією з них є класифікація за характером, породжуючи їх юридичних фактів. За цією ознакою виділяють два види відносин.

По-перше, це відносини, що виникають з правомірних юридичних фактів (як то звернення підприємства за отримання спеціальної ліцензії на зайняття певними видами діяльності чи подання заяви громадянином про зміну чи отримання паспорту України), тобто вчинення дій відповідно встановленим правовим нормам.

Другий вид відносин, породжують неправомірні юридичні факти, тобто відносини випливають з порушення чи недодержання встановлених правил поведінки.

Тож, якщо правовідносини породжені правомірним актом, спрямовані на реалізацію диспозиції правової норми, то правовідносини, що утворюються з неправомірних фактів, спрямовані на реалізацію її санкції[16, c.86].

В свою чергу, правові норми передбачають лише можливість застосування заходів держаного примусу. Безпосередніми ж виконавцями нормативних приписів є компетентні органи державної влади, які зобов'язані перевірити законність, обґрунтованість та доцільність застосування примусових заходів, в тому числі і адміністративних стягнень.

Фактичними обставинами, які обумовлюють діяльність, що забезпечує правове регулювання і застосування державного примусу є[17, c.41]:

а) наявність перешкод щодо здійснення суб'єктивного права, невиконання юридичних обов'язків;

б) правопорушення, яке потребує накладення юридичної відповідальності.

Таким чином правовідносини, які виникають внаслідок неправомірної поведінки, порушення правової норми чи правил передбачають відповідну негативну реакцію (покарання) з боку уповноважених органів - органів правозастосування та правосуддя.

Правовідносини, що складаються в процесі накладення адміністративного стягнення характеризуються сукупністю певних характерних ознак:

По-перше, ці відносини ініціюються переважно державою (в особі її уповноважених органів) внаслідок вчинення адміністративного проступку та проведення відповідних процесуальних дій.

По-друге, учасники правовідносин, що виникають у зв'язку із застосування адміністративних стягнень є нерівноправними. Для адміністративно правових відносин, взагалі, характерна відсутність юридичної рівності сторін. Оскільки ці відносини неможливі без участі відповідного представника органу виконавчої влади, наділеного такими повноваженнями яких немає у іншої сторони[8, c.77]. Фактично зміст цих відносин полягає в тому, що в них отримує вираження воля або інтереси держави. Суб'єкт наділений владними повноваженнями, позбавлений можливості діяти відповідно своєї власної волі, його воля та інтерес зв'язані нормами закону та публічним інтересом[18, c.65].

При цьому треба зауважити, що в окремих випадках при порушенні правових норм в сфері управління уповноважені органи виконавчої влади одночасно виступають і як орган правозастосування, і як представник так би мовити “постраждалої” сторони внаслідок вчинення адміністративного проступку. Що також є особливістю відносин застосування адміністративного стягнення.

Так, наприклад, дотримання правових норм у відносинах, що складаються в сфері оподаткування покладається, передусім, на органи Державної податкової служби України. Якщо підприємець неналежним чином звітує чи невчасно сплачує податки, внаслідок чого держава не отримує передбачені кошти, відповідні органи Державної податкової служби мають вчинити необхідні дії щодо виявлення порушень встановлених правовими нормами відносин та покарати порушника. При цьому одночасно виступають і як орган правозастосування, наділений державою каральними повноваженнями по відношенню до винної особи, і як представник держави, інтереси якої були порушені неналежною поведінкою особи.

На відміну від органів правозастосування, органи правосуддя завжди характеризуються незалежністю, фактично виступаючи арбітром між правопорушником та представником держави. Тобто суди хоча і є державними органами, мають право застосовувати державні примусові заходи, однак відносяться до самостійної гілки влади - судової, їх функцією є об'єктивне, всестороннє, повне та ґрунтовне вивчення матеріалів справи та прийняття неупередженого рішення. На відміну від органів виконавчої влади це їх єдина функція.

Органи правосуддя також діють на підставі закону, однак діяльність не обмежується лише застосуванням норм у точній відповідності із законом. Поряд з цим вони мають керуватися загальними принципами права, що набувають вираження в чинному законодавстві (особливо в колізійних ситуаціях)[17, c.109].

Таким чином, відмінність правозастосовчих органів від органів правосуддя вбачається в тому, що правозастосовчий орган має справу з нормами права фактично і юридично санкціонованими державою і може діяти тільки в рамках, встановлених нормативними актами, в той же час органи правосуддя уповноважені використовувати ще й засоби юридичної техніки, можуть використовуючи, наприклад, інститут аналогії, вирішити законодавчо неврегульоване питання, тож мають ширші повноваження ніж правозастосування. Основною характерною рисою за якою відмежовується правосуддя та правозастосування є межі трактування і викладення норми права.

До правозастосовчих органів найчастіше відносять органи виконавчої влади. Правосуддя ж в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншим органами чи посадовими особами не допускається. Ці положення закріпленні ст. 124 Конституції України. Крім того, згідно з вказаною правовою нормою закріплено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. З цього випливає, що будь-які спірні питання або такі, що виникають внаслідок неналежного виконання правових норм чи в інших випадках, можуть бути вирішені органами суду.

Статтею 213 КпАП передбачено, що справи про адміністративні правопорушення, уповноважені розглядати наступні органи (посадові особи)[2]:

1) адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

3) районними (міськими), районними в містах комісіями в справах неповнолітніх;

4) районними (міськими) судами (суддями);

5) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Наведений перелік не є вичерпним, оскільки і сам Кодекс, й інші законодавчі акти передбачають досить широке коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення і здійснювати правозастосування шляхом прийняття індивідуальних актів.

Майже для всіх цих органів виконавчої влади характерно, що кожен з них вирішує тільки конкретно визначене коло питань. Так, наприклад, прикордонні війська України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; органи державного пожежного нагляду наділені адміністративно-юрисдикційними повноваженнями щодо правопорушень, пов'язаних з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду; органи залізничного транспорту розглядають справи про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті[19, c.32].

Взагалі ж то, адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділено значно більша кількість органів виконавчої влади. Так, накладати адміністративні стягнення за певні адміністративні проступки на транспорті можуть: органи морського транспорту, органи річкового транспорту; органи автомобільного транспорту та електротранспорту (щодо порушень правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом.

До іншої групи відносяться органи, що контролюють дотримання правових норм в сфері фінансових відносин: це і органи державної контрольно-ревізійної служби, які розглядають справи щодо порушень законодавства з фінансових питань (ст. 164-2), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166-6); органи державної податкової служби щодо порушень порядку проведення розрахунків із споживачами та ухиленням від подання декларації про доходи (статті 155-1, 164-1 КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку; органи Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України, що недотримання правових норм, які регулюють відносини в цій сфері.

Крім того, адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділені також: Національний банк України щодо порушень банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ; військові комісаріати; органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби; органи державного ветеринарного контролю; органи державної служби з карантину рослин України; органи державного контролю у насінництві; органи рибоохорони; органи лісового господарства; органи мисливського господарства; органи державної статистики; органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів; органи Міністерства праці та соціальної політики України.

Одним із органів, наділених правом розгляду справ про адміністративні проступки є суди районної або міської ланки. Судді є найбільш кваліфікованими у професійному відношенні порівняно з уповноваженими особами інших органів державної влади. Тож не дивно, що до їх компетенції віднесені справи найсерйозніші справи. Так, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, виправні роботи та адміністративний арешт можуть бути застосовані до особи, винної у вчиненні адміністративного проступку лише за рішення суду[20, c.54].

Водночас немає виключного переліку справ, які мають розглядати лише суди, а це і неможливо. Однак оскільки санкції порушеної правової норми нерідко містить основне та обов'язкове додаткове стягнення, одне з яких має застосовуватися органом виконавчої влади а інше судом, виникає зрозуміле питання до компетенції якого органу належить вирішення цієї справи.

Суд розглядаючи питання про застосування другого стягнення обов'язково передбаченого правовою нормою може дійти висновку про невинність особи і звільнення її від відповідальності взагалі, однак повноваження суду вданому випадку поширюються тільки на певне стягнення, тож вирішення щодо правомірності застосування основного стягнення можливо тільки під час оскарження.

Такі випадки на сьогодні не носять системного характеру, однак при збільшенні складів адміністративних проступків в новому кодексі про адміністративні проступки та в інших законах, збільшиться і кількість санкцій правових норм, що передбачатимуть застосування основного та додаткового стягнення (які мають накладатись виключно у судовому порядку) або альтернативність стягнень[21, c.50].

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що система органів, наділених адміністративно-юрисдикційними повноваженнями відповідно до чинного законодавства України передбачає існування двох незалежних ланок - органи правозастосування (органи виконавчої влади) та органи правосуддя (на сьогоднішньому етапі правової системи це суди загальної юрисдикції).

2.2 Порядок застосування адміністративних стягнень

Існує два види порядку застосування адміністративних стягнень. По-перше, це стягнення, які застосовуються до громадян - фізичних осіб за правилами, передбаченими КпАП. По-друге, це порядок застосування адміністративних стягнень до юридичних осіб. Якщо застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб, не дивлячись на існування певних правових прогалин, все ж таки детально регламентовано, то застосування стягнень до юридичних осіб має несистематизований характер, більше того застосування стягнень за порушення різних правових норм, відповідно, має деякі відмінності у порядку застосування. Однак для двох груп суб'єктів адміністративного правопорушення є спільні моменти.

Початком адміністративно-юрисдикційних правовідносин завжди є виявлення факту вчинення адміністративного проступку, його фіксація у відповідному процесуальному документі. Щодо фізичних осіб таким документом виступає протокол про адміністративне правопорушення. Протокол є первинним процесуальним документом, в якому мають бути відображені всі обставини справи. Законодавство України містить перелік реквізитів, які мають бути обов'язково зазначені в протоколі, а саме: дата, місце складання, дані посадової особи, яка склала протокол; данні щодо особи правопорушника, місце та час вчинення адміністративного проступку, класифікація відповідно закону, що передбачає відповідальність за його вчинення; дані щодо свідків, потерпілих; пояснення правопорушника та інші відомості, що мають значення для справи (докази, та будь-які інші фактичні дані, які встановлюють наявність або відсутність адміністративного правопорушення). При складанні протоколу особі мають бути пояснено його процесуальні права та обов'язки. Він може відмовитися від підписання, про що робиться відповідний запис[22, c.20].

Щодо інших форм документів, які фіксують правопорушення, то можна також виділити акт та розпорядження.

Найпоширенішою формою документального викладення обставин справи є акт. Як правило, він складається представником уповноваженого органу щодо правопорушення, виявленого в ході перевірки. Акти перевірок, зокрема, використовують органи Державної податкової служби, в них можуть викладатися як позитивні, так і негативні результати перевірок бухгалтерської та фінансової документації господарюючого суб'єкта. Відповідними документами користуються й органи з питань електроенергетики (Національна комісія з питань регулювання електроенергетики, державні інспектори з експлуатації електричних станцій і мереж, державні інспектори з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії). Так, п. 7 Положення “Про накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 №1312, передбачено, що рішення про накладення штрафу приймається на підставі акту перевірки[6]. Однак не містить детальних вимог до вказаного документу.

Крім актів перевірок, уповноважені органи при виявлені порушення суб'єктами господарської діяльності порушення правових норм, видають відповідне розпорядження. В частині першій ст. 35 Закону України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 зазначено, “розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи і закінчується прийняттям рішення по справі”[4]. Розгляд справи може бути розпочатий: за заявами суб'єктів господарювання, громадян, права яких були порушені; за поданням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю за порушення законодавства про захист економічної конкуренції; за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Фактично складання протоколу (акту, розпорядження) є порушенням справи про адміністративний проступок (за виключенням тих випадків коли законодавець передбачає можливість не складати протокол). Одночасно законодавством передбачено підстави, за наявності яких провадження в справі про адміністративне правопорушення виключається. Стаття 247 КпАП передбачає наступні обставини щодо фізичних осіб:

1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;

8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або не скасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Виникає питання, чи є перелік обставин, за яких провадження щодо юридичних осіб не може мати місця. Треба зазначити, що, оскільки положення КпАП не поширюються на господарюючих суб'єктів і відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював хоча б загальні питання притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, ми маємо в кожному окремому випадку звертатися до відповідного закону чи іншого законодавчого акту, що регулює відносини в тій чи іншій сфері. Більшість з них не містять положень аналогічних тим, що закріплені КпАП.

Важливою умовою припинення провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності є сплив строку, передбаченого ст. 38 КпАП. Щодо фізичних осіб, цей строк визначається наступним чином: “адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні два місяці з дня його виявлення”. Дещо відмінним є положення юридичних осіб. Правова розрізненість та теоретична невизначеність не створює певної системи процесу адміністративного провадження щодо юридичних осіб. Зокрема, законодавчо невизначено загальні строки, в межах яких до них може бути застосовано адміністративне стягнення. Лише деякі законодавчі акти закріплюють відповідні положення однак навіть закріплені не мають єдності у визначенні та значно відрізняються від строків притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб. Так, ст. 42 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює два види строків давності притягнення до відповідальності: 1) за порушення законодавства про захист економічної конкуренції цей строк становить п'ять років з дня вчинення правопорушення , а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення правопорушення; 2) за правопорушення, передбачені пунктами 13-16 ст. 50 Закону цей строк становить три роки, з дня вчинення або закінчення правопорушення[4].