Особливості адміністративних стягнень

Таким чином, можна було б виділити наступні види визначення строків накладення адміністративного стягнення: 1) з дня вчинення правопорушення; 2) з дня виявлення правопорушення при триваючому правопорушенні; 3) з дня проведення уповноваженими державними органами, спеціально передбачених законом заходів контролю, якщо правопорушення не могло бути виявлене іншим чином але не пізніше законодавчо встановленого терміну для проведення таких заходів. Зазначені строки мають поширюватися як на фізичних, так і на юридичних осіб. Одночасно має бути скасовано положення, яке передбачає виключення щодо строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Головною стадією провадження є розгляд справи про адміністративне правопорушення. Водночас не всі органи, яким надано право фіксації правопорушення, мають повноваження щодо подальшого розгляду справи. Це стосується і органів Державної автомобільної інспекції України, і посадових осіб органів охорони державного кордону України, і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. В деякій мірі це стосується і державних інспекторів з електроенергетики. Однак треба зауважити, що накладати адміністративні стягнення на фізичних осіб вони не уповноважені, відповідно до положень КпАП, в той же час, Положення “Про накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику”, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 №1312, наділяє їх повноваженнями щодо застосовування штрафів до суб'єктів господарювання[6]. Беручи до уваги, що не всі, органи які складають протоколи, акти та інші документи про адміністративні правопорушення, мають право на подальший розгляд справи, вони зобов'язані передати всі матеріали по справі до уповноваженого органу.

В стадії розгляду орган, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, має ретельно вивчити всі обставини справи, заслухати пояснення особи, щодо якої порушено адміністративне провадження, потерпілих, законних представників. До речі, відповідно до Роз'яснення Конституційного Суду України від 16.12.2000 по справі №1-17/2000 представляти інтереси в адміністративному провадженні можуть як адвокати, так й інші уповноважені особи, що мають відповідну юридичну підготовку. Згідно з роз'ясненням, положення частини першої ст. 59 Конституції України про те, що "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав", треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права, і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Положення ж частини другої ст. 59 Конституції України про те, що "для забезпечення права на захист від обвинувачення... в Україні діє адвокатура", треба розуміти як одну з конституційних гарантій[5]. Враховуючи таке трактування Конституції України та відповідно норм, закріплених в КпАП, особа має право на власний розсуд обрати собі захисника серед адвокатів чи інших спеціалістів правознавців. Крім того, до розгляду справи у випадку необхідності можуть бути залучені експерти, перекладачі свідки.

З'ясувавши всі обставини справи, врахувавши пом'якшуючі та обтяжуючи обставини щодо фізичних осіб, уповноважений орган виносить рішення по справі: про накладення адміністративного стягнення або про закриття справи провадженням. Провадження в справі про правопорушення щодо юридичних осіб завершується прийняттям рішення або постанови, при чому їх зміст дещо відрізняються від постанов по справі фізичних осіб. Окрім вказаних раніше видів вони також можуть містити певні вимоги до правопорушників, як то: припинити порушення законодавства, зобов'язати відповідні органи відмінити прийняте рішення чи розірвати угоди, визнанні антиконкурентними діями (як це передбачено Законом України “Про захист економічної конкуренції”).

Винесене рішення, якщо воно не оскаржене, підлягає виконанню. Виконання є заключною і обов'язковою стадією розгляду справи про адміністративне правопорушення. У випадку невиконання рішення особою самостійно, відповідні документи передаються на виконання Державної виконавчої служби, яка відкриває виконавче провадження та примусово виконує постановлене рішення.

застосування адміністративних стягнень до фізичних та юридичних осіб показав, що не дивлячись на наявні відмінності вони мають деяку схожість. Так, можна зазначити, що правовідносини в процесі застосування адміністративних стягнень як до фізичних так і до юридичних осіб проходять певні стадії:

1) порушення справи про адміністративне правопорушення;

2) передача матеріалів на розгляд уповноваженого органу;

3) розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення рішення;

4) оскарження;

5) виконання рішення, застосування адміністративного стягнення.

Висновок

За загальним правилом, адміністративно-правові санкції спрямовані на охорону та забезпечення належного дотримання правових норм. Натомість адміністративні стягнення мають місце лише після порушення, недотримання встановлених правил поведінки, фактично забезпечуючи захист вже порушеної правової норми. З огляду на це, вбачається, що головною метою застосування адміністративних стягнень, поряд з профілактичним впливом та попередженням майбутніх правопорушень, є покарання правопорушника.

Суспільні відносини, на захист яких спрямоване застосування адміністративного стягнення, не обмежуються лише управлінськими відносинами. Коло цих відносин значно ширше, вони формуються як в управлінській сфері, так і поза її межами. Водночас захист цих відносин забезпечують органи, наділені адміністративно-юрисдикційними повноваженнями (як органи виконавчої влади так і органи правосуддя).

Адміністративні стягнення є складовим елементом змісту інституту адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність це правовий механізм застосування адміністративно-юрисдикційними органами до особи, що вчинила адміністративний проступок, покарання (адміністративного стягнення), передбаченого санкцією правової норми, що порушена, або норми, що забезпечує її захист, з метою покарання суб'єкта неправомірної поведінки, її попередження, а також профілактичного впливу на правопорушника. До елементів цього правового інституту включаються декілька обов'язкових складових елементів:

а) законодавчо закріплений порядок застосування адміністративного стягнення;

б) вчинення протиправного діяння (бездіяльності) адміністративного проступку;

в) суб'єкт адміністративного проступку;

г) покарання - адміністративне стягнення;

д) орган, наділений адміністративно юрисдикційними повноваженнями.

Застосування поряд з основними стягненнями додаткових передбачає, поряд з покаранням правопорушника, ще й усунення умов для подальшого вчинення правопорушень, носить компенсаційний характер або має на меті позбавлення незаконно отриманих вигод. Чітке розмежування основних та додаткових стягнень за вказаними ознаками дає можливість при їх застосуванні дотримуватися принципу доцільності та відповідності провини та покарання. В іншому випадку, можна дійти висновку, що при застосуванні основного та додаткового стягнення, які в свою чергу виступають самостійними видами адміністративних стягнень і є адміністративно-правовим примусом, на особу накладається два покарання, що в свою чергу є порушенням вимог ст. 61 Конституції України.

На сьогоднішньому етапі розвитку правової системи України єдиною підставою для застосування адміністративного стягнення є вчинення особою адміністративного проступку. Адміністративний проступок виділяється з певного кола антисуспільних діянь (дії чи бездіяльності) за характерними ознаками, передусім, за сукупністю законодавчо окреслених правових ознак, притаманних саме цьому діянню (дії чи бездіяльності) та передбачуваністю карності.

Застосування адміністративних стягнень має спиратися на єдині, законодавчо закріплені, чітко визначені, незмінні положенняпринципи. Їх закріплення та дотримання є однією з гарантій забезпечення прав учасників юрисдикційного провадження. Законодавче закріплення основних принципів застосування адміністративних стягнень є першим і важливим кроком для закладення основи побудови взаємовідносин між громадянами, юридичними особами та відповідними органами управління на засадах поваги один до одного, та до встановлених правил поведінки.

Правові гарантії дотримання прав у процесі застосування адміністративного стягнення, складаються з декількох складових елементів: а) це чітко сформульовані положення законів, якими регулюється питання застосування адміністративних стягнень; усунення протиріч між правовими нормами, порушення чи недотримання яких ініціює застосування карних адміністративних санкцій (стягнень); б) дотримання принципів притягнення до адміністративної відповідальності та принципів адміністративного провадження органами адміністративної юрисдикції; в) наявність державного контролю за належним виконанням органами адміністративної юрисдикції своїх функцій по застосуванню адміністративних стягнень та притягнення до адміністративної відповідальності.

Наявна система заходів захисту та гарантій, навіть при їх недосконалості, є досить важливою. Оскільки вона застерігає уповноважені органи від вчинення дій, що суперечать нормам закону, стимулюють ріст правосвідомості та професіоналізму, та гарантують особам, стосовно яких здійснюється адміністративне провадження, об'єктивність та неупередженість вирішення справи.

Список використаних джерел