Особа потерпілого у кримінальному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

потерпілий кримінальний віктимологія посягач жертва

Вступ

Розділ 1. Історичний розвиток уявлень про потерпілого у кримінальному праві

Розділ 2. Поняття потерпілого від злочину у кримінальному праві

2.1 Визначення поняття потерпілого від злочину

2.2 Співвідношення понять "потерпілий від злочину" із поняттям "жертва злочину"

Розділ 3. Класифікація потерпілих від злочину

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Як повноправний член світового співтовариства Україна має послідовно запроваджувати у дію міжнародно-правові акти про права і свободи людини, а це вимагає приведення національного кримінального законодавства у відповідність до загальновизнаних міжнародних норм.

Становлення української правової демократичної держави відбувається нерозривно з процесом оновлення юридичної бази захисту прав і свобод людини, використання нетрадиційних для старої системи права елементів. Нині Україна змінює своє законодавство, приводить його у відповідність до європейських норм.

Для вдосконалення правового статусу особи в законодавстві України особливе значення має Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р., норми якої є нормами прямої дії (ст. 8), а також такі міжнародно-правові документи, як Загальна декларація прав людини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини (листопад 1950 р).

Конституція України гарантує громадянам України можливість захисту їхніх прав і свобод. Проголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3). Конституція України//Відомості Верховної Ради. -1996.-№ 30.

Метою даної роботи є розкриття змісту поняття потерпілого у кримінальному праві, висвітлення історичних уявлень даного терміну, розгляд класифікації потерпілих від злочинів, а також значення для кваліфікції злочину.

Нормативною основою роботи стали Конституція України, Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року, Кримінально-процесуальний кодекс від 28 грудня 1960 року.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У розділі І розглянуто особливості історичного розвитку уявлень про потерпілогоу кримінальному праві.

У розділі ІІ детально розглянуто поняття потерпілого у кримінальному праві, характеристика потерпілого від злочину як об'єкту складу злочину, а також співвідношення із поняттям жертва злочину.

У розділі ІІІ розглянуто різноманітні класифікації потерпілих від злочину та їх детальна характеристика.

Розділ 1. Історичний розвиток уявлень про потерпілого у кримінальному праві

Думка про потерпілого у кримінальному факторі знаходилась у повітрі. Звернення до потерпілого стало необхідним у боротьбі зі злочинністю. У к. ХІХ-поч. ХХ ст. тема потерпілого постала не лише в літературі, а й нею зацікавились юристи, психологи та криміналісти. Серед перших, хто торкнувся теми віктимології-автор дослідження "Вбивство та його мотиви" Ф.Т. Джас та А. Фейербах з його книгою "Документальне виложення знаменитих злочинів". Автори звертаються до потерпілого, що з моральної точки зору частково є відповідальною за вбивство. Описуючи випадок батьковбивства, Фейербах так говорить про потрерпілого цього злочину: "Він сам був причиною того, що з ним сталось, і йому належить велика частина тяжкої моральної відповідальності за власне вбивство".

Серед практиків, що звернули увагу на важливість вченння про потерпілого від злочину, канадський кримінолог А. Фаттах називає американця А.В. Аллена, навіть відводить йому роль основоположника віктимології. У травні 1926 року Аллен виступив з доповіддю, у якій зазначив: "Коли скоєно злочин, ми направляєм винного до психолога, для дослідження. Здається, що аналогічне дослідження необхідне й для деяких потерпілих. Це дало б більшу користь як для практики, так і для науки". Туляков В.А. Виктимология: социальные и криминологичекие проблемы: Монография. О. Юрид. л-ра, 2000, 336 с.

Створення віктимології пов'язано з іменами Ганса фон Гентига (1888-1974) і Бенджаміна Мендельсона (1900-1998). Час зародження віктимології, очевидно, потрібно віднести з 1941 і 1947-1948 рр., коли були опубліковані розроблені ними основні положення.

У 1941 р. з'явилась стаття німецького кримінолога, що емігрував до США, Ганса фон Гентига "Зауваження по інтеракції між злочинцем і потерпілим", у якій він вперше протиставив поняття "потерпілий" та "злочинець". "Взаємовідносини між злочинцем і потерпілим, -писав він,- ймовірно відповідають взаємовідносинам між хижаками та іншими тваринами. Різниця у стосунках між ними у тваринному світі та у стосунках між потерпілим та злочинцем у тому, що хижакам самим доводиться полювати за здобиччю, у той час як потерпілий від злочину у багатьох випадках активно вводить у спокусу злочинця ". У ранніх своїх дослідженнях Г. Гентиг підкреслював про наявність зв'язку між потерпілим та злочинцем та їх взаємодії у скоєнні злочину

У 1948 р. Гентиг опублікував монографію "Злочинець і його жертва. Дослідження по соціобіології злочинності", у якій він сформував і розвивав принципові для віктимології положення.

Гентиг виділяє три категорії понять, що складає предмет віктимологїі:

1) посягач-жертва;

2) латентна жертва;

3) відносини між посягачем і жертвою.

Злочинця і потерпілого він розглядає як суб'єктів взвємодоповняючого партнерства. У багатьох випадках жертва формує, виховує злочинця і завершує його становленяя.

У монографії розглядаються різні типові ситуації, відносини, що пов'язані з особою та поведінкою жертви, різні типи жертв.

Поряд з Г. Гентигом, що досліджував проблеми потерпілого, є Б. Мендельсон, він розглядав віктимологію як самостійну наукову дисципліну. Віктимологія містить основні положення:

1) розглядається поняття "жертва" (названо 5 груп жертв);

2) вводиться поняття "кандидат у жертви", "добровільна жетрва", "жертва-провокатор", "жертва-агресор". Ривман Д.В., Устинов В.А. Виктимология. СП 6 Питер, 2000, 304 с.

У 1975 р. Б. Мендельсон опублікував монографію "Загальна віктимологія", у якій розвивав свою концепцію віктимології, пов'язавши її з "практичною" віктимологією, до якої включені не лише жертви злочинів, але й жертви геноциду, конфліктів та війн, природних катаклізм.

Деякі ідеї і положення Г. Гентига отримали свій подальший розвиток на психологічному рівні у роботах щвейцарського вченого Генрі Елленбергера. Він більш детально аналізує поняття "злочинець-потерпілий", розглядає різні випадки, коли суб'єкт може стати залежно від ситуації злочинцем або потерпілим.

Ідею створення науки віктимології підтримав американський соціолого Ф. Вертхам. У книзі "Картина насилля" він писав: "Жертва вбивства - забута людина. Не можна зрозуміти психологію вбивці, не розуміючи соціологію жертви".

Німецький кримінолог Ільза Маттес у дисертації "Неповнолітні потерпілі як свідки по справах про злочини проти моральності" розглядає жертв з позиції їх відношення до досконалого злочину та їх поведінки після злочину.

Предметом дослідження М. Вольфганга стали не окремі особи, а дрібні підприємства, расові групи, жертви геноциду та інших міжнародних кримінальних злочинів.

Віктимологічні дослідження проводились і проводяться також у Бельгії, Швеції, Японії, Фінляндіїї.

У Болгарії, Венгрії, Польщі віктимологія також отримала визначений розвиток, результи досліджень знайшли відображення у публікаціях, до яких слід віднести праці К. Кочева, Б. Станкова. Перший у монографіях "Загальне поняття потерпілого у кримінальному процесі"(1968) і "Потерпілий як обвинувач у кримінальному процесі"(1971) розглядає проблеми активізації участі потерпілого у кримінальному процесі, його роль як джерела інформації про досконалий злочин.

У роботі чехословацького кримінолога І. Котларжа "Деякі відомості, отримані у результаті дослідження злочинів проти моральності (1963) відокремлений розділ "Особистість потерпілого як фактор злочину проти моральності". Автор приходить до висновку, що в цих злочинах роль потерпілого особливо важлива.

У 1961 р. вийшли із друку роботи Л. Феікса "Боротьба зі статевими злочинами проти дітей" та "Значення віктимології у кримінальному розслідуванні на прикладі сексуальних злочинів", в одній з розділів якої наведено цікаві дані про потерпілих-дітей.

З 1973 р. проводяться міжнародні конгреси, конференції, симпозіуми з віктимології: 1973 р. (Ієрусалим, Ієраїль); 1975 р. (Белладжо,Італія); 1976 р. (Бостон, США); 1979 р. (Мюнстер, ФРН); 1980 р. (Вашингтон, США); 1982 р. (Токіо, Японія); 1989 р. (Загреб, колишня Югославія).

У Радянському Союзі історія віктимології як самостійного наукового направлення відкривається публікацією у 1966р. проблемною статтею "Про вивчення особистості і поведінки потерпілого".

Л.В. Франку належать монографії: "Віктимологія і віктимність" (1972); "Потерпілий від злочину і проблеми радянської віктимології" (1977); статті: "Віктимологія як допоміжна дисципліна кримінології і криміналістики" (1966); "Потерпілий від злочину, скоюваних рецедивистами" (1968); "Неповнолітні як потерпілі та правопорушники" (1968).

На VІІІ Конгресі ООН по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками була прийнята Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочину і зловживання владою (1985).

Декларація, визначивши основні направлення і міжнародно-правові принципи підтримки і сприяння жертвам злочину і зловживання владою, послугувала своєрідною конституцією, Білем про права жертв злочинів, створеним спеціально для розповсюдження досвіду в національному законодавстві та окремих правових системах.

Весь текст декларації побудований на розумінні того факту, що до "жертв злочинів потрібно відноситись зі співчуттям та поважати їх гідність".

У період 1990-2000рр. Захищені докторські дисертації (В.Я. Рибальська "Віктимологічні проблеми злочинності неповнолітніх"(1983); В.В. Вандишев "Теоретичні і практичні аспекти взаємозв'язку криміналістики і кримінології"(1989).

Активно працюють над віктимологічною проблематикою також А.Ю. Ареф'єв, Г.Н. Горшенков, Ю.М. Антонян, Ю.В. Бишевський, А.Н. Красіков, Н.Ф. Кузнецова, О.В. Старков, Д.А. Шестаков.

Розділ 2. Поняття потерпілого від злочину у кримінальному праві

2.1 Визначення поняття потерпілого від злочину

Чи не найбільш трагічною, а деколи й трагікомічною постаттю у кримінальному праві є людина, яка потерпіла від злочину.

Проблема потерпілого від злочину в кримінальному праві є ще недостатньо розробленою, вона має комплексний і міжгалузевий характер.

Людина, якій злочином безпосередньо завдано болю, втрати і яка зазнає не менших, а інколи й більших, страждань під час розслідування кримінальної справи та її судового розгляду. Постраждалій особі, як нікому іншому особисто (у неї не може бути захисника, тільки представник - Р.С.) доводиться брати участь у процесі розслідування кримінальної справи. А тому, для неї краще все-таки знати свої права та обов'язки, ніж їх не знати.

За загальним правилом, потерпілим визнається фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілими вважаються тільки окремі індивіди (учасники суспільних відносин), а отже, юридичні особи за чинним законодавством не можуть виступати потерпілими. Згідно з КПК (ст. 49) потерпілий є учасником кримінального процесу (при цьому має бути винесена відповідна постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвала суду), він має певні процесуальні права та обов'язки. Кримінально-процесуальний кодекс України//Відомості Верховної Ради УРСР.-1961, № 2. Щодо кримінологічного аспекту, то в межах віктимології (вчення про жертву злочину) вивчаються всі потерпілі - жертви злочинних посягань: живі та загиблі, засуджені та недієздатні, у відокремленні та у своїй сукупності.

У Кримінальному кодексі України неодноразово вказується на потерпілого від злочину. Термін «потерпілий» вжито понад 70 разів. Ще частіше вказано на певні види потерпілих: неповнолітній (п. 6 ч. 1 ст. 67 КК); професійна спілка, політична партія, громадська організація (ст. 170 КК); той, хто займається господарською діяльністю (ст. 206 КК); національна, расова або релігійна група (ст. 442 КК); Україна або союзні з нею держави (ст. 431 КК) тощо. У законі йдеться і про певні обставини, пов'язані з потерпілим, зокрема, про наступні види поведінки останнього (наприклад, неправомірні чи аморальні дії -- п. 7 ч. 1 ст. 66 КК); про такі його стани як безпорадність (ст. 152 КК); матеріальна або службова залежність від винного (ст. 154) тощо. Кримінальний кодекс України (із змінами і доповненнями станом на 1 листопада 2008року). Х.: ТОВ ''Одіссей'', 2008, ст. 34.

Кримінально-правове розуміння поняття «потерпілий» має певні особливості. КК пропонує декілька варіантів позначення потерпілого від злочину: «потерпілий» (ст. 116), «потерпіла» (ч. 2 ст. 134), «потерпіла особа» (ч. 1 ст. 152), «потерпіла (потерпілий)» (ч. 2 ст. 154) тощо.

Структура особи потерпілого включає три основних компоненти (так звані підсистеми):

1) соціально-демографічні якості (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо); 2) соціальні ролі особи, включаючи сукупність видів її діяльності в системі суспільних відносин як громадянина чи члена трудового колективу, сім'янина; 3) морально-психологічна характеристика, що відображає ставлення особи до соціальних цінностей і соціальних функцій, які вона виконує. У своїй сукупності потерпілий від злочину та його поведінка мають важливе кримінально-правове значення, оскільки враховуються при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

Сама ж кримінально-правова оцінка поведінки потерпілого та її вплив на кримінальну відповідальність залежить, по-перше, від ролі цієї поведінки у вчиненні злочину і, по-друге, від його соціальної, моральної та правової характеристики. У ст. 350 КК встановлюється сувора відповідальність за погрозу вбивством, умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового або громадського обов'язку. Перелічені обставини також визнаються такими, що пом'якшують або обтяжують покарання (див., наприклад, п. 7 ч. 1 ст. 66, п. 4 ч. 1 ст. 67 КК).

Досліджуючи законодавчі приписи, можна дійти висновку, що потерпілий від злочину та обставини, пов'язані з ним, мають значення для кваліфікації злочинів (наприклад, ст. 112, п. З ч. 2 ст. 115, статті 116, 150, 155, 171, 225, 266, 271, 280, 304, ч. 3 ст. 314, статті 342, 377, 404, 442 КК) та призначення покарання (наприклад, п. 8 ч. 1 ст. 67 КК).

Кваліфікація злочину - це встановлення та юридичне закріплення відповідності між ознаками вчиненого діяння та складом злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Склад злочину є сукупністю найсуттєвіших ознак конкретного злочину, які характеризуються тим, що всі вони: встановлені у законодавстві про кримінальну відповідальність або ж випливають з його змісту при тлумаченні; відображають суспільну небезпеку злочину; визначають його відмінність від інших діянь (як злочинних, так і не злочинних). У вченні про загальний склад злочину ознаки складів конкретних злочинів узагальнені і отримали загальні назви (суспільно небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки, обстановка вчинення злочину тощо). Присяжнюк Т.І. Правовий статус потерпілого:проблеми та перспективи//Вісник ВСУ.-2002. № 8. У цьому ж вченні дані ознаки залежно від того структурного елемента злочину, який вони характеризують, були розподілені на: ознаки об'єкта злочину; ознаки об'єктивної сторони; ознаки суб'єкта злочину та ознаки суб'єктивної сторони.

Ознакою деяких складів злочинів є певні види потерпілих від злочинів. У цьому разі їм властиві всі ті риси, шо і будь-якій іншій ознаці складу злочину. Наприклад, обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 156 КК, є особа, яка не досягла 16-річного віку (потерпілий від злочину). Ця ознака безпосередньо названа у диспозиції даної статті КК. Вказівкою на неї підкреслена суспільна небезпека вчинення розпусних дій щодо особи, котра не досягла 16-річного віку, а саме те, що такі дії заподіюють шкоду нормальному моральному та фізичному розвитку неповнолітнього. За вказаною ознакою злочин, передбачений ст. 156, відрізняється від інших діянь, у тому числі незлочинних (наприклад, демонстрація порнографічного відеофільму дорослій особі).

У юридичній літературі часто зустрічаються думки про те, що поняття потерпілого від злочину є частиною поняття предмета злочину або ж, що вказані поняття слід розглядати як перехресні. Однак, з такими судженнями не можна погодитись. Потерпілий від злочину та предмет злочину мають різні ознаки. Потерпілий - соціальний суб'єкт, учасник соціальної взаємодії, суспільних відносин. Предмет - це матеріальне чи ідеальне благо, річ або явище, з приводу якого існують відносини між соціальними суб'єктами. Потерпілому злочин завжди заподіює шкоду; предмету ж у разі вчинення злочину шкода може і не заподіюватися. Отже, поняття потерпілого від злочину та предмета злочину не збігаються ані за змістом, ані за обсягом.

У науці також висловлюється думка про те, що як ознака складу злочину виступає не потерпілий від злочину, а "ознака, яка характеризує потерпілого" або "ознака, що характеризує особу потерпілого". Однак така позиція також сумнівна. Дослідження законодавства про кримінальну відповідальність дає можливість зробити висновок, що законодавець, конструюючи склади злочинів, вказує не на ознаки, які характеризують потерпілих або їх особу, а безпосередньо називає види потерпілих: державний чи громадський діяч, заручник, пацієнт, суддя, народний засідатель, присяжний тощо.

Деякі автори зазначають, що до кримінального права слід ввести поняття "спеціальний потерпілий", тому що потерпілий від злочину включається у склади злочинів не завжди, а лише тоді, коли необхідно звузити коло потерпілих, відмежувати його за певними умовами (стан, аналогічний складам зі спеціальним суб'єктом злочину). Однак і ця точка зору являється недостатньо аргументованою. Для того, щоб стверджувати, що той чи інший склад злочину передбачає спеціального потерпілого, необхідно назвати хоча б один склад, який містив би загального потерпілого. Однак такого складу злочину в законодавстві про кримінальну відповідальність немає.

Потерпілий від злочину належить до ознак, які характеризують об'єкт злочину, тобто ті суспільні відносини, що знаходяться під охороною законодавства про кримінальну відповідальність. Об'єкт злочину можуть характеризувати і такі ознаки складу злочину, як: благо, суб'єктивне право, правовий обов'язок та соціальна норма. Наприклад, об'єкт злочину, передбаченого ст. 112 КК, характеризують і благо, і потерпілий. Вказівкою на таке благо як життя охарактеризований обов'язковий додатковий об'єкт цього злочину, тобто суспільні відносини щодо охорони життя людини, а вказівкою на такого потерпілого як державний чи громадський діяч охарактеризований основний об'єкт цього злочину, тобто суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність усіх гілок державної влади, а також політичних партій.

Ознакою складів злочинів іноді виступають обставини, пов'язані з потерпілим. Залежно від об'єктивного прояву їх можна поділити на дві групи. До першої належать різні види поведінки потерпілого (наприклад, протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа з боку потерпілого, на які вказується у диспозиції ст. 116 КК). Другу групу складають певні ситуаційні (не соціальні) стани потерпілих (наприклад, безпорадний стан, про якмй йдеться у ст. 135 КК, або стан матеріальної чи іншої залежності від винуватого, на який вказано у ч. 2 ст. 120 КК).

У межах вчення про загальний склад злочину обставини, пов'язані з потерпілим, не утворюють загальної ознаки складу злочину. Всі вони охоплюються поняттям обстановки вчинення злочину, тобто є одними з обставин, за яких відбувається суспільне небезпечне діяння та (або) настають суспільно небезпечні наслідки. Саме у такій якості обставини, пов'язані з потерпілим, характеризують об'єктивну сторону злочину.

Як потерпілий, так і обставини, пов'язані з ним, будучи ознаками складів окремих видів злочинів, впливають на кваліфікацію лише у тому разі, коли до них мало місце певне психічне ставлення з боку суб'єкта злочину. Іншими словами, характеризуючи об'єкт та об'єктивну сторону злочину, вказані ознаки повинні бути представлені у суб'єктивній стороні, входити до її предметного змісту.

Психічне ставлення до потерпілого та обставин, пов'язаних з ним, може мати вид:

1) усвідомлення;

2) усвідомлення можливості («допущення») цих ознак;

3) не усвідомлення, при тому, що суб'єкт злочину повинен був і міг її усвідомлювати. Вид, у якому полягало психічне ставлення, враховується при кваліфікації злочину. Так, у п. 2 ч. 2 ст. 115 КК передбачена відповідальність за вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності. Вказівкою на ознаку завідомості законодавець підкреслив, що при кваліфікації за п. 2 ч. 2 ст. 115 необхідно встановлювати те, що суб'єкт злочину усвідомлював (знав), що потерпіла є вагітною (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" Постанова Пленуму ВСУ № 2 від 7 лютого 2003року ''Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи''.. У ст. 152 КК передбачена відповідальність за статеві зносини з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Така обставина, пов'язана з потерпілим, як безпорадний стан, будучи ознакою обстановки зґвалтування, детермінує спосіб вчинення цього злочину. Даний спосіб, як й інші, передбачені у ст. 152 (застосування фізичного насильства, погрози), знаходиться у тісному зв'язку із суспільно небезпечним діянням. Психічне ставлення до останнього у зґвалтуванні може полягати лише в усвідомленні. Тому такий же вигляд воно повинно мати і до способу вчинення цього злочину, а також до стану безпорадності потерпілої особи, який використовує суб'єкт злочину, вступаючи у статеві зносини з потерпілою Постанова Пленуму ВСУ № 4 від 27 березня 1992року ''Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини''. (інша думка: п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 27 березня 1992 р. "Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини"). У ст. 155 КК встановлена відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості. При визначенні цього злочину вказівкою на потерпілого охарактеризований об'єкт злочину, тобто суспільні відносини, що забезпечують нормальний моральний і фізичний розвиток неповнолітніх осіб, які не досягли статевої зрілості, їх статеву недоторканість. Об'єкт злочину пов'язаний із суспільно небезпечними наслідками. Однак законодавець не обмежує психічне ставлення ані до наслідків, ані до об'єкта, ані до потерпілого. Тому для кваліфікації за ст. 155 вид психічного ставлення до потерпілого немає значення. Воно може полягати в усвідомленні, в усвідомленні можливості («допущенні») або ж в не усвідомленні того, що потерпілим від свідомо вчинюваної та бажаної для винного дії є особа, яка не досягла статевої зрілості, якщо суб'єкт злочину повинен був і міг це усвідомлювати (п. 27 наведеної вище постанови).

Після того, як у вироку суду дана кваліфікація злочину, з'являється підстава для призначення покарання. Як відомо, суд призначає покарання: у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини КК; враховуючи суспільну небезпечність злочину та особи злочинця, у тому числі обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Зміст останніх у багатьох випадках залежить від того, хто потерпілий від злочину та які були об'єктивні фактори, з ним пов'язані. Так, до обставин, які обтяжують покарання, належать: вчинення злочину в зв'язку з виконанням потерпілим службового чи громадського обов'язку (п. 4 ч. 1 ст. 67 КК); вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває у безпорадному стані (п. 6 ч. 1 ст. 67); вчинення злочину щодо жінки, котра завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 7 ч. 1 ст. 67); вчинення злочину щодо особи, яка перебуває у матеріальній чи іншій залежності від винного (п. 8 ч. 1 ст. 67). До обставин, які пом'якшують покарання, належить вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого (п. 7 ч. 1 ст. 66), та інші, які хоча і не передбачені у ст. 66, однак впливають на ступінь суспільної небезпеки вчиненного злочину.

Тут же зазначимо, що обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання і стосуються потерпілого, слід відрізняти від близьких за змістом, а іноді, навіть, однойменних ознак складів злочинів. Наприклад, така обставина як вчинення злочину щодо малолітнього є ознакою складів злочинів, передбачених у п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 136, ч. 4 ст. 152 та інших КК. Разом з тим ця обставина у п. 6 ч. 1 ст. 67 КК розглядається як обтяжуюча покарання. Така ж ситуація має місце і стосовно пом'якшуючих обставин. Однак, якщо той чи інший потерпілий або обставина, пов'язана з ним, передбачені законом як ознаки складів злочинів, і вони вплинули на кваліфікацію злочину, то суд не може ще раз враховувати їх при призначенні покарання (ч. 3 ст. 66, ч. 4 ст. 67 КК). У протилежному разі особа каралася б двічі або ж їй двічі знижувалося б покарання за одне і те саме діяння з урахуванням одних і тих же обставин.

Викладене дозволяє зробити наступні висновки. Потерпілі від злочинів та обставини, пов'язані з ними, мають значення для кваліфікації злочинів. У цих випадках вони виступають як ознаки складів конкретних злочинів. У межах вчення про загальний склад злочину всі потерпілі, які є ознаками складів конкретних злочинів, охоплюються загальним поняттям "потерпілий від злочину". Це поняття слід відмежовувати від поняття "предмет злочину".

Потерпілий від злочину належить до ознак складу злочину, що характеризують об'єкт злочину. Обставини, пов'язані з потерпілим, які є ознаками складів конкретних злочинів, на відміну від потерпілих, не утворюють загальної ознаки складу злочину. Всі вони охоплюються поняттям обстановки вчинення злочину, і саме як такі характеризують об'єктивну сторону злочину. Як потерпілі, так і обставини, пов'язані з ними, впливають на кваліфікацію лише у тому разі, коли до них мало місце певне психічне ставлення з боку суб'єкта злочину. Потерпілі від злочинів та обставини, пов'язані з ними, мають значення для призначення покарання. Вони виступають як обставини, котрі пом'якшують або обтяжують покарання.

Існує нагальна потреба у проведенні комплексного кримінально-правового дослідження проблеми потерпілого від злочину. В його рамках доцільно зосередити увагу на питаннях визначення окремих видів потерпілих від злочинів та обставин, пов'язаних з ними, які є ознаками складів злочинів або обставинами, що пом'якшують чи обтяжують покарання, розглянути особливості психічного ставлення суб'єкта злочину до вказаних ознак та обставин тощо. Сенаторов М. Потерпілий від злочину: значення для кваліфікації злочину та призначення покарання // Право України, 2004, № 3, ст. 110.

2.2. Співвідношення понять "потерпілий від злочину" із поняттям "жертва злочину"

Центральне поняття віктимології-жертва (лат.-victima, англ.-virtim, франц.-virtime, звідти й назва самої науки).Однак у вітчизняній віктимології поряд з терміном "жертва" спочатку використовувався термін "потерпілий". Ним оперують автори перших найбільш значних монографій і багатьох публікацій. Склалась визначена традиція і разом з тим необхідність вирішити, який з термінів переважає.

Для віктимології як загальної теорії жертви, предмет якої-потерпілі у будь-яких ситуаціях не кримінального характеру (екологічних катастроф, стихійних лих) терміну "жертва" цілком достатньо, хоча він позначає потерпілого, не деталізуючи механізму завдання шкоди.

Однак таке пояснення не підходить, коли мова йде про особу, якій завдана шкода безпосередньо злочином. Це також жертва, але така, що стала зовсім в іншому розумінні. Кримінальній віктимології необхідний термін, що враховує цю обставину, а саме "потерпілий". Без нього у кримінальній віктимології не обійтись. Відмова від його використання у віктимології практично ставить знак рівності між жертвою будь-яких проявів життєдіяльності людини і жертвою злочинця, а в більш вузькому плані-безпосередньою і опосередкованою, потенційною і реальною жертвою, якою і є потерпілий від злочину.

Л.В. Франк відмітив, що віктимологічне поняття потерпілого не повинно бути пов'язане з процесуальним визнанням громадянина. Коновалов В.П. Виктимность и ее профилактика//Виктимологические проблемы борьбы с преступностью. Иркутск, 1982.

У віктимологічному плані потерпілий - це безпосередня жертва злочину, що оправдовує використання у кримінальній віктимології як рівнозначних обох термінів, що визначають феномен жертви.

Віктимологія вивчає різні проблеми, пов'язані із завданням шкоди. Природньо, що в першу чергу вона звертається до особистих якостей та поведінки жертв. Саме тому серед термінів та понять віктимології важливе місце мають "потерпілий", "жертва", віктимність", з ними пов'язано розуміння всього, чим повинна займатись віктимологія.

Існує дві позиції відносно того, що являє собою жертва у віктимолгічному змісті.

Перша - це людина або визначена група людей у будь-якій формі, яким прямо або навпаки завдана шкода злочином.

У західній віктимології ряд вчених до жертв відносять не лише фізичних та юридичних осіб,але й суспільство, державу.

Друга - це фізична особа, якій безпосередньо злочином завдана фізична, матеріальна й моральна шкода.

Отже, жертва - це переважно фізична особа, якій безпосередньо завдана шкода. Саме фізична особа є основним предметом віктимологічного вчення. Жертвою у розумінні її з позиції кримінологічної віктимолгії може бути і група людей, але лише у визначеній формі їх інтеграції, що обумовлює наявність аддитивної віктимності.

Потерпілим від злочину може бути визнано і юридичну особу, але вона не володіє якостями жертви. Інтегративна жертва з'являється там, де втрата від злочинних дій, навіть направлена проти групи людей, матеріалізована у завданні шкоди безпосередньо особам,що складають цю групу. У цьому змісті група людей, що представляється як жертва, - це сукупність жертв - фізичних осіб.

Умовно кажучи, в інтегрованої жертви повинна бути "жива душа", якої не має в організації, підприємства.

Таким чином, інтегрована жертва - це не будь-яка, а лише така група людей, що володіє визаченими ознаками.

Всі особи, що складають групу, повинні володіти хоча б однією загальною для них якістю, що обумовлює віктимну приналежність у рамках загальної або спеціальної віктимності (наприклад, при геноциді це нацональність).

Володіння аддитивною (інтегративною) віктимністю.

Внутрішня структура, її рольові складові повинні бути такими, при якій віктимізація неможлива як при причиненій безпосередньо шкоді більшості або всім її членам.

Аддитивна (інтегративна) віктимність (потенційна і реалізована) - це якість уразливості, що обумовлена груповою приналежністю осіб, що складають групу, по характеру, ступені та належності до реалізації.

Зміст поняття (і реальне положення) потерпілого від злочину як фізичної особи в соціально-психологічному плані пов'язано з її статусом (сукупності прав,обов'язків, колом діяльності), позицією (поведінкою залежно від відносин між потерпілим і злочинцем, потерпілим та іншими особами) і роллю в криміногенно-процесуальному механізмі. Ця роль може бути активною і пасивною, усвідомленою та неусвідомленю, основною та другорядною.

Варто також розрізняти потенційних (у відношенні яких реального завдання шкоди ще не було), реальних (тих, що відчули втрати), а також латентних (реальних, але по деяких причинах залишились поза офіційним обліком) жертв злочинів. Для віктимології латентні жертви, потерпілі являють особливий інтерес.

Будь-який потерпілий, будь-яка жертва злочину, як потенційна, так і реальна, володіє визначеними якостями,що роблять її у якісь мірі уразливою.

Очевидно, що визначені особисті якості, визначена поведінка, специфічне службове положення створюють приналежність до більш ймовірного причинення даній особі фізичної,матеріальної, моральної шкоди.

Безперечно, що уразливість, наприклад, жінки, дитини, пожилої людини від злочину насильного характеру більша, ніж у молодого чоловіка. У визначених випадках жертвою злочину може бути лише жінка або тільки особа, що не досягла 14 або 16 років. Приналежністю до підвищеної уразливості може бути і виконання особою визначеної соціальної ролі - професія, громадські обов'язки. Особиста уразливість має складну структуру, у якій приналежність (суб'єктивні та об'єктивні якості) актуалізуються конкретною ситуацією і перетворюються у передумови завдання шкоди.

Виходячи від характеру і міри вираження особистих якостей, що визначають індивідуальну віктимну приналежність, можна виділити декілька типів жертв:

Універсальний тип.

Відносяться особи, що мають явно виражені особисті ознаки, які виражають високу потенційну уразливість у відношенні з різними видами злочинів. Жертви цього типу характеризуються як типічною для них активною поведінкою, так і пасивною.

Виборчий тип

Відносяться особи, що володіють високою уразливістю по відношенню до взначених видів злочинів. Віктимна приналежність може обумовлюватись типовими формами поведінки у відношенні з характером конфліктних ситуацій.

Ситуативний тип

Потерпілі цього типу володіють середньою потенційною віктимністю і є жертвами переважно у результаті збігу ситуативних факторів, небезпека яких стала для них непереборною.

Випадковий тип

Жертви цього типу є такими у результаті випадкового збігу обставин.

Професійний тип

Віктимність жертв цього типу пов'язана з їх професійною зайнятістю.

Однак, у всіх типів жертв є загальна, базова, потенційна віктимність.

Розділ 3. Класифікація потерпілих від злочину

Потерпілий є об'єктом вивчення кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, судової медицини, судової психології, але кожній з цих дисциплін він цікавий у різному відношенні, і сама міра цього інтересу суттєво відрізняється.

Сучасна кримінологія поки що проявляє свій інтерес до потерпілого як елементу кримінологічної ситуації. Власне, саме тому і з'явилась віктимологія, що взяла на себе функцію вивчення жертви злочину (потерпілого) з тим , щоб синтезувати і систематизувати різнопланові дані про потерпілого в єдине ціле з метою більш глибокого і всестороннього розуміння причин злочинів і умов, що допомагають їх скоєнню. Така систематизація дозволить здійснити узагальнення отриманих даних і зробити висновки про те, що є типовим для ситуацій, у яких є завдання шкоди, так і безпосередньо для особи потерпілого. Технологічно вирішення цього завдання пов'язане зі застосуванням різних класифікацій потерпілого, де враховуюються їх суб'єктивні та об'єктивні характеристики.

Класифікація потерпілих по статевій приналежності

Стать нерідко відіграє важливу роль у механізмі злочину,оскільки є необхідною умовою скоєння того чи іншого злочину. Існують злочини, у яких потерпілим може бути особа лише визначеної статі. Наприклад, потерпілим від зґвалтування або насильницького лесбійства може бути лише жінка. При вивченні лише цих категорій злочину класифікація статі не має сенсу. Однак, у тих випадках, коли справа торкається вивчення злочинів, у яких потерпілими можуть бути особи будь-якої статі, така класифікація корисна, оскільки дозволяє встановити ступінь та удільну вагу віктимності жінок і чоловіків по застосуванню до окремих злочинів вцілому.

У звя'зку з цим варто відзначити, що у випадку ''одностатевих'' злочинів класифікації по статі не потрібно, однак це не виключає необхідності обліку даної ознаки, так як демографічна категорія, що розглядається, чітко проявляється, як тільки ми сумуємо кількість потерпілих від вказаних злочинів і потерпілих від інших злочинів. Інакше кажучи, стать потерпілих у кінцевому висновку обо'язково набуває значення, як тільки проводиться віктимологічне узагальнення.

Класифікація потерпілого по віку

Криміногенна важливість психологічних особливостей потерпілих різного віку особливо замітна як віктимоутворююча якість на полюсах вікових груп - у підлітків та пожилих осіб.

Психофізичні особливості дитячого і підліткового віку - допитливість, жадоба пригод, довірливість, внушання, невміння пристосування до умов, у яких виникає необхідність знаходитись, безпорадність у конфліктних життєвих ситуаціях, фізична слабкість - обумовлюють підвищену віктимність цієї вікової групи. Ці ж якості можуть сприяти становленню не лише потерпілого, але й злочинця. Практика показує, що найбільш віктимним серед неповнолітніх є підлітки у віці 12-14 років. Це той вік, коли при відсутності життєвого досвіду підліток повинен вирішувати різні завдання: звільнення від опіки дорослих, стосунків з особами протилежної статі, однолітками, до визначеного часу виникає проблема вибору професії. У цей період найбільш активно формується особистість, створюється моральне обличчя індивіда. Тому доводиться орієнтуватись не лише на формальне повноліття - досягнення 18 років - але й фактичне, так як іноді людина справляється з проблемами і в 16-17 років, а в інших випадках не здібний їх вирішити і в 20.

Підвищення віктимності неповнолітніх визначається не тільки їх психофізчними якостями, але й спеціальними ролями, місцему системі соціальних відносин, положенням, яке вони займають у сім'ї. Звідси виникають такі злочини як дитиновбивство. Існуюють підтверджені практикою факти говорити про вбивства, що скоєні з метою усунення перешкод для вступу до шлюбу, завлодіння спадщиною, позбавитись від обов'язків сплачувати аліменти.

Важливим проявом підвищеної віктимності неповнолітніх є також негативна дія дорослих на їх психіку, що формує у них антигромадську установку особистості. Звичайно, результати такої негативної дії іноді призводять неповнолітнього до скоєння злочину, але можуть поставити його і в положення жертви. Іншими словами, неповнолітній стає жертвою негативних дій, і набуває антигромадську установку особистості, і залежно від розвитку подій, може стати потерпілим або злочинцем.

Так, художній керівник і режисер театральної студії Іванов, в одному з міст Одеської області протягом декількох років систематично здійснював розпусні дії і статеві акти зі своєю ученицею Тетяною Петровою. Його старанними зусиллями вона набула досвід сексуального спілкування. В 16 років, ставши помічницею Іванова по роботі в судії, вона на його вимоги поставляла Іванову нових жертв - 12-13-літніх дівчат, з якими Іванов скоював також розпусні дії. Із жертви Петрова перетворилась у злочинницю і була осуджена по одній кримінальній справі зі своїм вчителем. З точки зору віктимології на цьому прикладі показано, що по-перше, Петрова з визначеного моменту діяла не по примусу, а навмисно; по-друге, багато неповнолітніх, але вже не малолітніх дівчат підкорювались злочинцю, зберігаючи це у таємниці.

У злочинах деяких видів кримінологічно важлива і національність потерпілого, зокрема у злочинах, пов'язаних з пережитками місцевих звичаїв (наприклад, кровавої помсти).

Класифікація потерпілих по статі і віку може бути застосована при вивченні потерпілих від різних злочинів. Це дасть можливість з'ясувати, застосовчо до яких злочинів найбільш віктимні ті чи інші класифікаційні групи жертв.

Класифікація потерпілих по їх рольовому статусу

Особи, що займають визначені посади або займаються визначеним типом громадської роботи, саме в силу специфіки своєї роботи частіше, ніж інші, є потерпілими від злочинів. Так, працівники міліції, касири, військовослужбовці при виконанні обов'язків по службі або патрулюванню, особи, зобов'язані протидіяти злочинцю, ризикуючи при цьому здоров'ям і навіть життям. При порушенні правил безпеки у такому положенні можуть бути і спеціплісти небезпесних професій. По суті, мова йде про справу з груповою віктимною приналежністю Холыст Б. Роль потерпевшего (жертвы) в убийстве//Panstwo i pravo. 1964, № 11., яку слід відрізняти з точки зору характерної поведінки потерпілих: вона може бути типово активною - для міліціонера, або при втручанні в ситуацію,і типово пасивною,якщо потерпілий піддається нападу,наприклад водій таксі, касир.

Має значення для класифікації по рольовому статусу і рівень стану потенційних жертв. Віктимність починає зростати по мірі перевищення середнього рівня дохіду.

Класифікація потерпілих залежно від їх відношення до злочинця

У механізмі злочину часто вирішальну роль відіграють відносини, у яких знаходяться жертва і злочинець. Це можуть бути відносини родинні, шлюбні або інтимні, сусідські, товариські, дружні, службові або ж ворожі. Соціальні зв'язки визначають як істоту конфліктів, призведених до злочину, так і динаміку розвитку кримінологічної ситуації. Достатньо вказати на так названу побутову злочинність, у якій більш яскраво проявляються стабільні відносини між злочинцем і потерпілим. Без обліку цих відносин неможливо вести профілактику умисних вбивств, заподіяння тілесних ушкоджень по побутовим мотивам та інших побутових злочинів. У значній мірі від характеру вказаних відносин залежить і стабільність конфліктів між потерпілим і злочинцем. Г. Гентиг відзначив, що ''часто злочинець і жертва підходять один одному як замок і ключ''. І це не прибільшення. Удільна вага взаємовідносин між потерпілим і злочинцем для різних злочинів не однакова. Однак віктимологічний характер багатьох злочинів є очевидним. До таких злочинів слід віднести умисне вбивство, заподіяння шкоди здоров'ю, зґвалтування, шахрайство та інш.

Віктимологічна типовість вказаних та багатьох інших злочинів робить доцільною вказану класифікацію в інтересах тактичного забезпечення профілактики злочинів проти осіб визначеного сімейного,посадового або громадського положення.

Класифікація потерпілих по морально-психологічним ознакам

У механізмі злочину проявляються різні морально-психологічні особливості потерпілих, такі як статева розпущенність, схильніть до вживання алкогольних напоїв і наркотичних речовин, жадібність, агресивність, грубість, жорстокість, недовірливість, доброта, тактовність, ввічливість, розсудливість, моральна стійкість, рішучість, хоробрість, гарна фізична підготовка, фізична слабкість. Всі ці якості проявляються у поведінці і при певних обставинах можуть сприяти або перешкоджати скоєнню злочинів.

Морально-психологічна характеристика має значення в першу чергу застосовчо до тих категорій злочинів, у якій вказані ознаки особистості потерпілих лежать в основі способу і форми скоєння злочинів і провокації злочинів. Злочинці враховують, що являє собою обрана жертва, визначають, якими якостями можна скористуватись. Мудьюгин Г.Н. Расследование убийств по делам, возбужденным в связи с исчезновением потерпевшего: Дис....канд. юрид. Наук. М., 1962., ст. 6. Наприклад, такі негативні якості потерпілого, як жадоба, азарт, пристрасть до поживи, включаються в саму техніку скоєння шахрайства.

Легковажність, розпущеність, недосвідченість деяких жінок приймаються до уваги і використовуються при визначенні місця, часу, форми злочину. Це стосується не лише статевих злочинів. Гарно відомі шахрайства, коли злочинці діють під виглядом ''престижних'' наречених. Тут спрацьовують не тільки легковажність,недосвідченність, але не частіше і бажання ''влаштуватись'', взяти якомога більше від життя. Приклад тому - тисячі українок, що помчались за закордонним багатством і опинившихся в будинках терплячості.

Негативні морально-психологічні характеристики можуть проявитись у вигляді створення обстановки, що допомагає скоєнню злочина. У цьому відношенні найбільш показовий стан сп'яніння.(Звичайно, різниця між алкоголіком і людиною, що рідко вживає алкогольні напої, існує, але для ситуації, у якій людина активно або пасивно поводить себе в силу сп'яніння, це не має значення).

Негативні морально-психолочні якості можуть реалізуватись у самих ріхних ситуаціях, у тому числі і корисливих, з точки зору потерпілого, для нього самого. Ця обставина призвела до того, що в класифікацію потерпілих пропонується ввести групу ''атипових'' потерпілих'', ''уявної жертви''. Механізм завдання шкоди атиповим потерпілим дещо специфічний. У якості атипових потерпілих вказуються особи, що постраждали від злочинів, скоєні ними самими.

Класифікація потерпілих по вигляду і кратного завдання їм шкоди

По кратності завдання шкоди потерпілі можуть бути поділені на епізодичних (постраждали один раз) і ''рецидивістів'', яким завдано шкоду неодноразово.

Останні можуть бути поділені по ознаці завдання їм шкоди однорідними або різнорідними злочинами. Така дифференціація може бути корисна при організації індивідуальної профілактики, побудованій на віктимологічній основі.

Класифікація потерпілих залежно від тяжкості злочинів, від яких вони постраждали

Класифікаційні групи повинні включати потерпілих від злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких злочинів і особливо важких злочинів. Можливе групування потерпілих по тяжкості шкоди, залежно від тяжкості злочину. Ця класифікація корисна для вирішення аналітичних завдань.

Класифікація потерпілих по ступені ''вини''

Поділ на класифікаційні групи залежить від того, чи опинився потерпілий таким випадково чи в силу обставин, що носять закономірний характер.

Однак класифікації залежно від демографічних, рольових, морально-психологічних характеристик і відношення потерпілого до злочинця, дозволяють чітко уявити, яка загальна віктимність тієї чи іншої класифікаційної групи, все ж не можуть бути прийняті як загальнозастосовчі.

Класифікація залежно від злочину, яким потерпілому завдано шкоду

Ця класифікація є найбільш придатною для розробки відповідних методик і безпосередньо практичних цілей попередження конкретних ситуацій. У злочині всі віктимологічні характерстики об'єднані у визначену систему взвємодій і взвємоубумовленостей. Застосовчо до конкретних злочинів, але вже як окремі, досліджені у загальній сукупності віктимологічних характеристик, знайдуть своє відображення і демографічні фактори, і все,що пов'язано з відношенням ''злочинець - потерпілий''.

У цьому плані можлива класифікація як по окремим видам злочинів (наприклад, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, шахрайство), так і по злочинах, об'єднаних одним загальним об'єктом (наприклад, потерпілі в області статевих злочинів, дорожно-транспортних злочинів). Усередині цієї класифікації можуть знайти своє відображення більш ''дробові'' відмінності: по деяких елементах суб'єктивної сторони складу злочину (наприклад, потерпілі від необережних злочинів, від вбивства через ревнощі, кровавої помсти), за місцем скоєння злочину, по особливостям злочинця, причиненої шкоди (підлітки, рецедивісти), по характеристиці стану потерпілого у час скоєння злочину.

Можливі і комплексні класифікації (наприклад, потерпілі від вбивства, що знаходились у стані алкогольного сп'яніння, із врахуванням скоєння злочину за місцем проживання злочинця, або ж потерпілого).

Приймаючи за основу класифікації потерпілих від злочинів, від яких вони постраждали, є можливість визначити, виходячи із особливостей злочину, які соціально-психологічні якості потерпілих, яким чином і в яких ситуаціях проявляються як активний компонент кримінологічного механізму.

Класифікація потерпілих по характеру їх поведінки

Ця класифікація допомагає зоорієнтуватись у вияві осіб, відносно яких (судячи по їх поведінці) можна заключити, що для них небезпека стати жертвами найбільш реальна. Зокрема, з позиції індивідуальної профілактичної роботи співвідношення конкретного суб'єкта з параметрами цієї класифікації дозволить вирішити питання про необхідність профілактичної дії, орієнтуючись на вже продемонстровану ним поведінку, і на аналогічну поведінку у майбутньому.

Особи, що ризикують стати жертвами злочинів, ведуть себе по-різному: агресивно або іншим провокаційним чином; пасивно, поступають насиллю; проявляють елементарну необачність. Їх поведінка може бути правомірною або, навпаки, правопорушуючою і навіть злочинною.

У даній класифікації виділяють агресивних активних ініціативних, пасивних, некритичних і нейтральних потерпілих.

Агресивні потерпілі

Цю групу складають потерпілі, поведінка яких заключається у нападі на причинителя шкоди або інших осіб (агресивні насильники) або агресії в інших формах - образі, наклепу, знущанні (агресивні провокатори).

Активні потерпілі

У цю групу входять потерпілі, поведінка яких не пов'яза з нападом або поштовхом у формі конфліктного контакту, але причинення ним шкоди виникає при їх активній співдії: усвідомлені підбурювачі, необережні підбурювачі.

Ініціативні потерпілі

У цю групу входять особи, поведінка яких має позитивний характер, але призводить до заподіяння ним шкоди: ініціативні по посаді, ініціативні по громадському положенню, ініціативні в силу особистих якостей.

Пасивні потерпілі

Входять особи, що не вчиняють опір, протидії злочинцю по різним причинам: об'єктивно не здібні до опору (стабільно або тимчасово), об'єктивно здібні до опору.

Некритичні потерпілі

Особи, що демонструють необачність, невміння правильно оцінити життєві ситуації: з низьким рівнем освіти, інтелектуальним рівнем, неповнолітні, хворі, у тому числі психічно хворі.

Нейтральні потерпілі

Входять особи, поведінка яких у всіх відносинах бездоганна: вона не була негативною і ніяким чином не викликала злочинні дії; у межах своїх можливостей критично обдумана ситуація.

Висновок

Проблема потерпілого від злочину в кримінальному праві є ще недостатньо розробленою. Вона має комплексний і міжгалузевий характер.

За загальним правилом, потерпілим визнається фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілими вважаються тільки окремі індивіди (учасники суспільних відносин), а отже, юридичні особи за чинним законодавством не можуть виступати потерпілими. Згідно з КПК (ст. 49) потерпілий є учасником кримінального процесу, він має певні процесуальні права та обов'язки.