Теорія держави і права
Визначення предмету і об'єкту загальної теорії держави і права як фундаментальної науки. Поняття держави, його роль в політичній системі суспільства, суть державної влади. Вміст теорії демократії. Значення основних прав людини, їх захист державою.
Рубрика | Государство и право |
Вид | учебное пособие |
Язык | украинский |
Дата добавления | 16.11.2013 |
Размер файла | 1,9 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Виконавчі органи сприяють зміцненню законності своєю діяльністю, спрямованою на втілення в життя правових норм основного і поточних законів держави, охорону і захист прав і свобод громадян, їх обов'язок полягає в прийнятті нормативно-правових актів, щоб виконувати і розвивати закони. Суттєве значення має розвите почуття морально-правової відповідальності посадових осіб і державних службовців за повне і ефективне виконання обов'язків у рамках закону.
Судові і правоохоронні органи держави (прокуратура, арбітражний суд, міліція) виконують безпосередню роботу з профілактики і припинення правопорушень. Від них залежать процесуальне забезпечення норм матеріального права, реальне життя формально закріплених прав і свобод громадян. Прокуратура здійснює найвищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Діяльність судів виражається у формі цивільного, кримінального, адміністративного судочинства. Будь-які рішення і дії державних органів, установ, посадових осіб, приватних підприємців, що порушують права і свободи, можуть бути оскаржені в суді. Якісна та ефективна робота загальних і арбітражних судів -- одна із важливих гарантій стабільності і реальності законності.
Значна роль у зміцненні законності і правопорядку в державі належить органам внутрішніх справ, їх діяльність здійснюється в ім'я торжества законності, спрямована на охорону суспільства від злочинних посягань, забезпечує порядок у громадських місцях та ін. Законність є основою діяльності цих органів: вони повинні діяти в цілях, установлених правом, на основі права і у правових формах.
Державні інспекції (адміністрації) і контрольно-ревізійний апарат здійснюють роботу з запобігання поркшення законності, їх виявлення і припинення у різних сферах державного і суспільного життя.
Юридичні гарантії законності за найближчими цілями такі:
1) превентивні (запобіжні) -- полягають в запобіганні правопорушенням: відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення незаконного звільнення;
2) припиняючі (такі, що кладуть край) -- спрямовані на припинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;
3) відновлюючі -- виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного володіння;
4) каральні, або штрафні, -- спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення.
Юридичні гарантії законності за суб'єктами застосування можуть бути такими:
- парламентські;
- президентські; -- судові;
- прокурорські;
- адміністративні (управлінські); ,
- контрольні;
- муніципальні (місцеві).
§ 5. Поняття правопорядку
Правопорядок -- частина громадського порядку. Громадський порядок -- це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин і їх додержання. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державно-правовими заходами.
Отже, правопорядок -- це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність -- це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.
Правопорядок -- стан (режим) правової упорядкованості (вре-гульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру.
Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами -- громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.
Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку.
Держава об'єктивно зацікавлена в правовому забезпеченні власної діяльності -- виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених на те органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію. Таким чином, правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави. Його антиподом є сваволя і беззаконня. Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.
Основні ознаки правопорядку.
1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості;
2) спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин;
3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права;
4) створює сприятливі умови для здіснення суб'єктивних прав;
5) припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;
6) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;
7) встановлює сувору громадську дисципліну;
8) припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;
9) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі;
10) забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.
Зміст правопорядку -- це система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.
Розрізняють зміст правопорядку.
1) матеріальний -- система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників -- фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою;
2) юридичний (державно-правовий) -- система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та врегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.
Структура правопорядку -- це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.
Елементи структури правопорядку такі.
1. Суб'єкти права -- держава, її органи, державні, громадські і комерційні організації, громадяни, які мають права, обов'язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами -- статична частина.
2. Правові відносини і зв'язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та ін.) -- динамічний зв'язок.
3. Упорядкованість усіх елементів структури -- суб'єктів права, правових відносин і зв'язків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації -- розпорядку, у рамках якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава, -- інтегративний зв 'язок.
§ 6. Функції та принципи правопорядку
Функції правопорядку -- це основні напрямки формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Розрізняють:
1) функцію впорядкування зовнішніх зв'язків і відносин з великими системами суспільства -- економічною, політичною та іншими, складовим елементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища -- економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок, у свою чергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв'язків і відносин з суспільним середовищем;
2) функцію зміцнення внутрішніх зв'язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Ця функція характеризує автономне «буття» системи правопорядку, відокремлює якісну визначеність його як цілого у внутрішній взаємодії власних складових частин. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як правового стану системи суспільних відносин;
3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку -- виражається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереженні і розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів та ін.). Єдиним засобом виживання і розвитку правопорядку є його вдосконалення.
Принципи правопорядку -- це відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування.
До принципів правопорядку можна віднести принципи законності. Однак, зважаючи на те, що правопорядок є самостійною якісною визначеністю, слід виділити його специфічні принципи.
1. Принцип конституційності -- підпорядкування нормативним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те, що має бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є насправді), тобто усталеним порядком життя.
2. Принцип законності -- створення якісних законів та їх суворе додержання. Законність -- головна умова встановлення правопорядку.
3. Принцип системно-структурної організації -- наявність цілісності і структурності як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави.
4. Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування -- виявляється в точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядкованість їх зв'язків.
5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності -- виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впорядковує, і особливо суб'єктів правотворчості за допомогою соціальних, головним чином правових, норм. Правова нормативність є основою і засобом упорядкування.
6. Принцип справедливості і гуманізму -- базується на високих моральних підвалинах, поважанні прав людини, її гідності і честі;
7. Принцип підконгрольності -- наявність повсюдного, загального та універсального контролю, здійснюваного громадянським суспільством, його структурами, державою в особі її різних органів, громадянами.
8. Принцип державного забезпечення, охорони і захисту -- виражається в реальних засобах гарантування прав учасників правопорядку, функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав, свобод, обов'язків та ін.[2]
Правопорядок, законність і демократія є взаємозалежними.
Правопорядок -- це законність у дії, якщо поведінка суб'єктів є правомірною. В ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Законність -- засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законності є вищий рівень правопорядку.
Правопорядок -- основа демократії, найважливіша умова реалізації інститутів демократії, які розвиваються на основі всебічного зміцнення законності. Рівень розвитку правопорядку -- мірило свободи особи, гарантованості її прав, свобод, законних інтересів, виконання обов'язків і здійснення відповідальності. Демократія неможлива без законності і правопорядку: без них вона перетворюється на хаос, зловживання правом. Без демократичних механізмів та інститутів законність і правопорядок не матимуть соціальної та гуманістичної цінності, не принесуть людині і суспільству користі. Лише завдяки демократичним механізмам, інститутам, нормам можна легітимне змінювати нормативно-правову основу суспільства і затверджувати в ньому законність і правопорядок.
Підсумовуючи наведене, можна сказати, що правопорядок є реальне повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, принципів права, насамперед реальне і повне забезпечення прав людини. Це вінець (кінцевий результат) дії права.
§ 7. Державна дисципліна
Дисципліна пов'язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній відбиваються:
1) вимоги суспільства до індивідів і колективів;
2) соціальна оцінка поведінки людини з погляду її відповідності інтересам суспільства, законності, правовій культурі. Види дисципліни:
* державна -- виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою;
* трудова -- обов'язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку;
* військова -- додержання військовослужбовцями правил, встановлених законами, військовими статутами, наказами;
* договірна -- додержання суб'єктами права договірних зобов'язань;
* фінансова -- додержання суб'єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових розпоряджень;
* технологічна -- додержання технологічних розпоряджень у процесі виробничої діяльності та ін.
Державна дисципліна -- це режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб'єктів, який грунтується на вимогах до кожного суб'єкта виконувати свої обов'язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб'єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі.
Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно пов'язані між собою, тому що державна дисципліна неможлива без додержання І виконання законів і свідомого позитивного ставлення державних службовців до встановленого правопорядку.
Однак між законністю і дисципліною є відмінності у змісті та місці в системі правового регулювання.
1. З погляду права законність є основою дисципліни, але дисципліна -- не тільки правове, а й соціальне явище. Вона не вичерпується законністю. Якщо законність означає точне і неухильне додержання закону, то дисципліна припускає ще й активність, ініціативу в роботі.
2. Поняття дисципліни ширше за поняття законності щодо нормативного забезпечення. Державна дисципліна забезпечується як правовими нормами, так й іншими соціальними нормами, особливо нормами моралі. В основі державної дисципліни лежать виконавча дисципліна, сумлінне ставлення посадових осіб до виконання покладених на них обов'язків.
3. Дисципліна і законність мають різні результати дії. Результат законності -- правопорядок. Результат дисципліни -громадський порядок.
Державна дисципліна реалізується в сфері здійснення функцій держави, її органів, установ, підприємств, її види: планова, фінансова, службова дисципліна та ін.
Трудова дисципліна -- показник як ставлення громадянина до виконання службових обов'язків, так і роботи кожної з державних структур. У чинному трудовому законодавстві передбачені загальні вимоги дисципліни, пов'язаної з виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку: своєчасно приходити на роботу, додержуватися встановленої тривалості робочого дня, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації та ін. Ці норми і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві визначається додаткове коло обов'язків працівників, що пов'язані з додержанням технологічної дисципліни.
Для підвищення ефективності дисципліни важливими є:
* застосування заходів заохочення з метою розвитку спонукальних факторів (оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями, званнями, матеріальна винагорода);
* накладення заходів юридичної відповідальності (звільнення, депреміювання, пониження на посаді та ін.).
Слід визнати, що дисципліна залежить не стільки від сили примусу або виховного впливу переконанням, скільки від раціональної системи господарювання і управління, стилю керівництва, орієнтованого на особу, яка реалізує себе в процесі праці.
На дисципліну праці, як мінімум, впливають два фактори. Перший фактор -- бажання, з яким виконуються накази і розпорядження адміністрації. Виконавча дисципліна обумовлюється: а) підбором кадрів -- залученням найбільш здатних працівників і турботою про підвищення їх кваліфікації; б) демократичним стилем керівництва, який поєднує колегіальність в обговоренні рішення (право мати власну думку, доки не прийняте рішення) та єдиноначальність при ухваленні рішення і відповідальності за його результат. Другий фактор -- сприйняття правил і стандартів у роботі. Правила повинні бути розумними і доречними, тоді й дисципліна додержуватиметься. Головним має бути принцип: прагнути до поєднання інтересів працівників і адміністрації. Якість дисципліни залежить від ефективності правового виховання, рівня правової культури. Дисципліна -- невід '-ємна риса демократії.
[1] Про презумпцію доцільності закону обгрунтовано говориться в підручнику: Теория государства и права / Под ред. М.В. Корельского и В. Д. Перевало-ва. - М., 1997.- С. 445.
[2] Про функції і принципи правопорядку див.: Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. -- Т. 2. Теория права. -- М., 1998. -- С. 547-553.
Глава 25 ПРАВОСВІДОМІСТЬ. ПРАВОВА КУЛЬТУРА
§ 1. Поняття і структура правосвідомості
Правосвідомість -- одна із форм суспільної свідомості.
Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини. Свідомість додає цілеспрямованого характеру людській діяльності.
Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну.
Правосвідомість становить відносно самостійну сферу (ділянку) свідомості:
* суспільної;
* групової;
* індивідуальної.
В ній відображена правова дійсність у вигляді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів. Правосвідомість має бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, а й усім громадянам держави.
Правосвідомість -- це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.
Ключовий пункт правосвідомості -- усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.
У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі елементи:
правова психологія |
правова ідеологія |
правова поведінка |
|
психологічний |
ідеологічний |
поведінковий |
Правова психологія --це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.
Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, громили заводське обладнання. Вони емоційно реагували на зовнішні стосовно них правові явища, у даному разі -- на законодавство. В наші дні формування інституту приватної власності і всього, що пов'язано з існуванням приватного права, емоційно не сприймається певними верствами суспільства, які виховані на психології колективізму і продовжують керуватися її пріоритетами.
Правова психологія |
|||
правові почуття, правові настрої, правові переживання |
правові практичні знання, правові уявлення, правові погляди |
правові звички, правові традиції, правові звичаї |
|
рухомі, емоційні |
пізнавальні, передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з погляду її відповідності праву |
нерухомі, стійкі, виступають як регулятори поведінки |
Правова ідеологія -- це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ.
Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.
Правова ідеологія |
|||
правові ідеї, теорії, переконання |
правові поняття, правові категорії |
правові принципи |
Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так і помилкові (міфологізовані) знання про правову дійсність. Так, у СРСР офіційна марксистсько-ленінська ідеологія розглядала права людини як державні дарування, а не як продукт природного розвитку. Це була міфологізована державна ідеологія.
Було б невірним принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції та почуття -- необхідне тло, на якому виявляються (складаються, реалізуються) правові погляди, ідеї, теорії. Емоції -- сліпі, поки вони не зливаються з об'єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. На рівні правової ідеології це усвідомлення реальності виражається в мотивах, які формуються через цілі. Ціль вплітає усвідомлені інтереси в зміст свідомої діяльності (інтереси служать джерелом цілей), сприяє формуванню правової настанови на правову (правомірну, неправомірну) поведінку.
Правова поведінка -- вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), -- мотивів правової поведінки, правових настанов.
Правова настанова -- готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення.
Поведінковий елемент правосвідомості синтезує в собі раціональні та емоційні моменти. Через нього відбувається реалізація психологічного та ідеологічного елементів.
Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на стосунки суб'єктів, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова настанова, мотив правової поведінки у правосвідомості суб'єкта.
Виникнення правової установки припускає: 1) поінформованість про норму права; 2) розуміння її змісту; 3) оцінку, тобто ступінь схвалення, норми права; 4) ставлення до прав інших осіб; 5) емоційне переживання з приводу функціонування норми права; 6) готовність до дії. Правова настанова -- суб'єктивний регулятор поведінки.
Отже, від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова активність, правове порушення та ін.).
Правова поведінка |
||
мотиви правової поведінки - всебічне осмислення ситуації, невидимий процес розщеплення свідомості на правомірну і протиправну |
правові настанови - відображають готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ, впливають на всі основні функції правосвідомості |
§ 2. Класифікація форм правосвідомості за суб'єктами і глибиною відображення правової дійсності
За суб'єктами (носіями) правосвідомості розрізняють такі форми правосвідомості:
1) індивідуальну -- сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;
, 2) групову -- виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);
3) суспільну -- виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.
Суспільна і групова правосвідомість проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів, рис характеру. Було б невірним говорити, що суспільна і групова свідомість -- це сума суджень про право кожного із членів соціальних груп, народу (суспільства). Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот.
За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути:
1) повсякденною, непрофесійною -- являє собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упорядкованого суспільства;
2) професійною -- спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі професіоналами-юристами (у суді прокурор -- обвинувачує, адвокат -- захищає та ін.). Вона включає:
а) наукову (теоретичну) правосвідомість учених, викладачів вузів;
б) практичну правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів та ін. Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, багато в чому є детермінованою чинним правом.
§ 3. Функції правосвідомості. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації
Функції правосвідомості -- це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість -елемент правової системи, поєднані з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо.
Основні функції правосвідомості:
1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна) -- припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.
Відзначимо, що правова інформація -- це сукупність документованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін.
Джерела правової інформації:
документовані юридичні акти і правові принципи (конституція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти). повідомлення преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань («Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Юридичний вісник України», телерадіоканал «Право» та ін.);
2) правостворююча (ціннісна, емоційна) -- припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;
3) регулююча (настановна) -- припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом -- відповідно до правових дозволень і заборон.
У структурі правосвідомості особи кожній із функцій відповідають такі блоки:
1) правові знання;
2) правові оцінки;
3) правові настанови.
Необхідність і обсяг правових знань особи обумовлені тим, наскільки особа залучена до системи правових відносин. Набуття і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи. Пройшовши через свідомість особи, правові явища викликають ціннісне до себе ставлення: оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях особи оодержаних знань, а виникає їх переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов'язкове. Після цього виробляється правова настанова, яка відображає готовність до певної правової поведінки. Блок правових настанов містить також схильність до оцінки правових явищ, виходячи з напрямку правової поведінки. Він впливає як на регулюючу (настановну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (ціннісну) функції правосвідомості. Правосвідомість може бути структурована на компоненти відповідно до виконуваних ними функцій:
-- когнітивний (пізнавальний, інформаційний),
-- правостворюючий (цінносний, емоційний),
-- регулюючий (настановний).
Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Вона виступає фактором поваги до права.
Роль правосвідомості в процесі правотворчосі і і правореалізації
виражається у тому, що правосвідомість:
- певною мірою як би випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує йому, існує «до» права;
- діє «паралельно» з правом: уловлює потреби його вдосконалення в напрямку відображення об'єктивних суспільних процесів; визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосередньо впливає на процес і результати правотворчості;
- існує «після» права у тому сенсі, що служить орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які застосовуються або реалізуються;
- є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;
- може використовуватися як важливий інструмент застосування аналогії закону і аналогії права з метою заповнення прогалин у законодавстві;
- виступає як ідейно-моральний вимірник професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування;
-- служить засобом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення) та ін.
Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Правда, зміст, напрямок цього впливу не однозначні і залежать від якості законодавства, його відповідності реальним потребам, від рівня роботи державного апарату.
§ 4. Правова культура: зв'язок із загальною культурою. Види правової культури
Культура -- це загальний спосіб існування людини, її діяльності та об'єктивований результат цієї діяльності. Продуктами культури є уявлення про добро і зло, звичаї, знаряддя праці, засоби комунікації та ін. Культура -- соціальне нормативна, а її норми -- історично первинні, основа всіх інших нормативних систем: релігії, моральності, естетики, права. Право, як мораль і релігія, є інститутом культури, визначається її змістом. Усі юридичні норми є нормами культури, однак не всі норми культури перетворюються на юридичні норми. Суспільство добирає культурні норми з настановою на включення їх до права. До числа відібраних трапляють ті культурні норми, що мають найбільшу значущість для всього суспільства, виконання загальносоціальних завдань держави. Не можуть перетворитися на право ті правила поведінки, що не стали нормою культури. Право -- частина соціальної культури, яке визначає один з її видів -- правову культуру.
Правова культура тісно пов'язана з загальною культурою народу, ґрунтується на її засадах, служить відображенням рівня її розвитку. Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури --- політичної, моральної, естетичної. Це комплексний процес, їх поєднує спільність завдання -- створення морально-правового клімату в суспільстві, який би гарантував особі реальну свободу поведінки в поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечував її права, соціальну захищеність, повагу її гідності, тобто поставив би людину в центр економічних, соціальних, політичних, культурних процесів.
Тісна взаємодія і взаємозв'язок проявляються між правовою і моральною культурою. Оцінка правових явищ, здійснювана правосвідомістю, є не тільки правовою, а й їх моральною оцінкою, визначенням їх відповідності моралі суспільства. Тому будь-які порушення законності, ігнорування законних прав і інтересів особи, недодержання вимог справедливості при вирішенні питань про юридичну відповідальність завжди розглядаються як аморальні явища. У свою чергу, правова культура справляє зворотний вплив на моральну культуру. Вона служить необхідною умовою формування високих моральних якостей громадянина. Знання і розуміння сутності і соціального призначення правових явищ -- права, правосуддя, законності, правової відповідальності, непохитна переконаність у необхідності суворого додержання норм права сприяють зміцненню у свідомості людини основних принципів і категорій моралі.
Правова культура є складовою частиною і найважливішою засадою демократії.
Залежно від носія правової культури розрізняють три її види:
1) правову культуру суспільства;
2) правову культуру особи;
3) правову культуру професійної групи.
§ 5. Правова культура суспільства
Правова культура суспільства -- це різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.
Система цінностей -- це активність суб'єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реальність прав і свобод громадян, ефективність правового регулювання, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, ефективна юридична практика, стабільний правопорядок. Систему цінностей в галузі права, що існують в реальному функціонуванні в суспільстві, називають правовою реальністю, яка у структурному відношенні збігається з поняттям «правова система».
Правова культура відображає такі зрізи правової реальності (правової системи):
-- структурно-функціональний;
-- аксеологічний (оцінний).
Структурно-функціональний зріз уможливлює розкриття статики (структурного аспекту) і динаміки (функціонального аспекту) правової культури. Структурний аспект (статика) правової культури характеризує її склад, внутрішню будову; функціональний (динаміка) -- виникнення, розвиток і взаємодію елементів правової культури між собою і з іншими соціальними явищами, насамперед моральною, політичною та іншою культурами.
Аксеологічний (ціннісний) зріз розкриває систему цінностей, створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством в галузі права, тобто все те, що належить до правового прогресу.
Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури. Структура правової культури суспільства включає.
1) культуру правосвідомості -- високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;
2) культуру правової поведінки -- правову активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;
3) культуру юридичної практики -- ефективну діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів.
Функції правової культури -- це основні напрямки осягнення правових цінностей -- вітчизняних і світових.
Основними функціями правової культури є:
1) пізнавальна -- засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення -- вітчизняної та іноземної;
2) регулятивна -- забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку;
3) нормативно-аксеологічна -- оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.
Показником правового прогресу є високий рівень правової культури. Рівень розвитку правової реальності як особливої системної якості і є правовою культурою. Правова культура в кожен даний момент «присутня» у кожній даній крапці правової реальності, не збігається з нею цілком, але існує в ній як складова частина, здатна виступати у вигляді показника (характеристики) рівня розвитку цієї реальності.
§ 6. Правова культура особи
Правова культура особи -- це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність.
Правова культура особи включає:
1) знання законодавства (інтелектуальний зріз). Поінформованість була і залишається важливим каналом формування юридичне зрілої особи;
2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів (емоційно-психологічний зріз);
3) уміння користуватися правовим інструментарієм -- законами та іншими актами -- у практичній діяльності (поведінковий зріз).
Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових начал державного і соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження щодо нього як про соціальну цінність, і головне -- активну роботу з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура особи -це її позитивна правова свідомість у дії. Вона включає перстворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на підставі правового досвіду.
Змістом правової культури особи є:
1) правосвідомість і правове мислення. Правове мислення має стати елементом культури кожної людини;
2) правомірна поведінка;
3) результати правомірної поведінки і правового мислення. Показником правової культури особи є правова активність особи як вища форма правомірної поведінки, що припускає:
1) наявність високого рівня правосвідомості; готовність до ініціативної правомірної діяльності в правовій сфері на основі шанобливого ставлення до права, переконаності в необхідності і справедливості правових норм, їх добровільного здійснення, досконалого знання права (внутрішній аспект);
2) цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціальне корисну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку (зовнішній аспект).
Правова активність -- одна із змістовних характеристик особи. На відміну від держав з тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської поведінки, а від активної намагаються позбутися, у державах з демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалізації правових норм і принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
Форми прояву правової активності різноманітні: сумлінна службова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довірена особа кандидата в депутати та ін. Правомірна активність особи досягається через схвалення і стимулювання суспільне корисних дій і припинення шкідливих. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина по затриманню підозрюваного у вчиненні злочину), так і постійною (виконання функцій народного засідателя).
Правова культура особи (загальна і спеціальна -- професійна) сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, який формується залежно від:
* ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури суспільства;
* специфіки професійної діяльності;
* індивідуальної неповторності творчості кожної особи.
Культурний стиль правомірної поведінки характеризується, сталістю додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами.
§ 7. Професійна правова культура
Правова культура професійної групи, або професійна правова культура, -- одна із форм правової культури суспільства, притаманна тій спільності людей, що професійно займаються юридичною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підготовки. Як правило, це культура робочої групи, члени якої є службовими особами і носіями службової правової культури.
Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності.
Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.
Професійна культура юриста припускає:
1) знання законодавства і можливостей юридичної науки;
2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів;
3) уміння- користуватися правовим інструментарієм -- законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні рішень.
Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов'язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції.
Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, що обумовлює й особливості правової культури різних її представників (суддів, прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів і т.д.). Причому рівень професійної культури, наприклад співробітників міліції, є різним. Відмінності спостерігаються в правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів різних підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, державної автомобільної інспекції, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників автомобільної інспекції відрізняється від аналогічної культури співробітників підрозділу кримінальної міліції і т.д. Тут проявляється загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони до діяльності, здійснюваної у сфері права. Правова культура повинна характеризуватися більшою зрілістю і професіоналізмом.
Виділяючи три види правової культури, слід пам'ятати, що в реальному житті вони тісно взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи); вона є умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.
§ 8. Структура правової культури суспільства
Правова культура складається із низки взаємозалежних елементів.
1. Рівень правосвідомості і правової активності громадян --
виражається у ступені засвоєння (вираження знання і розуміння) права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов'язків. Кожен суб'єкт покликаний: осмислити, що право являє собою величезну цінність у сфері суспільних відносин; знати право, розуміти його зміст, уміти витлумачити ті чи інші положення закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; уміти застосовувати в практичній діяльності набуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях і т.д.
Рівень (обсяг) знання права залежить від того, чи є громадянин професійним юристом, працівником правотворчої або пра-возастосовної сфери або він займається іншою діяльністю.
Професіонал-юрист повинен досконало знати правові розпорядження. Громадянин-не юрист використовує мінімум правових знань, потрібний для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча система та ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого. Громадянин у загальному вигляді повинен знати норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого настає юридична, передусім кримінально-правова відповідальність, для комерсантів -- цивільно-правова відповідальність.
Існує такий феномен правової культури, як презумпція знання закону, що означає припущення (умовність) про знання особою закону, яке прийняте з метою нормального функціонування всієї правової системи і виступає неодмінною вимогою правової культури. Тому кожен громадянин має бути зацікавлений у правовій культурі. Наявність навіть чималих юридичних знань у громадян, посадових осіб ще не свідчить про високий рівень правової культури, тому що необхідно не тільки знати право, а й проявляти правову активність.
2. Стан юридичної практики[1]:
а) рівень правотворчої діяльності і стан законодавства -- виражається в досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів, тобто в юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення нормативно-правових актів, вирішенні процедурних законодавчих питань. Усе це разом узяте -- показник рівня правотворчої (в тому числі законодавчої) культури;
б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозасто-совної практики -- виражається як робота правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником пра-вореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення.
Правозастосовна, судова, слідча, прокурорського нагляду, арбітражна, нотаріальна та інші види юридичної практики являють собою специфічне провадження, відповідним чином організоване і сплановане, її суб'єкти -- юристи-професіонали. їх діяльність -- показник рівня правозастосовної культури.
3. Режим законності і правопорядку -- стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Непохитність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових розпоряджень та їх додержання -- основа режиму законності та правопорядку. Всі перелічені елементи правової культури є юридичними явищами, що входять до правової системи суспільства.
§ 9. Професійна правосвідомість і правова культура співробітників органів внутрішніх справ
Професійна правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ містить у собі структурні елементи, властиві всім громадянам (правову психологію, правову ідеологію, правову поведінку), а так само функціонує в єдності і взаємодії з політичним, естетичним, етичним та іншими видами свідомості суспільства. Однак специфіка виконуваних завдань, прав і обов'язків накладає своєрідний відбиток на правосвідомість і правову культуру співробітників органів внутрішніх справ у цілому. Якість і ефективність виконання співробітниками органів внутрішніх справ своєї роботи створює імідж галузевої підсистеми державного управління і впливає на правосвідомість і правову культуру суспільства. У свою чергу, від рівня 'їх професійної свідомості і професійної культури залежить поведінка населення відповідно до права і забезпечення особистої безпеки кожної людини.
Правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ відображає правову реальність крізь призму належного, з позицій сформованих у суспільстві принципів і норм права. Робиться це в поняттях прав і обов'язків відповідно до посадового становища, їх правосвідомість ціннісна, причому оцінці піддається не стільки саме право, скільки правові вчинки на предмет їх відповідності законослухняності, правомірності.
Особливості правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ формуються в період навчання і становлять різнобічну підготовку. Це:
1) загальна правова підготовка -- одержання фундаментальних правових знань;
2) спеціальна правова підготовка -- навчання майбутній професії (оперативно-розшукова підготовка, підготовка слідчого та ін.);
3) загальна фізична підготовка;
4) бойова підготовка, в тому числі володіння табельною зброєю;
5) оволодіння засобами зв'язку;
6) уміння керувати транспортними засобами та ін.
Для правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ особливого значення набуває ставлення до злочинності і заходів боротьби з нею. До особливостей їх правосвідомості у цій сфері слід віднести:
1) осуд посягань на охоронювані законом цінності і розуміння об'єктивної необхідності вести з ними боротьбу;
Подобные документы
Загальне поняття та функції науки теорії держави і права. Проблеми теорії держави і права як науки та навчальної дисципліни, її місце і роль в політичній та правовій системах сучасного суспільства. Методологія юридичної науки та її ключові складові.
курсовая работа [37,8 K], добавлен 29.04.2014Формування і предмет загальної теорії держави і права як самостійної науки, її функції: онтологічна, методологічна, ідеологічна, політична, практична, прогностична, евристична, комунікативна. Об'єктивні закономірності та ознаки теорії держави і права.
курсовая работа [42,3 K], добавлен 14.08.2016Юриспруденція та її система. Місце теорії держави і права в сучасній юриспруденції, її роль системоутворюючої дисципліни. Предмет, методологія, принципи, підходи і функції теорії держави і права. Понятійно-категоріальний апарат юриспруденції, його види.
лекция [31,5 K], добавлен 26.02.2014Аналіз базових підходів у визначенні поняття функцій держави з позицій теорії держави і права, огляд їх основних видів. Висвітлення сутності та змісту такої категорії як "соціальна функція держави". Обґрунтування авторського визначення даного поняття.
статья [28,1 K], добавлен 18.08.2017Поняття типу держави, його місце в теорії держави і права. Відображення сутності держави, яка змінюється; особливості її виникнення. Сутність рабовласницької і феодальної держави. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної держав.
реферат [59,1 K], добавлен 16.02.2011Сутність поняття "держава", його еволюція від найдавніших часів до сьогодення. Важливі ознаки держави, суб'єкти та об'єкти державної влади на сучасному етапі. Поняття права в юридичній літературі, різновиди та значення в організації суспільства.
контрольная работа [19,0 K], добавлен 26.10.2010Поняття та призначення методології юридичної науки. Поняття методу і методології теорії держави і права. Призначення методології. Проблеми формування методології теорії держави і права. Структура методології. Методологічні принципи.
курсовая работа [26,4 K], добавлен 19.03.2004Реформування правової системи України як складний та багатогранний процес, що вимагає глибокого наукового аналізу державно-правової дійсності. Поняття та зміст теорії держави і права, її значення для підготовки співробітників правоохоронних органів.
курсовая работа [40,4 K], добавлен 26.08.2013Вивчення основних передумов, причин виникнення та форм держави і права. Відмінні риси теорій походження держави: теологічної, історико-матеріалістичної, органічної, психологічної, теорії насильства та договірного походження держави (природно-правової).
курсовая работа [44,0 K], добавлен 18.11.2010Місце загальної теорії держави і права у науці про суспільство. Визначення механізмів розв'язання проблем послідовного закріплення в свідомості населення України національної ідеї державотворення. Теоретичне й практичне пізнання державно-правових явищ.
контрольная работа [21,2 K], добавлен 19.10.2012