Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики

Спеціальність - 12.00.02 - конституційне право

Георгіца Аурел Зіновійович

Київ - 1999

УДК 342.53

Дисертацією є рукопис

Робота виконана кафедрі конституційного, адміністративного і фінансового права Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича.

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор, чл-кор. Академії правових наук України Погорілко Віктор Федорович, завідувач відділом конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Офіційні опоненти:

І. Назаренко Євгенія Володимирівна, доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України.

ІІ. Орзіх Марко Пилипович, доктор юридичних наук, професор, проректор Одеської юридичної академії.

ІІІ. Головко Анатолій Олександрович, доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного права юридичного факультету Білоруського державного університету.

Провiдна органiзацiя: Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, кафедра конституційного права (м. Харків).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 18 травня 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.В. Бобровник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія світової цивілізації є мовчазним свідком того, як руйнувалися імперії, зазнавали краху диктаторські та авторитарні режими і, водночас, утверджувався фундаментальний принцип законної основи влади усіх часів: “правління народу, що здійснюється народом, і для народу”. Цей принцип залишається непохитним, оскільки ще не було знайдено жодної надійної заміни йому в якості підвалини політичної влади.

З точки зору осмислення цього основоположного принципу устрою державної влади одним із ключових питань, об'єктом прискіпливого вивчення конституційно-правової науки та конституційної політики є інститут парламентаризму.

Нагальна потреба в дослідженні окресленої наукової проблеми в Україні не викликає сумніву хоча б з тих міркувань, що в сучасних умовах у нашій державі на основі нової Конституції відбувається інтенсивне становлення владних структур, нової політичної системи суспільства. Їх становлення повинно відбуватися і відбувається звичайно ж із урахуванням прогресивного досвіду зарубіжних країн. З іншого боку, головна причина підвищеного інтересу в наукових і політичних колах до історії та розвитку сучасного парламентаризму вбачається в існуванні низки проблем теоретичного і практичного характеру, пов`язаних із організаційним становленням національного парламенту, із визначенням його конституційного статусу та фактичної ролі в механізмі державної влади, із розвитком вітчизняного конституціоналізму в цілому.

З таких позицій не потребує доказів і важливість ретельного аналізу здобутків, досягнутих конституційною наукою і державно-правовою практикою зарубіжних країн, у справі правового регулювання форм організації та діяльності державного механізму як одного із засобів стабілізації суспільства, особливо в трансформаційний період. Отже, актуальність дисертаційної теми зумовлена:

а) необхідністю вдосконалення владних структур в Україні на основі використання позитивного досвіду організації та діяльності парламентів демократичних держав;

б) відсутністю комплексних досліджень у вітчизняній літературі з проблем парламентаризму;

в) завданнями подальшого розвитку конституційної теорії з урахуванням нових явищ і процесів, характерних для сучасної практики зарубіжного парламентаризму;

г) необхідністю підвищення теоретичного рівня викладання конституційного (державного) права зарубіжних країн, формування у студентів більш глибоких і об'єктивних поглядів на характерні риси та специфічні особливості конституційно-правових інститутів, які мають демократичне спрямування.

Ступінь наукової розробки теми. Початок дослідження проблематики парламентаризму в часі пов'язаний зі становленням світової конституційно-правової науки (перша половина ХІХ ст.). У ХІХ ст. з'являються праці вчених-конституціоналістів: В. Беджгота, А. Дайсі, Дж.Ст. Мілля -- у Великобританії; А. Есмена -- у Франції; Р. Гнейста -- у Німеччині та ін., які дослідили та теоретично обгрунтували класичні доктрини парламентаризму.

В останній чверті ХІХ ст. і на початку ХХ ст. значний доробок у розвиток теорії парламентаризму повносили Л. Дюгі, М. Оріу (Франція), В. Орландо (Італія), С. Лоу, А.Л. Лоуель (Великобританія), Г. Єллінек (Німеччина), М.М. Коркунов, Б.М. Чичерін (Росія), С. Баламезов (Болгарія) та ін. Названі вчені-юристи розробили основні поняття та категорії інституту парламентаризму, висунули цілу низку оригінальних думок. Чимало ідей, запропонованих ними, до цього часу використовуються в якості вихідних точок сучасних концепцій парламентаризму.

Після Другої світової війни в зарубіжній конституційно-правовій науці стосовно досліджуваної проблематики окреслились множинність концепцій, поглядів, точок зору та думок.

У Великобританії вихідною точкою для побудови різних теоретичних моделей і конструкцій залишається ідея про британську систему правління як про “парламентське правління”, про що свідчить більшість підручників з конституційного права⁾ Див., зокрема: Уэйд и Филлипс. Конституционное право / Пер. с англ. А.С.Никифорова. - М.: ИЛ, 1950. - 588 с.). Водночас отримали розповсюдження і модернізовані доктрини, зокрема концепції “правління партій” і “представницького та співзвучного правління”, ідея “системи правління прем'єр-міністра”, теорія “конституційної системи правління”⁾ Див.:Современное буржуазное государственное право. Критические очерки. Кн. 1. Буржуазная наука государственного права. - М.: Наука, 1987. - С. 48-77. ) та ін. При цьому розгляд державно-правових проблем будується в основному навколо двох основних інститутів - Парламенту та Уряду. Характерною рисою цих публікацій є поява в них міркування про необхідність обмеження ролі парламенту та активізацію участі уряду в законодавчому процесі.

Активно досліджується проблематика парламентаризму в науці державного права ФРН. При аналізі інститутів влади тут виходять із сучасного розуміння принципу розподілу влади, згідно з яким багаточисельні обмеження і збалансованість органів влади характеризують не абсолютний їхній поділ, а взаємний контроль і стримування. А тому віддається перевага думці про те, що керівництво державою і політична влада утворюють складне цілісне, а Парламент і Уряд діють спільно⁾ Див.: Государственное право Германии: Сокращ. пер. нем. семитомн. изд. - Т. 1. - М.: РАН ИГП,1994. - С. 152-153.). Теоретичні та практичні аспекти німецького парламентаризму знайшли своє відбиття і в підручниках з конституційного права, підготовленими знаними вченими-юристами Т. Маунцем⁾ Див.: Маунц Теодор. Государственное право Германии (ФРГ и ГДР) [Пер. с нем.]. - М.: ИЛ, 1959. - 596 с.) та К. Хессе⁾ Див.:Хессе К. Основы конституционного права ФРГ: Пер. с нем. - М.: Юрид.лит., 1981. - 368 с.).

На відміну від конституційно-правової науки більшості зарубіжних країн, французька доктрина найбільшу увагу приділяє дослідженню концепції “політичних інститутів” і темі “політичного режиму”. Вагомий доробок у їхню наукову розробку повносили знані вчені-конституціоналісти М. Прело ⁾ Див.: Прело М. Конституционное право Франции: Пер. с франц.-М.: Юрид.лит., 1957. - 671 с.), Ж. Бюрдо⁾ Див.: Burdeau G. Drоіt constitutionel et institutions politiques. - Paris: 1970. - 392 p.), М. Дюверже⁾ Див.: Duverger M. Institutions politiques et drоit constitutionnelle. - Paris: 1970. - 872 p.), А. Філіппа⁾ Див.: Ардан Филипп. Франция: государственная система: Пер. с франц. - М., 1994. - 176 с.), в якій розглядаються актуальні питання парламентаризму в сучасних умовах.

Проблематика парламентаризму посідає помітне місце у сучасній науці конституційного права США. При докладному аналізі практики діяльності Конгресу державознавці віддають перевагу формально-юридичному опису його конституційних повноважень, а також показу його історичної ролі та місця в конституційній історії країни. Передовсім активно розробляються такі питання, як ступінь обмеження влади Конгресу, доктрини конституційних і припускаємих повноважень, повноваження в галузі зовнішньої політики, Конгрес і проблема делегування повноважень, право Конгресу на розслідувальну діяльність тощо.⁾ Див.: Егоров С.А. Современная наука конституционного права США. - М.: Наука, 1987. - С. 157.) Ще у 50-і роки вийшли друком праці Д. Галлоуея “Законодавчий процес в Конгресі” (1951р.); Б. Гросса “Законодавча боротьба: дослідження соціального бою” (1953 р.) Пізніше -- у 70-х роках -- були зроблені спроби систематичного дослідження комітетської системи Палати представників у працях Г. Фенно “Конгресмени у комітетах” і Д. Каспера “Комітетська система в Конгресі США”⁾ Див.: Современное буржуазное государственное право. Критические очерки. Кн. 1. Буржуазная наука государственного права. - М.: Наука, 1987. - С. 210-211.). Привертає увагу науковців фундаментальна праця енциклопедичного характеру, присвячена Конгресові США⁾ Див.: Congress A to Z: CQ ready reference encycl. - Washington: Congr. quoterly inc., Cop., 1988. - XII, 612 p.).

Інтенсивно ведеться наукова розробка означеної теми і в інших зарубіжних країнах. До найбільш помітних слід віднести праці монографічного характеру про виникнення, розвиток і систему австрійського парламентаризму⁾ Див.: Sterreicns Parlamentarismus: Werden u System. - Berlin, 1986. - XXIV, 917p.); про концепції та практику парламентаризму в Болгарії⁾ Див.: Спасов Б. Народно събрание: Парламентарно право. - Бургас, 1992. - 152 c.); про парламентські системи Іспанії⁾ Див.: L.Zorea, Carmen. Parlamentarismo y constituciones en Espania. - Madrid, 1988. - 266 p.), Італії⁾ Див.: Di Сiolo, Vitorrio. Il diritto parlamentare nella teoria e nella practica. - 2 ed. riv. - Milano, 1987. - XIV, 635 p.), Швеції⁾ Див.: Damgeord E. Parliamentarychange in Nordic countries. - Oslo, 1992. - 224 p.), Японії⁾ Див.: Our Housse of representativea [Tokyo]: Housse of represetatives, 1990. - 100р. ).

Але чи не найцікавішим науковим виданням як за змістом так і за формою викладу залишається книга “Парламенти”, підготовлена проф. Інституту політичних досліджень у Парижі М. Амеллєром (російською мовою була опублікована у 1967р.)⁾ Див.: Амеллер М. Парламенты: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1967. - 510 с.). Автор уважно, послідовно і повно розглядає окреслені питання, скрупульозно і всебічно аналізує матеріали і статистичні дані про парламентські установи 55 держав світу. Частина перша книги присвячена структурі парламентів, частина друга -- організації роботи парламенту, частина третя -- законодавчій функції парламенту, частина четверта -- фінансовим повноваженням парламенту, частина п'ята -- контролю парламенту за діяльністю виконавчої влади.

Стосовно розробки теми парламентаризму в державознавчій літературі радянського періоду варто зазначити, що окремі її аспекти аналізувалися при дослідженні загальних питань політичних систем зарубіжних країн, сутності їх державності, форм і методів державного керівництва суспільством. Звісно, що в таких працях “аргументовано” критикувались “буржуазні” та “реформістські” теорій з вказаних питань. Вагомий внесок у розробку окресленої проблеми повносили такі вчені як М.В. Баглай, Я.М. Бельсон, А.О. Головко, В.Є. Гулієв, Г.С. Гурвіч, А.І. Денисов, В.М. Дурденевський, О.А. Жидков, С.Л. Зівс, І.П. Іл'їнський, О.І. Ковлер, Б.С. Крилов, Н.С. Крилова, М.А. Крутоголов, І.Д. Левін, В.В. Маклаков, М.Н. Марченко, А.О. Мішин, М.О. Могунова, М.П. Орзіх, Б.А. Стародубський, Б.А. Страшун, Б.М. Топорнін, В.А. Туманов, В.Є. Чиркін, Ю.П. Ур'яс, Л.М. Ентін, Ю.А. Юдін та ін.

Із праць, присвячених проблемам зарубіжного парламентаризму, можна назвати книгу Б.С. Крилова “Парламент буржуазної держави” (1963 р.)⁾ Див.: Крылов Б.С. Парламент буржуазного государства. Политическая сущность и формы парламента и парламентаризма на современном этапе. - М.: ИМО, 1963. - 355 с. ), наукові статті того ж автора і Б.А. Стародубського в журналі “Советское государство и право”, що, природно, не може вичерпати усієї теми. До того ж, оцінка парламентаризму, що була дана в цих публікаціях, побудована на марксистсько-ленінському підході до аналізу явищ і фактів, не враховує багатоманітності різновидів парламентаризму, а також особливостей форм правління та гнучких оцінок парламентаризму та тенденцій його розвитку.

Суттєвим проривом в дослідженні парламентаризму можна вважати наукові пошуки професора М.О. Могунової, зокрема її дисертаційна праця “Проблеми теорії та практики Скандинавського парламентаризму. Критичний аналіз” (1989 р.)⁾ Див.: Могунова М.А. Проблемы теории и практики Скандинавского парламентаризма. Критический анализ. - Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.02. - М., 1989. - 440 с.). В ній грунтовно досліджуються загальнотеоретичні аспекти парламентаризму, а також державно-правова практика становлення та зміцнення цього інституту в Скандинавських державах.

Після розпаду Союзу РСР практично у всіх нових незалежних державах у конституційній науці виявився підвищений інтерес до цієї теми, про що свідчить вихід друком чималої кількості публікацій. В Російській Федерації, зокрема, відомими вченими-державознавцями були підготовлені такі фундаментальні праці, як “Парламенти світу”⁾ Див.: Парламенты мира: Сб. - М.: Интерпракс, 1991. - 624 с.), “Порівняльне конституційне право”⁾ Див.: Сравнительное конституционное право / Отв. ред. проф. В.Е.Чиркин. - М.: Издат. фирма “Манускрипт”, 1996. - 730 с.), “Конституційне (державне) право зарубіжних країн”⁾ Див.: Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник в 4-х т. Тома 1-2. Общая часть / Рук. авт.кол. и отв. ред. докт.юрид.наук, проф. Б.А.Страшун. - М.: Издательство БЕК, 1996. - 758 с.), “Іноземне конституційне право”. У Республіці Білорусь тема парламентаризму досліджується у працях Г.А. Василєвича⁾ Див.: Василевич Г.А. Парламент Республики Беларусь: Конституционно-правовой аспект . - Минск, 1995.- 356 с.) та М.Ф. Чудакова⁾ Див.: Чудаков М.Ф. Конституционное государственное право зарубежных стран. - Минск: “Харвест”, 1998. - 784 с.).

Аналізуючи стан розробки теми парламентаризму в Україні, вкажемо на наявність протягом тривалого часу штучних перепон та інших причин (зокрема, зарубіжна наукова література була захована у спецсховища бібліотек і видавалась обмеженому колу читачів, відсутність інформації, велике навантаження вузівських викладачів та незнання багатьма з них іноземних мов), які стримували наукові пошуки у цій галузі знань. Тільки на початку 60-х років у Секторі держави і права АН УРСР почали досліджувати проблеми критичного аналізу сучасної капіталістичної держави і права, державно-правового розвитку держав Азії і Африки, що визволилися від колоніалізму. Наслідком проведених досліджень стало видання книги Є.А. Тихонової “Національне питання в державному будівництві Китайської Народної Республіки” (1964 р.) і монографії В.Н. Денисова “Об'єднана республіка Танзанія” (1969 р.), присвячені питанням державного права зарубіжних країн.

Після здобуття Україною своєї незалежності проблема вітчизняного парламентаризму з позицій досягнень світової теорії та практики активно розробляється в наукових публікаціях провідних учених, зокрема, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, Л.Т. Кривенко, В.В. Медведчука, М.І. Мироненка, Є.В. Назаренко,. В.Ф. Опришка, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, В.І. Селіванова, В.І. Тихонової, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фріцького, В.В. Цветкова, М.В. Цвіка, В.Л. Чубарєва, В.М. Шаповала, О.О. Шевченка, Ю.С. Шемшученка, Л.П. Юзькова та інших.

Із наукових праць останніх років особливо слід відзначити монографію В.М. Шаповала “Зарубіжний парламентаризм”⁾ Див.: Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. -К.: Основи, 1993. - 143с.), в якій вперше у сучасній вітчизняній літературі аналізуються питання становлення зарубіжного парламентаризму крізь призму передісторії та формування його теорії, організації та діяльності сучасних парламентів. Це дослідження в певній мірі є спробою нового осмислення сучасного парламентаризму в українській державознавчій літературі.

У ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що низка питань теоретичного і практичного характеру недостатньо досліджені у вітчизняній науці конституційного права. Зокрема, в сучасній юридичній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття “парламентаризм”, до виявлення співвідношення між формою правління та парламентаризмом. Більш повного і глибокого дослідження вимагають питання, пов'язані з еволюцією парламентаризму від античності до сьогодення, адже до цього часу їм не приділялась належна увага. Неповно у державознавчій літературі проаналізовані теорії парламентаризму та його принципи, причини їх еволюції.

На думку дисертанта, більш серйозного наукового аналізу, осмислення та узагальнення вимагають процеси розвитку сучасної державності, методи здійснення державної влади у країнах із різними формами правління, що мають складний і неоднозначний характер, не вміщуються в усталені схеми та уявлення. Недостатня увага звертається на виявленні позитивного досвіду організації та діяльності представницьких установ демократичних держав у справі максимального використання наявного в них потенціалу як однієї з основних умов утвердження парламентаризму.

Необхідність наукової праці, в якій були б комплексно досліджені актуальні проблеми теорії та практики сучасного парламентаризму зумовлюється, отже, потребою становлення владних структур в Україні. Наявність зарубіжних фундаментальних праць такого плану, зокрема зішлемося на досвід Австрії, ФРН, Російської Федерації, також підтверджує доцільність такого дослідження.

Нерозробленість на науковому рівні окреслених питань, наявність окремих спірних проблем та зумовлені цим труднощі, пов'язані зі застосуванням принципів парламентаризму в державно-правовій практиці, у вирішальній мірі вплинули на вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний дисертантом напрямок наукових досліджень відноситься до пріоритетних у галузі конституційного права. Проблема становлення та розвитку українського парламентаризму в контексті світової конституційної теорії та практики входить до планових тем Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України⁾ Див.: Шемшученко Ю. Академічна юридична наука: історія і сучасність //Право України - 1998 - № 11.- С. 13. ) , визначена серед основних напрямів досліджень юридичної науки, затверджених загальними зборами Академії правових наук України на період до 2000 року⁾ Див.: Основні напрями наукових досліджень в галузі держави і права на 1998-2000 роки (затверджені загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 року) // Право України - 1998 - № 6 - С. 76-85.), посідає чільне місце у підготовленій Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки⁾ Див.: Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки. - К.:Інститут законодавства Верховної Ради України . -1997 -122 с.). Активно розробляється ця тема дослідниками, що працюють у вузах країни, в тому числі і на юридичному факультеті Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича.

Предмет дослідження. Ним є інститут парламентаризму, процес його становлення та розвитку. Як структурний елемент конституційного права він є складним і багатомірним явищем. Тому при його науковому аналізі виникає ряд проблем теоретичного і практичного характеру. Зокрема, більш грунтовного дослідження вимагає внутрішня структура, аналіз його форм, ознак і атрибутів. Всебічного розгляду вимагає така фундаментальна наукова проблема як ступінь універсальності парламентаризму в сучасному світі, наскільки цей політичний інститут спроможний набувати різні форми, в залежності від соціально-економічних і суспільно-політичних умов, історичних традицій і характеру державності в тій чи іншій країні. Потребують уточнення існуючі характеристики парламентаризму, особливо стосовно до України. Першорядне значення в даному контексті набуває питання про наявність або відсутність у парламенту статусу і повноважень вищого представницького і законодавчого органу. При цьому автор виходить із того, що сама активна діяльність парламенту є запорукою утвердження парламентаризму. Це коло основних, найбільш суттєвих питань і складають предмет дисертаційного дослідження.

Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі врахування досягнень науки, узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду здійснити комплексний політико-правовий аналіз етапів становлення сучасного парламентаризму в тісному зв'язку з формуванням і розвитком вітчизняної державності; показати місце і роль органів народного представництва в механізмі держави і запропонувати низку конкретних політико-правових рекомендацій щодо вдосконалення змісту і форм сучасного парламентаризму в Україні.

Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні зроблена спроба вирішити такі завдання:

- на основі новітніх досліджень зарубіжних і вітчизняних авторів висвітлити питання становлення та зміцнення інституту парламентаризму від античності до сьогодення; окреслити і сформулювати періодизацію цього процесу;

- з`ясувати і охарактеризувати з позиції нових вимог сучасної державознавчої науки роль загальнолюдської скарбниці у становленні концептуальних засад парламентаризму;

- здійснити політико-правовий аналіз внеску видатних мислителів і класиків конституційно-правової науки у формуванні теорії парламентаризму та її подальшому розвиткові;

- дослідити сучасні теорії парламентаризму, причини їх еволюції та вплив на державно-правову практику різних країн;

- розглянути основні принципи парламентаризму та їх реальне значення в сучасних умовах;

- обгрунтувати критерії порівняльного дослідження та дати загальну характеристику сучасних парламентів як базових елементів демократичної організації взаємовідносин держави і суспільства;

- проаналізувати структуру парламентів та розкрити значення вдосконалення їхньої організаційної будови для підвищення ролі органів народного представництва в механізмі здійснення державної влади на сучасному етапі;

- розкрити сутність та зміст основних проблем організації парламентів;

- уточнити поняття компетенції парламенту ;

-дослідити головні напрями конституційної регламентації повноважень парламентів;

- з позиції сучасної світової теорії та практики окреслити основні (головні) функції парламентів та охарактеризувати форми і методи їх реалізації у державно-правовій практиці окремих країн ;

- виробити політико-правові рекомендації щодо вдосконалення вітчизняного парламентаризму на сучасному етапі державно-правової реформи.

Об'єктом дослідження дисертаційної роботи стали норми законодавства 67 держав світу, включаючи й Україну, що містяться насамперед в конституціях та інших законах, і, які здійснюють конституційно-правове регулювання інституту парламентаризму.

Методологічною основою дисертаційної роботи стали загальновизнані наукові критерії об`єктивності та історизму і дослідницькі методи, що грунтуються на них. Насамперед, на всіх етапах виконання дисертаційної роботи широко використовувалися такі загальні методи наукового пізнання, як спостереження, порівняння, аналіз, аналогія, індукція, дедукція та інші, що служили не тільки основним інструментом відбору фактичного матеріалу, але й були необхідною умовою досягнення поставленої в ній мети.

З-поміж сукупності спеціально-юридичних методів, що використовувались при написанні дисертації, основним був формально-догматичний. За його допомогою досліджувались юридична природа парламентаризму, здійснювалась наукова обробка правової матерії. При цьому найбільш повно дисертантом були використані такі прийоми цього методу як опис та аналіз. Особливо велике значення надавалося формально-догматичному методу при систематизації та класифікації емпіричного матеріалу. Завдяки його застосуванню стало можливим розглядати всю сукупність конституційно-правових відносин у їх органічному взаємозв`язку та взаємодії, як органічне цілісне, адекватне об`єкту дослідження.

Очевидно, що при аналізі інституту парламентаризму вкрай необхідно застосувати інституційний метод дослідження. Саме цей метод дозволяє виявити власне конституційно-правовий інститут парламентаризму з властивими йому специфічними ознаками й атрибутами.

Щодо застосування порівняльно-правового методу дослідження, то це зумовлюється самою темою дисертаційного дослідження, яка охоплює проблеми парламентаризму в світовому масштабі. На його основі в дисертації виявляються загальне, особливе й одиночне у проявах парламентаризму, основні тенденції його розвитку, дається оцінка його принципам, які конкретно застосовуються в окремих країнах. При цьому підкреслимо, що тут в основу була покладена зіставлена компаративістика, тобто аналіз схожих рис. Застосовувалося як синхронне порівняння у межах одного й того ж періоду, так і діахронне (у розвитку).

Оскільки предметом дослідження є історія об`єкту - парламентаризму, в дисертації належним чином використовується історичний метод. У процесі підготовки дисертаційної роботи досить широко застосовується і метод логічного аналізу , без якого неможлива сама природа наукових досліджень.

Теоретичними джерелами дисертаційного дослідження стали праці видатних представників світової теоретичної думки, в яких сформульовані та обгрунтовані наукові концепції, поняття та ідеї парламентаризму.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що проблеми теорії та практики сучасного парламентаризму розглянуті з позиції поєднання наукової традиції та творчого новаторства. Система юридичних наукових категорій і понять, яка використовується, враховує нові моменти в їх змісті, сучасне конституційне та поточне законодавство, практику державно-правового будівництва. Зокрема, здійснено істотне уточнення трактування парламентаризму як суспільного явища, під яким розуміються представницькі засади в управлінні. Зроблена спроба викладу наукової історії доктрини розподілу влади як предтечі майбутніх теорій парламентаризму, а також аналізу нових змістовних елементів цієї концепції та аналогічного конституційно-правового принципу в сучасних умовах.

Вперше у вітчизняній науці конституційного права досліджується широкий комплекс питань, пов'язаних із особливостями організації та функціонування механізму державної влади у країнах Європи, Азії, Північної та Латинської Америки, Австралії, частково Африки; проаналізовані класичні та сучасні теорії парламентаризму; пропонується власне визначення поняття “парламентаризм”, на основі аналізу цього поняття у вузькому та широкому розумінні цього слова, дається більш повна класифікація різновидів парламентаризму , висунуті та обгрунтовані положення про його радянську та консультативну моделі.

Отже, в дисертації розроблені нові проблеми державознавства, що є внеском у дослідження загальних проблем парламентаризму.

На захист виносяться наступні положення, в яких знайшло відбиття наукова новизна:

- комплексний розгляд становлення та еволюції світового парламентаризму від античності до сьогодення;

- встановлення нової періодизації парламентаризму як суспільно-політичного феномену;

- висвітлення ролі загальнолюдської скарбниці - Біблії у формуванні концептуальних засад парламентаризму (перша писана Конституція в світі);

- новий підхід до політико-правового аналізу сучасних теорій і принципів парламентаризму;

- обгрунтування точки зору, відповідно до якої робиться висновок про відповідність парламентаризму всім формам державного правління, що існують на базі демократичних режимів;

- встановлення критеріїв порівняльного аналізу парламентів;

- аналіз структури парламентів світу, що дозволив зробити висновок про наявність протилежних тенденцій в питанні про домінування однопалатної системи;

- характеристика нової інфраструктури парламентів як засобу активізації їхньої діяльності;

- виявлення тенденцій переходу частини парламентських повноважень до їх внутрішніх підрозділів та реальна оцінка цього явища;

- всебічний аналіз парламентської процедури і необхідність виділення нової стадії в законодавчому процесі під назвою “легістика”;

- пропозиція про юридичне оформлення норм парламентського права в якості підгалузі конституційного права;

- уточнення поняття компетенції парламенту;

- виявлення реальних функцій парламентів у сучасних умовах та обгрунтування необхідності виділення представницької функції в якості основоположної;

- характеристика моделей взаємовідносин парламентів із главами держав та урядами як вагомий фактор активізації їх діяльності та необхідна передумова утвердження парламентаризму.

Парламентаризм в Україні, відбиваючи загальні тенденції розвитку сучасної цивілізації, відрізняється специфічними особливостями, що зумовлюються історичними традиціями, політичною і правовою культурою, характером теперішнього етапу переходу суспільства до ринкової економіки та політичного плюралізму. Його подальший розвиток вбачається дисертантом на шляху значної активізації ролі національного парламенту - Верховної Ради України. З цією метою в дисертації пропонується низка політико-правових рекомендацій як складові парламентської реформи в цілому.

Практичне значення результатів, одержаних дисертантом, полягає у можливості використання їх для:

а) уточнення норм і внесення відповідних змін до чинної Конституції України з питань організації державної влади в умовах переходу до ринкової економіки та політичного плюралізму;

б) удосконалення організаційної структури та функціональної діяльності Верховної Ради України у процесі здійснення парламентської реформи;

в) корегування суті, змісту, форм і методів взаємодії центральних органів державної влади;

г) подальших наукових досліджень у галузі конституційної теорій, поліпшення наукового вивчення окремих інститутів і проблем конституційного права;

д) навчально-методичних цілей у процесі підготовки фахівців-правознавців.

Апробація, публікація та реалізація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича. Окремі питання дисертації доповідались на: науковій конференції “Українська державність: історія і сучасність” у січні 1993 р.; міжнародних читаннях “Права людини в посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи” у м. Києві 25-26 червня 1994 р.; міжнародній науковій конференції “Проблеми фінансового права” 13-16 червня 1996 р. у м. Чернівцях; наукових конференціях викладачів, аспірантів та студентів юридичного факультету Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича 24-26 квітня 1993 р., 29-30 квітня 1994 р., 3-5 травня 1995 р., 4-6 травня 1996 р., 2-4 травня 1997 р.; теоретичному семінарі викладачів юридичного факультету 14 травня 1998 р. і неодноразово на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Чернівецького держуніверситету ім. Ю. Федьковича.

По темі опубліковано 2 монографії, один підрозділ у підручнику “Міжнародне публічне право. Загальна частина” (Чернівці, 1995 р.) та 16 статей загальним обсягом понад 48 друкованих аркушів.

Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел - 681 найменування та п'яти додатків до дисертації, загальний обсяг праці -- 398 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “ВСТУПІ” обгрунтовується актуальність і необхідність проведення дослідження теми дисертації, розкривається ступінь наукової розробки проблеми, дається характеристика об'єкту, предмету та методологічної роботи, визначається її мета і задачі, формулюються наукова новизна та викладаються основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється практичне значення результатів, одержаних дисертантом, для конституційної теорії та практики, вказується на її апробацію, подаються публікації автора.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ “Становлення та еволюція світового парламентаризму” присвячений історії виникнення, становлення та розвитку парламентаризму. Еволюція парламентаризму досліджується на стику “цивілізаційного і формаційного підходів”. Перший передбачає розуміння представницьких систем управління як одного з важливих компонентів єдиної світової цивілізації і підкреслює спадкоємність їхнього розвитку та утворених ними політичних і культурних традицій. Другий же вимагає ретельного вивчення взаємодії представницьких установ з оточуючою соціальною дійсністю на кожному етапі їхньої історії, які зумовлюють зміни в їхньому соціальному складі, структурі, спрямованості їх політики тощо. Тільки поєднання цих двох підходів, на думку дисертанта, може дати всебічне висвітлення цього явища, забезпечити виявлення традицій і новацій у розвитку представницьких зібрань світу.

Його відкриває підрозділ 1.1. “Передісторія парламентаризму”. В ході дослідження цього питання автор дисертації виходив із того, що суспільно-політичне явище парламентаризму, під яким розуміються представницькі засади в управлінні , -- історично зумовлений наслідок суспільно-політичного розвитку країн світу. Його становлення пов'язане із формуванням сучасної державності. Разом з тим парламентаризм, як і будь-яке інше суспільне явище, має свою передісторію. Його генотип закладався на самих ранніх етапах історії соціального буття людини і людства.

На основі аналізу історичних джерел та співставлення думок вітчизняних і зарубіжних учених дисертант робить такі узагальнення.

Професіоналізацію функцій управління етнографи та історики спостерігали вже на стадії розвинутого патріархату у папуасів Нової Гвінеї, ірокезів Північної Америки (“керуючі” у перших, ватажки -- сахєми -- в останніх).

Більш зрілу форму “управління” складали народні зібрання стародавніх греків, які в часі можна віднести до XVIII ст. до н.е. (кожна з чотирьох античних філ -- племен: Гелеонта, Аргада, Егікоре і Гопліта мали свої органи управління, своє зібрання - буле, своє військо і царя (філобасілея). Пізніше з'явилися установи представницького характеру - Рада чотирьохсот (Греція), Сенат (в Римі).

Пізніше - на різних етапах розвитку феодального суспільства майже у всіх країнах тогочасної Європи створюються різні інституції, в рамках яких феодальні монархи обговорювали державні справи зі знаттю. Прикладом такої інституції була рада вельмож - вітенгемот в Англії (VIII - Xст.ст.). Оскільки вони не були виборними, їх звичайно, не слід розглядати в якості представницької установи. Виняток тут складає хіба що такий суспільний інститут, що сформувався в ісландців - альтинг. Його створення необхідно віднести до 930 р. Оскільки він був вищим органом влади всієї ісландської нації, який приймав у тому числі й закони, його слушно називають першим парламентом світу.

Подальша передісторія світового парламентаризму знайшла свій безпосередній вияв в існуванні т. зв. станово-представницьких установ (кортеси - в Іспанії, Генеральні штати - у Франції, Боярська Дума і Земський Собор - у Росії, парламент - в Англії тощо). З точки зору розвитку історичних форм демократії станово-представницькі установи часів феодалізму завершують передісторію парламентаризму і перший етап його становлення.

В підрозділі 1.2 “Становлення та зміцнення парламентів у кінці ХVІІ - кінці ХVІІІ стст.” дисертант аналізує еволюцію парламентаризму в контексті політико-правового аспекту історії капіталістичного способу виробництва. В дослідженні підтверджується теза про те, що ранній парламентаризм мав реальний грунт у вигляді об'єктивно існуючої соціальної потреби. Ідеалізованою потребою політичного способу життя стають вимоги представницьких засад у формуванні вищих законодавчих і виконавчих органів влади та визнання права громадян держави на юридичну рівність. Новий державний лад став об'єктивною необхідністю, коли капіталізм набув самостійної сили та прагнув свободи та самовираження. Такою є загальна закономірність. Проте вона проявилась із різною послідовністю і ступенем частоти. Оскільки розвиток народів у всіх сферах, включаючи і політичну, відбувався нерівномірно, то віддається перевага послідовному висвітленню історії становлення парламенту в окремих країнах.

Передовсім привертається увага до маловідомих у вітчизняній літературі фактів із історії розвитку представницьких установ, а саме: в Андоррі, наприклад, однопалатний парламент -- Генеральні штати -- в якості законодавчого органу діє з 1419 р., а республіканський лад в іншій державі -- Сан-Марино -- був встановлений ще в 1263 р., тоді ж була прийнята тут і найдавніша у світі Конституція.

Оскільки в авангарді найбільш розвинутих держав не тільки в економічній, але і в політичній перебудові суспільства йшла Англія, в дисертації докладно аналізується процес піднесення ролі парламенту в цій країні. Нового імпульсу він отримав тоді, коли у правових актах, прийнятих після революції 1688 р. (“Білль про права”) вперше було визначено місце парламенту в системі органів влади: за ним закріплювались законодавчі повноваження. Також був зафіксований один із головних принципів парламентаризму -- відповідальності міністрів перед парламентом. Із самого початку цей принцип означав кримінальну відповідальність за посадові злочини, яка здійснювалась в особливому порядку (“імпічменту”). Стосовно політичної відповідальності членів кабінету перед парламентом, то перший такий випадок колективної відставки кабінету мав місце у 1872 р. через поразку Британії у війні з американськими колоніями. В другій половині ХVIII ст. йшло становлення ще одного важливого принципу -- формування кабінету на партійних засадах (уперше був застосований в 1727 р. і пов'язаний з ім'ям Р. Уолпола -- лідера партії вігів). Отже, в цей період в Англії відбувався процес конституційного закріплення нової форми державного правління -- парламентарної монархії.

Чільне місце у підрозділі відведено висвітленню історії становлення та зміцнення парламенту у Франції, яка характеризується як своєрідний ланцюг безперервних перетворень, часом революційних за своїм характером. Не залишилась поза увагою історія виникнення парламенту на Американському континенті. Зокрема, грунтовно розкриваються перші кроки Конгресу США, який відіграв вирішальну роль у становленні республіканського ладу в цій державі.

На підставі аналізу державно-правової практики згаданих та інших передових країн робиться висновок, що із практичним втіленням ідей народного представництва в писаних конституціях кінця ХVІІІ ст. - американський, французький, польський закладаються основи нової державності і саме в цей період почався розвиток парламентаризму в сучасному розумінні цього слова.

В підрозділі 1.3. “Розвиток парламентаризму в ХІХ - першій половині ХХ ст.” на прикладах із політичної історії більшості держав Європи, окремих країн Азіатського та Американського континентів (до речі, це робиться вперше в такому масштабі) аналізується процес остаточного формування парламенту як державного інституту. Дисертант приходить до такого висновку, що виборчі закони, які приймалися в ті часи, створили правову базу для регулювання виборів членів вищих представницьких органів. У багатьох державах парламент стає єдиним джерелом законодавства, тільки йому належить право прийняття законів. У цей період формуються парламентські інститути - законодавчий процес, статус депутатів, відносини із виконавчою владою, з партіями та пресою. Не всюди парламентам вдається завоювати і зберегти своє високе становище в системі органів державної влади. Але в багатьох країнах Європи та Американського континенту йде процес закріплення принципів парламентаризму в конституційній теорії та державно-правовій практиці.

Оскільки формування парламенту як державного інституту на конституційній основі йшло у переважній більшості країн світу, цей період можна умовно віднести до третього етапу розвитку парламентаризму.

Підрозділ 1.4. “Конституційні реформи, які закріпили парламентаризм” присвячений аналізу розвитку парламентаризму на сучасному етапі - після Другої світової війни. Розкриваючи причини, які призвели до піднесення ролі виконавчої влади у державному механізмі в першій половині ХХ ст., автор дисертації підтверджує точку зору, що вкоренилася у державознавчій літературі: основною причиною став тоталітаризм, який виявився то в формі державності фашистського типу, то у формі соціалістичної держави. Це супроводжувалось зниженням можливостей парламентів у сфері здійснення державної влади. Такий стан суспільно - політичного і конституційного розвитку у вітчизняній літературі визначався ще донедавна як “криза буржуазного парламентаризму”.

В останні десятиріччя ідеї та практика парламентаризму знову привернули до себе прискіпливу увагу. Зацікавлені у збереженні іміджу представницьких органів та сталості всього державного механізму в цілому, правлячі кола багатьох країн вдалися до конституційних і відповідних парламентських реформ. У підрозділі досить докладно висвітлюється зміст конституційних реформ, здійснених у державах усіх континентів. Особливе значення надається характеристиці конституцій, прийнятих у нових державах Європи та Азії, включаючи і Українську, а також аналізу конституційного процесу в країнах Африканського континенту (за період 1989-1995 рр. із 53 держав, у 36 -- були прийняті нові конституції).

На основі оновленого конституційного законодавства суттєвого реформування зазнали парламенти багатьох країн: у деяких з них виникли нові парламентські структури - спеціальні комісії по контролю, парламентські уповноважені з прав людини, лічильні або рахункові палати тощо. Законодавча діяльність парламентів отримала зміст правової домінанти, зростає їхня роль у здійсненні установчих, контрольних, фінансово - бюджетних та інших функцій, у цілому зріс їх авторитет в очах громадськості. Представницькі установи в розвинутих країнах світу стають центрами суспільно-політичного життя, а їхня зрілість служить показником демократичності громадянського суспільства: в конституційній теорії та практиці остаточно закріпилися принципи парламентаризму. Стосовно інших країн зазначимо, що в їхньому державно-правовому розвиткові відбувається радикальне оновлення існуючого ладу на засадах парламентаризму. Такою є найбільш загальна характеристика четвертого -- сучасного -- етапу в еволюції інституту парламентаризму. Звичайно, ця тенденція не стосується чималої кількості країн, що розвиваються, де парламенти або не діють, або виявляють низку ефективності у своїй діяльності. Таким чином, можна говорити про “ренесанс” парламентаризму в сучасних умовах. Безумовно, з певними застереженнями, оскільки форми і темпи утвердження парламентаризму в різних країнах мали і мають свої особливості.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ “Теоретичні засади парламентаризму” посідає в дисертації одне з ключових місць і складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Роль загальнолюдської скарбниці у становленні концептуальних основ парламентаризму” зроблена спроба висвітлити еволюцію парламентаризму як наукової категорії, починаючи від міфологічних форм світорозуміння, релігійних ідей юридичного змісту укладачів Старого Завіту і геніальних здогадок прадавніх і давніх мислителів з питань організації державної влади, і до раціонально-логічних форм мислення, тобто до ознак теоретичного знання.

На основі вивчення новітніх наукових праць зарубіжних і вітчизняних авторів, які розширили наші знання про стародавній світ, дисертант стверджує, що предтечу доктрин парламентаризму слід вбачати в ідеях започаткованих в геніальних здогадках укладачів Біблії, а також найінтелектуальніших представників людства тих часів Конфуція, Будди, Платона, Арістотеля, Полібія, Ціцерона та ін. Вихідною точкою для аналізу при цьому є ідея про божественне походження судової влади та обмеженої законом виконавчої влади. Автор підтримує позицію тих учених, які стверджують, що саме у біблейські часи були закладені доктринальні передумови майбутньої концепції розподілу влад, а саме: а) божественне походження судової влади; б) первісність судової влади в розумінні її появи раніше від влади царської; в) проповідь судді Самуїла проти необмеженої царської влади; д) помазання першого царя Саула і другого царя Давида суддею Самуїлом; е) конфлікт між суддею Самуїлом і царем Саулом, який став згубним для спадкоємця царя. З цього моменту можна вважати початок доктрини розподілу влад в історії, якій у 1998 р. виповнилось 3000 років.

Докладно в підрозділі аналізується внесок видатних мислителів минулого у становленні майбутніх доктрин парламентаризму. Зокрема, йдеться про: доктрину “досягнення єдності через різномислення” Конфуція; принцип “змішаної держави” Платона, демократичні принципи управління державними справами Аристотеля; думки стосовно організації державної влади Ф. Аквінського; тезу про те, що “джерелом будь-якої влади є народ” М. Падуанського; принцип змішаної (“урівноваженої”) форми державного устрою Н. Макіавеллі; розробка проблеми суверенітету держави у творах Ж. Бодена; ідеї Г. Гроція, Т. Гоббса, Б. Спінози, Д. Лільберна; ідеї національної державності Й. Борецького, З.Копистенського та елементи розподілу влад С. Оріховського.

Підрозділ 2.2. Формування теорії парламентаризму є логічним продовженням попереднього підрозділу. В ньому обгрунтовується теза про те, що закладена в політико-правових ідеях давніх мислителів "раціональне зерно" дало початок якісно новому процесу теоретичного осмислення соціально-політичних реалій у період нової історії народів світу - формуванню теорії парламентаризму. Підкреслюється думка про те, що в цьому процесі брали активну участь видатні представники політико-правової думки багатьох країн, зокрема Великобританії, Франції, Німеччини, Росії, США.

Значне місце приділено дослідженню наукових поглядів Дж. Локка, Е. Берка, І. Бентама, Дж. Ст.Мілля, А. Дайсі, американських федералістів - батьків Конституції США 1787 р., І. Канта, Г.-В.-Ф. Гегеля, представників російської політико-правової думки (М.М. Сперанського, С.Ю. Десницького, П.І. Пестеля, М.М. Муравйова), вітчизняних учених та політичних діячів (С. Оріховського-Роксолана, П. Орлика, М. Костомарова, Г. Андалузького, М. Драгоманова), видатних французьких учених та діячів епохи Просвітництва (Ш.Л. Монтеск'є, Е. Сійєса, Б. Констана, А. Есмена). Докладно аналізується внесок учених-державознавців кінця ХІХ - початку ХХ ст., зокрема, Л. Дюгі, Ф. Кокошкіна, Б.М. Чичеріна, Р. Редслоба, А. Лоуеля та інших. Робиться висновок, що згадані представники суспільно-політичної думки у своїх наукових процесах висунули оригінальні ідеї і створили юридичні конституції, які до цього часу або відтворюються в сучасних концепціях або використовуються як відправні точки для подальших модифікацій.

В підрозділі 2.3. "Сучасні теорії парламентаризму: політико-правовий аналіз" досліджуються сучасні теорії парламентаризму: “верховенства парламенту”, “рівноваги влад”, “системи стримувань і противаг”, “кабінетного правління” (правління прем'єр-міністра), “раціоналізованого” парламентаризму, “єдиновладдя Рад”, “консультативного правління”. Досліджуються також окремі принципи парламентаризму. На підставі цього аналізу, врахування поглядів зарубіжних і вітчизняних учених, дисертант пропонує таку класифікацію різновидів парламентаризму:

а) незавершений парламентаризм -- різновид, при якому існує парламентський принцип формування уряду, проте відсутня політична відповідальність останнього перед вищим представницьким органом;

б) парламентське правління, що характеризується верховенством парламенту та наявністю основних принципів парламентаризму - формуванням уряду на підставі співвідношення сил у парламенті, політичною відповідальністю уряду перед парламентом, переходом виконавчої влади від глави держави до уряду;

в) моністичний парламентаризм - режим, який побудований на тих же принципах, що і парламентське правління, проте характеризується тільки одним джерелом влади - парламентом. При такому різновиді глава держави не володіє майже політичною владою;

г) дуалістичний парламентаризм -- різновид, побудований на формальному балансі влад - законодавчої і виконавчої;

д) раціоналізований парламентаризм -- режим, при якому парламент позбавлений таких повноважень, як інвеститура, тобто юридичне затвердження уряду та зменшенням можливостей контролю за урядом з боку парламенту;

е) парламентський міністеріалізм (“правління кабінету” або “правління прем'єр-міністра”) - різновид, при якому парламент проголошується дорадчим органом, основною функцією якого є не законотворчість, а коментар і критика урядової діяльності.

Оскільки у вітчизняній, да і в зарубіжній юридичний літературі поняття “парламентаризм” розуміється по - різному і нерідко змішується з парламентською формою правління, в дисертації обгрунтовується запропоноване автором дослідження визначення цього поняття: Парламентаризм - це визначена в конституції та інших законах і відповідним чином трансформована у практичну площину організація влади у державі і суспільстві, в якій парламент, побудований на демократичних засадах, володіє юридичним статусом і реальними повноваженнями представницького, законодавчого, контрольного і установчого характеру, в бюджетно-фінансовій і зовнішньополітичній сферах і своєю активною діяльністю виступає гарантом захисту інтересів як більшості, так і меншості громадян країни.

Отже, парламентаризм не зводиться виключно тільки до наявності вищого представницького органу народу, а уособлюється обов'язково з активно діючим парламентом у системі конституційного правління. Це комплексна характеристика політичної системи демократичного типу, яка відповідає досягненням і цінностям сучасного рівня цивілізації.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ “Основні питання організації сучасних парламентів” складається з трьох підрозділів. Підрозділ 3.1. “Загальна характеристика парламентів” присвячений дослідженню структури та організації парламентів світу. При цьому дисертант виходить із методологічного підходу, який запропонував видатний представник європейської юриспруденції, німецький правознавець Рудольф фон Ієринг, який зазначав: "Кожний організм може підлягати подвійному дослідженню: анатомічному і фізіологічному; перше має своїм предметом його складові частини та їх відносини один до одного, тобто його структуру, друге - його функцій"⁾ Иеринг Рудольф. Дух римского права на различных этапах его развития. Часть первая: Пер. с нем. - С.-Петербург, 1875. - С. 22.).