Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики

В дисертації обгрунтовується необхідність використання для характеристики структури парламентів таких критеріїв порівняльного аналізу: а) відмінності в найменуваннях парламентів та їх палат; б) чотири моделі взаємовідносин із президентською і виконавчою владою; в) відмінності між однопалатними і двопалатними парламентами; г) наявність надпарламентських структур; д) різний характер і обсяг функцій і повноважень парламентів; е) загальні тенденції розвитку парламентів.

Проведений автором дисертації аналіз назв загальнодержавних представницьких органів, свідчить про те, що термін "Парламент" в якості назви вживається у 40 державах; "Народні (національні) збори" - у 37; "Федеральні збори" - в 3; "Національна (народна) асамблея" - в 15; "Державні збори" - в 14; "Палата зборів депутатів" - в 11; "Конгрес" - у 16; в 19 державах назви вищих органів народного представництва є індивідуальними ("Сабор", "Фолькетинг", "Едускунта", "Альтинг, "Кнесет", "Ландтаг", "Генеральні кортеси", "Риксдаг", "Генеральні штати", "Федеральна легіслатура", "Стортинг", "Національна законодавча рада", "Скупщина", "Союзна скупщина", "Сейм", "Рада представників", "Конституційні збори", "Сенат"). Робиться висновок, що ці назви віддзеркалюють найсуттєвішу його ознаку - колегіальний характер. Позитивним є і те, що парламенти деяких держав зберегли історичні назви, які мали ще станово-представницькі установи часів феодалізму. В багатьох державах враховували при цьому національні особливості й традиції (наприклад, Україна).

В підрозділі 3.2. "Структура парламентів" передовсім підкреслюється, що питання про те, з якої кількості палат повинен складатися парламент, є одним із найбільш спірних у науці конституційного права. Для теорії та практики вітчизняного конституціоналізму воно набуває особливе значення в силу різних факторів, зокрема, з точки зору новизни цієї проблематики, а також у зв'язку з дискусією, яка продовжується у суспільстві, навколо структури парламенту України у майбутньому.

Досліджуючи це питання, автор дисертації показує, що двопалатна система структури парламенту історично першою склалась (виникла у Англії в середині ХІVст., коли парламент поділився на Палату лордів і Палату громад) і є творчістю емпіричного порядку. В США двопалатність була запроваджена Конституцією 1787р. Практично до першої половини ХХ ст. Двопалатна система існувала майже повсюдно; винятком були деякі балканські держави, а також окремі латиноамериканські країни. Отже, двопалатна система була одним із основних інститутів державного ладу. В наш час, як показують проведені дисертантом підрахунки, двопалатні парламенти утворені в 61 державі світу, тобто в одній третині.

Аналізуючи погляди прихильників двопалатної або однопалатної систем, дисертант спростовує аргументи тих учених, які пов'язують запровадження бікамералізму (двопалатності) із федеративним устроєм держави. Так, в 5 країнах федеративний устрій не призвів до утворення двопалатної системи. Водночас в частині унітарних держав (наприклад, Іспанія, Італія, Хорватія, Чехія) парламенти є двопалатними. З цього робиться висновок: причини вибору тієї чи іншої системи мають історичний характер, хоча у більшості випадках цей вибір пов'язаний із серйозними політичними ухвалами.

Значна увага приділяється узагальненню існуючої практики формування палат (парламентів).

При дослідженні питання побудови парламентів забезпечується підхід, який дозволяє аналізувати складові елементи з точки зору організаційно-функціональної діяльності структур органу народного представництва. Розглядаються ці елементи в такій послідовності: парламентські фракції, керівні органи палат, постійні комітети (комісії), допоміжний апарат, інші конституційні органи, установи та посадові особи. Чи не найдокладніше у вітчизняній літературі досліджуються теоретичні та практичні аспекти, об'єктивної необхідності існування допоміжного апарату та інших парламентських установ і посадових осіб. Зокрема, підкреслюється, що існування допоміжного апарату обгрунтовується двома факторами. З теоретичної точки зору, парламенту, як і будь-якому іншому конституційному органу, природно властиве право самому визначати свою організацію. Стосовно практичних міркувань, то вони пов'язані з проблемою ефективності діяльності парламенту, оскільки він забезпечує професіоналізм роботи депутатів. В дисертації узагальнено досвід роботи допоміжних служб парламентів Німеччини, США, Японії, тобто тих, які слугують моделлю, зразком для представницьких установ інших країн. Необхідна увага приділена аналізу позитивного досвіду діяльності спеціальних органів і посадових осіб, які з'явилися в якості компонентів парламентської структури лічильні (рахункові) палати, омбудсмани, Рада з міжетнічних відносин тощо). В кінці робиться висновок про те, що саме в реформуванні парламентської інфраструктури слід вбачати один із головних шляхів підвищення ролі сучасних парламентів у здійсненні державної влади.

В підрозділі 3.3."Проблеми процедури та організації діяльності парламентів" особливе місце відведено аналізу парламентської процедури, яка має важливе значення для характеристики державного режиму, оскільки в ній виявляються взаємовідносини законодавчої та виконавчої влад, забезпечується реальність парламентських повноважень. Докладно аналізуються існуючі у світовій практиці два різновиди порядку роботи парламенту: а) сесійний; б) постійний. Дослідження парламентської процедури показує, що в ній, і в першу чергу у законодавчому процесі, використовуються різні правила, прийоми, способи, які так чи інакше обмежують депутатів у своїй діяльності в цілому, можуть стати головним гальмом в роботі парламенту. Це проявляється і в порядку скликання і проведення пленарних засідань, і при визначенні порядку денного, при проведенні парламентських дебатів ("голосування без дебатів", "скорочені дебати", набір процесуальних засобів типу "закриття дебатів", "кенгуру", "гільйотини"), а також в практиці застосування різних видів голосування. В кінці робиться висновок про можливість виділення інституту парламентського права (тобто норм процедурного порядку) у підгалузь конституційного права.

ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ "Активна діяльність парламентів - запорука утвердження парламентаризму" складається із чотирьох підрозділів. У підрозділі 4.1. "Проблема компетенції парламенту" обгрунтовується необхідність спеціального розгляду цієї проблеми. Зазначається, що відповідь на це питання дозволяє визначити, як і в якій мірі парламент виконує своє соціальне призначення у суспільстві, його взаємини з іншими державними інститутами, врешті - решт зрозуміти змістовну характеристику парламентаризму. На основі аналізу поглядів різних учених пропонується таке юридичне трактування досліджуваного поняття: компетенція парламенту - це його здатність здійснювати конкретні повноваження стосовно предметів відання, визначених у конституціях та інших актах, і яке знаходить своє втілення в його функціях.

Підрозділ 4.2. "Конституційна регламентація повноважень парламентів" присвячений аналізу регламентації повноважень парламентів в Основних Законах різних країн. Виходячи з позицій світової теорії і практики парламентаризму, дисертант обгрунтовує тезу про необхідність відмови від стереотипу розуміння парламенту тільки як органу законодавчої влади. Проаналізована в дисертації конституційна практика окремих держав дає підстави для висновку про те, що в Основних Законах усіх країн мають бути закріплені такі укрупнені види повноважень: а) представницькі; б) законодавчі; в) контрольні; г) установчі; д) інші.

У підрозділі 4.3. "Основні функції парламентів: форми і методи їх реалізації" підкреслюється, що проблема функцій парламентів в юридичній літературі не осмислена у повній мірі науково і об'єктивно. У світовій доктрині їх наукова розробка до цього часу грунтується на класичній схемі, запропонованій ще у 1867р. британським ученим-конституціоналістом В.Беджготом: представництво нації; політичне волеутворення; законодавство; формування уряду; контроль за ним. Співставляючи погляди вчених щодо класифікації функцій парламентів, дисертант робить висновок про те, що органам народного представництва притаманні як “технологічні” (організаційні), так і об`єктивні функції (політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна та зовнішня сфери діяльності). При цьому в дисертації обгрунтовується теза про головну первісну функцію - представницьку, з якої випливають інші. Ця функція має зайняти домінантне становище.

В дисертації розглядається вплив різних факторів на ступінь реальності здійснення парламентами законодавчої діяльності в залежності від: а) того, кому належить право тлумачення законів; б) того, як здійснюється перевірка конституційності законів; в) практики делегованого законодавства; г) можливості депутатів вплинути на зміст ухвал; використання свого права законодавчої ініціативи; д) впливу виконавчої влади на прийняття законів, використання главою держави права вето. Відповідним чином доказується, що ці фактори у більшості випадків справляють суттєвий вплив на повноту парламентських прав.

В дисертації наводяться докази тези про те, що парламенти у багатьох державах здійснюють у значному обсязі фінансово-бюджетну, контрольну, установчу, квазісудову функції, а також у прерогативи сфері зовнішньополітичної.

Підрозділ 4.4 “Взаємодія парламентів з іншими органами державної влади” присвячений взаєминам законодавчої і виконавчої влад, які мають вирішальне значення для характеристики парламентаризму.

Дисертант, співставляючи погляди різних учених щодо трактування принципу розподілу влад в сучасних умовах, виходить із того, що гілки влади, яким би чином не були розділені, можуть і зобов'язані налагодити співробітництво з тим, щоб діяти злагоджено, а це передбачає, як відомо, наявність засобів взаємодії. Крім цього теоретичного аргументу, автор дисертації доказує необхідність співробітництва органів державної влади і на основі аналізу конституційних повноважень Парламенту і Президента при різних системах правління.

Найбільш рельєфно взаємодія Парламенту і Президента виявляється в законодавчій сфері. Докладно розглядається це питання на різних стадіях законотворчого процесу, зокрема на стадії законодавчої ініціативи та на заключній стадії -- підписання законів і пов'язаний з нею процедурою застосування відкладального вето. У цьому зв'язку дисертант вбачає магістральний шлях зміцнення співробітництва двох різних органів державної влади у досягненні політичного компромісу. Цьому, на його погляд, мають сприяти і створення відповідних організаційних структур. У США, наприклад, для цього використовуються можливості щорічних послань Президента, представників його адміністрації в стінах Конгресу, лобістської діяльності, і, звичайно ж діяльність Апарату Президента по зв'язках з Конгресом, а також особисті контакти глави держави з парламентаріями. В Російській Федерації з цією метою запроваджений інститут Повноважного представника Президента у Федеральних Зборах.

Розглядається в підрозділі взаємини двох гілок влади -- на рівні взаємовідносин між Парламентами та Урядами. Заслуговує на особливу увагу механізм координації цих дій у ФРН. Так, у відомстві Федерального канцлера створений відділ кабінету і парламенту, в якому концентруються усі зв'язки важливі для спільної діяльності. Відповідні відділи утворені і при федеральних міністерствах. В Російській Федерації з метою впорядкування правотворчої діяльності та забезпечення взаємодії із Федеральними зборами утворено Представництво Уряду в парламенті.

В кінці робиться висновок про необхідність законодавчого оформлення форм і методів взаємодії цих політичних інститутів.

У "ВИСНОВКАХ" підведені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні положення, що становлять зміст дисертаційної роботи: про передісторію та еволюцію парламентаризму від античності до сьогодення; основні питання організації та діяльності парламентів. Подаються окремі політико-правові рекомендації щодо вдосконалення вітчизняного парламентаризму.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

Геогріца А.З. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. - Чернівці, ЧДУ: “Рута”, 1994. - 138 с.

Георгіца А.З. Деякі питання встановлення та уточнення основних функцій парламентів // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 48. - Чернівці, 1999. - С. 25-29.

Георгіца А.З. До питання про виникнення парламенту в Англії // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 33. - Чернівці, 1998. - С. 86-93.

Георгіца А.З. До питання про назви та критерії класифікації парламентів // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 14. - Чернівці, 1997. - С. 103-113.

Георгіца А.З. До питання про трактування та дефініцію поняття “парламентаризм” // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 18. - Чернівці, 1997. - С. 148-145.

Георгіца А.З. Доктрина розподілу влад у політико-правових дослідженнях минулого і сучасних концепціях // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 18. - Чернівці, 1997. - С. 42-51.

Георгіца А.З. Доктрина розподілу влад: від Конфуція до сучасності (історико-правовий аспект) // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 24. - Чернівці, 1998. - С. 33-44.

Георгіца А.З. Історична роль і місце парламентських установ в житті суспільства на зламі ХХ-ХХІ стст. / /Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 11. - Чернівці, 1996. - С. 17-32.

Георгіца А.З. Міжнародне публічне право. Загальна частина. - Чернівці: Рута, 1995. - 232 с.

Георгіца А.З. Міжнародне публічне право. Особлива частина. - Чернівці: ЧДУ, 1996. - 164 с.

Георгіца А.З. Органи зовнішніх зносин // Міжнародне публічне право. Загальна частина. - Чернівці: “Рута”, 1995. - С. 133-135.

Георгіца А.З. Організаційні аспекти діяльності парламенту (порівняльно-правовий аналіз) // Ерліхівський збірник. Наукове видання. Вип. 1. - Чернівці, 1994. - С. 27-32.

Георгіца А.З. Парламентаризм і виборче право // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 4-5. - Чернівці, 1996. - С. 150-160.

Георгіца А.З. Парламентські служби забезпечення діяльності вищого представницького органу: зарубіжний досвід // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 1. - Чернівці, 1996. - С. 257-264.

Георгіца А.З. Проблема компетенції парламенту // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 45. - Чернівці, 1999. - С. 53-62.

Георгіца А.З. Становлення і зміцнення парламентаризму в Скандинавських країнах // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 33. - Чернівці, 1998. - С. 94-111.

Георгіца А.З. Структура і органи зарубіжних парламентів (порівняльно-правовий аналіз) // Ерліхівський збірник. Наукове видання. Вип. 2. - Чернівці, 1995. - С. 57-67.

Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. - Чернівці: “Рута”, 1998. - 484 с.

Георгіца А.З. Фінансові права парламенту: досвід зарубіжних країн // Проблеми фінансового права. Міжнародна наукова конференція. Випуск 2. - Чернівці, 1996. - С. 69-74.

Георгіца А.З. Шляхи вдосконалення організаційної структури парламенту України / Українська державність: історія і сучасність. Матеріали наукової конференції. Січень 1993 р. - К.: ІСДО, 1993. - 3 с.

Георгіца А.З., Коваленко Н.Ю. До питання про шведську модель демократії: політико-правовий аспект // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія “Правознавство”. Випуск 4-5. - Чернівці, 1996. - С. 161-171 (одноособово дисертантом написані відповідно С. 161-167).

АННОТАЦІЯ

Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.02. - Конституційне право.

В дисертації із урахуванням новітніх досягнень конституційно-правової науки та на основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду державотворення висвітлюються актуальні проблеми теорії та практики сучасного парламентаризму: розглядаються питання становлення та еволюції цього явища, робиться політико-правовий аналіз його теоретичних засад; аналізуються основні питання організації парламентів; досліджуються повноваження та функції парламентських установ під кутом зору активізації їхньої діяльності як необхідної умови утвердження парламентаризму в державно-правовій практиці країн світу.

Ключові слова: політичний режим, державний орган, парламент, парламентаризм.

політичний режим парламентаризм парламент

АННОТАЦИЯ

Георгица А.З. Современный парламентаризм: проблемы теории и практики. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.02 -- Конституционное право

В диссертации с учетом новейших достижений конституционно-правовой науки и на основе обобщения отечественного и зарубежного опыта государственного строительства освещаются актуальные проблемы теории и практики современного парламентаризма.

Прежде всего, должное место уделено исследованию комплекса вопросов, связанных с эволюцией этого общественно-политического феномена. Изложение его предыстории подается через призму институционных форм парламентской демократии: возникновение представительных начал в управлении, “античный парламентаризм” Афин и Рима, сословно-представительные учреждения средневековья. Следующий период -- этап его развития в современном понимании этого слова -- анализируется как период становления и укрепления парламентов в конце ХVII - конце ХVIIIвв. Третий этап (ХIХ - начало ХХ в.) раскрывается на примерах из политической истории стран Европы и других континентов (в таком масштабе это делается впервые), свидетельствующие о начале процесса укрепления принципов парламентаризма в конституционной теории и государственно-правовой практике некоторых из них. Четвертый, современный этап (после Второй мировой войны), осмысливается с позиций анализа конституционных реформ, которые способствуют утверждению парламентаризма во многих демократических государствах.

Одним из ключевых вопросов, объектом научного осмысления являются теоретические основы парламентаризма. Анализ начинается (по существу это первая попытка в отечественной литературе) с изложения эволюции научной категории парламентаризма от мифологических форм миропонимания, религиозных идей юридического содержания составителей Старого Завета и гениальных догадок древнейших мыслителей по вопросам организации государственной власти до рационально-логических форм мышления, т.е. до признаков теоретического знания, возникновения политико-правовой науки. В следующем подразделе, посвященном формированию теории парламентаризма, детально анализируются научные взгляды Дж. Локка, Ш. Монтескье, Ж.-Ж. Руссо, американских федералистов, видных представителей общественно-политической мысли XVII - XVIII вв., теоретиков государствоведения ХIХ - первой половины ХХ в., выдвинувшие в своих исследованиях оригинальные идеи и создавшие юридические конструкции, которые воспроизводятся в современных концепциях или используются, как отправные точки для дальнейших модификаций. Подобающее место уделено анализу современных теорий парламентаризма. Проведено это с привлечением значительного научного и практического материала. Охвачены и объективно изложены по существу все основные научные концепции и взгляды юристов-государствоведов относительно данного вопроса.

Большое внимание уделено основным вопросам организации современных парламентов. Достаточно подробно исследуются аспекты структуры и внутренней организации парламентов с использованием таких критериев сравнительного анализа, как: а) различия в названиях; б) структура парламентов; в) элементы внутренней организации; г) наличие вспомогательных органов и парламентской инфраструктуры; д) основные процедурные правила парламентской деятельности.

Познавательный и практический интерес представляет, посвященный полномочиям и функциям современных парламентов, где исследуется проблема компетенции высшего органа народного представительства, вопросы конституционной регламентации полномочий парламентов и их основные направления деятельности как необходимого условия утверждения парламентаризма в государственно-правовй практике стран мира.

Ключевые слова: политический режим, государственный орган, парламент, парламентаризм.

ANNOTATION

Georgitsa A. Z. Modern parliamentarism: the problems of theory and practice. - Manuscript.

The thesis for the scientific degree of the doctor of juridical sciences in the speciality 12.00.02. - Constitutional Law.

In the dissertations there are illuminated the urgent problems of theory and practice of modern parliamentarism with allowance for the newest achievements of constitutional-and-legal science and on generalization of domestic and foreign experience of state building: the questions of formation and evolution of this phenomenon are considered; political-legal analysis of its theoretical bases is made; the essentials of the organisation of parliaments are analyzed; the authorities and the functions of the parliamentary institutions from the standpoint of the activizing of their activity as necessary condition of assertion of the parliamentarism in the state-and-legal practice of the world countries are investigated.

Keywords: political regime, state body, parliament, parliamentarism.

Размещено на Allbest.ru