Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

наук з державного управління

Регулюючий вплив держави на функціонування банківських інститутів

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

Фьоклін Денис Петрович

Донецьк - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Захист відбудеться 19 квітня 2006 року о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр-т. Б. Хмельницького, 108, ауд. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Автореферат розісланий 17 березня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Клейнер Я.С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема регулюючого впливу держави на функціонування банківських інститутів в теорії державного управління завжди посідала чільне місце. Як відомо, державне регулювання банківської діяльності здійснюється з метою захисту вкладників та забезпечення стабільності у банківській сфері. Однак інтереси держави в регулюванні діяльності банківських інститутів цим не вичерпуються. Банківська система є одним з найкращих інструментів регулювання економіки, оскільки економіка не може розвиватися без необхідної кількості грошей. Тому регулювання банківської системи здійснюється з метою не тільки створення безкризових умов її функціонування, але й з метою стимулювання економічних процесів у країні.

Актуальною проблемою державного регулювання діяльності банківських інститутів залишаються питання, пов'язані з правовою сферою. Створено значну кількість законних і підзаконних актів, згідно з якими здійснюється регулювання. Однак, у вітчизняній економічній літературі до останнього часу відсутні комплексні дослідження з питань їх регулювання.

Вимагає наукового обґрунтування створення системи фінансових методів державного регулювання діяльності банківських інститутів, яка б відповідала трансформаційним процесам в Україні. До сьогодні існують значні розбіжності у тлумаченні таких понять, як фінансові методи та фінансові інструменти, відсутні чіткі рекомендації щодо їх впорядкування. Відчувається брак ґрунтовних досліджень взаємодії фінансових інструментів, і насамперед, фінансових нормативів. У зв'язку з тим, що значна кількість фінансових інструментів знаходиться в розпорядженні центрального банку, виникає потреба пошуку альтернатив у складі суб'єктів регулювання.

Застосування фінансових методів державного регулювання банківської діяльності активно досліджується світовою економічною наукою. Зацікавленість у вивченні цих питань виникає вже на початку ХІХ ст., однак науковий характер вона набуває на початку ХХ ст. Проблематиці державного регулювання економічних процесів присвячено чимало праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, а саме роботи Кейнса Дж.М., Ерроу К., Тінбергена Я., Самуельсона П., Лівшиця А.Я., Шамхалова Ф.І., Михасюка І.Р., Пікулькіна В.А., Кулієва Т.А. та інших видатних вчених. Ознайомлення із вказаними науковими роботами дало змогу більш систематизовано підійти до дослідження конкретних проблем державного регулювання, і насамперед до питань регулювання банківських інститутів.

У наукових колах України дослідженням окремих питань державного регулювання на основі фінансових методів присвячені праці вітчизняних економістів: Бєсєдіна В.Ф., Бланка І.О., Василика О.Д., Гальчинського А.С., Геєця В.М., Грушка В.І., Даниленка А.І., Дем'яненка М.Я., Єрмошенка М.М., Задорожнього В.П., Заруби О.Д., Ковальчука Т.Т., Костіної Н.І., Кочеткова В.М. Климка Г.Н., Кононенка В.І., Кравченка В.І., Лукінова І.І., Лютого І.О., Мельника А.Ф., Михасюка І.Р., Мороза А.М., Нестеренка В.П., Опаріна В.М., Пуховкіної М.Ф., П'ятаченка Г.О., Савлука М.І., Федосова В.М., Черваньова Д.М. та інших.

Разом з тим в існуючих наукових розробках виділяються ті чи інші аспекти державного регулювання діяльності економічних суб'єктів і повністю відсутнє комплексне відображення застосування фінансових методів державного регулювання банківських інститутів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематики науково-дослідних робіт Донецького державного університету управління, а також договору про наукове і творче співробітництво між кафедрою менеджменту у невиробничій сфері і відділом проблем ефективного використання виробничого потенціалу Інституту економіки промисловості НАН України в 1999-2004 рр. Здобувач брав участь у дослідженнях за темою № 99.06.01 "Регіональні аспекти інноваційної й інвестиційної діяльності і їх роль у вирішенні соціально-економічних проблем регіону" (номер держреєстрації 0102U001295). У рамках цієї теми автором досліджено передумови формування і розвитку державного регулювання економіки, обґрунтування виділення фінансових відносин як провідної ланки посилення впливу держави на ефективність економічних процесів і роль комерційних банків в цьому.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка ефективного регулюючого механізму за допомогою якого держава має можливість скерувати на макрорівні кредитну політику банківських інститутів таким чином, щоб забезпечити як стабільність у банківській системі, так і розвиток національної економіки. Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні завдання:

обґрунтувати необхідність державного регулювання банківських інститутів в умовах становлення ринкових відносин в Україні з позицій особливостей їх функцій, стабільності банківської системи, визначення пріоритетних галузей економіки;

проаналізувати класифікацію економічних методів державного регулювання економіки з метою виділення фінансових методів цього регулювання і запропонувати відповідну їх класифікацію;

обґрунтувати розвиток принципів і функцій державного регулювання банківської діяльності з метою розробки відповідної класифікаційних моделей;

запропонувати складові фінансового механізму державного регулювання банківської діяльності, адаптованих до вітчизняної банківської системи;

проаналізувати діючі інструменти регулювання банківської діяльності з метою їх удосконалення;

обґрунтувати можливість використання відомих моделей банківського регулювання, які дають відповідь на питання формування ефективного портфелю інвестицій державними органами для прийняття рішень;

державне регулювання банківська діяльність

запропонувати модель розрахунку прибутковості комерційного банку, яка б дала змогу не тільки аналізувати вплив факторів лише стосовно однієї банківської установи, але й дозволила проводити адекватний порівняльний аналіз всіх банківських інститутів у часі;

визначити шляхи стимулювання банківського кредитування малих підприємств на підставі узагальнення зарубіжного досвіду.

Об'єктом дослідження є державне регулювання економіки в умовах ринку.

Предметом дослідження є теоретичні і практичні засади формування ефективного механізму державного регулювання діяльності банківських інститутів в умовах становлення ринкових відносин в Україні.

Методи дослідження. Методологія дослідження базується на системному загальнотеоретичному осмисленні об'єктивних історичних процесів виникнення та розвитку державного регулювання діяльності банківських установ. При вирішенні поставлених завдань у роботі використовувались економіко-статистичні, економіко-математичні методи, а також методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, порівняльних характеристик. Теоретичною та методологічною основою даного дисертаційного дослідження стало вивчення та творче переосмислення основних досягнень зарубіжної та вітчизняної науки з проблем державного регулювання економічних процесів.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти з питань регулювання банківської діяльності, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, енциклопедичні видання, монографічні дослідження та статті зарубіжних і вітчизняних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації розроблено теоретичні і практичні засади ефективного механізму державного регулювання, який забезпечує стабільність у банківській системі і сприяє розвитку національної економіки. Основні наукові результати зводяться до наступного:

вперше:

поставлено питання врахування в процесі державного регулювання банківських інститутів з особливостей їх функцій, стабільності банківської системи, визначення пріоритетних галузей економіки з урахуванням кредитно-інвестиційної політики комерційного банку, захисту інтересів вкладників;

запропоновано складові фінансового механізму державного регулювання банківських інститутів (банківські технології, ризик, умови конкуренції на кредитному ринку та інші), адаптованих до вітчизняної банківської системи, у зв'язку з чим визначено суб'єкти та об'єкти цього механізму;

удосконалено:

класифікаційні моделі принципів і функцій державного регулювання банківської діяльності;

діючі інструменти регулювання банківської діяльності шляхом введення страхування вкладів з диференціацією страхових виплат в залежності від їх розміру;

модель прибутковості власного капіталу, що адаптовано до умов діяльності українських банків та можливості її використання державними органами регулювання банківської діяльності;

дістало подальшого розвитку:

сутність фінансового механізму державного регулювання банківських інститутів, як узагальненої моделі дій, методів та інструментів держави, необхідних для досягнення довгострокових цілей комерційних банків щодо оптимізації співвідношення між задоволенням потреб клієнтів і максимізацією банківського прибутку шляхом реструктуризації та перерозподілу фінансових ресурсів з метою стабілізації доходів;

класифікація фінансових методів державного регулювання банківської діяльності, які виділено з системи економічних методів державного регулювання і які поділено на три групи: за формою впливу на діяльність банківських установ (прямі, непрямі, змішані); за характером впливу на банківську діяльність (фіскальна та грошово-кредитна політики, політика страхування); за ступенем ефективності державного регулювання (методи, які держава використовує як монополіст, та методи, які держава використовує як рівноправний суб'єкт ринкової економіки)). У зв'язку з цим подано класифікацію фінансових інструментів державного регулювання банківської діяльності (в залежності від того, у складі якого методу вони використовуються та в залежності від того, якими власне державними органами вони застосовуються);

напрями кредитування банківських підприємств (спрямування частини бюджетних коштів на компенсацію банкам недоотриманих доходів при здійсненні кредитування малого бізнесу на пільгових умовах; виділення державних гарантій уряду України за позиками і кредитами, на даними вітчизняними й іноземними кредитно-фінансовими організаціями у сферу малого підприємництва), які нададуть змогу державі здійснити реальну підтримку малого бізнесу і тим самим створити умови для формування в Україні середнього класу - найстійкішої економічної, соціальної і політичної верстви населення.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у розробці конкретних рекомендацій щодо застосування фінансових методів у державному регулюванні діяльності банківських інститутів. Розроблені автором пропозиції можуть бути використані органами регулювання банківської діяльності під час розробки фінансових нормативів. Окремі положення і висновки дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі при викладанні курсів "Банківська справа”, "Гроші та кредит”, на кафедрах "Фінанси" та "Облік та аудит" Донецького державного університету управління (довідка № 125-05 від 12.12.2005). Питання банківського кредитування малих підприємств знайшли своє відображення в розробці щорічних планів соціально-економічного розвитку регіону (довідка Головного управління економіки Донецької обласної державної адміністрації № 67/12-05 від 13.12.2005)

Висновки та окремі положення дисертаційного дослідження використовуються комерційними банками (довідка Макіївської філії АКБ "Укрсоцбанк” № 15-06/12 від 12.12.2005).

Особистий внесок здобувача. Основні ідеї і результати досліджень дисертаційної роботи, особливо ті, що характеризують новизну і практичне значення, належать автору. Ідеї співавторів наукових праць у дисертації не використовувалися. Внесок автора в опубліковані колективні роботи конкретизований у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дослідження доповідались на наукових конференціях - ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Менеджмент-освіта у вищих навчальних закладах України: підготовка, використання ролі, значення в соціально-економічному розвитку регіонів” (22-26 квітня 2002 р., м. Слов'яногірськ), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Фінансово-кредитна система України: шляхи розвитку” (13 травня 2003 року, м. Дніпропетровськ), І Міжнародній науково-практичній конференції "Молодь та держава" (25-27 жовтня 2002 року, м. Авдіївка), Третій Всеукраїнській науково-практичній конференції "Менеджмент-освіта в Україні: стан розвитку та шляхи її удосконалення" (26-29 квітня 2004 р., м. Слов'янськ), І Міжнародному науково-практичному семінарі "Держава і регіони: пошуки згоди" (м. Святогірськ, 24-26 березня 2005 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано в 17 наукових працях (11 у фахових виданнях), з них 1 - у науковому журналі, 10 - у збірниках наукових праць і 6 публікації у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій 4,2 д. а., автору особисто належить 3,3 д. а.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, які викладено на 195 сторінках. Матеріали дисертації містять 11 рисунків, 21 таблицю, які наведено на 20 сторінках. Список використаних джерел із 189 найменувань наведено на 15 сторінках, 6 додатків - на 20 сторінках.

Основний зміст дисертаційної роботи

Класифікаційна модель принципів фінансового механізму державного регулювання

Застосування цього механізму підвищує економічні показники діяльності банків, що в свою чергу, попереджує банкрутство, зменшує фінансові ризики, підвищує дохідність та прибутковість, тобто підсилює рейтингові показники і забезпечує стійкі ринкові позиції.

У зв'язку з цим актуальним питанням залишається на сьогодні питання класифікації фінансових показників. Таку класифікацію, що здійснена в залежності від механізму розрахунку показників (якісні, кількісні фінансові показники) та в залежності від економічних одиниць, діяльність яких мають характеризувати фінансові показники наведено на рис.1.

Таблиця 2

Функціональна модель фінансового механізму державного регулювання

Рис.1. Класифікація фінансових показників

В залежності з цією класифікацією державне регулювання банківських інститутів може здійснюватися за допомогою різноманітних фінансових інструментів. Систему таких інструментів необхідно розглядати, по-перше, в залежності від того, у складі якого методу вони використовуються (методи, які держава використовує як монополіст, і методи, які держава використовує як рівноправний суб'єкт ринкової економіки), по-друге, в розпорядженні яких державних органів вони знаходяться (центральний банк - НБУ, або інші державні органи). Було з'ясовано, що всі інструменти можуть застосовуватися державою одночасно, хоча є інструменти, які діють постійно (превентивні інструменти центрального банку та примусові інструменти інших державних органів влади), або ж які застосовуються час від часу (інструменти держави як рівноправного агента ринку) (рис.2).

Рис.2. Фінансові інструменти державного регулювання банківських інститутів

Встановлено, що серед усього розмаїття фінансових інструментів найбільш дієвими є фінансові нормативи та нормативи відрахувань до резервних фондів банків, серед яких найбільший регулюючий вплив мають цільові резервні фонди (на сьогодні це резерви на покриття збитків за кредитними операціями).

Необхідність використання фінансових показників та нормативів у якості інструменту регулювання полягає, по-перше, у тому, що вони з самого початку закладають основу для стабільного розвитку банківських установ. По-друге, органи регулювання, здійснюючи перевірки банківських установ, за допомогою фінансових показників та нормативів відслідковують банки, позиції яких в силу різних причин (ризикова політика банку, некомпетентність керівництва, нестабільність зовнішнього середовища банку) можуть не відповідати встановленим вимогам. По-третє, дотримання фінансових нормативів є необхідною умовою при отриманні кредитів Національного банку України.

Нормативи відрахувань до резервних та інших обов'язкових фондів комерційних банків створюються з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків.

В дослідженні визначено, що НБУ повинен спрямовувати зусилля, перш за все, на створення саме цільових резервних фондів, оскільки, по-перше, українські комерційні банки ще не мають потужностей для створення власних методик оцінки якості активних операцій, по-друге, створення таких резервів залежить виключно від політики комерційних банків: чим вищий ризик позичальника, тим більшими мають бути резерви. Варто було б створити також резерви на покриття збитків за інвестиційними операціями, оскільки фінансові ринки знаходяться в Україні ще у стадії розвитку.

Не менш впливовим інструментом в умовах України є страхування вкладів, який несе в собі не тільки позитивні, але й негативні риси (втрата зацікавленості інвесторів контролювати процеси, що відбуваються на ринку банківських послуг та підвищена схильність банківських установ до проведення ризикованої політики). Автором запропоновано альтернативний варіант вирішення цієї проблеми - диференціація страхових виплат в залежності від розміру вкладів.

Регулювання банківської діяльності за допомогою фінансових показників може здійснюватися на основі різних підходів, серед яких підхід на основі внутрішніх моделей, стандартизований та контрактний підходи. В українській практиці використовується одна з перших методик, яка була розроблена Базельським комітетом. У відповідності до практики українських банків фінансові показники діяльності комерційних банків можна поділити на обов'язкові до виконання, рекомендовані до виконання та власні розрахунки банків. Головною метою розробки та впровадження фінансових показників є запобігання ризикам у банківській діяльності. У цьому зв'язку, була запропонована класифікація ризиків, що притаманні банківській діяльності, на банківські ризики (це такі групи ризиків, які банк завдяки ефективній внутрішній організації може взагалі не допустити, а у випадку настання такого ризику досить швидко самостійно усунути (як правило, такі ризики розглядаються банком лише з негативного боку)) та небанківські ризики (це ризики, які виникають незалежно від банківських інститутів і відповідно не можуть бути ними усунуті. Такі ризики можна лише передбачити та/або використати їх як шанс, або ж ухилитися від їх негативного впливу завчасними діями банку).

Фінансові нормативи, які встановлюються центральними банками розглядаються як показники, що певним чином обмежують діяльність комерційних банків. Звичайно, в певній мірі це відповідає дійсності, оскільки головною метою органів регулювання є надійність банківських установ, а головною метою банку - отримання максимального прибутку. Проте незважаючи на ранжування цілей в загальному переліку вони збігаються: надійність, прибутковість, ліквідність. Таким чином, можна дійти висновку, що пошук оптимуму у відносинах регулятивні органи - банківські установи не є утопією, а є об'єктивною необхідністю.

Розділ 3. "Підвищення ефективності державного регулювання банківських інститутів”. Показники прибутковості банківських інститутів належать до рекомендованих до виконання фінансових показників. Оскільки органи регулювання, як і інші агенти ринку можуть користуватися лише зовнішньою інформацією (баланс банків, звіт про прибутки та збитки), то й можливості аналізу прибутковості є дещо обмеженими. Однак для полегшення аналізу цього показника, а також відображення впливу держави на його структуру нами була запропонована адаптована до українських умов модель розрахунку прибутковості власного капіталу (ПВК).

ПВК-модель має багато позитивних рис, серед яких можна назвати, по-перше, зручність аналізу структури витрат та доходів комерційного банку; по-друге, можливість розширення аналізу факторів, що впливають на прибутковість власного капіталу, за рахунок використання банківськими аналітиками внутрішньої інформації; по-третє, можливість вивчення впливу держави на формування прибутковості банківських установ.

На основі аналізу ПВК-моделі на прикладі українських банків в дослідженні автор дійшов висновку, що держава може використовувати фінансові методи на кожному етапі формування прибутковості капіталу. І в першу чергу, використовуються власне фінансові методи держави як монополіста: встановлення фінансових нормативів та відрахувань до страхових фондів, політика мінімальних резервів, податкова політика, здійснення державних витрат тощо. Наочно було продемонстровано вплив лише двох фінансових інструментів: нормативу власного капіталу та податку на прибуток.

Регулювання банківської діяльності на рівні впливу на прибуток може здійснюватися й іншими шляхами. Так, загальний розвиток економіки є дуже вагомим чинником. Не менш важливим є і те, які галузі народного господарства визначаються як пріоритетні, оскільки визначення певної галузі пріоритетною означає, що для її розвитку будуть створені спеціальні передумови (пільги, фінансування).

Головною проблемою залишається питання фінансування пріоритетних галузей економіки. Саме тут держава може побудувати таку політику, яка б заохочувала банківські установи для підтримки визначених пріоритетними галузей економіки. І в жодному разі не можна використовувати примусові методи. Тому автором запропоновано проводити визначення пріоритетних галузей економіки на основі мікроекономічних підходів, а саме, визначення оптимального з точки зору банку кредитно-інвестиційного портфелю.

В роботі подано коротку характеристику теорій, згідно яких можна визначити оптимальну структуру кредитно-інвестиційного портфелю. По-перше, це найбільш ранні теорії, які об'єднані назвою теорії портфелю, серед яких найбільш відомими є модель Марковітца (1952) та модель Шарпа (1963); по-друге це теорія ринку капіталів, яка складається з двох моделей: цінова модель ринку капіталів (CAPM - capital asset pricing model) та модель цінового арбітражу (APT - arbitrage pricing theory); по-третє, це ринкова модель.

Однак зважаючи на те, що в Україні поки що не створений ефективно працюючий фінансовий ринок, автором запропоновано розглядати не дохідність акцій (як це запропоновано у зазначених моделях), а прибутковість галузей взагалі. У зв'язку з цим найбільш придатною до української дійсності виявилася модель Марковітца. На її основі було проведено дослідження щодо кореляції прибутковостей окремих галузей економіки та визначено, що даний підхід виправдовує себе і може бути використаний державою для впливу на діяльність банківських інститутів непримусовими методами.

В дослідженні також визначено, що банківське кредитування є перспективним видом бізнесу для українських банків та життєво важливим і необхідним для розвитку малого підприємництва в Україні. Тому такий напрям банківського кредитування потребує подальшого розвитку й удосконалення.

Висновки