У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ілюструється зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета і основні завдання, об'єкт та предмет дослідження, надається характеристика методів дослідження, розкривається наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, наводиться інформація щодо апробації результатів дослідження, відомості про обсяг і структуру роботи.

У першому розділі “Права особи як характеристика розвитку і функціонування правової системи” на прикладі окремих країн романо-германської правової системи (Німеччини, Польщі, Росії) визначається класифікаційна структура поняття прав особи та досліджується взаємозв'язок прав особи зі структурою цієї правової системи.

Важливе місце в дослідженні належить аналізу поняття прав особи, яке, на думку російських та вітчизняних вчених, повинне розглядатися в об'єктивному та в суб'єктивному значеннях, тобто, з одного боку, як система міжнародних та національних правових норм, що встановлюють правовий статус людини і закріплюють її положення, правила взаємовідносин між людьми, відносини особи та держави, а з іншої сторони, як можливість, яка належить конкретній особі і передбачена правовою нормою, і діяння, що захищене державою. Для аналізу питання прав особи з позицій функціонування правової системи за основу прийнята класифікація, в якій виділяються такі права особи: особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні.

Особисті права займають одне з перших місць за ступенем їх законодавчого закріплення державами, що належать до романо-германської правової системи. В конституціях цих держав, зокрема Німеччини, Польщі та Росії, закріплене право на життя, на повагу до гідності, на свободу та особисту недоторканність і недоторканність приватного та сімейного життя. Конституційно закріплені також свобода совісті, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної і поштової кореспонденції, право громадян на свободу пересування, міжнародні подорожі та на репатріацію.

Політичні права та свободи, багато з яких належать лише громадянам держави, гарантуються нею. Ці права передбачають в тому числі і опозицію, інакомислення, антиурядові дії (демонстрації, мітинги і т.п.). Основні політичні права і свободи також закріплені на найвищому законодавчому рівні країн романо-германського правового блоку.

Економічні та соціальні права є одними з ключових правових інститутів країн романо-германської правової системи. Вони закріплені як у міжнародних правових актах, зокрема в Європейській соціальній хартії, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Загальній декларації прав людини, так і в законодавстві окремих держав.

Культурні права, до яких зокрема належать права на освіту, творчість, користування результатами наукового прогресу, доступу до культурного життя, можливість розвитку національної культури, мови тощо, закріплені на рівні ООН, європейському рівні і на рівні конституції та законодавчих актів багатьох країн.

Розгляд поняття прав особи з позицій розвитку і функціонування інституту прав особи в сучасному світі показав, що воно має чітко визначену класифікаційну структуру. Це підтвердив аналіз правових систем окремих країн романо-германської правової системи - Німеччини, Польщі, Росії.

Автор здійснює аналіз понять та характеризує категорії “правова система” та “права особи”. Оскільки права особи є одним із ключових елементів правової системи, то поняття “права особи” і “правова система” мають тісний взаємозв'язок як у загальнотеоретичному, так і в конкретно-історичному значеннях. Залежно від завдань можна виділити два аспекти дослідження - системний та нормативно-ціннісний. На основі об'єднання цих підходів до предмета дослідження в дисертації зроблено висновок про існування тісного понятійного взаємозв'язку між поняттям правової системи як соціально-державного явища й розвитком поняття прав особи в романо-германській правовій системі. Тому під правовою системою розуміється об'єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає в себе взаємопов'язані і взаємодіючі компоненти: право і втілююче його законодавство, юридичні установи і юридичну практику, суб'єктивні права і обов'язки, правовідносини, правову ідеологію тощо (визначення вітчизняних вчених).

Значну увагу приділено співвідношенню термінів, яке відображає історичну генезу дискусійного характеру поставленого питання. Розглянуто становлення і розвиток взаємопов'язаних термінів “правова система” та “права особи”, починаючи від історичних передумов їх виникнення до сучасних наукових розробок. Обґрунтовано, що правові системи постсоціалістичних країн входять до романо-германського типу правової сім'ї на правах особливого європейського різновиду. В розділі визначені структурні характеристики понять “правова системи” та “права особи”, надані рекомендації стосовно практичного застосування зазначених категорій.

У другому розділі “Права особи в умовах глобалізації” простежено історію виникнення і розвитку теорії природних прав особи та теорії позитивного права, проаналізовано вплив інтеграційних процесів на розвиток прав особи в романо-германській правовій системі, виявлено співвідношення природно-правових та державно-правових засад у романо-германській та англосаксонській правових системах.

Нині процеси розвитку людства вказують на те, що ключовою проблемою країн, які входять до будь-якої правової системи, є розвиток та становлення в них інституту прав особи. З іншого боку, сучасний період розвитку суспільства характеризується якісно новим станом, який визначається як процес глобалізації - тобто всесвітній процес, що об'єднує національні утворення в єдину світову систему. Глобалізація передбачає наближення національних правових систем, створення єдиних правових стандартів, насамперед у сфері прав особи.

У сучасній науці існують дві концепції виникнення прав особи: природно-правова і позитивно-правова. Виходячи з цього, в розділі вивчаються історичні передумови виникнення природно-правової та позитивно-правової доктрин, а також вплив історичних факторів на подальший розвиток правових систем сучасності. Якщо теоретичні основи прав особи наявні вже в ідеях мислителів давнини, то вирішальним фактором у розвитку і становленні інституту прав особи стали буржуазні революції XVII-XVIII ст., коли не тільки було сформульовано перелік природних прав особи, а й була створена основа для юридичного закріплення принципів свободи і формальної рівності і, тим самим, створені передумови досягнення формальної універсальності прав особи. В роботі зазначається, що, розглядаючи проблеми розвитку теорії природних прав особи і теорії позитивного права, необхідно застосовувати конкретно-історичний підхід.

Після другої світової війни були зроблені найбільш рішучі кроки, які спрямовані до сучасного уявлення, що права особи є одним з основних інститутів права, який гарантує захист честі та гідності людей. Нюрнберзький процес над нацистськими злочинцями став першою подією в цьому напрямку, він уперше дав юридичну оцінку найстрашнішому та найнебезпечнішому виду злочинів - злочинів проти людства. Другою подією стало створення ООН, яка в 1948 р. ухвалила Загальну декларацію прав людини, що поклало початок історії визнання і захисту прав особи.

Розглядаючи сучасні тенденції розвитку інституту прав особи, насамперед у державах романо-германської правової системи, в роботі підкреслюється, що конституційна практика різних держав певною мірою зняла суперечності природно-правового та позитивно-правового підходів до прав особи шляхом законодавчого закріплення основних прав і свобод, які виключають тиск і насильство держави стосовно особи, обстоюючи її автономію і пріоритетність прав особи щодо держави. При цьому тенденція зближення природно-правової доктрини з позитивним правом відбувається переважно у двох напрямах: необхідності нормативного визнання державою природних прав і свобод особи та конституційного і судового сприяння пом'якшенню суперечностей між природно-правовим і позитивістським підходами. Означені тенденції зумовлюють спрямованість до зменшення розбіжностей між доктринами - відстороненість позитивістського підходу від особистих і соціальних цінностей та незахищеність природних прав поза правовим регулюванням державою.

Сучасні процеси глобалізації поставили питання про закріплення та забезпечення прав особи в масштабі світового співтовариства. Реалії такі, що дотримання комплексу прав, закріплених у міжнародних нормативно-правових документах, є загальнообов'язковим для будь-якої правової системи, будь-якої держави. Суттєвий вплив процеси глобалізації справляють і на романо-германську правову систему.

Наближення національних правових систем, створення єдиних правових стандартів, у тому числі в галузі прав особи, передбачає здійснення таких заходів: більш чіткого визначення поняття предмета закону, необхідності біль конкретного закріплення в європейському законодавстві поняття об'єкта захисту; розширення сфери та ефективності інформаційного забезпечення законодавчої діяльності; розвитку і вдосконаленню механізмів захисту прав особи в соціальній, трудовій та публічно-правовій галузях.

В дисертації зроблено акцент про посилення відповідальності держави перед особою, забезпечення практичного дотримання прав особи, насамперед на державному рівні, що є особливо важливим для багатьох країн СНД, які належать до романо-германської правової системи, і для яких законотворчість держав повинна постійно враховувати процеси оновлення і вдосконалення прав і свобод громадян. Для цих країн актуальним є забезпечення визнання людини найвищою соціальною цінністю, центром уваги суспільства, держави, всіх її інститутів а права та основні свободи - одним з головних пріоритетів, що визначають зміст і спрямовують діяльність держави. Цей висновок зроблено на підставі вивчення державотворчих процесів в умовах глобалізації, демократизації, гуманізації та розвитку інституту прав особи в країнах романо-германського правового блоку. Проведений аналіз дозволив автору акцентувати також на тому, що впровадження державами правоосвітницьких програм ознайомлення з основними міжнародними деклараціями та конвенціями з прав особи повинне враховувати конкретно-історичні умови, сприяти усвідомленню глибинного змісту і суті прав особи, розкриттю характерних рис громадянського суспільства і правової держави та загальновизнаних правових цінностей, формувати вміння розпізнавати різні форми несправедливості, дискримінації тощо.

Аналіз співвідношення природно-правових та державно-правових засад у романо-германській та англосаксонській правових системах базується на порівнянні основних ознак цих правових систем. Романо-германська правова система побудована на принципах позитивізму, за якими нормативно-правовий акт є основною зовнішньою формою (джерелом) права. В роботі проаналізовано кодифікаційні акти, а також інші нормативно-правові акти держав правової системи. Утворена і підтримувана в кожній країні ієрархія нормативно-правових актів має важливе значення для впорядкування процесів правотворчості та правозастосування, створення і підтримки режиму законності та конституційності. В англосаксонській правовій системі, на відміну від романо-германської, основним джерелом права виступає судовий прецедент, провідна роль у правотворчості належить судам, на першому місці перебувають не обов'язки, а права особи і громадянина, які захищаються насамперед судом.

В роботі акцентовано, що в сучасних умовах глобалізації спостерігається тенденція зближення правових систем. Традиційні правові інститути романо-германської правової системи зазнають впливу прецедентно-правової судової практики. Водночас спостерігається вплив позитивістської правової системи на прецедентно-правову. Основними причинами сприйняття законодавчих актів правовими системами країн загального права є: необхідність сталого законодавчого врегулювання судового рішення; створення умов, за яких практика судового контролю знаходиться в неупередженості від судових рішень; забезпечення більш ефективного захисту прав особи. Визначальним фактором у цьому процесі є загальнолюдські начала, права особи, які відображають рух до визнання людини однією з вищих цінностей цивілізації.

У третьому розділі “Правова система України та права особи” досліджуються тенденції розвитку правової системи України в напрямі її гуманізації, розглядаються права і свободи особи і громадянина в контексті розвитку сучасної правової системи України, аналізується система юридичних механізмів захисту прав і свобод особи в Україні.

Розвиток сучасної правової системи України, яка перебуває на етапі свого формування, набуває важливого загальноєвропейського соціального значення. В умовах розвитку демократичної, соціально-правової державності зростає соціальна спрямованість правової системи, і тому її вдосконалення повинне насамперед передбачати втілення основних демократичних принципів. У розділі вивчаються підходи дослідників до основних демократичних принципів розвитку правової системи України з урахуванням її приналежності до романо-германської правової системи. З погляду стану проблеми прав особи, на думку автора, в аналізі слід виділити такі три основні принципи: принцип соціальної справедливості, принцип гуманізму, принцип демократизму. Ці принципи відображають найважливіші напрями розвитку і функціонування держав, які належать до романо-германської правової системи, їх виділяють більшість дослідників.

Впровадження принципу соціальної справедливості в Україні базується на тому, що всі галузі законодавства покликані втілювати справедливість в процес регулювання суспільні відносин. З погляду проведення державою соціальної політики застосування цього принципу дуже важливе, причому роль держави є ключовою. На сьогоднішній день спостерігається привернення уваги держави до розв'язання соціальних проблем у суспільстві, політика держави стає більш соціальною. Україна проголошена соціальною державою, в якій особа, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Принцип гуманізму, суть якого полягає в повазі до особистості, її гідності та прав, закріплений у Конституції України; він пронизує всю правову систему України. Цей принцип задекларований у міжнародних документах, зокрема в Декларації прав людини та Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини. Принцип гуманізму притаманний будь-якій цивілізованій державі світу і є виразником поглядів суспільства на суспільний устрій, що постійно змінюється. На внутрішньодержавному рівні він знаходить свій прояв в гуманізації судової системи, імплементації міжнародно-правових норм у субсидіарний рівень та ін. На міждержавному рівні - це боротьба за мир, створення міжнародних правових механізмів по притягненню до відповідальності злочинців, що скоїли злочини проти людства, та інші питання.

Принцип демократизму є також конституційним принципом, суть якого полягає в тому, що носієм влади є народ України. Конституція України визначає як загальні принципи безпосередньої демократії, так і інституціональні, зокрема принципи виборів, референдумів тощо. Пріоритетними є, звичайно, загальні принципи, властиві всім або більшості форм безпосереднього народовладдя. Огляд досліджень українських вчених з урахуванням соціально-політичних подій останнього часу дозволяє підкреслити, що на сучасному етапі розвитку соціальної спрямованості правової системи України існує потреба вдосконалення демократичних гарантій, необхідних для зміцнення демократії в Україні.

Особливість Основного Закону України полягає в його гуманістичній спрямованості, оскільки значна частина статей присвячена саме правам особи і громадянина. В історико-правовому аспекті можна вважати, що правова система України поступово перетворюється на один із важливих засобів забезпечення оптимальної єдності політичної й соціальної стабільності та динамізму. В роботі окреслено основні положення Конституції України та інших законодавчих актів, в яких відображено спектр прав і свобод особи і громадянина та їх гарантії. Разом з цим відзначено, що на різних рівнях правової системи України залишається ряд неврегульованих проблем. Насамперед це стосується необхідності модернізації системи правозастосування, що буде сприяти ефективності захисту прав і основних свобод особи і громадянина.

Останнім часом на доктринальному рівні обговорюється поява деяких ознак формування прецедентного права в Україні. Такі тенденції пов'язані з необхідністю тлумачення правових норм, неоднозначних для застосування, та деякою мірою - з полегшенням роботи суддів та процесу правосуддя. Вважається, що судовий прецедент щодо прав особи сприяє становленню конституційної демократії та забезпечує принцип безпосередньої дії норм про права та основні свободи особи незалежно від конкретизуючого законодавства. З цього питання автор дійшов висновку про те, що стверджувати про наявність тенденції формування прецедентного права передчасно, оскільки правова система нашої країни не має достатніх ознак формування прецедентно-правових відносин, правова система в Україні перебуває на стадії становлення, і нав'язування прецедентно-правових інституцій може призвести до негативних наслідків. Факт визнання Україною юрисдикції Європейського суду з прав людини, в діяльності якого спостерігаються ознаки прецедентного права, не є достатньою підставою говорити про такі ж ознаки в правовій системі України.