Теоретико-методологічні засади формування й реалізації державної гендерної політики в Україні

Основою формування ґендерної політики в Україні має стати комплексний підхід до проблеми рівності жінок і чоловіків, який передбачає впровадження ґендерного підходу в усі сфери державної політики через удосконалення й оцінку процесів прийняття рішень, розробку законодавства, стратегічної політики та програм в усіх сферах і на всіх рівнях з метою забезпечення принципу ґендерної рівності. При цьому згаданий принцип поєднується з традиційним принципом підтримки жінок, який не втратив своєї актуальності з огляду на те, що жінки ще займають нижчі, ніж чоловіки, позиції в усіх сферах українського суспільства: соціальній, економічній і політичній.

У дисертаційному дослідженні виділено низку закономірностей, що проявляються в управлінні процесами формування і реалізації державної ґендерної політики, а саме: історичності; еквіфінальності; цілісності системи; комунікативності; цілеутворення; ієрархічності; стабільності організацій; ефективності управлінських рішень та дій. У розділі доведено, що ефективність вирішення управлінських проблем, притаманних процесам формування і реалізації державної ґендерної політики, часто залежить від таких факторів вибору: цілепокладання, розробки організаційних структур та організації управлінської діяльності, урахування аналітичної, політичної та економічної доцільності рішень, аспектів впливу на політику організації, вимог до управлінської інформації, зокрема забезпечення визначеності, та врахування ризику.

Особливої ваги й актуальності при формуванні державної ґендерної політики набуває знання відповідних принципів, оскільки це створює вихідні умови наукового пізнання, об'єктивізує доцільність державного втручання в процеси суспільного розвитку. На думку дисертанта, на формування та реалізацію державної ґендерної політики впливають такі універсальні принципи державного управління: об'єктивності, демократизму, законності, оптимізації, універсальності, випереджального характеру, поділу влади, а також структурні. Систему цих принципів характеризують демократизм, законність, соціальне спрямування, об'єктивність, гласність.

Проте на досягнення мети державної ґендерної політики найбільш суттєво впливає дотримання спеціальних принципів державного управління, що враховують особливості, притаманні саме державній ґендерній політиці. Автором визначено низку таких принципів, до яких належать наступні: 1) інтегральний, згідно з яким ґендерну рівність слід розглядати як інтегральну частину всіх напрямів державної політики, програм та проектів; 2) ґендерного цілепокладання, що передбачає наявність мети досягнення ґендерної рівності в державних планах та програмах; 3) дієвості, який ґрунтується на позиції, що однакове ставлення до чоловіків та жінок як стратегія ґендерної рівності є недостатнім. Досягнення ґендерної рівності вимагає спеціальних кроків, спрямованих на зменшення ґендерної нерівності, наприклад здійснення ґендерної експертизи політики, законів, процедур та норм, які містять ознаки ґендерної нерівності; 4) результативності, що вимагає розробки очікуваних результатів реалізації державної політики щодо забезпечення ґендерної рівності, які піддаються вимірюванню та є реальними для досягнення; 5) прозорості та відкритості, що забезпечує широку участь політичних партій, громадських організацій, у тому числі й жіночих, у процесах формування і реалізації державної ґендерної політики; 6) забезпечення ресурсних можливостей, який передбачає наявність ґендерно-чутливих вищих керівних кадрів, постійно діючого штату кваліфікованих спеціалістів з питань ґендерної рівності (особливо на місцевому рівні), достатньої кількості фінансових та людських ресурсів для підтримки ґендерної рівності. Дотримання цього принципу сприяє впровадженню ґендерної освіти в систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців; 7) паритетності та партнерства, що передбачає забезпечення рівноправної участі чоловіків і жінок (як суб'єктів) в економічних, соціальних та політичних процесах, забезпечення рівноправної участі жінок і чоловіків у державному управлінні на рівні прийняття рішень.

У дисертаційному дослідженні доведено, що в Україні на зміну ґендерно-нейтральному підходу в державному управлінні, який базується на визнанні ґендерної рівності та нехтуванні ґендерними відмінностями, приходить ґендерно-чутливий підхід, згідно з яким урахування ідей ґендерної рівності передбачає визнання особливостей самореалізації представників різних соціостатевих груп, що має бути основою формування принципів державної кадрової політики з метою більш ефективного використання в державному управлінні потенціалу кожної статі. На нашу думку, право рівного доступу громадян - жінок і чоловіків - до державної служби найповніше реалізовуватиметься за умови запровадження таких принципів кадрової політики: рівності, об'єктивності, прозорості та гласності при прийнятті на державну службу та здійсненні службової кар'єри.

У четвертому розділі - "Розвиток методології реалізації державної ґендерної політики в Україні" - обґрунтовано доцільність застосування базових підходів та методів державного управління у сфері ґендерної політики; запропоновано спеціальний ґендерний підхід у державному управлінні та визначено механізми його реалізації.

Завдання державної ґендерної політики України є комплексними, багатоаспектними і включають діяльність держави у всіх сферах суспільного життя. Їх виконання передбачає використання різноманітних підходів, методів та форм управління як засобів цілеспрямованого керівного впливу. У формуванні та реалізації державної ґендерної політики доцільно дотримуватися універсальних управлінських підходів, зокрема системного, функціонального, інтеграційного, комплексного, динамічного, процесного, нормативного, кількісного, поведінкового, ситуаційного та адміністративного.

Водночас специфіка цілей державної ґендерної політики потребує спеціального підходу, який ґрунтується на врахуванні ідей ґендерної рівності. Саме таким є ґендерний підхід, рекомендований ООН до впровадження в національні політики. Ґендерний підхід - це процес оцінки будь-якого напряму державної політики, у тому числі законодавства, державних стратегій і програм, у всіх сферах і на всіх рівнях, з точки зору його впливу на жінок і чоловіків. Такий підхід ґрунтується на умовах, за яких інтереси й досвід жінок, так само як і чоловіків, є невід'ємним критерієм при розробці загальної концепції, при здійсненні моніторингу й оцінці всіх напрямів державної політики й програм у всіх політичних, економічних і суспільних сферах для того, щоб результати здійснення цієї політики були однаково справедливими для жінок і чоловіків.

Ґендерний підхід як стратегічний напрям насамперед має упроваджуватися через дотримання органами державного управління таких умов своєї діяльності: 1) підтримка природної ролі, яку відіграють жінки у стабільному розвитку; 2) визнання того, що результати політики істотно впливають на розвиток жінки і чоловіка як особистостей; 3) забезпечення умов, за яких думки жінок і чоловіків як учасників процесів прийняття рішень на всіх рівнях щодо ключових моментів, які впливають на їхнє життя, будуть враховуватися однаковою мірою; 4) створення умов, за яких у всіх сферах суспільного життя державна політика базуватиметься на даних, деталізованих за статтю; 5) забезпечення рівного доступу для жінок і чоловіків до державної служби; 6) забезпечення рівної участі в справедливому розподілі ресурсів між чоловіками й жінками; 7) надання жінкам права особисто визначати свої потреби, виражати сподівання, набувати професійних навичок, досвіду, соціальної впевненості нарівні з чоловіками; 8) вживання в офіційних документах, політичних заявах мови, яка була б ґендерно-толерантною і не мала дискримінаційних виразів.

Таким чином, інтегрування ґендерного підходу в державне управління має супроводжуватися стратегією забезпечення того, щоб умови управлінської діяльності враховували ґендерний фактор і гарантували рівні можливості й ставлення як до чоловіків, так і до жінок. Реалізацію ґендерного підходу неможливо розглядати як ізольований процес, вона є невід'ємною частиною всього циклу управлінської діяльності.

До механізмів реалізації ґендерного підходу в державному управлінні слід віднести: забезпечення органів державного управління ґендерною інформацією; використання ґендерного аналізу; забезпечення ґендерного паритету в державному управлінні та впровадження ґендерної освіти державних службовців.

Україна, як і інші держави, що підписали Конвенцію ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", кожні чотири роки подає звіти щодо суспільно-політичного та соціально-економічного становища кожної статі. Таке звітування за кожною статтею Конвенції спонукає державу синтезувати відповідні інформаційні дані, які стосуються ґендерних проблем, щоб виміряти позитивні зрушення в статусі жінок і чоловіків та визначити сфери, в яких ще існують прояви дискримінації. До джерел отримання даних про стан ґендерної рівності на міжнародному рівні відносять три системи збирання інформації: перепис населення, систему національного обліку та просте опитування населення. Для держави важливим завданням є створення інформаційної системи з метою збільшення обсягу ґендерної інформації, що можливо лише за умови використання ґендерних індикаторів. Ґендерна статистика забезпечує фактичні дані (інформацію) про статус жінок і чоловіків, а ґендерний індикатор вказує на прямі докази статусу жінки чи чоловіка відносно певного нормативного стандарту, або референтної групи. Тому термін "ґендерна інформація" означає інформацію про суспільно-політичне та соціально-економічне становище жінок і чоловіків у країні, підготовлену на основі ґендерної статистики за допомогою ґендерних індикаторів. Методологія підготовки державних звітів про людський розвиток та про виконання Конвенції ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок" передбачає, що основою розробки національних ґендерних індикаторів мають стати наступні критерії: відповідність нормативам; легкість у застосуванні; територіальна поширеність; достовірність; вимірюваність; часові межі; відповідність міжнародним нормам; вимірюваність результатів впливу.

До механізмів реалізації ґендерного підходу віднесено ґендерний аналіз державної політики, який полягає в оцінці різних впливів напрямів політики, програм і законодавчих актів на жінок і чоловіків, що дає можливість формувати певний напрям державної політики з урахуванням ґендерних відмінностей, тобто різниці соціальних реалій представників обох статей. Ґендерний аналіз є засобом розуміння соціальних процесів і реагування на них шляхом прийняття справедливих рішень.

Одним із дієвих механізмів впровадження ґендерного підходу в державне управління є також забезпечення участі в ньому представників соціальних груп, зокрема жінок і чоловіків, з метою врахування інтересів, можливостей та досвіду представників кожної статі. Пропонується тлумачити поняття "ґендерний паритет в державному управлінні" як ґендерно-збалансовану участь у процесах управління суспільним розвитком, що передбачає не лише однакову кількість жінок і чоловіків, а й їх свідому діяльність, яка ґрунтується на взаємній повазі до різних поглядів і позицій та розумінні відмінностей досвіду й потреб кожної статі. Мета досягнення ґендерного паритету в державному управлінні є подвійною: забезпечити збалансовану участь чоловіків та жінок в управлінні державою, що передбачає усунення структурних та системних бар'єрів для участі в ньому жінок, та гарантувати інтеграцію ґендерних питань до процесів ухвалення рішень, їх виконання, моніторингу та оцінювання на державному рівні. Таким чином, досягнення ґендерного паритету в державному управлінні вимагає вирішення трьох основних завдань: 1) забезпечення критичної маси представників кожної статі в процесі управління; 2) розвитку потенціалу людських ресурсів; 3) удосконалення державного механізму забезпечення ґендерної рівності. Сьогодні в Україні видається необхідним законодавче врегулювання участі жінок в управлінні державою. На нашу думку, тимчасове привнесення елементів пропорційності представництва жінок і чоловіків на вищих щаблях усіх гілок влади, тобто квотування, є необхідним заходом упорядкування державно-управлінських відносин.

У розділі наголошується, що державна ґендерна політика може вступати в конфлікт із домінуючими у суспільстві цінностями, відповідно яким жіночий досвід і внесок у суспільний розвиток часто вимірюється за чоловічими стандартами. Така політика як один з основних регулятивних механізмів суспільного життя покликана підтримувати цінності справедливості, поваги до особистості поза її статевою належністю. Тому одним з ефективних механізмів реалізації ґендерного підходу в державному управлінні є ґендерна освіта державних службовців, основною метою якої є оволодіння ними певним обсягом знань з ґендерної проблематики, набуття вмінь та навичок урахування ґендерних факторів у процесі формування та реалізації державної політики з метою забезпечення справедливих результатів цієї політики для жінок і чоловіків. Важливим аспектом ґендерної освіти є ґендерне навчання, під яким слід розуміти процес засвоєння державними службовцями нового досвіду розуміння ідей ґендерної рівності, формування у них вмінь та навичок його застосування під час реалізації своїх професійних повноважень. У дисертаційній роботі запропоновано підходи, форми та методи такого навчання, успішність якого зумовлюється, на нашу думку, особливостями державних службовців як дорослих слухачів, а саме мотивованістю до навчання, психологічною готовністю та наявністю певного життєвого й професійного досвіду.

У п'ятому розділі - "Особливості розвитку державної ґендерної політики в Україні на сучасному етапі" - проаналізовано правові та інституційні засади державної ґендерної політики в Україні, запропоновано проект ґендерної системи управління як нову модель реалізації державної ґендерної політики, обґрунтовано перспективні напрями її розвитку.

Правове регулювання державної ґендерної політики в Україні здійснюється, на нашу думку, нормативно-правовими актами двох рівнів: наднаціонального, який складається з міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною, та національного, який становлять національні нормативно-правові акти щодо рівноправності між жінками і чоловіками. До нормативно-правових актів національного рівня, передусім, належить Конституція України, що містить принцип рівноправності жінок і чоловіків, відповідні норми якої є базовою основою подальшого розвитку законодавства. Для впорядкування національного рівня нормативно-правової бази державної ґендерної політики в Україні застосовано концепцію необхідного і достатнього складу нормативно-правових баз, автором якої є В.Д. Бакуменко. Цей рівень розглядається як складна трирівнева система, яка включає рівень функціонального ядра та рівні необхідного й достатнього складу нормативно-правової бази державної ґендерної політики в Україні. З прийняттям Основного Закону конституційно-правове регулювання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні активізується й поглиблюється через конкретизацію відповідних конституційних норм у кодексах, деклараціях, які забезпечують системне правове регулювання цієї сфери суспільних відносин та належать до рівня функціонального ядра. Рівень необхідного складу нормативно-правової бази державної ґендерної політики становлять закони та кодекси, які регулюють правовідносини щодо забезпечення рівних прав жінок і чоловіків у різних сферах життєдіяльності. Цей рівень вважаємо неповним, оскільки не існує окремого закону щодо державного забезпечення ґендерної рівності. Рівень достатнього складу нормативно-правової бази утворюють підзаконні нормативно-правові акти - постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення, розпорядження й накази керівників міністерств і відомств тощо, які можуть юридично затверджувати (схвалювати) відповідні програми, плани, графіки, заходи тощо і які мають обов'язкову юридичну силу. До них, насамперед, відносимо Постанову Кабінету Міністрів України № 479 від 6 травня 2001 р. "Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню ґендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки" та Указ Президента України від 25 квітня 2001 р. "Про підвищення соціального статусу жінок в Україні". Цей рівень також потребує наповнення нормативно-правовими актами, які б регулювали діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування всіх рівнів щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. У дисертації визначено основні напрями розвитку національного рівня нормативно-правової бази державної ґендерної політики в Україні.

Наголошено, що утвердження рівності жінок і чоловіків, забезпечення їхніх рівних прав та можливостей вимагає вдосконалення та оптимізації функціонування державного механізму, тобто системи державних органів, які здійснюють розробку, реалізацію, контроль, оцінку, пропаганду і мобілізацію підтримки державної ґендерної політики, спрямованої на демократичний розвиток суспільства й самовираження в ньому як рівних представників обох статей. У межах інституційного забезпечення функціонування і реалізації державної ґендерної політики в Україні у січні 2004 р. на базі Державного комітету у справах сім'ї та молоді України було створено Міністерство у справах сім'ї, дітей та молоді України з розширеними повноваженнями щодо державного забезпечення ґендерної рівності. Проблемами становища жінок в Україні опікуються також органи, створені при Міністерстві охорони здоров'я України, Міністерстві праці і соціальної політики України та інших, які лише починають осмислювати та втілювати державну ґендерну політику. Управлінська вертикаль характеризується створенням управлінь і відділів у справах сім'ї, дітей та молоді при обласних, міських і районних державних адміністраціях. Водночас, на думку автора, в Україні є потреба в розширенні компетенції всіх центральних та місцевих органів виконавчої влади стосовно визначення цілей і методів реалізації ґендерної політики з урахуванням відповідних рівнів управління.

Ефективній реалізації державної ґендерної політики сприятиме функціонування ґендерної системи управління, що є взаємопов'язаною системою органів державної влади та неурядових організацій, механізмів, процесів, яка виявляє себе в наявних інституційних рамках для того, щоб розробляти, здійснювати, контролювати та розвивати процеси впровадження основних напрямів ґендерної політики в усі сфери державного управління з метою досягнення вищого рівня соціальної справедливості. Дисертантом розроблено права та функціональні обов'язки кожної ланки згаданої системи, які зумовлюють її структуру. До її складу мають входити: Рада рівних можливостей при Кабінеті Міністрів України, підкомітет Верховної Ради України з ґендерної рівності, Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, ґендерні інформаційні фокусні точки (Державний комітет статистики України, Головне управління державної служби України, Міністерство освіти і науки України, Національна академія державного управління при Президентові України), координаційні ґендерні відділи центральних та регіональних органів виконавчої влади та громадянське суспільство (засоби масової інформації, неурядові організації, незалежні експерти, науково-дослідні установи). Взаємопов'язана структура ґендерної системи управління має на меті забезпечити стійку, стабільну інституційну основу для реалізації державної ґендерної політики.

Ґендерна рівність як ідеологічний компонент державної політики та державного управління покладена в основу напрямів розвитку державної ґендерної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Вона має стати важливою складовою загального принципу рівності як принципу демократичної побудови суспільства. Українська держава включила принцип рівноправності жінок і чоловіків у Конституцію, але необхідно ще забезпечити практичне здійснення цього принципу, що є основним завданням державної ґендерної політики на сучасному етапі. У розділі визначено перспективні напрями розвитку державної ґендерної політики України.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці науково обґрунтованої цілісної теоретико-методологічної моделі формування і реалізації державної ґендерної політики в Україні, в її обґрунтуванні шляхом виявлення закономірностей, принципів, розробки підходів, методів, а також інституційних механізмів її формування і реалізації. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення:

1. Проведений аналіз наукових праць з проблем ґендерної рівності та державного управління свідчить, що проблема теоретико-методологічного забезпечення формування і реалізації державної ґендерної політики в Україні не була до цього часу предметом спеціального системного розгалуженого наукового дослідження. Окремі праці висвітлюють лише певні конкретні аспекти державного управління у сфері ґендерної політики в Україні, зарубіжний досвід ґендерних перетворень. Це дає підстави для висновку, що наукова розробка цієї проблеми є недостатньою, тому вона вибрана як предмет дисертаційного дослідження.

На сучасному етапі розбудови Української держави існує проблема невідповідності наявного рівня державного забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків сучасним міжнародним вимогам щодо досягнення ґендерної рівності, а отже, й потребам розбудови правової, демократичної, соціальної держави, що зумовлює актуальність відповідних досліджень. Здійснений аналіз соціально-економічного становища жінок і чоловіків, а саме: місця та ролі жінок і чоловіків у структурі населення, у сфері освіти та професійної підготовки, економічної активності, зайнятості, у сфері оплати праці, веденні домашнього господарства, підприємницької діяльності, у сфері політичної активності, ролі ЗМІ у формуванні ґендерних стереотипів, дає підстави стверджувати про наявність в українському суспільстві окремих проявів дискримінації за ознакою статі як жінок, так і чоловіків, що потребує вдосконалення в країні державної ґендерної політики;

2. Аналіз витоків традиційних уявлень про суспільні ролі жінок і чоловіків та передумов становлення ідей ґендерної рівності показав, що в науковій думці та суспільній свідомості сформувалася парадигма "природного" розподілу суспільних ролей між статями, за якою чоловіки панують і керують, а жінки - підкоряються. Дієвим запереченням цієї парадигми став фемінізм, який протягом свого існування та розвитку (з ХVІІІ - до середини ХХ ст.) здобув для жінок рівні права з чоловіками та з другої половини ХХ ст. став передумовою виникнення ідеї рівності прав та можливостей обох статей, покладеної в основу ґендерної теорії. Громадські рухи чоловіків на Заході, поставивши низку актуальних не лише для чоловіків, а й для жінок проблем, спричинили розвиток наукових досліджень чоловічої сфери буття, які стали складовою ґендерної теорії. Диференціація понять статі й ґендера означала вихід на новий теоретичний рівень. У 80-90-ті рр. ХХ ст. ґендерні дослідження дістали поширення як на Заході, так і на пострадянському просторі. Однак розуміння і використання самого поняття "ґендер", а також методи, що застосовувалися в дослідженнях, виявилися різними та потребують подальших ґрунтовних наукових розробок;

3. У дисертаційній роботі визначено, що основою методології ґендерних досліджень є не просто опис відмінностей у статусах, ролях та інших аспектах життя чоловіків і жінок, а аналіз системи влади й домінування, які утверджуються в суспільстві через ґендерні ролі та відносини. Відповідно ґендерні дослідження спрямовані на виявлення ролі, норм, цінностей, рис характеру, які суспільство через системи соціалізації, поділу праці, культурні цінності й символи пропонує виконувати жінкам і чоловікам. Виділено етапи розвитку основних об'єктів зарубіжної ґендерної теорії: спочатку ґендерні дослідження зосереджувалися на ролі біологічних та суспільних причин статевої нерівності, потім інтерес змістився до теорій, які охоплюють дві сфери її реалізації - сексуальність й економіку; далі предметом вивчення стають проблеми взаємодії "стать - раса - клас";

4. Доведено із застосуванням методу історичного аналізу суспільного статусу української жінки, що в період XVIII-XX ст. (від часу приєднання України до Російської імперії і до здобуття незалежності), коли жіноцтво на Заході і в усьому світі вело активну боротьбу за свої права й здобуло політичну та економічну свободу, українська жінка жила в умовах тоталітарного режиму, що позбавив її традиційно вищого суспільного статусу, і не лише на формальному рівні. За цей час на території України утвердився патріархальний суспільний устрій з характерним для нього чоловічим домінуванням не лише в політикумі, а й у суспільній свідомості. І саме в такому стані Україна вступила у ХХІ ст. Основою зміни патріархальних стереотипів має стати відродження демократичних традицій високого суспільного статусу української жінки;

5. Установлено, що міжнародно-правові норми, рекомендації ООН з питань ґендера, світові тенденції розвитку ґендерної політики, а також міжнародна методика вимірювання ґендерної рівності є важливим інструментарієм для ґендерних перетворень в Україні;

6. Обґрунтовано, що основним пріоритетом державної ґендерної політики має бути забезпечення умов для ліквідації всіх форм дискримінації за ознакою статі в українському суспільстві, ключовими показниками якої є доступ до використання ресурсів, розподіл доходів, представництво на управлінських і політичних посадах, рівень завантаження при веденні домашнього господарства і громадських справ, рівень освіти, рівень захворюваності й тривалість життя. Цього можна досягти через реалізацію наступних напрямів державної ґендерної політики, а саме: узгодження правової бази щодо питань ґендерної рівності з вимогами міжнародного законодавства про дотримання прав жінок і чоловіків в єдності з основними правами та свободами людини; розробки правових норм, необхідних для здійснення на практиці конституційного принципу рівних прав та можливостей; створення ґендерної системи управління з метою координації діяльності суб'єктів державної політики щодо забезпечення ґендерної рівності на державному, регіональному та міжнародному рівнях; сприяння досягненню та контролю за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життя.

Крім державних механізмів, важливу роль у забезпеченні ґендерної рівності відіграє громадянське суспільство, яке має створити та гарантувати середовище, де права людини розглядаються як головні і практично реалізуються. Це стає реальним лише за умов формування ґендерної культури суспільних відносин, побудованих на принципах ґендерної демократії; ґендерна політика державне управління

7. У дисертаційному дослідженні дістали подальшого розвитку закономірності, що виявляються в управлінні процесами формування і реалізації державної ґендерної політики, а саме: історичності, яка полягає в трансформації державної ґендерної політики (державна політика щодо жінок в Україні поступово позбувається ознак патріархальності та трансформується з патерналістської державної політики радянського періоду в егалітарну); еквіфінальності, яка проявляється в сучасних умовах формування державної ґендерної політики в Україні, коли цільові установки, плани та програми, відображені в державних документах, які регламентують вирішення ґендерних проблем, містять настільки прогресивні ідеї, що їх реалізація утруднюється через відсутність відповідних механізмів та професійну неготовність державного апарату; цілісності системи, важливість якої полягає в тому, що лише врахування ґендерних підходів у всій системі державної політики та державного управління може забезпечити здійснення основної мети - досягнення ґендерної рівності; цілеутворення, яке зумовлює трансформацію мети державної політики від захисту та забезпечення прав виключно жінок до забезпечення рівних прав та можливостей обох статей; комунікативності, яка полягає в тому, що державне управління ґендерною політикою - це інформаційний процес, у якому функція комунікації є сполучною ланкою, що пов'язує елементи ґендерної системи управління; ієрархічності, яка означає, що визначення мети державної ґендерної політики потребує перетворення цієї мети на дії, тобто визначення функцій органів державної влади та їх структуру, тому логічна модель розвитку цієї політики має такий вигляд: головна мета - цілі - функції - структура, тобто функції визначають структуру; стабільності організацій, яка передбачає, що надмірне ускладнення інституційного механізму реалізації державної ґендерної політики (за кількістю як рівнів ієрархічної структури, так і підрозділів на певних її рівнях) може призвести до порушення цілісності системи, поглиблення протиріч між її окремими структурними елементами та фактичної втрати управління окремими її ланками, тому спрощення цього механізму, зменшення, наприклад, кількості зв'язків між його структурними одиницями підвищує його стабільність; ефективності управлінських рішень та дій, що проявляється в залежності ефективності управлінських рішень та дій щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків від характеру управлінських проблем, організаційних умов, у яких приймаються рішення і здійснюються управлінські дії, а також від особистих характеристик управлінців;

8. Доведено, що ефективність вирішення управлінських проблем, притаманних процесам формування і реалізації державної ґендерної політики, часто залежить від таких факторів вибору: цілепокладання, розробки організаційних структур та організації управлінської діяльності, урахування аналітичної, політичної та економічної доцільності рішень, аспектів впливу на політику організації, вимог до управлінської інформації, зокрема забезпечення визначеності та врахування ризику. Також підтверджено, що необхідною умовою розвитку державної ґендерної політики є впровадження цілісної системи принципів, до якої доцільно включити низку спеціальних принципів державного управління ґендерною політикою, а саме: інтегральний, ґендерного цілепокладання, дієвості, результативності, прозорості та відкритості, забезпечення ресурсних можливостей, паритетності й партнерства. Для найповнішої реалізації права рівного доступу громадян, жінок і чоловіків, до державної служби необхідним є дотримання в кадровій політиці принципів рівності, об'єктивності, прозорості та гласності при прийнятті на державну службу та здійсненні службової кар'єри;

9. Показано можливість і доцільність застосування в процесі формування та реалізації державної ґендерної політики як спеціальних, так і універсальних управлінських підходів. Розкрито сутність використання системного, функціонального, інтеграційного, комплексного, динамічного, процесного, нормативного, кількісного, поведінкового, ситуаційного та адміністративного підходів стосовно вирішення ґендерних проблем. Поширеним на сьогодні засобом реалізації державної політики є програмно-цільовий підхід, який, на думку дисертанта, має бути покладено в основу формування і реалізації державної ґендерної політики в Україні як засіб поєднання ґендерних цілей і завдань з конкретними ресурсами за допомогою спеціальних програм та проектів;

10. Специфіка цілей ґендерної політики потребує спеціального підходу, який ґрунтується на врахуванні ідей ґендерної рівності, саме таким є ґендерний підхід. Механізмами впровадження ґендерного підходу в державне управління є ґендерна інформація про суспільно-політичне та соціально-економічне становище жінок і чоловіків у країні, підготовлена на основі ґендерної статистики за допомогою ґендерних індикаторів; ґендерний аналіз, який полягає в оцінці різних впливів напрямів політики, програм і законодавчих актів на жінок і чоловіків; ґендерний паритет у державному управлінні як ґендерно збалансована участь жінок і чоловіків у процесах управління суспільним розвитком, що передбачає не лише однакову їх кількість, а й свідому діяльність, яка ґрунтується на взаємній повазі до різних поглядів і позицій та розумінні відмінностей досвіду й потреб кожної статі та ґендерна освіта державних службовців, основною метою якої є оволодіння державними службовцями певним обсягом знань з ґендерної проблематики, набуття ними вмінь та навичок урахування ґендерних факторів у процесі формування та реалізації державної політики з метою забезпечення справедливих результатів цієї політики для жінок і чоловіків;

11. Правове регулювання державної ґендерної політики в Україні здійснюється нормативно-правовими актами двох рівнів: наднаціонального, який складається з міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною, та національного, який становлять національні нормативно-правові акти щодо рівноправності між жінками і чоловіками. Визначено основні напрями вдосконалення та розвитку національного рівня нормативно-правової бази державної ґендерної політики в Україні: законодавче врегулювання державного забезпечення ґендерної рівності в Україні через прийняття Верховною Радою України відповідного закону; прийняття достатньої кількості нормативно-правових актів центральними органами державної влади щодо державного забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; узгодження нормативно-правової бази державної ґендерної політики з міжнародним законодавством щодо забезпечення ґендерної рівності; створення інформаційно-методичного ресурсу державної ґендерної політики в комплексі з нормативно-правовою базою, що регламентує її формування й реалізацію; моніторинг стану нормативно-правової бази державної ґендерної політики, зокрема проблем, що потребують правового врегулювання, а також результатів правозастосування внаслідок впровадження всіх нормативно-правових актів;

12. Визначено перспективні напрями розвитку державної ґендерної політики в Україні, а саме: правовий, згідно з яким необхідно вжити законодавчих й інших заходів, включаючи санкції, що забороняють дискримінацію за ознакою статі, для забезпечення ефективного формування і реалізації такої політики; антидискримінаційний, відповідно до якого потрібно встановити юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками й забезпечити за допомогою судів та інших установ ефективний захист жінок і чоловіків проти будь-якого акту дискримінації, вживати всіх заходів щодо зміни й скасування чинних законів, постанов, звичаїв, практики, що дискримінують жінок або чоловіків; забезпечення ґендерної рівності на основі реалізації державної політики рівних можливостей у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

За результатами дисертаційного дослідження розроблено науково-практичні рекомендації для органів державної влади, серед яких:

законодавче врегулювання державного забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків через прийняття Верховною Радою України відповідного закону, здійснення ґендерної експертизи чинного законодавства та врахування ґендерного підходу при розробці нових законопроектів;

розробка та запровадження Кабінетом Міністрів України програм, спрямованих на зміну патріархальних ґендерних стереотипів суспільства, щорічна розробка проектів законів України про Державний бюджет з урахуванням ґендерних факторів, урахування рівних прав і можливостей обох статей у нормативно-правових актах;

включення ґендерного компоненту до програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців усіх категорій посад, а також до функціональних обов'язків усіх категорій посад державних службовців.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Грицяк Н.В. Формування ґендерної політики в Україні: проблеми теорії, методології, практики: Монографія. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - 384 с.

2. Ґендерні аспекти державної служби: Монографія / М. Пірен, Н. Грицяк, Т. Василевська, О. Іваницька; За заг. ред. Б.Кравченка. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. - 335 с. - Авторські - с. 45-132.

3. Грицяк Н.В., Гущенко В.О., Протасова Н.Г. Проблеми ефективності підвищення кваліфікації керівних кадрів: Кол. моногр. / За заг. ред. І.В. Розпутенка. - К.: Вид-во "К.І.С. ", 2003. - 224 с. - Авторські - с. 187-222.

4. Роль інформації у формуванні ринкової економіки: Монографія / Ю. Бажал, В. Бакуменко, І. Бондарчук, Н. Грицяк та ін.; За заг. ред. І.В. Розпутенка. - К.: Вид-во "К.І.С. ", 2004. - 348 с. - Авторські - с. 209-243.

5. Розвиток суспільства: Монографія / Е. Афонін, Ю. Бажал, В. Бакуменко, Н. Грицяк та ін.; За заг. ред. І.Розпутенка та Б. Лессера. - К.: Вид-во "К.І.С. ", 2004. - 340 с. - Авторські - с. 263-270.

Статті в наукових фахових виданнях

6. Грицяк Н.В. Ґендерні принципи та шляхи реформування регіональної молодіжної політики в Україні // Зб. наук. пр. УАДУ: В 4 ч. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 2. - Ч.ІІ. - С. 311-317.

7. Грицяк Н.В. Центральні органи державного управління: ґендерний аспект // Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід: Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - С. 44-49.

8. Грицяк Н.В. Ґендерна політика в Україні: історичні аспекти та сучасні проблеми формування і реалізації (соціально-правовий статус жінки в українській історії) // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 1. - С. 297-308.

9. Грицяк Н.В. Проблеми трансформації державного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в Україні // Упр. сучас. містом. - 2003. - № 1/1-3 (9). - С. 26-33.

10. Грицяк Н.В. Проблеми правового забезпечення ґендерної рівності в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. - Д.: ДРІДУ УАДУ, 2003. - Вип. 1(11). - С. 31-39.

11. Грицяк Н.В. Громадські рухи чоловіків як інтелектуальна та соціально-політична передумова виникнення ґендерної теорії // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: ОРІДУ УАДУ, 2003. - Вип. 2 (14). - С. 295-304.

12. Грицяк Н.В. Ґендерний фактор як наукова категорія і соціально-політичний феномен //Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - Вип. 2. - C. 73-83.

13. Грицяк Н.В. Суспільні проблеми в ґендерній теорії (огляд зарубіжних джерел) //Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2003. - Вип. 2 (12). - С. 41-50.

14. Грицяк Н.В. Суспільна ієрархія статей у Платона //Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2003. - Вип. 3 (13). - С. 51-59.

15. Грицяк Н.В. Суспільні ролі жінок і чоловіків у роботах Аристотеля // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХРІДУ НАДУ "Магістр", 2003. - № 3 (18). - С. 43-48.

16. Василевська Т., Грицяк Н. Патріархальна традиція в політичній думці // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2003. - Вип. 3(15). - С. 270-276. - Авторські - с. 273-276.

17. Грицяк Н.В. Фемінізм як джерело ґендерної теорії // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 3 - С. 465-472.

18. Грицяк Н.В. Особливості розвитку ґендерних досліджень в Україні // Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. / За заг. ред. А.О. Чемериса. - Л.: ЛРІДУ УАДУ, 2003. - Вип. 3. - С. 32-37.

19. Грицяк Н.В. Чоловіча складова ґендерної теорії // Упр. сучас. містом. - 2003. - № 4 - C. 22-28.

20. Грицяк Н.В. Ґендерні підходи у теорії та практиці державного управління // Вісн. держ. служби України. - 2003. - № 4. - С. 71-76.

21. Грицяк Н.В. Теоретичні засади ґендерної політики // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 1. - С. 322-328.

22. Бакуменко В.Д., Грицяк Н.В. Теоретико-методологічні засади ґендерної політики: закономірності та фактори вибору // Зб. наук. пр. НАДУ. - 2004. - № 1. - С. 14-23. - Авторські - с. 18-23.

23. Грицяк Н.В. Проект нової моделі реалізації ґендерної політики // Вісн. держ. служби України. - 2004. - № 1. - С. 32-35.

24. Грицяк Н.В. Ґендерна освіта державних службовців як метод формування ґендерної політики // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 1 (17). - С. 16-34.

25. Грицяк Н.В. Наукові підходи та методи державного управління у сфері ґендерної політики // Упр. сучас. містом. - 2004. - № 2. - С. 26-33.

26. Грицяк Н.В. Принципи державного управління ґендерною політикою // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 2. - С. 81-88.

27. Грицяк Н.В. Традиційна парадигма "природного" розуміння суті і ролі статевих різниць в європейській філософії //Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 2 (16). - С. 83-95.

28. Грицяк Н.В. Соціально-економічне становище жінок і чоловіків в Україні - підстави для формування державної ґендерної політики // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр.: У 2 ч. - Х.: Вид-во ХРІДУ НАДУ "Магістр", 2004. - № 2(20). - Ч. І. - С. 207-216.

29. Грицяк Н.В. Міжнародна методологія вимірювання ґендерної рівності // Статистика України. - 2004. - № 3. - С. 41-45.

30. Грицяк Н.В. Ідеологічні засади українського фемінізму у творчості Мілени Рудницької // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 3(19). - С. 59-70.

31. Грицяк Н.В. Політика Канади щодо забезпечення ґендерної рівності // Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. / За заг. ред. А.О. Чемериса. - Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 5. - С. 281-288.

32. Грицяк Н.В. Основні напрями розвитку державної ґендерної політики в Україні // Актуальні проблеми внутрішньої політики. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 4. - С. 131-137.

33. Hryciak N. Формування методології ґендерної політики в Україні // Polska-Ukraina-Slowacja Studia z zakresu prawa administracji i gospodarki / pod redakcj№ Jerzego Buczkowskiego, Petro Steciuka i Nory Љtangovej: Wyzsza Szkola Administracji I Zarzadzania w Przemyslu. - Przemyњl-Lwуw-Koszyce, 2004. - Zeszyty naukowe nr 13. - С. 273-284.

Тези доповідей, матеріали наукових конференцій

34. Грицяк Н.В. Методика ґендерного аналізу державної політики // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С. 244-248.

35. Грицяк Н.В. Значення ґендерних підходів у становленні демократичного державного управління в Україні // Формування демократичного та ефективного державного управління в Україні: Матеріали наук.-практ. семінару, м. Київ, 11-12 берез. 2002 р. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - С. 114-118.

36. Грицяк Н.В. Про деякі європейські підходи до ґендерної політики // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Київ, 29 трав. 2002 р. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - С. 39-41.

37. Грицяк Н.В. Теоретико-методологічні засади ґендерної політики // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф.: У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - Т. 1. - С. 80-81.

38. Грицяк Н.В. Ґендерна освіта державних службовців як засіб формування та реалізації державної політики забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в Україні // Права людини в Україні: стан справ, проблеми, перспективи / Редкол.: Ю.І.Сватко (голова) та ін. - К.: Вид. дім "КМ Академія", 2003. - С. 125-128.

39. Грицяк Н.В. Міжнародно-правове регулювання ґендерної рівності // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: Матеріали щорічної наук.-практ. конф., м. Львів, 23 січ. 2003 р. / За заг. ред. А. Чемериса. - Л.: ЛРІДУ УАДУ, 2003. - Ч. ІІ. - С. 396- 398.

40. Грицяк Н. Ґендерна рівність як конституційно-правова та державно-управлінська категорія // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Київ, 28 трав. 2004 р.: В 2 т. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 1. - С. 143-145.

41. Грицяк Н. Ґендерний підхід в управлінні // Стратегія управління закладами освіти в умовах формування інформаційного суспільства: Матеріали ІІІ міжнар. наук.-практ. конф., м. Миколаїв, 22-24 квіт. 2004 р. - К. - Миколаїв, 2004. - С. 87-92.

42. Грицяк Н.В. Принципи кадрової політики з урахуванням ідей гендерної рівності // Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф., м. Львів, 23 січ. 2004 р.: В 2 ч. / За заг. ред. А.О. Чемериса. - Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2004. - Ч. 2. - С. 37-42.

43. Грицяк Н., Бакуменко В. Ґендерний паритет у державному управлінні // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Київ, 28 трав. 2004 р.: В 2 т. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 1. - С. 55-57. - Авторські - с. 55-56.

Статті в інших наукових виданнях та навчально-методичні публікації

44. Ґендерна політика в Україні: Метод. рек. до модуля / Укл. Н.В.Грицяк. - К.: Вид-во "АртЕк", 2000. - 48 с.

45. Ґендерні аспекти державної політики // Положення про підготовку магістрів державного управління: Програми навч. дисциплін / Укл. Н.В. Грицяк. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - С. 192-194.

46. Грицяк Н.В. До проблеми моніторингу ґендерної чутливості як основи ґендерної культури державних службовців // Розвиток культурного потенціалу державного управління в Україні: Наук. пр. - Житомир, 2002. - С. 225-240.

47. Впровадження ґендерних підходів у діяльність органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування: Практикум / Н.В. Грицяк, О.І. Кулачек, Т.Е. Василевська, В.В.Близнюк; За заг. ред. І.В.Розпутенка. - К.: Вид-во "К.І.С. ", 2003. - 100 с. - Авторські - с. 8-18, 56-73.

48. Василевська Т.Е., Грицяк Н.В. Роль ґендерної політики в становленні демократичних засад державного управління в Україні // Парламентсько-президентська форма правління: Україна та німецький досвід: Зб. наук. пр. / За наук. ред. І.В.Розпутенка. - К.: Вид-во "К.І.С. ", 2003. - С. 124-135. - Авторські - с. 129-135.

49. Грицяк Н.В. Проблеми ефективності формування і реалізації ґендерної політики України // Методологія дослідження, аналізу та оцінки соціально-політичних проблем і процесів реформування сучасного українського суспільства (ДР-0104U000469): Проміжний звіт за 2003 р. - К., 2003. - Авторські - с. 42-80, 87-90.

50. Грицяк Н.В. Ґендерна освіта державних службовців: зміст, форми та методи навчання // Навчальний процес у закладах системи перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів: досвід та проблеми: Зб. наук. та наук.-метод. пр. / Кол. авт.; За заг. ред. В.І. Лугового, І.В. Розпутенка, В.Г. Понеділко. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 1. - С. 128-140.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2005.

У дисертації розроблено теоретико-методологічні засади формування і реалізації державної ґендерної політики. На основі системного підходу здійснено комплексне теоретико-методологічне обґрунтування державної ґендерної політики як сукупності закономірностей, наукових підходів, принципів, методів, а також інституційних механізмів її формування і реалізації. Удосконалено категорійно-понятійний апарат державної ґендерної політики та введено у вітчизняний науковий обіг категорії: "ґендерна інформація", "ґендерні індикатори", "державна ґендерна політика", "ґендерний підхід у державному управлінні", "ґендерна система управління", "ґендерний паритет у державному управлінні", "ґендерна освіта державних службовців", "ґендерне навчання державних службовців". Визначені закономірності та фактори вибору в управлінні ґендерною політикою, універсальні та спеціальні принципи державного управління ґендерною політикою, базові управлінські підходи та методи державного управління у сфері ґендерної політики та спеціальний ґендерний підхід; розроблено умови та механізми впровадження ґендерного підходу в державне управління. Розроблена нова модель реалізації державної ґендерної політики - ґендерна система управління. Визначені мета та завдання ґендерної освіти державних службовців, а також зміст, форми та методи їх ґендерного навчання. Досліджені особливості та перспективні напрями розвитку державної ґендерної політики в Україні.