Загальна характеристика теорії походження держави та права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Загальна характеристика теорії походження держави та права

Вступ

Вивчення держави слід починати з усвідомлення того важливого факту, що цей важливий суспільний інститут, не є зло нав'язане суспільству панівними верствами, що держава і право закономірно виникли в результаті тривалого історичного розвитку цивілізації. Для кожної нації чи народності поява власної держави - це свідчення і доказ переходу від первісного ладу (дикунства і варварства) до більш високого ступеню суспільного розвитку або від пригнобленого колоніального стану до справжньої самостійності і незалежності. Держава - це альтернатива руїні, анархії, безладдю. Вона разом з правом відіграє роль організатора диригента спільної діяльності людей, засобів цивілізованого розв'язання соціальних протиріч і конфліктів. Виникнення, розвиток і функціонування держави підпорядковуються як загальним закономірностям розвитку людського суспільства, так і специфічним, властивим тільки державі. В первісному суспільстві ще не існувало держави, але були наявні інші механізми, які надавали суспільству певної організованості. Відносини між людьми базувалися на системі підкорення (соціальній владі) та регулюванні їх поведінки за допомогою правил (соціальних норм). Влада в первісному суспільстві мала суспільний характер, що підтверджується її основними рисами:

1. Влада базувалась на сімейних відносинах. Основою суспільства був рід, тобто спільність людей на підставі дійсної чи передбачуваної спорідненості, спільності праці чи майна.

2. Влада була безпосередньо суспільною, базувалась на основах первинної демократії, суспільного самоврядування, спиралась на повагу, авторитет та традиції. Загальними справами племені керувала рада, що обиралась із старійшин та воєнначальників.

3. Не існувало спеціального апарату для здійснення влади та органів, що здійснювали б примус від імені держави.

4. Влада була єдиною і забезпечувала взаємодопомогу та співробітництво у суспільстві, де були відсутні класові протиріччя.

Відображала і забезпечувала єдність людей, обумовлену економічною необхідністю. Історично першим типом держави була рабовласницька держава, яка виникла в результаті розпаду першої суспільно-економічної формації-первіснообщинного ладу. Ця формація була основана на первіснообщинному способі виробництва, який характеризується низьким рівнем розвитку виробничих сил, суспільною власністю на засоби виробництва і колективною працею. Первісне суспільство не знало ні приватної власності ні класових розмежувань, ні держави. Всі ці інститути виникають поступово по мірі розвитку робітничих сил і первіснообщинної надбудови, яка їм відповідає.

По даним сучасної науки, первісне суспільство в своєму розвитку пройшло слідуючи, етапи:

1) первісне стадо, або дородове суспільство;

2) родовий устрій, який ділиться на матріархат (материнська, родова община) і патріархат (патріархальна родова община);

3) сільська община. Перший період відповідає кам'яному віку (палеоліту), коли знаряддями праці були загострена палка і примітивні кам'яні знаряддя. Люди жили невеликими первісними стадами і вели бродячий спосіб життя, займаючись збиральництвом, рибальством і мисливством. Все, що вони добували, було загальною власністю стада. З переходом від стародавнього палеоліту до пізнього палеоліту (біля 40-го тисячоліття до н.е) складається родовий устрій. Цьому передувало відкрити способи штучного добування вогню і використання його в корисних властивостях, що в конечному результаті виділило людину із світу тварин; удосконалення способів виготовлення кам'яних знарядь; винахід лука і стріл, рибальського крючка і т. д. Все це дозволило перетворити мисливство і рибальство в більш стійке джерело існування. Споріднена діяльність людей сприяла виникненю і розвитку членороздільної мови. З шостого-п'ятого тисячоліття до н. е. наступає епоха нового камнью-неоліт. Вона характеризується подальшим розвитком знарядь праці: шліфуються кам'яні знаряддя, виготовляються різні знаряддя із кісток і ріг тварин. Нові знаряддя дозволили перейти від простого збиральництва до оброблення окремих сільськогосподарських культур, що призвело до зародження землеробства. Приручення тварин поклало початок скотарству. Люди поступово перейшли до осідлого способу життя. Все це призвело до виникнення більш міцного і розвинутого трудового колективу-роду, який об'єднував осіб, що походили від спільного предка і зв'язаних між собою кровною спорідненістю.

1. Утворення держави у первіснообщинному ладі Суспільна влада

Першою ступінью родового устрою являється матріархат, коли жінка займала пануюче положення в роду. При умовах більш або менш осідлого способу життя жіноча праця при низькому рівні розвитку виробничих сил являлася постійним джерелом існування (збирання поживних рослин, оброблення сільськогосподарських культур). Крім того жінка була охоронцем домашнього вогнища, виготовляла одежу і домашній посуд, виховувала дітей, чоловіки ж будучи зайняті мисливством, не були постійними жителями стійбищ роду і не гарантували постійного харчування. Встановлення матріархату було зв'язано з введенням екзогаліі, тобто з забороною вступати в шлюб в середині даного колективу. Але цьому передувала заборона статевих зв'язків між батьками і дітьми, а потім вже між братами і сестрами. Виникає сім'я при якій ряд братів, єдиноутробних або більш дальніх ступеней спорідненості, був в спільному шлюбі з певним числом жінок, але тільки не своїх сестер. При такій формі групового шлюбу було невідомо, хто батько дитини, але відомо, хто її мати, тому рахунок рідненості вівся тільки по материнській лінії, і засновником роду і його головою спільна праматір (прабаба, баба). Спадкування майна в роду проводилося по жіночій лінії. При такій формі шлюбу виникає дуальна організація, при якій об'єднуються два зв'язаних між собою роди, які утворюють фрарію, або плем'я. Співродичи повинні були допомагати один одному і сприяти помсті за образу кого-небудь із них інородцем.

Ця помста за образу рахувалась обов'язково так як в силу колективного зв'язку, основаного на кровних узах, будь-яка образа і кривда індивіда розцінювалась як образа і кривда всього роду. За вбивство співродича весь рід зобов'язувався кровною помстою.

Кровноспоріднені родові зв'язки розпадаються і замінюються територіальними, сусідськими зв'язками.

Сільська община характеризується співіснуванням колективної і приватної власності: кожна індивідуальна сім'я мала в своїй власності будинок, присадибну ділянку і відокремлене майно, а земля залишалась колективною власністю всієї сільської общини. Кожна сім'я по кількості робітників або по кількості їдоків отримувала від общини земельний наділ, який оброблявся силами цієї сім'ї, і все, що нею утворювалось, ставало її власністю, приватною власністю. Поки, всі члени первісної общини виробляли спільно всі необхідні для них продукти, - була неможлива і приватна власність. Коли ж в общину проник розподіл праці і члени її стали кожний поодинці займатися виробництвом одного якого - небудь продукту і продавати його на ринку, тоді виразником цієї матеріальної відокремленості товаровиробників став інститут приватної власності. І приватна власність, і спадщина - категорії таких суспільних порядків, коли склались вже відокремлені, малі сім'ї (моногамні) і став розвиватися обмін.

Велику роль у виникненні приватної власності зіграла релігія. Вироблена в період первіснообщинного устрою система табу (заборон) була використана спочатку для захисту майна вождів, а потім і інших общин. Система табу забороняла користуватися речами тим, кому вони не належали.

Розвиток розподілу праці, обміну і поява приватної власності призводять до майнового розкладу в общині, до розподілу на бідних і багатих.

Важливим фактором, прискорившим розпад первіснообщинного устрою, став третій великий суспільний розподіл праці: поява класу, який займається вже не виробництвом, а тільки обміном продуктів - класу купців.

Таким чином, всередині первіснообщинного устрою виникли глибокі зміни: по-перше, суспільство розкололось на класи; по-друге, були зруйновані кровноспоріднені зв'язки і виникли територіальні зв'язки між членами общини. Виникло суспільство, яке в силу всіх своїх економічних умов життя повинно було розколотися на вільних і рабів, на експлуататорів і експлуатованих, суспільство, яке не тільки не могло знову примірити ці протилежності, але повинно було все більше загострювати їх. Таке суспільство могло існувати тільки в постійній відкритій боротьбі між цими класами або ж під пануванням третьої сили, яка як би мовити, стоячи над взаємно борющимися класами, подавляла їх відкриті сутички і допускала класову боротьбу саме більше тільки в економічній області, в так званій законній формі. Родовий устрій віджив свій вік. Він був взірваний розподілом праці і його наслідком - розкладом суспільства на класи. Він був замінений державою.

Ф. Енгельс вказує на три ознаки, які відрізняють державу від родової організації. По-перше, розподіл населення по територіальній ознаці, а це означає, що людей з'єднують вже не кровноспоріднені, родові зв'язки, а єдність території на якій вони проживають. По-друге "заснування публічної влади, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням організуючим себе як озброєна сила". Із суспільства виділяється і стає над суспільством спеціальний апарат управління. "Коли з'являється така особлива група людей, яка тільки тим і зайнята, щоб управляти, і яка для управління потребує особливого апарату примусу, підкорення чужої волі насильству - в тюрмах, в особливих загонах людей, війську і ін., - тоді з'являється держава". По-третє, податки - внески громадян на утримання публічної влади.

Специфічні риси і ознаки держави, які відрізняють її від родової організації, виникають не відразу і не одночасно. Довгий час в класовому суспільстві зберігаються установи старого родового устрою, які в кінцевому результаті ліквідуються в результаті упертої і жорстокої боротьби або перетворюються в органи держави. Так в Афінах до реформи Клісфена існували родові підрозділи, у Франкській державі довгий час існували народні зібрання общин і сотен.

При загальних закономірностях виникнення держави є особливості в умовах виникнення і утворення різних держав. Ф. Енгельс в своїй праці "Походження сім'я приватної власності і держава" показує три головні форми, в яких держава, виникає в результаті розпаду родового устрою. Він рахує, що сама чиста, найбільш класична форма мала місце в Афінах, так як держава виникла там безпосередньо і здебільшого із класових антагонізмів, які розвинулись всередині родового суспільства. В Римі процес утворення держави був прискорений боротьбою між родовою аристократією (патриціями) і існуючими поза родовою організацією плебеями. У германських народів, розгромивши Римську імперію, держава виникає як безпосередній результат завоювання великих чужих територій, для панування над якими родовий устрій не дає ніяких засобів.

Потрібно відзначити, що завоювання не зовсім були причиною утворення держави у древніх германців. До завоювання римських провінцій германські племена вже знаходились на стадії розкладу первіснообщинного устрою: у них виникла приватна власність, рабство і майнове розшарування. Вони жили устроєм військової демократії. Дуже важливим елементом цього устрою, який сприяв підвищенню ролі військового начальника і утворенню знаті у германців, була дружина, яка виділялась із загальної маси озброєних общинників. "Військовий вождь, який придбав славу, збирав навколо себе загін жадавших здобичі молодих людей, зобов'язаних йому особистою вартістю, як і він їм. Він утримував їх і давав їм нагороди, встановлював певну ієрархію між ними".

Така організація могла існувати за рахунок постійних війн і розбійних набігів, її ціллю був грабіж. З одної сторони, вона сприяла появі королівської влади, а з іншої - росту майнової нерівності, розкладу первіснообщинного устрою. Завоювання римських провінцій стало поштовхом до розпаду родового устрою і утворення держави.

Однією з закономірностей функціонування держави є її обумовленість певною стадією суспільного розвитку. Відповідно в різних країнах на однотипних стадіях цього розвитку існують споріднені між собою державні інститути. Традиційно розрізняють п'ять основних етапів, через які пройшов розвиток цивілізації і первіснообщинний лад, рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм і соціалізм. В марксистський літературі ці етапи було прийнято називати суспільно-економічними формаціями.

В рамках кожної історичної епохи на розвиток держави мають значний вплив особливості розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. (Продуктивні сили - це категорія, яка охоплює власне виробників і знаряддя праці, науково-технічний потенціал, що ними використовується. Виробничі відносини -це категорія, що характеризує відносини між людьми в процесі суспільного виробництва: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Ці два чинники є визначальними, вони в першу чергу створюють ту об'єктивну основу, на якій розвиваються всі державні інститути.

Держава також тісно пов'язана з політикою, етикою, релігією, філософією, мистецтвом та іншими так званими ідеологічними інститутами суспільства (В марксистській літературі всі ці елементи разом з державою об'єднують терміном "надбудова").

Залежність держави від зазначених вище факторів соціально-економічного розвитку проте не слід абсолютизувати. Вона не має фатального "механічного" характеру. Держава здатна до саморозвитку, а в окремі історичні періоди навіть випереджають загальний розвиток суспільства.

Основну причину розвитку держави згідно діалектичному матеріалізму потрібно шукати в боротьбі протилежностей, які є в кожному явищі. Ця боротьба є змістом процесу розвитку у всіх його стадіях і його рухомою силою. Дуже важливо прослідкувати роль народних мас в історії держави. Хоча держава є знаряддям пануючого в даний історичний момент експлуататорського класу, народні маси здійснюють вплив на її розвиток. Цей вплив здійснюється через класову боротьбу народних мас проти експлуатації і пригнічення. Держава виникла з переходом від первіснообщинного ладу до класового суспільства. Цей процес спричинила спільна дія багатьох факторів економічного, політичного і соціального та іншого характеру. До їх числа, зокрема, належать такі основні чинники:

- економічні - три великих розподіли праці (виділення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, поява людей, що займались лише обміном);

- поява надлишкового продукту;

- можливість експлуатації чужої праці;

- концентрація засобів праці та запасів товару у окремій сім'ї;

- внутріродова нерівність, поява приватної власності;

- політичні-неможливість існування в нових умовах родоплемінної організації;

- виникнення класів з протилежними інтересами;

- необхідність в органі, здатному забезпечити функціонування суспільства як цілісну систему;

- потреба у сильній владі з відособленим апаратом, що має можливість здійснювати примус;

- соціальні - ліквідація племінного та общинного колективізму;

- поява соціальних протиріч між групами людей;

- ускладнення процесів соціального регулювання;

- упорядкування відносин між людьми, необхідність вирішення спорів, що виникають в результаті індивідуалізації суспільства;

- психологічні - заміна єдиної свідомості свідомістю з почуттям вини;

- розподіл свідомості на права та обов'язки;

- культурні - необхідність управління суспільством більш цивілізованими методами.

Наряду з загальними передумовами існували особливі, що відображали історичні умови розвитку конкретного додержаного суспільства.

Таким чином, виникнення держави є результатом внутрішнього розвитку суспільства, його економіки, що привів до виникнення класів, непримиренних протиріч, необхідності упорядкування суспільних відносин та забезпечення монархії та феодальних відносин.

Для них характерні наступі риси: формальне проголошення і закріплення рівноправ'я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності і договорів, невтручання держави в суспільне життя; цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади; зосередження основних зусиль держави переважно на політичних функціях; збереження в механізмі держави значних позицій дворянсько-поміщицьких сил; поступове пристосування старого державного механізму до потреб капіталістичної системи; множинність форм правління (конституційна монархія в країнах, де буржуазія йшла на компроміс з дворянством, демократична республіка в країнах, де буржуазія досягла певного панування); ріст апарату держави розширення сфери впливу та функцій держави; процес зрощування фінансових монополій з державним апаратом; зростання ролі зовнішніх функцій держави, що часто носять експансивний характер.

І, нарешті, держави перехідного від буржуазного до соціально-демократичного періоду з'явились в ході поступового чи революційного розвитку суспільства.

Соціальна демократія може існувати лише у такому суспільстві, де ліквідовано відчуження працівників, трудящих від засобів та результатів їхньої виробничої діяльності. Це функціонування суспільства як цілісної системи.

Необхідно сказати дещо про найголовніші риси держави різних соціально-економічних формацій.

Кожній класовій суспільно-економічний формації відповідає певний історичний тип держави.

Першою в історії була рабовласницька держава, що являла собою диктатуру класу рабовласників. Виникнення рабовласницьких держав відноситься до 4-3-го тисячоліття до н.е. В рамках цього типу держави виділяють держави Стародавнього Сходу (Єгипет, Вавілон, Асірія), в яких зберігались пережитки первісного ладу. Особливості розвитку виробничих відносин обумовили економічну роль держави в цих країнах, де характерною формою правління була деспотія. Найбільшого розвитку система рабовласницьких держав досягла в античних державах стародавньої Греції та стародавнього Риму.

В рабовласницьких державах існували різноманітні форми правління: монархія, аристократична і демократична республіка. Найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичного режиму - авторитарна (деспотична).

Феодальна держава виникла у зв'язку з зародженням феодальних виробничих відносин. Основу суспільства складала власність феодала на землю, а держава стала інструментом диктатури класу феодалів. Основною формою правління є монархія в різних варіантах (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька). Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалась багатими станами міст, виникли органи станового представництва (земські собори, парламент).

Буржуазна держава виникла в результаті буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської таке суспільства, де всі трудящі є (в тій чи інший формі) власниками або співвласниками засобів та результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії - це, як би то не було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство. А держава у такому суспільстві має бути за її сутністю державою трудящих - власників.

Одним з варіантів держави такого перехідного періоду стала радянська соціалістична держава, але при безперечних здобутках вона все ж не виправдала тих надій, які на неї покладалися. Такі характеристики соціалістичної держави як її антиексплуататорська спрямованість, демократизм, поєднання законності і дисципліни, вдосконалення напрямків і методів діяльності держави залишились лише теоретичними постулатами. Декларативність основних конституційних прав та свобод людини, відсутність механізму реалізації нормативних актів та відповідальності держави перед громадянином були характерними рисами соціалістичної держави.

Проте цей етап в історичному розвитку держави мов і свої позитивні риси, що виявились в усвідомленні необхідності поступального розвитку суспільства до демократичної держави, відпрацюванні механізмів соціального захисту населення, визначенні суперечностей соціального розвитку та основних шляхів їх подолання, оцінці можливих перспектив розвитку суспільства і вдосконалення держави. Тому закономірним є перехід до соціал-демократичної форми.

Держава соціальної демократії - це організація політичної влади трудящих - власників (що становлять більшість суспільства), яка, керуючи суспільством відповідно до їх волі, забезпечуване реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації та народу, а також задоволення загальносоціальних проблем на загальнолюдських засадах свободи справедливості і солідарності.

Типова належність даної держави відзначається, як і в інших випадках, у кінцевому рахунку якісною своєрідністю виробничих відносин. Йдеться про поєднання таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (групова чи індивідуальна), комунальна (муніципальна) і суспільна (державна). Хоч їм всім забезпечуються формально рівні умови співіснування проте переважна частина засобів виробництва є приватною власністю. При цьому трудящі - абсолютна більшість населення країни - мають можливість так чи інакше розпоряджатись використовуваними засобами виробництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів.

Такого варіанту організації економічного життя суспільства, такої структури виробничих відносин ще ніколи не існувало в історії людства. Отже, це буде історично новий різновид економічного підґрунтя суспільства, що й становитиме об'єктивну основу його якісно нового соціального утворення - трудящих - власників і відповідного типу держави (держави "соціальної демократії").

Якісно новому етапу всесвітньо-історичного розвитку людства, його переходу до громадянського правового суспільства соціальної демократії відповідає у політико-юридичній сфері і перехідний тип держави, зорієнтованої на соціальну демократію.

В сучасних умовах виділяються два основні різновиди держав такого перехідного типу:

а) держави, які існують у промислово-розвинених країнах соціально-орієнтованого, соціалізованого капіталізму;

б) держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організації влади більшості населення.

Говорячи про утворення і розвиток держави слід сказати про деякі погляди на походження держави.

Крім вище згаданих трьох традиційних форм виникнення держави (афінська, римська, германська) існують також різноманітні теорії походження цієї суспільно-політичної організації людей:

- теологічна теорія (Фома Аквінський) пояснює походження держави Божою волею. Основним є ідея хвали держави, думка її вічності та недоторканості. Громадяни повинні смиренно коритися державі;

- патріархальна теорія (Арістотель, Михайловський) визнає виникнення держави результатом історичного розвитку сім'ї. Влада монарха є продовженням влади батька в сім'ї, тому вона має абсолютний характер;

- договірна теорія (Руссо, Радіщев) вважає державу результатом угоди між людьми. Появі держави передувала реалізація природного права на об'єднання;

- психологічна теорія (Петражицький, Тардт) пояснює державу особливими, властивостями людської психіки, а саме, потребою людей підкорятися, усвідомленням залежності членів роду від вождів, правителів, жреців в додержавний період. Держава розглядається як особлива організація для керування людьми з боку видатних осіб;

- теорія насильства (Дюрінг) пояснює народження держави актом завоювання одного роду іншим. Держава утворюється для насильства. Завоювання - це закон природи, що потребує управління на завойованих територіях. Функції управління повинна виконувати держава.

Держава, на мою думку, з'явилась з виникненням необхідності політичної форми організації суспільства. Вона являє собою універсальну форму здійснення політичної влади. Ця універсальність зумовлюється сутністю влади як реальної можливості людей, що нею володіють, підкоряти своїй волі (інтересу) підвладних. Якісними особливостями політичної влади є:

- наявність певного інтересу, що підтримується певною групою (класом);

- існування спеціальних органів, що забезпечували б можливість реалізувати владу;

- можливість надавати інтересу загальнообов'язкового характеру та в разі необхідності застосовувати примус.

Цими універсальними властивостями володіє лише держава. Але вона не є єдиним засобом політичної влади.

В якості таких виступають всі організації, що створюють політичну систему суспільства.

Роль в держави також підтверджує універсальність державної форми організації суспільства.

Політична система суспільства являє собою сукупність державних організацій, громадських об єднань і трудових колективів, що здійснюють функції по реалізації політичної влади.

Центральне місце держави в політичній системі суспільства зумовлено тим, що лише вона:

- володіє суверенною (тобто неподільною верховною, самостійною і незалежною) владою;

- виступає офіційним представництвом усього (чи більшості) населення;

- уособлює суверенітет народу (націй) і реалізоване право на сомовизначення;

- здатна забезпечити і захистити основні права людини;

- виконує загальносоціальні функцій у керівництві суспільством;

- має у своєму розпорядженні спеціальний апарат, що гарантує виконання її функцій;

- може встановлювати формально-обов'язкові для всіх правила поведінки - правові норми;

- створює передумови для організації та діяльності інших елементів політичної системи, надає в разі потреби рішенням останніх юридичної сили.

Держава - є особливою організацією політичної влади, що існує в соціально-неоднорідному суспільстві і за допомогою якої здійснюється управління суспільством.

Держава характеризується рядом ознак, що, по-перше, відрізняють її від суспільної влади в додержаний період і, по-друге, підтверджують її особливість як основного знаряддя здійснення політичної влади.

Це:

1) територія - відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку розповсюджується суверенітет держави і в рамках якої населення перетворюється в громадян (територія є матеріальною базою держави і основою її визначення суб'єктом міжнародного права).

2) суверенітет - політико-правова властивість державної влади, що виявляється в її:

- верховенстві (поширення владних повноважень на населення, органи і організації; можливість визнати незаконними прояви іншої суспільної влади; наявність органів, що забезпечують реалізацію рішень держави.

- незалежності (можливість самостійно приймати рішення всередині країни і зовні при дотриманні приписів міжнародного права і суверенітету інших країн);

- єдності (неподільність влади в цілому і функціональний розподіл всіх різновидів влад);

3) наявність системи державних органів (державного апарату), при допомозі яких практично здійснюються державні функції;

4) державна влада, що є різновидом соціальної влади, втілюється в державно-правових інститутах відособлених від населення, та має призначення здійснювати політичну владу і регулювати суспільні відносини;

5) наявність загальнообов'язкових правил поведінки (правових норм), які розробляє, приймає і охороняє держава, і які визначають сферу відносин, що охороняються державою, роблять державні рішення обов'язковими на рівні суспільства та визначають можливі міри покарання за порушення встановлених правил;

6) система податків, що встановлюється для утримання державного апарату.

Таким чином, держава - це особлива організація політичної влади соціальне неоднорідного суспільства, що розміщується на певній території, характеризується суверенітетом, здійснюється шляхом діяльності системи спеціальних органів, має право приймати загальнообов'язкові норми і має за ціль управління суспільством та здійснення керівництва загальносуспільними справами. З точки зору сучасних уявлень процес історичного розвитку держави полягає в поступовому перетворені держави в один із складових елементів громадянського суспільства, що матиме на меті упорядкування та регулювання суспільних відносин, перетворення людини у найвищу соціальну цінність. Досягненню цієї мети повинні сприяти реформи політичної системи.

У політичній сфері необхідні подальше розгортання демократії; поглиблення форм участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, вдосконалення державного апарату з точки зору чіткого визначення та розмежування повноважень; підвищення активності громадських організацій; розширення гласності; більш повне врахування громадської думки; підвищення ролі правового регулювання суспільних відносин. Оскільки держава невід'ємно зв'язана з правом, то також і необхідно удосконалювати його.

Здійснення вищезгаданих завдань буде сприяти побудові держави, де закон і влада стануть невід'ємними атрибутами, де буде не лише проголошено, а і гарантовано права і свободи людини, де найверховнішим буде справедливе право, а держава і особа стануть рівними учасниками суспільних відносин. Таку державу прийнято називати правовою.

2. Поняття права, його риси як владного регулятора суспільних відносин

На певних стадіях розвитку людства, зокрема при первіснообщинному ладі, держави і права не було. При первіснообщинному ладі існували і певні норми поведінки людей, так звані соціальні норми. Такими нормами були звичаї, традиції, які водночас буяй і правилами півжиття, і приписами релігійного характеру. Вони встановлювались самим колективом, передавались з покоління в покоління /наприклад, поважати старших, виконувати розпорядження вожді 8 і старійшин, звичай кровної помсти/. Виконувались ці норми не з остраху перед владою, перед покаранням, а в силу громадської думки, вихованого з дитинства переконання, звички підкоритися цим правилам, встановленим в інтересах всього роду, племені, а тому доцільним і справедливим.

Право, як і держава - категорія і сторична. Воно виникає лише на певному ступені розвитку людства, коли розклад первісно-родового ладу призводить до розшарування суспільства на антагоністичні класи, до виникнення приватної власності і прагнення економічно пануючої меншості, що склалося з забагатілої родової верхівки, увічнити і зміцнити своє напування. Економічно пануючий клас, що організував свою силу в державу, проголошує від її імені загальнообов'язковими ті звичаї, які відповідають його класовим інтересам, або, перетворюючи свою волю на державну, встановлює нові загальнообов'язкові правила поведінки. Право нерозривно пов'язане із державою. Адже саме держава перетворює волю пануючого класу на закон, робить її державною волею, встановлюючи або санкціонуючи правила поведінки, які в своїй сукупності утворюють право. Вона забезпечує і реалізацію правових приписів, функціонування суспільних відносин відповідно до них, застосовуючи при необхідності державний примус, оскільки "право є ніщо без апарату, здатного примушувати додержувати норм права".

Загроза застосування примусу при невиконанні норм права відрізняє ці норми від інших соціальних норм, зокрема моралі, звичаю, норм громадських організацій. Історично першим було рабовласницьке право, яке закріплювало приватну власність рабовласників на засоби виробництва і рабів. Раб вважався річчю об'єктом, а не суб'єктом права. Панування рабовласника над ним було необмеженим. Воно охоронялось рабовласницьким правом за допомогою найжорстокіших санкцій. Феодальне право закріплювало і охороняло суспільні відносини, основу яких становила феодальна власність на землю і не повна власність феодала на безпосереднього виробника - селянина, який прикріплювався до землі. На відміну від феодального і рабовласницького права, що було правом відкритої нерівності, буржуазне право, яке виникло на базі капіталістичної власності на засоби виробництва, формально визнає робітника суб'єктом права, незалежним від капіталіста.

Насправді ж, позбавлений власності на знаряддя і засоби виробництва, робітник змушений "вільно" продавати свою робочу силу на пропонованих йому капіталістом умовах. Хоч з формального боку буржуазне право виступає як право свободи і рівності, фактично воно захищає інтереси буржуазії.

Засновані на різних формах приватної власності рабовласницьке, феодальне і буржуазне право є правом експлуататорським, що має на меті захистити привілейоване становите незначної меншості і тримати в покорі більшість населення - експлуатованих Звичайно, буржуазне суспільство, держава, право вали, особливо на ранніх етапах розвитку, багато недоліків, негативних рис.

Але життя вносило свої корективи і правова система розвивалась, удосконалювалась, досягнувши нинішнього стану і вигляду. Деякі явища, державне правові, політичні, соціальні інститути цього суспільства заслуговують на увагу, використання і наступний розвиток, схвалення і сприйняття, інші - ні.

У всякому разі, на сучасному етапі капіталістичні держави вже не є такими - за своєю соціальною суттю, формами правління, політичними, політичними режимами, правовими основами, якими вони були у ХVШ-ХІХ ст. чи навіть на початку XX ст.

Розширилась їх соціальна база, значно демократизувалось політичне життя, проголошені і дотримуються широкі демократичні права та свободи усіх людей, незалежно від їх соціального положення, у більшості країн високим став життєвий рівень населення.

Цього не можна було сказати про соціалістичні країни, де на словах, в теорії все було якнайкраще, а насправді панувала антидемократична тоталітарна комуністична система, яка нещадно душила людську індивідуальність, нищила вільне слово і думку, обмежувала права громадян.

І. Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. людина є носієм і основним споживачем його приписів /норм/, а її інтереси і потреби - джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, організацій і держави. Право проявляє себе як загальний обов'язковий порядок, що панує над волею кожної людини.

Правове регулювання - це проголошення державою вимог до людини в форді правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог, правових обов'язків - з другого.

Право - сукупність встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил поведінки, додержання яких забезпечується її примусом.

Право - це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил, норм, встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні зміцненню і розвитку держави.

Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може існувати без права.

Загальнообов'язковість правових норм, їхня точність і формальна визначеність, забезпеченість застосування їх з боку держави роблять право важливим інструментом регулювання суспільних відносин, надаючи їм впорядкованості і стабільності.

Право, на відміну від інших соціальних норм - норм моралі, норм громадських організацій та установ, релігійних норм, має свої особливості. Держава встановлює чи санкціонує право, яке виражає загальнолюдські інтереси, потреби, певні соціальні устремління і бажання більшості населення, закріплює права та свободи громадян. Особливістю права є те, що воно не лише виражає та закріплює, а й охороняє та захищає загальнолюдські цінності, це не стосується держав, де панує диктаторський, тоталітарний режим, як це було при комуністичному режимі в СРСР.

Виконання проголошеного державною владою права забезпечується силою державного примусу, який існує незалежно від того, виконуються установлені правом правила суспільної поведінки добровільно чи примусово. Поза правом, виконуються установлені правом правила суспільної поведінки добровільно, чи примусово. Приписи права є обов'язковими для всіх людей, які проживають на території держави. Для забезпечення цього є необхідна сила державного примусу, що входить до складу правової норми вже від моменту її проголошення, а проявить себе тоді, коли правова норма порушена.

Для права характерні чіткість визначення прав і обов'язків, їх належне розмежування. Моральні норми, наприклад, не завжди відрізняють права від обов'язків.

Право об'єднує суспільство, людей в державі, адже всі вони підкоряються однаковим вимогам права, між ними встановлюються відповідні правові "відносини".

Право не має регулятивного впливу ні на мрії, ні на помисли, ні на почуття, ні на ставлення до релігії, а тільки на суспільну поведінку людей, на вчинки - активні чи пасивні.

Суспільні відносини - це відносини людини з іншими людьми, з різноманітними суспільними об'єднаннями людей, дер-жавними установами, службовими особами держави, тощо. До суспільних відносин, що регулюються правом, належать також і відносини, що складаються в сім'ї, в колективі за місцем праці, в інших постійних чи тимчасових об'єднаннях людей.

Коли мова йде про право, то мається на увазі єдина система правових норм. В такій системній єдності правові норми діють у взаємозв'язку, взаємно доповнюючи одна одну своїми приписами правил поведінки. Отже, право е система норм, в цьому його особливість.

Право формулює правила поведінки у вигляді прав і обов'язків, зміст яких є формально взаємовизначеним, тобто вираженим у відповідній правовій формі /правовому акті/, властивій для певної державної влади. Формальна або юридична визначеність правил поведінки полягає ще й в тому, що вони прийняті державою відповідно до існуючих правил, опубліковані, час їх вступу в законну силу конкретно визначений, названа територія, на якій вони будуть діяти, та коло осіб, на які розповсюджується їх дія.

Кожна юридична норма для того, щоб стати відомою суб'єктам суспільного життя і вступити в дію, повинна бути зовнішньо виражена і мати місце свого реального існування. Такими виразниками і носіями юридичних норм виступають певні джерела. Джерела права - це способи зовнішнього вираження і закріплення юридичних норм.

3. Залежність державних інститутів від рівня соціально-економічного розвитку. Держава, як продукт класового суспільства

Перехід від матріархату до патріархату, тобто до встановлення панування чоловіка в роду і сім'ї, був зв'язаний з розвитком скотарства і першим великим поділом праці: пастушеські, скотарські племена виділялись із іншої маси племен. Скотарство сконцентрувалось в руках чоловіків. «Дикий воїн і мисливець, - писав Ф. Енгельс, - задовольнявся в домі другим місцем після жінки, більш сумірний пастух хвастаючись своїм багатством, видвинувся на перше місце, а жінку відтіснив на друге». Те ж саме можна побачити у землеробських племен. Поява плуга, використання тварин в якості тяглової сили, необхідність розширення пашні за рахунок рубки і корчування лісу і тому подібне, призвели до появи підсічного землеробства, яке потребувало застосування чоловічої фізичної сили. Чоловіча праця з розвитком плужного землеробства замінила жіночий труд.

Перехід до патріархату змінив характер шлюбно-сімейних відносин в роду. Ще при матріархаті парний шлюб. «На цьому ступені чоловік живе з однією жінкою, однак так, що багатоженство і, у випадку, порушення вірності залишається правом чоловіків, в той же час від жінок на протязі всього часу спільного життя потрібна в більшості випадків найстрогіша вірність, і за прелюбодійство їх піддають жорстокому покаранню. Шлюбні зв'язки, однак, легко можуть бути розірвані будь-якою із сторін, а діти, як і раніше належать тільки матері». При цьому сім'я не являється відокремленою господарською одиницею, а приймає участь в примітивному виробництві у родовій общині, яка являла єдину соціально-виробничу організацію. Ця форма шлюбу вводила новий елемент. Поряд з рідною матір'ю парний шлюб поставив цілком достовірного батька. Але спадкування майна проходило ще по материнській лінії.

Після смерті власника стад його стада повинні були переходити преш за все до його братів і сестер і до дітей його сестер або ж до нащадків сестер його матері. Його ж власні діти лишалися без спадщини. Укріплення пануючого положення в роду чоловіків призвело до відміни існуючого порядку спадкування і встановлення правила, що потомство членів роду чоловіків повинно залишатися в середині нього, тоді як потомство жінок повинно виключатися з нього і переходити в рід свого батька. Цим відмінялось визначення походження по жіночій і право спадщини по материнській лінії і вводилось визначення походження по чоловічій і право спадщини по батьківській лінії.

Патріархальна сім'я - перехідна форма від парного шлюбу до так званої моногамної сім'ї, тобто сім'ї, принципово виключаючої багатомужество і багатожонство. Глава сім'ї користувався частіше всього необмеженою владою по відношенню до членів сім'ї і розпоряджався всім сімейним майном. Форма і розміри такої сім'ї дуже різноманітні у різних народів.

При патріархаті починається розпад первісно-суспільного устрою. З появою скотарства розвивається приватна власність на стада, які знаходяться у відокремленому володінні голови сімейства, так як і домашній посуд і предмети розкоші. З розвитком скотарства з'являється потреба в людях для нагляду за скотом. Для цієї цілі стали використовувати взятих в полон ворогів. Так з'являється рабство. Економічною основою рабства став розвиток скотарства, обробки металів та ткацтва, підвищення продуктивності праці в землеробстві, що дозволяло отримувати продуктів більше, чим потрібно було для підтримки життя. з'явився надлишок необхідного продукту, а праця виробника, який утворював ций продукт, стала додатковою працею. Можливість, привласнення додаткового продукту безпосереднього виробника іншими людьми породили експлуатацію людини людиною. Збільшення виробництва у всіх галузях-скотарстві, землеробстві, домашньому ремеслу-зробило робочу силу людини такою, що може виробляти більшу кількість продуктів, чим це було необхідне для її підтримки. Разом з тим воно збільшувало повсякденну кількість праці, яка припадала на кожного члена роду, домашньої общини або окремої сім'ї. з'явилась потреба в притягнені нової робочої сили. Війна постачала її, як військовополонених стали перетворювати в рабів. Із першого великого суспільного розподілу праці виник перший великий розподіл суспільства на два класи - панів і рабів, експлуататорів і експлуатованих. Розвиток рабства і обміну призвело до того, що одні роди і сімейства, які мали велику кількість робочих рук, багатіли, а інші бідніли. Багатіли родові старійшини і вожді, які захоплювали значну частину військової здобичі і родового майна в особисте користування. Суспільна влада при родовому устрої характеризується пануванням первісної демократії. Найвищим органом суспільної влади в роду, а також найвищим судовим органом було загальне зібрання дорослих чоловіків і жінок, а при патріархаті тільки чоловіків. Воно вирішувало виробничі питання, вибирало керівників роду, вирішувало спірні питання між членами роду, розглядало справи про зраду, боягузтво, вбивство всередині роду. Другим органом суспільної влади була рада старійшин, яка складалася із голів сімейних общин. Рада старійшин попередньо обговорювала питання, які виносилися на загальну раду. По мірі ускладнення дуальних організацій виникають племена, які об'єднували велику кількість родів і навіть союзи племен. Найвищими органами племен стають народні зібрання і ради племен. Народні зібрання племені збирались нерегулярно, тому виросла роль ради племені, яка складалася із родової знаті. Народні зібрання вибирали вождя племені. Посади членів ради і вождя захоплюються розбогатівшою родовою знаттю, дякуючи чому поступово спадковий принцип витісняє принцип виборності цих посадових осіб. Таким чином, при родовому устрої суспільна влада належала всьому суспільству, всім членам даного роду чи племені. Ще не було спеціального прошарку людей, спеціального апарату для управління людьми. Як вказує Ф.Енгельс, об'єднання родів в більш широкі групи стає у всіх місцях необхідністю і тягне за собою злиття окремих територій племен в одну загальну територію племен в одну загальну територію всього народу. Військовий вождь народу стає необхідним, постійною посадовою особою. З'являються народні збори там, де їх ще не було.

Військовий начальник, рада, народне зібрання утворюють органи родового суспільства, яке розвивається в військову демократію. Військову тому, що війна і організація для війни стають тепер регулярними функціями народного життя.

Раніше війну вели тільки для того, щоб відомстити за напад, або для того, щоб розмірити територію. З виникнення приватної власності війни починають вести грабунки. Війна стає постійним промислом. Грабіжницькі війни посилюють владу верховного воєначальника і підвладних йому воєначальників, посади яких з часом перетворюються із виборних в спадкові і тим самим «закладаються основи спадкової королівської влади і спадкової знаті». Оцінюючи це явище, Ф. Енгельс писав: «Так органи родового устрою поступово відриваються від своїх коренів в народі, в роду, у фратрії, в племені, а увесь родовий устрій перетворюється в свою протилежність: із організації племен для вільного регулювання своїх власних справ він перетворюється в організацію для грабунку і гноблення сусідів, а відповідно цьому його органи із знарядь народної волі перетворюються в самостійні органи панування і гноблення, направлені проти власного народу».

Подальший розвиток виробничих сил, який виразився в розвитку ремесла, визвав другий великий суспільний розподіл праці. Дякуючи цьому з'являється продукти для обміну, а обмін стає регулярним. В процесі товарного обміну виникають і утворюються товарно-грошові відносини, які перетворюються в один із факторів розпаду первіснообщинного устрою.

Розвиток техніки і ріст продуктивності праці окремої людини призводять до індивідуалізації праці. Первіснообщинний колективізм став гальмом для розвитку виробництва, так як зв'язував ініціативу окремих людей: назріває і загострюється протиріччя між виробничими силами, які потребують індивідуальної праці, і виробничими відносинами, основаними на колективній власності і спільній колективній праці.

В нових умовах із великої патріальхальної сім'ї виділяється індивідуальна сім'я, яка складається із батьків і дітей. Продукти, утворювані цією сім'єю перестають поступати в спільне користування і розподілятися між всіма членами роду і перетворюються в власність індивідуальної сім'ї. Родова община розпадається і виникає сільська, або сусідська община.

Кровноспоріднені родові зв'язки розпадаються і замінюються територіальними, сусідськими зв'язками.

Сільська община характеризується співіснуванням колективної і приватної власності: кожна індивідуальна сім'я мала в своїй власності будинок, присадибну ділянку і відокремлене майно, а земля залишалась колективною власністю всієї сільської общини. Кожна сім'я по кількості робітників або по кількості їдоків отримувала від общини земельний наділ, який оброблявся силами цієї сім'ї, і все, що нею утворювалось, ставало її власністю, приватною власністю. «Поки, - писав В.І. Ленін, - наприклад, всі члени первісної індійської общини виробляли спільно всі необхідні для них продукти, - неможлива була і приватна власність. Коли ж в общину проник розподіл праці і члени її стали кожний поодинці займатися виробництвом одного якого-небудь продукту і продавати його на ринку, тоді виразником цієї матеріальної відокремленості товаровиробників став інститут приватної власності. І приватна власність, і спадщина - категорії таких суспільних порядків, коли склались вже відокремлені, малі сім'ї (моногамні) і став розвиватися обмін».

Велику роль у виникненні приватної власності зіграла релігія. Вироблена в період первіснообщинного устрою система табу (заборон) була використана спочатку для захисту майна вождів, а потім і інших общин. Система табу забороняла користуватися речами тим, кому вони не належали.

Розвиток розподілу праці, обміну і поява приватної власності призводять до майнового розкладу в общині, до розподілу на бідних і багатих.

Важливим фактором, прискорившим розпад первіснообщинного устрою, став третій великий суспільний виносилися на загальну раду. По мірі ускладнення дуальних організацій виникають племена, які об'єднували велику кількість родів і навіть союзи племен. Найвищими органами племен стають народні зібрання і ради племен. Народні зібрання племені збирались нерегулярно, тому виросла роль ради племені, яка складалася із родової знаті. Народні зібрання вибирали вождя племені. Посади членів ради і вождя захоплюються розбагатівшою родовою знаттю, дякуючи чому поступово спадковий принцип витісняє принцип виборності цих посадових осіб. Таким чином, при родовому устрої суспільна влада належала всьому суспільству, всім членам данного роду чи племені. Ще не було спеціального прошарку людей, спеціального апарату для управління людьми. Як вказує Ф. Енгельс, об'єднання родів в більш широкі групи стає у всіх місцях необхідністю і тягне за собою злиття окремих територій племен в одну загальну територію племен в одну загальну територію всього народу. "Військовий вождь народу стає необхідним, постійною посадовою особою. 3"являються на родні збори там, де їх ще не було.

Військовий начальник, рада, народне зібрання утворюють органи родового суспільства, яке розвивається в військову демократію. Військову тому, що війна і організація для війни стають тепер регулярними функціями народного життя.

Раніше війну вели тільки для того, щоб відомстити за напад, або для того, щоб розмірити територію. З виникнення приватної власності війни починають вести грабунку. Війна стає постійним промислом. Грабіжницькі війни посилюють владу верховного воєначальника і підвладних йому воєначальників, посади яких з часом перетворюються із виборних в спадкові і тим самим закладаються основи спадкової королівської влади і спадкової знаті". Оцінюючи це явище, Ф. Енгельс писав: "Так органи родового устрою поступово відриваються від своїх корешів в народі, в роду, у фратрії", в племені, а увесь родовий устрій перетворюється в свою протилежність: із організації племен для вільного релулювання своїх власних справ він перетворюється в організацію для грабунку і гноблення сусідів, а відповідно цьому його органи із знарядь народної волі перетворюються в самостійні органи панування і гноблення, направлені проти власного народу".

Подальший розвиток виробничих сил, який виразився в розвитку ремесла, визвав другий великий суспільний розподіл праці. Дякуючи цьому з'являється продукти для обміну, а обмін стає регулярним. В процесі товарного обміну виникають і утворюються товарно-грошові відносини, які перетворюються в один із факторів розпаду первіснообщинного устрою.