Загальна характеристика теорії походження держави та права

Розвиток техніки і ріст продуктивності праці окремої людини призводять до індивідуалізації праці. Первіснообщинний колективізм став гальмом для розвитку виробництва, так як зв'язував ініціативу окремих людей: назріває і загострюється протиріччя між виробничими силами, які потребують індивідуальної праці, і виробничими відносинами, основаними на колективній власності і спільній колективній праці.

В нових умовах із великої патріархальної сім'ї виділяється індивідуальна сім'я, яка складається із батьків і дітей. Продукти, утворювані цією сім'єю перестають поступати в спільне користування і розподілятися між всіма членами роду .і перетворюються в власність індивідуальної сім'ї. Родова община розпадається і виникає сільська, або сусідська община.

4. Загальні поняття норм права в регулюванні суспільних відносин

Норма права - це зовнішнє оформлення змісту загальнообов'язкових правил поведінки, що офіційно встановлені (санкціоновані) державою або загальновизнані в суспільстві. Це по суті різні види права, зовнішня форма існування змісту норм права. До джерел (форм) права належать: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий договір, нормативно-правовий акт.

Правовий звичай - це звичаєве правило поведінки, яке санкціонується і забезпечується державою. Визначаючи звичай правовим, держава "бере" під свій захист ті правила поведінки, які фактично склались в суспільстві, в процесі спілкування між людьми, надає їм загальнообов'язкового значення.

Правовий прецедент - це рішення судового або адміністративного органу щодо конкретної справи, яке стає обов'язковим для вирішення інших аналогічних справ. У правовій системі України така форма права не застосовується. Вона характерна для країн з англосаксонською правовою системою (США, Англія, Австраліє).

Нормативно-правовий договір - це така форма права, при якій два і більше суб'єкта суспільних відносин домовились про взаємні права і обов"язки з економічних, політичних чи інших соціальних проблем, уклали між собою угоду або договір в письмовій формі» Вони можуть мати міжнародний характер і внутрінаціональний характер. Наприклад; Угода про створення Співдружності Незалежник держав 1991 р. в процесі розпаду СРСР; угода між двома фірмами, підприємствами, в т.ч. іноземними.

Нормативно-правовий акт - це юридичний документ, що приймається органами державної влади, або уповноваженими державою іншими суб'єктами, має формально визначений, загальнообов'язковий характер, охороняється державною владою від порушень. Це основна, а іноді і єдина форма права в багатьох державах, в т. ч. і в Україні.

Правові акти поділяються на закони і підзаконні акти, які складають систему писаного права. Наприклад, Закон про вибори народних депутатів України, Декрети Кабінету Міністрів, Укази Президента.

Право як суспільне явище впливає на суспільні відносини людей.

Право завжди має визначену форму: закон, указ, декрет, постанова, розпорядження, тощо.

Право можливе лише як національна система норм, тому право може бути німецьке, польське, французьке, українське, тощо. Змішаних за національною ознакою правових систем не існує. Кожна правова система відображає історичні традиції та національні звички, психологічні особливості нації, її потреби та інтереси, умови та можливості її життя. Наприклад, українські національна правова система успадкувала традиції, закладені в історичній правовій пам'ятці - "Руській правді", правовій системі що діяла в Київській Русі. В "Руській правді" і на сьогодні зберігається важливий для нас правотворчий дух українського народу.

У співвідношенні між правами та обов'язками з прав та обов"язків головно складається право провідне місце посідають і обов"язки, оскільки від рівня виконання обов"язків залежить рівень прав, адже права однієї особи залежать від виконання обов"язків іншою особою. Наприклад, право громадян на освіту залежить від виконання державою свого обов'язку щодо організації освіти в країні: будівництво шкіл, підготовки вчителів, забезпе-чення навчання в школах підручниками, обладнанням тощо. Якшо держава нічого не зробить у цій галузі, не виконає свого юридичного обов'язку перед народом, то право громадян на освіту не буде ним реалізоване.

Особливості права полягають ще й в тому, що змінити його приписи або відмінити їх дію може лише та державна влада, яка його встановила чи санкціонувала, або вища - в порядку підлеглості державна влада.

Сутністю права є свобода людини, але особа не будь-яка, а певним чином визначена та забезпечена. Право як певна сфера свободи характеризується тим, шо воно е свободою:

а) взаємодії з іншими суб'єктами;

б) у першу чергу, діянь, що знаходять своє зовнішнє втілення у вигляді дій чи бездіяльності;

в) що поєднує в собі свободу суспільства і його членів;

г) межі якої визначаються суспільством, а не окремою людиною,

д) реалізація якої забезпечується, захищається юридичними засобами;

є) не кожного окремого індивіда, а типових членів суспільства типологія, яких здійснюється відповідно до їх місця та ролі в суспільстві, тому межі свободи є рівними для кожного з одноіменних суб'ектів.

Право, як міра, її масштаб відбиває собою його характеристики, властивості визначати межі свободи, відокремлювати її від несвободи, оцінювати соціальну поведінку з точки зору її відповідності об'єктивним закономірностям функціонування і розвитку суспільства. На відміну від інших соціальних визначень свободи право - це її міра, яка є:

а) формально-визначеною, тобто чітко зафіксованою у формі моделей поведінки в нормах і нормативних приписах, які зовнішньо відображені у особливих письмових документах /нормативних актах, договорах, судових прецедентах;

б) рівною - свобода різних суб'єктів визначається єдиним способом, на єдиних засадах;

в) справедливою - відбиває об'єктивно зумовлене співвідношення свободи вибору варіантів поведінки та їх обмежень відповідно до досягнутого суспільством рівня цивілізованості, соціального прогресу;

г) інституціональною - у розмаїтті своїх проявів, формі складає певний соціальний інститут як феномен, самостійне явите;

д) легітимною - загальновизначеною, сприйнятою суспільством;

є) універсальною - спроможною врегулювати різні за природою соціальні відносини.

У нормативному розумінні право - це система особливих соціальних норм, що характеризуються формальністю, визначеністю, формують права і обов"язки, встановлюються /санкціонуються/, гарантуються і охороняються державою.

Формальність (позитивність) права означає сформульованість відображення його норм в статтях нормативних актів - письмових юридичних документах.

Визначеність права відбиває притаманну йому властивість точного повного формулювання правил поведінки, в тому числі:

- умов, при наявності яких означає діяти норма права (гіпотеза);

- ознак діяння, шо повинно бути здійсненим заданих умов (диспозиція); можливих заходів державного впливу у випадках невиконання вимог норм права (санкція).

Право тісно пов'язане з волею держави, її функціонуванням. Держава, її органи, посадові особи встановлюють нові правила поведінки, санкціонують вже існуючі соціальні норми, надаючи їм властивостей норм права, гарантують використання, виконання чи додержання вимог норм права, створюють відновлення порушених прав суб'єктів, примусові виконання обов'язків чи покарання право порушник і в.

Системність права означає, що норми права не відокремлені одна від одної, а взаємопов'язані, складають у своїй сукупності ієрархічну побудову.

Право є система норм, а це означає, що властивості права не зводяться тільки до властивостей норм права. Право володіє і іншими ознаками, що притаманні тільки йому, як цілому.

Право як засіб упорядкування суспільних відносин, життя формується діяннями більшості членів суспільства, які створюють основу нормального функціонування суспільства, на достатньо високому ступені імовірності визначають напрямок соціального розвитку. Поряд з цим, особливістю права є й те, що воно у певній мірі формується і за участю інших діянь, волевиявленням меншості населення країни, враховує її інтереси, забезпечує цій меншості певний обсяг свободи і незалежності, що притаманний кожному члену суспільства, тим самим право сприяє збереженню цілісності суспільства, попереджує виникнення соціальних конфліктів, конфронтацій, створює умови для існування суспільств. взагалі.

В такому розумінні право - це відбиток цивілізації, культури суспільства, людства, являє собою соціальну цінність, благо як для суспільства взагалі, так і для кожного окремого його члена.

Право, як прояв цивілізації, продукт громадянського суспіль ства на перше місце покладає визнання людини в якості розумної, вільної істоти, яка спроможна самостійно вирішувати, що для неї добре, а що - погано, тобто в цьому випадку діє презумпція свободи людини, визнання самостійності, автономності, незалежності її поведінки у сфері особистого життя від волі держави.

Таке тлумачення права докорінним чином відрізняє гуманістичне право розуміння від поглядів на право в матеріалістських, авто рітарних та тоталітарних суспільствах. Де навпаки, діє презумпції сваволі людини, її нездатності до внутрішньої саморегуляції, вважається, що член суспільства може жити переважно за нормами поведінки, що встановлюються державою або іншими соціальними інститутами суспільства (церквою, політичною партією, тощо). Подібне тлумачення права спотворює його сутність і насправді є прояв безправності людини, інструмент державного примусу.

Правові норми і правовідносини дуже тісно пов'язані. Перш за все - це різні форми буття, або існування права. В нормах право існує в абстрактному вигляді. Вони відображають чи повинні відображати правовідносини і в цілому проявляється їх діалектична єдність. Норми права б модель правовідносин, але без реалізації їх в практичному житті - це просто історична пам'ятка права. Хоча закони можуть застосовуватись і через досить тривалий час, якщо вони не відмінені.

Правовідносини безпосередньо пов'язані із державою і громадським суспільством, з системою права і законодавства. Система прав і законодавство юридичне оформлюють суспільні відносини, охороняють їх від порушень.

Існує три основних суперечливих положення:

1. є закони, які регулюють реальні правовідносини.

2. Є закони, але немає право відношень.

3. Є природні правовідносини, але немає законів. Правовідносини виникають і існують тоді, коли є два і більше суб'єкта суспільних відносин, між якими виникають права і обов'язок з приводу задоволення матеріальних чи духовних потреб і інтересів зацікавлених сторін, що можуть бути врегульовані законодавством і не врегульовані.

Правові відносини - це такі суспільні відносини, що мають вольовий характер, виникають на підставі реалізації суб'єктивних прав і обов'язків суб'єктів, які відповідають або суперечать діючим нормативно-правовим актам держави. З структуру правовідносин входять такі елементи: суб'єкти, об'єкти і зміст - офіційні або природні права і обов'язки.

Підсумовуючи, можна сказати, що існують прямі природні взаємовідносини, а також офіційні відносини, що офіційно підтримуються державною.

Становлення правовідносин відбувається через правомірні відносин або за допомогою державного примусу.

Особлива роль в правовій державі - роль пану і над суспільством системи правил поведінки, його а правової держави є гарантом прав і свобод громадян, власності. Зверхність права забезпечується чітким розподілом влади в державі на законодавчу, виконавчу та судову, а незмінністю їх самостійності в процесі функціонування між ними та взаємним контролем за діяльністю у формах і методах, передбачених Конституцією.

Правова держава - це новий етап у встановленні і розвитку державності. В самому загальному вигляді правову державу можна визначити як державу, в якій панує Право.

Одним з головних принципів правової держави ї верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами і політичною, і фізичною силою держави і її органів.

Можна сказати, що держава є демократичною настільки, наскільки її законодавство відповідає загальновизнаним правом людини. та національних рівнях основні права людини закріплені насамперед у конституціях. Конституція України - Основний Закон Української держави, її первинний політичний та правовий документ. Вона закріплює основні права та свободи громадян України в економічній, політичній, культурній сферах, а також її особисті сні права. Але закріпленню прав і свобод особи в Конституції є лише формальні проголошенням за відсутності механізму їх реалізації в законах.

Верховенство права і правових законів визначає високий авторитет закону, повагу до нього. Законів необхідно приймати стільки, щоб законодавче були врегульовані всі основні сфери суспільного життя. Водночас для правової держави неоднаково, які закони діють. Тому для них висуваються певні вимоги: вони повинні виражати волю більшості або всього населення (це ознака демократичності закону). Воля більшості населення виражається через органи держави - парламент і президента, а воля всього населення - через референдум (всенародне голосування).

Крім того, авторитет закону проявляється у відповідності йому всіх підзаконних актів, а також у тому, що державні органи і службові особи свої рішення виносять на підставі закону дотриманням усіх його вимог.

Висновки

Зокрема при первіснообщинному ладі, держави і права не було. При первіснообщинному ладі існували і певні норми поведінки людей, так звані соціальні норми. Такими нормами були звичаї, традиції, які водночас буяй і правилами співжиття, і приписами релігійного характеру. Вони встановлювались самим колективом, передавались з покоління в покоління (наприклад, поважати старших, виконувати розпорядження вожді 8 і старійшин, звичай кровної помсти). Виконувались ці норми не з остраху перед владою, перед покаранням, а в силу громадської думки, вихованого з дитинства переконання, звички підкоритися цим правилам, встановленим в інтересах всього роду, племені, а тому доцільним і справедливим.

Право, як і держава - категорія і сторична. Воно виникає лише на певному ступені розвитку людства, коли розклад первісно-родового ладу призводить до розшарування суспільства на антагоністичні класи, до виникнення приватної власності і прагнення економічно пануючої меншості, що склалося з забагатілої родової верхівки, увічнити і зміцнити своє напування. Економічно пануючий клас, що організував свою силу в державу, проголошує від її імені загальнообов'язковими ті звичаї, які відповідають його класовим інтересам, або, перетворюючи свою волю на державну, встановлює нові загальнообов'язкові правила поведінки. Право нерозривно пов'язане із державою. Адже саме держава перетворює волю пануючого класу на закон, робить її державною волею, встановлюючи або санкціонуючи правила поведінки, які в своїй сукупності утворюють право.

Список використаної літератури

право держава суспільство

1. О.В.СУРІЛОВ "Теорія держави і права " 1989 р.

2. П. РАБІНОВИЧ "Основи загальної теорії держави І права" М.1992 р.

3. "Основи держави і права України" АН України. Інституту держави і права Ім. В.М. Конечького 1993 р.

4. "Теорія держави І права зарубіжних країн". Під редакцією П.М. Галанзи. М.1990 р.

Размещено на Allbest.ru