Правовi проблеми природокористування й охорони навколишнього середовища оздоровчих та рекреаційних місцевостей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

УДК 349.6

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Правові проблеми природокористування й охорони навколишнього середовища оздоровчих та рекреаційних місцевостей (на матеріалах Автономної Республіки Крим)

Орлов Андрій Миколайович

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі господарського і екологічного права Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України ПОПОВ Василь Костянтинович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри екологічного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, МУНТЯН Василь Лук'янович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник

кандидат юридичних наук, доцент НОСІК Володимир Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри трудового, земельного і екологічного права

Провідна установа: Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, кафедра цивільного і трудового права, Міністерство внутрішніх справ, м. Одеса.

Захист відбудеться 19.11.2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.02 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 17.10. 2005 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор юридичних наук І.М.Кучеренко

Підписано до друку 06.10.2005 р. Зам. № 2/10-2005.

Обсяг 0,9 друк. арк. Формат 60 84/16. Наклад - 100 прим.

Видавничий центр Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України: Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Анотації

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Протягом багатьох років проблеми природокористування і охорони навколишнього середовища лікувально-оздоровчих та курортно-рекреаційних місцевостей є об'єктом серйозного наукового дослідження українських учених різних спеціальностей: економістів - Н.В. Петкової, Є.А. Желудьковського, курортологів - Є.С. Шибанова; географів - А.А. Прималенного; юристів - А.Г. Бобкової, Н.Р. Малишевої, Е.Н. Ткаченко, а також зарубіжних учених - І.В. Шабдурасулова та ін. Однак спеціального дослідження правового режиму зазначених місцевостей Криму не проводилося. Такий науковий інтерес до цієї теми викликаний об'єктивними причинами, насамперед екологічного та економічного характеру. Екологічна ситуація в лікувально-оздоровчих та курортно-рекреаційних місцевостях як Криму, так і України в цілому продовжує погіршуватися, незважаючи на заходи щодо їх запобігання з боку органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Причинами такого становища, як відзначається в багатьох наукових дослідженнях та Основних напрямках державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р., є: по-перше, домінування так званої "оборонної" концепції природокористування і охорони навколишнього середовища курортних та лікувально-оздоровчих місцевостей, що характеризується боротьбою переважно з наслідками (забрудненням, виснаженням природних ресурсів, що мають лікувальні властивості), а не з причинами негативного впливу на них, зокрема, недостатньо продуманої господарської, містобудівної та іншої діяльності; по-друге, недостатня законодавча розробка проблеми, нечітке визначення поняття земель курортів, правового режиму лікувально-оздоровчих місцевостей. Хоча в Законі України "Про курорти" від 5 жовтня 2000 р. та Земельному Кодексі (розділах 8 і 9) виділяються лікувально-оздоровчі місцевості, курорти, рекреаційні землі, що мають особливо цінні й унікальні природні лікувальні ресурси, а також загальнопоширені природні ресурси; по-третє, недосконалість правової основи використання курортних місцевостей в процесі містобудівельної, господарської, курортно-туристичної та іншої діяльності; по-четверте, відсутні наукові розробки з оцінки розвитку перспективних курортних та лікувально-оздоровчих місцевостей державного значення, котирування та затвердження їх як особливо охоронних зон або територій держави, що не підлягають приватизації, як передбачено ст. 26 Закону України "Про курорти". Цей закон встановлює заборону на приватизацію санаторно-курортних закладів, що знаходяться в державній або комунальній власності на момент його прийняття, а також, якщо ці заклади розташовані на територіях курортів державного або місцевого значення, те, що вони користуються їх природними лікувальними ресурсами; по-п'яте фактично тільки на початковій стадії перебувають роботи з медичного зонування оздоровчих та рекреаційних земель України, складання територіальних комплексних схем охорони навколишнього середовища основних курортних регіонів України. Отже, на законодавчому рівні врегульована лише частина проблем природокористування і охорони навколишнього середовища вказаних місцевостей.

Аналіз законодавства і правозастосовної практики засвідчує, що встановлення особливого правового режиму будь-яких видів діяльності й природокористування у вказаних місцевостях Криму зумовлене наступними специфічними умовами. По-перше, внаслідок правової неврегульованості містобудівництва, подальшого розвитку економіки таких курортів, як Велика Ялта, Євпаторія, спостерігається зниження лікувально-оздоровчих якостей земель. Адже містобудівництво і природокористування на них до прийняття Закону України "Про курорти" здійснювалося без проведення обов'язкової екологічної і санітарно-гігієнічної експертиз. По-друге, на вказаних і прилеглих до них територіях знаходяться землі, що підлягають особливій охороні, та об'єкти природно-заповідного фонду (заповідники, заказники, пам'ятки природи тощо), а також історико-культурні пам'ятки. Деякі курортні місцевості Криму, маючи власні лікувально-оздоровчі якості, використовують також ряд супутніх лікувальних природних ресурсів (мінеральні води, ропа та ін.) для лікування відпочиваючих від різних захворювань. Обсяг високоякісних лікувальних грязей у Криму є найбільшим в Європі. Зазначені характеристики курортних і лікувально-оздоровчих місцевостей Криму зумовлюють необхідність особливого та більш ефективного забезпечення їх правового режиму на відміну від аналогічних місцевостей інших регіонів України.

В економічно розвинених країнах курортно-оздоровча діяльність є однією із прибуткових статей бюджету. Між тим у Криму це тільки передбачається, проте для цього потрібні інвестиції в інфраструктуру курортно-рекреаційного комплексу півострова. В даному випадку дуже важливо, щоб реалізація інвестиційних проектів здійснювалася з урахуванням екологічного фактора і не спричинила зниження лікувально-оздоровчих якостей цих місцевостей та розташованих тут лікувальних природних ресурсів. Потребує вдосконалення і система органів управління зазначеними місцевостями. курорт рекреація екологія самоврядування

Викладені обставини зумовили вибір дисертантом теми дослідження та постановку завдань дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою наукової роботи з проблем збереження біорізноманітності на курортних та оздоровчих місцевостях Криму відповідно до Програми підтримки біорізноманітності (Освітня робота з місцевим населенням, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування по передачі знань про пріоритетні території Криму) і планової теми кафедри господарського та екологічного права "Правова охорона навколишнього середовища в умовах ринку" Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (№ держреєстрації 0101U005751).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення основних причин поступової деградації земель оздоровчого та рекреаційного призначення та засобів їх усунення шляхом удосконалення законодавства України про місцевості, на яких ці землі знаходяться, а також розробки пропозицій з правового регулювання містобудівної, господарської, курортної, рекреаційної та іншої діяльності без шкоди лікувально-оздоровчим якостям даних місцевостей.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних дослідницьких завдань:

- проаналізувати розвиток законодавства України щодо курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних місцевостей в історичному аспекті;

- дослідити співвідношення понять "місцевості", "землі оздоровчого призначення", "землі рекреаційного призначення" та виявити основні відмінності між ними;

- виявити особливості правового режиму курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних місцевостей;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства з проблем управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища, а також щодо економіко-правового механізму природокористування і охорони навколишнього середовища курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних місцевостей в умовах ринку.

Об'єктом дослідження є система суспільних відносин у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних місцевостей з урахуванням впливу на них господарської та іншої діяльності.

Предметом дослідження є законодавство про землекористування, природокористування й охорону навколишнього середовища та впливу антропогенної діяльності на стан природних геосистем досліджуваних місцевостей.

Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією використовувалися: історичний метод - при дослідженні еволюції законодавства щодо правового регулювання оздоровчих місцевостей; формально-логічний та формально-юридичний - при формулюванні дефініцій, пов'язаних з правовим регулюванням охорони курортних, оздоровчих і рекреаційних місцевостей, виробленні пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства; порівняльний - для визначення правової природи охорони курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних місцевостей та їх специфіки порівняно з охороною земель відповідного призначення. Автором був застосований і функціонально-правовий метод з відповідними етапами аналізу (підготовчий, інформаційний, аналітичний, творчий, дослідницький, рекомендаційний та етап провадження). Саме з допомогою цього методу було здійснено систематизацію нормативних актів та практики їх застосування. За допомогою методу моделювання автором здійснювалася побудова конструкцій правовідносин. Для отримання теоретичних та практичних висновків у роботі застосовані методи аналізу та синтезу.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному правовому дослідженні системного розвитку територій, що віднесені до оздоровчих і рекреаційних місцевостей, і використання земель такого призначення з метою еколого-правового забезпечення їх цільового і раціонального використання, а також охорони лікувальних властивостей землі та місцевості з додержанням правових вимог щодо екологічної безпеки і забезпечення прав громадян на лікування і відпочинок. У межах даного дослідження отримані результати, що мають наукову новизну:

1. Вперше розроблена концепція розвитку екологічного законодавства з питань правового регулювання суспільних відносин в оздоровчих, у тому числі курортних, і рекреаційних місцевостях.

2. Визначені поняття оздоровчої місцевості та рекреаційної місцевості. Оздоровча, у тому числі курортна, місцевість - це просторова частина території, що віднесена до земель оздоровчого, у тому числі курортного, призначення, яка має природні лікувальні властивості, що використовуються або можуть бути використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. В цій місцевості розміщені курорти, здравниці, інші об'єкти оздоровчого призначення разом з усіма природними і штучними компонентами (кліматом, ландшафтом, рельєфом, ґрунтами, водами, рослинністю), що використовуються для оздоровлення і лікування людей. Це також частина території, що віднесена до інших категорій земель, використовуваних для забезпечення життєдіяльності курортів, здравниць, інших оздоровчих об'єктів, у тому числі для розміщення населених пунктів, житла, доріг, об'єктів торгівлі, зв'язку, житлово-комунального, побутового обслуговування та іншого соціального призначення.

Рекреаційна місцевість - це просторова частина території, що правовими нормами віднесена до земель рекреаційного призначення, використовується для організації відпочинку населення, туризму і проведення спортивних заходів, на яких розміщені об'єкти, призначені забезпечити життєдіяльність об'єктів рекреації.

3. Обґрунтовано висновок про те, що до оздоровчої і рекреаційної місцевості належать землі, котрі згідно із земельним законодавством віднесені до земель оздоровчого або рекреаційного призначення, на яких розміщені об'єкти оздоровчого призначення, а також інші категорії земель, на яких розміщуються об'єкти, покликані забезпечувати життєдіяльність закладів оздоровчого призначення, або об'єкти рекреаційного призначення.

4. Розкривається зміст правового режиму оздоровчої і рекреаційної місцевостей та збереження їхніх природних, кліматичних, лікувальних, оздоровчих та інших властивостей. Сформульовано положення про те, що порядок і умови використання земель оздоровчого і рекреаційного призначення разом з усіма природними компонентами і штучно створеними об'єктами з дотриманням дозволів і обмежень в комплексі визначаються нормами екологічного, земельного, водного, лісового, цивільного, господарського, конституційного й адміністративного права.

5. Зроблено висновок про те, що в Україні лікувальні, оздоровчі, природні властивості мають великі за площею території, цілі зони (наприклад, Південний берег Криму, Прикарпаття і Закарпаття, Прибережна частина Азовського моря, Трускавця, Миргороду, Куяльника, Кароліно-Бугаз та ін.), де розміщені міста та інші населені пункти, підприємства, установи й організації різного призначення, курорти, лікарні та інші оздоровчі об'єкти поряд з об'єктами виробничого, сільськогосподарського, житлового, природно-заповідного фондів і рекреаційного призначення. Традиційно землі в цих місцевостях законодавчо розмежовані й віднесені до різних категорій: оздоровчого, сільськогосподарського, лісового, водного, рекреаційного призначення, а також до земель житлової забудови, промисловості, транспорту, зв'язку.

6. Сформульовано рекомендації щодо (в законодавчому порядку) доцільності відтворення в зазначених місцевостях категорії земель оздоровчого призначення у землях інших категорій, що мають лікувальні властивості й можуть використовуватися за цільовим призначенням, а також розширення зазначених земель за рахунок скорочення земель інших категорій.

7. Розкривається поняття курортних земель як об'єкта правових відносин. Це землі оздоровчого призначення, що мають підвищені лікувальні властивості, а відтак високу цінність. Обґрунтовано необхідність виділення курортних земель у Земельному кодексі України в самостійну групу в категорії земель оздоровчого призначення (ст. 47-49 ЗК), введення заборони на їх переведення в інші категорії земель, а також посилення юридичної відповідальності за їх нераціональне використання.

8. Обґрунтовано рекомендації щодо введення екологічних паспортів на підприємствах, розташованих у курортних і оздоровчих місцевостях, у структурі яких передбачити вимоги правового забезпечення раціонального використання земель оздоровчого призначення і дотримання заходів, що запобігають скороченню їх лікувальних властивостей.

9. Доведено доцільність прийняття законодавчих актів "Про оздоровчі й курортні місцевості Криму", "Про особливості містобудівної і архітектурно-будівельної діяльності в оздоровчих і курортних місцевостях" і внесення змін та доповнень до інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини в цих місцевостях.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дають можливість суттєво вдосконалити механізми правового регулювання відносин у сфері природокористування й охорони навколишнього середовища курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних місцевостей з позиції екоцентризму.

Висновки й пропозиції, викладені в дослідженні, можуть бути використані для подальшого вдосконалення екологічного законодавства, підготовки навчально-методичної літератури, в навчальних курсах "Екологічне право" й "Земельне право", а також для підвищення ефективності правової регламентації відносин, пов'язаних з використанням, охороною і розвитком лікувально-оздоровчих і курортних місцевостей.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювались на чотирьох науково-практичних конференціях: "Громадянське суспільство й соціальні права" (Ялта, жовтень 1997 р.), міжнародній конференції "Сучасна екологія й проблеми сталого розвитку суспільства" (Львів, лютий 1999 р.), республіканській конференції Автономної Республіки Крим "Екологія регіонів та здоров'я населення: теорія і практика" (Сімферополь, листопад 2000 р.), ІХ історико-правовій конференції "Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи" (Рівне, червень 2003 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 5 статей у наукових журналах, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези 4 доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (257 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, в тому числі список використаних джерел - становить 26 сторінок.

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження та ступінь її наукової розробки, визначаються мета і завдання роботи, характеризується її об'єкт, предмет, методологічна і науково-теоретична база, розкриваються основні результати, отримані в результаті дослідження, їх теоретичне та практичне значення, апробація і публікації її результатів, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною.

У першому розділі "Загальна правова характеристика лікувальних та оздоровчих місцевостей" досліджено еволюцію правового режиму даних місцевостей, і зокрема середовищеутворюючих геосистем, і основні теоретичні підходи до визначення правового статусу лікувальних і оздоровчих місцевостей.

У першому підрозділі "Історія розвитку законодавства про лікувальні й оздоровчі місцевості та їхній правовий режим" дисертантом уточнено зміст об'єкта наукового дослідження - суспільні відносини в галузі використання та охорони місцевості, що має лікувальні й оздоровчі властивості. Поняття "місцевість" має два значення. В першому вона виступає як частина території, що характеризується спільністю певних ознак - природних, історичних тощо. У другому - місцевість розглядається як велика морфологічна частина географічного ландшафту.

Використання першого значення даного поняття дає можливість відрізняти одну місцевість від іншої за зовнішніми ознаками, наприклад, наявність природних джерел, що мають лікувальні чи оздоровчі властивості. Друге значення місцевості виявляє не лише зовнішні відмінності однієї місцевості від іншої, а й якісні характеристики за структурою ландшафтів. Ландшафти піддаються ритмічним і незворотним змінам. Зруйнований ландшафт все ж таки можна відновити, якщо в ньому не порушена геолого-геоморфологічна основа.

У Криму поширені рівнинні, передгірські, гірські класи ландшафтів. Автор зазначає, що ландшафтна різноманітність, по-перше, є необхідною передумовою збереження біологічної різноманітності, тому що наявність місцеперебувань - одна з головних умов збереження видового, популяційного та біоценотичного різноманіття; по-друге, дає можливість ландшафтам виконувати прямі функції збереження загального екологічного балансу, тому що однієї біотичної частини біосфери недостатньо для його збереження, потрібно також успішне функціонування всіх компонентів географічної оболонки; по-третє, забезпечує економіку ресурсами; по-четверте, виконує соціальні функції (рекреація, відпочинок, культурний, естетичний фактори тощо). Усі названі функції в сукупності забезпечують еколого-соціально-економічний баланс території.

З опису на це законодавство про лікувальні й оздоровчі місцевості та їх правовий режим в історичному аспекті дисертант розглядає на трьох рівнях: союзне законодавство, законодавство України, законодавство Автономної Республіки Крим.

Аналіз розвитку законодавства засвідчує кілька етапів у визначенні правового статусу лікувальних й оздоровчих місцевостей.

У 50-60-і роки ХХ ст. ці місцевості визначали тільки як курорт. З прийняттям наприкінці 60-х - у першій половині 70-х років XX ст. Основ земельного, водного, лісового й гірського законодавства Союзу РСР і союзних республік і законодавства про охорону здоров'я поряд із курортами стали визнаватися місцевістю з оздоровчими властивостями приміські та зелені зони навколо великих міст із проектною кількістю населення не менше 250 тис. осіб. У цей період було уточнено юридичне поняття курорту. Він розглядається як комплекс природних багатств (мінеральних джерел, лікувальних грязей та інших природних лікувальних властивостей), розташованих у межах визначеної місцевості безвідносно до того, якою категорією земель ця місцевість охоплюється. Основні позиції цього поняття курорту фактично використовуються в природоресурсному законодавстві України (лісовому, водному, земельному, про надра) і в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" 1991 р.

У 80 - 90-і роки було суттєво вдосконалено правову основу використання земель курортів і рекреаційних зон. У нормативно-правових актах більш чітко визначені правовий статус кожної курортної місцевості в межах конкретного адміністративно-територіального утворення, комплекс необхідних екологічних, соціальних та охоронних заходів, обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо здійснення природоохоронних заходів на землях курортів.

На думку дисертанта, істотним недоліком законодавчої діяльності органів державної влади колишнього СРСР було те, що не був прийнятий закон про лікувальні й оздоровчі місцевості. Землі курортів розглядалися лише як територіальна (просторова) база розташування засобів курортної, туристичної та іншої несільськогосподарської діяльності, а не як частина екологічного й геологічного середовища. Правовий режим тих мінеральних, грязьових та інших лікувальних джерел, що з різних причин поки що не використовувалися курортними й іншими лікувальними установами, законодавством не регулювався. Вони, по суті, не мали господаря. Відповідальність за їх використання і виснаження не встановлювалася. Правовий режим приміських і зелених зон на курортні міста не поширювався, а розглядався з позиції більш ефективного їх використання для відпочинку міського населення, поліпшення мікроклімату й інших потреб великого міста. Про збереження ж на цих землях ландшафтної біологічної розмаїтості як основи сталості екологічних систем приміських і зелених зон не йшлося.

Із прийняттям у 1991 р. основного екологічного Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" поняття лікувальних і оздоровчих місцевостей перестало використовуватися в більшості законодавчих актів. Натомість запроваджувалося поняття курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних зон. У той же час у Конституції України (ст. 138) і Земельному кодексі України 2001 р. (ч. 2 ст. 48) йдеться про курортні й лікувально-оздоровчі місцевості.

Перебудова економіки України на ринкових засадах поставила законодавця перед необхідністю землі лікувальних й оздоровчих місцевостей розглядати як об'єкт права власності й разом із землями природоохоронного, історико-культурного призначення виділити як самостійну категорію земель (ст.2 ЗК України в редакції 1992 р.). Формування ринку земель Україні вплинуло на вибір понятійного апарату щодо земель лікувальних і оздоровчих місцевостей: предметом купівлі-продажу незалежно від цільового призначення стала земельна ділянка.

Показником подальшого залучення лікувальних і оздоровчих місцевостей у ринкові відносини стали також:

- введення податку на земельну ділянку рекреаційного й курортного призначення згідно із Законом України "Про плату за землю" (ч. 2, 5 ст. 6);

- передача курортних і лікувально-оздоровчих установ суб'єктам господарювання різних форм власності (ст.16 Основ законодавства України про охорону здоров'я);

- встановлення для фізичних і юридичних осіб спеціального режиму користування природними ресурсами, що мають лікувально-оздоровчі властивості, на підставі ліцензії, яка видається спеціально уповноваженими державними органами;

- оголошення деяких курортних місцевостей спеціальними економічними зонами чи територіями пріоритетного розвитку;

- виділення в самостійну категорію земель оздоровчого призначення за Земельним кодексом України 2001 р. (ст.19) і дозвіл передавати окремі ділянки цих земель у власність, з урахуванням обмежень, зазначених у ст.48 ЗК України.

Дисертант доводить, що законодавче закріплення процесу залучення лікувальних та оздоровчих місцевостей у ринкові відносини переслідує насамперед економічні цілі. Екологічний чинник у цьому процесі відображено слабо. Залучення земельних ділянок лікувально-оздоровчих місцевостей як об'єкта купівлі-продажу за новим Земельним кодексом України ще більше загострив екологічну ситуацію курортів Криму.

У другому підрозділі "Проблеми визначення правового статусу лікувальних та оздоровчих місцевостей" на основі порівняльного аналізу законодавства України і Росії, а також наукових праць з екології та рекреаційної географії дисертант зробив висновок про те, що сформований у законодавстві й юридичній науці підхід до визначення правового статусу лікувальних і оздоровчих місцевостей як курортів і лікувально-оздоровчих місцевостей фактично означав відрив від природного середовища - природних ландшафтів, частиною яких вони є. Автор виділив чотири ознаки курортних місцевостей:

1) вони мають один чи декілька природних лікувальних ресурсів (родовища мінеральних і термальних вод, лікувальні грязі, ропи лиманів і озер) та являють собою один з видів географічних ландшафтів;

2) розташовані на прибережних частинах відкритих водойм (морів, заток, озер тощо), які мають пляжі й прилеглі до них території, зелені насадження, мальовничі ландшафти, природні об'єкти й комплекси з особливо сприятливими кліматичними умовами, придатними для використання з лікувальними, профілактичними й рекреаційними цілями;

3) мають необхідні запаси лікувальних ресурсів для потенційного використання на тривалий період часу, а території курортів дають можливість розмістити на них необхідну інфраструктуру;

4) інфраструктура курортів повинна відповідати екологічним і санітарно-епідеміологічним нормам і правилам, встановленим для особливо охоронюваних природних територій курортного й лікувально-оздоровчого призначення.

Використання природних ландшафтів у курортній і рекреаційній діяльності веде до формування рекреаційних ландшафтів. Автор дає правове обґрунтування того, що самі рекреаційні ландшафти варто розглядати як складову частину якісно іншого утворення, що одержало в рекреаційній географії назву територіальної рекреаційної системи (ТРС).

З правової точки зору, ТРС становлять інтерес у двох аспектах: По-перше, аналіз їх функціонування дав можливість автору пояснити об'єктивні процеси, пов'язані зі змінами природних властивостей курортів і лікувально-оздоровчих місцевостей, рекреаційних територій Криму, викликаних дедалі зростаючими антропогенними впливами. По-друге, залучення лікувальних й оздоровчих місцевостей Криму до рекреаційної діяльності з використанням ринкових економічних механізмів дає можливість розглядати їх уже не просто як курорти і лікувально-оздоровчі місцевості, а курортно-рекреаційні та лікувально-оздоровчі місцевості. Курорти стають частиною рекреаційного ландшафту.

У третьому підрозділі "Середовищеутворюючі геосистеми у правовій охороні курортних і лікувально-оздоровчих місцевостей" дисертант на основі аналізу стану кліматичних, бальнеологічних і грязьових курортів Криму показав, що традиційні способи правової охорони курортних і лікувально-оздоровчих місцевостей (встановлення спеціального правового режиму і створення охоронних зон у межах відповідних адміністративно-територіальних утворень) не досить ефективні, оскільки продовжується їх поступова деградація.

Збереження якості природних лікувальних й оздоровчих ресурсів даних місцевостей забезпечується, як відзначається в сучасній науковій літературі, насамперед завдяки наявності різноманітності природних ландшафтів та екосистем, що виступають як середовищеутворюючі геосистеми. Через територіальне сполучення промислового виробництва й містобудівної діяльності з рекреаційними комплексами в приморській зоні й передгір'ї, нерівномірний розподіл курортно-рекреаційних навантажень, дедалі більшу урбанізацію курортної смуги західної частини південнобережжя Криму скорочуються ділянки природних ландшафтів поблизу узбережжя. В результаті знижуються середовищеутворюючі функції геосистем, що веде до погіршення екологічної ситуації в цілому, незважаючи на правові заходи охорони курортних і лікувально-оздоровчих місцевостей.

Правове забезпечення відновлення функцій курортних та рекреаційних ландшафтів Криму як середовищеутворюючих геосистем має не тільки регіональне, але й загальнодержавне значення.

Другий розділ "Проблеми формування правового механізму природокористування й охорони навколишнього середовища оздоровчих та рекреаційних місцевостей Криму" присвячено аналізу правових механізмів удосконалення діяльності щодо використання рекреаційних можливостей місцевостей Криму.

У першому підрозділі "Удосконалення правового режиму оздоровчих і рекреаційних місцевостей" автор основну увагу приділив аналізу правового режиму природних ресурсів зазначених місцевостей Криму. Адже вказані місцевості мають особливі природні характеристики, що зумовлюють специфічні риси їх правового регулювання. Це дало змогу дисертанту зробити висновок про те, що формування правового режиму рекреаційних і оздоровчих місцевостей пов'язане з розв'язанням проблем правотворчого, правозастосовного й організаційно-управлінського характеру. Проблеми правотворчого характеру полягають у тому, що нині в Україні законодавчо визначений правовий режим лише земель і природних ресурсів даних місцевостей, а не самих місцевостей.

Аналіз практики й законодавства свідчить: природокористування й охорона курортно-рекреаційних місцевостей здійснюються таким чином, що вони не узгоджені зі збереженням природних геосистем курортів. Останні існують самі по собі, а водо-, надро-, земле-, лісокористування (як загальне, так і спеціальне) здійснюється без урахування стану цих геосистем.

Організаційно-управлінські проблеми вдосконалення правового режиму полягають у тому, що законодавством чітко не встановлений розподіл повноважень щодо розпорядження природними ресурсами, насамперед землями курортів, між місцевими, регіональними та центральними органами влади і органами місцевого самоврядування.

У другому підрозділі "Еколого-правовий механізм природокористування й охорони навколишнього середовища на землях оздоровчих та рекреаційних місцевостей" дисертант показує, що окремі аспекти еколого-правового механізму природокористування й охорони навколишнього середовища лікувально-оздоровчих і курортно-рекреаційних місцевостей розглядаються в статиці (законодавчий порядок функціонування цього механізму) і в динаміці (у процесі застосування нормативно-правових актів, що забезпечують реалізацію еколого-правового механізму) щодо сфери управління даними місцевостями.

Правові аспекти управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних місцевостей законодавством України відображені частково. В юридичній літературі фактично відсутній аналіз еколого-правового механізму управління цими місцевостями, хоча деякі питання досліджуються в галузі економічної географії. Чинним законодавством України еколого-правові аспекти управління курортними та рекреаційними місцевостями відображені в найбільш загальному вигляді й не враховують їх особливостей, а тому можуть бути застосовані до будь-якої адміністративної території України.

У роботі показано, що на всіх рівнях управління (державному, регіональному й місцевому) формування й реалізація еколого-правового механізму має свої особливості.

У третьому підрозділі "Правове забезпечення впровадження економіко-правового механізму природокористування й охорони навколишнього середовища на оздоровчих і рекреаційних місцевостей" автор розкриває правові засади впровадження економічного механізму користування оздоровчими та рекреаційними місцевостями АРК. Однак проаналізовану правову базу становлять переважно загальні положення в багатьох правових актах без урахування специфіки використання вказаних територій. На практиці це спричиняє певні труднощі в правозастосовній діяльності відповідних органів управління. Дисертант сформулював власні рекомендації щодо вдосконалення чинних правових приписів у дані сфері.