Реституція в цивільному праві
Історія інституту реституції. Зародження і розвиток інституту реституції на території України. Загальні положення про реституцію як спосіб захисту за недійсним правочином. Інститут реституції в сучасній Україні: законодавче регулювання та судова практика.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.03.2013 |
| Размер файла | 99,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
Економіко-правовий факультет
Кафедра цивільно-правових відносин
РЕСТИТУЦІЯ ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ ЗА НЕДІЙСНИМ ПРАВОЧИНОМ
Курсова робота
студентки ІІ курсу ІV групи
денної форми навчання
спеціальності "Правознавство"
Лисої Ірини Геннадіївни
Науковий керівник:
кандидат юридичних наук
Вікторія Володимирівна Валах
Одеса - 2012
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Історія інституту реституції
- 1.1 Реституція в римському праві
- 1.2 Зародження і розвиток інституту реституції на території України
- Розділ ІІ. Загальні положення про реституцію як спосіб захисту за недісним правочином
- 2.1 Поняття та види способів захисту цивільних прав та інтересів
- 2.2 Сучасні теоретичні положення щодо реституції
- 2.3 Інститут реституції в сучасній Україні: законодавче регулювання та судова практика
- Розділ ІІІ. Реституція в незалежній Україні
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Розвиток людського суспільства розпочався ще багато тисячоліть назад. Це не дивно, адже людина не можлива без суспільства. А розвиток стосунків між людьми спонукає їх до все тіснішої і тіснішої взаємодії. Спочатку це був примітивний обмін звуками, потім - обмін товарами, а ще пізніше - спеціалізація виробництва і укладення домовленостей про речі чи послуги. Паралельно з розвитком взаємодії між людьми розвивалось і розуміння того, що так буде правильно, а так - неправильно, що це - моє, а це - твоє. З появою права приватної власності з'явилась і необхідність це право захищати. Як захищати від порушення, так і після нього. Одним із способів захисту після порушення стала реституція.
Розвиток цього інституту демонструє розвиток людської гуманності і розуміння важливості і непорушності прав власника, особливо, в випадках порушення цих прав.
Інститут реституції зародився ще за часів формування римського права. І ще довгий проміжок часу реалізовувався в такому вигляді. На теренах України продовжився її розвиток лише зі створення УРСР і норма права щодо реституції була закріплена в першому Цивільному кодексі УРСР. В нині діючому Цивільному кодексі закріплена дещо видозмінена норма, але ідея залишилась незмінною ще з часів римського права.
Тому першочерговою метою цього дослідження є усестороннє вивчення даного інституту, аналіз умов і тенденцій його розвитку, з'ясування зв'язків реституції в її первозданному вигляді і сучасної реституції. Та найголовнішою задачею є якнайповніше дослідження і вивчення сучасного стану інституту реституції, особливостей її функціонування і здійснення.
Структурно робота складається в трьох розділів, кожен я яких відповідно складається з двох та трьох підрозділів.
В розділі першому буде досліджена історія реституції від моменту зародження на теренах Римської імперії до її повноцінного становлення в незалежній Україні. Вивчення цього питання є основою для проведення подальшої роботи. Адже саме історичний розвиток дає розуміння про тенденції формування даного інституту, закономірності розвитку, труднощі в практичній реалізації покладених функції.
В розділі другому основна увага буде приділена теоретичним сучасним відомостям про інститут реституції в Україні, з'ясована роль та місце реституції в сьогоденному цивільному праві України та буде продемонстрована практика застосування судами України різних інстанцій норм, пов'язаних з реституцією.
Розділ третій присвячений проблемам реституції в незалежній Україні. Головною темою цієї частини роботи є проблема реституції в випадках націоналізації майна за часів СРСР.
При написанні роботи були використані такі методи наукового дослідження, як порівняльний, аналізу, синтезу, абстрагування, ідеалізації, порівняльно-правовий метод, формально-логічний метод, принцип історизму.
Основою для написання курсової роботи стало цивільне законодавство 1922-2004 років, а також роботи таких вчених як Ю.О. Заіки, Ю.В. Білоусова, В.А. Ватраса, С.Д. Гринька та інших. Також важливим елементом для формування об'єктивної та повної думки є вивчення періодичних видань заданої тематики, наприклад робіт В.В. Трегубова, Г. А Друзенка.
Розділ І. Історія інституту реституції
1.1 Реституція в римському праві
Розвиток римського права охоплює понад тисячу років - від Законів Дванадцяти таблиць (бл.439 р. до Р. Х.) до лат. Corpus Iuris Civilis (528-35 рр.), запроваджених імператором Юстиніаном І. Це римське право, Кодекс Юстиніана, діяло у Східній Римській імперії (331-1453), а також послужило основою правових систем у континентальній Європі, а також в Ефіопії та найдавніших європейських колоніях, включаючи латиноамериканські. В наш час неможливо уявити будь-яку правову систему без рецепції римського права.
За такий великий проміжок часу римське право пройшло декілька етапів розвитку і кожен з них приніс щось цінне, що було саме вершиною правотворчості римлян.
Формулярний процес був цивільним процесом не тільки в кінці республіки, але й протягом усього періоду принципату. Однак з встановленням імперії поряд з цим процесом розвивається так званий екстраординарний процес. Заміна формулярного процесу екстраординарним означала докорінну зміну в ряді основних принципів. Цей загальний характер нового процесу позначається на всьому ході розгляду справи.
Крім позовного захисту порушених прав в Стародавньому Римі існували і не позовні засоби захисту від правопорушень. Серед них розрізняються: інтердикти, стипуляції, введення у володіння і поновлення в первісному стані. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероб. та допов. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. - с. 440
Інтердикти - це розпорядження претора, за допомогою яких він забороняв певні дії. Спершу інтердикти виносили щодо конкретних осіб, які порушували чужі права, а потім стали проголошуватись як загальнообов'язкове правило.
Стипуляція - усна обіцянка вчинити певні дії або сплатити певну суму грошей. Таку обіцянку давали претору в урочистій обстановці. Вони були засобом забезпечення виконання вже наявних зобов'язань або попередження можливих негативних наслідків.
Введення у володіння - здійснювалося за розпорядженням претора для забезпечення збереження певного майна або для виконання інших дій. Таке введення могло поширюватися як на все майно, так і на певну річ.
Поновлення в первісному стані ("Restitutio in integrum"). В окремих випадках внаслідок здійснення певного юридичного факту могли виникати негативні наслідки, не вигідні або й шкідливі для сторін угоди. Наприклад: проданий будинок, мав приховані недоліки. В такому разі виникала необхідність поновити справедливість. Цей обов'язок брав на себе претор. Сторона, яка зазнала збитків від певної дії, зверталася до претора з проханням визнати договір нечинним. Претор міг визнати його таким і поновити сторони в становищі, яке існувало до укладення договору (покупець отримує назад свої гроші, а продавець товар). Таке рішення називалося поновленням у первісному стані або реституцією.
Реституцію застосовували лише в передбачених випадках: а) неповнолітність однієї з сторін; б) обман, помилка, погроза; в) відсутність однієї з сторін.
Для застосування реституції були потрібні дві умови: наявність шкоди у потерпілого; строк застосування повинен бути не більше одного року після настання юридичного факту, який є підставою для реституції. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероб. та допов. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. - с. 440
Можна сказати, що розвиток інституту реституції в римському праві був спричинений змінами в судочинстві і потребами народу. Як бачимо, підстави для застосування даного виду захисту є вагомими і продуманими. В особливо поважних випадках претор дозволяв скасувати юридичні наслідки, що наступили (наприклад, розірвати укладений договір) з огляду на те, що він визнавав несправедливим застосування в подібного роду випадках загальних норм права. Постанова про таке відновлення колишнього положення або реституції претор виносив після попереднього з'ясування обставин справи.
1.2 Зародження і розвиток інституту реституції на території України
У стародавні часи, коли Україна проіснувала декілька століть як самостійна держава (Київська Русь), її культура була зорієнтована на східноєвропейську цивілізацію, тобто Візантійську. Прийняття християнства відкривало двері для величезної візантійської культури, яка переживала в X-XI ст. новий ренесанс. І, скоріше за все, в Україні рецепція римського права, якщо вона була, то мала відбуватися за візантійським типом, а також на основі візантійського права.
У XII-XVI ст. склалися такі історичні умови, за яких Україна наблизилася до західноєвропейської цивілізації. Проте татарське нашестя і володарювання відрізали Україну від усієї культурної Європи на багато віків. Варто зазначити, що для України цей період не був таким тривалим, як для Московського князівства, оскільки вона згодом увійшла до складу Великого князівства Литовського, а ще до того значна її частина зберігала контакти з Європою через Галицько-Волинське князівство.
Оскільки все ж певний час Україна була відірвана від загальноєвропейської культури, традицій, то розвиток українського цивільного права йшов самобутнім шляхом. Після того, як двері в Західну Європу знову розчинились, ця самобутність виявила свою відсталість, для подолання якої необхідно було скористатися з загальноєвропейського правового досвіду, вдаючись до постійного запозичення - рецепції.
реституція цивільне право україна
Але рецепція інституту реституції в нормативний акт відбулася лише після часів жовтневого перевороту. Новий Цивільний кодекс УРСР детально регламентував підстави визнання правочину недійсним і наслідки визнання правочину недійсним.
Так згідно з Цивільним кодексом УРСР 1922 року "У випадку недійсності договору, як укладеного недієздатною особою (ст.31), кожна з сторін зобов'язана повернути все одержане за договором. Дієздатний контрагент зобов'язаний повернути недієздатному позитивну шкоду в майні, яку останній зазнав внаслідок договору. " Цивільний кодекс Української РСР від 16 грудня 1922 р. № 55. - ст. 148 // http: //multi-up.com/402590
Цивільний кодекс УРСР 1922 зазначав, що "У випадку визнання договору недійсним, як укладеного під впливом обману, насильства, погроз або внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони з противною стороною (ст.32), а також як направленого до використання крайньої нужди (ст.33), потерпіла сторона має право вимагати від контрагента повернення всього виконаного за договором. Друга сторона такого права не має. Безпідставне збагачення потерпілої сторони стягається на прибуток держави (ст.402). " Там само, ст. 149
Згідно Цивільного кодексу УРСР 1922 "Коли договір визнано недійсним через порушення форми, яку вимагає закон (ст.29), або через помилку однієї сторони (ст.32), кожна з сторін зобов'язана повернути другій все одержане за договором. " Там само, ст. 151
Тобто Цивільний кодекс УРСР 1922 року передбачав реституцію, як двосторонню, так і односторонню. Також були детально регламентовані підстави для подання позову про застосування реституції.
Наступним нормативно-правовим актом, який регламентував інститут реституції на теренах України був Цивільний кодекс УРСР 1963 року. Який встановлював ряд вимог для здійснення правочинів, наприклад, обов'язковість нотаріальної форми, відповідність угоди юридичної особи її цілям та інші. Недодержання цих вимог тягнуло недійсність угоди - "Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. " Цивільний кодекс Української РСР від 18. 07.1963 року № 1540-VI. - ст. 48 // http: //zakon. nau.ua/doc/? code=1540-06
Також Цивільний кодекс УРСР 1963 року передбачував інститут односторонньої реституції - "Угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації. Якщо угода визнана недійсною з однієї з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - стягується його вартість. Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна. " Там само, ст. 57
Таким чином в перших нормативно-правових актах України був закріплений інститут реституції.
Розділ ІІ. Загальні положення про реституцію як спосіб захисту за недійсним правочином
2.1 Поняття та види способів захисту цивільних прав та інтересів
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється встановлення, визначення, порушених спірних прав і вплив на правопорушника.
Правовий захист здійснюється різними способами. Цивільний кодекс України визначає такі способи захисту Цивільний кодекс України від 16. 01.2003. № 435-IV - Х.: ТОВ «Одіссей», 2011. - ст. 16:
- визнання права;
- визнання правочину недійсним;
- припинення дії, яка порушує право;
- відновлення становища, яке існувало до порушення;
- примусове виконання обов'язку в натурі;
- зміна правовідношення;
- припинення правовідношення;
- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Конституція України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах вказівки на можливість такого захисту. Конституція України: Основний Закон України від 28. 06. 96 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 55 Тобто будь-які цивільні права та інтереси, які охороняються законом, можуть заслуговувати на судовий захист. При чому згідно Конституції України таке право не підлягає обмеженню навіть у період надзвичайного та воєнного стану. Конституція України: Основний Закон України від 28. 06. 96 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 64
Окрім загального конституційного права на судовий захист цивільним законодавством передбачаються і конкретні спеціальні норми, які передбачають можливість звернення до суду особи, яка вважає свої права порушеними, невизнаними чи оскарженими. Наприклад, захист свого права інтелектуальної власності (ст.432 Цивільного кожексу України).
Відповідно до Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Конституція України: Основний Закон України від 28. 06. 96 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 124 Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Законодавством про судоустрій України гарантується всім суб'єктам правовідносин захист їхніх прав свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Для реалізації цього завдання, а також для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Важливою гарантією забезпечення права є норма про те, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, котра включає в себе положення про недійсність угоди про відмову у зверненні за захистом до суду.
Способи захисту цивільних прав у багатьох випадках передбачені правовими нормами, які регулюють конкретні правовідносини. Наприклад, для захисту права власності чи іншого речового права може використовуватися позов про визнання права власності, негаторний (від італ. negatore - той, що відмовляє - позов власника про усунення порушень його права власності, які не поєднані з позбавленням володіння) чи віндикаційний (від лат. vindicatio - захищаю, вимагаю - витребування власником судовим порядком майна з чужого незаконного володіння) позови.
Визнання права - спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб'єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між сторонами правовідносин, і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов'язку. Слід визнати, що такий спосіб захисту може стосуватися не тільки наявності спору, але й невизначеності правого стану особи (наприклад, у справах окремого провадження про обмеження громадянина (фізичної особи) у дієздатності чи визнання недієздатним; про визнання громадянина (фізичної особи) безвісно відсутнім чи про оголошення громадянина (фізичної особи) померлим; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та інші). У судовій практиці такий спосіб захисту здійснюється на підставі пред'явлення позову про визнання, який може поєднувати не тільки правову вимогу визначення наявності чи відсутності правовідносин, але й на присудження на підставі наявності чи відсутності права або обов'язку.
Визнання правочину недійсним - спосіб захисту, який застосовується у випадку укладення заперечуваного правочину. Такий спосіб захисту може застосовуватися судом у випадках та у порядку, визначеному цивільним законодавством.
Припинення дії, яка порушує право, як спосіб захисту полягає у припиненні триваючого цивільного правопорушення, яке продовжує тривати і впливати на суб'єктивні права, свободи та законні інтереси особи. В окремих випадках такий спосіб застосовується як запобіжний захід (спосіб забезпечення позову). Так, відповідно до ст.152 Цивільно-процесуального кодексу України, позов може бути забезпечений забороною проводити певні дії, включаючи і дії протиправного характеру. Прикладом може бути заборона використовувати товарний знак до розгляду справи по суті, розповсюдження твору літератури, науки, мистецтва.
Відновлення становища, яке існувало до порушення, має місце у випадку, коли визнання факту порушення суб'єктивного права та притягнення винного до відповідальності недостатньо, а необхідно поновити порушене право у повному обсязі (застосувати реституцію). Такий спосіб захисту застосовується, наприклад, у випадку укладення нікчемного правочину, адже для визнання останнього недійсним немає потреби звертатися до юрисдикційного органу для визнання його таким. Такий правочин є недійсним, тобто таким, що не породжує правових наслідків, незалежно від звернення до суду.
Примусове виконання обов'язку в натурі - спосіб захисту цивільного права, який випливає із загального принципу повного та належного виконання зобов'язання. Цей спосіб полягає у зобов'язанні вчинити дію або утриматися від дії, незалежно від застосування до неї інших заходів впливу (відшкодування збитків чи моральної (немайнової шкоди), накладення штрафу, пені та ін.).
У судовій практиці вказані способи захисту реалізуються через позови про присудження, рішення по яких можуть виконуватися, зокрема у примусовому порядку. Виконання рішення загального територіального чи господарського суду покладається на Державну виконавчу службу у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", що встановлює безпосередній порядок та засоби правового впливу на осіб, які не виконують рішення суду, в тому числі передбачені кримінальним законодавством.
Зміна правовідношення - це спосіб захисту, який полягає у трансформації одних правовідносин в інші, переростання одного обов'язку в інший, покладенні на боржника нового обов'язку. Припинення правовідношення застосовується, як правило, у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків або неправомірне використання кредитором (носієм) свого суб'єктивного права. У судовій практиці такі позови називають перетворювальними, або конститутивними. До них слід віднести, наприклад, позови про розірвання договорів підряду, найму (оренди), купівлі-продажу, дарування та ін.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, як правило, має місце у випадку наявності складу цивільного правопорушення, який включає в себе протиправну поведінку заподіювача, наявність негативних наслідків (шкоди), причинний зв'язок між протиправною поведінкою і наслідками та вина заподіювача.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застосовується у випадках заподіяння останньої, під якою розуміють фізичні та моральні страждання, яких зазнав потерпілий у разі порушення, невизнання чи оскарження його суб'єктивного права.
Визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб полягає у позбавленні у судовому порядку або в іншому порядку, визначеному законом, юридичної сили винесеного рішення, вчиненої дії або зобов'язання вказаних суб'єктів владних правовідносин вчинити певну дію для захисту порушеного чи оскарженого права чи законного інтересу. І хоча наведений спосіб судового захисту цивільного права не є виключною прерогативою суду, судовий контроль за законністю актів та дій у сфері управління є більш ефективним у порівнянні із адміністративним, оскільки суд незалежний і підпорядковується виключно закону, судовий розгляд дає можливість більш повно і відкрито виявити дійсні обставини справи і прийняти законне та обґрунтоване рішення по справі.
Законодавство не встановлює вичерпного переліку способів захисту цивільного права, вказуючи на те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Так до способів захисту слід віднести позов про визнання правочину дійсним у випадках, передбачених ч.2 ст.219, ч.2 ст.220, ч.2 ст.221, ч.2 ст.226 Цивільного кодексу України.
Такими способами слід також визначити такі норми, як те, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Конституція України: Основний Закон України від 28. 06. 96 р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 32
До "інших способів" захисту цивільного права чи інтересу також можна віднести судову діяльність, яка має характер попереднього судового контролю. Тобто, коли для вчинення тої чи іншої дії, яка може спричинити правові наслідки і зачепити права та законні інтереси уповноваженої особи, необхідно попередньо звернутися до суду. Так, відповідно до положень Конституції України, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Передбачається, що суд при дослідженні і встановленні дійсних обставин справи може відмовити уповноваженій особі у захисті, не застосовуючи жоден із перерахованих способів, у випадку зловживання своїми правами, а саме посягання на права інших осіб, моральні засади суспільства, завдання шкоди навколишньому природному середовищу, культурній та історичній спадщині, використання права з метою неправомірного обмеження конкуренції, недобросовісна конкуренція, зловживання монопольним становищем та інші форм зловживання правом. Більш того, суд встановивши такі обставини, відмовляючи у правовому захисті і наявності зустрічного позову про припинення зловживання правом, повинен зобов'язати уповноважену особу припинити ці дії.
2.2 Сучасні теоретичні положення щодо реституції
Цивільний кодекс України встановлює, що одним із видів захисту цивільного права може бути визнання правочину недійсним. Цивільний кодекс України від 16. 01.2003. № 435-IV - Х.: ТОВ «Одіссей», 2011. - ст. 16
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, який визначає наслідки, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів.
Умови дійсності правочину Цивільне право України: навч. Посіб. / Ю.В. Білоусов, В.А. Ватрас, С.Д. Гринько та ін.; за аг. ред.Р.О. Стефанчука. - К.: Правова єдність. - 2009. - с. 96:
законність змісту, тобто зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
здатність фізичних та юридичних осіб, що його укладають, до участі в правочині, тобто особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
відповідність волі та волевиявлення у правочині, тобто волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
дотримання форми правочину, тобто правочин має бути вчинений у формі, яку передбачено в законі;
реальність правочину, тобто правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недодержання хоча б одного пункту може спричинити недійсність правочину.
Говорячи про конкретні підстави визнання правочину недійсним, слід зазначити, що його недійсність зумовлюється наявністю дефектів ознак або елементів правочину, недотриманням вимог, необхідних для чинності правочину. Цивільний кодекс України від 16. 01.2003. № 435-IV - Х.: ТОВ «Одіссей», 2011. - ст. 203, 215
Зокрема, це можуть бути:
· дефекти суб'єктного складу
· дефекти волі
· дефекти форми
· дефекти змісту
· дефекти порядку укладення правочину
Наявність цих дефектів тягне за собою недійсність правочину. Виняток складають випадки недотримання вимоги щодо форми правочину, встановленої законом. Як правило, недотримання простої письмової форми правочину не тягне недійсності останнього, а лише ускладнює доведення його існування. Оскільки за допомогою свідчень свідків зробити це у випадку порушення письмової форми не можна, то необхідно відшуковувати письмові докази, аудіо записи, відеозаписи.
Закон вбачає юридичні і майнові наслідки недійсності правочинів.
Юридичні наслідки призводять до визнання правочину недійсним за умов нікчемності або оспорюваності. Як правило, правочини визнаються недійсними (як нікчемний, так і оспорюваний) з моменту їх вчинення, а в окремих випадках передбачена можливість припинення їх дії у майбутньому (наприклад, майновий найм). Цивільне право України. Загальна Частина: Підручник (2-ге вид., змін. та доп.) / За ред.І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: КНТ. - 2008. - с. 198
Що ж стосується майнових наслідків, то на них впливають підстави недійсності та наявність або відсутність умислу у сторін (сторони) і застосовуються залежно від того, чи мало місце повне або часткове виконання, чи невиконання правочину. Якщо відповідно до вчиненого правочину не були виконані умови, то незалежно від його характеру, майнові наслідки будуть відсутні.
Визнання правочинів недійсними пов'язано з усуненням тих майнових наслідків, які виникли в результаті виконання правочину. Загальним правилом є повернення сторін у початкове становище, тобто в той майновий стан, що мав місце до вчинення недійсного правочину. Основні майнові наслідки недійсності правочинів пов'язані з визначенням правової долі того, що отримано сторонами правочину.
Nihili-nil - "з нічого - ніщо". Це означає, що порочна підстава не може дати позитивного результату. Правочин, який суперечить вимогам закону, не може принести нікому користі.
Тю тезу відтворив в одній із ухвал Вищий арбітражний суд України: "Позовна вимога, заснована на недійсній угоді, є неправомірною". Українське цивільне право. Загальна частина: Академічний курс: Підпучник. - 2-ге вид., допов. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ. - 2009. - с. 423
"Недійсний правочин, згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю". Недійсними правочинами є дії суб'єктів цивільного права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, але не породжуються бажані сторонами юридичні результати внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.
Таким чином, недійсність правочину є наслідком того, що дія, яка ззовні нагадує правочин, за своєю суттю не відповідає вимогам, що висувається до юридичного факту, який кваліфікується як правочин. З іншого боку такий правочин не є юридично байдужим фактом, бо з його укладенням закон пов'язує виникнення для сторін певних наслідків (хоч і не тих, яких бажали сторони).
До наслідків нікчемності правочинів та наслідків визнання правочинів недійсними Цивільний кодекс України відносить реституцію, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.
Загальним наслідком недійсності правочину є реституція.
З латині restitutio означає відновлення, відшкодування, повернення чогось на попереднє місце.
Реституція традиційно вважається виключно цивілістичним поняттям, хоча для такого обмеження немає певної підстави.
Цивілістична доктрина радянського періоду трактувала реституцію звужено, лише як повернення особою своєму контрагентові того, що вона одержала від нього за недійсним договором. Насправді є реституцією можемо називати будь-яке відновлення попереднього майнового стану особи, щодо якої була вчинена протиправна поведінка.
Виходячи зі змісту реституції в зобов'язально-правових відносинах захисту права власності, її метою є поновлення того майнового становища сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину. Ставлячи за мету поновлення майнового становища сторін, реституція покликана виконувати, насамперед, правовідновлювальну функцію. Проте в науці цивільного права зазначену функцію у захисті права власності виконує не лише реституція, але й цивільно-правова відповідальність. Вона як один із засобів захисту права власності настає за порушення права власності іншої особи, що спричиняє негативні наслідки майнового характеру, аналогічно наслідкам недійсного правочину. Відновлювальний характер порушеного становища обох явищ, обумовлює необхідність визначити, чи належить реституція до мір цивільно-правової відповідальності, а якщо ні - визначити її місце в системі правоохоронних відносин власності. Незважаючи на однакову мету, яку покликані виконувати реституція та цивільно-правова відповідальність, вони є зовсім різними юридичними явищами. Тому ми не згодні з пропозиціями вчених про те, що для реституції створюється якийсь особливий, виключний режим, не властивий для приватноправових способів захисту. Реституція є найбільш прийнятним засобом захисту права власності за недійсним правочином, який відповідає і приватноправовим засадам, і справедливості. Гупаловська О.Б. Реституція як наслідок недійсних правочинів у зобов'язально - правових засобах захисту права власності
На відміну від цивільно-правової відповідальності, реституція має взаємний характер, оскільки відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України обов'язок повернути майно, а у випадку неможливості його повернення - відшкодувати вартість одержаного, покладається на кожну сторону недійсного правочину. Або ж, якщо у однієї зі сторін наявний умисел на невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, то суд може визнати такий правочин недійсним і все одержане даною стороною повинно бути повернене іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави - одностороння реституція. Цивільно-правова відповідальність, як правило, має односторонній характер, зобов'язуючи особу, котра порушила право власності іншої особи відшкодувати заподіяні потерпілій стороні збитки.
Особливістю реституції, як наслідку недійсного правочину в захисті права власності полягає у можливості її застосування незалежно від наявності вини і заподіяної таким правочином шкоди, на що вже зверталась увага в юридичній літературі. Реституцію нікчемного правочину породжує наявність таких юридичних фактів, як встановлена законом нікчемність правочину та його виконання хоча б однією стороною. Факт наявності вини та заподіяної шкоди для поновлення сторін у становище, яке існувало до вчинення правочину, законодавець не бере до уваги у розрізі застосування реституції при захисті права власності, проте при цивільно-правовій відповідальності наявність даного елементу є обов'язковим. Вина правопорушника та заподіяна шкода може впливати лише на додаткові наслідки нікчемних правочинів. Так, відповідно до ч.4 ст.221 Цивільного кодексу України дієздатна сторона, крім обов'язку повернути майно, одержане від малолітньої особи, зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо в момент учинення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони.
Часто у випадку встановлення недійсності правочину після його виконання, сторони за відсутності спору вправі в добровільному порядку повернути передане за ним майно. Проте можливість добровільного повернення переданого за недійсним правочином майна (або його компенсації за неможливості повернути в натурі) ще не свідчить про відмінність реституції від мір цивільно-правової відповідальності, оскільки остання також може здійснюватись у добровільному порядку. Немає відповідальності, коли правопорушення не спричиняє для правопорушника негативних (несприятливих) наслідків у порівнянні з тим становищем, в якому він перебував до моменту вчинення правопорушення. Наприклад, невчасне виконання договору поряд з обов'язком його виконати покладає на винну особу також і обов'язок відшкодувати заподіяні збитки його неналежним виконанням. Але слід зауважити, що за загальним правилом у випадку застосування реституції при вчиненні недійсного правочину у відносинах власності додаткові майнові обов'язки негативного характеру на сторони не покладаються, у зв'язку з чим, ми вважаємо реституцію засобом захисту права власності внаслідок вчинення особою недійсного правочину, оскільки на відміну від цивільно-правової відповідальності, засоби захисту не покладають на особу, яка порушила право власності іншого, додаткові негативні наслідки, а обмежуються лише відновленням попереднього становища, яке існувало до такого порушення.
Але таке відновлення попереднього становища може бути різним. Виділяють такі види реституції: повна (двостороння) і одностороння.
До загальних правил майнових наслідків недійсності правочинів належить двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона отримала від виконання цього правочину. У разі неможливості повернути все отримане в натурі внаслідок вживання, використання майна, виконання роботи або з інших причин повинна відшкодовуватись його вартість у грошових коштах за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо інші особливі умови або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів не встановлені законом. Тобто при двосторонній реституції сторонами повертається все виконане ними відповідно до правочину. Цивільне право України. Загальна Частина: Підручник (2-ге вид., змін. та доп.) / За ред.І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: КНТ. - 2008. - с. 199
Двостороння реституція застосовується у таких випадках, коли:
ь правочин визнаний недійсним внаслідок порушення письмової форми правочину (ст.218 Цивільного кодексу України);
ь правочин не відповідає вимогам закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ст.219 Цивільного кодексу України);
ь правочин не відповідає вимогам закону про нотаріальне посвідчення договору (ст.220 Цивільного кодексу України)
ь правочин вчинений недієздатною особою або ж особою з обмеженою дієздатністю внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також, якщо особа не могла в момент його вчинення усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, тобто за межами своєї цивільної дієздатності (ст.226, ст.223, ст.225 Цивільного кодексу України);
ь правочин вчинений малолітнім, який не досяг 14 років та неповнолітнім віком від 14 до 18 років, за межами їх цивільної дієздатності (ст.221, ст.222 Цивільного кодексу України);
ь правочин вчинений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти (ст.227 Цивільного кодексу України);
ь правочин визнаний недійсним внаслідок помилки, обману, насильства та тяжкої обставини (ст.229, ст.230, ст.231, ст.233 Цивільного кодексу України);
ь правочин вчинений з порушенням публічного порядку та без дозволу органу опіки та піклування (ст.228, ст.224 Цивільного кодексу України);
ь правочин визнаний недійсним, як такий, що вчинений у результаті зловмисної домовленості однієї сторони з іншою (ст.232 Цивільного кодексу України);
ь правочин визнаний судом фіктивним (ст.234 Цивільного кодексу України).
Для застосування двосторонньої реституції не має значення, хто винний у виникненні помилки, обману, насильства чи погроз, зловмисної домовленості та збігу тяжких обставин: позивач, відповідач або третя особа. Чинне законодавство ґрунтується на тому, що сторона, за позовом якої правочин визнано недійсним, має право вимагати від іншої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини іншої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої правочин визнано недійсним, зобов'язана відшкодувати іншій стороні понесені нею витрати за втрату або пошкодження її майна. Отже, відшкодування збитків (в окремих випадках в подвійному розмірі) тій чи іншій стороні залежить від того, хто винен у виникненні помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості тощо.
До наслідків недійсності правочину щодо повернення виконаного за ним (при застосуванні двосторонньої реституції) в повному обсязі застосовується правило про відшкодування набувачем потерпілому неотриманих доходів. У випадку двосторонньої реституції щодо відшкодування неотриманих доходів кожна сторона недійсного правочину буде одночасно і набувачем, і потерпілим. Цивільне право України. Загальна Частина: Підручник (2-ге вид., змін. та доп.) / За ред.І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: КНТ. - 2008. - с. 201
Відшкодовуючи неотримані доходи, набувач зобов'язаний повернути або відшкодувати потерпілому всі доходи, які він отримав або повинен був отримати з цього майна з моменту, коли дізнався, або повинен був дізнатись про необґрунтованість збагачення; у випадку необґрунтованого грошового збагачення доходи визначаються у відсотках за використання чужих коштів.
У цьому разі відсотки за використання чужих грошових коштів підлягають нарахуванню на суму необґрунтованого грошового збагачення з моменту вступу в силу вироку суду про визнання правочину недійсним. Якщо судом не буде встановлено, що набувач дізнався або повинен був дізнатися про необґрунтованість отримання або зберігання грошових коштів раніше визнання судом правочину недійсним, то відсотки за використань чужих грошових коштів не будуть Зараховані.
Однак, в окремих випадках, за законом можливі спеціальні наслідки майнового характеру у вигляді відшкодування понесених при виконанні правочину витрат, вартості пошкодженого і втраченого майна. Відшкодуванню підлягають тільки реальні збитки, а понесені однією зі сторін додаткові витрати, наприклад сплата податків та зборів, а також транспортування або дрібний ремонт, в результаті двосторонньої реституції не повертаються. Такі наслідки недійсності правочину передбачаються при вчиненні правочину з недієздатним, який не досяг 14 років, якщо інша сторона знала або повинна була знати про недієздатність першої сторони. Ця ж норма застосовується і щодо осіб, які вчинили правочини з громадянами, визнаними недієздатними, чи з неповнолітніми віком від 14 до 18 років, а також з громадянами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, або з громадянином, не здатним усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Цивільне право України. Загальна Частина: Підручник (2-ге вид., змін. та доп.) / За ред.І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: КНТ. - 2008. - с. 201
Цивільним кодексом України встановлюється новий додатковий правовий наслідок як відшкодування збитків у подвійному розмірі й застосовується він до недобросовісної сторони у випадках визнання правочину недійсним внаслідок обману та насильства (ст.230, 231 Цивільного кодексу України), а також відшкодування моральної шкоди (ст.225, 226, 227, 230, 231, 232, 233 Цивільного кодексу України). При визнанні правочину недійсним у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, довіритель має право вимагати від свого представника та іншої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Вимоги про визнання правочину недійсним у зв'язку з недієздатністю учасників можуть бути заявлені як батьками (усиновителями, опікуном) неповнолітнього, який не досяг 14 років, так і опікуном особи, визнаної недієздатним учасником правочину. Вимоги про визнання правочину недійсним у зв'язку з обмеженням дієздатності його учасника або вчинення його неповнолітнім віком від 14 до 18 років можуть бути заявлені тільки батьками (усиновителями), опікунами таких неповнолітніх або опікунами осіб, обмежених у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Цивільне право України. Загальна Частина: Підручник (2-ге вид., змін. та доп.) / За ред.І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: КНТ. - 2008. - с. 202
Регламентуючи умови і порядок повернення збитків та дотримуючись підстав визнання угод недійсними, немає загальних умов спеціальної відповідальності винної сторони, хоча вона обмежується у всіх випадках реальними збитками (витрати, втрата чи пошкодження майна тощо).
Особливість застосування реституції до таких правочинів, як позика, кредит, комерційний кредит, позичка полягає в тому, що сторона, яка використовувала кошти, зобов'язана їх повернути кредитору, а також сплатити відсотки за користування грошовими коштами за весь період користування ними.
Іншим видом реституції є одностороння реституція - ч.2 ст.228: "Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним." Ця стаття визначає наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок (так звані "антисоціальні правочини"), котрі являють собою серйозні порушення законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні інтереси. У ч. ст.228 дано визначення такого правочину шляхом переліку об'єктів (цивільних прав), які можуть бути порушені його вчиненням. До них, зокрема, належать: конституційні права і свободи людини і громадянина; майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади. При цьому, коли щодо конституційних прав і свобод людини і громадянина йдеться про порушення взагалі, то стосовно майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади характер правочину конкретизовано: тут йдеться про антисоціальність знищення, пошкодження майна або незаконне заволодіння ним.
У тексті статті безпосередньо не вказується на вину, як кваліфікуючу ознаку такого правочину. Проте з формулювання "правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення." можна зробити висновок, що має бути врахована і провина особи, яка вчиняє такий правочин. Це випливає з того, що правочин є дією вольовою, спрямованою на досягнення певного результату і той, хто його вчиняє, має усвідомлювати характер своїх дій.
Суд, виносячи рішення по такій справі, зобов'язаний вказати, у чому конкретно виразилася спрямованість правочину на порушення публічного порядку.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, незалежно від наявності позовних вимог з боку його учасників чи інших осіб. Як і в ст.49 Цивільному кодексі УРСР 1963р. передбачається стягнення, отриманого за антисоціальним правочином, у дохід держави і односторонню реституцію для невинної сторони.
2.3 Інститут реституції в сучасній Україні: законодавче регулювання та судова практика
Невід'ємним елементом ринкових відносин є правочин - найпоширеніший юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин.
Статистичні дані, надані апеляційними судами, свідчать про надходження на розгляд значної кількості справ щодо визнання правочинів недійсними. У провадженні судів перебуває близько 19,7 тис. справ цієї категорії, або 1,5 % від загальної кількості цивільних справ позовного провадження. Із цієї кількості справ 257 - справи про визнання правочинів нікчемними, або 1,3 % від загальної кількості справ про визнання правочинів недійсними, що надійшли на розгляд. Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними: Узагальнення підготовлене суддями Верховного Суду України Я.М. Романюком, В.Й. Косенко та старшим консультантом управління вивчення та узагальнення судової практики З.П. Мельник
Найбільша кількість справ про визнання правочинів недійсними перебувала у провадженні судів областей: Харківської - 6,7 тис. справ, Житомирської - 3,6 тис., Дніпропетровської та Київської - 1,5 тис.; найбільше справ про визнання правочинів нікчемними було розглянуто судами областей: Дніпропетровської - 139, Луганської - 54 та Чернігівської - 14 справ. Суди розглянули 14,1 тис. справ про визнання правочинів недійсними, або 71,8 % від кількості справ, що перебували у провадженні. Судові рішення ухвалено в 10,3 тис. справ, або 73 % від кількості розглянутих справ. Позовні вимоги були задоволені у 8,3 тис. справ, або 81 % від кількості розглянутих справ з ухваленням рішення.
У структурі справ про визнання правочинів недійсними основну частину становлять справи про визнання недійсними договорів. Минулого року суди розглянули 13,1 тис. справ про визнання недійсними договорів, або 92,9 % від загальної кількості розглянутих справ про визнання правочинів недійсними.
Суди також розглянули 91 справу про визнання договорів неукладеними, що становить 0,6 % від кількості розглянутих справ про визнання правочинів недійсними. Ухвалено рішення у 60 таких справах, зокрема задоволено позовні вимоги у 45 рішеннях, або 75 % від кількості ухвалених рішень.
Значно меншу кількість у структурі всіх справ про визнання правочинів недійсними становлять справи про визнання недійсними односторонніх правочинів. Загалом розглянуто 759 таких справ, або 5,4 % від загальної кількості розглянутих справ про визнання правочинів недійсними. У справах цієї категорії було ухвалено 539 рішень, зокрема із задоволенням позовних вимог - 318 рішень, або 59 % від кількості ухвалених рішень. У цій категорії переважну більшість - 644, або 84,8 % від розглянутих справ про визнання недійсними односторонніх правочинів - становлять справи про визнання недійсними заповітів. Було ухвалено 441 рішення, зокрема 263 про задоволення позовних вимог, тобто 59,6 % від кількості ухвалених рішень.
Так, Новомиргородський районний суд Кіровоградської області рішенням від 14 червня 2007 р. задовольнив позов Г. до ТОВ "Агрофірма ім. Чкалова" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним у зв'язку з відсутністю даних про досягнення згоди між сторонами щодо розміру орендної плати та плану (схеми) спірної земельної ділянки. Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними: Узагальнення підготовлене суддями Верховного Суду України Я.М. Романюком, В.Й. Косенко та старшим консультантом управління вивчення та узагальнення судової практики З.П. Мельник
Також, Кіровоградський районний суд 5 червня 2007 р. ухвалив рішення, яким визнав дійсним правочин купівлі-продажу асфальтної площадки тракторної бригади № 3 загальною площею 5 тис.750 кв. метрів, укладений між позивачем К. та КСП "Україна" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) З., який діяв на підставі постанови Господарського суду Кіровоградської області від 1 червня 2004 р. Рішення суду набрало законної сили, оскільки не було оскаржено в апеляційному порядку.
Як на доказ обґрунтованості позовних вимог суд в рішенні послався на договір купівлі-продажу нерухомості, підписаний сторонами 31 березня 2007 р., в якому зазначено, що продаж здійснено за 6 тис.159 грн. Однією з умов визнання судом правочину дійсним за ч.2 ст.220 Цивільного кодексу є ухиляння сторони від його нотаріального посвідчення. Хоча представник відповідача з'явився в судове засідання і визнав позов, однак суд не з'ясував, чи ухилявся відповідач від нотаріального посвідчення правочину.
Слід враховувати, що умовами застосування ч.2 ст.220 Цивільного кодексу є безповоротне ухилення та втрата стороною можливості з будь-яких причин посвідчити правочин.
Одним з поширених прикладів визнання правочинів недійсними є вчинення правочину особою з обмеженою дієздатністю без дозволу органу опіки та піклування. У такому випадку відповідно до ст.224 Цивільного кодексу правочин є нікчемним.
Наприклад, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив заочне рішення у справі № 2-1648, яким задоволено позов Мелітопольського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах неповнолітнього Ю. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та купівлі-продажу 7/25 часток житлового будинку у зв'язку з відсутністю згоди органів опіки та піклування на їх вчинення та втратою неповнолітнім права власності на нерухоме майно, що є порушенням ч.2 ст.32 ЦК, ч.1 ст.71 Цивільного кодексу. Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними: Узагальнення підготовлене суддями Верховного Суду України Я.М. Романюком, В.Й. Косенко та старшим консультантом управління вивчення та узагальнення судової практики З.П. Мельник
Подобные документы
Характеристика особливих засобів преторського захисту. Аналіз законних підстав для застосування реституції. Дослідження основних видів професійної діяльності юристів в Римі. Вивчення процесу проведення судового засідання. Кодифікації римського права.
презентация [290,2 K], добавлен 07.12.2012Історичний розвиток інституту банкрутства. Розвиток законодавства про банкрутство в Україні. Учасники провадження у справі. Судові процедури, що застосовуються до боржника. Порядок судового розгляду. Питання правового регулювання інституту банкрутства.
дипломная работа [137,6 K], добавлен 11.02.2012Виникнення та розвиток інституту, поняття, основні, загальні та специфічні ознаки судової влади. Форми реалізації, функції, теорія та принцип поділу влади на гілки. Основні положення судоустрою. Підходи до тлумачення поняття "судова влада".
курсовая работа [50,4 K], добавлен 22.02.2011Історичний розвиток інституту глави держави в Україні, аналіз ролі інституту президентства в державотворенні. Реформування конституційно-правового статусу Президента України. Функції та повноваження Президента України відповідно до проекту Конституції.
курсовая работа [52,2 K], добавлен 02.11.2010Правова природа землекористування. Історія розвитку інституту землекористування на території України. Види землекористування залежно від господарського призначення та суб'єкту користування землею. Сутність правових відносин в галузі землекористування.
курсовая работа [69,0 K], добавлен 23.03.2016Поняття та характеристика інституту співучасті у вчиненні злочину у кримінальному праві, його форми. Підвищена суспільна небезпека злочинів, вчинених спільно декількома особами. Види співучасників у кримінальному праві України, Франції, Англії та США.
реферат [46,6 K], добавлен 14.01.2011Виникнення, становлення і розвиток інституту конституційного контролю в Україні. Характеристика особливості його становлення в різні історичні періоди та основні етапи формування. Утворення й діяльність Конституційного Суду України в роки незалежності.
статья [23,7 K], добавлен 17.08.2017Аналіз сучасного стану правового регулювання адміністративних послуг в Україні, їх класифікація для приватних підприємств: за рівнем обов'язковості, за галузями господарства. Розвиток інституту адміністративних послуг як умова побудови правової держави.
статья [36,6 K], добавлен 15.08.2013Дослідження етапу зародження інституту української адвокатури в період IX-XVIII ст. (за часів Київської Русі і в період литовсько-польської доби). Положення статутів Великого Князівства Литовського, що стосуються діяльності заступника та прокуратора.
статья [23,7 K], добавлен 17.08.2017Аналіз інституту президентства у сучасній політичній системі. Запровадження політичної реформи, яка суттєво вплинула на роль і місце інституту президентства у сучасній політичній системі України. Характеристика основних політичних повноважень Президента.
реферат [50,8 K], добавлен 16.02.2011
