Главная Коллекция "Otherreferats" Государство и право Правові засади створення національної екологічної мережі

Правові засади створення національної екологічної мережі

Поняття, складові та сучасний стан територій та об’єктів екологічної мережі в Україні; національне і міжнародне нормативно-правове забезпечення. Заходи щодо збереження біорізномаїття, формування ключових та зарезервованих територій в Одеській області.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 24.03.2013
Размер файла 1,7 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський державний екологічний університет

Факультет еколого-економічний

Кафедра екологічного права і контролю

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Правові засади створення національної екологічної мережі

Виконала студентка групи ЕП-57

Фісун Лідія Василівна

Керівник роботи

Лісовський Річард Йосипович

Одеса - 2012

ЗМІСТ

  • ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
    • ВСТУП
      • 1. АНАЛІТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО СУЧАСНОГО СТАНУ СТВОРЕННЯ ОБ'ЄКТІВ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ В УКРАЇНІ
        • 1.1 Поняття та основні складові екологічної мережі в Україні
        • 1.2 Сучасний екологічний стан територій та об'єктів що підлягають особливої охороні
        • 1.3 Екологічна мережа як ефективний інструмент протидії негативним тенденціям в екології
      • 2. НАЦІОНАЛЬНІ І МІЖНАРОДНІ ЗАКОНОДАВЧІ ДОКУМЕНТИ ЩОДО ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ
        • 2.1 Нормативно-правові акти та нормативні документи з питань екологічної мережі розроблених та прийнятих в Україні
      • 3. ЦІЛІ І ЗАДАЧІ ЗАПОВІДАННЯ В УКРАЇНІ. ЗАХОДИ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАЇТТЯ
      • 4. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПРИНЦИПИ І ПІДХОДИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ
      • 5. ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ
        • 5.1 Створення геобази даних ключових та зарезервованих територій екологічної мережі Одеської області
        • 5.2 Інтерактивний картографічний сервіс «Схема екологічної мережі Одеської області
      • ВИСНОВКИ
      • ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ПЗФ - Природно-заповідний фонд;

ВБУ - водно-болотні угіддя;

КУпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення;

УТМР - українське товариство мисливців та рибалок;

РЛП - регіональний ландшафтний парк;

ПЄЕМ - Пан-європейська екологічна мережа;

УкрНЦЕМ - Український науковий центр екології моря.

ВСТУП

Територія України та її регіонів зазнає значного техногенного впливу, який багатократно перевищує світовий пересічний рівень щодо інтенсивності господарського навантаження території. В країні склалася економічно малоефективна й екологічно небезпечна система природокористування. Рівень господарського, зокрема сільськогосподарського використання територій на даний час один з найбільш високих у світі. Наслідком такої ситуації є невпинно зростаюче виснаження природних ресурсів та деградація довкілля. Найбільш конструктивним шляхом подолання такої кризової еколого-економічної ситуації повинно стати збалансоване землекористування, зокрема зростання частки природних угідь. Концепція сталого розвитку, яка виступає стратегічним напрямком соціально-економічного зростання країни, потребує раціонального, збалансованого й екологічно безпечного природокористування та формування розвиненої екологічної мережі країни.

Для забезпечення екологічної рівноваги на теренах України, забезпечення здатності екосистем до відновлення, сталого розвитку, створення сприятливих умов для розмноження і збереження об'єктів тваринного і рослинного світу утворюється екологічна мережа. Вона являє єдину територіальну систему, яка включає природні комплекси, що підлягають особливій охороні: території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі -- природних регіонів, природних коридорів, буферних зон. Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти [1].

Метою даної роботи є визначення правових засад створення національної екологічної мережі.

Об'єктом нашого дослідження є поняття та основні складові екологічної мережі України, нормативно-правові акти та документи з питань екологічної мережі, науково-методичні принципи і підходи формування екомережі, формування національної екологічної мережі в Одеській області.

1. АНАЛІТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО СУЧАСНОГО СТАНУ СТВОРЕННЯ ОБ'ЄКТІВ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ В УКРАЇНІ

1.1 Поняття та основні складові екологічної мережі в Україні

Забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку України, підвищення її природно-ресурсного потенціалу, збереження цінних природних територій, біологічних ресурсів, що на них знаходяться, генетичного фонду тваринного та рослинного світу вимагають дотримання оптимального балансу між територіями, що інтенсивно експлуатуються, і такими, щодо яких запроваджуються спеціальні режими охорони та відтворення. Для забезпечення такого балансу в Україні формується екологічна мережа.

Екологічна мережа (екомережа) України - це єдина територіальна система, яка створюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

Формування екомережі України передбачається шляхом створення єдиної територіальної системи, яка б складалась із структурних елементів чотирьох типів: ключові, сполучні, буферні та відновлювані території.

Ключовими територіями у складі екомережі мають стати території та об'єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об'єктів особливої державної охорони. Це насамперед території та об'єкти природно-заповідного фонду; водно-болотні угіддя міжнародного значення; водоохоронні зони; землі лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного та рослинного світу, занесених до Червоної книги України, та деякі інші. Саме ці території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для цього регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Крім того, передбачається віднесення до складу ключових територій екомережі деяких категорій сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (пасовиша, сіножаті, ділянки степової рослинності, кам'яні розсипи, піски, солончаки, що мають особливу природну цінність) [2].

Сполучні території (екокоридори) поєднають між собою ключові території, забезпечать міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Перелік сполучних територій екомережі включає території, що забезпечують зв'язки між ключовими територіями та цілісність екомережі. Це 3 широтних природних коридори, що забезпечують природні зв'язки зонального характеру:

1. Поліський (лісовий) екокоридор, що охоплює основні болотні масиви, регіони головного водозбору Дніпра з притоками та частково - водозборів Західного Бугу, Південного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця; на цій території порівняно багато незмінних ландшафтів.

2. Галицько-Слобожанський (лісостеповий) екокоридор, до якого потрапляють ділянки басейнів усіх рік першої величини, зони Карпатської та Подільської ендемічності, пралісові ділянки - букові та смерекові - в Карпатах, діброви Поділля та Слобожанщини, сосняки Слобожанщини, грабові ліси Розточчя, степові ділянки Опілля, Придніпров'я, реліктові крейдові ценози Сіверського Дінця, рефугіуми реліктових угруповань в Карпатах, на Опілля, Поділлі.

3. Південноукраїнський (степовий) екокоридор, до якого потрапляють клаптики степових ділянок, літоральні та аквальні екосистеми, петрофітні та плавневі ценози, ендеми та релікти Прибужжя, Приазов'я, степового Криму.

Також до сполучних територій екомережі відносяться меридіональні екокоридори, просторово обмежені долинами великих річок - Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, які об'єднують водні та заплавні ландшафти - шляхи міграції численних видів рослин і тварин.

Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня [3].

Буферні території - це місцевості з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екомережі і створюються з метою забезпечення захисту ключових та сполучних територій від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.

До складу відновлюваних територій планується віднести території, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану Це передусім законсервовані землі, тобто такі, що виведені з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно задовільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні. До відновлюваних територій екомережі увійдуть території, що становлять порушені, деградовані і малопродуктивні землі, а також землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, зокрема, радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають охороні як природні регіони з окремим статусом [2].

Проектування екомережі передбачає:

а) нанесення на планово-картографічні матеріали територій та об'єктів, включених до переліків екомережі;

б) визначення територій, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну, історико-культурну цінність, встановлення передбачених законом обмежень на їх планування, забудову та інше використання;

в) обґрунтування необхідності включення територій та об'єктів до переліків екомережі, резервування територій для цих потреб, надання природоохоронного статусу, введення обмежень (обтяжень) для відновлюваних, буферних та сполучних територій для забезпечення формування екомережі як єдиної просторової системи;

г) розроблення рекомендацій щодо визначення режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлятають особливій охороні, відновлюваних, буферних та сполучних територій, які пропонується створити, а також щодо необхідності вилучення і викупу земельних ділянок;

ґ) узгодження регіональних і місцевих схем формування екомережі із Зведеною схемою формування екомережі України, поєднання її із Всеєвропейською схемою формування екомережі та із затвердженою проектною документацією з урахуванням державних, громадських і приватних інтересів, визначення перспективних напрямів забезпечення збереження та невиснажливого використання цінних ландшафтів та інших природних комплексів, об'єктів і територій.

Проектування екомережі здійснюється шляхом розроблення регіональних схем формування екомережі Автономної Республіки Крим та областей, а також місцевих схем формування екомережі районів, населених пунктів та інших територій України. Регіональні та місцеві схеми формування екомережі затверджуються відповідними радами після їх погодження із територіальними органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. А Зведена схема формування екомережі України входить складовою частиною до Генеральної схеми планування території України і затверджується Верховною Радою України. До Зведеної схеми формування екомережі України, а також регіональних та місцевих схем формування екомережі періодично, у міру розширення можливостей для розвитку такої мережі, але не рідше одного разу на десять років, вносяться зміни органами, до повноважень яких віднесено затвердження зазначених схем. Зведена схема формування екомережі України, відповідні регіональні та місцеві схеми є основою для розроблення усіх видів проектної документації при здійсненні землеустрою, розробці містобудівної документації, а також у процесі здійснення господарської та іншої діяльності.

Закон України «Про екологічну мережу України» встановлює важливу норму: включення територій та об'єктів до переліку територій та об'єктів екомережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні природні ресурси, їх власника чи користувача. Включення територій та об'єктів до переліків територій та об'єктів екомережі не завдає шкоди правам тих, на чиїй території вони розташовані. Одночасно власники і користувачі територій та об'єктів, включених до переліків територій та об'єктів екомережі, зобов'язані забезпечувати їх використання за цільовим призначенням. 3 цією метою вони беруть на себе зобов'язання щодо збережен ня природних ресурсів, їх екологічно збалансованого та раціонального використання.

Включення тих чи інших територій та об'єктів до складу екомережі не призводить до автоматичної зміни правового режиму їх охорони та збереження. При включенні до переліку об'єктів екомережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні за законодавством України, ці території та об'єкти зберігають охоронний правовий режим, встановлений для відповідних категорій. Якщо ж, виходячи з вимог Зведеної схеми формування екомережі України, відповідних регіональних чи місцевих схем, виникає необхідність зміни режиму охорони та використання певного об'єкта, то змінюється статус, тип або категорія відповідного об'єкта екомережі. Режим охорони та використання буферних зон, сполучних і відновлюваних територій екомережі визначається згідно з відповідною схемою екомережі [4].

Включення територій та об'єктів екомережі до відповідних переліків здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З метою координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади - виконавців Загальнодержавної програми формування національної екомережі України на 2000-2015 роки при Кабінеті Міністрів України та при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях утворюються координаційні ради з питань формування екомережі, що є їх дорадчими органами. До їх компетенції належить:

а) аналіз стану виконання основних положень Загальнодержавної програми формування національної екомережі України на 2000-2015 роки;

б) організація розроблення Зведеної схеми формування екомережі України, відповідних регіональних та місцевих схем;

в) організація підготовки один раз на п'ять років Національної доповіді про стан формування національної екомережі;

г) сприяння реалізації міжнародних програм і проектів технічної допомоги, залучення іноземних інвестицій, спрямованих на формування національної екомережі;

д) забезпечення широкого інформування населення про стан та перспективи формування екомережі;

ж) підготовка пропозицій щодо формування основних засад державної політики і механізму її реалізації в галузі збереження ландшафтного та біорізноманіття;

з) впровадження принципів екосистемного підходу в природоохоронній діяльності. Положення про координаційні ради з питань формування екомережі при Кабінеті Міністрів України та при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях та їх персональний склад затверджуються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Закон України «Про екологічну мережу України» передбачає здійснення системи державного моніторингу екомережі для оцінки її цілісності, стану природних комплексів та об'єктів, включених до переліків екомережі, своєчасного виявлення негативних змін та прогнозування їх можливого розвитку, розроблення відповідних прогнозів та рекомендацій щодо формування, збереження та використання екомережі. Державний моніторинг екомережі входить до складу моніторингу навколишнього природного середовища і здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Території та об'єкти екомережі підлягають і державному обліку. Такий облік є складовою державного земельного кадастру, державних кадастрів інших природних ресурсів, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, державної статистичної звітності і здійснюється в порядку, що визначається законом.

З метою врахування інтересів громадян та їх об'єднань у формуванні, збереженні та використанні екомережі територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища інформують населення через засоби масової інформації та письмово відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про розроблення схем екомережі. Громадяни та їх об'єднання залучаються до обговорення проектів схем екомережі та стану їх виконання. При цьому можуть проводитися громадські слухання відповідних проектів.

Державний контроль за формуванням, збереженням та використанням екомережі здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. У порядку, визначеному законом, може здійснюватися також громадський контроль за формуванням, збереженням та використанням екомережі.

Передбачається, що формування національної екомережі України забезпечить її поєднання з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, сприятиме розвитку міжнародної співпраці у цій сфері [2].

1.2 Сучасний екологічний стан територій та об'єктів що підлягають особливої охороні

Території та об'єкти, що підлягають особливій охороні (території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші природні території та об'єкти), становлять порівняно незначну частину території України. Наявна площа та територіальна структура земель України, що підлягають особливій охороні, дають певні підстави для їх віднесення до територіальної системи з певними ознаками екологічної мережі. Сучасний стан природних ландшафтів України лише частково відповідає критеріям віднесення їх до Всеєвропейської екологічної мережі.

Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти.

Крім того, до складу екологічної мережі входять окремі прибережні ділянки акваторії Азовського і Чорного морів.

Природні ландшафти спостерігаються майже на 40 відсотках території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7 відсотка території країни. Враховуючи, що лише 44 відсотки лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають ландшафти на площі майже 12,7 відсотка території країни.

Найбільш захищеними є природні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. Станом на 1 вересня 2000 року природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва загальною площею близько 2,4 млн. гектарів, або 4 відсотків території країни. З цих майже 0,5 млн. гектарів земель надано в користування установам природно-заповідного фонду [5].

Природно-заповідний фонд Одещини на даний час становить 117 об'єктів і територій . Площа природно-заповідного фонду становить 2,94% загальної території області, а природно-заповідні об'єкти суворої охорони - лише 1,39% всієї площі ПЗФ.

Землі природно-заповідного фонду Одещини повністю увійдуть до складу регіональної екологічної мережі як її ядра або природні регіони. Виходячи із завдань програми формування Національної екологічної мережі, загальну частку площ земель природно - заповідного фонду в регіоні необхідно збільшити до 5% від загальної площі регіону. Область має значні площі рекреаційних і курортних земель, які більшою мірою розміщені на морських, лиманних та озерних узбережжях і співпадають з прибережними захисними смугами. Площа захисних смуг вздовж моря, заток, лиманів в Одеській області має 1396,4 кв. км.

Водно - болотні угіддя (ВБУ) - це ділянки суші з високим вмістом вологи. До водно - болотних угідь (wet lands) звичайно відносять території, які періодично затоплюються або ж тісно повґязані з водоймами. ВБУ - проміжні екосистеми між суходільними та водними. Їх називають “біля водним типом ландшафту”. ВБУ виділяються високою біологічною продуктивністю та багатством біорізноманіття . В межах регіону до складу водно - болотних угідь можуть бути віднесені очеретяні асоціації, заліснені заплави річок, внутрішні озера і лагуни, лимани, дельти, морські затоки, піщані й галечникові коси, штучні водойми, рисові чеки та ін.

Водно - болотні угіддя являють собою одну з найважливіших складових екомереж. Вони виконують природозахисні, гідрологічні та соціально - екологічні функції, зокрема у розвантаженні ґрунтових вод, затримані наносів, токсинів і біологічно активних речовин, очищені води і стримуванні паводків, ерозії берегів. ВБУ є безумовно необхідним компонентом для підтримання ландшафтного й біологічного різноманіття. Ці своєрідні угіддя підтримують рибні і лісові ресурси і самі собою являють високоцінні рекреаційні ресурси.

В Одеської області на даний час інвентаризовано 21 ділянку водно - болотних угіль загальною площею 228,3 тис. га, з них 8 мають статус міжнародних ВБУ (133,4 тис. га). 4 віднесені Постановою Кабінету Міністрів України (від 23.11.1995 р., №935) до національних ВБУ 48,6 тис. га. і 9 до регіональних (46, тис. га). Серед 22 ВБУ України, що мають міжнародне значення, 8 знаходяться на території Одеській області.

Одеська область багата на унікальні природні комплекси та екосистеми, що сформувалися у дельтах великих річок, навколо озер і лиманів, на морських узбережжях. В області зосереджені значні площі високоцінних водно-болотних угідь міжнародного значення, зареєстрована велика кількість рідкісних і зникаючих видів рослин (52 види), ссавців (10 видів), птахів (4 види).

Лише у дельті Дунаю гніздяться 42 види птахів, занесені до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. На території Дунайського біосферного заповідника під охороною знаходяться 63% птахів, зареєстрованих на території України.

Землі водного фонду - як головний резерв формування екологічних мереж. Загальна площа земель водного фонду дорівнює 195,1 тис. га. Більшу частину (близько 72%) складають захисні смуги вздовж моря, заток і лиманів, зосереджені на півдні регіону у його приморській частині. Землі водного фонду займають близько 5,9% загальної площі регіону.

На даний час землі водного фонду на місцевості (в натурі) не виділені, і їх використання практично не регламентоване. Виділення земель водного фонду в натурі та їх картографування на планах землекористування потребує відповідного фінансування, проектування та інших організаційно-господарських заходів.

Загальна площа еродованих та засолених сільськогосподарських угідь в межах Одеської області 1314,0 тис. га, вони складають значну частину від деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських земель області.

Ліси та лісовкрити площі області. В межах області 220,5 тис. га зайняті лісами та іншими лісовкритими площами, з них 213,4 тис. га лісових земель і 7,1 тис. га - чагарників Додаток 1.

Ліси та інші лісовкриті площі складають лише 6,4% території регіону, а власне лісові землі - 5,9%. Практично всі землі даної категорії виконують переважно природоохоронні функції - водоохоронні, захисні та рекреаційні, тому віднесені до лісів першої групи, де заборонено лісопромислове користування.

У складі лісових земель регіону 48,4 тис. га полезахисних лісосмуг, які займають 1,45% всіх земель, а також 37,6 тис. га інших захисних лісових насаджень, що становлять 1,13% території регіону.

Область має значні площі сільськогосподарських угідь екстенсивного використання сіножатей ( 50,8 тис. га) та пасовищ ( 356,3 тис. га) [6].

1.3 Екологічна мережа як ефективний інструмент протидії негативним тенденціям в екології

Незважаючи на певні здобутки України у розв'язанні екологічних проблем, втілення урядових програм та дотримання норм законодавства про довкілля все ще є її слабкими сторонами. Одним з напрямів, які вимагають термінової розробки, є підготовка підґрунтя та втілення у життя механізмів, які б дозволили швидко та ефективно врахувати проблеми збереження біологічного та ландшафтного різноманіття при формуванні відомчих політик. Створення Національної екологічної мережі, яка буде складовою частиною Всеєвропейскої екомережі, переслідує саме таку мету.

Уряд України, зокрема Міністерство екології та природних ресурсів, підписав низку міжнародних угод стосовно збереження біорізноманіття. В результаті цього було створено програму “Заповідники”, Загальнодержавну програму формування Національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів. Однак, на практиці природоохоронна політика часто вступає у протиріччя з відомчими політиками, зокрема, з транспортною, сільськогосподарською, лісогосподарською, рибництвом та туризмом. Це відбувається через відсутність в Україні спільного підґрунтя та механізмів за допомогою яких збалансоване природокористування та планування простору стають можливими.

Передумовою для виникнення ідеї Всеєвропейської екологічної мережі можна вважати певну зміну поглядів щодо стратегії та тактики охорони природи, переоцінку значення та функціональної ролі заповідних територій. Серед фахівців з охорони природи провідних країн поширилося переконання, що заповідні об'єкти та ділянки з різним природоохоронним статусом та режимом мають, передусім, не лише функцію збереження та розселення рідкісних та зникаючих, науково- або естетично цінних видів біоти, важливих конкретних територій, екосистем, ландшафтів або інших окремих об'єктів природи, осередків біорізноманіття (біотичний аспект екомережі), а і функцію забезпечення регуляції біосферних процесів та підтримки екологічної рівноваги, посилення здатності біогеоценотичного покриву до самовідновлення (екостабілізуючий аспект екомережі).

Згідно з більшістю існуючих поглядів, головною метою створення екомережі можна вважати загальне покращання стану довкілля, а також умов життя людини, забезпечення сталості існування біосфери через усунення антропогенної фрагментації біогеоценотичного покриву, що склалася в процесі історичного розвитку суспільства, створення його неперервності та функціональної цілісності і посилення, за рахунок цього, здатності до самовідновлення [7].

Згідно загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки її складовими є такі структурні елементи:

Природний регіон - природно-територіальне утворення значної площі, суцільність якого визначається характерними для нього фітоландшафтними, фізико-географічними, адміністративними та іншими ознаками, що характеризуються типовими та унікальними природними комплексами, різноманітним рослинним і тваринним світом, і яке виконує регіональну екостабілізуючу роль.

Природний коридор - природна або приведена до природного стану ділянка землі чи водної поверхні, яка на різних півнях організації екологічної мережі забезпечує для природного середовища умови безперервності, системної єдності та функції біокомунікації.

Прибережні морські природні ландшафти являють собою територіально-аквальні природні комплекси, які формуються у стиковій смузі „суша-море”.

Буферна зона - місцевість з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найбільш цінні ділянки екологічної мережі та захищає їх від зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.

Основними елементами національної екологічної мережі України загальнодержавного значення , які розміщені в межах Одещини, є такі природні регіони та природні коридори:

- природні регіони:

1) Нижньо-Дунайський (міжнародний), розміщений у пониззях долини р. Дунай і представлений Дунайським біосферним заповідником;

2) Нижньо-Дністровський, що охоплює пониззя долини Дністра і основним природоохоронним об'єктом якого повинен стати Нижньодністровський національний природний парк;

3) Чорноморський, який охоплює північно західний шельф Чорного моря і включатиме національні парки Велике філлофорне поле Зернова, Мале філлофорне поле.

- природні коридори:

1) Азово-Чорноморський (міжнародний), що включає прибережні смуги та внутрішні морські води, пляжі , коси, відмілини, острови;

2) Галицько-Слобожанський, що охоплює смугу лісостепової зони і включає ліси, лісосмуги, луки та пасовища (на території Кодимського, Савранського і частково Балтського районів);

3) Південно-Український, що включає лісосмуги, пасовища і сіножаті степової зони ( цей коридор на даний час не має чіткої прив'язки);

4) Прибережно-Дністровський - долина р. Дністра із заплавними луками, чагарниками, силовими землями із незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти;

5) Прибережно-Бузький, що проходить долиною р. Південний Буг в Савранському районі і включає заплавні луки, чагарники, сіножаті, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти.

На територіях, що являють собою складові частини регіональної екологічної мережі, необхідно забезпечити спеціальні заходи, спрямовані на запобігання знищенню чи пошкодженню природних ландшафтів, природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх існування, створення належних умов для розмноження у природних умовах та розселення. Зокрема, програма передбачає здійснення таких заходів:

захист середовища існування тварин під час міграції і зимівлі та створення системи їх охорони;

створення умов для відтворення різноманіття видів рослин, тварин і фітоценозів у природних зонах та ландшафтах регіону;

забезпечення охорони водно-болотних угідь міжнародного, загальнодержавного та регіонального значення;

здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на природні комплекси елементів національної екологічної мережі;

впровадження системи природоохоронних заходів для збереження природних комплексів елементів національної екологічної мережі;

здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на природні комплекси регіональної екологічної мережі, їх збереження та відновлення;

забезпечення збереження популяцій видів рослин і тварин, здійснення спеціальних заходів для забезпечення міграції тварин і рослин в місцях перетину природних і транспортних коридорів.

Для збереження ландшафтного і біологічного різноманіття рекомендовані такі заходи:

1) технологічні заходи, пов'язані з вдосконаленням існуючих та введенням нових, екологічно безпечних технологій у сільському й рибному господарстві, промисловості, транспорті, комунальному господарстві ;

2) інженерно-технічні заходи, спрямовані на захист природного середовища від несприятливих природних процесів та від надмірних антропогенно-техногенних навантажень;

3) заходи, пов'язані з новими принципами господарської та природоохоронної організації території (агроландшафтна та контурно-меліоративна системи) та вдосконаленням територіального планування життєдіяльності суспільства;

4) заходи щодо вдосконалення екологічного контролю та розвитку системного екологічного моніторингу довкілля;

5) вдосконалення соціально-економічних відносин у системі природокористування та охорони природи;

6) впровадження еколого-економічних норм використання окремих видів ресурсів та рекреаційних територій;

7) екологічна освіта та екологічне виховання населення, зокрема учнівської молоді;

8) систематичне інформування громадськості щодо розв'язання проблем збереження ландшафтного та біологічного різноманіття регіону; залучення громадських організацій до розв'язання цих проблем;

9) вдосконалення екологічної нормативно-правової бази та її гармонізація з міжнародними стандартами [6].

2. НАЦІОНАЛЬНІ І МІЖНАРОДНІ ЗАКОНОДАВЧІ ДОКУМЕНТИ ЩОДО ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ

2.1 Нормативно-правові акти та нормативні документи з питань екологічної мережі розроблених та прийнятих в Україні

Правовою основою формування національної екологічної мережі є закони України «Про екологічну мережу України», "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України" , "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", Земельний кодекс України , Лісовий кодекс України та Водний кодекс України. Природні ділянки міжнародного значення створюються відповідно до міжнародних договорів України, зокрема Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (1971 р.), Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (1979 р.), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.), Конвенції про охорону біологічного різноманіття (1994 р.), Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.), Конвенції про охорону та відтворення транскордонних водотоків та міжнародних озер (1999 р.).

Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки (далі - Програма) розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Важливе значення має вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обґрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів [8].

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, Програма має сприяти збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

Основними завданнями Програми є:

1) у сфері формування національної екологічної мережі:

- визначення просторової структури екологічної мережі з метою систематизації та визначення шляхів об'єднання природних середовищ існування популяцій видів дикої флори та фауни у територіально цілісний комплекс;

- визначення площі окремих елементів екологічної мережі для забезпечення сприятливих умов існування, вільного розселення та міграції видів рослин і тварин;

- обґрунтування та опрацювання організаційних, економічних, науково-практичних та інших заходів щодо забезпечення процесу формування та захисту екологічної мережі;

- визначення ділянок для формування складових елементів національної екологічної мережі - природних регіонів, природних коридорів загальнодержавного значення, їх місця у структурі земельних угідь;

- оптимізація площі, структури, стану елементів екологічної мережі, підвищення статусу їх охорони;

- резервування та подальше надання статусу заповідних територіям, багатим на біорізноманіття, особливо старовіковим природним угрупованням, прирусловим, гірським і байрачним лісам, цілинним землям, типовим та унікальним екосистемам і ландшафтам, середовищам існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, геологічним утворенням, еталонним типам ґрунтів тощо;

- узгодження питань, пов'язаних із транскордонним поєднанням елементів екологічних мереж суміжних країн з елементами національної екологічної мережі України з метою розбудови Всеєвропейської екологічної мережі;

- інформування населення про роль екологічної мережі в дотриманні екологічної рівноваги в регіонах, участь місцевих органів виконавчої влади та населення у збереженні ландшафтного різноманіття;

2) у питаннях охорони та відтворення земельних ресурсів:

- оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності;

- удосконалення структури земель сільськогосподарського призначення та їх збагачення природними компонентами;

- впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території;

- обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель;

- здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дуже дефльованими ґрунтами на схилах крутизною понад 5-7 градусів;

3) у питаннях охорони та відтворення водних ресурсів:

- екологічне оздоровлення природних територій та акваторій, особливо витоків річок, поліпшення стану заплавних екосистем у межах басейнів річок Дніпра, Дністра, Південного і Західного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю, в тому числі шляхом створення захисних смуг уздовж берегів водних об'єктів, особливо крутосхилих ділянок, впровадження заходів щодо збереження водно-болотних угідь, посилення їх водозахисної та водорегулювальної здатності, ренатуралізації та поліпшення охорони природних комплексів водоохоронних зон водних об'єктів;

- розроблення та реалізація заходів щодо збереження прибережних ландшафтів Азовського і Чорного морів, створення мережі морських об'єктів природно-заповідного фонду;

4) у питаннях охорони, використання та відтворення ресурсів рослинного і тваринного світу:

- створення в агроландшафтах ділянок лісової та лучної рослинності;

- відтворення (ренатуралізація), де це доцільно і можливо, степових, лучних, водно-болотних та інших природних ландшафтів;

- формування нових ділянок для забезпечення середовищ існування певних видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, Європейського червоного списку тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі, а також інших видів рослин і тварин, включених до переліків міжнародних конвенцій та угод, обов'язкових до виконання Україною;

- оптимізація ведення сільського, лісового, мисливського та рибного господарств з урахуванням умов існування видів місцевої флори і фауни;

- поліпшення стану охорони, збереження та відтворення зелених насаджень і лісів, які входять до складу зелених зон міст та інших населених пунктів;

5) у питаннях збереження біологічного різноманіття:

- збереження, зміцнення та відновлення ключових екосистем та середовищ існування видів рослин і тварин;

- стале управління позитивним потенціалом біологічного різноманіття шляхом оптимального використання соціальних і економічних можливостей на національному та регіональному рівнях;

- урахування цілей у сфері збереження та збалансованого і невиснажливого використання біологічного різноманіття в усіх галузях, що використовують це різноманіття або впливають на нього;

- здійснення цільових заходів, що відповідають потребам збереження різних типів екосистем (гірських, степових, лучних, прибережно-морських, морських, річкових, заплавних, озерних, болотних, лісових) та базуються на правових і фінансових можливостях природокористувачів та органів державної влади [5].

3. ЦІЛІ І ЗАДАЧІ ЗАПОВІДАННЯ В УКРАЇНІ. ЗАХОДИ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЮ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

У даний час заповідання є одним із найдієвіших методів збереження генофонду живої природи, унікальних природних екосистем, ландшафтів. Результати екологічних досліджень свідчать, що заповідні екосистеми виконують важливу функцію міграції видів флори й фауни у прилеглі напівокультурені та окультурені ландшафти. Таким чином вони збагачують їх біологічне різноманіття і тим самим підтримують екологічну стабільність.

Розвиток заповідної справи може спиратися на сучасну систему політичних, правових, наукових, етичних, релігійних, естетичних і філософських поглядів і ідей, в яких усвідомлюється і оцінюється ставлення людей до ідеї охорони природи, розуміння неможливості існування поза природи і відповідальності за збереження всього біотичного та ландшафтного різноманітності.

Заповідна справа є стрижнем охорони природи і важливим напрямком діяльності сучасної демократичної держави. Відсоток заповідних територій відбиває ступінь цивілізованості держави. Держава несе перед міжнародною спільнотою моральну, правову і політичну відповідальність за збереження і недоторканність територій та об'єктів природно-заповідного фонду (далі - ПЗФ). Роль ПЗФ у збереженні біорізноманіття стає визначальною і фундаментальної при переході до сталого розвитку суспільства.

Концептуальні засади розвитку заповідної справи в Україні (далі - Концептуальні основи) відображають існуючі пріоритети у сфері заповідної справи відповідно до національного законодавства і міжнародних зобов'язань держави і визначають перспективи розвитку заповідної справи в контексті загальнодержавних основ соціально-економічного розвитку та інтеграції з Європейським союзом. Заповідна справа все більше сприяє дбайливому ставленню до природи і зміцненню любові до Батьківщини, формуванню національної самосвідомості, зростання суспільного і державного інтересу до заповідної справи, активізації зусиль щодо виявлення, вивчення та збереження цінних природних територій та об'єктів, які підлягають особливій охороні в складі природно-заповідного фонду України.

Концептуальні основи розроблені на період до розробки Концепції розвитку заповідної справи в Україні.

Метою заповідної справи є збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, насамперед рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, рослинних угруповань та типів природних екосистем, підтримання загального екологічного балансу та сприяння сталому розвитку регіонів і держави в цілому.

До головних завдань заповідної справи відносяться:

- розвиток нормативно-законодавчої бази у сфері заповідної справи з урахуванням міжнародних зобов'язань України та у зв'язку з розвитком теорії і практики ведення природоохоронної діяльності;

- виявлення і заповідання або резервування для подальшого включення в ПЗФ територій, які вимагають охорони;

- забезпечення збереження у межах ПЗФ ландшафтного та біологічного різноманіття, перш за все, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, рослинних угруповань та типів природних екосистем шляхом здійснення належного менеджменту з використанням найкращих світових зразків і практики в природоохоронній сфері;

- участь у формуванні єдиної національної екомережі Україні шляхом сприяння збереженню усіх природних зон і відновленню, у міру необхідності і можливості, порушених екосистем в регіонах та участь у створенні Пан-Європейської екомережі;

- сприяння участі установ ПЗФ у забезпеченні сталого розвитку регіонів через співпрацю закладів зі структурами влади, користувачами і власниками земель, залучення громадськості до управління територіями та об'єктами ПЗФ, надання рекреаційних послуг, сприяння зайнятості місцевого населення;

- здійснення еколого-освітньої, просвітницької та пропагандистської діяльності з метою підвищення престижу заповідної справи, виховання шанобливого ставлення до природи і природоохоронним територіям, любові до Батьківщини.

Відповідно Регіональної програми формування національної екологічної мережі в Одеській області на 2005-2015 роки, затвердженої рішенням Одеської обласної ради від 18.11.05р. №705-ІУ, діяльність Держуправління у 2011 році була спрямована на здійснення заходів по таким напрямкам, як встановлення меж та розвиток територій і об'єктів природно-заповідного фонду, лісовідновні заходи та заліснення територій, регулювання використання об'єктів рослинного і тваринного світу з метою їх невиснажливого використання та відтворення тощо [9].

Охорона, використання та відтворення рослинного світу.

Одеська область лежить у двох природних зонах: лісостепу і степу. Переважна більшість території області розташована у степовій зоні, лише на північному заході - у лісостеповій. Природна рослинність більшої частини області - степова.

Північна частина області розташована у лісостеповій зоні України. Тут зустрічаються лісові ландшафти. Найпоширенішими видами дерев є дуб, липа, клен, ясен, акація, вишня, черешня, верба, сосна та інші. Є лісова рослинність і на півдні, в плавнях дельти Дунаю, хоч і не займає там значних площ. В її складі переважають різні види верб. Серед них найбільш поширені верба біла та верба ламка.

Значне місце у флорі області належить водній рослинності. Вона представлена невкоріненими вільноплаваючими, вкоріненими зануреними, вкоріненими з плаваючими листками та повітряноводними формами. Зазвичай зустрічаються тостера (морська трава), рдест, філофора (червона водорість), харові та інші водорості. В товщі води також численні дуже дрібні одноклітинні водорості (фітопланктон). Особливо розвинені діатомові водорості та динофлагелянти. Чисельність і біомаса планктонних водоростей найбільш висока в поверхневому шарі води, досягає в літній період декількох десятків мільйонів клітин на літр води.

Область має велику кількість рослин, в тому числі рідкісні, які занесені до Червоної книги України.

Лісові ресурси. Ліс, дика лісова природа є екологічною системою, яка сприяє збільшенню природно-ресурсного потенціалу біосфери та стабілізує її функціонування, і водночас, є важливим чинником, забезпечення життєдіяльності суспільства як об'єкт господарської діяльності суспільства. Ліси області виконують водоохоронні й ґрунтозахисні функції, мають санітарно-гігієнічне рекреаційне значення.

Практично всі лісові насадження Одеської області штучні та потребують постійного догляду. Для цього державними лісогосподарськими підприємствами області проводяться рубки догляду за лісом та інші види рубок формування та оздоровлення лісів, пов'язані з веденням лісового господарства.

Одеське обласне управління лісового та мисливського господарства сприяє забезпеченню формування і реалізації державної політики в сфері лісових відносин та ведення лісового і мисливського господарства та полювання на території області. До складу обласного управління входить 11 лісогосподарських підприємств, яким підпорядковано 46 лісництв.

Для області характерна специфічність природних умов - територія розмежована на три зони: Центрального Лісостепу (Кодимський, Балтський, Савранський, Котовський (Котовське лісництво) держлісгоспи); Північного Степу (Котовський (Кр. Окнянське лісництво), Ананьївський, Ширяївський, Березівський, В. Михайлівський держлісгоспи); Південного Степу (Саратський, Одеський та Ізмаїльський держлісгоспи). Тому в північних держлісгоспах, наприклад, дуб звичайний значно краще приживається та росте, ніж в південних. В центральній частині області сприятливі умови для росту сосни кримської та акації білої, для півдня - акація біла, гледичія, тополя, маслинка.

В лісовому фонді області переважають середньовікові насадження, які становлять 46,9% від вкритої лісовою рослинністю земель, питома вага молодняків 17,6%; пристигаючи насадження 8,8%; стиглі та перестійні насадження 27,0%.

Згідно статті 39 Лісового кодексу України є такі категорії лісів:

- захисні ліси;

- рекреаційно-оздоровчі ліси;

- ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення;

- експлуатаційні ліси.

Основним напрямком робіт лісогосподарських підприємств області є збільшення лісистості території області. Не випадково, обсяг створення лісових насаджень щорічно збільшується.

Одеська область - малолісна, лісодефіцитна, тому створення лісових насаджень є основною задачею державних лісогосподарських підприємств.

На одного мешканця області припадає лише 0,1 га лісу. Загальна лісистість становить близько 6%, а за площею суши 6,3%, що в 1,5 рази нижче порівняно з оптимальною. Для створення оптимальної лісистості, яка становить 9%, необхідно створити лісів на площі 104 тис. га. Тому першочерговим завданням лісової політики регіону є збільшення площі лісів, яке дозволить збільшити не тільки ресурси деревини, а і зробити вагомий внесок щодо відтворення та збереження біологічного та ландшафтного розмаїття в області, стабілізації екологічної рівноваги.

Площа лісів області на кінець 2011 року становить 223,5 тис. га.

Хвойні насадження займають 9% вкритої лісом площі державного лісового фонду, твердолистяні 84%, м'яколистяні та інші - 7%.

Для виконання завдань з масштабного лісорозведення створено виробничу базу. На підприємствах лісового господарства області функціонують 13 постійних лісових розсадників загальною площею 627 га, тепличні господарства, де восени 2009 року та навесні 2010 року висіяно лісового насіння на площі 61,2 га стандартного садивного матеріалу, що достатньо для виконання у повному обсязі робіт з посадки лісів в 2011 році.

За з квартали 2011 року здійснено посадку і посів лісу на площі 2,0 тис. га.

Навесні 2011 року Одеським обласним управлінням лісового та мисливського господарства створено 2042 га лісових культур, в т. ч. 1860 га нових лісів.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены