Злочинність серед неповнолітніх
Обставини, що підлягають встановленню у справах про злочини неповнолітніх. Пред’явлення обвинувачення та допит неповнолітнього. Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосування до нього примусових заходів виховного характеру.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.02.2013 |
| Размер файла | 70,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Содержание
- Вступ
- 1. Злочинність серед неповнолітніх
- 1.1 Стан злочинності серед неповнолітніх
- 1.2 Обставини, що підлягають встановленню у справах про злочини неповнолітніх
- 2. Особливості обвинувачення неповнолітніх
- 2.1 Особливості пред'явлення обвинувачення та допиту неповнолітнього
- 2.2 Особливості досудового провадження у справах про злочини неповнолітніх
- 2.3 Особливості судового розгляду у справах про злочини неповнолітніх
- 3. Відповідальність неповнолітніх
- 3.1 Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосування до нього примусових заходів виховного характеру
- 3.2 Види покарань, що застосовуються до неповнолітніх, особливості їх призначення та відбування
- Висновок
- Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми. Сучасна Україна перебуває на шляху демократичних перетворень. Політичні, економічні, соціальні та правові реформи, що проводяться в нашому суспільстві, безпосередньо стосуються всіх верств населення, зокрема й неповнолітніх, які складають чверть населення країни. Ратифікувавши 27 лютого 1991 року Конвенцію про права дитини (1983 р.), Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту неповнолітніх, які знайшли своє відображення в національному законодавстві. На пріоритетність молодіжної політики вказано в Конституції України (1996 р.), Декларації "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" (1992 р.), в Указах Президента "Про Національну програму, "Діти України" (1996 р.), "Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми "Діти України" на період до 2005 р." (2001р.), "Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики безнаглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві" (1998 р.) та в багатьох інших нормативних актах.
В умовах реалізації судово-правової реформи особливого значення набуває створення моделі ювенальної юстиції як комплексного механізму захисту неповнолітніх, зокрема й тих, що потрапили до сфери дії кримінального процесу.
Прагнення України стати повноправним учасником міжнародного співтовариства призвело до ратифікації низки міжнародних документів, що стосуються захисту прав неповнолітніх, які вчинили злочин (Мінімальні стандартні правила, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила, 1985 р.) та ін.). На положення цих нормативних актів повинні спиратися як українські законодавці, так і правозастосовувачі, однак аналіз і зіставлення норм національного законодавства і міжнародно-правових документів свідчить про необхідність їх подальшого узгодження.
Суттєвий внесок у розробку теоретичних і практичних проблем, що виникають під час розгляду кримінальних справах неповнолітніх, зроблений в роботах багатьох науковців - фахівців не тільки у галузі кримінального-процесуального права, але й кримінального права, криміналістики та кримінології. Зокрема: З.А. Астемірова, Ю.В. Бауліна, В.Д. Бринцева, О.Х. Галімова, Л.М. Голубєвої, Н.І. Гуковської, А.І. Долгової, А.Я. Дубинського, К.І. Дяченко, С.П. Єфимічева, В.С. Зеленецького, Л.Л. Каневського, В.П. Кашепова, В.В. Короля, Л.М. Кривоченко, О.С. Ланда, О.О. Левендаренка, В.В. Леоненка, Є.Д. Лукянчикова, Г.М. Міньковського, Є.Б. Мельникової, А.А. Музики, В.В. Ніколюка, Г.М. Омельяненко, В.Т. Очередіна, Д.П. Письменного, В.Я. Рибальської, Н.Ш. Сафіна, В.В. Сташиса, В.В. Шимановського, Н.В. Шость, В.Ю. Шепітька та інших.
Разом з тим слід зазначити, що ці роботи виконані до прийняття нового Кримінального та Цивільного кодексів України, окремі норми яких встановлюють особливості кримінальної та цивільно-правової відповідальності неповнолітніх, які вчинили злочин, Сімейного кодексу України, внесення суттєвих змін до Кримінально-процесуального кодексу України (21 червня 2001р. та 12 липня 2001р.). Крім того, переважна більшість з них присвячена аналізу лише окремих аспектів в кримінальних справах неповнолітніх. У зв'язку з цим залишаються дискусійними проблеми правового статусу неповнолітнього, особливостей застосування щодо неповнолітнього заходів процесуального примусу, звільнення його від кримінальної відповідальності тощо.
Мета і задачі дослідження. Основною метою дослідження є науковий аналіз питань, що існують у теорії та практиці в кримінальних справах неповнолітніх, а також визначення шляхів удосконалення та підвищення ефективності судочинства в цій категорії справ з урахуванням положень міжнародно-правових стандартів та новел у нормативній базі України. Визначена мета дослідження зумовила необхідність розв'язання таких завдань:
1) обгрунтувати необхідність особливого підходу до захисту прав неповнолітніх, які вчинили злочин і потрапили у сферу дії кримінального процесу;
2) проаналізувати особливості в кримінальних справах неповнолітніх;
3) дослідити відповідність чинного кримінально-процесуального законодавства з вимогами міжнародних стандартів та сформулювати рекомендації щодо імплементації положень міжнародних актів у національне законодавство з урахуванням його особливостей.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в справах про кримінальні злочини неповнолітніх.
Предметом дослідження є проблеми, що мають місце в кримінальному процесі за цією категорією справ.
Методи дослідження. Для досягнення окресленої мети були використані загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також спеціальні методи дослідження, а саме: історико-правовий (дослідження історичного розвитку теорії і практики кримінального судочинства з окремих питань); порівняльно-правовий (дослідження та порівняльний аналіз кримінально-процесуального законодавства України та інших держав з метою використання позитивного світового досвіду); структурного і системного аналізу (дослідження й аналіз елементів загального предмета доказування та його співвідношення з обставинами, що підлягають доказуванню в кримінальних справах неповнолітніх); статистичний метод (дослідження статистичної інформації щодо діяльності суду, прокуратури, слідчих та кримінальної міліції у справах про злочини неповнолітніх); метод узагальнення (узагальнення точок зору з проблемних питань) та інші. При цьому наведені методи використовувалися з урахуванням їх взаємозв'язку та взаємозалежності, що забезпечує повноту, всебічність та істинність наукових результатів.
1. Злочинність серед неповнолітніх
1.1 Стан злочинності серед неповнолітніх
Стан злочинності серед неповнолітніх викликає глибоку занепокоєність та необхідність пошуку нових ефективних засобів попередження злочинності, вжиття додаткових заходів з боку державних, зокрема правоохоронних, органів та громадськості, що сприяли б поступовому скороченню злочинних проявів серед неповнолітніх. Серед загальних заходів профілактики важливе місце належить процесуальній діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. Важливе значення має підвищення якості досудового і судового слідства у кримінальних справах.
Рівень криміналізації у підлітковому середовищі залишається високим. Кожний 12-й злочин із числа розслідуваних вчинено неповнолітніми. У минулому році неповнолітніми або за їх участю було вчинено 32 335 злочинів, що на 10,7 % менше, ніж у попередньому. У структурі злочинності серед неповнолітніх крадіжок стало менше, натомість збільшилася кількість тяжких та особливо тяжких злочинів.
В Україні кількість неповнолітніх віком від 14 до 18 років становить 3 029 636 осіб. Високий рівень злочинності неповнолітніх свідчить про неналежну організацію профілактичної роботи серед цієї категорії осіб.
За вчинення злочинів до кримінальної відповідальності притягнуто 26 611 неповнолітніх. Різниця між кількістю осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, і тих, які були засуджені, пояснюється в основному тим, що велику кількість справ щодо неповнолітніх було закрито судом із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру.
Визначальною особливістю останніх років є зміна структури злочинності неповнолітніх у бік корисливих та насильницьких діянь. Серед них найбільш поширеними залишаються крадіжки, потім - грабежі. Відмічено зростання кількості проявів цього виду злочину на 3,2 %. У структурі підліткової злочинності понад дві третини становлять тяжкі та особливо тяжкі злочини. У злочинному середовищі серед неповнолітніх спостерігається високий рівень організованості. Дві третини підлітків щорічно вчиняють злочини у складі групи. За участю дорослих вчинила злочини третина (6489) засуджених неповнолітніх. За втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність до кримінальної відповідальності минулого року було притягнуто 2646 осіб.
Як свідчить судова практика, більшість засуджених підлітків вчинили злочини вперше. Але залишається значною кількість неповнолітніх (16,1 %), які до засудження раніше вже вчиняли злочини і притягалися до кримінальної відповідальності.
Понад 40 % засуджених неповнолітніх на момент вчинення злочинів перебували поза контролем з боку суспільства, оскільки ніде не навчались і не працювали. Непоодинокі випадки, коли тільки в судовому засіданні з'ясовується, що 14-річна дитина не ходить до школи і не вміє ні читати, ні писати. Неефективною є профілактична робота з так званими важкими дітьми. Однією з причин вчинення злочинів є п'янство неповнолітніх. У стані алкогольного сп'яніння вчинив злочин кожен шостий засуджений підліток. Їх кількість збільшилася минулого року на 11,5 %. Підліткова злочинність молодшає. Кожний третій підліток вчинив злочин у віці 14-15 років. У зв'язку з цим набирає гостроти проблема вчинення злочинів дітьми у віці від 11 до 14 років. [17, с.67]
За 11 останніх років відмічено стійку тенденцію до зростання кількості неповнолітніх, які на момент вчинення злочинів виховувалися у неповних сім'ях. Так, у 1999 р. було 43 % засуджених неповнолітніх, які виховувались у неповній сім'ї; в 2008 р. - 47,5 %, а у 2010 р. - 50,3 %. Постійно збільшується кількість засуджених неповнолітніх, які виховувались поза сім'єю, в інтернаті, дитячому будинку. Таких дітей нерідко використовують злочинні угруповання для вчинення протиправних дій.
Із матеріалів кримінальних справ випливає, що вікові особливості неповнолітніх значно впливають на мотивацію їхніх вчинків. Такими особливостями є: недостатній життєвий досвід; схильність до наслідування; вплив на них оточуючих, особливо дорослих осіб; бажання показати себе самостійним і намагання звільнитися від контролю та опіки з боку батьків, вихователів; специфічне трактування таких понять, як сміливість, чесність, дружба; неправильна оцінка конкретних життєвих ситуацій; недостатній розвиток, а інколи і повна відсутність критичного ставлення до своїх вчинків, вчинків інших. Ці особливості підлітків потрібно враховувати слідчим і суддям.
[20, с 99]
Значною мірою сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми такі обставини, як безконтрольність з боку батьків, відсутність профілактичних заходів у роботі з "важкими" підлітками, їх незайнятість, вживання спиртних напоїв та наркотичних засобів, проблеми в сім'ях, безробіття батьків і відсутність у них коштів на утримання дітей.
Недосконалість державної системи соціального захисту також істотно впливає на стан злочинності серед неповнолітніх. Як наслідок, відбувається збіднення окремо взятої сім'ї і дітей, які в ній виховуються.
1.2 Обставини, що підлягають встановленню у справах про злочини неповнолітніх
Кримінально-процесуальне законодавство містить спеціальну норму, що визначає предмет доказування по справах про злочини неповнолітніх (ст.433 КПК). Положення цієї статті деталізують деякі загальні положення ст.64 КПК України, в якій визначено обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі про злочини неповнолітніх, але жодною мірою не встановлюють і не замінюють їх, як і не створюють якийсь "особливий" предмет доказування.
Згідно зі ст.433 КПКУ при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочин неповнолітнього крім обставин, що вказані в ст.64 КПКУ, також необхідно встановити:
1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);
2) стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними;
3) характеристику особи неповнолітнього;
4) умови життя та виховання неповнолітнього;
5) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;
6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.
Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувати необхідні документи і провести інші слідчі та судові дії.
За необхідності для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.
1. Вік неповнолітнього повинен бути встановлений за документами про народження. Таким документом є свідоцтво про народження. Документи про вік неповнолітнього повинні бути приєднані до справи в оригіналі або в копії. При цьому слідчий повинен перевірити відповідність копії документу з оригіналом. Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби. За неможливості встановити точний вік неповнолітнього повинна бути призначена і проведена судово-медична експертиза для встановлення віку. Порядок призначення експертизи передбачено ст. 196 КПКУ.
При встановленні віку на підставі висновку судово-медичної експертизи слід мати на увазі, що експертиза не може точно визначити вік. Днем народження вважається останній день того року (31 грудня), який названо експертами, а при визначенні судовою експертизою віку (мінімальної і максимальної кількості років) слід виходити з пропонованого експертами мінімального віку.
Встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого, відповідно до вимог п.5 ст.76 КПКУ, є обов'язковим, якщо про вік його немає відповідних документів і їх неможливо одержати. Не призначення в цих випадках судово-медичної експертизи означає неповноту слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування як прокурором, так і судом.
2. Стан здоров'я та загальний розвиток неповнолітнього необхідно з'ясовувати за розумової відсталості неповнолітнього.
Відомості про можливу розумову відсталість обвинуваченого або підозрюваного, про стан його здоров'я можуть бути одержані слідчим від батьків або осіб, які їх замінюють, вчителів, вихователів, ровесників та інших осіб, а також шляхом витребування необхідних документів, характеристик тощо [3, 230].
Може бути проведено і судово-психіатричну експертизу, якщо ці експерти мають достатньо знань у галузі дитячої психології.
3. При розслідуванні справи про злочини неповнолітніх обов'язково необхідно долучити до справи розгорнуту характеристику зі школи, з місця роботи, а також з місця проживання. Крім того, необхідно одержати з органів міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх (судових вихователів) довідки про інформацію, що може бути про цього неповнолітнього.
злочинність неповнолітній допит виховний
4. По кожній справі повинні бути з'ясовані умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановлені факти, що стосуються сімейно-побутових умов його зовнішнього оточення. Це допоможе слідчому з'ясувати безпосередні причини, що призвели до вчинення неповнолітнім злочину або суспільно небезпечної дії.
5. Також необхідно встановити обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього. Наприклад, невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків з виховання неповнолітнього; побутове середовище та інтереси неповнолітнього, його поведінку вдома, в школі, на підприємстві; наявність раніше вчинених правопорушень і характер заходів, що застосовувалися до нього.
6. Наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, є обставиною, що також повинна бути встановлена. Як свідчить слідча і судова практика, значну частину злочинів неповнолітні вчиняють разом з дорослими і нерідко виконують їх завдання. В постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" від 27 лютого 2004 р. № 2 в п.8 зазначено, що, суди при розгляді справ про злочини неповнолітніх, у тому числі вчинені ними спільно з дорослими, поряд з іншими обов'язково мають з'ясовувати обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітніх, та наявність дорослих підмовників й інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.
2. Особливості обвинувачення неповнолітніх
2.1 Особливості пред'явлення обвинувачення та допиту неповнолітнього
Відповідно до КПК України неповнолітній обвинувачуваний викликається до слідчого, прокурора чи в суд, як правило, через його батьків або інших законних представників. Неповнолітній, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця досудового ув'язнення.
Неповнолітній свідок також викликається через законних представників. Повістка неповнолітньому свідку у віці до 16 років адресується одному з батьків, опікунів чи піклувальнику, або адміністрації закритої дитячої установи, в якій він виховується. Неповнолітні, які досягли 16 років, викликаються для допитів на загальних підставах. Однак, за необхідності, до повістки може бути включено вказівку про одночасну явку зі свідком і законного представника. Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому і його допит провадиться в присутності захисника. У разі, коли неповнолітній не досяг шістнадцяти років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його, допиті за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього. [24, с.147]
Слідчий роз'яснює педагогу або лікарю, батькам чи іншим законним представникам неповнолітнього, які присутні при пред'явленні обвинувачення та допиті, їх право задавати обвинуваченому запитання і викладати свої зауваження.
До пред'явлення неповнолітньому обвинувачення слідчий повинен ознайомити батьків і інших законних представників неповнолітнього обвинувачуваного, педагога і лікаря з їхніми правами й обов'язками (відповідно ст.438 і 128-1 КПК України). В постанові про притягнення неповнолітнього як обвинувачуваного, а також у протоколі його допиту повинні бути зазначені відомості про присутніх при проведенні процесуальної дії і їхнє ставлення до обвинувачуваного. [8, с.393]
Присутність педагога або лікаря необхідна у випадках, коли при пред'явленні обвинувачення, допиті і фіксації показань неповнолітнього бажано використовувати спеціальні знання в галузі педагогіки, психології або медицини.
Питання, поставленні обвинувачуваному згаданими особами, і їхні зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене питання, але відведене питання має бути занесене до протоколу.
[13, с.65]
Якщо батьки або інші законні представники негативно впливають на неповнолітнього або намагаються заважати одержанню доказів і проведенню слідчої дії, слідчий або прокурор можуть не допускати їх до участі в допиті.
Батьки й інші законні представники неповнолітньою обвинувачуваного можуть бути допитані в справі як свідки з урахуванням положень ст.63 Конституції України та ст.69-1 КПК України: ніхто не несе відповідальності за відмову від давання показань стосовно самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів.
2.2 Особливості досудового провадження у справах про злочини неповнолітніх
Досудове слідство складається з двох стадій, що мають свої особливості щодо неповнолітніх: порушення кримінальної справи і досудового слідства.
Особливості, в стадії порушення кримінальної справи.
Приймаючи від неповнолітнього заяву про вчинення злочину, слід пам'ятати, що кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст.383 КК) настає після досягнення особою 16 років. У зв'язку з цим посадова особа відповідного компетентного органу не попереджає осіб, які не досягли вказаного віку, про таку відповідальність. [19, с.69]
Закон не встановлює нижньої межі віку особи, яка звертається до органу дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду із заявою про злочин. Однак якщо особисто самостійно звертається малолітня особа з заявою до відповідного органу, треба враховувати таку соціально-психологічну характеристику, як схильність до фантазій. Тому по можливості компетентній посадовій особі перед прийняттям заяви бажано залучити до участі у прийнятті заяви когось із дорослих членів сім'ї чи близьких родичів малолітнього. Якщо це неможливо зробити взагалі або можна тільки протягом тривалого часу, то заяву малолітньої особи слід прийняти і негайно зареєструвати.
Перевірку заяв про злочини (суспільно небезпечні діяння) неповнолітніх доручають співробітникам підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх або слідчим, які спеціалізуються на провадженні перевірки заяв про злочини неповнолітніх і розслідуванні таких злочинів.
Порядок відібрання пояснень від неповнолітніх (так само, як івід повнолітніх) осіб кримінально-процесуальним законом не регламентовано. Тому слід застосовувати за аналогією нормативні положення, сформульовані в частинах 1 і 2 ст.168 КПК "Допит неповнолітнього свідка". Про обов'язок говорити тільки правду в стадії порушення кримінальної справи неповнолітньому не роз'яснюють. [8, с.178]
Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, однак матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд службі в справах неповнолітніх (ч.2 ст.99 КПК). [8, с.115]
Особливості, в стадії досудового слідства.
Характерні особливості в цій стадії, залежно від того, на який обсяг діяльності вони поширюються, можна розподілити на дві групи:
1) загальні;
2) окремі.
До перших належать:
досудового слідство є обов'язковим у всіх справах про злочини і суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, в томучислі й у справах про злочини приватного обвинувачення (ч.1ст.27 КПК) та тих, за якими здійснюється у протокольній формі (ст.425 КПК). [8, с.387]
Досудове слідство в кримінальних справах про злочини неповнолітніх провадять слідчі органів внутрішніх справ (ч.2 ст.112КПК). [8, с.128]
Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом із дорослим, то слід розглянути можливість виокремлення справи про неповнолітнього в окреме в стадію досудового слідства з додержанням вимог ст.26 КПК (ст.439 КПК). [8, с 394]
Особливості, що стосуються окремих процесуальних дій:
Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит обов'язково провадять у присутності захисника.
При пред'явленні обвинувачення неповнолітньому та його допиті можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього (ст.438 КПК). Підставами участі цих осіб є:
недосягнення неповнолітнім віку 16 років;
визнання його згідно з висновком психологічної експертизи розумово відсталим.
Участь педагога, лікаря, батьків (інших законних представників) у справі неповнолітнього не є обов'язковою. Вони беруть участь у справі: за розсудом слідчого чи прокурора; за клопотанням захисника.
У практиці розслідування злочинів і суспільно небезпечних діянь, вчинених неповнолітніми, до участі в справі, як правило, залучають батьків або педагога.
Педагог - це обізнана особа, яка має вищу педагогічну освіту і працює викладачем (учителем) в закладі освіти (школі, ПТУ тощо). Педагога залучають до допиту неповнолітнього з метою встановлення з останнім психологічного контакту та отримання правдивих свідчень. Не варто запрошувати як педагога для участі в допиті неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого його класного керівника. Останній несе дисциплінарну відповідальність за стан виховної роботи, яку він зобов'язаний проводити з дітьми. Тому існує велика ймовірність того, що, беручи участь у допиті неповнолітнього обвинуваченого, педагог заважатиме встановленню умов його виховання, що є обставиною, яка піддягає доказуванню (п.4 ч.1 ст.433 КПК). [8, с.390]
Лікаря для участі в пред'явленні обвинувачення неповнолітньому і його допиті запрошують у випадках, якщо особа має якісь психічні чи фізичні вади і через це виникає потреба у налагодженні такого спілкування слідчого з неповнолітнім обвинуваченим, за якого останній міг би повно реалізувати свої права і законні інтереси.
Неповнолітнього обвинуваченого викликають, як правило, через його батьків або інших законних представників (інший порядок виклику допускається лише у разі, якщо це зумовлено обставинами справи). Неповнолітнього, який перебуває під вартою, викликають через адміністрацію місця досудового ув'язнення (ст.437 КПК).
Доручення слідчого, що стосується слідчих та оперативно-розшукових дій (ч.3 ст.114 КПК) виконують підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Даючи такі доручення, слідчий повинен враховувати їх компетенцію, визначену ст.5 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх":
виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповнолітніми, вживати з цією метою оперативно-розшукових і профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством; розглядати у межах своєї компетенції заяви і повідомлення про правопорушення, вчинені неповнолітніми; здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопорушення, вчинені неповнолітніми, провадити дізнання в межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством; виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні неповнолітніх; розшукувати неповнолітніх, які залишили сім'ї, навчально-виховні заклади (бродяжать) та спеціальні установи для неповнолітніх; виявляти дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво; виявляти осіб, які займаються виготовленням та розповсюдженням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту; вести облік неповнолітніх правопорушників, у тому числі звільнених із установ виконання покарань, з метою проведення профілактичної роботи, інформувати про них відповідні служби усправах неповнолітніх; повертати до місця постійного проживання, навчання або направляти до спеціальних установ для неповнолітніх у термін не більше 8 годин з моменту виявлення неповнолітніх, яких було підкинуто, або які заблукали чи залишили сім'ю або навчально-виховні заклади; викликати неповнолітніх, їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а також інших осіб у справах та інших матеріалах про правопорушення і у разі ухилення без поважних причин від явки за викликом - піддавати їх приводу;
відвідувати неповнолітніх правопорушників за місцем їх проживання, навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками);
отримувати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності відомості, необхідні у зв'язку з матеріалами про правопорушення, що перебувають у його провадженні; затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях неповнолітніх віком до 15 років, які залишилися без опіки, - на період до передачі їх законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, - до передачі їх законним представникам або направлення до приймальників-розподільників, але не більше ніж на 8 годин; здійснювати згідно з чинним законодавством гласні та негласні оперативно-розшукові заходи з метою розкриття злочинів, учинених неповнолітніми або за їх участю;
виявляти, вести облік осіб, які втягують неповнолітніх в антигромадську діяльність;
проводити обшуки, вилучення та інші слідчі дії відповідно до кримінально - процесуального законодавства; проводити за наявності законних підстав огляд неповнолітніх,речей, які є при них, транспортних засобів; вилучати документи і предмети, що можуть бути речовими доказами правопорушення або використані на шкоду здоров'ю неповнолітніх; складати протоколи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, а також їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання неповнолітніх, інформувати відповідні служби у справах неповнолітніх; - вносити підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності обов'язкові для розгляду подання про необхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми; доставляти в органи внутрішніх справ на строк до 3 годин неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення, але не досягай віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для встановлення особи, обставин вчинення правопорушення та передачі їх батькам чи особам, які їх замінюють; негайно повідомляти органи прокуратури, а після встановлення особи неповнолітнього відразу сповіщати батьків чи осіб, які їх замінюють, про затримання цього неповнолітнього, у тому числі й про його адміністративне затримання;
повідомляти органи опіки та піклування за місцем перебування неповнолітнього про відомий факт залишення його без опіки (піклування) батьків; інформувати відповідні служби у справах неповнолітніх про неповнолітніх, які затримані чи обвинувачуються у вчиненні злочинів. [22, с.42]
Слідчий може використати результати не пов'язаної безпосередньо із розслідуваним злочином (попередньої) діяльності підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Він має право: допитати співробітників цього підрозділу з метою з'ясування характеристики неповнолітнього; умов його життя та виховання; обставин, що негативно впливали на виховання; провести в підрозділі кримінальної міліції у справах неповнолітніх виїмку необхідних документів, що не становлять службової таємниці. [19, с 68]
Закон передбачає низку додаткових правил щодо закінчення досудового слідства в справах неповнолітніх:
1) під час оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповнолітнього (ч.2 ст.440 КПК).
Участь останнього не виключає обов'язкової участі захисника в ознайомленні зі справою. Однак, на відміну від захисника, законний представник не має права ознайомлюватися з матеріалами справи окремо від обвинуваченого. Він має право роз'яснювати неповнолітньому сутність пред'явленого обвинувачення, обговорювати з захисником та обвинуваченим клопотання про додаткові слідчі дії, витребування та приєднання до справи доказів;
2) якщо в кримінальній справі буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою у віці 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, слідчий виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.
Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову про закриття справи, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокуророві надається можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватись послугами захисника.
Якщо встановлено, що особу, яка вчинила злочин у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК передбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад 5 років, необхідно в зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до ЗО діб. Участь захисника у таких справах є обов'язковою з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника (п.6 ст.45 КПК); слідчий, установивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною, яка досягла 11-річного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог ч.2ст.7-3 КПК, про що повідомляє прокурора і службу в справах неповнолітніх за місцем проживання особи; чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість звільнення неповнолітнього у віці від 16 (14) до 18 років, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру. [25, с.74]
Згідно зі ст.9 КПК прокурор, а також слідчий за згодою прокурора, на підставі, передбаченій ч.1 ст.97 КК, виносять мотивовану постанову про направлення справи для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. В цьому разі неповнолітньому з додержанням вимог статей 438 і 440 КПК пред'являють обвинувачення і після винесення постанови надають можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи. Справу зі списком осіб, які підлягають виклику до суду, прокурор надсилає до суду.
Для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру необхідна сукупність таких умов:
встановлення події злочину;
злочин належить до категорії злочинів невеликої або середньої тяжкості;
можливість виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання;
відсутність заперечення з боку неповнолітнього або його законного представника про закриття кримінальної справи за цією підставою.
Рішення про звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру приймає суд у порядку, передбаченому ст.7-3 КПК.
У закордонних державах існують інші варіанти звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності, причому не судом і навіть не поліцією, а громадськістю.
2.3 Особливості судового розгляду у справах про злочини неповнолітніх
Особливості в справах неповнолітніх, що виявляються в центральній стадії кримінального процесу - судовому розгляді, полягають у такому:
1. Справу, що надійшла до суду від прокурора з постановою про її закриття і застосування примусових заходів виховного характеру (в порядку ст.7-3 чи ст.9 КПК), суддя або голова суду, якщо він згоден із таким рішенням, призначає до розгляду в суді у строк не пізніше 10 днів, а в разі незгоди - повертає прокуророві мотивованою постановою (ч.2 ст.447 КПК).
Справи розглядають за такими правилами:
судове засідання має бути відкритим (за винятком випадків, передбачених ст.20 КПК);
участь прокурора і захисника є обов'язковою;
судові дебати не провадять;
останнє слово особі, щодо якої розглядають справу, не надають;
під час розгляду справи обов'язково ведеться протокол у такому порядку:
1) заслуховують пояснення неповнолітнього і його законного представника;
перевіряють докази, які доводять чи спростовують вчинення особою суспільно небезпечного діяння; перевіряють інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру;
2) після закінчення судової перевірки справи свої думки висловлюють прокурор, потім захисник;
3) Заслухавши думки прокурора і захисника, суд виходить до нарадчої кімнати для винесення ухвали (постанови), де вирішує такі питання: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого провадилося досудове слідство; чи винна у цьому діянні особа, щодо якої розглядають справу; який саме примусовий захід виховного характеру, передбачений ч.2 ст.105 КК, має бути застосовано до цієї особи і на який строк. [19, с.99]
Якщо є достатні підстави вважати, що особа, яка підлягає направленню до спеціального навчально-виховного закладу, займатиметься протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконання своєї ухвали (постанови), суд вправі тимчасово, строком до 30 діб, помістити цю особу у приймальник-розподільник для неповнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-виховного закладу.
Спеціальними навчально-виховними закладами для неповнолітніх, які потребують особливих умов виховання, згідно із Законом України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" (статті 8-9) є загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації.
До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляють за рішенням суду неповнолітніх віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років.
Неповнолітніх тримають у зазначених школах і професійних училищах соціальної реабілітації у межах встановленого судом терміну, але не більше 3 років.
У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації - до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.
Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцезнаходженням зазначеного закладу можуть бути переведені до професійного училища соціальної реабілітації. Це переведення може здійснюватися у межах терміну, встановленого рішенням суду, що застосував примусовий захід виховного характеру, але не більше 3 років.
Звільнення учнів із навчально-виховних закладів соціальної реабілітації провадиться достроково або після закінчення терміну перебування.
Неповнолітні, звільнені із загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, направляються директором школи до батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а ті, які не мають батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), - до відповідних навчально-виховних закладів загального типу. [19, с 103]
Неповнолітні, звільнені з професійних училищ соціальної реабілітації, направляються директором училища, як правило, за місцем проживання для працевлаштування за набутою спеціальністю, а в окремих випадках - до іншої місцевості за умови письмового підтвердження відповідної служби у справах неповнолітніх або державної служби зайнятості про можливість працевлаштування та забезпечення житлом неповнолітнього у цій місцевості. [4, с.15]
Дострокове звільнення неповнолітніх із загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації провадиться судом за місцезнаходженням закладу за клопотанням ради школи чи училища.
Для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, в державній системі охорони здоров'я за визначенням уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї та молоді і Міністерства охорони здоров'я України створюються центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх. [4, с.17]
До центрів медико-соціальної реабілітації направляються неповнолітні віком від 11 років на підставі висновку медико-експертної комісії. Неповнолітні перебувають у центрах медико-соціальної реабілітації протягом терміну, необхідного для лікування, але не більше 2 років. [6, с.8]
2. У цій категорії справ можливе обмеження принципу гласності судового розгляду. Згідно з вимогами ст.20 КПК закритий судовий розгляд допускається за мотивованою ухвалою суду (постановою судді) в справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку. Закрите судове засідання проводять у разі, якщо необхідно досягти найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показань від неповнолітнього та усунення можливого негативного впливу на нього сторонніх осіб.
Згідно зі ст.444 КПК суд (суддя) має право своєю ухвалою (постановою) видалити неповнолітнього підсудного з зали судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього. Якщо обставини, які досліджувались у відсутності неповнолітнього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, головуючий повідомляє про них підсудному після повернення його до зали судового засідання.
За необхідності допитати батьків або інших законних представників неповнолітнього як свідків, суд заслуховує їх показання. У виняткових випадках, якщо участь законного представника в судовому засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підсудного, суд має право своєю мотивованою ухвалою обмежити участь законного представника в тій чи іншій частині судового засідання, або усунути його від участі в судовому розгляді і допустити замість нього іншого законного представника неповнолітнього підсудного.
[25, с.44]
У стадії судового розгляду законний представник може бути одночасно захисником і цивільним відповідачем. Якщо він у судове засідання не з'явився, суд вислуховує думку учасників судового розгляду про можливість слухання справи за його відсутності. Суд вирішує питання позитивно тільки у разі, якщо відсутність законного представника не заважатиме встановленню істини в справі.
Про час та місце судового розгляду справи суд також повідомляє службу у справах неповнолітніх та кримінальну міліцію у справах неповнолітніх. Питання про участь у судовому розгляді представника служби в справах неповнолітніх суд вирішує в кожній справі, в якій неповнолітнього притягнуто як обвинуваченого.
Згідно зі ст.443 КПК про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд повідомляє підприємство, установу та організацію, в яких навчався чи працював неповнолітній, а в разі потреби й інші організації. Представники цих організацій мають право бути присутніми в залі судового засідання і з дозволу суду дають пояснення. В необхідних випадках їх допитують як свідків.
Розглянувши справу і визнавши підсудного винним, суд має право:
постановити обвинувальний вирок і призначити підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. При постановленні вироку, крім питань, що вирішуються у всіх кримінальних справах, суд зобов'язаний у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя. Вирішивши питання позитивно, суд повинен зазначити про це у вироку;
винести постанову про закриття кримінальної справи із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. [25, с 45]
3. Відповідальність неповнолітніх
3.1 Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосування до нього примусових заходів виховного характеру
У кримінальному законодавстві (ст.97 КК) передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної відповідальності - із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов'язані з певними обмеженнями та позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи виховного характеру є мірою державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного, їх покладення, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності.
Закон передбачає два види звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності: звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру та звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Проте звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності не є метою до якої слід прагнути при розгляді будь-якої кримінальної справи. За загальним правилом, будь-яка особа, яка вчинила злочин, повинна понести кримінальну відповідальність і бути піддана покаранню. Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише тоді, коли завдання, які стоять перед КК, можуть бути досягнуті і без застосування найбільш суворих кримінально-правових заходів. [22, с.167]
У кримінальному законодавстві (ст.97 КК) передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної відповідальності - із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов'язані з певними обмеженнями та позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи виховного характеру є мірою державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного, їх покладення, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності. [22, с 168]
Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх можуть застосовуватися і як один із специфічних видів звільнення від кримінальної відповідальності, і в порядку звільнення таких осіб від кримінального покарання. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається із дотриманням комплексу умов, які стосуються особи винного, вчиненого ним злочину, прогнозу його подальшої поведінки:
1) неповноліття особи;
2) вчинення вперше злочину невеликої тяжкості. Це насамперед означає, що неповнолітній притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання (Неповнолітнього слід вважати таким, що вчинив такий злочин вперше, якщо він не має судимості за будь який злочин);
3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання, яка повинна визначатися з урахуванням особи винного, його поведінки після вчинення злочину. Про наявність такої можливості може, зокрема, свідчити фактичне вчинення злочину вперше, щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, бездоганна поведінка після посягання, втрата зв'язків з попереднім оточенням, яке негативно впливало на неповнолітнього. [22, с.169]
Застосування даного виду звільнення від кримінальної відповідальності є правом суду, а не його обов"язком. При цьому суд може застосувати таке звільнення, лише при встановленні певних умов. Позиція ж самого неповнолітнього, його законних представників не має вирішального значення для суду.
До них належать:
1) застереження, яке полягає в осудженні суспільно-небезпечної поведінки неповнолітнього, а також у вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосування більш суворих заходів відповідальності.
2) обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, наприклад, може полягати у забороні відвідувати у нічний час парки, кафе ін., а також у вимозі сумлінно відвідувати навчальні заклади тощо.
3) у справах щодо неповнолітніх рекомендується застосовувати такий спеціальний запобіжний захід, як передача неповнолітніх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які перебувають в дитячих закладах, - передача їх під нагляд адміністрації цих закладів. Відповідно до цього заходу виховного характеру над неповнолітнім встановлюється контроль і посилений виховний вплив з боку тих осіб, що були зобов"язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього. Тому цей захід застосовують тільки тоді, коли батьки або колектив мають реальну можливість здійснити такий вплив, створити нормальну обстановку для неповнолітнього.
4) обов"язок відшкодувати заподіяний майновий збиток є уже більш суворим видом примусових заходів виховного характеру, проте тут існує певне обмеження: неповнолітній має досягти п"ятнадцятирічного віку, має майно, кошти або прибуток.
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків є найбільш суворим з заходів виховного характеру. Відповідно до закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установі для неповнолітніх" такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, в які направляються особи віком 11-14 років і фахові училища соціальної реабілітації для осіб віком від 14 до 18 років. Як найсуворіший захід він може застосовуватись лише тоді коли неповнолітній не може бути виправлений іншими заходами. Відповідно до вищезгаданого закону завданнями загальноосвітніх шкіл і фахових училищ соціальної реабілітації є "створення належних умов для життя, навчання та виховання учнів, підвищення іх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей, а також забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання". [22, с.166]
Отож, до неповнолітніх можуть бути застосовані як загальні види звільнення від кримінальної відповідальності, так і спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності, неповнолітніх. Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі загальних норм, передбачених КК, а також на підставі акта амністії чи помилування. Застосування більшості норм КК про звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх не відзначається якимись особливостями. Так, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, у зв'язку з передачею особи на поруки, у зв'язку із зміною обстановки до неповнолітніх застосовується на тих самих умовах, що й до повнолітніх. [22, с.170]
Таким чином, при виборі примусових заходів виховного характеру суд має враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання за цей злочин, якби воно насправді призначалося. Водночас примусові заходи виховного характеру призначаються з урахуванням положень, викладених у ч.2 ст.105 КПК: а) можуть бути призначені виховні заходи, лише прямо вказані в цій статті Кримінального Кодексу (їх перелік вичерпний); б) тривалість виховного заходу - направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи не може перевищувати встановленого Кримінальним Кодексом терміну, тобто не більше трьох років; в) виховні заходи можуть призначатися на строк не більше ніж до досягнення повноліття.
Подобные документы
Вітчизняні та міжнародні правові основи кримінального провадження щодо неповнолітніх. Особливості досудового розслідування, процесуальні гарантії реалізації прав дітей на даній стадії. Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх.
курсовая работа [36,5 K], добавлен 15.02.2014Агресивна злочинність неповнолітніх як девіантне явище, її сутність, причини і профілактика. Роль відновного правосуддя в концепції ювенальної юстиції. Поняття та кваліфікація втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність.
курсовая работа [87,6 K], добавлен 21.11.2010Система покарань, що застосовуються до неповнолітніх, її ознаки та види в Україні. Відмінність від загальної системи покарань. Система примусових заходів виховного характеру та приклади її застосування щодо неповнолітніх злочинців в Запорізькій області.
реферат [22,0 K], добавлен 22.04.2011Особливості провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. Особливості провадження досудового і судового слідства у справах про злочини неповнолітніх: досудове слідство, судове слідство. Відновне правосуддя стосовно неповнолітніх.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 31.01.2008Застосування до неповнолітнього підозрюваного запобіжного заходу. Затримання та тримання під вартою. Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря в допиті неповнолітнього підозрюваного. Участь захисника у кримінальному провадженні.
курсовая работа [29,1 K], добавлен 16.05.2013Загальні положення кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Максимальний розмір штрафу для неповнолітнього. Громадські та виправні роботи. Арешт як вид кримінального покарання. Позбавлення волі на певний строк. Призначення покарання.
курсовая работа [47,2 K], добавлен 23.02.2014Негативні модифікації молодіжної свідомості в сучасному суспільстві. Кримінальна відповідальність підлітків згідно Кримінального кодексу України. Призначення судової психологічно-психіатричної експертизи. Вживання примусових заходів виховного характеру.
реферат [663,0 K], добавлен 16.11.2009Підстави ненастання кримінальної відповідальності. Діючий Кримінальний Кодекс Франції. Недосягнення віку кримінальної відповідальності. Примушення до здійснення злочину. Заходи виховного характеру для психічнохворого. Відсутність морального елементу.
контрольная работа [21,2 K], добавлен 01.12.2010Правові основи інституту кримінального права України - звільнення від кримінальної відповідальності. Правові наслідки і види звільнення від кримінальної відповідальності. Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.
курсовая работа [137,3 K], добавлен 06.12.2008Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого. Пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого. Тактичні особливості допиту обвинуваченого. Допит під час проведення розслідування. Соціальний і професійний статус допитуваних.
реферат [32,2 K], добавлен 19.03.2007
