Виборче право і виборча система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття виборчого права та виборчої системи в Україні

Розділ 2. Принципи виборчого права

2.1 Принцип загального виборчого права

2.2 Принцип рівного виборчого права

2.3 Принцип таємного голосування

Розділ 3. Виборчий процес в Україні

3.1 Призначення виборів

3.2 Утворення виборчих округів та виборчих дільниць

3.3 Складання списків виборців

3.4 Висування та реєстрація кандидатів

3.5 Голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення та оприлюднення результатів виборів

Висновки

Список використаних джерел та літератури

виборчий право кандидат

Вступ

Поряд із проголошенням 24 серпня 1991 року незалежності України, ще одним важливим етапом у державотворенні стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України. Адже з її прийняттям завершився багаторічний складний напружений конституційний процес в Україні.

На сьогоднішній день Конституція увійшла в наше життя як справжній і діловий Основний Закон держави, що забезпечує правовий фундамент для подальшого розвитку нашого суспільства. Конституція України проголосила нашу державу суверенною, демократичною, правовою, визнала людину найвищою соціальною цінністю і утвердила реальне народовладдя, яке означає, що уся повнота влади, в тому числі й державної, належить народові.

Джерелом реалізації народом влади в інтересах як усього суспільства так і кожної людини і громадянина є вибори, шляхом яких народ має можливість здійснювати як безпосередньо так і через органи державної влади.

Розкриття теми "Виборче право і виборча система України" є актуальним. Його актуальність пояснюється тим, що саме виборче право є невід'ємним політичним правом громадян України,яке гарантується Конституцією України і забезпечується Законом України "Про вибори Президента Україні", Законом України "Про вибори народних депутатів України", Законом України "Про вибори депутатів міських рад і сільських, селищних, міських голів" та ін. Адже шляхом саме виборів, як в Україні, так і в більшості країн світу, формуються органи державної влади та місцевого самоврядування.

Метою дослідження даної курсової роботи є намір показати, що саме виборче право є головним, невід'ємним виборчим, тобто політичним, правом громадян України, яке закріплене в Основному Законі України.

Таким чином, предметом даної теми є одна з цінностей людської цивілізації, охоплюючи різні аспекти індивідуального буття, - активне і пасивне виборче право громадян України. Виборче право можна розцінювати як цінний орієнтир, який дозволяє застосовувати "людські зміни" не тільки до держави, права, правового порядку, але й до громадянського суспільства, оскільки степінь зрілості та розвитку останнього залежить в значній мірі від стану права обирати та бути обраним, від його об'ємності та реалізації.

Існування певних обмежень прав і свобод має об'єктивний характер.

Реалізація їх для кожного конкретного індивіда здійснюється в умовах встановленого порядку і пов'язана з правами і свободами інших осіб. Тому проблемою є не сам факт таких обмежень, а форма юридичного їх закріплення. Формування в основних законах таких підстав для можливого обмеження прав і свобод, як необхідність захисту вільного і демократичного ладу, збережень суспільного добробуту, моралі тощо, мають загальне значення і припускають надто широке їх тлумачення. Результатом може бути порушення прав і свобод, у тому числі й виборчих.

На сьогоднішній день виборці мають змогу вибирати із кількох кандидатів лише тих, хто на думку виборців, гідний займати певне місце в державному управлінні та його органах.

Міжнародним стандартам відповідають принцип демократичних виборів: "один виборець - один голос", гласність та відкритість усього виборчого процесу, таємність голосування і таке інше.

Слід також зазначити, що виборче законодавство, яким би ідеальним воно не було, повинне змінюватися, адже змінюється і суспільство, збільшується й вимоги його, а це означає, що виборче законодавство повинне удосконалюватись, змінюватись, а також іти в ногу з часом.

Розділ 1. Поняття виборчого права та виборчої системи в Україні

Стаття 5 Конституції України визначає дві форми народовладдя - безпосередня (пряма) і представницька демократія. Безпосередня демократія пов'язана з прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, яке здійснюється у визначених Конституцією та законами України формах.

Форми безпосередньої демократії - це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною, які виключають передачу владних повноважень будь-яким органам чи особам. Згідно зі статтею 69 Конституції України основними формами народного волевиявлення є вибори і референдум.

Під виборами, у найбільш широкому значенні цього слова, розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосуванні визначених осіб. Шляхом виборів формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських організацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади і органи місцевого самоврядування.

Вибори - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадовими особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування, встановленою більшістю голосів цих осіб, за умови коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом. Наприклад, призначення Верховною Радою України шести суддів Конституційного Суду України.

Вибори є одним з найдавніших інститутів людського суспільства. Він починає застосовуватись вже в родовому суспільстві, а в суспільствах Стародавньої Греції та Риму вибори вже стають важливим принципом організації державної влади.

Існують глибокі історичні корені і на українських землях, вони виступали знаряддям формування органів влади за часів вічного, а згодом і Магдебурзького права, були основою побудови всіх ланок влади козацької державності.

У сучасних умовах вибори є необхідним атрибутом життя суспільства, являють собою основну форму волевиявлення народу і реалізацію народного суверенітету.

Тому, не випадково значну увагу виборам приділяє і міжнародне право, важливе значення мають такі міжнародно-правові акти:

1. Загальна декларація прав ООН 1948 року (ст.21).

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 25).

3. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол 1, 1952 року).

Ці міжнародні стандарти мають загальний характер, вони універсальні і служать важливою гарантією виборчих прав громадянина в кожній країні, яка визнає себе членом світового співтовариства. Дотримання вимог, сформульованих у зазначених міжнародно-правових документах, є обов'язковим для того, щоб вибори були визнані легітимними. При цьому, вільними визнаються вибори, що характеризуються відсутністю тиску, а також залякування виборців і їх судовою гарантією є незалежність судової влади. Справедливими можуть бути визнані лише такі вибори, які проводяться на основі дотримання демократичних принципів виборчого права. Справжні вибори забезпечують виборцям реальний вибір, вони мають проводитися на основі політичного плюралізму.

Міжнародні стандарти щодо організації та проведення виборів отримали повне відображення в Конституції України, прийняттям якої в червні 1996 року були закладені передумови для подальшого розвитку в українському суспільстві інституту виборчого права відповідно до сучасних вимог. Закріплені в Конституції поняття «народ», «влада», «права і свободи людини і громадянина», «народне волевиявлення», «вибори» є визначальними. Так, в преамбулі Конституції зазначається, що Верховна Рада України приймає її, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини. У статті 5 закріплено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, а основними формами безпосереднього здійснення влади народу є вибори і референдум (ст. 69). У статті 24 визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи, а в статті 38 закріплено право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Конституція України (стаття 3) також декларує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини, в тому числі право обирати і бути обраним, та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Види виборів:у науці конституційного права вибори класифікують за різними підставами:

1) залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори президента України), та вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів;

2) залежно від того, обирається виборний орган повністю чи частково, розрізняють загальні та часткові (тобто замість депутатів, які вибули, обирається лише частина колегіального органу влади) вибори;

3) залежно від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) або повторними;

4) залежно від територіальних меж проведення вибори поділяють на загальнонаціональні та місцеві (локальні);

5) залежно від способу волевиявлення виборців можна виділити прямі та непрямі вибори. В свою чергу, непрямі вибори в літературі поділяють на посередні (коли виборці формують колегію виборців, що збирається лише на один раз, з метою визначити особу чи осіб, які займуть виборні посади) та багатоступеневі (виборці безпосередньо обирають представницький орган, що в свою чергу обирає інший орган або посадову особу) [с.367, 13].

Крім того, інколи, вибори поділяють на однопартійні, багатопартійні або безпартійні; альтернативні та безальтернативні; основні та додаткові тощо.

Виборче право в юридичній літературі інтерпретується в двох значеннях - об'єктивному та суб'єктивному [с.20-21, 9].

Об'єктивне виборче право - це один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями:

1) він більшою мірою (порівняно з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

2) значна частина його норм є полівалентним, тобто таким, що одночасно належать до двох і більше галузей права;

3) переважна частина його норм є процесуальними нормами.

Норми інституту виборного права встановлюють принципи виборного права; вимоги, що стосуються виборців і кандидатів; порядок утворення та діяльності виборчих органів; процедуру висування та реєстрації кандидатів; статус виборців та інших суб'єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборної агітації і голосування; порядок визначення результатів виборів тощо.

Джерелами інституту виборчого права є:

1. Конституція України.

2. Закони України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р.; «Про вибори Президента України» (в редакції Закону від 5 березня 1999 р.); «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998р.

3. Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення виборчого законодавства України.

4. Міжнародні договори, де встановлено загальновизнані стандарти щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. До них зокрема віднесені: Загальна Декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 року.; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954р., ратифікована Українською РСР 22 липня 1954р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963р.; Міжнародний пакт про громадські і політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966р., ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990р. та інші [с.516, 14].

Суб'єктивне виборче право - це закріплене Конституцією України (ст..38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборчих органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України або виборчого округу становить виборчий корпус (електорат). У Науці конституційного права розрізняють такі виборчі корпуси:

1) юридичний - сукупність зареєстрованих виборців (включених до списку виборців);

2) фактичний - сукупність виборців, які проголосували на виборах;

3) потенціальний - сукупність як зареєстрованих, так і в силу будь-яких обставин незареєстрованих виборців.

Термін «виборча система» в науці конституційного права також використовується в двох значеннях - широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв'язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виділяють три основних види виборчих систем, які відрізняються порядком встановлення результатів голосування.

Традиційними та найбільш поширеними виборчими системами є:

система більшості - мажоритарна;

система пропорційного представництва - пропорційна;

змішана система - пропорційно-мажоритарна.

Так, мажоритарна (від франц. слова “majoritee” - більшість) виборча система базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав встановлену більшість голосів виборців у виборчому округу, у якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів). Подібна система може бути застосована як в одномандатних, так і в багатомандатних округах. В останньому випадку від округу обирається визначена кількість депутатів (якщо голосування відбувається щодо окремих кандидатів) або ж виборці голосують за список політичної партії і всі депутатські мандати по округу забирає список партії, який набирає більшість голосів.

Мажоритарна система має кілька різновидів - відносної, абсолютної або кваліфікованої більшості (або французька модель) передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більш як половину (50% плюс один голос) голосів у відповідному округу. Подібна система застосовується сьогодні досить рідко, оскільки я к правило, вимагає проведення другого туру голосування, до участі у якому допускаються два кандидата, які набирають найбільшу кількість голосів в першому турі. Більш поширеною є мажоритарна система відносної більшості (англійська модель), за якої переможцем визнається кандидат, який набирає більше голосів, ніж будь-який інший претендент. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для обрання кандидат має набрати значно більше, ніж половину голосів виборців.

Пропорційна виборча система передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів в представницький орган, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів. Така виборча система передбачає утворення великих багатомандатних округів і забезпечує представництво партій у виборних органах відповідно до своєї популярності у виборців. За пропорційної системи розподіл мандатів між політичними партіями здійснюється за допомогою виборчої квоти (виборчого метра), яка визначається одразу ж після виборів шляхом поділу загальної кількості голосів, поданих по багатомандатному округу. Ідея пропорційної виборчої системи була обґрунтована Луї Сен-Жюстом ще в 1793 році, але почала застосовуватись лише в кінці ХІХ сторіччя (Сербія - 1888 р., Бельгія - 1889 р. та ін.). сьогодні пропорційна система поширена більш як у 60 країнах світу.

Останнім часом набуває широкого застосування змішана виборча система (наприклад: Албанія, Італія, Росія, Угорщина, ФРН), яка заснована на поєднанні елементів мажоритарної і пропорційної систем: наприклад, частина депутатів обирається за однією системою, частина - за другою, що дозволяє одночасно використати переваги кожної з цих двох систем [с.367, 13].

В Україні застосовується різні виборні системи: при виборах Президента України та при місцевих виборах - мажоритарна, при виборах народних депутатів України - змішана. При цьому, змішана система виборів народних депутатів України характеризується наступними рисами:

по-перше, і за мажоритарною (відносної більшості), і за пропорційною системами обирається однакова кількість народних депутатів України - 225;

по-друге, багатомандатний округ визначено як загальнодержавний.

Застосування змішаної виборчої системи при обранні половини парламенту України має на меті мінімізацію недоліків як мажоритарної, так пропорційної виборчих систем. Так, мажоритарна система досить результативна і проста у застосуванні, проте вона адекватно не відображає у складі парламенту політичного спектра суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів, а це має своїм наслідком послаблення представництва в парламенті.

Пропорційна система також має ряд недоліків: по-перше, передбачає не персоніфіковані вибори - виборчі списки партій формуються партійним керівництвом келійно і виборці фактично голосують за кандидатів, про яких їм нічого не відомо; по-друге, пропорційна система вимагає сталої багатопартійності, яка б характеризувалася більш-менш чіткою поляризацією політичних сил, що дозволяє після виборів сформувати стабільну парламентську більшість.

Водночас, застосування змішаної системи, з одного боку, сприяє політичній структурованості суспільства, формуванню великих партій та їх блоків, з другого - вона дозволяє зберегти певний зв'язок між депутатами та виборцями відповідно округу, регіону.

Змішані системи застосовуються з метою поєднати переваги мажоритарної і пропорційної системи та подолати їх недоліки. При цьому, поняття «змішана виборча система» в літературі тлумачиться в широкому і вузькому значеннях.

У першому значенні вона являє собою одночасне застосування при формуванні виборного органу мажоритарної та пропорційної системи, наприклад, в Україні та Росії при парламентських виборах.

У другому значенні змішана виборча система означає схрещення окремих елементів мажоритарної та пропорційної систем. При цьому виділяють два різновиди таких систем:

а) засновані на переважному використанні елементів пропорційної системи (посилення пропорційна система або система з премією для більшості), наприклад, у Греції;

б) засновані на переважному використанні елементів мажоритарної системи, наприклад, у Німеччині та Італії.

Розділ 2. Принципи виборчого права

Принципи виборчого права - це умови його визначення і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади. Загальновизнані принципи виборчого права зафіксовані у відповідних міжнародно-правових документах. Так, ч. 3 ст. 21 Загальної Декларації прав людини встановлює: «воля народу повинна бути основою влади уряду», «ця воля повинна виявлятися у періодичних і не фальсифікованих виборах, що мають проводитися згідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування». У ст. 25 Міжнародного пакту про громадські і політичні права записано: «Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, що проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців.

У повній відповідності до цих міжнародно-правових документів Конституція України (ст. 71) закріпила такі принципи суб'єктивного виборчого права: принцип вільних виборів; принципи загального, рівного і прямого виборчого права; принцип таємного голосування.

2.1 Принцип загального виборчого права

Принцип загального виборчого права означає:

по-перше, право голосу на всіх виборах мають лише громадяни \ громадяни України. Вимога належності до громадянства України пов'язана з тим, що виборче право - це найважливіша форма участі громадянина в управлінні державними справами, воно стосується політичних прав, відповідно, негромадяни України не наділяються виборчим правом. Подібна вимога передбачена і законодавством зарубіжних країн, хіба що за винятком Нової Зеландії. Договір про Європейський союз 1992 року (Маастріхський договір) передбачає надання на умовах взаємності виборчих прав і іноземцями - громадянами інших держав - членів ЄС, але лише на місцевих виборах;

по-друге, відповідно до повноважень ст. 24 Конституції України виборче законодавство України забороняє будь-які привілеї або обмеження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних властивостей громадянина України як людини та від його громадянських рис. При цьому, до природних властивостей можуть бути віднесені раса, колір шкіри, стать, а до громадянських властивостей - політичні, релігійні та інші переконання, етнічне та соціальне походження, майновий стан, місце проживання, мовна належність.

Виділення цих властивостей громадянина у виборчому законодавстві обумовлене особливостями України як держави з багатонаціональним складом населення, громадяни якої використовують різні мови та належать до різних релігійних конфесій. Слід зазначити, що перелік властивостей громадянина, за якими забороняється дискримінація його виборчих прав, не є вичерпним. Так, у ч. 4 ст. 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України» говориться також і про необхідність врахування «інших ознак», які можуть виникнути в процесі реалізації виборчих прав. Такий підхід в повній мірі узгоджується із загальновизнаними нормами міжнародного права. Зокрема, ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права прямо вказує на те, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можливість голосувати і бути на справжніх періодичних виборах.

по-третє, забороняється обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, які не передбачені Конституцією України та цим законом. Відповідно до ст. 64 Конституції України окремі обмеження виборчих прав громадян можуть бути встановлені в умовах воєнного або надзвичайного стану. При цьому повинен бути зазначений строк дії цих обмежень. Наприклад, надзвичайний стан на всій території України може бути введено на строк не більше як 30 діб і не більше як на 60 діб в окремих місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України не більше як на 30 діб (ст. 7 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»).

У ст. 70 Конституції України та у виборчому законодавстві України визначають спеціальні умови (виборчі цензи або кваліфікації) для отримання права голосу на виборах (активного виборчого права). До них належать:

1) віковий ценз - активного виборчого права набувають громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років;

2) ценз дієздатності - не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними.

Передбачений Конституцією України вісімнадцятирічний вік виборця має бути підтверджений відповідними документами - паспортом громадянина України, свідоцтвом про народження тощо.

Недієздатним визнається громадянин, який внаслідок психічної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК України). Вимога визнання громадянина недієздатним тільки судом спрямована на зміцнення гарантій виборчих прав громадян. Це означає, що у випадку, коли громадянин тяжко хворий і навіть перебуває на обліку у відповідній психіатричній медичній установі, самі по собі ці обставини не можуть бути підставою для відсторонення його від участі у виборах. Лише суд на підставі ретельного вивчення може визнати громадянина недієздатним і тим самим нездатним обирати та бути обраним.

Що стосується процедури про визнання громадянина недієздатним, то вона визначена у главі 34 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, справа про визнання громадянина недієздатним внаслідок психічної хвороби або недоумства може бути розпочата за заявою членів її сім'ї, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатричного лікувального закладу. Відповідна заява подається до суду за місцем проживання цього громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, то за місцем знаходження даного закладу. В цій заяві повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічну хворобу або недоумство, внаслідок чого особа не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Суддя в порядку підготовки справи до розгляду при наявності достатніх даних про психологічну хворобу або недоумство громадянина,призначає для визначення його психологічного стану судово-психіатричну експертизу.

Рішення суду про визнання громадянина недієздатним після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Воно і є підставою для прийняття рішення відповідним виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у містах ради не включати цього громадянина до загального списку виборців або виключити його з цього списку і відповідно - про виключення його зі списку виборців на виборчій дільниці.

Громадянина може бути поновлено у дієздатності у разі його видужання або значного поліпшення здоров'я за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна або установ, організацій та осіб, зазначених вище, а також з власної ініціативи суду. Рішення суду про поновлення громадянина в дієздатності є підставою для включення його як до загального списку виборців, так і до списку виборців на виборчій дільниці.

3) центр осілості передбачено при проведенні місцевих виборів - право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, які проживають на території сіл, селищ, міст, районів у містах (п. 2 ст. 6 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»). Це обмеження пов'язане зі статусом місцевих рад та сільських, селищних, міських голів як органів територіальних громад.

Конституція та виборче законодавство України не передбачають інших виборчих цензів для активного виборчого права при виборах народних депутатів України. Зокрема, мають право голосу громадяни, які перебувають в місцях позбавлення волі за вироком суду, а також затримані, заарештовані за підозрою у скоєні злочину тощо. Водночас, зі змісту ч. 6 ст. 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України» можна зробити висновок, що не можуть реалізувати свого виборчого права при виборах народних депутатів України громадяни України, які проживають або перебувають в період підготовки та проведення виборів за межами України на підставах, що не можуть бути визнанні законними.

Очевидно, до такої категорії осіб слід відносити громадян, які виїхали за межі України з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року. Так, відповідно до статті і зазначеного закону на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами, в тому числі і правом голосу, і несуть встановлені Україною обов'язки. Такі громадяни отримують документи, що дають право на виїзд з України і засвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, зокрема: закордонний паспорт громадянина України, посвідчення особи моряка чи посвідчення члена екіпажу. Лише за наявності цих документів громадяни включаються до списків виборців на виборчих дільницях, утворених при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном.

Конституція України та виборче законодавство України встановлюють додаткові, порівняно з активним виборчим правом, обмеження щодо пасивного виборчого права громадян:

підвищується віковий ценз (з 18 до 21 року при виборах народних депутатів України і до 35 років при виборах Президента України). Це обумовлено тим, що діяльність глави держави, парламентарія передбачає наявність життєвого досвіду, належного освітнього рівня, здатності до вирішення складних політичних, правових, економічних та соціальних проблем, а це, в свою чергу, досягається з відповідним віком;

встановлюється ценз осілості на виборах Президента України і народних депутатів України, який передбачає, що за громадянином України визнається право бути обраним Президентом України лише після десяти останніх, перед днем виборів, років проживання в Україні, народним депутатом - після п'яти років. Це обмеження обумовлене тим, що глава держави, член законодавчого органу має бути добре обізнаний з різними аспектами суспільного життя країни. При цьому, термін «проживання в Україні» означає не лише проживання в межах державного кордону України, а й проживання на морських судах, що перебувають у плаванні під Державним прапором України. Крім того, перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах, на полярних станціях України, а так само перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів України не вважається проживанням за межами території України і не тягне за собою втрату громадянами пасивного виборчого права;

встановлюється мовний ценз при виборах Президента України - Президентом України може бути обраний громадянин України, який володіє українською мовою (ст. 103 Конституції України);

передбачається також обмеження пасивного виборчого права для осіб, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Зміст поняття «умислу» розкривається у статті 24 Кримінального Кодексу України - це така форма вини, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала суспільно-небезпечні наслідки (прямий умисел) або усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

2.2 Принцип рівного виборчого права

Принцип рівного виборчого права означає забезпечення рівних для кожного виборця можливостей впливати на результати виборів. Цей принцип випливає з більш загального конституційного принципу рівноправності громадян, поширюється як на активне, так і на пасивне дотримання таких умов:

1) усі виборці повинні мати однакову кількість голосів на виборах (заборона плюрального вотуму, тобто надання одним виборцям більшої кількості щодо інших залежно від майнового стану чи інших факторів). Зокрема, при виборах народних депутатів України кожний виборець має два голоси - по одному в одномандатному та багатомандатному округах, при виборах Президента України - один, а при місцевих виборах - до чотирьох (якщо вибори всіх органів місцевого самоврядування відбуваються одночасно). При цьому, свої голоси виборець може використати лише на одній виборчій дільниці;

2) повинна бути забезпечена єдина форма представництва - кожний депутат має представляти однакову кількість виборців. Реалізація цієї вимоги забезпечується утворенням одномандатних округів з приблизно рівною кількістю виборців та визначеним Законом України «Про вибори народних депутатів України» порядком встановлення результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, який передбачає необхідність обчислення виборчої квоти;

3) забороняється поділ виборців на розряди (курії) за майновою, національною, становою, релігійною, етнічною чи іншою ознакою;

4) усім виборцям має бути гарантовано рівний захист законом і судом активного і пасивного виборчого права.

2.3 Принцип таємного голосування

Принцип таємного голосування полягає в заборонні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб'єктами. Виборче законодавство не деталізує засобів та методів здійснення такого контролю - він може бути як державним, так і поза державним, мати різні мотиви, здійснюватися у різних формах тощо. Проте мета будь-яких спроб порушити таємницю голосування одна: здійснити вплив на процес народного волевиявлення для спотворення його результатів. Виборче законодавство України передбачає спеціальні організаційні заходи та процедури щодо забезпечення таємниці голосування, зокрема:

кожний виборець голосує на виборах народних депутатів України особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється (ст. 7 Закону «Про вибори народних депутатів України»);

виборчий бюлетень повинен мати таку форму, яка виключає можливість встановити, хто саме його заповнив (ст. 62 Закону «Про вибори народних депутатів України»);

голосування має проводитися у спеціально відведених приміщеннях, в яких у достатній кількості обладнані кабіни (кімнати) для таємного голосування (ст. 65 Закону «Про вибори народних депутатів України»);

бюлетені повинні заповнюватися виборцем в кабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність інших осіб, за винятком випадків, коли виборець внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень - він має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії скористатися допомогою іншої особи, крім членів виборчої комісії, кандидатів у депутати, їх довірених осіб, уповноважених осіб партій (блоків), офіційних спостерігачів (ст. 66 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Реалізація принципу таємного голосування забезпечується також встановленням відповідальності осіб, які порушили таємницю голосування (п. 10 ст. 85). Зокрема, кримінальна відповідальність за порушення таємниці голосування передбачена ст. 159 Кримінального кодексу України: умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законом України виборів, вчинене членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища, - карається штрафом від п'ятсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років.

Розділ 3. Виборчий процес в Україні

Виборчий процес - це врегульована правовими та іншими соціальними нормами діяльність органів, організацій окремих громадян колективів і груп (суб'єктів виборчого процесу) з підготовки та проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади і місцевого самоврядування.

Суб'єктами виборчого процесу визнаються особи, органи, організації, наділені Конституції та виборчим законодавством України правами та обов'язками стосовно організації та проведення виборів. До осіб, які є суб'єктами виборчого процесу, можна віднести:

виборців;

зареєстрованих кандидатів у депутати;

офіційних спостерігачів від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, зареєстрованих у одномандатних округах.

Органами, які виступають суб'єктами виборчого процесу є:

виборчі комісії - спеціально утворені виборчі органи;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

До організацій-суб'єктів виборчого процесу можна віднести партії (блоки), які висунули кандидатів у депутати.

Засадами виборчого процесу слід вважати відправні ідеї, положення, основні принципи діяльності суб'єктів виборчого процесу. [с. 32, 8].

До них виборче законодавство України відносить:

1) законність та заборона незаконного втручання будь-якого у виборчий процес передбачає, що волевиявлення народу під час виборів має бути легітимним, відбуватися у спосіб, що прямо передбачений законом;

2) політичний плюралізм (багатогранність) забезпечує конкурентний, альтернативний характер виборців, що, в свою чергу, є важливою ознакою їх демократичного характеру;

3) гласність і відкритість виборчого процесу також виступають важливою передумовою чесних і демократичних виборів. Загальновідомо, що розвиток демократії безпосередньо пов'язаний з рівнем та якістю інформованості та правової освіченості громадян. Відповідно до виборчого законодавства України, гласність та відкритість виборчого процесу має бути забезпечено:

- по-перше, наданням виборчими комісіями громадянам інформації про хід підготовки та проведення виборів. Виборчі комісії, зокрема, повинні інформувати громадян про:

- свій склад, місцезнаходження та режим роботи;

- про основні права виборців, у тому числі про право оскарження неправомірних дій органів публічної влади чи їх посадових та службових осіб, які обмежують виборчі права громадян;

- по-друге, обов'язком виборчих комісій забезпечити своєчасне ознайомлення громадян зі списками виборців, з відомостями про кандидатів в депутати із виборчими списками партій (блоків), з передвиборними програмами партій (блоків), відомостями про кандидатів у депутати, програми кандидатів у депутати, зареєстрованих у одномандатних округах, з порядком заповнення виборчих бюлетенів. Вони також зобов'язані сповіщати населення про підсумки голосування і результати виборів депутатів;

- по-третє, своєчасним доведенням до відома громадян рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються виборів депутатів, а також рішень виборчих комісій через засоби масової інформації або в інший спосіб;

- по-четверте, об'єктивним висвітленням ходу підготовки і проведення виборів засобами масової інформації [с.97-98, 11].

Вимога гласності та відкритості виборчого процесу спрямована на те, щоб забезпечити громадянам, іншим суб'єктам виборчого процесу право на інформацію, що передбачає (ст. 9 ЗУ «Про інформацію») можливість вільного одержання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх виборчих прав, здійснення функцій, визначених виборчим законодавством.

З цією метою представникам засобів масової інформації гарантується безкоштовний доступ на всі публічні заходи, пов'язані з виборами; на засідання виборчих комісій та на виборчу дільницю у день виборів Виборчі комісії, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові і службові особи цих органів зобов'язані в межах своїх повноважень і компетенції надавати інформацію щодо підготовки і проведення виборів.

4) рівність прав партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, та рівність всіх кандидатів забезпечується однаковою процедурою висування кандидатів у депутати та однаковими для всіх партій (блоків), кандидатів умовами проведення передвиборчої агітації, фінансуванням виборчих кампаній за рахунок коштів Державного бюджету України, наданням рівних прав кандидатам;

5) свобода передвиборчої агітації забезпечується можливістю здійснювати передвиборчу агітацію у будь-яких і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та Законам України. Так, громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій (блоків), кандидатів, їх політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію за або проти;

6) рівний доступ до засобів масової інформації забезпечується шляхом:

- безоплатного надання партіям (блокам), кандидатам, однакової кількості ефірного часу та друкованої площі за рахунок коштів Державного бюджету України;

- застосування єдиних розцінок вартості однієї хвилини (секунди) ефірного часу та одиниці газетної площі;

- здійснення контролю за використанням засобів масової інформації у передвиборчій агітації.

7) неупередженість до партій (блоків), кандидатів у депутати органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ, організацій передбачає заборону надавати тій чи іншій формі будь-які переваги окремим суб'єктам виборчого процесу з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ, організацій, які повинні керуватися вимогами закону і не брати до уваги корпоративні інтереси чи особисті якості кандидатів, інших суб'єктів виборчого процесу.

Виборчий процес відбувається в певній, чітко визначеній виборчим законодавством послідовності і складається з кількох етапів - стадій виборчого процесу. В науці конституційного права звичайно виділяють такі стадії виборчого процесу:

призначення виборів;

утворення виборчих органів;

утворення виборчих округів та виборчих дільниць;

складання списків виборців (реєстрація виборців);

висування і реєстрація кандидатів;

передвиборна агітація;

голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення та оприлюднення результатів виборів.

3.1 Призначення виборів

Призначення виборів є першою стадією виборчого процесу. Вона полягає у встановленні уповноваженим органом дати голосування. Виборче законодавство відповідно до положень Конституції України встановлює порядок призначення виборів народних депутатів залежно від виду виборів, які можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними та проміжними.

Чергові вибори проводяться у зв'язку з закінченням строку повноважень Верховної Ради України. При цьому рішення щодо призначення чергових виборів не приймається, вони проводяться без призначення в день, визначений Конституцією України (ч.1 ст. 77), - в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. А виборчий процес розпочинається з моменту оголошення Центральною виборчою комісією про початок виборчої компанії, не пізніше ніж 60 днів до дня виборів.

Повторні вибори призначаються в одномандатному окрузі Центральною виборчою комісією у разі визнання виборів депутатів в цьому окрузі недійсними або такими, що не відбулися або у разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата. Вони проводяться в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Центральною виборчою комісією рішення про їх призначення.

При цьому, особа може бути визнана Центральною виборчою комісією такою, що відмовилася від депутатського мандату у таких випадках:

1) у разі, якщо особа, обрана депутатом в одномандатному окрузі, без поважних причин, не пізніш як на двадцятий день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів не подала до центральної виборчої комісії документ про її звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом та (або) копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандата, поданої до відповідної ради (частина 1 статті 82 ЗУ «Про вибори народних депутатів України»);

2) у разі, коли особа, обрана депутатом в одномандатному окрузі, без поважних причин комісії не пізніш як у строк визначений Центральною виборчою комісією, не подала до неї документ про її звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом та (або) копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандата, поданої до відповідної ради (ч.1 ст. 82 ЗУ «Про вибори народних депутатів України»). Такий строк може бути встановлений Центральною виборчою комісією у разі звернення особи обраної депутатом, до Центральної виборчої комісії про наявність поважних причин, які перешкоджають подати відповідні документи не пізніш як на двадцятий день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів.

Проміжні вибори призначаються Центральною виборчою комісією в одномандатному окрузі у разі, коли депутат достроково припинив повноваження або його повноваження були достроково припинені на підставах і в порядку, передбачених Конституцією та законами України, та проводяться в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування рішення Центральної виборчої комісії про їх призначення. Особливості підготовки та проведення проміжних виборів встановлені у ст. 83 ЗУ «Про вибори народних депутатів України».

Чергові і позачергові вибори Президента України та вибори до органів місцевого самоврядування призначаються Верховною Радою України в строки, передбачені Конституцією та виборчим законодавством України. Повторні вибори Президента України призначаються Верховною Радою України в місячний строк з дня одержання подання Центральної виборчої комісії. Рішення про проведення повторних виборів до органів місцевого самоврядування приймає відповідна територіальна виборча комісія, а місцеві вибори замість тих депутатів, які вибули - відповідні ради. Рішення про проведення місцевих виборів у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці приймаються, відповідно, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською, Севастопольською міською радою.

3.2 Утворення виборчих округів та виборчих дільниць

Виборчий округ - це територіальна або інша виборча одиниця, в межах якої об'єднуються виборці для обрання депутатів.

Виборче законодавство України передбачає формування лише територіальних виборчих округів, тобто таких, що формуються за територіальною ознакою.

Залежно від того, скільки депутатів обирається в кожному виборчому окрузі, розрізняють одномандатні (уніномінальні) та багатомандатні (поло номінальні або плюриномінальні) виборчі округи. Від одномандатного виборчого округу обирається лише один депутат, і округи утворюються при застосуванні мажоритарної виборчої системи. Від багатомандатного виборчого округу обираються два і більше депутати, і ці округи утворюються, як правило, при застосуванні пропорційної системи.

При утворенні одномандатних округів для виборів народних депутатів України, мають бути дотримані наступні вимоги:

1) приблизно рівна кількість виборців у кожному окрузі. Середня кількість виборців в одномандатних округах визначається ЦВК на підставі даних центрального органу виконавчої влади з питань статистики, а відхилення кількості виборців одномандатному виборчому окрузі не може перевищувати, як правило, 10 % орієнтованої середньої кількості виборців в одномандатних округах.

Ця вимога пов'язана з особливостями утворення одномандатних округів і спрямована на максимально повне забезпечення реалізації конституційного принципу рівного права шляхом встановлення рівноваги голосів виборців. Середня численність виборців по виборчому округу встановлюється шляхом поділу числа виборців України на кількість депутатських мандатів, які заміщаються за мажоритарною системою - 225. В ідеалі необхідно забезпечити повну рівність всіх 22 виборчих округів за кількістю виборців, чого фактично ніколи не можна досягти. Вимога приблизної рівності округів за кількістю виборів ставить проблему шляху можливого зловживання при нарізці округів. Подібні зловживання можуть призвести до утворення округів із суттєвою різницею в кількості виборців, наслідком чого буде різна «вага» голосу. Наприклад, якщо в одному виборчому окрузі 140 тис. виборців, а в другому - 70 тис. виборців, то голос виборця в першому виборчому окрузі буде вдвічі «важчим», ніж в другому і для перемоги кандидату в ньому необхідно набрати вдвічі більше голосів, ніж кандидату в другому окрузі. Зловживання, пов'язані з навмисним порушенням єдиної норми представництва при нарізці виборчих округів, отримали назву виборчої географії або джеррімендерінгу.

2) виборчий округ повинен становити єдину територію: не допускається утворення виборчих округів з територій, що не межують між собою.

За у мови дотримання цієї вимоги враховується також і адміністративно - територіальний устрій України.

Повідомлення про утворення одномандатних округів із зазначенням їх номерів, меж, центрів, орієнтованої кількості виборців у кожному окрузі оприлюднюються Центральною виборчою комісією у державних заходах масової інформації у триденний строк з дня прийняття нею відповідного рішення.

Територією багатомандатного загальнодержавного виборчого округу для виборів народних депутатів України є вся територія України, а його центром - місто Київ. Виборцями цього округу є усі громадяни України, які мають виборче право.

Виборчі округи для виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів утворюються відповідними територіальними виборчими комісіями не пізніше як за 70 днів до дня виборів.

Для підготовки і проведення голосування та підрахунку голосів виборців територія кожного одномандатного округу поділяється на виборчі дільниці.

Виборчі дільниці - це територіальні одиниці, що об'єднують виборців спільним місцем голосування. Згідно ЗУ «Про вибори народних депутатів України» (ст. 17) виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських, районних у містах рад. Окружна виборча комісія своїм рішенням визначає межі кожної виборчої комісії, встановлює єдину нумерацію виборчих дільниць у межах одномандатного округу.

Згідно ст.13 ЗУ «Про вибори депутатів міських рад та сільських, селищних, міських голів» виборчі дільниці утворюються сільською, селищною, міською, районною в місті радою або виконавчим комітетом. При виборах Президента України виборчі дільниці утворюються територіальними виборчими комісіями за поданням сільських, селищних, міських, районних у містах рад.

Порядок утворення виборчих дільниць базується на дотриманні територіального принципу: територія районів та міст, що входять до виборчих округів, поділяється на виборчі дільниці таким чином, щоб вони охоплювали всіх виборців, які проживають у межах цих виборчих округів, усі розташовані на їх території виборчі пункти.

Водночас виборче законодавство України передбачає можливість утворення виборчих дільниць і в місцях тимчасового перебування виборців у стаціонарних лікувальних, санаторно-оздоровчих закладах, на судах, а також при представництвах України за кордоном та на територіях військових частин. Це є важливою гарантією реалізації загального виборчого права громадян України, незалежно від місця їх проживання або тимчасового перебування.