Процесуальний порядок проведення слідчих дій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процесуальний порядок проведення слідчих дій

ЗМІСТ

Вступ

1 Поняття і значення слідчих дій

2 Класифікація слідчих дій у кримінальному процесі

3 Загальнообов'язкові умови та процесуальний порядок проведення слідчих дій

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

При розслідуванні кримінальної справи слідчий виконує дії та ухвалює рішення, передбачені або зумовлені кримінально-процесуальним законом. Ці дії та рішення різні, кожне з них, як правило, має свої завдання, виконати які прагне слідчий. Процесуальні дії слідчого, незалежно від їх безпосереднього завдання, в сукупності спрямовані на всебічне, повне й об'єктивне розслідування кримінальної справи. У такому значенні всі процесуальні дії слідчого по кримінальній справі, здавалося б, повинні називатися слідчими. Однак в юридичній літературі прийнято називати слідчими лише ті процесуальні дії слідчого, які, на відміну від інших (винесення постанов про направлення справи, обрання запобіжних заходів, роз'яснення прав учасникам процесу тощо), спрямовані на виявлення, перевірку і закріплення доказів.

Деякі автори ототожнюють поняття процесуальних і слідчих дій.

Протилежну думку щодо цього висловив М.І. Бажанов. Він відносив до слідчих дії, що проваджуються у кримінальних справах з метою збирання і фіксування доказів, а також притягнення як обвинуваченого, обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем, тобто такі процесуальні дії, мета яких зовсім інша.

О.Я. Дубинський розумів під слідчими діями процесуальні дії слідчого чи особи, яка проводить дізнання, що здійснюються, як правило, в стадії досудового слідства відповідно до визначених правил і напрямків щодо збирання і перевірки доказів. У кримінально-процесуальній літературі є й інші визначення слідчих дій. Наприклад Н.А. Якубовича, що слідчі дії - це передбачена кримінально-процесуальним законом сукупність операцій, що забезпечується державним примусом і прийомами, які здійснюються при розслідуванні злочинів для виявлення, фіксування і перевірок фактичних даних, що мають значення доказів по кримінальній справі.

1 ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ

слідчий дія кримінальний процес

Слідчі дії, що виконуються в зв'язку з розслідуваною справою, але з порушенням порядку, встановленого кримінально-процесуальним законом, не можна розглядати як засоби отримання або перевірки доказів. З іншого боку, слідчі дії, оформлені за всіма правилами, але не у зв'язку з кримінальною справою або до її порушення, недопустимі. Правомірність слідчих дій визначається такими умовами:

- будь-яка слідча дія може проводитися за рішенням органу дізнання і слідчого тільки після порушення кримінальної справи; в ст. 190 КПК виняток зроблено лише для огляду місця події - він можливий і до порушення кримінальної справи, також може бути застосовано до порушення кримінальної справи арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину (ст. 187 КПК);

- порядок провадження слідчої дії та її процесуальне оформлення повинні суворо відповідати кримінально-процесуальному законодавству України;

- слідчі дії проводяться за наявності правової і фактичної основ.

Правова основа - це сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом умов, що дають слідчому право виконати ту або іншу слідчу дію. Під фактичною основою слід розуміти фактичні дані, що диктують необхідність виконання конкретних дій в інтересах встановлення істини у справі. Мета проведення тієї або іншої слідчої дії прямо передбачена в нормах КПК. Наприклад, мета огляду - виявлення слідів злочину, з'ясування обстановки події; мета виїмки - вилучення певних предметів і документів, якщо точно відомо їх місцезнаходження.

Нормативна сторона слідчих дій полягає в детальній регламентації правил і умов їх проведення, що встановлені кримінально-процесуальним законодавством. Багато слідчих дій супроводжуються застосуванням заходів процесуального примусу, втручанням в особисті, майнові й інші права громадян, а також права і законні інтереси підприємств, установ, організацій. Усі слідчі дії здійснюються в ім'я правосуддя - рішення про кожного з них повинно бути законним і обґрунтованим.

Ніхто з посадових осіб органу внутрішніх справ або іншого відомства без спеціального доручення або вказівки слідчого не має права проводити жодної слідчої дії у справі, що знаходиться в його провадженні.

Співробітники міліції як представники органу дізнання мають право провести слідчі дії:

- в повному обсязі тільки після порушення кримінальної справи про злочини, що не є тяжкими, до встановлення особи, яка вчинила злочин, додержуючись строків, передбачених ч. 1 ст. 108 КПК. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється і слідчі дії не провадяться;

- усі можливі після порушення ними кримінальної справи про тяжкий злочин у межах строків, передбачених ч. 2 ст. 108 КПК;

- у справі, переданій від органу дізнання слідчому або що перебуває у провадженні слідчого, - тільки за його дорученням (ч. 4 ст. 104 КПК).

Слідчі дії проводяться не тільки з ініціативи слідчого, а й за вказівкою прокурора, начальника слідчого відділу або за клопотанням осіб, що беруть участь у справі: обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також їх представників. Необхідність проведення слідчих дій за клопотаннями вказаних осіб визначає слідчий. Свою відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих дій слідчий повинен мотивувати в постанові. Однак це не означає, що можна відхиляти обґрунтоване клопотання.

Обрання тих або інших слідчих дій залежить від характеру кримінальної справи, однак закон передбачає і випадки обов'язкового їх проведення. Наприклад, ст. 76 КПК передбачає обов'язкове проведення експертизи для встановлення причин смерті та характеру тілесних ушкоджень, для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого.

Крім того, обов'язковість деяких слідчих дій зумовлена раніше проведеними процесуальними діями слідчого. Наприклад, особа, яку затримано в порядку, передбаченому ст. 106 КПК, підлягає обов'язковому допиту як підозрюваний, а особа, якій пред'явлено обвинувачення, - допиту як обвинувачений (статті 107, 143 КПК).

До слідчих дій кримінально-процесуальне законодавство відносить допит свідка, потерпілого, затримання підозрюваного, допит підозрюваного, обвинуваченого, експерта, очну ставку, огляд, ексгумацію трупа, освідування, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, обшук, виїмку, призначення експертизи, накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.

Слідчі дії можна класифікувати залежно від цілей, об'єктів, методів виконання, часу і правил провадження, а також деяких інших критеріїв. Класифікація за різними критеріями допомагає усвідомити внутрішню сутність слідчих дій, визначити їх місце серед інших подібних.

В юридичній літературі є різні критерії для класифікації слідчих дій, слушним є поділ слідчих дій, що його пропонують М.М. Михеєнко, В.Т. Hop і В.П. Шибіко:

- основні та додаткові. Наприклад, після першого допиту свідка-очевидця розбійного нападу проводиться додатковий допит з метою з'ясування окремих обставин вчинення цього злочину;

- первинні та повторні. Йдеться про те, що після першого допиту, огляду, обшуку тощо та сама дія проводитиметься в повному обсязі;

- невідкладні та інші. При цьому слід мати на увазі, що невідкладність проведення певної слідчої дії може виявитися не тільки на початку розслідування, а й у ході подальшого його провадження. Наприклад, достатні підстави для проведення обшуку на квартирі знайомої обвинуваченого виникли лише після допиту самого обвинуваченого;

- обов'язкові й необов'язкові. Обов'язковість слідчої дії може визначатися прямою вказівкою в законі, наприклад, обов'язкове призначення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті або встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, обов'язковий допит обвинуваченого у справі, що передається з обвинувальним висновком до суду.

За своєю процесуальною формою слідчі дії можна поділити на такі, що провадяться:

- за постановою слідчого і без неї. Без попереднього винесення постанови слідчий виконує такі слідчі дії: допити, огляди, відтворення обстановки й обставин події, пред'явлення для впізнання і, як правило, затримання підозрюваного, а також, як виняток із загального правила, обшук особи та виїмку в неї предметів та документів (ч. З ст. 184 КПК);

- з дозволу (чи за рішенням) суду або без нього. Лише голова апеляційного суду своєю постановою може дозволити слідчому накласти арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за мотивованою постановою судді;

- з санкції прокурора і без санкції. З санкції прокурора проводиться обшук, за винятком житла та іншого володіння особи, арешт розшуканого обвинуваченого для направлення етапом до місця провадження слідства, призначення судово-медичної та судово-психіатричної експертиз з поміщенням обвинуваченого до відповідної медичної установи. Постанова слідчого про ексгумацію трупа має бути затверджена прокурором (ч. 2 ст. 192 КПК). Інші слідчі дії санкції прокурора не потребують;

- за участю понятих і без них. Стаття 127 КПК визначає коло слідчих дій, які обов'язково провадяться в присутності не менше двох понятих - це провадження обшуку, виїмки, огляду, огляду і виїмки кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку (ч. 1 ст. 187) пред'явлення осіб та предметів для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, опису майна. До цього переліку не увійшли допити, очні ставки, призначення експертизи.

Слідчі дії, залежно від їхньої мети, можуть бути такими, що спрямовані на збирання або перевірку доказів. Зауважимо, однак, що одна й та сама дія може за різних обставин справи, на різних етапах провадження розслідування бути спрямованою як на збирання нових доказів, так і на перевірку вже зібраних. Виняток становить, як правило, лише перша слідча дія, мета якої - виявлення і закріплення доказів.

Слідчий може використати будь-яку зі слідчих дій для досягнення мети досудового слідства, однак це не означає, що він повністю вільний в їх виборі. Багато залежить від досвіду і кваліфікації слідчого, його вміння орієнтуватися в слідчій ситуації і знання можливостей кожної слідчої дії. Слід мати на увазі, що помилка у виборі слідчої дії, підміна однієї слідчої дії іншою може спричинити незворотні наслідки: порушення строків розслідування, прав учасників досудового слідства. Слідчий, який добре володіє методикою розслідування різних видів злочинності, знає слідчу практику, володіє теоретичними, аналітичними підходами до розслідування, як правило, уникає грубих помилок у виборі слідчої дії.

Ефективність слідчих дій переважно залежить від умов сприйняття слідчим доказової інформації, яку він отримує в результаті виконання слідчих дій. Особливо важливими щодо цього є приписи закону про місце і час провадження слідчих дій.

Хід і результати провадження кожної слідчої дії відображаються в протоколі. Це основний вид фіксування інформації, отриманої при провадженні слідчих дій. Додатковими способами, що застосовуються поряд із веденням протоколу, є машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомка та відеозапис (ч. 6 ст. 115 КПК).

Протокол слідчої дії складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної. Зміст протоколу визначається характером слідчої дії і порядком її виконання.

Обов'язкові реквізити протоколу кожної слідчої дії передбачені ст. 85 КПК. У ньому повинні бути вказані: місце і дата його складання, прізвище осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб, роз'яснення їх прав і обов'язків, зміст проведення слідчої дії, час її початку і закінчення, всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

Якщо при виконанні слідчої дії застосовувались спеціальні технічні засоби, в протоколі зазначаються назва, призначення, умови і порядок використання цих засобів, об'єкти, до яких ці засоби застосовувались, отримані результати (як позитивні, так і негативні). При цьому повинно бути зазначено, що всі присутні при виконанні слідчої дії були попереджені про застосування технічних засобів.

Протокол підписують всі особи, які брали участь у слідчій дії. Якщо обвинувачений, підозрюваний, свідок або інший учасник слідчих дій відмовляється підписати протокол, слідчий робить позначку в протоколі та завіряє її своїм підписом. Відмову підписати протокол має пояснити особа, що відмовилася. Це пояснення заноситься до протоколу. Всі доповнення і виправлення повинні бути застережені в протоколі перед підписанням.

Якщо хто-небудь з учасників проведення слідчої дії не може особисто підписати протокол, то для підписання запрошується стороння особа.

Порядок провадження кожної слідчої дії та її оформлення визначено в чинному КПК та спеціальній юридичній літературі.

2 КЛАСИФІКАЦІЯ СЛІДЧИХ ДІЙ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Допит - це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від допитуваних (свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого) словесну інформацію про обставини злочину й інші факти, що мають значення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.

Особливість отримання інформації в ході допиту полягає в тому, що її джерелом є людина, її психічне (ідеальне) відображення, яке треба розкрити. Були спроби розглядати проблему допиту комплексно, з погляду низки наук: як засіб доведення; як процес специфічного спілкування для отримання інформації, що має значення для справи; як спеціальне явище, що має етичний і виховний бік.

У такому інтерпретуванні проблема допиту являє собою вчення про специфічний спосіб (форму) спілкування, що використовується в кримінальному судочинстві для отримання інформації від особи, яку допитують. Отримання інформації методом допиту уявляється як упорядкована спільність (система) прийомів спілкування з джерелом «ідеальної» інформації, що стосується події, яку розслідують. Тому за допомогою допиту отримують інформацію не лише в ході слідчої дії, а й під час оперативно-розшукових заходів, організаційних і перевірочних дій слідчого.

У наш час допит розглядають, з одного боку, як метод отримання інформації про психічне (ідеальне) відбиття людиною обставин, пов'язаних з подією, що розслідується, а з іншого - як діяльність (спілкування), що має процесуальну форму, щодо реалізації цього методу. Такий підхід відкриває перспективи систематизації розроблених у криміналістиці й судовій психології тактичних і психологічних прийомів допиту в єдиний метод діяльності, про необхідність розробки якого йшлося в літературі.

Допит як процесуальна діяльність є формою реалізації тактичних, психологічних та інших прийомів і засобів розслідування для отримання, дослідження, фіксування і перевірки показань особи, яку допитують, щодо події, яку розслідують. Допит проводить особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд). Цей процес регулюється законом, наприклад, допит свідка (ст. 167 КПК), обвинуваченого (ст. 143 КПК), та рекомендаціями криміналістичної науки.

Існують певні особливості виклику і допиту працівників дипломатичних і консульських представників іноземних держав. Приміром, глава дипломатичного представництва і члени дипломатичною персоналу представництва, також члени їх сімей, якщо вони проживають з ними та іноземними громадянами, не зобов'язані давати показання як свідки, а в разі їх згоди давати такі показання не зобов'язані для цього з'являтися в слідчі органи (ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.).

Консульські посадові особи, у тому числі глави консульського представництва, а також співробітники адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу консульського представництва, не можуть відмовитися від дачі показань як свідки, крім показань з питань, пов'язаних з виконанням ними службових обов'язків. Консульські посадові особи і глави консульського представництва не несуть відповідальності за відмову від дачі показань.

Після закінчення допиту слідчий повинен надати свідку можливість ознайомитися зі змістом протоколу або ж прочитати протокол свідку, якщо він про це просить слідчого.

Свідок і особи, які брали участь або були присутні при допиті, мають право просити про внесення змін і поправок до протоколу. Ці зміни і доповнення заносяться слідчим до протоколу.

Протокол підписують свідок, слідчий та особи, що були присутні чи брали участь у допиті, у тому числі прокурор начальник слідчого підрозділу. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, та свідок і перекладач підписують кожну сторінку окремо.

Виклик та допит потерпілого проводяться за правилами виклику допиту свідка з деякими відмінностями. Перед початком допиту слідчий попереджає потерпілого тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК. Після цього слідчий з'ясовує стосунки між потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим і пропонує потерпілому розповісти про все відоме йому в справі. Як свідку, так і потерпілому забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Орган дізнання і слідчий повинні гарантувати безпеку свідка і потерпілого, а також членів їхніх сімей і близьких родичів у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну, якщо робляться спроби вплинути на них, примусити дати завідомо неправдиві показання.

Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину КПК відносить до слідчих дій, маючи на увазі, що воно являє собою не лише короткочасний арешт особи у невідкладних випадках без санкції прокурора, а й спосіб збирання доказів. Протокол затримання є джерелом доказів, оскільки в ньому відображаються дані, що мають значення для справи про особу, яку підозрюють у вчиненні злочину.

Підстави та процесуальний порядок затримання підозрюваного викладено в статтях 106 і 106.

Як і кожна слідча дія (за винятком огляду місця події), затримання підозрюваного може проводитися лише після порушення кримінальної справи.

Допит підозрюваного - це слідча дія, яка проводиться з метою одержання від особи показань щодо обставин, що стали підставою для її затримання або застосування запобіжного заходу до притягнення її як обвинуваченої, а також щодо всіх інших обставин справи, які їй відомі (ст. 73 КПК).

Інтереси боротьби зі злочинністю вимагають застосування швидких та рішучих заходів щодо осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів. Одним із таких заходів є затримання.

Для затримання за ст. 106 КПК необхідно мати наявність:

- ознаки злочину, за яким може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі;

- даних, які дають підставу припускати винуватість конкретної особи у здійсненні злочину за наявності однієї з таких підстав:

а) особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

б) очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вказують на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

в) на підозрюваному чи на його одязі, при ньому, або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

За наявності інших даних, які дають підставу підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано, якщо ця особа намагалася втекти або якщо вона не має постійного місця проживання, або не встановлено особу підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, а також дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 21 КПК, права мати побачення із захисником з моменту затримання.

Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим. При цьому копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів, а в разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків негайно повідомляє також і відповідний розвідувальний орган (ч. 5 ст. 106 КПК).

Показання підозрюваного - це зафіксовані при допиті за правилами, встановленими кримінально-процесуальним законом, повідомлені підозрюваним фактичні дані щодо обставин, які послужили приводом для застосування заходів процесуального примусу, а також щодо інших відомих йому обставин справи.

Показання, разом з тим, є одним із засобів здійснення захисту. Як учасник кримінально-процесуальної діяльності підозрюваний за допомогою показань може істотно впливати на хід розслідування: в показаннях підозрюваний може не тільки повідомити про обставини, які цікавлять слідчі органи, а й пояснити їх. Тому показання підозрюваного є одним із видів доказів, на основі яких встановлюють обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

Особливості показань підозрюваного визначаються його процесуальним станом, оскільки давати показання - це його право, а не обов'язок.

Підозрюваний виступає як учасник кримінального процесу тільки у стадії досудового слідства.

Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд оцінюють показання підозрюваного за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Очна ставка - це слідча дія, яка являє собою одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є істотні суперечності: ствердження однією і заперечення іншою особою одного і того самого факту, важливого для правильного вирішення кримінальної справи, значні розходження щодо ознак певного об'єкта чи суб'єкта, інших обставин справи, що входять до предмета доказування у справі (дати, часу, місця події тощо).

Суперечності, які є в показаннях раніше допитаних осіб, повинні бути істотними.

Метою проведення очної ставки є не усунення цих суперечностей, а перевірка правдивості раніше одержаних показань. Рішення про проведення очної ставки слідчий має приймати тільки у тому разі, якщо він переконаний, що ця слідча дія сприятиме встановленню істини в справі, а не зашкодить цьому.

Як правило, очна ставка проводиться між будь-якими учасниками процесу, які мають як однаковий, так і різний процесуальний статус: між двома свідками, потерпілими, обвинуваченими, між свідком і потерпілим, між потерпілим і підозрюваним, між свідком і обвинувачуваним тощо. На початку очної ставки встановлюється, чи знають особи, що викликані на очну ставку, один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідків попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілих - за дачу завідомо неправдивих показань.

Викликаним на очну ставку особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначено очну ставку. Після цього слідчий ставить запитання. Особи, викликані на очну ставку, з дозволу слідчого можуть ставити запитання одна одній.

При допиті на очній ставці поряд з вимогами, передбаченими ст. 173 КПК, слід також враховувати норми тих статей КПК, що регулюють допит свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, в тому числі тих, які є неповнолітніми або не володіють мовою, якою ведеться слідство.

Як правило, першою допитують ту особу, яка, на думку слідчого, дала правдиві показання на попередньому допиті.

Правило, зазначене в ч. З ст. 173 КПК, повинно виконуватись незалежно від способу фіксування попередніх показань: тільки в протоколі або також з допомогою звукозапису чи відеозапису (статті 85 і 85 КПК). Оголошення попередніх показань може проводитись як за ініціативою самого слідчого, так і за клопотанням учасника очної ставки, але тільки в тих межах, в яких визнає за необхідне слідчий.

Слідчий повинен пильно стежити за тим, щоб перебіг очної ставки не вийшов з-під його контролю. Якщо це трапилось і очна ставка може зашкодити встановленню істини в справі або її учасникам, слід негайно припинити або перервати її.

Показання осіб, допитаних на очній ставці, записуються до протоколу в тій послідовності, в якій вони давались. Можливий також поділ аркуша протоколу по вертикалі на дві частини, на одній з яких записуються показання одного учасника очної ставки, на другій - іншого.

Кожен з допитаних на очній ставці підписує протокол у кінці та кожну його сторінку або лише свої показання на цій сторінці.

Протокол підписують також інші особи, які були присутні при проведенні очної ставки захисник обвинуваченого, прокурор, законний представник потерпілого, педагог, представник комісії, по справах неповнолітніх тощо.

Як свідчить слідча практика, слідчі пропонують підписуватись обвинуваченим не тільки в кінці протоколу очної ставки, а й за кожну відповідь на запитання іншого учасника цієї слідчої дії.

Огляд - це слідча дія, що проводиться органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею (судом) з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи (проводиться огляд місцевості, приміщення, предметів та документів).

Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до порушення кримінальної справи. У цьому разі, за наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події. Про результати огляду слідчий складає протокол. Огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого ч. 5 ст. 177 КПК. Постанова судді оскарженню не підлягає. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду щодо проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потрібно.

У випадках, передбачених частинами 5 і 6 ст. 190 ІСПК слідчий у протоколі огляду обов'язково зазначає причини, що обумовили проведення огляду без постанови судді, та протягом доби з моменту проведення цієї дії повідомляє про здійснений огляд житла чи іншого володіння особи та його наслідки прокурора, який здійснює нагляд за досудовим слідством.

Огляд проводиться в присутності не менше двох понятих і, як правило, вдень.

Слідчий може запросити для участі в огляді спеціалістів, не заінтересованих в результатах справи.

За необхідності слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення місця, що оглядається, та окремих предметів, а також по можливості фотографує їх.

Органи внутрішніх справ зобов'язані надавати слідчому допомогу в проведенні огляду.

Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, а також пред'явлення їх підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому та іншим особам слідчий проводить на місці події, обшуку або виїмки, а в разі, якщо це неможливо, - за місцем провадження у справі (статті 190-191 КПК).

Зовнішній огляд трупа слідчий проводить з участю судово-медичного експерта і в присутності двох понятих. Якщо неможливо викликати судово-медичного експерта, то запрошується найближчий лікар.

Якщо виникне необхідність ексгумації трупа, слідчий складає про це постанову, яку затверджує прокурор. Труп виймається з місця поховання в присутності слідчого, судово-медичного експерта та двох понятих, про що складається протокол, який підписують усі зазначені особи (ст. 192 КПК).

Постанова про ексгумацію трупа повинна бути вмотивованою, обґрунтованою, з обов'язковою вказівкою про мету прийнятого рішення.

Найчастіше зовнішній огляд трупа є складовою частиною огляду місця події, однак є випадки, коли він проводиться і оформляється як окрема, самостійна слідча дія, що має свої особливості.

При зовнішньому огляді трупа на місці події встановлюються і фіксуються в протоколі: розташування трупа, його поза, зовнішній вигляд одягу і взуття, характер пошкоджень на одязі, наявність на ньому слідів, плям, інших особливостей, наявність пошкоджень і слідів на тілі. Підлягають огляду й обстеженню знаряддя вбивства, якщо вони виявлені, предмети і документи, знайдені в кишенях одягу.

Зовнішній огляд трупа з участю судово-медичного експерта або лікаря не замінює експертизу для встановлення причин смерті й не виключає можливість участі судово-медичного експерта чи лікаря у розтині трупа і встановленні причин смерті, що здійснюються в медичних установах при проведенні судово-медичної експертизи. На практиці необхідність цієї слідчої дії виникає, якщо необхідно провести огляд похованої труни, провести повторну чи додаткову судово-медичну експертизу для встановлення, наприклад, причини смерті померлого.

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає два види освідування: слідче і медичне.

Слідче освідування проводить орган дізнання, слідчий, прокурор. Медичне - проводить судово-медичний експерт, а за його відсутності лікар, що має для цього спеціальні медичні знання.

Освідування полягає в огляді слідчим (особою, що проводить цю слідчу чи медичну дію) або судово-медичним експертом чи лікарем тіла живої людини з метою виявити або засвідчити наявність у неї особливих прикмет, а також слідів злочину.

Особливими прикметами можуть бути родимі плями, татуювання, шрами, рубці, бородавки, відсутність певних частин тіла, сліди колишніх хвороб, наприклад, віспи тощо. Слідами злочину на тілі можуть бути синці, тілесні ушкодження, що залишилися після вчинення насильницького злочину, плями крові, сліди виділень людського організму (слини, сперми). Підставою для проведення освідування е наявність зафіксованих у матеріалах справи, зокрема, в протоколах допиту свідків, потерпілих, протоках обшуку, огляду місця події або предметів, даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення та засвідчення наявності яких має значення для правильного вирішення кримінальної справи, передусім для встановлення осіб, які вчинили злочин.

Оскільки об'єктом освідування є тіло людини, його проведення зачіпає права людини на свободу та особисту недоторканність. Закон забороняє будь-які пов'язані з освідуванням дії, що принижують гідність обвинуваченої особи або небезпечні для її здоров'я.

Коло осіб, які можуть бути піддані освідуванню, визначено у ст. 193 КПК - це обвинувачений, підозрюваний, потерпілий і свідок.

Про провадження слідчого освідування слідчий виносить постанову. У ній, крім загальних даних, передбачених ст. 130 КПК, коротко викладаються обставини справи, зокрема ті, що зумовили необхідність проведення освідування, зазначається, хто підлягає освідуванню і з якою метою. Перед початком освідування постанова оголошується особі, тіло якої оглядатимуть.

Медичне освідування проводиться у разі, якщо для його виконання потрібні спеціальні знання в галузі медицини для виявлення подряпин на тілі, укусів зубів, плям крові, слідів хірургічних операцій тощо. Слідчий дає письмове доручення судово-медичному експерту або лікарю, і ті про результати освідування складають відповідно судово-медичний акт або довідку. Судово-медичне освідування не може замінити судово-медичну експертизу.

Пред'явлення для впізнання (статті 174, 175 і 176 КПК) є слідчою дією, яка полягає у пред'явленні раніше допитуваному свідкові, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому людини, предмета, тварини, трупа або його частини з метою встановлення його ідентичності.

За необхідності пред'явлення якої-небудь особи для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких той, хто впізнає, бачив цю особу, про що складає протокол допиту.

Якщо той, хто впізнає, є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань.

Особа, що підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї самої статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності та одягу.

Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються.

Особі, яка впізнає, пропонують вказати особу і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Про результати впізнання обов'язково повідомляють особі, яка пред'являлася для впізнання.

За необхідності впізнання може проводитися за фотознімками, відповідно до умов впізнання особи.

Пред'явлення особи для впізнання проводиться в присутності не менше двох понятих. У разі проведення впізнання поза візуальним спостереженням, поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити таке впізнання (ст. 174 КПК).

При необхідності пред'явити для впізнання який-не-будь предмет, слідчий спочатку допитує того, хто впізнає, про ознаки цього предмета і обставини, за яких він цей предмет бачив, про що складається протокол допиту.

Якщо особа, яка впізнає, є свідком чи потерпілим, її попереджають про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань.

Предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється особі серед інших однорідних предметів. Особа має вказати предмет і пояснити, за якими ознаками вона його впізнала.

Пред'явлення предметів для впізнання проводиться в присутності двох понятих.

Пред'явлені предмети по можливості фотографуються.

Про пред'явлення для впізнання особи або предмета і про наслідки впізнання складається протокол з додержанням правил, зазначених у ст. 85 КПК. Крім того, в протоколі зазначаються відомості про особу того, хто впізнавав, і про те, що він попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань, наводяться дані про осіб і предмети, що пред'являються для впізнання, і докладно вказуються ознаки, за якими було впізнано особу чи предмет.

У разі проведення впізнання поза візуальним спостереженням у протоколі, крім відомостей, обов'язково зазначається те, що впізнання проводилося поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого впізнання.

Протокол підписують всі учасники процесу, які брали участь у проведенні впізнання, поняті та слідчий. До протоколу додаються фотознімки, якщо особу або предмети, пред'явлені для впізнання, було сфотографовано (ст. 176 КПК).

З метою перевірки й уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випадках з участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого, відтворити обстановку та умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності.

Виконання цих дій допускається за умови, якщо вони не принижують гідності осіб, що беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я.

У необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення, а також проводить фотографування.

Про проведення всіх зазначених дій складається протокол, який підписують особи, що брали в них участь, поняті та слідчий (ст. 194 КПК).

Відтворення обстановки і обставин події як слідча дія за своїм змістом є ширшою, ніж слідчий експеримент за КПК Росії, бо охоплює не тільки відтворення обстановки та обставин події, а й перевірку показань, що їх дали раніше підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок, підсудний.

Для одержання найбільш вірогідних результатів ця слідча дія має проводитись в умовах, максимально наближених до тих, в яких відбувалась відтворювана подія, і в кількох варіантах.

Найчастіше відтворення обстановки та обставин події проводиться, щоб перевірити: а) чи могла конкретна людина в певних умовах сприйняти ту чи іншу подію, об'єкт (наприклад, чи міг свідок в описаних ним умовах і з указаної відстані побачити, як відбувалася подія); б) можливість проведення особою певних дій (наприклад намалювати грошовий білет) з допомогою певного предмета, за певний час тощо; в) об'єктивну можливість подій чи дії (наприклад, чи може відбутися самозаймання певної речовини за відповідних умов, чи можуть утворитися певні сліди); г) як саме відбувалась певна подія (наприклад уточнити шлях прямування обвинуваченого до місця вчинення злочину).

Проведення цієї слідчої дії лише з метою «закріплення» зізнання підозрюваного чи обвинуваченого, показань свідка чи потерпілого не є виправданим. У таких випадках особа лише повторює у присутності понятих раніше дані показання, від яких вона пізніше може відмовитись.

При відтворенні обстановки та обставин події можуть також застосовуватися кінозйомка і відеозапис (ст. 85 КПК).

Обшук - це слідча дія, яка проводиться в тих випадках, якщо є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.

Обшук проводиться також і в тому випадку, якщо є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться особи, що розшукуються, а також трупи чи тварини.

Під підставами для обшуку слід розуміти відомості, що містяться в показаннях учасників процесу: свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених; у протоколах інших слідчих дій, заявах громадян, керівників підприємств, установ, фірм, а також одержані в процесі оперативно-розшукових заходів.

Для проведення обшуку орган дізнання, слідчий виносять мотивовану постанову і звертаються до прокурора чи його заступника для отримання санкції. Проаналізувавши матеріал справи і за наявності чи відсутності підстав прокурор чи його заступник санкціонують таку постанову чи відмовляють у проведенні цієї слідчої дії. Обшук житла чи іншого володіння особи прокурор не має права санкціонувати.

У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за мотивованою постановою судді. За необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в проведенні обшуку. Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурор може подати апеляцію до апеляційного суду.

Обшук полягає в примусовому огляді приміщень адміністративного, службового, технічного, господарського житлового та іншого призначення, ділянок місцевості та громадян з метою виявлення і вилучення предметів і документів, що мають значення для кримінальної справи. Обшук може проводитись для виявлення осіб, що розшукуються, а також трупів чи тварин1.

Обшук передбачає здійснення активних пошукових дій для віднайдення предметів і документів, точне місце знаходження і ознаки яких заздалегідь визначити важко чи неможливо.

Дії, що застосовуються при обшуку, пов'язані зі значним втручанням у сферу особистого життя громадян, обмеженням їх права на недоторканність житла, що обумовлює необхідність посилення гарантій законності й обґрунтованості проведення обшуку.

Обшук приміщень являє собою примусовий огляд житлових будинків, квартир, дач, гаражів чи інших будівель, що належать громадянам. Житло - це приміщення, призначене для постійного чи тимчасового проживання людини. Інше володіння особи - це різного роду будівлі, споруди, які належать приватній особі і в яких знаходиться, зберігається чи охороняється майно.

Виїмка проводиться (ст. 178 КПК) у випадках, якщо є точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, перебувають у певної особи чи в певному місці.

Виїмка проводиться за мотивованою постановою слідчого.

Виїмка документів, що становлять державну або банківську таємницю, проводиться тільки з санкції прокурора або його заступника в порядку, погодженому з керівником відповідної установи. Примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого для провадження обшуку чи іншого володіння особи (п. 5 ст. 177 КПК).

При провадженні досудового слідства і судового розгляду справи в багатьох випадках виникають питання, вирішення яких неможливо без залучення до розслідування осіб з різними спеціальними знаннями.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві визначено такі форми використання спеціальних знань: призначення експертизи (статті 75 і 76 КПК); участь спеціаліста при проведенні окремих слідчих (судових) дій (статті 128і, 191, і 270 КПК); призначення і проведення ревізій (ст. 66 КПК).

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду (ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-XII).

Судова експертиза надає велику допомогу слідству і суду при здійсненні правосуддя, вона є засобом отримання доказів (ч. 2 ст. 65 КПК).

Експертиза - самостійна процесуальна форма отримання нових доказів і перевірки тих, які вже є. Судова експертиза, як самостійна процесуальна дія, має форми призначення, проведення і процесуального оформлення, її особливість полягає також у тому, що фактичні дії при проведенні експертизи отримує не сам слідчий, як це має місце, наприклад, при обшуку, виїмці, допиті, а відповідно до доручення (постанови) слідчого експерт-спеціаліст у галузі науки, техніки. Навіть у тих випадках, якщо слідчий володіє спеціальними навичками на рівні експерта, він не має права замінити його і суміщати в одній особі функції органу розслідування та експерта. Це пояснюється тим, що подібне суміщення «не дозволило б належним чином перевірити зібрані фактичні дані, оскільки виникли б сумніви у неупередженості видів дослідження»1. Процесуальна форма призначення і проведення експертизи покликана забезпечити законність, обґрунтованість та наукову правдивість висновків експертів.

3 ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВІ УМОВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ

Способами збирання доказів і джерел є слідчі й судові дії і процесуальні дії, а також подання доказів з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями.

Неприпустимо провадити слідчі чи судові дії, не передбачені законом, бо це означає порушення принципу законності, прав громадян. Однак слід мати на увазі, що крім цих дій способом збирання доказів є такі передбачені КПК процесуальні дії, як (витребування предметів і документів, одержання їх від учасників процесу, установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян, вимога про проведення ревізії, відібрання пояснень від окремих громадян або посадових осіб (ст. 66, ч. З ст. 97 КПК). Слідчі дії можуть провадитися тільки після порушення кримінальної справи, інші ж процесуальні дії, пов'язані зі збиранням доказів, - і до порушення справи.

Збирання доказів і їх джерел є діяльністю процесуальною, врегульованою нормами КПК. Звичайно, оперативно-розшукові заходи можуть допомогти виявити носіїв можливої доказової інформації, визначити конкретні способи її одержання з метою збирання доказів. При проведенні таких заходів можуть застосовуватися відеозапис, кіно-, фотозйомка, звукозапис з метою виявлення ознак злочину та осіб, які його вчинили, відомостей, які можуть бути використані як докази в кримінальній справі після їх перевірки відповідно до кримінально-процесуального законодавства. Але змішування оперативно-розшукової діяльності з процесуальною, підміна останньої такою діяльністю поставили б під загрозу нормальний процес доказування в кримінальному процесі, здійснення принципу встановлення об'єктивної істини у справі та інших демократичних принципів судочинства.

Оцінка зібраних доказів і їх джерел у стадії порушення кримінальної справи відбувається за загальними правилами, передбаченими ст. 67 КПК. Особливість полягає в тому, що її суб'єктами є тільки особа, яка провадить дізнання, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд, тобто ті державні органи й посадові особи, які вправі порушити кримінальну справу або відмовити в цьому, виконуючи функцію вирішення заяв і повідомлень про злочини. Інших суб'єктів кримінального процесу, які вправі брати участь у доказуванні та оцінці доказів і їх джерел, у цій стадії ще немає.

Не можна не враховувати, що в кожній, навіть простій з точки зору слідчого й прокурора справі вирішується доля людини; що «очевидних» злочинів взагалі бути не може, бо суб'єктивна сторона злочину (мотив, мета, умисел чи необережність), причинний зв'язок між дією чи бездіяльністю і їх наслідками, властивості особи, підозрюваної у вчиненні злочину, тощо не можуть бути спостережувані, безпосередньо сприйняті очевидцями дії або її наслідків, що «розвантаження» слідчого апарату завжди обертається перевантаженням судів, оскільки на них фактично перекладається розслідування злочинів; що при спрощеній, так званій протокольній формі досудової підготовки матеріалів на суддю або суд фактично покладається невластива їм функція формулювання обвинувачення; що спрощене або штучно прискорене провадження у справі завжди зв'язане з обмеженням дії демократичних принципів кримінального процесу, звуженням процесуальних прав громадян і зменшенням процесуальних гарантій установлення істини.

У стадії віддання обвинуваченого до суду судця одноособово або суд у розпорядчому засіданні, як правило, не збирають нових або додаткових доказів і їх джерел, хоча при необхідності вони вправі витребувати документи або приєднати до справи документи й предмети, подані учасниками процесу, викликати в судове засідання додаткових свідків (ст. 253, 254 КПК). Процесуальна фіксація одержаних документів і предметів як джерел доказів може здійснюватися шляхом винесення ухвали розпорядчим засіданням суду або постанови суддею. Оцінка доказів суддею або судом у цій стадії, як правило, провадиться тільки з точки зору «наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні» (ч. 1 ст. 237, ч. 1 ст. 245 КПК), зокрема для вирішення питання, чи зібрані для цього необхідні докази (п. З ст. 242 КПК). Однак слід зазначити, що при закритті кримінальної справи суддя одноособово чи суд у розпорядчому засіданні мусить оцінювати достовірність доказів і фактично вирішувати питання про винність чи невинність обвинуваченого. Тим часом стадія віддання до суду для цього не призначена, тому можливість закриття у цій справи із закону слід було б виключити.

У стадії судового розгляду справи здійснюється розгорнуте кримінально-процесуальне доказування і найповніше реалізуються всі принципи кримінального процесу. В ній, як і в усіх наступних судових стадіях, суд виконує державно-правову функцію здійснення правосуддя і в ході її - кримінально-процесуальну функцію вирішення справи, а прокурор - функцію обвинувачення. Останню виконують також громадський обвинувач, потерпілий і його представник, а деякою мірою - цивільний позивач і його представник. Функцію захисту здійснюють підсудний, його захисник і законний представник, а також - цивільний відповідач і його представник. Таке розмежування і розподіл кримінально-процесуальних функцій у суді створює процесуальні умови для всебічного, повного

А об'єктивного дослідження судом за допомогою учасників судового розгляду всіх наявних у справі і нових доказів і їх джерел, з'ясування всіх обставин кримінальної справи і правильного її вирішення.

Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК). Отже, тільки ці докази є об'єктом оцінки суду, а також учасників судового розгляду (ч. 2 ст. 318 КПК).

У стадіях касаційного і наглядного провадження відповідно до завдання цих стадій провадиться переважно перевірка й оцінка наявних у справі доказів і їх джерел. Єдиний спосіб збирання доказів, який закон дозволяє застосовувати в цих стадіях, - це витребування самим судом або прийняття від прокурора, засудженого, його захисника та інших учасників процесу нових матеріалів, якщо вони можуть мати значення для вирішення питання про зміну або скасування вироку (ст. 66, 361 КПК). це - офіційні або неофіційні (наприклад, письмові висновки спеціалістів, заяви громадян) документи і предмети.

Значні особливості має процес доказування в стадії виконання вироку. Передусім слід зазначити, що фактично єдиним джерелом доказів тут є документи, причому тільки офіційні (різні довідки, характеристики, висновки лікарських комісій, копії вироків та ін.). Вони подаються до суду адміністрацією виправно-трудових установ, органами, які відають виконанням вироку, засудженими, їх захисниками, громадськими організаціями тощо або витребуються самим судом. Пояснення засудженого та інших осіб, які викликані в судове засідання, за КПК не є доказами, хоч вони перевіряються й оцінюються судом нарівні з документами. Мабуть, було б доцільно визнати в законі як самостійне джерело доказів показання засудженого, а також передбачити право суду допитувати свідків і в цій стадії. Суб'єктами оцінки доказів у стадії виконання вироку є поряд із суддею прокурор, засуджений, його захисник, представники адміністрації виправно-трудових установ, органів, які відають виконанням вироку, спостережних комісій, служб у справах неповнолітніх і деякі інші особи, але, звичайно, вирішальна роль належить судці, бо тільки він виконує функцію вирішення справи.