Взаємодія органів місцевого самоврядування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНЕ ТА РЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ

Тема: ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ (2 год.)

УДК: 351/354 Боліла С.Ю., к.с-г.н., доцент кафедри менеджменту організацій ХДАУ

План

1. Концепція взаємодії держави з громадським суспільством

2. Основи залучення громадян до діяльності органів місцевого самоврядування

3. Методи залучення громадян до діяльності органів місцевого самоврядування

Контрольні питання до теми

Список використаної і рекомендованої літератури

1. Концепція взаємодії держави з громадським суспільством

Взаємодія держави з громадським суспільством на основі партнерства необхідна для розвитку України як правової, демократичної і соціальної держави. Органи влади визнають, що соціальний прогрес, демократичний розвиток, економічне піднесення важко реалізовувати без активної участі з боку суспільства.

Досвід демократичних держав світу засвідчує, що саме суспільна участь дозволяє домогтися більшої ефективності в багатьох сферах суспільного життя -- від реалізації соціальної політики до сфери державного управління. самоврядування взаємодія громадський

Сьогодні в Україні назріла потреба у виробленні системи заходів і механізмів ефективного партнерства держави та громадського суспільства, оскільки органи влади, що співробітничають з інститутами громадського суспільства, підвищують результативність своєї діяльності і підсилюють її правомірність в очах громадян.

Положення взаємодії базуються на загальновизнаних правах і свободах людини та громадянина, що містяться, зокрема, в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадські та політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України.

Основою створення та функціонування громадського суспільства в Україні є положення Конституції України, а саме:

- права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави;

- держава відповідає перед людиною за свою діяльність;

- утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3);

- держава гарантує право кожного на свободу світогляду і віросповідання (стаття 35);

- держава закріплює право за громадянами України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (стаття 36);

- держава гарантує право громадянам брати участь в управлінні державними справами (стаття 38);

- держава створює належні умови, що забезпечують право усіх направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (стаття 40) тощо.

Законодавчою основою регулювання діяльності громадського суспільства є: Цивільний кодекс України, Закони України "Про об'єднання громадян", "Про молодіжні та дитячі громадські організації", "Про політичні партії в Україні", "Про звернення громадян", "Про органи самоорганізації населення", "Про благодійництво та благодійні організації", "Про соціальні послуги"; Указ Президента України "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики"; Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг" тощо.

В Україні за роки незалежності вже накопичено досвід взаємодії держави з громадським суспільством, зокрема, як консультативно - дорадчий орган при Президентові України було створено Раду представників громадських організацій національних меншин України, було укладено Генеральну угоду між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки, створено громадські ради при центральних, місцевих органах виконавчої влади тощо.

З метою підготовки до вступу до Європейського Союзу Україна має бути готовою взяти на себе обов'язки членства й відповідати необхідним економічним та політичним вимогам, встановленим Європейською Радою і прийнятим у Копенгагені 22 червня 1993 року (Копенгагенські критерії). Відносно громадського суспільства ці вимоги передбачають стабільність законів та інституційних структур, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав національних меншин.

В цілому оцінюючи ситуацію, можна сказати, що для взаємодії держави та громадського суспільства в Україні вже створено визначені умови, але вони повинні одержати свій подальший інтенсивний розвиток на основі системних підходів до формування української моделі громадського суспільства, націленої на досягнення високих стандартів якості життя громадян і реалізацію демократичних прав і свобод у суспільстві.

Суб'єктами взаємодії є:

- держава в особі органів виконавчої влади та місцевого самоврядування (далі - органи влади);

- громадське суспільство в особі інститутів громадського суспільства (далі - І Г С). Як правило, це об'єднання громадян, політичні партії, благодійні організації, органи самоорганізації населення, релігійні організації, професійні спілки, недержавні засоби масової інформації й інші організації, діяльність яких регулюється законодавством України.

Принципи взаємодії органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з ІГС:

- Соціальне партнерство. Принцип соціального партнерства передбачає налагодження конструктивної взаємодії між органами влади, суб'єктами господарської діяльності та ІГС при вирішенні соціально значущих проблем та наданні конкретних послуг органами влади.

- Встановлення балансу між державними інтересами та інтересами окремо взятих ІГС. Принцип встановлення балансу між державними інтересами та інтересами окремо взятих ІГС передбачає встановлення рівноваги, що характеризується оптимальним співвідношенням державних інтересів та інтересів окремо взятих ІГС при виробленні та нятті рішень. Узгодження інтересів громадян і суспільства, їх гармонізація є визначальними умовами формування громадського суспільства.

- Надання рівних можливостей. Держава має сформувати таке правове поле, яке б містило гарантії для забезпечення рівних можливостей ІГС у здійсненні їх основної діяльності щодо захисту прав і свобод людини, а також у сфері надання соціальних послуг. При цьому принцип надання рівних можливостей повинен забезпечуватися шляхом створення прозорого механізму конкуренції.

- Взаємовідповідальність і обов'язок давати звіт. Діяльність, що спрямована на задоволення суспільних інтересів, вимагає як від громадського суспільства, так і від органів влади відкритості, почуття відповідальності і готовності давати звіт про свою діяльність та витрачені кошти.

- Розроблення механізмів громадського контролю за діяльністю органів влади і ухваленням ними рішень, пов'язаних з дотриманням прав і свобод громадян, відкритістю і прозорістю бюджетів і бюджетного процесу, передбачає розроблення моделі звіту органів влади перед громадськістю в публічній формі.

- Невтручання держави у діяльність ІГС. Органи влади не втручаються у діяльність ІГС і діють за принципом дозволеності лише того, що прямо передбачено законодавством. Мінімізація контролю держави за діяльністю ІГС має стати одним з пріоритетних напрямків вдосконалення законодавства.

Участь у виробленні політики, ухваленні рішень та їх реалізації. ІГС є каналами представлення існуючих у суспільстві різноманітних інтересів, через які громадяни одержують інформацію і виражають свою думку з приводу планованих рішень. ІГС сприймаються не як пасивні суб'єкти політики й управлінських рішень, а як безпосередні, активні і зацікавлені сторони, що мають право брати широку участь у процесі ухвалення та реалізації таких рішень на всіх його етапах - від початкових стадій обговорення доцільності їх ухвалення до остаточного ухвалення та реалізації.

- Інформаційна відкритість. Принцип інформаційної відкритості передбачає: прозорість, гласність і доступ засобів масової інформації та інститутів громадського суспільства до офіційної інформації з метою боротьби з корупцією та надання відкритої і достовірної інформації для ефективної взаємодії; активну комунікацію із ІГС стосовно завдань і обов'язків органів влади, а також рішень, які ухвалюються ними; визначення взаємних, прозорих і доступних каналів спілкування й інформування про ці канали зацікавлених груп і громадськості; надання необхідної інформації, уточнюючи за необхідності її конфіденційність і гарантуючи конфіденційність інформації, отриманої на тих самих умовах від іншої сторони з метою достатньої обізнаності предмета співробітництва; популяризацію і підтримку через засоби масової інформації й у публічних виступах політики взаємного співробітництва.

- Визнання державою багатоманітності видів діяльності ІГС. Держава визнає та схвалює існування різноманітних за видами діяльності ІГС, а також їх галузеву спрямованість та передбачає розвивати співробітництво з ІГС на професійно-профільній основі.

- Ефективність, гнучкість. Державна політика повинна відповідати реальним суспільним потребам, мати чіткі цілі й прийматися із урахуванням оцінки їх очікуваного впливу та попереднього досвіду. Управлінські рішення мусять прийматися своєчасно й передбачати певну міру гнучкості в їх реалізації.

Повага, довіра, толерантність, визнання своєрідності іншої сторони. ІГС і органи влади відіграють при формуванні і здійсненні політики різні, але взаємодоповнювані ролі. Органи влади поважають право громадян і їхніх об'єднань самостійно ставити перед собою мету і спрямовувати свою діяльність на її досягнення в рамках правового поля України.

Взаємодія органів влади та ІГС передбачає на основі системного підходу та через реалізацію вищезазначених принципів створити постійно діючу ефективну систему взаємодії органів влади з ІГС.

У рамках взаємодії органів влади з ІГС є сприяння:

- розвитку громадської ініціативи;

- зміцненню правопорядку;

- створенню умов для запобігання корупції;

- освідомленню цінностей і принципів, що лежать в основі співробітництва між органами влади та ІГС;

- створенню сприятливого середовища для функціонування і зміцнення громадського суспільства як неодмінної умови розвитку демократії.

Органи влади повинні всіляко підтримувати (заохочувати) виконання конкретних спільних завдань органів влади та ІГС у відповідних сферах шляхом укладення стратегій, угод тощо з ІГС.

Форми взаємодії органів влади з ІГС

Взаємодія органів влади з ІГС може набирати різних форм і здійснюватися різними способами залежно від контексту, в якому відбувається співпраця, та особливостей як органів влади, так і ІГС.

Для підвищення ефективності взаємодії органів влади з ІГС, розвитку партнерських відносин доцільно активно використовувати як вже закріплені в чинному законодавстві України форми взаємодії, так і перевірені вітчизняним і міжнародним досвідом:

- підтримку діяльності різних за спрямуванням громадських організацій, зокрема дитячих, молодіжних, студентських, жіночих, екологічних організацій тощо, об'єднань ветеранів, пенсіонерів, інвалідів, працівників науки, культури, охорони здоров'я, етнокультурних та інших формувань;

залучення ІГС до розроблення, виконання й громадської експертизи проектів законодавчих актів і програм соціального розвитку;

- розроблення механізму розміщення та укладання договорів державного замовлення;

- створення асоційованих структур (державно-громадські, громадсько-державні фонди, асоціації, партнерства і т. д.), які мають визначене коло завдань і створюються за принципом цільового підходу для їх досягнення та вирішення;

- створення різних спільних консультативно-дорадчих органів, експертних рад, комісій, груп тощо;

- проведення цілеспрямованої політики щодо підготовки кадрів та взаємного навчання державних службовців та представників ІГС навичкам і практиці роботи в партнерстві один з одним.

Удосконалення законодавства з питань діяльності ІГС

Удосконалення законодавства з питань діяльності ІГС на сучасному етапі полягає у:

- прийнятті законодавства щодо врегулювання статусу та діяльності непідприємницьких організацій;

- прийнятті законодавства, яке врегулює питання волонтерського руху;

внесенні змін до законодавства України, яким регулюються питання об'єднань громадян, соціальних послуг, благодійництва та благодійних організацій, політичних партій в Україні;

- спрощенні процедур реєстрації та встановлення прозорих і простих процедур легалізації непідприємницьких організацій;

- законодавчому врегулюванні підприємницької діяльності в контексті діяльності громадського суспільства;

- створенні сприятливих податкових умов для діяльності ІГС та законодавчому врегулюванні питань фінансування ІГС з боку держави, що сприятиме їх фінансовій стійкості;

- розгляданні можливості закріплення в законодавстві України права фізичних осіб, які є платниками податків в Україні, адресуванні певних відсотків свого податку на розвиток тих ІГС, які така особа вільно обирає;

мінімізації державного контролю за діяльністю ІГС;

- імплементації в законодавстві України положень Міжнародного пакту про громадські та політичні права,а також Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими закріплено право на свободу асоціацій за кожною людиною, зокрема іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, у створенні та участі в об'єднаннях громадян, а також з урахуванням можливості їх участі у суспільному житті відповідно до європейських стандартів;

- забезпеченні права на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування для кожного (громадянина України, а також іноземця, особи без громадянства) незалежно від законності перебування на території України.

Очікувані результати

Результатом реалізації Концепції в Україні на основі взаємодії держави з ІГС має бути удосконалення системи партнерських стосунків "держава - громадське суспільство". Очікується, що реалізація Концепції сприятиме:

- зростанню авторитету ІГС як інститутів, таких, що спроможні здійснювати вплив на вироблення, ухвалення і реалізацію суспільно значущих рішень;

- перетворенню ІГС на реальний інструмент контролю громадян за ефективністю та прозорістю діяльності органів влади;

- поліпшенню іміджу України у міжнародному співтоваристві;

- ліквідації ізольованості ІГС від діяльності органів влади;

- підвищенню громадської активності;

- підвищенню довіри з боку суспільства до діяльності органів влади;

- утвердженню та популяризації у суспільстві загального розуміння значення ІГС та їх ролі.

В останнє десятиліття стає все більш вагомим офіційне визнання ролі громадського суспільства у встановленні стабільних моделей демократії. Як підтвердження такого визнання багато європейських держав прийняли документи, в яких отримали розвиток ідеї щодо взаємної користі взаємовідносин між державою та громадським суспільством. Так, наприклад існує угода про взаємовідносини між урядом та некомерційним сектором Англії, прийнято Стратегію Датської підтримки громадського суспільства, Концепцію розвитку громадського суспільства Естонії, Стратегію уряду Угорщини щодо громадського суспільства, угода між урядом Канади та некомерційним сектором тощо. Україна, усвідомлюючи важливість та необхідність офіційного визнання ролі громадського суспільства в розвитку правової, соціальної, демократичної держави, прагне оформити взаємовідносини держави з громадським суспільством з урахуванням позитивного досвіду європейських країн.

2. Основи залучення громадян до діяльності органів місцевого самоврядування

Одним з найважливіших завдань органів місцевого самоврядування є пошук своєчасних і конструктивних шляхів залучення громадян до розробки і виконання суспільних програм.

Питання такого залучення громадян до діяльності органів місцевого самоврядування в Україні є особливо актуальним і необхідним тому, що основоположні принципи громадського суспільства гарантують тим, кого стосуються суспільні рішення, право брати участь в їх ухваленні і реалізації.

Конституція України дала широкі повноваження громадянам щодо безпосередньої участі в управлінні місцевим життям.

Отже, можна стверджувати, що опосередковано громада (у т.ч. окремі громадяни) впливають на процес ухвалення рішень на місцевому рівні через обрані нею органи місцевого самоврядування, а саме - через депутатів відповідних рад і міських, селищних і сільських голів.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" конкретизував форми безпосереднього здійснення місцевого самоврядування. Це, зокрема, місцеві ініціативи, збори громадян та громадські слухання (ст. 8 - 13). Більше того, Закон містить імперативну норму щодо необхідності проводити громадські слухання щонайменше один раз на рік.

Залучення громадян - це системний процес взаємодії громадян та органів місцевого самоврядування, який забезпечує можливість громадян реально впливати на ухвалення публічних рішень, які впливають на життя всієї громади. Цей процес відбувається за безпосередньої участі та підтримки місцевої влади (органів місцевого самоврядування).

Залучення громадян до справ місцевого управління є взаємовигідним. Для голів територіальних громад, депутатів, посадових осіб місцевого самоврядування вигоди полягають у тому, що за допомогою громадської участі вони можуть ухвалювати кращі рішення завдяки глибшому і ширшому розумінню проблем і питань. Владні рішення та пропозиції з готовністю сприймаються громадськістю, якщо їх думка врахована в процесі підготовки до ухвалення цих рішень. Налагоджений процес залучення громадян спонукатиме окремих осіб і окремі групи активніше брати участь у справах громади, таким чином поширювати відповідальність і підзвітність за те, що відбувається в громаді.

Залучення громадян з погляду службовців органів місцевого самоврядування має такі переваги.

- Концентрується увага на місцевих проблемах, які мають розглядатися в першу чергу. Це може набути форми пропозицій з поліпшення певної ситуації або визначення проблем, що потребують вирішення. Процес залучення громадян також допомагає визначити найбільш прийнятні рішення між конкуруючими інтересами і точками зору й, таким чином, знаходити компроміс.

- Допомагає громаді розробити пріоритетні цілі у сферах, на які вона може впливати через досягнення певних показників та контроль за рішеннями, які можуть на цих сферах позначитися.

- Допомагає органу місцевого самоврядування встановити пріоритети та покращити фінансове планування і розробку бюджету, розподіляючи кошти відповідно до визначених суспільних потреб.

- Дає можливість громадянам та їх об'єднанням набути досвід та навички співпраці з органами місцевого управління та більш повно зрозуміти проблеми і забезпечує визначення правильних напрямків їх вирішення.

- Розвиває навички керівництва та знання в межах громади.

Громада має прямі вигоди від залучення до роботи в органах місцевого самоврядування волонтерів. Громадяни роблять внесок у вигляді значної кількості робочих груп волонтерів у органах місцевого самоврядування в усьому світу. Наприклад, в одному з міст США підрахували, що близько 80 000 годин роботи на рік становить внесок волонтерів громади.

З погляду суспільства, включення громадян до процесу ухвалення суспільних рішень на перших етапах цього процесу, особливо тих, кого безпосередньо торкнуться ухвалені питання чи програми, може підвищити взаєморозуміння, мінімізувати конфлікти та створити умови для широкого суспільного консенсусу в ухваленні рішень.

Включення громадян до груп із розробки нової урядової політики на місцевому рівні та місцевих програм гарантує, що їх проблеми та турботи беруться до уваги, таким чином загальні суспільні інтереси краще реалізуються. Взагалі, включення громадян в процес ухвалення рішень робить зусилля органів місцевого самоврядування більш відкритими і доступними. Коли громадяни помічають, що місцевий орган управління став більш відкритим до них, вони більш охоче сприймають значення і розуміють питання місцевого управління і тому стають здатними допомогти у вирішенні місцевих проблем.

Роль окремих громадян та їх груп відрізняється залежно від питань, у вирішенні яких вони беруть участь. Деякі групи громадян можуть представляти окремі сегменти загального "суспільного інтересу" (наприклад, захист зелених зон та заболочених земель від вторгнення та нової розробки).

Роль Питання чи діяльність

Обстоювання власних інтересів Забезпечення розгляду специфічних тем (обмеження щодо тварин, продажу активів, парків)

Адвокатура Громадська група, якій доручено розгляд специфічної теми та очевидна підтримка рекомендації.

Колективні можливості Громадські групи та органи збирають факти та надають інформацію про технічні питання на основі внесків громадян, науковців , бізнес лідерів та консультантів.

Експертні ресурси Особи, які мають досвід з “перших рук”, забезпечують інформацією для підвищення рівня розуміння службовців органів місцевого самоврядування певних проблем чи питань.

Зворотний зв'язок якості послуг Велика кількість громадян, яких просять надати відгуки про якість послуг чи інші питання, можуть впливати на розміщення суспільних фондів.

Деякі працюватимуть від імені виборців з різними економічними, політичними чи соціальними інтересами. Нижче подано опис деяких ролей громадян, які вони можуть обрати або їм пропонується виконати в урядових справах, і сутність проблеми чи діяльності, до якої вони залучені.

Формування публічної політики - це спосіб декларування органом місцевого самоврядування намірів дотримуватись певного набору принципів і цілей у своїй діяльності та щодо власних ресурсів. Більшість органів місцевого самоврядування не залучають громадян, а тільки виконують необхідні правові вимоги публічності.

Закони, які вимагають залучення громадян до участі в деяких обмежених заходах "живого розгляду" бюджету, можуть розглядатися як стартовий пункт для значно ширшого публічного залучення до ухвалення рішень радою. Ухвалення положення про політику залучення громадян місцевою радою - це гарантія громадськості, що їх місцева рада та її виконавчі органи мають серйозні наміри щодо залучення громадян, та того, що потому очікується реальна імплементація певних програм. Як мінімум, таке положення має включати -види залучення громадян, забезпечення громади інформацією, а також "відкриті" збори.

Політику необхідно розробляти на основі місцевих потреб, вона має бути видана у вигляді окремого документа (наприклад, рішення міської ради "Про основні напрямки політики залучення громадян до діяльності органів місцевого самоврядування"), ухваленого місцевою радою.

Діяльність міської влади у цій сфері залучення громадськості є важливим елементом її політичної діяльності.

Одним із способів продемонструвати це громаді є підготовка та широке обговорення “Положення про основні засади політики залучення громадян у місті N”.

Розробляючи такий документ, варто зробити його складовим Положення про:

- проведення громадських слухань;

- порядок реалізації місцевих ініціатив;

- регламент роботи дорадчого комітету і т.п.

Перед ухваленням такого Положення та відповідного його громадського обговорення (це дуже важливий елемент) міська рада приймає Заяву про залучення громадян, яка являє собою засвідчення намірів міської влади стати прозорішою та більш підзвітною громаді. Це є декларацією намірів. До такої заяви, як правило, включається перелік сфер, щодо яких існує найбільша необхідність у підтримці громади, наприклад:

- здоров'я та добробут громадян;

- суспільні цінності;

- дороги, стоянки автомобілів та пішохідний рух;

- громадська безпека;

- економічне зростання;

- рівень транспортних послуг.

3. Методи залучення громадян до діяльності органів місцевого самоврядування

Залучення громадян можна виділити два типи методів:

- Перший тип ("активний") - методи, які спеціально розробляються для залучення громадян до процесу ухвалення рішень. Передбачається активна співучасть громадян в обговоренні проектів і спільному прийнятті рішень, високий рівень "зворотного зв'язку".

- Другий тип ("пасивний") - методи, розроблені з метою навчання (просвіти) та інформування громадян. При цьому громадяни не обов'язково безпосередньо впливають на процес ухвалення рішень і не завжди висловлюють свою думку з того чи іншого питання.

Стратегія вибору методу залучення громадян передбачає зосередження на меті, яка має бути досягнута шляхом такого залучення. Типовими цілями є:

- інформування громадськості про ініціативи органу місцевого самоврядування та підтримка інформованості громадян у процесі їх участі в ухваленні рішень;

- навчання (просвіта) громадськості про причини таких ініціатив, переваги та недоліки альтернативних варіантів ухвалення місцевих рішень;

- отримання інформації від громадян для збільшення джерел інформації та баз даних;

- консультування з громадськістю для вивчення того,що вони знають, і як вони ставляться до місцевих ініціатив;

- залучення громадськості до планування з метою розробки програмних цілей, стратегії і бачення майбутнього;

- отримання зворотного зв'язку від громадян про вплив місцевих ініціатив на них та їх сусідів;

Методи залучення громадян іноді порівнюються відповідно до інтенсивності залучення та ступеня впливу участі на урядову політику і програми. Графік у формі переверненої піраміди показує сім типових форм залучення громадян, від найнижчого до найвищого рівня залучення.

Найвищий рівень залучення громадян

Ініціативи із залучення громадян для того, щоб бути ефективними, вимагають часу та інших ресурсів (фінансових, людських, матеріальних). Службовці органів місцевого самоврядування мають враховувати часові обмеження при розробці програми залучення громадян. Підготовка кожної такої акції здійснюється за проектним принципом, отже, обов'язково має бути план та встановлені чіткі часові рамки. Є доцільним більш детально розглянути технології залучення громадян.

1. Громадські слухання. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" серед інших форм безпосереднього здійснення місцевого самоврядування ст. 13 виокремлює громадські слухання.

Проводячи громадські слухання, рада має на меті:

- глибше вивчити думку та настрої громадян щодо тих чи інших важливих питань життєдіяльності міста;

- отримати зворотну реакцію на ті чи інші дії міської ради, почути поради, що робити і як;

- ознайомити громадян,споживачів послуг не просто з рішеннями міської влади, а й "глибинними" причинами їх ухвалення, планами, тактикою і стратегією міського керівництва;

- заручитися підтримкою громади у випадку необхідності лобіювати певне рішення міської влади на рівнях територіальної виконавчої влади (область, район) та органами законодавчої влади;

- продемонструвати інвесторам, що у місті панує громадський мир і злагода, місто живе за демократичними прозорими правилами і законами. Громада розуміє владу, і навпаки.

Як правило, відповідні документи більшості міст України передбачають можливість багатьом суб'єктам ініціювати слухання. Це: міський, селищний і сільський голова; міська рада, окремі постійні комісії Ради, виконавчий комітет, група депутатів ради, як правило, 1/3 загального складу ради, органи самоорганізації населення, визначена кількість членів територіальної громади, дорадчий комітет і т.п.

Міська рада обов'язково повідомляє про міські слухання, наприклад, шляхом розміщення оголошення в публічних місцях, чи публікує в місцевій газеті. Вказується тема, дата, час та місце проведення слухань. Рада, затверджуючи положення про проведення громадських слухань, встановлює їх формат, орієнтовний регламент, порядок підготовки та реалізації на практиці рішень, прийнятих слуханням.

Громадські слухання повинні завершитись ухваленням остаточного документу: резолюції, рішення, ухвали, рекомендацій. Виступи та обговорення під час слухань обов'язково вносяться до протоколу, адже матеріали слухань підлягають розгляду органом самоврядування.. Громадські слухання не слід ототожнювати із зборами громадян. Громадські слухання - значно вищий рівень організованої публічної активності забезпечують можливість висловитися лідерам громади для пояснення їхньої позиції з відповідного питання. Громадські слухання - недорогий спосіб отримання громадських коментарів з певних питань та проблем.

У той же час громадські слухання мають деякі обмеження. Це неефективний форум для супроводу комплексних ідей та подання детальної інформації. Слухання не передбачають поглибленого обговорення або оцінки різних точок зору, тому що на них можуть впливати окремі доповідачі з вузькими інтересами. Громадські слухання не дуже підходять для розбудови консенсусу. Проведення слухань є складним і важким процесом, який може іноді піти всупереч запланованому сценарію. Важко також перешкодити конфронтації різних груп, коли розглядаються альтернативні проекти.

Досвід проведення громадських слухань у понад 120 містах України та практика їх проведення і підготовки дозволяє говорити про те, що варто робити, готуючи слухання і чого слід остерігатись.

Варто:

- готуючи громадські збори, серйозно підготувати інформаційну кампанію. Якщо це можливо, громада має "дозріти" до прийнятого рішення не безпосередньо у залі, а за кілька днів до цього;

- до обговорення рішення якнайширше залучати об'єднання громадян та громадські організації;

- запросити на слухання людей, що є беззаперечними авторитетами у цій сфері, краще щоб вони були також і гостями з іншого міста;

- роблячи доповідь чи презентації, застосовувати максимальну кількість наочної інформації("відривки" з відеофільмів, слайди, фото і т.п.);

попередньо зробити невеличку репетицію заходу.

Не варто:

- першу тему слухань вибирати складною та суперечливою (якщо у Вашому місті ще не має досвіду підготовки та проведення громадських слухань);

перетворювати громадські слухання на загальні збори громади;

- проводити громадські слухання, у яких бере участь лише група, яка їх готувала та 10-15"глядачів";

- виносити на слухання тему, яка прогнозовано не буде підтримана громадою;

- робити доповідь тривалішою за 15 хв.;

- виходити робити доповідь за масивною трибуною;

- доручати виступ (доповідь) особі, яка невпевнено відчуває себе на сцені, не володіючи риторикою на достатньому рівні, "бубонить " з папірця;

доручати підготовку проекту виступу людині, яка є фахівцем (наприклад у бюджетній сфері), але цілком не розуміється на психології громади, її ментальності;

- забувати, що результати слухань є важливими не тільки для органу самоврядування і тих, хто безпосередньо брав у них участь, отже, підготуйте цикл публікацій про захід, прийняті рішення,реакцію ради на них і т.п. Інформаційний "слід" має бути вагомим і тривалим;

при підготовці виступу використовуйте діаграми, найкраще кругові;

готуючи оголошення про захід, слід сформулювати тему так, щоб тема була близькою і зрозумілою широким верствам громадян. Наприклад, оголошення теми "Концептуальні засади урбанізації міської агломерації" можна і потрібно замінити на: "Найближче майбутнє нашого міста та приміських селищ";

- перевантажувати виступ цифрами.

2. Загальні збори громадян. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначаються правові засади проведення загальних зборів громадян.

Загальні збори громадян - це зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

Отже, загальні збори, будучи найдавнішою формою безпосередньої демократії, вирізняються серед інших форм. Так, загальні збори не наділені законодавцем правом приймати місцеві нормативні акти, але потенційно це найсильніша за рівнем впливу на місцеву владу форма безпосередньої демократії.

З організаційної точки зору загальні збори громадян є простішим у плані попередньої підготовки різновидом громадських слухань, не вимагають глибокого технічного та теоретичного "опрацювання" питань, що слухаються.

Збори, на відміну від слухань, можуть відбутись і доволі стихійно за мінімальної участі в їх підготовці місцевої влади. Порядок денний зборів зосереджений на розгляді, як правило, однієї проблеми. Неформальна структура зборів дозволяє поглиблено обговорити питання, отримати пряму і невідкладну відповідь чи відгук, прояснити факти чи ідеї.

Процес підготовки загальних зборів громадян бажано виписати у Положенні та затвердити його радою. Процес підготовки зборів може бути покладений як на працівників виконавчих органів ради, так і на робочу групу, до якої залучаються активісти громади. Проект зборів доцільно попередньо обговорити з лідерами громадських організацій та особами, які користуються авторитетом серед громадян.

За своєю суттю збори завжди тривають довше, ніж громадські слухання. Важливо, щоб ухвалене рішення було належним чином оприлюдненим. Громада також повинна дізнатись про реакцію ради та міського голови на рішення загальних зборів.

Через те що збори є неформальним інститутом і сконцентровані на єдиній проблемі, це ефективний метод одержання інформації і обговорення питання. Збори завдяки неформальній структурі сприяють розбудові консенсусу в процесі ухвалення рішень. У той же час збори - найбільш непередбачувана форма щодо можливого розгортання їх сценарію.

Для проведення обговорення проекту бюджету та стану його виконання, на нашу думку, більше підходять громадські слухання.

3. Опитування громадської думки. Цей метод використовується для збору фактичної інформації про громадську думку та ставлення до тієї чи іншої проблеми. Найчастіше він використовується для опитування про якість громадських послуг та їх фінансування.

Опитування може охоплювати все населення чи специфічну групу споживачів послуг та проводиться щодо всіх видів муніципальних послуг або тільки одного (наприклад, користування парками). Результати використовуються для визначення пріоритетів громадян щодо послуг, оцінки наявних послуг, виявлення готовності громадян підтримати підвищення податків і зборів.

Розроблення і проведення якісного опитування, як правило, вимагає залучення приватних консультаційних фірм, які мають досвід громадських опитувань. Службовці органів місцевого самоврядування можуть допомогти в розробленні питань, які пропонуються при опитуванні, але консультаційна фірма зазвичай готує анкету, проводить опитування, оцінює результати. Опитування може проводитись по телефону,персонально(усно або шляхом заповнення анкет)або поштою.

Науково обґрунтоване опитування, в основу якого покладено репрезентативну вибірку всієї громади, має в позитиві документальне відображення відповідей всіх постійних мешканців, а не тільки виборців, політично активних чи впливових. Проводячи опитування на постійній основі (кожні два-три роки) з використанням тих самих запитань, місцеві урядовці можуть помітити будь-які зміни в громадській динаміці та вплив на громадську думку проведених у цей період заходів, а також який ефект вони мали. Основними недоліками є відносно велика вартість (при залученні спеціалізованих організацій) та значна імовірність отримати не репрезентативну вибірку та некоректні результати при проведенні опитування нефахівцями.

4. Організація фокус-груп. Фокус-група (цільова група) являє собою збори вибраних громадян. Вона створюється для того, щоб дізнатися про вірогідне ставлення однієї чи значно більшої кількості груп до пропозицій чи ініціатив органу місцевого самоврядування.

Робота фокус-груп, як правило, полегшується залученням консультантів. До складу кожної групи відбирається приблизно десять осіб. Вони представляють "зріз" чи "профіль" громади. Групі задають запитання в об'єктивній формі про ініціативи чи пропозиції місцевого управління. Таке інтерв'ю проводяться повторно три-чотири рази з різними групами для збору і порівняння інформації.

Фокус-групи дають можливість детально зрозуміти людські турботи і цінності, збираючи разом людей, які представляють різні погляди. Фокус-групи не такі дорогі, як опитування громадян, і забирають менше часу, ніж повне опитування громадян.

Вони не ефективні для надання інформації широкій громадськості, а також не створені для побудови консенсусу чи ухвалення рішень. Вони є ненаукові, оскільки отриману інформацію досить складно оцінити кількісно. Успіх фокус-груп часто залежить від здібностей зовнішньої експертизи. Проблемою є те, що через низький рівень мотивації міській владі важко формувати такі групи.

5. Дорадчі (консультативні) комітети. Дорадчий (консультативний) комітет - це офіційний робочий орган, створений для розв'язання актуальної проблеми місцевого життя, що потребує залучення фахівців різних сфер та представників громадськості.

Він співпрацює з радою, напрацьовує те чи інше рішення до (напередодні) розгляду його радою та її постійними комісіями (однією з комісій). Створюється розпорядженням міського голови. Це надає йому офіційного статусу та є додатковим мотиваційним фактором для його членів. Цим же розпорядженням затверджується його персональний склад.

Дорадчий комітет - група активістів - фахівців із зацікавлених осіб, які під керівництвом представника ради наділяються відповідними повноваженнями, одержують інформацію, матеріали, за потреби, необхідне обладнання і беруться до докладного професійного аналізу питання.

За розпорядженням голови міста, селища, села для допомоги в розв'язанні актуальних місцевих проблем збирається група, що має докладно вивчити питання та розробити пропозиції щодо вирішення певної проблеми, накреслити шляхи досягнення мети, розробити план заходів.

"Продуктом" діяльності дорадчого комітету є рекомендації та пропозиції для влади. Мета створення цього робочого органу - порадити раді, депутатському корпусу, як краще і ефективніше розв'язати ту чи іншу проблему. Найкраще, коли ці поради міститимуть альтернативу, передбачатимуть створення сприятливих умов для нововведень.

Кількісний склад дорадчого комітету визначається важливістю завдання, яке стоїть перед ним. Орієнтовно це має бути 9-21 чоловік. Важливою передумовою ефективної роботи дорадчого комітету є чіткий розподіл обов'язків між усіма, без винятку, його членами. Членство має бути обов'язково репрезентативним, щоб забезпечити належний рівень представлення інтересів. Доцільно сформувати такий комітет за принципом 25%+25%+50%, де:

- чверть членів - представники від органу місцевого самоврядування;

- ще одна чверть - представники тих, хто надає відповідні послуги (бізнес, комунальна сфера тощо);

- і половина - представники від громадськості.

Прийнятною формою ефективної роботи дорадчого комітету є його поділ на дві групи. Перша - виконавча група, що, як апарат дорадчого комітету, працює постійно - вона є організаційним ядром дорадчого комітету. Члени виконавчої групи узагальнюють напрацьоване дорадчим комітетом. Друга - спільна робоча група. На паритетних засадах до складу робочої групи доцільно включити обізнаних з програмою працівників виконавчого органу ради чи депутатського корпусу, комунальних підприємств, підприємців, яких також мають представляти фахівці.

Дорадчий комітет буде ефективним, коли ролі та обов'язки серед його членів будуть чітко розподілені. Це доцільно зробити на першому його засіданні. Результативними формами діяльності дорадчого комітету є збирання потрібної інформації через інтерв'ю, обговорення шляхом "мозкових атак", робота з фокусними групами.

Дорадчі комітети дозволяють міським головам:

- отримати нові й нестандартні думки і пропозиції;

- продемонструвати, що влада прозора і відкрита для співпраці;

- "у ближньому бою" перевірити можливих конкурентів на наступних виборах;

- показати громаді, що не завжди той, хто добре виступає з трибуни і критикує всіх і вся здатен реально працювати для громади, генерувати і реалізовувати щось суттєве;

- визначити індикатор фахового рівня працівників міських служб і підприємств, які входять до комітету;

- зробити експертний аналіз певної проблеми;

- перевірити будь-яку ідею на прийнятність її громадськістю без ризику "втратити обличчя".

Участь представників громади в роботі дорадчих комітетів:

- сприятиме підвищенню активності громадян;

- виробить почуття причетності до всіх справ у місті, селищі чи селі;

- допоможе виявити справжніх професіоналів, знання яких в подальшому стануть знахідкою для громади;

- організує громадські організації, передусім, політичні партії на реальні справи на користь громадян.

Вони особливо корисні для досягнення згоди під час роботи над складними ( у т.ч. "технологічними") питаннями, які у багатьох аспектах зачіпають інтереси громади. Їх розпускають, коли роботу над проектом закінчено.

Дорадчий комітет є одним з найефективніших інструментів залучення громадськості.

6. Громадські комісії та правління. Випадки,коли для розгляду якихось питань місцевого значення створюються комісії в українській практиці, є дуже поширені, але у більшості випадків членами цих комісій є виключно працівники виконавчих органів рад, працівники комунальних підприємств, депутати ради та представники інших служб чи відомств. Громадяни залучаються до їх роботи не так вже й часто. Комісія на відміну від дорадчого комітету працює значно коротший термін і не розглядає питань, що вимагають "глибокої підготовки" питання.

Рішення громадських комісій мають дорадче значення. Після завершення розгляду питання комісія приймає заключний документ, який є однією з підстав для ухвалення рішення колегіальним органом, наприклад, міською радою чи виконавчим комітетом або відповідною посадовою особою.

Діяльність громадських комітетів і правлінь регулюється місцевими нормативними актами або Статутами громад. Правління і громадські комісії функціонують у відповідності до потреби в них місцевої ради на законодавчо визначений період і, як правило, діють протягом такого самого терміну, що і рада.

У більшості випадків місцеві ради утворюють постійні громадські комітети чи правління, що мають справу з комплексною розробкою політики або займаються питаннями довгострокового планування. До складу консультативних комітетів можуть входити депутати, обрані представники та громадяни, або тільки громадяни. Громадські комітети і правління ефективні для забезпечення громадського нагляду за специфічною діяльністю органів місцевого самоврядування. Громадяни роблять спеціалізований експертний внесок у місцеве управління та набувають досвіду для майбутніх керівних ролей у громаді.

Правління і комісії неефективні у справі забезпечення громадськості інформацією або досягненні консенсусу поза сферою своєї відповідальності. Вони можуть сконцентрувати свою увагу на вузькій, єдиній функції, що призведе до випуску з поля зору більшої місцевої проблеми. Кількість громадян, що залучаються за допомогою цього інструменту, є доволі незначною, хоч суспільний ефект важко переоцінити. Для того щоб цей механізм функціонував ефективно, слід націлювати муніципальні засоби масової інформації на широке висвітлення їх роботи та внесок представників громадськості. Найкраще, коли це робиться через інтерв'ю з ними та круглі столи на телебаченні.

7. Громадські асоціації. Групи громадян, організовані навколо певного спільного інтересу, пов'язані з певною територією,наприклад, з питаннями районування, землекористування, будівництва, експлуатації окремих об'єктів. Вони забезпечують форум для обговорення проблем, обміну ідеями між місцевими урядовцями та членами асоціації. Асоціації успішно використовуються для управління контрактами з надання послуг, реалізації невеликих місцевих проектів. В Україні найбільшого поширення набули товариства співвласників як один з підвидів цього поняття.

Асоціації громадян можуть бути юридичними особами (громадські організації) чи неформальними організаціями. Членство в них відкрите для всіх постійних мешканців громадян, власників майна, бізнесменів, які мають ліцензію на здійснення діяльності в громаді, представників неприбуткових організацій громади.

Комітети таких асоціацій створюються з метою зосередження на специфічних питаннях плануванні, експлуатації об'єктів, дорожньому русі чи економічному розвитку.

Місцева рада може створити офіс в мерії для координації та зв'язків з громадськими асоціаціями. Основними функціями такого офісу є:

- оповіщення зацікавлених осіб щодо зборів, слухань, виборів чи інших подій;

- забезпечення спільного використання інформації та складання переліку звітів, семінарів, джерел даних та інших доступних матеріалів;

- забезпечення відповідними послугами окремих осіб, асоціацій та інших;

- складання та оновлення списку громадських асоціацій та їх керівників;

- допомога добровольцям асоціацій у координації проектів;

- заохочення окремих осіб до співпраці з наявними асоціаціями;

- допомога у створенні та розсилці інформаційних бюлетенів та іншої друкованої продукції, наданої асоціаціями;

- діяльність у сфері зв'язків асоціацій і муніципальних асоціацій у процесі роботи над залученням громадян до місцевих справ;

допомога в укладенні контрактів з іншими муніципальними агенціями від імені асоціацій та інших зацікавлених осіб;

- допомога в освітніх зусиллях, спрямованих на залучення громадян до місцевого управління.

Громадським асоціаціям не вистачає стабільності, тому що досить часто вони створюються у відповідь на виникнення якоїсь однієї проблеми, заради вирішення якої збирають, а потім розпускають, коли вже проблема вирішена і відповідні інтереси враховані. Їх стабільність є відносно низькою. Для сприяння тривалій діяльності асоціацій органи місцевого самоврядування мають надавати підтримку як ресурсами, так і власними штатами.

8. Громадська приймальня. Громадська приймальня є різновидом описаних вище асоціацій, але на відміну від асоціацій вона організовується і діє за рахунок місцевої ради. До роботи активно залучаються волонтери. Вона може надавати один або декілька видів послуг, наприклад: допомога пенсіонерам, соціальна допомога, охорона здоров'я. Вона дозволяє розширити обслуговування всієї громади та переносить місцеве управління до громадян, а не навпаки.

Органи місцевого самоврядування визначають, які види послуг краще надавати через приймальню. Вони мають враховувати витрати і вигоди від децентралізації діяльності як з точки зору місцевого уряду, так і громадян. Поточне фінансування діяльності громадської приймальні здійснюється з місцевого бюджету.

Це є найбільш доступний метод, що заохочує тісну співпрацю та поліпшує зв'язок з громадянами. Приймальня стає частиною громади і підвищує рівень довіри до місцевої влади. Після утворення приймалень в районах міста залучення громадян до діяльності органів місцевого самоврядування значно полегшується.

Працівники громадської приймальні, прагнучи зосередитися на проблемах у межах свого району, часто не враховують загальні питання громади. В "чистому вигляді" цей метод у даний час важко запровадити в практику українських міст через значну кількість перешкод законодавчого, адміністративного та ментального характеру, однак він має добрі перспективи у майбутньому.

9. Омбудсмен . Омбудсмен - це безпартійний державний службовець, який розглядає скарги громадян на місцевих посадових осіб та агенції. Контекст роботи залежить від місцевих проблем, але зазвичай, це скарги на несправедливі рішення у сфері житлового-комунального господарства, оподаткування, виборів, виплати пенсій. Органи місцевого самоврядування визначають потребу в наявності такого інструменту у Положенні про залучення громадян або у Статуті громади. Українське законодавство не передбачає наявності такого інституту, але й не забороняє його.

Місцеві ради приймають відповідний місцевий нормативний акт, яким визначають права та повноваження омбудсмена, передбачають у своїх бюджетах кошти на утримання його. "Місцевий" омбудсмен розглядає виключно заяви і скарги громадян щодо порушення місцевою радою, комунальними підприємствами, посадовими особами її виконавчих органів прав громадян.

За результатами розгляду скарги омбудсмен може припинити справу або знайти вирішення проблеми шляхом переконання, гласності чи подання до суду.

Омбудсмен допомагає задовольнити потреби громадян щодо неупередженого і неформального розгляду скарг. Запровадження інституту омбудсмена поліпшує відповідальність місцевої ради, її виконавчих органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед громадою, вимагає від них діяти неупередженими методами. Це особливо ефективно допомагає громадянам у боротьбі з бюрократизмом у великих територіальних громадах. Запровадження такого інституту дає значний ефект і значно піднімає політичний рейтинг місцевої ради та міського голови. Недоліком є те, що на початку діяльності омбудсмен повинен виконати надзвичайно великий обсяг роботи. Саме тому на першому етапі результативність у вирішенні справ буде незначною. Через відносно обмежені можливості омбудсмена і його офісу лише не - значна кількість громадян може отримати реальну допомогу.

10. Програма відкритих дверей. Це метод заохочення громадян до вільного відвідувати мерії чи громадської приймальні без попереднього дозволу чи призначення. Як правило, про такі дні оголошують у засобах масової інформації. На цей день міська рада визначає кількох працівників, які працюють з громадянами як "екскурсоводів". Ці працівники у популярній формі інформують людей про основні завдання, що стоять у даний час перед громадою, розповідають про компетенцію міської ради, знайомлять громадян з порядком вирішення тих чи дають про перспективи.

Як правило, день відритих дверей починається у сесійній залі. Далі можливе відвідання основних підрозділів та комунальних підприємств. Програма відкритих дверей полегшує зв'язок з громадянами, однак робота працівників з громадськістю у такому режимі хоча б один день на тиждень може спричиняти збільшення витрат, тому що бажано для цієї цілі закріпляти окремого працівника. "Екскурсанти" будуть відволікати від виконання прямих службових обов'язків працівників мерії, але користь від запровадження цієї програми має довгостроковий ефект, створює вигоди від того, що уряд відкритий, працює для громадян, доступний і чутливий до потреб громадян. Однак, як показує практика, участь у таких заходах бере незначна кількість мешканців.

11. Публічна інформація. Публічна інформація представлена у формі прес-релізів, інтерв'ю, буклетів,листівок,плакатів тощо. Для цього у міській раді може бути утворений департамент (відділ) зв'язків з громадськістю та публічною інформацією. Публічна інформація підтримує інформованість громадян про діяльність місцевої влади.

Процес отримання та обробки цієї інформації є значно складніший, ніж її просте поширення зазначеними вище способами. Методи її поширення суттєво залежать від фінансової спроможності ради, розмірів населеного пункту, місцевих традицій, політичної ситуації у місті. Великі міста вимагають якнайширшого спектру представлення публічної інформації. У невеличких містах найефективнішими засобом є листівка та плакат, у селах - міжособистісна комунікація та оголошення на дошці оголошень.