Розслідування злочину у кримінальному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Загальна характеристика статті 262 Кримінального кодексу України

1.1 Загальна характеристика об'єкту та предмету злочину, передбаченого статтею 262

Стаття 262 відноситься до розділу ІХ «Злочини проти громадської безпеки» Особливої частини кримінального кодексу України. Злочини проти громадської безпеки - це суспільно небезпечні, передбачені Кримінальним кодексом винні діяння (дії або бездіяльність), вчинені суб'єктами злочину, що порушують громадську (загальну) безпеку і створюють загальну небезпеку (умови) загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки.

Викрадення, привласнення, вимагання, вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем як склад злочину, передбачений статтею 262 Кримінального кодексу України.

Правильне вирішення питання про об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних його ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів. Все це дає можливість зробити висновок, що проблематика визначення об'єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права.

Загально визначено, що об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. В науці кримінального права найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті, з соціально схвалених відносин, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства. Природно, що при цьому йдеться тільки про найважливіші та найзначиміші для інтересів суспільства і держави суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть завдати значної шкоди.

У свою чергу, загальним об'єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (визначена раз і назавжди), а рухлива (змінювана), тобто така, що залежить від закону про кримінальну відповідальність.

Отже, об'єктом будь-якого злочину, зрештою завжди є особливі відносини між людьми, які існують у суспільстві і охороняються законом про кримінальну відповідальність. Ці відносини досить різноманітні (економічні, соціальні, політичні й ін.) і в суспільстві регулюються різними соціальними нормами (нормами права моралі, звичаями).

Суспільні відносини, як об'єкт злочину мають об'єктивний характер, тобто існують поза і незалежно від нашої свідомості, а значить і незалежно від кримінального закону і є первинними стосовно нього.

Суспільні відносини, які виступають об'єктом злочину є первинними не тільки щодо закону про кримінальну відповідальність, але й щодо самого злочину. Не можна посягати на те і завдавати шкоди тому, чого ще немає в об'єктивній реальності. Навіть більше, внаслідок злочинного посягання не тільки завдається реальна шкода охоронюваним суспільним відносинам, але й, у свою чергу, створюються нові - кримінально-правові відносини. Ці відносини складаються вже між злочинцем і державою з приводу вчиненого ним злочину.

Об'єктом злочину, передбаченого статтею 262 Кримінального кодексу України є громадська безпека в частині убезпечення від неконтрольованого доступу до вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів.

Під предметом злочинного впливу слід розуміти той елемент суспільних відносин, який охороняється законом про кримінальну відповідальність, який піддається безпосередньому злочинному впливу і якому отже, в першу чергу завдається шкода. Тому таким предметом може бути суб'єкт, сам соціальний зв'язок, а також предмет суспільних відносин. Встановлення предмета злочинного впливу в кожному конкретному злочині полегшує з'ясування «механізму» завдання шкоди самому об'єкту, а також сприяє встановленню розміру і характеру наслідків суспільно-небезпечного діяння.

Предмети злочину вказані в диспозиції статті. Їх основною характерною ознакою, як предметів аналізованого злочину, є призначення для ураження живої цілі, а також знищення або пошкодження об'єктів оточуючого середовища. Вони можуть бути як саморобні, так і виготовлені промисловим шляхом.

Предметом цього злочину є вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої і радіоактивні матеріали. Вони мають бути придатними для використання за своїм цільовим призначенням.

Зазначені вище предмети є декількох видів. Дамо їм характеристику.

Вогнепальна зброя - це зброя, в якій снаряд (куля, шрот тощо) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду - сила тиску газів (пороху або іншої спеціальної горючої суміші). До вогнепальної зброї відносяться всі види бойової, спортивної, нарізної, мисливської (крім гладкоствольної) зброї, а також атипічна зброя, кустарно виготовлені чи перероблені, а також історичні зразки зброї. Також визначаються вогнепальною зброєю засоби, перероблені для стрільби кулями чи іншими снарядами по цілях. Суспільна небезпека нарізної вогнепальної зброї проявляється в діяльності та кучності бою. А сам нарізний ствол сприяє дальності польоту та пробивної здатності кулі.

Гладкоствольна зброя - це вид вогнепальної зброї, призначеної для стрільби з гладкими, без нарізів, стволами.

Бойова нарізна вогнепальна зброя - це зброя армійських зразків, або виготовлена за спеціальним замовленням (пістолети, револьвери, гвинтівки, карабіни, автомати, кулемети тощо); несучасна стрілецька зброя - вогнепальна і холодна зброя, яка знята з озброєння сучасних армії та виробництва, або та, що існує в одиничних екземплярах та малих партіях.

Вихолощена зброя - це зброя армійських зразків, спеціально пристосованих до стрільби холостими зарядами, з якої не можливо зробити постріл бойовим зарядом.

Пневматична зброя: пістолети, револьвери, гвинтівки калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, в яких снаряд (куля) приводиться в рух за рахунок стиснутих газів.

До холодної зброї належать предмети, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що справляють колючий, колючоріжучий, рубаючий, роздроблюючий або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаку, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомогою м'язової сили людини або дії механічного пристрою [2].

Бойові припаси - це вид озброєння, призначений для ураження живої сили противника, знищення його бойової техніки, руйнування укріплень, споруд, виконання інших завдань (освітлення місцевості, розкидання агітаційної літератури тощо). До них відносяться патрони, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби у зібраному виді, споряджені вибуховою речовиною.

Зокрема, до бойових припасів належать патрони до зброї, артилерійські снаряди, бомби, міни, бойові частини ракет і торпед, а також інші вироби або вибухові пристрої в зібраному виді, споряджені вибуховою речовиною та призначенні для стрільби з вогнепальною зброї або здійснення вибуху.

До патронів належать патрони, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії призначення для відстрілу їх тільки пристроями вітчизняного виробництва і допущені у встановленому порядку до використання.

Порядок придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання зброї та бойових припасів в міністерствах і відомствах на підприємствах, в установах, організаціях і господарських об'єднаннях регламентується відомчими інструкціями узгодженими з МВС України.

Вибухові речовини - це хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширення з великою швидкістю хімічної реакції із утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла (здатні вибухати без доступу кисню). До них належать амоніти, амонали, тротил, нітрогліцерин вибухові напівпродукти утилізації - порох, динаміт тощо.

Під вибуховими пристроями слід розуміти поєднання вибухових речовин із засобами ініціювання вибуху - зовнішніми джерелами імпульсу для здійснення вибуху (електродетонатор, капсуль-детонатор. вогнепровідний та детонаційний шнури тощо) та засобами управління (годинниковими, радіокерованими, ударної дії), завдяки чому такі пристрої придатні для застосування. Іншими словами - це пристрої, споряджені вибуховою речовиною та призначені для вчинення вибуху.

Радіоактивні матеріали - це матеріали, здатні до самовільного поділу, що супроводжується виділенням тепла, а також альфа-, бета- і гама-випромінюванням. Згідно з п. 1.8 Правил забезпечення збереження ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання (затверджені наказом міністерства екології та природних ресурсів України від 14 грудня 2000 р. №241) радіоактивні матеріали - це будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, установлені нормами, правилами й стандартами з ядерної та радіаційної безпеки [2].

У випадках коли для вирішення питання про те, чи є відповідні предмети вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами, а також для з'ясування придатності зброї, бойових припасів, вибухових речовин і пристроїв для використання, необхідні спеціальні знання, потрібно призначити експертизу.

Викрадення деталей (складових частин) вогнепальної зброї і бойових припасів повинно оцінюватись залежно від того, який комплект деталей викрадений. Якщо викраденого комплекту деталей (складових частин) достатньо для збирання придатних для використання зброї або бойових припасів, вчинене треба кваліфікувати як закінчений злочин за статтею 262. При цьому під останнім комплектом треба розуміти таку сукупність деталей (складових частин), яка дозволяє без додаткової доробки та пристосувань використати зброю для стрільби (наприклад: за наявності ствола та ударного механізму), а бойових припасів - за їх призначенням.

У випадку коли була викрадена окрема деталь або викрадені деталі (складові частини) в комплекті, що є недостатнім для складання зброї чи бойових припасів, з метою виготовлення відсутніх частин, вчинене треба кваліфікувати за сукупністю як злочин проти власності і як підготовка до виготовлення зброї або бойових припасів. Викрадення окремих деталей з подальшими діями, безпосередньо спрямовані на виготовлення відсутніх частин, якщо вони не були доведені до кінця з причин, що не залежать від волі особи, утворює сукупність злочину проти власності та незакінченого замаху на злочин, передбачений статтею 263 КК України. Якщо ж відсутні деталі були виготовлені зі складанням зброї або бойових припасів, вчинене потрібно кваліфікувати як закінчені злочини проти власності і громадської безпеки.

Викрадення таких складових частин бойових припасів, які містять вибухові речовини (запали, детонатори, гранати без детонаторів тощо), в будь-якому випадку утворює закінчений склад злочину, передбачений статтею 262 КК України - викрадення вибухових речовин.

Варто зазначити, що тлумачення предмета цієї категорії злочинів дане в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. №3. Пункт 4 Постанови зазначає, що пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети (револьвери), пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, ракетниці, а також вибухові пакети й інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей, не можуть бути віднесені до предмета злочинів, відповідальність за які настає за статтями 262, 263 КК [2].

Пристрої для відстрілу патронів, знаряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії - це пістолети і револьвери, виготовлені у встановленому законом порядку, конструктивно призначені тільки для відстрілу патронів, споряджених гумовими або аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, і технічно не придатні для стрільби бойовими патронами. При цьому їхня конструкція має забезпечувати неможливість взаємозаміни основних частин бойових і спортивної вогнепальної зброї.

1.2 Об'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 262 Кримінального кодексу України

Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостей і ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну сторону, а внутрішні - його суб'єктивну сторону.

Визначаючи нерозривний зв'язок об'єктивних та суб'єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх більш глибокого розуміння. Такий підхід дозволяє детальніше пізнати об'єктивну і суб'єктивну сторони злочину, які складають у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.

При виявлені злочину насамперед ми стикаємось з його об'єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у виді дії чи бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці і у певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом, наприклад: крадіжка з об'єктивної сторони виражається в таємному викрадені майна (ст. 185 КК України), грабіж - у відкритому викрадені майна (ст. 186 КК України). Злочин завжди тягне за собою певні суспільно-небезпечні наслідки, тому що в результаті його вивчення завдається шкода суспільними відносинам. Ця ознака притаманна будь-якому злочину, як явищу реальної дійсності. Вона має місце практично завжди у всіх випадках, коли чиниться злочин.

В об'єктивних ознаках виявляються як фактичні так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Об'єктивні ознаки, які притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів (наприклад: бандитизм, шахрайство, хуліганство) - Особливою частиною.

Підіб'ємо підсумок вище сказаному, що об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно-небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 262 КК України, може проявлятися в таких формах:

1) викрадення;

2) привласнення;

3) вимагання;

4) заволодіння шляхом шахрайства;

5) заволодіння шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем;

6) розбій.

Відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання предметів досліджуваного злочину або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службової особи своїм службовим становищем за ст. 262 КК настає незалежно від місця вилучення цих предметів.

Під викраденням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв, радіоактивних матеріалів слід розуміти протиправне таємне (крадіжка) чи відкрите (грабіж), в тому числі із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя або здоров'я, чи з погрозою застосування такого насильства, їх вилучення у юридичних або фізичних осіб незалежно від того, законно чи незаконно ті ними володіли (п. 17 Постанови ПВСУ) [2]. Такі дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 262 КК України.

Викрадення, привласнення, вимагання радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем з наступним носінням, зберігання, використання, передачею, видозміненням, знищенням, розпиленням або руйнуванням без передбаченого законом дозволу утворює реальну сукупність злочинів передбачених відповідною частиною ст. 262 і ст. 265 КК України [2].

Вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів полягає в пред'явленні особі, яка законно чи незаконно ними володіє або у віданні чи під охороною якої вони перебувають, вимоги про їх передачу.

За частинами 1, 2 ст. 262 КК кваліфікується вимагання зазначених предметів, якщо воно не поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, а поєднане з погрозою обмеження прав і свобод або законних інтересів щодо особи чи її близьких родичів, пошкодження чи знищення їхнього майна, розголошення відомостей, які вони бажають зберегти в таємниці.

Відповідальність за ч. 3 ст. 262 КК настає за вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я.

Вимагання вважається закінченим складом злочину з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з відповідними погрозою чи насильством [2].

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем без передбаченого законом дозволу утворює реальну сукупність злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 262 і ч. 1 ст. 263 КК України. Оскільки незаконне заволодіння вище переліченими предметами фактично є самостійним складом злочину, проте подальше їх носіння, зберігання (навіть тимчасове), ремонт, передача чи збут утворюють дону сукупність злочинів.

Під незаконним зберіганням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв розуміються умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що знаходиться не при особі, а в обраному нею місці.

Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо), що дає умови можливості їх швидкого використання - здійснення пострілів, вибуху, нанесення удару

Заволодіння вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливської), бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами шляхом шахрайства здійснюється за допомогою обману чи зловживання довірою, а шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем - внаслідок протиправного використання нею своїх владних повноважень [2], кваліфікується за ч. 2 ст. 262 КК України.

Незаконне заволодіння радіоактивними матеріалами та подальше їх носіння, зберігання, використання тощо слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 262 КК і залежно від наслідків - ч. 1 чи ч. 2 ст. 265 КК.

Розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів утворює склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 262 КК. Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства [2].

Придбання права на вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали шляхом шахрайства без фактичного переходу відповідних предметів у володіння винної особи повинно кваліфікуватися за ст. 190.

Як готування до злочину, передбаченого ст. 262 КК України, слід кваліфікувати такі дії (придбання права на предмети цього злочину шляхом шахрайства), якщо вони вчинені з метою реалізації такого права і отримання безпосередньо зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристрої чи радіоактивних матеріалів.

Розтрата вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв (у тому числі шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем) є видом їх передачі чи збування і повинна кваліфікуватися за ч. 1 чт. 263 КК України.

Розтрата радіоактивних матеріалів (у т.ч. шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем) є видом їх незаконної передачі й повинна кваліфікуватися за ст. 265 КК України.

Повторність має місце тоді, коли особа раніше вчинила злочин, передбачений ст. 262, незалежно від того, чи була вона засуджена за нього, якщо судимість не була знята або погашена, а також якщо до моменту вчинення повторного злочину не минули строки давності притягання до кримінальної відповідальності і кваліфікується за частиною 2 даної статті.

Якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК.

Незаконне заволодіння завідомо несправною вогнепальною зброєю (наприклад, учбовою) і приведення її в придатний до використання за призначенням стан необхідно кваліфікувати як заволодіння чужим майном та незаконне виготовлення вогнепальної зброї. Так само мають кваліфікуватися дії винного й у тому разі, коли для виготовлення придатної до використання зброї частина деталей була ним викрадена, а решта виготовлена самостійно чи придбана будь-яким іншим чином [2].

Якщо викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів та їх незаконне носіння, зберігання, передача чи збут здійснені для вчинення іншого злочину, такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 262 і ч. 1 ст. 263 або ст. 265 КК (2341-14), а також як готування чи замах до вчинення іншого злочину. За сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч. 1 ст. 263 КК (2341-14), належить кваліфікувати незаконне заволодіння чи незаконне придбання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів, вчинені з метою організації банди чи використання цих предметів членами вже існуючої банди.

1.3 Особливості суб'єкта досліджуваного злочину

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може настати кримінальна відповідальність (частина 1 ст. 18 IV розділу КК України) [3]. Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна та яка досягла певного віку.

Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК України, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і таке інше). Якщо на якомусь підприємстві внаслідок порушення певних правил виробництва, правил охорони праці було втрачено зброю, кримінальній відповідальності підлягає не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи - зазвичай ті люди, на котрих лежить відповідальність за належне зберігання цієї зброї. Пропозиції, які зустрічалися в юридичній літературі, стосовно передбачення в новому КК України кримінальної відповідальності юридичних осіб, не дістали підтримки законодавця.

Частина 1 ст. 15 КК України визначає, що обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є осудність особи. У частині 1 ст. 19 КК України вказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними» [3]. Чинне кримінальне законодавство виходить з того, що лише осудна особа може вчинити злочин і отже, може підлягати кримінальній відповідальності.

Злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи. Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину (об'єкта, суспільно небезпечного діяння, часу і місця, способу вчинення, суспільно небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії повинно бути пов'язане зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Стан осудності - це певна норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. На практиці питання про встановлення осудності виникає тільки при наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Зі станом осудності пов'язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання «має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами» [3].

Важливість встановлення осудності особи обумовлено тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності.

При розслідуванні і розгляді кримінальної справи не менш важливим є встановлення точного віку особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

Скоєння суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла на час вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про відсутність визначеного законом віку, що свідчить про відсутність суб'єкта злочину, а, отже про відсутність складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК) [3]. Цей вік називається загальними віком кримінальної відповідальності. У частині 2 ст. 22 КК встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - чотирнадцять років - за окремі, прямо перелічені злочини.

У ряді випадків кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчиненні повнолітніми особами, тобто особами, які досягли вісімнадцятирічного віку, бо за характером цих злочинів їх фактично не можуть вчинити неповнолітні.

Суб'єкт злочину, в якого є такі загальні ознаки, як «фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності», називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкт як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Поряд з поняттям загального суб'єкта КК України передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Частина 2 статті 18 КК України визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може настати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний суб'єкт - це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад: службове становище, професія, певна діяльність, родинні відносини та інше.

Так, при викраденні, привласненні, вимаганні військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем кваліфікується за ст. 410 КК. В даному випадку розглядається спеціальний суб'єкт злочину (військовослужбовець).

При злочині вчиненого у формі крадіжки, грабежу, розбійного нападу, вимаганні вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів, суб'єктом
може бути будь-яка особа, якій на момент скоєння даного
злочину виповнилось 14 років. В даному випадку суб'єкт злочину розглядаємо як загальний.

Заволодіння предметами злочину, передбачений статтею 262 Кримінального кодексу України, іншими способами - тягне кримінальну відповідальність осіб, яким виповнилось 16 років.

Варто зазначити й те, що коли мова йде про заволодіння вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів шляхом зловживання службовою
особою своїм службовим становищем - суб'єкт привласнення спеціальний.
Тобто: особа, в правомірному володінні якої знаходилася вогнепальна
зброя, бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали.

1.4 Дослідження суб'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 262 КК України.

Встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони - це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з'ясування суб'єктивної сторони має важливе значення. Зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, степінь суспільної небезпечності особи - суб'єкта злочину і тим самим на призначення покарання.

Суб'єктивна сторона складу злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення їі свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків [4].

Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є: вина, мотив, мета вчинення злочину та емоційний стан особи.

Вина особи - це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. [4]. Проте, в багатьох злочинах суб'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов'язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції закону як обов'язкові ознаки конкретного злочину. Особливості деяких складів злочинів визначають необхідність з'ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільно-небезпечного діяння. Вони різняться за своїм характером, змістом та часом виникнення. Їх більшість перебувають за межами суб'єктивної сторони злочину, тому що зовсім не впливають на формування її ознак (каяття у вчиненому, страх покарання та інше) або вплив їх настільки малий, що не має істотного значення при формуванні у свідомості особи мотиву вчиненого злочину (співчуття, жалість), однак деяким з них закон надає значення ознак суб'єктивної сторони. Так, відповідно до статей 116 і 123 КК України стан сильного душевного хвилювання виконує істотну роль у формуванні мотиву вчинення таких злочинів і входить до змісту суб'єктивної сторони.

У статті 62 Конституції України закріплений важливий принцип, щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Це конституційне положення також знайшло своє втілення в КК України. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК України) [3].

Згідно зі статтею 23 Кримінального кодексу вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражена у формі умислу або необережності [3]. Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

Зміст вини - це відображення у психіці (свідомості) особи фактичних ознак, які характеризують об'єкт і об'єктивну сторону. Зміст вини - це зміст умислу або необережності при вчиненні конкретного злочину [4].

Сутність вини - це соціальна категорія - проявляється у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом [5].

Форма вини - це певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками злочину. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини - умисел (ст. 24 КК) і необережність (ст. 25 КК). Відповідно до ст. 23 КК вина може бути виражена тільки у формі умислу або необережності. При цьому одні злочини можуть бути тільки умисними (крадіжка - ст. 185), другі - тільки необережними (службова недбалість - ст. 367), треті - як умисними, так і необережними (вбивство - статті 115, 119). Змішана форма вини являє собою різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об'єктивних ознак одного і того ж злочину.

При змішаній формі вини щодо одних ознак складу злочину має місце умисел (прямий чи непрямий), щодо інших - необережність (злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість).

Ступінь вини - завершальний елемент поняття вини. Це оціночна, кількісна категорія. Вона багато в чому визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має практичне значення, тому що реалізація кримінальної відповідальності і призначення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце: заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося.

При встановлені вини та її змісту в кожному випадку слід виходити із її об'єктивного існування в реальній дійсності. Тому вина підлягає доказуванню на попередньому слідстві і в судовому розгляді на підставі всіх зібраних у справі доказів. Вона входить до змісту предмета доказування по кожній справі. Встановлення вини, її форми і виду - необхідна умова правильної кваліфікації злочину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб'єктивну сторону, а, відтак і склад злочину.

Мотив та мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину. Мотив - це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мета - це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння. Мотив і мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини. Однак, коли йдеться про мотив і мету злочину, їх зміст визначається антисоціальною спрямованістю.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 262 КК України характеризується умисною виною. Умислом особи охоплюється передусім соціальні ознаки предмета злочину. У випадку, коли особа, намагаючись викрасти чуже майно, не знала, що вона викрадає вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали, вчинене розглядається як злочин проти власності. Якщо особа, переконавшись в тому, що вона викрала предмети розглядуваного злочину, вчиняє незаконне поводження з ними, вчинене кваліфікується як замах на злочин проти власності і за статтями 263 та 265 КК України.

Коли винна особа викрала несправну зброю або бойові припаси, а також непридатні для використання вибухові речовини і вибухові пристрої або матеріали, які насправді не є радіоактивними, і при цьому помилялася щодо їх якостей чи властивостей, вчинене повинно оцінюватися як замах на викрадення відповідних предметів або речовин і кваліфікуватися за частиною 2 статті 15 КК України та за відповідною частиною статті 262 КК України.

На відміну від злочинів проти власності, розглядуваний злочин може бути вчинений не тільки з корисних мотивів. Мотив і мета можуть бути різними.

Разом з метою використати зброю для вчинення іншого злочину, дії необхідно додатково кваліфікувати як готування до відповідного: середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених статтями 257 та 262 КК України, треба кваліфікувати викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем, якщо такі дії були вчинені з метою організації банди або використання чи збуту зазначених предметів членами банди.

Зазвичай, злочин, передбачений ст. 262 вчиняється з метою підготовки та вчинення ще якогось, більш тяжкого злочину. Тому важливим у розслідуванні таких злочинів є визначення справжніх мотивів та мети здійснення викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем.

Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: повторно; за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст, 262). Особливо кваліфікований вид злочину (ч. З ст. 262) має місце тоді, коли дії, передбачені частиною 1 або 2 ст. 262, вчинено організованою группою. Особливо кваліфікованим видом вимагання предметів цього злочину є вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я (ч. З ст. 262).

2. Практика розслідування та розгляду справ у суді злочину, передбаченого ст. 262 КК України

2.1 Розслідування досліджуваного злочину

Практика розслідування показує, що найбільшою популярністю в злочинному середовищі користуються найрозповсюдженіші на Заході пістолети і пістолети-кулемети під штатний у НАТО 9-мм пістолетний патрон «парабелум». Разом з тим, злочинці часто продовжують користуватися пістолетами радянських зразків, тому що у нас саме до цієї зброї найпростіше дістати боєприпаси. Найбільш поширеними в незаконному обігу с пістолети Макарова (ПМ) і Стєчкіна (АЛС) радянського виробництва, а також пістолети Токарева (ТТ), виготовлені не тільки в СРСР, але й у Польщі, Югославії, Китаї, а також автомати Калашникова всіх моделей, останнім часом наймані професійні вбивці все частіше використовують високоточну зброю іноземного виробництва - снайперські гвинтівки, оснащені оптичними і нічними прицілами, лазерними цілепокажчиками тощо.

Підготовчі дії злочинця при незаконному обігу вогнепальної зброї починаються з моменту виникнення злочинного наміру в злочинця й прийняття рішення про вчинення таких злочинів. У ході підготовки злочинці ретельно вивчають об'єкт майбутнього злочину: режим роботи підприємства, установи; маршрути, час і засоби пересування особи, яка має доступ до сховищ озброєння; наявність технічних засобів захисту та охоронної сигналізації, наявність сейфів та спеціальних захисних сховищ. Для вчинення злочину здобувається зброя, проводяться консультації з «фахівцями», встановлюються контакти з працівниками правоохоронних органів, а також особами, які мають доступ до зброї, підшукується транспорт, готуються технічні засоби для злому перешкод, виведення з ладу засобів охоронної сигналізації. Вчинення злочину ретельно планується, до злочинних дій нерідко втягується значна кількість осіб (робітники, посадові особи, охоронці, водії транспортних засобів, що беруть участь у перевезенні вантажів з цих підприємств та ін.) розподіляються ролі учасників вчинення злочину.

Способи заволодіння можуть бути найрізноманітнішими, однак у діях злочинців спостерігається стійка повторюваність залежно від об'єкта нападу. Так, при проникненні на охоронюваний об'єкт заподіюється фізична шкода особам, які здійснюють охорону такого об'єкта. У випадку проникнення на технічно захищене сховище вживаються заходи, що забезпечують виведення з ладу охоронної сигналізації і злом перешкод, сховищ (стіни, двері, сейфи тощо).

У механізмі злочину при заволодінні вогнепальною зброєю і боєприпасами шляхом грабежу або розбою можна виділити три основних етапи: 1) зближення злочинців з жертвою. З цією метою використовуються різні приводи, що відволікають увагу і дозволяють підійти досить близько, а також напад зі спини, напад з укриття; 2) взаємодія злочинців між собою, тобто застосування прийомів нейтралізації намагань жертви до опору (заподіяння тілесних ушкоджень, зв'язування і погроза); 3) наступні дії злочинця по заволодінню вогнепальною зброєю.

Дії по прихованню слідів злочину здійснюються на всіх етапах злочинної діяльності. При підготовці до злочину здійснюється маскування зовнішніх ознак (маски, додаткові аксесуари, форма співробітників міліції та ін.), підбір одягу і взуття, придбання або підготовка наявних транспортних засобів для швидкого відходу з місця злочину. На стадії вчинення злочину вживаються заходи, направлені на приховування слідів на місці злочину. Після закінчення злочину знищуються одяг, предмети, що використовувалися при вчиненні злочину, підробляються документи, що засвідчують особу, змінюються місця проживання і роботи, вчинюється тиск на потерпілих і свідків, приховується викрадене, знищуються маркувальні позначення та упакування. У ряді випадків механічній обробці піддаються внутрішні стінки каналу ствола для позбавлення можливості ідентифікації даного екземпляра зброї.

Прийоми приховання злочину при заволодінні предметами озброєння шляхом зловживання службовим становищем особою, у віданні або під охороною якої знаходиться вогнепальна зброя і боєприпаси, відрізняються під вищенаведених. Вони полягають в основному в здійсненні підробок у звітних документах про рух предметів озброєння чи комплектуючих деталей.

Встановлення способу вчинення і приховування злочину здійснюється за такими напрямами: аналіз слідів, виявлених на місці злочину; одержання показань від осіб, інформованих про дану подію; аналіз інших елементів криміналістичної характеристики.

Обстановка вчинення розкрадань і незаконного обігу вогнепальної зброї і боєприпасів включає такі важливі компоненти, як місце і час їх вчинення, умови зберігання й охорони предметів озброєння, обставини, що сприяють розкраданням.

Залежно від об'єктів злочини вчинюються: на заводах-виробниках предметів озброєння, у військових підрозділах, правоохоронних органах, мисливських колективах, спортивних товариствах, фінансових і комерційних структурах, навчальних закладах, на приватних охоронних і детективних підприємствах, а також па підприємствах, що мають вогнепальну зброю і боєприпаси для проведення виробничих, рятувальних, дослідницьких робіт, навчання й охорони. Так, для підприємств-виробників нерідкими є вчинення крадіжок робітниками як готових виробів, так і окремих механізмів з цехів і складів. Значною мірою цьому сприяє відсутність належного контролю й обліку за витратою комплектуючих деталей, а також порушення, що допускаються співробітниками охорони. Значна кількість розкрадань вогнепальної зброї і боєприпасів пов'язана з неналежним збереженням готових виробів, у тому числі в місцях складування на підприємствах-виробниках.

Розкрадання можуть чинитися в місцях використання предметів озброєння: вогнепальної зброї і боєприпасів - на стрільбищах під час бойових стрільб; боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв - у місцях провадження підривних робіт та ін.

Ще одним джерелом надходження зброї в незаконний обіг є її розкрадання як з територій військових частин, так і у військовослужбовців, останнє стає можливим через недоліки в організації служби, ослаблення службово-бойової дисципліни і неналежного виконання військовослужбовцями своїх обов'язків під час несення служби.

Для розглядуваних злочинів, крім традиційних слідів, таких, як сліди рук, ніг, транспортних засобів, знарядь злому, слідів застосування вогнепальної зброї, можуть бути виявлені сліди збройового змащення, окремі екземпляри боєприпасів, деталей і вузлів викраденої вогнепальної зброї і вибухових пристроїв, ємкості для зберігання і перевезення зброї і боєприпасів, а також їх частини, пакувальні матеріали, частки вибухових речовин тощо.

У випадку вчинення розкрадання шляхом зловживання своїм службовим становищем слідами можуть бути підробки в товарно-транспортних накладних, картках складського обліку, фіктивні договори і гарантійні листи, доручення, платіжні доручення тощо.

Аналіз судово-слідчої практики показує, що розкрадання і незаконний обіг вогнепальної зброї відноситься до розряду «чоловічих злочинів», тому що абсолютна більшість таких злочинів, як правило, вчинюється чоловіками. Мають місце одиничні випадки, коли у вчиненні такого роду злочинів брала участь жінка і, як правило, її роль полягала у вчиненні підготовчих дій.

Споживчі властивості вогнепальної зброї як предмета злочинного посягання впливають на виникнення у визначеної категорії громадян злочинного інтересу до цих виробів, вибір ними відповідного способу вчинення і приховання цих злочинів. До таких злочинців, насамперед, слід віднести: 1) раніше судимих за тяжкі злочини проти особи і власності, які озброюються для вчинення розбоїв; 2) злочинні угруповання, що викрадають вогнепальну зброю, вибухові речовини з метою продажу як на території країни, так і для контрабандного вивозу за кордон; 3) особи, які мають за мету зведення рахунків з мотивів ревнощів, ворожості до окремих громадян, у тому числі до представників правоохоронних органів, інших владних структур та ін.; 4) особи з числа хуліганствуючих елементів, намір яких спрямований на злісне порушення громадського порядку із застосуванням вогнепальної зброї; 5) громадян, то заволодівають вогнепальною зброєю для вчинення розправи над особами, які належать до іншої національності, релігії, політичної партії тощо; 6) громадян, які вчинюють розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів з метою їх колекціонування, використання при полюванні, рибній ловлі; 7) громадян, які заволодівають вогнепальною зброєю для самогубства; 8) особи з психічними відхиленнями.

При порушенні кримінальних справ за фактами розкрадання вогнепальної зброї і боєприпасів слідство намагається встановити: 1) коли і де вчинено розкрадання; 2) кількість осіб, що брали участь у вчиненні злочину; 3) спосіб вчинення злочину, мета, кількість викраденого; 4) кому належала викрадена вогнепальна зброя, боєприпаси (державі, громадським організаціям, комерційним структурам чи окремому громадянину); 5) хто вчинив злочин, якщо в розкраданні брало участь кілька осіб, то яка роль кожного; 6) чи не чинили зазначені особи аналогічні розкрадання раніше; 7) причини та умови, що сприяли вчиненню злочину.

Кримінальна справа за фактом злочину, передбаченому ст. 262 КК може бути порушена тільки у випадку виявлення і вилучення у конкретної особи вогнепальної зброї, її основних частим, боєприпасів та інших, передбачених даною статтею предметів.

Якщо недбале зберігання вогнепальної зброї стало умовою вчинення іншою особою злочину з тяжкими наслідками, то необхідно з'ясувати, у чому конкретно полягало недбале зберігання зброї, хто знав про це. хто міг цим скористатися, чи була попереджена особа, відповідальна за зберігання зброї, про необхідність вжиття належних заходів щодо її охорони і чому вона зневажила цим попередженням.

2.2 Практика розгляду справ при викраденні та іншому незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами

Виходячи з практики розгляду судами злочинів, предметом яких є вогнепальна, холодна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали, можна сказати, що суди в основному забезпечують правильне застосування закону при розгляді справ цієї категорії. Разом з тим, діяльність судів ще має певні недоліки.

В окремих справах не завжди встановлюються джерела придбання та виготовлення зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів та допускаються помилки при кваліфікації дії винних осіб. Суди не реагують належним чином на обставини, які сприяли незаконному заволодінню цими предметами, у тому числі на виявлені недоліки в їх обліку, зберіганні, користуванні чи перевезенні.

Так, наприклад міський суд Славутича Київської області засудив трьох посадових осіб Державного підприємства «Чорнобильська АЕС» за фактом службової підробки (ч. 2 ст. 366 КК) та викрадення радіоактивних матеріалів (ч. 2 ст. 262) до п'яти років позбавлення волі з випробувальним терміном на 2 роки.

Посадовці організували вивезення з території промислового майданчика об'єкту «Укриття» 24 тонн радіоактивно забруднених труб з мідно-нікелевого сплаву вартістю понад 1 млн. гривень. Радіоактивну забрудненість матеріалів підтвердила радіологічна експертиза. Забруднені труби повернуто на спеціальний пункт збереження радіоактивних відходів. У ході слідства встановлено, що вивезення небезпечного вантажу з території режимного об'єкту «Укриття» ДСП «ЧАЕС» посадовці здійснили за підробленими пропускними документами. Вироком суду трьох посадовців визнано винними у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 366 та ч. 2 ст. 262 Кримінального кодексу України. Таким чином, бачимо, що при розгляді справ досліджуваного злочину мова йде про суттєву шкоду як для громадської безпеки (в плані значної шкоди для здоров'я) так і для державної безпеки (мова йде про економічну безпеку), а покарання досить лояльне, я б навіть сказала неадекватне. Покарання згідно ч. 2 статті 262 - від п'яти до десяти років. Кваліфікований злочин за попередньою змовою групою осіб, а покарання таке несуттєве. Звичайно, в такій ситуації, що ж буде стимулювати дотримуватись букви закону? Я вважаю, що зважаючи на такі факти потрібно внести певні зміни до кримінального законодавства, і прийняти рішення про встановлення більш суворого покарання, щоб в подальшому виключити посягання на такі злочини та і суддям варто адекватно оцінювати і спів ставляти поняття шкоди та покарання.