На жаль, в юридичній літературі та в законодавстві приділяється мало уваги завданням, що стоять перед досудовим слідством.

Деякі науковці називають такі основні завдання досудового слідства: розкриття злочинів, виявлення і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочину, підготовка матеріалів справи до суду, виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів тощо.

"Розкриття злочину, виявлення і викриття осіб, що вчинили злочин, - зазначав М. С Строгович, - не вичерпує безпосередніх завдань досудового слідства: справа може вважатися розслідуваною повно тоді, коли слідчий з'ясує причини й умови, що сприяли вчиненню злочину або що ускладнювали його своєчасне виявлення і припинення" [3. c.351].

Н.А. Якубович до завдань слідчого при розслідуванні кримінальних справ відносить забезпечення і додержання законності, викорінення порушення правопорядку, ліквідацію злочинності, виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину [5. c.415].

На думку А.П. Гуляєва, завданням слідчого є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних; забезпечення інших умов для залучення кожного винного в здійсненні злочину до відповідальності згідно із законом - захист осіб від необгрунтованого обвинувачення у вчиненні злочинів; усунення причин і умов, що сприяли здійсненню злочину.

Аналізуючи слідчу і судову практику, думки вчених-процесуалістів, можна визначити такі завдання досудового слідства:

1) охорона прав та законних інтересів громадян, суспільства;

2) швидке і повне розкриття злочинів;

3) встановлення об'єктивної істини по кримінальній справі;

4) викриття винних;

5) притягнення винних у здійсненні злочинів до кримінальної відповідальності як обвинувачених;

6) недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб;

7) реабілітація осіб, необгрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності і забезпечення відшкодування заподіяного їм збитку;

8) визначення необхідності кримінально-правового впливу або можливості обмежитися застосуванням заходів суспільного впливу;

9) забезпечення відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином;

10) виявлення й усунення причин злочинів і умов, що сприяли їх здійсненню;

досудове слідство кримінальний процесуальний

11) створення необхідних передумов для правильного вирішення кримінальних справ судом;

12) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист;

13) виховання громадян в дусі неухильного додержання конституції і законів України.

У сукупності всі ці елементи складають загальне завдання досудового слідства. Розглянемо деякі з них докладніше.

Під охороною прав та законних інтересів громадян у досудовому слідстві розуміють обов'язки органу дізнання і слідчого в своїй роботі з розкриття і розслідування злочинів додержуватися норм Конституції України і кримінально-процесуального закону щодо реалізації кожній особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, її законних прав.

Договірну ціну придбаного інститутом комплексу не може бути покладено в основу визначення розміру реальної шкоди, що настала. Дійсну вартість програмно-технічного комплексу може встановити товарознавча експертиза, яка по справі не проводилась [1. c.144].

Швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних - це завдання не тільки всього кримінального судочинства, а й стадії досудового слідства. Викриття винних - діяльність, пов'язана зі збиранням доказів і пред'явленням їх підозрюваному чи обвинуваченому.

У стадії досудового слідства викритою вважається особа, якій пред'явлено обвинувачення. Викриття особи здійснюється як до пред'явлення обвинувачення, так і після. Воно продовжується і в ході розгляду справи в суді. Остаточно викритою вважається особа, щодо якої винесено обвинувальний вирок, що набрав чинності.

Зі вступом вироку в законну силу практично всі завдання кримінального судочинства вирішені й ні про яке викриття винного не може йти мова.

Отже, викриття винних - це самостійне завдання кримінального судочинства взагалі та стадії досудового слідства зокрема.

Притягнення винного у вчиненні злочинів до кримінальної відповідальності як обвинуваченого забезпечує процесуальне закріплення попереднього висновку про розкриття злочину і викриття винних. З моменту притягнення до кримінальної відповідальності особа набуває особливого, врегульованого законом процесуального статусу. Основою притягнення особи до кримінальної відповідальності як обвинуваченого є доведена наявність конкретного злочину, ним завершеного.

Якщо особу необґрунтовано притягнуто до кримінальної відповідальності, то вона на будь-якій стадії кримінального процесу повинна бути реабілітована. Реабілітований має право на відшкодування збитку, заподіяного внаслідок необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності. Це право виникає за умови постановлення виправдувального вироку; припинення кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі громадянина в здійсненні злочину.

Встановлення об'єктивної істини по кримінальній справі має важливе значення. М.С. Строгович щодо цього зазначав: "Мета кримінального процесу - це передусім встановлення фактичних обставин справи відповідно до повного і точного встановлення предмета доказування, тобто встановлення у справі істини". Об'єктивна істина в стадії досудового слідства встановлюється шляхом всебічного, повного й об'єктивного дослідження всіх обставин, що підлягають доведенню по кримінальній справі.

Значення цього завдання важко переоцінити, оскільки тільки встановлення об'єктивної істини в ході розслідування дозволяє ухвалити правильне рішення про подальший напрям кримінальної справи.

Відповідно до ст.23 КПК при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини та умови, що сприяли вчиненню злочину. Якщо орган дізнання або слідчий не виконають ці вимоги закону по кримінальній справі, прокурор у порядку здійснення нагляду може повернути таку справу на додаткове розслідування.

Слід також зазначити про створення необхідних передумов для правильного вирішення кримінальної справи судом, що передбачає правильне, таке, що відповідає вимогам закону, фіксування доказової інформації і додержання процесуальної форми при провадженні розслідування. Ігнорування будь-кого з цих елементів не дозволить або ускладнить розгляд кримінальної справи судом.

Серед завдань досудового слідства слід згадати і таке, як охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Не важко помітити, що тут фактично позначено два завдання: охорона інтересів суспільства та охорона прав громадян.

Згідно з положеннями КПК суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їхні права і забезпечити можливість їх реалізації (ст.53 КПК).

Відповідно до статей 43 і 431 КПК обвинуваченому і підозрюваному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор зобов'язані забезпечити обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом способами від пред'явленого йому обвинувачення і забезпечити охорону його особистих і майнових прав.

Отже, ми розглянули зміст основних завдань досудового слідства, які становлять єдине ціле, систему і суть цієї стадії кримінального судочинства.

Основні положення досудового слідства - це визначені законом на основі принципів кримінального процесу положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній справ і законних інтересів громадян і юридичних осіб [4. c. 202].

До таких положень належать норми КПК, які регулюють: підслідність; провадження досудового слідства; забезпечення прав учасникам досудового слідства; недопущення розголошення даних досудового слідства; складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства; розслідування злочинів групою слідчих; використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів, тощо.

Підслідність. Кожен орган слідства повинен знати, які саме справи він має право розслідувати, щоб не вийти за межі своєї компетенції. Для цього й існують правила про підслідність кримінальних справ, що визначені відповідною частиною глави XI кримінально-процесуального закону, нормами якої регулюються відносини, що виникають між відповідними органами держави і посадовими особами у зв'язку з досудовим слідством кримінальної справи. Отже, підслідність обумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органами досудового слідства [3. c. 208].

Підслідність слід відрізняти від підсудності. За своєю юридичною природою ці поняття однорідні, але не тотожні. Перше визначає повноваження органів слідства і дізнання з розслідування злочинів шляхом ведення кримінальних справ, друге - повноваження судів з їх розгляду; ці два інститути мають важливе значення для організації успішної боротьби зі злочинністю [6. c.320].

Розрізняють п'ять видів підслідності кримінальних справ: предметну (родову), персональну, альтернативну, за зв'язком справ і територіальну (або місцеву).

За предметною підслідністю орган, який розслідуватиме справу, визначається за характером вчиненого злочину, його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовується компетенція в частині розслідування між різними органами досудового слідства: слідчими прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції та органів безпеки.

Відповідно до ч.1 ст.112 КПК досудове слідство у справах про умисне вбивство, доведення до самогубства, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, порушення правил екологічної безпеки, зґвалтування, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та деякі інші злочини проводять слідчі прокуратури.

Справи про дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, державна зрада, посягання на життя державного чи громадського діяча, диверсія, шпигунство та інші, вказані в ч. З ст.112 КПК, розслідуються слідчими органів Служби безпеки України.

У справах про такі злочини, як ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинних шляхом, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок, а також фіктивне банкрутство, досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції (ч.4. ст.112 КПК).

Справи про умисне тяжке тілесне ушкодження, катування, незаконне проведення аборту, порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, жорстоке поводження з тваринами, проституція або примушення чи втягнення до заняття проституцією, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів, хуліганство, крадіжка, грабіж, розбій тощо, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, досудове слідство проводиться слідчими органів внутрішніх справ (ч.2 ст.112 КПК).

Персональна підслідність визначається суб'єктом злочину, наприклад, усі справи про злочини, вчинені неповнолітніми, тобто особами, яким не виповнилось 18 років, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, повинні розслідуватись слідчими органів внутрішніх справ.

Альтернативна підслідність означає, що слідство проводить той орган, який порушив справу (наприклад, у разі приховання валютної виручки, крадіжки державних або громадських коштів та крадіжки в особливо великому розмірі), і якщо при цьому будуть виявлені посадові злочини, пов'язані зі злочинами, за якими порушено справу" то вони розслідуються тим самим органом, який порушив справу.

Підслідність за зв'язком справ застосовується тоді, коли розслідування однієї чи кількох справ пов'язане з розслідуванням іншої справи. Наприклад, підслідність за зв'язком справ застосовується при розслідуванні кримінальної справи, в якій в одне провадження об'єднано справи по обвинуваченню декількох осіб - співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні кількох злочинів.

Справи про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, завідомо неправдиве показання, відмову свідка від давання показань або відмову експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків, розголошення даних досудового слідства або дізнання, приховування майна, приховування злочину розслідуються тим органом, до підслідності якого відноситься справа, у зв'язку з якою були вчинені зазначені злочини.

Територіальна підслідність визначає, слідчий якого саме адміністративного району (області) повинен розслідувати дану кримінальну справу. Згідно зі ст.116 КПК досудове слідство проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою забезпечення ефективності розслідування, досудове слідство може проводитися за місцем знайдення ознак злочину, місцем перебування більшості свідків або обвинуваченого (підозрюваного). Слідчий, встановивши" що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю. Спори про підслідність вирішуються відповідними прокурорами у межах їх компетенцій. Якщо справу порушено в кількох районах або містах різних областей, спір про підслідність вирішує Генеральний прокурор України або його заступник (ч. З ст.117 КПК).

Провадження досудового слідства. Відповідно до ст.113 КПК розслідування починається після порушення кримінальної справи. Як виняток, у невідкладних випадках дозволяється до прийняття рішення про порушення кримінальної справи провести огляд місця події, щоб з'ясувати наявність підстави для такого рішення, і, за наявності для того підстав, кримінальну справу в таких випадках має бути порушено негайно (ч.2 ст. 190 КПК), і застосувати накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Однак існують випадки, коли органи досудового слідства, порушуючи вимоги ч.1 ст.113 КПК, провадили слідство без порушення кримінальної справи, а суди, всупереч роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, даним у п.13 постанови "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування" від 25 березня 1988 р. № 3, не повертали такі справи для проведення додаткового розслідування, а постановляли обвинувальні вироки, обмежуючись лише реагуванням на зазначені факти винесенням окремих ухвал, хоч ці порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, що тягнуть за собою скасування вироку. Як приклад можна навести кримінальну справу по обвинуваченню М., засудженого за ч.1 ст.222 КК України (нині - ст.263) Київським районним судом м. Одеси, в якій не було винесено постанову про порушення кримінальної справи, проте суд ухвалив обвинувальний вирок. Крім того, ні в постанові про пред'явлення обвинувачення, ні в обвинувальному висновку дії М. не було кваліфіковано.

Як зазначалося, провадження слідчих дій до порушення кримінальної справи не допускається, за винятком вказаних випадків. Це правило "за своїм значенням належить до основних ідей судового провадження"1. Порушення кримінальної справи у більшості випадків означає визнання факту вчинення злочину і є підставою для провадження розслідування. Постанова про порушення кримінальної справи є правовою основою для проведення слідчих і процесуальних дій, спрямованих на розкриття злочину. Вона зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора вжити в межах своєї компетенції всі передбачені законом заходи зі встановлення подій злочину, осіб, винних у його вчиненні й до їх покарання.

Рішення щодо прийняття до свого провадження кримінальної справи є правовою підставою для її розслідування конкретною особою: дізнавачем, слідчим чи прокурором. З моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження ця особа набуває всіх передбачених законом повноважень щодо виконання у справі слідчих та інших процесуальних дій, і на неї лягає особиста відповідальність за їх своєчасне проведення, за всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, прийняття законних та обгрунтованих рішень, забезпечення прав і законних інтересів громадян, що залучаються до розслідування.

З метою всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин вчинення злочину в ст.26 КПК визначені підстави та порядок об'єднання й виділення кримінальних справ.

При об'єднанні кількох кримінальних справ в одному провадженні можуть бути справи з обвинувачення кількох осіб - співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або з обвинувачення однієї особи у вчиненні кількох злочинів.

Виділення справи допускається тільки за необхідності, якщо це не позначиться негативно на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження і вирішення справи.

Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду (ст.26 КПК).

Виділення справи в окреме провадження відбувається в таких випадках:

1) якщо розслідується кримінальна справа щодо кількох обвинувачених і щодо одного чи частини з них провадження розслідування зупиняється через тяжку хворобу або ж ухилення від слідства (ч.4 ст. 206 КПК);

2) якщо у вчиненні злочину разом з дорослим брав участь неповнолітній, то в кожному випадку має бути з'ясовано можливість виділення справи щодо неповнолітнього в окреме провадження (ст.439 КПК);

3) якщо при розслідуванні справи буде встановлено, що якийсь злочин або якась особа, що його вчинила, не пов'язані з основною справою;

4) якщо неможливо закінчити розслідування в повному обсязі в наданий законом строк тримання обвинуваченого під вартою і немає підстав для зміни запобіжного заходу, а прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, дав згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення, то справа щодо нерозслідуваних епізодів злочинів виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку (ч.4 ст.156 КПК).

Неправильне об'єднання або виділення кримінальних справ є підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Розслідування має проводитися швидко, щоб своєчасно виявити і закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Це є важливою умовою виконання завдань боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу. Тому кримінально-процесуальний закон передбачає досить стислі строки досудового слідства.

Згідно зі ст.120 КПК досудове слідство у кримінальній справі повинно бути закінчено протягом двох місяців. До цього строку входить час з дня порушення кримінальної справи до дня направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження досудового слідства.

У разі неможливості закінчити розслідування в цей строк через великий обсяг справи, її складність його може продовжити районний, міський прокурор, військовий прокурор армії, флотилії, з'єднання гарнізону та прирівняний до них прокурор - до 3 місяців, а в особливо складних справах прокурор Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, військовий прокурор округу, флоту (на правах прокурора області) і прирівняний до них прокурор або його заступник на підставі мотивованої постанови слідчого - до 6 місяців. Далі продовжувати термін досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники. Максимального терміну провадження по кримінальній справі КПК не передбачає.

Ці правила продовження строків досудового слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку досудового слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, Щ6 вчинила злочин.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи не враховується при обчисленні строків досудового слідства.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також при відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який; здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження.

При обчисленні строків як досудового слідства, так і дізнання слід керуватися правилами ст.89 КПК. Строк досудового слідства, оскільки він обчислюється місяцями, закінчується відповідного числа останнього місяця. Якщо закінчення строку досудового слідства чи дізнання випало на неробочий день, то останнім строком вважається наступний робочий день.

Додержання строків слідства є однією з необхідних умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів, а тому постійно перебуває у полі зору прокурорського нагляду та відомчого контролю за слідством: суди реагують на факти порушення строків досудового слідства шляхом винесення окремих ухвал на адресу органів слідства і прокуратури [3. c.357].

Забезпечення прав учасників досудового слідства. Згідно зі ст.53 КПК особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. Це означає, що особа, яка провадить розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права при розслідуванні справи особам, які за її рішенням (постановами) визнані потерпілими, цивільними позивачами, цивільними відповідачами, їх представниками, обвинуваченими (підозрюваними) як одразу після ознайомлення з таким рішенням, так і при провадженні конкретних слідчих дій. Особа, що провадить дізнання, та слідчий зобов'язані задовольнити кожне клопотання учасника процесу, якщо обставини, про встановлення яких вони просять, мають значення для справи і якщо необгрунтовано обмежуються права учасника процесу. Строк розгляду клопотання - не більше 3 днів. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його заявила. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова (ст.129 КПК).