Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порушення кримінальної справи про вбивство

Зміст

• Вступ.
• 1. Поняття та види умисних вбивств.
• 2. Основні психологічні моменти вбивств.
• 3. Порушення кримінальної справи про вбивство.
• 4. Слідчі дії на початковому етапі розслідування, огляд місця події.
• 5. Вияснення особи підозрюваного, допит.
• 6. Кваліфікація вбивств.
• Висновки.
• Список використаної літератури.
• Вступ
• Вбивства - це найтяжчі злочини проти особи. Суспільна небезпечність вбивств полягає в тому, що внаслідок їх вчинення людина позбавляється життя - одного з найбільш цінних своїх природних благ. При цьому наслідок у вигляді смерті мають незворотний характер і в зв'язку з цим шкода, заподіяна потерпілому, не може бути відшкодована.
• Вбивство - це передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння, що посягає на життя іншої людини і спричиняє її смерть. Кримінальне законодавство України поняттям вбивства охоплює перш за все злочини передбачені статтями 115-120 КК України.
• Безпосереднім об'єктом вбивства є життя людини. Початковим етапом життя є початок фізіологічних пологів, в тому числі передчасних чи штучних. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть, тобто такий стан організму людини, при якому остаточно припинена робота серця і в зв'язку з цим відбувся незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи. За визначенням ООН смерть - це повне припинення життєвих функцій організму. Наукове (біологічне) визначення смерті звучить так: припинення життєдіяльності організму і внаслідок цього загибель індивіда, як обособленої живої системи, яка супроводжується розпадом білків і інших полімерів, які є основним субстратом, матеріальним субстратом життя.
• 1. Поняття та види умисних вбивств

Умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, до них відносяться: умисне вбивство з корисливих мотивів, з хуліганських мотивів, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим службового чи громадського обов'язку, вбивство двох або більше осіб, жінки, яка завідомо для винного знаходилася в стані вагітності, вчинене з особливою жорстокістю або способом небезпечним для життя багатьох осіб, вчинене з метою приховати інший злочин чи полегшити його вчинення, а так само поєднане з зґвалтуванням, вчинене особливо небезпечним рецидивістом або особою, яка раніше вчинила умисне вбивство; вчинене на замовлення; вчинене за попереднім зговором групою осіб або організованою групою; а також посягання на життя державного діяча, посягання на життя представника іноземної держави; диверсія, тобто вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів чи інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю, вчинення з тією ж метою масових отруєнь, поширення епідемій, епізоотій та епіфітотій; посягання на життя судді, працівника правоохоронних органів у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків; а також члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв'язку з діяльністю пов'язаною з охороною громадського порядку; опір начальникові, а також іншій особі, що виконує покладені на неї обов'язки по військовій службі, вчинені групою осіб або з застосуванням зброї, якщо ці діяння пов'язані із умисним вбивством, або коли вони були вчинені у військовий час чи в бойовій обстановці.

Умисні вбивства в ККУ поділяються:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3) заручника;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК України, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, - караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що призвели до загибелі людини, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Основні психологічні моменти вбивств

злочин вбивство слідчий допит

Вбивство - це злочин, що завжди залишає сліди взаємодії елементів, що його складають. Взаємодіють і завжди впливають один на одного чотири елементи: вбивця, жертва, місце вбивства, знаряддя вбивства. В результаті чого виникає так званий хрест слідів, що дозволяє шукати і в багатьох випадках знаходити на кожному з вказаних елементів сліди інших. Для криміналістичної характеристики вбивств важливу роль відіграє послідовність виявлення в ході розслідування вбивств вказаних ознак такої характеристики. Тому при описанні елементів характеристики доцільно говорити про них в послідовності, що визначається специфікою розслідування даного виду злочинів та виходячи з частоти з якою вони зустрічаються на практиці.

Вбивця (вбивці) . Найбільш типовий портрет вбивці - вік від 18 до 50 років, зловживає алкогольними напоями чи наркотичними засобами, відрізняється антисуспільною поведінкою, грубістю, жорстокістю, нерідко підвищеною статевою збуджуваністю, нешанобливим ставленням до жінок, раніше, як правило притягувався до кримінальної відповідальності. Серед вбивць часті випадки психічних захворювань, часто в ході слідства виявляється, що вони потребують примусового лікування від алкоголізму чи полінаркоманії. Ця характеристика справедлива для більшості побутових вбивств, а також для випадків вуличних корисних вбивств Гарбаш А.Г. Расследование убийств: пособие для следователей. - Юрлитература. - Алма-Ата. - 1985 г..

Дані, що отримані при огляді місця події або місця виявлення трупа в сукупності з інформацією про спосіб вчинення злочину дають можливість висунути версію про особу вбивці та характер його взаємовідносин з потерпілим. Так переміщення трупа в таємне місце, маскування його (землею, листям, травою, гілками), утоплення, закопування трупа та його частин, знівечення обличчя часто свідчать про скоєння злочину особами з числа його найближчого оточення (дружина, родич, товариш). Вбивства дітей та підлітків віком 5-17 років чоловічої статі в більшості випадків скоюють підлітки віком 10- 16 років, що є знайомими потерпілих

Ознаки незвичайних маніпуляцій з трупом (зняття і приховування одягу, спроба підпалу трупа за допомогою непридатних засобів, розчленування трупа на дуже маленькі частини) або нанесення багаточисельних тілесних пошкоджень в різні частини тіла характерні для душевнохворих. Набагато складнішою є справа з нетиповими вбивцями, найбільш тяжкими для розслідування є випадки де діяв професійний вбивця, що пройшов спеціальну підготовку, в ході військової чи спеціальної служби та володіє високорозвиненими інтелектуальними якостями, знаннями в галузі криміналістики. Саме з таких осіб здійснюється злочинним світом підбір виконавців у випадках необхідності вчинення вбивства на замовлення конкретної особи чи злочинного угрупування. Такі ж особи скоюють політичні вбивства, терористичні акти. Зрозуміло, що для таких осіб характерно залишення мінімум слідів їх злочинної діяльності, проте, як відомо, не існує злочинів та злочинців, що не залишають слідів.

3. Порушення кримінальної справи про вбивство

Підстави для порушення кримінальної справи - це достатні дані, що вказують на ознаки злочину. Крім засвідчених очевидцями насильницьких дій, що потягнули смерть, даними, що однозначно вказують на вбивство можуть бути характер та розміщення поранень на виявленому трупі, стан одягу потерпілого, деталі обстановки, що свідчить про насильницьке проникнення в житло. Виявивши такого роду дані, слідчий може і повинен прийняти рішення про порушення кримінальної справи негайно, одночасно з початком огляду місця події. Цим створюється правова база для проведення допитів, обшуків та інших слідчих дій. Проте часто обстановка місця події, характер поранення та інші дані виявляються такими, що з версією про вбивство конкурують версії про самогубство чи нещасний випадок (наприклад, на місці події виявлено труп з ознаками вогнепального пошкодження, а поряд з ним пістолет) питання про порушення кримінальної справи при таких обставинах повинно бути вирішено у відповідності з вказівками: при встановленні фактів насильницької смерті з ознаками самогубства та випливаючими в цьому випадку версіями про можливе доведення до самогубства, замасковане вбивство чи вчинення самогубства з метою уникнути відповідальності за який-небудь злочин, перевірка яких можлива шляхом проведення експертиз, обшуків та інших слідчих дій, - розглядати такі дані як достатні підстави для негайного порушення кримінальної справи та приймати всі необхідні та передбачені законом міри для встановлення події злочину.

В постанові про порушення кримінальної справи повинна бути вказана стаття кримінального кодексу, що передбачає злочин за ознаками якого вона порушується, тому не можна визнати вірним, коли слідчі прокуратури в постанові про порушення кримінальної справи замість того, щоб вказати конкретну статтю пишуть, що справа порушена “по факту смерті чи по факту зникнення”. Часто в момент порушення справи немає всіх даних про обставини, що є суттєвими для кваліфікації злочину, за таких умов кваліфікація може бути не кінцевою, а лише вірогідною і в подальшому підлягаючою уточненню. Так, якщо виявлено труп з ознаками насильницької смерті, можна одночасно припустити будь-який з видів умисного вбивства (ст. ст.115, 120 КК України), необережне вбивство чи умисне тяжке тілесне ушкодження. При вирішенні питання про кваліфікацію потрібно виходити з версії, яка дає найпростіше пояснення встановленим фактам. В наведеному випадку при відсутності даних про особу злочинця, суб'єктивну сторону та інших юридично значимих обставинах вкладаються в версію про вбивство, передбачене статтею 116 КК України. Якщо результати огляду та інші об'єктивні дані, отримані на момент порушення справи точно вказують на насильницьку смерть при обтяжуючих обставинах, злочин може бути кваліфіковано за статтею 115 КК України. Так, по обстановці на місці події, по стану одягу на трупі можна інколи допустити, що вбивство скоєно з корисливих мотивів - пункт “а” ст . 115 КК України; сліди катувань на трупі вказують на особливу жорстокість - пункт “е” ст.115 КК України, а так само сліди вибуху, що потягнули смерть людини в такому місці, де знаходились чи могли знаходитись інші люди, свідчать про спосіб вбивства, що є небезпечним для життя багатьох осіб. Характерна поза жіночого трупа, розірваний одяг, тілесні ушкодження в області статевих органів можуть розглядатися як дані про вбивство поєднане з згвалтуванням - пункт “ж” ст.115 КК України. Зрозуміло, що в стадії порушення кримінальної справи при кваліфікації злочину повинні враховуватись і інші обтяжуючі обставини, в тому числі і ті, що відносяться до особи винного та до мотивів, оскільки вони вже можуть бути відомі. Невірна кваліфікація злочину при порушенні кримінальної справи негативно впливає не хід та результати розслідування та часто тягне порушення закону про підслідність.

4. Слідчі дії на початковому етапі розслідування, огляд місця події

Слідчий, який отримав повідомлення про виявлення трупа з ознаками насильницької смерті повинен негайно виїхати на місце події. Під місцем події розуміється частина місцевості чи приміщення, де безпосередньо відбулася подія, що підлягає слідчому огляду Осмотр трупа на месте его обнаружения/Под ред. Матышева А.А..

Як правило такою подією є будь-який злочин (вбивство, згвалтування, крадіжка). Проте поняття “подія” значно ширше ніж поняття “злочин”, так як включає в себе самогубство та нещасний випадок. Згідно слідчої практики, що склалася, факт виявлення трупа розглядається як подія. Тому місце виявлення трупа завжди вважається місцем події, незалежно від того, де настала смерть людини.

Огляд місця події та трупа на місці його виявлення є невідкладною слідчою дією, що спрямована на безпосереднє сприйняття, вивчення обстановки місця події, виявлення, фіксацію та вилучення різних слідів та інших речових доказів з метою встановлення характеру події, що відбулася, особи злочинця, а також інших обставин, що мають значення для справи.

Проведення огляду місця події та трупа на місці його виявлення, як слідчої дії регламентується КПК України. Конкретно цілі та задачі приведені в ст. КПК України, де сказано: “З метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів”.

Серед основних принципів огляду місця події слід відмітити своєчасність та повноту, які в значній мірі забезпечують отримання максимально можливої інформації. Своєчасно, повно та вірно проведений огляд дозволяє з'ясувати:

суть події (злочину);

місце та час його скоєння;

число осіб, що брали участь в події;

мотиви та мета злочину;

спосіб скоєння злочину;

обставини, що сприяли скоєнню злочину;

дії злочинців на місці події, шлях приходу та відходу;

на що була спрямована злочинна дія;

фізичні та психічні особливості загиблого;

можливі дії потерпілого перед смертю;

характер та механізм утворення ушкоджень, що виявлені при огляді трупа.

З врахуванням даних, що отримані при огляді місця події, слідчий оперативно висуває версії про подію; про осіб, що скоїли злочин, організує невідкладні оперативні заходи по розшуку та затриманню злочинців, планує проведення освідувань, проведення розслідування.

Затримка з оглядом місця події може призвести до зміни обстановки, до втрати слідів та інших речових доказів, що значно ускладнює розслідування. Недоліки та помилки, що допущені при організації та проведенні огляду місця події, як правило в подальшій роботі заповнити чи виправити дуже важко чи неможливо.

Проте не слід відмовлятися від огляду і в тих випадках, коли від моменту події до огляду пройшло багато часу і обстановка місця події змінена. Навіть при такому запізнілому огляді можуть бути виявлені дуже важливі для розслідування речові докази. Прикладом може слугувати справа про вбивство гр-ки М. Не дивлячись на те, що огляд місця події (кімнати, де було скоєно вбивство М. з розчленуванням її трупа) був, в цьому випадку проведений через 2 роки після злочину, було виявлено багато речових доказів, дослідження яких значно полегшило розкриття злочину. Зокрема, після зняття в кімнаті підлоги, на бокових поверхнях дощок та на чорній підлозі було виявлено багато слідів крові, що збігаються по груповим властивостям з кров'ю вбитої. Крім того, в квартирі був знайдений сокира, яким проводилось розчленування трупа Майфат Л.Ф. Методические рекомендации по расследованию убийств. - Юрлитература. - М., - 1997 г..

Огляд місця події та трупа на місці його виявлення організовує та проводить слідчий, тому всі учасники огляду діють по вказівці та з дозволу слідчого.

Огляд проводиться в присутності не менше двох понятих. Понятими можуть бути будь-які не зацікавлені в справі особи. Під час огляду вони повинні постійно знаходитись рядом зі слідчим та особисто сприймати все, що виявляється, досліджується та фіксується під час огляду місця події. Своїми підписами під протоколом огляду поняті зобов'язані засвідчити факт, зміст та результати дій, при проведенні яких вони були присутні.

В необхідних випадках для участі в огляді слідчий може запросити відповідного спеціаліста, тобто людину, яка має спеціальні знання та навички, яких сам слідчий не має. Такими спеціалістами найчастіше є судові медики чи лікарі інших спеціальностей, експерти-криміналісти, інженери-автотехніки.

У відповідності до законодавства, зовнішній огляд трупа на місці його виявлення обов'язково повинен проводитись з участю лікаря-спеціаліста в галузі судової медицини, а при неможливості його участі - іншого. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - Юрінком інтер. - К. - 1997. - с.255.

Лікар, який допомагав слідчому оглядати труп на місці його виявлення, може в подальшому приймати участь в справі в якості судово-медичного експерта, проводячи скресання цього трупа та даючи письмове заключення. Знання обстановки значно полегшує проведення експертизи та складання заключення.

До участі в огляді місця події слідчий часто запрошує оперативних працівників міліції, кінолога з службово-розшуковою собакою. По вказівці слідчого працівники міліції організовують охорону місця події, удаляють з цього місця сторонніх осіб, надають допомогу потерпілим, приймають участь в ліквідації наслідків події, отримують первинну інформацію про подію шляхом опитування очевидців та інших громадян, проводять переслідування та затримання злочинців “по гарячим слідам” та виконують інші доручення слідчого.

Існують різноманітні точки зору на розподіл огляду місця події по стадіях. В даний час більшість криміналістів вважає, що процес огляду повинний здійснюватися по двох стадіях: статичної та динамічної. Під статичною стадією розуміється вивчення та фіксація обстановки місця події без порушення її початкового стану. При цьому повинне бути зафіксоване точне місце розташування усіх виявлених предметів, об'єктів та їхнє взаємне розташування по відношенню одне до іншого. У статичній стадії усе виявлене оглядають, описують, фотографують (вузлова, іноді й детальна зйомка), фіксують у виді схематичних малюнків, не торкаючись до виявлених предметів і слідів.

Динамічна стадія огляду, як підкреслює саме визначення цього поняття, складається в такому дослідженні предметів, об'єктів місця події, при якому змінюється їхнє початкове місце розташування і стан. Для виявлення всіх особливостей виявлених на місці події предметів, максимально можливої кількості слідів на них, у цій стадії огляду необхідно предмети брати в руки, пересувати, перевертати, переміщати. При цьому провадиться опис, детальна фотозйомка і виготовлення схематичних малюнків усіх поверхонь виявлених предметів. Звичайно, з ними варто працювати максимально обережно, щоб не пошкодити наявні на предметах сліди і не лишити на них слідів своїх рук. Для цього необхідно працювати в гумових рукавичках і брати предмети за ребра та кути.

У зв'язку з тим, що місце події як правило є достатньо великим помешканням або ділянкою місцевості, рекомендується чергувати статичну і динамічну стадії огляду не у відношенні всього місця події в цілому, а стосовно до окремих його частин. Для того, щоб нічого не упустити, слідчий розбиває місце події на окремі частини, ділянки, огляд яких проводиться планомірно і послідовно. Статична і динамічна стадії огляду при цьому повинні чергуватися стосовно до огляду кожної частини, кожної ділянки місця події.

Визначивши межі місця події на місцевості, слідчий розділяє його на ділянки, використовуючи природні рубежі (стежина, канава, дерево і т.п.), або відмітивши їх за допомогою підручних орієнтирів. Огляд проводиться послідовно, ділянка за ділянкою. Такий порядок огляду дозволяє провести його старанно, нічого не упустивши.

Варто пам'ятати, що місце виявлення трупа на відкритій місцевості (у лісі, у пришляховій канаві, у водоймі і т.п.) далеко не завжди є місцем смерті. З метою приховання події (наприклад, дорожньо-транспортного) або злочину (убивства), труп іноді переміщається на значну відстань. При убивстві з розчленовуванням таке переміщення частин розчленованого трупа спостерігається практично завжди.

У ході огляду місця події на відкритій місцевості іноді з'ясовується, що його межі, встановлені напочатку, є недостатніми, і виникає необхідність в огляді додаткових ділянок місцевості, а іноді - у прочісуванні місцевості, що прилягає до місця події.

В усіх випадках роботи на відкритій місцевості в протоколі огляду повинно бути відзначено стан погоди: температура повітря, наявність і характер осадків, сила і напрямок вітру, вологість, освітленість (рівень, джерело, наприклад - від фар автомашини).

Із всіх джерел найважливіші вихідні дані для побудови версій слідчий бере із результатів огляду місця події та трупа. В кожному окремому випадку можуть бути отримані найрізноманітніші відомості про подію злочину, проте можна назвати деякі основні обставини в наявності яких потрібно пересвідчитись та вміло оцінити в кожному випадку Локтев М.М. Проведение следственных действий. - Фита. - Самара. - 1988 г..

Типові помилки, що допускаються при огляді місця події. Аналіз практики розслідування вбивств показує, що при наявності підстав для проведення огляду місця події найчастіше припускаються такі помилки:

Огляд місця події не проводиться зовсім. Цей найбільш серйозний недолік в основному проявляється в тих випадках, коли вмираючих везуть з місця події для надання медичної допомоги, при вбивстві шляхом отруєння з застосуванням ядів уповільненої дії.

Огляд проводиться несвоєчасно. Проведення огляду із запізненням, як правило, веде до втрати слідів злочину та інших цінних речових доказів, не говорячи вже про зміну обстановки, пози трупа та інших обставин, що дезорієнтують слідчого.

Огляд проводиться без участі лікаря; знання якого вже на цому етапі розслідування можуть дуже допомогти слідчому. Слідчий, навіть той, що має великий досвід роботи, не володіє необхідними знаннями в галузі судової медицини.

Огляд проводиться працівниками внутрішніх справ, міліціонерами чи дізнавачами, які не володіють необхідними навичками чи знаннями.

Огляд проводиться не повно, поверхнево. Даний недолік дуже суттєво може вплинути на подальший хід розслідування.

5. Вияснення особи підозрюваного, допит

Дослідження фактичних даних про підозрюваного пов'язаних з особою та поведінкою потерпілого. Схематично будь-яке вбивство можна уявити як перетин ліній поведінки вбивці з лінією поведінки потерпілого, якщо ця лінія обривається вбивством, то лінія винного знаходить продовження в реалізації мети заради якої було вчинено вбивство та в інших діях. Ступінь зв'язку між поведінкою потерпілого та вбивці може бути різним: в багатьох випадках їх взаємовідносини обмежені зустріччю, за якою послідувало вбивство, це характерно для вбивств, що вчинені з хуліганських мотивів, поєднаних з згвалтуванням чи розбійним нападом. В суб'єктивному плані конфліктні відносини, що передують вбивству, можуть бути двосторонніми - при взаємній ворожнечі між потерпілим та винним і односторонніми - коли потерпілий не підозрює про ворожі наміри винного, а інколи і не знає його. Для встановлення цієї групи фактичних даних потрібно вияснити наступне - поведінку потерпілого перед вбивством; вивчення обставин пов'язаних зі службовою та громадською діяльністю потерпілого; вивчення поведінки потерпілого в побуті. Встановлення його інтимних зв'язків; вивчення злочинних зв'язків потерпілого.

Дослідження фактичних даних про підозрюваного, що пов'язані з об'єктивною стороною злочину. В даному випадку потрібно дослідити: - дані про спосіб злочину. В широкому криміналістичному розумінні поняття способу вбивства включає не лише дії, що безпосередньо спрямовані на позбавлення життя потерпілого, але також і підготовку до злочину, міри спрямовані на знищення слідів та перешкоджання переслідуванню. Уявлення про спосіб вбивства, тобто про прийоми, що застосовував злочинець складається у слідчого в результаті аналізу інформації, отриманої при огляді місця події та трупа, із висновку судово-медичної експертизи, показів свідків.

дані про перебування підозрюваного на місці події. Чи знаходився підозрюваний під час вбивства на місці події - це питання про самі можливість скоєння злочину конкретною особою; дуже важливо в даному випадку проводити кваліфікований огляд місця події та трупа - вилучати сліди взуття, крові, слини, мікрочастин одягу та інші речові докази;

сліди крові на одязі, взутті та тілі підозрюваного. Як правило, при вбивствах на тілі потерпілого є поранення, з яких йде кров, яка може потрапити на одяг та тіло підозрюваного; чи у випадку боротьби між злочинцем та потерпілим можуть бути сліди крові та тілесні ушкодження на обох;

мікрочастини на одязі підозрюваного. В результаті безпосереднього дотику з потерпілим до одягу вбивці, як правило, пристають мікроволокна одягу вбитого і навпаки. Обов'язково в таких випадках одяг злочинця та жертви направляється на криміналістичну експертизу - дослідження волокнистих матеріалів, виробів та мікрочастин;

дані про транспорт. Багато вбивств пов'язані з використанням транспорту, вбивці використовують його для прибуття на місце події чи для зникнення звідти. А також для перевезення трупа чи викрадених при вбивстві речей. Об'єктивним джерелом відомостей про транспортний засіб слугують його сліди на місці події, які вилучаються слідчим та направляються на трасологічну експертизу;

дані про знаряддя злочину. Вихідні дані про знаряддя злочину умовно можна поділити на три групи. До першої відносяться випадки виявлення знаряддя на місці злочину; другу, більш розповсюджену групу складають випадки, коли результати першочергових слідчих дій дозволяють більш чи менш вірно судити про рід чи вид знаряддя, хоча воно саме і не знайдено. Третю проміжну групу складають випадки виявлення при першочергових слідчих діях не самого знаряддя, а лише його частин чи частин заряду вогнепальної зброї.

Вивчення фактичних даних про підозрюваного, пов'язаних з суб'єктивною стороною злочину. При розслідуванні будь-якого вбивства отримання відомостей, що характеризують вбивцю, його стиль життя, захоплення, відношення до людей і особливо до потерпілого, є дуже важливим. Джерелом таких даних є характеристики з місця роботи та навчання, покази родичів та сусідів, довідки про судимість та вироки. Велику цікавість викликають щоденники та листи підозрюваного. В даній категорії фактичних даних потрібно дослідити:

дані про характер умислу на вбивство. Судити про наявність і зміст умислу на вбивство у винного можна по ряду ознак, в першу чергу по об'єктивним - по характеру та походженню знаряддя злочину, ступеню тяжкості та локалізації нанесених пошкоджень;

дані про мотиви вбивства. Мотиви вбивства в значній мірі обумовлюються наявністю чи відсутністю зв'язку між злочинцем та потерпілим, а також підготовкою злочинця до вчинення злочину Майфат Л.Ф. Методические рекомендации по расследованию убийств. - Юрлитература. - М., - 1997 г..

Таким чином, підсумовуючи вище викладене можна робити наступні висновки - після порушення кримінальної справи та прийняття справи до свого провадження слідчий з метою всебічного розслідування та швидкого розкриття злочину повинен розробити план слідчий дій. В основу плану розслідування повинно бути покладено дослідження конкретних припущень слідчого про основні обставини злочину, що виникають у нього на основі оцінки первинних матеріалів справи та результатів проведення окремих слідчих дій. Подібні припущення слідчого, що відносяться до злочину, який розслідується, прийнято називати слідчими версіями. Всі версії в зв'язку з плануванням можна умовно поділити на дві групи. До першої групи слід віднести прості версії, що полягають в припущенні про яку-небудь обставину злочину - спосіб вбивства, місце, час. До другої слід віднести більш розгорнуті слідчі версії, що включають взаємопов'язаний ланцюг припущень, що охоплюють частину чи всі елементи складу злочину. Після висунення версій їх всі необхідно повністю перевірити та дати висновок, тобто кваліфікувати скоєне по єдиній версії, яка найбільш повно та чітко відповідає події злочину. В такому випадку обвинувальний висновок буде повним, законним та не викликатиме сумнівів.

Допит - це одна із самих розповсюджених слідчих дій; його суть заключається в отриманні від допитуємих осіб показів про будь-які обставини, що підлягають встановленню та доказуванню по справі. Для ефективного проведення допиту слідчому потрібно добре розуміти психологію осіб, що допитуються; вміти встановлювати з ними добрі взаємовідносини, варіювати з врахуванням конкретної ситуації, особи допитуємого та доказів різні тактичні прийоми та методи психологічного впливу Власенко В.И. Преступления несовершеннолетних. - Юрлитература., - Киев. - 1989 г..

Загальною задачею допиту є отримання від кожного допитуємого всіх відомих йому достовірних відомостей про обставини при яких було вчинено злочин та осіб, які до цього причетні. Забезпечення повноти та достовірності інформації є однією з важливих задач, оскільки допитуваний, навіть якщо він прагне до викладення правдивої інформації, не завжди може пригадати деякі обставини. Крім того він може добросовісно помилятися відносно того як відбувалася та чи інша подія. Ще більш складна ситуація виникає, коли допитуваний дає неправдиві покази, замовчує окремі обставини, відмовляється від показів, прагне будь-яким шляхом завадити слідчому встановити істину по справі.

Необхідною умовою отримання на допиті достовірних і повних показів є всебічна підготовка до його проведення. Підготовка включає:

спеціальне вивчення з цією метою матеріалів справи;

визначення предмету допиту, тобто кола обставин, які підлягають встановленню;

вивчення психологічних особливостей допитуваного, відношення до справи та взаємовідносини з іншими учасниками процесу, насамперед з обвинуваченим та потерпілим;

вивчення доказів та підготовка їх для найбільш ефективного використання;

забезпечення участі в допиті передбачених законом осіб, а також спеціалістів, якщо вони необхідні;

підготовка необхідних науково-технічних засобів.

Згідно чинного кримінально-процесуального законодавства будь-яка слідча дія повинна бути процесуально оформлена, так допит оформляється протоколом допиту, який складається у відповідності до передбаченої законодавством форми.

Свідок викликається на допит повісткою, яка вручається йому під розписку. Допит свідка має деякі особливості:

свідок під час допиту попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих, та за відмову від дачі показань (ст. 385 КК України);

у випадку, якщо свідок злісно ухиляється від явки до слідчого щодо нього може бути застосовано привід;

свідка можна допитувати про факти, які стосуються даної справи, а також про особу підозрюваного та потерпілого;

свідок допитується окремо і в відсутності інших свідків по цій справі. При цьому слідчий вживає заходів щодо того, щоб свідки викликані в одній справі не могли зноситись між собою;

в протоколі допиту вказується: прізвище, ім'я та по батькові, вік, громадянство, національність, освіта, місце проживання, місце роботи, посада, відомості про його стосунки з підозрюваним та потерпілим;

покази свідка занотовує слідчий чи сам свідок власноручно, після чого слідчий задає йому питання.

Свідків, які бачили поблизу місця події осіб, можливо причетних до вбивства, або тих хто можуть мати відомості про обставини злочину допитують по таким запитанням: коли, в який час свідок опинився в околицях місця події, а також разом з ким; кого він там бачив, скільки чоловік, разом або поодинці (ім'я, прізвище, рід занять, прикмети, одяг кожного); що у них було з собою (речі, зброя); що робили, куди прямували ці люди (людина).

При допиті свідків-очевидців, свідків, які перші виявили труп, а також тих хто бачив потерпілого або підозрюваного поблизу місця вбивства, доречно складати схеми. На схемі допитуваний відтворює обставини на місці події, положення або напрямок руху осіб, що фігурують у показах та інші деталі; така схема слугує додатком до протоколу допиту.

Про винність чи не винуватість конкретної особи у вбивстві, що розслідується, найбільш повною, достовірною інформацією володіє, насамперед, саме ця особа. Тому допит підозрюваного - необхідний та виключно важливий елемент перевірки версії про винного. Підозрюваний не лише найбільше знає, але й зацікавлений в результатах справи, і його уявлення про свої інтереси - вірне чи помилкове - в значній мірі обумовлює вибір ним визначеної позиції. При допиті підозрюваний може зізнатися у вбивстві повністю або частково, чи не визнавати себе винним. При повному визнанні зміст показів співпадає з версією обвинувачення. Особа, яка визнає себе винною частково, як правило, оспорює обтяжуючі обставини вбивства, стверджує, що скоїв вбивство в стані сильного душевного хвилювання, який викликаний протиправними діями потерпілого; чи перевищивши межі необхідної оборони; чи по необережності.

Особи, що не визнають себе винними, заперечують, що вони знають про долю потерпілого, про насильницький характер смерті, чи стверджують, що причиною смерті було самогубство або нещасний випадок, чи, що вбивство вчинене іншою особою (відомою чи ні). По справам, що порушені по факту зникнення особи чи у зв'язку з виявленням неопізнаного трупу, інколи стверджують, що людина, яка визнана потерпілою, в дійсності жива Варламов Г.Ю. Методика ведения допроса. - Политиздат. - М., - 1981г..

Не завжди, вибравши ту чи іншу позицію, підозрюваний притримується її до кінця. Ознайомлення з окремими доказами, що є в справі, представлення про їх доказове чи виправдовуючи значення; пояснення слідчого; вплив співучасників; поради “бувалих людей” в камері - все це нерідко призводить до того, що від не визнання вини підозрюваний переходить до визнання і навпаки.

За невизнанням своєї вини може стояти як намір уникнути відповідальності, так і невинуватість. Визначення вини може бути не лише правдивим, але й хибним. Тому покази підозрюваного, безумовно, повинні бути ретельно та всебічно перевірені. Завдання слідчого при допиті полягає в тому, щоб з максимальною повнотою встановити і зафіксувати фактичні дані, що повідомляє підозрюваний в обґрунтування своєї позиції, та забезпечити позиції перевірки цих даних.

Тактика допиту повинна сприяти отриманню правдивих показів, встановленню та виявленню неправди (брехні). Конкретний вибір тактичних прийомів допиту обумовлений не лише змістом вихідних фактичних даних, що послугували основою, підставою для версії про винного, але також процесуальним становищем допитуваного, його позицією, деталями його показів в попередньому та тому, що проводиться допитах.

Допиту в якості обвинуваченого безпосередньо передує пред'явлення постанови про притягнення в якості обвинуваченого.

Специфічну тяжкість по справах про вбивство представляє вирішення питання, в якій мірі повинен бути конкретизований в формулюванні обвинувачення, час і місце вчинення злочину. Якщо безспірно встановлено, що обвинувачений на протязі довгого терміну часу аж до вбивства знаходився разом з потерпілим (наприклад, проживав разом з ним в одній квартирі), достатньо конкретним може бути зазначення дати та часу доби (вночі, пізно вечором, на світанку). Часто є такі справи, по яким визнання обвинувачення доведеним залежить від того, чи мав можливість обвинувачений вчинити вбивство в конкретній годині, чи навіть в ті декілька хвилин, коли його ніхто не бачив. В таких випадках в час вчинення вбивства (чи проміжок часу, в межах якого воно було вчинено) потрібно встановлювати в годинах, а інколи і в хвилинах. Аналогічна точність інколи потрібна і при встановленні місця події.

Підозрюваному при допиті у відповідності з ч. ст. КПК України повинно бути оголошено у вчиненні якого злочину його підозрюють. Коли це потрібно зробити - на початку допиту чи по його ходу - заходи не передбачає. Дане питання вирішує сам слідчий, виходячи з тактичних міркувань. Так, якщо відомо, що вбивця залишив потерпілого смертельно пораненим, але ще не мертвим, і, можливо, він ще не знає про смерть, яка настала, то недоцільно відразу говорити затриманому про підозру у вбивстві. Слідчий має більше шансів отримати правдиві покази, коли підозрюваний допускає, що потерпілий живий і може дати покази. В цих умовах доцільно спочатку підозрюваному вказати на обставини, які дійсному вбивці безсумнівно відомі (наприклад, нанесення потерпілому удару в грудну клітку), і вже після того, як відносно цих обставин в ході допиту будуть отримані покази, йому слід повідомити наслідки названих дій і їх юридичну оцінку.

Версія про винність конкретної особи у вбивстві може виникнути в момент, коли матеріали справи не дають підстав для її затримання чи для притягнення як обвинуваченого. В цих умовах можливий допит даної особи в якості свідка. При допиті слідчий встановлює, чи знає допитуваний, ким він йому приходиться, які у них були взаємовідносини, що відомо допитуваному по справі про вбивство, з якого джерела і коли він останній раз бачив потерпілого, де знаходився в момент вчинення вбивства. Питання можуть стосуватися фактичних даних, що стали підставами для версії про винність допитуваного, а також протиріч в його показах та протиріч між його показами та іншими даними справи.

Такий допит сам по собі чи в сукупності з результатами перевірки показів дозволяє або швидко відкинути помилкову версію, або навпаки, зібрати докази, що підтверджують її. Але коли немає таких підстав, допит свідка ні в якому випадку не повинен перетворюватися в сурогат допиту підозрюваного чи обвинуваченого. Тому, які б припущення не висував слідчий, питання, що прямо чи побічно виражають підозру у вбивстві, при допиті в якості свідка абсолютно недопустимі.

Особливості допиту та перевірки показів при невизнанні вини. Невизнання вини - правомірна поведінка особи, помилково підозрюваної чи обвинуваченої в злочині; але таку ж позицію часто займають і винні, що намагаються уникнути відповідальності. Допит підозрюваного - один із засобів встановлення фактичних даних по справі. Часто для того, щоб викрити особу, що винна у вбивстві, потрібен не один, а декілька допитів, що супроводжуються іншими слідчими діями, що спрямовані на перевірку показів. При цьому, щоб спонукати винну особу до правдивих показів, доцільно залучити допитуваного до участі в дослідженні доказів. При допиті слідчий послідовно вказує підозрюваному на, що є проти нього, проводить очні ставки, забезпечує підозрюваному можливість бути присутнім при оглядах, які проводяться з метою перевірки його показів, слідчих експериментах, експертизах, проводити додаткові допити відносно ново виявлених фактів та даних.

Якщо підозрюваний посилається на алібі, потрібно ретельно допитати його по питаннях коли, з якою метою він знаходився у названому місці, на протязі якого часу, кого він там застав і хто залишився після того, як він пішов, що він там робив, що робили інші, яка послідовність цих дій, хто в що був одягнений, яким шляхом, яким транспортом, разом з ким допитуваний потрапив туди та пішов звідти. Перевірка цих показів в усіх деталях дозволяє надійно підтвердити чи спростувати алібі.

Інколи, щоб підтвердити алібі, підозрювані посилаються на свідків чи документи. Такі посилання також потребують ретельної перевірки. Оскільки можлива попередня змова зі свідками про неправдиві покази, підробка документів. Якщо, наприклад, підозрюваний стверджує, що в момент вчинення вбивства він грав у карти із знайомими і ті підтвердять його покази, то кожного з них необхідно допитати ізольовано один від одного по питаннях де проходила гра, в якій послідовності і коли вони там збиралися, а якщо прийшли разом, то де до цього зустрілися; хто в що був одягнутий; кому належали карти; скільки було колод; в яку гру і скільки разів грали; хто скільки виграв чи програв, коли вони розійшлися і в якій послідовності. У випадку різних осіб обов'язково виявляються суттєві протиріччя і цих осіб можна буде перевірити (їх покази) на очних ставках. Особливо важливе значення для перевірки посилання на алібі можуть мати джерела, що не названі підозрюваними.

Для перевірки алібі можуть бути використані також документи, що відносяться до осіб, на яких посилається підозрюваний, наприклад, графіки та табелі виходу на роботу, наряди, авансові звіти про витрати у відрядженні. Інколи неправильно посилатися на алібі може і невинна особа, яка просто не запам'ятала де була і чим займалася у відповідний час. В інших випадках, посилання на алібі можуть бути і завідома неправдиві, не маючи, проте, зв'язку із злочином.

Таким чином, для підтвердження версії обвинувачення, недостатньо спростувати посилання на алібі. Поряд з цим потрібно точно довести, що у відповідний час обвинувачений дійсно знаходився на місці злочину. Інколи особа, яка винна у вбивстві, при допиті стверджує, що вбивство вчинене в її присутності іншою людиною. Такі покази також є версією, що підлягає перевірці.

Коли мова йде про конкретно відому особу, потрібно, насамперед, перевірити чи знаходилася вона у відповідний час на місці злочину. Якщо ж присутність особи встановлена, потрібно встановити, яка ж її дійсна роль у цій справі. Необхідно зібрати фактичні дані, що стосуються питань: чи відповідають покази першого підозрюваного про механізм вбивства слідам на місці події, які відносини викриваємої нею особи з потерпілим; чи є на одязі даної особи плями крові та інші сліди, які повинні були з'явитися при вчиненні нею вбивства; чи мала в наявності дана особа відповідну зброю.

Також перевіряються покази про вчинення вбивства невідомим. Шляхом огляду місці події, допитів свідків, експертиз слідчий виясняє чи міг хто-небудь, крім підозрюваного, потрапити у відповідний час на місце злочину; хто ще міг бути зацікавлений у цьому вбивстві; чи відповідають пояснення підозрюваного фактичним даним, на підставі яких виникла версія про його винність.

Особливості допиту та перевірки показів при визнанні своєї вини. У визнанні обвинуваченого деякі слідчі бачать успішне закінчення розслідування, що дозволяє направити справу в суд. Така позиція вірна лише для тих рідких випадків, коли визнання не містить нової інформації, нічого не добавляє до встановлених фактичних даних. Як правило, визнання тим і цінується, що отримане при недостатньо досліджених обставинах і може бути використано для більш глибокого пізнання.

Визнання, що містить нові дані для справи, підлягає такій же ретельній перевірці, як і покази обвинуваченого, що не визнає своєї вини. Неперевірене визнання може бути самообмовою невинуватого. Але і винний, переконавшись, що його визнання не знаходить достатнього підтвердження в матеріалах справи, може змінити покази, коли час для їх перевірки вже пройде.

Не можна заміняти перевірку так званим закріпленням визнання, мета якої в тому, щоб перешкодити та затруднити підозрюваному наступну зміну показів (наприклад, проведення звукозапису визнання; виїзд з обвинуваченим на місце події, де він в присутності понятих перед об'єктом відеокамери показує і розповідає, як було скоєно вбивство).

Щоб визнання стало доказом, що дійсно підтверджує версію обвинувачення, воно повинно відповідати двом умовам: по-перше, містити відомості, які могли стати відомі допитуваному лише в зв'язку з споєнням злочину (а не із пред'явлених йому матеріалів справи, не із розповсюджених по листу розмов) та, по-друге, отримати підтвердження даними з інших джерел.

Виконання першої умови досягається ретельним допитом, в ході якого слідчий виясняє запитання по всім суттєвим обставинам справ, в тому числі про:

виникнення мотивів та умислу на вбивство;

походження, особливості та якості знаряддя вбивства, про його місце знаходження після вбивства;

шляхи до місця злочину;

місце, час та інші обставини нападу на потерпілого;

слідах на одязі, взутті та тілі допитуваного, що виникли в зв'язку з вбивством;

міри, які прийняті ним для знищення цих слідів та інших діях з метою приховання винності;

зовнішні ознаки та місце зберігання предметів, що вкрадені при вбивстві.

При цьому, кожне з питань деталізується таким чином, щоб відповіді на них містили прямі чи непрямі вказівки на способи та джерела перевірки. Так, у випадку вбивства з корисливих мотивів встановлюється, звідки обвинувачений знав про наявність цінностей у потерпілого, хто, при яких обставинах, у зв'язку з чим про це говорив. Таким же чином деталізуються питання про інші суттєві обставини справи.

Знання підозрюваного про деталі, що стосуються вбивства, може слугувати доказом його винуватості лише при умові, якщо встановлено, що не беручи участі у вбивстві, він не міг знати про ці обставини.

В ряді випадків джерелом даних про вбивство, які має підозрюваний, є самі слідчі та працівники міліції. Так буває, наприклад, коли слідчий при допиті бажаючи показати, що йому “все відомо”, мобілізує свою фантазію і починає детально розповідати допитуваному “як він вчинив вбивство”. Зрозуміло, якщо підозрюваний в подальшому повторить ту саму розповідь в своїх показах, не завжди можна встановити, чи стали йому відомі дані, що є в справі в зв'язку з скоєнням вбивства чи зі слів слідчого. Якщо ж в розповіді слідчого поряд з встановленими фактами будуть висловлені його припущення, то хитрий злочинець може використати цей порочний прийом щоб обіграти слабкі місця слідчого, усвідомлено вводячи ті названі слідчим деталі в свої показання, які не відповідають дійсності. Він потім у суді змінить свої показання і тим скомпрометує вернено обвинувачення в цілому Белкин О.О. Руководство для следователей. - Юриздат. - М., - 1982г..

Таким же чином можуть пошкодити справі наводящі питання слідчого, його репліки чи навіть мімічна реакція на ті чи інші покази і, тим більше, необережні розмови між слідчими, із яких підозрюваний взнає про деталі вбивства. Враховуючи можливість такого витоку інформації, слід вважати найбільш правдивими ті повідомлені підозри та підтверджені при перевірці факти, про які до цього слідчий не знав, оскільки в матеріалах справи їх раніше не було. Протиріччя між визнанням та фактичними даними, що встановлені з інших джерел, заслуговують самого уважного розгляду. Причини таких протиріч, навіть коли вони витікають із окремих малозначимих, на перший погляд, деталей, повинні бути ретельно і об'єктивно встановлені, так як часто вони мають місце при самообмові.

Слід мати на увазі, що далеко не всі протиріччя між визнанням та даними із інших джерел походять від само обмови. Іноді свідки не підтверджують покази того, хто зізнався, бажаючи по яким-небудь причинам приховати дані обставини (наприклад, інтимного характеру) чи просто забувши про них. Тому перевірці підлягають не лише покази обвинуваченого, але і покази свідка, що суперечать їм. Такі протиріччя можливі також в тих випадках, коли особа, яка дійсно скоїла вбивство і призналася в ньому, дає за відомо неправдиві показання про другорядні, здавалось би, деталі, наприклад, невірно вказує місце знаходження важливих для справи предметів, розраховуючи в подальшому відмовитись від зізнання. Виникаючі в такій ситуації задачі потребують від слідчого та органу дізнання зусиль одночасно в двох напрямках. По-перше, потрібно встановити предмети, які розшукуються, незалежно від показів обвинуваченого, та, по-друге, використовувати слідчі та оперативно-розшукові можливості. Щоб спростувати неправдиві показання і таким чином поставити обвинуваченого перед необхідністю сказати правду. Накінець, слід мати на увазі, що інколи правдиві покази не вдається підтвердити відразу не випадкових, тих, що не залежать від допитуваного причинах.

Підкреслюючи важливе значення допиту підозрюваного, слід в той же час визнати помилковою практику слідчих, які можливість розкрити злочин ставлять в залежність від отримання признання і тому зосереджують всі свої зусилля на цьому. Досвід роботи кращих слідчих показує, що успіх по справах про вбивство досягається використанням засобів незалежно від позиції підозрюваного, а признання винної особи найчастіше є результатом викриття її доказами, які отримані з інших джерел.

6. Кваліфікація вбивств

не встановлюються з достатньою повнотою обставини вбивства та дані про особу винного та потерпілого, що мають значення для кваліфікації цього злочину;

не встановлюються обставини, що пом'якшують даний злочин, найчастіше віддається перевага встановленню обставин, що обтяжують відповідальність;

допускаються помилки при визначенні змісту суб'єктивної сторони вбивства; не завжди вірно встановлюється, чи мав місце умисел чи необережність, необережність чи нещасний випадок;

не в усіх випадках при вбивстві під час сварки чи під час бійки встановлюються мотиви та інші обставини, що мають значення для його кваліфікації;

інколи розглядаються як корисні вбивства з метою набуття благ нематеріального характеру;

при кваліфікації умисного вбивства як вбивства, скоєного з особливою жорстокістю чи способом небезпечним для життя багатьох людей, не завжди глибоко аналізується суб'єктивне відношення винного до цих обтяжуючих обставин;

не в усіх випадках дається вірна оцінка обставинам, які свідчать про стан сильного душевного хвилювання за ст.116 КК України;

при кваліфікації вбивства за ст.116 КК України допускаються помилки при оцінці відповідності захисту характеру та небезпеки посягання;

не завжди враховується різниця в характері суб'єктивної сторони при розмежуванні умисного вбивства та умисного тяжкого тілесного пошкодження, що призвело до смерті потерпілого;

при розмежуванні замаху на умисне вбивство та тілесного ушкодження в ряді випадків не аналізується характер умислу по відношенню до наслідків злочину.

Кваліфікація злочину є найскладнішим видом правозастосування. Ніяка інша правозастосовча діяльність не вимагає врахування такої кількості конкретних обставин вчиненого діяння, такого досконалого знання законодавства, що передбачає відповідальність за його вчинення, та слідчо-прокурорської і судової практики. Саме в цій діяльності припускається й найбільша кількість помилок. Більшість вироків змінюється та скасовується через неправильну кваліфікацію злочинів. Із 59 кримінальних справ про злочини проти особи, що надруковані в збірнику “Практика судів України в кримінальних справах”, у 56 справах було встановлено, що кваліфікація злочину була неправильною. Судами припускаються помилки при кваліфікації умисних вбивств при розбійному нападі, способом небезпечним для життя багатьох осіб, а також вчинених за інших обтяжуючих обставин.