Правовий режим майна подружжя

Ретроспективний погляд на організацію майнових відносин подружжя доводить, що правовий режим спільності є елементом правових систем різних держав. Не дивлячись на історичні зміни, глобальні соціально-економічні перетворення останніх двох сторіч, цей режим зберіг свою загальну структуру і своєрідність. У ньому знаходять свій вираз фундаментальні юридичні ідеї про рівноправність і економічне партнерство подружжя, про важливість об'єднання їх зусиль для створення економічної основи сім'ї.

Третім самостійним видом правових режимів майна подружжя є режим відкладеної спільності («deferred community»). Він полягає у тому, що в період існування такого режиму кожний з подружжя признається власником майна, що належить йому, яким він володіє, користується і розпоряджається самостійно. Проте у разі припинення шлюбу або самого режиму, все майно подружжя (або тільки його приріст) об'єднується і ділиться між сторонами порівну. Такий правовий режим (з деякими його варіаціями) встановлений у ФРН і низці скандинавських країн (Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії і Швеції). Режим відкладеної спільності є новим видом режимів, оскільки він склався лише в XX в. як модифікація режимів спільності і роздільності Азаревич Д. Семейные имущественные отношения по русскому гражданскому праву. // Журнал гражданского и уголовного права. - Санкт-Петербург, 1883. - Кн. 4. - С.118..

Кожний з правових режимів майна подружжя, що склалися і діють сьогодні, є складною системою, що включає комплекс взаємозв'язаних правових засобів, використовуваних в тому або іншому суспільстві для організації майнових відносин подружжя. Вони відображають економічну і правову структуру тієї або іншої держави, демографічні, культурологічні і релігійні тенденції розвитку, матеріальну культуру і традиції суспільства. У суто юридичному значенні правові режими майна подружжя означають такий взаємозв'язок елементів, який створює правовий режим як єдину освіту, що забезпечує безперебійне регулювання майнових відносин в сім'ї, їх загальну організацію і впорядкованість. Кожний з цих правових режимів має свій власний зміст і характеризується рядом особливостей щодо порядку виникнення майнових прав подружжя; їх об'єму; способів реалізації; характеру судового захисту і т.д.

Щодо розглядуваного вище режиму спільності придбань, то, встановлений законодавством України, він виникає через пряме розпорядження закону з моменту виникнення самих подружніх відносин, тобто з моменту реєстрації шлюбу (якщо, звичайно, сторони не уклали шлюбний контракт). У свою чергу, припинення законного режиму спільності придбань може бути пов'язане з такими обставинами, як:

а) припинення шлюбу шляхом розлучення;

б) смерть одного з подружжя;

в) роздільне проживання подружжя при фактичному припиненні подружніх відносин;

г) встановлення договірного режиму майна подружжя.

Останнє можливе лише у випадку, якщо не тільки особам, що вступають в шлюб, але і тим, які вже перебувають в шлюбі, буде надано право встановлювати договірний режим свого майна. Укладення шлюбного договору в цьому випадку буде підставою для припинення дії законного режиму спільності придбань.

Необхідно розрізняти режим спільності придбань майна, як базовий, основоположний принцип регулювання подружніх відносин, і режими окремих речей, що належать подружжю на праві загальної власності (тобто режим спільності придбань майна подружжя і режим загального майна подружжя). При зовнішній схожості ці поняття не є тотожними.

Мабуть, найбільш рельєфно їх відмінності виявляються у разі розірвання шлюбу. Якщо розірвання шлюбу означає автоматичне припинення законного режиму спільності придбань, то воно не тягне змін відносно загального майна, нажитого подружжям в період шлюбу. Це означає, що після вступу у силу рішення суду про розірвання шлюбу майно, що знов придбавається колишнім подружжям, є роздільним (оскільки режим спільності придбань припинився), проте речі, які були нажиті в період шлюбу і після його розірвання продовжують складати загальну сумісну власність (тепер уже колишнього подружжя), яка зберігатиметься до моменту розділу майна.

Загальне і роздільне майно подружжя включає різні об'єкти, з приводу яких складаються своєрідні відносини як між самим подружжям, так і з участю подружжя і третіх осіб. При цьому у порядку регулювання відносин з приводу кожного з них існують принципові відмінності. Оскільки в першому випадку власниками майна є обидва (чоловік та дружина), а в другому -- кожний з них окремо, можна говорити про наявність двох самостійних підвидів законного режиму майна подружжя:

а) режим загального майна;

б) режим роздільного майна подружжя;

а) правовий режим загального майна подружжя.

Ідея спільності подружнього майна є основоположною і визначає всю структуру законного режиму майна. Виходячи з цієї ідеї, формуються правові засоби, що беруть участь в процесі регулювання; визначається об'єм і зміст майнових прав подружжя, засобу їх захисту, міри відповідальності і т.д. Ейдинова Е. Питання сумісної власності подружжя в нотаріальній і судовій практиці // Радянська юстиція. - 1977. - №5. - С.10-11.

Невід'ємним елементом характеристики законного режиму є презумпція спільності майна, нажитого подружжям в період шлюбу, з якої виходять як законодавство, так і юридична практика Ершова Н.М. Имущественные правоотношения в семье. - М., 1979. - С.38.. Дана презумпція означає, що речі, гроші, цінні папери, придбані в період шлюбу, вважаються загальним майном, якщо інше не буде доведене зацікавленою стороною Радянське право. - 1984. - №5. - С.106..

Вище розглядалась основна класифікація законних режимів майна подружжя, що проводилась в залежності від приналежності майна одному чи обом членам подружжя. Не дивлячись на важливу роль цієї класифікації, вона не є єдиною. У юридичній практиці велике значення має дослідження особливостей регулювання майнових відносин подружжя, що складаються з приводу конкретних об'єктів права власності Иоффе О.С. Советское гражданское право. - Т.3. - Ленинград, 1965. - С.226-227.. Виходячи з загального цивілістичного підходу, тут можна виділити:

а) правовий режим належних подружжю речей;

б) правовий режим грошей;

в) правовий режим цінних паперів Граве К.А. Имущественные отношения супругов. - М., 1989. - С.42..

Об'єм та зміст правових режимів окремих видів майна перебувають у прямій залежності від їх конкретних фізичних та юридичних властивостей. Тут доцільно згадати існуючу в літературі класифікацію правових режимів на загальні та спеціальні в залежності від тих юридичних дій, які у відповідності з законодавством повинні бути здійснені у відповідності з різного виду речами. У зв'язку з цим правові режими майна подружжя можуть бути розділені також на загальні та спеціальні види. Спеціальні види правових режимів виникають з приводу особливо цінного майна, що належить подружжю на праве власності -- земельних ділянок, жилих будинків, квартир і т.д. Тому такого роду режими, окрім нормативних дозволів, суб'єктивних прав подружжя та інших елементів дозвільного характеру, включають и ряд обов'язків, що пов'язані з необхідністю спеціальної реєстрації такого майна, особливого оформлення угод, що здійснюються у відповідності з реальним дотриманням правил експлуатації і т.д. Князев А. Имущественные права и обязанности супругов. // Советская юстиция. - 1982. - №5. - С.24. Інші види майна подружжя не вимагають здійснення якихось спеціальних дій, що пов'язані з їх набуттям, володінням, користуванням чи розпорядженням (меблі, одяг, аудіо -, відеоапаратура і т.д.). У зв'язку з цим порядок регулювання відносин, що складаються з приводу такого майна, носить загальний, а не спеціальний характер. Правові режими окремих видів об'єктів права власності подружжя включають складні комплекси правових засобів, що покликані регулювати майнові відносини подружжя в стані як позитивного, так і негативного їх розвитку. Звичайно, найбільша кількість юридичних засобів задіяно в процесі регулювання конфліктних ситуацій, що складаються між подружжям в майновій сфері і, в первую чергу, відносин, що пов'язані з розподілом загального майна подружжя. Конкретні об'єкти, що належать подружжю на праві власності, мають різні якості (цільове призначенні, строк використання, вартістю, фізичними характеристиками і т.п.), що впливає на порядок їх набуття та відчуження, характер дій по володінню та використанню таких речей Литюк Л., Кройтор В. Имущественные отношения супругов в условиях рыночной экономики. //Бизнес-информ. - 1995. - №31-32. - С.22..

Подружжю на праві власності може належати і інше нерухоме майно, режим якого має особливості. Мабуть, найбільш складним в цьому плані є правовий режим квартири житловому будинку. В цілому, квартира є відносно новим об'єктом права власності подружжя. На відміну від традиційного житлового будинку, структурно квартира є багатоквартирного будинку, який, в свою чергу, розглядається як стороннє, роздільне на окремі житлові приміщення (як правило, квартири), що призначені для проживання громадян М'ягченко М. Право власності в багатоквартирному будинку. //Право України. - 1997. - №3. - С.69.. Здебільшого квартири перебувають в спільній сумісній власності подружжя, які, як правило, стають уже колишнім подружжям з визначенням порядку користування нею Богданова Н.Д. Совершение нотариальных действий с квартирами, принадлежащими гражданам на праве собственности. //Правоведение. - 1994. - №4. - С.100., але це, на нашу думку, не є виправданим. Ми вважаємо, що найбільш оптимальним є варіант, коли визначено частки кожного з подружжя (колишнього подружжя) у праві власності на квартиру, хоча такий спосіб зупинення загальної спільної власності у СКУ не передбачено Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство про шлюб та сім'ю України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с..

Тут знову виникає питання про необхідність включення в законодавство (окрім розділення майна) такого способу припинення права загальної спільної власності подружжя, як встановлення часток подружжя, так і визнання власності осіб на окремі кімнати. При цьому підсобні приміщення, на думку Агафонової Н.Н., повинні належати власникам квартир на праві роздільної власності і залишенні в їх загальному користуванні Агафонова Н.Н. Право частной собственности граждан на квартиру. //Автореф. дис.канд. юрид. наук. - М., 1994. - С.18-19..

Подружжю на праві власності можуть належати різні види цінних паперів. Цінні папери є специфічним об'єктом права подружньої власності ,що обумовлює особливості існування правомочностей подружжя по їх володінню, користуванню та розпорядженню, а також особливості розподілу цінних паперів між чоловіком та дружиною у випадку розділу їх майна. У літературі відмічається дуалістична природа цінних паперів, так, з однієї сторони, вони виступають як предмети матеріального світу, а з іншої - мають свій внутрішній зміст - наявність закріплених в них майнових прав. Правовий режим цінних паперів, що належать подружжю на праві власності, залежить від виду акцій, облігацій, сертифікатів тощо, а також часу і порядку набуття (до шлюбу чи в період шлюбу; за рахунок загальних чи окремих коштів подружжя і т.д.) Кравчук В. Зміна власника (засновника) приватного підприємства //Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - №1. - С.51.. Цінні папери можуть бути об'єктом як спільної, так і роздільної власності подружжя. Тут діє загальне правило. До роздільного майна подружжя відносяться цінні папери, що отримані кожним з них до шлюбу, а також в період шлюбу по договору ренти чи в наслідок спадкування, а також у випадку набуття цінних паперів на фондовій біржі за рахунок власних коштів. К роздільного майна повинні бути віднесені всі види цінних паперів, що були отримані кожним із подружжя в процесі приватизації державного майна Ніколаєва Л., Старцев О. Приватне підприємство в контексті шлюбно-сімейних правовідносин. // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - №11. - С.3-4.. У відповідності з п.5 ст.2 Закону України «Про приватизаційні папери» Закон України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 року.// Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №24. - С.352. кожний громадянин України має право на отримання приватизаційних паперів однакової номінальної вартості для приватизації частини майна державних підприємств, державного, житлового та земельного фонду. Приватизаційні папери підтверджують невід'ємне право кожного громадянина України на отримання частини державного майна.

Володіння, користування та розпорядження належними їм цінними паперами подружжя здійснює за правилами. Але безпосередньо реалізовувати закріплене в цінних паперах право (на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання номінальної вартості цінних паперів, відсотків, дивідендів, прибутку і т.д.) може лише той з подружжя, що є її безпосереднім володільцем. Інший - має право на отримання відповідної частки в вартості цінних паперів у випадку розділу спільного майна подружжя.

Як уже зазначалось, самі по собі цінні папери є неподільними. Якщо в склад подружнього майна включається один цінний папір, то у випадку розділу вона підлягає передачі тому з подружжя, який є безпосереднім володільцем. При цьому інший з подружжя отримує інше майно із загального майна чи відповідну грошову компенсацію. Якщо ж цінних паперів декілька то можливі два рішення:

1) передача всіх цінних паперів одному з подружжя (наприклад, у випадку, коли цінні папери є іменними;

2) розподіл цінних паперів між подружжям (якщо цінні папери відносяться до цінних папері на пред'явника).

Якщо цінні папери при розподіл передають одному з подружжя, то інший - має право отримати інше майно за рахунок належної йому частки чи грошову компенсацію. І знову виникає проблема, пов'язана із неможливістю виплати компенсації чи передачі одному з подружжя іншого майна у зв'язку з його відсутністю. І.В. Спасібо-Фатєєва вважає, що в даному випадку можлива примусова реалізація акцій в порядку, встановленому законодавством та статутом товариства Спасибо-Фатєєва И.В Акционерниє общества: корпоративные правоотношения. - Харьков, 1998. - С.233.. Така позиція, на нашу думку, є переконливою, так як в повній мірі відображає інтереси іншого з подружжя.

Правовий режим майна подружжя може встановлюватись не лише нормами діючого законодавства, але й самим подружжям, яке вправі самостійно визначати порядок регулювання майнових відносин та встановлювати для себе відповідні норми поведінки в майновій сфері. У цьому випадку вирішальне значення набуває воля, спрямована на встановлення, зміну чи припинення їх взаємних майнових прав та обов'язків. Дана обставина дає підстави стверджувати, що поряд з законним існує також договірний режим майна подружжя.

Не дивлячись на те, що договірний режим базується першу чергу на договорі подружжя, він обов'язково включає і нормативний елемент, без якого не можливо було б його існування. Так, СКУ містить загальне правило, про те, що подружжя може укладати між собою будь-які дозволені законом майнові угоди, в тому числі і шлюбний договір (ст.92) Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство про шлюб та сім'ю України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с.. Особливістю договірного режиму майна подружжя є те, що правові норми, що містяться в ньому, по своїй суті мають загальнодозвільний характер і виступають в якості посилання, на основі якої вже самим подружжям формується зміст цього режиму, визначаються їх майнові права та обов'язки (про шлюбний договір детальніше у наступному розділі).

У структурі договірного режиму майна подружжя договір є основним елементом. У зв'язку з тим, що правовий режим майна виникає в результаті дії комплексу правових засобів, договір включається в структуру цього режиму і як юридичний факт, що тягне за собою виникнення суб'єктивних майнових прав та обов'язків подружжя Поссе Е.А., Фадеева Т.А. Проблемы семейного права. - Ленинград, 1976.- С.33. Момент виникнення договірного режиму, як правило, співпадає з моментом вступу в силу самого договору, хоча і не завжди. Початок дії договірного режим може бути пов'язаний і з іншими обставинами (укладенням шлюбу, настанням певної дати чи події). У свою чергу, зупинення дії договору тягне за собою зупинення дії договірного режиму майна подружжя Жилінкова І Концепція шлюбного договору за новим СКУ. // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - №3. - С.122-130..

Договірний режим подружнього майна містить в якості основного елемента не будь-які договори, що укладаються подружжям, а лише ті, якими встановлюється правовий режим їх майна. У багатьох інших випадках укладення договору тягне відповідні правові наслідки, до досягненню якого прагнуло подружжя, але договірного режиму їх майна при цьому не виникає. Такого роду договори є багаточисленними та можуть укладатись подружжям як між собою (наприклад, договір позички), так і з третіми особами (купівля спільного майна подружжя) Максимович Л. Брачный договор. //Закон. - 1997. - №11. - С.37.. У одних випадках це звичайні громадсько-правові угоди, в яких правової статус подружжя не має ніякого значення, в інших - договори розраховані лише на спеціальний суб'єктний склад, тобто на осіб, що перебувають між собою у шлюбі Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: общие положения. - М.,1998. - С.320.. Так чи інакше, в результаті укладення таких договорів не виникає особливостей, відмінних від законного режиму майна подружжя, у зв'язку з чим, вони є елементом законного режиму майна подружжя Ейдинова Е. Нотариальное оформление права собственности на долю в общем имуществе супругов. // Сов. юстиция. - 1973. - №22. - С.18.. Основна мета договірного режиму заключається у встановленні таких правил поведінки в майновій сфері, які б носили відмінний характер від тих, які встановлені в законі Шевченко Я.Н. Взаємодія цивільно-правових та сімейно-правових норм. // Радянське право. - 1988. - №4. - С.48..

Таким чином, договірний режим -- це режим, що має силу лише відносно конкретного подружжя.

Як і будь-які інші угоди, договори подружжя в силу певних причин можуть бути визнані недійсними. Підставою для цього може бути як порушення загальних цивільно-правових вимог (примус, загроза, обман і т.д.), так і специфічні порушення, що властиві лише договорам даного виду (обмеження сімейних прав подружжя, неповнолітніх дітей, третіх осіб і т.д.).

У літературі найбільша увага приділяється питанню про можливість обмеження в договорі майнових прав одного з подружжя в результаті встановлення подружжям нерівного розподілу часток в праві власності на майно. Не дивлячись на зовнішню важливість такої проблеми, необхідно визнати, що вона являє собою скоріше теоретичний, аніж практичний інтерес Никитина В.Т. Имущество супругов. - М., 1962. - С.56.. Цивільний кодекс України це питання вирішує через надання подружжю права укладати угоди по розпорядженню майном між собою та між третіми особами (ст.27 Цивільного кодексу України) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с..

Отож, усі види правового режиму майна подружжя пройшли досить довгу історію. При цьому виокремились найстійкіші та найнеобхідніші. Безумовно, що найважливішим із них, поряд із законним режимом є договірний режим майна, який дозволяє як чоловікові, так і дружині встановлювати взаємні зобов'язання, що пізніше буде основою для існування стійкої сім'ї, яка самостійно вирішуватиме особисті майнові проблеми.

3.2 Майнові права та обов'язки чоловіка та дружини

Отож, розглянувши правову природу правових режимів майна подружжя варто, в окремому аспекті, розглянути майнові права та обов'язки чоловіка та дружини.

Відповідно до ст. 57 СКУ особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3). майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. А також:

- речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

- премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті за слуги;

- кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;

- страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство про шлюб та сім'ю України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с..

Реєстрація шлюбу не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до цього моменту. Це означає, що шлюб не перетворює особисту власність дружини та особисту власність чоловіка у спільну сумісну власність подружжя. Майно, яке належить кожній фізичній особі, незалежно від перебування в шлюбі, є її приватною власністю Майнові відносини подружжя: Огляд чинного законодавства. // Юридичний вісник України. - 2002. - №39. С.6..

Приватною власністю є й майно, яке належить подружжю, але зазвичай термін «приватна» не вживається у й без того довгому словосполученні «право спільної сумісної власності подружжя». Хоча чіткість правничої термінології, як вважає проф. Ромовська З.В., вимагала би вживати: «право приватної спільної сумісної власності подружжя» Ромовська З.В. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України. - К., Дім “Ін Юре”, 2003 - 532 с..

У статті 24 КпШС одночасно з терміном «власність кожного з подружжя» вживалися терміни «роздільне майно подружжя», «роздільне майно кожного з подружжя» Кодекс Законів про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року. / Кодекси України. - Т.2. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.444-493.. Термін «роздільне» майно -- калька з російської мови, в українській мові такого слова немає. У зв'язку з цим у главі 7 Сімейного кодексу вживається словосполучення «особиста приватна власність дружини та чоловіка». Введення терміну «особиста» не означає запровадження нової форми власності, а тому не суперечить Конституції України, оскільки особиста власність однієї фізичної особи чи спільна власність кількох фізичних осіб є власністю приватною. Термін «особиста» є антонімом терміна «спільна».

Особистою власністю дружини і особистою власністю чоловіка є насамперед речі, набуті нею, ним до шлюбу, причому з будь-яких правових підстав. Важливо лише у разі спору довести, що річ придбана до шлюбу.

Наступну групу об'єктів права особистої власності дружини, чоловіка складають речі, набуті нею, ним після реєстрації шлюбу:

а) за статтею 24 КпШС до «роздільної» власності одного з подружжя належало майно, одержане «в дар». Оскільки терміна «дар» у Цивільному кодексі не було, зміст його не сприймався однозначно Там само.. Тому в Сімейному кодексі замість нього введено загальноцивілістичний термін «дарування».

Особистою власністю дружини, чоловіка є речі, одержані нею, ним за договором дарування. Іноді буває досить складно довести, кому були подаровані речі, вручені на весіллі. Якщо не доведено іншого, слід вважати, що вони подаровані подружжю і, отже, є їхньою спільною сумісною власністю;

б) дружина, чоловік можуть бути спадкоємцями за заповітом або за законом. До них в порядку спадкового правонаступництва може перейти право власності на речі, які входили до складу спадщини;

в) особистою власністю дружини, чоловіка є речі, придбані нею, ним за кошти, які належали їй, йому особисто. Йдеться, зокрема, про речі, куплені за кошти, які були внесені як вклад у банківську (кредитну) установу до шлюбу або під час шлюбу;

г) у частині другій статті 24 КпШС містилася норма, за якою власністю кожного з подружжя були речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Окрім того, що не було чіткості у трактуванні термінів «коштовність» та «предмет розкоші», таке правове регулювання, особливо в сучасних умовах, не могло не викликати заперечень. Тому у частині другій статті 57 СКУ подано інше законодавче вирішення проблеми: кожна річ, призначена виключно для задоволення потреб когось із подружжя, незалежно від її цінності, є особистою власністю дружини чи чоловіка.

ґ) відповідно до частини другої статті 61 СКУ заробітна плата, пенсія, стипендія, не внесені до сімейного бюджету, є особистою власністю дружини, чоловіка;

д) особистою власністю дружини або чоловіка є речі, придбані на заробітну плату, пенсію, стипендію, які не були внесені до сімейного бюджету, за винятком речей, призначених для спільного користування і переданих у спільне користування.

Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 р. не містив норми, яка визначала би, кому належать плоди, доходи від особистого майна дружини та чоловіка. Тому при потребі використовувалося відповідне положення Цивільного кодексу. Стаття 58 СКУ відтворює загальноцивілістичне правило, за яким плоди, доходи від речі належать тому, кому належить річ. Оскільки доходами є також дивіденди, які одержує той з подружжя, кому належать акції, то й вони мають вважатися його особистою власністю. Легальний (законний) статус плодів та доходів може бути змінений за домовленістю між дружиною та чоловіком, зокрема у шлюбному договорі.

У сім'ї, де часто під одним дахом зібране не лише спільне майно, а й те, що належить особисто дружині, чоловікові, іншим членам сім'ї, персональне користування цим майном тільки власником може здійснюватись здебільшого лише щодо речей індивідуального вжитку. Все інше майно, як правило, доступне для користування іншим членам сім'ї. Норма ч.1 ст. 59 СКУ з-поміж усіх членів сім'ї як фактичних користувачів речі все ж виділяє її власника. Підкреслюючи право власника визначати режим володіння та користування своїм майном, закон зобов'язує його враховувати при цьому інтереси сім'ї і особливо дітей.

Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України є два види спільної власності: спільна часткова і спільна сумісна Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380 с.. При спільній частковій власності кожен співвласник із самого початку має чітко визначену частку у праві власності -- так звану ідеальну частку, а тому має право на володіння, користування та розпорядження тим, що реально відповідає цій частці.

Дружина та чоловік можуть бути суб'єктами і права спільної часткової, і права спільної сумісної власності одночасно.

Право спільної сумісної власності як загальноцивілістична категорія істотно відрізняється від права спільної часткової власності. Право спільної сумісної власності не поділене на частки, тому усі співвласники мають однакове, рівне право володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном.

Така частка може бути виділена за домовленістю між співвласниками або у разі спору -- судом.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 СКУ воно вважається таким, що належить подружжю.

Закріплення у частині другій статті 60 СКУ презумпції права спільної сумісної власності подружжя є серйозним правовим застереженням для відповідних службових осіб, які іноді накладають арешт у зв'язку з порушенням кримінальної справи щодо дружини чи чоловіка на все майно подружжя.

Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Ч.1 ст. 61 СКУ не містить переліку речей, які можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Можна було б, звичайно, такий перелік дати. Однак він не був би вичерпним не лише на момент прийняття Сімейного кодексу, а й на майбутнє, бо перечислити усі види майна неможливо, оскільки з часом неодмінно з'явиться якийсь новий, на сьогодні ще не існуючий об'єкт. Тому встановлення у статті 61 СКУ загального правила про те, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, є найбільш прийнятним.

Стаття 62 СКУ передбачає перетворення за певних умов правового режиму майна, яке належало одному з подружжя, із об'єкта права особистої власності у об'єкт права спільної сумісної власності. Підставою для цього є спільні грошові і (або) трудові затрати дружини та чоловіка або затрати другого з подружжя.

Не здійснення одним із подружжя права спільної сумісної власності не припиняє його прав на подружнє майно.

Дружина і чоловік як фізичні особи мають право реалізовувати свою цивільну правоздатність, укладаючи між собою усі договори, які не заборонені законом, зокрема договори купівлі-продажу, дарування, довічного утримання (догляду), спадковий договір.

Предметом договору між подружжям можуть бути речі, що належать на праві особистої власності кожному з них, а також речі, які є їхньою спільною сумісною власністю. Це значить, що чоловік, наприклад, може подарувати дружині перстень, придбаний на його заробітну плату, чи передати їй свою частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство про шлюб та сім'ю України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с..

У частині другій статті 65 СК сформульована правова презумпція, відповідно до якої вважається, що один з подружжя, укладаючи договір щодо спільного майна, діє зі згоди другого з подружжя. Наявність такої згоди може бути оспорена дружиною чи чоловіком лише щодо договорів, які виходять за межі дрібного побутового договору. Особливості дрібного побутового договору визначені Цивільним кодексом України. Ними є невисока вартість предмета договору, спрямованість договору на задоволення побутових потреб особи. При відчуженні цінного майна (виробів з дорогоцінних металів чи каміння, антикваріату, дорогого посуду, картин, меблів тощо), не варто сприймати присутність другого з подружжя при укладенні договору як акт його згоди. Така згода на укладання договору не може засвідчуватися мовчанням, вона має бути письмовою.

Стосовно договорів, які потребують нотаріального посвідчення і державної реєстрації, згода другого з подружжя на їх укладання має бути нотаріально посвідчена.

Щодо регулювання права власності під час розірвання шлюбу, то у ч. 1 ст. 68 СКУ залишена поза увагою пропозиція про встановлення норми, за якою розірвання шлюбу має припиняти право спільної сумісної власності, автоматично перетворюючи його у право спільної часткової власності.

У результаті розірвання шлюбу співвласники перестають бути подружжям, однак правовий режим їхнього майна, набутого за час шлюбу, залишається попереднім -- спільною сумісною власністю, але вже колишнього подружжя Дзера О. Деякі проблеми регулювання відносин власності подружжя в новому Сімейному кодексі України. // Юридична Україна. - 2003. - №1. - С.56-59.. Колишнє подружжя може бути співвласниками протягом невизначеного строку, аж до поділу майна, знищення його чи до смерті одного з них.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділивши майно, подружжя, проживаючи спільно, можуть знову придбати майно і знову ж ділити його.

Поділ спільного майна може відбутися як під час шлюбу, так і після його розірвання. Вимога про поділ майна після смерті одного з подружжя може бути заявлена його спадкоємцями.

Хоча у праві спільної сумісної власності подружжя частки кожного з них не виділені, дружина і чоловік мають право сподіватися на те, що у разі заявлення одним із них або спадкоємцем вимоги про поділ частки кожного будуть рівними.

Законний режим рівності часток може бути змінений за домовленістю сторін. Тобто дружина і чоловік, розділяючи між собою спільне майно, мають право самі визначити як розмір частки, так і те конкретне майно, яке буде належати кожному з них.

У різні часи вітчизняної історії тривале проживання жінки та чоловіка без зареєстрованого шлюбу мало різні назви: «життя на віру», «фактичний шлюб», «фактичні шлюбні відносини». Останнім часом його стали називати «цивільним шлюбом», хоча за радянським законодавством 30-х років цивільним називався шлюб, зареєстрований в органі ЗАГСу, на противагу шлюбові церковному, заснованому на акті вінчання.

У різні часи за назвою стояло ставлення суспільства та держави до осіб, які свідомо вибрали саме таку форму організації свого сімейного життя або були змушені до цього за певних обставин. Однак те, що проживання жінки та чоловіка було сім'єю, не викликало сумніву.

Кодекс законів про шлюб, сім'ю та опіку РСФРР 1926 р. увійшов у історію тим, що надав юридичного значення фактичним шлюбним відносинам Агарков М. Обязательства по советскому гражданскому праву. - М., 1988. - С.105.. Це означало, що фактичне співжиття, тобто коли особи жили спільно однією сім'єю, не приховуючи своїх відносин, викликало наслідки, встановлені Для зареєстрованого шлюбу, -- право на майно, нажите спільно, та право на аліменти. Згодом судова практика прирівняла фактичне подружжя і в правах на спадкування, одержання пенсії та в праві на житло Документи католицької церкви про шлюб та сім'ю. - Т. І. - Львів, 2002. - С.249..

В умовах післявоєнної диспропорції жіночого до чоловічого населення було прийнято рішення про юридичне визнання лише шлюбу, зареєстрованого в органі ЗАГСу. З цього часу майно, нажите жінкою та чоловіком, які спільно проживали без шлюбу, визнавалося об'єктом права спільної часткової, а не спільної сумісної власності.

Нинішня ситуація в Україні дещо нагадує повоєнну --економічна криза, низький рівень життя, безробіття основної частини населення і насамперед жінок. Нестатки, економічна залежність позбавили велику кількість жінок та чоловіків можливості вибору форми організації свого сімейного життя. І вони згоджуються на будь-які умови, щоб вижити.

Надання права спільної сумісної власності на майно, нажите у «цивільному» шлюбі, зокрема поширення принципу рівності часток і на того, хто через поважні причини не мав самостійного заробітку (доходу), є свідченням державної охорони сім'ї, яка відповідно до статті 51 Конституції України не пов'язується з підставами її створення Конституція України від 28 червня 1996 року. - К.: Юрінком Інтер, 1996. - 87 с.. Водночас це є своєрідним захистом від духовного та матеріального тиску однієї особи з боку другої.

Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. В сучасних умовах, коли пенсія, інші доходи дуже далекі від прожиткового мінімуму, матеріальної допомоги реально потребує майже кожна непрацездатна особа. Перебування одного з подружжя у будинках для людей літнього віку, інвалідів не означає припинення потреби матеріальної допомоги Жилинкова И.В. Брачный контракт. - Х., 1997. - С.33..

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Ми вважаємо, що можливість стягнення аліментів після розірвання шлюбу є засобом, що гальмує поспішне вирішення питання про розлучення.

Обов'язок дружини, чоловіка по утриманню другого з подружжя може виконуватися добровільно або примусово. Якщо цей обов'язок виконується добровільно, то ініціатива вибору видів утримання належить зобов'язаній особі. Конкретні види утримання можуть бути визначені за згодою подружжя.

Право на аліменти одного з подружжя виникає за наявності трьох підстав, встановлених у статті 75 СКУ. У разі зникнення усіх цих трьох підстав (обставин) або хоча б однієї з них, припиняється право на утримання у однієї сторони і відповідно обов'язок по утриманню у другої сторони.

Підстави для припинення правовідношення по утриманню одного з подружжя поділені на дві групи:

1) ті, що підтверджені відповідними документами, а тому автоматично, без рішення суду припиняють право на утримання;

2) ті, наявність яких має бути встановлена судом.

До першої групи віднесено повне відновлення працездатності та реєстрація одержувачем аліментів повторного шлюбу з іншою особою.

Дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка -- батька дитини до досягнення дитиною трьох років. При цьому, якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. Носієм обов'язку надавати утримання є її чоловік.

Сімейний кодекс не містить норми, яка зобов'язувала би того, хто визнав себе батьком зачатої дитини, утримувати вагітну жінку, з якою він не перебуває у шлюбі. Відсутність такої норми була зумовлена пересторогою зменшення кількості заяв про визнання батьківства від таких чоловіків. Поступка у меншому здатна дати змогу одержати більший виграш і тим забезпечити відносний душевний спокій жінки у період виношування дитини.

Право на аліменти вагітна дружина має незалежно від того, чи працює вона та від її матеріального стану. Ця правова норма має таке обґрунтування: дружина виношує спільну дитину, а отже, чоловік має брати участь у матеріальному забезпеченні її появи на світ та збереженні здоров'я дружини. Виникнення у вагітної дружини права на аліменти пов'язується лише з однією умовою -- відповідним матеріальним станом чоловіка.

Оскільки право вагітної дружини на утримання обумовлене фактом вагітності, припинення вагітності автоматично припиняє її право на утримання. Право дружини-матері на утримання припиниться у разі передання дитини на виховання іншій особі. Однак ця обставина може бути предметом спору.

Передання дитини на виховання іншій особі неодмінно пов'язане із зміною місця проживання дитини. Залучення до виховання дитини іншої особи (бабусі, няні) чи відвідування Дитиною дитячого садка не може вважатися переданням дитини на виховання іншій особі, а тому на існування права на утримання вплинути не може. Не вважається переданням дитини на виховання іншій особі також короткочасне проживання дитини з бабусею, дідусем чи іншими родичами, обумовлене відрядженням, хворобою, відпусткою її матері.

Аліменти, присуджені дружині-матері за рішенням суду, будуть стягуватися незалежно від передання дитини іншій особі, тому для припинення їх стягнення належить пред'явити відповідний позов. У разі його задоволення право на аліменти має вважатися припиненим від дня передання дитини на виховання іншій особі.

Відповідно до принципу рівності прав та обов'язків матері та батька, останньому надано таке ж право на аліменти, як і дружині.

Смерть дитини є безумовною підставою для припинення права на утримання як чоловіка, так і дружини. Якщо материнство дружини, записаної матір'ю дитини, спростоване, що є дуже рідкісним випадком, у чоловіка припиниться право вимагати від неї аліменти.

Ст. 88 СКУ містить дуже істотну законодавчу новелу, значення якої важко переоцінити. Вона спрямована на охорону інтересів того з батьків дитини, хто щоденно опікується дитиною-інвалідом, постійно потерпає від психічних стресів, обумовлених цією обставиною. Така норма закріплена у законодавстві України вперше.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» Закон України “Про охорону дитинства” від 30 червня 2001 року. // Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 30. -- С. 142., дитиною-інвалідом є дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової суспільної допомоги та захисту.

Право на утримання виникає за умови, що дитина-інвалід потребує постійного стороннього догляду. Ця обставина має бути підтверджена відповідним документом закладу охорони здоров'я.

Принцип диспозитивності у здійсненні права на утримання може бути реалізований й шляхом специфічної відмови від цього права. Принцип же диспозитивності у здійсненні права власності дає можливість власникові укласти щодо належного йому майна будь-які договори, не заборонені законом. Отже, тому, хто має право на утримання, і тому, хто має відповідний обов'язок, надається можливість визначити для себе пріоритети.

Загалом, майнові права подружжя є вадливим правовим інститутом, не залежно від того, що особисті немайнові права є основоположними, адже практика доводить, що здебільшого спори щодо права власності, та пов'язаних з ним майнових прав, стають підставою для розлучень, або різних непорозумінь у родині. Тому правильне закріплення майнових прав в чинному законодавстві сприятиме їх розвитку та правовому втіленню у життя, а також ліквідації правового нігілізму в суспільстві щодо можливості власного захисту членів подружжя у випадку порушення даних прав, але при цьому важливим є ліквідація усіх недоречностей, що заважають повноцінній сфері дії зазначених прав.

3.3 Шлюбний договір, як основа договірного режиму майна

Самостійним, і мабуть, основним видом подружніх договорів, що входять в структуру договірного режиму майна подружжя, є шлюбний договір, що розвивається вже не одне століття.

Хоча СКУ не дає визначення шлюбного договору, його основні ознаки можна визначити, виходячи з аналізу його норм. Відповідно до цього шлюбний договір може розглядатися як згода осіб, які перебувають у шлюбі, якою встановлюються майнові права і обов'язки подружжя в шлюбі та у разі його розірвання.

У зв'язку з тим, що в шлюбному договорі виражена воля двох сторін, спрямована на виникнення, зміну та припинення їх майнових прав та обов'язків, тобто є підстави відносити його до числа угод Свердлов Г.М. Советское семейное право.// Соц. законность. - 1962. - №10. - С.85-86.. В літературі шлюбний договір розглядається як двостороння угода, на яку поширюються правила, що відносяться до угод Корольов Ю. Расторжение брака // Рос. юстиция. - 1995. - №7. - С.38..

У зарубіжній літературі зазначались наступні моменти, що дозволяли відмежувати шлюбний договір від звичайних комерційних договорів:

1) предмет шлюбного договору, як правило, являє собою значно

більший інтерес, аніж предмет комерційних угод;

2) сторони, що укладають шлюбний договір, часто мають різний рівень майнового статку, що суттєво впливає на його зміст;

3). шлюбний договір здійснюється в майбутньому, в контексті відносин, у яких сторони ще не перебувають і які можуть виникнути через багато років після його укладення Сосипатрова Н.Е. Брачный договор: правовая природа, содержание, прекращение. // Государство и право. - 1999. - №3. - С.76..

Дія шлюбного договору, як правило, розрахована на достатньо довгий період часу. У зв'язку з чим договір містить елементи невизначеності відносно виконання тим чи інших його положень. Деякі права та обов'язки подружжя можуть взагалі не виникнути. Важливим елементом тут є також те, що об'єктом шлюбного договору може виступати майно, яке буде (можливо і не буде) набуте подружжям в майбутньому Красько И.В. Правовая природа брачного контракта.// Проблема законности. - Харьков, 1998. - №33. - С.80-81..

Специфіка шлюбного договору полягає тому, що це є єдиний подружній договір, вступ якого в силу пов'язане з іншим юридичним фактом реєстрацією шлюбу. Дана обставина дало підставу ряду вчених класифікувати шлюбний договір як умовну угоду Явор О.А. Функции брачного контракта в семейном прaве Украины. Автореф. дис. канд. юрид. наук. - Харьков, 1996. - С.8..

Відповідно до діючого законодавства суб'єктами шлюбного договору є особи, що вступають в шлюб, а в перспективі - особи, що перебувають у шлюбі (подружжя).

Виступаючи в якості одного з різновидів подружніх договорів, включених в структуру договірного режиму майна подружжя, шлюбні договори, в свою чергу можуть бути класифіковані за різними підставами, що дозволяють відобразити ті, чи інші їх важливі якості. Перша класифікація, яка видається найбільш підставною, проводиться в залежності від часу укладення шлюбних договорів. Тут можуть бути виділені:

1) договори, що укладаються до реєстрації шлюбу (дошлюбні договори);

2) договори, що укладаються подружжям в період шлюбу (шлюбні договори) Сосипатрова Н.Е. Брачный договор: правовая природа, содержание, прекращение // Государство и право. - 1999. - №3. - С.76..

У нашій юридичній практиці отримав поширення загальний вид шлюбний договорів - договір про визначення майнових відносин подружжя в період шлюбу. Це пояснюється через те, що сьогодні шлюбний договір можуть укладати лише особи, що вступають в шлюб. На нашу думку, передбачити укладення такими суб'єктами договорів, що визначають правовий режим майна на випадок розлучення, окремого проживання чи примирення, достатньо важко. Тому все частіше сторони в такому договорі визначають режим свого майна. Діюче законодавство встановлює достатньо вузькі рамки, в межах яких сторони можуть діяти. Так, ст.93 СКУ по-перше, обмежує суб'єктний склад шлюбного договору особами, що вступають в шлюб і, по-друге, містить правило про те, що умови шлюбного договору не можуть погіршувати положення кого-небудь з подружжя у порівнянні з діючим законодавством України Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство про шлюб та сім'ю України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с..

Шлюбний договір загального виду може містити різного роду угоди подружжя з приводу майна Можна виділити наступні їх основні групи:

1) угоди подружжя, що визначають правовий режим їх майна (угоди, про зміну режиму спільного майна на режим роздільного майна, і навпаки; про виділення часток в спільному майні; про визначення правового режиму плодів та доходів і т.д.)

2) угоди відносно порядку користування спільним та роздільним майном подружжя, в тому числі жилим будинком (квартирою);

3) угоди про управління майном подружжя та укладення з ним угод;

4) угоди зобов'язального характеру (про порядок несення видатків по відношенню спільного та роздільного майна; про взаємне утримання подружжя, виплату додаткових засобів на лікування і т.д.) Игнатенко А., Скрыпников Н. Брачный договор. Законный режим имущества супругов. - М., 1997. - С.49-58..

Ми вважаємо, що оскільки положення шлюбного договору розраховані на потреби лише двох конкретних суб'єктів, не може існувати єдиної «стандартної форми» шлюбного договору. Конфігурація елементів договору, об'єм та зміст цих угод є неповторними та конкретними.

Відповідно до ст.95 СКУ дія шлюбного договору, що його було укладено до реєстрації шлюбу, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство про шлюб та сім'ю України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с.. Звертає на себе увагу імперативний характер даної норми. Певною мірою він є виправданим, зокрема, стосовно того, що шлюбний договір, котрий укладається особами, які беруть шлюб може мати чинність лише після реєстрації шлюбу. Однак, на нашу думку, імперативність видається невиправданою в інших випадках. По-перше. За бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може мати чинність не з моменту реєстрації шлюбу, а пізніше, з того часу, що його встановлять для себе сторони. По-друге, немає перешкод для того, щоб шлюбний договір, укладений, за бажанням сторін, поширював свою дію на відносини, що виникли з моменту реєстрації шлюбу, тобто мав зворотну силу. Такий договір буде суперечити закону. Якщо сторони мають право змінити правовий режим майна, придбаного ним до шлюбу, то тим паче вони мають право визначити по-своєму правовий режим майна, набутого в період шлюбу, але до початку дії шлюбного договору.

З урахуванням того, що шлюбний договір за своєю сутністю має довгостроковий характер, важливого значення набувають нові правила, закріплені в СКУ. Відповідно до ст.96 СКУ у шлюбному договорі, по-перше, може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків подружжя; по-друге, за бажанням сторін у договорі можу бути встановлена чинність договору або окремих його умов після припинення шлюбу. Ведення цих новел видається доцільним. Подружжя може укласти шлюбний договір лише на певний час, наприклад, на перші п'ять років після реєстрації шлюбу. Після закінчення вони при бажання мають право укласти новий договір або погодитись з законним (легальним) режимом свого майна, який встановлено законодавством України.

Отже, оскільки шлюбним договором подружжя можуть визначати умови на випадок розлучення, то виникають побоювання: чи не виявиться розлучення очікуваним результатом шлюбу, а шлюбний договір - каталізатором розлучень Королев Ю. Брачные котакты и контракты. Нужен ли супругам договор.// Правозащитник. - 1998. - №4. - С.21..

На наш погляд, не можна погодитись з такими висновками. Шлюбний договір - не каталізатор розлучення. А швидше за все “страховий поліс”. Він, у першу чергу, має захистити майнові інтереси кожного з подружжя у шлюбі та запобігти небажаним наслідкам у випадку, якщо шлюб виявиться невдалим. Більш того, укладання шлюбного договору свідчить про поміркований підхід до такого важливого кроку у житті, як шлюб.

Існує також етичний аспект шлюбного договору, який передбачає наявність у кожного з подружжя внутрішньої заборони на отримання вигоди для себе з укладеного договору шляхом нехтування правами та інтересами іншого.

З цього приводу необхідно зазначити, що шлюбний договір має бути взірцем поваги до законних прав та інтересів сторін. Крім того, етичний аспект шлюбного договору виявляється в неможливості розгляду самого шлюбу як засобу для укладання шлюбного договору.

Бажання укласти шлюбний договір немає бути ні основною, ні домінуючою причиною укладання шлюбу. Неприпустимо, щоб майнові інтереси у шлюбі домінували над емоційним аспектом. Адже шлюбний договір існує саме для шлюбу, а не навпаки.

Варто зазначити, що проіснувавши довгий час, шлюбний договір усе ж лишається незрозумілим для більшості людей. Як наслідок - нечисленні випадки його укладання. Це явище можна пояснити певними причинами.

Більшість осіб, які укладають шлюб, навіть не допускають вірогідності розпаду їхнього союзу або не хочуть порушувати це питання, боячись образити кохану людину чи з якихось інших причин.