Особливості захисту авторських прав в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Сучасний світ переживає фундаментальні й динамічні зміни, пов'язані з бурхливим розвитком новітніх інформаційних технологій. В економіках розвинених держав світу з кожним роком збільшується питома вага галузей виробництва інтелектуальних продуктів, зокрема об'єктів авторського права. В Україні на державному рівні проголошено стратегічний курс на формування інтелектуально орієнтованої економіки, зокрема збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг. Це підвищує роль авторського права як галузі, що забезпечує правову охорону результатів творчої діяльності. Разом з тим, стрімкий розвиток інформаційних технологій у світі загострив існуючі та виявив нові проблеми в авторському праві - проблеми правового статусу нових об'єктів авторського права, охорони авторських прав у цифрових мережах, недопущення обходу технічних засобів захисту авторського права, які вимагають негайного вирішення. Процес удосконалення цивільного законодавства, який відбувається в нашій державі, підвищує актуальність охорони авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій. Новий Цивільний кодекс потребує удосконалення та усунення суперечностей з нормами інших законодавчих актів, зокрема Закону України «Про авторське право і суміжні права», а також з положеннями міжнародних договорів у сфері авторського права, до яких приєдналася Україна. Захист авторського права - одна з важливих категорій теорії цивільного та цивільно-процесуального права. Під захистом авторських прав слід розуміти передбачені законом заходи із їх визнання, припинення їх порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Розвиток інституту інтелектуальної власності в українському законодавстві значною мірою обумовлюється міжнародним досвідом, який активно використовується в національній правовій доктрині. Вже сьогодні ми маємо велику кількість міжнародних актів у галузі цивільного права, що є частиною українського законодавства. І тенденція міжнародного співробітництва в економічній сфері дає достатні підстави вважати, що розвиток права інтелектуальної власності в Україні є одним із пріоритетних. Саме тому засоби правового захисту даної галузі в національному законодавстві потрібно врегулювати на високому рівні, бо без достатнього їх забезпечення ми не зможемо прийняти міжнародні стандарти в галузі права інтелектуальної власності.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є розробка концепції охорони авторських прав за чинним законодавством України та формулювання на її основі теоретичних положень і практичних пропозицій щодо удосконалення законодавства і правозастосовчої практики. Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі: дати загальну характеристику основних тенденцій розвитку авторського права; визначити поняття охорони авторських прав та окреслити її межі згідно чинного законодавства України; розглянути сучасний стан охорони особистих немайнових та майнових прав автора у їх статиці; розробити та обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення механізму охорони авторських прав; проаналізувати систему цивільно-правового захисту авторських прав у законодавстві України.

Об'єктом дослідження є цивільні правовідносини щодо охорони авторських прав.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти України та практика їх застосування, законодавство іноземних держав щодо охорони авторських прав.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих в курсовій роботі висновків і пропозицій у законотворчій діяльності при подальшому вдосконаленні авторського законодавства, у правозастосовчій практиці для упорядкування судового захисту і підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України і Вищого Господарського Суду України з питань захисту авторських прав.

1. Інтелектуальна власність та економічне обґрунтування її захисту

1.1 Право інтелектуальної власності

Згідно до визначення, прийнятого Світовою Організацією Торгівлі (СОТ), права інтелектуальної власності - це права, що надаються особам на результати їхньої інтелектуальної праці.

Об'єктом інтелектуальної власності в світовій практиці вважаються набуті знання чи інформація, витвір мистецтва та літератури, винахід, суттєве вдосконалення процесу чи продукту, все що є результатом творчої, науково-дослідницької та винахідницької діяльності й надає його автору економічні, соціальні чи моральні переваги. Таким чином, до інтелектуальної власності не може належати інформація чи знання, що не є результатом творчої чи наукової діяльності, а може бути набута в якийсь інший спосіб. Це обмеження також зафіксоване і в українському законодавстві. Сюди відносяться загальна інформація, що має характер новин, інформація для загального користування (н.п. законодавчі акти), загальновідомі поняття тощо. Україна ратифікувала Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами і тим самим взяла на себе зобов'язання продовжити удосконалення захисту прав інтелектуальної власності для забезпечення належного рівня охорони [4].

В економічній теорії права інтелектуальної власності поділяються на дві категорії, що мають різні форми захисту.

· Авторське право та права, пов'язані з авторським правом.

Права авторів літературних та художніх творів, таких як книги та деякі інші письмові твори, музичні композиції, картини, скульптура, комп'ютерні програми та фільми, захищаються авторським правом.

Також захищаються авторським правом та пов'язаними з ним правами - суміжними правами - права виконавців (н.п. акторів, співаків та музикантів), виробники фонограм (музичних записів) та трансляційних організацій. Головна соціальна мета захисту авторського права - це підтримати та винагородити творчу діяльність.

· Промислова власність як правило, промислова інтелектуальна власність поділяється на дві категорії:

ь Перша категорія може бути охарактеризована як захист розпізнавальних знаків, зокрема торговельних марок (що відрізняють товари чи послуги різних виробників) та географічних вказівок (що вказують на географічне місце походження товару, яке визначає якості цього товару). Захист таких розпізнавальних знаків має на меті підтримувати та стимулювати чесну конкуренцію, і захищати споживачів, надаючи їм змогу робити свідомий вибір між різноманітними товарами та послугами. Цей захист має тривати постійно, щоб певний знак був дійсно розпізнавальним.

ь Друга категорія промислової власності підлягає захисту передусім для того, щоб стимулювати інновації, дизайн та створення нових технологій. До неї належать винаходи (що захищаються патентами), промисловий дизайн (або промислові зразки, як зазначено в українському законодавстві), та торгові секрети (нерозкрита інформація).

Соціальна мета захисту цієї категорії власності - забезпечити захист результатів інвестицій в розвиток нових технологій, таким чином надаючи стимули та засоби фінансування дослідницької діяльності.

Ефективний захист інтелектуальної власності також сприяє передачі технологій у формі прямих іноземних інвестицій, спільних підприємств та ліцензій. Цей захист, як правило, надається на визначений і обмежений період часу.

Розрізняють майнові та немайнові права інтелектуальної власності:

- майнові права передбачають право винахідника чи творця повністю розпоряджатися результатом своєї інтелектуальної діяльності та обмежити доступ до них інших користувачів, щоб мати змогу отримувати економічний зиск від результатів своєї діяльності. Ці права, як і будь-які інші права приватної власності, передбачають повне володіння, користування та розпорядження об'єктом власності. Захист майнових прав інтелектуальної власності, на відміну від немайнових, мають обмежений період дії.

- немайнові права (moral rights) надають творцю право вимагати визнання свого авторства, згадувати своє ім'я при використанні його твору та оскаржувати будь-які дії по відношенню до його твору, якщо вони завдають шкоди репутації автора. Немайнові права інтелектуальної власності не мають обмеженого терміну дії.

Таким чином, захист інтелектуальної власності має значення для розвитку наступних сфер діяльності:

· творчих (мистецтво, література)

· високотехнологічних та конкурентних галузей (де якість товару, функціональні характеристики та дизайн надають конкурентні переваги)

Важливо зазначити, з метою збалансування правомірних інтересів власників прав та споживачів до ексклюзивних майнових прав інтелектуальної власності можуть застосовуватися ряд обмежень і винятків, такі як обмежений термін дії майнових прав інтелектуальної власності або викуп державою майнових прав у власника тощо.

1.2 Економічне обґрунтування захисту інтелектуальної власності

Важливість захисту інтелектуальної власності для сучасної інноваційної економіки. Ідеї та знання стають все важливішою частиною торгівлі. Більша частина вартості нових високотехнологічних продуктів залежить від значного обсягу винахідництва, інновацій, дослідження, дизайну та тестування. Така продукція, як фільми, музичні записи, книги, комп'ютерні програми та он-лайн послуги продаються завдяки інформації та змісту, які вони вміщують, а не за рахунок матеріалу з якого вони вироблені.

Багато продукції, що вважалася низько технологічною, або проміжні товари мають тепер значно більшу частку винаходу та дизайну в своїй вартості, н.п. трендові товари або нові сорти рослин.

Таким чином, розвиток багатьох галузей економіки залежить від обсягу інноваційної діяльності в ній. Знання, отримані в результаті інноваційних пошуків, дають змогу фірмам набути конкурентних переваг на ринку, тобто збільшити свої доходи за рахунок підвищення якості продукції або за рахунок зменшення витрат виробництва. В той же час споживачі отримують змогу придбати продукцію вищої якості і часто за нижчою ціною.

Так само, можливість отримати доход від літературних творів чи записів музичних творів сприяє активнішій творчій діяльності, розкриттю творчого потенціалу в країні, пропаганді національної культури і разом з тим збільшує можливість громадян користуватися перевагами від споживання культурних цінностей.

Недостатній рівень захисту прав інтелектуальної власності перешкоджає винахідникам та творцям отримувати достатню економічну вигоду від результатів своєї творчої діяльності, яка б належним чином компенсувала затрати на цю діяльність та забезпечила винагороду, достатню, щоб зацікавити винахідника в результатах своєї праці.

Інтелектуальна власність як об'єкт економічної діяльності

Об'єкти інтелектуальної власності відрізняються від інших об'єктів економічної діяльності і тому вимагають особливого підходу до захисту прав власності на ці об'єкти.

Особливістю об'єкту інтелектуальної власності як економічного товару є те, що його можна охарактеризувати як громадське благо, за такими ознаками:

неконкурентний: споживання додаткової одиниці товару не збільшує граничних витрат на його виробництво;

не виключний: важко або неможливо виключити додаткових індивідуумів від споживання даного товару.

Наявність цих характеристик означає, що винахід чи літературний твір можна легко скопіювати і пропонувати його до споживання так само вільно, як і оригінал, та заробляти на ньому. Затрати чи доходи автора при цьому не змінюються. Отже, вільний доступ до результату інтелектуальної власності дає найбільшу суспільну вигоду, бо сприяє його більшому поширенню та більшому задоволенню суспільної потреби в ньому.

Водночас ринок творів інтелектуальної діяльності володіє ознаками, властивими ринкам громадських благ: спадні середні витрати: витрати на отримання результатів творчої діяльності є, як правило, фіксованими і збільшення доходу із зростанням об'єму комерційної реалізації цих результатів приводить до спадних середніх витрат; це свідчить про те, що монопольна власність на результати творчої діяльності дає можливість відшкодувати витрати і отримати найбільший прибуток невизначеність: в творчій та пошуковій діяльності завжди присутній додатковий елемент невизначеності, який робить інвестиції в подібну діяльність більш ризикованими і тому вимагає більшого очікуваного прибутку від неї.

Зазначені ознаки свідчать про неспроможність функціонування конкурентних ринків творів інтелектуальної діяльності. Це означає, що ринок результатів інтелектуальної діяльності (і водночас сама інтелектуальна діяльність) може існувати лише за умов втручання держави, встановлення правових обмежень доступу до цих результатів, іншими словами, встановлення монополії на об'єкти інтелектуальної власності. Патенти та інші форми захисту ІВ дають можливість творцям та винахідникам заборонити або обмежити комерційне використання своїх творів, що гарантує авторам отримання економічної вигоди від своєї творчої діяльності та стимулює, таким чином, творчу та інноваційну діяльність.

Відсутність належного захисту інтелектуальної власності може бути серйозним обмеженням для міжнародної торгівлі (і діяти так само, як тарифи та квоти), оскільки іноземні виробники не зацікавлені продавати свою продукцію чи розміщати своє виробництво там, де вони можуть зазнати збитків від незаконного використання своїх наукових та технологічних досягнень. Недостатній рівень захисту інтелектуальної власності перешкоджає високотехнологічному експорту та прямим іноземним інвестиціям. З іншого боку, у випадку забезпечення захисту прав інтелектуальної власності значно обмежується загальний доступ до творів та винаходів, і знижується суспільна вигода від їхнього використання. Коли ускладнюється доступ до життєво необхідних товарів для незахищених верств населення (н.п., проблема дорогих лікувальних препаратів у відсталих країнах) доцільність загальноприйнятих норм захисту інтелектуальної власності ставиться під сумнів. Ефект суттєвого обмеження доступу до певних товарів із введенням захисту інтелектуальної власності є найбільш імовірним для економік, які не мають конкурентних переваг в тій чи іншій галузі, в якій існує захист інтелектуальної власності.

Слід також зазначити, що додатковий захист інтелектуальної власності є певною формою державного протекціонізму, який порушує принципи економічної ефективності, що виконуються за умов конкурентного ринку. В деяких випадках надмірний і необґрунтований захист ІВ може викликати зворотний ефект і стати причиною обмеження міжнародної торгівлі та неефективного надмірного інвестування в творчу та інноваційну діяльність. Беручи до уваги, з одного боку, необхідність захисту інтелектуальної власності та, з іншого, можливість виникнення негативних ефектів від необґрунтованого захисту інтелектуальної власності, очевидною є потреба в компромісі між економічною ефективністю та стимулами до інтелектуальної діяльності, які підтримує захист інтелектуальної власності. В зв'язку з цим постає безліч додаткових питань щодо рівня оптимального захисту ІВ та визначення критеріїв оптимальності. Як правило, при визначенні оптимальних параметрів захисту ІВ порівнюються статичні ефекти (економічна ефективність) та динамічні ефекти (створення стимулів до економічного розвитку), короткострокові та довгострокові переваги.

При визначенні оптимального рівня захисту інтелектуальної власності необхідно враховувати такі показники:

- Суспільний добробут (забезпечення прав інтелектуальної власності не повинно бути перешкодою до задоволення життєво необхідних потреб населення: важливо підтримувати баланс між економічною вигодою виробників та задоволенням потреб споживачів);

- Економічна ефективність (ефективне розміщення ресурсів: треба зважити доцільність використання ресурсів з точки зору задоволення суспільних потреб);

- Розвиток творчої та інноваційної діяльності

- Сприяння міжнародній торгівлі та прямим іноземним інвестиціям;

- Сприяння поширенню та міжнародному обміну технологіями;

В результаті такого аналізу прийнято загальні стандарти захисту інтелектуальної власності:

- немайнові права інтелектуальної власності забезпечуються безперервно;

- майнові права мають обмежений період захисту, після якого надається вільний доступ до об'єктів інтелектуальної власності;

- вводяться деякі обмеження до захисту майнових прав, якщо він порушує зазначені критерії оптимальності захисту інтелектуальної власності.

У разі відсутності ефективної системи захисту відбуватиметься занепад і відставання в високотехнологічних галузях економіки і гальмуватиметься економічний розвиток. Держава має подбати про захист національної інтелектуальної власності на своїй території та за кордоном. Захист ІВ є симетричним: щоб забезпечити захист своєї інтелектуальної власності за кордоном, держава має гарантувати такий же рівень захисту для іноземців на своїй території. З метою узгодження законодавчих норм у сфері інтелектуальної власності та забезпечення симетричного захисту інтелектуальної власності укладаються міжнародні угоди про інтелектуальну власність.

1.3 Угода про торговельні аспекти інтелектуальної власності (ТРІПС)

Угода про торговельні аспекти інтелектуальної власності (ТРІПС), укладена членами СОТ, має на меті зменшити розбіжності в правилах захисту прав інтелектуальної власності у всьому світі і запровадити загальні міжнародні стандарти в цій сфері. Угода регулює такі форми захисту інтелектуальної власності: авторське право та суміжні права (наприклад, права виконавців, виробників звукозаписів та трансляційних організацій), торгових знаків включаючи знаки на послуги, географічні вказівники включаючи позначення походження, промислові зразки, патенти, включаючи захист нових видів рослин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, та нерозкрита інформація, включаючи торгові секрети та дані тестування.

Угода визначає:

· яким чином мають впроваджуватися базові принципи міжнародної торговельної системи та інших багатосторонніх угод щодо інтелектуальної власності

· як забезпечується належний захист прав інтелектуальної власності

· як країни мають гарантувати ці права на своїх територіях

· як узгоджувати розбіжності щодо інтелектуальної власності між членами СОТ

· спеціальні перехідні положення впродовж періоду, коли має бути впроваджена нова система.

2. Авторське право як окрема форма захисту інтелектуальної власності

2.1 Форми захисту

Авторське право, як і патенти, є однією з найважливіших форм захисту інтелектуальної власності. Проте для авторського права не передбачено офіційної реєстрації. Авторське право виникає відразу, як тільки було створено об'єкт авторського права та зафіксовано в якій-небудь фізичній формі, наприклад, на папері, на кіноплівці, зроблено звуковий запис чи поміщено в Інтернет. Авторське право захищає літературні твори (прозу, поезію, комп'ютерні коди), а також музичні твори чи твори образотворчого мистецтва.

Авторське право, як і інші форми захисту, захищає творців інтелектуальної власності від незаконного копіювання та допомагає їм отримати економічну вигоду від їхніх творів. Незаконне копіювання завдає значної шкоди авторам книг, фільмів та музики, оскільки перешкоджатиме авторам отримувати доходи за їхню діяльність та утримує їх від подальшого інвестування в творчу діяльність, що може навіть підірвати розвиток тієї чи іншої сфери творчої діяльності. Найбільшої шкоди зазнають, як правило, музична індустрія, відео індустрія та комп'ютерне програмування.

Проте існують винятки, за яких незаконне копіювання не завдає шкоди авторам творів:

деякі особи не купували б оригінали, навіть якщо неможливо зробити копію

ефект виявлення: незаконні копії можуть привернути загальну увагу до оригіналів, що веде до зростання об'єму продажу

ефект мережі: якщо покупці цінують продукт вище, в залежності від зростання кількості інших споживачів того самого продукту, власник авторського права може назначити вищу ціну на оригінал продукту, коли йому відомо про поширення незаконних копій

непряме володіння: коли автор знає, що його твори можуть стати об'єктом незаконного копіювання, він може назначити вищу ціну оригіналу; інша форма непрямого володіння - це коли власникам авторських прав сплачують через деякі види податків (н.п. контрольні марки)

Якщо незаконне копіювання набуває значних масштабів, як це спостерігається в перехідних економіках та економіках, що розвиваються, то авторське право вимагає посиленого захисту з боку держави.

До захисту авторських прав застосовуються такі ж форми захисту як і до інших цивільних прав та інтересів. А саме: юрисдикційні та неюрисдикційні.

Переважною формою неюрисдикційного захисту є самозахист, що проявляється в активних чи пасивних діях особи для запобігання, чи припинення порушення власного суб'єктивного права. Дана форма самозахисту у відносинах авторства на практиці трапляється в поодиноких випадках. І хоча є дещо малозначною, та все ж не може ігноруватися, бо стаття 55 Конституції України гарантує кожному невід'ємне право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи.

Юрисдикційна форма - навпаки, є більш поширеною при розв'язанні цивільно-правових конфліктів. Вона здійснюється судами та іншими органами державної влади. Наявність інституту юрисдикційного захисту відповідає міжнародним вимогам щодо захисту авторських прав: згідно із угодою TRIPS, країни-учасники СОТ повинні створити уповноважений орган із розгляду порушень прав інтелектуальної власності. Інститут юрисдикційного захисту містить великий потенціал, здатний забезпечити врегулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності на достатньому рівні, а отже він має бути докладно дослідженим.

2.2 Деякі матеріальні та процесуальні аспекти здійснення судового захисту

Найефективнішим юрисдикційним засобом захисту авторського права є судовий захист, що здійснюється в Україні на загальних принципах судочинства. Судовий захист авторських та суміжних прав можуть здійснювати суди загальної юрисдикції у порядку цивільного чи кримінального провадження, адміністративні та господарські суди. В судовій практиці України по здійсненню захисту інтелектуальної власності на сьогодні сформувався цілісний комплекс рекомендацій та зауважень. Найсуттєвіші з них я пропоную розглянути в даній роботі. Вважаю за необхідне проаналізувати спочатку основні положення щодо розгляду справ судами загальної юрисдикції.

Диспозиція статті 432 Цивільного Кодексу в частині звернення до суду за захистом права інтелектуальної власності є відсилковою до норм статті 16 ЦК, яка в свою чергу передбачає для захисту прав інтелектуальної власності такі ж самі способи, як і для захисту всіх цивільних прав та інтересів судом. Тобто способи, перелічені в частині 2 ст. 16 ЦК є універсальними для захисту майнового та немайнового права у рамках цивільного судочинства. Що звісно полегшує особі сформулювати предмет позову - матеріально-правову вимогу до відповідача. Така вимога може пред'являтись на стадії вже порушеного права, коли є реальна загроза такого порушення, або при невизнанні суб'єктивного права особи зі сторони відповідача. Можуть крім загальних способів, перелічених в ч. 2 ст. 16 ЦК використовуватися й спеціальні способи захисту, що містяться в галузевому законодавстві. За приписами статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у зв'язку з порушенням авторського права і (або) суміжних прав є можливим одночасне застосування кількох або усіх передбачених зазначеною статтею способів цивільно-правового захисту таких прав, у тому числі й у різних судових провадженнях.

Що стосується підстави позову, то в ній обов'язково необхідно вказати факти, що підтверджують наявність у позивача права, яке порушено, не визнається або ж є під загрозою порушення. Цивільне законодавство з цього приводу містить кілька важливих положень, а саме: для визнання твору об'єктом авторського права не потрібно підтвердження з боку окремих державних органів. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Також діє презумпція авторства, що міститься в статті 435 ЦК і означає те, що автором є особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору, за відсутності доказів іншого. Отже, достатньо особі вказати себе автором твору в судовому позові і її особисті авторські права не потребуватимуть спеціального підтвердження. Хочу звернути увагу на те, що при виборі того чи іншого способу захисту необхідно виходити із виду порушеного авторського права - особистого немайнового чи майнового.

Зі статті 423 ЦК випливає можливість судового захисту особистих немайнових прав автора. Ця група прав нерозривно пов'язана із особою автора і якщо вони є об'єктом правопорушення, то позивач в загальних випадках може в позові до правопорушника вказати наступне: вимагати визнання своїх прав як творця, вимагати протії спотворенню чи іншій зміні твору, а також - оголошувати, друкувати твір під псевдонімом, або без такого, та інше. В результаті порушення немайнових прав автор може і не понести матеріальних збитків, але може зазнати моральних переживань. Щоб їх вчасно попередити чи припинити, вказані засоби судового захисту в першу чергу надають можливість відновити честь та гідність автора, репутацію юридичної особи - суб'єкта права інтелектуальної власності.

На практиці ж більшість порушень виникає з приводу недотримання саме майнових прав. Наприклад, в 2004 році за участю державних інспекторів з питань інтелектуальної власності було вилучено контрафакту на суму 3900360 грн., в 2005 році - на суму 5301496 грн., а в 2006 році - 7673927, що перевищує показники за три попередні роки.

Обсяг основних майнових прав інтелектуальної власності на твір визначається статтею 440 ЦК. До них належать: право на використання твору, виключне право дозволяти використання твору, право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання, інші права, встановлені законом (в даному випадку докладний перелік інших прав міститься в статті 15 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»). Особливості захисту майнових авторських прав випливають із закріпленої в цивільному законодавстві презумпції - перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, і навпаки - перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Суб'єктами майнових прав в такому випадку можуть виступати сам творець (первинний суб'єкт), та законні правонаступники. Останні є такими, що отримали від творця майнові права за правочином чи в порядку спадкування. Виходячи із обсягу майнових прав можна визначити можливі їх порушення: піратство; плагіат; ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право об'єктів інтелектуальної власності; вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права; будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права; підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права чи особи, яка здійснює таке управління; розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Фізична чи юридична особа, яка є похідним суб'єктом майнових авторських прав, на підтвердження належних їй порушених прав має в суді надати докази. За звичай, доказами є документи, що закріплюють той чи інший багатосторонній чи односторонній правочин. Такими є наприклад ліцензійний договір, угода, заповіт (якщо його не має, то підтвердження правонаступництва майнових авторських прав спадкоємця за законом) тощо. Проте, часто в адміністративному процесі на практиці помилково вважаються певні документи, такими, що неповно встановлюють обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. З цього приводу існує положення: якщо позивач на час вирішення спору у справі не має можливості подати на вимогу суду оригінали договорів на підтвердження своїх авторських майнових прав, суд з метою встановлення обставин справи витребовує необхідні докази від інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі. Так, у справі Вищого Господарського Суду за касаційною скаргою товариства «Телерадіокомпанія «С» на рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду зі справи за позовом ТОВ «ТРК «С» до товариства «Телерадіокомпанія «Л» про стягнення компенсації за порушення авторського права в сумі 82 500 грн., виявилося, що місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом не було витребувано оригіналів авторських договорів, що підтверджують майнові права, через що авторські права позивача в суді не визнавались. Отже, при доказуванні факту наявності майнових авторських прав не можна ігнорувати докази (копії документів), що прямо не встановлюють цього права, але дають опосередковано змогу його встановити.

Чіткому доказуванню підлягають також факти порушення особою авторських прав. Докази, такі, що підтверджують вчинення незаконних дій порушення (примірник контрафактної продукції, касовий чек, що свідчить про оплату за придбання, відтворення (на замовлення) підручника, аудіовізуального твору, фонограми, відеограми, комп'ютерної програми, бази даних тощо) в адміністративному процесі додаються до матеріалів справи. При здійсненні захисту прав міжнародними засобами, вимога доказу порушення теж є обов'язковою. Вона дістала назву «prima facie» і включає в себе обов'язок надати повноважним органам достатні докази і якщо необхідно - опис об'єктів з метою їх ідентифікації. Але часом, для встановлення факту порушення доказів недостатньо і призначається експертиза. Наприклад, для роз'яснення питання про те, що є частиною твору, яка може використовуватися самостійно, відповідно до припису статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» необхідні спеціальні знання спеціалістів у галузі літературознавства. Для з'ясування цієї обставини суд має призначити судову експертизу. Експертиза часто встановлюється у справах де об'єктами порушеного права інтелектуальної власності виступають комп'ютерні програми. Але судді не завжди правильно встановлюють об'єкт протиправного посягання у випадках, передбачених ст. 51-2 КпАП, через що приймають судові рішення, призначаючи конфіскацію предметів, які не є незаконно виготовленими й не належать до обладнання і матеріалів, що використовуються для незаконного виготовлення продукції. Так, Київський районний суд м. Харкова постановою від 26 травня 2003 р. притягнув С. до адміністративної відповідальності за правопорушення, склад якого передбачений ст. 51-2 КпАП, із накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. та конфіскацією в дохід держави системного блоку із жорстким диском загальною вартістю 3 тис. грн. Відповідно до матеріалів справи С. притягнутий до адміністративної відповідальності за використання комп'ютерної програми «Windows XP», документи на придбання якої, а також реєстраційний номер були відсутні.

Суб'єктами звернення до суду можуть бути також особи, яким хоч і не належать майнові авторські права, але за наявності договорів з авторами творів на управління їх майновими правами організації колективного управління як суб'єкти авторського права мають право звертатися до господарського суду з позовами про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду або стягнення доходу, отриманих порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, і у тому випадку, коли з порушником авторського права організацією колективного управління не укладено будь-якої угоди. Це положення, є досить важливим для практики застосування авторського законодавства, бо часто суди приходять до неправильного висновку про те, що відсутність угоди з відповідачем позбавляє позивача права стягувати авторську винагороду на користь авторів, які доручали йому управління своїми майновими правами, оскільки, відповідно до зазначених приписів Закону «Про авторське право та суміжні права», така винагорода може бути стягнута у вигляді збитків і у тому випадку, коли організацією колективного управління майновими правами авторів не укладалося договору з особою, яка виконує твори.

Підсумовуючи вище вказане, можна прийти до висновку, що запорукою успішного розв'язання судової справи є дотримання процесуальних вимог захисту права інтелектуальної власності. Якщо особа, маючи підтвердження своїх виключних авторських прав, факту їх порушення, змогла правильно обрати засіб захисту і сформулювати предмет, підставу, зміст позову то шанси на вирішення справи на користь позивача суттєво збільшуються. Проте, забезпеченню захисту власних авторських прав необхідно приділяти не лише на стадії судового розгляду, а й у всіх правовідносинах, з ними пов'язаних. Бо не завжди можна визначити особу, що порушила право. Наприклад, безкоштовний Інтернет сайт, при створенні якого не вимагається державної реєстрації, не може виступати відповідачем як юридична особа, тобто його власників майже неможливо встановити, тим більше притягнути до юридичної відповідальності. Таким чином деякі сфери відносин з приводу інтелектуальної власності взагалі до сих пір залишаються за рамками правового регулювання.

3. Проблеми захисту інтелектуальної власності в Україні

3.1 Глобальні тенденції в системі захисту інтелектуальної власності

Україна проводить політику, спрямовану на становлення сучасної ринкової економіки та її інтеграції до міжнародного економічного простору, що має для неї стратегічне значення. За останні три роки Україна активізувала свою діяльність для прискорення вступу до СОТ, який вона планує здійснити в 2004 році. Щоб задовольнити всі вимоги, необхідні для членства в цій світовій організації, вона приєдналася до численних багатосторонніх міжнародних угод, що регулюють питання економічних взаємовідносин між країнами, і має повністю узгодити національне законодавство з положеннями цих угод. Крім того, Україна повинна дійти домовленості з усіма членами СОТ, задовольнити всі вимоги стосовно певних питань, що зачіпають їхні економічні інтереси.

Зважаючи на існуючу невідповідність українського законодавства вимогам сучасних ринкових відносин, зараз проводиться ґрунтовна робота щодо удосконалення правових норм в багатьох сферах економічної діяльності. Проте особливо гостро все ще стоїть питання ефективного захисту прав інтелектуальної власності. І на даний момент воно перетворилося в найбільш критичне і для подальшого розвитку сучасної економіки, і для членства України в СОТ.

Питання ефективного захисту інтелектуальної власності у всьому світі набули стратегічного значення для економічного розвитку. Глобальні тенденції до інформатизації та інтелектуалізації економіки привели до виникнення нового типу економіки - інноваційної, де знанням й технологічному прогресу надається першочергова вага не лише у високотехнологічних галузях, але й у решті галузей промислового виробництва. Зростання в усіх розвинутих економіках визначають передусім галузі зі значною часткою наукомістких технологій та людського капіталу.

Рівень захисту прав інтелектуальної власності дуже відрізняється по всьому світі; і оскільки інтелектуальна власність набуває все більшого значення в міжнародній торгівлі, ці відмінності стали джерелом суперечок в міжнародних економічних відносинах. В зв'язку з цим відбувається загальна тенденція до уніфікації національних законодавств в сфері захисту інтелектуальної власності відповідно до укладених міжнародних угод. Найважливішою такою угодою є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), яка вимагає запровадження встановлених мінімальних вимог до стандартів захисту інтелектуальної власності.

Зазначені глобальні тенденції є потужними стимулами до розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні. Проте, в зв'язку з цим виникає безліч звичних вже питань: оскільки галузі української економіки менш конкурентоспроможні порівняно із західними економіками, то чи не втратить Україна ще більше від впровадження відповідних правових норм? Чи дійсно Україна отримає вигоду в разі прийняття та виконання відповідних законів? Чи не краще для України буде відкласти прийняття цих законів до досягнення нею більш високого рівня розвитку?

Ми стверджуємо, що ні. Встановлення міцного інституту власності, особливо в сфері інтелектуальної діяльності, що охоплює практично всі провідні галузі економіки, - це абсолютно необхідна умова для створення сучасної ринкової економіки. Це єдиний спосіб дати можливість розвиватися тим галузям української економіки, що володіють достатнім для цього науковим і технологічним потенціалом. У разі невиконання цієї Угоди Україна залишається поза глобальних економічних процесів і втрачає додаткові можливості для свого економічного розвитку. Україна не може затягувати цей процес, оскільки кожна відстрочка коштує нам ще більшого відставання від передових країн.

У разі виконання умов Угоди ТРІПС цілком можливі певні втрати, пов'язані з неспроможністю деяких галузей економіки конкурувати із світовими досягненнями. Вони можуть стати болючими для соціальної сфери, коли деякі важливі товари, наприклад. ліки, можуть стати недоступними для бідніших прошарків населення. Проте міжнародні угоди не виключають можливості для застосування певних дозволених заходів з метою пом'якшення соціальних наслідків.

З огляду на зазначені питання та застереження, Український центр міжнародної інтеграції поставив важливе завдання - здійснити якісний економічний аналіз наслідків прийняття відповідних законопроектів і розробити рекомендацій щодо запобіжних заходів для подолання можливих негативних наслідків.

3.2 Найважливіші проблеми захисту інтелектуальної власності в Україні

Невизначеність у законодавстві багатьох моментів регулювання правовідносин у сфері, що стосується інтелектуальної діяльності, та відсутність належного захисту приватних прав власності на результати інтелектуальної діяльності допускає високий рівень правопорушень в цій сфері. Зокрема, таких як піратство, розповсюдження підробленої продукції, незаконне використання торговельних марок, нечесна конкуренція, що разом завдає величезних збитків в галузях, де переважає інтелектуальна діяльність.

Подібна ситуація не може не викликати занепокоєння з боку наших торговельних партнерів, особливо США, які є світовим технологічним лідером, і дає підстави для звинувачення України в низьких стандартах охорони інтелектуальної власності. Україну регулярно вносять до всіх списків найбільших піратів світу, де вона займає перші місця, з показниками рівня піратства 80-95% від обсягу ринку. В 2002 році США визначили Україну державою, яка посідає верхні позиції у списку держав - найбільших піратів, тобто визнали, що наш уряд не в змозі забезпечити відповідний рівень захисту інтелектуальної власності і подолати піратство. У результаті були накладені значні торговельні санкції, що коштували Україні 75 млн. доларів.

Неспроможність забезпечити належний захист прав власності негативно впливає на імідж України як економічного партнера і за умов несприятливого клімату для інвестування обумовлює низький показник високотехнологічного експорту на душу населення, за яким Україна відстає майже вдесятеро від його світового значення.

Основні претензії до України стосуються: охорони комп'ютерного забезпечення і баз даних, аудіовізуальної продукції, фармацевтичних препаратів, захист від недобросовісної конкуренції, охорона знаків для товарів і послуг. Найвищий рівень правопорушень спостерігається на ринку комп'ютерного забезпечення та аудіовізуальної продукції, що вказує на невідповідне забезпечення особливо такої форми захисту інтелектуальної власності як авторське право та суміжні права.

Треба зазначити, що таке явище як піратство завдає шкоди не лише іноземним виробникам. Незаконні дії руйнують вітчизняну музичну індустрію: за деякими даними щонайбільше третина продажу усіх вітчизняних музичних дисків є легальною. Також гальмується розвиток галузей економіки, пов'язаних з творчою та науковою діяльністю.

Законодавство та законопроекти України в сфері авторського права та суміжних прав. У 2002 році Верховна Рада України прийняла новий Митний кодекс України, який містить розділ стосовно контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності. Положення зазначеного кодексу відповідають міжнародним нормам, зокрема положенням Угоди ТРІПС.

Сьогодні в Україні зроблено перші кроки до законодавчого врегулювання використання об'єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет. Зокрема, Верховна Рада України в липні 2002 року прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності», відповідно до якого внесено зміни до деяких законодавчих актів України щодо використання об'єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет.

Для вирішення проблеми піратства у сфері авторського права і суміжних прав у 2002 році було прийнято Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», також прийнято низку постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на запровадження дієвих механізмів щодо недопущення виробництва та розповсюдження підробленої продукції.

Крім того, у 2001-2002 роках Україна приєдналася до п'яти важливих міжнародних договорів:

- Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право;

- Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організації мовлення;

- Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми;

- Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових знаків;

- Договору про патентне право.

На третій сесії Верховної Ради було прийнято ряд важливих законодавчих актів, що стосуються врегулювання проблемних питань в сфері авторського права та суміжних прав. Прийняття цих законів стало практично завершальним етапом в узгодженні національного законодавства з положеннями Угоди ТРІПС.

Так, у січні 2003 року Верховна Рада України прийняла Цивільний кодекс України, який містить окрему Книгу IV «Право інтелектуальної власності». У ній відображені основні положення цивільних відносин у сфері інтелектуальної власності. Деякі засоби забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності запроваджені Кримінальним кодексом України, що набув чинності з 1 вересня 2001 року.

А в березні цього ж року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про власність», який врегульовує деякі правові моменти набуття державою прав інтелектуальної власності.

Наступним важливим кроком стало прийняття в травні Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності». Цей закон повною мірою впроваджує в українське законодавство норми, які викладені в Третій частині Угоди ТРІПС і які передбачають заходи, направлені на попередження та подолання порушень прав інтелектуальної власності.

На нашу думку, найважливішим етапом в узгодженні національного законодавства з міжнародними стандартами в сфері інтелектуальної власності стало прийняття Верховною Радою в червні 2003 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань інтелектуальної власності», який вносить зміни до Цивільного, Кримінального, Господарського та інших кодексів України, а також до деяких законів України, що безпосередньо регулюють сферу інтелектуальної власності. Цей закон остаточно адаптує вимоги Угоди ТРІПС і підвищує ефективність системи захисту прав інтелектуальної власності.

Останнім прийнятим законом з цієї низки важливих законодавчих актів став Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм». Прийняття цього законопроекту є надзвичайно важливим для галузі комп'ютерного забезпечення, оскільки поширення подібних засобів захисту (контрольна марка) на комп'ютерне забезпечення та бази даних є суттєвим кроком до подальшого встановлення та захисту майнових прав в цих галузях.

Загалом законодавство України про авторське право і суміжні права базується на Конституції України і складається із відповідних норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про авторське право і суміжні права», законів України «Про власність», «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» та інших законів України, що охороняють особисті немайнові та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав.

І хоча Україна досягла значних зрушень в сфері захисту інтелектуальної власності, проте на цьому не закінчилися претензії до України стосовно цього питання. Україну і у 2003 році було включено до списків країн, де найбільш гостро стоїть проблема державного регулювання сфери інтелектуальної власності та спостерігається високий рівень піратства. Торговельне Представництво Сполучених Штатів відзначає в своєму щорічному звіті від 1 травня 2003 р. про нездатність України прийняти відповідні законодавчі акти щодо захисту інтелектуальної власності та забезпечити їхнє ефективне виконання. Це зауваження в першу чергу стосується захисту авторських та суміжних прав, що зачіпають інтереси виробників дисків для лазерних систем зчитування.

В першу чергу, причини того, що Україна не в змозі застосувати прийняті норми, полягають в недосконалості законодавчої системи:

- наявність суперечностей між законодавчими актами, що регулюють сферу авторського права та суміжних прав: неузгодженість правових визначень в різних законодавчих актах, невідповідність правових положень в деяких законах до Закону України «Про авторське право та суміжні права»;

- правова невизначеність деяких ключових понять, зокрема тих, що стосуються мережі Інтернет

- відсутність спеціальних державних органів, які безпосередньо регулюють цю сферу

- відсутність деяких механізмів охорони інтелектуальної власності, зокрема попереджувальних заходів, належного рівня адміністративної та кримінальної відповідальності, що є нагальною проблемою для сфери авторського та суміжних прав (насамперед для лазерних дисків).

Ситуація обтяжується також деякими економічними та соціальними факторами, властивими українському суспільству:

- численне неплатоспроможне населення, що активно підтримує розповсюдження підробленої та піратської продукції, доступної за низьку ціну

- низька правова культура та недооцінка економічного значення охорони інтелектуальної власності серед суб'єктів права інтелектуальної власності та, що особливо неприйнятно, навіть серед чиновників, які безпосередньо займаються цими проблемами

- недостатня кількість фахівців - як правників, так і економістів - в сфері ІВ

- відсутність правової практики та досвіду впровадження ефективних попереджувальних заходів у сфері інтелектуальної власності.

Для вирішення зазначених законодавчих проблем в галузі авторського права було розроблено Кабінетом Міністрів України три законопроекти, що на сьогоднішній день перебувають на розгляді у Верховній Раді України:

- про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності (щодо авторського права та суміжних прав) від 03.07.2002 №1296;

- про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо ліцензування та контролю за експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування) від 11.10.2002 №2292;

- про внесення змін до деяких законів про охорону інтелектуальної власності (стосовно ліцензування та наглядом за експортом та імпортом дисків для лазерних систем зчитування) від 24.02.2003 №3155

Висновки

Незадовільна ситуація із захистом інтелектуальної власності в Україні вже тривалий час викликає серйозне занепокоєння торговельних партнерів України, що стало головною перешкодою на шляху України до СОТ. Головним чином, незадоволення викликало законодавство України в сфері ІВ, що не відповідало встановленим міжнародним нормам, зокрема вимогам Угоди ТРІПС. На даний момент було прийнято кілька важливих законів, що практично повністю узгодили законодавство України з нормами, передбаченими Угодою ТРІПС. Проте захист інтелектуальної власності в деяких сферах все ще залишається неефективним, чим зумовлює надзвичайно високий рівень піратства в країні, та викликає застосування до України міжнародних торговельних санкцій.

На порядку денному стоїть питання прийняття кількох законопроектів, що мають на меті остаточно узгодити національне законодавство з нормами Угоди ТРІПС та впровадити додаткове забезпечення захисту прав інтелектуальної власності. В першу чергу, дані законопроекти передбачають значне посилення боротьби з порушеннями прав інтелектуальної власності в галузі міжнародної економічної діяльності, пов'язаної з дисками для лазерних систем зчитування. Прийняття законів в сфері інтелектуальної власності завжди викликає суперечки щодо доцільного рівня захисту інтелектуальної власності, оскільки посилення захисту за умов неконкурентоспроможності національної економіки та соціальної незахищеності населення може викликати економічні та соціальні втрати.

Щоб передбачити всі можливі економічні та соціальні наслідки прийняття даних законопроектів, а також, щоб виявити наскільки ці законопроекти вирішують законодавчі проблеми в сфері інтелектуальної власності, ми провели їхній загальний законодавчий та економічний аналіз.

Аналіз законопроектів дає можливість зробити висновки про те, що вони є необхідними для прийняття, так як гармонізують законодавство в сфері авторського права, наближують законодавство до вимог Угоди ТРІПС, вводять деякі необхідні заходи для посилення захисту прав інтелектуальної діяльності і цим самим підвищують ефективність захисту авторських прав та надають можливість розвиватися сферам творчої діяльності та програмного забезпечення в Україні, а також пов'язаним з ними виробництву та реалізації ліцензійних лазерних дисків.