Актуальні проблеми застосування науково-технічних засобів спеціалістами при провадженні слідчих дій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Організація профілактики економічної злочинності в Україні

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими програмами і планами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, апробація результатів дисертації і публікації.

Розділ 1 «Методологічні засади дослідження економічної злочинності» присвячено аналізу концептуальних засад сучасного теоретичного дослідження феномену економічної злочинності в Україні, її сутності, змісту, взаємозв'язку із суміжними системами, а також визначенню вихідних положень і принципів розробки та формування наукової парадигми профілактики економічної злочинності.

У підрозділі 1.1. «Поняття економічної злочинності та її ознаки» здійснено аналіз різних концептуальних підходів до визначення суті економічної злочинності та її змісту, віднесення певних видів та категорій злочинів до системи відповідної злочинності (Е. Сазерленд, О.Є. Дементьєва, Г.К.Мішин, В.В. Лунєєв, Б.В. Волженкін). Зокрема, доводиться, що до економічних злочинів варто відносити ті, котрі відповідають хоча б одному з наступних критеріїв: вчиняються в процесі і під прикриттям законної економічної діяльності, у тому числі діяльності професійної; вчиняються в процесі і під прикриттям фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування з акумуляції, розподілу і перерозподілу бюджетних коштів; вчиняються у сфері комп'ютерної інформації в процесі й під прикриттям професійної економічної діяльності чи фінансової діяльності держави.

Визначено принципові відмінності економічної злочинності від злочинності традиційної майнової, які полягають у наступному: 1) при вчиненні економічного злочину запідозрена особа відома, але факт вчинення нею злочину сумнівний або важкодоказуваний через те, що для його маскування використовуються ті або інші форми і механізми легальної господарської діяльності і тому він виглядає як невиконання певних зобов'язань, що не завжди є злочином; 2) факт заподіяння збитків державі або суспільству в цілому не конкретизований, не має виходу на певну особу, якій завдані збитки, сам економічний злочинець не відповідає сформованому стереотипу традиційного злочинця; 3) застосування кримінального покарання у вигляді позбавлення волі до економічного злочинця є більш ефективним, оскільки він, насамперед, не бажає втратити свій соціальний статус і респектабельність, без чого він не зможе виступати як діловий партнер у майбутньому.

З урахуванням цього сформульовано прикладну дефініцію економічних злочинів, під якими пропонується розуміти кримінально карні винні й суспільно небезпечні діяння, при вчиненні яких для одержання матеріальної вигоди використовуються легальні економічні інститути (правила, форми, процедури, механізми економічної діяльності). Відповідно економічна злочинність це сукупність економічних злочинів, якій притаманні системні ознаки.

У підрозділі 1.2. «Масштаби і структура економічної злочинності та використовувані злочинні технології» дисертант аналізує й уточнює описані у науковій літературі ознаки економічних злочинів та їх систему (Н.Ф. Кузнєцова, В.В. Лунєєв, Г.А. Матусовський, А.Ф. Волобуєв, О.М. Литвак, Н.О. Гуторова). Він вважає, що одним з головних факторів існування комплексу економічної злочинності як системи є наявність між відповідними злочинами такого зв'язку, що поєднує їх у єдиний ланцюг злочинної поведінки. Цей ланцюг характеризується наявністю основних і підпорядкованих злочинів.

На цій основі проведено структурування економічної злочинності. Зокрема, до основних (предикатних) економічних злочинів віднесено ті, котрі безпосередньо спрямовані на заволодіння чужим майном чи одержання іншої незаконної вигоди: шахрайство (ст. 190 КК України); заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК України); злочини, пов'язані з виготовленням і використанням підроблених грошей і цінних паперів (ст. 199 КК України); контрабанда (ст. 201 КК України); ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК України); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК України); шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України). Мета основного злочину полягає в отриманні певної матеріальної вигоди і знаходиться в основі мотивації злочинної поведінки суб'єкта.

До підпорядкованих (вторинних) злочинів віднесено наступні діяння: незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК України); фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України); незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК України); легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК України); порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210 КК України); фіктивне банкрутство (ст. 218 КК України); доведення до банкрутства (ст. 219 КК України); приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК України); незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК України); порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223 КК України); виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів (ст. 224 КК України); підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК України); зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 України); службове підроблення (ст. 366 КК України); злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів, систем та комп'ютерних мереж (ст. 361-363 КК України). Підпорядковані злочини виступають формою, способом чи створюють сприятливі умови для вчинення основного злочину або його приховування.

Автор також доводить, що з точки зору виконання соціального завдання - профілактики економічної злочинності залежно від об'єкта посягання і особливостей кримінологічної характеристики економічні злочини можуть бути об'єднані в кілька груп. З них найбільш актуальними для правоохоронної практики на даному етапі розвитку ринкових відносин в Україні є наступні основні групи економічних злочинів: фінансові злочини; злочини проти інтересів кредиторів; комп'ютерна економічна злочинність; злочини, які посягають на права споживачів. У наведених групах можуть поєднуватися тотожні злочини з формальної кримінально-правової точки зору, які у той же час відрізняються певною специфікою у механізмі реалізації злочинного задуму і, відповідно, детермінуючими факторами, що має значення для розробки програм з їх профілактики.

Крім того, в цьому підрозділі на основі аналізу сучасної судово-слідчої практики дисертант характеризує використовувані правопорушниками злочинні технології вчинення економічних злочинів, що дозволило довести масштабність зловживань в економічній сфері, їх історичні корні, значну суспільну небезпеку та реальну загрозу національній безпеці України.

У підрозділі 1.3. «Тіньова економіка як основа економічної злочинності» стверджується, що хоча тіньова економіка і найбільш небезпечні її наслідки економічна злочинність, організована злочинність, корупція, неодноразово ставали об'єктом уваги вчених-юристів та економістів (О.М. Бандурки, Л.В. Барінова, А.Ф. Волобуєва, В.Д. Грабовського, Р.М. Марченко, Г.А. Матусовського, В.А. Образцова, О.П. Рябченко), комплексне дослідження проблем тінізації (особливо в період трансформації) економічних відносин відсутнє. Тому проблема вивчення та визначення поняття «тіньова економіка» є актуальною не лише для управлінської науки.

Негативними наслідками існування в сучасній Україні тіньової економіки є наступні: для суспільства, громадян, організацій невизначеним стає уявлення про дійсний характер та розмір злочинності, про завдані збитки; ускладнюється виявлення обставин, які сприяють вчиненню злочинів та відповідне вчасне їх усунення; ставиться під сумнів реалізація принципу невідворотності відповідальності за протиправні дії, формується думка про безкарність; у громадській свідомості формується сумнів щодо спроможності державних інституцій, насамперед правоохоронних органів, забезпечити правопорядок, громадську безпеку, захистити особистість та майно громадян, економічні інтереси держави і суспільства в цілому; обмежуються можливості прогнозування злочинності та розробки превентивних програм.

Автором переконливо доводиться, що тіньова економіка є своєрідною дисфункцією держави щодо державного регулювання суспільних відносин у сфері економіки, державного управління економікою тощо. Вона існує у будь-якій державі (наприклад, в СРСР з його адміністративно-командною системою управління економікою з початку 1960-х і до кінця 1980-х років тіньовий сектор економіки виріс у 30 разів і, навіть за заниженими оцінками, сягав 20% національного продукту), головне, щоб її обсяги не перевищували граничних норм відносної суспільної небезпеки.

Дисертантом проаналізовано сучасні методики оцінки обсягу тіньового сектору економіки, які умовно розділені на чотири групи: опитування фахівців; використання системи національних розрахунків; порівняння офіційних темпів росту ВВП із темпами росту показника, пов'язаного із фактичним ВВП; монетарний підхід. Із застосуванням цих підходів оцінено розміри тіньової економіки сучасної України, які за різними системами підрахунків складають від 30 до 65% національного продукту.

Розгляд та аналіз сучасних розмірів тіньової економіки України дозволив автору логічно перейти до вивчення проблем протидії цьому економічному утворенню на основі комплексного поєднання політичних, правових, зокрема, регуляторних та організаційних заходів, що відповідають реаліям сучасної ринкової економіки.

Стверджується, що ефективність розробки державних заходів протидії тінізації економіки залежить від того, наскільки в них врахована сукупність причин виникнення злочинів - загальних та специфічних. Для забезпечення цього, на думку здобувача, необхідним є впровадження таких організаційних заходів як проведення кримінологічної експертизи чинного законодавства; оцінка ефективності існуючих правових приписів, що регулюють економічні відносини, дослідження тенденцій макроекономічного розвитку України як чиннику впливу на тінізацію економіки; розробка методологічних засад виявлення, викриття, попередження економічних злочинів; розробка інформаційних систем прогнозування економічних злочинів.

До регуляторних заходів запобігання та протидії тіньовій економіці дисертантом віднесені наступні економічні методи або методи непрямого впливу, які застосовуються органами державного управління економікою і мають відповідне правове забезпечення: 1) податкове та фінансово-кредитне регулювання (встановлення ставок податків та відсотків по державним кредитам, податкових пільг, валютного курсу), цін та правил ціноутворення, цільових дотацій, розміру економічних санкцій; 2) система державних резервів, ліцензування, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми та нормативи; 3) державне замовлення, цільові науково-технічні, економічні, соціальні державні та регіональні програми.

У підрозділі 1.4. «Трансформація економічної злочинності» автором виявлено найсуттєвіші тенденції розвитку кримінальної ситуації, встановлено закономірності злочинної діяльності, здійснено прогнозування розвитку окремих негативних тенденцій, пов'язаних з економічною злочинністю.

Зокрема стверджується, що в Україні у сучасному бізнесі форма холдингової корпорації закріпила органічний синтез кримінальним чином сформованого капіталу і підприємницької діяльності з метою обопільної максимізації монопольного прибутку і збільшення можливостей контролю над великими господарськими активами. Основними тенденціями, які формують умови діяльності криміналізованих фінансово-промислових груп та інтегрованих бізнес груп в економічній сфері України на даному етапі, є: 1) зниження можливостей використання для кримінального бізнесу бюджетних фінансових ресурсів, що є природним наслідком жорсткої грошової політики Кабінету Міністрів України; 2) поступове упорядкування міжнародних товарних і фінансових операцій українських компаній під впливом посилення контролю вітчизняних правоохоронних органів; 3) більш детальна структуризація національного і регіональних ринків, що ставить криминалізовані ФПГ й ІБГ у привілейоване положення відносно інших господарюючих суб'єктів; 4) зниження спекулятивних можливостей криминалізованих фінансово-промислових груп й інтегрованих бізнес-груп при використанні цінних паперів і валютних махінацій; 5) істотне зниження потоку грошей, що відмиваються, з метою наступної їх демонстрації в якості закордонних інвестицій; 6) стабілізація обсягів виробництва в контрольованих криміналізованими ФПГ й ІБГ організаціях, їх перетворення у своєрідні замкнуті анклави, які орієнтуються здебільше на експорт; 7) активне бажання найбільш значущих криміналізованих фінансово-промислових груп й інтегрованих бізнес-груп брати участь у проектах інвестиційно-виробничого характеру, ініційованих і контрольованих провладними структурами.

На основі аналізу сучасної політичної та криміногенної ситуації в Україні здобувачем резюмується, що у зв'язку з тим, що в структурах політичної влади в багатьох регіонах України опинилися представники інтересів певних фінансово-політичних перерозподільних угруповань, а часто одних і тих самих, тісно пов'язаних із криміналізованими фінансово-промисловими групами або інтегрованими бізнес-групами, боротьба за законні й незаконні перерозподільні привілеї (повноваження) лежить в основі процесів боротьби за владу, перерозподілу власності, визначення загальних напрямків розвитку фінансової і виробничої сфери в Україні.

Розділ 2 «Правові основи профілактики економічної злочинності» складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Нормативно-правове регулювання діяльності правоохоронних органів з профілактики економічної злочинності» стверджується, що правова основа організації і функціонування системи профілактики економічної злочинності нерозривно пов'язана з усіма процесами суспільного розвитку країни. Структура цієї системи й ефективність її функціонування знаходяться під прямим або опосередкованим впливом усіх соціальних і політичних явищ і процесів, зовнішніх і внутрішніх факторів тощо. Ефективне нормативно-правове регулювання закладає основу надійного і компетентного функціонування елементів державного апарату, зокрема діяльності правоохоронних органів у сфері профілактики економічної злочинності.

Під правовими основами діяльності правоохоронних органів щодо профілактики економічної злочинності пропонується розуміти сукупність взаємозалежних, внутрішньо погоджених юридичних принципів і норм, спрямованих на правове регулювання суспільних відносин у відповідній сфері з метою їх упорядкування, охорони і розвитку відповідно до суспільних потреб. Основне призначення цієї системи нормативно регламентувати (нормувати) організацію (структурування) та зміст діяльності правоохоронних органів у сфері профілактики економічної злочинності і забезпечувати їх ефективне функціонування.

Здобувач вважає, що правове регулювання діяльності правоохоронних органів у сфері профілактики економічної злочинності має своєю метою закріпити організацію системи профілактики і направити у визначене русло міжсуб'єктні відносини її агентів. Воно складається з двох взаємозалежних елементів: нормативно-правової регламентації і індивідуально-правового регулювання. Перший включає розробку і закріплення загальних, формально визначених правил поведінки і покликаний забезпечувати єдиний порядок і стабільність у регулюванні суспільних відносин, що складають зміст діяльності правоохоронних органів у сфері профілактики економічної злочинності, шляхом створення, зміни або скасування правових норм, визначення сфери їх дії і кола учасників. Другий елемент полягає у прийнятті владних індивідуально-правових рішень на основі загальних правил для вирішення конкретних юридичних ситуацій.

В рамках процесу розвитку правових засад діяльності правоохоронних органів в даний час автор відзначає наявність певних позитивних тенденцій, а саме: активізацію останнім часом роботи з усунення прогалин у законодавстві, забезпечення його відповідності Конституції України та європейським стандартам; оптимізацію ролі всіх елементів системи профілактики економічної злочинності в боротьбі з відповідними злочинними посяганнями; більш чітке розмежування компетенції суб'єктів цієї боротьбі правоохоронних органів; розробку і реалізацію організаційних і правових механізмів захисту найбільш уразливих сфер економіки держави: кредитно-фінансової сфери, АПК, нафтопереробної промисловості в рамках спеціальних програмних документів; розвиток правової основи співпраці різних суб'єктів профілактики економічної злочинності, розвиток міжнародного співробітництва. Ці тенденції у формуванні правової основи профілактики економічної злочинності, на думку дисертанта, дають певну надію на успішну реалізацію заявлених цілей.

Крім того, в цьому підрозділі автор на основі аналізу норм конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального, кримінально-процесуального права, які безпосередньо регламентують найбільш важливі суспільні відносини у сфері діяльності правоохоронних органів з профілактики економічної злочинності (організаційні, управлінські, майнові й правоохоронні відносини), акцентує увагу на необхідності забезпечення відповідності поставлених перед правоохоронними органами завдань здійснюваним ними управлінським функціям, визначеній компетенції.

У підрозділі 2.2. «Роль господарського права у профілактиці економічної злочинності» на основі аналізу чинних нормативно-правових актів, які регламентують різні сфери господарської діяльності, дисертант обґрунтовує висновок, що господарське законодавство значною мірою сприяє профілактиці економічної злочинності та вчиненню правопорушень у різних сферах (банківська та кредитно-фінансова сфера, страхування, надання фінансових послуг, торгівля тощо). Відзначається, що очікуваний в найближчі роки інтенсивний розвиток ринкових відносин неодмінно буде супроводжуватися зростанням кількості правопорушень і економічних злочинів. Саме тому розробка та законодавче закріплення превентивних механізмів в цій сфері є надзвичайно актуальними.

Особливу увагу автор приділяє аналізу сфери надання фінансових послуг, яка в даний час переживає період становлення, через що є однією з найбільш незахищених від протиправних посягань. Здобувач вказує, що система профілактичних положень законодавчих актів, якими врегульовано діяльність фінансових установ в різних сегментах ринку фінансових послуг, містить: по-перше передумови, що визначають розподіл цілей, функцій і зобов'язань кожного учасника фінансового ринку; по-друге, ліцензійні умови та вимоги до діяльності, які чітко окреслюють коло фінансових установ, охоплених наглядом, види їх діяльності, що потребують ліцензування, а також передбачають оцінки власності фінансової установи, ділових якостей її керівників, реальності операційних планів, системи внутрішнього контролю та прогноз фінансового стану установи на майбутнє; по-третє, вимоги щодо обов'язкової наявності мінімального капіталу, який би відповідав рівневі ризиків фінансової установи, ведення нею ефективної політики та оволодіння процедурами оцінки якості активів і забезпечення, а також резервів для відшкодування можливих втрат за кредитами та акціями, лімітів для обмеження ризику, наявності адекватної системи внутрішнього контролю та аудиту; по-четверте, методику поточного регулювання, яка органічно поєднує дистанційний та інспекційний нагляд, і передбачає постійні контакти з керівництвом фінансової установи, створення ефективної системи збору, розгляду й аналізу звітів та статистичних даних; по-п'яте, вимоги щодо надання необхідної інформації, завдяки чому органи державного регулювання та нагляду отримують правдиву звітність про фінансовий стан фінансової установи; по-шосте, повноваження, які дозволяють органам державного регулювання та нагляду вживати адекватні виправні заходи щодо фінансової установи в разі порушення нею вимог чинного законодавства або створення ситуації, яка загрожує інтересам інвесторів та вкладників; по-сьоме, систему нагляду за діяльністю вітчизняних фінансових установ за межами України та обмін інформацією із іноземними та міжнародними організаціями з регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ.

На цій основі резюмується, що одним з головних напрямків посилення профілактичного впливу господарського законодавства у сфері фінансових послуг є розробка нормативного підґрунтя взаємодії представників ринку фінансових послуг та інших ділових кіл, правоохоронних і контролюючих органів, а також створення законодавчо визначених механізмів притягнення до юридичної відповідальності (господарсько-правової, фінансової, адміністративної та кримінальної) за вчинення порушень існуючого порядку надання фінансових послуг.

У підрозділі 2.3. «Зміни кримінального права і кримінально-правова превенція» стверджується, що високий рівень злочинності у сфері економіки є фактором системного порядку, який може вплинути і реально впливає на стан злочинності взагалі. Він не лише зумовлює негативні зміни в інших видах злочинності, відповідно до її структури, але й опосередковано впливаючи на економіку держави, послаблює можливості останньої та інших суспільних інституцій забезпечувати належне функціонування та розвиток системи протидії злочинності.

Мінімізація економічної злочинності потребує не тільки і навіть не стільки застосування кримінальної репресії, а ефективних профілактичних заходів, які повинні мати відповідне наукове забезпечення. На підтримку цієї позиції наведено наступні аргументи:

Ш по-перше, завдання кримінального закону передусім полягає в загальній превенції, коли попередження розраховане на невизначене коло осіб. Кримінальний закон в такому випадку забезпечує законослухняну поведінку громадян, утримує їх від вчинення протиправних дій, тобто здійснює функцію кримінально-правового попередження злочинів;

Ш по-друге, кримінальний закон також не тільки встановлює протиправність певних дій, а й визначає покарання, яке повинне бути призначене за його вчинення. У такому плані ідея попередження злочинів пронизує всю систему кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів;

Ш по-третє, кримінально-правова превенція не зупиняється на визначенні протиправності діянь та покарання за них. Кримінальне право постійно знаходиться у динамічному стані, розвивається, удосконалюється. Виходячи з вимог практики, відбувається криміналізація одних діянь і декриміналізація інших, корегування видів та розмірів покарань за такі діяння, надається тлумачення окремих норм, їх роз'яснення.

Таким чином, на думку автора, у кримінально-правовому попередженні економічних злочинів можна виділити три напрямки впливу на суспільні відносини: 1) встановлення кримінальної відповідальності за економічні злочини (криміналізація), що призване утримувати громадян від вчинення протиправних дій (загальна превенція); 2) встановлення виду та розміру покарання за відповідні діяння; 3) удосконалення кримінально-правових норм, що визначають відповідальність за економічні злочини. Специфіка змістовного функціонального наповнення кожного з цих напрямків управлінського впливу визначена та охарактеризована в роботі.

У підрозділі 2.4. «Адміністративно-правові засоби профілактики економічної злочинності» доводиться, що адміністративно-правовий напрямок становить окремий блок у загальній системі запобіжного впливу на злочинність. Здобувач переконаний, що профілактику адміністративних проступків варто розглядати як ранню профілактику злочинності, в тому числі економічної. Причому, профілактичну роль виконують всі види адміністративно-правових засобів. Як юридичний інструментарій правові засоби означають закріплені Конституцією, нормами законів або інших правових актів прийоми, способи впливу на суспільні відносини з метою досягнення певного результату. До правових засобів відносять юридичні норми, правовідносини, індивідуальні правовстановлюючі веління і приписи, акти правозастосовчих органів тощо.

Визначено, що адміністративно-правовим засобам притаманна низка специфічних властивостей, які, в свою чергу, характерні і для адміністративно-правових засобів охорони економічної безпеки. Сутність і цільова спрямованість адміністративно-правової охорони складається з вирішення двох взаємопов'язаних завдань: упорядкування і розвитку суспільних відносин у відповідних сферах і галузях; їх захисту від небажаного впливу різноманітних факторів, негативних проявів. Економіка, коло суспільних відносин, яке складається в цій сфері, є одним з найважливіших об'єктів адміністративно-правової охорони.

Аналіз чинного адміністративного законодавства, практики його застосування та висловлених в літературі точок зору (О.М. Бандурка, А.С. Васильєв, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, А.Т. Комзюк) дозволив дисертанту зробити висновок, що до адміністративно-правових засобів, які слугують профілактиці економічної злочинності, належать:

1. Засоби визначення системи суб'єктів виконавчої влади, на які покладається боротьба з адміністративними проступками у сфері економіки, закріплення їх правового статусу, зокрема, контрольних та юрисдикційних повноважень.

2. Засоби переконання (позитивного стимулювання чи заохочувальні засоби), які сприяють підвищенню творчої активності учасників правовідносин, засновані на їх прагненні до позитивних результатів своєї праці, до реалізації суспільних і особистих інтересів.

3. Заходи адміністративного примусу, що застосовуються з метою попередження, припинення правопорушень, забезпечення провадження у справах про адміністративні проступки і притягнення порушників до адміністративної відповідальності.

Останні в профілактиці економічної злочинності відіграють найважливішу роль, тому дисертантом проведено їх класифікацію, а також визначено змістовні ознаки окремих видів заходів адміністративного примусу. Зокрема, серед них виділено такі групи: заходи, спрямовані на попередження правопорушень (адміністративно-запобіжні заходи); заходи, застосуванням яких досягається припинення протиправної поведінки (заходи адміністративного припинення); заходи адміністративної відповідальності (адміністративні стягнення).

На цій основі здобувачем зроблено висновок про те, що в наш час застосування кримінальних репресій та адміністративних санкцій за вчинення правопорушень у сфері економіки, яке є традиційним у правозастосовчій практиці правоохоронних органів, вже є недостатнім. Реальна дійсність вимагає, щоб наголос боротьби із зазначеною злочинністю перемістився на попереджувальні заходи, метою яких є запобігання широкому колу правопорушень, зокрема, адміністративним. Разом з тим має бути посилено контрольно-наглядову діяльність різних органів виконавчої влади, насамперед спеціалізованих, а також використання різноманітних заходів переконання, стимулювання та виховання.