Актуальні проблеми застосування науково-технічних засобів спеціалістами при провадженні слідчих дій

У підрозділі 2.5. «Можливості та особливості застосування в Україні міжнародних договорів по боротьбі з економічною злочинністю» на основі аналізу чисельних міжнародних правових актів з питань боротьби зі злочинністю автор робить висновок про те, що правоохоронні органи України на сьогоднішній день беруть активну участь у міжнародному співробітництві з питань організації боротьби з транснаціональною злочинністю, в тому числі економічною. Він обґрунтовує, що основна мета такого міжнародного співробітництва - забезпечити поряд зі збереженням власної національної юрисдикції можливість кримінального переслідування осіб на територіях держав як близького, так і далекого зарубіжжя. Це можливо, на його думку, тільки в тих випадках, коли швидкість і злагодженість співробітництва правоохоронних органів будуть вищі за темпи інтеграції транснаціональної злочинності.

Аргументовано доводиться, що важливим показником ефективності співробітництва є не тільки кількість наявних міжнародних актів, але і їх здатність нормативно обумовити всі реально виникаючі правовідносини. Зараз можна говорити про наявність цілісної нормативної системи, що включає в себе комплекс приписів, котрі містяться у відповідних, прийнятих на міжнародному рівні і ратифікованих Україною, актах.

Однак для ефективної реалізації норм, закріплених на міжнаціональному рівні, Україна повинна мати не тільки готовність і бажання їх дотримуватись, але й відповідне внутрішнє законодавство, адаптоване до світових стандартів. У цілому ряді випадків співробітництву заважають різні історичні традиції, відмінності в політичному устрої, правовому забезпеченні такої діяльності. Подолання цих негараздів може відбутися тільки за умови уніфікації кримінального права шляхом приведення його норм у єдину для країн-учасниць співробітництва систему, а також кримінально-процесуальної процедури притягнення винних до кримінальної відповідальності і розробки єдиних правових гарантій забезпечення прав громадян, які потрапляють у сферу кримінально-процесуального провадження.

Розділ 3 «Організаційно-управлінські засади профілактики економічної злочинності» складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Рівні управлінського впливу профілактики економічної злочинності» обґрунтовується принципова теза про те, що теорія управління, акумулюючи знання різних галузевих наук щодо змістовних ознак профілактичної діяльності, в силу взаємозв'язку і взаємопроникнення наук кримінально-правового циклу та інтегративно-функціональної сутності сучасних управлінських концепцій профілактики злочинності здійснює їх подальшу імплементацію в єдине інформаційне та організаційно-функціональне поле предметної сфери дослідження. З урахуванням цього наведено додаткові аргументи на підтримку позиції тих дослідників, які вважають, що проблема детермінації злочинності повинна розглядатись на трьох взаємопов'язаних, але різних рівнях: 1) філософському; 2) соціологічному; 3) індивідуальному (А.Ф. Зелінський, В.М. Кудрявцев, А.Ф. Волобуєв).

Дисертант стверджує, що як системне утворення, економічна злочинність, вимагає окремого розгляду причин злочинності як негативного соціального явища і причин конкретного економічного злочину, як елементарного компонента відповідної злочинності. Так само і умови, що сприяють вчиненню економічних злочинів, структуровані на суб'єктивні та об`єктивні залежно від їх безпосереднього співвіднесення із категоріями загального та окремого.

До об'єктивних умов, що сприяють вчиненню економічних злочинів, на думку автора, можуть бути віднесені наступні фактори, які безпосередньо не залежать від свідомості і волі населення чи окремих осіб: кризовий стан суспільства, обумовлений низкою історичних факторів економічного, соціального, політичного, демографічного характеру; різке розшарування суспільства за рівнем доходів - поява дуже багатих людей, частка яких невелика, але в їх руках знаходяться основні джерела національного багатства, на фоні масового зниження рівня життя населення; відсутність системного господарського законодавства, що обумовлює внесення частих змін та появу протиріч між окремими нормативно-правовими актами; відсутність ефективної системи державного контролю за діяльністю підприємницьких структур і представників державного апарату в окремих сферах господарської діяльності; існування в Україні тіньової економіки, співвідносної за своїми масштабами (матеріальними і фінансовими ресурсами) з легальною; погана організація роботи служб безпеки комерційних структур; корумпованість державного апарату управління, недоліки в організації діяльності контролюючих і правоохоронних органів тощо.

До суб'єктивних умов економічної злочинності можуть бути віднесені наступні фактори: існування у певної частини людей уяви про те, що в умовах ринкової економіки можна швидко збагатитися не прикладаючи до цього значних зусиль; довірливість людей до реклами, особливо, коли вона проводиться з широким використанням різноманітних засобів масової інформації; схильність деяких підприємців у гонитві за високим прибутком до занадто ризикованих господарських операцій тощо. На цій основі робиться припущення, що на індивідуальному рівні детермінації саме негативні риси особистості підприємця лежать в основі мотивації злочинної поведінки, вчинення економічних злочинів. Ці якості фактично є трансформованими (гіпертрофованими) позитивними якостями людини з підприємницьким складом розуму і характеру: прагнення мати гроші не тільки для задоволення повсякденних потреб, але й для забезпечення «іміджу» багатої людини; пріоритетність здобування грошей як життєвої мети; правовий і моральний нігілізм у досягненні поставленої мети; домінуюча схильність до ризику, яка іноді приймає риси авантюризму.

На основі аналізу конкретних причин та умов економічної злочинності резюмується, що відповідні напрямки впливу та безпосередні заходи, які складають зміст та сутність профілактики, повинні бути аналогічним чином систематизовані.

У підрозділі 3.2. «Координація профілактики економічної злочинності» здобувач встановлює, що міжгалузеве управління профілактикою економічної злочинності репрезентоване відносинами із координації діяльності суб'єктів профілактики економічної злочинності. Автор наводить додаткові аргументи до раніше висловлених в науці (О.М. Бандурка, В.Т.Білоус, Л.М. Давиденко, П.М. Каркач, Ю.М. Козлов, О.М. Литвак), котрі підтверджують важливість ролі, яку відіграє координація в управлінні профілактикою економічної злочинності. Вона полягає в тому, що завдяки узгоджувальній роботі на всіх рівнях забезпечується досягнення як конкретних цілей, так і загальної мети діяльності сучасної правової держави по зміцненню правопорядку, мінімізації негативних наслідків від злочинних дій та нейтралізації дії причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів.

Визначаючи координацію профілактики економічної злочинності як один із видів узгодження дій тактично самостійних суб'єктів відповідної системи, що проводиться у межах адміністративно-територіальних одиниць на державному, регіональному та місцевому рівнях з метою оптимізації управлінських процесів, дисертант доводить, що координація здійснюється суб'єктами управління відповідною сферою. Останніх за обсягом та характером управлінського впливу на об'єкти управління він поділяє на суб'єктів стратегічної і суб'єктів тактичної координації, одночасно стверджуючи, що правові засади стратегічної і тактичної координації суб'єктів профілактики злочинів дещо різняться, що продиктовано переважно відомчою природою тактичної координації та організаційним характером стратегічної.

Здобувачем проаналізовано та насичено змістовними ознаками функціональні компоненти координації профілактики економічної злочинності: формування та формулювання мети діяльності, синтез основних завдань, обрання форм спільної узгодженої діяльності. Також встановлено та досліджено систему зв'язків цих елементів з аналогічними конструкціями систем більш високого рівня організації (системи профілактики злочинів, системи протидії злочинності тощо).

Аналіз практики координації у сфері профілактики економічної злочинності дозволив автору стверджувати, що Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України є фактично спеціальним органом з координації (управління) діяльності державних органів у сфері боротьби зі злочинністю. Неодноразово у своїй діяльності він торкався і проблем профілактики економічної злочинності. І хоча в останні роки система зазнала переорієнтації зі стратегічної координації на тактичну, при цьому, як було підкреслено в дисертації, ця переорієнтація негативно вплинула як на практику управління профілактикою, так і на її ефективність. Обґрунтовується думка про необхідність організаційного оформлення ієрархічної системи управління на чолі з координаційними комітетами різних рівнів.

У підрозділі 3.3. «Управління впровадженням нових інформаційних технологій у профілактику економічної злочинності» обґрунтовується, що для сучасної України пріоритетним завданням є створення єдиного інформаційного простору профілактики економічної злочинності як комплексної, поліфункціональної управлінської діяльності.

Аналіз сучасного стану і тенденцій розвитку інформаційних технологій, а також можливих напрямків управлінського впливу на ці процеси, дозволяє визначити проблемні моменти організації та здійснення управління відповідною сферою. Зокрема, ним звернуто увагу на проблеми формування інформаційних ресурсів, адже створені автоматизовані системи управління і засоби передачі та обробки даних нерідко недовантажені і використовуються неефективно; інформаційні технології орієнтовані головним чином на автоматизацію (алгоритмізацію) управління, а не на підвищення ефективності управлінської діяльності; вказується необхідність забезпечення конкуренції інформаційних ресурсів та задоволення інформаційних потреб широкого кола користувачів.

Як наслідок, спеціально досліджено сферу формування і використання інформаційних ресурсів недержавного сектору економіки. Наголошується, що правоохоронні органи тут повинні сприяти: включенню недержавних організацій-виробників інформаційних ресурсів у єдиний інформаційний простір профілактики економічної злочинності як суб'єктів постачання інформації; наданню можливості недержавним структурам санкціонованого доступу в установленому порядку до державних інформаційних ресурсів; доступу громадянам і організаціям до недержавних інформаційних ресурсів; розширенню сфери власних платних інформаційних послуг.

У цьому підрозділі дисертантом також запропоновано різні схеми організації інформаційно-аналітичних мереж та систем (на прикладі МВС України), проаналізовано їх складові елементи, визначено проблемні аспекти організації і функціонування, а також запропоновано шляхи оптимізації управлінських процесів.

У підрозділі 3.4. «Управління підготовкою кадрів для боротьби з економічною злочинністю та її профілактики» перш за все проаналізовані сучасні наукові концепції кадрового забезпечення правоохоронних органів (Ю.Є. Аврутін, М.І. Ануфрієв, О.М. Бандурка, М.М. Биргеу, Н.П. Матюхіна, В.П.Пєтков, О.Н. Ярмиш) та моделі підготовки відповідних фахівців. На цій основі з урахуванням принципово єдиної функціональної природи правоохоронної діяльності, боротьби зі злочинністю та її профілактики, яка полягає у тотожному характері завдань і здійснюваних в їх рамках управлінських функцій, автором розглянуті такі вихідні категорії управління даною сферою як професія, професіоналізм, спеціальність і спеціалізація.

Зроблено наступний висновок: особливістю управління підготовкою кадрів для боротьби з економічною злочинністю та її профілактики є те, що зміст цієї підготовки складає сукупність двох рівнозначних сторін професійної діяльності правоохоронця: юридичної (правознавчої) та професійної (правоохоронної). Відповідно до цієї градації досліджено актуальні проблеми організації та функціонування всієї системи підготовки кадрів правоохоронних органів, проаналізовано етапи управління цією діяльністю та форми її забезпечення, перспективні та проблемні аспекти, а також шляхи удосконалення та оптимізації.

Крім того, в цьому підрозділі досліджено особливості організації освітнього процесу з підготовки кадрів для боротьби з економічною злочинністю та її профілактики (поєднання освітніх і виховних цілей із завданнями професійної підготовки фахівців; своєрідність об'єктів впливу; поєднання теоретичного і практичного навчання; надання більшої самостійності слухачам в оволодінні необхідними знаннями та програмним матеріалом; перевага дедуктивного методу в передачі інформації слухачам над індуктивним; цілеспрямоване формування професійних рис характеру правоохоронця тощо), здійснено етапізацію цього процесу (підготовчий, етап організації і здійснення навчання, етап аналізу результатів), а також визначено основні види забезпечення ефективності освітнього процесу (організаційне, правове, матеріальне, педагогічне, психологічне, інформаційне забезпечення).

У підрозділі 3.5. «Участь громадян у профілактиці економічної злочинності» аналізуються нормативно-правові засади, а також організаційні проблеми залучення населення до профілактичної діяльності, зокрема стосовно економічної злочинності.

На основі аналізу висловлених в літературі точок зору щодо можливості участі громадян у профілактиці економічної злочинності (О.М. Бандурка, М.М. Биргеу, О.Г. Кальман, Ю.Ф. Кравченко, В.М. Кудрявцев, К.Б. Левченко, О.Н. Ярмиш) наведено додаткові аргументи на користь необхідності активізації процесів взаємодії громадськості та правоохоронних органів на засадах паритету і рівноправного партнерства при вирішенні широкого кола спільних завдань.

Дисертант доводить, що участь населення це життєва необхідність, запорука успіху профілактичної діяльності правоохоронних органів, універсальний метод оптимізації управлінського впливу відповідних процесів і процедур на основі збільшення ефекту від співпраці. При цьому досягнення ефекту в такого роду відносинах взаємодії не презюмується, а складається в результаті погодженої діяльності за рахунок єдності державних установок з питань протидії злочинності, функціональної зв'язаності суб'єктів, єдності їх цілей та високої дисципліни сторін.

Автор переконаний, що в процесі взаємодії між громадськістю та правоохоронними органами повинні узгоджуватись не тільки напрямки профілактичної роботи, але і її обсяг, форми і методи. Таким чином, реалізація основних завдань правоохоронних органів щодо профілактики економічної злочинності органічним чином пов'язана з налагодженням дієвої та ефективної взаємодії між ними та громадськістю, різними формами її самоорганізації. При цьому такого роду взаємодію слід розглядати як цілісну єдність гласних і негласних, організаційних та ініціативних, традиційних і нових форм участі та співпраці.

Розділ 4 «Конкретний рівень організації профілактики економічної злочинності» складається з шести підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Суб'єкт економічних злочинів як основний об'єкт управлінського впливу» автор обґрунтовує тезу про те, що дослідження суб'єкту економічної злочинності має важливе, навіть принципове значення для організації й управління профілактичною роботою на всіх рівнях функціонування, особливо на рівні конкретних об'єктів управлінського впливу.

На основі аналізу літературних джерел (робіт Ч. Ломброзо, Е. Феррі, Е. Сазерленда, Ю.М. Антоняна, В.М. Кудрявцева, В.Є. Емінова) здійснено періодизацію становлення наукового інтересу до постаті економічного злочинця: від моменту, коли цей інтерес був відсутній, через постановку проблеми та початок її обговорення, аж до моменту гіперболізації проблеми.

Через дослідження соціальних вад і природи економічної злочинності та особи відповідного злочинця робиться висновок про наявність певних привілеїв як функціональну ознаку даного виду злочинної діяльності. Крім того, відзначається доволі помітне завищення, або навіть гіперболізація суспільної небезпеки розглянутих категорій у громадській свідомості, що виступає в якості своєрідної реакції на процеси приховування реальних розмірів небезпеки, які мали місце у попередні роки.

В цьому підрозділі автором досліджено також соціальний склад сучасних бізнесменів-делінквентів. Сюди належать: 1) вихідці з так званого партгоспактиву радянських часів, де провідну роль грають партійні й комсомольські кадри, а також у минулому перші керівники радянських установ і підприємств, що сьогодні мають достатньо цинізму для того, аби не зважати на закон, сприймати корупцію як безумовну реальність, або співробітничати з кримінальними структурами; 2) «радянські різночинці», до лав яких увійшли представники науково-технічної інтелігенції, офіцери збройних сил, інженери тощо, які масово прийшли у бізнес на початку 90-х рр. ХХ ст., і деякі з них зробили певну кар'єру і принагідно поповнюють лави економічних злочинців; 3) дрібні представники господарських, торгівельних кіл, у тому числі ті, хто займався підпільним бізнесом за радянських часів, які, спираючись на набутий досвід виживання у будь-якій економічній системі, в ринкових умовах доволі ефективно ведуть свої бізнеси і не гребують порушеннями законодавства; 4) криміналітет, особи з кримінальним досвідом, що у сучасних умовах вибрали стезю незаконного збагачення за рахунок інтеграції до комерційних структур.

У підрозділі 4.2. «Типологія «економічних» злочинців та особистість «економічного» злочинця» завдяки аналізу нормативних ознак спеціального суб'єкта економічних злочинів та їх статусно-професійних якостей окреслене типове коло осіб, причетних до вчинення економічних злочинів: 1) бізнесмени-делінквенти, 2) корумповані чиновники, 3) професійні злочинці (криміналітет). Ці особи є суб'єктами відповідних відносин.

За допомогою багатокритеріального підходу здійснено типологізацію та вивчено основні соціальні риси економічних злочинців, а також побудовано дослідницьку кластерну модель розповсюдження певних ознак. На підставі визначення критеріїв (користь як основа мотиваційної сфери, інституційна належність, статусні ознаки та правовий критерій) визначено 16 типологічних груп, зв'язок яких із досліджуваною системою зменшується залежно від характерологічних особливостей їх злочинної діяльності. Доводиться, що за різними формальними ознаками до системи економічної злочинності можуть потрапляти різні категорії злочинців, але лише певна їх частина здатна вчиняти економічні злочини, які відповідають раніше сформульованому визначенню. З цього резюмується наявність специфічного типу «економічного» злочинця.

Крім того, в цьому підрозділі цілеспрямовано досліджено особистість економічного злочинця. Обґрунтовується, що особистість є структурою соціальних якостей, що, з одного боку, індивідуалізують людину, а з іншого, - об'єднують її у певні класи особистостей, притаманних певним суспільствам. В структурі особистості економічного злочинця виділено такі комплекси: мотиваційний комплекс; ціннісний комплекс; інтелектуально-пізнавальний або когнитивно-накопичувальний комплекс; характерологічний комплекс; статусно-рольовий комплекс; комплекс самоконтролю.

Доведено, що за усіма названими компонентами економічний злочинець має відмінності. У певному патологічному розвитку і за умов послаблення соціального контролю вони власне й призводять до правопорушень. Дисертант стверджує, що фундаментальними особливостями особистості економічного злочинця перехідного періоду є: прагнення до самоствердження через зміцнення рольових позицій; конкуренція і намагання посилити власний статус; жага влади і панування; ототожнення «Ego» з власним бізнесом, соціальним простором, який йому підкоряється.

У підрозділі 4.3. «Ситуація економічного злочину» здобувач обґрунтовує принципову тезу про те, що відсутність серед економічних злочинців яскраво вираженого криміногенного типу особистості підкреслює, що тиск зовнішніх умов тут є вирішальним.

Через адаптацію різних моделей злочинної поведінки (С. Альбрехт, Дж. Венц, Т. Уільямс, Л.В. Кондратюк) та схем людської поведінки (Т. Парсонс) до умов вчинення економічних злочинів досліджено зв'язок мотивації та ситуації економічного злочину. Дисертант впевнений, що в якості нормативної орієнтації в цій системі варто розглядати економічні інституції, з якими має справу кожний підприємець, бізнесмен, суб'єкт економічної діяльності у процесі господарчої діяльності. До цих інституцій відносяться: «формальні легальні» (господарські), а також «формальні нелегальні» інституції.

На цій основі автор аргументовано доводить: якщо більшість економічних злочинів вчиняється за усталеними схемами, це свідчить про орієнтацію підприємців на нелегальні (кримінальні) інституції у власному бізнесі. При цьому не тільки відсутність можливості здійснювати власний бізнес в межах формальних і легальних інституцій штовхає бізнесменів-делінквентів на протиправні і сумнівні вчинки за певними стандартами, які демонструє тіньова і зокрема кримінальна економіка; часто вони самі ініціюють використання злочинних технологій задля максималізації прибутків.

У підрозділі 4.4. «Економічні інституції і поведінка суб'єктів підприємницької діяльності: резерви для профілактики» через аналіз сутності інституціонального підходу (Ю.О. Чернецький, І.П. Рущенко) до визначення суті соціальних правових феноменів та завдяки імплементації основних його здобутків в сучасну управлінську концепцію організації профілактики економічної злочинності автором досліджено сутність легальних і нелегальних, формальних і неформальних, ефективних і неефективних економічних інституцій. Досліджено комплекс умов, факторів і обставин, за яких певний економічний інститут може перетворитися на знаряддя злочинності.

На основі узагальнення даних щодо особистісних якостей економічного злочинця, ситуації економічного злочину та на ґрунті інституційного підходу до розгляду протиправної поведінки здобувачем сформульовані вихідні положення організації та управління профілактикою економічної злочинності:

· Індивідуально-профілактична робота з бізнесменами-делінквентами не є перспективною, через неможливість корекції гіпертрофованого «Ego» засобами виховного або ідеологічного впливу. До масових правопорушень в економіці призводять радше умови бізнесу в сучасній Україні.

· Найбільш ефективний шлях зниження рівня економічної злочинності полягає в розвитку економічних інституцій, удосконаленні господарського права. Це є реальним шляхом виведення економіки з «тіні». В ситуації господарської діяльності підприємці, керівники бізнесу мусять мати легальні альтернативи, які б їх задовольняли по суті.

· На етапі подолання масових форм делінквентності, пов'язаних з ухиленням від сплати податків і корупцією, ефективним засобом є розробка і впровадження спеціальних антикорупційних, антикримінальних програм, які б виводили підприємців з-під тиску кримінальних структур та корумпованих чиновників.

· Важливим чинником у цьому зв'язку є боротьба з нелегальними економічними інституціями, що паралізують чесну, відкриту і конкурентну економічну діяльність. В цілому таке завдання може бути покладено на правоохоронні органи.

· Пріоритетним завданням держави на даному етапі є стимулювання формування етосу підприємницької діяльності та конституювання підприємництва як соціального класу з власною свідомістю, стилем життя і правилами існування.

У підрозділі 4.5. «Підвищення життєвого рівня населення пріоритетний напрямок профілактики економічної злочинності» дисертант, відокремивши загальносоціальну профілактику як специфічний напрямок профілактики економічної злочинності, що потребує організації і виконання на рівні окремих соціальних утворень (конкретний рівень організації), розглянув діяльність держави та її інститутів щодо поліпшення матеріального стану населення на протязі другої половини 90-х років ХХ століття і початку ХХІ століття, проаналізував проблеми формування соціальної основи стабілізації державного устрою України та здійснив прогнозування життєвого рівня населення на перспективу.

Встановлено, що загальносоціальна складова профілактики економічної злочинності пов'язана з найбільш тривалими та значущими видами діяльності, значними заходами розвитку економіки, забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян, підтримки культури та моралі, зміцнення законності, соціальної захищеності населення. Ці заходи мають більш масштабні цілі, ніж боротьба зі злочинністю та попередження злочинності. Таким чином загальносоціальна профілактика злочинів виходить не лише за рамки попередження (профілактики) злочинів, але й боротьби зі злочинністю.

До загальносоціальних заходів профілактики економічної злочинності віднесено: радикальну реформу господарського механізму, проголошення рівності усіх форм власності та її реальне забезпечення, формування ринкових відносин як основи ефективної, орієнтованої на людину економіки, стимулювання ділової активності та ініціативи людей, їх зацікавленість у результатах праці, забезпечення соціальної та правової захищеності населення, створення придатних умов для ліквідації, обмеження, нейтралізації криміногенних факторів, що є основою вчинення економічних злочинів. Однією з умов стабілізації криміногенної ситуації розглядається підвищення життєвого рівня населення і створення соціальної основи для стабільного політичного і соціально-економічного розвитку держави і суспільства.

Проведений аналіз різних статистичних даних та здійснені розрахунки життєвого рівня населення протягом останніх років підтвердили наявність значних успіхів у цій справі, зниження соціальної напруги у суспільстві, формування позитивних тенденцій розвитку цього процесу. Дисертант висловлює впевненість в тому, що Україні зараз потрібна стабільність розвитку.

У підрозділі 4.6. «Обмін досвідом правоохоронних органів України з правоохоронними органами зарубіжних країн щодо профілактики економічної злочинності» досліджено специфіку однієї з форм міжнародного співробітництва у сфері профілактики та боротьби з економічною злочинністю. Відзначається, що необхідність обміну досвідом обумовлена інтернаціоналізацією і транснаціоналізацією сучасної злочинності в економічній сфері.

Стверджується, що фундаментальна специфіка обміну досвідом полягає в органічному поєднанні організаційно-управлінського потенціалу у вигляді відповідних форм співпраці, і неформального характеру окремих стосунків та відносин між сторонами, які взаємодіють. Серед ефективних форм взаємодії, під час яких відбувається обмін досвідом, вказано наступні: використання прямих контактів між керівниками правоохоронних органів, що взаємодіють; встановлення взаємозв'язку між окремими структурними підрозділами правоохоронних органів; створення тимчасових цільових груп з представників різних органів з метою поширення передового досвіду, навчання виконавців тощо; створення постійно діючих груп з вирішення міжфункціональних проблем у відповідній сфері; створення навчальних центрів, спільних координаційних органів; використання оперативних або агентурних можливостей іншого суб'єкта взаємодії; обмін досвідом щодо розв'язання проблем та їх вирішення під час організації та здійснення боротьби з економічною злочинністю та її профілактики.

Резюмується, що завдяки цьому обмін досвідом сприяє підвищенню фахового рівня працівників, усуненню помилок в організації та реалізації профілактичних заходів, своєчасному отриманню необхідної інформації, оперативному тактичному маневруванню силами та засобами профілактики, економії ресурсів тощо, і через це є запорукою ефективної діяльності всіх систем профілактики економічної злочинності, які сформовані у країнах, що співпрацюють.

Висновки

злочинність профілактика економічний слідчий

Дисертаційна робота присвячена дослідженню концептуальних основ, організаційно-правових засад і проблем управління у системі профілактики економічної злочинності в Україні. Основною метою даної роботи було проголошено розробку на основі аналізу теоретичної бази, системи правового регулювання і практичної реалізації правоохоронними органами України відповідних функцій цілісної концепції організації профілактики економічної злочинності і визначення шляхів удосконалювання даного напрямку соціальної практики. У підсумку сформульовано цілий ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Головні серед них такі:

- визначаючи прикладне поняття економічної злочинності та досліджуючи її масштаби, структуру і використовувані злочинні технології, виявлено, що дана сукупність має системні властивості: наявність кореляційних залежностей між основними (предикатними) і підпорядкованими (вторинними) злочинами; обумовленість механізму та способів вчинення злочинів якісними властивостями предмета та об'єкта злочинного посягання; комплексний характер шкоди, яка заподіюється в результаті вчинення злочинів цієї групи;

- на основі аналізу змісту та сутності тіньового сектору економіки зроблено висновок, що останній існує як структура, метою діяльності якої є використання у корисливих цілях недоліків державного регулювання суспільних відносин в сфері економіки, державного управління економікою тощо, і включає комплекс свідомих заходів протидії процесам якісного розвитку економічної сфери країни;

- розглянуто та проаналізовано нормативно-правові засади регулювання діяльності правоохоронних органів у сфері профілактики економічної злочинності, а також вивчено та оцінено роль господарського права, кримінально-правової превенції, адміністративно-правових засобів та міжнародних договорів у організації системи профілактики економічної злочинності. На цій основі окреслено перспективи розвитку відповідних галузей національного законодавства;

- через аналіз різних рівнів управлінського впливу профілактики економічної злочинності здійснено вивчення проблеми детермінації економічної злочинності. Обґрунтовується, що як системне утворення, економічна злочинність вимагає окремого розгляду чинників її існування як негативного соціального явища, і причин конкретного економічного злочину, як елементарного компонента відповідної системи, і належним чином організованого управлінського впливу з боку системи профілактики;

- проаналізовано цілі, завдання, функції, компетенцію та повноваження координаційних органів у сфері профілактики економічної злочинності, а також організаційні форми спільної діяльності суб'єктів координації, на основі чого робиться висновок про необхідність подальшого зміцнення координаційних повноважень управлінських органів системи;

- основні проблеми управління впровадженням нових інформаційних технологій у профілактику економічної злочинності проаналізовано через призму цільового та організаційного призначення відповідних компонентів. Крім того, охарактеризовано систему інформаційних ресурсів профілактики економічної злочинності, принципи організації та функціонування інформаційних мереж, схеми доступу до інформаційних масивів, а також пріоритетні напрямки удосконалення відповідних управлінських процесів і процедур;

- аргументовано доводиться, що особливістю управління підготовкою персоналу для боротьби з економічною злочинністю та її профілактики є те, що зміст цієї підготовки складає сукупність двох рівнозначних сторін професійної діяльності правоохоронця: юридичної (правознавчої) та професійної (правоохоронної). На цій основі досліджено актуальні проблеми організації та функціонування всієї системи підготовки кадрів правоохоронних органів, проаналізовано етапи управління цією діяльністю та форми її забезпечення, перспективні та проблемні аспекти, а також шляхи удосконалення та оптимізації;

- на основі аналізу системи нормативно-правового регулювання, історії та сучасного стану участі громадськості у протидії злочинності обґрунтовується принципова позиція щодо необхідності обов'язкового залучення громадськості до профілактики економічної злочинності, адже реалізація основних завдань правоохоронних органів у цій сфері органічним чином пов'язана з налагодженням дієвої та ефективної взаємодії між ними та громадськістю, різними формами її самоорганізації. При цьому такого роду взаємодію пропонується розглядати як цілісну єдність гласних і негласних, організаційних та ініціативних, традиційних і нових форм участі та співпраці;

- із застосуванням нових наукових підходів, що репрезентовані різними галузями науки, досліджено рівень конкретних об'єктів управлінського впливу профілактики економічної злочинності, якими є: особа економічного злочинця, механізми формування та розвитку злочинної поведінки, ситуація економічного злочину, процес вчинення економічного злочину, напрямки удосконалення профілактичного впливу;

- завдяки інтеграції інституціонального підходу в сучасну управлінську концепцію організації профілактики економічної злочинності визначено концептуальні засади організації системи: індивідуальна профілактична робота з бізнесменами-делінквентами є безперспективною через відсутність дієвих засобів впливу на них; необхідно забезпечити поширення у суспільстві ефективних економічних інституцій; необхідно цілеспрямовано впливати на формування етосу підприємництва як соціального класу; слід забезпечити стабільне підвищення життєвого рівня населення як необхідну передумову досягнення успіхів та стратегічну основу профілактики економічної злочинності;

- сформульовано ряд конкретних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на оптимізацію теоретико-прикладних засад, а також ефективізацію практичної діяльності правоохоронних органів щодо профілактики економічної злочинності.

Підсумовуючи викладене, дисертант робить висновок, що у сфері організації профілактики економічної злочинності накопичилось чимало проблем, обумовлених як недосконалістю нормативно-правового її регулювання, так і недоліками, породженими проблемами її безпосереднього здійснення, забезпечення та управління, вирішення яких сприятиме удосконалення функціонування всієї системи і в результаті якісному зростанню економіки України.

Размещено на Allbest.ru