Вимагання ст. 189

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з кримінального права

на тему:

«Вимагання ст. 189»

Вступ

вимагання злочин правовий законодавство

Актуальність. За складних економічних умов важливою є соціальна роль, зокрема у постачанні населенню міст і промислових центрів продуктових та промислових товарів, значна кількість яких реалізується через ринки та за останні два роки зросла майже утричі. Зазначені товари переважно є контрабандними, або фальсифікованими, що створює можливість ділкам отримувати значні прибутки.

Виходячи зі значимості питань захисту ринків, органами внутрішніх справ проводилася певна робота щодо забезпечення нормальних умов їх функціонування, тобто попередження й викриття злочинів з боку як посадових осіб адміністрацій ринків, рекетирів, так і самих підприємців.

Вимагання як масштабне явище виникає саме там, де держава не забезпечує функцій соціального контролю за будь-якими видами відхилень від законної діяльності підприємств, комерційних та підприємницьких структур або відхилень у поведінці окремих громадян.

Вимагання є багатовидовим явищем, але його суть при цьому залишається незмінною - отримання майнової вигоди під загрозою відкритого або замаскованого насильства з боку злочинних угруповань.

Мета. Дослідження юридичного змісту діяння, що кваліфікується як вимагання, його кваліфікуючих ознак.

Завдання. Відповідно до поставленої мети завдання роботи є:

1. загальна характеристика вимагання, як злочину проти власності;

2. дослідження передумов виникнення «вимагання»;

3. надання порівняльного аналізу поняття та його коментарів за сучасним Кримінальним кодексом та старим законодавством;

4. надання кримінально-правової характеристики вимагання;

5. кваліфікуючі ознаки ст. 189 КК України;

6. відмежування вимагання від інших злочинів проти власності, зокрема від грабежу та розбійного нападу.

Курсове дослідження має логічну будову та складається зі вступу, основної частини (яка викладає всі питання), висновку та списку використаної літератури.

1. Загальна характеристика поняття вимагання за кримінальним кодексом України та його відмінність від чинного раніше законодавства

За складних економічних умов важливою є соціальна роль, зокрема у постачанні населенню міст і промислових центрів продуктових та промислових товарів, значна кількість яких реалізується через ринки та за останні два роки зросла майже утричі. Зазначені товари переважно є контрабандними, або фальсифікованими, що створює можливість ділкам отримувати значні прибутки. Враховуючи прибутковість даної сфери діяльності, організовані злочинні угруповання завжди вважали її «зоною» власних інтересів. Як свідчить аналіз, саме з ринків первинно почалося зародження та зростання найбільш потужних організованих злочинних угруповань, які тепер здійснюють контроль не лише над ринками, а й над значною частиною сектора легального бізнесу.

Виходячи зі значимості питань захисту ринків, органами внутрішніх справ проводилася певна робота щодо забезпечення нормальних умов їх функціонування, тобто попередження й викриття злочинів з боку як посадових осіб адміністрацій ринків, рекетирів, так і самих підприємців.

Але, як демонструють аналіз оперативної інформації та результати проведених перевірок, простежується небажання адміністрацій ринків упорядкувати торгівлю, що дозволяє використання наявної ситуації з метою власного збагачення. Зазначеною обставиною користуються й численні злочинні угруповання, для яких подібна ситуація є однією із найпривабливіших причин для кримінального накопичення коштів. Заходи, що здійснюються на промислових та продовольчих ринках, не завжди приносять бажані результати, оскільки не оцінено реальну обстановку, пов'язану з ними. На сьогодні вимагання існує не у відкритій, а в завуальованій формі. Ті самі «бойовики», які раніше здійснювали неприкрите вимагання, тепер є офіційними працівниками «охоронних» або «страхових» структур, що діють на ринках. Як можна здогадатися, страхування та охорона для всіх торгуючих є «добровільно-примусовими» послугами. При цьому, як правило, менша частина послуг оплачується за безготівковим розрахунком, більша - готівкою.

Вимагання як масштабне явище виникає саме там, де держава не забезпечує функцій соціального контролю за будь-якими видами відхилень від законної діяльності підприємств, комерційних та підприємницьких структур або відхилень у поведінці окремих громадян.

Вимагання є багатовидовим явищем, але його суть при цьому залишається незмінною - отримання майнової вигоди під загрозою відкритого або замаскованого насильства з боку злочинних угруповань.

За сучасних умов вимагання доцільно розглядати переважно стосовно особливо небезпечних фактів організованого вимагання на грунті бізнесу (відносно корумпованих представників державних та галузевих органів управління, контролюючих органів, а також підприємців, банкірів, бізнесменів). Рекетири підпорядковують собі комерційні структури, банки, «захоплюють» ринки, впритул наближаються до державних підприємств та установ. Методи їх «роботи» є різноманітними й постійно вдосконалюються.

Відповідальність за вчинення цих злочинів організованою групою передбачено ч. 4 ст. 189, ч. З ст. 262, ч. З ст. 308, ч. З ст. 312 Кримінального кодексу України.

Згідно з кримінальним законодавством вимагання належить до насильницьких посягань на приватну, колективну і державну власність.

Вимагання державного, колективного або приватного майна - це пред'явлена з корисливих спонукань вимога передати чуже майно чи права на нього, поєднана як з погрозою насильства над особою, у віданні або під охороною якої перебуває це майно, насильства над близькими їй особами, розголошення відомостей, що ганьблять її або близьких їй осіб, пошкодження або знищення майна, так з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.

Вимагання приватного майна - це пред'явлена із корисливих спонукань вимога передати приватне майно громадян чи права на нього, або вчинення будь-яких дій майнового характеру, поєднана як із погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодити чи знищити їх майно, так і з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.

Вимагання посягає на два види суспільних відносин: власність і особу, що охороняються законом.

Вимагання можливе лише за наявності двох взаємопов'язаних дій:

1) протиправного пред'явлення майнової вимоги;

2) погрози заподіяння певної шкоди, застосування насильства, знищення або пошкодження майна при невиконанні такої вимоги.

Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної зі зазначеними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Вимога як ознака складу злочинів (ст. 189КК України) означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого про передачу майна, права на майно або вчинення останнім будь-яких інших дій майнового характеру. Пред'явлена суб'єктом майнова вимога утворює ознаку об'єктивної сторони цього злочину лише за умови, що вона є завідомо протиправною.

Вимога повернути борг, поєднана з відповідними погрозами чи насильством, якщо він виник з підстав, передбачених ст. 4 Цивільного кодексу України, не може розглядатися як вимагання. За наявності відповідних підстав такі дії можуть кваліфікуватися як самоуправство, злочин проти життя, здоров'я, волі й гідності особи тощо, навіть якщо вони вчинені із корисливих спонукань (Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. №12). Предметом вимагання є не лише майно, але й право на нього (надання права вимагати виконання зобов'язань; документи, які надають право на отримання майна, тощо), а також будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від прав на майно тощо).

Особливістю вимагання є те, що його предметом може бути не лише майно, яке в момент посягання знаходиться у потерпілого, але й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту і т. ін.). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власника не пред'являти претензій до її повернення. За цією ознакою майно як предмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність. Предметом може бути і таке майно, якого немає у потерпілого в момент пред'явлення вимоги про його передачу і надходження якого до нього лише передбачається.

Стаття 189 КК України обмежує коло осіб, пред'явлення майнової вимоги до яких тягне відповідальність за вимагання чужого майна. Це особи, у віданні чи під охороною яких перебуває це майно.

Право на майно - це отримана в результаті дій потерпілого можливість вимагача користуватися майном, що вимагається, володіти і розпоряджатися ним. Стосовно об'єктів власності громадян, які можуть відчужуватися тільки у встановленому нормативними актами порядку, то така можливість вимагачеві може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно (чи сприяють цьому), або ж звільняють від обов'язків майнового характеру. Прикладом може слугувати договір дарування речі, доручення на право користування нею. Щодо інших речей, право на які може бути одержано без документального оформлення, така можливість може бути отримана винним внаслідок вчинення потерпілим будь-якої іншої дії, що позбавляє його права на володіння певним майном (наприклад, знищення боргової розписки).

Під іншими (будь-якими) діями майнового характеру слід розуміти такі дії винного, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати потерпілим свого майна чи до затрати ним особисто або членами його сім'ї певної праці для примноження або покращання якості як свого майна, так і майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався даний злочин. Насамперед, це послуги, що надаються безоплатно, наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, будівництво дачного чи житлового будинку, гаража тощо.

Майнова вимога визнається вимаганням лише у випадках, якщо вона поєднана з погрозою і з психічним насильством.

Погроза має бути дійсною і реальною. Під час визначення реальності погрози необхідно виходити із суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим.

«Реальність погрози не означає, що вимагач дійсно має намір обов'язково виконати її. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути здійснене, і спроможне змусити того думати, що небезпека заподіяння шкоди, якою йому загрожують, може стати реальною, якщо він проігнорує вимогу винного (вимагача). Погроза при вимаганні може бути виражена в будь-якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою паравербальних засобів спілкування - інтонації, темпу, гучності мовлення; невербальних - жестів, міміки, виразу очей, обличчя, пози та в інший спосіб. Поряд з тим, потерпілий має обов'язково усвідомити загрозу. В окремих випадках погроза може і не висловлюватися по суті. Вимагач обмежується пред'явленням майнової вимоги, вважаючи, що потерпілому і без оголошення погрози зрозуміла можливість заподіяння йому шкоди у разі невиконання пред'явленої вимоги (це зумовлюється, наприклад, особистими стосунками між потерпілим і винним, що передували вимаганню, іншими обставинами, які надавали підстави дійти висновку про можливість заподіяння шкоди).

Погроза може відноситися як до самого потерпілого, так і до близьких йому осіб (батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки), а також до інших осіб, доля яких для потерпілого має суттєве значення.

У статті 189 КК України названо чотири види погроз, які разом із майновою вимогою утворюють склад вимагання: погроза насильством; погроза розголошення відомостей, що ганьблять; погроза пошкодження або знищення манна; погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів.

Погроза насильством полягає у погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб. Вимагач може погрожувати застосуванням будь-якого насильства: нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, зґвалтуванням, обмеженням у праві на свободу пересування, іншими насильницькими діями. Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії при відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189КК України, в інших випадках - за ч. 2 ст. 189 КК України.

Під відомостями, що ганьблять потерпілого або близьких йому осіб, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їх дії та дії, вчинені щодо них, які потерпілий бажає зберегти в таємниці і розголошення яких, на його думку, скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому осіб. До таких відомостей, зокрема, можуть належати дані про інтимні аспекти життя, захворювання, неблагодійні вчинки, злочинну діяльність тощо. Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого. Реалізація таких погроз у процесі вимагання не охоплюється ст. 189 КК України. Якщо такі дії містять інший склад злочину, вони підлягають окремій кваліфікації.

Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, якщо вона стосується майна, що належить потерпілому або близьким йому особам за правом приватної власності (за заповітом і т. ін.).

Знищення майна - це доведення цього майна до повної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення майно припиняє існування або цілковито втрачає свою цінність. Пошкодження майна - це погіршення його якості, зменшення цінності речі або приведення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан (Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки» від 2 липня 1976 р. №4).

При відмежуванні вимагання від злочинів, передбачених ст. 206, 355 КК, необхідно спиратися на те, що при вимаганні винна особа керується наміром оволодіти майном, яке їй не належить, чи правом на таке майно, або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство, таким умислом не керується, а має на меті примусити потерпілого припинити здійснювати підприємницьку діяльність чи обмежити її або укласти будь-яку угоду, виконання якої може обмежити законні права (інтереси) підприємця, вчинене належить розглядати як протидію законній підприємницькій діяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 206 КК України.

Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355 КК України. При цьому слід зважати, що відповідальність за цією статтею може наставати лише у тому разі, якщо особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Вимога виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого

зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання (Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. №12 у редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про внесення змін і доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. №12).

З суб'єктивної сторони вимагання характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і метою незаконного одержання державного, колективного та приватного майна, права на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру. Стосовно інших тяжких наслідків (ч. З ст. 189 КК України) психічне ставлення винної особи може характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини.

Суб'єктом цього злочину може бути особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку.

Частина 4 статті 189 КК України як особливо кваліфікуючою ознакою вимагання називає вчинення його організованою групою.

Якщо організована група є озброєною бандою, відповідальність її членів, які вчинили вимагання, настає за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 та 189 КК України.

Вимагання, вчинене організованою групою, карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Вимагання становить значну суспільну небезпеку. В протидії цьому злочину важливу роль відіграє кримінальне законодавство. З 1 вересня 2001 р. набув чинності новий Кримінальний кодекс України. Порівняно з чинним раніше законодавством, що передбачало кримінальну відповідальність за вимагання, в новому КК дещо змінено поняття нього складу злочину, внесені доповнення в перелік кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих обставин.

Важливо дати оцінку цим змінам. Слід зазначити, що в сучасній юридичній літературі відсутній глибокий аналіз відмінностей між чинним раніше законодавством і новим Кодексом стосовно такого злочину, як вимагання. В порівняльних таблицях КК України 1960 р. та 2001 р., підготовлених В. Навроцьким, а також Є. Фесенко, Я. Фесенко, наведені тексти ст. 862, 144 КК 1960 р. та ст. 189 КК 2001 р. з посиланням на основні їх відмінності. Аналіз і оцінка цих змін не даються. Не розглядають ці питання і автори коментарів до ст. 189 КК України 2001 р., зокрема П. Матишевський, М. Мельник та інші вчені, оскільки ці питання виходять за межі завдань коментування статей КК.

Спробуємо провести такий аналіз і дати оцінку новел у ст. 189 КК порівняно з чинним раніше законодавством.

КК України 1960 р. містив два склади злочину вимагання. Один склад злочину був передбачений статтею 862 - це вимагательство державного або колективного майна. В ч. 1 ст. 862 містився основний склад злочину, який був сформульований так: «Вимога передачі державного або колективного майна чи права на майно під погрозою насильства над особою, у віданні або під охороною якої перебуває не майно, насильства над близькими їй особами, розголошення відомостей, що ганьблять її або близьких їй осіб, пошкодження або знищення їх особистого, або державного, або колективного майна, що перебуває в їх віданні чи під охороною (вимагательство), - карається позбавленням волі на строк до п'яти років з конфіскацією майна чи без такої або виправними роботами на строк від одного до двох років з конфіскацією майна чи без такої».

Стаття 144 КК передбачала відповідальність:» а вимагання індивідуального майна громадян В ч 1 ст. 144 містився основний склад цього злочину: «Вимога передачі індивідуального майна громадян чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру під погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, розголошення відомостей, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодження чи знищення їх майна (вимагательство) - карається позбавленням волі на строк до п'яти років з конфіскацією майна чи без такої або виправними роботами на строк до двох років з конфіскацією майна чи без такої».

Порівняльний аналіз цих двох основних складів злочинів вимагання свідчить про те, що вони майже не відрізнялися між собою, якщо не враховувати в першому випадку вимагання державного і колективного майна, а в другому - індивідуального майна. Крім цього, в якості предмета вимагання державного і колективного майна не було посилання на в вчинення будь-яких дій майнового характеру, в той час як стосовно індивідуального майна на цей предмет містилася пряма вказівка. В решті ознак вказані склади злочинів відмінностей не мали. Навіть санкції ч. 1 ст. 862 та ч. 1 ст. 144 КК були однаковими.

У нових соціально-економічних умовах України, особливо після прийняття Конституції України (1996 р.), яка проголосила рівність усіх суб'єктів права власності перед законом (ч. 4 ст. 13), постало питання про недоцільність існування в Кодексі різних глав, в яких передбачалась охорона державного і колективного майна, і окремо індивідуального майна. В Кримінальному кодексі України 2001 р. це положення виправлено. В розділі VI передбачена кримінальна відповідальність за злочини проти всіх форм власності. В цьому розділі міститься ст. 189, яка передбачає кримінальну відповідальність за вимагання.

Передусім слід підкреслити, що в новому Кодексі змінена назва цього складу злочину. В Кодексі 1960 р. цей склад злочину мав назву «вимагательство», а в КК України 2001 р. - «вимагання». Цей термін є більш правильним з точки зору української мови. Дещо змінені ознаки основного складу злочину. За новим кодексом вимагання - це вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Порівняння основного складу злочину вимагання за чинним КК і КК 1960 р. свідчить про те, що основні ознаки цього складу злочину збережені в новому Кодексі. Між тим є і суттєві зміни. В новому Кодексі більш чітко визначено предмет вимагання, насамперед - це чуже майно. В ст. 144 КК 1960 р. зазначалось, що предметом вимагання виступає індивідуальне майно, і не уточнювалось, яке відношення до цього майна має злочинець - вимагатель. Це викликало труднощі в кваліфікації дій осіб, які під погрозою могли вимагати повернення своєї власної речі. З цього приводу давались уточнення в науковій літературі та в постановах Пленуму Верховного Суду України.

Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25.12.92 р. №12 (з наступними змінами) вказувалось: «Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 1982 КК».

Отже, вказівка закону на те, що предметом вимагання може бути чуже майно, знімає будь-які проблеми з цього приводу. Тому вказану новелу в ст. 189 КК слід схвалити. В подальшому тексті ст. 189 КК в якості предмета злочину називається право на майно або будь-які дії майнового характеру. Як вже зазначалось, в чинному раніше законодавстві стосовно вимагання державного майна не називались дії майнового характеру. Представляється, що цей предмет може мати місце не тільки при вимаганні приватного майна. Наведене дає підстави позитивно оцінити в цілому визначення предмета злочину вимагання в новому КК.

Сутністю вимагання є вимога передачі предмета злочину під погрозою. Перелік обставин, з допомогою яких здійснюється погроза, дещо розширений порівняно з чинним раніше законодавством. Зокрема, до погрози насильством над потерпілим та його близькими родичами, пошкодженням чи знищенням майна, розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (в чинному раніше законодавстві йшлося про відомості, які ганьблять потерпілого або близьких йому осіб), додана погроза обмеженням прав, свобод або законних інтересів цих осіб. Вважаємо, що така уточнена редакція поняття вимагання заслуговує на схвалення, оскільки в судово-слідчій практиці траплялись погрози потерпілим саме в таких формах.

Поряд з цим слід зазначити, що в новому Кодексі порівняно з чинним раніше звужене поняття осіб, яким може погрожувати вимагатель. Як уже зазначалось, в КК України 1960 р. (ч. 1 ст. 862, ч. 1 ст. 144) погрози винний міг здійснювати на адресу потерпілого, а також близьких йому осіб. У новому Кодексі замість терміна «близькі особи» застосовано термін «близькі родичі». Як відомо, до близьких родичів належать батьки, подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки. Отже, це поняття вужче, ніж те, що застосовувалось раніше. Воно може не охоплювати осіб, які для потерпілого виключно важливі, дорогі, але не є близькими родичами. Тому вирішення цього питання в КК 1960 р. здається більш правильним.

До речі, зазначимо, що в КК РФ збережено термін в аспекті, який розглядається, - «близькі особи». Цей термін застосовується і законодавством деяких інших зарубіжних країн.

Між тим, у новому Кодексі більш вдало сформульовано зміст відомостей, розголошенням яких погрожує вимагатель.

Раніше йшлося про розголошення відомостей, які ганьблять потерпілого та близьких йому осіб. Судово-слідча практика знає багато випадків, коли вимагателі погрожували розповсюдити дійсні факти, які самі по собі не могли ганьбити потерпілого, а також близьких йому осіб, але їх розголошення для них було вкрай небажаним (наприклад, факт усиновлення дитини тощо). Виходячи з букви закону, такі дії не можна було розглядати як погрозу розголошення відомостей, які ганьблять, оскільки вони такими не були. А фактично вимагатель домагався через такі погрози отримати бажані матеріальні блага. Формулювання цієї ознаки в ч. 1 ст. 189 як погрози розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, є більш вдалим, таким, що відповідає реальним обставинам багатьох злочинів. У цілому слід відмітити, що основний склад злочину вимагання в новому КК України відрізняється від попереднього законодавства в кращий бік.

Інтерес становить і аналіз, у порівняльному плані, кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих обставин вимагання за КК 1960 і 2001 р.

У ч. 2 ст. 862 як кваліфікуючі обставини називались такі: вимагання, вчинене повторно, або за попереднім зговором групою осіб, або під погрозою вбивства чи нанесення тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням манна.

За ч. З ст. 862 до особливо кваліфікуючих обставин належали: вчинення вимагання організованою групою, або особливо небезпечним рецидивістом, або поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я, або таке, що завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки.

У ст. 144 КК України 1960 р. перелічені ті самі кваліфікуючі і особливо кваліфікуючі обставини, які містилися в ст. 862.

Новим Кодексом змінено перелік кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих обставин. Так, ст. 189 КК України 2001 р. містить не одну, а дві групи обставин, які відносяться до кваліфікуючих вимагання, і одну групу особливо кваліфікуючих обставин. У ч. 2! ст. 189 наведено такі кваліфікуючі обставини: вчинення вимагання повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому. Порівняння цих обставин з Кодексом 1960 р. дає підстави для висновку, що в новому Кодексі не названа така кваліфікуюча обставина, як поєднання погрози з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я. Цю обставину слід оцінити негативно, оскільки тепер на законодавчому рівні залишається невирішеним питання про те, як кваліфікувати дії осіб, які не тільки здійснюють вимагання, погрожуючи певними негативними наслідками для потерпілого, а й застосовують до нього насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров'я. Частина 1 ст. 189 КК не передбачає можливість застосування такого насильства над потерпілим, і в перелік кваліфікуючих обставин вона не включена. Таким чином, нез'ясованим для теорії і практики залишається питання, як кваліфікувати такі дії. Вважаємо, що певні уточнення з цього приводу повинні бути внесені в ст. 189. Мабуть, доцільно включити цю обставину в перелік кваліфікуючих обставин, названих у ч. 2 ст. 189 КК, як це здійснено в КК деяких зарубіжних держав.

Новелою в ч. 2 ст. 189 є виділення такої кваліфікуючої обставини, як вчинення вимагання службовою особою з використанням свого службового становища. Судово-слідча практика свідчить про те, що випадки вимагання з боку службових осіб далеко не поодинокі, у зв'язку з чим включення цієї обставини як кваліфікуючої слід оцінити позитивно.

Поняття службової особи дано в примітці 1 до ст. 364 КК, де вказується, що службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, також займають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями. А п. 2 визнає службовими особами іноземців або осіб без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в п. 1 цієї примітки. Крім того, важливо, щоб така особа здійснювала вимагання, використовуючи своє службове становище, що пов'язане з її повноваженням по службі. Інколи такі дії мають місце і в інших випадках, коли вимагання не було безпосередньо пов'язане зі службовими обов'язками винного, але така особа використовувала впливовість свого службового становища.

По-іншому в новому Кодексі визначаються такі кваліфікуючі і особливо кваліфікуючі обставини, які пов'язані із спричиненням майнової шкоди потерпілому. Так, у чинному раніше КК в ч. З ст. 862 та ч. З ст. 144 було передбачено таку особливо кваліфікуючу обставину, як вчинення вимагання, що завдало великої шкоди. В примітці до ст. 81 КК 1960 р. визначалось, що являє собою вчинення злочинів, передбачених статтями 81-84, 86 КК, у великих розмірах - це злочини, вчинені однією особою чи групою осіб на суму, яка в сто і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України. Оскільки в цій примітці не названа ст. 862, то вказаний розмір не відносився до вимагання. Отже, в ч. З ст. 862 КК ця ознака була оціночною.

Частина 3 ст. 144 КК серед особливо кваліфікуючих обставин вимагання також називає вчинення злочину, що завдало великої шкоди. Проте у новому законодавстві не визначено розмір, який характеризує велику шкоду не тільки стосовно вимагання, а й інших злочинів проти індивідуальної власності. Отже, вказана ознака не була визначена. В новому Кодексі з цього приводу підкреслено, що вказана ознака є оціночною і підлягає визначенню в кожному конкретному випадку [6]. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» у зв'язку з цим вказувалося: «Вирішуючи питання про кваліфікацію дій винної особи за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди, судам належить виходити із вартості викраденого на час вчинення злочину, його кількості та значущості для потерпілого, а також з матеріального стану останнього, наявності у нього утриманців тощо.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденої речі, престижність володіння нею тощо), при цьому враховуватись не повинні.

Із тих самих критеріїв належить виходити судам при вирішенні питання про те, чи є заподіяна вимагательством шкода великою (ч. З ст. 144 КК). При цьому слід мати на увазі, що під великою шкодою слід розуміти як шкоду, заподіяну потерпілому у зв'язку з передачею ним майна вимагателю, так і шкоду, заподіяну потерпілому чи близьким йому особам пошкодженням або знищенням майна».

Наведене свідчить, що в законодавстві 1960 р. поняття великої шкоди не було чітко визначено, у зв'язку з чим по конкретних справах виникали труднощі у вирішенні питання, чи є шкода великою, чи ні.

На відміну від законодавства 1960 р. новий Кодекс ґрунтовно регламентує кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, пов'язані з завданням майнової шкоди. У ст. 189 вказана така ознака, як вчинення вимагання, що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 2); передбачено спричинення шкоди у великих розмірах (ч. 3); до особливо кваліфікуючих обставин віднесено вчинене вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах (ч. 4). У примітці до ст. 185 КК України дано уточнення, що слід розуміти під розміром заподіяної шкоди. Так, значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого, та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Великий розмір має місце тоді, коли злочином спричинені збитки на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Особливо великий розмір - це спричинення злочином збитків на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Отже, заслуговує позитивної оцінки визначення в новому Кодексі як кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак чітких розмірів завданої злочином майнової шкоди.

У новому Кодексі відсутня така особливо кваліфікуюча ознака вимагання, що передбачалась ч. З ст. 862 та ч. З ст. 144, як настання інших тяжких наслідків. Законодавство того часу не розкривало змісту цього поняття.

У зазначеній раніше постанові Пленуму Верховного Суду України розкрито зміст цього поняття: «Під іншими тяжкими наслідками стосовно ч. З ст. 144 КК належить розуміти смерть або самогубство потерпілого чи близьких йому осіб, заподіяння їм тілесних ушкоджень, що спричинили втрату будь-якого органа або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаній із стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, заподіяння смерті чи таких же тілесних ушкоджень третім особам, заподіяння останнім великої шкоди, а також інші наслідки, які суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати тяжкими».

Представляється, що частина з перелічених вище тяжких наслідків охоплюється такою особливо кваліфікуючою обставиною, що міститься в ч. 4 ст. 189 КК, як вимагання, поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, якої не було в чинному раніше законодавстві.

Між тим інші можливі тяжкі наслідки від вимагання тепер не виступають як особливо кваліфікуючі обставини. Навряд чи це є виправданим. Слід погодитись з М. Мельником, який зазначає, що повна відмова від оціночних понять, у тому числі і «інших тяжких наслідків», виключена ще і тому, що зробила б неможливим притягнення до кримінальної відповідальності у випадках настання тих чи інших суспільне небезпечних наслідків, які прямо не передбачені в законі.

У плані подальшого вдосконалення законодавства про вимагання, на нашу думку, доцільно включити в ч. 4 ст. 189 таку ознаку, як настання інших тяжких наслідків.

Стосовно мір покарання за вимагання в новому Кодексі, то вони стали більш демократичними. Навіть за вимагання, яке вичиняється за особливо обтяжуючих обставин, найвища міра покарання - 12 років позбавлення волі, а в чинному раніше законодавстві було 15 років позбавлення волі.

Підбиваючи підсумок порівняльного аналізу законодавчого визначення поняття вимагання в КК 1960 і 2001 рр., слід констатувати, що положення ст. 189 нового КК є більш досконалими. Між тим, окремі положення цієї ст. 189 повинні бути уточнені, а науковцям і практичним працівникам слід і надалі розробляти окремі положення цього складу злочину, враховуючі практику дії нового законодавства, та надавати рекомендації щодо його удосконалення.

2. Кримінально-правова характеристика вимагання, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки

Вимагання (ст. 189) має своїм безпосереднім додатковим об'єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров'я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно - документ, що дозволяє отримати в свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Дії майнового характеру - це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовну путівку на курорт тощо.

Об'єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Таким чином, діяння виражається в активній поведінці та може виявлятися в незаконній вимозі: а) майна; б) права на майно; в) вчинення будь-яких дій майнового характеру.

Потерпілими можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).

Спосіб вимагання - це погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не тільки погроза насильством, хоч вона зустрічається найчастіше, а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб, пошкодженням чи знищенням їхнього майна, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, оповістити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя, про злочинну діяльність тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або не такими. Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, прагне до того, щоб у потерпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред'явленої вимоги. Тому, навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну - вчинене є вимаганням.

При вимаганні суб'єкт злочину вимагає передати майно в майбутньому (завтра, через тиждень). При цьому сама погроза також звернена в майбутнє: вона буде реалізована лише після того, як не буде виконана вимога. У потерпілого є час прийняти певне рішення - виконувати чи не виконувати цю вимогу.

Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимог, тобто з моменту погрози. Якщо винний реалізував свою погрозу і умисно заподіяв потерпілому або його близьким родичам смерть, необхідна кваліфікація за сукупністю ч. 4 ст. 189 і ст. 115. Кваліфікація за сукупністю необхідна також у разі, якщо реалізована погроза пошкодженням або знищенням майна шляхом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, або така, що спричинила загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194).

Частина 2 ст. 189 передбачає відповідальність за вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому. У частині 3 кваліфікованим визнається вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, а в ч. 4 - вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

Такі кваліфікуючі ознаки, як повторність, вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб, завдання значної шкоди або майнової шкоди у великих або в особливо великих розмірах, або вчинення організованою групою, за своїм змістом аналогічні ознакам крадіжки і розбою, розглянутим раніше.

Кваліфікуючими ознаками, специфічними для вимагання є: вчинення вимагання службовою особою (поняття якої визначено в ст. 364) з використанням свого службового становища; з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; пов'язане з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189); вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. 3), а також поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4). У всіх цих випадках вимагання пов'язане з реальним завданням шкоди потерпілому: вимога передати майно, право на майно, вчинити дії майнового характеру в майбутньому підкріплюється негайним, в момент вимоги, фізичним насильством, а також пошкодженням або знищенням майна. Ці дії відіграють роль залякування, попередження про серйозність вимоги, реальну - можливість виконання погрози, якщо вимога не буде виконана. Вказане насильство охоплюється складом вимагання і не вимагає додаткової кваліфікації.

Аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак вимагання і, особливо, його кваліфікованих видів, свідчить, що воно дуже схоже зі складами насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186), розбою (ст. 187) і, тому, для виключення помилок в кваліфікації, слід виділяти ті ознаки, за якими ці злочини відрізняються: 1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошенням відомостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце тільки погроза насильством; 2) при вимаганні винний погрожує застосувати насильство і вчинити інші дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої - негайно; 3) при вимаганні вимога стосується не тільки передачі майна, а й прав на майно або вчинення дій майнового характеру, а при грабежі і розбої - тільки майна; 4) при вимаганні погроза завдання шкоди існує не тільки для потерпілого, а і його близьких родичів, а при грабежі і розбої - для особи, яка зазнала нападу (насильства); 5) реальне застосування насильства при вимаганні переслідує мету підкріплення вимоги, залякування потерпілого, при грабежі і розбої - воно є способом негайної передачі майна.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 189 - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 189 - позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. З ст. 189 - позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 189 - позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Основним безпосереднім об'єктом вимагання с право власності, а його додатковими обов'язковими об'єктами виступають пси-хіна та фізична недоторканість особи, її особиста свобода, здоров'я. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян.

Предметом злочину може бути як майно, так і право на нього, також будь-які дії майнового характеру.

Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого, а й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту тощо). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власника не пред'являти претензій до її повернення. Відтак майно як предмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність Неможливо, наприклад, шляхом грабежу або в результаті розбою, заволодіти чужим майном, якщо воно на момент посягання вже знаходиться у винного. Предметом вимагання може бути також майно, якого немає у потерпілого в момент вимоги про його передачу і надходження якого до нього лише передбачається.

Про поняття права на майно та інших (будь-яких) дій майновою характеру як предмет вимагання див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

З об'єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.

Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру. Пред'явлена суб'єктом майнова вимога утворює ознаку об'єктивної сторони цього злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належ ним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Вимога задовольнити законні майнові претензії не утворює складу вимагання, як не утворює його вимога вчинити інші, крім передбачених у ст. 189, дії.

Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози, не керується умислом на заволодіння чужим майном, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду чи не виконувати укладену угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права (інтереси) того, хто займається господарською діяльністю, слід розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 206.

Застосування погроз без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355. Але відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно послуги, результати творчості тощо. Вимога виконати (не викову вати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання і невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, фіксується як вимагання.

Ще однією особливістю майнової вимоги при вимаганні є те, що при її пред'явленні винний не вживає активних дій до безпосереднього заволодіння майном, а прагне задовольнити своє домагання в результаті певних дій особи, до якої звернуто таку вимогу, - щоб пі сама передала (віддала, вручила, надіслала, поклала в умовлене місце тощо) йому майно, право на майно або вчинила інші дії майнового характеру. У ряді випадків винний взагалі не може без певних дій потерпілого досягти злочинного результату (зокрема, коли під останнього вимагається вчинити такі дії майнового характеру, як, наприклад, виконання на користь винного певної роботи).

Майнова вимога визнається вимаганням за умови, що вона поєднана з психічним насильством. Пред'являючи до потерпілого майнові претензії, вимагач розуміє, що вони не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити, не присилювати робити певним чином.

Смисл погрози при вимаганні полягає у залякуванні особи, до якої пред'явлена вимога, з метою забезпечити вигідну для винного поведінку.

Погроза при вимаганні повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити з суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим.

Реальність погрози для вимагача не означає, що він дійсно має намір обов'язково її виконувати. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути реалізоване і спроможне примусити його робити певним чином. Реальність погрози для потерпілого означає усвідомлення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний, може стати дійсністю, якщо він проігнорує вимогу вимагача. Погроза при вимаганні може бути виражена у будь-якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки, та/або іншими способами. Водночас, для того щоб мати бажану для вимагача дію, погроза повинна бути доведена до свідомості потерпілого.

В окремих випадках при вимаганні погроза може і не висловлюватись у звичайному смислі цього слова. Вимагач може обмежитись пред'явленням майнової вимоги, якщо розуміння об'єктивно існуючої погрози випливає із відносин між потерпілим і вимагачем, які передували вимаганню, інших обставин, які дають підстави робити висновок про можливе заподіяння шкоди. У таких випадках вимагач розраховує, що потерпілому без пред'явлення погрози зрозуміло про можливе заподіяння йому або його близьким певної шкоди, якщо він не виконає пред'явленої вимоги. Погроза при вимаганні може стосуватися як самого потерпілого, близьких його родичів.

Ст. 189 називає чотири види погроз: 1) погроза насильством; 2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищення чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.

Погроза насильством при вимаганні полягає у погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких його родичів.

Вимагач може погрожувати застосуванням будь-якого насильства: нанесенням побоїв, мордуванням, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, зґвалтуванням особи жіночої або чоловічої статі, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Встановлення, яким саме насильством погрожував вимагач, є обов'язковим у кожному випадку висловлення такої погрози, оскільки від характеру насильства, яке є змістом погрози, залежить правильна кваліфікація дій винних. Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189.