Соціальна держава: розвиток та становлення

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Соціальна держава: розвиток та становлення

1.Соціальна держава: історично-правовий аналіз понятійного апарату, становлення та розвитку функцій

держава соціальна

Дослідження публічних послуг в науці адміністративного права знаходиться на початковій стадії і є актуальним напрямком розвитку сучасної правової науки.

Розповсюдження поняття «публічні послуги» в Україні пов'язано з проведенням адміністративної реформи, початком якої стало ухвалення указу Президента України від 7 липня 1997 року № 620 «Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи» і «Положення про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи», затверджене указом Президента України від 2 жовтня 1997 року №1089. У цих нормативно-правових документах зазначається, що комплексна адміністративна реформа має радикально змінити систему державного управління всіма сферами суспільного життя, перетворити її в один з визначних чинників економічних та соціальних реформ. Продовженням розвитку нормативної бази адміністративної реформи стало прийняття Указу Президента України 22 липня 1998 року № 810 «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні», який постановляє покласти в основу здійснення реформування системи державного управління основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні, розробленої Державною комісією з проведення в Україні адміністративної реформи.

Аналізуючи вищевказані нормативно-правові документи, можна визначити зміст адміністративної реформи, який полягає в комплексній перебудові вже існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя і розбудові деяких нових інститутів, яких Україна ще не створила як суверенна держава. Проведення адміністративної реформи в Україні стало важливим етапом виходу українського суспільства з трансформаційної кризи; її мета - поетапне створення сучасної ефективної системи державного управління, а також забезпечення становлення України як високорозвиненої, правової, цивілізованої Європейської держави з високим рівнем життя, культури та демократії, соціальною стабільністю.

Впровадження адміністративної реформи стало каталізатором неминучого процесу, який викликав переосмислення функцій держави відповідно до тенденцій суспільного розвитку і становлення соціальної держави. З метою дослідження даного питання, вважаємо за доцільне розпочати з історично-правового аналізу становлення та розвитку соціальної держави, освітлення її сутності, завдань та ознак, а також вивчення і розгляд понять «соціальна держава», «функція», «функція держави», «соціальна функція».

Поняття «соціальна держава» відображає конституційно закріплену функціональну залежність між сутністю, змістом і формою держави. На думку В.М. Шаповала, «концепція соціальної держави має свою історію і навіть передісторію, адже потяг до соціальної справедливості супроводжував розвиток суспільства і держави практично за усіх часів. Однак, лише з формулюванням ідеї щодо підтримки з боку суспільства і держави найменш забезпечених верств (категорій) населення цей потяг набув, по суті, офіційного визнання» Шаповал В. (доктор юридичних наук, професор) // Право України. - 2004. - №5. (05.09.2004)..

Для розгляду змісту феномена соціальної держави потрібно звернутися до історичних витоків виникнення держави. Теорія і практика соціальної держави отримали широкий розвиток і визнання в другій половині XX століття, хоча, як підкреслює І.В. Яковюк, «основи ідеї соціальної держави зародилися набагато раніше - одночасно з виникненням держави як інституту і пов'язані з природно-правовими традиціями античного періоду, з уявленнями Сократа, Арістотеля, Платона та інших мислителів про ідеальний державний устрій, здатний забезпечити загальне благо всіх громадян Яковюк І.В. Виникнення та розвиток концепції соціальної держави// Вісн. Акад.. прав. наук. - 2001. - №2(25). - С.34..

Вважається, що загальновизнаними ідейними засновниками теорії соціальної держави постають: Ніколо Макіавеллі, Гуго Грацій, Еразм Роттердамський, Жан Жак Руссо, Шарль Луї Монтеск'є, Імануіл Кант, Джордж Локк, Томас Гобі, Ієремія Бентам, які були просвітниками доби передвідродження та наступного періоду. Їх думки та ідеї стали наступною сходинкою розвитку і збагачення ідеї соціальної держави.

Водночас, у сучасному тлумаченні вперше поняття «соціальна держава» у середині XIX століття застосував німецький юрист і державознавець Луї фон Штейн (у 1850 р). На його думку, соціальна держава має свідомо служити інтересам народу. У своєму визначенні Л. фон Штейн зазначав, що «соціальна держава зобов'язана підтримувати абсолютну рівність в правах для всіх різних суспільних класів, для окремої особистості, що самовизначається, завдяки своїй владі. Вона зобов'язана сприяти економічному та суспільному прогресу всіх своїх громадян, оскільки врешті-решт розвиток одного виступає умовою розвитку іншого і саме в цьому сенсі слід розуміти соціальну державу» Stein L. von. Geschichte der Social en Bewegung in Frankreich vjm 1789 bis auf unsere Tage. 3 Bd. Leipzig. 1850. Думки та ідеї Л. фон Штейна щодо поняття «соціальна держава» відображені і у роботі Скакун О.Ф., в якій дане питання висвітлено з позиції «призначення соціальної держави у здійсненні прогресу в інтересах усіх членів суспільства, забезпеченні рівності й свободи громадян, підтримці малозабезпечених прошарків, захисті панівних верств, які свідомо мають служити інтересам усього народу» Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Харків: Консум, 2006. С.146..

Зі зростанням соціальної ролі держави в регулюванні суспільних відносин відбувається подальший розвиток ідейного фундаменту соціальної держави. Так, ідеї Томаса Пейна, Джорджа Медісона, Томаса Джефферсона стали важливим етапом відокремлення поняття «соціальної держави» від інших понять державності. У той час в багатьох країнах відбувалися соціальні протиріччя між провідними класами буржуазного суспільства - робітниками та буржуа. Такий стан справ зумовив необхідність пошуку шляхів соціального примирення, внаслідок чого у деяких європейських країнах були прийняті закони про бідних.

Говорячи про зародження концепції соціальної держави, вважаємо за доцільне згадати праці інших німецьких вчених XIX століття: А. Вагнера (ідея «держави культури та загального благоденства»), який заперечував соціальну революцію та був прихильником трансформації ранньобуржуазної держави в державу всезагального добробуту; Ф. Наумана, який сповідував ідеї перетворення держави в народну засобами соціальних реформ, у державу добробуту всіх громадян; Ю. Оффнера та X. Хеллера. Характерною особливістю трактування соціальної державності у працях німецьких вчених є їх погляд на співвідношення взаємодії діяльності держави щодо соціального захисту громадян та ринкової економіки. Згодом ідеї німецьких вчених щодо концепції соціальної держави поширюються по всій Європі і відбувається соціально-економічний розвиток. У зв'язку з чим у багатьох європейських країнах розробляються заходи щодо соціалізації держави: вводиться обов'язкове пенсійне страхування, проводяться заходи щодо поліпшення соціально-економічного становища робітників, а також підтримки знедолених; поступово запроваджується державне регулювання соціальними відносинами.

У США ідея соціальної державності була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був зорієнтований на принцип індивідуалізму Скакун О.Ф. Теорія держави і праці: Підручник/Пер.з рос.-Харків:Консул,2001.656 с.. Значний внесок у розвиток теорії і практики соціальної держави в період світової економічної кризи вніс «Новий курс» Франкліна Делано Рузвельта (у 20-х - початку 30-х років ХХ століття). З'явившись засобом подолання кризових явищ в економіці, він у той же час став базою для зміни охоронної ролі держави і встановлення цієї концепції в США завдяки великій, продуманій та ефективній програмі реформ. Як вважають у своїй праці Гладун З.С., Кравчук М.В., Бармак М.В, «Новий курс» Рузвельта законодавчо закріпив права робітників на утворення профспілок, укладення колективних договорів, скорочення робочого дня, пенсійне забезпечення за старістю, подолання безробіття тощо» Гладун З.С., Кравчук М.В., Бармак М.В. Основи правознавства: навчальний посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2005. С.324..

Наступним кроком розвитку ідеї соціальної держави було формування концепції держави «загального добробуту», яку сформували Джордж Кейнс, Джеймс Стречі та Гарольд Мюрдаль (у другій половині 30-х років ХХ століття). Ідеї держави «загального добробуту» були співзвучними соціально-державним ідеям і полягали в наступному: створення системи охорони здоров'я, пенсійного забезпечення та соціального захисту, посилення державного регулювання економіки, регулювання відносин між найманою працею і роботодавцями та досягнення блага для всіх членів суспільства.

Як вважає Воронов І.О, «успіхи у формуванні соціальної держави у повоєнній Європі сприяли подальшому розвиткові соціально-державної теорії. Завдяки працям К. Аридта, Д. Кліпка, Р. Дарендорфа, Р. Нозіка, Дж. Ролза, А. Альбрехта, Е. Арато, Д. Когена, Дж. Б'юкенена, А. Кайзера, концепція соціальної держави поступово позбулася політично-ідеологічної риторики і у 80-90-х роках ХХ століття увійшла до понятійного апарату державно-правової теорії. Вона стала конституційним принципом і отримала визначення держави нового типу» Воронов І.О. Правова держава як предмет поліотологічного аналізу. - К.: Техніка, 2000. С.126..

На нашу думку, слід також звернути увагу на положення, які у своїй праці розглядає В.М. Шаповал. «Уперше термін «соціальна держава» (нім. Sozialer Staat), як складова інструментарію конституційного регулювання, було вжито в 1946 р. у Баварії, яка згодом набула статусу однієї із земель Федеративної Республіки Німеччина (далі - ФРН). Проте, на доктринальному рівні, він був сформульований ще у міжвоєнний період, значною мірою під впливом змісту Конституції Німеччини 1919 р. - найбільш «соціалізованої» у порівнянні з новими основними законами. За наслідками другої світової війни соціальна проблематика у конституційному регулюванні об'єктивно стала ще більш витребуваною, що було одним з чинників використання терміна «соціальна держава» у ст. 20 Основного Закону ФРН» Шаповал В.М. Конституційна категорія соціальної держави // Право України. - 2004. - № 5..

Положення про соціальну державу в його демократичному варіанті зведено в конституційну норму в цілому ряді розвинених країн (Австрія, Італія, Нідерланди, Португалія, Скандинавські країни, Греція, Іспанія, Німеччина, Франція та інші). Так, наприклад, ст. 1 Конституції Іспанії 1978 р. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Ст. 20 Конституції ФРН 1949 р. говорить про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою. Також розвиток відбувається і в колишніх республіках СРСР (Україна, Росія, Вірменія, Білорусія, Грузія, Казахстан, Таджикистан). В Україні фундаментальні принципи соціальної держави закладені та закріплені нормами Основного Закону нашої країни - Конституцією, прийнятою 28 червня 1996 року Верховною Радою України. Ст. 1 Конституції України зазначає, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Крім того, даний принцип, відображений і у ст. 3 вищевказаного Закону - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [//?].

Отже, можна зробити висновок, що всі розвинені країни світу, незалежно від наявності або відсутності в їх основних законах відповідних положень, є соціальними державами. Слід цілком погодитися з позицією Яковюк І.В. щодо того, що «в більшості індустріальних країн політики вже не піддають сумніву саму ідею соціальної держави, дискусія точиться лише навколо «меж соціальної держави», тобто спроможності держави фінансово забезпечувати соціальні гарантії та розвивати соціальну сферу. Сучасні західні держави розрізняються, головним чином, за відносним ступенем опори на ринок та державним регулюванням в реалізації концепції соціально орієнтованої економіки. Саме за цим критерієм більшість авторів класифікують соціальні держави» Яковюк І.В. Виникнення та розвиток концепції соціальної держави// Вісн. Акад.. прав. наук. - 2001. - №2(25). - С.35..

У XX ст. висновки сучасних дослідників соціальної держави знайшли відображення в роботах російських вчених - П.К. Гончарова, М.В. Баглай, Е.Я. Баталова, які розглядають це питання через призму специфічної діяльності держави в соціальній сфері. Вважаємо за доцільне звернути увагу також на підходи закордонних дослідників щодо трактування сутності соціальної держави. Так, німецький вчений, Х. Байєр вважає Bair H. Ehrlichkeit im Sozialstaat. Zurich, 1998., що сучасна соціальна держава - це держава, в якій соціальна справедливість ґрунтується на економічному лібералізмі, де існує взаємозв'язок між соціальною діяльністю держави і ринковою економікою. На думку М. А. Гарсія Еррера Garcia Herrera M:A. El fin Estado Social.// Sistema/ - Madrid, 1994. №118/119., у сучасної соціальної держави існує взаємозв'язок не тільки з економікою, а й з політикою і політичною владою. Іспанський дослідник, М. Арагон Aragon M. Los problemas del Estado Social.// Sistema/ - Madrid, 1994. №118/119., дотримується трохи іншої думки і вважає, що соціальна держава - це така держава, в якій все підлягає обговоренню, яка має характерну рису - «відкритий характер», де існує підтримка рівноваги між свободою і рівністю, де головним принципом - є діяльність держави, спрямована на зменшення соціальної несправедливості.

Отже, узагальнюючи вищенаведене, можна зробити висновок, що процес становлення соціальної держави носив еволюційний характер. Впродовж тривалого історичного періоду розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення передових людей і вчених щодо покращення становища та підвищення місця й ролі людини в державі. Поступово більшість західних країн переходять від ліберальної до соціальної моделі правової державності і втрачають ознаки класової сутності. Це стає наслідком природних процесів, які відбувалися у той час у суспільному житті країн. Слід цілком погодитися з позицією науковців [///?] щодо того, що «кінцевою метою соціальної держави є:

- досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами права своїх обов'язків;

- ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, а також розвиток кожної окремої особистості;

- досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб політичними методами;

- модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенко С.Л. та ін. Загальна теорія держави і права: Навч.посіб.; За ред.. В.В.Копєйчикова; Нац.пед.ун-т ім..М.П.Драгоманова.-Стер.вид.-К.:Хрінком Інтер,2001.-С.270..

Для повного розкриття поняття «соціальна держава» вважаємо за необхідне звернути увагу на методологічну основу дослідження сутності та призначення соціальної держави, якою є загальнотеоретичне уявлення про державу. Даною проблематикою займалися як закордонні, так і вітчизняні правознавці, а саме: Скакун О.Ф., Кельман М.С. та Мурашин О.Г., Заєць А.П., Котюк В.О., С.С. Алексєєв, Шульга А.М., Рабинович П.М. та інші. Наприклад, як вважають у своїй праці Кельман М.С. та Мурашин О.Г., «держава - це засіб суб'єктивного вирішення об'єктивних суперечностей, адже розв'язуються вони, як правило, з позицій того соціального суб'єкта, представники якого володіють державною владою. Держава - це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи його цілісність і безпеку, організовує задоволення загально соціальних потреб та здійснює керівництво суспільством насамперед в інтересах цієї його частини» Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права. - Київ: Кондор, 2006. С. 268..

Багато вітчизняних і російських вчених у своїх наукових працях приділяють особливу увагу дослідженню поняття соціальної сутності держави, її становлення і розвитку. Як підкреслює Скакун О.Ф., «сутність держави - це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство» Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. -- С.40..

Вищевказані аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення. Як вважає Заєць А.П., «класовий аспект - це захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу; а загальносоціальний аспект - це захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ. Загальносоціальний аспект сутності держави особливо проявляється в її порівнянні з громадянським суспільством. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду.-К.:Парлам.вид-во,1999.-С.22.

На нашу думку, слід також звернути увагу на підходи дослідника Лободи Ю.П., який у своїй науковій праці («Цінність держави як її соціальна сутність (теоретико-методологічні аспекти дослідження)»)[///?], розкриває поняття держави та її соціальну сутність. Водночас, проведений аналіз досліджень інших вчених дозволяє виділити наступне: на думку С.С. Алексєєва - відображення поняття сутності держави виражається лише у загальносоціальній стороні її соціальної сутності С.С. Алексеев: Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов, http://pravo.biz.ua/content/022/0002.htm; абсолютно протилежної думки дотримується В.М. Сирих. Він вважає, що відображення поняття сутності держави виражається лише у спеціально-соціальній, класовій стороні її соціальної сутності. «Теорія держави і права», Підручник. За редакцією Венгерова, Лазарева С.М., Сирих В.М.. А.І. Коваленко підкреслює, що у відображенні поняття сутності держави можлива альтернатива - коли соціальна сутність держави здатна мати за одних історичних умов лише спеціально-соціальну складову, а за інших - лише загальносоціальну. А.И.Коваленко. Теория государства и права. Уч. пособие. 1993, М. Деякі дослідники вважають, що можливо одночасно наявність двох сторін - спеціально-соціальної та загальносоціальної [///?].

Отже, вважаємо, що серед перерахованих вище підходів слід виділити саме останній підхід, в якому одночасно використовується поєднання двох аспектів - спеціально-соціального та загальносоціального. Конструктивність застосування цього підходу підтверджується у багатьох монографічних дослідженнях щодо соціальної сутності держави та широко використовується в підручниках із загальної теорії держави і права.

У наші дні загально-соціальний аспект відіграє істотну роль у багатьох країнах, у тому числі в Україні. Віддання переваги цьому аспекту відбувалося поступово: «у сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністичний характер, зріс загальний життєвий рівень населення» Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник/Пер.з рос.-- Харків:Консум, 2001.--розділ 2 . Саме така держава покликана представляти інтереси всіх верст суспільства та називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії.

Поняття «соціальна держава», на думку Юрченко Ю. та Шипіло Ю., у наш час «будується на трьох відповідних рівнях: на науковому - як ідея та її розвиток у цілій низці концепцій; на нормативному - як конституційний принцип, закріплений в основних законах дедалі більшої кількості країн; на емпіричному - як реальна практика діяльності державних інститутів щодо вирішення соціальних проблем суспільства і соціальних груп» Юрченко Ю., Шипіло Ю. Конструювання моделі соціальної держави//Політичний менеджмент.-2004.С.14.. Саме такий підхід вважаємо за доцільне застосовувати і в нашій роботі.

Важливим завданням постає з'ясування основних ознак або принципів соціальної держави. Такими принципами, на думку Котюк В.О., є: принцип людської гідності; принцип соціальної справедливості; принцип автономії суспільних відносин і процесів; принцип субсидіальності; принцип соціального партнерства або солідарності; добре розвинене соціальне законодавство і право Котюк В.О. Основи держави і права. - К.:Атіка, 2001, - С.97.. Слід підкреслити, що всі ці ознаки взаємопов'язані між собою і взаємообумовлені.

Отже, враховуючи наведені вище ознаки соціальної держави, а також проведений аналіз сучасної наукової літератури, можна виділити основні завдання «соціальної держави»:

1. Держава повинна створити юридичні і фактичні умови для забезпечення гідного рівня життя працюючої частини населення, а також здійснити заходи щодо підтримки непрацездатних груп населення - на рівні прожиткового мінімуму;

2. Держава повинна забезпечити створення реальних умов для реалізації економічних, соціальних та інших прав громадян;

3. Держава повинна виконувати заходи, спрямовані на зменшення соціально-економічних відмінностей між різними соціальними верствами населення, зміцнення соціальної злагоди та єдності народу.

На думку більшості вітчизняних та російських науковців, принцип соціальності у повному обсязі і неспотвореній формі може бути реалізовано тільки у правовій державі, тобто такій, в «якій панує право, метою якої є утвердження правової форми і правового характеру взаємовідносин (взаємних прав і обов'язків) між публічною владою та підвладними структурами як суб'єктами права, визнання і надійне гарантування формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і свобод людини і громадянина» Є.М. Причепій, А.М. Черній, Л.А. Чекаль, Філософія. Підручник. Київ. Академвидав. 2007.. Отже, соціальною державою може стати тільки держава яка є уже правовою. На думку Павловського М.А., «соціальна держава розглядається як наступний, вищий щабель у процесі еволюції держави правової» Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства : Україна і Світ (економіка, політологія, соціологія). - К.: Техніка, 2000. - 350 с..

З огляду на вищевикладене, можна зробити висновок, що соціальна держава - це високорозвинена правова держава, в якій існує взаємозв'язок соціальної, політичної, економічної сфер життя, де забезпечується високий рівень соціальної захищеності громадян, де є можливість для самореалізації особистості в суспільстві.

Водночас слід зазначити, що співвідношення понять «правова держава» і «соціальна держава» викликає суперечку у багатьох наукових дискусіях. Предметом цього спору є питання про те, чи виникнення соціальної держави означає водночас заперечення найважливіших принципів правової держави, чи ж, навпаки, поява у держави соціальних функцій є лише новим етапом розвитку правової держави за нових історичних умов. Так, на думку відомого російського вченого С.С. Алексєєва, ідея соціальної держави суперечить основоположним принципам правової держави - верховенства (правління) права в демократичному суспільстві, ідеї прав людини Пустовіт Ж.М. Соціальна держава - гарант соціальних прав і свобод людини і громадянина в Україні// Нова політика.-2004.С.73. Як підкреслював у своїй праці М. Вебер, «соціальна і правова держава - це явища, які виключають одне одного. Він відзначав, що принципи соціальної держави вступають у протиріччя із принципами правової держави: мовляв, правова держава ґрунтується на автономії і відповідальності індивідів за свою долю, а соціальна держава позбавляє індивіда того й іншого, інтегрує його у систему задоволення колективних потреб. Якщо перша ґрунтується на свободі індивіда - економічній і духовній, то друга - на «зрівнялівці» Яковюк І.В. Виникнення та розвиток концепції соціальної держави// Вісн.Акад.прав.наук.-2001.-№2(25).С.35..

У роботі вважається, що між правовими і соціальними принципами державного устрою є як єдність, так і протиріччя. Такій позиції сприяв, зокрема, аналіз точки зору Ф.М. Кирилюка. На його думку, «протиріччя виявляються в тому, що правова держава за своїм задумом не повинна втручатися в питання розподілу суспільного багатства, забезпечення матеріального і культурного добробуту громадян. Водночас соціальна держава безпосередньо займається цим, хоча і прагне не підривати такі основи ринкового господарства, як приватна власність, конкуренція, підприємливість, індивідуальна відповідальність і та ін., не породжувати масове соціальне утриманство. На відміну від соціалізму радянського типу, який намагався встановити добробут усіх з допомогою зрівняльного розподілу благ, соціальна держава орієнтується на забезпечення кожному гідних умов життя в першу чергу в результаті підвищення ефективності виробництва, індивідуальної відповідальності й активності Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І. Хилько та ін.; За ред. Ф.М. Кирилюка, Політологія. Навчальний посібник / К.: Здоров'я, 2004.- 776 c..

Єдність між правовими і соціальними принципами державного устрою полягає в тому, що вони покликані забезпечувати благо індивіда: перший - фізичну безпеку громадян по відношенню до влади і один до одного, індивідуальну свободу і основоположні, головним чином громадянські і політичні права особи за допомогою встановлення чітких меж державного втручання і гарантій проти деспотії, другий - соціальну безпеку, матеріальні умови свободи і гідного існування кожної людини [29].

Дослідження показали, що більшість сучасних демократичних держав намагаються знайти оптимальне рішення щодо поєднання правового і соціального принципів, хоча кожна політична сила дотримується своєї концепції щодо основних напрямів її політичної діяльності. Так, консерватори на перше місце ставлять - правовий принцип, а соціал-демократи і близькі до них ліберали виділяють - соціальний принцип. Таке поєднання принципів закріплене на рівні Основного Закону держави у багатьох країнах, наприклад, у ФРН, Іспанії, Білорусії та в Україні (ст.1 та ст. 3 Конституції України) Конституція України.-Харків:Ранок,2004-48с..

У сучасних умовах усе більше усвідомлюється наступне: що хоча і існують певні функціональні відмінності між правовою і соціальною державою, між ними є і певна єдність.

Незважаючи на відсутність єдиного розуміння поняття «соціальна держава» та узагальнюючи вищесказане, можна зробити певний висновок, що соціальна держава - це передусім держава, в якій головною ознакою є визнання, дотримання і захист соціальних прав кожної людини; метою якої є забезпечення соціальної справедливості, добробуту громадян та їх захисту від соціальних ризиків; де розроблені і нормативно закріплені механізми реалізації соціальних прав громадян. Поява терміна «соціальна держава» стало принциповим моментом в усвідомленні змін природи державності. Дане поняття вже відобразило той перехід, що відбувся, від «держави як вищої форми влади» до держави, яка здійснює соціальні функції і набула якості «соціальної держави». При чому такий перехід є підсумком цивілізаційного розвитку. Підтвердженням цьому є те, що діяльність сучасної соціальної держави багатогранна. Поступово з'являються напрямки, які покликані забезпечувати кожному громадянинові гідні умови існування, соціальну захищеність, соціальне страхування, підтримку сім'ї і материнства, турботу про безробітних, людей похилого віку, молоді, а також розвиток доступних для всіх освіти, охорони здоров'я, культури і т. ін.

Вважається, що соціальну державу визначають особливості її функціональної характеристики. У зв'язку з цим вважаємо за необхідне висвітлити питання, пов'язані із дослідженням теоретичних уявлень про функції держави, їх видів, а також ролі і місця соціальної функції в системі функцій сучасної держави. У вітчизняній теорії держави проблема функцій є однією з найбільш значних, їй присвячено ряд фундаментальних досліджень, в яких закладені основи теорії функцій держави та вирішено багато питань, які тривалий час були дискусійними.

Вважаємо за доцільне довести думку Г. Еллінек, який зазначає, що вивчення функцій держави є одним з найважливіших елементів у побудові загального і цілісного вчення про державу. При цьому він категорично заперечував теоретико-методологічні спроби витлумачити поняття функцій держави по аналогії з галузями управління: «розподіл п'яти великих галузей управління - іноземні справи, військові, внутрішні, фінанси та юстиція - означає ті завдання, які поставила собі держава, а не її функції» Еллинек Г. Общее учение о государстве.СПб.,2004.-С.577-578..

У юридичної, соціологічної, історичної літератури про поняття функції держави висловлені суперечливі судження. Одні автори називають функцією держави її соціальне призначення, інші - напрям діяльності, треті - сторони діяльності.

У філософії під функціями розуміють зовнішній прояв якостей будь-якого об'єкту у визначеній системі відносин Є.М. Причепій, А.М. Черній, Л.А. Чекаль, Філософія. Підручник. Київ. Академвидав. 2007. В перекладі з латині - функція «funсtio», означає «виконання, звершення». У широкому розумінні - це обов'язок, роль, що її виконує відповідний інститут, чи процес стосовно до цілого, характеристика напрямку чи аспекту діяльності.

Деякі дослідники вважають, що функції держави дуже тісно пов'язані з завданнями, цілями і суттю держави, але не зводяться до них Теорія держави і права, Опорний конспект, http://ebk.net.ua/Book/Konspekt/TDIP/index.htm.

Аналізуючи наукові праці вітчизняних та російських вчених, можна зробити висновок, що функції держави - це певні напрямки діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, цілі і закономірності розвитку. Підкреслюємо, що саме за допомогою функцій держава реалізує свої завдання і цілі. Отже, функції держави - це головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність. Це означає, що ми погоджуємося з думкою Ткаченко В.Д., який вважає, що сутність держави відображається у її функціях, вона показує, що держава існує заради здійснення певних функцій і в цьому полягає її соціальне призначення М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін., 2002 © «Право», 2002. V -- доц. В. Д. Ткаченко. С.68.

На нашу думку, слід також звернути увагу на позицію Морозової Л.О., яка зазначає, що «сучасною юридичною наукою запропоноване трактування функцій держави не тільки як напрямків його діяльності, але й механізму державного впливу на суспільні процеси. І це є правильним, оскільки, виконуючи певні функції в тих чи інших сферах життя суспільства, держава одночасно за допомогою реформ, що проводяться, різного роду перетворень, правового регулювання суспільних відносин впливає на стан суспільних процесів. Здійснення конкретних функцій може як стабілізувати умови розвитку суспільства, надавати творчий вплив, так і посилювати кризовий його стан. Таким чином, функції держави можна визначити як основні напрямки її діяльності з управління суспільством, включаючи механізм державного впливу на розвиток суспільних процесів» Л.А. Морозова, к.ю.н. Государство и право - 1993 - №6 - С.98..

Окремої уваги, на нашу думку, заслуговує позиція Венгерова А.Б. щодо розвитку поняття «функції держави» та його використання на сучасному етапі розвитку вітчизняної теорії держави. Він вважає, що функціональний підхід зберігається на всіх етапах історичного розвитку держави. З появою нових умов і проблем сучасної життєдіяльності суспільства, розуміння соціального призначення держави розширюється і поглиблюється. Як підкреслює Венгеров А.Б., «цінним виявилося насамперед саме поняття функції держави, її зміст і значення як однієї з важливих характеристик діяльнісної сторони держави» Венгеров А.Б. Теорія государства и права. - М.:Юриспруденция,1995.

Отже, аналіз точки зору Венгерова А.Б. дозволяє зробити висновок, що функціональний підхід сприяє більш глибокому вивченню тривалого історичного процесу виникнення, розвитку, зміни, руйнування, появи держав різних типів, видів, форм у різних народів, тобто процесу формування й еволюції державності.

Безумовно, поняття «функції держави» є складною категорією і тісно пов'язано з такими поняттями, як «завдання держави», «соціальне призначення», «мета держави». Проте, наведені поняття є близькими, але не є ідентичними. Наприклад, О.В. Зайчук та Н.М. Оніщенко підкреслюють, що завдання - це те, що необхідно зробити, а функція - це діяльність, процес вирішення завдання. Виходячи з цього, слід усвідомити, що завдання може бути ширшим тієї чи іншої функції (наприклад, сприяння розвитку економіки - це глобальне завдання, що вирішується засобами реалізації декількох функцій) О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко. Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник. Київ. Юрінком. Інтер. 2006. . Оскільки на головні завдання і цілі держави на різних етапах її розвитку впливають економічні, політичні, соціальні та інші умови її існування, то саме тому, основні напрямки її діяльності мають об'єктивний характер, який обумовлений потребами суспільства.

Вважаємо за корисне навести також думку Морозової Л.О., яка підкреслює, що функції держави різноманітні; їх формування відбувається в процесі становлення, зміцнення і розвитку держави. На різних історичних етапах перед державою стоять різні цілі і завдання, які не можуть бути довільними. В залежності від того, які завдання і цілі набувають пріоритетного значення, і відбувається процес формування функцій. Одні функції зникають, а інші - виникають Л.А. Морозова, к.ю.н. Государство и право - 1993 - №6.. Отже, функції держави здійснюються постійно і носять систематичний характер, але вони не є незмінними. Залежно від того, які завдання стоять перед державою в певний історичний період, певні функції виникають, інші здійснюються, розвиваються або зникають.

Таким чином, узагальнюючи вищевказане, можна зробити висновок, що функції держави тісно пов'язані як між собою, так і з суспільними відносинами, на які активно впливає держава, відповідно до своїх потреб і політики, що проводиться. Саме функції характеризують суть державного впливу на суспільні відносини.

Слід погодитися з позицією О. В. Зайчук та Н. М. Оніщенко щодо того, що необхідно розрізняти функцію держави і функцію органу держави. «Функція держави - це основний напрям діяльності останньої, що випливає з її класової сутності і соціального призначення, а функція конкретного державного органу - це діяльність відповідно до його компетенції (повноважень). Загальновизнаний підхід, орієнтований на безумовне підкреслення класової сутності здійснення державних функцій, дозволив лише однобічно охарактеризувати їх, не сприяючи розкриттю більш складної структури багатьох функцій держави» О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко. Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник. Київ. Юрінком. Інтер. 2006..

Аналізуючи праці вчених - юристів [39], слід звернути увагу на те, що одним з істотних недоліків визначення поняття і класифікації функцій держави було те, що не враховувалися зв'язки функцій та соціального призначення держави. Важливим постає усвідомлення того, що соціальне призначення визначає весь спектр напрямів діяльності держави, надаючи останнім деякі загальні основи. Це зумовлює відповідний підхід до визначення основних функцій сучасної держави: це визначені її соціальним призначенням основні напрями діяльності держави. При цьому слід розуміти, що глобальні зміни нашої історичної епохи здійснюють суттєвий вплив на зміну сутнісних моментів сучасних держав.

Раніше вже підкреслювалося, що формування функцій залежить від тих завдань, які стоять перед суспільством. На різних історичних етапах розвитку перед державою стоять різні завдання й цілі і відповідно до цього відбувається процес формування необхідних функцій. Кожна функція має певний зміст і вказує на ті питання і завдання, які вирішує держава, а виникнення нових функції не має заздалегідь суворо визначеного характеру. У зв'язку з тим, що держава виконує багато функцій, зміст яких достатньо різноманітний, необхідна їх конструктивна, зважена, науково обґрунтована класифікації. Існує багато думок та науково-теоретичних досліджень вітчизняних та російських вчених (Рабінович П.М., Котюк В.О., М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Скакун О.Ф.) щодо класифікації функцій держави. Розглянемо деякі з них.

Наприклад, вважається, що класифікація функцій держави - «це їх поділ на окремі види, групи залежно від тих чи інших критеріїв, що має практичне значення для вироблення рекомендацій по удосконаленню певних напрямків її діяльності» Загальна теорія держави і права. Підручник Під ред. М.В.Цвік, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина.С.71. Відомо [40], що класифікація функцій держави може проводиться за різними критеріями. Так, залежно від того, в чиїх соціальних інтересах вони здійснюються, функції держави поділяють на загальносоціальні і функції захисту групових інтересів; залежно від типу держави - на формаційні чи цивілізаційні; за ступенем соціальної значущості в суспільному житті - на головні і похідні; за часом їх дії - на постійні і тимчасові; за спрямованістю діяльності держави - на внутрішні і зовнішні.

Водночас, видатним вченим-юристом Рабіновичем П. М. запропонована наступна класифікація функцій держави:

1) за соціальним значенням державної діяльності - основні (безпосередньо характеризують соціальну сутність і призначення держави) і неосновні (не розкривають безпосередньо її соціальної сутності);

2) за територіальною спрямованістю - внутрішні і зовнішні;

3) за сферою суспільного життя - гуманітарні, економічні, політичні;

4) за часом виконання - постійні (здійснюються протягом усього часу існування даної держави), тимчасові (здійснюються протягом лише певного відтинку часу, наприклад, під час стихійного лиха, війни) Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.-- К.: Атіка.-- 2001.-- 176 с..

Як підкреслює у своїй праці Котюк В.О., держава виконує багато функцій, але теорія держави аналізує лише основні її функції. Так, їх можна класифікувати наступним чином: 1) залежно від поділу влади - законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові і контрольно-наглядові; 2) залежно від їх ролі в суспільстві - основні і другорядні; 3) залежно від сфери впливу і здійснення - внутрішні і зовнішні; 4) залежно від сфери суспільного життя - економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні; 5) залежно від терміну виконання - постійні і тимчасові Котюк В.О.: Основи держави і права. Навчальний посібник.-3-тє вид., доп. і перероб..

М.С. Кельман, О.Г. Мурашин визначають, що «найбільш загальними критеріями розмежування однієї функції від іншої є: по-перше, особливості об'єкту державного впливу, своєрідність тих суспільних відносин, на які держава впливає у процесі своєї діяльності; по-друге, обумовлена останніми специфіка змісту кожної функції, тобто більш-менш однорідних, близьких один до одного видів державної діяльності М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. -- К.: Кондор, 2006. -- С.95. . Автори акцентують увагу на поділі функцій у залежності від того, у якій сфері суспільного життя (внутрішній або зовнішній) здійснюються ті або інші функції держави, і підрозділяють їх на внутрішні і зовнішні. А вже у свою чергу, внутрішні і зовнішні функції держави поділяють на основні та не основні.

На нашу думку, слід також звернути увагу на критерії класифікації функцій держави, які розглядає Скакун О.Ф., а саме: за суб'єктами; об'єктами; способами; засобами та іншими елементами державної діяльності.

Підсумовуючи усе вищесказане, можна дійти наступного висновку: у більшості варіантів тлумачення класифікації функції пріоритетне місце зберігається за поділом їх на внутрішні та зовнішні функції. Внутрішні функції держави - це такі функції, які забезпечують внутрішню політику держави і націлені на вирішення внутрішніх завдань країни, показуючи ступінь активності впливу держави на суспільство. Однією із складових цих функцій постає соціальна, яка передбачає здійснення заходів із задоволення соціальних потреб людей, підтримання необхідного рівня життя населення, забезпечення необхідних умов праці тощо О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко, Теорія держави і права, Академічний курс, Підручник, Київ, Юрінком, Інтер, 2006.. Зовнішні функції - забезпечують зовнішню політику держави, діяльність за її межами, що розкриває роль держави у відносинах з іншими державами.

Слід підкреслити, що внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави між собою тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика багато в чому залежить від внутрішніх умов існування цієї держави. Проте, нині поділ функцій держави на внутрішні і зовнішні втрачає деякою мірою своє значення, оскільки багато внутрішніх функцій набуває зовнішнього характеру (наприклад, екологічний напрям діяльності держави), і навпаки. Також слід погодитися с думками деяких дослідників, які вважають, що певні відмінності між внутрішніми та зовнішніми функціями залежать від типу держави і характеру політичного режиму, від етапів її розвитку, міжнародної обстановки, характеру взаємовідносин співіснуючих між собою держав. Водночас відмічається, що між ними існує зв'язок, який призводить до того, що значна частина зовнішніх функцій стає, по суті, продовженням внутрішніх.

На нашу думку, не варто принижувати роль інших критеріїв класифікації функцій держави. Так, за часом дії функції поділяються на постійні (які здійснюються на всіх етапах існування і розвитку держави) і тимчасові (які з'являються у зв'язку з специфічними умовами суспільного розвитку). Деякі дослідники вважають, що функції держави варто поділяти на основні і неосновні. Вважаємо, що такий поділ постає не зовсім коректним, оскільки кожна функція є необхідною. Але слід погодитися з тим, що на різних етапах розвитку держави можливе виділення пріоритетних напрямів, на яких варто зосередити увагу в першу чергу.

Таким чином, існують різні думки щодо класифікації функцій сучасної держави, але слід погодитися з більшістю науковців, що функції держави виступають не лише як основні напрями її діяльності, але й як конкретний вираз самої сутності держави. Вважаємо, що за сучасних умов найбільш важливим постає акцентування уваги на функції захисту прав та свобод людини. Очевидно, що проблема класифікації функцій держави є актуальною для сучасної української держави і звичайно буде актуальною і в майбутньому, поки існує такий інститут як держава. У роботі відстоюється позиція, що класифікація - це могутній інструмент методології теорії права, який дозволяє упорядкувати за певними критеріями усю множину правових явищ та процесів, виявити типичне, сутністне і навпаки - випадкове, суб'єктивне у цих процесах та явищах. Що стосується класифікації функцій держави, то необхідно зазначити, що це дозволяє отримати специфічний зріз цієї категорії, а також розширити межі розуміння категорії функцій держави в нових умовах сьогодення, коли держава має надавати послуги суспільству відповідно до нової парадигми адміністративного права.

Вважаємо за необхідне підкреслити, що держава здійснює функції через свій механізм шляхом використання різних форм і методів. Серед форм діяльності держави пріоритетне місце посідають правові форми - юридичні засоби здійснення державних функцій. Саме в них відображається зв'язок держави і права, обов'язок держави при здійсненні своїх функцій діяти на основі права і в межах закону. При здійсненні своїх функцій держава використовує також різноманітні методи: законності, примусу та ін. Загальна теорія держави і права: За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с..

Для розкриття предмета дослідження вважаємо за доцільне приділити спеціальну увагу розгляду соціальної функції. Соціальна функція має велике значення для розвитку сучасної соціальної держави і виділяється серед інших внутрішніх функцій держави тим, що вона покликана забезпечувати соціальний захист прав і свобод людини, суспільний добробут, а також повинна створити рівні можливості для всіх громадян у його досягненні.

Соціальна функція дуже різноманітна за змістом і масштабна за обсягом своєї діяльності. Головне її призначення - забезпечення соціальної безпеки громадян та підтримка необхідного рівня життя населення, розвиток охорони здоров'я, освіти, культури і виховання особи. Для виконання цієї функції держава створює систему відповідних органів та фонди, які займаються вирішенням цих питань, проводить заходи, спрямовані на захист від безробіття, піклується про дітей і непрацездатних людей. Так, у Основному Законі України (ст.46) закріплено право громадян на соціальний захист, що «включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законом» Конституція України.-Харків:Ранок,2004-48с..

На нашу думку, слід цілком погодитися з думкою М.С. Кельмана, О.Г. Мурашина щодо того, що «соціальна функція держави спрямована на пом'якшення і подолання таких явищ теперішнього перехідного періоду, як бідність, поглиблення нерівності та зростання безробіття; на стабілізацію рівня житія населення і більш рівномірний розподіл тягаря економічних труднощів між різними групами населення» М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. -- К.: Кондор, 2006. -- С.98..

Як вважає Гладун З.С, «не менш важливою складовою соціальної функції сучасної України є Концепція розвитку охорони здоров'я населення України (далі - Концепція), яка спрямована на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових ефективних механізмів фінансування та управління у сфері охорони здоров'я, створення умов для формування здорового способу життя. Державна політика у сфері охорони здоров'я спрямовується на підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і збереження генофонду Українського народу» Гладун З.С.:Державна політика охорони здоров'я в Україні адміністративно - правові проблеми формування і реалізації). Монографія.„Економічна думка” Тернопіль - 2005. - С.241..

Водночас на державу в процесі реалізації соціальної функції покладається зобов'язання забезпечувати рівність соціальних прав усіх громадян України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Дослідження соціальної функції держави в наш час є дуже актуальним, але існують певні проблеми нормативно-правового забезпечення реалізації даної функції. Цілком слушною постає думка Краковської А.Є. Краковська А.Є. Наукова стаття. Адреса статі:http://www.radnuk.info/statti/249-tioriua-gov/3483-2010-01-21-23-15-45.html. щодо того, що в Україні відсутня цілісна законодавча база. Автор вважає, що хоча і існує на теперішній час певна нормативно-правова база, але механізм забезпечення соціальних прав людини та реалізації соціальних зобов'язань держави працює не в достатньому обсязі. У зв'язку з цим головним завданням сучасної соціальної держави є удосконалення і розвиток системи соціального захисту громадян України і підвищення якості надання соціальних послуг.

Певним прикладом відповідальної позиції держави щодо підвищення якості надання соціальних послуг могла б стати більш активна діяльність Верховної Ради України щодо зазначених проблем. Наприклад, відомо, що у 2004 році Комітетом з питань соціальної політики та праці Верховної Ради України були здійснені спроби прийняття проекту Закону України від 21 вересня 2004 року № 6170 - Соціального кодексу України [50], який був розроблений колективом авторів: В. Євдокимовим, І. Плужниковим, В. Зайцем. Метою даного проекту було визначення правових засад і гарантій реалізації громадянами України права на соціальний захист, що базується на нормах, встановлених Конституцією України. Так, у проекті вищевказаного закону (у ст. 2) зазначається, що Кодекс регулює соціальні і пов'язані з ними відносини з питань: організації соціального захисту та його управління; забезпечення повної реалізації соціальних прав громадян; використання ефективних видів та форм соціального захисту; особливостей застосування соціального захисту окремих категорій населення; державного нагляду і контролю за дотриманням соціального законодавства; забезпечення судового захисту соціальних прав громадян.

Прогресивним моментом цього проекту було висвітлення загальних принципів соціального законодавства, які зазначені у ст. 4: 1) забезпечення реалізації соціальних прав населення України на основі зміцнення і розвитку соціальної, демократичної, правової держави, соціальної спрямованості розвитку економіки; 2) визнання найвищою соціальною цінністю в Україні людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку; 3) утвердження і забезпечення соціальних прав і свобод людини як головного обов'язку держави; 4) забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого законом; 5) забезпечення рівних прав на соціальний захист, рівних конституційних прав і свобод та рівності перед законом; 6) недопущення звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів; 7) неприпустимість позбавлення соціальних прав, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 8) судовий захист соціальних прав та інтересів Социальный кодекс Украины, Проект закона Украины от 21.09.2004, № 6170, Дата рассмотрения: 09.03.2005. Ст.2,4..